Славомир

Сторінки (1/97):  « 1»

* * *

"  Timeo    Danoas  et  dona  forentes"
"Бійся  данайців,  що  приносять  дари!"

Кричала  більшість  -  "Затягаймо,
не  слухайте  дурну  Кассандру!
ахейці  канули  у  мандри,
кінець  війні  у  нашім  краї!
Пливуть  морями  навманя,
лишивши  статую  коня!"

Перекричавши  Лакоона,
троянці  линви  натягнули,
уперлися  і  без  розгону
втягли  опудало  за  мури.
І,  затуманені  вином,
поснули  безтурботним  сном.

Кінець  історії  відомий,
для  поколінь  --    гірка  наука.
Чекає  на  людей  розпука,
коли  юрбою  чинять  долю.

Кричала  більшість  -"Розіпнути!"
Щоб  догодити  фарисеям
і  нерозважливим  плебеям
на  присуд  --  покарання  люте!
І  буде  хрест,  і  будуть  муки...
А  що  Пилат?    Вмиває  руки.

Ще  буде  чудо  воскресіння,
пройдуть  світами  неофіти,
ще  забуяє  буйним  цвітом
Ним  пересіяне  насіння.
А  нині  -  відчуття  бридке
і  передбачення  гірке.

Кричала  більшість  -  "  Хайль  фюрер!"
Світ  перед  нами  -  на  колінах,
а  хто  не  з  нами  -  там  руїна
для  нас  де-факто  і  де-юре!
Наш  переможний  гакенкрайц
несе  народу  вічний  рай!

Та  переможне  божевілля
неперед  бачливим  арійцям
відчути  довелось  по  вінця,
коли  прийшло  важке  похмілля...

Кричала  більшість...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2020


Серпневий сюрреалізм

А  у  серпня  долоні  розпечені  до  помаранчу.
в  них  повітря  густе  розколисує  хвилями  небо
і  розплавлені  зорі,  краплинами  впавши  на  воду,
довго-довго  розсвічують  чорне    безвітряне  плесо.

А  метелики  ночі  сідають  на  них,  як  на  квіти,
пропливають,  минаючи  хмари,  із  місяцем  в  парі.
Лиш  здивований  лебідь  ніяк  зрозуміти  не  може  -
де  зірки  наяву,  а  де  тільки  дзеркальна  подоба.

Він  пливе  і  збирає  ті  зорі  одна  за  одною,
поглядаючи  в  небо  -  чи  довго  лишилось?
І  лиш  зникне  остання  -  заплещуться  звільнені  крила,
білим  птахом  підніметься  вгору  незайманий  ранок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2019


ЛЬОДОХІД

Навпіл  розірвані  вітрила
і  знову  жодного  рядка.
Поламаного  неба  брили
несе  від  берега  ріка.

Під  тягарем  гріхів  забутих,
які  згадав  і  пережив,
серед  снігів  брудної  смути
та  нагромадження  крижин.

Хоч  дозріває  він  щорічно,
вода  у  забуття  несе,
як  у  віршотворінні  вічнім
прихований  словами  сенс.

Німотно  у  воді  буремній,
у  руслі  тане  висота,
гуркоче  медом  полуденнмм
попід  опорами  моста.


Довільний  переклад  творів  Т.  Венцлова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2019


В пам'ять про великого Назарія.

Рідний  батьку  Назарію,  нам  усміхнися  з  дитинства,
у  обіймах  зігрій,  як  при  зустрічах  ти  зігрівав.
Хай  усмішки  твоєї  проміння  ласкаве  і  чисте
нагадає  ту  пісню,  що  вперше  ти  нам  заспівав.

Твої  очі  нам  світять  у  кожній  палаючій  ватрі,
твоє  слово  палке  нам  видзвонює  вітер  з  Карпат.
Голос  твій,  що  звучить  яворинно,  блаватно,
українцеві  в  душу  на  довгіїї  роки  запав.

Скільки  юних  сердець  ти  примусив  яскраво  світитись,
залишивши  у  кожному  частку  своєї  душі.
Золотою  зорею  ти  світиш  сьогодні  над  світом
у  пісеннім  вінку,  що  у  спадок  ти  нам  залишив.

Ми  пливем  журавлями  над  нашим  заквітчаним  краєм,
ми  розправили  крила,  що,  батьку,  ти  нам  передав.
Україну  свою  ми  так  палко  і  ніжно  кохаєм,
як  і  ти  вірним  сином  її  до  останку  кохав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2019


БАЛАДА ПРО ПОМИЛКУ

Вже  звечоріло.  Поховала.
До  цвинтаря  вели  сусіди.
Стояла,  наче  скам'яніла...
Заупокійну  заспівали,
розлився  біль  по  хмарах  сірих!

Лише  тоді  здригнулась  мати,
коли  по  цинку  домовини
загуркотіло  перше  груддя.
майор  звелів  не  відкривати,
отець  сказав  --  це  не  провина,
нехай  сусіди  не  осудять.

З  тих  пір  минуло  часу  досить.
Сорокадення  відтужили,
вже  зеленню  покрились  верби.
А  мати  біль  у  серці  носить,
що  не  відкрили  домовини,
не  бачила  його  померлим.

Чи  наречена,  чи  вдовиця  --
дівча  постукає  у  двері.
Посидять  мовчки,  склавши  руки,
дістануть  з  верхньої  полиці
листи  солдатські  між  паперів,
як  свідків  вічної  розлуки.

За  ніччю    --  день,  за  тижнем  --  тиждень.
Картопля  в  полі  підростає,
курчата  вивелись  нівроку.
До  осені  ще  літо  вижде
дощами  теплими  над  гаєм.
Душа  гоїться  крок  за  кроком.

Був  знову  вечір.  Чередою
корівку  гнала  з  пасовища,
селом  вертали  з  поля  люди.
Вже  рідна  хата  за  рікою,
за  вербами  --  все  ближче,  ближче...
У  мить  зайшлися  криком  груди!

На  сходах  ганку  тихо,  мирно
сидів  солдат.  Наплічник  збоку.
Кришив  скоринку  хліба  курям.
Стояла,  милувалась  сином,
ні  слова,  ні  сльози,  ні  крику,
вже  під  собою  ніг  не  чула...

Живий!  Боялась,  що  примара,
що  видиво  на  раз  розтане.
підвівся  син,  розвівши  руки!
Душа  надіялась  не  марно
на  це  спіткання  нечекане,
відживши  від  важкої  муки.

Ще  буде  --  за  страшну  помилку
майор  приїде  вибачатись,
з  очей  щасливої  дівчини
стече  непрошена  сльозинка,
новину  рознесуть  дівчата  --
він  не  загинув,  не  загинув!

А  зараз  --  мить,  синівські  очі,
синівські  руки...  Боже  милий!
У  тих  очах  --  незгасна  пам'ять,
у  тих  очах  --  відбиток  ночі,
якою  жах  смертельний  квилив,
ще  й  досі  палить,  палить,  палить!

Час  непідвладний  долю  стерти,
та  лихові  не  довго  скніти.
Приходить  за  кінцем  початок  --
подужавши  загибель  смертю,
він  повернувся  з  того  світу
могилу  власну  доглядати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019


УЧИТЕЛЬ

Я  знову  тут  --  під  обстрілом  очей.
Стіл,  крісло,  дошка,  крейди  біла  грудка...
Спинити  час,  що  так  злітає  прудко,
нікому  не  вдалося  ще!

У  цих  очах  --  мовчазне  запитання:
який  ти,  світе,  що  ти  нам  несеш?
Вони  вже  не  дитячі,  але  все  ж...
Життя  для  них  ще  на  світанні!

У  крейди  на  кінці  освітню  сутність
посіємо  на  дошки  рівне  поле,
щоб  запліднилося  школярство  смаглочоле
насінням  перемог  майбутніх.

Ще  буде  все  -  поразок  гіркота,
лукавих  друзів  метушня  зрадлива,
і  свято  щире,  як  весняна  злива,
уквітчане  словами  привітань.

Ще  у  дорослість  продзвенить  дзвінок,
життя  відкриє  день  уроком  новим:
"  Домашнє  завдання.  Хто  не  готовий?"
Важлива  річ  --  цей  перший  крок!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2019


Балада про звалене дерево

 

Звалило  дерево  буревієм
з  могутнім  тілом,  зеленим  зіллям.
Лежало,  впершись  руками-гіллям...
Здіймався  ранок  над  ним  повільно.

ще  вчора  хмарами  лоскоталось,
гніздо  плекав  ще  на  ньому  сокіл,
сміялось  сонце  йому  звисока,
щось  таємниче  йому  шептало.

А  там,  внизу  -  прозаїчні  будні,
турбот  життєвих  рутина  сіра,
полює  в  сутінках  звір  на  звіра
від  днів  вчорашніх,  до  до  днів  майбутніх.

Упало.  Корінь  сточила  зрада.
Живцем  розірвані  жили-вени
кричать  над  вирвою  німо,  щемно,
ще  кровоточить  струмками  рана.

Вершини  в  небі  байдужо  зверхні,
не  чули  крику  за  шумом  вітру,
чужі,  далекі  і  непривітні.
...А  долом  вогко  заносить  смертю.

Гілля  повалене  кози  топчуть,
снують  мурахи  зів'ялим  листям.
Ще  часом  пташок  у  день  імлистий
крилом  невидимим  затріпоче.

Та  впало  зріле,  живе  насіння,
промінням  теплим  удень  зігрілось.
І  в  нім  життя  ожило  несміло,
неначе  дерева  воскресіння.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835789
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019


ОПТИМІСТИЧНЕ

Туман  підступно  криє  повороти,  
лягає  сиво  на  долоні  площ.
Чому  такий  холодний  він  на  дотик,
цей  ранній  дощ...

Крізь  сито  хмар  стікають  покраплинно  
секундами  години  рік  у  рік.
Вже  не  один  із  них  за  обрій  сплинув,
та  я  не  звик...

Не  звикну  до  заплаканого  неба,
до  монотону  сірого  буття.
Байдужому  дощу  гріха  не  треба,
ні  каяття.

Ні  співчуття,  ні  жалю  за  минулим,
за  шляхом,  що  лишився  за  горбом.
та  щось  передбачає  серце  чуле  
не  на  добро...  

Не  за  добром  летить  в  туман  тривога,
аби  минути  новий  поворот  
і  в  гості  не  потрапити  до  Бога  
під  крик  ворон.

Та  промінь  в  далині  темнобузковій    
розносить  береги  свинцевих  хмар.  
І  розливає  світом  сонцеповінь,  
як  Божий  дар!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2018


РАНКОВЕ

Я  вишиваю  нитками  безсоння  
цнотливий  ранок,  знову,  наче  вперше.
Хоч  місяць  небом  мандрів  не  завершив,
і  краплі  ночі  ще  на  підвіконні.

У  голку  засиляю  перший  промінь,
хрупкИй,  сором'язливий  і  тендітний.
В  чеканні  чуда  у  порі  досвітній
стоять  ліси,  сумні  і  нерухомі.

Рожеву  нитку  покладу  на  обрій,
осоння  ясно  загаптую  сріблом,
по  травах  роси  кину  дрібно-дрібно,
розсиплю  заходом  останні  зорі.

Розквітне  небо  вишитим  обрусом,
стече  у  безвість  ніч  за  видноколо.
Дістане  ключ  Дажбог  золоточолий,
розстеле  по  полях  пшеничні  вуса!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803627
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.08.2018


ЗІЙДИ, МОЛИТВО!

Зійди,  молитво,  ранньою  росою,
несмілим  співом  ранньої  пташини
вгорі  серед  зеленого  осоння,
з  промінням  першим  -  усміхом  Господнім,
дай  нам  прожити  день  сьогодні
і  накінець  безгрішно  завершити.

Прийди,  молитво,  у  трудах  щоденних,
нам  поможи  не  ввестися  в  спокусу,
зійди  на  нас  дощем  благословенним,
щоб  у  ріллі,  від  холоду  розкутій,
вродило  збіжжя  високо  і  густо!
...І  з  потом  на  чолі  свій  хліб  здобути.

Прийди,  молитво,  тихим  надвечір'ям,
зорею  першою  під  небесами,
загадкою  далекого  сузір'я,
Десницею  Господньою  над  нами,
що  нас  охороняє  щогодини,
теплом  в  печі,  усмішкою  дитини.


Прийди,  молитво,  нам  недільним  дзвоном,
крізь  холод  зимній,  крізь  спекоту  літа,
повчанням,  проголошеним  з  амвону,
яскравістю  Божественного  світла,
що  на  хрестах  ясніє  в  позолоті,
зійди  на  нас  голубкою  в  польоті...

Зійди,  молитво,  ранньою  росою...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803214
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.08.2018


Хресний Хід

Він  впав  утретє  під  вагою
гріхів,  пов'язаних  хрестом.
Людині  вже  не  змога  встати,
щоб  стати  ,  наче  на  престол
на  місце  страти.

Та  чи  оціниться  пожертва?
Чи  віри  золоте  зерно
змертвіє  на  сухім  камінні,
розмито  зірка  в  небі  змеркне,
і  під  облудності  багно
впаде  сумління?

Для  чого  ж  немічні  і  хворі
одужали  з  його  руки,
лилося  в  келихи  вино,
спинялося  бурхливе  море,
і  повні  рибою  сітки
тягли  рибалки  за  човном?

Він  впав  на  землю  як  людина,
святою  кров'ю  окропив.
І  в  галасливому  сум'ятті
побачив  люд  останнє  диво  -
вже  Господом  переступив
останні  кроки  до  розп'яття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803212
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.08.2018


МАНДРІВНЕ

Це  ще  чітко  й  виразно  ,
але  вже  десь  там  -  у  туманах  -
стіл  в  наїдках  і  у  стограмах...
...Перейшли  по  залі  пілоти,
за  стіною  аеропорту
потемніло  відразу.

Там  лишилося  сонце,
першим  променем  спершись  на  обрій.
Під  бурчання  сонних  моторів,
вигинало  прозору  фіранку
свіжим  подихом  юного  ранку,
наче  бажаним  гостем.

Ще  учора  Тернопіль
вишиванками  цвів  веселково,
Великодними  дзвонами  повен.
А  сьогодні  несе  мене  боінг,
загорнувшись  і  чорні  сувої
європейської  ночі.

Як  тепер  розпізнати  -
де  зірок  допитливі  очі,
де  вогнями  заквітчані  площі.
Пропливає  під  крилами  глобус,
повне  коло  -  лише  за  добу,
наче  пальцем  по  мапі...

Пізнається  з  роками  ,
що  земля  не  зовсім  округла,
між  зірок  -  як  маленька  грудка.
Ми  на  ній  -  нікчемні  мурахи
під  блакитним  прозорим  дахом,
невагомістю  тканим.

Та  не  вічна  мандрівка.
Досхочу  надихавшись  раєм
чужоземного  різнобарв'я,
до  причалу  прив'яжем  човен.
Буде  стіл,  наїдками  повен
і  домашня  горілка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803091
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.08.2018


Почуй мене…

Ти  почуй  мене
 через  спів  своїх  хуртовин,
через  безодню  води  і  солі.
Через  сотні  імен,
і  моїх  забутих  провин,
замкнутих  в  колі  моєї  долі.

Ти  почуй  мене
 крізь  безсоння  моїх  ночей,
через  річок  і  озер  прозорість.
Поки  все  мине,
непомітно  в  море  стече,
ставши  рядками  нових  історій.

Ти  почуй  мене  
у  нічній  розмові  зірок,
через  туману  вологий  смуток.
...Грає  полонез.
Наче  роблю  в  безодню  крок,
п'ю,  як  вино,  ностальгії  смуток.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2018


Щастя для нас

Щастя  для  нас  -
розквітаючий  ранок,
туманний  світанок,
це  щастя  для  нас!
Перший  сонячний  промінь
у  нас  на  долонях  -
це  щастя  для  нас!
Теплий  вітер  за  вікнами
грається  квітами  -
щастя  для  нас,  щастя  для  нас!

Щастя  для  нас  -
під  вечірніми  зорями
в  росах  настояний,
зустрічі  час.
Веселкове  намисто
по  небі  розписано
тільки  для  нас!
Пелюсток  завірюха,
весною  розбурхана  -
щастя  для  нас,  щастя  для  нас!

Біла  хмарка  над  горами,
поле  розоране  -
щастя  для  нас.
Пролетіти  над  травами,
зелен-отавами  -  щастя  для  нас.
Сісти  разом  з  родиною,
наче  дитиною  -
щастя  для  нас,  щастя  для  нас!

ПРИСПІВ:

Кожній  людині  життя
дароване  небом  для  вічної  радості.
Кожна  хвилини  його  -
це  щастя  для  на  нас
Хай  молоді  почуття
живуть,  не  вмираючи,  в  серці  до  старості,
бо  на  цім  світі  живем
один  тільки  раз!

Щастя  для  нас  -
щебетання  пташини
 у  гаю  калиновім  -
щастя  для  нас!
У  весільному  крузі
з  веселими  друзями  -
щастя  для  нас!  
Цілувати  кохану
до  самого  ранку  -
це  щастя  для  нас,  щастя  для  нас!

Щастя  для  нас  -
на  два  голоси  пісня
під  зорями  квітня  -
це  щастя  для  нас!
Вишиванка  на  дітях
між  барв  розмаїття  -
це  щастя  для  нас,  щастя  для  нас!

ПРИСПІВ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017


Згадка

Вечір,  перегнавши  час,
увірвався,  набуянив,
з  диким  воєм  перебіг
поміж  стін,
і  завчасну  чорну  тінь
гонить  низько  над  полями...
Передмістя  вже  стріча  
громобій.

Над  Тернополем  -  гроза!
І  все  ближче  гуркіт  грому,
змії-блискавки  між  хмар
раз-по-раз.
Кулі-краплі  по  дворах
пробивають  оборону,
скло,  неначе,  у  сльозах
поміж  рам.

Блискавично  світла  мить.
І  за  склом  -  дівочі  очі,
а  у  їхній  глибині  
йде  війна,
в  них  горить  Донеччина,
обрій  танками  гуркоче
і  забутий  страх  бринить  
ніби  в  ній.

Ще  у  шафі  поміж  плать,
вже,  неначе,  недоречно
камуфляж  на  вішаку  
спочива.
Залишилася  жива
в  грозовий  гарячий  вечір...
Було  рано  ще  вмирать
на  віку!

Там  виблискує  медаль,
де  заштопано  від  кулі.
Чи  згодиться  ще  колись
 у  житті?
Вже  за  гранню  почуттів
незабутні  дні  минулі
у  міжгроззі  пронеслись
десь  у  даль!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739980
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.06.2017


Останній вірш (для Олександра Фітільова)

Вже  травень  спав,
коли  я  годував  вогонь...
Він,  наче  канібал,  пожадливо  лизав
з  моїх  долонь
солоність  розмальованих  словами  доль,
що  сивий  клен  вночі  мені  наколисав.
Ковтаючи  коржі
із  наримованих  рядків,
він  не  гудів,  а  невдоволено  лизав.
Подібних  страв
червонопикий  пес  в  житті  іще  не  їв.
А  я,  годуючи  його  -  себе  карав...
Був  вирок  -  слово  ювеліра:
"Шкода,  що  ти  комусь  повірив.
Скажу  тобі  в  лице  -
не  золото  -  оце!
А  бряз
.                каль
.                            це.
Ти  охолонь
А  "золото"  в  вогонь."

А  я  пером
виточував  і  шліфував
декор  метафор,  візерунки  порівнянь!
Віночком  так
переплітав  прості  слова,
щоб  діамантом  засвітилась  кожна  грань...
Сорочкою  була
не  шкіра  -  дермантин.
За  солов'їний  спів  сприйняв  я  горобця
чирікання.
І  пісня  вся...
Вже  гіркоту  несе  угору  сивий  дим.
На  поминках  вже  не  співають  -  моляться...

Шуфляда  так  незвично  пустотою  світить.
Нечитані  вірші  -  мертворожденні  діти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2017


Руки диригента

Приходять  часом  дні,  коли  здається,
що  вже  немає  сил  і  згас  порив.
І  що  рука  ніколи  не  здійметься,
щоб  підкорити  звуків  плин  і  ритм...

А  музика,  як  дим  в  повітрі  тане,
і  сподівання  -  марнота  марнот.
І  лише  пустота  за  нотним  станом,
навіки  оніміли  вісім  нот.

Та  Божий  дар,  як  іскра  в  попелищі,
роздмухана  вітрами  почуттів,
запалить  знову,  поведе,  покличе
творити  новий,  благодатний  спів.

І  білими  крильми  взметнуться  руки
над  метушнею  днів,  дрібних  турбот,
підкорені  гармонією  звуків,
полинуть,  наче  з  неземних  висот!

Ці  руки  мають  магію  єднання
в  єдине  ціле  різних  голосів.
Шліфують,  наче  діаманта  грані,
нове  творіння  з  музики  і  слів.

Нехай  вони  ніколи  не  пізнають
ні  втоми,  ні  земних  розчарувань.
І  квітами  пісенного  розмаю
цвітуть  надії  нових  починань.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2017


Вогонь

Горить  вогонь  калейдоскопом  барв,
мереживом  фігур  і  форм  незвичних,
завихреними  рухами  примар
у  ритмі  танців,  диких,  екзотичних.

Десятками  років  у  світ  рослин
вливались  сонячні  рясні  потоки.
У  дерева  інформаційний  плин
лишався  в  пам'яті  на  довгі  роки.

А  полум'ю  дарована  лиш  мить
і  шанс  лише  один  неповторимий  -
воно  живе,  поки  палахкотить,
не  дерево,  та  ще  не  стало  димом.

Воно  кричить,  розповідає  нам,
що  в  пам'яті  роками  збереглося  -
перебіги  старих  космічних  драм,
про  ті  світи,  що  десь  живуть  ще  й  досі.

Цей  крик  нам  зрозуміти  не  дано,
та  знову  щось  хвилює,  вабить  око.
І  полум'я  запалюємо  знов
і  очищаємося  крок  за  кроком.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720906
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2017


Час збирати каміння…

Є  час  розкидати  каміння,
є  час  збирати  його.
Каміння  -  не  насіння,
не  проросте  воно.

Татаро-монгольська  хвороба
вплелася  в  кров  росіян,
забрали  би  навіть  до  гробу
гори  чужі  і  поля.

Схотілось  цареві  -  як  вмерти
щоб  став  російським  Кавказ.
І  рік  за  роком  вперто
гори  відстрілюють  час.

Була  Україна  -  країна,
вишнева,  хлібна  земля...
Та  стала  за  Катерини
"малоросийская".

Воєнні  вітри  розносили
по  світі  дітей  твоїх,
по  землях  чужих,Росіє,
у  передгроззях  лих.

Приходили  в  край  хазяями,
закон  і  звичай  несли.
Містами  йшли,  полями,
впевнено  так  ішли!

Вже  в  хаті  своїй  -  не  господар,
чи  вже  вона  не  твоя?
На  іншу  мову  мода  -
"неукраинская."

І  вже  б  не  повірили  люди,
 що  прийде  день  той  і  мить,
коли  на  повні  груди
волею  дух  сп'янить!

Був  час  розкидати  каміння,
тепер  збирати  пора.
Пора  повертати  нині
не  із  свого  двора!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720532
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.02.2017


Cтрах

"Страх  -  запаморочення  свободи."Кьеркегор,  філософ.

Страх  -  і  в  роті  сухо  незвично,
страх  -  і  бридко  вологі  долоні,
страх  -  і  піт  холодний  на  скронях,
страх  -  і  очі,  мов  знак  окличний.
Страх  -  і  в  праці  першим  -  лінивий,
страх  -  і  в  курки  пазурі,  як  шаблі,
страх  -  і  вийшов  стрибок  ще  далі,
ніж  теоретично  можливо.

Страх  для  одного  -  смерть  ще  до  смерті,
другий  -  неначе  сили  потроїть.
Страх  народить  в  полі  героя
у  розстріляній  круговерті.
Страх  -  це  повінь  адреналіну,
страх    -  натягнуті  нерви  струни,
страх  -  і  слово  сказати  трудно,
страх  невинного  зробить  винним.

Страх  збереже,  страх  попередить,
страх  перевіряє  хоробрість.
Страх  -  наче  наша  друга  совість,
наше  неусвідомлене  кредо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2017


Петриненкове

"  Останні  теплі  дні  погожі  і  сумні,
останні  теплі  дні  бентежать  грішну  душу."  Тарас  Петриненко

Порозносив  легковажний  вітер
павутинки  бабиного  літа,
лиш  стоять  так  невагомо  й  легко
дні,  неначе  з  пісні  Петриненка...

Теплота  їх  гріє  і  не  гасне,
наче  добра  усмішка  Тараса.

Просто,  як  політ  листочка  клена,
ті  слова  з  осінньої  поеми
зазвучать  і  раптом  так  зворушать
заморожену  і  грішну  душу!

Теплі  дні  останні  і  бентежні,
ще  не  вірять,  що  туман  прийдешній
білим  інеєм  їм  на  долоні
поскидає  іскри  невагомі.

Теплі  дні  останні  -  неостанні,
будуть  зустрічі  за  розставанням.
Те,  що  буде,    буде  вже  опісля...
...А  я  слухаю  знайому  пісню.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2017


День народження (пісня)

[b][color="#030101"][/color][/b]
Я  сьогодні  збираю  гостей,
тих,  що  друзями  я  називаю.
Краще  них  в  цілім  світі  людей,
як  на  мене,  напевне,  немає!
Мене  мати  в  цей  день
народила  колись.
скільки  днів  і  ночей  пролетіло...
Як  любити  людей  -
я  від  неї  навчивсь,
бути  вірним  душею  і  тілом.

ПРИСПІВ:
Налиймо  вина
і  вип'єм  до  дна
за  маму  кохану,  навіки  єдину!
І  знову  наллєм
за  те,  що  ми  є,
за  те,  щоб  Господь  нам  беріг  Україну.

Хай  наш  шлях  розмиває  дощем,
і  хвороби  знедужать  нас  знову.
Вірний  друг  нам  підставить  плече,
вірний  друг  завжди  напоготові.
Рік  минулий  нам  кожному  карти  роздав  -
в  кого  туз  на  руках,  в  кого  -  сімка...
Пригадаєм  -  хто  совість  і  честь  не  продав
і  згорів  на  льоту,  наче  зірка.

ПРИСПІВ.

День  народження  -  спогади,  гомін  і  сміх,
тост  за  тостом,  палкі  привітання.
І  я  радий  сьогодні  прийняти  усіх,
хай  дзвенить  наше  свято  до  рання!
Мене  мати  в  цей  день  народила  колись,
скільки  днів  і  ночей  пролетіло!
Як  любити  людей  -  я  від  неї  навчивсь,
бути  вірним  душею  і  тілом.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2017


Орел

Показували  птахів  в  зоопарку
у  різнокольоровій  метушні.
Та  їх  ув'язнені  пісні
звучали,  як  скрізь  сльози  жарти
про  ті,  колись  покинуті  краї.

І  тільки  він  у    непорушній  тиші,
немов  вершина  рукотворних  скель,
під  небом  -  склом  закритих  стель
сидів  пташиний  цар,  колишній.

А  там  -  в  степу  вже  не  німіють  з  жаху
на  кого  тінь  від  нього  упаде,
і  око  птаха  молоде
з-під  хмар  побачило  б  комаху,
тепер  -  юрбу  ненависних  людей.

Приниження  він  їм  не  подарує,
вони  не  варті  погляду  орла.
Ніхто  із  них  не  розпізнав,
за  чим  душа  його  банує  -
грудьми  пробити  перепону  з  скла.

І,  крилами  відчувши  подих  вітру,
з  жагучим  прагненням  до  боротьби,
упасти  каменем  туди,
де  на  очах  усього  світу
завершить  перемогою  труди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719759
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.02.2017


Кому - що…

Узявши  в  серця  свОго  краплі  крові,
до  сходу  сонця  назбиравши  роси,
додав  до  них  із  марень  кольорових
невиплакані  серед  ночі  сльози.

Він  сумішшю  перо  своє  зволожив
і,  сховані  на  дно,  душевні  мрії
рядками  вклав  на  паперове  ложе,
окрилений  рожевістю    надії.

Серцебиття    підказувало  ритми,
від  рос  світилась  чистота  пориву.
Писав,  неначе  йшов  по  лезу  бритви,
римоване  палким  коханням,    диво.

А  потім  він  ішов,  як  Бог  по  хмарах,
своє  кохання  між  рядками  віршів
до  неї  ніс  неоціненним  даром,
простий  папір  палав  вогню  палкіше!

В  очах  його  світились  тихі  зорі,
а  в  скронях  стук,  неначе  грім  небесний,
коли  поклав  у  радісній  покорі
до  ніг  її    поезію  із  весен!

...Та  цим  коханої  він  не  зворушив,
в  очах  її  давно  кохання  згасло!
ВзялА  дарунок  порухом    байдужим
і  в  нього  загорнула  булку  з  маслом...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2017


Душа

Лиш  у  людей  народжується  з  тілом  і  душа,
як  незахищена  для  злого  лицемірства  ціль.
Та  з  бігом  часу  ці  болючі  шрами  та  рубці
ні  злом,  ні  помстою  у  добрих  душах  не  грішать.

Отак  і  я.  Ховав  десь  у  глибинах  відчуття
зневаги  сіль  та  нерозумне  слово  задарма.
Хоч  кровоточила  душа,  зім'ята  та  німа
і  голос  гіркоти  в  середині  без  слів  кричав.

Я  народився  між  людей  і  був  одним  із  них.
У  марноті  марнот  і  нерозважній  метушні
когось  і  я  образити  байдужістю  зумів
між  нових  перемог  і  неочікуваних    лих.

І    все  частіше  із,    роками  приспаних,  глибин
спливає  докір  у  знайомих  та  близьких  очах.
Чому  я  болю  від  образи  в  них  не  помічав,
хоч  був  і  сам  вразливим  і,  здавалося,  не  злим...

У  просторі  і  часі  вже  перейдена  межа
для  надто  запізнілих  слів,  пробачень,  каяття.
Одні  -  далеко,  другі  вже  пішли  у  небуття...
Життя  -  як  десь  прочитана  історія    чужа!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717886
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2017


Блискавки

У  центрі  -  кров  і  дим,  іде  смертельний  герць.
Важкі,  легкі  фігури  -  все  кругом  побито...
По  краю  пішачок  прокрався  тихо,  скрито  -
король  оглянувся  -  на  дошці  новий  ферзь!

                         *        *        *

Гідність  спить.  На  столі,  на  душі  і  на  совісті  пусто.
Підсвідомо  ще  муляє  щось,  наче  щось  заважає...
Починає  цікавити  нас  -"  Ти  мене  поважаєш?"
Лише  після  четвертої  склянки  і  жмені  капусти  !

                       *          *          *

Арена.  Бик.  Тореодор.
Підступна  незахищеність  мулети.
Природі  повертає  борг
інстинкт  звіроподібного  естета.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2017


Ми вже не ті…

[color="#4d2b2b"][/color][b][/b]  Ми  вже  не  ті  .  Дніпро,  Південний  Буг,  Дністер
занесли  нашу  меншовартну  провінційність
в  минувшину.  Заляканий  "хахол"  помер.
Над  Україною  -  вітри  революційні.

Ми  вже  не  ті.  І  домоткане  полотно
та  шаровари  лиш  для  сцени  і  музею.
В  новЕ    тисячоліття  впевнено  йдемо,
лишаючи  зневірених  та  фарисеїв.

Та  ще  ворона  двоголова  із  Москви
шукає  Каінів,  нових  Іуд  та  Хамів.
Пильнує  варта  на  Воротах  Золотих
на  підлих  слуг  нових  кремлівських  чингісханів.

Над  древнім  Києвом  -  жовто-блакитний  стяг
яскраво  світить  на  здивовану  Европу!
Новий  господар  на  українських  полях
звільняє  рідну  землю  від  чортополоху!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717337
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2017


Сон і яв

[color="#0033ff"][/color][b][/b]Русочолий  хлопець  з-під  Уральських  гір
в  сні  солдатськім  бачить  свій  далекий  двір.

Мати  та  білизна  біла  на  шнурку...
А  сусідський  дядько  на  швидку  ріку

у  відрі  старому  кошенят  поніс  !
Плаче  хлопець  гірко,  не  шкодує  сліз.

Подушка  змокріла.  Вранці  встав  солдат,
і  сердець  юнацьких  розгорнувся  ряд.

Крізь  щілину  в  танку  -  місто  і  туман,
сипле  снігом  на  Авдіївку  зима.

Виконав  команду  молодий  солдат  -
розриває  хати  пущений  снаряд.

Сталь  байдужа  й  грізна  залишає  слід,
від  людської  крові  тане  сірий  лід.

Намотали  траки  гусениць  стальних
стільки  тіл  солдатських,  стільки  людських  лих,

що  заголосила  танкова  душа,
плюнув  в  небо  димом,  став  і  замовчав.

Що  ж  насниться  хлопцю  у  наступний  раз?
Лиш  насупив  брови  стомлений  Донбас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717260
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.02.2017


Поцілунок

Хто  бачив,  як  мати  цілує  дитя:
це  гама  невисказаних  почуттів...
Тривога  за  ще  безпорадне  життя,
намріяна  гордість  майбутніх  звитяг,
чи  відгомін  ще  недоглянутих  снів?

Хто  бачив,  як  мати  читає  листа,
де  сина  рука  приторкалась  здаля...
(Цей  омут  примарний  -  далекі  міста.)
Вже,  кажуть,  великим  начальником  став!
Розмила  сльоза  на  конверті  ім'я.

Хто  бачив,  як  мами  синівські  уста
торкнулись.  І  хто  рахував  ті  роки,
як  поїзд  із  сином  у  світ  просвистав  -
до  цвяха,  забитого  в  дошку  хреста  -
як  крапки,  завершенням  долі-строки.

Хто  бачив,  як  між  переплетених  рук
схилився  на  мить,  затремтів  образок!
Свіча  похилилась  і  стихло  навкруг...
Як  після,  душею  затаєних  мук,
стрічає  її  милосердливо  Бог.

Цієї  хвилини  чекала  вона
 десятками  літ!  Знову  кликав  її
цей  голос  між  темних  ночей  до  вікна,
і  мрії,  і  дійсність  сплітались  у  снах...
Синочку,  де  ж  руки  і  очі  твої!

PS

Cинівська  ласка  у  конвертах,
як  жебракові  -  хліба  в  клунок!
...Матусі  треба  було  вмерти,
щоб  дочекатись  поцілунок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2017


Дівчина з Поділля

Спить  солдат,
поволі  догоряє  свічка,
лиш  дрижать  метеликами  вії.
Золота  коса
і  жовто-синя  стрічка...
А  надворі  вітер  снігом  віє.

Все  пройшла-
і  заборону  військкомату,
всупереч  сльозам  в  очах  родини.
Як  змогла
вона  у  руки  зброю  взяти,
дівчина,  недавно  ще  дитина  ?

Спить  дівча.
Сирий  бушлат  і  чорні  берці,
камуфляж  в  зелених  візерунках.
Зазвичай
їй  біле  плаття  би  до  серця,
туфлі  на  високих  закаблуках...

Що  вона
юнацьким  серцем  відчувала,
як  в  заграві  бойового  пекла
На  плечах
посеред  вогняного  шквалу
рятувала  хлопця  з  небезпеки.

Не  з  добра
надворі  злий  донецький  вітер
дівчині  співає  про  Поділля,
про  той  край  -
жаданий,мирний,  добрий,  світлий,
про  садочок  з  вишнями  на  гіллях.

По  війні
іде  дівчина  крок  за  кроком,
затаївши  страх,  забувши  втому.
Хай  у  сні
примариться  їй  мирний  спокій
в  маминих  долонях  біля  дому.

Може  в  снах
прийде  закоханий  хлопчина
і  насмілиться  її  поцілувати,
як  весна
запалить  очі-намистини,
через  кров,вогонь,  болючі  втрати.

Біль  і  гнів,
переплавляючи  у  силу,
піднялась  вона  над  божевіллям...
...На  війні,  поки  що,  спить  дівчина  мила,
дівчинка  з  далекого  Поділля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716310
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.02.2017


Кольори.

Була  у  хлопця  сорочка,
вишита  дрібно  хрестами.
Були  замріяні  очі,
карі,  такі  ж,  як  у  мами.

Була  душа,  як  калина,
ніжна  і  світла,  як  сонях.
Ніс  він  свою  Україну,
наче  кришталь  у  долонях  !

Мати  вгадала  з  нитками  -
комір  під  чуб  в  позолоті.
На  полотні  домотканім  -
сині  волошки  на  жовтім!

Та  вишиття  те  барвисте
око  вороже  разило...
...Світ  розколовся  і  блиснув!
Впало  червоним  на  біле
серце  русявого  сина...

Нащо  так  вірно  кохати
рідну  свою  Україну
вчила  згорьована  мати!́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2017


Він ішов…

Він  ішов  неквапною  ходою
і  наплічник,  наче  автомат,
втомлено  підтримував  рукою
демобілізований  солдат.

Він  ішов  -  чужий  до  цього  світу,
що  живе  без  воєн  і  звитяг.
Переживши  на  війні  два  літа,
він  постарів  на  ціле  життя!

Бабці,  діти  граються  на  ганку,
сміх  веселий,  музика  здаля...
Оглядалися  дівчата  в  парку
на  його  потертий  камуфляж.

Він,  неначе,  ніс  тягар  провини,
що  не  зміг  відвести  смерть  чиюсь,  
не  зберігши  свого  побратима,
що  накрив  гранату  у    бою.

Він  ішов,  здоровий,  слава  Богу,  
лиш  рубці  лишилися  від  ран.
Як  зумів  -  наблизив  перемогу
двадцятидвохрічний  ветеран.́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715387
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.01.2017


Добробати

Нам  повістки  не  йшли  з  військкомату,
не  за  славою,  не  за  грошІ.
Ми  поповнювали  добробати
за  велінням  своєї  душі.

Ще  чекали  чогось  генерали,
поглядаючи  скоса  на  Схід.
Добровольці  ряди  шикували,
патріотів  збираючи  цвіт.

Перевірені  ми  на  Майдані
у  вогні  від  палаючих  шин.
Гартувалася  гідність  повстанням,
як  свободи  народу  зачин.

Ми  згадаєм  забутих  героїв
і,  у  праведній  вірі  тверді,
піднімаємо  зброю  до  бою,
коли  наша  країна  в  біді!

Без  наказу    ми  рили  окопи,
від  навали  надійним  щитом
між  ордою  і  світом  Европи  -
"Правий  сектор",  "Донбас"  і  "Азов".

І,  пройшовши  воєнні  дороги,
ми  наблизимо  день  перемог  -
мирний  день,  без  війни  і  тривоги.
З  нами  віра,  народ,  з  нами  Бог!

]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714231
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.01.2017


МОНА ЛІЗА

Мона  Ліза,  Мона  Ліза  -
мандрівниця  в  часі...
Чи  від  Бога,  чи  від  біса
усмішка  взялася?

Загадковий  погляд  жінки
загляда  у  вічність.
поки  людство  -  поки  жити
генію  Да  Вінчі.

Що  хотів  нам  передати  
мудрий  італієць?
через  роки,  через  дати
Мона  не  старіє.

Сотні  літ  ховають  губи
таємницю  скриту  -
чи  сміється  з  нас,  чи  любить...
Нам  не  зрозуміти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2013


КОНІ

Залишив  орач  коней  на  травах,
спутаних  і  стомлених  по  дню.
В  довгих  гривах  вітерець  зі  ставу
прохолоду  переплів  свою.

Скільки  літ  в  роботі  пролетіло?
Стерли  в  парі  шлеями  боки,
хомути  від  поту  почорніли...
Бігли  так,  як  шарпали  віжки.

І,  поклавши  голову  на  шію,
подруга  гривастого  коня
чи  дрімала,  чи  блукала  в  мріях
по  минулих  безтурботних  днях.

Нч  була  їм  неповтороно  мила,
співчутливо  темний  ліс  мовчав.
І  тремтяча  іскра  заіскрилась
у  розумних  і  німих  очах.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013


ДНІСТЕР

На  килим  прирічкових  трав
у  світлі  полум"яного  закату
я  йшов.  А  вдалині  селянські  хати
ще  теплий  вітер  колисав.

Я  музику  Дністрових  хвиль
хотів  на  нашу  мову  перекласти,
його  липневі  прибережні  ласки,
його  весняний  буревій.

Під  берегом  стрімкий  човен,
ланцом  прикутий,  заздрить  бистрим  водам.
Пастух  корів  переганяє  бродом,
а  над  Дністром  згасає  день.

Що  він  шукає  у  світах?
Нестримно  суне  водяна  лавина.
Співає  про  забуте,  старовинне
біля  зорі  вечірній  птах.

Вже  задрімали  береги
в  тисячолітніх  спогадів  полоні.
Храп  вузькоглазого  чужинця  коней  -
Данила  -  князя  ворогів...

Чи  пісню  юного  стрільця
в  прощальний  вечір  перд  першим  боєм.
Дівочі  коси  пестив  він  рукою
і  повернутись  обіцяв.

Вже  місяць  мовчазний  цвіте,
стихає  між  дерев  пташиний  гомін.
Вітри  десь  загубились  в  полі,
лиш  чути,  як  шумить  Дністер.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013


ДАЙ БОЖЕ

За  Є.  Євтушенком

Дай,  Господи,  сліпим  прозріти
і  вирівнятися  горбатим.
По-божому  життя  прожити,
не  мученим  і  не  розп"ятим.

Не  опинитися  у  владі,
не  бачити  тюремні  грати,
в  труді,  роботі,  на  посаді
не  красти,  але  буть  багатим.

Дай  нам,  щоб  кожного  країна
не  залишила  без  опіки.
Щоб  не  покинула    дружина,
коли  в  кишені  ні  копійки.

Не  впасти  у  бою  солдатом
і  вижити  в  добу  воєнну.
Чужих  країв  красу  пізнати,
а  вірним  бути  лиш  своєму.

Дой  Боже,  без  брехні  прожити,
наклепнику  закрити  рота.
Щоб  мати  хліб  і  бути  ситим,
щоб  не  знесилила  робота.

І,  як  би  доля  не  скрутила,
дай,  Боже,  жебраком  не  стати
і  перед  хамськими  очима
навколішки  не  плазувати.

Дай,  Боже,    трохи  мати  Бога
у  серці,  у  житті,  у  долі.
Нам  постели  таку  дорогу,
щоб  не  зневіритись  в  неволі.

Дай,  Боже,  всього,  всього,  всього
і,  бажано,  усім  -  відразу,
щоб  не  заплОдилась  ні  в  кого
людської  заздрості  зараза.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013


НАЧАЛО

За  В.Набоковим.

То  з  поля  в  тінь,  то  між  каміння
бринів  струмків  нестримний  плин.
У  маячні  в"юнких  обіймів
байраки  веснами  цвіли...

Це  було  в  пору  неоліту.
Дикун  іще  напівнімий,
безкрилий,  але  зором  світлий,
кошлатий,  легкий  і  прямий

помітив,  пораючись  з  луком,
в  розкрилля  влучивши  орла,
з  яким  густим,  солодким  звуком
звільняється  його  стріла.

Забуті  оленя  квапливість,
вогневий  тигра  оксамит...
Блаженно  слухав  звуки  дивні
недосконалої  струни.

Її  розтягуючи  різко,
він  зачудовано  пускав.
Із  тіні  в  блиск,  у  тінь  із  блиску
струмочок  іскри  розплескав.

Дзвін  тятиви,  пружний,  високий,
нагадував  його  душі
жіночий  сміх,  дражливий  поклик
в  печері  дальній  і  чужій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013


А НАМ НА ОСІНЬ ПОВЕРНУЛО

Часом  в  пам"яті  спливають  дати,
позабуті  нами  в  різні  строки...
І  минуле  перед  нами  -  крок  за  кроком,
наче  лист,  що  ми  не  встигли  дочитати.

В  дзеркалі  вже  не  ростануть  зморшки,
тепла  ніч  не  принесе  спокою.
Нас  одною  ранило  колись  стрілою
і  одні  в  путі  нам  стеляться  волошки.

На  льоту  пообпікали  пір"я  -
линути  над  хмарами  нелегко.
І  календарям  усім  еквівалентно
заглядає    в  наші  вікна  надвечір"я.

Друзі  нам  не  шкодували  солі,
та  ми  разом  рани  лікували.
Глянь  -  неначе  в  дзеркалі  в  овалі  рами
на  моїй  твоя  відбита  доля.

Те,  що  у  минулому  лишилось,
нам  не  гірко  знову  пригадати.
А  на  фотокартці,  крізь  події,  дати,
наша  молодість  усмішкою  лишилась

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013


ЛУНОВІДГУК

"Чорні  сутінки  бару,  просякнуті  димом  і  дивом  ще  не  займаних  пальців,  що  прагнуть  гарячої  ласки  світлоокої  жінки  у  темному  закутку.  Віриш..."
ПАСІЧНИК  НАТАЛЯ

Ми  неслися  в  густім  і  розпеченім  ультрамарині
над,  прошитою  білим  пунктиром,  стрілою  дороги.
Щось  амурне  співала  мулатка  у  темній  кабіні,
а  довкола  -  лиш  скелі,  забуті  і  людьми  і  Богом.

Ледь  прикриті  дві  бруньки,  із  зрілістю  ще  не  знайомі,
та  для  неї  давно  не  підручник  уже    Камасутра.
Що  Нью  Йорк,  що  Техас,  що  далекий  і  дикий  Вайомінг...
Все  позаду  у  дзеркалі,  все  проминуло  й  забуте.

Моя  "Західна  зірка"*  -  пір"їна  шістнадцятитонна
доганяє  дві  жовті  троянди,  та  марні  старання.
Ніч  народить,  вони  пролетять  над  дорожнім  бетоном
і  помруть,  перерізані  скальпелем  променів  ранніх.

...Ті  дві  жовті  троянди,  такі  ж,  як  на  столику  в  барі
світлоокої  жінки  у  темному  закутку.  Знову
з-під  долонь,  надто  білих,  маестро  з  Шопеном  у  парі
під  склепінням  із  диму  і  дива  снують  вечорово.

...Чорний  хлопець  торкнувся  плеча,  наче  він  винуватий,
що  цей  бар  нагадав  те,  чого  вже  не  буде  ніколи.
Те,  що  мав  -  не  зберіг,  що  знайшов  -  безтурботно  розтратив.
І  розлитим  вином  сподівання  із  столу  -  додолу.

Переплуталось  все,  що  далеке  було  -  стало  близьким.
Ці  містечка  прилизані  -  зачіска  Елвіса  Преслі.
І  мулатка  смаглява,  як  те  остогиджене  віскі...
Стрімко  б"є  течія  об    човЕн  і  загублені  весла!

Ми  між  жорнами  -  сонцем  і  пеклом  червоного  раю,
доля  -  млин,  календар  ллє  на  нього  секунди  й  хвилини.
І  помалу  окремо  на  душу  і  плоть  розтирає
те,  що  мало  би  бути  до  самої  смерті  єдиним.

...А  маестро  на  клавіші  тисне  і  марить  Парижем,
бо  не  знає,  що  в  ньому  грабового  лісу  задума,
і  лібретто  йому  на  дорогу  шартрез  не  напише,
бо  землянам  -  Земля,  а  на  Марсі  дороги  задуло...

А  мені  б  хоч  на  мить  світлоокої  жінки  розкутість,
над  Тернополем  -  Місяць,  до  сонного  озера  ласий...
...А  мулатка  регоче  до  сивого  негра  на  кутні,
що  під  банджо  фальшивить  старі  африканські  романси.


Західна  зірка*  -  (Western  star)  -  назва  багатотонної  вантажівки  в  США

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2013


НАВОРОЖИ СОБІ МЕНЕ

"Свічка,  віск  ,  дзеркало  опівночі  -  засоби  ворожіння  дівчат  на  милого".Старовинні  українські  звичаї.

Прочитав  по  очах  -  "  Я  тебе  не  тримаю..."
І  пішов  у  сиру,  нерозгадану  ніч.
Та  я  знаю  -
ти  вітрильця  з  ромашки  зриваєш,
і  піддатливий  віск
з  догораючих  свіч
таємниці  магічні  тобі  розкриває.

Загадково  у  дзеркалі  місяць  всміхнеться,
опівнічно  зітхне  засинаючий  сад.
І  здригнеться,
затуманіє  усмішка  скельця-озерця.
Зверху  вниз  пробіжить  -  
чи  сльоза,  чи  роса...
І  здається  -  земля  під  ногами  хитнеться.

Невсипучим  чеканням,  як  знак  запитання,
біля  скроні  дівочиться  твій  завиток.
До  світання
ця  солодка  у  грішній  цнотливості  тайна  -
перший  крок  
на  хиткий  і  зрадливий  місток-
незнайомих  бажань  незвабливе  вітання.

Між  зірок  мерехтіння  -  знайоме  обличчя
віддзеркалить  поверхня  чарівного  скла.
І  все  ближче
ці  лякаючі  очі,  бентежні,  незвичні...
Перед  тим,
 як  в  зіниці  опуститься  мла,
тихо  скрикнувши,  ім"я  моє  ти  покличеш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013


ВІД КОЛЕСА - ДО НОЯ ( Лимерик)

Закрутилося  колесо  вперше...
Вперше  жертву  по  стежці  розтерши,
починаючи  хресну
колію  до  прогресу,
покотилося  колесо  вперше.

У  зіницях  відбилось  багаття
першоіскрою  вогнепричастя.
Інквізиція  через
непокаяну  єресь
погасила  в  зіницях  багаття.

Вже  не  порох  китайський,  а  "бебі"
просвистало  в  японському  небі.
Мить  -  і  в  білу  хмарину
розчинилась  людина
під  грибочком  невинного  "бебі".

Не  чекаєм  в  природи  на  милість...
Нам  не  дюйми  потрібні,  а  милі.
Після  нас  -  хоч  потопом
радіоізотопу
відплатити  природі  за  милість.

Ця  Земля,  що  між  зорями  мріє
потеплінням  глобальним  хворіє.
В  цьому  світі  єдина
синьоока  перлина
про  світи  недосягнуті  мріє.

Десь  дитину  вже  названо  Ноєм.
Все  живе  полічили  по  двоє...
Пунктуальна  незграбність  -
наступати  на  граблі,
і  прогрес  знов  завершиться  Ноєм!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013


В ПЕРЕДЧУТТІ РАНКУ

Влада  ночі  диктує  свій  лад  і  закони.
Голуба  чистота,  обезхмарена  радість
відійшли,  розчинились  у  темну  окрайність,
горизонт  морок  ночі  розпензлив  начорно,
на  зіниці  навісив  сліпу  безпорадність.

Де  відвага  була  -  там  тривожна  сторожкість,
лиш  на  відстані  рук  -  просторова  свобода.
Крок  за  кроком  по  сходах  -  як  пошуки  броду.
А  довкола  -  ні  стелі,  ні  стін,  світ  порожній,
без  хреста,  без  ікон,  без  сумління,  без  Бога...

Не  цвітуть  уночі  веселковістю  фарби,
лиш  душа  полотна  жорсткувата  на    дотик.
оніміло  мовчать  недоспівані  ноти,
і  сміттям  у  кутку  діамантові  скарби,
і  однакові  краплі  від  крові  і  поту.

Не  оціниш  вночі  ні  красу,  ні  потворність,
без  очей  сірі  маски  -  невиразні  плями.
Спить  у  темряві  клітки  яскравість  уяви...
Уночі  хтось  ілюзій  теорію  творить,
хтось  готує  ранковості  радість  появи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013


ЗДАЛЕКА

Ви  знаєте,  а  я  не  тужу.
Не  кір  дитячий  -  ностальгія
у  закодованого  тліє.
Всі  п"ють,  а  я  довкола  кружу.
Бо  ти  не  хочеш,  чи  не  смієш?
Питання  "на  засипку",  друже.

Ви  знаєте,  я  зненавидів,
коли  до  хрипу  -  "ненько,  ненько..."
В  кишенях  мнуть  щось  помаленьку,
як  у  Мадриді  на  кориді.
І  лиш  строкатіють  наклейки
на  вічній  осені  обридлій.

Ви  знаєте,  як  я  лікую
роздвоєння  душі  і  тіла?
Заплачено  високі  ціни
і  гріх  повторювати  всує
ім"я  твоє,  о,    Україно!
...Та  лиш    воно  одне  рятує  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013


ВІЧНИЙ ДОН

Скільки  літ  присудов  тобі  світ,  Дон  Жуане?
Скільки  раз  твою  руку  стискав  кам"яний  командор?
Лід  і  полум"я,  пристрасті  тінь,  без  кохання  коханець,
лезом  шпаги  примножуєш  ти  неповернутий  борг.

Ти  без  бою  ключів  від  фортечних  воріт  не  приймаєш,
у  облозі  -  терплячий,  навальний  в  атаці  солдат...
Неприступність.  У  мові  твоїй  цього  слова  немає
і  під  чоботом  стогне  цнотливість  уламками  грат!

Чистокровність  ідальго  по  жилах  вогнем  голубіє,
сік  граната,  настояний  на  поцілунках  красунь.
Із  очима  святого  -  гультяй    (пам"ятаєш,  Севільє?)
по  чужих  квітниках  оббивав  світанкову  росу.

Із  родинного  глека  дитя  досхочу  напивалось
зігірклим  квасом  повчань  на  мотив  материнських  чеснот.
З  ранніх  літ,  що  в  сідлі,  що  з  дівчатами  -все  удавалось,
тверднув  м"яз,  а  на  серці  стиралися  залишки  цнот.

Передчасний  засів  у  дитинстві  зерном  філософій
опадає  у  кошики  долі  цинізму  плодом.
Святість  уз,  наче  дим  над  багаттям  утопій,
не  зупинить,  якщо  запалився  настирливий  Дон.

Досконала  галантність  і  вишукане  лицемірство,
перед  ним  Мефістофель  -  жартун  і  грайливий  пустун.
І  розчавлює  долі  чужі,  як  піддатливе  тісто.
Хто  наступний?  Чекає  на  вас  Дон  Жуан  на  посту!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013


МАЛИШКОВІСТЬ

"Ми  підем,  де  трави  похилі..."
Не  можна,  газон  покосили!
Де  зорі?Були  ж  тут,  я  бачив!
Спитай  в  чотирьох  галогенів
у  стелі.  А  ще  кажуть  -  гени...
І  зорі,  і  трави  інакші.

"За  річкою,  за  голубою..."
Не  те,  це  не  в  ногу  з  добою!
Для  когось  -  це  вісім  на  вісім,
сьогодні  подай  інтеграла!
Для  "зсуву  свідомості"  мало
двох  чаєк  в  захмареній  висі.

Хоч  рими,  як  стерті  підошви
заносить  словесна  пороша,
Малишково  грає  земля  ця
пісенну  гармонію  звуків.
...А  карії  очі  і  руки
ночами  все  сняться  і  сняться!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2013


ВЕНЕЦІЙСЬКІ ВРАЖЕННЯ ( LA BAIGEUSE)

За  Венцлавом  Томасом


Не  впенений,  було  життям  це,  чи  ні...
Чи  маренням  снило  над  морем  мені?
Та  від  узбережжя  вузького  пасмом,
розсіяним  сріблом  -  поверхня  води,
південного  сонця  гарячі  сліди,
човен,  підпираючись  довгим  веслом,
канал  розриває  тупим  лемешем.
і  берег  під  міст  підкладає  плече.
Від  гнутих  мостів  -  до  крапчастих  дахів
це  місто  -  достиглий  розколотий  плід
під  оком  небес  на  забрудненім  склі,
лиш  тиша  облизує  дошки  бортів.

Неквапно  повзе  наполеглива  тінь,
долає  затоку,  бароковість  стін,
полотна  синіють  на  них  навскоси,
по  цеглі  червоній  лишайник  поріс,
фарбів  потемніння,  розпливчатість  рис,
і  Гварді  прошили  вітрами  часи.
Calli',    campi,  ca'mpelli.  Вже  почорнів
в  камінні  застиглий,  історії  спів.
від  пензля  лагуни  волого  блищить
лице  аркатури,  зір  Кліо  в  пітьмі...
І  погляд  у  неба  -  із  інших  століть,
застигла  гармонія,  стомлена  мить.

Цим  стінам  -  загроза  в  прийдешній  імлі  -
припливи,  намула,  тяжіння  землі.
Бо  місто,  як  човен  із  діркою  в  дні,
а  паща  морська  -  негодований  змій
ковтає  у  черево  темних  стихій,
скорочує  вічність  у  роки  і  дні.
У  просторі  й  часі,  як  річкою  в  брід,
бреде  по  коліна,  лиш  піниться  слід
фасад  мармуровий  -  морський  гобелен,
від  піни  -  машинні  мастила  і  гниль.
А  там  -  на  долоні  у  височини
пливе  білогривий  задуманий  лев.

З  ним  книга  життя  -  наймудріша  із  книг,
наповнена  жалем  до  мертвих,  живих.
Бо  присуд  його  проголошено  нам
по  волі  Творця.  І  миттєвостей  біг,
і  Ангел  святий,  і  земний  трилобіт,
фронтону  поколота  раковина
підвладні    його  і  рукам  і  словам.
Ще  острів,  до  кості  покрила  трава,
в  чеканні  ще  ненаступаючого
Господнього  ранку.  Мереживо  стін
шматує  сіроко  в  густій  спекоті,
нема  порятунку  від  влади  його.

Затьмарює  полиск  луски  куполів,
зеленить  на  флюгерах  мідну  червлінь.
І  місто  спливає  у  безвість  глибин,
в  слизотність  потвор  у  беззвучній  воді,
де  скатів,  акцидій  кружля  хоровод,
де  очі  скляні  у  байдужих  рибин.
У  склянці  -  вино  з  надвечір"ям  навпіл,
по  той  бік  майдану  в  безодні  сліпій
суворістю  дихає  пан  монохром.
Але  у  пітьмі  півзакритих  повік
собор  многогранністю  пам"ять  просік,
як  скриня  з  приданим,  весільним  добром.

Склепінь  коливання,  байдужий  метал,
здавалося  часу  не  здужить  мета.
Долоня  в  долоні,  під  шкірою  м"яз,
аортою  -  стогін,  плямисто  в  очах,
потами  спливає  намисто  з  плеча...
Та  вже  переможені  болі  і  час.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013


МІСТО

Місто  складається  з  людей  і  каміння,
з  вікон,  немов  на  дошці  шаховій,
вставоених  в  стіни  чіткими  лініями,
з  тонких  антен  під  чорими  птахами.

А  по  камінню  розбігаються  люди  -
плечі,  пальто,  краватки,  лисини.
Сіра  ранковість  їм  очі  студить,
білі  тумани  небо  завісили.

Ох,  ці  тумани!  Розтертою  пудрою
зморшки  накрили  міста  раннього,
наче  у  жінки  з  очима  мудрими,
що  добирається  в  центр  з  окраїни.

Руслом  асфальтовим  залізні  потоки
між  берегів,  людьми  заповнених,
об  світлофори  розбивають  боки,
розносять  містом  ранішні  клопоти.

Сонний  автобус  позіхає  дверима,
із  берегів  людей  ковтаючи.
Незадоволено  пхикнув  димом,
на  пасажира  пізнього  лаючись.

Подихи  змішані  у  колисанні,
різних  людей  заносить  вулиця.
Зліва  -  парфуми  мозги  туманять,
справа  вчорашня  чарчина  чується...

Долями  людськими  заповнене  щільно,
місто  пульсує  у  ритмі  гострому.
Все  розраховано,  все  -  доцільно
у  метушливо  прискоренім  просторі.

Люди  приходять,  поживуть  і  зникають,
час  оберта  по  колу  звичному.
Та  кожен  місту  щось  залишає
часткою  серця,  живого  і  вічного.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013


ПОДІБНІ ПРОТИЛЕЖНОСТІ

Стікає  рік  у  осінь,  день  у  вечір.
Я  бачу  в  них  щось  спільне  і  подібне.
Задумане  і  вірогідне
відбулося,  і  "на  гвізку  вуздечка".
Ще  дня  відлуння  відчувають  плечі,
та  спокоєм  повита  хата  рідна.

Солодкі  лінощі  повзуть  під  вії,
як  крапка,  підсумок  в  кінці  поеми  -
вечеря  на  столі  і  так  буденно
біля  криниці  діти  руки  миють.
Про  зорі  вечорові  вікна  мріють,
з-під  яблунь  виповзає  тиша  темна.

А  ранок  і  весна  несуть  в  собі  тривогу,
лиш  позіхає  сонна  невідомість,
здивована  пташинна  невагомість
пронизує  повітряну  вологу.
І  промінець  через  горби-пороги
протягує  дитинячі  долоні.

Весни  надіям  -  підсумок  осінній,
тривогам  ранку  -  вечорова  мудрість.
Осягнута,  здається,  нова  сутність,
та  цю  оманливу  стабільність
наступні  не  сприймають  покоління
і  новий  ранок  -  невідома  самобутність  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2013


ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ЕТЮД

Вітерець  Музейною  пробіг,
в  ля-бемолі    схлипнув  під  вікном,
під  вербою  спочивати  ліг,
щось  прошепотівши  перед  сном...

Як  між  іншим,  зазвучав  баян,
тихий  спів  -  неначе  проба  сил.
Керував  ладами    нотний  стан,
ларінгітно  бухкали  баси.

Синява  розмила  вулиць  стрій,
акварельно  захід  допалав.
А  баян  на  мові  на  своїй
пісню-повість  в  сутінки  вплітав.

Німота  хвилинна,  тиша  -  дзвін...
І  тепер  вже  загудів  орган,
Бахова  молитва  поміж  стін
гіркотою  плакалась  Богам.

Запах  сцени,  в  очі  -  сотні  сонць,
повний  зал  захоплених  сердець!
...Те,  що  не  забулось  -не  збулось
і  тепер  уже  далеко  десь.

Тиша  з"їла  кодовий  акорд,
дзвін  монет,  як  плата  за  концерт.
Наче  другу  віддаючи  борг,
музикант  погладив  інструмент.

Скільки  душ  -  окрилених  пісень
він  з  долоні  в  небо  відпустив...
З  лави  встав  Маестро  -  ось  і  все,
і  розтанув  в  сутінках  густих.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013


ВІНСЕНТ

Маляр  живописав,  як  бачить  око
з-під  брів  рудих.  А  бачило  воно
до  божевілля  ясно  і  глибоко  -
де  в  світі  голодно  і  холодно.

Потворності  краса  -  життя  відбиток,
в  очах  -  убогість,  руки,  як  коріння,
неначе  сум  на  полотні  розлито,
 в  напрузі  тиші  -  дике  голосіння!

З"їдають  не  картоплю  -  свою  долю...
Поки  в  руках  селянських  болі  снили,
із  пензлів  душі  випустив  на  волю,
неначе  сів  на  лаві  разом  з  ними.

Він  між  ними  ховався  від  пекла,  що  звалось  довкіллям,
бо  прийшов  з  паралельних  світів  аксіоми  Евкліда,
за  собою  приніс  кольорів  незнайоме  світіння
для  незрілого  світу,  якого  усі  ми  є  діти...

Світ  дивився  на  нього,  як  жовтими  віями  сонях,
як  дорога  у  полі  -  сліди,  що  ніяк  не  зіллються.
Одночасно  душею  у  двох  нерозгаданих  ролях  -
для  людей  -  загадковий,  реальний  для  свОїх  ілюзій.

Розтирав  на  палітрі  не  фарб  блискітливу  олійність  -
колір  пристрастей,  колір  гріха  у  порочному  колі.
Барви  калейдоскопності,  ночі  паризьких  обіймів
в  чорнозем  полотна  переносив  майстерно  рукою.

Пелюсткова  прозорість  і  очі  здивованих  квітів,
опівнічна  усмішка  кав"ярень  -  озлоблений  вишкір.
І  розвіює  плям  кольоровість  імпресії  вітер,
підкидає  стальної  ажурності  Ейфеля  вище.

На  прозорому  склі  полотна  -  зорі-риски  в  польоті,
як  у  дівчини  очі,  червоні  від  недосипання.
Легковажиться    Арль*,  по-осінньому  у  позолоті,
а  у  скроню,  як  спис  -  вістря  пензля.  Вершина  страждання!

Буревієм,  зачиненим  в  кліть  черепної  коробки,
б"ються  роздуми  і  каламутять  прозору  реальність.
Несподіваний  ранок,  без  спокою  ніч,  день  короткий
засина.  І  уже  край  життя  -  не  лякаюча  крайність.

Він  прийшов,  перетнувши  розмеженість  простору  й  часу,
світлоквітну  палітру  обрав,  промінявши  комфортність.
І  пішов,  розчинивши  сучасність  його  в  передчасність.
...Обірвалася  пісня  в  четвертій  октаві  на  форте!

Арль*-  місто  у  Франції,  де  найбільше  творив  Ван  Гог.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2013


ДИТЯ ЛОТАРІНГІЇ

Повзе  Руаном  із  майдану  чорний  дим
і  розчиняє  готику  церков.
У  ритмі  плачу  кованих  підков
лишає  маятник  невидимі  сліди.
А  на  майдані  посідало  вороння,
вервечками  французьких  молитов
підв"язане,  посередині  -  стовп...
Байдужий  кат  коней  не  підганя,
щоб  із  бруківково-колісним  дзвоном  біг
не  потривожив  тіней  в  майбутті,
де  місце  уготоване  святій,
переодягнутій  у  єретичний  гріх.

Свіча  полону  закоптила  лат  іржу,
зщербився  гострий  меч  об  камінь  зрад.
Повзе  стіною  лише  тінь  від  грат,
бо  Карл  волань  про  допомогу  не  почув.
Вже  міст  заскреготів  зубами  ланцюгів  -
чи  плач,  чи  реквієм  для  юної  Жанет.
Комп"єн*  -  стріла  для  голуба  у  лет,
майбутній  вирок  двох  держав,  двох  королів.
Дитя  села,  чи  гріх  таємний  короля?
Цнотливість  Діви  -  непідкупний  меч
в  її  руках  розтяв  столітній  смерч,
що  над  безглуздям  вінценосностей  кружляв.

...Палили  лицарі  -  месье  і  джентельмени
не  єресь,  не  облуду  і  не  гріх.
палили  весь  жіночий  оберіг,
таїну  всіх  начал  Марії  Магдалени...

Комп"єн*  -  місто  у  Франції,  де  була  зраджена  Жанна  Д"арк.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013


ЛЮТНЕВИЙ ЕТЮД

Відшуміли  свята,  відмолились
по  нових  і  по  старих  календарях.
Юний  легінь  -  місяць  лютий  по  дворах
позаносив  снігом,  розрівняв  долини.

Ще  учора  жменями  кидав  по  шибах,
диким  свистом  діточок  малих  лякав,
та  вночі  заснув  і  ранок  свій  проспав...
Починає  день  ласкавим  сонцевидом!

Перші  тори  прориплять  селянські  сани,
під  дзвіночків  спів  на  головах  коней.
Випікає  сонце  сльози  із  очей
від  сніжинок  різнокольорових  граней.

Діамантово  виблискують  каштани,
і  розсипаний  іскристо-білий  пух
на  долонях  теплих  розпростертих  рук
так  нестримно  і  безповоротно  тане.

А  зеніт  небесний  так  оптимістично,
чисто  і  багатозначно  голубий,
що  супермажорно  вірш  завершу  свій,
і  в  кінці  його  поставлю  знак  окличний  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412204
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013


ШУКАЧІ БУРШТИНУ

"...О  четвертій  годині  ми  підемо  до  місцевої  книгарні,  де  дванадцять  приятелів  своїми  аплодисментами  супроводять  його  вірші..."
З  авторського  перекладу  "Дюни  в  Уотермилі"  Венцлова  Томаса.

Сосни  плакали  й  співали,
чи  підспівували  морю,  
сонце  сльози  випивало,
покохавшись  з  раннім  бризом.
У  піску  солоні  бризки
запліднили  прибалтійство,
породивши  Жямайтію.

Поховалися  у  дюнах
до  пори  соснові  сльози.
Незворушливий  Нямунас
лоскотав  тим  соснам  ноги,
а  по  ночах  жовторогий,
як  по  росах  небо  зрідне,
розсипав  по  хвилях  срібло.

Що  це?  Кольори  симфоній?
віртуальність  співу  фарби,
королі,  свічки,  долоні...
Нерозгаданий  Чурльоніс,
переплетення  гармоній,
співомовна  бурштиновість
безотвітної  любові.

Час  кору  з  тих  сосен  злущив,
розрівняв  пісок  над  ними,
золотаву  жовтизну  ще
встигло  сонячне  проміння
в  полотно  меланхолійне
вмалювати  і  лишило
дозрівати  горошини.

Просипаючись  крізь  пальці,
віковічну  таємницю
шепотів  пісок  прибалтський,
про  кохання  моря  й  сосен.
Потім  золотаві  роси
скочувалися  з  долоні
поперек  по  руслу  долі.

По  якій  котитись  далі?
Розділилося  те  русло...
Про  які  дороги  дальні  
магія  зірок  мовчала?
Про  човен  біля  причалу,
збитого  з  канадських  сосен,
про  чужих  кленовість  осен...

Між  Лонг-Айленду  каміння
не  просієш  бурштиновість,
хмарочос  -  не  Гедимінас.
І  Флоридна  спеки  хтивість-
це  не  Паланги  цнотливість.
Переклеяна  усмішка  -
як  медовості  надлишок.

Лиш  оазою  в  пустелі  -
ця  книгарня.  І  дванадцять,
як  апостоли  із  келій,
п"ють  долонями  з  джерела
ностальгії  п"яні  зерна.
Ніч  і  пляшка...Як  удома!
Labos  naktias,  пане  Томас!  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013


ГОЛОС ПАУЗИ

Межислів"я  для  цезур*  -  
не  для  вакууму  місце,
як  у  кузні  перекур  
ковалям.
І  позначка  на  полях
недожованої  мислі,
бо  не  лико  у  строку
навманя.

Вчасність  паузи.Ще  мить  -
співаку  ковток  повітря...
Недосказане  щемить
між  рядків.
Важкість  думки  -  легкість  слів,
скрипкопіснею  по  вітру
радісна  стривоженість
відчуттів.

Рейки,  музика  коліс  -
нескінченностопним  ямбом.
Та  повториться  колись  
цей  вояж.
Десь  вже  бачений  пейзаж,
і  замислитися  нам  би  -
чи  в  реальність  ми  неслись,
чи  в  міраж...

Цезура*-  ритмічна  пауза  в  середині  рядка  вірша,  яка  розділяє  вірш  на  частини  за  ритмом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013


ВІЧНИЙ ГРІХ

Дно  клепсидри,  стіни  -  скло,
як  ілюзія  свободи.
Із  миттєвостей  струмком
зверху  вниз
час  нелічено  повис.
Нам  від  нього  нагорода  -
лиш  година  під  смерком.
Парадиз!

Смілість  рук,  незграбність  слів,
як  ілюзія  кохання.
А  від  штори  пів  на  пів
світлотінь.
І,  напевне,  річ  не  в  тім  -
перша  зустріч,  чи  остання.
В  тім,  що  я  тебе  зустрів  
на  путі.

Блискавично-вічний  гріх...
Нагорода  він  чи  кара?
Прочитати  я  не  зміг  
по  очах,
в  них  на  мить  спинився  час,
пристрасті  вогонь  примарний.
...Третій  півень  на  зорі  
прокричав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411730
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013


АДАМО

Я  сьогодні  -  не  один,
Адамо  і  лезо  свічки...
Розмальовує  камін
по  стіні
розморожені  пісні,
візерунки  потойбіччя,
бризки  полум"я  з  полін
на  вікні.

А  за  ним  шепоче  сніг
в  унісон  із  Сальваторе,
як  колись  він  вперше  ліг  
на  плече.
І  залишив  тихий  щем,
лиш  мелодія  повтором
по  щоках  забутих  слів
потече.

Риски-зморшки    від  років
на  обличчі  у  гітари,
від  вогню  беззвучний  спів  -
полиск  струн.
Ноти-діти  по  листу,
над  еспрессо  цівка  пари.
...Сірим  попелом  дотлів
тихий  сум.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411352
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013


ПРО ПОГОДУ І "КУЗЬКИНУ МАТЬ"

Від  Курил  -  до  Полісся  синоптикам  хмарно  в  клітинку.
не  дозована  дірка  озону  -  як  зона.
Вздовж  доріг  у  два  яруси  -  "шконки"  рядами
А  на  вежі  (  на  Спаській)  назад  закрутився  годинник,
і  у  дірку  від  місяця  око  чиєсь  заглядає.

Від  Курил  -  до  Полісся  порядок  Матроської  Тиші,
металевість  очей  -  натренованість  хисту  чекіста:
чи  на  вежах  не  сплять  чотові  під  зірками  з  рубіну,
чи  десь  "фраєр  бабло"  не  сховав  від  кремлівської  "криші"?
І,  щоб  здуру  хазяїна,  часом  "на  бабки"  не  кинув!

Вже  не  ясно,  хто  більше  в  законі  -  злодії,  чи  судді?
В  моді  -  блонд,  тільки  світлий,  вкорочений  волос,  як  голос.
Кучерявість  "трефової  дами"  -  ознака  хвороби,
епідеміокулешаленість,  летальність  по  суті,
І  "по  фене"  вже  "ботає"  сам  президент    до  народу.

В  ешелонах  "мочили"  колись  по  степах  Казахстану,
повернули  назад,  щоб  "мочити  в  сортирі",  як  в  тирі.
Кровна  помста  впаде  на  дітей  і  онуків,
як  сповільнена  міна  від  Сталіна  в  школі  Беслану.
Темний  морок  над  Грозним,  як  тінь  двоголового  крука.

Шостаковичу,  тихо!  Настав  час  блатного  шансону.
Мурка,  фінка,  гоп-стоп,  розчепірені  пальці  в  шкірянці.
Всіх  розсудить  "калаш"  і  поставить  контрольну  печатку,
рік  розписаний  кілером  по  іменах,  почасово,
хто  ще  є  -  на  кінець,  а  нема    -  значить  були  спочатку.

Трьохкутівка  від  Наполеона  чекає  до  часу,
чорний  пояс  дзю-до  -  це  не  у  дипломата  краватка.
І  військовий  шолом  на  бровах  -  наче  мештом  в  трибуну,
в  пам"ять  від  генерального  секретаря  -  невігласа,
щоби,  часом,  за  морем  про  "кузькину  мать"  не  забули

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013


ХТО МИ?

Ми  працюєм,  щоб  жити,
а  жити  -  неначе  востаннє.
Ми  сідаєм  до  столу
для  зустрічей  і  для  прощання.
Як  співаєм,  то  -  хором,
до  праці  -  збираєм  толоку.
Хто  ж  були  ті,
хто  першими  разом  робили  ці  кроки?
Ми  складаємо  душі  свої,
як  складають  хлібини,
до  святкового  столу
в  своїй  українській  родині.
Ми  сплітаєм  стрічками  їх  разом
від  роду  -  до  роду,
веселкову  красу  -
душу-пісню  для  свого  народу.
Ми  живем,щоб  співати,
не  так,  як  співати,  щоб  жити.
Ми  п"ємо  і  їмо
не  для  того,  щоб  лиш  бути  ситим.
Вишиванка  не  тільки  для  того,
щоб  тіло  зігріти.
І  хрестами  на  ній
недаремно  над  серцем  пошито!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013


НЕЕПІТАФІЯ

В  пам"ять  про  Я.С.Ю.-доброго  товариша  і  незбувшогося  поета.

В  кінці  останнього  рядка  -  багатокрапка...
Ця  недовершеність  хитка
тріпоче  пташкою  в  руках
в  чеканні  ранку.

Блакить  світанку  над  листом  затрепетала.
Недоговореність  хрестом
від  незашторених  вікон
на  стіл  лягала.

Ця  тінь  від  рам  знайшла  листок,  перехрестила.
Останнім  виявився  крок,
був  ненадійним  цей  місток
так  непростимо.

Що  ж  раптом  доля  розвела  свої  долоні,
життя  скотилося.  Не  знав
у  чім  була  його  вина  
в  кінці  погоні.

У  тім,  що  знав  таємний  знак  у  межислів"ях?
Стікала  краплями  весна
з  його  пера,  як  із  весла,
на  рани  сіллю.


На  нервах  писаний  рядок  -  кардіограма.
Уривки  плутаних  думок...
поміж  своїми  -  не  пророк,
ця  вічна  драма.

Жив,  як  писав.Писав,  як  жив  -  на  грані  зламу.
Сіяч  не  дочекався  жнив,
і,  дав  би  Бог  йому  сто  жил  -
було  б  замало.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013


ПРОТИЛЕЖНОСТІ

Узявши  від  серця  краплини  гарячі,
з  ромашок  досвітніх  зібрав  по  росині,
в  долоньку  кленову  осіннього  плачу
йому  співчутливо  дощі  насльозили.

У  суміш  додав  ще  іллюзій  рожевість
і  нею  перо  віршотворне  зволожив.
Бентежні  надії  і  муки  душевні
рядками  сплелись,  як  віночком  волошки.

Під  серцебиття  лаштувалися  ритми,
від  рос  чистотою  світились  пориви.
Писалось,  неначе  босоніж  по  бритві,
невмілим  коханням  римоване  диво.

А  потім  ішов,  наче  линув  у  хмарах
і  ніс  біля  серця  не  писані  вірші  -
вуглини,  що  гріли  негаснучим  жаром,
палало  творіння  від  ватри  палкіше.

Ще  сумніви  хвилями  бились  у  скроні
і  марно  ховалась  в  очах  гарячковість...
...Була  це  одна  із  банальних  історій,
невдалий  сюжет,  незавершена  повість.

Бо  дівчині  чудо  ранкових  мелодій
і  рос  опадаючих  дзвін  -  недосяжні!
Гармонії  рим,  як  кульбабки  в  польоті,
для  неї  невартісні  і  легковажні.

Одна  за  одною  ламаються  стріли,
Амур  безпорадно  розводить  руками.
Два  полюси  на  роздоріжжі  зустрілись,
на  мить  у  своїх  почуттях  заблукали.

І,  ніби  слова  ще  в  повітрі  звучали  -
серця  одне  одного  не  розуміли...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013


ПОКИ ЩЕ ВЕСНА…

Колись  ще  буде  це,  бо  так  щороку
передчуттям  невідворотних  втрат
зашелестить,  закрутить  листопад
і  перетнуться  між  галуззям  дати-строки.

А  поки  що  земля  в  обіймах  неба
так  віддано  вагітніє  теплом,
і  снить  новонародженим  зелом,
по  краплі  сонце  роздаючи  стеблам.

Зозуля  вкотре  збилася  з  рахунку,
з  похмілля  джміль  товчеться  до  вікна...
Щороку  метушлива  новизна
дурманить  голову,  туманить  думку.

Весняна  акварель  -  прозора  крапля
стече  між  хмар  і  розмережить  пруг.
Блискуче  лезо  переверне  грунт
під  перегуки  грозового  травня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013


ПОГЛЯД З ІНШОГО ВИМІРУ

Львів  -  Тернопіль.  Присвячено  П.Н.

Гіркоти  солодкавої  дим  наколисує  спогад
світлоокої  жінки  у  закутку  темного  бару.
На  столі  філіжанка  висвічується  жовтобарвно,
на  трояндах  прозорить  слізьми  вечорова  волога.

Це  вже  було  -  п"янка  густота  диму,  дива  і  звуків,
разом  з  кавою  б"є  хвилепульсом  у  скронях  і  венах.
І  розносить  по  залі  пелюстки  фантазій  Шопена
блідочолий  маестро,  розкинувши  крилами  руки.

За  вікном  -  довгогривий  Адам  і  розкрилений  ангел,
сотню  літ  не  зійдуться  ціною  за  бронзову  ліру.
Засинаючий  день  посилає  останню  офіру  -
усміхається  їм,  поки  десь  поміж  зір  не  розтане.

А  рука  неуважно  клопочеться  над  пелюстками,
стигне  кава.Для  погляду  сутінки  стін  -  не  завада.
Недалеко  на  схід  і  вже  інша  зоря  понад  ставом,
руки  сонного  лісу  в  обіймах  палких  листопаду.

Місто  -  самозакоханий  красень  на  полі  терновім,
п"є  кохання-вино,  наче  спраглий  спекотного  літа.
Тут  навчилось  дівча  і  його,  і  любов  розуміти,
і  гармонію  музики  слів  на  віршованій  мові.

За  прощаннями  -  зустрічі  калейдоскопом  на  сцені,
що  було  -  те  було,  вже  не  зміниш  і  не  заперечиш.
Пригадалось  колишнє,  можливо  тепер  недоречне:
"Залишилась  барокова  сутність  лише  на  Музейній..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013


ЗА ДЕНЬ ДО РОЗСТРІЛУ

До  70  річчя  загибелі  М.Семенка

Там,  угорі  -  мій  світ,  розтятий  на  клітини,
полощеться  на  вітрі,  б"є  крилом,  як  птах.
Димком  жовтавим  між  залізних  грат  хмарина
з  блакиті  оксамитової  загляда.

Стіною  вогкою  стікає  тихий  вечір,
зоря  червоно  розмальовує  вітраж.
...І  марні  були  з  прокурором  суперечки  -
презумпція  невинуватості  -  міраж.

Суддя,  відвівши  очі  прочитав  похапцем
і  потяг  криком  пісню  зеків  заглушив.
Ворота  клацнули,  не  залишивши  шансів
в  майбутньому  для  української  душі.

Вихропує  "смотрящий"-  злодій  у  законі,
ненависне  життя  через  тривожний  сон.
Мій  біль  водою  у  несправнім  водогоні
у  ритмі  крапель  б"є  по  барабанах  скронь.

Крізь  болоття    грузьке  тюремного  жаргону,
крізь  мертву  тишу  мурів,  дзвін  колючих  струн,
пером  і  словом  я  калиноньку  червону
піднести  хочу,  як  зажурену  сестру.

А  воля  жайворонком  над  полтавським  степом
манила,  звала  в  мандри  за  далекий  пруг!
...Ридала  у  куті  згвалтована  Евтерпа,
ховаючи  розпуку  у  вінку  із  рук.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013


РІЗНОКОЛЬОРОВА НІЧ

Виявляється,  що  я  утаємничено
у  буденностях  щодня  чекаю  вечора.
І  не  розгадаю,  звідки  він  спливе  щораз
в  чорнобілий  світ    рутинного  і  звичного.

Поскидає  маски,  позмиває  вдаване,
витре  білозубу  цвіль  нещирих  усмішок.
Замість  них  обличчя  розфарбує  старанно,
і  в  очах  запалить  мерехтливу  гру  свічок.

Барвами  мінливими  вогнів  неонових
висвітить  вона  двозначність  поглядів.
Та  вони,  як  постріли  з  театру  поля  дій,
не  вбивають,  лиш  дурманять  голови.

Між  парфумами  жадань  гірчить  жіночістю
незборима  зваба  Євиного  яблука...
Так  чому  ж  розгублено  дрижить  твоя  рука
на  краю  поміж  цнотливістю  й  порочністю?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.03.2013


ВПЕРШЕ

Він  прийшов  серед  ночі  дощем,  наче  шепотом,
легкий  подих  зітхання  майнув  попід  віями.
І  від  нього,  такого  незнаного  й  теплого,
незборимим  жаданням  кохання  повіяло.

Потягнулась  до  нього  крізь  сон  кожна  гілочка,
(Юна  яблунька  цвіту  що  зроду  не  відала),
звідки  він  -  цей  лякаючий  шал,  ці  вогні  в  очах?
Ця  бентежлива  пристрасть,  ця  млість  несподівана?

Ледь  торкався  кори  бігунками-струмочками,
не  минав  ні  горбочка  цнотливої  стрункості,
не  спиняючи  втіх,  не  затихнувши  хоч  на  мить,
у  одному  акорді  злились,  наче  струноспів...

То  пручалась,  то  прагнула  знову  лавину  ласк,
поки  сон  переміг  у  змаганні  з  повіками.
...Перший  промінь  відчувши,  юначка  прокинулась
і  засяяла  вперше  рожевими  квітами!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013


ОСІННЯ МЕЛОДРАМА

Діва  стара,  запізніла,  розгублена  осінь
сум  розтуманила  свій  по  садах  і  городах.
Золото  взяли  вітри,за  негодами  врода,
краплями  змита,  струмками  стекла  по  дорозі.

Юнка  оголена  -  яблуня  простоволоса,
плаття  багряним  шиттям  шелестить  під  ногами.
Тільки  на  самім  вершку  золотавіє  досі,
вітром  овіяний,  мріє  листок  нездоланний.

Марить  далеким  -  весна,  пелюсток  білосніжжя
в  танці  надій,  сподівань  на  нескорену  вічність.
Бруньок  незайманих  запах,  хвилююче  ніжний,
біг  по  корі  лоскітливо-пестливих  струмочків.

Сон  обірвався.  Захоплює  дух  у  польоті.
Вітер  на  бубнах  дахів  розсимфонює  ранок.
Соло  листочок  веде  в  одинокості  гордій,
це  фуете  з  усвідомленням  самообману.

Сіра  слизотність  осінньої  меланхолії
десь  унизу,  каруселиться  мить  у  нестримі,
ніби  ще  трохи  і  з  птахом  -  у  вирій,
крок  в  позачасся,  в  четвертий  омріяний  вимір.

Та  листопад  у  істериці  бився  недовго,
стомлено  схлипнув  в  пусте,  невагоме  повітря.
Захват  польоту  завершується  епілогом  -
нице  падіння  з  долоні  підступного  вітру.

Невідворотньо  зближається  вогка  холодна  байдужість,
мить  боротьби  суперечностей  -"бути  -  не  бути..."
Переривається  часу  циклічна  окружність,
осінь  із  книги  викреслює  слово  "майбутнє".

Ось  і  земля  -  це  морозом  ціловане  ложе,
опіком  перше  торкання  судини  судомить.
Погляд  останній  угору  -  чи  хто  допоможе?
Марно.  Над  світом  панує  осіння  утома.

Перевернувся,  зітхнув  і  здригнувся  востаннє,
він  ще  не  порох  дорожній  -  ще  жовтий  листочок!
...Новонароджений  сніг  закружляв  на  світанні
і  поховав  драму  тої  осінньої  ночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013


ПЕРШОСЕНС

Коли  замислююсь  про  долю  драматичну
своєї  мови,  слова  і  культури,
пригадую  Сизифову  спокуту  вічну,
круті  шляхи  і  неприступні  мури.

Заговорив  Еней  на  українській  мові,
а  з  ним  боги,  божата  і  богині  грецькі.
і  в  пику  Петербурзькому  орлові
на  українській  реготався  Котляревський.

Як  молоде  дівча,  що  в  лісі  заблукало,
крізь  польські  хащі  і  московські  буреломи
із  темряви  до  світла  слово  пробивалось,
щоб  часом  не  забули,  звідки  ми  і  хто  ми.

Здавалось,  лиш  трясовина  в  кінці  дороги,
а  по  верхівках  -  довге  "акання"  московське.
І  мова  рідна  -  лиш  в  оселі  хлібороба,
так  віддано  скалькована  по-малороськи...


Та  раптом  струни  Кобзаря  безкомпромісні
так  пристрастно  і  по-весняному  розкуто
влились  яскравосонячно  і  благовісно
у  темний  морок  безбатькІвської  розпуки.

Та  східний  вітер  знову  гонить  крутохвилі
і  повінню  ідей  -  чужинської  полови
з-під  мови  -  храму  української  святині
підступно  вимива  фундаменту  основи.

Та  їм  на  перепоні  ми  поставим  греблю
із  слів  -  цеглинок,  із  віршів  поезопісні.
У  цьому  -  першосенс  і  життєва  потреба,
у  кого  з  Україною  -  душа  і  мислі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013


СЕНТИМЕНТАЛЬНЕ РЕТРО

Ми  не  встигли.
Посварилися  вітер  із  лісом,
небо  хмари  до  ставу  притисло
і  посипались  краплі  достиглі
прямовисно.

Ми  сховали
між  вербовими  косами  пісню,
бо  у  грудях  їй  було  затісно.
Блискавицями  небо  палало
понад  містом.

А  гітара:
"Я  ніколи  тебе  не  забуду,
я  ніколи  тебе  не  побачу..."
Залишилась  нездійсненим  чудом
наша  юність  в  долонях  гарячих.

Закрутили
безпритульні  вітри  на  дорогах,
зневажаючи  перестороги,
між  широтами  напорошили
перелоги.

Відкарали
ці  дороги  чужими  краями,
стрічку  фінішну  ми  перетяли
на  підмостках  життєвої  драми
манівцями.

Наша  лава...
Наче  зморшки  облуплена  фарба,
щось  вона  нам  нагадує  звабно,
ця  пір"їна  на  скронях  сріблява,
безпорадна.

Проминуло.
Очі  різні  у  наших  онуків,
рук  твоїх  мені  вже  не  торкнути,
ти  ніколи  мене  не  впізнаєш...
Час  спокути.

Вечоровість  мій  спогад  остудить
проведу  його  поглядом  вдячно.
"Я  ніколи  тебе  не  забуду,
я  ніколи  тебе  не  побачу..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013


ЛЮБІ

Кожен  рядок  в  катрені  написаний  в  іншому  розмірі,  але  повторюються  в  наступному  катрені.

Чуєш,
як  дзвенять  напружено  й  гостро
струни-рядки  на  ладах  віршотворіння?
Стукають  в  пам"ять,  як  бажані  гості,
во  ім"я  твоє  і  пісні  во  ім"я.

Знаю,
стугонять  не  в  такт  і  не  в  розмір,
рвуть  посторонки,
на  шматки  бризкають  строфи.
Лише  для  того,  щоб  березня  розквіт
спинив  на  бігу  і  роки,  і  строки.

Слухай,  
як  у  тебе  сила  з  безсиллям
так  гармонічно  сплелись  у  вічний  поклик?
Тільки  одного  у  Бога  просив  би,
щоб  весни  в  тобі  ніколи  не  змовкли.

Бачиш,
як  на  долоні  роки  квітами,
як  на  екрані  у  кіно  -  чітко  й  виразно.
Хочу  одного  у  Бога  просити  -
щоб  ішли  ми  усіми  світами  разом!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2013


ДУБНО. НІЧ. В КОТРИЙ РАЗ…

Не  торкаючись  трав,
не  лишивши  сліда  в  порохняві  доріг,
уникаючи  поглядів
вікнами  розокулярених  міст,
у  сідлі  він  летить
і  ніколи  йому  не  завершити  біг,
поки  знов  на  шляху
не  постане  з  віків  той  обпалений  ліс.

Стрічний  вітер  
вплітає  сваволю  в  вуздечку  коня.
Дно  зіниць  -  
зцементований  відчаєм  попіл  зотлілих  надій.
Щось  шукає  у  світі  живих,
чи  намарне  когось  доганя
блудний  син,  нерозкаяний  Богом,
непрощений  батьком,  Андрій.

У  загублену  шаблю
сосновим  корінням  вгризається  час.
Тисне  в  плечі,  як  плата  за  зраду,
чужинський  жупан.
Та  удень  і  вночі,
знову  кличе,  зове  блідочоле  дівча
за  собою  у  ніч,
у  солодкий,  знеможено-хтивий  туман.

Кволі  руки  її  
розірвали  братерства  сталевий  ланцюг.
Вірність  серця  зіткнулась  з  обов"язком  -
антитіла!
Порятунок  від  батька  -
сльозами  відточена  крапля  свинцю
на  свитині  козацькій
розлитим  червоним  вином  розцвіла.

Ця  краплина  упала  на-терези,
названі  -  "пекло  і  рай".
Лиш  здригнулись  вони,
а  Суддя  зрівноважив  і  гріх,  і  добро.
Злочин  зради  і  вірність  коханню  -
нарівно  закінчилась  гра.
Присуд  -  вічно  летіти
між  брудом  землі  й  чистотою  зірок.

На  зчорнілих,  беззвучних  губах
вічно  нести  полячки  ім"я,
лоскотати  невидимим  щовком  волосся
чекання  долонь.
Але  знову  вітри
незборимо  вертають  на  "круги  своя"  -
Дубно,  ніч.Кожен  грає
призначену  автором  роль.

Незбагненно  -  чи  ніч,  наче  очі,
чи  очі,  як  стомлена  ніч.
Переплетення  слів
з  невгамовністю  губ  -  епілог  в  небутті.
Голубі  переливи  прозорості  душ,
що  прийшли  з  потойбіч,
невагомість  туману
з  ознакою  пристрасно  сплетених  тіл.

Буде  ранок,  обвуглений  ліс
і  Тарас  -  чи  людина,  чи    тінь...
Краплі  батькових  сліз
на  долоні  затверднуть  блискучим  свинцем.
Недолюблених  душ,  недомучених  мук,
недожитих  життів
на  останнім  листку
всемогутнє  перо  замикає  кіоьце...

...А  Петро  заховає  від  раю  ключі,
і  відверне  лице.
Унизу  перевернеться  автор
у  темнім  своїм  небутті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408823
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 14.03.2013


НАВІЯНЕ

Вслухаюся,  як  нескінченностопним  ямбом
віршує  сталь  коліс  про  долі  мандрівничі,
і  з  ними  в  такт  здригається  позавіконне
кіно  з  банальним,  передбаченим  сюжетом:
поля,  горби  ганяються  один  за  одним,
байдужі  погляди  селянок  непорушних,
поодиноко  вкраплених  в  зелену  повінь,
із  сапами  -  зразком  технічного  прогресу...

Поклавши  голову  на  брус  червоно-білий,
про  сенс  життя  свого  розмислює  кобилка,
і  з  тугою    в  очах  вдивляється  в  минуле.
Останні  кадри,  і  метелики  жовтаві
спинили  біг  на  тлі  нічного  фіолету,
а  хвиля  часу  розкололась  на  хвилини
об  берег  довгожданий  з  назвою  "  Тернопіль"
з  лицем  багатооким,  незворушно  мудрим.
А  згусток  метушливий  зустрічей  з  прощанням
від  греблі-потягу,  як  повінь,  відкотившись,
струмками  вже  дзвенить  по  лабіринтах  вулиць.

Блищить  долоня  Театрального  майдану
зірками,  змитими  дощем  з  чола  у  ночі.
Над  сходами,  поміж  колон  сховавшись,  вікна
їм  заздрять,  бо  нездужають  у  міжсезоння.
Затіяла  забаву  ніч  із  ліхтарями  -
сліпих  метеликів  із  жмені  випускає,
а  у  Катедри  руки  в  вічному  молінні
вознесені  до  хмар  розмитого  світіння.
Знайомі  назви  вулиць  п"ю  і  не  нап"юся,
цей  запах  кам"яний  п"янить  і  гріє.
Десь  тут  по  тротуарах  бродить  моя  юність,
та  я  для  неї  вже  чужий,  незрозумілий...

Я  поспішаю  повернути  рік  за  роком
свою  відсутність,  наче  плівку  на  початок
відмотую.У  кольоровості  вітринній
посилуетно  час  задкує  у  минуле.
За  рогом  -  двір.Гілками  на  балкон  обпершись,
у  скло  вікон  цікаві  заглядають  клени.
З-поза  дверей  я  чую  голоси  знайомі,
під  пальцем  -  пружність  електричного  дзвіночка...

...ТА  РАПТОМ  ОЧІ  ВІДКРИВАЮ  СЕРЕД  НОЧІ,
А  У  ВІКОННИХ  ТІНЯХ  ЧУЖИНА  ГЛУЗУЄ  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013


РІЗНОБАРВНА ЛЮБОВ

Є  любов,  подібна  на  весну  -
несподівана  і  полохливо  ніжна.
Може  декому  і  буде  з  цього  смішно  -
хай  -  весна,  забудь  зиму  сумну!

Є  кохання,  як  прозорий  дим.
В  тісноті  кімнатних  стін  вона  дурманить,
та,  лиш  вікна  розчини,  -  вона  розтане...
Хай,  як  дим,  та  бути  молодим!

Є  кохання,  як  від  сонця  тінь.
Вдень  слухняно  біля  ніг  вона  лягає,
а  вночі  -  весь  світ  нечутно  обіймає...
Хай,  як  тінь,  та  скільки  щастя  в  тім!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013


ЩАСЛИВЕ НЕЩАСТЯ

"Краплини  сліз,  що  на  очах  застигли,
я  витер  би  листочком  молодим..."
Багаття  гасне,  гіркота  і  дим
беззахисність  очей  запорошили.

Кохала  ти  так  спрагло  і  тужливо,
(кохання  владне  вимагає  жертв.)
Та  спробуй  ухопити  місяць-серп!
Його  любов  хмаринна  і  мінлива.

Нікому  зір  принадність,  роси  травня,
цнотливість  рук,  розбещеність  очей
перемогти  не  довелося  ще  -
твої  суперники  нерівноправні.

Не  заглядай  у  очі  запитально,
недоговореність  його  мовчань  -
глибоко  втаємничена  печаль.
Він  сам  для  себе  -  нерозгадна  тайна.

Його  вірші  -  не  замки  мармурові
і  пісня  рим  -  не  передзвін  монет.
Ти  ощасливлена,  бо  він  -  поет.
І  сказано  усе  у  цьому  слові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013


ЗАРОБІТЧАНСЬКЕ

Цю  мудрість  чули  ми  не  раз  -
там  добре,  де  немає  нас.
І  ось  -  квитки  вже  на  руках,
чекає  нас  сріблястий  птах.

Нам  митник,  наче  піаніст,
щось  на  комп"ютері  натис,
печатку  -  в  паспорт  і  вогні
Нью  Йорк  нам  світить  вдалині.

Неначе  на  ходу  -  в  вагон,
в  реальність  переходить  сон.
І  -  день  за  днем  під  стук  коліс,
лиш  пролітають  назви  міст.

На  вісь  свою  автомобіль  
намотує  десятки  миль,
погоня  з  потом  на  чолі
за  горизонт,  на  край  землі.

Туди,  де  мрія,  де  мета
надій  туманом  огорта,
що  накінець  на  схилі  літ,
у  той  далекий,  милий  світ

наверне  доля  нам  коня  !
...Під  вишнею  -  уся  сім"я,
щасливий  український  рід
на  тлі  вечірньої  зорі.

А  поки  -  штат  Коннектикут,
учора  -  там,  сьогодні  -  тут.
І  перконує  нас  час  -
там  добре,  де  немає  нас...

І  закриває  світ  увесь
ось  цей  зелений  папірець.
На  нім  сміється  в  цей  момент
з  нас  довгогривий  президент.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2013


ЗВИЧАЙ

Ні  що  так  не  згуртовує,  як  звичай,
людей  одної  віри  і  буття.
Як  жити  у  добрі,  а  як  не  личить  -
ще  з  молоком  вливається  в  дитя.

Хто  забуває  звичаї  народу  -
забуде  і  народ  серед  марнот.
І,  ворогам  у  ласку  і  догоду,
уже  підспівує  з  чужинських  нот.

Народу  втрата  -  втрата  свого  ймення,
без  імені  уже  і  ти  -  ніхто.
Нехай  людей  -  лиш  невелика  жменя,
непереможні,  як  вони  гуртом.

Історія  ховає  в  темні  води,
як  спадок  нам  -  сумний  роман:
забули  діти  звичаї  народу  -
за  роком  рік  -  народу  вже  нема...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2013


НОКТЮРН

Долоня  вітру,  пестячи  грайливо,
завісу  білопінну  відгинає,
щоб  небо  чорнолике,  безголосе,
в  кімнату  поміж  рам  могло  вливатись
і  пити  звуки,  як  вино  червоне,
які  розбризкує  фортепіано.

У  такт  на  форте  полум"я  лякливо
здригається  і  ноти  оживають.
У  дзеркалі  відкинутої  кришки
метеликами  пальці  блідосвітлі
легкосповільнено  перелітають
між  чорними  і  білими  квітками.

І  з  цим  польотом  в  лад  слухняні  струни
то  муркотіли  ласкавим  коханцем,
то  буревієм  билися  об  берег,
то  непоспішно  щось  оповідали.

Зненацька  безтурботний  вітер
здмухнув  листок  і  полум"я  погасло,
запала  тиша.Лиш  у  рамі  старовинній
щось  шепотів  сердито  композитор...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407763
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2013


ВЕЛИКИЙ ВІЗ

Хмари  падали  в  море,
облизане  хвилями  небо
обливалось  слізьми
і  ховало  нажахані  зорі.
Перелякані  скелі
чорніли  в  безсилій  покорі,
тільки  обрій  раз  по  раз
над  чимсь  реготався  вогнево

Божевілля  стихій
обгризало  терпляче  каміння,
диким  звіром  тягнулось  
до  постатей  на  узбережжі.  
Буревій  білопінно
пісок  біля  ніг  розмережив.
Оніміло  ворушаться  губи  -
чи  плач,  чи  моління...

Сім  надій-безнадій,
сім  терпінь  в  нетерпінні  сплелися,
як  жіноча  приреченість,
стиснута  в  згусток  чекання.
Нагорода  за  гріх
перейшла  в  покарання  коханням.
Сім  знедолених  доль
піднялися  в  розбурхані  висі...

...У  човні  розшматоване  впало  вітрило  додолу,
хто  молився,  хто  плакав,  хто  берегом  марив.
Та  на  мить  розійшлись,  розчахнулись  розхристані  хмари  -
сім  зірок  показали  рибалкам  дорогу  додому.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2013


ДЕЖАВ"Ю

Наш  приземлений  розум  ніяк  зрозуміти  не  хоче
чорноти  нескінченність  -  це  грізне  мовчання  над  нами.
Але  знову  і  знову    вона  нас  хвилює  і  манить,
ніби  ми  нетутешні,  а  з  тої  далекої  ночі.

Ні  кінця,  ні  початку  -  несхибна  розміреність  часу.
Лиш  політ  у  нікуди  й  ні  звідки,  без  коми  і  крапки.
І  розлякують  коні  миттєвості  загнаним  храпом,
На  Чумацькім  шляху  сріблом  напорошивши  зірчасто.

Там  вчорашні  секунди  -  уламки  хвилин,  як  непотріб,
антисонце  -  гігантська  діра  пережовує  їх  у  минуле.
Щоб  у  новім  житті  немовляти  душа  не  пімнула,*
і  з  нуля  починала  це  пекло  життя.  Уже  вкотре.

Непрокліпнувши,  ми  стоїмо  перед  чорним  квадратом,
перед  надгеніальністю  чорних  глибин  макросвіту.
розриваються  шви  від  напруги  у  пам"яті  -  звідки
це  пізнАванності  відчуття,  передбачення  втрати...

*Пімнула  (діалект)-  згадала

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013


ПОТАЄМНЕ

Не  приведи,  Господь,  відчутись  переможеним,
чи  звіром,  чи  людиною,  чи  випадковістю.
Завчасно  руки  опускаючи  знеможено,
завершити  сюжет  посередині  повісті.

Чекання  на  губах  гірчить  невідворотністю,
вже  лихоманить  нетерплячого  суперника.
Та  гру  продовжую!  Хоч  і  не  побороти  цю
примхливість  долі  разом  з  силами    химерними.

Супернику  приходить  разом  з  урочистістю
тріумфу  мить,  із  квітами  і  тостами,
ерзацвітаннями,  позиченою  щирістю,
усмішками,  наскрізно  заздрістю  порослими.

Не  перетнись  мій  шлях  підступною  зневірою,
що  там,  за  пругом,  він  розтане  у  туманностях.
І,  наче  птахові,  що  повернув  із  вирію,
він  несподівано  намріється,  примариться.

Що  ж,  марнослав"ям  у  польоті  не  поранений,
білію  вільно  світом,  як  листок  із  зошита.
Бо  щастя  не  в  досягненні  мети,  а  в  прагненні
польоту  в  незавершеність  у  вічнім  пошуку.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407370
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013


ВОВЧІ ЗВИЧАЇ

"Протестучі  пенсіонери  були  розігнані  хлопцями  спортивонї  статури,  в  шкіряних  куртках."    З  новин.

Живеш  серед  вовків  -  то  вий  по-вовчому...
Я  чую  цю  пораду  і  промовчую.
Бо  між  вовками  мало  вити  голосно,
ще  ікла  шкірити,  і  груди  -  колесом.

І  слід  у  слід  за  тим,  хто  йде  попереду,
по  лезу  долі,  як  по  краю  берега.
Не  повернути  на  бігу,  не  схибити.
На  полотні  морозу  зорі  вибито,
здригаються  у  такт  із  хриплим  подихом
довкола  рогу  місяця-молодика.

Тут  не  простять  ні  слабості,  ні  кволості,
закон  не  пробачає  випадковості!
Пружна  хода  по  снігу  зашкарубливім.
Цей  запах  крові!  Заповняє  груди  він...

Чманіє  зграя  від  невідворотності
тріумфу,  бо  не  має  порятунку  ціль.
Солодкий  дух  беззахисного  відчаю!
...І  кроки  жертви  по  життю  полічені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2013


ОЧИЩЕННЯ

Сів  я  в  потяг  цей,  не  обираючи
напряму  і  станції  призначення.
Ще  не  знав  ні  прикрощів,  ні  радощів,
примхами  дорожніми  не  навчений.

Довгий,  наче  черга  за  хлібиною,
відбивав  колесами  миттєвості
і  лишав,  хвилина  за  хвилиною,
клапті  долі  на  чужій  місцевості.

Вікна  невідомістю  зашторені,
як  ведеться  у  сюжеті  гострому.
Ми  прийшли  невдалими  акторами
у  театр  обмеженого  простору.

Наше  амплуа  -  це  роль  мандрівника,
покупейно  визначені  випадком.
Реаліст  сидить  навпроти  мрійника
і  керуються  не  правилом,  а  винятком.

Тут  їмо,  кохаєм  і  кохаємось,
недоладно  удаємо  грішників.
Скільки  часу  на  марноти  згаялось,
не  збагнувши  в  метушні,  що  річ  не  в  тім...

Вийде  хтось  і  вже  не  повертається,
хтось  валізи  розкладає  гамірно.
Тут    за  понеділком  зразу  -  п"ятниця,
часу  гра  із  легковажним  наміром.

Але  є  обмеження  у  вічності,
заскрегочуть  двері  на  завершення,
вийду  просто  у  жовтневу  ніч  в  росі
і  розтану  в  ній,  неначе  вперше  я.

Повезе  вагон  у  нерозгаданість
мій  багаж  із  дріб"язкових  клопотів  -
штучні  радощі,  таїни  зрад  чиїсь,
нісенітниці,  що  дощ  налопотів.

Праведною  щирістю  полонений,
з  тишею  незайманою  вінчаний,
чистоти  землі  торкнусь  долонями
і  життя  почну  новими  віршами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2013


РІЗДВЯНЕ

Білозубо  виблискує  степ  під  святковим  обрусом,
тихопружно  прозорить  чекання  Різдвяного  чуда.
Кришталево  ковил  дзеленчить  заморожени  вусом,
над  безмежністю  грається  з  вітром  чаїна-приблуда.

Та  застигла  краса  козакового  зору  не  вабить,
біг  коня  випереджує  думка,  минаючи  обрій.
Їй  зрадлива  закутість  річкового  скла  -  не  завада,
поки  кличуть  і  ждуть-  не  дождуться  з  вікон  очі-зорі.

Там  із  маком  чекання  в  макітрі  рука  розтирає
краплі  літнього  сонця  -  пшенично-медова  посвята.
По  стеблині  дідух  у  куті  душі  вмерлих  збирає,
під  липневий  укіс  роздухмянили  хату  дівчата.

Мати  гримає  на  дітвору,  бо  вогонь  -  не  забава,
бабця  "Бог  ся  рождає..."-терпляче  сестер  научає...
А  по  заходу  вже  розлилась  золотава  заграва,
Новородженого  радо  людність  Христова  стрічає.

...Кінь  сахнувся,  почувши  ланцюг  із  слідів  сіроманця,
розігнавши  навіяне  зачарування  від  марень.
Обіч  шляху  в  ярах  затаїлись  хати-хуторянці,
як  задумані  вдови,  без  диму,  вогню,  господАрів...

Серед  поля  -  чепігами  плуг,  як  волання  до  неба,
без  гарячих  долонь  дичавіє,  іржавіє  рало.
Чи  героїлось  тут,  чи  невільництвом  пахне  ганебно?
Вже  ні  сліз,  ні  людей  -  до  сухого  все  переридало.

Кінь  хропе,  нетерпляче  вудила  гризе,  б"є  копитом.
Ці  горби  вдалині  зустрічають  пізнаванним  димом.
Там  -  вогонь  у  печі,  там  кутя  і  вино  недопите,
там  лунає  життя,  наче  Богом  дароване  диво.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013


МАТИ ( З В Набокова)

"...а  наостанок  лиш  Його  слова...Прости  їм...бо  не  відають,  що  діють"  slon

Вже  сутеніє.  Розп"ялИ...Поміж  олив
народ  з  Голгофи  вниз  поплив,
поповз  повільним  змієм.
І  бачили  усі,  як  стежкою  в  туман,
страшну  і  сиву  Іоан  
додому  вів  Марію.

Допоки  засіріє  ранок  до  вікОн,
він  буде  слухати  крізь  сон
її  ридання  й  муки.
А  що,  як  би  Христос  життя  своє  зберіг,
і  з  піснею  через  поріг
простяг  до  неї  руки?

Воскресне  Божий  син  у  сяйві  торжества,
жінок  чекатимуть  дива
на  місці  поховання.
Торкнеться  плоті  недовірливий  Хома.
Започаткує  новина
майбутні  святкування.

...А  Мати  залишилася  невтішною.
По  задуму  Всевишнього
ні  в  перший  день,  ні  в  третій,
ні  в  сотий  син  смаглявий,  як  колись,
не  гляне  у  блакитну  вись,
у  небо  в  Назареті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013


ПРОЗРІННЯ

Напиши  мені  в  світи,  чи  ще  росте
черешнева  пісня  в  мами  на  городі?
Чи  наспівне  слово,  тихе  і  просте
у  краю  моїм  уже  не  в  моді?

Напиши,  чи  гра  квітневих  завірюх
гостем  шелестить  у  вікнах  на  світанні?
Чи  байдужий  час  каштанами  на  брук
похвилинно  книгу  осені  читає...

Не  пиши  лише,  що  мами  вже  нема.
Що  черешня  всохла,  а  душа  прозріла
запізніло.  І  натягнута  струна
незагоєності  в  серці  оніміла.

Хмарить  небо  сумом  без  причин
і  солоністю  спливає    по  листочку.
Дощ?  Чи  шепіт  з  потойбічних  далечин:
"Ой,  та  чи  не  боляче  тобі,  синочку?"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013


ЛИШЕ ПРО КОЛЬОРИ

Була  у  хлопця  сорочка,
вишита  дрібно  хрестами.
Були  замріяні  очі,
карі,  такі  ж  як  у  мами.

Була  душа,як  калина,
ніжна  і  світла,  як  сонях.
Ніс  він  свою  Україну,
наче  кришталь  у  долонях!

Мати  вгадала  з  нитками,
колір  під  чуб  в  позолоті,
на  полотні  домотканім  -
сині  волошки  на  жовтім.

Та  вишиття  те  барвисте
око  вороже  разило.
Світ  розколовся  і  блиснув...
Впало  червоним  на  біле
серце  русявого  сина.
Нащо  так  сильно  кохати
рідну  свою  Україну
вчила  згорьована  мати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013


ПОЦІЛУНОК

Хто  бачив,  як  мати  цілує  дитя?
Це  -  гама  невисказаних  почуттів  -
тривога  за  цю  безпорадність  життя,
намріяна  гордість  майбутніх  звитяг,
чи  втома  уривками  бачених  снів?

Хто  бачив,  як  мати  читає  листа,
де  сина  рука  приторкалась  здаля...
Цей  омут  примарний  -  далекі  міста,
(вже,  кажуть  великим  начальником  став).
Розмила  сльоза  на  конверті  ім"я.

Хто  бачив,  як  мами  синівські  уста
торкнулись.  І  хто  рахував  ті  роки,
як  поїзд  із  сином  у  світ  засвистав-
до  цвяха,  забитого  в  дошку  хреста,
що  мами  завершив  прожиті  роки.

Хто  бачив,  як  між  переплетених  рук
здригнувся  на  мить,  затремтів  образок,
свіча  похилилась  і  стихло  навкруг...
І  після  душею  затаєних  мук
зустрінув  її  милосердливо  Бог.

Цієї  хвилини  чекала  вона
десятками  літ.  Знову  кликав  її
ночами  недоспаними  до  вікна,
і  мрії  і  дійсність  сплітались  у  снах  -
синочку,  де  руки  і  очі  твої?

ПІСЛЯМОВА:
Синівська  ласка  у  конверті,
як  жебракові  -  хліба  в  клунок...
Матусі  треба  було  вмерти,
щоб  дочекатись  поцілунок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013


ОДИНОКІСТЬ

Біля  воріт  старенького  будинку,
обпершись  на  облуплені  штахети,
в  ранкових  променях  стояла  жінка.
А  по  дорозі  -  школярі,  букети...

А  їй  давно  спішити  вже  не  треба.
Не  кликали  чомусь  на  перший  дзвоник...
Лиш  вересневе  прохолодне  небо  
на  неї  спогад  мимоволі  зронить.

Щороку  серце  вчительське  в  надії,
чекає  вересня,  неначе  чуда.
Згадають,  хто  розумне  й  вічне  сіяв,
покличуть,  є  ще  в  школі  добрі  люди.

Довно  не  говорила  з  чоловіком  -
не  донесуть  недужі  ноги
туди,  де  вже  не  перше  літо
над  ним  ромашки,  від  роси  вологі.

А  серце  у  самітності  не  твердне,
і  старість  все  вразливіша  шороку.
Лиш  прибіжить  сусідка  щиросердна
у  проміжках  життєвої  мороки.

Весною  хтось  заходив  випадково,
з  цукерками  подарував  пакунки.
Сама  не  їла,  лиш  поклала  в  сховок  -
чекають,  може  хтось  прийде  з  онуків.

Засохли  ласощі,  зів"яли  квіти
під  фотографіями  дорогими.
Та  не  везуть  здаля  онуків  діти,
а  роки  пролітають,  як  хмарини...

Старенька  вчителька,  знайома  й  рідна,
ласкавий  усміх,  зморшки  під  очима.
Я  ще  живу!  Я  ще  комусь  потрібна!
І  спогад  в  молоді  роки  ще  кличе!

...Зітхнула.  Тихо  двері  зачинила.
Святковий  день  минає,  сонцем  вмитий.
В  чеканні  знову  до  віконця  сіла,
дай  Бог  за  рік  до  вересня  дожити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013


До бібліотеки . Розділ " Поети Америки"

ANNE  BRADSTREET  (1612  -  1672)
An  early  colonist  in  Massachusetts,Bradstreet  was  also  Averica`s  first  pablished  poet,  the  wife  and  dauther  of  governors  of  the    Massachusetts  Bay    Colony,  and  a  mother  of  eight.

To  My  Dear  and  Loving  Husband.

If  ever  two  were  one,  then  surely  we.
If  ever  man  were  loved  by  wife,  then  thee.
If  ever  wife  was  happy  in  a  man,
Compare  with  me  ye  women  ,  if  you  can.

I  prize  thy  love  more  than  whole  mines  of  gold,
Or  all  the  riches  that  the  East  doth  hold,
My    love  is  such  that  rivers  cannot  quench,
Nor  ought  but  love  from  thee  give  recompense.

Thy  Love  is  such  i  can  no  way  repay;  
The  heavens  reward  thee  manifold  i  pray.
Then  while  we  live,  in  love  let`s  so  persevere  
That  when  we  live  no  more,  we  may  live  ever.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2013


СЕЛЯНСЬКИЙ БЛЮЗ

Ображеним  псом  ліве  колесо  скиглить,
кобилка,відчувши  батіг,  стрепенулась.
Та  грози  травневі  давно  проминули
і  осінь  льодком  при    дорозі  застигла.

В  селянських  очах-незворушне  терпіння
і  лагідний  блиск  стограмової  втіхи.
Розтанули  прикрощі,  згинуло  лихо...
Над  обрієм  до  безтурботності  тихо!

Десятками  літ  між  кобилячих  стегон,
як  жорнами  перетиралася  доля.
І  впала  за  возом  паруючим  его,
каштанами  краєм  замерзлого  поля.

А  хтось  заглядає  в  космічні  простори,
чи  влади  шукає  для  повного  щастя...
То  все  -  метушня.Бо  сьогодні  на  часі  -
це  збіжжя  в  мішках  і  картопля  в  коморі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013


ЗНОВУ КАТЕРИНА

Нове  століття.  Юна  Катерина...
Укотре  починається  поема,
коли  дівча  прискорює  хвилини
і  кличе  тишею  садочок  темний.

Ховає  Усмішку  жартун  вусатий,
чекаючи  "хохлушку"  легковажну.
Підпилий  місяць  виглядає  сватом,
заквітчано  стоїть  черешня-свашка.

Немає  ще  ні  воєн,  ні  походів,
ще  в  білий  день  Катруся  носить  воду.
Та  вже  посіяні  жоржини  жовті
і  обрієм  темніє  на  негоду.

Там,  за  Дніпром,  ще  став  не  взявся  льодом,
надії  квітнуть  на  чолі  віночком.
Ще,  кобзою  народженим  акордам,
не  вторить  ліс  дитячим  голосочком.

Ще  серденькові  літо  не  віщує
чужих  доріг  спекотної  задухи.
Зимовий  вітер  снігом  не  вінчує
сиріт,  і  Богом,  і  людьми  забутих.

Та  буде  все  це,  буде,  не  минути!
Ще  бризне  з-під  копит  гірка  образа.
І  змиє  гріх  гріхом  вода  спокути
за  всіх,  покараних  коханням,  разом.

Блукають  по  краю  Катрусини  нащадки
і  гулі  набивають  тими  же  граблями.
Поема  починається  спочатку:
"Кохайтеся,  чорнобриві,  та  не  з  москалями..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405894
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013


БЛИСКАВКИ ( В чотири рядки)

Гідність  спить.  На  столі,  на  душі  і  на  совісті  пусто.
Несвідомо  щось  муляє,  щось  заважає...
Починає  цікавити  нас:  "Ти  мене  поважаєш?"
лише  після  четвертої  склянки  і  жмені  капусти.

         *        *        *

Над  вікном  осиченька  пристрастю  дрижить,
без  кохання  хоч  на  мить  в  світі  їй  не  жить!
Заглядає  до  вікон,  стогне  раз-по-раз...
Нащо  мені  купа  дров,  як  у  мене  -  газ!

         *        *        *

У  центрі  -  кров  і  дим,  іде  смертельний  герць.
важкі,  легкі  фігури  -  все  побито.
По  краю  пішачок  прокрався  тихо,  скрито...
Король  оглянувся  -  на  дошці  новий  ферзь!

         *        *        *

Хтось  чобіт  яловий  наглянцював  нарешті,
каблук,  як  дзвін;  гармошкою  -  халява,
носок,  як  "лампа  ілліча",  засяяв.
Дивись,  він  вже  затоптує  поважні  мешти!

         *        *        *

Талант  -  вільнокрила  пташина,
за  гратами  схований,  гине.
Ще  гірше,  як  ним  замітати
в  хліву  золотого  теляти.

         *        *        *

Я  про  любов  не  вмію  голосно,
лише  краплинно  по  листочку,  пошепки.
Та  в  небі  зорі  підуть  колесом,
і  кліпне  місяць,  шепотом  сполошений.

         *        *        *

По  змозі  не  судіть  мене  суворо,
що  йшов  не  вздовж,  а  поперек  доріг.
Я  вперше  жив,  та  не  змінив  би    тори,
як  би  я  знову  повернутись  зміг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405854
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013


ТАЄМНИЦІ ЛІСУ

Подощово  ліс  розкраплено,
між  дерев,  ярами  -  припарки.
А  у  клена  на  руках  вино  -
кольорові  жовтня  вигадки.

Скрип,  розмови  нерозбірливо,
тягарем  років  приглушені.
В  спину  дивляться  докірливо
душі,  гіллям  розгалужені.

Вирва  раною  потворною,
кровоточить  серце  осені,
у  шаленстві  рукотворному
відпалали  ранки  росяні.

Вкрите  дно  іржі  солоністю,
час  збіга  рудими  цівками,
незакінченою  повістю
з  обгорілими  сторінками.

"Со  святими..."-понад  зрубами,
"...упокій.."-ще  тліє  сумом  спів.
Скорострілами  обрубано
цвіт  нескореної  юності.

Як  сухотний  кашель  вогкістю
підземеллями  жертовності...
Зрада  б"є  невідворотністю
в  скроню  націосвідомості!

Невідмолені,  непрощені
душі  вічною  спокутою,
калиновістю  пророщені,
від  минулих  зим  розкутою.

Під  корою  злого  домислу
чистота  ідей  похована.
Переважило  коромисло
вже  останніми  патронами!

"Ще  не  вмерла..."-  обірвалося.
Лісом  -  грім  при  небі  чистому...
І  луною  обізвалося,
подолавши  роки-відстані!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013


ПРО БОРЩ І НЕ ТІЛЬКИ… (Вірш - пересторога)

Сотворіння  борщу  я  б  назвав  ворожінням-
щоб  листок  до  листочка,  все  вчасно  і  все  до  ладУ.
Чари  сонця  й  землі  усмоктало  коріння,
щоб  не  втратили  люди,  написане  їм  на  роду.

Із  пестливих  долонь  землелюба  трипільця
запліднилася  нива  зерном  україноєства.
І,  заливши  ріллю  сонцекров"ю  по  вінця,
уродила  народом  на  тисячолітні  жнива.

Переможно  верталися  вої  Олега,
вдалині  зруйнувавши  чужинську  ворожість  ущент.
І  княгиня,  подякувавши  оберегам,
частувала  його  оксамито-червоним  борщем.

Відряджала  Андрія  на  Січ  Бульбашиха,
до  борщу  покропила  сльозами  зубець  часника.
Підвивала,  ридала,  молилася  зтиха.
Ніби  знала  вона,  що  востаннє  годує  синка.

Манівцями  до  лісу  тривожна  Ганнуся,
притискала  у  хустці  ще  теплий  з  борщем  казанок.
У  пілотці  під  зіркою  не  промахнувся-
страву  й  кров  розчинив  у  долонці  кленовий  листок.

На  Дніпрі,  чи  на  Прип"яті  у  вишиванці
в  котрий  раз  ще  шаткує  капусту  жіноча  рука.
І  не  зна...
...Што  хазяйка  задумалась?  Ну-ка  тащи
ети  ваши  хохлятские  красние  щі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405403
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.03.2013


ВОЛЯ

Угорі  ще  останні  зірки  не  розтанули,
і  куди  зачарованим  оком  не  кинь  -
малахітовий  степ,  і  крізь  ранішню  синь,
наче  клапоть  хмарини,  летить  над  отавами
легкокрило-щасливий  від  дикості  кінь.

Розсипається  грива  вітрилом  наповненим,
терном  чесана,  вмита  травневим  дощем.
Степові  полини  з  ковилою  товче
розкуйовджена  воля  копитом  некованим,
під  присвист  батога,  не  принижена  ще.

Сивий  полиск  боків  ще  не  витерто  шлеями,
до  свободи  розбіг  не  втинали  віжки,
і  не  зваблював  хліб  із  чужої  руки.
Що  із  того,  що  доля  колись  ще  нашле  йому
неподолану  втому  підЙомів  крутих...

А  господарські  коні  ішли,  ніби  крадучись,
поки  в  полі  іржав  неприручений  біс.
І  ховали  в  очах  неподолані  заздрощі,
витягаючи  долі  обридлої  віз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013


ДІМ

Я  не  люблю  поламаних  замків.
Беззахисних  дверей  із  протягом  забави...
Минуле  клацає  сталевими  зубами,
ховаючись  у  сутінках  кутів.

Навіяна  чиясь  невидима  присутність
на  тишу  дому  накладає  нову  сутність.

Коли  минувшини  неквапний  крок
з  рипучим  стогоном  відтворюють  мостини,
зітхаючи,  прошепотять  старезні  стіни,
що  в  світі  має  все  і  час  і  строк.

Здригнеться  полум"я  свічі  на  підвіконні,
коли  крізь  шибу  морок  простягне  долоні.

Майне  на  сходах  невиразна  тінь,
подоба  людських  рис  прозоріє  хмаринно.
Тремтячий  заклик  рук,розгорнутих,  як  крила...
Не  спить  душа  у  другому  житті.

Розтанула  межа  між  дійсним  і  містичним.
а  дім  старий  мовчить  про  долі  драматичні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013


Аби не згубити…

Нас  літаки  розносять  крізь  тумани
і  потяги  під  нами  стугонять.
Та  білі  плями  ми  шукаєм  марно  -
в  науці  вже  нема  таких  понять.

Стомився  світ  народжувати  диво,
примхливість  розуму  не  має  меж.
Та  знову  ми  женем  понад  обривом
і  прагнем  екстремалу.  Але  все  ж...

Ні  шал  новин,  ускладнення  застуди
вже  не  страшать.  У  плетиві  доріг
боюсь  хвилин  байдужості  до  чуда
народження  ранкової  зорі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013