ЮЛІЯ

Сторінки (1/68):  « 1»

Вбирається в золото…

Сіра  буденність  вбирається  в  золото,
Трохи  в  багрянець,    трохи  в  бурштин.  
Світ  засинає  (неспішно  і  кволо  так)  
Готує  полотна  для  білих  картин.  

Він  ще  не  спить,    він  на  стадії  проміжку.  
Вже  не  активний  і  ще  не  пасив.  
Стадія  ця  немов  магія  розвитку
Й  самопізнання  -  безкрайній  масив.  

Всі  атрибути  давно  вже  відомі:
Книга,    глінтвейн  чи  червоне  вино,  
Кава  з  корицею,    затишок  в  домі,  
Плед  (що  старенький),    щоб  тепло  було.  

Всі  аксіоми  стають  зрозумілими.  
Всі  теореми  доводяться  враз.
Розум  ясніє,    думки  стають  спілими.  
Світ  поринає  у  свіжий  екстаз.

Осінь  не  вміє  бути  невчасною.  
Хоч  і  приходить,    коли  ти  не  ждеш.
Осінь  навчає  простому  й  прекрасному
І  позбавляє  нас  будь-яких  меж

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757934
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2017


З іншого боку

Напівсонні  обличчя  і  порожні  та  загнані  погляди.  
Сіра  маса  людей,    що  бреде  невідомо  куди.  
Кожен  ранок  -  константа,    незмінні  та  давні  формули;
Прораховані  кроки,  передбачені  всі  ходи.  

Дуже  важко  звільниться,
 безкайданних  стає  все  менше,  і  вони  чи  блаженні,    чи  просто  іще  малі.  
Це  не  horror-кіно,    а  звичайна  ранкова  столиця.  
Просто  з  іншої,    більш  буденної  сторони.  

Кілька  днів  на  весь  тиждень,  як  кредит  на  свою  власну  долю.  
Головне,    що  живі,    головне,  що  кредити  ті  є.  
Ну  а  як?    Всі  вже  звикли,    що  кожного  дня  до  бою.  
Якось  так  майже  кожна  столиця  із  року  у  рік  і  живе.  

Хоча  все  ж  в  монохромі  буденного  коловороту
Кожен  може  знайти  свою  власну  оазу  життя.  
Треба  тільки  згадати  тепло,    непідробну  турботу
Й  мати  мужність  стерпіти  нестримне  столичне  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736632
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2017


Такі, як Аліса

Такі,  як  Аліса  ніколи  не  виростають.
Вони  просто  живуть  у  світі  дорослих  людей.
Такі,  як  Аліса  свої  диво-сни  ховають.
Такі,  як  Аліса  бояться  логічних  ідей.

Вони,  як  і  всі,  ходять  кожного  дня  на  роботу.
Весь  час  поспішають,  щоб  натовп  не  збив  із  ніг.
Але  на  буденність  вони  мають  власну  квоту.
Це  від  сірості  днів  такий  собі  оберіг.

Такі,  як  Аліса  ще  досі  вірять  в  країну,
Де  капелюшник  і  заєць  чекають  їх  біля  нори;
Де  «незвичайність»  єдина  прийнятна  доктрина;
Де  водяться  милі  і  надто  розумні  коти.

Такі,як  Аліса  живуть  у  своєму  світі.
Закутавшись  в  мрію,  щоночі  чекають  снів.
Такі,як  Аліса  -  це  просто  дорослі  діти,
Які  не  здалися  пустій  верениці  днів

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725037
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2017


Непересічна зустріч

Вечір.  Михайлівська  площа  огорнута  м’яким  світлом  ліхтарів.  Навколо  як  завжди  багато  людей.  Хтось  із  них  киянин,  хтось  -  іногородній  турист.  Кожен  зайнятий  своєю  справою.  Ось  чоловік  тримає  на  руці  білосніжного  голуба  та  закликає  перехожих  сфотографуватися  із  птахом.  Київські  вже  давно  не  ведуться  на  такі  розваги.  По-перше,  голуб  не  така  вже  й  екзотична  пташка,  щоб  робити  з  ним  пам’ятні  світлини,  а  по-друге,    схема  такого  «атракціону»  дуже  хитра:  фото  безкоштовне,  а  за  те,  щоб  пташку  забрали  від  тебе  доведеться  вже  заплатити.  Одним  словом,  люди  роблять  гроші.  Трохи  поодаль  трійко  дівчат  роздивляються  пам’ятник  княгині  Ольги.  Мабуть  приїжджі,  місцеві  звикли  до  цієї  кам’яної  копії  видатної  жінки,  тому  й  не  розглядають  її  так  прискіпливо.  Раптом  почувся  дзвін  з  Михайлівського  собору.  Цей  звук  додає  атмосфері,  що  панує  на  площі,  чи  то  якоїсь  таємничості,  чи  то  умиротворення.  А  людей  навколо  стає  ще  більше  ніж  було.
В  багатолюдді  в  око  кинувся  пес.  Великий,  чорний  і  дуже  кудлатий.  Він  спокійнісінько  ходить  площею,  ні  на  кого  не  гавкає,  а  навпаки,  ніби  просить,  щоб  його  почухали  за  вушком.  Мила  тварина.  Хоч  великий,  але  не  страшний.  Правило  оманливої  зовнішності  діє  навіть  в  світі  чотирилапих.  Ось  це  кудлате  чудо  повільно  підійшло  до  мене  і  почало  тертися  об  ноги.  Не  злякалась.  Протягнула  до  пса  руку  і  погладила  по  голові.  А  мама  ж  вчила  не  чіпати  тварин  на  вулиці.  Але  як  тут  втриматись,  коли  такий  велетень  підійшов  до  тебе  і  дивиться  своїми  добрими-добрими  очима.  Та  не  буду  ж  вічно  його  чухати.  Однак,    щойно  я  відійшла  від  чотирилапого,  як  він  наздогнав  і  став  переді  мною  не  даючи  йти  далі.  Торкнув  своїм  мокрим  носом  руку,  мовляв  погладь  ще  трошки.  Ну  як  йому  відмовиш.  Тільки  чий  ти?  Не  вже  такий  красень  і  бродяга.
Аж  ні.  Ось  до  нас  підійшла  бабуся.  Маленька,  худенька,  закутана  в  хустину.  Здається,  ніби  пес  більший  за  хазяйку.  Вона,  мабуть,  живе  сама  і  цей  чотирилапий  її  єдиний  друг.  Назвалася  незнайомка  бабою  Машею.  Старенька  так  прагне  поговорити.  Чемно  відповідаю  на  її  питання  та  слухаю  розповіді    похилої  незнайомки.  А  послухати  справді  було  що.  Ця  жінка  виявилась  мудрою  людиною,  яка  на  схилі  своїх  років  справді  залишилася  без  рідних.  Ніяких  жахів,  ніяких  катастроф,  просто  так  сталося.  На  цю  тему  старенька  майже  не  говорила.  Вона  в  основному  розповідала  про  свою  молодість,  міркувала  про  те,  як  змінився  світ,  як  змінилася  наша  країна.  Казала,  що  раніше  люди  були  добрішими,  більше  звертали  увагу  на  оточуючих  і  намагалися  якось  один  одному  допомагати.  Також  бабуся  розповіла,  про  те,  як  вона  на  цій  же  площі  багато  років  назад  зустріла  своє  кохання.  Історія  наче  то  й  звичайна,  але  все  ж  не  кожному  вдається  так  зустріти  свою  долю.  Ще  молодою  дівчиною,  моя  співрозмовниця  ходила  через  Михайлівську  площу  на  роботу  в  один  і  той  же  час.  І  майже  кожного  разу  бачила  юнака  який  разом  із  гарною  дівчиною  кудись  також  поспішав  із  самого  ранку.  Молода  Марія  думала,  що  та  красуня  його  дружина  чи  кохана  і  навіть  не  здогадувалась,  що  ті  двоє  то  рідні  брат  і  сестра.  Як  виявилось  потім,  хлопець  завжди  помічав  Марію  серед  вранішніх  перехожих.  От  тільки  познайомитися  з  дівчиною  чомусь  не  наважувався.  Зате  його  сестра  була  сміливішою,  і  в  один  з  ранків,  коли  вона  йшла  на  роботу  сама,  примітивши  ту  саму  незнайомку  підійшла  і  розповіла  їй  все  про  брата.  Так  і  почалася  історія  кохання  моєї  співрозмовниці.  Розповіла  бабуся  звичайно  ж  і  звідки  в  неї  взявся  цей  кудлатий  велетень,  який  досі  сидів  біля  моїх  ніг.  Виявилося,  що  одного  дня  на  вулиці  до  неї  просто  прибилося  цуценя,  яке  добросердечна  жінка  не  змогла  залишити  напризволяще.  Ось  так  в  неї  з’явився  вірний  чотирилапий  друг.    Однак,  не  дивлячись  на  позитив,  яким  віяло  від  старенької,  мені  було  її  шкода.  Не  хотілося  б  на  заході  життя  залишитися  лише  із  собакою.  Але  хоч  одна  жива  душа  поряд  і  то  вже  добре.  Весь  час  поки  говорила  з  бабусею,  чухала  пса  за  вухом,  а  він  слухняно  сидів  поряд  мене  і  немовби  й  не  шевелився.  
А  в  кінці  старенька  попросила  дві  гривні.  Очікувано?  Так.  Але  чомусь  було  не  шкода  їй  їх  дати.  Розумію,  що  вона  так  кожного  дня  виходить  на  цю  площу  зі  своїм  кудлатим  другом,  і  щодня  просить  в  когось  дві  гривні.  Але  вона  якось  відрізняється  від  тих  інших,  які  просять  гроші  в  метро  чи  переході.  Вона  не  ховає  своє  обличчя  за  купою  хусток,  не  розповідає  про  страшні,  часто  вигадані  хвороби,  таке  враження  ніби  вона  чесна.  Та  й  згадавши  яка  зараз  пенсія,  я  розумію,  що  прокормити  себе  і  такого  велетенського  пса  бабусі  дуже  важко.  Тому  я  дала  їй  те,  що  вона  попросила.  Востаннє  погладила  чотирилапого  і  він  разом  із  хазяйкою  пішов  геть.  А    я  подивилася  кілька  секунд  їм  у  спини  і  собі  пішла  в  сторону  метро.  
Ця  парочка  ще  довго  не  могла  покинути  мої  думки.  Мені  було  їх  шкода.  Завтра  бабуся  знову  вийде  на  ту  саму  площу,  її  пес  буде  так  само  ластитися  до  перехожих,  серед  яких  знайдуться  і  байдужі,  і  такі  як  я.  Знову  дві  гривні,  знову  коротка  розмова  з  незнайомцями.  От  і  все  життя  старої  жінки,  яка  колись  була  щасливою  і  мала  родину.  Все  таки  шкода  цих  двох.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697642
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2016


Знати куди іти

Зірватися  й  летіти  -
Не  думати  про  страх.
І  слова  не  зронити  -
Лиш  тиша  на  вустах.

Поринути  у  небо  -
Спіймати  там  зорю.
Не  фальш  і  не  плацебо!
Я  ж  знаю  -  не  згорю.

Літати  з  літаками
Й  птахами  впереміш.
Із  іншими  світами  
Відкрити  сотні  ніш.

Прокинуться  й  не  дихать,
Мріять,  ловити  сни...
Життя  -  не  така  вже  й  безвихідь  -
Лиш  знати  куди  іти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2016


Я бачила солдата

Я  бачила  солдата  з  печальними  очима.
Він,  мабуть,  йшов  додому,  а  думав  про  війну.
Хоч  він  і  повернувся,  хоча  й  побачить  сина,
Хоч  обійме  дружину  і  обійме  доньку,

Та  він  вже  не  забуде  оті  криваві  ріки,
Які  лились  на  Сході  і  ллються  дотепер.
Він  пам'ятає  "гради",  які  в  стару  каліку
Перетворили  землю,  де  ледве  він  не  вмер.

Земля  ця  стогне  й  плаче,  а  з  нею  плачуть  діти,
Які  не  дочекались  ось  так  своїх  батьків.
Ой,  будуть  проклинати  оці  "життєві  квіти"
Того,  хто  українських  губить  вояків.

Солдат  цей  вже  не  зможе  спокійно  вночі  спати.
Йому  насняться  друзі,  що  полягли  в  бою.
Він  з  ними  поговорить,  запросить  їх  до  хати,
Але  вони  не  зайдуть,  вони  тепер  в  раю.

Він  буде  цінувати  кожну  спокійну  днину.
Він  буде  посміхатись  від  сонця  та  життя.
Але  він  не  забуде  холодну  домовину,
В  яку  не  одна  сотня  таких,  як  він  злягла.

Солдат  цей  повернувся  -  тепер  він  буде  жити.
А  скільки  ж  їх  лишилось  іще  на  тій  війні?
Яка  тварина  може  отак  прийти  і  вбити,
Дитину,  чиї  очі  навіки  вже  сумні?

І  хай  хто  що  не  каже,  але  ми  маєм  право
На  помсту,  на  розплату  за  наших  вояків.
Як  вирішив  хтось  шляхом  війни  здобути  славу,
То  ми  йому  покажем  з  усіх,  що  стане  сил,

Що  ми  не  пробачаєм  такі  нелюдські  вчинки,
Що  "українець"  -  горде  і  вольове  звання.
Ми  на  кістках  ворожих  влаштуєм  ще  поминки,
Із  гопаком  і  сміхом  до  самого  рання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2016


Не розказуй мені про любов

Не  розказуй  мені  про  любов,  
Не  розказуй,  благаю,  не  треба.
Не  окрилюй,    не  треба  промов
Про  власне  безобрійне  небо.  

Не  присвячуй  мені  зірок.  
Нехай  будуть  вони  безіменними.  
Не  пускай  моє  серце  в  танок
Своїми  вустами  вогненними.  

Просто  будь  моїм  другим  крилом
Тихо  так,    без  зізнань  на  весь  світ,
Будь  міцним  і  надійним  містком
Через  надто  глибокий  брід.  

І  тоді  буде  все  за  нас.  
Будуть  ночі  і  будуть  дні,
Які  матимуть  ніжний  окрас
І  не  зможуть  згоріти  в  огні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645854
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2016


Весна

Чекаю  весни  як  спасіння,
Чекаю  весни  як  нового  життя
(Незвичне  й  шалене  тремтіння
В  передсмаку  майбуття).  

Чекаю  предвісників  щастя.  
Вони  вже  от-от  прилетять.  
Весна,  як  священне  причастя
Навчить  нас  любить  і  прощать.  

Заграють  знов  сонячні  струни
І  струни  чиєїсь  душі.  
Лиш  тільки  почуйте  сурми
Весни.  І  впустіть  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644651
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2016


За філіжанкою кави

Наснився  якось  сон.  Дивний  такий.  Незвичайний.  Він  не  був  страшний,  швидше  навпаки  –  приємний  та  світлий.  Снилася  мені  кав’ярня.  Сучасний  інтер’єр  виконаний  в  пастельних  тонах.  Величезні  вікна,  за  ними  незнайоме  місто.  Купа  білосніжних  столиків,  із  замислуватими  вирізьбленими  візерунками  чекали  на  відвідувачів.  Однак  до  кав’ярні  ніхто  не  заходив.  Тут  було  абсолютно  порожньо,  лише  старий  годинник  кольору  молока  повільно  відраховував  час.  Хотів  би  я,  щоб  той  зупинився  та  не  крав  мої  хвилини  в  цьому  дивовижному  місці.  Кав’ярня  була  на  диво  затишна,  і  йти  з  неї  ніяк  не  хотілося.      
Щойно  в  голові  майнула  думка  про  те,  що  було  б,  якби  я  звідси  пішов,  як  переді  мною  постала  маленька  дитяча  фігурка.  То  була  дівчинка  років  12,  з  двома  довгими  косичками,  зеленими  очима  та  тоненьким  дитячим  голоском.  На  ній  була  одягнена  сукня  такого  ж  білого  кольору,  як  і  половина  елементів  декору  кав’ярні.  Щоправда  одежина  ще  трошки  відливала  світло  блакитним.
Мала  сіла  за  мій  столик  і  одразу  перед  нами  з’явилася  таця,  на  якій  стояло  дві  пусті  філіжанки  та  чайничок.  Посуд  цей  був  схожий  на  іграшковий:  ніжно  пурпурний  колір,  цікава  форма  філіжанок,  дивні,  але  водночас  гарні  квітки  на  чайникові.  Саме  такими  наборами  граються  такі  дівчатка  як  ця.  «А  як  її  звати?»,-    подумав  я  про  себе.  –  «Вона  ж  мені  не  представилася  навіть».
- «Називай  мене  як  хочеш»,  -  в  той  же  час  відізвалося  дівча,  ніби  прочитало  мої  думки.  
- «Тоді  я  зватиму  тебе  Соломією»  -  не  задумуючись  відповів  я.
- «Соломія,  так  Соломія,  мені  не  принципово.  Скажи  краще,  відвідав  би  ти  моєї  кави?»
- «Можна  і  кави,  я  наче  нікуди  не  поспішаю».
- «Тоді  зіграємо  з  тобою  в  гру.  Обереш  правильну  філіжанку  з  напоєм  і  виграєш,  а  ні,  то  так  вже  воно  і  буде».
- «А  що  я  маю  виграти,  який  буде  подарунок?»
- «А  про  подарунок  ти  дізнаєшся  в  кінці».
Соломія  промовила  останні  слова  і  почала  наливати  з  чайничка  каву.  Кав’ярню  одразу  наповнив  пряний  аромат.  В  ньому  чомусь  відчувалися  нотки  кориці.  Хіба  кава  повинна  пахнути  корицею?  Цей  запах  п’янив,  навіть  більше  ніж  того  хотілося  б.  Він  застилав  собою  все,  кожен  сантиметр  вільного  простору  наповнювався  ним.  Здавалося,  що  навіть  повітря  в  якусь  мить  змінилося  ароматом  кави.  Ці  пахощі  не  були  поганими.  Навіть  подумалося,  що  більшість  людей  багато  чого  віддали  б,  щоб  вдихнути  цей  аромат  хоча  б  раз  у  житті.  Я  й  сам  вже  почав  думати,  що  б  такого  запропонувати  малій,  щоб  та  поділилася  рецептом  саме  цього  напою.  Адже  мій  мозок  не  міг  більше  думати  ні  про  що  окрім  цієї  от  дивної  кави.
Аж  раптом  аромат  кудись  зник.  Ось  так  просто  –  був  і  вже  немає.  Виявилося,  що  Соломія  наповнила  філіжанку  до  країв  і  взялася  наливати  наступну.  
Цього  разу  запах  напою  був  ледь  відчутний.  Він  не  підміняв  собою  повітря,  не  проникав  у  кожну  шпаринку,  він  просто  був.  Цей  аромат  можна  було  зрівняти  зі  свіжим  легким  вітерцем  у  спекотний  літній  день  –  він  освіжав,  не  плутав  думки.  Одним  словом  не  був  таким  липким  як  попередній  (якщо  звісно  запах  взагалі  може  бути  липким).  Вдихаючи  його,  я  не  забував  спостерігати  за  тим,  як  дівча  наливає  каву  в  свої  пурпурові  чашки.  Запах  мене  не  відволікав  і  це  було  приємно.
- «Ну  що,  ти  готовий  зробити  свій  вибір?»,  -  перервала  мої  роздуми  Соломія.
- «Я  ж  навіть  не  скуштував  жодного    з  напоїв»,  -  в  ту  ж  секунду  здивувався  я.
- «А  ти  думав  усе  буде  просто?  Обирай  так.  Інакше  буде  не  цікаво»,  -  ласкаво,  але  якось  хитрувато  водночас  посміхнулася  мала.
Ну  гаразд,  оберу  не  скуштувавши,  так  і  правда  цікавіше  виходить.  Я  одразу  ж  потягнувся  до  філіжанки  з  кавою,  яка  пахла  корицею.  Той  аромат  був  божественним,  його  неможливо  було  описати  словами.  Однак  майже  дотягнувшись  до  чашки,  я  згадав,  як  він  вкутав  мене  з  голови  до  ніг  взявши  в  полон.  Всього  на  всього  запах,  але  в  одну  мить  він  став  цілим  світом,  а  це  якось  неправильно  і  важко.  Інша  річ    той,  другий.  Він  був  ледь  відчутним,  але  дарував  свободу.  Не  підкоряв  собі.  Не  довго  думаючи  я  схопив  філіжанку,  яку  Соломія  наповнила  останньою  і  підніс  її  до  рота.  На  смак  кава  була  смачна,  не  гірка  але  й  не  надто  солодка  –  смак  її  був  золотою  серединою  кавоманів.
- «А  ти  молодець»,  -  звернулася  до  мане  мала  Соломія.  –  «Обираєш  те,  що  насправді  варте  уваги,  а  не  те,  що  має  гучну  назву,  точніше  яскравий  аромат.  Ти  виграв  хлопчику,  вітаю.  Не  хочеш  скуштувати  той  напій,  що  так  тебе  привабив  спочатку?»
«Хлопчику.  Дивно  чути  таке  звертання  від  малої.  Ну  та  нехай».
- «А  можна  спробувати  і  ту  першу  каву?»,  -  поцікавився  я  у  дівчинки.
- «Звісно  що  так.  Ти  ж  маєш  знати,  чого  ти  себе  лишив».
Ковтнувши  напій,  який  Соломія  налила  в  першу  чашку,  я  мимоволі  скривився.  Він  був  гіркий  і  мав  дивний  присмак.  Бажання  спробувати  його  ще  коли-небудь  відпало  назавжди.  Дивно,  який  смачний  аромат,  і  який  гидотний  смак  виявився  у  цієї  кави.  
Тільки-но  я  встиг  про  це  подумати,  як  одразу  ж  прокинувся.  Вже  не  було  світлої  та  затишної  кав’ярні,  не  було  усміхненої  Соломії  з  кавою,  не  було  великих  прозорих  вікон.  Лише  стіни  рідної  кімнати,  кіт,  що  скрутився  калачиком  в  ногах  та  книга,  яку  читав  перед  сном.  
І  не  кава  ж  мені  насправді  наснилася  тоді,  далеко  не  кава.  Наснилося  життя.  Звичайнісіньке,  людське.  Просто  підсвідомість  вирішила  додати  трохи  спец  ефектів,  щоб  було  цікавіше.  От  такий  в  мене  був  сон.  Сон  за  філіжанкою  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629800
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015


Дівчинко…

А  ти  знову  біжиш  невідомо  куди,
Зустрічаєш  недоспані  ранки.
Дівчинко,  схаменися  і  просто  живи
Не  вічні  ж  бо  наші  світанки.

Кажеш  Той  не  такий,  ну,  а  Цей  як  завжди  -
В  нього  очі  не  каро-зелені.
В  душІ  кожного  власні  лишила  сліди,
А  тоді  попросила  "за  двері".

Знову  мрієш  про  море  і  не  бачиш  зірок,
Загорнувшись  у  кокон  ілюзій.
Дівчинко,  кинь  цей  дитячий  садок
Та  по  білій  іди  лише  смузі.

Виспись  нарешті  і  вимкни  той  "Сплін",
Забудь  ти  про  нього  навіки.
Дівчинко,  просто  живи,  встань  з  колін
І  ввійди  у  нові  чисті  ріки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626182
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.12.2015


Біля каміну

В  кімнаті  було  темно,  світло  заливало  лише  маленький  клаптик  приміщення  біля  каміну,  в  якому  потріскували  догораючі  дрова  і  завзято  танцювало  полум’я.  А  навпроти  вогню  у  широких  кріслах,  обшитих  зеленим  оксамитом,  сиділо  двоє  людей.  Вони  вже  досить  довго  розповідали  різні  історії  та  не  могли  повірити,  тому,  що  можуть  отак  просто  розмовляти  один  з  одним.  Ці  чоловік  і  жінка  вже,  навіть  і  не  надіялися  зустрітися  коли-небудь.
Жінці  було  років  тридцять  п’ять,  не  більше(  її,  доречі,  звали  Марією).  В  її  очах  було  стільки  смутку,  що  здавалося  ніби  вона  прожила  ціле  життя,  а  не  лише  його  частину.  Вона  тримала  в  руках  чашку  із  захоловши  чаєм  і  не  могла  відірватися  від  співрозмовника.  То  був  чоловік  трохи  старший  від  тієї,  що  сиділа  навпроти  і  намагалася  запам’ятати  кожне,  сказане  ним  слово.  
Колись  давно,  коли  Марія  була  ще  маленькою  дівчинкою,  мама  сказала  їй,  що  Ігор  (той  самий  чоловік  перед  каміном)  та  кілька  його  друзів  будуть  її  в  школі  боронити.  То  був  такий  собі  жарт,  пара  слів  кинутих  на  вітер,  але  так  воно  насправді  і  сталося.  Те  мале  русяве  дівча  стало  для  хлопців  сестрою,  не  кровною  звісно,  а  тією,  яку  обирає  життя,  а  не  генетика  зі  своїми  кровними  узами.  Марію  захищали  завжди,  як  би  мала  не  виводила  хлопців  із  себе.  
Навіть  закінчивши  школу  друзі  ніколи  не  забували  один  про  одного,  а  тим  паче,  не  забували  про  ту,  що  зіпсувала  скільки  їхніх  нервів.  Вони  ж  знали,  що  Марія  все  одно  гарна  людина.  Ніхто  із  них  ніколи  не  закохувався  у  дівчину,  не  хотів  чогось  більшого  за  те,  що  в  них  було.  І  дівчина  в  свою  чергу  навіть  не  могла  уявити  жодного  із  своїх  хоронителів  у  ролі  її  коханого.  Вона  була  просто  сестрою.  Весь  час.
Та  одного  дня  трапилася  війна.  Не  почалася,  а  саме  трапилася.  Неочікувано.  Без  попереджень.  Без  поблажок.  Доля  розкидала  друзів  по  фронтах,  а  згодом  і  взагалі  майже  всіх  забрала  за  обрій.  Спочатку  Марія  перестала  отримувати  листи  від  хлопців,  потім  все  менше  й  менше  чуток  доходило  до  дівчини,  а  під  кінець  виявилося,  що  живим  лишився  лише  Ігор.  Останній  друг,  останній  брат,  останній  родич  (нехай  і  не  кровний).  Всі  рідні  Марії  на  той  момент  давно  вже  полягли  в  боях  за  Батьківщину,  тому  саме  думка  про  те,  що  цей  хлопець  живий,  давала  сили  дівчині.
Та  під  час  війни  трапилося  надто  багато  подій  і  ці  двоє  не  змогли  розділити  радість  перемоги  між  собою.  Ігор  був  серед  тих  солдат,  що  взяли  Берлін.  Там  хлопець  і  лишився.  Маріїн  дім  було  зруйновано  під  час  одного  з  ворожих  обстрілів,  тому  листи  які  їй  писав  хлопець  не  доходили  до  адресата.  Так  ці  двоє  і  жили  –  пам’ятаючи  один  про  одного,  та  не  маючи  жодної  можливості  сказати  хоч  пару  слів.
Та  все  змінив  випадок.  І  тепер  після  десяти  з  лишнім  років  Марія  та  Ігор  сиділи  у  вітальні  дівчини  та  ділилися  всім  тим,  що  сталося  з  ними  за  ці  довгі  роки.  Навіть  зараз  вони  не  кохали  один  одного  і  не  хотіли  цього  робити.  Адже  ці  двоє  давно  забули  те,  що  в  їхньому  днк  немає  спільних  хромосом,  які  б  робили  їх  родичами.  Вони  й  без  цього  були  ними.  
Перед  каміном  сиділи  двоє  –  брат  і  сестра,  які  просто  пили  чай,  переповідали  своє  життя  і  згадували  ще  двох  таких  же  рідних  хлопців,  що  вже  довгий  час  були  жителями  вічності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623877
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015


Наркотик

Наркотиком  був,  так  наркотиком  і  залишився.
Лиш  гіркіший  щоразу  та  і  кайф  я  тепер  не  ловлю.
Дозами  ейфорії  щоночі  раніше  снився,
Ну  а  зараз  торкАєш  лише  єдину  струну.

Та  й  вона  вже  надірвана,  хоча,  можна  сказать,не  болюча.
Просто  спогад,  що  не  зможе  по  вік  відбреніть.
Але  часом  буває,  що  пам’ять  стає  колюча
І  в  душі  щось  завмре  на  маленьку  схвильовану  мить.

Та  до  цього  звикаєш  і  здається,  що  так  воно  й  треба
(Просто  плата  за  рими,  що  складаються  тихо  вночі).
Має  кожен  поет  своє  власне  єдине  небо
І  єдину  людину  -  наркотик  без  кайфу  в  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2015


Мрію не згубить…

Загублені  в  словах  і  недомовках
Ми,  ніби,  всюди,  але  все  ж  ніде.
Не  діє  вже  промовка  та  про  вовка  -  
Скільки  не  згадуй,  хтось  та  й  не  прийде.

Вітрила  мрій  давно  вже  не  червоні,
Капітан  Грей  все  рідше  приплива.
Натомість  дуже  часто  на  балконі
Якийсь  Меннерес  каву  попива.

Та  більшість  звиклася  в  житті  з  таким  розклАдом
І  думає,  що  це  єдиний  роял-флеш.
Так  потихеньку  і  стає  суспільство  стадом,
А  щастя  перетворюється  в  треш.

А  жити  з  посмішкою  -  це  не  так  вже  й  важко:
Треба  лиш  тільки  мрію  не  згубить,
Тримати  міцно  цю  маленьку  пташку
І  на  якусь  підробку  не  змінить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2015


Ну здравствуй прошлое

Ну  здравствуй  прошлое!
Снова  стучишься  в  дверь?
Что  же  ты  нехорошее  
Врываешься  в  мой  апрель?

Что  говоришь,  соскучилось?
А  может  не  стоит  скучать?
Ты  само  ещё  не  измучилось  
Возвращаться  и  убегать?

Называешь  меня  холодной?
Впрочем  как  и  всегда.
Не  успела  я  стать  свободной,
Как  вновь  ты  пришло  сюда.

Знаешь,  сделай  мне  одолжение
И  себя  заодно  пожалей:
Оставайся  без  отступления
Или  уйди  поскорей!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574327
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.04.2015


Матерям героїв

Забрало  небо  ще  одного  сина.
Взяло  і  вирвало  із  грішної  землі.
Тепер  не  дім,  а  темна  домовина  –  
Стулились  очі  –  вірні  й  молоді.

А  мати  й  досі  десь  його  чекає:
Вночі  не  спить  і  молиться  зорі.
Їй  не  сказали,  ще  вона  не  знає,
Що  сокіл  вже  не  стане  на  поріг.

Та  відчуває  серцем  сива  ненька,
Що  сталося  з  синочком  щось  не  те.
Наснилося  їй  якось,  що  старенька
Свою  кровинку  більше  не  діжде.

«Ваш  син  герой,  пишайтеся,  не  плачте.
Герої  ж  не  вмирають  на  віки».
А  жінка  просто  вимовить:  «Пробачте».
І  зі  сльозами  гляне  на  вінки.

«  Від  друзів,  від  солдат,  від  командирів»  -  
Рясніють  літери  на  чорних  тих  стрічках.
Навколо  не  злічить  живих  мундирів
Із  зброєю  почесною  в  руках.

Юнак  загинув  справжнім  сином  краю,
В  якому  народився  і  зростав.
Він  гідний  спокою  і  неземного  раю.
Він  був  хлопчиною,  а  чоловіком  став.

Однак  для  матері  він  завжди  був  героєм:
Найкращим,  найчеснішим  з  поміж  всіх.
Ця  втрата  стане  їй  найбільшим  горем,
Вона  зітре  її  щасливий  сміх.

Хай  кажуть,  що  герої  не  вмирають.
Що  душі  їхні  з  нами,  на  землі.
Одначе  часто  люди  забувають,
Що  помирають  їхні  матері.

Не  тілом  помирають,  а  душею  –  
Не  помічають  більше  білий  світ.
Бо  син  їх  став  далекою  зорею.
Якій  колись  молились  цілий  вік.

І  пам’ятати  не  лише  героїв  треба,
А  й  тих  хто  їх  привів  на  божий  світ.
Ви  до  блакитного  моліться  неба
За  батька  й  матір  і  їх  вічний  цвіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570932
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2015


Зима

За  вікнами  білий  сніг,
Морозно  ступає  ніч.
Зима  замете  чийсь  гріх
Й  запалить  мільйони  свіч.

Замерзне  у  жилах  кров,
Зітреться  минулий  страх.
Не  знайдеться  жодних  відмов
Від  танцю  на  гострих  ножах.

В  очах  раптом  зблИсне  лід,
Зашкалить  адреналін.
Зима  залишає  свій  слід  -  
Зима  підімає  з  колін.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558498
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2015


Перегорає

Кажуть,  що  так  буває  -
Людина  перегорає.
Прокинеться  собі  зранку
Й  нічого  не  відчуває.

Минуле  все  забуває.
Що  буде  далі  не  знає.
Напевне,  у  цю  хвилину
Серце  її  замирає.

Про  біль  вона  забуває
Й  на  спогади  не  зважає.
Таке  насправді  буває  -  
Людина  перегорає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543837
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.12.2014


Знайома мелодія

Він  відкрив  замислувату  скриньку  -  звідти  полинула  до  болю  знайома  музика,  але  він  ніяк  не  міг  пригадати,  де  її  чув.  І  це  доводило  юнака  до  відчаю.  Всього  кілька  нот,  а  складалося  враження,  ніби  мелодія  була  частиною  всього  його  життя.  Повільне,  мелодійне  звучання  знахідки  викликало  відчуття  тепла,  затишку  і  невимовної  ніжності.  А  спогадів  не  було.  Не  було  навіть  найменшого  натяку  від  дрімаючої  в  цей  момент  пам'яті.  І  це  було  нестерпно.  
Дивно,  але  коли  цей  сіроокий  хлопчина,  прокинувшись  у  палаті  госпіталю,  не  зміг  згадати  власне  ім'я,  такого  гнітючого  відчуття  не  з'явилося.  Коли  його  пам'ять  відмовлялася  впізнавати  однополченців,  з  якими  пів  року  пліч  о  пліч  воював  юнак,  в  душі  не  виникло  жалю  і  розчарування.  А  ця  знайома,  але  не  впізнана  до  кінця  мелодія  викликала  в  душі  хлопця  шквал  емоцій,  які  не  давали  спокою.
Цю  скриньку  йому  віддав  товариш,  як  тільки  юнака  виписали  з  лікарні.  Друг  сказав,  що  хлопець  завжди  носив  її  з  собою  і  навіть  брав  у  бій.  Отже  ця  річ  була  дуже  важливою  для  сіроокого.  Але  де  він  її  взяв?  Хто  подарував  цю  скриньку?  Чи  може  він  сам  хотів  комусь  її  подарувати?  Купа  питань  спадали  на  думку.  Але  на  жодне  відповідь  не  знаходилась.  А  мелодія  все  лунала.  Вона  розтинала  тишу,  що  панувала  в  наметі.  Навколо  всі  спали,  а  хлопець  сидів  у  найтемнішому  кутку  цього  імпровізованого  військового  житла  і  картав  себе  за  те,  що  не  може  згадати  звідки  йому  відома  ця  музика.
Він  знав  тільки  одне  -  ця  скринька  -  це  частина  життя,  яким  юнак  жив  до  війни,  життя,  в  якому  був  дім,  мирне  небо,  затишок  і  тепло  родини.  Звідки  взялася  така  впевненість  хлопець  не  розумів.  Він  просто  відчував.  Серце  підказувало.  Його  руки  тремтіли,  а  з  очей  скотилася  скупа  чоловіча  сльоза.  Він  сумував.  Йому  не  вистачало  того,  що  таїли  в  собі  ці  декілька  нот.    
В  цей  момент  хлопчина  і  вирішив,  що  доки  він  не  пригадає  мелодію  -  він  не  загине.  Ніяка  ворожа  куля  не  зможе  вирвати  його  з  цього  світу,  поки  не  відкриється  таємниця  музичної  скринькии  і  юнак  не  повернеться  до  дому,  який  поки  що  залишався  в  темних  закутках  пам'яті.
-  Дідусю,  а  це  правда?
-  Що  правда,  доню?
-  Те,  що  ти  розповів?
-  А  ти  як  думаєш  маленька?
-  Думаю,  що  правда.  Ти  ж  ніколи  не  обманюєш.  А  він  не  помер?  Він  повернувся?
-  Ні  онучко  він  не  помер.  Солдат  повернувся  додому  і  згадав  усе,  що  ховалося  в  тій  мелодії.
Мовивши  ці  слова  чоловік  вимкнув  музичну  скриньку,  яка  весь  час  тихенько  грала,  стоячи  на  підвіконні,  поцілував  на  ніч  онуку  і,  погасивши  світло,  вийшов  з  кімнати.  Кинувши  погляд  на  фото  у  вітальні,  де  був  зображений  молодий  юнак  й  військовій  формі    та  з  невимовно  гарною  скринькою  у  руці,  дідусь  посміхнувся  до  себе  і  спокійно  пішов  спати,  Він  знав  що  цієї  ночі,  йому  знов  насниться  та  війна,  але  сіроокий  не  боявся.  Адже  він  вдома,  він  вижив,  він  згадав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539247
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.11.2014


Зовнішність оманлива

Невисокий  зріст,  миле  обличчя,  янгольська  посмішка  і  великі  зелені  очі.  Побачиш  таку  перехожу  і  не  зможеш  відвести  погляду.  Здається,  що  це  дівча  навіть  комаху  не  образить.  Адже  така  краса  не  здатна  зробити  щось  погане.  Та  навпаки:  звичайні  сірі  очі,  трохи  сутула,  володарка  надто  помітного  шраму  на  обличчі  і  якоїсь  незвично  дивної  посмішки.  На  таку  й  дивитися  не  дуже  хочеться,  а  підійти  й  познайомитися  тим  паче.  І  чомусь  в  голові  не  виникає  жодної  позитивної  асоціації  з  поміченою  дівчиною.
Але  ж  насправді  не  все  так,  як  здається  на  перший  погляд.  Незнайомці  не  знають,  що  красуня,  розуміючи  всю  правду  про  свою  зовнішність,  грається  людьми,  як  ляльками.  Використовує  їхнє  ставлення  до  себе  та  почуття  так,  як  вигідніше  буде  їй.  І  неважливо  які  наслідки  потягне  за  собою  така  забавка.  Ніхто  навіть  не  здогадується,  що  цей  «янгол»  зрадив  найкращу  подругу,  покинувши  ту  в  найтяжчу  хвилину.  А  про  те,  що  дівчина  ненавидить  рідну  сестру  тільки  через  її  талант  до  співу,  взагалі  неможливо  подумати.
А  сіроока  ж,  вирішивши  всі  свої  справи,  йде  до  дитячого  будинку,  щоб  просто  подарувати  радість  сиротам:  погратися  з  ними,  прочитати  на  ніч  казку.  Адже  ця  дівчинка  є  волонтером  соціальної  служби.  Вона  не  може  пройти  повз  безпритульне  кошеня  чи  іншу  тварину  -  обов‘язково  забере  чотириногого  безхатченка  додому,  а  потім  знайде  для  нього  надійний  притулок.  Така  вже  її  природа  –  не  сприймає  негатив  і  намагається  зробити  все,  що  в  її  силах.
Ось  так  вони  і  живуть:  одна  має  гарне  обличчя  і  невимовно  потворну  душу,  інша  ж  володарка  чуйного  серця,  не  зважаючи  на  неідеальну  зовнішність  та  упереджене  ставлення  оточуючих.
Яскрава  обгортка  не  завжди  означає  смачну  цукерку,  а  непримітна  обкладинка  не  показник  нецікавої  книги.  Так  само  і  з  людьми.  Найпрекрасніша  зовні,  людина  може  виявитися  надто  жахливим  і  жорстоким  створінням.  А  непримітна  і  навіть  трохи  негарна  –  є  справжнім  і  надійним  другом.  
Тож  не  варто  судити  оточуючих  лише  за  зовнішнім  фактором.  Адже  дуже  часто  він  може  не  виправдати  наші  очікування.  І  плата  за  таку  помилкову  оцінку  може  виявитися  високою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537607
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.11.2014


Моя набережна

Крок.  Іще  один.  Наступний.  Під  ногами  шелестить  опале  листя.  Ще  тільки  жовтень,  а  дерева  майже  всі  стоять  голими.  Вони  здаються  такими  беззахисними  і  тендітними,  що  хочеться  підійти  і  зігріти  кожне  із  них,  адже  скоро  вже  стане  так  холодно.  І  напрошується  одне  питання:  «Як  вони  витримають  ці  нестримні  тортури  морозами?»  Та  я  знаю,  що  ці  дерева  вистоять,  вони  сильні,  вони  переможуть.
А  навколо  набережна.  Така  знайома,    до  дрібничок  рідна…  і  моя.  Вона  така,  якою  тільки  я  її  пам‘ятаю.  Ці  будинки,  спочатку  високі  та  кремезні,  наче  охороняють  куточок  міста,  де  для  кожного  відкривається  свій  власний  маленький  світ,  з  особистими  відчуттями,  думками,  мріями.  За  цими  велетнями  ховаються  трохи  менші,  будинки,  що  немов  діти,  хочуть  здатися  такими  дорослими  і  безстрашними,  але  все  одно  в  час  небезпеки  ховаються  за  сильних  і  відважних  захисників.  А  під  кінець  причаїлися  зовсім  маленькі  приватні  будиночки,  що  здаються  полохливими  зайчатами,  які  сховалися  від  хижаків,  та  насправді  такими  не  є.  Невеликі  зовні,  всередині  вони  мають  безмежну  душу,  в  якій  зачаїлося  домашнє  тепло  та  любов  родин,  що  живуть  за  їхніми  стінами.  
На  моєму  шляху  трапляється  безліч  кав‘ярень  –  одні  дорогі,  інші  –  не  дуже.  Але  всі  вони  по  своєму  особливі,  в  кожній  із  них  сталося  щось  таке,  що  назавжди  залишило  слід  у  житті  зовсім  незнайомих  мені  людей.  А  можливо  і  зараз  за  одним  із  столиків  вирішується  доля  когось  із  незнайомців,  а  всі  інші  про  це  навіть  і  не  здогадуються,  адже  в  кожного  свої  справи  і  яке  кому  діло  до  темноволосого  хлопця,  що  сидить  в  одній  із  кав‘ярень  і  на  когось  чекає  чи  до  русявої  молодої  дівчини,  що  шматує  нещасну  серветку,  сварячись  із  кимось  по  мобільному.  
А  я  іду  далі.  Неквапливо  і  стримано.  Куди  поспішати?  Ми  й  так  все  своє  життя  кудись  біжимо,  щось  наздоганяємо,  а  потім  виявляється,  що  нам  було  потрібно  зовсім  не  те,  що  ми  так  завзято  хотіли  спіймати.  А  часу  щось  змінювати  вже  немає  і  життя,  що  спочатку  здавалося  таким  яскравим  і  довгим,  виявляється  зовсім  короткою  штукою,  яка  не  бажає  підкорятися  нашим  примхам,  а  навпаки  робить  все  по  своєму,  як  тільки  ми  забуваємо  про  її  цінність.  Тож  краще  я  повільно  пройду  знайомою  вулицею  і  запам‘ятаю  кожен  її  куточок,  кожне  дерево,  кожну  вітрину  магазина,  викарбую  у  своїй  пам‘яті  кожне  відчуття  і  кожну  думку,  що  виникла  у  мене  в  цей  момент.  
А  в  навушниках  тим  часом  залунав  голос  Вакарчука.  «Сьогодні»  -  як  же  я  люблю  цю  пісню.  Дивно,  але  до  її  початку  я  навіть  перестала  помічати  мелодії,  що  змінювалися  одна  за  одною.  Пісня  нагадала  минуле.  Спогади  самовільно  виринули  із  куточків  пам‘яті  і  стало  якось  тепліше.  Скільки  всього  сталося  на  цій  набережній  і  кожен  спогад  викликає  посмішку.  Якщо  і  було  щось  погане,  то  я  забула.  Навіщо  псувати  це  місце  сумними  епізодами  життя.  Воно  назавжди  має  залишитися  тільки  найкращим  і  найрадіснішим.  
Так  за  думками  і  співам  О.Е.  я  й  не  помітила  як  дійшла  до  пляжу.  Пісок,  як  і  більша  частина  мого  маршруту  вкритий  золотим  килимом  обпалого  листя.  Я  не  зможу  забути  це  місце.  Воно  особливе.  І  я  знаю,  що  не  тільки  для  мене.  Ми  з  друзями  обожнюємо  цей  пляж.  Він  не  великий  і  якийсь  затишний,  а  вода  в  цій  затоці  Дніпра  чиста.  Тут  навіть  рибки  живуть,  яких  при  бажанні  та  особливій  спритності  можна  спіймати.  В  цьому  місці  нам  завжди  було  весело  і  я  впевнена,  що  так  і  буде  в  майбутньому.  
Затока  сьогодні  спокійна.  Вода  виблискує  під  останніми  променями  осіннього  сонця.  Затока  холодна.  І  я  не  про  температуру  води.  Складається  враження,  ніби  така  привітна  і  дружелюбна  влітку,  зараз  вона  стала  як  Снігова  королева  –  жорсткою  і  відлюдькуватою.  Але  така  її  природа.  Цим  Затока  схожа  на  людину.  Спочатку  відкриває  свої  обійми  оточуючим,  а  потім  восени  заліковує  рани,  захищаючись  непривітністю  і  холодом.  
Але  я  не  хочу  думати  про  сумне.  Навіщо?  Я  краще  просто  вдивлюся  у  водну  гладь  відкинувши  всі  думки,  тривоги,  переживання.  Залишу  тільки  тепло  спогадів  і  той  світлий  образ  всього,  що  сталося  зі  мню  на  моїй  набережній.  Якби  не  це  місце,  то  не  було  б  і  теперішньої  мене.  Замість  цього  була  б  інша,  зовсім  незнайома  людина.  І  навряд  чи  це  було  добре.  Адже  як  казав  автор  улюблених  «Майстра  й  Маргарити»:  «Все  буде  правильно  –  на  цьому  побудований  світ».  
Тож  і  ця  набережна  –  не  просто  куточок  міста,  це  найправильніша  правильність  мого  ще  зовсім  молодого  життя.  Така  собі  життєва  аксіома.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530892
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.10.2014


Залишся на чай

Ти  залишся  зі  мною  на  чай
До  зими,  до  закінчення  віку.
Телефон,  що  набрид,  не  вмикай.
Й  вимкни  свіло  у  всіх  наших  вікнах.

Ми  з  тобою  посидимо  вдвох.
Просто  так.  Без  тривог  і  без  свідків.
Почуттів  не  попросимо  в  борг
І  кусати  не  будемо  ліктів.

Спокій  наш  збереже  листопад.
Помилки  наші  змиє  дощами.
І  не  буде  ніщо  "невпопад"  -  
Тільки  вічність  і  ніжність  між  нами.

Вимкни  світло  у  всіх  наших  вікнах.
Телефон,  що  набрид,  не  вмикай.
До  зими,  до  закінчення  віку
Ти  залишся  зі  мною  на  чай

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2014


Вибрали не те

Ми  пішли  неправельним  шляхом,
Вибрали  не  ті  орієнтири.
Може  б  зорі,  ті,  що  за  вікном
Нам  колись  по  іншому  б  світили.

Ми  поставили  собі  не  ту  мету,
Захотіли  більшого  ніж  треба.
Ми  забули  істину  просту
Й  вибрали  якесь  примарне  небо.

Ми  не  те  обрали  почуття,
Зовсім  ми  не  ті  спіймали  стріли.
Скалалося  б  по  іншому  життя.
Може  б  і  мости  не  догоріли.

Я  б  холодною  не  стала,  наче  лід.
Ти  б  не  загубився  десь  у  зимах.
Може  б  залишили  інший  слід
В  наших  долях  і  у  моїх  римах.

Але,  що  було  вже  не  зітреш.
І  не  виправиш,  як  в  зошиті  у  школі.
Пам'ять,  що  без  тебе  -  просто  треш,
Іншої,  мабуть,  не  треба  долі.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2014


Не вір

Не  вір  моїм  словам,  про  те  що  тебе  забула.
Це  все  звичайнісінька  гра,  не  більше  ніж  самообман.
Я  просто  у  відчуттях  і  спогадах  потонула.
Я  просто,  як  їжачок,  забрела  у  якийсь  туман.

Я  заплуталася  в  тобі  і  у  тому  ким  став  ти  тепер  для  мене.
Може  друг,  може  ворог,  але  точно  уже  не  ніхто.
Відчуття  це,  скажу  тобі,  дуже  вже  неприємне.
Не  рятує  ні  рима,  ні  спогадів  повне  місто.

Ти  знаєш,  останнім  часом  я  дуже  за  тобою  сумую.
Але  це  наш  секрет,  не  видавай  його  світу  й  тим  паче  уже  собі.
Я  без  тебе  цю  зиму  якось  вже  перетерплю,  перезимую.
А  ти  просто  пообіцяй,  що  навідаєш  нас  навесні.

Мабуть  досить  надвечір  гратися  вже  словами.
Потім  ще  не  засну,  буду  думати  ніч  на  проліт.
Краще  вже  я  побавлюся  кольоровими  теплими  снами.
Може  й  ти  в  них  залишиш  малесенький  звичний  свій  слід.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2014


Лист Бабусі

Бабусю,  пробач  що  тобі  не  писала.
Була  я  тоді  іще  зовсім  мала.
Не  розуміла  нічого,  не  знала,
Лиш  квіти  барвінку  тобі  я  несла.

Тепер  підросла,  може,  й  виросла  зовсім
Щось  трохи  пізнала,  зрозуміти  змогла.
Як  тільки  згадаю  ту  вЕсну,  і  осінь
Відразу  на  серці  моїм  заляга.

Ну  як  ти  там  люба?  Чи  добре  все  в  тебе?
Чого  ж  ти  мовчиш?  І  не  снилась  давно.
А  знаеш,  погляну  я  якось  на  небо,
Немов  посміхнуся  тобі  у  вікно.

Тобі  не  самотньо?  Дідусь  теж  з  тобою.
Давно  він  вже  поряд  -  років  із  п'ять.
Ви  мені  підморгніть  зорею  ясною.
Я  буду  щоночі  цього  чекать.

У  нас  усе  добре,  живемо  потроху,
Знаходим,  втрачаєм  -  усе  як  в  людей.
Намагаюсь  збагнути  сучасну  епоху,
Шукаю  у  всьому  різних  ідей.

Ти  знаєш,  бабусю,  я  досі  сумую.
І  дім  наш  сумує,  сумує  і  сад.
Пишу  ці  рядки,  слова  ці  римую
І  хочеться  все  повернути  назад.

Ви  насніться  мені,  розкажіть  якусь  казку.
Посміхніться  проміньчиком  сонця  згори.
Я  вашу  любов  пам'ятаю  і  ласку,
Адже  Ви  така  рідна  на  віки  і  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510933
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.07.2014


Хто ти такий?

Хто  ти  такий?
Здається  ніхто.
Перехожий,  чужий,
Герой  із  кіно.

Звичайна  людина,
Такий,  як  і  всі.
Тільки  усмішка  дивна  -  
Така,  ніби  в  сні.

Здавалося  б  треба
Забути  тебе.
Наче  й  різне  в  нас  небо,
Сонце  теж  не  одне.

Але  очі  ці  теплі
Часто  згадую  в  ніч.
Не  в  раю  я,  не  в  пеклі,
Просто  ти  з  усібіч.

То  хто  ж  ти  такий?
Чи  справді  ніхто?
Мабуть,  вже  не  чужий,
Не  чужий  вже  давно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2014


В неї був силует…

В  неї  був  силует  в  золотому  вікні,
А  у  мене  звичайний  спогад.
Вона  горіти  могла  у  чиємусь  вогні,
Я  ж  тепер  не  ловлю  навіть  погляд.

Вона  слухала  дощ,  що  підкрався  й  шумить  -
Я  його  не  завжди  помічаю.
Вона  знала,  що  рОки  дорівнюють  мить.
А  я  тільки  чогось  шукаю.

Я  навчусь,  як  вона,  цінувати  життя,
Як  вона,  запишу  кожне  слово.
Усвідомлю  -  назад  вже  нема  вороття,
Та  не  втрачу  себе  і  мову.

Я  не  хочу  долю,  як  в  неї  прожить,
В  мене  доля  своя  є,  власна.
Стати  б  схожою  тільки,  на  маленьку  хоч  мить,
На  класичну  таку  і  сучасну.

Я  сплітатиму  далі  рядок  за  рядком,
Кожжне  слово  до  слова  збиратиму.
Може  ручкою,  може  колись  і  пером.
Рима  в  мене  в  житті  не  згасатиме.

Я  зроблю  щось,  а  потім  лишу  по  собі,
Не  злякаюсь  ні  смутків,  ні  правди.
Разом  з  цвітом  мене,  на  оцій  от  землі,
Пам'ятатиме  все  і  завжди.


P.S.  На  цей  вірш  надихнула  поезія,  улюбленої  поетеси  Ліни  Костенко.  Вона  не  просто  володіє  магією  слова,  вона  може  донести  цю  магію  іншим,  навчити  людей  жити  так,  щоб  навіть  після  багатьох  століть  тебе  згадували  і  пам'ятали.  І  її  будуть  згадувати  через  багато-багато  років,  адже  таких  як  Ліна  Костенко  не  так  багато,  як  може  здатися.  Вона  -  одна  з  найкращих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2014


Вічна пам*ять Вам Майданівці! Ви - наші герої!

Червоні  гвоздики,  свічки  і  хвилини  мовчання.
Всюди  смуток  і  плач,  ні  від  кого  не  чути  пісень.
України  хоронять  дітей  -  героїв  повстання,
Які  більше  ніколи  не  стрінуть  свій  нОвий  день.

Не  ввійдуть  вони  більше  ніколи  у  батьківську  хату.
Не  обнімуть  дітей,  не  почують  веселий  їх  сміх,
Не  розкажуь  їм  казку  -  безсмертну  таку  і  крилату.
Ціла  вічність  тепер  простягнулась  у  них  біля  ніг.

Люди  ці  полягли  за  свободу  своєї  країни.
За  свободу  людей  від  катів,  що  десь  "зверху"  сидять.
Ті  кати  власноруч  їх  загнали  в  тісні  домовини,
А  самі,  як  щури  з  корабля  почали  утікать.

Хай  би  як  не  хотіли,  не  втечуть  ці  зрадливі  собаки.
Їх  Господь  покарає  за  злочини  ці  нелюдські.
А  Герої  -  це  наші  нові  гайдамаки.
Вічна  пам*ять  вам  любі,  наші  друзі,  сини  і  брати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014


Поверніть

Поверніть  мені  моє  літо,
Я  благаю  вас,  поверніть.
Віддайте  крила,  щоб  знову  летіти
Я  змогла  у  ту  рідну  блакить.

Поверніть  мені  мої  весни,
Я  благаю  вас  поверніть.
Нехай  знову  вони  воскреснуть,
Хай  воскресне  та  світла  мить.

Ви  віддайте  мені  мої  зими,
Я  прошу  вас,  віддайте  їх.
Поверніть  мої  білі  рими,
Сотні  білих  моїх  утіх.

Ви  віддайте  мені  мою  осінь.
Поверніть  ви  її  мені.
Ту,  де  спогади  мої  босі
Не  тонули  іще  в  метушні.

Дні,  години,  роки,  хвилини
Поверніть  мені  все  моє.
Хоча  б  піснею  журавлиною
Чи  як  мариво  те  нічне.

Щоб  я  знову  відчула  поряд
Тих,  хто  зорями  став  давно.
І  щоб  кожен  дитячий  спогад
Увірвався  в  моє  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2014


Доля спить. .

Багато  ненаписано  віршів,
Багато  слів  не  сказаних  зосталось,
Багато  не  наснилося  ще  снів,
Багато  ще  людей  не  привітаись.

Але  і  прожито  немало  вже  подій.
Ми  не  одну  дорогу  протоптали.
А  як  багато  зведено  мостів...
Знаходили  ми  щось,  а  щось  втрачали.

А  зараз  що?  На  цю  ось  дану  мить?
Такий  от  дивний  і  незмінний  спокій.
Навіть,  здається,  ніби  доля  спить.
І  сон  той  в  неї  довгий  і  глибокий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014


Знову кайдани…

Знову  кайдани,  знову  ярма
На  тебе  хочуть  одягти.
І  не  чужі  якісь  жандарми  -  
Свої,  ріднесенькі  кати.

Сидять  спокійно  десь  у  купі  -  
Нові  закони  видають.
Вночі,  мабуть,  літають  в  ступі
Й  "пташкам"  накази  віддають.

Ох,  Україно,  шо  ж  за  доля
НелЕгка  випала  тобі?
Куди  поділась  твоя  воля?
Чому  ти  знову  у  журбі?

Ті,  хто  повинні  захищати
І  берегти  твоїх  дітей,
Мабуть,  не  можуть  зовсім  спати
Не  покалічивши  людей.

Нічого,  ми  ще  погуляєм!
І  всі  кайдани  порвемо!
Панів  сучасних  поховаєм
І  заново  оживемо!

Щоб  знову  жити  і  любити.
Щоб  ти  Вкраїнонько  цвіла.
Щоб  знали  уже  наші  діти,
Яка  ти  сильна  й  вольова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2014


Дорога

З  тисяч  доріг  знайду  одну.
Ту  єдину,  рідну  і  знайому.
Ту,  що  змушує  бриніть  душі  струну.
Ту,  що  завжди  приведе  мене  додому.

Понад  нею  клени  в  ряд  стоять,
Наче,  бережуть  її  від  злого.
Так  цікаво  завжди  було  знать,
Що  їм  сниться,  думають  про  кого.

Біля  поля  та  дорога  пролягла,
Де  пшениця,  трави  і  покоси.
Сама  воля  в  полі  тім  гуля,
Наче  жито,  золотяться  її  коси.

Приведе  мене  дорога  ця  туди,
Де  моє  дитинство  промайнуло.
Де  мого  спокОю  береги,
Де  все  зло  у  вічності  тонуло.

Приведе  до  хати  на  поріг,
Де  завжди  чекали  і  любили.
Де  завжди  лунав  веселий  сміх,
Де  на  всяку  справу  були  сили.

Там  мене  зустріне  рідний  сад.
Простягнуть  зелені  свої  віти
Яблуні,  що  там  ростуть  у  ряд,
Осокори,  і  берези,  й  липа.

Кожен  спогад  там,  немов  живий,
Такий  теплий,  ніжний,  незабутній.
Він  єдиний,  і  він  тільки  мій,
Такий  світлий  і  такий  могутній.

І  куди  б  життя  не  завело,
Які  б  жарти  не  зіграла  доля
Повернусь  туди,  де  джерело
Моїх  снів,  туди,  де  рідне  поле.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473665
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2014


Було добре

Нам  було  добре  якусь  хвилину,
Долю  секунди,  найменшу  мить.
Грілася  мрія  об  рідну  людину.
І  світ  в  цю  хвилину  хотіла  спинить.

Нам  було  добре  єдиний  дотик,
Погляд  єдиний,  сплетіння  рук.
Все  було  схоже  на  сильний  наркотик.
Серця,  прискорений,  чувся  стук.

Нам  було  добре?  Чи  може  помилка,
Збій,  як  в  системі,  в  чиїйсь  душі?
Тепер  не  важливо  і,  навіть,  не  гірко,
Лише  тьмяний  спогад  в  моїй  голові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459307
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2013


Тобі вже час

Тобі  вже  час.  Роман  наш  вже  написаний.
Хоча  ще  декілька  є  чистих  сторінок.
Я  не  пораню  тебе  більше  списами.
Я  вже  засвоїла  цей  непростий  урок.

Тобі  вже  час.  З  дерев  злетіло  листя.
Корицею  пропах  увесь  мій  дім.
Це  вже  не  ми.  Це  все  нам  тільки  сниться.
І  ти  не  винен  ні  хвилини  в  тім.

Тобі  вже  час.  Пробач  мене  як  зможеш.
Я  знаю  -  не  діждалася  кінця.
І  хоч  в  середині  ти  щось  іще  тривожиш,
Але  порвались  струни  у  співця.

Пробач  мене  за  те,  що  я  кохала.
Якось  незвично  й  навіть  без  жалю.
Я  в  ту  хвилину  просто  ще  не  знала,
Що  від  кохання  свОго  я  згорю.

"Пробач  мене"  -  моє  останнє  слово.
Живи  без  мене  -  як  було  завжди.
Нажаль,  тобою  більше  я  не  хвора.
І  ти  одужуй  -  час  уже  іти.

Куди  іти?  В  новий  світанок  неба.
В  нове  життя,  де  інші  поїзди.
Жалкуєш?  Я  прошу  тебе  -  не  треба.
Нічого  не  буває  назавжди.

Тобі  вже  час.  Не  треба  більше  спогадів.
Тобі  вже  час.  Перетинай  межу.
І  більше  не  шукай  до  нас  синонімів.
Зустрінь  ріднішу,  хоч  іще  чужу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2013


Осінь

Знову  осінь  скрадається  тихо
У  моє  відкрите  вікно.
І  вже  світ  по  іншому  диха,
А  я  наче  сплю  всеодно.
Вже  ключі  журавлині  щомиті
Нам  співають  прощальні  слова.
І  сади  яблуневі  политі,
Дощова  вже  скотилась  сльоза.
А  я  сплю!  Просто  сплю  і  не  чую,
Як  птахи  відспівали  концерт.
Я  й  так  знаю,  що  листя  танцює
Свій  осінній,  сумний  пірует.
Не  люблю  я  осінні  прощання  -  
З  ними  йде  і  частинка  мене.
Знов  приходить  нестерпне  мовчання
(Таке  гостре,  таке  затяжне).
Краще  я  пересплю  цю  осінь
Під  ковдрою  теплих  мрій.
А  зійдуть  колоски  жовтокосі  -  
Я  прокинуся  повна  надій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013


Життя летить

А  ми  забули,  що  таке  листи
У  світі  віртуальних  повідомлень.
Ми  їх  спалили,  так  як  і  мости  -
Не  підлягають  жодному  з  відновлень.

Ми  зустрічаєм  інші  поїзди,
Забувши  ймення  вже  давно  прибувших.
Ми  відпускаєм,  -  часто  назавжди,-
Людей  -  недолюбивши,  незабувши.

І  так  життя  летить  собі  й  летить  -
Щось  змінює,  щось  трохи  залишає.
Та  глибоко  десь  спогад  шелестить,
Тепліше  того  спогаду  немає.

І  хай  куди  б  нас  доля  не  вела,
Ми  завжди  маєм  пам'ятати  рідне.
Щоб  не  згубити  два  білих  крила,
Які  в  нас  є,  хоча  їх  і  не  видно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2013


Зраз чи тоді

Зараз  чи  тоді  -  це  не  важливо.
Просто  мало  статись  так,  як  є.
Просто  ненасправді  були  крила  -  
Всього  навсього  лиш  мариво  чиєсь.

Як  би  сильно  не  хотіли  втримать
Епізод  той,  нашого  життя,
Нам  не  в  силах  проти  долі  встоять,
Час  нестримний  не  втримати  у  руках.

Не  судилось  -  значить  не  судилось.
Нема  нічого  вічного  в  житті.
І  двері  якщо  з  гуркотом  закрились,
То  щось  нове  сміється  у  вікні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2013


Так далеко

Так  далеко  ти  десь  опинився,
Загубився  в  обличчах  людей.
Довгий  час  вже  доречі  не  снився,
Навигадував  безліч  ідей.

Не  важливо,  що  на  відстані  дотику,
Не  важливо,  що  дороги  одні.
Просто  скрипку  зламали  конику
Як  розбили  відбущені  дні.

В  круговерті  часу  і  планети
Не  змінилася  жодна  спіраль.
Просто  ти  опинився  далеко  -  
Це  історій  наших  мораль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2013


Я забуду

Я  забуду  про  те,  що  було,
Адже  я  так  сама  захотіла.
Просто  щось  у  мені  не  змогло,
Просто  втома  скувала  тіло.

Слів  немає  і  спогади  стерті  -
Дощ  забрав  їх  навіки  собі.
Не  назву  порожнечу  смертю,
Краще  волею  для  душі.

Перекреслила  все  із  легкістю
(Якщо  було  що  креслить  мені).
Все  промчалось  з  великою  швидкістю
І  згоріло  в  моєму  вогні.

Збережу  я  цю  волю  до  скону,
З  тими  лиш,  що  й  мене  збережуть.
—  —  —
Як  завжди  повертаю  додому,
Де  не  судять  ніколи  і  ждуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2013


Життя

Гарячий  чай  -  що  може  бути  краще,
Іще  маленький  спомин  в  голові.
Якесь  життя,  що  склалося  інакше,
Якісь  яскраві  теплі  літні  дні.

У  цьому  світі  щось  стається  вперше,
А  щось  назавжди  стишує  ходу.
Чомусь  навчилися  і  стало  якось  легше,
А  щось  як  завжди  накликає  лиш  біду.

Та  все  ж  таки  життя  -  це  гарна  штука,
Яким  би  дивним  воно  часом  не  було.
Й  хоча  воно  не  завжди  в  двері  стука,
Але  ти  завждви  вскочиш  у  сідло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2013


Ходімо

Ходімо  вдвох  туди,  де  сяють  зорі.
У  небо  давай  разом  злетемо.
Розправим  крила  в  синьому  просторі
І  в  долю  нові  барви  вплетемо.

Залишимо  позаду  всі  століття,
Що  пронеслись  без  наших  ще  життів.
На  дереві  святого  довголіття
Не  зіпсуємо  ми  чужих  плодів.

Дай  руку,  усміхнися  і  не  бійся.
Я  проведу  тебе  крізь  ночі  на  шляху.
Адже  життя  -  це,  наче  дивна  пісня,
Яка  повинна  бути  на  слуху.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013


Слова

Знов  за  вікном  мелодія  дощу,
А  я  все  нові  рими  віднахожу.
Я  знаю  дивне  слово  "відпущу",
Але  застосувать  його  не  можу.

У  розпочатому  вірші  мого  життя
Воно  ніяк  не  знайде  собі  місця.
Не  визначиться  поки  допуття
Чи  йому  плакать,  чи  кричати  "смійся".

Я  також  знаю  слово  "берегти".
Воно  просте,  але  занадто  цінне.
Його  крізь  рОки  маю  прнести,
Бо  воно  вічне  і  таке  нетлінне.

Я  знаю  слово  трохи  непросте  -  
"Любов"  -  так  його  люди  називають.
Його  зерня  з  дитинства  ще  росте,
Але  не  всі  ці  зерна  проростають.

Багато  слів  ще  є  на  цій  Землі,
І  майже  всі  потрібні  нам  щоб  жити.
Є  слова  добрі,  але  є  і  злі,
Є,  наче,  грім,  а  є  такі  мов  квіти.

Та  головне  щоб  ці  слова  жили!
Без  них  вже  не  життя,  а  існування.
Щоб  розказати  іншому  могли
Про  світ  від  заходу  і  аж  до  рання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428482
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2013


Так хочеться

Так    хочеться  уперше  покохати  -  
Відчути  ніжність  першої  весни,
У  парі  з  кимсь  під  хмарами  літати
Й  сказати  "ми"  -  не  "я"  і  вже  не  "ти".

Так  хочеться,  щоб  засвітились  очі
Вогнем  незнаним  -  іскри  навкруги.
Щоб  зоряними  стали  темні  ночі
І  розтопились  білії  сніги.

Так  хочеться  щоб  серце  заспівало
Мелодію  незнану  і  просту.
Щоб  добре  все  іще  гарнішим  стало.
Щоб  я  дізналась  істину  росту.

Хоч  ні,  я  хочу  щоб  мне  кохали.
А  я  це  вмію,  мабуть,  вже  давно.
Щоб  я  була  потрібна,  а  не  грали
Несправжні  ролі  -  просто  як  в  кіно.

Мабуть  це  просто  так  весна  заграла
в  моэму  серці,  ну  а  може  ні.
А  може  і  моя  пора  настала
Когось  чекати  у  солодкім  сні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428167
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2013


Не можна повертатись

Хтось  тихо  береже  твій  сон  -
Співає  колискові.
Два  серця  б`ються  в  унісон,
На  спільній  мовлять  мові.

А  я  дивлюся  на  зірки
І  думаю  про  вічність.
Поряд  людина,  та  не  ти,
Хоча  вже  зовсім  звично.

Закінчується  в  світі  все
Скінчлись  й  ми  з  тобою.
За  горизонти  віднесе
Час  наслідки  двобою.

Я  не  жалкую,  не  журюсь.
Так,  мабуть,  мало  статись.
До  Когось  ближче  притулюсь  -
Не  можна  повертатись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426877
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2013


Ви

Проходять  дні,  минає  рік  за  роком,
А  я  чекаю  сни  лише  про  Вас.
Я  пам'ятаю  осінь  ту  жорстоку,
Яка  вступила  з  вічністю  в  альянс.

Шукаю  серед  сотень  перехожих,
Обличчя  рідне,  ще  з  найперших  літ.
Я  знаю  -  не  знайду.  А  може,  може...
Та  ж  ні,  перед  очима  просто  світ.

Мій  світ  такий,  яким  був  і  до  цього.
Лиш  меншим  став  на  декілька  чудес,
На  декілька  історій,  що  для  когось
Лише  слова,  немов  казковий  Зевс.

А  я  їх  пам'ятаю,  я  ж  любила
Вас  слухати,  хоч  днями  на  проліт.
Я  пронесла  крізь  час,  я  не  згубила
Ту  усмішку  і  ніжності  політ.

Тепер  я  просто  піднімаю  очі,
Туди,  до  неба,  і  мабуть,  до  Вас.
Дарую  Вам  усі  зіркові  ночі,
Ваш  вогник  серед  нас  ще  не  погас.

І  не  погасне,  поки  пам'ятаю,
Поки  люблю  і  в  серці  бережу.
Я  завжди  вашу  ніжність  відчуваю,
І  бережно  в  душі  її  ношу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013


Дощ

Як  пахне  дощ....Життям  і  чистотою!
Змиває  все  і  душу  молодить.
І  все  навколо  променить  красою,
І  день  мов  чиста  і  прозора  мить.

Співає  світ,  бринять  красою  квіти.
Пишаються  берези  в  сяйві  мрій.
На  вулицях  завзято  грають  діти.
І  кожен,  наче,  знову  молодий.

Я  з  ніжністю  вдихаю  аромати,
Які  дарує  дощ  мені  щораз.
Вони  окутують  мов  царскії  палати.
Вони  гарніші  всіх  земних  прикрас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013


Перемішалося…

Знову  серце  сміється  тріолями.
Чи  сумними,  чи,  може,  веселими.
Я  життя  відміряю  стодолями,
І  містами,  і,  навіть,  селами.

Переплуталось  все,  змішалося.
Я  тепер  не  все  розумію.
І  забулося  те,  що  зналося.
Що  не  вміла  -  тепер  умію.

Мені  місяць  засліплює  очі.
Ну,  а  сонце  -  так,  ледве  сяє.
Наче  кішка,  гуляю  щоночі.
Ну,  а  вдень  в  сновидіннях  блукаю.

Чом  так  сталось,  ніхто  не  розкаже:
Хтось  не  знає,  а  хтось  не  хоче.
Лише  дивне  чуття  підкаже,
Чому  сяють  незвично  очі.

Або  кара,  або  подарунок  -  
Неважливо,  але  приємно
Відчувати  надії  цілунок
Й  малювати  його  натхненно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420385
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2013


Крила

Мені  наснились  теплі  білі  крила,
Що  огортали  з  голови  до  ніг.
Згадала  все:  і  те,  як  я  любила,
І  навіть  перший  в  моїй  долі  сніг.

Вони  були  такі  м'які  і  світлі,
Що  освтили  б  путь  мені  в  пітьмі.
Навколо  все  іскрилось,  і  в  повітрі
Птахи  співали  радісні  пісні.

Мені  було  так  затишно  і  легко,
Я  розуміла  істини  прості.
Курликав  мені  радісно  лелека
І  я  хотіла  залишитись  в  сні.

Але  багряний  у  вікно  постукав  ранок
І  витягнув  мене  із  раюснів.
Спокійна  зустрічала  я  світанок
І  милувалася  красою  всіх  світів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410107
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2013


Я притворюсь

Я  притворюсь  будто  тебя  не  знаю.
Пройду  спокойно,  глазом  не  моргнув.
Скажу  неслышно:  "Я  теперь  другая"
Пылинку  грусти  боязно  смахнув.

Вот  только  снова  вспомню  тихий  вечер
Когда  сказал  ты  главные  слова,
Когда  мерцали  беззащитно  свечи,
Когда  любовь  была  еще  жива.

Она  живой  быть  может  и  осталась,
Но  от  чего  то  мы  с  тобою  не  вдвоем.
И  все  же  сердце  больно  вырывалось
Уже  не  чувствуя  твоих  родных  оков.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401655
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.02.2013


Вийшла б в поле….

Вийшла  б  в  поле  широке,  та  немає  його.
Відшуміло  давно,  заросло.
Не  повернеш.  Багато  води  вже    втекло
Із  забутого  часу  того.

Я  б  вінок  сплела,  та  зів'яло  все:
Мак  багряний  і  сон-трава.
Вітер  їх  аромат  за  роки  віднесе,
А  ти  знову  один,  як  і  я.

Я  послухала  б  пісню  того  солов'я,
Що  співав  мені  в  ранню  зорю.
Але  пісня  гучна  вже  давно  не  моя,
Я  під  неї  тепер  не  згорю.
 
Я  б  вернула  на  мить  у  той  час,  де  колись
Було  затишно;  ти  був  і  я.
Коли  наші  думки  так  ніжно  сплелись
І  настала  барвиста  весна.

Та  роки  пролетіли,  наче  ті  журавлі,
Що  полинули  за  горизонт.
І  кохання  в  забутій,  холодній  імлі
Відіграло    останній  акорд.

Той  акорд  пробринів,  наче  спомин  віків.
Не  забуду  ніколи  його.
Як  тебе  не  забуду,  і  ласкавих  тих  слів,
Що  ти  вклав  до  серця  мого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396818
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2013


Знакомый запах. .

Знакомый  запах,  шлейф  чужих  духов.
Я  вспоминаю  то,  чего  уж  нету.
Закрылись  раны  от  твоих  оков,
Уже  засохли  все  твои  букеты

Остался  только  сигаретный  дым,
Которого  я  раньше  не  любила.
Ты  не  был  "из",  ты  был  только  один.
И  я  по  прежнему  все  это  не  забыла.

Тебя  уже  как  будто  не  люблю,
Но  по  ночам  частенько  вспоминаю.
Проходит  все,  и  я  это  пройду.
Но  помнить  буду,  это  точно  знаю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395445
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.01.2013


Сторінка

Перегорнулась  ще  одна  сторінка
Моєї  книги  юного  життя.
Не  обминула  мене  ще  одна  помилка,
Якої  припустилась  я  сама.

Я  ще  мала,  я  тільки  вчуся  жити.
Та  ця  наука  дуже  не  проста.
І  захотілось  знову  повторити
Мені  все  те,  від  чого  я  втекла.

Хоч  ні,  я  добре  знаю,  що  не  можна.
Не  треба  вдруге  йти  в  глибокий  брід.
І  ніч,  що  така  горда  і  вельможна
Муркоче  колискову,  наче  кіт.

Під  колискову  цю  стуляю  вії
І  поринаю  у  солодкий  сон.
Бо  молоді  іще  мої  надії.
І  серце  з  ними  б'ється  в  унісон.

І  вже  здаєься  ніби  все  минулось,
І  що  всередині  вже,  десь,  не  заболить.
Та  ось  пишу,  і  знову  відгукнулось
І  десь  в  душі  тихенько  так  дзвенить.

Я  знаю-  підросту  і  зрозумію
Всі  вчинки  вже  по  іншому,  з  нуля.
А  зараз  просто  загорнуся  в  мрію
Де  буде  все  як  схочу  тільки  я.

Я  ще  раз  обернуся  позад  себе,
І  попрошу  пробачення  у  тих,
Хто  зміг  розгледіти  в  мені  безкрайнє  небо,
Та  не  зіграв  на  струнах  золотих.

Я  вдячна  їм  за  те  що  були  поряд.
І  хоч  вже  щось  минуло  назавжди.
Та  я  запам'ятала  вірний  погляд,
Який  мене  зігріє  в  холоди

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013


Муза

Куди  ж  ти  ділась,  Музо?  Чого  не  прилітаєшь?
Чого  вже  не  шепочеш  мені  свої  пісні?
Чи  може  ти  забула?  А  може  ти  не  знаєш
Що  я  не  я  без  слова,  і  сумно  так  мені.

Я  з  словом  народилась,  із  ним  я  підростала.
І  стала  малювати  я  ним  красу  світів.
Я  з  ним  не  розлучалась,  його  за  друга  мала.
Дарує  слово  крила  такі,  як  у  вітрів.

То  де  ж  ти  ділась,  Музо?  Чого  не  йдеш  у  гості?
Чого  ти  оминаєшь  привітний,  теплий  дім?
З  тобою  такі  рівні,  не  знаєш  ти  убогості,
Віками  в  собі  носиш  мільйони  світлих  рим.

Та  всеж  не  може  бути,  щоб  ти  мене  покинула.
Ти  будеш  завжди  поряд,  і  навіть  десь  в  мені.
Якщо  б  тебе  не  стало,  душа  б  моя  загинула.
Й  не  оживала  навіть  у  найсолодшім  сні.

Бо  як  же  я  без  тебе?  Ти  ж    як  частинка  серця,
Яке  поволі  б'ється  поки  іще  одне.
Якщо  ж  його  розділиш,  то  кров'ю  обіллється  
У  кожної  людини  все  що  було  живе.

Тож  так  і  ти  зі  мною  пройдеш  крізь  всі  печалі,
Бо  ти  і  є  душею  моєю  на  віки.
Тебе  я  більш  не  кличу,  на  теплу  чашку  чаю,
Ти  й  так  його  смакуєш  зі  мною  всі  роки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393324
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2013


Т. Г. Шевченку…

Він  заслуговує  на  вічності  роки,

Він  –  істинне  дитя  свого  народу.

Найяскравішії  горять  йому  зірки,

Він  дав  нам  найціннішу  нагороду.

Ми  всі  з  дитинства  знаємо  його  –

Це  не  Франко,  і  навіть  не  Грінченко.

Боровся  він  за  дні  життя  твого,

І  звуть  його  навік  Тарас  Шевченко.

Він  завжди  вчив  любити  рідний  край

І  мову,  яка  зветься  солов’їною.

Бо  Батьківщина  –  це  земний  наш  рай,

Без  мови  ж  люди  стануть  скам’янілими.

Він  був  поет,  художник  і  кобзар,

На  кобзі  грав  одвічну  пісню  волі.

На  плечах  ніс  народний  він  тягар

І  не  скорився  навіть  у  неволі.

Він  був  Людиною  з  усіх  земних  людей,

Хоч  його  доля  не  була  солодкою.

Він  був,  як  тогочасний  Прометей,

Бо  його  правда  не  була  підробною.

Він  був  один  із  тих  небагатьох,

Хто  свято  вірив  в  істинну  свободу.

Він  став  учителем  для  майбуття  епох,

Він  дав  надію  рідному  народу.

Ні,  він  не  вмер!  Він  жити  буде  вічно:

У  наших  долях,  душах  і  очах.

Й  холодною  морозяною  ніччю

Він  знов  запалить  вогник  у  серцях.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391679
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2013


Мова

Мова  -  це  наша  скарбниця.
Мова  -  це  наше  життя.
Мова  -  як  чиста  водиця
Ключем  своїм  б'є  зджерела.
Без  мови  ніщо  ми  у  світі.
Без  мови  народу  нема.
Рідну  мову  нами  треба  любити,
Вона  така  в  світі  одна.
Вона  солов'їною  піснею
Летить  крізь  віки  до  зірок.
Вона  білосніжною  вишнею
Кличе  весною  в  садок.
Вона,  як  моря  й  океани  -  
Безмежна  і  потайна.
Мово,  моя  кохана,
Ти  така  в  світі  одна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387969
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2012


Я просто люблю…

Я  просто  люблю  цей  запах.
З  ним  я  згадала  минуле.
Спогади  в  пишних  шатах  
Якусь  межу  перетнули.

Я  просто  люблю  цю  пісню.
З  нею  згадала  я  рідне.
Давно  облетіло  все  листя,
І  час  забрав  все  огидне.

Я  просто  люблю  це  місце.
Тут  я  була  щаслива.
Тут  ніжне  все  й  урочисте,
Й  ростуть  за  спиною  крила.

Я  просто  люблю  світанок  -  
Сонячне  перше  проміння.
Літній  духм'яний  ранок
Й  тоюльпанів  червоних  цвітіння.

Я  просто  люблю  все  навколо  -  
Те,  що  цвіте  й  радіє.
Я  просто  сплітаю  мову
В  світлі  рядки  надії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387891
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2012


Добро і зло

Світло  і  тінь  -  одвічна  боротьба.
Добро  і  зло  -  противники...  і  браття.
У  всіх  подій  своя  є  череда,
У  всіх  людей  горить  своє  багаття.

І  вогник  той  двуликий  з  поконвік:
Він  то  зігріє,  то  до  тла  обпалить.
Не  було  ідеалів  сотні  літ.
Й  навряд  хто  зараз  цю  зорю  запалить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387615
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2012


Он…

А  он  такой  любимый  и  родной,
До  боли  нужный,  лучше  всех  на  свете.
Он  где  то  там,  но  только  не  со  мной.
И  в  этой  песне  не  для  нас  куплеты.

Он  там  с  другой  -  смеется  и  грустит.
И  засыпает  не  в  моих  объятьях.
Может  во  сне  когда  то  прилетит,
Но  не  примерит  свадебное  платье.

Я  буду  жить.  И  даже  полюблю
Уже  другого,  и  еще  сильнее.
Но  вспомню  как  то  рано  по  утру,  
И  улыбнусь  забыть  его  не  смея.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386302
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.12.2012


Рідна сторона

Кує  зозуля  і  проміння  сонця  ллється.
Я  подивлюся  з  ніжністю  на  цю  красу.
Тут  все  знайоме,  й  ніби  все  сміється:
Я  тут  себе  частинку  залишу.

Назавжди,  на  роки,  на  віки  вічні,
Бо  тут  мій  дім  і  рідна  сторона.
Тут  народились  перші  мої  вірші.
Та  що  там  вірші  -  першії  слова.

Чекає  тут  дідівська  рідна  хата,
І  яблуні  яким  десятки  літ.
Тут  казка,  що  нетлінна  і  крилата
І  осені  багряної  прихід.

Тут  трави  пахнуть  щастям  і  душою.
Й  дерева  шелестять  під  піснюдня.
Тут  все  навколо  променить  красою
Й  чарівними  стають  усі  слова.

Тут  спогади  забуті  оживають
І  заново  дзвенить  дитячий  сміх.
Дитинства  аромати  скрізь  витають
Й  привітно  кличе    хата  за  поріг.

Я  буду  сюди  завжди  повертатись,
І  де  б  я  не  була  завжди  прийду.
Я  знаю,  що  не  зможу  попрощатись
З  цим  краєм,  що  я  так  його  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012


Зима

Біліє  сніг  іскристим  діамантом.
Ізнов  дарує  казку  чарівну.
Танцюючи,  сніжинки  у  пуантах
Нам  відкривають  двері  в  тіїну.

Сміється  іній  на  деревах  змерзлих,
Блакитними  очима  він  морга.
На  шибках  нам  мороз  чарівним  пензлем
Картини  пише  помахом  крила.

Спішить  до  нас  у  гості  завірюха:
Кружляє  над  будинками  весь  день.
Комусь  вона  зриває  капелюха,
Комусь  співає  радісних  пісень.

На  вулиці  завзято  грають  діти.
Їх  сміх  бринить  за  тридев"ять  земель.
Пі  снігом  тихо  вже  заснули  квіти.
До  нас  приплив  Зимовий  корабель

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2012


Я хочу туда, где меня любят

Я  хочу  туда,  где  меня  любят,
 Туда,  где  меня  ждут.  Туда  где  дом.  
Туда  где  все  родные  с  детства  люди.
 Туда,  где  не  останусь  я  одной.
 Домой  я  возвращаюсь  каждый  вечер,  
И  мне  всегда  так  радостно,  легко.  
Очаг  домашний  зажигают  свечи  
И  вновь  в  душе  становится  светло.  
Ведь  все  вокруг  какие-то  чужие.
 Холодные,  далекие  совсем.  
Я  понимаю:  для  кого-то  все  родные.  
Но  ведь  не  все  рисуют  жизнь  и  день.  
Не  все  к  тебе  придут  когда  попросишь.  
Не  каждый  тебя  пустит  за  порог.
 Ведь  половина  тебя  просто  сможет  бросить.  
И  лишь  родные  отопрут  замок  -  
Замок  души,  замок  добра  и  счастья.  
Поднимут  если  вдруг  ты  упадешь.
 Уберегут  тебя  от  боли  и  ненастья.
 Других  таких  людей  ты  не  найдешь.  
Родные  никогда  тебя  не  бросят.
 И  не  откинут  как  ненужную  игру.
 Тихонечко  о  всех  проблемах  спросят.  
И  никогда  к  другому  не  уйдут.
 И  я  буду  все  время  возвращаться  
К  своим  родным,  к  родителям,  домой.  
Ведь  с  этим  не  возможно  розпрощаться.
 Ведь  мы  все  только  этим  и  живем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382964
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.12.2012


Я знаю

Я  знаю:  я  переболею,
Перереву,  перекричу.
Забыть  до  капли  все  сумею
И  будет  так  как  я  хочу.
Ночами  буду  спать  спокойно,
И  не  кидать  усталый  взгляд.
Я  мыслить  буду  чисто,  вольно
И  не  вернусь  больше  назад.
Ведь  это  просто  все  привычка,
\"Обман  не  опытной  души\".
Все  догорит  скоро  как  спичка.
Я  ветру  крикну  затуши.
И  все  пройдет,  как  холод  зимний.
Уйдет  с  потоками  реки.
Воспоминанья  смоют  ливни
И  вновь  засветятся  мечты.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382197
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.12.2012


Метель

Стучит  в  окно  холодная  метель.
И  тихо  шепчет  ласковые  речи.
Но  эта  ласка  не  весенняя  капель,
Она  сжимает  очень  больно  плечи.

Она  щекочет  нежным  словом  слух.
Но  нежность  эта  холоднее  вьюги.
Поёт  невозмутимо:  "Я  твой  друг",
Но  лучше  мне  не  знать  такой  подруги.

Не  подпевает  даже  скрипка  в  такт
Этой  холодной,  белой  королеве.
Она  ведь  знает,  что  в  моих  мечтах
Нет  места  этой  "непорочной"  деве.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380853
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.11.2012


Згадка

Я  згадую  знову  і  знову.
Не  знаю  навіщо  й  чому.
Може,  я  просто  сумую.
А  може  я  все  ще  люблю?
Та  ні,я  ж  не  хочу  любити,
Не  хочу  відчути  біль.
Та  як  же  мені  зуміти
Віддати  все  зграї  вітрів.
Як  же  мені  заховати
Ті  почуття  непрості.
І  в  серці  своєму  тримати
Їх  наче  радісні  сни.
Згадувати  їх  рідко
Й  з  усмішкою  на  вустах.
А  потімзабути  все  швидко
І  не  писати  в  віршах.
Мабуть,  я  скоро  зумію
Забути  це  назавжди.
Та  зараз  про  це  лише  мрію.
І  мрії  ці  справжні,  мої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380654
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.11.2012


Вже рай не рай

Вже  рай  не  рай,  і  "Білосніжка"  тільки  казка.
Змінились  погляди  і  мрії  вже  не  ті.
А  десь  у  серці,  як  маленька  пташка,
Звучать  надії  струни  золоті.
Змінились  цінності  і  значення  вже  інші.
Знайомі  нам  слова  -  це  просто  звук.
І  залишається  писати  тільки  вірші:
Про  радість,  про  весну  і  серця  стук.
Уже  весна  по  іншому  приходить,
Птахи  сонети  вже  виспівують  не  так.
Філософ  істину  вже  важко  віднаходить,
І  доля  не  завжди  дає  нам  вірний  знак.
Хтось  скаже  в  очі:  "Ти  ж  іще  дитина.
Та  як  ти  можеш  знати  про  таке?"
А  ви  згадайте  те,  що  я  людина,
Яка  надію  в  серці  береже.
І  може  правду  сказано  в  писаннях
Про  те,  що  істину  розкаже  лиш  дитя.
В  його  очах  нема  поневіряння,
А  в  серці  казка  льється  і  життя.
Якби  усі  так  вірили  й  любили,
Як  діти  вірять  в  казку  й  люблять  світ,
То  в  кожного  повиростали  б  крила
Й  відчули  б  люди,  що  таке  політ.
Літали  б  вище  неба  й  вище  долі.
Любили  б  зорі  й  пісню  солов'я.
І  знали  б  ціну  справжній  людській  волі,
І  не  кидали  б  просто  так  слова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380648
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2012


Спогади

Спогади  знову  приходять  у  гості:
Перед  очима  минувша  зима.
Ми  не  були  тоді  ще  доростлі,
Та  мрія  наша  справжня  була.
Ми  мріяли  разом  -  так  чесно  та  вірно,
Але  намагались  сховати  усе.
Чи  може  боялись  прийняти  це  гідно,
А  може  не  знали,  що  все  це  піде.
Та  час  не  зупиниш  і  мрія  зосталась
Лиш  мрією,  в  наших  дитячих  серцях.
Я  мабуть  до  того  ще  так  не  спіткалась,
Не  було  ще  смутку  до  того  в  очах.
Я  згадую  зараз  усі  ті  моменти,
Що  відбувались  із  нами  в  той  час.
І  бачу  навколо  лише  силуети
Бажань  тих,  що  доля  забрала  у  нас.
Я  думаю  часто  -  чому  так  все  сталось?
Чому  все  скінчилось,  хоч  і  не  почалось?
Чому  ми  спочатку  так  дзвінко  сміялись,
А  потім  жорстоке  життя  полилось.
Мабуть,  десь  всередині  я  відповідь  знаю.
Але  я  не  всім  про  неї  скажу.
Я  в  цих  рядках  себе  всю  лишаю,
Всі  спогади  бувші,  які  я  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379690
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.11.2012


Без тебе

Дощ  знову  стука  у  вікно,
Він  хоче  щось  сказати.
Я  не  люблю  тебе  давно.
І  серце  хоче  спати

Воно  втомилося  саме,
Хоча  й  було  з  тобою.
Все  що  було  -  колись  мине.
Дощ  змиє  все  водою.

Вже  все  забулось  -  радість,  біль.
Я  вже  не  пам'ятаю.
І  в  даль  летить  автомобіль,
І  музика  лунає.

До  мене  більше  не  приходь.
Тепер  тебе  не  знаю.
І  сон  ти  мій  тепер  обходь.
Там  місця  вже  немає.

Ти  не  любив  мене,  як  я
Тебе  кохала  палко.
Тепер  залишилась  одна.
Але  мені  не  жалко.

Я  стала  вільною  сповна
Від  страху,  і  від  болю.
Я  знаю  що  таке  весна,
Я  знаю,  що  це  -  воля.

Ти  був,  як  сон  в  моїм  житті  -  
Страшним  нічним  жахіттям.
Тепер  пішов,  і  стали  дні
Моїм  новим  століттям.

Тепер  я  сильна,  наче  сталь.
У  лицаря  на  плечах.
Моє  життя  тепер  -  кришталь
І  набагато  легше.

Я  навіть  спомини  зітру,
Про  те  що  був  ти  в  мене.
У  день  новий  тепер  ступлю.
І  день  цей  вже  без  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2012


Людина з казки

Я  бачила  людину,  що  наче  вийшла  з  казки.
Вона  ступала  легко,  немовби  то  пливла.
Її  душа  сплелася  із  доброти  та  ласки.
В  очах  любов  іскристу  людина  та  несла.
Вона  не  помічала  буденності  та  смутку.
Вона  ішла,  ішла,  одна  в  своїх  думках.
Від  світу  не  чекала  людина  ця  прибутку,
Жила  своїм  життям,  в  своїх  тяжких  роках.
Людина  не  спинялася,  ніде,  ні  на  хвилину.
І  не  питала  в  нас:  "А  що  таке  любов?"
Вона  писала  кроками  картину,
Щоб  через  сотні  літ  назад  вернути  знов.
Людина  залишала  свій  слід  завжди  і  всюди.
І  впевнена  у  кроці  своїм  вона  була.
Дивились,  дивувались  прості,  звичайні  люди.
А  я  хотіла  бути  такою  як  вона.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379262
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2012


Запах осені

Сьогодні  я  відчула  запах  осені.
Такий  вогкий  і  з  присмаком  дощу.
І  знову  в  гості  спогади  запрошені.
Я  їх  гарячим  чаєм  пригощу.
Вони  зігріються,  й  мене  разом  зігріють.
Як  в  ковдру  загорнуся  я  у  них.
А  за  вікном  дерева  вже  жовтіють-
Даруючи  частинку  днів  старих.
Постукає  в  вікно  до  мене  вітер
І  заспіває  пісню  самоти.
А  листя  із  багряно-жовтих  літер
Під  ноги  встелить  з  мрії  килими.
Стулю  я  на  хвилину  свої  вії
І  сонця  згадую,  примарне  вже,  тепло.
В  середині  заснуть  якісь  надії.
Постука  в  дверї  те,  що  вже  пішло.
Я  вже  звикаю  до  таких  примарних
відвідин  із  минулого  життя.
Я  навіть  їх  чекаю,  цих  туманних,
гостей,  що  відійшли  у  небуття.
Приносить  їх  з  собою  кожна  осінь.
І  кожна  осінь  їх  з  собою  забира.
Вона  у  мене  дозволу  не  просить.
Цей  дозвіл  я  сама  колись  дала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379167
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2012