| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
Життя невпинне - ми всі виростаємо,
Важливо залишатися людьми!
Знайти людину, друга, брата,
І ту, з якою пліч-о-пліч іти.
Важливо пам'ятати, хто ми родом,
Домівку, тата, маму і сестру.
Важливо мати зустріч рідним колом.
Й мати підтримку в хвиль важку.
Адже життя невпинний рух назустріч,
Назустріч щастю, радості, весні.
Важливо в цьому русі не спішити,
А мати насолоду в почутті.
Важливу річ нам варто пам'ятати,
Що сенс життя це є любов -
Найсвітле почуття у цьому світі.
Тож бережіть її, хто вже знайшов.
Як сонце грає на ваших обличчях,
Плекайте все найкраще і живіть
Хвилиною, моментом, не згасайте,
А з кожним днем яскравіше горіть.
*для Олександра та Діани Цвіркун
07.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2019
Нема нікого, темнота.
Ідеш одна собі одна,
Не чути слів, не чути сліз,
Лиш тихий стукіт двох коліс.
Ніщо не здатне зупинити
Тебе, спіймати чи впустити,
Бо лише ти і темнота,
І тихне двох коліс життя.
Чомусь так важко крок зробити,
Назустріч чи назад ступити.
Отак одна у темноті,
Не знаєш, що буде в кінці.
Нема нікого, темнота,
Ідеш одна собі одна,
Не чути слів, не чути сліз,
Не чути стукіт двох коліс.
21.7.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2019
Коли душа роздерта на кусочки -
Немає істини, немає сутності, буття,
Коли сліпим стає ще зрячий,
Тоді втрачається, що сенс життя - сім'я.
Ми виростаємо в любові чи не дуже,
В багатстві, в бідності, у злагоді чи ні.
Та пам'ятаєш ти, мій юний друже,
Для чого чи для кого варто нам рости?
Коли ненависть полонила серце,
Коли не чути стукіт інших слів,
Коли любов забилась у куточку
І замість ніжності лунає лише гнів.
То де ж та правда, любий юний друже,
Коли багатство превелює над життям,
Коли порядок в побуті на рівень вищий
Порядку серцю, розуму, літам.
Ми забуваємось, що шлях наш тут короткий.
Занадто мало часу нам іти.
Й, якщо його промінювать на злобу,
Чи варто взангалі нам тут рости?
Любити ближнього, не вбити і не вкрасти
Повагу, злагоду і спокій мирних літ.
Й собі далеко десь у грудях написати:
Найбільша цінність - це сімейний рід.
2.6.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849385
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2019
Нема ціннішого у світі, ніж життя,
Життя Батьків, які тебе зростили.
Ще з малечку ростили те дитя,
Виховували, інколи сварили.
Навчали мові, жестам і життю,
Навчали як у світі треба жити,
Що є собою зло, а що – добро,
Що варто, а що ні, робити.
Коли ми падали чи бігли уперед
Завжди пліч-о-пліч думкою із нами.
Й коли до смерті залишалась мить -
Вони навколішках до Бога з молитвами.
Коли, здавалося, немає вороття -
Відкриті двері батьківського дому.
Бальзам найкращий - Мамина рука
І Татине суворе вільне слово.
Нема ціннішого у світі, ніж життя,
Життя батьків, які тебе зростили.
Які вкладали душу в те дитя,
Яке уже навіки полюбили
Ми губимось в буденності щодня,
Буває, забуваємо важливе -
«Спасибі, Мамо, Тато, за життя,
Спасибі, що мене зростили».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2019
Важко мовчати: люди, схаменіться!
Сьогодні друг, а завтра може вбить.
Що ж це панує в світі? Подивіться:
Ненавість і невігластво кипить.
Важко мовчати: люди, огляніться.
Невже лиш заздрощі блистять у вас в очах?
Хто душу проміняли - підніміться,
Погляньте, скільки бруду на руках.
Важко мовчати: щоб сьогодні, люди,
Руку підняти чоловік зумів
На бабцю кволу. Цю стареньку матір
Душить за горло він посмів.
В старі роки вже думка не тримає,
І слово зле, незле лелить із вуст.
Та, щоб ця бабця не сказала,
Не смієш розпускать ти рук.
Не смієте ви говорити:
"нехай сидить, не випускай її"
"мій чоловік зробив б ще гірше"
То хто ж ви після цього є?
Важко мовчати: страшно стало жити.
Життя нежитієм стає.
Коли межу легко розбити
Добро і зло одим і є.
Коли не бачуть люди правду.
Коли неправда правдою стає.
Коли засуджують цю бабцю,
А чоловік невинним є.
Просто почуйте:що життя коротке.
Восьмий десяток їй уже минув.
А наче вчора, ось недавно, вчора
Їй ще здається третій був.
А вам лиш сорок, п'ятдесят чи тридцять.
Невже немає співчуття до літ?
Де та повага, люди, що за холод?
Замість тепла суцільний лід.
Чи вам не страшно? Ви ж вперед ідете.
Років все більше й більше буде вам.
Якщо не страшно в світі жити цьому,
Побійтеся, що з вами буде там.
Важко мовчати: страшно стало жити.
Життя нежитієм стає.
Коли межу легко розбити
Добро і зло одим і є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807488
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 22.09.2018
Ми без вагань втрачаємо людей,
Котрі життя готові нам віддати.
Сьогодні з вуст звучить "люблю",
А завтра ладні проклинати.
Щодня руйнується сім'я,
Руйнуються стосунки, люди.
Руйнується майбутнє у дитя,
В котрого вже руїни всюди.
Невже слова чужі глухі?
Невже не здатен люд почути,
Як правда з-під кутка кричить:
"Не треба егоїстом бути"?
Ми перестали розумітись...
Прошу, пориньте у думки,
Й лиш на хвилину зупиніться,
І замініть це "я" на "ми"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
Давайте вип'ємо вина,
Сухого, білого, терпкого,
Щоб та далека давнина
Не турбувала вже нікого.
Давайте келих піднімемо,
Й нехай той невгамовний час
Припинить рух свій на хвилину,
Забудить хоч на мить про нас.
- Ви пам'ятаєте нас юних?
- Скільки недоспаних ночей...
- І тих цнотливих поцілунків,
Свідком яких був соловей.
А співи ті, під ясним небом...
А скільки зір було колись...
А зараз лише хмарочоси,
Які щодня деруться ввись.
- Ви пам'ятаєте, як ми гуляли...
Ішли повз річки і чомусь
Ми забажали там бажання,
Яке, на щастя, не збулось.
-На щастя? Що ж Ви забажали?
-Я забажав Вас не любить.
-А Ви любили?.. І мовчали?
-Я був не в змозі без вас жить.
Пройшла хвилина, дві, ні слова...
Стояла тиша навкруги.
Чомусь сльоза скотилась кволо.
-А я навчилась без Вас жить.
Було кохання і у мене -
Тремтіли руки і вуста. -
-Я так боявся Вашої відмови
-Що загубили нам життя!
***
Прості слова - сміливі вчинки!
Порою здатні все змінить.
Схрестити долі, роз'єднати.
Або нещасними зробить.
Лиш не мовчіть,
коли душа говорить
Віддайте слово, подаріть
Комусь надію, щастя, віру,
Що можна й варто ще любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Нас зупиняють кілометри.
Немає дотиків, биття
Не чути серця, одинокі
Лишаються ще два життя.
Не бачити, не чути, тихо
Безмежно, дзвін не гомонить.
Коли ти там, ще так далеко
Життя все порізно летить.
Так є багато, що сказати,
Але чомусь немає сил.
Немає сил, щоб закричати.
Щоб прилетіть, немає крил.
Так хочу... хочу обійняти,
Відчути подих, дотик рук.
"Люблю тебе" - хочу сказати, -
"Люблю... назавжди і навік!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Сучасний світ руйнує сенс життя.
Руйнує бачення для чого варто жити.
Лише на роздоріжжі з небуттям,
Ти розумієш, сенс життя - любити.
Шукаєш щастя у житті:
В роботі, в мріях, у везінні.
А щастя є лише тоді,
Коли з тобою поруч рідні.
(с) несвідомий
07.12.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764792
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Ви не рівняйтеся, шановні, до жінок.
Ми - ті, хто в силі небо опустити,
Ми - ті, хто здатен нерозчинне розчинити,
Ми - ті, хто може висушить потоп.
Ви не рівняйтеся, шановні, до жінок.
Адже життя у вас дароване від жінки.
І вирвати жіночої сторінки
Не в силах вам ніколи із думок.
Ви не рівняйтеся, шановні, до жінок.
Жіноча біль сильніша від гармати.
Краще не чути вам як плаче мати.
Адже слова її звучать із вуст як рок.
Ви не рівняйтеся, шановні, до жінок.
Жіноча сила не в руках, а в серці
Любов її може спасти від смерті,
Убити чи піднести до зірок.
Ви не рівняйтеся, шановні, до жінок.
Жінкам підвладно всесвіт підкорити,
Війну почати чи її спинити.
І вас, шановні, оголити до кісток.
Тож не рівняйтеся, шановні, до Жінок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2016
Добавте краски трішки у життя.
Розбавте сіре небо й чорні хмари.
Добавте співу у свої слова,
Дозвольте увілити в мову чари.
Прокиньтеся із сонцем на вустах
І посмішкою десь далеко в серці.
Дозвольте іскрам у своїх очах
Жевріти яскравіше, аніж зірці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2016
Ми вірили у те, що не існує.
Ми будували храм лише зі слів.
Ми думали про те, що не руйнує
Сезонний вітер крихітних мостів.
Ми йшли туди, де нам були не раді,
Тримаючи в руках лише мету.
І тиждень наш дорівнював декаді.
Й в монету день цінився золоту.
Ми стали тими, ким боялись бути:
Ми забували тих, хто нас забув;
І чули те, що так хотіли чути;
І зрідка пили час, що вже минув.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2016
Я не стану просить допомоги.
Ні у кого ніколи не буду.
Я сама підіймуся на ноги.
Не проситиму поміч у люду.
Я коритись нікому не стану.
Я зумію встояти до ночі.
Неважливо як зігнусь від болю,
Не закрию від цього я очі.
Як би важко мені не прийшлося,
Я не стану просить допомоги.
Як би важко мені не ішлося,
Я не стану у края дороги.
Ті, що мною сторінки розшиті, -
Лиш початок того, що я можу.
Ті, що мною слова не обжиті,
Розлитяться, й почує їх кожен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2015
Я не покличу щастя не моє.
Не буду бити в не свою дзвіницю.
І мною не приручиться чуже.
Не заберу чужу я зоряницю.
Я не тримаю те, що не моє.
І мною не приручені лелеки.
Що не зі мною - то моїм не є,
Хто не зі мною - ті мені далекі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629734
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.12.2015
Хто вам сказав, що не дійду до правди,
Не відстою слова й прозорості думок,
Не втримаю чеснот, не заберу свободи,
І не зніму терновий із чола вінок?
Хто вам сказав, що сили полишили,
Що духом впасти - це про мене дзвін?
Мене кати століттями глушили,
За мною мчалися собаки навздогін.
Хто вам сказав, що розум мій в туманні,
Що глузд здоровий в попіл розчинивсь?
Хто вам сказав, що кроки ці останні?
Мій силует у крові відродивсь!
Я не слабка. Ротації не буде.
Я ще в строю - незборений боєць.
Вдихаю світ я ще на повні груди,
Іще іскра жевріє від дрібниць.
Я не слабка. Ротації не буде.
Нескореність - життєвий мій девіз.
Відхилення від норми амплітуди
Не змінить мій незламний механізм.
Хто вам сказав, що Україна - це так просто?
Та я наїлась голоду сповна,
Та я напилась крові через війни,
Та я горіла криками до тла.
Хто вам сказав, що я слабка, панове?
Ліна казала: "Україна - ексклюзив.
Нема ціни на світовій арені."
Я зупиню черговий рецидив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628494
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.12.2015
Чомусь так хочеться самітньо закурити,
Брутально так вдихати в груди бруд.
Так хочеться у ковдрі загорнутись,
Й налити кави у скляний сосуд.
Так хочеться лиш просто зупинитись,
Зробити паузу на мить, не йти вперед.
Так хочеться із всесвітом не злитись,
Й не планувати кроки наперед.
Так хочеться промокнути до нитки.
Тремтіти лиш від дотику пера.
Лиш хочеться в собі не загубитись.
І не глушити стукіт з-під ребра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2015
[i]Хто сенс життя пізнав, той не біжить за вітром,
Не рветься в майбуття, не злитий разом з світом,
Той не вдихає дим, ні пил, ні гуркіт шуму.
Він лиш вдиха життя на повні вільні груди.
Він всмоктує слова, хвилини, погляд, дотик,
Записує життя, смакує, мов екзотик.
Вдивляється у біль, у відчуття, бажання,
Вслухається у спів, у мовлення й мовчання.
Він не спішить туди, у майбуття, у завтра.
Він тут, сьогодні є. Ось тут життєва ватра.
Лиш не пройдіть ви повз, не пробіжіть галопом,
Й не станьте ще одним пустим системним клоном.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2015
Черствіє люд і твердне як каміння.
Кукує ворон, а не соловей.
В душі не спокій, а гучне ревіння.
І роботи на місці всіх людей.
Бездушність, холод і гранітні стіни
Постали замість неба й чистоти.
Іржа доїла терези Феміди
Й духовної не взрієш наготи.
Кордон гуманності розтертий до молекул.
Чорніє слово – металевий гніт.
В очах давно не голубий карбункул,
А лиш ненависний і заздрісний політ.
І щирість – з серії «неоціненна розкіш».
Сьогодні модно лицемірство й бруд,
Дволикість, егоїзм і мокра сухість.
Убитий наш сентиментальний люд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2015
Писав поет, що є таке кохання,
Яке живе, але живе без крил.
Слова чиї полишити не зможуть
Тебе й тоді, коли немає сил.
Співав музика, що живе людина,
Чия душа споріднена тобі.
Що інколи сказать про тебе може
У сотні більше, аніж ти собі.
Водив художник пензлем слово "дружба",
І акварель впивалась в полотно:
Червоні, чорні, жовті, білі фарби -
То сміх, то сльози, радість і добро.
Писав поет: "Любов, що не літає,
Що має все, немає лише крил -
То цінна річ, і всі, хто її має,
Не промарнуйте, не зітріть у пил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2015
Я не покличу щастя не моє!
Причини не шукаю бути поруч.
І вже давно слова твої не є
Законом у житті моїм. Ліворуч
Я не чекаю дотику руки,
Праворуч - не чекаю поцілунку.
Вхідні та вихідні твої дзвінки
Давно уже заплетені в барвінку.
Уже давно не боляче мені
Почути голос твій, дивитися у очі.
Давно уже тебе я уві сні
Не зустрічала у весняні ночі.
Засну не в тебе я вже на плечі,
Прокинуся не у твоїй сорочці,
І посміхнуся я вже не тобі,
І не тебе чекатиму в віконці.
Ти не побачиш більше моїх сліз,
Емоцій, почуттів моїх і болю.
Ти не почуєш мій дитячий сміх.
Здається, відболіла вже тобою.
***
І в тихий вечір, восени плаксиві,
Під шурхіт вітру вип'ю я вина.
І раз в житті у тютюновім димі
Я спробую убити почуття.
Сигару мимоволі закурю я,
Й сльоза скупа додолу потече.
За нею думка пролетить болюча:
Як важко - не любить тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2015
Не знаю, де знайти слова, де вкрасти сили щоб сказати.
Де вкрасти сили, щоб рука могла всю біль намалювати.
Сьогодні важко не кричать, сьогодні важко не ридати.
Сьогодні рік як Він повстав, як дав усім про себе знати.
Це був той день, коли кінець здавалося уже сьогодні.
Народ упав, півсотні десь ключем взлетіли у безодню.
Позаду рік. А що той рік? Війна, АТО, кроваві плями…
Уже як рік не чути сміх - усе заставлено свічками.
Вже другий рік весни нема, підсніжників ти не побачиш,
Бо замість них лежать тіла, понад якими ворон кряче.
Не знаю, де знайти слова, де вкрасти сили щоб сказати.
Лиш знаю, що не в змозі я словами біль цю передати.
(с) #VictoriaTs (#несвідомий)
* «Кривавий четвер» 20 лютого
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2015
Пробач, матусю, що не стримав слово,
Що більше не вернуся в дім.
Пробач, що, борючись за волю,
Пішов у свій останній бій.
Пробач, що так весни й не дочекався.
Пробач, матусю, що пішов на схід.
Пробач, що смерті не злякався,
Що за свободу в землю ліг.
Пробач, багато не зумів сказати,
Зробити все не встиг я за життя.
Здавалося, ще трішки зачекати
Потрібно, щоб закінчилась війна.
Пробач, матусю, плаче небо гірко
Слізьми всіх тих, хто так хотів ще жить.
Пробач, матусю, на одну ще зірку
У небі стало більше.
Полетів увись.
*Присвячується Михайлу Балюку, бійцю сьомої окремої автомобільно-санітарної роти військової частини №2581 Збройних Сил України, який загинув 9 лютого під Дебальцевим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2015
Прошу пробачте, я не в силах
Будь не собою, не чекать,
Не вірить в чудо і на крилах,
На крилах мрії не літать.
***
Прошу пробачте ви мене, сердечні,
Що я живу ось так, як я живу,
Що я не завжди посміхаюсь
І що свободу я люблю.
Прошу пробачте, що в душі «закрита»,
Що «друг» для мене слово голосне,
Що звикла покладатися на себе.
Прошу пробачте ви мене за це.
Пробачте, любі, за слова гарячі.
Вони бувають інколи гіркі.
Прошу пробачте вчинки нетерплячі,
Що стримати їх важко у собі.
Прошу пробачте, що скупа я на кохання.
Що рідко чутно з моїх вуст «люблю».
Кохати важко, мало лиш бажання.
Але любимих в серці бережу.
Прошу пробачте, що буваю горда.
Гординя , знаю, не найкращий друг.
Пробачте, що сказати «Допомога
Мені потрібна» …не скажу чомусь.
Прошу пробачте, інколи я груба.
Але повірте, це не без причин:
Брехливий світ, несправедливість люта,
Це викликає звуження судин.
Прошу пробачте ви мене за мене,
Можливо високо себе ношу,
Але ніяк я вирвати із себе
не можу цю «другую» сторону.
Прошу пробачте, що словам не вірю,
Лиш вчинки й дії звикла я цінить.
Пробачте, що жаккардову довіру
лиш одиницям можу подарить .
Прошу пробачте, я така нестерпна,
Буваю вперта, наче той віслюк.
Пробачте ще раз, буду я відверта,
Змінитися не зможу я мабуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2015
То вогонь іскриться у очах,
То шумить нестримне дике море.
Легкий шепіт тане на вустах,
То тверде суворе вільне слово.
Гра душі виспівує памфлет,
То легку неспівану сонату.
А життя малюється в сюжет
Незакінченого майстром експоната.
У руках тремтить незламний дух.
Серце з розумом у поєдинку.
Під ногами йде постійно рух:
Геть немає часу на зупинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2015
Людина сильна духом не завжди.
Вона тремтить від щастя і нещастя,
Вона боїться горя, самоти,
І хилиться додолу від ненастя.
Вона струнка до часу до пори.
Увись чимдужче рветься не постійно.
Навколішках стоїть не всі роки,
І не завжди крокує рівно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014
Давай вдамо, що ми разом щасливі.
Давай вдамо, що тут нема війни.
Що тут грайливе сонце й небо біле.
Давай вдамо: тут не живуть раби.
Давай вдамо, що кров не ллється даром,
Що правда не розп’ята не хресті,
Що люд іде зі зборє’ю, не з ралом,
Хранити землі наші від брехні .
Давай вдамо, що лебідь і лебідка
Кохаються у мирі та добрі.
Давай вдамо, що рідная домівка
Стоїть іще не на чужій землі.
Давай вдамо, що сльози батька й неньки -
То лиш вода, і болі в них нема.
Давай вдамо, що сотня та небесна
Не даром на майдані полягла.
Давай вдамо, що ми пішли в Європу,
Що ми живемо так, як там живуть.
Давай вдамо, що маємо роботу…
Давай вдамо, що в цьому тільки суть.
Давай вдамо, що нам живеться легко.
Що наший Крим, що всі ми є брати.
Давай вдамо, що всі ми патріоти,
Що всі ми українські козаки.
Давай вдамо, що наша Батьківщина
Не знає горя, голоду, біди;
Що наша незалежна Україна
Жива, іще не вмерла від війни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526332
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2014
Як я хочу почути словечко,
Як я хочу вдихнути життя.
Щоб ще трішки побилось сердечко
Навіженого, дико старця.
Як я хочу відчути той погляд,
Тихий струм того дотику слів,
Щоб побути ще трішки з ним поряд,
Щоб вернути кохання тих днів.
Як хотілося б глянуть у очі,
Чисті очі такі ще живі.
Як я хочу потонути в ночі,
В ночі теплі, хоча й весняні.
Як я хочу торкнутися неба
Або просто твоєї руки.
Як хотілось сказати: не треба,
Не спіши залишати сліди.
Як я хочу відчути це ще раз,
Як я хочу відчути тебе.
Як я хочу проснутися зараз
Й біля тебе відчути себе.
07.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2014
Пройде час - і забудуться дні,
Проминуть ті слова, ті години.
Промайне все життя, мов ві сні,
Погорять ті щасливі хвилини.
Піде дощ - змиє дикий порив,
Змиє спогади, сльози, бажання.
Колихнеться лиш слово "..любив",
А "..любив" - це уже не кохання.
22.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2014
Почувся звук. Упав солдат. Зігнулась мати.
Настала ніч у час ясного дня.
В очах стоять уже небесні грати.
В руках зажата чорная земля.
Голі дерева. Приморозок вранці.
Сухі вуста порепані, в крові.
Гноїться рана у смертного бранця.
Рука пробита «звуком» в рукаві.
Шматки лахміття обплітають тіло.
Пекучий вітер ріже до кісток.
Вже третій день у полі тіло гнило.
Поліг, заснув війни раб, не ігрок.
Четвертий день. Прийшов «раб» до дружини
Вві сні, кричить: «Кохана, бережи
Себе, матусю, бережи дитину.
Моя любове, прощавай й прости.
Прости мене, кохана, що кидаю
Тебе одну, що нічим помогти.
Прости, моя любове, помираю,
В землю сиру я змушений лягти.»
Зірвалася дружина. Очі мокрі.
Судинами шалений біль бурлить.
Немає слів, лиш подихи короткі.
Ні звуку. Ніч. Країна все мовчить.
Шоста година. Ранок. Сонце встало.
Сім’я солдата час як вже не спить.
Життя, мов колос, до землі припало.
Не чути слів, дитя лиш гомонить.
Воно пита в бабусі: «Де мій татко?»
В матусі: «Мамо, чом в очах сльоза?»
Не знає ще це крихітне малятко,
Що татко полетів у небеса.
20.09.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526095
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2014
Лягли волинці вчора на Донбасі
За вільне слово й вольноє життя
Лягло сімнадцять, впали на терасі,
В якій затоптана була уже земля,
Яка була уже покрита кров’ю,
Просочена ненавистю війни,
Життя якої вже не мало долі,
А дух пропився потом сарани.
Вони, Герої, вірили в майбутнє,
У вічність правди, дух своїх братів.
Вони упали за життя вкраїнське,
За сміх дітей своїх й батьків.
Вони хотіли воз’єднать країну!
Вони в нас справжні козаки!
Вони хотіли научить людину
Що в Україні люд - не кріпаки!
23.05.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526094
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2014
Дві червоні гвоздики в руці -
Символ Дня Перемоги Вкраїни.
В небі чутно летять солов’ї,
А в очах все картина руїни.
Ще здається тут вчора стояв…
З неба падав не дощ, а каміння.
Брат на руки у крові упав,
Й на вустах задзвеніло моління:
Забери ж бо мене в небеса.
Як додому тепер я вернуся,
Коли брата згубилось життя?
Що сказати коханій матусі?
Лиш п'ятнадцять, п'ятнадцять було,
Ще ж дитина, ще ж жити і жити.
Не один, так мільйони лягло,
Не змогли ще життя полюбити.
Дві червоні гвоздики в руці
Піднесу я до того мільйону,
Хто в п'ятнадцять поліг у землі,
І зігнуся, та мало поклону…
Знов поринув у спогади тьми:
Повертаюсь додому, домівка…
Не цвіте, лиш одні бур’яни…
Полягла й материнська голівка.
Лише попіл і чорна земля,
Прокотилося колесо смерті
Я зігнувся, втопталась душа.
Замість серця – кусочки роздерті.
Дві червоні гвоздики в руці
Покладу на могилу матусі.
Стане мокро чомусь на щоці.
Спогад з неба: казала «діждуся».
Дві червоні гвоздики в руці,
У старечій, сухій, майже чорній.
Має щастя бриніти в сльозі,
Що живемо в країні ми вольній.
А чомусь лише біль, гіркота.
Де ж той мир за який ми боролись?
У минулому кровна війна…
Так нічого ми в ній не навчились!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497496
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.05.2014
Станьмо, українці, на коліна!
Риньмо молитвами в небеса,
Щоб сьогодні наша Україна
Не розірвана частинами була.
Щоб сльоза не пролилася більше,
Щоб колосся гнулося лиш ввись,
Щоби дощ ішов все рідше й рідше,
Щоби ріки крові не лились.
Щоб наш рід залишився вкраїнським!
Щоб коріння міцно тут росло,
Щоб на землях наших українських
Лише миром вічним зацвіло.
Ми, вкраїнці, з вами вільні люди!
Ми, вкраїнці, з вами козаки!
Ми покажемо ще всім і всюди,
Що вкраїнці зовсім не "хохли"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482848
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.03.2014
Я молюсь за тебе рідна ненька,
Підіймаю руки догори.
У руці землі й колосся жменька,
А в душі: "Вкраїнонько, живи!"
У очах гарячі сльози страху:
Нема війська - захисту нема.
Як же, ненько, не зазнати краху?
Що ж робити, рідна сторона?
Україна, ненько, рідна мати,
Новий час, а ти суха стоїш,
Все розкрали, нічого вже взяти,
Котиться й російський до нас ніж.
Ми боролись, сотня наших впала,
Полягла у кровній боротьбі,
Україна вся-уся ридала,
Та не був ото кінець війні.
То лиш перший раунд завершився,
Вся в лахмітті ненька все стоїть.
Кожний з нас у небеса молився,
Як же вижити у часі лихоліть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2014
Здається сильна, та все ж серце плаче,
Рветься душа, бурлить у тілі кров.
Невинна правда, мов той ворон кряче,
І ллється кров'ю в Україні знов.
Пройшла чума. Ті сильні чорні руки
Схватили душі, голови, блакить
Забрали в землю. Лишились лиш муки.
Страшенна біль в домівках гомонить.
Я вся тремчу. Сьогодні Україна
Розбита вщент. Невігластво, брехня...
Розбите серце Києва. Руїна.
Розсіялася знову тут стерня.
Хто ж знав, що буде кров пролита?
Хто ж знав, що брат у'бє свого?
Хто ж знав, що воля в нас забита?
Лиш знали: не стерпіти нам цього!
(с) Вікторія Цимбалюк
23.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481327
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2014
Невже добились ми хоч трішки правди?
Пройшло три місяці. невже пройшла війна?
Вже не тримає "банда" автомати -
Уже закінчилась народна боротьба.
Добивсь народ, добилася Вкраїна,
Достукавсь люд, до правди ми дійшли.
Яку ж ціну сплатила Україна,
Щоб не було бандитської орди?
Пролилась кров, й ще досі ллються сльози
У матерів, в батьків своїх синів,
Які лягли в народнії морози,
Щоб не було на Вкраїні рабів.
Горить свіча у кожного у домі,
Тече сльоза гаряча та гірка.
Бурлить Дніпро: "Невже на світі цьому
Така за волю платиться ціна?"
(с) Вікторія Цимбалюк
22.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481195
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2014
Сидить старенька мати. У віконце
Уже десятий день заглядає вона,
Вона чекає ще. Тримає у долоньці
Свічу надії. Гіркая сльоза.
Спадає тихо, падає до долу
В душі звучать молитвені слова,
Вуста тремтять, руку старечу й кволу
Підносить, хрестячись, у небеса.
Вона чекає ще, вона ще вірить,
Що син її, що він іще живий,
Що він вернеться ще й промовить:
\"Матусю, вільний люд людський!\"
Старенька мати дивиться в віконце,
Там дощ іде, змиває рідну кров
Десь там далеко, в київській сторінці
Із тіла сина. Серед тих дібров
Вирує смерть, війна і ворожнеча,
Там мертвий син її уже лежить.
Вона стоїть,і ця душа стареча
Іще не знає, що її не жить.
Стоїть вже на колінах чорна мати,
Уся суха, усе тремтить у ній:
\"Сучасний світ, невже ти міг забрати,
Невже забрав єдиний корінь мій?\"
Свіча горить, згоріла вже надія.
Похила мати сльози вже не ллє.
Роздерлось серце, вмерла віра.
Війни нема, лиш біль шалений є.
22.02.2014
(с) Вікторія Цимбалюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
Ідеш вперед - стріляють в спину
Кидають камінь, мов граніт,
Летить щось дике на людину,
А з неба сиплеться лиш сніг.
Шалений крик і вихор бою,
Точиться кровна боротьба.
Країну люд відстоює собою,
Ціною власного життя.
А я стою пред Богом на колінах,
Молюся за дітей своїх щодня,
Щоби не бачить в їхніх спинах
Холодну зброю - чорного ножа;
Щоб братовбивства не побачить,
Щоб не відчути шум віків,
Щоб не побачить як маячить
Розп'ята правда на хресті.
А я стою молюся і ридаю:
Немає правди, де ж тоді життя?
Коли брат брата убиває,
Уже немає каяття.
Я - Україна, ненька рідна.
Я не в сльозах, я вся в крові,
Стою пред вами на колінах.
Спасіться ті, хто ще живі.
В кого жевріє чесне слово,
І гімн звучить у голові.
В кого не втратиться дар мови
У правній вольній боротьбі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474753
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2014
Куди іде суспільство? Куди біжить народ?
Горять вогні надії, людські права свобод.
Вирує чорний вихор, плекає чорний дим,
І смерч війни свободи не вкерувать нічим.
Пройшли війна і голод, і ще одна війна
Крізь сторінки Вкраїни, крізь сотні душ життя.
Здається, воля - все, що так хотілось нам.
Та кинута була вона, немов рабам.
Рабам судилось бути на вкраїнській землі?
То ж хто ми українці, скажіть-но хоч собі?
Чи є в нас гідність, сила, чи є в нас дух борця?
Скажіть-но, хто наш батько. Назвіть ціну життя.
Ціну за незалежність, яку нам здобули,
Сказати можуть предки, які вже полягли.
Котрі лягли в могили за Вкраїну свою,
За мир, за щастя люду, за вольную сім’ю.
За шелест вітру в полі, за дикий цвіт садів,
За чайку в Чорнім морі, за вільний дух степів.
Чи можемо сказати, вкраїнці, ми ціну?
Чи можемо назвати ціну за боротьбу?
Чи в силах врахувати число нам тих людей,
Які пішли у землю серед ясних ночей?
Чи в силах нам? Чи в силах? Боюся, ні, народ.
Наш люд лежить в могилах після взяття свобод.
За що ж ми продаємо себе і свій народ?
Кому ж ми віддаємо людські права свобод?
Ми ж сильні, вільні люди, ми ж козаки в душі!
У кого ж булава, в чиїй вона руці?
В нас правова держава! У нас демократизм!
Тоді народом править народ, а не воджизм!
Ми – люд, ми – Україна, ми – дух, і ми – життя.
Ми в правах нам і нами диктуються права.
Слова Шевченка, Лесі, слова Сковороди
Звучать у нас, у серці, в стосунках між людьми.
В нас дух говорить слово: «вставайте» - встаємо
Ми ідемо до права, ми просто біжимо.
Нас гнобили минулим, душили нас здавна
Нас катували «інші», «другая сторона».
А тут свої катують, руйнують дух борця
Тут забирають душу, а не лише життя.
Стрільба, вогонь, смак диму у їжі та в очах,
Тут колота народність лишається в серцях.
Ведмежа павутина затягує людей
І вириває руки із вольностей сімей.
Ми – християни, люди! Ми рівні у правах
Предстанемо пред Богом у «скоєнних ділах».
Отож, крепіться люди, ідіть у боротьбу,
Щоб заспокоїть совість, свободу, правоту!
(с)..несвідомий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474700
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.01.2014
Наша весна шкільна востаннє відбуяла,
І пролунав востаннє наш шкільний дзвінок.
Шкільна лінійка вже востаннє прозвучала,
Закінчився й останній наш урок.
Пройшло шкільне життя. Сьогодні перед вами
Не діти. Ні. Уже випускники!
Уже не підемо до школи ми стежками.
Зі школой рідною прощаємося ми.
Вона навчила нас лиш бачити прекрасне
Шукати краплю щастя в звичних нам речах.
Вона навчила жити нас, і власне
Залишила лиш світло у очах.
У серці рідна школа залишила
Вічний вогонь любові й теплоти,
Вона навіки нам у душу заложила
Стійкі цеглинки людяності, доброти.
У нашій пам’яті ніколи не погаснуть
Ті світлі спогади, щасливі шкільні дні.
І рідні стіни в пам’яті не згаснуть.
Пройшли, закінчились дитинства місяці.
Назавжди будемо ми пам’ятати
Своїх наставників, своїх учителів.
Якщо й і будемо в майбутнє відлітати,
Ніколи не забудемо батьків.
Ніколи не забудем ніжне слово,
Щиру пораду, сонце на вустах.
Ніколи не забудем рідну мову
І щастя в батька й в неньки у очах.
Ніколи не забудем ті уроки,
Які проводили нам рідні вчителі.
Пройдуть десятки й сотні-сотні років,
Та в пам’яті завжди будуть живі
Їх постаті і їхні настанови.
Вони ж нас вчили не лише писать,
Вони навчили нас життя основи,
Зуміли душу й серце нам віддать.
Отож, прийміть від нас низький уклін
Учителі, наставники, батьки
За вашу мудрість, світло і терпіння
За те, що стали ми людьми.
Пройшло шкільне життя, закінчилось дитинство
В майбутнє вирушати вже настав наш час
Прощай назавжди школи материнство
Прийми лиш слова вдячності від нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013
Життя – лиш кусень книги світу.
Це лиш краплина з дикої роси,
Це лиш єдиний промінь світла
І лиш один похмурий день грози.
Життя – це лиш один листочок,
Це лиш одна пелюстка лісова.
Життя – це лиш землі кусочок
І лиш повітря чаша світова.
Життя – це всесвіту прозорість.
Це вічний скарб, це вічність, це краса…
Життя - це вічна неповторність!
Страждати, вірити, любити – ось життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417919
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2013
вони дивились весело на мене,
в їх пелюстках жевріло все життя
вони світили полум'ям. крізь зерна
всміхалося до мене співчуття.
здалось на мить, що вміють відчувати,
і що відчули біль вони мою.
здалось мені, що буде вже світати
сльоза в рожевому вінку.
дивились так дитячими очима,
немов благали: "не сумуй ти так,
ще прийде щастя, будеш ти любима,
і полетить від тебе чорний грак".
і пелюстки, немов тендітні руки
до мене протягнулись враз
й, немов забрали з серця муки,
забрали з серця й чадний газ.
вони дивились з ніжністю на мене,
на їх вустах бриніло все життя.
на мить здалося, що щасливі зерна
попроростали в кожного в серцях.
піони - горді квіти миру,
в душі моїй на віки зостались,
заставили мене повірить диву
й заставили кохати і любить.
(с)...квіти миру
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Лунають постріли, гармати,
Катюши уперед ідуть.
Ідуть у наступи солдати.
Вони свободу повернуть.
Їх дух крізь горло виринає,
Не в силах їм уже мовчать:
Один слова як грім кидає,
«вперед .. вперед» - усі кричать.
Війна.. кругом війна. і небо
Немов війною обплилось.
Повітря дихається злобно,
А сонце кров’ю облилось
Земля тремтить, і плаче й стоне
А бій іде, війна стоїть.
І смерть зловтішно вічність горне,
Вона життя чадом поїть.
Солдати гинуть. вітер рветься
У бій… у сутічку світів
Калина при дорозі гнеться
Й верба від ранених борців.
Чума.. чума покрила землю,
З’їдає душі і серця.
Прорвано ненависті греблю
Зруйновано землі життя
Солдати падають додолу
Не світ, а цвинтар вічності
Війна лишає душу голу
Руйнує серця більшості.
Війна породжує страждання
Борців? Та ні. Їх матерів.
Якби почути ті благання
У Бога для життя синів,
То всесвіт рухнув, стрепенувся,
Мов холодом пройнявся б весь,
То б найсильніший враз зігнувся,
І затопило б слізьми десь.
Якби лиш знати скільки болі
Несе в собі ось ця війна…
Навіщо піддаватись долі,
Яку малює нам чума?
Усе чорніло: степ, діброва.
Пролито крові стільки тут.
Та все ж крокує тут свобода
Кохається тут знову люд.
Лиш чорний ворон часом кряче.
Страждання й болі ті людські
Нагадує нам. й знову плаче
Душа. Навік серця живі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417085
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2013
здалось на хвильку, все перемінилось:
солодкий мед, неначе став гіркий,
солоне море стало прісноводним,
веселий всесвіт знову став сумний.
здалося небо знизу, а земля над нами,
що ми не ходимо, а наче пливемо
що квіти не червоні, а безбарвні,
що ми заснули, а не живемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416601
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
стер_возні очі, посмішка лукава
важкі слова звучать із її вуст.
різка вимова і душа білява,
тернистий розум й божевільний глузд.
здалось на мить, усе переплелося:
земля і небо, море і вогонь.
й неначе рай і пекло в ній злилося,
й чистилище - у дотику долонь.
холодний погляд і струнка постава,
та кроки її тихі і легкі.
життя для неї лиш проста забава,
й ніщо для неї уже смутні дні.
смугле волосся і прозорі очі
зелено-карого струмка.
свідомість десь, гуляючи у ночі,
згубилась в вічних пошуках життя.
а доля, згубниця-цариця
ввела в оману дзвін її душі
замовкла враз душі її дзвіниця
й сльоза сповзала по живій щоці.
душа кричать хотіла й не змогла,
лише сльоза жевріла і жила.
(с)...крик душі обведений у рамку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416600
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2013
жагучий звук, холодний погляд
пекельно спалює вуста.
важка душа тамує голод
кохання в танці забуття.
серця літають. вихор. злива.
вогненний танець почуттів.
накрились хвилею бурхливой
серця заручених життів.
мов буря, всесвіт їх змінила,
кружляють гордо в танці так.
їх доля в танці "со"творила.
посіявши червоний мак,
вони заквітли лиш коханням.
не помічають і дощу,
ні зливи, холоду. мовчанням
живуть, не знають мороку.
музика-доля виграє сонет кохання,
а дощ-страждання гріє їх серця.
вони навік повінчанні бажанням -
лиш танцювати вічно, без кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2013
страшне те слово, що не має рими,
яке народ не в силах зрозуміть,
яке іде дорогами пустими
й в свідомості лунає лише мить.
страшна та мова, що мовчить віками,
що брудом вкрита й бур'янами проросла,
яка невільно з коренями
із світу вирвана була.
страшний той звук, що деградує,
із неба в землю підкидає пил звучань
що милозвучність і красу руйнує
в структурних одиницях мовознань.
страшний той дотик, що за серце не хапає
і не кипить від нього кров,
що душу й розум в тілі не ламає
й що не запалює в очах вогонь.
страшна персона що не має батьківщини,
яка живе без віри в рідний край,
яка не знає рідної стежини,
яка не знає, що домівка - вічний рай.
***
страшний той світ, що матір не цінує
що слово рідне з вуст не вирина,
що серце злобою травмує
й що силу волі забуває.
***
страшна країна, що керується лохами,
які готові землю рідну продавать,
які зробили демократів лиш рабами,
які давно вже звикли бідних грабувать.
страшні ті люди, що не можуть встати,
не можуть воювати так як слід,
які не можуть владу за горлянку взяти
і розтопити їх як лід.
страшний народ, що думки власної не має,
що звик іти закритими очима в світ,
що так боїться керувати мовними речами.
страшний, бо терпить вічний гніт.
мабуть, терпіння найсильніше.
мабуть, це доля, а не ми...
мабуть, вона сіє густіше
солодкий терен сарани.
***
страшне страхіття впаде на коліна?
коли скажіть! скажіть: коли?
коли підніметься людина?
коли почнеться час грози?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013