Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Сторінки (4/317):  « 1 2 3 4 »

Старі листи

Старі  листи  знайшла  я  на  горище,
Вже  півстоліття  там  вони  лежать.
Такі  листи  давно  ніхто  не  пише:
Чому  папір  задарма  витрачать?

Вік  електронний  гаджетів,  планшетів
Епістолярний  жанр  звів  нанівець.
Все  листування  тільки  в  інтернеті,
Ми  стали  віртуальними  вкінець.

А  в  цих  листах  написаних  рукою
Пульсує  в  кожнім  слові  серця  ритм,
І  почуття    -  бурхливою  рікою…
Ти  ніби  бачиш  автора  живим.

Ти  ніби  відчуваєш  справжню  тугу
За  тим,  із  ким  не  бачився  давно,
І  щиро  співчуваєш  наче  другу,
З  яким  тобі  зустрітись  не  дано.

Старі  листи….  Десь  вицвіло  чорнило,
А  десь  півслова  з’їв  нещадний  час…
Півдня  я  на  горищі  просиділа,
Читаючи,  аж  поки  день  не  згас.

А  потім  забрала  з  собою  в  хату,
Та  не  для  того,  щоб  віддать  вогню,
Я  б  віддала  їх  мовчки    адресату,
Та  де  знайти  хоча  б  його  рідню?

Напевно,    їх  серед  живих  немає,
А  мертвим  не  потрібні  вже  листи.
І  я  їх  збережу.  Нащо?  Не  знаю.
Можливо,  це  з  минулого  мости

У  наші  дні.  У  наше  електронне,
Замилене  турботами  життя…
Можливо,  це  щось  справжнє,  еталонне…
Скарб  відчуттів  не  вартий  забуття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862042
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2020


Прадідова хата

Прадідова  хата,  прадідова  хата,
Була  ти  колись  молода  і  багата,
Мов  дівка  засватана  в  білій  сорочці…
Схилялись  на  дах  із  черемхи  віночки

А  взимку  як  бабця  в  пухнастій  хустинці,
Тепло  дарувала  і  щедрі  гостинці.
Курився  димок  і  у  пічці  шкварчало,
Хазяйка  вечерю  смачну  готувала.

На  свято  збирала  ти  нашу  родину,
Ялинка,  Різдво,  аромат  мандарину…
Тому  мені    рідна  ти  кожним  куточком,
Хоч  вже  і  поснули  сини  твої  й  дочки,

Хоч  вже  і  батьків,  і  бабусі  немає,
А  прадід  із  Раю  на  нас  споглядає.
Тепер  ти  стара  і  облуплені  стіни,
Відкрилися  рани,  відпав  кусень  глини,

І  дах  вже  просів  від  дощу  і  негоди,
В  кімнатах  самотньо  ,лиш  вітри-  заброди  .
Не  кличе  вже  хата    рідню  на  гостини,
І  є  відчуття  нас  ,нащадків,  провини,

Провини,  що  час  не  знайшли  доглядати  
Прадідову  хату,  як  батько  і  мати
ЇЇ  доглядали,  робили  ремонти,
Вправлялись  і  порались  тут  щосуботи.

Пробач  мені,  хато,  та  мушу  продати
Тебе  і  цей  двір,  де  любила  я  грати,
Садок,  де  збирала  бабуся  малину,
І  де  власноруч  посадила  калину.

Знесуть  тебе  бідна  прадідова  хата,
І  тут  вже  не  треба  провидців  питати.
Нову  побудують,  із  цегли  сучасну,
Все  буде  у  мешканців  нових  прекрасно.

І  може  для  них  ця  земля  старе  рідна.
Чому  ж  на  душі  бридко  так  і  огидно?
Чому  ані  сліз,  ні  думок  не  спинити…
Продам  тебе,  хато.  А  далі  як  жити?

На  жаль  і  у  хат  є  часи  існування
Продовжити  їх,  зупинить  руйнування
Можливо  ненадовго,  далі  ж  по  колу….
Бо  глина  не  стане  камінням  ніколи.

Пробач  мене  стара  прадідова  хата,
Я  буду  і  далі  сюди  приїжджати
Ймовірно  ніколи  тебе  не  побачу,
Але  під  парканом  тут  сяду,  заплачу:

Це  місце    моєї  сакральної  сили,
Це  так,  як  відвідати  рідних  могили...
Тут  легко  душа  моя  молиться  Богу,
І  він  нас  звільняє  від  власного  боргу.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859256
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.12.2019


Лист до святого Миколая

Святий  Миколаю,  святий  Миколаю,
Я  все  ще  на  диво  щасливе  чекаю,

І  зараз  довірлива  наче  дитина,
Ота,  що  до  свята  рахує  години.

Не  прошу  речей  чи  валіз  із  грошима,
Не  хочу  будинків  або  vip-машини,

А  тиші    і  спокою  -  кожній  родині,
А  миру  і  щастя  -  усій  Україні.

Щоб  час  повернув  мене  лиш  на  годину
Назад  літ  на  тридцять,  у  нашу  родину.

Де  три  покоління  живі  і  веселі,
Усі  за  столом  на  святковій  вечері:

Онуки,  батьки,  дідусі  і  бабусі…
За  вікнами  морок,  та  я  не  боюся,

На  вулиці  віхола    мчить,  завиває,
І  діти  шепочуть:    «Це  ти,  Миколаю?»

Лише  б  на  хвилинку  в  той  час  повернутись
Батьків  обійняти,  бабусі  торкнутись,

Сказати,  як  я  їх  люблю  і  ціную…
Світлину  омиту  сльозами  цілую…

Такої  казковості  більше  не  маю,
Вона  у  тій  хаті,  святий  Миколаю.
Тому  не  клади  під  подушку  нічого.
А  просто  помолимось  разом  до  Бога

За  тих,  за  кого  вже  щоденно  молюся,
Коли  я  у  зоряне  небо  дивлюся.,

До  кого  у  снах  своїх  часто  літаю…
Ну  ось,  і  ти  плачеш  святий  Миколаю?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858544
рубрика: Вірші, Вірші до Свят
дата поступления 20.12.2019


Летіли хмари

Летіли  хмари  із  хижим  вітром,
Чіпляли  храми  негабаритом

Летіли  хмари  вагітні  снігом
І  нас  вражали  своїм  розбігом

Летіли  хмари  такі  величні
Немов  примари,  що  потойбічні

Летіли  хмари  мов  сизі  птиці
І  впали  снігом  на  наші  лиця

І  впали  снігом  мов  простирадлом,
Все  стало  білим  і  безпорадним.

Все  стало  білим  і  урочистим,
А  в  серці  туга  за  тим,  барвистим.

А  в  серці  туга  за  сонцем  вічним,
Що  нищить  тіні  всі  потойбічні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855785
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.11.2019


Голодне Різдво

Різдво.
                       Тридцять  третій.
                                                                                       На  дворі  мороз
Вибілює  вікна  у  хаті…
Село  ніби  впало  в  суцільний  наркоз,
Не  ходять  колядок  співати.

Дровами  і  сіном  потріскує  піч,
А  запаху  їжі  немає.
«Дай  Боже  прожити  іще  одну  ніч!»-
Хазяйка  в  ікони  благає.

І  дивляться  шестеро  юних  очей,
Як  молиться  матір  до  Бога,
Запалює  кілька  тоненьких  свічей  …
А  з  їжі  у  хаті  –  НІЧОГО!

Найменша  дитина  найстаршу  пита:
«Чи  правда,  що  в  Бога  край  неба
Є  хліб  для  усіх  і  вечеря  свята  
І  там  вже  святкують  як  треба?»

Найстарший  тоненький  наморщує  лоб
І  каже  сестричці  суворо:
«А  ми  ж  домовлялись  з  тобою,  ну  щоб
Про  їжу  не  мовить  і  слова.

Ти  бачиш,  як  мати  ночами  не  спить,
Все  плаче  і  Бога  благає,
Щоб  сталося  Диво,  а  ти    у  цю  мить
Шумиш,  і  їй  це  заважає.

Замовкли.  Всі  троє  сидять  на  печі,
На  стінах  лиш  довгі  їх  тіні…
«Смачної  куті!»    дітям  сниться  вночі,
Як  кажуть  в  Різдво    в  Україні.

Смачної?  Але  ж  будь  якої  нема,
І  жодної  хліба  скоринки,
А  замість  колядників  ходить  зима,
В  людські  заглядає  будинки!

І  виє,  і  виє  свої  пісеньки
Із  вітром  північним  на  пару,
В  печі  догоряють  вуглинки-зірки,
Ніхто  не  піддасть  печі  жару.

Ворушаться  діти  голодні  у  сні,
Їм  сниться  вечеря  багата…
І  плаче  тоненька  свіча  на  вікні,
І  плаче  з  ікон  Божа  Мати.

Різдво.
                       Тридцять  третій.
                                                                                       Вкраїнське  село
Немов  би  чума  покосила…
І  скільки  з  тих  пір  вже  води  утекло,
А  біль  тільки  збільшує  силу.

А  біль  наш  у  кожнім  нащадку  живе,
Єднає  народ  спільне  горе.
Нехай  до  свідомості  всіх  допливе
Вся  правда  Голодомору!

Ця  правда  про  злочин  страшна  і  гучна,
Хотіли  яку  приховати:
Десь  пріло  зерно,  його  частка  значна
З  сільської  вкраїнської  хати.

Допоки  байдужо  мовчатиме  світ,
Не  знайдуть  загиблі  спокою,
А  зло  неспокуте  наробить  ще  бід,
Не  зникне  воно  сам-собою.

І  пам’яті  свічка  –  то  вічний  вогонь,
Який  у  серцях  українців.
Й  нащадкам  накажемо:  «Боже  боронь
Пускати  в  країну  ординців»

Різдво.                  
                           Тридцять  третій.
                                                                                     І  зараз  наш  час.
Вчорашні  кати  йдуть  війною,
Їм  так  дошкуляє,  що  воля  є  в  нас
Здобута  важкою  ціною.

24.11.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855736
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2019


Роздуми в День Незалежності України. .

-Я  українка!  -  Вперше  так  сказала,
Коли  російськой  мови  йшов  урок,
Чим  вчительку  помітно  здивувала,
Таке  бунтарство  викликало  шок.

Урок  був  про  братерство  і  сестринство
Народів  у  "радянському  раю"
І  щоб  ми  відчували  те  "єдинство",
забути  мову  мусили  свою.

Тому  і  білоруси,  й  українці  
Були  для  неї  "руськими"  людьми,
В  перекладі  Шевченка  на  сторінці
Підручника  читали  ми  дітьми.

Але  коли,  як  "руську"  записала  
Вона  мене,  щось  в  грудях  зайнялось,
Хоч  толком  й  мови  я  тоді  не  знала,
Такий  був  спротив-  де  воно  взялось?

"Я  українка!"-  майже  прокричала
Учителю  радянському  в  лице.
Я  так  себе  ідентифікувала,
І  мочки  вчитель  "проковтнула"  це.

А  через  кілька  років  затріщала
Імперія  радянська  по  всіх  швах,
Народи,  що  в  страху  вона  тримала,
Нарешті  вільно  свій  обрали  шлях.

Одна  із  перших  рідна  Україна,
(Я  добре  пам'ятаю  ті  часи),
Робила  перші  кроки  мов  дитина,
Назустріч  сонцю...  боса...  по  росі.

За  ці  роки  вона  зросла  й  зміцніла,
Пізнала  дружби  й  підлості  ціну,
Вже  не  така  наївна  і  безсила,
Як  "брат"  колишній  в  ній  почав  війну.

І  ми  себе  згадали  в  наших  предках,
В  своїх  Героях,і  в  своїх  піснях,
Бо  Україна  -  не  маріонетка,
Яку  ведуть  у  прірву  в  ланцюгах.

І  бій  за  Незалежність  ще  триває,
Ця  справа  надскладна  і  кропітка,
І  скільки  буде  втрат,  ніхто  не  знає,
Така  вже  доля,  як  полин  гірка.

А  обереги  -  прапор,герб  і  мова
Для  багатьох,  хто  істину  відчув,
Сказав:  -Я  українець!  Я  основа
Цієй  землі,  я  завжди  є  і  був.

-Я  українка!  Я  нова  сторінка
Історії,  що  житиме  віка!
І  кожна  тут  народжена  дитинка
Вже  буде  знати,  хто  вона  така!

24.08.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846139
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.08.2019


Від’їжджаю з Волині

Від’їжджаю  з  Волині…  а  серце  лишається  тут,
Десь  воно  загубилось  в  лісах  та  гаях  солов’їних:
Може  яблуком  впало  і  стежкою  котиться  нині
По  знайомим  місцям,  щоб  ще  раз  повторити  маршрут.

Від’їжджаю  з  Волині…Та  як  же  без  серця  прожить?
Де  шукати  його?  Може  в  Лесиній  хаті,  у  скрині?
Чи  на  березі  Стиру    у  хвилях  хлюпочеться  синіх?
Чи  на  замкових  вежах    воно  прапорцем    майорить?

Серце  -птахо!  Не  плач!  Повертайся  у  груди,  в  свій  дім!
Я  й  сама  полонянка  цього  різнобарвного  краю,
Як  без  тебе  скажу,  що  цю  землю  безмежно  кохаю?
Де  вміщу  почуття,  і  кому  про  свій  біль  розповім?
Від’їжджаю  з  Волині…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843461
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.07.2019


Альтанка любові

Почався  дощ,  колючий,  ледь  вагомий,
Спочатку  несміливо  по  дахах,
Каштанам  й  кленам  крапнув  у  долоні,
З  тополь  змив  пух    застряглий  у  гілках.

Вже  розігнався  у  велику  зливу,
Сміється  в  вікна,  стукає,  гримить…
А  у  альтанці  дві  душі  щасливі,
Забулися  у  поцілунку  мить.

Навколо  бруд,  гілки,  струмки,  калюжі,
І  душать  хмари  місто  нанівець…
Закоханим  же  до  цього  байдуже,
Альтанка  їх  –  любові    острівець!

Негодою  злякати  неможливо
Тих,  для  кого  обійми-    оберіг!
І  відступає  найсильніша  злива,
Грім  найгучніший  стишує  свій  рик.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843459
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2019


Найкраща дитина

Павучиха  в  павутині  
пісеньку  співа  дитині:
спи,  моє  павученятко,
Моє  рідненьке  дівчатко,

Скоро  виростеш  велика,
Молоденька  павучиха,
Будеш  сітки  розставляти,
Зможеш  муху  вполювати.

Знай,  що  є  лякливі  люди,
Що  бояться  нас  усюди.
Хтось  назве  тебе  "жахлива",
Хтось  образить  "страхітлива"

Не  зважай  на  те  нізащо,
Бо  для  мами  ти  найкраща!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839794
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.06.2019


Підслухаю свій сад

Підслухаю  свій  сад,
Як  ясний  місяць  сходить,
Ось  дикий  виноград
До  вишні  щось  говорить.

Він  молодий,  гнучкий,
Шука  собі  опору,
настирливий,  прудкий,
Він  пнеться  вгору-вгору!

Бузок  співає  рок,
Черешня  диригує,
А  явір  до  зірок
Шепоче  щось,  мудрує.

Підслухаю  свій  сад.
Розумні  всі  рослини:
Колючий  кедр  мій  брат,
Сестра  мені  калина.

Хтось  скаже:  світ  ідей
Далекий  від  реалій?
А  я  шукаю  фей
У  китицях  конвалій,

У  кожному  листку
Я  бачу  ніжну  душу,
І  бабцею  в  кутку
Я  зву  стареньку  грушу.

Підслухаю  свій  сад
І  викладу  почуте.
Весною  на  парад
Він  вдягнений  і  взутий

А  вранішня  роса
Жива  його  прикраса...
Тут  мудрість  і  краса
Існують  поза  часом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832644
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 14.04.2019


Зачем, мой пес, ты растерзал тетрадь

Зачем,  мой  пес,  ты  растерзал  тетрадь    
Моих  стихов  на  мелкие  кусочки?
Ах  если  бы  смог  их  прочитать,
Не  вынес  бы  вердикт  суровый  точно.

Я  знаю:  ты  ревнуешь,  и  когда
В  тебе  собачья  говорит  природа,
То  звонко  лаешь  и  зовешь:  «Айда
На  улицу!  прекрасная  погода!»

Когда  пишу,  от  всех  отгородясь,
К  тебе  бываю,  пес,  эгоистична.
Ты  видел,  что  «тетрадь»  имеет  власть
И  на  хозяйку  действует  магично.

И  ты  решил  меня  освободить,
Как  рыцарь  в  сказке  пленную  принцессу:
Хотел  тетради  этой  отомстить,
Вернуть  к  обычным  будням  поэтессу.

Ну  разве  мог  ты  знать,  мой  верный  пес,
Что  та  тетрадь  –  души  моей  частица?
И  сколько  пролила  над  нею  слез?
Тем  чувствам…  нет-  уже  не  повториться.

Обрывки  собираю  я  …  без  сил.
Вот  стих  разлуки,  вот  –  любви  признание…
Ах  лучше  б  ты  мне  руку  откусил.
Ну  что  же  ты  за  Божье  наказанье?

Так  виновато  на  меня  глядишь,
И  хвост  поджат,  и  опустились  уши…
Я  не  сержусь,  иди  ко  мне  глупыш,
И  без  стихов  мою  ты  чуешь  душу.

Тетрадь  стихов  уже  не  воскресить,
Но  стоит  ли  об  этом  убиваться?
Гроза  прошла,  в  душе  настала  тишь.
Вот  так  учусь  я  с  болью  расставаться.

И  в  этом  есть  определенный  знак:
Нельзя  жить  прошлым  и  ходить  по  кругу.
А  в  настоящем  я  люблю  собак
И  все  прощаю  маленькому  другу.

Как  не  любить,  когда  свой  мокрый  нос,
Вздыхая  глубоко,  мне  тычет  в  шею?
Тетрадь  стихов  вчера  порвал  мой  пес,
Но  больше  я  об  этом  не  жалею.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818710
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 23.12.2018


Розривала листи

Розривала  листи  на  клапті,  на  шмаття,
На  смужки  і  уривки  паперу…
Все  брехня  на  брехні.  Отаке  відкриття!
І  незламність  кохання    –  химера.

А  зима  тріскотіла  дровами  в  печі,
І  гілками  дерев  на  морозі.
Отаке  відкриття  я  зробила  вночі
На  слизькому  будинка  порозі!

Двері  навстіж.  Заходь,  люта  зимо,  в  мій  дім
Я  й  сама  холодніша  за  кригу,
Постели  мені  ліжко  на  рівно  сто  зим,
Я  засну  на  перині  зі  снігу.

Замуруй,  зачаклуй  мій  будинок  сумний,
Вже  не  маю  на  кого  чекати,
Двері-  вікна  сховай.  Хай  палац  крижаний
Не  впускає  сторонніх  до  хати.

А  уривки  листів  завірюсі  віддай,
Та  вже  знайде,  що  з  ними  робити
Там  від  слів  лиш  склади,    тож  читай  чи  співай,
Можеш  вголос,  як  мантри    їх  вити.

На  сто  років  забутися…  Я  залюбки,
В  цьому  випадку,  що  буде  краще?
А  листи  вже  не  склеїти,  як  і  друзки
Від  кохання  сімейної  чаші.

*літературний  герой  не  має  відношення  до  автора  (пояснення    на  прохання  чоловіка)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817465
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2018


Нема ні настрою, ні сил

Нема  ні  настрою,  ні  сил,
Ні  сну  вночі,  ні  вдень  відради…
А  грудень  кашу  замісив,
І  поступився  листопаду.

Суцільний  бруд,  уже  нема
Краси  осіннього  пейзажу…
Зима,  а  ніби  й  не  зима.
Примхлива  баба,  як  то  кажуть.

Вона  все  зранку  сльози  ллє
-Кого  оплакуєш?-  питаю.
-Хто  взагалі  у  тебе  є?  -
Мовчить  та  голову  хитає.

А  в  мене  є.  Мій  дім,  сім’я.
Піддатись  настрою  –  це  слабкість,
І  поки  є  у  когось  я,
Здолати  треба  цю  незграбність.

Вже  скоро  буде  Миколай
Ходити,  стукати  у  хати.
І  буде  диво!  Споглядай:
Дитя  народить  Божа  Мати!

Вселенська  радість,  благодать!
Найглибший  сум  покине  серце!
Достатньо,  зимонько,  ридать,  
Бо  під  вікном  вже  сліз    джерельце!

Чи  грудень  осені  програв
У  карти  й  місцем  поступився?
І  хто  б  цей  ребус  розгадав?

Та  ну  їх!  Є  багато  справ,
Допоки  рік  цей  не  скінчився!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817098
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2018


Зима-чарівниця

Із  самого  Сибіру,  від  полярної  ночі
Йшла  зима  чарівниця  у  святковій  сорочці.

Йшла  мов  та  балерина  в  білосніжних  пуантах,
Кожен  слід  її  дивно  залишав  діаманти.

Йшла  зима  -господиня  ,білолиця,  рум’яна  
Всім  деревам  спідниці  одягала  старанно.

А  зайцям  –  нові  шуби,  а  птахам  –  нове  пір’я!
Ведмежат  колихала,  завернувши    в  ганчір’я.

Ще    багато  роботи,  ідучи,  поробила,
Не  втомилась  ні  трохи,  мов  були  в  неї  крила.

Зустрічали  красуню  у  містечках  і  селах
Дітлахи  і  дорослі  –  весь  народ  наш  веселий.

Бігли  слідом,  збирали  скарб  зими  у  пригорщі,
Бо  такий  не  дістанеш  і  не  купиш  за  гроші.

А  зима  йшла  багата,  мов  вельможна  панянка,
Білим  шовком  встеляла  всі  стежини  і    ґанки.    

Малюків  у  санчатах  пощипала  за  щічки…
Готувались  до  свята  парубки  й  молодички.

Навіть  бабці  з  дідками  наряджали  ялинку,
А  зима  під  гілками  щось  поклала  в  торбинку.

Скоро-скоро  засяють  всі  вогні  у    гірляндах,
І  ніщо  не  завадить  святкувати  в  громадах.

Буде  затишно,  тепло  в  ніч  Різдва  біля  столу,
Будуть  жарти  дотепні  і  шампанське  по  колу.

Рік  старий  проведемо  за  самісінький  обрій,
І  новий  розпочнемо,  так  щоб  все  було  добре.

Та  зима  з  нами  буде  ще  доволі  довгенько,
Не  сваріть  її,    люди!  Хай  чаклує  рідненька.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817091
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2018


Говори українською мовою!

Говори  українською  мовою!
Не  кажи,  що  до  іншої  звик,
Нам  віками  чужинське  підсовують,
Врешті  решт    приліпили  «  язик».

Українцю,  не  спи,  не  обманюйся,
То  не  друзі,  а  справжні  круки,
Що  кричать:  «Да  какая  там  разніца?
Ми  двє  вєткі  єдіной  рєкі!»

А  раз  так,  той  державу  ми  втратимо,
Що  в  історії  нашій  було!
Є  різниця:  сидіти  за  гратами
Чи  своє  будувати  житло?

Є  різниця:  пограть  в  толерантність  і  
Залишитись  «хохлами»  навік?
А  чи  зняти  тавро  другорядності,
Відсахнувшись  від  зайд  і  базік?

Говори  українською  мовою!
Не  соромся  своїх  помилок,
Слухай  вірші,  пісні!  Над  вимовою
Допрацюєш!  Зроби  лише  крок!

Ти  відчуєш,  як  «  інша»  пручається,
Треба  бій  цей  прийняти  й  пройти,
Не  зважай  на  «какая  там  разніца»!
Так  вертаються  в  рідні  світи!

Знай  хоч  тисячу  мов,  та  основою
Буде  та,  що  єднає  народ!
Говори  українською  мовою!
Говори,  якщо  ти  патріот!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810544
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2018


Селфі з Осінню

Осінні  настрої  в  народу
Висить  від  фоток  Інстаграм,
Усі  «залайкали»  Природу,
Що  без  багетів  і  без    рам.

Усі  знімаються  у  парках
На  купах  листя  та…  сміття,
А  поруч  песика  хазяйка  
Вигулює…  Таке  життя…

Женуться  за  відмінним  фото
На  фоні  кленів  та  калин…
Не  проштовхнутись    у  суботу
У  парку  в  натовпі  світлин  .

Чи  і  собі  зробити  селфі,
Щоб  чашка  кави  у  руці,
Щоб  погляд  як  у  Едда  Мерфі,
І  зАгадка  була  в  лиці?

А  фон  знайду  у  інтернеті.
Ну  треба  ж  з  часом  в  ногу  йти?
Гуляє  Осінь  по  планеті…
Чому  б  їй  не  допомогти?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810018
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 14.10.2018


До Свята Покрови…

Подивись,  день  який  нині  квітне:
Синє  небо  й  осінні  ліси!
Поєдналося    жовто–  блакитне,
А  чи  іншої  треба  краси?

І  виблискують  в  сонячнім  сяйві
Тисячі  золотих  куполів,
Божа    Матінка  в  шані  та  славі
Йде  по  нашій  вкраїнській  землі.

Йде  у  колі  святих  і    тримає
Над  народом  святий  омофор,
Нас    Покровом  своїм  застилає
Від  диявола  темних  потвор.

А  все  ангельське  військо  Небесне,
Божій  Матері  «Славу»  співа!
Наша  віра  у    свято  чудесне
У  молитві  подячних  словах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809977
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.10.2018


Мы с тобою - сыгранная партия

Мы  с  тобою  -    сыгранная  партия,
Сыгранная  партия  вничью.
А  играть  повторно-  не  в  азарте  я,
И  тебе  реванш  не  по  плечу.

Ухожу,  оставив  черных  с  белыми
Для  других  азартных  игроков,
Ты  же  грезишь  выигрышем  смелым  и
Ждать  гипотетически  готов.  

Вот  и  хорошо.  Дороги  разные,
Каждому  идти  своим  путем,
И  разлуки  день  давно  не  празднуем,
Грусть  –хандру  оставив  на  потом.

Мы  с  тобою  -  сыгранная  партия:
Проиграли  общую  судьбу…
Что  же  на  земной  огромной  карте  я
До  сих  пор  несу  ее  табу?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807517
рубрика: Вірші, Интимная лирика
дата поступления 23.09.2018


Соняшник Микола

                                                                                     
- Гей,  квітко  сонця!  Соняшнику  мій!
Чому  стоїш  і  проклинаєш  долю?
Чому  такий  похмурий  і  сумний?
Напевно,  скучив  за  родинним  полем?

- Гей,  сонечку!  Чому  мені  радіть,
Хоч  ти  даруєш  і  тепло  і  силу?
Хтось  насінину    у  недобру  мить
Зронив  на  свіжоскопану  могилу.

З  тієї  насінини  виріс  я.
Навколо  цвинтар-  плити  мармурові!
Проліз  крізь  них  мій  стовбур  мов  змія,
І  я  прозрів  у  віці    півметровім!

Де  рідне  поле,  де  шукать  братів?
Де  неба  простір  аж  до  небокраю?
Один  стою,  стою  на  самоті,
І  від  тієї  думки  весь  всихаю!

А  потім  жінка  в  чорному  вбранні
Прийшла  і  впала  на  могильні  плити.
Така  бліда,  мов  привид  на  стіні…  
Я  чорних  сліз  своїх  не  міг  спинити.

Вона  мене  Микола  назвала,
І  гладила  то  стовбур,  то  надгробок,
Така  невтішна  та  вдова  була,
Що  я  відчув  і  біль  її,  і  морок

ЇЇ  душі.  Хотів  лиш  запитать:
«Хто  був  той  чоловік,  що  спить  в  могилі?
Йому  на  вигляд  сорок-  сорок  п’ять…»
А  потім  вже  почув:  «  Його  убили»

На  Сході  десь,  якесь  страшне  АТО
Зробило  молодичку  цю    вдовою.
Я  соняшник!  Що  міг  сказать  на  то?
Лише  хитав  від  горя  головою.

Весь  день  зі  мною  жінка  провела,
Коли  ж  ти,  ясне  сонечко,  сідало,
Прощаючись  мене  обійняла
І  прямо  у  лице  поцілувала.

Сказала:  «Прощавай,  Миколо  мій,
Я  записалась  в  батальйон  жіночий,
І  скоро  буду  на  передовій,
   Помщуся  ворогам  за  згаслі  очі»

Сказала,  посміхнулась  і  пішла,
А  я  лишився.  Ні  душі  навколо.
Такі  ось,  ясне  сонечко,  діла.

Хоча  в  мені,  напевно,  ожила
Душа  того,  кого  тут  звуть  Микола.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806972
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2018


Бал рослин

Напевно  і  в  рослин  бувають  дні  краси,  
Коли  вони  вдягаються  святково,
Запрошують  на  бал  пташині  голоси
В  гаї,  в  ліси  під  крони  яворові.

Сплітаються  гілки,  дерева  йдуть  в  танки,  
З  найближчих  наперед  обравши  пару.
Лише  старі  дуби  стоять  негомінки,  
Мов  охоронці  й  розганяють  хмари.

Хизується  каштан,  ясновельможний  пан,  
Свій  довгий  стовбур  об  паркан  обперши,
Виблискують  свічки,  медалі  і  значки,  
Дарує  квіти  дамам,  що  тут  вперше.

Калин  і  черемшин  вродливіших  дівчин
Тополі  ревно  так  оберігають
Щоб  не  зламав  красу,  не  обірвав  перлин
Ніхто  з  нахаб,  які  на  жаль  бувають.

Гримить  нічний  оркестр,  клен  диригує  -метр
Досвідчений  зелений,  кучерявий
Захрипли  солов'ї  і  всі  пташки  малі,
Беручи  ноти  верхньої  октави.

Напевно  і  в  рослин  бувають  дні  краси,  
Коли  знімають  люди  їх  на  фото.
Тікають  з  міста  в  ліс,  і  черга  із  машин
В'їжджає  мов  в  розчинені  ворота.

Тут  смажать  шашлики,  в  вогонь  летять  гілки,
І  жолуді,  шишки,  кора  і  хвоя,
Окурюють  весь  ліс  уїдливі  димки,
Деревам  це  сльозоточива  зброя

Лиш  вітер  і  гроза,  побачуть  як  сльоза
Покотиться  по  стовбуру  живому,  
Ця  пара  налетить,багаття  загасить,
І  прогримить:"Людино,  йди  додому!

Не  треба  заважать  рослинам  бал  справлять
Нехай  вони  натішаться  весною!
Ваш  борг  -оберігать  й  лише  спостерігать,
І  милуватись  здалека  красою!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790558
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 06.05.2018


Слова…

Слова  лайливі,  кинуті  у  простір,
Розійдуться,  мов  кола  по  воді.
І  не  дивуйсь,  якщо  до  тебе  в  гості
Вже  "бумеранг"  зворотньо  прилетів.

Всі  негоразди,  біди  і  хвороби,  
Що  шкодять  нам  в  щоденному  бутті,  
Енергетично  створена  подоба
Тих  слів,  що  ми  поширюєм  в  житті.

Згадай:  і  світ  почався  наш  зі  слова,
Яка  у  ньому  сила-  уяви!
Язик  твій  друг  чи  ворог?  Чи  основа
Гармонії,  що  в  світ  несете  ви?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789031
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2018


Весняні люди

На  дворі  тепло.  Сонце  звідусюди
Мов  повінню  затоплює  сади...
Помітила,  що  скрізь  весняні  люди
З'явились,  наче  райдуга  з  води.

Усміхнені,  яскраві,  безтурботні,
У  парках,  скверах  та  на  площах  міст
Гуляють  з  дітьми,  сяючі  та  модні,
Весняні  люди  мають  в  щасті  хист.

Вдихаю  аромати  до  сп'яніння
Розквітлих  вишень,  яблунь  та  бузку.
Вітаю  кожне  Божеє  створіння.
Пташину  і  комашку  боязку.

Я  хочу  теж  весняності  набути
Метеликом  пурхати  над  землей!
Буденності  липкі  зриваю    пута
і  йду  до  кола  весняних  людей!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788465
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.04.2018


Веснянка

Весна  зачаровує,  поглядом  зваблює,
Рожевим  і  білим  сади  нам  забарвлює.  
Лани  же  уквітчує  сонця  проміннями,  
Дорогоцінними  в  росах  каміннями.

Весна  наче  підліток  непередбачена
Доводить  своє  першородне  призначення.
Ночами  громами  веде  бій  з  химерами.  
А  вдень  вона  леді  з  тонкими  манерами.  

Акторка  весна,  амазонка,  спокусниця,
Закоханих  всіх  і  поетів  заступниця.
Тому  я  прошу  її  та    закликаю!  
-  О  весно!  Найдовше  хай  час  твій  триває!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788356
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.04.2018


Ушедшим поэтам

[i] Светлой  памяти  моего  друга  и  учителя
Павла  Николаевича  Кашаева[/i]

Поэты  уходят,  а  эхо  шагов  не  смолкает,
А  эхо  шагов  переходит  в    звучание  строк.
Стучит  метроном,  что  нам  времени  темп  измеряет…
На  койке  больничной  -  измятый  Поэтом  листок.

Осталось  на  нем  недописанным  стихотворенье,
Мучителен  поиск  несказанных  мыслей  и  фраз,
Но  даже  болея,  за  тонкую  нить  вдохновенья
Поэты  держась,  вырывалась  от  смерти  не  раз.

А  скоро  весна.  И  в  том  парке,  где  все  так  знакомо,
Ручьи  зазвенят,  побуждая  Поэта  :  «Проснись!».
А  он  не  приходит.  И  тщетно  искать  его  дома.
Он  в  книги  свои  перелил  всю  по  капельке  жизнь.

Он  в  каждой  строке,  что  пульсирует  жизнью,  как  сердце,
Он  в  каждом  луче,  от  которого    ночью  светло,
В  улыбках  друзей  и  гуляющих  в  парке  младенцев…
Поэты  уходят,  но  душ  оставляют  тепло.

Измятый  листок  одинок  на  пюпитре  рояля,
Но  кто-то  заботливо  ноты  меж  строчек  вписал,
Рождается  песня,  и  люди  ее  напевая,
Поэтам  ушедшим  воздвигнут  свой  мемориал.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783069
рубрика: Вірші, Посвящение
дата поступления 19.03.2018


Держусь за память

[i][quote][/quote]Светлой  памяти  мамы…[quote][/quote][/i]

Держусь  за  память-  шелковую  нить,
Боюсь  забыть  лицо  твое  и  голос.
Мне  говорят,  что  нужно  отпустить
Тебя  в  тот  мир,  где  Свет  и  Невесомость.

Но    не  могу!  То  выше  сил  моих,
Ты  для  меня  фундамент  и  основа.
Я  вспоминаю  каждый  светлый  миг
И  говорю  с  тобою  снова,  снова…

Я  обсуждаю  все  свои  дела
С  тобою  мама,  хоть  проходят  годы…
Я  календарь  с  той  датой  порвала
И  повернула  время  вспять  Природе.

Я  больше  не  считаю  чисел,  дат,
Я  им  не  верю.  Все  они  условность.
И  мне  легко.  Хочу  –  иду  назад,
Туда  где  ты,  мой  дом,  мой  мир  и  совесть.

Я  ненавижу  слово  «умерла»,
Оно  конец  всем  планам  и  надеждам,
Его  я,  мама,  стерла,  убрала,
Ведь  ты  жива.  Еще  живей,  чем  прежде.

И  я  жива,  коль  зеркало  не  врет,
И  я  хожу,  ношу  твои  одежды,
И  пусть  меня  никто  не  узнает…
Они  не  знают  ничего,  невежды.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781905
рубрика: Вірші, Посвящение
дата поступления 13.03.2018


Весна помилилась

Весна  помилилась,  й  пішла  не  туди,
Затрималась  дівчина  в  землях  південних,
Вселяла  квітками  поля  і  сади,
Чекали  її  в  Україні  даремно.

Весна  заблукала  й  зраділа  Зима,
І  справжнє  своє  показала  обличчя,
Що  совісті  зовсім  у  неї  нема,
Була  б  її  воля  –  лишилась  навічно.

До  ранку  зі  снігу  мостила  мури,
Морозом  скріпляла  своє  будівництво,
Та  сонечко  глянути  вийшло  згори,
І  розпочало  вже    своє  власне  слідство.

Чому  хуртовина  гуляє  в  містах,
І  вся  потопає  в  снігах  Україна?
І  де  заблукала  Весна  по  світах,
Коли  їй  накреслено  шлях  погодинно?

І  сонячний  промінь  упав  на  сніги,
На  мури  будовані  з  криги  та  вітру,
Скривилась  Зима,  захитались  ваги
На  сторону  світла.  Прогрілось  повітря.

І  знайдена  Сонцем  Весна  припливла
На  човнику  з  моря,  з  країни  на  Півдні,
І  стільки  з  собою  тепла  принесла,
Що  дії  Зими  припинила  огидні.

Розтанули  мури,а  пишні  сніги
Втекли  до  річок  і  підземних  родовищ,
Мороз  -  посіпака  свій  чобіт  з  ноги
Згубив,  до  північних  втікаючи  сховищ.

Все  стало  на  світі  на  місце  своє,
Бо  Сонце  з  Землею  тримає  угоду,
І  зміну  пір  року  нам  не  зіпсує
Ніким  не  розгадана  примха  погоди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780219
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 04.03.2018


Лист до Ілона Маска від простих українців

Шановний  Ілоне  Маск,
Тут  українці  Вам  пишуть,
Ми  запуск  дивились  Ваш
Ракети,  що  в  світі  найбільша.
Відправити  до  зірок
Таксі  з  манекеном  –  диво!
Як  кажуть,  ви  вже  за  крок
До  міжпланетних  мандрівок.
Ідея  прийшла  до  нас,
Ілоне  Маске,  любий  ,
А  що,  як  в  наступний  раз
Манекени  замінять  люди?
Хотіли  б  у  Вас  придбать
Десь  з  вісімсот  білетів.
Змогли  б  ви  побудувать
Таку  ще  більшу  ракету?
Як  то  буде  проект  на  Марс,
А  може  куди  ще  й  далі,
Відправ  туди,  Ілоне  Маск,
Тих  Іуд,  що  нас  всіх  дістали:
Депутатів    усіх  мастей  ,
Членів  уряду,  прокурорів,
Олігархів  та  їх  дітей,
Тих  із  суддів,  які  потвори.
Як  здійсниться  такий    проект  –
Будуть  всі  Вам  рукоплескати!
Якщо  треба  більше  ракет,
Допоможемо  їх  зібрати.
Ви  подумайте,  Ілоне  Маск,
Українці  –  чудові  люди,
Але  влада,  що  душить  нас,
Не  боїться  жодного  суду.
Отже  ви  забронюйте  квитки
До  найближчого  Вашого  старту,
Цих  «  туристів»  ми  залюбки
Привеземо  ,  і  це  не  жарти.
Оберемо    нових  людей,
Що  не  брешуть,  не  стануть  красти.
Щоб  дурних  не  прийшло    ідей,
Недоторканих  знищим  касти.
Тож    чекаємо,  Ілоне    Маск,
Вашу  відповідь  зі  сподіванням,
Що  дасте  українцям  шанс
Одним  запуском.  Без  вагання.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778798
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 24.02.2018


Триптих (до чергової річниці розстрілів на Майдані)

1.
Четвертий  рік  боронимо  Майдан,
Бо  є  й  такі,  що  каламутять  воду…
А  в  пам’яті  той  людський  Океан,
Що  вболівав  за  неньчину  свободу  .

Кайдани  знявши,  що  вдягли  вожді
На  нашу  незалежну  Україну,
Відкинувши  нам  символи  чужі,
Нарешті  стали  ми  одним  єдиним.

Четвертий  рік  болить,  не  відпуска
Зима  пекельна  в  чорних  клубах  диму.
І  …  хлопчика    розтиснута  рука,
Він  впав  на  Інститутській  в  злу  годину.

А  холод  пробирає  до  кісток,
Стискають    груди  розпачу  лещата...
Дивіться,  вбивці,  в  очі  діточок,
Яким  не  обійняти    маму  й  тата.

Якби  бруківка  вміла  говорить,
Вона  б  волала  до  сих  пір  від  болю,
Бо  стала  тим  жертовником      за  мить  -
Кров  молода  скропила  нашу  волю.

І  зараз  тих,  хто  лає  наш  Майдан
І    хто  Небесну  Сотню  зневажає,
Відправити  б  навічно  в  Магадан
До  тих  «братів»,  що  наче  хижа  зграя.

Чотири  роки  чорні  матері  
Своїх  синів  із  пекла  виглядають,
А  в  той  же  час  нам  ситі  «упирі»
З  ніг  наголову  все  перекидають.

Та    пройде  час  і  Брутів,  і  Іуд,
Зжере  вогонь  усе,  що  так  цінують…
Липких,  країно,  позбавляйся  пут,
Бо  павуки  ще    по  кутках  полюють.
2.
Четвертий  рік  жахаємось  новин
І  живемо  неначе  б  на  вулкані,
У  пам’яті  –  та  сотня  домовин,
Що  пропливла  під  «Качу»  на  Майдані.

Від  сліз  і  горя  чорним  став  Майдан,
І  вся  країна  одяглась  в  жалобу,
Та  ще  своїх  не  зализала  ран,
А  Зло  прийшло  із  Півдня  і  зі  Сходу.

Взяло  в  облогу  села  і  міста,
І  насміялось  з  бідної  вдовиці.  
Так  час  Героїв  на  землі  настав,
Їх  тисячі  проти  Людиновбивці.

Тій  ненажері  мало  все  крові,
Він  пазурів    із  жертви  не  виймає,
Четвертий  рік…  А  ми  іще  живі,
В  нас  велич  духа  пращурів  зростає.

Не  сподівайтесь,  наші  вороги,
Ми  з  наших  рук  не  випустимо    зброю.
Герої  кличуть  нас  під  корогви
До  боротьби  та  визвольного  бою.
3.
Ми  сьогодні  із  сином  йдемо  на  Майдан,
Хоч  погода  на  дворі  й  лютиться.
Я  його  не  просив,  він  так  вирішив  Сам
Вшанувати  скорботну  річницю.

Я  маленькі  ручиці  візьму  у  свої,
Міцно  стисну,  щоб  не  загубився,
Знов  йому  розповім  про  Майдан  і  бої
В  рік  отой,  коли  він  народився.

Я  йому  покажу  фото  хлопців  й  дівчат,
Для  яких    час  на  місці  лишився,
Я  із  ним  запалю  кілька  нових  лампад
В  центрі    найєвропейського  міста.

У  світлин  їх    ми  знімемо  шапки  з  голів,
Бо  того  потребує  нам  серце.
І  мовчання  замінить  ту  тисячу  слів,
Що  зі  сцени  з  політиків  ллється.

Знаю  сплинуть  роки,  і  мій  виросте  син,
І  побачить  він  різні  країни,
І    сюди,  на  Майдан,  він  вже  прийде  один,
Або  вдвох,  взявши  за  руку  сина.

Вже  лишаться  в  історії  наші  часи,
Й  ті,  що  тут  здобували  Свободу  ,
На  сторожі  її  ,  вірю,  стане  мій  син,
Мій  –  із  самого  серця  народу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778175
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.02.2018


В день Прощенного Воскресения

В  день  Прощенного  Воскресения
Просят  люди  у  всех  прощения,
Соцсети  активные  жители
Шлют  открытки  с  Христом  Спасителем.

Многих  даже  в  глаза  не  видели,
Но  «прощают,  а  вдруг  обидели»
И  флешмоб  без  конца  и  края,
Я  такого  не  понимаю.

Разве  это  не  словоблудие?
Ведь  «прощение»  -  дело  трудное.
И  дается  оно  не  каждому
Кровью,  потом,  муками,  жаждою.

И  простить  врагу  настоящему,
Пересилить  в  груди  болящее,
Невозможно  без  слез  и  кротости,
Без  молитвы  у  края  пропасти.

Зло  не  помнить,  вам  причиненное,
Хоть  есть  право  на  то  законное
По  закону  земной  справедливости,
Вот  пример  наивысшей  милости.

Это  подвиг  души  возвышенной,
Чья  молитва  будет  услышана,
У  такой  камня  нет  за  пазухой,
Ее  аура  –  светит  радугой.
Осеняясь    крестом  спасения,
Не  спешу  я  просить  прощения,
И  не  бью  себя  в  груди  истово,
Чтоб    казаться  кристально-чистою.

А  пытаюсь  к  тому  приблизиться,
Чтобы  злу  каждый  день  противиться,
Не  солгать  и  не  сделать  лишнего,
Я  об  этом  прошу  Всевышнего.

Я  желаю  Вам  всем  спасения
В  день  Прощенного  Воскресения,
А  «флешмобы»,  как  в  данном  случае,
Нас  самих  не  изменят  к  лучшему.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777807
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 18.02.2018


Як же тобі пощастило. .

Як  же  тобі  пощастило,
Ти  народився  в  Дніпрі,
Там,  де  над  річкою  схили,
В  місті  сакральної  сили,
В  місті  твоєї  зорі.

Ввечері  вийдеш  з  роботи,
Стомлений  ,день  був  важким.
А  тебе  раптом  підхопить
Вулиць  потік,  він  турботи
Зніме  заплічні  мішки.

Вулиці,  вежі,  будинки,
Лиця  знайомих  й  чужих,
Блиск  бутиків,  парки,  ринки,
Змінюють  слайди  картинки,
Вихор  подій  закружить.

Втома  втече  і  розтане,
Ти  як  новенький  Айфон,
Щойно  заряджений,  а  не
Раб,  що  закутий  в  кайдани,
З  містом  живеш  в  унісон.

І  у  маршрутці  додому,
Дивишся  місто  в  вікно,
В  сяйві  вогнів  золотому,
Місто  стає  загадковим,
Як  у  німому  кіно.

Як  же  тобі  пощастило,
Ти  народився  в  Дніпрі,
Місто  дає  тобі  сили,
Щоб  твої  мрії  злетіли
Вище  ніж  зорі  вгорі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765224
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.12.2017


Шукаю людину!

По  площі  Афін  в  теплу    сонячну    днину
Філософ  блукав    з  ліхтарем,  що  горів,
Гукаючи  вголос:  «Шукаю  людину!»
Сміявся  народ:  «  Чи  ти  ,  діду,  здурів?
Та  хоч  озирнися  праворуч  -  ліворуч,
На  риночній  площі    -  тут  купа  людей!»
Та  він  не  сприймав    їх  знущання  чи  поміч,
Заручником  був  тільки  власних  ідей.
«Шукаю  людину!  Людину  шукаю!»
Цей  заклик  пронісся  по  Греції  всій!
А  потім  –  від  краю  землі  і  до  краю
Це  гаслом  зробилося  нових  месій.

Як  важко  знайти  її  -  справжню  людину!
Оту,  що  не  зрадить  тебе,  не  зганьбить,
Що  серцем  боліє  за  рідну  країну,
А  всяку  неправду  не  в  змозі  робить.
Як  важко  знайти,  й    не  пошитися  в  дурні,
Тому,  що  і  зараз  є  натовп  людей,
Які    безкультурні,  немудрі,  безжурні,
І  байдуже  їм  до  високих  ідей!
А  тільки  б  веселощі  та  споживання,
Щоб  лиш  задоволення  та  без  турбот!
Чи  й  вийти  собі  з  ліхтарем  на  знущання  -
Будити  від  темряви  власний  народ?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765220
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2017


Грибна пора, пора осіння

Грибна  пора,  пора  осіння,
Туманів  сизих  і  дощу,  
Іду  у  ліса  володіння,
Бо  він  шепоче:  "Пригощу
Смачними  гронами  калини,  
І  повним  кошиком  грибів!"  
Я  поспішаю  на  гостини
І  не  цураюся  дарів!
Спасибі,  осене,  за  щирість,
За  ніжний  смуток  вечорів,
Рясні  дощі-  то  неба  милість,
А  фарби-  сяйво  кольорів!
Навчаюсь,  осене,у  тебе  
Терпінню,  мудрості  й  добра!
Й  прошу  благословіння  в  Неба
Під  куполом  твого  шатра.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752921
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.09.2017


Доспівують коники літо

Доспівують    коники    літо,  
Дозбирують  зорі  в  траві,
Вже  ранки  туманом  сповиті
Нашіптують  думи  нові:

Тривожні,  як  сни  світанкові,
Сумні,  як  чумацькі  пісні.
Це  літо  залишиться  в  слові,
Яке  звіршувалось  в  мені,

Залишиться  в  гарних  світлинах,
У  спогадах  добрих  друзяк.
Солодке  вино  із  ожини,
Чудовий  його  післясмак.

Спів  коників  душу  втішає,
Не  вірю,  що  літу  кінець,
В  кімнаті  своїй  розкладаю
Мелісу,  ромашку,  чабрець.

Цілющі  терпкі  аромати  -  
Це  з  літа  мій  спадок  і  дар.
Не  страшно  з  таким  зустрічати
Володарку  вітру  і  хмар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751021
рубрика: Вірші, Інша поезія натхнення
дата поступления 18.09.2017


Ще день один

Ще  день  один  всміхнувся  і  ..пішов.
Звичайний  день.  А  я  за  ним  сумую.
Тонесенький    лишив  на  серці  шов,
Як    і  минулі,  що  дарма  рахую.

Буденний  він.  Без  будь-яких  подій:
Ані  видовищ,ні  розваг  чи  свята
Немає  в  ньому.  Але  він  був  мій,
Цим  днем  була  по-справжньому    багата.

Я  бачила,  як  сонечко  пливло,
Цілуючи  усі  земні  рослини,
Як  по  дорозі  з  міста  у  село,
То  люди  поспішали,  то  машини.

Землі    я  відчувала  аромат,
Що  запах  літа  щедро  віддавала…
Ще  чула,  як  зітхав  тихенько  сад…
Пора  серпнева…  Жаль,  її  так  мало.

Прекрасний  день.  Спокійний,  без  вагань,
Такий  дарує  доля  нам  не  часто.
І  хай  він  не  здійснив  усіх  бажань,
То    може  так  і  виглядає  щастя?

І  хай  цей  день,  один  із  багатьох,
Який  вже  завтра  можна    й  не  згадати,
Але  ж  його  зустріли  ми  удвох,
Й    разом  йдемо  в  минуле  проводжати…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747372
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2017


Те, що в серці жило, що так довго мовчало

Те,  що  в  серці  жило,  що  так  довго  мовчало,
Що  ховалось  від  поглядів  в  тишу  долонь,
Раптом    зрушилось    все,  проросло,  задрижало,
Й  попросилось  назовні    до  теплих  осонь.

Що  це  трапилось,  що?  Чому  зірвано  тишу?
Б’є  у  серці  фонтан,  чи  то  справжній  вулкан…
Я  сміюсь,  я  пишу,  я  народжую  вірші,
Хтось  зламав  у  мені  цей  залізний  капкан!

Чи  радіти,  чи  ні?  Прощавай  мир  та  спокій!
Я  зірвалась  в  політ  без  хоч  будь-яких  крил.
Долечу  до  зірок  чи  зірвусь  в  яр  глибокий?
Та    у  небі  є    Той,  хто  додасть  мені  сил!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746429
рубрика: Вірші, Інша поезія натхнення
дата поступления 16.08.2017


Еще чуть-чуть … и я тебе поверю

Еще  чуть-чуть  …  и  я  тебе  поверю  ...
И  ты  возьмеш  все  то,  что  так  желал.
Я  тихо  отворю  прихожей  двери,
А  ты,  ее  минуя,-  прямо  в  зал.

Задвинешь  шторы,  выключишь  компьютер,
Швырнешь    с    дивана  старого  кота…
Ты  протестант  в  любви…  Ты  Мартин  Лютер,
А  я  сама  наивность,  простота.

И  все  слова  окажутся  за  дверью.
Глаза  красноречивей  языка.
Я  повинуясь  древнему  поверью,
Сниму  с  тебя  два  черных  башмака.

Смущенно,  глаз  почти  не  поднимая,
Услышу  сердцем  твой  звериный  зов,
Из  глубины  веков  ему  внимая,
Рождало  племя  новых  вожаков.

Еще  чуть-чуть  …  и  я  тебе  поддамся  …  
И  рухнут    башни  оборонных  стен  …
Без  лишних  вздохов,  всхлипов,  реверансов,
Возьмешь  меня  в  свой  страстный  сладкий  плен.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746138
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 15.08.2017


Останній вірш

Останній  вірш  я  присвячу  тобі,
Бо  ти  мій  подих  –  перший  і  останній,
Бо  ти  мій  погляд,  сповнений  кохання,
І  відлік  часу  у  моїй  добі.

Лишу  його  у  рамці  на  стіні,
Де  поруч  ще  одна  –  з  моїм  обличчям,
Нехай  то  буде  вихід  в  потойбіччя,
У  наші  спільні  і  щасливі  дні.

Торкнись  рядків,  що  сповнені  тепла,
Моя  душа  відбилась  в  кожнім  слові,
У  них  відлуння  нашої  любові,
І  кришталевий  дзвін  із  джерела.

Останній  вірш.  Таких  не  буде  більш.
Його  ти  вивчиш  врешті  -  решт  на  пам'ять  ,
І  навіть,  якщо  дім  пожежі  спалять,
Із  попелу  його  ти  відтвориш.

Із  попелу,  із  зошитів  старих
Дістанеш  те,  що  справжнє  і  нетлінне  –
Любов,  яка  здивує  покоління,
Де  наш  тобою  спільний  видих-вдих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745997
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017


Шелести, мій саде, шелести

Шелести,  мій  саде,  шелести,
Озивайсь  до  мене  співом  листя,
Скоро  упаде  воно,  барвисте
І  гілок  оголяться  дроти.

Шелести,  мій  саде,  вдень,  вночі,
Розмовляй  зі  мною  наодинці,
Зрозумій,  це  необхідно  жінці,
У  душі  якої,  як  в  печі.

Шепіт  твій  утішить,  звеселить,
Розжене  думки    гірко-солоні…
Простягаєш  ти  свої  долоні,
Щоб  від  зла  у  світі    захистить.

Знаю,  саде,  скоро  ти  заснеш,
Замотає  в  ковдру  завірюха
Ніжні  гілочки  по  самі  вуха,
Так  що  навіть  вже  не  шелеснеш.

Як    я  буду,  як  прийде  зима
Без  твоїх  розмов  і  без  розради,
Як  ці  довгі  дні  здолати,  саде,
Чи  зі  смутком  впораюсь  сама?

Шелести,  мій  саде,  шелести,
Доки  ще  можливо  бути  разом,
Будьмо  насолоджуватись  часом,
Де  ще  літо…вечір..    Я      і      ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745442
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2017


Люди і дерева

Дерева  й  люди.  Люди    і  дерева.
Іздавна  поруч  ми  на  цій  землі.
Вросли  корінням  у  земне  черево,
У  злагоді  та  мирі  ми  жили.
І  рід  вели  свій  з  дерева    прароду,
Зі    святістю    ходили  у  ліси,
Брали  собі  дарунки  від  Природи,
І  в    кронах  чули  предків  голоси.
Що  ж  змусило  людей  ворогувати
Із  цілим  світом?  Хто  надав  права
Себе  найрозумнішими  вважати,
Немов  навкруг    пустеля  нежива?
Ліси  прадавні  нищимо  під  корінь,
І  зводимо  будинки  кам'яні,
А  потім  –  то  пожежі  в  нас,  то  повінь,
То  бурі  й  землетруси  руйнівні!
Бо  ж  Всесвіту  терпіння  небезмежне
Для  тих  хто  безкінечно  чинить  зло.
Чи  не  пора  нам,  люди,  обережно
У  бік  природи  повернуть  чоло?
Про  неї  дбати,  як  про  рідну  матір,
Ходити,  не  соромлячись  в  ліси,
Щоб  там  коріння  роду  відшукати
І  знов  почути  предків  голоси?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745027
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.08.2017


Месяц август. Знойный воздух густ

Месяц    август.  Знойный  воздух  густ
И  похож  на  мед  в  стеклянной  банке.
Дольками  нарезанный  арбуз
Сок  ручьем  пускает    сладкий-сладкий.
Веет  ароматом  от  садов
Яблочно-грушевого  варенья.
Месяц  изобилия  плодов-
Время  жатвы  и  отдохновенья.
Месяц  август…  Легкая  печаль
Тоньше  паутинки  режет  сердце,
Как-то  по  особенному  жаль
Этих  дней,  впитавших  запах  детства.
Август  –  друг  счастливой  детворы,
Сколько  впечатлений  дарит  лето!
Взрослые  томятся  от  жары,
А  детишки  носятся  как  ветер.
Не  для  них  усталость  и  покой,
Их  улыбки  излучают  радость.
Август  …  Полноводною  рекой  
Жизнь  течет.  Хоть  сколько  тут  осталось?
Даже  лету  свой  назначен  срок,
Солнцу  вечно  не  стоять  в  зените.
Время  возвело  уже  курок.
Звонкий  выстрел.  Осень,  извините.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744795
рубрика: Вірші, Поэтический, природный набросок
дата поступления 05.08.2017


Болить

Болить..Ми  знов  ховаємо    своїх,
А  лютий    ворог    все  ненажереться.
Цей    хлопчик  і  пожити  ще  не  встиг,
А    чорна  стрічка  вже  з  портрету  в'ється.
А  чорна  стрічка  душить  мов  змія,
Стискає  серце  кільцями  скорботи,
Ридає    матір:  «Ну  чому  не  я?»
«Мій  братику!»-  кричить  сестра  навпроти.
Найближчі  люди  на  руках  несуть  -
Його  сусіди,  друзі,  побратими.
Так  проводжають  у  останню  путь,
Героя,  що  лишився  нескоримим.
І  стільки  по  країні  тих  стрічок,
А  у  церквах  свічок,  що  не  згасають?
Ховають  в  Україні  діточок,
А  ворога  гармати  не  вщухають.
А  ворог,  що  прийшов  до  наших  міст,
Вже  сіє  зло  не  тільки  в  нас,  по  світу.
Та  день  прийде,  коли    прищемлять  хвіст
Гадюці  двоголовій  ,  буйний  вітер
Її  розвіє  порох  .  Сплине  час,
І  Славу  України  світ  побачить!
Та  біль  не  пройде,  житиме  він  в  нас.
Народ    Героям  пам'яттю  віддячить.  
На    честь  їх  назвемо    нові  міста,
Музеї,  школи,  вулиці    та    площі.
А  хто  забуде,  хай  їм  матір    та
Насниться,  що  ховала    найдорожче!
А  хто  забуде,  хай  йому  земля
Воронками  від  "градів"  нагадає  !
Не  вір,нащадку  ,слову  москаля,
Хоч  хай    собі  він  й  груди  роздирає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743181
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 23.07.2017


Квітневий сад мов хтось заворожив

Квітневий  сад  мов  хтось  заворожив:
Країна  див  –  такий  він  вигляд  має.
Зелене  листя  й  пелюстки  снігів
Холодний  вітер  на  землі  гортає.

Навіщо,  сад,  піддався  ворожбі.
І  весь  зомлів  під  подихом  студеним?
Ось  вишенька  програла  в  боротьбі
Й  схилила  гілочки  –  свої  знамена.

Не  чутно  у  саду  птахів  і  бджіл,
І  їх  природа  збила  з  пантелику…
Хтось  розстріляв  по-снайперські  в  приціл
Саму  Весну,  що  впала  та  без  крику.

Та  злодіякам  це  не  зійде  з  рук,
Країна  див    потроху  вийде  з  коми…
В  повітрі  забринить  тремтячий  звук
Десятків  крил,  що  кожному  знайомий.

Цей  звук  розтопить  кригу  нищівну,
Зігріє  цвіт,  що  можна  врятувати,
З  землі  підніме  скривджену  Весну,
Візьметься  її  рани  лікувати…

І  сад,  і  світ  навколо  оживе,
Весни  хвороби  досить  виліковні!
А    блискавка  згори  ворожок  вб’є
За  справи  грішні  і  холоднокровні!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729715
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2017


Будиночок в Криму

Будиночок  в  Криму  
Давно  стоїть  порожній..
Будиночок  в  Криму  
Запитує:  чому?
Притулок  він  давав
Туристам  й    подорожнім
Та  де    поділись  всі,
Як  ворог  сів  в  Криму.

Навколо  ж  квітне  сад,
То  білим,  то  рожевим,
І  персик,  й  виноград
Віддячать  за  труди,
Пробач  мені  ,мій  сад
Квітнево-мигдалевий,
Пробач  мені,  мій  дім,
Не  повернусь  туди.

То  мій  солодкий    Рай,
І  спогади  дитинства,
Немов  за  небокрай
Пішли  вони,  пішли…
Покинула  тебе
Через  людей  злочинства.
Не  стримуючи  сліз,
Пишу    тобі  вірші.

Інакше  не  могла:
Дивитись  як  чужинці
Руйнують    спокій  наш
І  топчуть  спориші…
Будиночок  в  Криму
Сумує    наодинці,
Тепер  лише    вітри  
Його  товариші.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728246
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017


Коник в рукаві

Ти  пам'ятаєш,  як  щасливі  
З  тобою  борсались  в  траві,  
І  я  тобі  сказала  :  «Милий,
У  мене  коник  в  рукаві!
Бешкетник  так    мене  лоскоче,  
Злови  ж    зеленого,  злови»  
І  ти  ловив  його    охоче,  
Шукав  із  ніг  до  голови.  
Ой  конику  та  зелененький,  
Чи  був  ти  в  рукаві  чи  ні?
Не  пам'ятаю,  чи  ти  дзенькав,  
Чи  то  дзвеніло  щось  в  мені!
Солодке,  пристрасне  кохання,  
І  рук  оголені  дроти,
Правічні  рухи  возз’єднання  
І  шепіт  твій  …до  хрипоти.  
Вечірнє  сонце  червоніло,
Схиляючись  за  небокрай,
Я  сонце  пошепки  сварила  :
«Не  підглядай!  Не  підглядай!»
Лишилась  смужка  лиш  червона
На  небі,  й    на  самій  траві
А  коник  грав  щось  з  Мендельсона,
Й  радів,  що  він  «не  в  рукаві»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727751
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017


Абрикосовая веточка

Абрикосовая  веточка…
До  чего  же  ты  нежна!
Словно  в  белом  платье  деточка,
А  цветочки  -    кружева,
Где  сверкают  бриллиантами
Слезы  утренней  росы.
Дышит  небо  ароматами  
Неземной  такой  красы.
Горько-пьяный,  будоражащий,
Пчелы  пьют  нектар  с  цветков,
Спрячь  меня,  благоухающий  
Белый  ангельский  покров.
Он  воздушный,  он  загадочный,
Словно  пена  волн  морских.
Взмах  твоей  волшебной  палочки    
И    на  фото  –  счастья  миг!
Абрикосовая  веточка  –  
Фейерверк  из  лепестков…
Не  грусти  об  этом  ,деточка.
Все  не  вечно!  Мир  таков.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727312
рубрика: Вірші, Пейзажная лирика
дата поступления 05.04.2017


Жінки і Біблія (вінок сонетів)

                                                       І
У  книзі,  де  пожовклі    сторінки,
У  книзі  про  початок  цього  світу,
Замислимось,  читаючи    рядки,
І  навчимось  по  справжньому  любити.

Любити  так,  як  любить  Бог-Отець
Свої  створіння,  не  лише  людину.
Зібрати  на  землі  в  одну  родину
Їх  прагнув  наполегливо    Митець.

Шість  діб  старанно  Всесвіт  будував,
Задля  життя  єдиної  системи.
Щоб  кожен  своє  місце  в  ній  зайняв
Випробував  складні  закони,  схеми.

Що  діялось  і  як  все  склалось  в  світі
Старого  і  Нового  Заповітів?
                                                 ІІ
Старого  і  Нового  Заповітів
З  єднались  книги  в  Біблію  одну,
Щоб  донести  нам  всі  важливі  миті.
Дав  Бог  Адаму    Єву    чарівну.

О  Єво,  Єво!  Перша  в  світі  жінка!
Хіба  тебе  Творець  не  покохав
Іще  до  того,  як  Адаму  дав?
І  це  найпотаємніша  сторінка!

Хіба  не  вклав  з  великою  любов'ю  
В  твій  образ  ,  Єво,  світу  всю  красу?
Чи  не  у  тебе  вклав    міцне  здоров’я
Щоб  ти  планету  населила  всю?

Та  після  Єви  в  книзі  на  віки
Розмиті  ваші  постаті  жінки.
                                         ІІІ
Розмиті  ваші  постаті  ,  жінки  –
Доньки  Адама,  ви  ж  були  у  світі?
Не  райський  сад  навколо  –  навпаки  –
Пустеля:  ні  дерев    тобі,  ні  квітів!

З  гріхопадінням  зачинився  Рай
І  Єву  винуватицей  зробили,
А  чи  боротись  їй  зі  злом  по  силі?
Ти,  чоловіче,  в  змія  запитай!

Та  плакав  Бог,  як  Батько  і  творець,
За  дітьми,  що  від  нього  віддалились,
Які  були  роботі  всій  вінець!
Чому  ж,  чому  ж  не  оцінили  милість?

Адам  і  Єва  і  їх  перші  діти
Немов  туманом  давнини  укриті.
                                                     IV
Немов  туманом  давнини  укриті  
Людей  найперших  на  землі  сліди,
Потопом  руйнівним  дощенту  змиті,
Заховані  під  товщею  води.

Страждав  Господь,  свою  наславши  кару
На  світ,  який  з  любов'ю  будував.
Та  бач,  помилка.  Недорахував.
З  усіх  істот  лишилося  по  парі.  

О  жінко  Ноя,Єви  пра-донька!
Історія  ім'я  твоє  не  впише  
У  Книгу  Книг  ,  чи  ти  була  жорстка
Чи  навпаки  –  любила  спокій,  тишу?

Від  тебе  вже  пішли  у  цім  житті
Спокусниці,  рабині  і  святі.
                                           V
Спокусниці,  рабині  і  святі.
Господь  не  з  вами  заключив  угоду,
Але  без  вас  було  б,  як  не  крути
Життя  пісним,  без  свят,  без  нагороди.

Купляли  вас,  міняли  на  овець,
А  ви  терпляче  ставились  до  того,
І  лиш  вночі  зверталися  до  Бога,
Щоб  тим  стражданням  вже  прийшов  кінець

Безплідні  Сара,  Лія  і  Рахіль,
Щоб  рід  ваш  на  землі  не  перервався
Своїх  рабинь  поклали  у  постіль
Чоловікам.  Чи  хтось  з  них  відмовлявся?

Жінки,  що  не  корилися    природі,
Лукавий  якнайбільше  вам  нашкодив.
                                                       VI
Лукавий  якнайбільше  вам  нашкодив,
Жінки  біблійні,  змієм  в  душу  вліз
Щоб  вами  спокусити    всі    народи,
І  шкереберть  світ    покотився  вниз.

З’явилися    гетери  і  блудниці,
Наложниці,  спокусниці  царів,
Закон  жінкам  коритися  велів
І  не  тримати  в  голові  дурниці.

Єдина  ціль  –  народження  синів,
Безплідна  жінка  –  то  сім'ї  прокляття,
Зверталися    до  магів  –  чаклунів,
Вимолювали  бажане  зачаття.

Природна  хитрість  їм  була  в  нагоді
Та  Божий  дар  жіночності  та  вроди.
                                                     VII
Та  Божий  дар  жіночності  та  вроди
У  тебе  звідки,  юна  Суламіфь?
Завжди  царі  купляли  насолоду,
Та  Соломон    вчинити  так  не  зміг.

Він  як  юнак  у  тебе  закохався,
Хоч  мав  гарем  із  кількасот  жінок.
З  тобою  він  піднісся  до  зірок
І  в  місячному  сяйві  обвінчався.

Лиш  донька  виноградаря  і  цар..
Нектар  солодкий  –  піснь  пісень  послухай
Таке  кохання  незрівнянний  дар,
Відкрий  же  душу,  і  вуста,  і  вуха.

Твій  образ,  що  оспівують  святі,
Став  провідним  для  істини  в  житті.
                                         VIII
Став  провідним  для  істини  в  житті
До  світла  потяг,  тобто  до  свободи,
Хтось  прагне  Бога  справжнього  знайти,
Аби  переписати  з  ним  угоди.

Хтось  в  каятті  даремно  гає  час,
Бо  сам  з  собою  вже  давно  не  щирий,
А  хтось  піддався  нападам  зневіри,
І  в  тих  очах  надії  вогник  згас.

В  що  віриш  ти,  знервовано  людинко?
У  те,  що  вік  короткий    ти    живеш?
Що  ні  машин,  прикрас  або  будинків
З  собою  до  могил  не  забереш?

А  поки  ти  занурилась    в  думки,
Здіймались  в  небо  дві  легкі  руки.
                                           IX
Здіймались  в  небо  дві  легкі  руки,
Мов  дві  змії    над  світом  чаклували…
Ти  танцювала,  рухи  всі  прудкі,
Юдіфь  вдовиця  ворога  втішала.

Услід  тобі  неслись  плітки,  плітки,
Мов  ця  вдовиця    гірша  ніж  блудниця,
Та  коливалась    в  такт  танку  спідниця,
І  оголяла  стегна    і  литки.  

Все  ближче,  ближче  ворог  Олоферн,
Вже  розпалились  хіть  його  й  жадоба.
Ще  мить,  Юдіфь,  і  цей  олігофрен
Зарізаним  впаде  мов  та  худоба.

Жіночій  спосіб  ворога  здолати  –
Молитися  чи  просто  танцювати.
                                                     X
Молитися      чи  просто  танцювати
Доньок  навчали    у  літах  жінки:
Від  молитов  спасіння  можна  мати,
За  танець  –  догодять  чоловіки.

Донька  Іродіади  -  Соломія
Найкраще  цю  науку  сприйняла
Що  робиш  ти,  спокуснице  мала?
Твоїм  танком  хтось  робить    чорні  дії.

Навіщо,  Соломіє,  тобі  дар
Для  дівчини  жахливий  і  кривавий?
Та  виконав  її  бажання  цар  :
На  блюді  голова  –  в  промінні    слави!

З  тих  пір,  як  Соломія  йшла  в  танки
Вмить  замовкали  всі  чоловіки.
                                                     X  I
Вмить  замовкали  всі  чоловіки,
Як  чули  слово  Вчителя  –  Месії,
Він  все  старозавітне  навпаки
Відкинув,  передрік  нові  події.

Він  і  без  слів  читав  серця  людей,
Його  прихід  означила  комета  –  
Син  столяра  –  Ісус  із  Назарета-
Вчиняє  ж  так,  немов  не  іудей.

Лікує  у  суботу,  п'є  вино,
Блудницю  захищає  і  вдовицю…
Він  каже,  що  із  нами  був  давно,
Що  світ  новітній  вірі  підкориться.

Від  цих  новин  німіли    всі  Пілати,
І  війни  зупинялись  розпочаті.
                                                     X  I  I
І  війни  зупинялись  розпочаті,
Коли  за  справу  бралися  жінки,
Вони  молились  –  чула  Божа  Мати,
І  діставались  ворогу  вінки.

Вона,  Марія,  всім  дала  надію,
Що  син  її  не  просто  так  прийшов,
Що  він  приніс  нам  у  серця  любов,
І  згине  зло,  яке  лукавий  сіє.

Славетно  Діво,  в  Небесах  радій,
Ти  на  землі  була  взірцем  святої,
Заступнице  жіночих  наших  мрій,
Бо  не  рахуєш,  скільки  хто  накоїв.

Та  на  жінок,  як  і  тоді,  і  нині
Чому  ж  цей  світ  поклав  свої  провини?
                                                 X  I  I  I
Чому  ж  цей  світ  поклав  свої  провини
На  дочок  Єви,  праонук  Юдіфь?
Ми  людства  навіть  більша  половина
Чи  на  знаннях  про  це  секретний  гриф?

Чому  віками  нас  в  страху  тримали,
Чи  ми  не  рівня  вам,    чоловіки?
Та  хто  вас  надихав  усі  роки,
Що  б  ви  свій  рід  і  землю  захищали?

Самі  питання  ,  їм  нема  кінця:
Віки    жінки    були  немов    ізгої?
Ви  кажете,  це  рішення  Творця?
Брехня,  це  ваша  вигадка  ,  ковбої!

Ця  змова  чоловіча  є  й  понині:
Тягар  гріхів  –  лиш  на  жіночі  спини!
                                                 X  IV
Тягар  гріхів  –  лиш  на  жіночі  спини…
Хіба  ми  безсловесні  віслюки?
Чому    це  чоловіче  діло  –  війни,
Жіноче  ж  хата,  діти,  рушники?

Звичайно,  що  жилось  вам  так  привільно,
Хотіли  мали  декілька  жінок,
Роти  нам  закривали  на  замок,
І  навіть  били  і  брали  насильно.

Мов  женоненависники  писали
Старий,  а  потім  Новий  заповіт,
Законом  це  із  легкістю  назвали,
Але  Закон  –  любов  на  цілий  світ!

Бог  не  хотів,  щоб  плакали  жінки
У  книзі,  де  пожовклі  сторінки.
                                           X  V
У  книзі,  де  пожовклі  сторінки,
Старого  і  Нового  Заповітів
Розмиті  ваші  постаті  жінки.
Немов  туманом  давнини  укриті.

Спокусниці,  рабині  і  святі.
Лукавий  якнайбільше  вам  нашкодив,
Та  Божий  дар  жіночності  та  вроди
Став  провідним  для  істини  в  житті.

Здіймались  в  небо  дві  легкі  руки,
Молитися  чи  просто  танцювати
Вмить  замовкали  всі  чоловіки,
І  війни  зупинялись  розпочаті

Чому  ж  цей  світ  поклав  свої  провини
Тягар  гріхів  –  лиш  на  жіночі  спини?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726822
рубрика: Вірші, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.04.2017


Мій Шевченко


Колись  в  бабусі  Катерини,
Як  я  малечею  була,
Знайшла    у  шафі  книгу  дивну,
А  ще  читати  не  могла.

Картинки  в  книзі  розглядала,
Важкі  гортала  сторінки,
Але  того  здавалось  мало,
І  так  цікавили  рядки.

Мені  на  сон  казки  читали,
Та  де  тоді  дівався  сон…
В  той  вечір  довго  я  чекала,
Бо  йшла  бабуся  до  ікон,

І  довго  пристрасно  молилась
За    рідних  всіх  –  дітей  і  нас,
А  як  вже  на  ніч  постелилась,
То  наступав  читання  час.

І  я  несла  важку  ту  книжку,
Де  на  обкладинці  козак,
З  проханням    почитати  трішки,
Дізнатись,що  у  ній  та  як.

Бабуся  теж  її  любила,
Взяла  до  рук  (  то  був    «Кобзар»),
Й  Шевченків    світ  мені  відкрила:
Я  к  місяць  виглядав  з-за  хмар,

І  як  Дніпро  у  бурю  стогне,
Шукає  дівчину  козак…
Де  й  ділось  те  дівча  проворне,
Тихенько  слухало  -  ще  й  як!

Так  вперше  я    почула  з  книжки
Могутній  голос    «Кобзаря»,
Хоч  ще  під  стіл  ходила  пішки,
І  ще  не  знала  букваря.

Рядки  Тараса  оселились
В  моєму  серці  з  тих  часів…
Зійшла  із  Неба  Божа  милість,
І  я  відчула  власний  спів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722757
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 10.03.2017


Жінко, чому ти не спиш?

[color="#102382"][b]Жінко,  чому  ти  не  спиш?
Ось  чоловік    твій  і  діти,
Всміхнені,  вдягнені,  вмиті,
Що  тобі  треба  ще  більш?
Жінко,  чому  сон  утік,
Дивишся  в  зоряне  небо,
А  вже  весна  йде  до  тебе,
Вхопить  бурхливий  потік.
Чому  ти,  жінко,  сумна?
В  дзеркалі  -  ще  молодиця.
Що  ж  тобі    з  любим  не  спиться,
Чи  так  тривожить  весна?
Жінко?    А  жінка  мовчить,
Ніби  все  ладно  і  гарно,
Так,  що  здається  примарна
Щастя  дарована  мить.
Жінко,  іди,  відпочинь!
Рами  вікон  –  не  багети,
А  ти  застигла  портретом
В  сяйві  м’якому  свічі.
Квітнуть  дерева  в  садку,
Діти  ростуть  щохвилинно,
Плине  життя,  лиш  незмінно
Зорі  кружляють  в  танку.

Жінка  заснути  не  може,
Щось  її  серце  тривоже,
Чашу  думок  п’є  гірку
Й  долю  пильнує  хитку.[/b]
[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722330
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 08.03.2017


Вона вже доросла

Вона  вже  доросла,  і  каже,  що  досить
Вести  ЇЇ  за  руку  по  тротуарах.
Вона  розпускає    заплетені  коси
І  йде  на  дорогу,  де  фури  і  фари.
Дорога  життя…  Мчать  по  ній    вантажівки,
Вона  ж  запевняє  себе:  «  Не  боюся!
А  чого  боятись?  Слизької  бруківки?
Ховатись,  як  мати,  за  спину  Ісуса?»
Вона  вже  доросла.  І  хоче  здобути
Своїх  перемог  в    цім  жорстокому  світі…
А  ти  ж  пам'ятаєш,  як  «різала  пути»  *,
Коли  вона  вперше  навчилась  ходити.
Навіщо  тримати?  Доросла  і  годі.
Хай  робить  тату  чи  розтягує  вуха,
І  лиш  одягається  в  те,  що  по  моді,
Відкинувши    наше  батьківське  :  «Послухай!»
А  мати,  що  знає  життя  бік  зворотній,
Все  хоче  дитя  захистити  від  бруду,
Щоб  доля  її  не  лишила  самотню,
І  щоб  захистила  від  людського  суду.
Вона  вже  доросла.  І  ти  їй  –  не  приклад,
Бо  вже  застарілі  твої  забобони,
Так  власні  синці  поспішає  набити,
І    ставить  під  сумнів  вчорашні    закони.
Доросла?  Та  вже  ж.  Молода,  довгонога,
Немов  би  з  обкладинки  модних  журналів.
Колись  же  шукаючи  власного  Бога
Знайде  Його  там,  де  найменше  чекала.

«різала  пути»*  -  звичай  на  Україні  перерізати  умовні  "пути"  ножем,  коли  дитина  робить  перші  власні  кроки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721495
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2017


АвдіЇвки чорний дим (пісня)

1.
І  взимку  буває  грім,
І  взимку,  і  взимку...
Авдіївки  чорний  дим
Вкриває  будинки,
Ховає  верхівки  стріх,
Повзе  в  біле    поле,
Де  чистий  та  білий  сніг
Став  раптом  червоним.

приспів:
Сліпне  ніч  від  пострілів  гармати,
Трасери  запалюють  вогні,
Бій  іде,  і  знов  великі  втрати.
Так,  на  жаль,  буває  на  війні.

2.
А  десь  у  простім  селі
В  простому  будинку
Поклони  б"є  до  землі
І  молиться  жінка...
Авдіївки  дим  пече,
В"їдається  в  очі
Гаряча  сльоза  тече
Спинятись  не  хоче.

приспів:
Сліпне  ніч  від  пострілів  гармати,
Трасери  запалюють  вогні,
Бій  іде,  в  журбі  схилилась  мати,
Так,  на  жаль,  буває  на  війні.

3.
І  сотні  таких  жінок  
По  всій  Україні
Чекають,  що  їх  синок,
Прийде  неодмінно!
Авдіївки  чорний  дим  
збирається  в  хмари,
І  взимку  вбиває  грім
Нещадним  ударом.

приспів:
Сліпне  ніч  від  пострілів  гармати,
Трасери  запалюють  вогні,
Бій  іде,  і  знов  великі  втрати.
Так,  на  жаль,  буває  на  війні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715624
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 01.02.2017


Світлої пам’яті української поетеси Світлани Костюк


Не  йди  Туди…  Побудь  ще  серед    нас:
У  колі  рідних,    друзів  та  знайомих,
І  хоч  спливає  невблаганний  час,
Нехай  весь  Всесвіт  затамує  подих.

Ти  бачиш  промінь,  линеш  навздогін  –
До  світла  світло  мусить    повернутись…
В  вогнях  різдвяних  сяє  вся  Волинь,
І  сяєш  ти  свічею  на  покутті.

Ти  озирнись!  Тут  рідне,  все  твоє,
Вся  Україна,  що  болить  віршами.
Не  йди  Туди.  Ще  трохи    часу  є.
Час    зупинився    за  троянд  кущами.

Не  віриш.  Посміхаєшся  і  йдеш
Босоніж  в  небо*,  що  дзеркально    чисте…
Вишукуються      зорі  урочисто
Зустріти  ту,  чия  душа  без    меж.

Ти  йдеш.


Босоніж  в  небо*  -  назва  поетичної  збірки  поетеси  Світлани  Костюк

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710984
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 08.01.2017


Намалюй мене білим зима

Намалюй  мене  білим,  зима,
На  поверхнях  засніжених    вікон,
Ми  3  тобою  зрівнялись  за  віком
Вже  на  скронях  блищить  сивина.

Намалюй  мене  білим,  зима,
На  папері,    що  є  чистим  полем,
Хай  озветься  малюнок  той  болем,
І  я  довго  ще  буду  сумна.

Намалюй  мене  білим,  зима
Кольорів  -  різнобарв'я    не  треба,
Досить    світла  що  лине  із  неба,
Я  малюнок  довершу  сама.

Що  ж  вагаєшся,  біла  зима?
Я  ж  так  часто  тебе  малювала
У  віршах  своїх.  Душу  вкладала.
Чи  в  хурделиці  пензля  нема?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708370
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 25.12.2016


3имний коллаж

[color="#245da3"]Дома  в  снегу  нахохлились  до  крыш,
Глазницы  окон  щурятся  от  вьюги.
На  перекрестке  улиц  ты  стоишь
В  начертанном  поземкой  белом  круге.

Смеркается  и  не  спешит  трамвай
В  завороженном  городе  зимою,
А  люди  пьют  в  домах  горячий  чай,
Прислушиваясь  к  непогоде  вою.

А  ночь  крадет  у  города  тепло,
И  кажется  -  зиме  конца  не  будет.
Снежинки  налипают  на  стекло
Трамвайных  окон  и  разбитых  судеб.

3амерзший  непутевый  пешеход
Ругается  в  сердцах  на  домочадцев,
Из-за  которых  вышел  в  гололед
Рысцой  до  магазина  пробежаться.

И  все    герои  так  и  не  поймут,
Что  стали  частью  зимнего  коллажа,
Их  жизнь  -  один  наклеенный  лоскут  
На  чистый  фон  прекрасного  пейзажа[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704388
рубрика: Вірші, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 03.12.2016


Колись я покину ті вірші писати

Колись    я  покину  ті  вірші  писати,
Не  буду  палати  вогнем,
І  стану  тихенько  свій  вік  доживати,
Милуючись  сонячним  днем,
Свої  почуття  покладу  у  шухляду,
До  фотоальбомів  старих,
І  песика  я  заведу  для  розради,
Щоб  пильно  хазяйку  стеріг.  
Я  стану  старою  поважною    пані  
Що  молодь  так  любить  повчать,
Закрию  всі  спогади,  що  про  кохання,
Хай  в  дальній  кімнаті  скавчать.
Усе  буде  добре,  прийматиму  друзів  
На  каву  чи  в  карти  пограть.
Я  вже  не  піду  до  калини  у    лузі,
А  буду  лише  споглядать:
Як  зміниться  світ,  і  зростатимуть  діти,
Як    лине  технічний  прогрес…  
Життя  ж  неможливо  нічим  зупинити-
Воно  хоч  з  тобою,  хоч  без.  
І  впевнена  в  тім,  що  побачу  інакших
Письменників  і  поетес,
Які  володітимуть  словом  ще  краще,
Хоч  з  досвідом  нашим,  хоч  без.
Мине  і  ця  віра  в  свою  винятковість,
Що  ніжила  душу  роки…
Чому  ж  ця  буденна  про  будущність  повість
Лякає  мене  навпаки?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701397
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2016


Заблукала коза у старої Дарини

Заблукала  коза  у  старої  Дарини
І  пішла  її  бабця  шукати  селом,  
Ой,  якщо  та  коза  по  дурному  загине,
Хто  напоїть  стареньку  парним  молоком?
І  на  кого  тоді  їй  півночі  сваритись,  
З  ким  розмову  вести,  замітаючи  двір?
Діти  в  місті  живуть,  що  в  селі  їм  робити?
Тай  онуки  не  їдуть  уже  з  давніх  пір.
Всі  про  бабцю  забули,-  років  їй  багато,
Довго  мабуть  живе,не  рахуючи  вік,
А  весь  скарб  то    коза,  і  оця  стара  хата,
Що  колись  збудував  її  дід  -чоловік.
Так,  звичайно,  давно,  ще  тоді  був  хлопчина,
Та  не  знали  утоми  дві  вірних  руки,
Він  привів  наречену  у    нову  хатину,
Одне  щастя  на  двох  пронесли  крізь  роки.
Все  було!  Відшуміло  життя  спільне  свято  
І  колись  не  прокинувся  ранком  дідусь,
А  старенькій  одній  дні  свої  бідувати,.
Діти  кликали  в  місто,  «Та  ні,  тут  лишусь!»
Опинилась  старенька  одна  на  одинці
Господарство  велике  -  несила  вести,
А  коза  –  то,  як  подруга  цій  старій  жінці.
Може  в  поле  гайнула,  щоб  там  попастись?
Заблукала  коза  у  старої  Дарини,
Пів  села  обійшла  по  хатах  і  дворах,
Витирає  сльозу  окраЄчком  хустини,
І  на  пагорб  присіла  –  спочити  в  ногах.
Раптом    чує  –  женуть  утікачку  сусіди,
І  страшний  має  вигляд  коза  в  реп'яхах…
Так  зраділа  стара,  що  забулись  і  біди,
Та  готова  козу  ту  нести  на  руках….

Ось  оказія  вийшла  з  тією  козою!
Та  в  історії  цій  є  зворотні  боки:
Ми  коріння  втрачаємо,  вкрились  лузгою,
А  самотня  Дарина  -  німий  нам  докір.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699822
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.11.2016


Ви бачили народження вірша?

Ви  бачили  народження  вірша?
Поета  серце  -  то  жерло  вулкана,
Оголена  для  всього  світу  рана,  
І  місце,  де  кипить  його  душа.

Не  можна  передбачити  вулкан,
Коли  та  лава  вибухне  бурхливо…
Так  і  поет  раптово  створить  диво,
Із  слів  простих,  із  дум  та  сподівань.

І  світ  заклякне  від  пророчих  слів,
І  подих  затамують  всі  народи,
Тому  що  не  заради  нагороди
Він  виплеснув  віршами  біль  і  гнів.

Інакше  ж  бо  не  вмів  і  не  хотів...
Вир  почуттів  в  душі  його  кипів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699624
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 10.11.2016


Я ще памятаю

Я  ще  памятаю  як  все  це    було,  
Летів  журавель  над  неораним  полем:  
«Курли!»  -  та  спустошене  рідне  село!  
І  буйний  бур'ян  розцвітає  навколо.

Куди  ви  поділись  нащадки  слов'ян,
Ви  орачі,  ви  трударі-землепашці?  
Сміється  і  сіється  дикий  бур'ян,  
Лети  журавель,  не  дивись  на  це  краще!

Чиновники,  гірше  ніж  хижа  орда,  
Вбивали  село,  люд  зганяючи  в  місто,  
Чи  їм  українська  потрібна  земля?
Хіба  територія  звільнена  й    чиста.

Політикам  шмат  цього  поля  -  товар,
Який  конвертується  в  гроші  зелені,
І  кожен  отримає  в  спину  удар,  
Хто  стане  на  захист    селянських  поселень

Лети  журавель,  місце  інше  шукай,
Ти  ж  бачиш  навкруг  лиш  спустошені  хати,
Хай  прокляті  будуть  всі  ті,  хто  цей  край,  
І  бідний  народ  свій  взялись  ошукати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699621
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2016


Чуєте, степи загомоніли?

Чуєте,        степи    загомоніли,
Ніби  вітер  шелеснув  траву?
То  козацькі    давнії  могили,
То    кургани  скіфські  і  ковили,
Сам  на  сам  розмовоньку  ведуть.

Де,  чиї    поховані    Герої,
Як  вони  любили  і  жили,
Що  їх  занесло  в  це  Дике  Поле,
Де  суха  стерня  підошви  коле,
І  які    велися    тут  бої?

Шепотів  спориш  прибитий  пилом,
І  кивали  сиві  ковили,
Цей  курган  високий  –  то    могила
Скіфського  Царя,  якого  сила
Підкоряла  племена  землі.

Він  тут  заснував  свою  державу,
І    Тавриду  в  остраху  тримав,
Битви  тут  точилися  криваві,
Сяяла  мов  Сонце  скіфська  слава,
Тут  в  бою  і  голову  поклав.

А  кремезний  дуб,  що  у  дороги,
Розповів  про  те,  що  пам’ятав,
Як  ординці  з  Півночі  і  Сходу
Намагались  знищити  свободу,
Та  народ  коритись  їм  не  став.

Козаків  єднались  тут    загони,
Боронили  у  степу  кордон.
Щоб    імперські  не  прийшли    корони,
Помолившись  на  святі  ікони,
Свій  козацький  прийняли    закон.

Так,  не  всі  сусіди  з  цим  мирились,
Нападали    зграями  щурів,
Козаки  завзято  з  ними  бились,
Та    були  і  ті,  що  обдурились,
На    слова  про  «християн-братів»

Скільки  тут  могил  посеред    степу,
Мов  зірок    в  серпневу  ясну  ніч,
Ходиш  мов  по  цвинтарю,  по  склепу,
По  слідах  Хмельницького  ,  Мазепи,
Й  ніби  чуєш  переможний  клич.

Чуєте,  іще  не  все  сказали
Чабреці  ,  що  крові  напились?
Ви  про  давнину    запам’ятали
А  тут  знов  бої  і  скрип  металу,
Це  «брати»,  яких  ми  позбулись.

Цю  нову  історію  запише
Воїн  –українець-скіф-козак,
В  унісон  з  цим  Диким  Полем  дише,
Бо  прямий  нащадок  щонайліпше  

Відчуває  степу  кожен  знак.

Ця  поема  про  нових  Героїв,
Тих,  що  вийшли  з  надр  самих  степів,
Тих,  що  стали  як  один  до  бою,
З  хижою  та  ницою  ордою  -  
Правнуків    славетних  вояків.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686885
рубрика: Вірші, Балада
дата поступления 31.08.2016


Посуха

Земля  розтріскалась    від  спраги,
І  знепритомніли  сади,
Вустами  половецькой  баби
Благає  степ:  «Води!  Води!»

А  сонце  жалості  не  має,
Сміється  в  очі:  «Світ    спечу»,
В    палких    обіймах    все  згорає
До  чого  піднесе  свічу.

До  чорноти  засмагли  трави,
А  вмитися  -    нема  дощу,
Тьмяніють  в  спеці  квітів  барви,
Скрутилось  листя  на  кущу.

Напевно  грізний  пан  господар,
Володар  блискавки  й  громів,
За  щось  розгнівавсь  на  природу,
І  в  небесах  десь  занімів.

Тріщить  земля,  димить  від  жару,
Задуха  навіть    уночі,
Та  як  надію,  бачу  хмару,
Що  принесе  в  наш  край  дощі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679106
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 20.07.2016


В детстве теряла варежки

В  детстве  теряла  варежки,
Знала  –  никто  не  накажет,
Ой,  ну  подумаешь,  варежки-
Бабушка  новые  свяжет!

Делала  куклам  «вскрытие»,
Так  их  лечила  по  сути…
А  что  потом    их  выкинуть-
Бабушка  новые  купит!

Детство  прошло  безжалостно,
Жизнь  помотала  нервы!
Где  ты,  родная  бабушка?
Я  превращаюсь  в  стерву!

Скомкана  и  изорвана
Счастья  страница  в  клочья!
Можно  ль  связать  счастье  заново?
Или  купить  в  рассрочку?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677302
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 11.07.2016


Сниму одежды. Я сегодня вольная

Сниму  одежды.  Я  сегодня  вольная,
Я  –  птица  (  им  одежды  не  нужны),
И  полечу  туда,  где  степь  раздольная,
И  ветер,  ветер,  что  неудержим.

Колосья  трав  щекочутся,  ласкаются,
И  льнут  как  дети  с  нежностью  к  груди,
Друг-одуванчик    семенем  взрывается
И  шепчут  васильки  :  «Не  уходи!»

Иду  туда,  где  солнце  прячет  золото,
Где  так  янтарно  вышиты  поля,
А  небо  и  земля  любовью  сколоты,
И  нитями  прозрачными  дождя.

Пусть  кто-то  любит  гор  вершины  вечные,
А  кто-то  шум  задумчивых  лесов…
А  я  –  степнячка,  птица  я  беспечная
Я-    в  круге  шест    для  солнечных  часов.

Игриво  ветер  волосы  мне  спутает,
Пропахнет  кожа  диким  чабрецом,
Но  счастлива  я  каждою  минутою
Быть  в  колыбели    давних    праотцов,

Быть  частью  этой  вольницы  безоблачной,
Где  скифский  Дух  в  казачий  перерос!
И  пусть  кому-то  отдает  он  горечью,
А  мне  родной  до  трепета,  до  слёз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677253
рубрика: Вірші, Пейзажная лирика
дата поступления 10.07.2016


Моїм друзям у свій День народження

Розійшлися  гості,  відшуміло  свято,
Та  лишилось  в  серці  почуттів  багато:
Щирі  привітання,  добрі  побажання,
Всміхнені  обличчя,  тости  «за  кохання»!
Дякую  вам  рідні,  друзі  і  знайомі,
Що  не  відчуваю  разом  з  вами  втому,
Що    років  не  чую  –    молодію  з  вами,
І  ділюсь  таємним,  різними  думками.  
Це  чудово,друзі,  що  зі  мною  поруч,
В  будь-якійсь  проблемі    прийдете  на  поміч,
Я  собі  залишу  спогади  приємні  -
Хай  же  мир  і  щастя  дасть  вам  Бог  взаємно!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672610
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 16.06.2016


Влетіла ластівка до хати

Влетіла  ластівка  до  хати
В  моє  розчинене  вікно
І  швидко  почала  кружляти,
Мов  роздивляючись  житло.
Усілась  потім  на  карнизі,
І  поглядаючи  згори
Здіймала  свої  крила  сизі
Мов  два  трикутні  прапори.
Шукала    хоч  який-то  отвір,
Щоб  з  хати  полетіти  в    світ,
І  у  очах  такий  був  докір,
Мов  я  гальмую  той  політ.
Злякати  пташку  я  боялась,
Хоч  рада  їй  в  моїм  житлі,
Отож  за  нею  не  ганялась:
Відкрила  двері  :  «Хоч  -  лети!
Тебе  чекають  пташенята,
Що    стануть  вільними  ,  як  ти!
Ти  їх  усіх  навчиш    літати,
І    не  боятись  висоти.
З  вершин  пташиного  польоту
Все  далі  обрії  земні,
А  у  людей  свої  турботи,
Літаємо  лише  у  сні»
І  ластівка,  мов  зрозуміла
Мою    розмову  й  прийняла,
І  гордо  розпушивши  крила
Лишила  хату  мов  стріла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672350
рубрика: Вірші, Поетичний, природний нарис
дата поступления 14.06.2016


Вчитель і жебрак

Лізе  чоловік  в  сміттєвий  бак,
Я  його  жалію  і  питаю:
- Чом  ти  не  працюєш,  чом  жебрак?
В  сумці  кілька  гривень  нашкрябаю..

Він    на  мене  глянув  і  сказав:
- Бачиш,  я  з  сміття  пляшки  виймаю,
Вже    таких  сьогодні  купу  здав,
Цим  собі  на  хліб  і  заробляю.

Ну  а  ти,  добродійка,  що  так
Вдягнута  бідненько?  Ким  працюєш?
Вчителькою,  мабуть?  І  жебрак
Засміявся  –  ще  й  мене  годуєш!

Я  же  на  смітті  та  на  пляшках
Втричі  тебе  більше  заробляю!
Тут  хороші  гроші  в  цих  мішках,
Та  на  жаль,  все  швидко  пропиваю!

Але  як  тобі  вже  припече,
Ти  сюди  приходь,  вдягнись  простіше
І    мішок  візьми  через  плече…
Там  дивись  –  і  школу  ту    залишиш.

Довго  я  відходила  від  слів,
Хто  ж  такі  придумав  нам  зарплати,
Що    й  жебрак  сміється  з  вчителів,
Й  пів-країни  йде  жебракувати?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671085
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2016


Прийшов з війни, але не до кінця

Прийшов  з  війни,  але  не  до  кінця,
Душа  лишилась  десь  на  полі  бою,
Із  хлопцем  тим,  який  прикрив  собою,
А  сам  пішов  на  сповідь  до  Творця.

І  досі  бачить  він  його  у  сні,
Як    прагне  побратима    врятувати,
Прокинеться,  щоб  сон  той  перервати,
А  потім  довго  курить    у    вікні.

Прийшов  з  війни,  та  серце  лине  в  бій,
Бо  перемир’я    -  вигадка  проклятих  -
Стріляє  хлопцям  в  спину,  ріже  п’яти,
Бо    то  не  мир,  як  ворог    ще  живий.

Прийшов  з  війни,  та  рани  ще  печуть,
І  гіркота  від  дум,  не  від  горілки:
Хто  пише  кров’ю  їх,  бійців  сторінки,
Що  потім  помилковими    назвуть?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670790
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2016


Одягаючись в вишиванку

До    українського      свята    вишиванки

Одягаючись  в  вишиванку,
Я  вбираюсь  в  народний  спів,
У  лісів  й  степів  мережанку,
В  голос  пращурів  всіх  часів.

Одягаючись  в      вишиванку,
Я  поєдную  долю  свою
З  Україною.  Я  громадянка
В  цій  країні,  що  дійсно  люблю.

Одягаючись  в  вишиванку,
Виклик  кидаю  ворогу  !
Хай  ухопить  його  лихоманка
Й  занесе  у  сибірську  тайгу!

Одягаючись  в  вишиванку,
Не  вдаюся  до  інших  прикрас!
Це  моя  козацька  паланка,
Оберіг  і  Шевченко  Тарас,

Це  код    нації,  гідність  наша,
Від  спокус  і  від  зла  броня!
Це  не  одяг,  а  щось  інакше,
Де  найвищі  сакральні  знання.

Одягаючись  в  вишиванку,
Відчуваю  всю  світу  красу,
Мов  вишневий  садок  на  світанку
Я  у  серці  своєму  несу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667070
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.05.2016


Когда на волю просятся стихи

[b][i][color="#1243a6"]Когда    на  волю  просятся  стихи:
-Тук-тук!  -Стучат    их  строки  кровью  сердца:
-  Открой-ка  нам,  поэт,  пошире  дверцу  -
Пусти  нас  в  небо  со  своей  руки.

Когда  на  волю  просятся  стихи,
Напрасны  все  попытки    засыпанья,
Ведь  ими  взбудоражено  сознанье,
Они  к  любой  бессонице  глухи.

Когда  на  волю  просятся  стихи,
И  их  в  мозгу  –  критическая  масса,
Не  стоит  ждать  до    детонаций  часа,
Вам  не  сдержать    течение    реки.

Пустите  их,  пустите  их    легко,
Благословите  волю  их  к  свободе,
Вы  –  есть    посланник    высшего  в  природе,
И  над  собой  не  властны  целиком!

Цените  дар  вам  посланный  с  небес,
Хоть  иногда  он  –  психики  расстройство  ,
Поэт  -  передающее  устройство  ,
Что    чувствует    энергий    мощных  всплеск.

Когда  на  волю  просятся  стихи,
Пусть  иногда  не  вовремя,  некстати,
Прими  свой  крест  -  поэзии  старатель,
Найди  свой  слиток  в  море  шелухи![/color][/i]
[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664748
рубрика: Вірші, Лирика
дата поступления 09.05.2016


Хрещення княгині Ольги

Із  Києва  до  Візантії
Поміж  високих    берегів
Пливли  ладьї  –  різьблені  змії
Відлякували  ворогів.
На  палубі  струнка  княгиня
Вдивлялась  в  неба  далечінь.
У  неї  очі  такі  ж  сині.
Як  і  дніпрова  глибочінь,
Такі  ж  русяві  її  коси,  
Немов  колосся  у  жнива,
Не  молода  вже,  але  осінь
Її  краси  не  зайняла.
Вона  стояла  й  міркувала,
Про  цей  найвищий  свій  візит,
А  сонце  успіх  віщувало
У  цареградових    воріт.
Дніпро  був  лагідним  і  тихим,
Й  покірно  в  море  прямував,
Ніщо  не  віщувало  лиха,
Вже  дві  доби  похід  тривав.
Попереду  йшли  охоронці
З  дружини  сина  –  вояка,
Сам  Святослав  в  чужій  сторонці
Навчав  хазарів  гопака.
Ніяк  не  вмів  він  мирно  жити,
Не    був  ласкавим  до  жінок,
Весь  час  в  сідлі,  несамовитий.
Зітхала:  «Ох,  синок-синок!»
І  мріяла  про  світлу  днину,
Коли  не  буде  більше  війн,
І  прийде  спокій  у  країну,
І  правитиме  Руссю  він!
Так  мріяла  та  милувалась
На  білі  цегляні  хатки,
Навколо  села  простягались
На  пагорбах  Дніпра-ріки!
Ліси    мінялися  степами,
Широкими  мов  океан,
І  син  небо  над  житами
Здіймалось  прапором  слов'ян.

Й  завмерла  Ольга  на  хвилину.
Мов  щось  побачила  в  житах  -
Майбутню  на  Русі  країну,
Яка  народиться  в  віках,
Побачила  міста  великі,
Машини  дивні  і  човни,
І  де  степи  буяли  дикі,
Будинки  –  вежі  цегляні,
І  там,  де  капище  Стрибога
Збирало  на  свята  дніпрян,
Чорніла  наче    скло  підлога,
І  називалася  -    майдан.
Хрести  здіймалися  у  небо,
Там  був  тепер  єдиний  Бог,
В  язичництві  нема  потреби,
Та  ще  попереду  цей  крок.

Тривала  подорож  княгині,
Та  раптом  з  неба  хлинув  дощ,
Чорнильним  стало  небо  синє,
Вода  мов  темне  скло  також.
На  берег  треба  повертати,
Але  ж  ті  хвилі  не  дають,
Княгині  би  у  теплу  хату,
Перевдягнутись  і  заснуть.
Раптово  острівець  маленький,
Й  на  ньому  вогник  миготить,
Човни    дістались  потихеньку
Де  заводь  і  не  так  шумить.
Зійшли  мандрівники  на  сушу,
І  рушили  на  маячок,
А  вітер  витрясав  з  них  душу,
Й  кущі  чіпляли  на  гачок.
Дійшли  нарешті  до  паркану
Старий  дружинник  –поводир
Постукав  у  високу  браму,
Де  був  місцевий    монастир.
Цей  острів  Монастирським  звався
Він  не  великий,  не  малий,
І  князь  Олег  тут  зупинявся,
Тож  для  князів  він  майже  свій.
Хрещені  руси    заснували
Собі  маленький  тут    Афон,
Ченці  вже    на  ніч  полягали,  
Та  раптом  гості:  Геть  і  сон!
Впустили  всіх,  нагодували,
Благословили  їх  до  сну,
Ще  мить,  і  подорожні  спали,
Під  грізний  рокіт  Перуну!

На  ранок,  як  пройшла  негода,
І  сонце  обігріло  світ,
Краса  весняної  природи  
Засяяла,  мов  хризоліт,  
У    кожнім  острова  куточку,
На  квітах,  і  на  стеблах    трав,
На  молодесеньких  листочках,
Мов  хтось  смарагди  розсипав.
Гутарить  весело  дружина,
Готує  в  подорож  човни
І  хоч  їх  прийняли  гостинно,
Не  зволікають  час  вони.
Не  хочеться  лишати  острів
Княгині,  тут  би  і  жила,
Тут    віра  в  серце  лине  просто,
Тягар  гріхів  з  душі  б  зняла.
На  темну  Русь  чарівне  світло  -
Христове  сяйво      принесла  б.
Як  Візантія    Русь  розквітла  б,
Містами  й  селами  зросла  б.
Так  мріяла  собі  княгиня,
Та  для  Русі  потрібен  час.
Хоч  проростало  вже  коріння  -
Життя  новітнього  каркас.
І  подорож  до  Візантії  -
Це  перший  до  зростання  крок,
Що  Ольга  на  Русі    посіє
Зійде  у  визначений  строк.
Її  онук  і  син  рабині
Що  ще  прутом    ганяє  кіз,
Колись  в  Дніпро  Перуна  скине,
Й  старе  все  піде  під  укіс.

І  зрозуміють  у  Царграді,
Як  Ольга  ввійде  у  палац,
Русь  підкорити  їхній  владі  -
Не  вийде,  втрачений  їх  шанс.
Що    ні  величчя  Візантії,
Ні    пишність  двору  і  прикрас
На  цю  розумницю  не  діють,
Вона  обійдеться  й  без  нас.
Що  Русь  –  то  рівна  їм  держава,
А  не  прислужниця  царів,
І  пролунає  її  слава
До  самих  дальніх  берегів.
Вже  на    Дніпрі    співають  дзвони
Своїх  церков,  монастирів,
І  пишуться  нові  ікони
Руками  київських  майстрів.

Тож      Ольга  тільки  посміхалась,
Як  згадувала  свій  візит,
Що  вже  хрещеною  дісталась  
До  цареградових  воріт.
Як    здивувався  імператор,
Сказати  й  слова  їй  не  зміг
А  патріарх  -  їх  агітатор,
Занервував  і  з  часом  збіг.
Бо  не  у  пишній  Візантії,
А  у  ченців,  в    монастирі
Вона  здійснила  давні  мрії
І  ХРЕЩЕНА  БУЛА  в  Дніпрі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662903
рубрика: Вірші, Балада
дата поступления 29.04.2016


Під сузір’ям вишневої гілки

Під  сузір'ям  вишневої    гілки
У  смарагді  п'янких  пишних  трав,
Я  лежала  на  хвилях  барвінку,
А  в  траві  хтось  на  скрипочці  грав.
Я  дивилась,  як  в  чистій    блакиті,
Креслить    шлях  ледь  помітний  літак,
І    збираються  хмари  сердиті,
Щоб  на  землю  наводити  страх!
На    суцвіттях  бузку  й  черемшини,
Ворожила    на  долю  свою,
Дослухалася  співів  пташиних,
І  підспівувала  солов'ю!
Я    збирала  всі  пахощі  квітня
У  маленькі  скриньки  та  пляшки,
Щоб  весна  не  пройшла  непомітно,
А  зі  мною  була  на  роки!
Хтось  додав    собі  фото  в  альбоми,
Хтось  у  парку  весну  змалював,
А    мені  це  не  треба,    я  вдома
На  духмяному  ліжку    із  трав!
А    як  прийде  зима  -  завірюха
В  білу    вовну  укриє  мій  сад,
Я    до  серця,  до  носа,  до  вуха
Притулю  свій  захований  скарб.
І    запахнуть    в  кімнаті  барвінки,
Й  черемшина  у    кожнім  кутку,
Відтворю  всі  найкращі  хвилинки,
І  мелодію    квітня  легку.
Я  метеликом  жовто-червоним
Зимно-білий  пейзаж  оживлю,
Тут  не  діють  природи  закони,
Тільки  те,  що    я  дійсно  люблю!
Я    тримаю  весну  на  долоні,
Хоч  і  їй  свій  відведений  строк…
Цвіт  спадає  на  коси  і  скроні,
Мов  зірки  із  вишневих  гілок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662122
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2016


Ти той, кого давно вже відпустила

Ти  той,  кого    давно  вже  відпустила,
З  душі  своєї,  зі  своїх  думок…
Та    раптом  йшла    собі  кудись  по  ділу,
І  зупинилась,  стишуючи  крок…

Ти,  наче  демон,  виріс  на  дорозі,
Поглянув  так,  що    холод  по  спині.
Забилось  серце  швидше  у  тривозі,
І  пригадались  всі  минулі    дні…

І  зустрічі,  і  наше  розставання,
Коли  здалося:  розвалився  світ,
Та  я  тебе  звільнила  від  кохання,
Зняла  із  тебе  вірності  завіт.

Ти  той,  кого  забути  неможливо,
Як    тіло  в  лихоманці    б’є  озноб,
Колись    тобою  вже  перехворіла,
Біль  на  плечах  носила    наче  горб.

Чого  іще,  скажи,  від  мене  хочеш?
Чому  з  явився  в  цей  весняний  день?
Чи  нерви  і  собі  й  мені  лоскочеш?
Чи  я  для  тебе  звична,  як  мішень?

Життя  пішло,  напевно  ,по  спіралі,
І  та  спіраль  кінцями  розійшлась,
Тебе  не  раз  коханим  називали,
А    я  так  закохалась    лише  раз.

Заплющу  очі,  серце  стисну  в  грудях,
Зціплю  і  зуби  ,  й  губи  у  замок,
І  виду    не  подам  тобі  на  людях,
А  тихо  мовчки  омину    за    крок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661573
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016


Вот город, витринами улиц сверкая

Вот  город,    витринами  улиц  сверкая,
Сегодня  спросил  у  меня:  «Кто  такая?»
И  думала  я,  что  на  это  ответить:
«Одна  из  живущих  на  этой  планете,

Одна  из  других,  а  конкретней  из  многих
Идущих  в  толпе  лиц  уставших  и  строгих,
Чужая  для  всех,  незнакомая  даже?»
А  может  мне  зеркало  что-нибудь  скажет?

И  глядя  в  глаза  своему  отраженью,  
Ищу  я    ответ,  словно  жду  озаренья:
«Ответь  же  мне:  кто  я,  зачем  и  откуда?
И  кем  бытия  мне  даровано  чудо?

И  кто  в  моей  жизни  мне  ставит  задачи,
А    выбор  нелегкий  -  чьей  болью  оплачен?
Где  дом  мой?  Где  мир  мой  без  войн  и  сомнений?
И  кто  –  все  создавший  невидимый  Гений?»

Но  зеркало  –  просто  кусочек  металла  
За    толстым  стеклом  -  ничего  не  сказало.
Его    Зазеркалье  –  иллюзия  зренья,
И  этого  мира  там  нет  продолженья.

Бывает,  вселенской  тоскою  охвачен,
Как  вкопанный  встанешь  -  на  что  себя  трачу?
Все  в  спешке…    по  кругу    …  бежим    год  от  года,  
Как  те  тараканы,  но  с  личным  штрих-кодом.  

И  поиск,  копанье  в  себе  бесконечно…
Я  кажется  ,  город,  тебе  не  отвечу,
А  просто  ,  в  витринах  скользя  отраженьем,
Продолжу  по  улицам  сонным  движенье.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660567
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 19.04.2016


Іду по квітучому рідному краю

Іду  по  квітучому  рідному  краю,
І  з  новим  народженням  землю  вітаю!

Вітаю  вас  липи,  тополі  і  клени,
Що  випнули  листя  яскраво-зелене!
А    квіточки  яблуні,  вишень  і  груші
Захоплюють  погляд,  роз'ятрюють  душу.

Вітаю  вас  проліски  –  краплі  блакиті,
Ви  диво  весняне  і  Божії  діти.
Мурахи,  хрущі  і  метеликів  зграї
Летіть  і  повзіть,  я  вас  радо  вітаю!

Хай    буде  весна  ця  яскрава  –  щаслива,
Й  на  кожного  зійде  любов  наче  злива!
Кохайте  та  збільшуйте  ваші  родини  –
Народжуйте  новий  народ  України!

Хай  будуть  навколо  усміхнені  люди
І  мирне  життя  процвітає  усюди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659228
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.04.2016


Опять пыталась написать письмо

Опять  пыталась  написать  письмо,
Дрожала  ручка  над  листом  бумаги.
Я    так  и  не  нашла  в  себе  отваги.
Закрыта  на  замок.  В  душе  темно.

Когда-нибудь  рассеет    темень  луч,
С  небес  упавший  до  глубин  подвалов,
И  я  пойму,  что  до  смерти  устала,
Что  прячусь  за  горой  навозных  куч.  

Послушно  ляжет  под  рукою  лист,
Запляшет  ручка  цирковым  артистом,
Из  памяти  события  и  числа
Я  извлеку,  что  тот  хронологист.

Мне  будет  мало  ручек  и  чернил,
Чтоб  все  заполнить  пропуски-пробелы,
Лист  почернеет  –  я  продолжу  мелом
О    том,  что    вслух    сказать  не  хватит  сил.

Я  напишу  письмо,  всего  одно,
В  котором  я  в  любви  к  тебе  признаюсь,
И  может  быть  сто  раз  потом  раскаюсь,
Что  будет  после?    Мне  ль  не  все  равно?

Скажи,  кто  станет  исповедь  читать,
Считать  судьбы  изгибы  и  изъяны?
Души  не  заживающие  раны
Не  станут  ли  кровоточить  опять?

Когда  решусь  упасть  на  это  дно
И  тайное  попросится  наружу,
Тебе  ли  всплеск    страданий  этих  нужен,
Когда  быть  вместе  нам  не  суждено?

Так  стоит  ли  писать  мое  письмо?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656087
рубрика: Вірші, Лирика любви
дата поступления 31.03.2016


Для диких коней не потрібно стаєнь

оригинал

Для  диких  лошадей  не  делают  конюшен,
Их  может  оседлать  лишь  ветер  удалой.
Под  куполом  небес  хозяин  им  не  нужен,
Им  весело  скакать  под  снегом  и  грозой.

Им  незнаком  совсем  домашний  вкус  подачек:
Шуршащего  сенца,  овса  и  фуража.  
И  не  готовят  их  для  ипподромных  скачек,
Устроенных  для  нужд  людского  куража.

Им  вовсе  ни  к  чему  оглобли,  сёдла,  шпоры,
И  не  пугает  их  жестокий  вой  кнутов.  
К  полёту  степь  зовёт  и  пробуждает  горы
Могучий  стук  копыт,  не  знающих  подков.

Лихие  табуны  бегут  как  будто  рядом.
Их  гордой  быстротой  душа  моя  полна.
Я  восхищён  навек  их  жизненным  укладом,
Где  правит  вольный  дух,  и  рабству  -  грош  цена...

©  Ильман  Юсупов

переклад  українською

Для  диких  коней  не  потрібно  стаєнь,
Лише  вітри  їх  взмозі  осідлать,
Їм  не  потрібен  будь-який  хазяїн,
У  сніг,  грозу  -  їм  весело  скакать.

Їм  незнайомий  смак  людських  подачок:
Вівса,  сенця  мякого,фуражу,
На  іподромах  дикий  кінь  не  скаче,
Бо  то  задля  видовищ  й  куражу.

Їм  ні  до  чого  сідла,  вузди,  шпори,
Не  налякаєш  свистом  батогів,
А  до  польоту  кличуть  степ  і  гори,
І  без  підков  їх  стукіт  навкруги.

Прудкий  табун  біжить  як  ніби  поруч,
іх  гордість  у  душі  моїй  сповна,
І  їх  життя  нехай  нам  буде  в  поміч,
Де  вільний  дух,  там  рабству  -  гріш  ціна.

Ільман  Юсупов  (переклад  українською  
Людмила  Лєгостаєва  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650903
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.03.2016


Віра, Надія і мати Марія

Дві  доньки  в  старенької  мами  Марії  –
Найстарша  Надія,  молодшенька  –  Віра
Із  ними  пов’язані  всі  її  мрії,
За  них  просить  Бога,  щоденно,  без  міри.

Вона  їх  зростила  у  правді  й  любові
На  рідній  землі,  на  шевченковім  слові,
А  час  плине  швидко,  тісна  стала  хата:
Щасливої  долі  бажала  їм  мати.

І  вийшли  у  люди  з  гніздечка  Марії
Сестрички  ,  що  звалися  Віра  й  Надія,
У  Віри  думки  –  архітектором  стати!
А  Надя  обрала  -  у  небі  літати!

Такі  дві  несхожі  життя  половинки,
Але  щирі  серцем,  але  українки!
Одна  любить  небо,польоти  щоденні
А  інша  міста  проектує  натхненно.

І  як  би  війна  в  Україні  не  сталась,
Усе  у  дівчат  якнайкраще  би  склалось,
Їх  мама  Марія  спокійно  би  спала,
І  серце  старенької  так  не  стискало  б.

А  так  другий  рік  як  Надія  в  полоні,
Від  цього  в  середині  подих  холоне,
Не  ворог  відкрито  зійшовся  в  двобої,
А  викрали  ,  як  закінчились  набої.

Підступно  доправили  бранку  в  Росію,
Невже  сподівались  зламати  Надію?
Невже  їх  історія  ще  не  навчила,
Що  в  наших  жінок  дух  козацький  і  сила?

А  Віра  -сестра  і  старенька  Марія,
Весь  світ  до  цієй  привернули  події:
Що  стала  сусідня  країна  бандитом,
В  заручниках  там  –  українськії  діти,

Що  звір  двоголовий  катує  їх  тіло,
А  вільності  дух  їм  зламати  –  не  сила.
Дивися  весь  світ,  чуєш  голос  Надії?
Не  судді  у  мантіях  там,  а  повії…

Погляньте  на  цю  українську  родину,
Це  символ  нескореності  України,
Три  голоси  Віри,  Надії  ,  Марії
То  вирок  усій  «прокремлівській»  Росії!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650372
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.03.2016


Ожидание весны

А  до  весны,  часы  мои  не  лгут,
Осталось  ровно  двадцать  пять  минут,
А  это    меньше,  чем  и      полчаса…
Зимы  все  тише-тише  голоса...

Зима  от  нас  уходит  на  покой,
Дела  земные  зевершив  в  свой  срок,
За  горизонт-  невидимый  порог
Проводим  и  помашем  вслед  рукой.

А  до  весны  пятнадцать  есть  минут
Чтобы  под  прошлым  подвести  черту,
Чтоб  осознать,  принять,  но  не  вернуть,
Что    день  вчерашний  канул  в  темноту.

А  до  весны  всего  лишь  пять  минут,
Четыре,  три  …душа  чего-то  ждет,
И  хочется  по-новому  взглянуть
На  этот  мир  и  звездный  небосвод.

Одна  минута…  Несколько  секунд,
И  вот  весна  уже  стучится  в  дверь,
А  может  это  сердце  бьется  в  грудь,
Устав  от  зимних  роковых  потерь?

А  может  то  надежды  два  крыла,
Что  возвратилась  к  нам  из  дальних  стран…
Проклюнулась  душа  и  ожила
И  исцелилась  от  глубоких  ран.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648032
рубрика: Вірші, Интимная лирика
дата поступления 01.03.2016


Страна Слепых (перевод с украинского яз. своего стихотворения)

оригинал  моего  стихотворения  "Країна  сліпих"  находится  по  этой  ссылке  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515152


На  далеком-далеком  Севере,
Что    полгода  в  сугробах    седых,  
Где  в  Горынычей  свежи  поверия,
Там  Страна  распростерлась      Слепых.
Человек    там  слепой  от  рождения,
Те  ж,  кто  зрячим  родился  на  свет,
Стал  слепым  по  своим  убеждениям,
Ведь    грешно  выделяться  из  всех.
В  той  стране  у  слепых  есть  наставники,
Заменяют  им  зренье  и  мир,
В  каждом  доме  –  приемник  начальника,
Через  них  те  выходят  в  эфир.
И  народ  верит  в  избранных  миссию,
Что  страна  верный  выбрала  путь,
В  каждом  слове  наставника  –  истина,
Каждый  шаг  –  это  к  счастью  маршрут.
Лишь    скажи  им,  народ  ,  ты  -«зомбирован»,
Что  вам  «бело»  -  черней  темноты,
Будет  этот  смельчак  изнасилован,
И  избит,  станет  жертвой  толпы.
Говорят  -    единичные  случаи,
Что  слепой  вдруг  там  зрячим  стает,
Видит  истину  не  перекрученной,
Убеждая  поверить  народ.
Для  отлова  таких  есть  «спасатели»
Они  ночью  приходят  в  тот    дом,
Изолируют  их  обязательно,
Принудительно  лечат  потом.

Вирус  зрячести  –  хуже  уж  некуда,
Тут  надзор  есть  над  каждым  больным,
Кто  ж  не  хочет  лечиться  их  методом,
Тот  становится  глухонемым.
Так  живет  та  страна  безупречная,
Где  не  лезет  народ  на  рожон,
Где    не  зренье,  душа  искалечена,
Только  знать  им  про  то  не  резон.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645786
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 21.02.2016


Чуєш, чуєш - ліс зашепотів

Чуєш,  чуєш  -  ліс  зашепотів,
Зацвірінькав  та  замироточив?
І  серед  десятка  голосів,
Є  один,  що  серденько  лоскоче...

Це  не  пісня  лісових  джерел,
Що  дзвенить,  як  ваза  кришталева,
І  не  шурхіт  крижаних  дерев,
Кожне  мов  англійська  королева.

Це  не  вітру  західного  спів,
Не  пташиний  ґвалт  з  самого  ранку,
Це  не  перемовини  котів,
Що  зібрались  битися  за  самку.

Це  щось  інше,  наче  видих  -  вдих,
Це  щось  ніжне,  наче  сонця  промінь,
Щось  дзвінкіше  за  дитячий  сміх,
І  свіжіше  ніж  весняна  повінь.

Тріскотіння  панцира  зими  -
Мов  змія,  ЗЕМЛЯ  скидає  шкіру
Крижаних  і  безпробудних  снів,
Набуває  світ  нової  віри  .

Віри  в  цю  космічну  круговерть,
І  природи  силу  життєдайну
Що  долає  все,  і  навіть  смерть
Залишає  площину  фатальну.

Віри,  у  новий,  щасливий  час,
Що  свій  зараз  відлік  починає..
Відчуваєш:  йде  весна  до  нас?
І  земля  її  передчуває...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645359
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 20.02.2016


Іду по землі, що Весною розбурхана

Іду  по  землі,  що  Весною  розбурхана,
Мелодію  вітру  схвильовано  слухаю,
Ось  дощик  зірвався  і  з  неба  накрапує,
І  в  кожній  краплині  –  блиск  сонця  спалахує,

Я  понад  рікою  милуюся  видами:
Зеленими  сосен,  ялин  пірамідами,
Рядами  тополь,  що  здіймаються  ромбами,
І  всім,  що  народжено  знову  природою,

І  навіть  будинки  столітні  –  закохані,
Все  рвуться  у  небо,  мов  пташки  сполохані.
Земля,  що  боки  гріє,  снігом  підмочені,
Радіє,  бо  ж  світлом  любові  оточена.

І  я  на  землі,  що  Весною  освячена
Із  кожним  зустрічним  шукаю  побачення,
Із  кожною  пташкою  радо  вітаюся
І  небу  блакитному  щиро  всміхаюся.

На  весь  білий  світ  моє  щастя  помножено,
Здіймаюсь,    лечу  і  дивлюсь  заворожено,
Ось  там,  де  квітник,  дім  стоїть  з  огорожею,
Там  є  чоловік,  для  якого  народжена.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644471
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 16.02.2016


Полукруглая чаша Луны

Полукруглая  чаша  Луны
Пролила  молоко  на  дорогу,
Окунула  в  молочные  сны
Мира  этого  боль  и  тревогу,

Расплескала  по  веткам  садов
Свет  волшебный  чарующей  силы
И  фасады  старинных  домов
И  дворы  серебром  отбелила.

Поплыли  по  небесной  реке
Сны  кораблики  в  Море  Забвенья,
Безмятежны  они,  налегке,
Утонул  груз  забот  и  сомненья.

Улыбаются  люди  во  сне,
Словно  в  детство  вернулись  к  истокам,
Где  Луной  -  молоко  на  столе
Отражается  в  небе  глубоком.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640774
рубрика: Вірші, Пейзажная лирика
дата поступления 02.02.2016


Сотворите одну религию

Сотворите    одну  религию,
(Я  готова  ее  принять),
Что  людей  не  ведет  к  погибели,
И  научит  объединять.

Назовите  ее  Вселенскою,
Разработайте  текст  молитв,
Как  стихи,  чтоб  звучали  ,детские
Чтоб  в  них  был  и  размер  и  ритм.

Чтоб  хотелось  ее  исповедовать,
Чтоб  она  словно  свет  лилась,
Чтоб  ей    люди  стремились  следовать,
Признавая  лишь  Божью  власть.

Чтоб  там  были  столпами-  истины
Без  двояких  подпольных  тем,
Ну  а  тех,  кто  слепы,  воинственны
Изолировать  насовсем.

Напишите  законы-  правила,
Изучив  тонны  мудрых  книг,
Чтоб  их  каждая  власть  не  правила,
Запретите  подделку  их!

Неужели  мы  -  люди  разума
Неспособны  нести  добро
Оттого,  что  лишь  с  виду  разные
А  по  сути  -  одно  ребро.    

Может  быть  убрав  богоборчество,
Станем  френдами  ,  как  в  сетях?
Вот  модель  идеального  общества,
Не  построенного  на  костях!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640545
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 02.02.2016


У мене вчора украли гроші

У  мене  вчора  украли  гроші,
Прям  біля  церкви,  що  серед  площі,
Украли  гроші,  що  й  не  почула,
Так  сумно  трошки  спочатку  було.

Бо  щось  хотіла  собі  купити,
Бо  важко  дуже  їх  заробити,
Та  схаменулась,  мабуть  Всевишній
Так  розділяє  святе  і  грішне,

Так  нас  навчає,мої  хороші,
Бо  часто  роблять  рабів  з  нас  гроші.
І  то  не  дуже  важлива  втрата,
Є  важливіших  речей  багато,

Здоров'я,  розум  і  чиста  совість,
Життя  строкате  як  кіноповість,
Міцна  родина,  щасливі  діти,
Цього  за  гроші  вже  не  купити.

Воно  дається  людині  даром,
Й  на  наше  щастя  не  є  товаром.
У  мене  вчора  украли  гроші,
Ну  й  хай  щось  куплять  собі  хороше,

Мені  шкода  їх,взяли  з  грошима
Гріх  наче  камінь  собі  на  шию.
Чи  того  вартий  папір  із  друком
Щоб  людську  совість  з'їдали  муки?

-Ну  й  грець  грошам  тим!-  скажу  я  тихо,
Нехай  прибутком  не  стане  "лихо",
Прям  біля  церкви,  що  серед  площі,
Я  тим  пробачу,  що  вкрали  гроші.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639992
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2016


Молитва Воїна


Пробач,  мені  Ісусе,  Божий  сину,
Що  я  вбиваю  ворогів  своїх,
Але  вони  прийшли  в  мою  країну,
Прийшли  з  мечем,  а  то  великий  гріх.
Щоку  не  підставляю  для  удару,
Хоч  заповідь  ти  нам  таку  даєш,
Їх  «руський  мир»  тут  не  потрібен  й    даром,
Чому  ж  нахабство  їх  не  знає  меж?
Я  мщусь  за  друзів,  око  тут  за  око,
Ветхозаветним  воїном  я  став,
Тоді  життя  було  таке  ж  -    жорстоке,
Але  повір,  не  я  його  обрав.
Любов  й  ненависть  –  два  боки  монети:
Любов  до  друзів    й  рідної  землі,
Але  є  вороги,  що    всі  «завети»
В  ненависть  перевернуть    у  мені.
Хоч  «Не  убий!»  а  все  одно  –  вбиваю,
Бо  тут    війна  –  найвище  в  світі  зло!»
Тут  лотерея!    Хто  кого,  не  знаю!
Хотілося  б,  щоб  й  далі  повезло!
Чи  виживу?  Чи  повернусь  додому,
Як  ворога  відкинемо  за  край?
Але  нікому,  Господи,  нікому
Ми  не  дамо  наш  руйнувати  Рай.
Щоби  чужинець  панував  у  хаті,
Де  наша  пісня,  і  душа,  і  плоть?
Я  мушу  нечестивців  покарати!
А  ти  за  все  пробач  мені,  Господь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634587
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 09.01.2016


Вот сошлись две тучи

Вот  сошлись    две  тучи,  и  давай  хвалиться:
«  Я  летать  умею  лучше  всякой  птицы,
Захочу  и  людям  солнышко  закрою,
Или  сонный  город  дождиком  умою»

А  вторая  туча  ей  в  ответ  смеялась:
«На  спине  у  ветра  я  вчера  каталась,
Обгоняли  в  небе  даже  самолеты,
Так  что  я    быстрее  твоего  полета!»

Раздразнились  тучи,  рассердились  тучи
И  давай  толкаться!  Грянул  гром  гремучий,
Молния  сверкнула,  небо  раскололось
И  горох  посыпал!  Вот  такая  новость!

Выглянуло  солнце,  разняло  драчуний:
«Слыхано  ли  дело  -    сыпать  град    в  июне?»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633058
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.01.2016


На підвіконні воском плаче свічка

На  підвіконні  воском  плаче  свічка,
І  скло  вікна  помножує  вогонь,
Вже  у  дворі  згустила  фарби  нічка,
І  тягне  темінь  до  свічок    долонь.

І  линуть  в  теплу  хату  тіні,  тіні,
На  стелі  розмістившись  і  в  кутках,
Я  відчуваю  в  них  своє,  родинне,
Що  в  інших  починається  світах.

Я  цих  гостей    ніскільки  не    боюся,
Хоч    язики  свічок  і  тріскотять,
Тут  всі  мої  –  діди,  баби  й  матуся
Метеликами  до  тепла  летять.

-  Поговоріть  зі  мною  про  минуле,
Про  те  життя,  що  гідно  прожили,
Про  боротьбу  і  досвід,  що  здобули,
І  про  роки,  що  швидко  пропливли.

Погляньте  прямо  в  серце  і..пробачте,
Ми  на  Землі  тут  часом  дуже  злі,
І  дивлячись  на  нас,  прошу,  не  плачте,
Від  ваших  сліз  так  соромно  мені.

Вже  скоро  згаснуть  вогники  гарячі,
І  янгол  ночі  перетне  межу,
А  тіні  рідних  вірю,  що  пробачать
За  все,  що  як  на  сповіді  скажу.

Підуть  вони  на  ранок  в  потойбіччя,
А  я  лишусь  у  хаті    за  столом,
Тримаючи  у  пам'яті    обличчя,
Де  з  найрідніших  -    свій  фотоальбом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624693
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2015


До дня пам'яті жертв Голодомору…

Запалимо  свічки,  хвилиною  мовчання
Пом’янемо    всіх  жертв  отих  страшних  часів,
Коли    кремлівський  кат    удався    до  знущання
Щоб  знищити  народ  із  українських  сіл.

Подумай  і  згадай,  заплющ  на  хвильку  очі,
Побач    слабких  дітей,  що  ловлять  ховрахів,
Бо    немічні  батьки  не  піднялися  з  ночі,
І  нікому  спекти    оладки  без  муки.

Відчуй  їх  біль  і  страх…  І  холод    у  будинках,
Як    їх  крихкі  тіла    зігрітись  не  могли,
Який  то  був  їм  скарб  –  знайти  якусь  морквинку,
Що    дивом  збереглась,    залишившись  в  землі.

О,  мій  святий  народ,  понівечений  катом,
Зазнавши  руйнувань    всіх  воєн,  що  були,
Ти  витримав  Сибір,  і  табори,  і  страти,
І  цей  Голодомор…і  ти  іще  живий?

Ми  зараз  живемо  хоч  бідно,  хоч    у  скруті,
Рятуючи  свій  дім  від    нових  зазіхань,
Та  не  Дай  Боже  нам  часи  безбожні,  люті,
Коли  окрім  їди  –  нема  других  бажань.

Свобода  –  вищий  дар,  за  неї  платять  кров’ю,
І  чи  ми  власний  борг  сплатили  до  кінця?
Згадай  сьогодні  всіх,  хто  заплатив  здоров’ям
Або  в  жертовник      той  поклав  свої  серця.

Запалимо  свічки,  помолимось  в  скорботі,
За  тих  невинних  жертв    Голодомору  днів,
Шануймо  рідний  край  і  хліб  ,  що  кров’ю  –  потом
Вирощує    народ,  щоб  кожен  ситно  жив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624552
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2015


Суррогатная мать

Про  тебя  говорят  «  суррогатная  мать»…
Суррогат  -    это    лишь  заменитель.
Я  не  стану    судить,    но    пытаюсь  понять,
Как  заменой  быть  может  родитель?

Что  ты  чувствуешь  ночью,  когда  в  тишине
Детский  плач  за  стеною  и  выше,
И  приходят  рожденные    дети  во  сне,
От  которых  ты  «мама»  не  слышишь?

Ты  пытаешься    совести  голос  унять,
Что  торгуешь    божественным  даром?
Как  же    имя  для  многих  священное    «мать»
Стало  с  легкой  подачи  товаром?

Суррогатная…  Что-то  сродни  миражу,
А,    по  сути  ,  все  та  же  подделка.
Но  ты  скажешь:    «Я  семьям  бездетным  служу!
Что  поделать  -    тенденция    века»

И    для  многих    желающих  –  ты  ценный  клад  
И  твое  детородное  тело…
А  мораль?  А  божественность?    Шлёте  их  в  ад!
И  кричите:  «Заткнись!  Надоело!»

Я    то  что?    я  не  стану  тебя  осуждать,
Ты  живешь  своей  жизнью  привычной,
Только  я  не  скажу  -    «суррогатная  мать»  -
Это    даже  звучит  неприлично.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622691
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 21.11.2015


Балада про тополю

Плакала  тополя    сірими  дощами,
Зі  слізьми  прощалась  із  бузку  кущами,
Прощавайте,  любі,  скоро  вас  покину,
Зроблять  із  тополі  білу  домовину.
Зроблять  домовину  для  того  хлопчини,
Що  малим  залазив  на  мої  вершини.
На  гіллі  гойдався,  виріс  -  закохався,  
Та  свого  весілля  так  і  не  діждався.
Де  взялись    в  сусідів  Зла  високі  гори?
Захопили  Південь,  відібрали  море,
І    ворожа  сила  –  двоголовий  ящур
Вліз  на  Схід  країни  і  роззявив  пащу.
Тож  змужнів  хлопчина,  поклонився  в  ноги
Всій  своїй  родині  й  вирушив  в  дорогу.
А  коли  проходив  поруч  по  стежині,
Я  встеляла  стежку  пухом  тополиним.
Ніби  відчувала,  бачимось  востаннє…
Все  одно  чекала,  виглядала  зрання…
Бачила  хлопчини  дівчину  кохану,
Як  вона  молилась  день  і  ніч    старанно.
Хто  приніс  в  родину  чорну  «телеграму»,
Що  загинув  хлопчик  від  тяжкої  рани?
Світ  наш  сколихнувся,  дівчина  зомліла,
А    батьків  стареньких  це  ледь-ледь  не  вбило!
Вийшов  сивий  батько  зранку  в  чисте  поле,
Підійшов  до  мене,  обійняв  тополю,
Та  ридав  за  сином,  бився  головою,
Що  не  він,  а  хлопчик  не  поверне  з  бою.
А  ще  він  погладив    стовбур  мій  і  віти,
І  сказав:  «До  тебе  він  любив  ходити,
Спочивав  тут  в  спеку,  зустрічав  дівчину,
Послугуй  же  сину  і  в  гірку  годину»
Тож  прощайте,  браття,  гордії  рослини,
Хай  із  мене  зроблять  білу  домовину.
Вкриють  синьо-жовтим,  батюшка  освятить,
Й  понесуть    на  цвинтар  до  тісної  хати…
Плакала  тополя,  листячко  скидала,
І  кущам,  що  поруч    душу  сповідала,
Попрощалась  з  вітром  і  безкраєм  полем
Та  гірку  з  тим  хлопцем  поділила  долю.
Про  цей    вчинок  чесний  і  душі  величність
Склали  люди  пісню,  що  пішла  у  вічність.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612809
рубрика: Вірші, Балада
дата поступления 12.10.2015


Я разбила часы песочные

Я  разбила  часы  песочные,
Циферблатам  сломала  стрелочки,
Я    от  времени  обесточена…
Разве  год  прошел?  Это  мелочи!

Лето  кончилось  звонким  выстрелом,
Оборвавши  мое  цветение,
И  уже  маячат  на  пристани  
Паруса  фрегата  осеннего.
Здравствуй,  осень,  и  с  днем  рождения!
А  даров  у  тебя  –  порадуйся!
От  плодов  согнулись  растения
Написать  твой  портрет?  Пожалуйста!
Сочинять  о  тебе,  волшебнице,
Не  устанут  поэты  разные,
Ты  для  душ  уставших  –  лечебница,
Потому    каждый  день  твой  празднуем!
Время  года?  Но  ты  безвременна,
А  года  считать  –  дело  глупое!
Ты  Джульетта  и  Анна  Каренина,
Разозлишься  –  Яга  со  ступою!

Мы  плывем  с  тобой  по  течению,
Не  считая  дней,  что  остались  нам.
По  великой  реке  Забвения,
Мимо  Детства,  Юности,  Старости.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612103
рубрика: Вірші, Философская лирика
дата поступления 09.10.2015


Иду по сонной липовой аллее

Иду  по  сонной  липовой  аллее,
Чуть  тронутой  осеней  желтизной.
Цвет  меда,  солнца  .  На  душе  теплеет,
И  лист    в  ладошку  падает  резной.

Довольный    окончанием  полета,
Весенее-летний  завершив  вояж,
Он    ляжет  меж  страницами  блокнота,
Где  по  соседству  –  щеголь-  карандаш,

Счастливые  трамвайные  билеты,
И  чеки  супермаркетов  ночных,
Стихов  незавершенные  сюжеты…
Теперь  и  лист-приятель  среди  них.

Спасибо  этой  липовой  аллее
За  нежную    души  моей  печаль.
За  то,  что  тени  гуще  и  длинее,
Когда  разгонит  ветер  туч  вуаль.

За  то,  что  мне  спокойно  и  уютно
Под  арками  склонившихся  ветвей,
И  только  здесь  свобода  абсолютна,
А  шум  листвы,  как  благовест  церквей.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611804
рубрика: Вірші, Пейзажная лирика
дата поступления 07.10.2015


Як божеволіють люди?

Як  божеволіють  люди?
Тікають  у  іншу  реальність
Без  жодних    нудних    прелюдій,
Без  сліз  і  тиску  на  жалість.
Дивляться  в  одну  точку,
Повітря  хапають  ротом,
А  потім    мовчать  у  куточку,
Липким  вкриваючись  потом.

Як  люди  втрачають  розум?
Стають  мов  дроти  їх  вени
і  біль  у  великих  дозах
По  них  струмує  шалено.
Ці  люди    говорять  з  собою  .
А  раптом  заллються  сміхом,
А  інші  швидкою  ходою
Тікають  від  них,  як  від  лиха.

Чи  страшно  це  -  відчувати
Самотність,  ненависть  всюди?
Смиренну    сорочку,  грати  
Таким  пропонують    людям.
А  я  намагаюсь  зламати,
Нав'язані    стереотипи
Не  варто  вести  до  страти
Того,  хто  не  хоче  жити!

Як  важко  дійти  до  краю,
І  крок  зробити  в  безодню
А  може  то  шлях  до  Раю
Іде  крізь  пустелю  безводну!
Веде  крізь  пекельні  муки,
Крізь  гори  пігулок-ліків...
А  ми  їм  ламаємо  руки,
Й  записуємо  в  каліки.

Коли  божеволіють  люди,
Чи  правда  стають  мов  діти?
Беззахисні  серед  бруду,
Як  зламані  вітром  квіти!
Лікуємо  вдало    застуди,
А  душу  чомусь  не  навчились…
А  людям  потрібні  люди,
В  яких  є  любов  і  щирість.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611726
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2015


останки Моны Лизы

Археологи  нашли  предположительные
 останки  "Моны  Лизы"
(из  газетной  статьи)

Где  покоишься  ты,  Мона  Лиза,
Достоверно  нам  всем    неизвестно,
Может  в  Риме,  а  а  может  и  в  Пизе…
И  взрывается  новостью    пресса.

-  Мы  нашли  ее!  Череп  измерен!
Просветили  все  кости  рентгеном
И  какой-то  ученный  уверен,
Что  сумеет  извлечь  ее  гены.

Уж    достаточно  в  прошлом  копались
Знаменитой  Джоконды    с  портрета,
То  улыбкой  ее  восхищались,
То    искали  да  Винчи  секреты.
Неужели,  потомки,  вам  мало
Неприкрытого  к  ней  интереса?
Вы  готовы  сорвать  покрывало
То  ,последнее,  с  тайной  завесы?

И  вы  рыщите,  ищете  кости
Знаменитой  семьи    Герардини,
Вы    у  склепов  -  незваные  гости,
И    рабы  бесконечной  гордыни.

Дайте  мертвым  покой,  не  тревожьте
Прах    достойной  прекрасной  сеньоры
Пусть  немного  мы  знаем,  не  множьте
Зерна  сплетен,  как  плесени    споры.

А  изменчивой  моде  бомонда
Только  дай  для  газеты  сюжеты…

Пусть  покоится  с  миром  Джоконда,
В  благодатной  Флоренции  где-то…

И    навеки  останется  тайной
Гениальным  шедевром  да  Винчи
Мона  Лиза  с  улыбкой  сакральной
Среди  сотен  похожих  обличий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609556
рубрика: Вірші, Поэтические манифесты
дата поступления 27.09.2015


Улыбка

Я  сегодня  немножко  устала
От  работы,  забот  и  тревог,
Я  сама  себе  «Хватит!»  сказала,
Я  -  ведь  женщина,  а  не  сурок.

Нарядилась  в  шикарное  платье,
Сексуальное,  как  говорят,
Я  надела  браслет  на  запястье,
И  пошла  этот  мир  покорять.

Улыбалась,    идущим  навстречу,
Без  особых  на  это  причин,
И  заметила  я  –  душу  лечат
Восхищенные  взгляды  мужчин!

Пусть  чужих,  мне  до  них  нету  дела,
Но  улыбкой  нельзя  согрешить,
Молодеешь  душою  и  телом
От  возможности  радость  дарить.

Улетучилась  мигом    усталость,
И  уменьшилось    бремя  тревог,
И  мне  даже  чуть-чуть  показалось,
Что  с  небес  улыбается    Бог.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606072
рубрика: Вірші, Иронические стихи
дата поступления 12.09.2015


Дніпропетровську до річниці його народження

У  кожного  міста  є  картка  візитна,
Є    те,    що  у  інших  містах  не  знайти,
А  Дніпропетровськ  чим  у  світі  помітний,
Що  зможеш    про  нього  ти  розповісти?
Пройдись  по  сучасним  околицям  міста,
Найдовшою    вулицею  над    Дніпром,
І  фотографуй  його  види  барвисті,
І  крок  зупини  перед  церкви  хрестом.
Оглянь  старовинний  низенький  будинок,
Де  мешкали  люди  минулих  століть,
Тепер  по  фасаду  плететься  барвінок,
Й  підлога  стара  під  ногами  скрипить.
Вдивляйся  в  обличчя  застиглі  в  граніті,
Найбільше  їх  нам  залишила  війна.
Щоб  ми  пам’ятали  –  онуки  і  діти,
Яка    у    свободи    і  миру  ціна.
Дніпро  і  мости  –  символічне  єднання
Всієї    країни  ,  не  лиш  берегів,
Мост  –  Сіті  –  це  місто  мостів  і  кохання,
Яке  не  старіє  від  плину  років.
Ще  варто  на  острів  пройтись  Монастирський…
Історія  острова  дуже  стара,
Колись  заснували  ченці  візантійські
Свій  власний  Афон  серед  течій  Дніпра.
Що  значить  любити  своє  рідне  місто?
Цю  землю  освячену  кров’ю    дідів?
Лише  милуватись  –  немає  користі:
Зробіть  власний  внесок    в  літопис  подій.
Іван  Підмогильний  ,  Дмитро  Яворницький,
і    Янгель,  і  Поль,  Лазар  Глоба,  Гончар
І  інших  відомих  містян  товариство
Лишили  нам  в  спадок  незлічений  дар.
Бо  Дніпропетровськ  –  це  насамперед    люди,
Їх  вчинки  корисні  для  всіх  громадян
Їх  працею  славиться  місто  усюди,
І    в  списку  є  місце  новим  іменам.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605325
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.09.2015


Політикам, патріотам і громадянам до дня міста Дніпропетровськ

Знов  політики  грають  м’язами
Патріоти  усі  як  один,
Кажуть:  місто  не  правильно  назване
І  доводять  безліч  причин!
Місто  рідне,  церквами  освячене,
І    охрещене  в  хвилях   Дніпра,
Є    у  тебе  велике  призначення
І  чеснот  незлічених  гора!
Не  міняєш  шляхів  траєкторії
В  найсуворіші  навіть  роки,
І  я  радо  вивчаю  історію,
Як  змужніло  й  зросло  за  віки!
Різний  люд  йшов  твоїми  дорогами:
І  вельможі,  й  прості  козаки..
Тут  митці  милувались  порогами
І  писали  натхнені  рядки!
Закрутило  й  у  вир  революції,
Бо  народ  завжди  вірить  вождям..
А  вожді  поринали  в  корупцію
Й  грабували  своїх  громадян.
Все  було  на  теренах  історії
І  трагічні,    сумні  сторінки..
Час  повільно  ті  рани  загоює,
Місто  ж  стрімко  росте  навпаки.
І  не  раз  вже  було  переназване,
Втім  –  минуле  з  сучасним  сплелись,
Із  Дніпром  твоя  назва  пов’язана
І  Петровським,  що  жив  тут  колись.
Я  не  хочу  вступати  в  полеміку,
Хто  є  вартий    таких  нагород,
Та  не  треба  ,  панове,  істерики!
Це  вирішує  тільки  народ!
Велич  міста  від  того  не  зменшає,
І  любов  не  схолоне  в  серцях,
Бо  воно  таке  -  неперевершене
На  земних  і  небесних  шляхах.
І  святкуючи  міста  народження,
Не  тримай  у  кишені  образ,
Хай  тепло  його  буде  у  кожному,
Хто  стикався  із  містом  хоч  раз!
Хто    новітню  напише  історію,
І  загиблим  пошану  воздасть…
Головне  помилки  не  повторювать,
А  не  гратись  зі  зміною  назв.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605323
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.09.2015


Акросонет ко дню города

[b]Д[/b]авным-давно    в  казачьей  стороне,
[b]Н[/b]а    трех  холмах,  где  бор  шумел  сосновый
[b]Е[/b]катериной  город  был  основан
[b]П[/b]о  плану,  чтоб  крупнейшим    стать  в  стране.

[b]Р[/b]ос    город,  расширялся  и  мужал,
[b]О[/b]  нем  открыто  все  заговорили,
[b]П[/b]остроен  мост,  дорога    и  вокзал,
[b]Е[/b]ще  трамвай  по  улицам  пустили.

[b]Т[/b]орговля,  производство  расцвели,
[b]Р[/b]аскрылись  многих  жителей  таланты
[b]О[/b]лесь  Гончар  когда-то  тут  творил,
[b]В[/b]ерменич  был  непревзойден  в  театре.

[b]С[/b]егодня  вспомним  поименно  всех,
[b]К[/b]то,    город    мой,  тебе  принес      успех!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604005
рубрика: Вірші, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 03.09.2015


Неопубліковані вірші

Неопубліковані  вірші,
Ви  мої  сором’язливі  діти,
Рани  незагоєні  душі
Від  очей  чужих  у  шафі  скриті.

Я  єдиний  критик  і  читач,
Ви  не  раз  слізьми  моїми  вмиті,
Сповідь  гіркоти  моїх  невдач,
Спогади,  що  болем  оповиті.

І  коли  вночі  іду  до  вас,
Поринаю  у  рядки  знайомі,
Стишує  ходу  шалений  час,  
І  мовчать  зухвалі  телефони.

Неопубліковані  вірші  -
В'язні  шафи  і  лихої    долі,
Ви  -  вода  джерельна  у  ковші,
І  дерева,  що  без  листя  голі.

Як  явлю  вас  світу  і  коли,
Як  відкрию  думи  потаємні?
Ні,  не  час.  Поспіть  іще,  малі,
Бо  на  вас  полюють  сили  темні.

Стільки  в  світі  зла  і  перепон,
Що  політ  ваш  можуть  обірвати,
Я  оберігатиму  ваш  сон,
Як  найкраща  і  дбайлива  мати.

Любі  діти,  часточка  душі  -
Неопубліковані  вірші!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601663
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 23.08.2015


Поезія з льохів.

Коли  лунали  вибухи    снарядів,
А  на  руках  дрімало    немовля,
Ми    у  льоху  ховалися  від  «градів»,
Нам  на  обличчя  сипалась  земля.

Сиділо  з  нами  тут  людей  чимало,
Жінки  старі  і  немічні  діди,  
А  наверху    війна  не  ущухала,
І  залишала  руйнівні  сліди.

Було  вже  пізно,  та  не  спали  діти,
А  ще  в  кутку  скавчало  цуценя,
Було  їм  важко  у  льоху  сидіти,
Та  звикли  вже!  Така  життю  ціна!

Війна!  Війна!  –  лунало  з  вуст  дитячих,
І  щоб  їх  від  жаху  відволікти,
Щоб  не  почули,  як  дорослі  плачуть,
Взялася  казку  їм  розповісти.

Про  диво-коней,  про  вовка  та  мишу,
Про  добрих  звірів  і  поганих  змій,
Всі    слухали,  забувши  що  там  вище
Добро  і  зло  зіткнулися  в  двобій!

І    діти  під  ту  казку  засинали,
Старі  дрімали  в  темному  кутку,
І  всім  здавалось  –  вибухи  стихали,
Не  вічність  же  сидіти  тут,  в  льоху.

І  снились  їм  герої    добрі  з  казки,
Що  мирно  співіснують  із  людьми,
А  злі  істоти    зазнають  поразки,
І  йдуть  назавжди  з  нашої  землі!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601486
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2015


Мандрівка Україною

Я  б  хотіла  пройти  всі  дороги  країни,
Від  великих  шляхів,  до  маленьких  стежок,
Щоб  почути,  побачити  всю  Україну,
Різнобарв'я    степів,ніжний  гомін    річок.

Я  би  радо  віталась    із  кожним  зустрічним
Із  пташиною  в  небі,  у  лісі  –  з  кущем,
І  минаючи  села,  де  мешканці    звичні,
В  господині  якійсь  пригостилась  борщем.

А  іще    погуляти  б  в  селі  на  весіллі,
Де  радіють  усім    перехожим  ,    гостям,
Заспівати  пісні  ,що  знайомі  і  милі
Із  далеких  років,  як  була  ще  дитям.

Я  б    хотіла  побачити  замки  і  вежі,
Що  історія  нам  дотепер  зберегла
І  торкнутись  в  музеях  тканин  і    одежі,
Що  якась  невідома  майстриня    ткала.

Прогулятись  бажала  б  по  вулицях  міста,
Усіх  міст  України  –  й    великих,  й  малих
Бо  у    кожному  є    щось  своє,  особисте,
Й  таємниця,  захована  міцно  від  всіх.

Я  б  тривалу  свою      завершила  б  мандрівку
На  вершинах  Карпат,  де  лиш  крок  до  зірок,
І    дивилася  у    небо,  підвівши      голівку,
Де    у    тиші  космічній    -  великий      наш  Бог.

Я  б  із  Ним  розмовляла,  як  з  давнім  знайомим,
Мир  і  лад  попросила  б  країні  моїй,
І    щаслива  тоді,  я  б    вернулась      додому,
Бо  здійснилась    одна  з  найтаємніших  мрій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599076
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.08.2015


Щенок и мотылек

[color="#611010"]В  летний  зной  в  саду  щенок
Лег,  уснул  без  задних  ног.

Вдруг  на  лилии  цветок
Приземлился  мотылек.

Крылышками  помахал
И  нектар  пить  жадно  стал!

А  потом  в  углу  садка
Увидал  в  тени    щенка.

И  воскликнул:  «Что  за  блажь?
Портит  спящий  весь  пейзаж!

Мой  любимейший  цветок
Под  себя  подмял  щенок!

Проганю-ка  я  мальца
Аж  до  самого  крыльца!

Это  ведь  не  грозный  пес  -
Можно  сесть    к  нему  на  нос!»

Мотылек  был  очень  смел,
И  на  нос  щенку  он  сел.

-  Лежебока,  хватит  спать,
Это  клумба  –  не  кровать!

Но  щенок    наш    мирно  спал,
Мотылька    и    не  слыхал,

Зря  тот      крыльями  махал,
Даже  ноздри  щекотал…

Наконец  ,  щенок  вздохнул
И  спросонья  как  чихнул!

С  крепкой  воздуха  струей
Мотылек  взлетел  стрелой!

Еле  крылышки  унес,
Вот  что  значит  сесть  на  нос!
[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597837
рубрика: Вірші, Сказки, детские стихи
дата поступления 05.08.2015