| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Небо кромсать на части,
Царапать ногтями тучи.
Где-то же там, правда?..
..не достучаться.
Мучит.
Мне бы с тобой, вместе
Как в 10 лет, помнишь?
Встать до рассвета, слушать,
За руку вдвоем, к морю.
и тогда - нет больше,
нет во всем мире горя.
Ты приходи, сядем
Чаю с тобой выпьем
Я обниму крепко,
слезы мои вытрешь
Но ты всегда рядом
Без приглашения. В мыслях
В сердце, в душе, взгляде
Слышишь меня?..
Если
слышишь, то пусть счастье
Мягко тебя обнимает
Знаю, как сильно любишь
Помню твои объятья
Верю в тебя. Правда.
Люблю тебя бесконечно.
Буду любить. долго.
Сколько той вечности..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427027
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.05.2013
встретить, вернуть, узнать
клетки рубашки мять
спорить, кричать, кусать
губами время вспять
новой строкой с тобой
красным чернилом - "мой"
мерзлым узором в зной
любишь меня такой
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405583
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.03.2013
градус предательства твоими глазами,
моими отказами на сотни помноженный,
летит за ветрами, что в пустоши воют.
не стоят гроша мои оправдания
я множу страдания, какой с меня воин?
хочу откровенно, один на один
расставить все точки, и знаки по буквам.
пусть больно и жарко, хочу возвратить,
хочу отыскать идеальный строй звука,
как было однажды, как было бы впредь.
но чувства - как шум беспросветного ливня
глаза застилают, стекают по коже,
сжигают мосты, чувства портят хороших.
использую шанс, я исправлю ошибку
я жду на мосту
принимаю попытку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405541
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.03.2013
я просто хочу знати, що ти є.
я просто хочу знати, що ти поруч
я хочу, щоб ти знав, що у мені -
як і раніше, світ, наповнений любов'ю,
що не загине в серці те, що ти плекав,
що будуть посмішка і сльози завжди щирі.
я хочу, щоб ти був спокійний:
все під силу
тому, хто вірить в небо, вірить в вирій.
хоч я не знаю, де зараз ти є,
я відчуваю, що найбільша моя сила
в твоїх словах, що, мудрістю бринять.
їх хочу вчинками вкарбовувати в шкіру.
ти - вогник серед тисячі зірок,
ти - той, хто зажди був попереду на милю.
твоїм ім'ям хотілося б наповнить кожен крок.
та страшно: жити так мені не сила.
боюся допускати помилки,
боюсь тебе в собі розчарувати,
але ж ти- той, хто чесно, хто завжди
готовий все зі мною подолати
я впевнена: ти там, де синя далечінь,
де сонце, де повітря чисте, й сосни...
ти там, де щастя і безмежний простір.
між тим, і янгол на моїм плечі
тепер на тебе невимовно схожий
я просто хочу тільки, щоб ти знав:
твоїх очей тепло, їх невгасимий вогник,
твій голос, сильні руки, вічний подвиг
я в спогадах нестиму до кінця
як твій останній, найтепліший дотик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013
стать чайкой, и качаться на волнах
и пропускать сквозь крылья легкий ветер
и не страдать о том, что впопыхах
забыл о самом дорогом на свете человеке
борясь за жизнь, сражаясь за любовь
быть честным;
хоть пути и шатки,
не приносить любимым людям боль
не заставлять терпеть свои повадки
не разбивать надежды близких в пух и прах,
быть преданным одной своей стихие.
в полете находить себя, теряя страх.
дарить друг другу счастье без причины.
стать чайкой, и не думать о былом
лететь, не зная карты и дороги,
бросаясь в волны, помнить об одном:
жизнь коротка, но чайки слишком любят воду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395988
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.01.2013
Как сложно быть героем. даже для себя самого. Наверное это потому что по сказкам мы привыкли, что герои должны быть полностью позитивными. Что они не могут ошибаться, сомневаться, раздражаться, бокопорить и не знать, как поступить. Нам не показывали героев, которые совершают ошибки. не рассказывали, как они живут с этим. Потому мы сами, спустя десятки лет, не можем позволить себе допустить ошибку. Так, будто мы сразу же теряем статус героя. Ведь классический герой детства идеален. Он не спотыкается, не ошибается в людях, не делает глупостей..
И мы, беря с него пример, забываем о том, что на то он и идеальный персонаж, что выдуманный. И примеряя на себя его характеристики, нужно учитывать погрешности реальности, в которой мы живем. Но при этом ни за что не понижать планку.
Ведь "человек должен стремиться к большему. Иначе зачем тогда небо?" (с)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395657
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 26.01.2013
глаза в глаза со страхом ночи
ждешь темноты тревожным сердцем
дыша запретом непреложным
кричишь, теряясь в килогерцах
память режет едким, сладким,
тем, что близко, на что падки
были вместе шаг назад.
выедает. на лопатки
меня бросить ей легко.
полюбив твои повадки, я дышу себе на зло.
время дышит невозможно медленно, исподтишка
душит, дарит воздух, топит
мнет стекло - тюрьму песка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395415
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.01.2013
мою мораль земле придать
давно пора, или предать
себя
тебя
любя.
здесь я. одна.
хочу, так нужно.
капель по крышам
хрипло и натужно
звучит твой голос
в голове,
и из колонок однотонно
течет коктейль.
дышать не модно.
необратимо мне с тобой.
невыносимо в одиночку.
давай уже поставим точку?
давай как раньше, ты - не мой
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.01.2013
я снюсь тебе одна в квартире
рассвет, привет.
не в этом мире
не в этой жизни, а в другой.
буду твоей, ты будешь мой.
в конце строки поставлю пусто
нам никогда не будет грустно
и свет струится с пальцев тускло
наводим буквы. густо-густо.
чтоб громче с памятью молчать.
и пусть все врут календари,
не буду ждать, писать, кричать
привыкло сердце, что над ним
дождей печать...
пожалуй, все.
прости, печаль.
твоя. не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394995
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.01.2013
мені подобається себе сьогодні чути
темним м'яким волоссям шовкову зливу пити
мені не хочеться більше завжди твоєю бути,
ти можеш не питати - так легше все забути
я маю більше спати, щоб все згадати знову
ти маєш більше часу, щоб віддасти новому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394994
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
«Чи є ім’я у цієї темряви? Ця жорстокість, ця ненависть, як вона знайшла нас? Чи то вона прокралась в наше життя, чи ми самі знайшли та прийняли її? Що з нами сталося? Ми проводжаємо наших дітей у світ, як на війну, сподіваючись на їх повернення, та знаючи, що дехто загине дорогою. Коли ми втратили шлях? Нас обійняли тіні, нас поглинула темрява. Чи є ім’я в цієй темряви?Може..це твоє ім’я?»
Що з нами сталося? Ми спокійно слухаємо звичні новини про смерть та голод, а тоді позіхаємо й ідемо на кухню. Чого б такого з’їсти, щоб схуднути? – думаєш ти, доки тисячі дітей в кожній країні світу гинуть від голоду. І ні, їм не потрібні твої жалощі, не напружуйся. Можеш далі не слухати, ти ж це й без мене Чудово знаєш. Тож не напружуйся, іди ковтни чогось іще там.
Кожну годину, кожну хвилину хтось гине. Навіть зараз, коли я це кажу. І зараз, коли ти це слухаєш. Просто зараз десятки тисяч дітей по всьому світу… а може й десь поряд із тобою…підіймають мокрі очі на небо і не розуміють, чому воне таке гарне, синє, чисте… і питаються, коли ж вони вже туди попадуть, і чи буде там краще. І кожен день для тих малих людей з великими очима – то боротьба. То війна. А нащо? Нащо, коли це багно вже нікому не розгрести.
«Нас обійняли тіні, нас поглинула темрява.» Світ поглинула темрява..
А той чоловік, он там, біля дороги, той, що лежить там, покинутий, брудний, від якого смердить безнадією. Як ти знаєш, що він ще живий? Чому не допоможеш підійнятися? Боїшся забруднитись, Робін Гуд? Та нічого, якось сам підійметься. Або не підійметься. То й що? Адже кожну мить хтось десь гине. Одним більше-одним менше. Та яка, в дідька, різниця, чи не так? Так, то ж не ти! А тобі обов’язково допоможуть..ну звичайно. Можеш починати вірити в це.
Та й врешті, що ти можеш? Нічого. Ти не здатний ні на що вже, ти навіть гірший, ніж вони, бо ти не робиш взагалі нічого. Я не кажу тобі вдягати тріко й бігти рятувати світ.
Просто зроби вже щось зі свойм життям. Живи так, щоб потім не шкодував, щo чогось не сказав, щось не зробив. Адже це зробить хтось за тебе.
А ти лежатимеш на дивані, біля телика, і слухатимеш тупі шоу, тримаючи на пузі пляшку пива. І казатимеш собі, що це саме те, чого ти хотів. Те, до чого прямував. Ну майже. От зараз ще Трошки полежиш, і пійдеш здіснювати мрію. От зараз…ще ковточок пива, і пійдеш.
«Чи є ім’я в цієй темряви?Може..це твоє ім’я?»
А яка, в біса, різниця? Це лише cлова…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394745
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.01.2013
скорей кручу педали.
как героиня пьесы
бьюсь нервами о камни
твоих холодных "если".
мне солнца не хватало
мне было сладко.
слишком
тепла недоставало,
соленых, пряных, с вишней
твоих - молочных, теплых
и наших, когда "вместе"
изысканно холодных
как в строчках первой песни
все было слишком мало
и все уже забыто
я радуюсь и плачу
и вывеска "закрыто"
ты будешь самым теплым
я буду самой вредной
и в памяти светиться
монеткой буду медной.
твоей печальной картой
как красная печать
на стол ложиться шаткий
и в памяти всплывать
не вовремя и странно
на выдохе звучать
не слышно. нежно. пьяно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394744
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.01.2013
Шоста двадцять. Прокидаєшся, бо вже час. Не маєш ні хвилини. Все суворо за схемою. Зранку кава, офіс, папери, колеги, угоди, кар’єра… на першому плані кар’єра.
Від цього залежить твоє щастя. Заробиш гроші, і матимеш все що захочеш. Купиш-таки будинок… там обов’язково будуть величезні вікна, без жодних завіс, і садок. Зовсім маленький, але ваш. Та на це треба гроші. От заробиш, і все буде добре. А для цього треба зо дня в день жити так, як ти живеш. Так, в тебе мало часу на кохану. Так, ти не часто дзвониш їй просто так..але ж ти заробляєш гроші.
Ну..принаймні, так було. До цієї осені. Це сталося три тижні тому. Ти й думати забув про роботу. Грець з ними, з грошима. Раніше уявити не міг себе без роботи.. тепер твоє повсякдення дещо змінилося..
Вчора знову засидівся до пізна, розглядаючи фото. Ледве продираєш очі від передсвітанкового дурману. Три години в забутті – це так мало. Тому знову так тяжко прокидатись. Але, душ, кава, - все як завжди, і ти готовий. Кава. Темна, як її очі. Кава завжди допомагає зрозуміти, що то був лише сон, хай яким би жаданим і схожим на реальність він не здавався. Хоч взагалі не хочеться прокидатись, адже тепер тільки тут, у цьому примарному світі снів – тільки тут ти, як і раньше, з нею. Ви знову разом. Як того літа, коли кожен ваш день був наповнений один одним. Вологий пісок під ногами, синє небо над головою, і сонце, що грає з її золотим волоссям.
Тож, кава, душ, потім вісім хвилин до метро, двадцять три у вагоні. Далі – швидко крокуєш мокрою від дощу камінною мостовою, оминаєш до болю знайомі повороти, провулки і от…і от двері лікарні. Ти тут вже наче свій. Прямуєш до ліфту. Шостий поверх. Четверта палата. Як завжди боїшся ввійти. Якусь секунду стоїш біля дверей, набираючись сил. Входиш. Одразу окидаєш оком фігуру на лікарняному ліжку. Бліде лице, руссе волосся. При погляді на неї, знову щось заважає дихати. Відвертаєшся, стримуючи сльози.
Повітря тут сперте. Відкриваєш кватирку. Осінній вітер б’є по лицю, вривається до кімнати. Вона не величка, але така світла.. Вона любила, тобто, любить світлі кімнати. І ненавидить завіси на вікнах. Невільно посміхаєшся спогадові. Але посмішка тут же згасає. Одразу пригадуєш обставини аварії. Вашу останню розмову. Ніколи собі цього не пробачиш. Якби ти тільки знав…все покинув би, тільки б цього не сталося. Віддав би все, аби повернути час. Та хто ж очікує біди від звичайної повсякденної дороги на роботу? Якби ти тільки знав…
І ти сідаєш поряд, береш її за руку, просто як в тих серіалах, які вона ніколи не любила. Ти щось шепочеш їй, розповідаєш, адже віриш, що вона все чує.. і ти просидіш тут весь день, до вечора. Тепер тобі нема куди поспішати. Твоє звичне повсякдення вже не те, що було. Тепер вона-твоє повсякдення. А ти й не проти. Ти зміг би тижнями сидіти біля неї, тільки б вона відкрила свої карі очі. Ти не втрачатимеш надії. Адже одного разу вийде сонце. Таке саме, як те, що влітку. І буде день, коли вона таки відкриє очі, і знов осяє тебе своєю слабкою, але такою рідною, незабутньою посмішкою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394465
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2013
я меняю поле боя, объявляю перекур
ты знаком мне? да, до боли
слышу только неба шум.
ты впиваешься зубами в нежный трепет серых дней
ты знаком мне, как обманы, что несла в себе капель
ты знаком мне, как журчанье сочных трав в июльском дне
словно шепот волн соленых, что забыли обо мне
осень, лето, снова осень - лишь бы не было зимы
мы, как дети, не хотели отпускать до самой тьмы.
в наших письмах, в наших строках пальцы нежно сплетены
жаль, что ты их не читаешь, жаль что все, что было - сны.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394464
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.01.2013
тошнит.
и весело, и хочется смеяться.
а ты стоишь.
как жаль, что нечего бояться.
и никого.
и пустота, и люди.
и все - одно:
ты никому не нужен.
и ты не ждешь.
не жди, ее не будет.
прошли дожди.
а осень здесь не любят.
здесь холодно, и хочется кричать.
а ты не должен, правильней молчать.
всем пусто, а тебе - никак.
тебе так сладко. и противно так.
одна и та же песня на повторе.
"в мечтах был птицей".
"он мечтал о воле".
- так говорили, только мы не знали
что на губах соленый привкус стали
не просто так, что не от счастья слезы,
что нелегко забыть о том, что были грозы.
что льют дожди, как прежде, в зазеркалье,
что не цветет полынь, что тусклое сиянье
нам всем на зло.
что было и прошло.
и что забыть, что было
можно только раз.
и пусть не сказка.....
но ты пишешь свой рассказ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394375
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.01.2013
а ты опять про те же темы
о том, что больше, чем друзья
я понимаю постепенно,
что хочешь не того, что я.
я даже верю, что серьезен
я даже вижу, что не врешь.
но не моей ты дышишь кожей,
двумя словами не возьмешь.
ты не в моих играешь венах,
и, поцелуями губя,
со мной ты слишком откровенен
но только я не для тебя..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394374
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.01.2013