ApostoL_2125

Сторінки (1/5):  « 1»

***Як дорого все ж таки платим***

Як  дорого  все  ж  таки  платим,
Ми  за  свої  почуття,
І  в  час  лише  коли  втратим,
Приходить  до  нас  каяття.

Як  важко  думати,  дихати,  жити,
Коли  коли  на  душі  лежить  жар,
І  боляче  спокійно  тліти,
Принісши  себе  тобі  в  дар.

Тепер  я  їду,  я  далеко,
Хай  час  тече  як  та  вода,
А  я  буду  мов  лелека,
Що  зайвим  випав  із  гнізда.

А  за  вікном  біжать  будинки,
Проїду  міста,  села  та  ліси,
Я  хочу  жити  з  нової  сторінки,
Я  хочу  більше  такої  краси.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013


***Пустота***

Ця  тиша  з  розуму  мене  звела,
Кругом  нависли  глухі  стіни,
Чи  сам  чи  доля  завела,
До  тої  дивної  картини.

Сижу  один  неначе  вовк,
Під  покривалом  ночі,
Шум  вулиці  давно  замовк,
І  не  зімкнути  очі.

В  голові  тільки  думки,
І  знову  місяць  сам  гуляє,
А  на  пепері  лиш  рядки,
Яким  уже  й  кінця  немає.

А  за  вікном  проспект  пустий,
Тут  зранку  буде  знову  шумно,
Туман  під  ранок  знов  густий,
В  природі  все  іде  розумно.

Маршрутка  перша  пролетить,
Від  сонця  горизонт  палає,
Хтось  бігає,  хтось  ще  спить,
І  ранок  цей  не  помічає.

Так  хочеться  забути  все.  Кудись  піти,
Поїхати,  взлетіти  махом,
Але  від  себе  не  втекти,
Не  полетіти  вільним  птахом.
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013


***Всі раптом стали чорно-білі***

Всі  раптом  стали  чорно-білі,
І  промінь  сонця  вже  погас,
І  зникли  крила  твої  білі,
І  сірим  стало  все  для  нас.

Я  бачив  біль  в  людських  обличчях,
Я  бачив  страх,  я  бачив  крик,
Усе  що  мав  я  раптом  знищив,
Щоб  втратити  людський  свій  лик.

Незнаю  кому  довіряти,
В  тяжкий  живем  для  віри  час,
І  важко  впевнено  сказати,
Що  той  хто  друг  не  зрадить  нас.

Я  йшов  один,  нема  нікого,
Немає  друзів,  ворогів,
Немає  тих  уже  для  кого,
Я  ці  слова  сказать  хотів.

Я  був  з  думками  наодинці,
Я  загубився  серед  них,
І  час  лічив  я  по  хвилинці,
Мій  голос  розуму  затих.

В  думках  з’являлась  ностальгія,
І  гризла  совість,  мучив  страх,
Та  все  ж  в  душі  була  надія,
Надія  зникнути  в  вітрах.

Взлетіти  з  вітром  і  парити,
Парити  десь  на  небесах,
І  мов  дитя  мале  радіти,
Не  знаючи  межі  в  часах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413826
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013


***Колишню велич більше не вернути***

Колишню  велич  більше  не  вернути,
Те  що  втратив  більше  не  вернеш,
Хоч  тих  хто  поряд  був  важко  забути,
Ти  двічі  в  одну  річку  не  ввійдеш.

Вже  не  повернеш  безтурботний  погляд,
Вже  не  повернеш  той  дитячий  сміх,
З  того  що  мав  залишиться  лиш  спогад,
Сумний,  веселий  та  один  на  всіх.

Нас  по  життю  звязала  випадковість
Ця  випадковість  нас  і  розвела,
І  спогад  той  неначе  повість,
Що  вже  написана  й  прочитана  була.

Мене  чекали  тисячі  доріг,
І  кожна  з  них  вела  у  більше  пекло,
Я  кожну  з  них  пройти  для  тебе  зміг,
І  кожен  бій  боровся  більш  запекло.

Тепер  я  сам  навколо  лише  стіни,
Холодні,  чорні  в  них  одна  пачаль,
І  не  зібрати  дзеркала  частини,
І  невернути  все  тепер  нажаль.

Замість  друзів  тепер  таракани,
А  замість  кави  тільки  алкоголь,
Нема  таким  як  я  ні  почесті,  ні  шани,
Це  ще  одна  з  таких  мільйонів  доль.

Я  став  одним  із  тих  хто  зупинився,
Хто  на  війні  цій  просто  пав  без  сил,
І  перед  долею  навколішках  спинився,
Пощади  й  миру  в  бога  я  просив.

Ні...  Я  вже  не  можу  стільки  ждати,
Я  маю  встати  і  вперед  іти,
Забути  все  на  світі  щоб  востати,
Щоб  з  пеплу  феніксом  взлетіти  до  мети.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013


***Ми сучі виродки, що пакостять щороду***

Ми  сучі  виродки,  що  пакостять  щороду,
Ми  ті  хто  нищить  ледь  не  все  що  є,
І  хто  ж  візьметься  справити  породу,
Створінь  які  вбивають  все  своє...

Ми  жалимо  себе  і  ти  хто  з  нами,
Ми  п\'ємо  кров  і  хочем  доброти,
Нас  вже  погорло  залило  гріхами,
І  ми  не  хочемо  на  верх  вспливти.

Ми  нищим  долі,  гробим  і  калічим,
І  тільки  втративши  цінуєм  і  ревем,
А  зупиняємся  коли  платити  нічим,
Коли  доволі  своїх  близьких  вб\'єм.

Ми  не  цінуєм  рідних  і  коханих,
Немає  шани  навіть  до  батьків,
Ми  граєм  в  ігри,  в  добрих  і  поганих,
Так  і  живем  сто  днів,  років,  віків.

Ми  всі  одвічні  вигнанці  із  раю,
Ми  зраджували  бога  і  себе,
А  ти  все  йдеш  і  гониш  всіх  до  краю,
І  думаєш  що  все  мине  тебе.

Кого  скажіть  цікавить  чужа  доля???
Як  ваша  правда  гроші  і  звязки,
І  буде  виконана  того  воля,
Хто  ляльок  зверху  тягне  мотузки.

Я  так  не  можу  більше  жити,
Неможу  більш  дивитись  на  це  все,
Давно  вже  треба  щось  робити,
А  не  чекати  що  нас  мимо  пронесе.

Пора  міняти  все  наше  безумство,
Пора  міняти  все  своє  життя,
Пора  залишити  це  боягузство,
Бо  потім  нам  не  буде  каяття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013