Український Мораліст

Сторінки (1/6):  « 1»

Ці всі слова не мають назви…

Ці  всі  слова  не  мають  назви,
вони  не  дорогі  мені.
Не  в  них  приховується  щастя,
їх  пишуть  тільки  на  воді.

І  прикрість  ніби  не  розруха,
й  біда  це  ніби  не  кінець.
Всім  тим,  хто  вміє  добре  слухать,
лежить  дорога  навпростець.

Як  грім  в  покірній  непокорі,
лунають  звуки  ці  пусті.
Вони  -  предвісники  недолі,
тривожні  тіні  у  куті.

Чому  ж  блукають  серед  ночі,
навпомацки  у  цій  пітьмі?
Хіба  ж  вони  не  є  пророчі?
Примарні  образи  сумні...

І  все  це  виллється  рікою!
Прорветься,  вийде,  знайде  шлях!
Лиш  дай  їм  волю,  дай  їм  волю!!!
Ти  лише  лялька  в  їх  руках.

2012  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013


Ніч тьмяним погладом зійде на тебе вмить…

Ніч  тьмяним  погладом  зійде  на  тебе  вмить
і  серце  ще  сильніше  защемить.
Сліпа  печаль  усе  в  тобі  скувала,
душі  твоєї  вдосталь  скуштувала.
В  печалі  тої  очі  голубі,
вона  не  присвятить  себе  тобі.
Не  обійме  вона  тебе  вночі,
Не  підбереш  до  неї  ти  ключі.

Її  немає  поряд,  та  дарма
вона  тебе  катує,  як  пітьма.
Не  вирвеш  серце  ти  із  власних  же  грудей,
не  станеш  ти  найщасливішим  із  людей.
І  знов,  і  знов  приходить  клята  ніч,
ти  не  побудеш  з  нею  віч-на-віч.
Не  мрій,  вона  не  буде  вже  твоєю,
Не  змиришся  ти  з  думкою  цією.

Нема  де  дітись...  Безнадійно...
Все  дарма...
Переді  мною  нездоланная  стіна.
І  голос  віри  вже  тихенько  шелестить,
і  промінь  власної  надії  догорить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2013


Вбиває мрії куля з коньяком…

Вбиває  мрії  куля  з  коньяком,
вбиває  запах  твій  у  хворому  атракціоні  снів.
Все  йде  не  так,  як  я  хотів,
отрута  моя  тягнеться  гудком.

Пробач  мені  за  мій  убогий  манекен,
пробач  за  спробу  вдати  з  моря  океан.
Я  просто  п"яний  кіноман,
продав  я  існування  свого  гобелен.

Я  перемотаю  плівку  почуттів,
і  пропущу  пропущений  дзвінок.
Я  так  звільнити  би  тебе  хотів,
втопити  в  собі  байдужий  плач  думок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2013


Ілюзія гри

Завіса  підіймається...  Ще  одне  скалічене  життя,  скалічена  душа,  скалічена  доля.  Жити  задля  втіхи  чогось  вищого,  незнаного.  Як  жити?  Навіщо?  Кожного  дня  падати  лицем  об  асфальт  нездійсненних  примар,  чіплятися  за  соломинку  ідіотського  майбутнього,  займатись  безглуздим  спотвореним  собою.  Часу  купа,  хоча  насправді  його  обмаль,  його  мінімум  для  майбутнього.  Майбутнього...  Минулого...  Теперішнє  -  тільки  що  було  минулим  і  вже  майбутнє...

Один  чорт.  Все  одно  крок  за  кроком  наближаєшся  до  безодні.  А  може  це  і  є  вона?  Може  ти  вже  в  ній?  Із  плином  нікчемного  існування  стараєшся  видертись  із  неї,  побачити  світло  за  паскудною,  але  дуже  темною  ширмою  своїх  ілюзій,  своїх  почуттів,  своїх  сподівань.  Повзеш  невидимими  сходами,  здавалось  би  вже  от-от,  сходи  зникають...  Падіння.  На  дні,  якщо  ще  є  сили,  воля  для  ще  одного  підходу,  ще  одного  ривка,  ти  знову  стараєшся  намацати  їх,  стараєшся  втямити  куди  ж  вони  зникли...  І  здається  ну  вже,  вже  відчув  під  своєю  рукою  якусь  опору.  Надія...

Під  тобою  провалюється  земля.  Ти  летиш  все  нижче  і  нижче.  Які  вже  там  сходи?  Ніколи  і  нізащо  не  вибратись  із  цього  безводного  колодязя  втрачених  надій.  Безглуздий  світ  нікчемних  потуг  і  сподівань.  Убога  гра  акторів.  Аншлаг  на  найпаскуднішій  постановці.  Проте  варто  заплющити  очі  і  ніби  вже  не  на  дні  ти,  не  чіпляєшся  пальцями  з  останніх  сил  за  сиру  землю,  стараючись  намацати  сходи  нагору,  а  на  найвищій  точці  цього  невдалого  творіння.  Тобі  плескає  увесь  зал  манекенів.  Твоїх  власних.  Ти  один.  Відкриваєш  очі  -  знову  дно.  У  темряві  ти  бачиш  безліч  дверей  -  вихід  близько.  Якою  піти?  Яку  відчинити  та  дістатися  волі?  Спотворений  темрявою  ти  хапаєшся  за  найпершу  ручку...  Ніби  й  не  провалювався  нікуди.  Ті  ж  самі  нікчемні  декорації,  паскудний  звуковий  супровід,  огидна  режисура.  Але  куди  ж  ти  подінешся?

В  тебе  довічний  контракт,  який  ти  змушений  виконувати,  хоч  і  не  підписував  його.  А  гонорар  твій  видається  методом  російської  рулетки  і  від  якості  твоєї  гри  нічого  не  залежить.  Твоя  гра  завжди  огидна,  хоч  інколи  ти  можеш  думати  й  навпаки.  Знову  ілюзія  -  темна  яма.  Ніхто  нічого  не  вирішує.  Байдуже  чи  будеш  ти  сумлінно  грати  свою  роль,  чи  пустиш  все  за  течією.  Байдуже?

На  жаль...  Як  би  ти  не  старався  зіграти  краще  -  в  тебе  не  вийде,  бо  це  і  є  твоя  роль.  Бути  нікчемою  у  цьому  ще  більш  спотвореному  собою  світі,  який  натомість  спотворює  тебе.  Манекени  можуть  дарувати  оплески,  кричати  "Браво!",  запевняти,  що  ти  блискуче  граєш  самого  себе.  Та  вони  тільки  манекени...  І  ти  один  із  них...  Завіса  опускається.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416698
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2013


Купи мені на решту цигарок…

Купи  мені  на  решту  цигарок,
я  схаменусь  і  не  зроблю  той  зайвий  крок,
я  заберу  свої  слова  назад,
забуду  нещасливий  зорепад.

Послаб  буденності  німий  тягар,
ковтну  свободи  й  легкості  я  з  хмар,
зніму  окови  зі  своїх  очей,
досплю  я  тисячі  недоспаних  ночей.

Зроби  все  так,  як  я  не  раз  робив,
гуманно  свої  спроби  загубив,
глухий  я  став  до  всього,  що  було,
минуле  свіжим  снігом  замело.

Закрий  мене  у  сонці  без  вікон,
хай  душу  спопелить  мою  теплом.
Залиш  мене.
Де-небудь.
Лиш  залиш.
Нічим  мене  ти  більше  не  зцілиш...

2013  рік

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416578
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013


Ціна майбутньої війни…

Ціна  майбутньої  війни,
і  ти  і  я  -  всі  вже  в  облозі,
стій  і  пручайся,  чи  впади,
змінити  щось  ми  ледве  в  змозі.

Не  чуєм  дзвін  минулих  літ,
і  милості  ждемо  із  неба,
а  от  пустити  кров  і  піт,
такого  щастя  нам  не  треба.

Замінює  все  гаманець,
порядність,  людяність  і  щирість,
за  драний  гріш  стадо  овець,
покаже  свою  справжню  гнилість.

Забутий  справжній  зміст  життя,
всі  виживають  хто  як  може,
в  кого  за  це  болить  душа,
а  хто  дере  як  й  скільки  зможе.

Та  кожен  чесно  хай  собі,
загляне  глибоко  у  серце.
бо  скоро  сипане  усім,
на  голі  рани  сіллю  й  перцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416503
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 07.04.2013