| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
...(Тяжкий подих)... Коротше слухай. Тобто читай.
Вчорашня прогулянка почалась як завжди. Ми знову гуляли парком.
До речі почули першого весняного соловя! Знаю: вночі та ще й на морозі, де б йому там взятися.
Але це точно був соловей. Лункі співи весни ні з чим не сплутаєш.
Так от. Було гарно. І хоч вона була трохи не в гуморі (сімейні обставини), проте всеодно
розповідала і розповідала. Ну ти знаєш... Жінки...
Хм) Коли нагнулася до свого песика я помітив шматочок величезного,
кольорового тату на спині. Точніше поперек і трохи нижче, ти знаєш про що я)
Зробив вигляд ніби нічого не трапилось.
Далі, намотуючи останнє коло в парку, зустрічаємо запеханого міліціонера.
Представивши посвідчення, він вічливо попросив мою супутницю побути понятою.
(Всего 5-10 минут, пожалуйта. Ночь, никого немогу найти)
Ну і вона погодилась. Тим більше дільниця була прямо за рогом (Дитяча кімната міліції).
Штука в тому, що якесь неповнолітнє дівча кинули її "знайомі". Менти взяли її з
двома пакетами трави. Довго розповідати. Слідча - жінка, дві поняті - жінки.
Оскільки вона ще дитина - так треба. (Потерпівшу і двох понятих звати Вікторіями. Смішно, еге?)
5-10 хвилин розтягнулися на трохи більш, як годину. І це о 12-й ночі!
Та все не так погано. Нас напоїли чаєм... Зеленим... Без цукру... Фу!
Ну і все. Міліціянти виявились нормальними мужиками. Один мені навіть маленьку
екскурсію провів. Показав кімнату, де з потерпівшими дітьми працюють психологи:
по всім куткам камери, купа мяких іграшок, світло-блакитні стіни, іграшковий килим.
І ще він нагородив понятих шоколадками. За громадянську солідарність.
Словом, непогано. Втім дівчину це не врятувало. Якщо не знайдуть її "знайомих", світить
умовне і виженуть з універу. Бідолага. Йдучи до будинку я запитав: "Я можу це розцінювати як наше перше побачення?"
(ну миж всетаки пили чай, я не знаю... ну якось так),
на що вона весело розсміялась. Та і я не без посмішки.
І хоч Віка й писала мені ще там, щоб я йшов, бо не встигну
в гуртожиток і що це надовго... Ну, слухай, якби ти зробив? Ну от і я так само.
Як можна було залишити її в "Ментовці", не провівши до дому. Та ще й в таку пору. Який я тоді мужик???
Ну і звичайно, вже біля підїзду отримав солодку подяку. Ну ти зрозумів.
В гуртожиток я звісно спізнився, але не пожалів ні про жодну секунду того вечора.
І ще довго крокувавши містом, облизував губи, смакуючи дотик.
Ось так.
P.S. Вибач, що без апострофів. Мені впадло)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411563
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Ну що, мій довговязий друже.
Зараз я тобі все розповім. Читай і думай.
Гуляли ми без малого три години. Розмовляли, (по більшій мірі вона говорила) ходили
і березневий сніг порипував під нашим взуттям. Було непогано, хоча й втомився.
Песик у неї смішний, "Персик". Розповіла вона мені багато про своє життя. Майже все.
Воно, я тобі скажу, було нелегким. Словом, вкінці під її підїздом ми зблизились, дивлячись одне одному
в очі. Поцілувались. О так. Це вже був справжній поцілунок.
І збрешу я тобі, якщо скажу, що в мене не встав. Так, це вульгарно, але проти природи не підеш.
Що я міг зробити? Потім написала мені, що в мене мякі та ніжні губи.
Ох, так куди моїм до її. Було гарно. От що далі - не знаю.
Ось так все й пройшло. Відпиши, коли зможеш і сповісти що думаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411560
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Пиво - вода, вино - солодкий компот,
Все інше бруд і непотрібні слова.
В пітьму зведе наступний поворот,
Або до знань, яких душа не набула.
Для чого я це все пишу???
Не хочеться, щоб хтось це бачив.
Хіба що після того, як піду.
Піду туди, де б весь цей сміх не так багато значив.
І сміх і вся брудна та мова.
Це все шматує почуття.
Потім, дивуючись, питають:
"Де ж наша молодь? Чому не має відчуття,
Що всі самі своє майбутнє побудують?"
Бо молодь - губка, що вбирає все сміття,
Яке на них випльовує суспільство.
Можна на пальцях полічити немовлят,
В яких було не пошматоване дитинство.
Хай телевізор бреше, а радіо кричить,
Нікому користі не принесе
Так названа ця демократія, що зараз рулить,
Справжнє ж лиш те, що всі ті стіни і барєри рознесе.
Так хочеться кричати в ці тупі обличчя!
Але ж нікому з них то не втямки.
І бачачи перед собою щось незвичне
Відразу крутять мордами - для них все навпаки.
Отож нікому, ніколи, нічого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013