Микола Лимаренко

Сторінки (1/8):  « 1»

Отаке воно, життя (Майже за Пушкіним)

Отаке  воно,  життя
Десь  під  хмарами  літає
І  ніколи  не  спитає
Як  існується  тут  вам
З  самотою  наодинці
Як  щодня  думки-убивці
Поглинають  розум  твій
Сповнений  дурних  надій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440497
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.07.2013


І. Г.

-  Не  пила  б…
-  Я  захочу  і  буду!
-  Не  могла  б…
-  Сама  знаю,  як  краще!
-  Подивилася  б,  що  скажуть  люди…
-  То  куди  ж  я  без  нього?  Нізащо!
-  Розумію,  та  пити  даремно.
-  Звідки  знати?  Я  хочу  забутись!
-  Та  повір  же,  так  ліпше  для  тебе!  Лиш  би  з  розумом…  І  схаменутись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440495
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.07.2013


Я ніколи тебе не забуду

Ти  мене  на  світанку  розбудиш
Провести  босоногою  вийдеш
Ти  ніколи  мене  не  забудеш
Не  побачу  тебе  я  тим  більше

Я  закрию  тебе  від  застуди
І  подумаю  "Боже,  Всевишній!"
Я  ніколи  тебе  не  забуду
І  тебе  не  побачу  я  більше

Твої  очі  сльозяться  від  вітру
Без  надії,  мов  карії  вишні
Повертатись  погана  прикмета
Не  побачусь  з  тобою  я  більше

Кілька  слів  у  примарній  тій  тиші
Загубившись,  лунатимуть  всюди
Не  побачусь  з  тобою  я  більше
І  ніколи  тебе  не  забуду

Оригінальний  текст  -  А.  Вознесенський

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397310
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.02.2013


Осінь лягає на твої плечі поволі й меланхолійно

Осінь  лягає  на  твої  плечі  поволі  й  меланхолійно
Закутує  їх  у  шалик  бабиного  літа,  тремтячи  й  зітхаючи
Вона  прощається  з  літом,  надіславши  листа  останнього
Сніжно-білу  зиму  морозну  пророкуючи

Ти  стоїш  серед  лісу  такого  пожовклого
Як  сторінки  забутого  на  горищі  щоденника
Того,  що  як  непотріб  давно  розсипається
Спадаючи  вниз  на  землю  багряним  листям

У  руках  твоїх  тріснута  батьківська  скрипка
Ви  покликані  з  нею  цю  пору  провести
І  репризні  ноти  твого  етюду  осіннього
Вмить  зникають  у  вітті  із  сонячним  світлом

Осінь  плаче  з  тобою  наодинці,  сумуючи
Так  не  хоче  віддавати  останні  промені  теплі
Вона  вмирає  і  довго  й  болюче  агонізує
Сповна  розчиняючись  у  холодному  повітрі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397309
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2013


Вісімнадцятирічній

Шаленіючи  від  звуку  тих  чобіт,
Що  шпильками  цокотять  по  кахлях  слизьких,
В  уяві  малюю  одну  з  типових  робіт
Пензля  нікому  не  потрібного  майстра,  одного  з  тих,
Які  вдень  і  вночі  по  майстернях  гарують
Може,  навіть,  часом  у  ліжку  Музу  цілують
Чи,  буває  й  таке,  як  відсутній  об'єкт  для  натхення
То  зі  склянкою  наодинці  вбивають  сірість  щоденну

Той  художник,  вочевидь,  змалював  би  її  поставу
В  пальто  темному,  чи  плащі,  невелика  різниця
Чи  під  снігом  би  йшла,  чи  дощем,  парасолю,  наприклад,  тримала,
Чи  в  парку  ноги  кутала  в  золоту  із  листя  Жар-птицю
Та,  як  справжній  закоханий,  надав  би  картині  тих  рис,
Що  товариш  по  цеху  йому  б  руку  потис,
Щоби  Муза  дивилась  і  себе  впізнавала,
І  найбільше  з  усіх  його  талант  цінувала

Але  та,  що  летить  по  сходах  униз,  за  поручень  тримаючись
Не  підозрює  і  не  малює  в  уяві  нічого,  крім  злості
На  того,  хто  змушує  її  кудись  поспішати,  зриваючись
З  кімнатини  теплої,  що  складає  її  особистий  простір,
Де  й  без  кави  з  ваніллю,  цигарок  чи  чаю  на  підвіконні
Та,  що  зараз  униз  спішить,  ледве  вставши  зпросоння,
Наодинці  з  проблемами  і  власними  тарганами
Дев'ятнадцятий  рік  вже  проводить  в  таємницях  від  мами

Десь  внизу  затихає  стукіт  взуття  жіночого:
Вибігає  з  під'їзду,  мабуть.  А  хода  ж  її,  хай  швидка,  проте  ніжна
То  одна  лиш  з  принад,  що  ними  Бог  наділив  її,  точно
Знаючи,  що  буде  комусь  потрібна
І  не  самими  тіла  вигинами  чи  волоссям
(Тут  має  бути  рима  банальна.  Скажімо,  мов  пшениці  колоссям)
А  й  з  тарганами  цінуватиме  хтось  і  стане  любить
Може  й  знайдеться  такий.  Але  поки  вона  біжить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397030
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 31.01.2013


Кудлатий сивий терпкий дим

Кудлатий  сивий  терпкий  дим
Ви  нерозлучні  стали  з  ним
Сиділи  за  столом  одним
Й  кохалися  в  пітьмі  вечірній

Дивився  я  на  на  тебе  втішно
Чомусь  тобі  було  так  смішно
Хоч,  зрештою,  це  не  є  грішним
Та  до  образи  було  прикро

Несамовито  і  невпинно
Стукало  серце.  Було  димно
В  кімнаті  стало  зовсім  зимно
А  місяць  в  темряві  сховався

Рука  твоя  в  моїй  руці
Вуста  гуляли  по  щоці
Тіла  купались  в  молоці
Чи  то  мені  це  все  здавалось

Відтоді  зморшками  покрилась
Та  з  димом  ти  не  розлучилась
Від  нього  майже  не  втомилась
А  він  від  тебе  й  поготів

Давно  розвіявся  той  дим
Кудлатий  сивий  терпкий  дим
Ви  нерозлучні  були  з  ним
Й  кохалися  в  пітьмі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397029
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.01.2013


Пряний запах твого текстилю

Пряний  запах  твого  текстилю
Мої  щиро  думки  бентежить
Слова  сказані  без  всякого  стилю
Безсоромно  і  без  обмежень

На  підлозі  коттон  сто  відсотків
А  за  ним  потерте  індиго
Лайкру  скинула  й  швидко  у  постіль  
Хоч  недавно  ще  було  тут  тихо

Копошились  в  волоссі  мурахи
Лапки  їхні  тендітні  тремтіли
Голки,  цвяшки,  електрокомахи
Пробігали  по  спільному  тілу

Ранок  свіжий  кисневим  балоном
Ліг  на  твої  оголені  груди
Післясмаком  від  насолоди
Слова  нізвідки,  погляд  в  нікуди

Спогад  цей  вже  припав  шаром  пилу
Дії  зважені  й  безліч  обмежень
Та  той  запах  твого  текстилю...
Він  бентежить.  І  досі  бентежить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396816
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.01.2013


Лоліта

Чорнооке  створіння  з  волоссям
Кольору  брильянтового  зеленого
Поглинало  творіння  Набокова
У  вагоні  метро  жовтневому
Я  проїхав  із  нею  лиш  проміжок
Поміж  парою  станцій  мізерний;
Споглядав,  як  поспішно  вдягала
Двійко  чорних  перчаток  на  персти
І  лише  один  погляд  блискучих
Тих  очей  на  собі  я  помітив,
Миттю  в  сутінки  хижі  станційні
Просто  взяла  і  спурхнула  звідти
А  тьмяні  ліхтарі  на  платформі
Фарбували  тим  часом  волосся
Їй  в  русявого  різні  відтінки,
Де  та  зелень  й  поділася  зовсім...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396814
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 30.01.2013