Лора Чайковська

Сторінки (1/4):  « 1»

Залиш мене

Залиш  мене  сьогодні  у  ліжку.
Нехай  я  прокинусь  одна.
Я  відчую  самотність?  Ні!  Лиш  похмілля  від  вина.
Я  прокинусь  одна.
Я  буду  лежати  й  дивитись  у  стелю
Обіймати  повітря  й  цілувати  свою  волю.
Під  мелодію  скрипки  рахувати  секунди
Мліти  від  спокою,  від  бажання  просто  бути.
Залиш  мене  сьогодні  у  ліжку  одну.
І  я  зустріну  сама  цю  весну.
Якщо  я  змогла  все  збороти  одна
То  нехай  я  залишусь  і  зараз  сама.
Мені  вистачить  друга,  що  по  той  бік  скла.
Для  мене  в  нього  не  лишилося  зла.
Для  нього  я  єдина  любов,
Бо  у  ньому  тече  моя  червона  кров.
Залиш  мене  сьогодні  одну.
Серед  хмурих  будинків  і  гулу  машин.
Ти  знаєш,  звідки  здіймається  дим?
Це  горить  за  містом  звалище  шин.
Звалище  масок,  здертих  з  обличчя
Жалюгідних  образ,  не  сказаних  у  вічі.
Злого  сміху,  що  колись  колов  душу.
Голосного  мовчання,  тихого  крику,
Якого  ніхто  не  чув  з  віку.
Залиш  мене  сьогодні  одну.
І  я  пробачу,напевно,  усе.
Я  забуду  про  все.  Я  прокинусь  нова.
Сама

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012


Осінь любові

Ніжно  торкається  листя  Подолу,
В  легкому  танці  літає  по-колу.
Золотим  блиском  вкриває  дороги,
М’яким  покривалом  стелиться  під  ноги.
Небо  вкривається  сірими  хмарами,
Парком  ідуть  самотні  і  парами.
Краплини  холодні  змочили  дороги,
Вітер  зірвав  всі  бажання  під  ноги.
Двоє  зустрілись  у  тихій  кав’ярні,
Коли  за  вікном  дощ  картини  безбарвні,
Розписував  мокрими  пензлями  вміло,
Та  в  їхньому  серці  тепло  лиш  горіло.
Милі  слова  із  чашок  ковтали,
З  запахом  кави  у  мріях  літали.
Руки  сплелись  у  дотиках  ніжних  -
Немає  кохання  за  їхнє  сильніше.
Ніжно  торкається  листя  Подолу,
В  легкому  танці  кружляє  по-колу.
Повітря  згадало  відтінки  зимові,
Та  зараз  ще  тепло,  ще  осінь  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2012


Каміння

Вітер  шепоче  останні  слова,
Останні  рядки,  якими  жила,
Останні  благання,  які  він  забув,
Останні  слова,  які  не  любив.
Сонце  заходить,  і  все  знов  мовчить,
У  темряві  лихо  для  неї  кричить.
Листок  розірвався,  неначе  душа,
Залишилась  ненависть,  біль  й  тишина.
І  серце  повільно  у  грудях  забилось,
Нічого  в  її  житті  не  лишилось.
Лиш  кожного  вечора  плаче  в  кімнаті,
Й  читає  вірші  про  нього  закляті.
Натиснула  номер,  й  душа  відімкнулась.
Далеко  полетіла  -  назад  не  вернулась.
І  так  все  лишилось  –  вона  іншою  стала,
Замість  серця  у  груди  каміння  поклала.
Забула  про  все,  чим  раніше  жила.
Врятувати  кохання  так  й  не  змогла.
Місяць  світив,  як  ліхтар,  у  вікно  –
Її  серце  мовчить.  Йому  все  одно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2012


Не зважай

Не  зважай…  Я  майже  забула,
В  якій  кишені  міль  прожерла  дірки,
І  на  підлогу  посипались  зірки,
Що  тьмяніли  в  залежаній  свиті.
Не  зважай,  я  майже  порвала
Ті  листи,    що  вогнем  обливала.
І  з  каністри  слова  не  ковтала  –  
Все  палила  без  жалю.  Що  ж  далі???
Не  зважай,  бо  це  не  важливо,
Що  тече  зараз  в  моїх  жилах?
Може  кров,  а  може  й  байдужість.
Не  зважай…  Це  точно  не  совість.
Не  зважай.  Навіщо  вертатись???
За  що  боротись?    Для  чого  здаватись?
Це  не  наш  бій,  та  його  ми  програли.
Переваги  емоціям  певно  віддали.
Не  зважай.  Я  навчилась  кишені  латати.
Я  навчилась  усе  до  кінця  забувати.
І  колись  в  тих  кишенях  засяють  ті  зірки,
Що  ніколи  нічим  у  вік  не  згасити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012