taniyaa

Ви

Чи  можна  щось  сильніше,    сильніше  ніж  тебе?  
Чи  ранить  глибше  щось,    глибше  ніж  от  це?  
Чи  є  щось  важче,    ніж  чекання  без  кінця  
І  невже  такою  довгою  може  бути  1  доба?  !
Невже  надія  може  щоденно  убивати,  
А  дотик,    слух  і  зір  -постійно  пам'ятати?!
Невже  у  світі  цьому,    де  людина  може  і  має  все,  
Нема  такого  дива  як  "off"  і  назавжди  забув  про  те  ?  
Допоки  змінюються  дні  на  ночі  
Допоки  море  шумить  шалено,    а  хвилі    хвилюють  щоденно  
Допоки  Земля  обертається  навколо  своєї  осі,  а  вітер  колише  невимушено  траву  і  сади,  
То  знай,    що  любила  тебе  ,  
люблю  сьогодні  і  любитиму  завжди.  
Не  змінить  цього  ні  відстань,    ні  країна,    ані  погода  за  вікном.  
Не  змінить  цього  ні  ВОНА,    не  ВІН,
 і  навіть  якщо  б  їх  було  мільйон.  
Не  змінить  цього  ні  твоя  холодність,    ні  байдужість,    ні  зверхність  черезчур
Моя  любов  плювати  100    раз  на  це  хотіла.  
І  їй  до  лампочки  те,    що  ти  там  говориш  і  що  "такого"  я  зробила.  
Не  Забуваються  ті,    кого  колись  любили.  
Кого  обожнювали.  Обіймали.  Цілували.  
Кого  щохвилини  бажанно  чекали.  
Кого  торкатися.  
З  ким  ночами  розмовляли.  
Сміялися  безупинно.  
І    за  ким  дуже  болісно  сумували.  
Не  Забуваються  емоції.  
А  спогади  тим  більше  перед  очима  постають,  
Коли  говориш  собі  :
"досить.  Залиш  його.  
Ти  вже  для  нього  дійсно  як  нуль."  Якби  змогла,    то  все  б  давно  змінила.  
Тоді  б  я  не  сказала,    там  десь  -  того  не  зробила.  
Не  крикнула.    Не  вимагала.  
Все  ж,    що  хотіла,    ж  мала.  
Але,    цінується  тоді,    коли  втрачаєш.  
А  втрачаєш  ти  чому?  
Бо  завжди  дивишся  і  вимагаєш  те,    що  не  твоє.  
Хоча  воно  насправді  набагато  гірше,    ніж  в  тебе  є.  
Ми  просто    звикли  жити  в  цьому  русі  :
Постійно  шукати  траву  зеленіше,  
Бігти  туди,    де,  хтось  сказав,  жити  крутіше.  
Оцінювати  людину  по  фото,    по  одежі  
А  закоханість  між  двома  ми  бачимо  тоді  ,  коли  перед  тобою  вона  цілує  його  в  щоки  дві,коли  говорить  так  солодко  "зай  "і  "киць"  ,
Але  чи  знаєш  ти,    що  відбувається  між  ними,    коли  нема  поряд  сторонніх  облич?  
От  от.  
З  вигляду  все  ідеально.  
З  вигляду  так  все  чудово.  
А  ти  це  бачиш  і  гадаєш:
"а  у  мене  так  фігово  "
І  твоє  "фігово"  чесніше,    ніж  його  для  неї  "я  люблю  "
Але  ж  хіба  у  цьому  суть
Хіба  це  ще  важливо  ?
Коли    ти  втратив  усе  так  банально  і  жахливо  ?(  продовження  на  фото  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2018

Смерть

Скільки  людині  треба  для  щастя  ?  
А  скільки  для  сліз?  
Скільки  смертей,  щоб  ніколи  не  встати?  
А  скільки  народжень,  щоб  знову  лунав  її  сміх?
—
Якби  можливість  була  повернути  час  назад,  
Щоб  зробила  ти  ?  
Куди  б  пішла  в  той  раз?  
Якби  була  можливість  повернути  когось  з  небес,  
Кого  б  ти  повернула  і  на  скільки  ?  
чи,  кому  суджено  було  померти,  
той  не  може  носити  статус  «я  воскрес»?!
—  
якого  рівня  досягає  горе  ?  
тоді,  коли  повзеш  ?  
чи  тоді,  коли  вже  не  говориш  ?  
а  скільки  сліз  ?  
який  об‘єм  може  існувати  у  людини  ?  
безкінечність  чи  все  таки  2  літра  з  половиною  ?  
а  скільки  часу  ,  скільки  днів  /років  чи  яку  частину  існування  
людина  може  поступово  себе  думками  убивати  ?  
а  скільки  треба,  щоб  пробачити  себе  ?  
життя  для  цього  хватить  ?  
чи  навіть  вічність  в  пеклі  не  допоможе  виконати  це?
—  
а  як  ти  думаєш,  чи  можна  говорити  з  тими,  хто  є  вже  не  з  тобою  ?  
хто  відправився  туди,  
де  вічний  спокій  і  вічний  шум,  напевно,  морського  прибою  ?  
чи  може  там  завжди  співають  птахи,  
а  дерева  колишуть  вічнозелену  траву  і  сади?  
а  ,можливо,  там  -  вічний  сміх  дітей  і  ллється  замість  дощу-  карамель  ?
—  
а  як  ти  думаєш,  
чи  чують  і  відчувають  вони,  як  без  них  погано  ?  
як  рветься  душа  усвідомлюючи,  що  часу  було  вдосталь  ,  але  все  "..не  сьогодні,  я  на  роботі,  а  завтра  їду  рано".
—
А  як  думаєш,  пробачили,  
а  як  ні,  то  пробачуть  колись  тебе  ?  
за  те,  що  не  була  поруч  
за  те  ,  що  хвилюватися  не  за  те?
—
як  егоїстично.
як  підло.
і  як  жахливо  .
людина  може  ставити  на  задній  план  родину.
заради  чого  ?  заради  кого  ?  
заради  "друзів"  ?  заради  тих,  хто  дзвонить  ,  коли  потрібна  ти  їм  як  довідник  чи  як  гугл  ?
⠀  
якби.
"якби  тоді..",  "  якби  завжди..."
як  було  б  просто  жити,  
якщо  б  ми  не  забували  кого  по-справжньому  потрібно  цінувати  і  любити.
—
якби.  
якби  б  могла,  то  б  цілувала  кожної  хвилини.
а  зараз  ..
можу  написати  тільки  
як  сильно.
Вічно  і  сильно  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2018

М*ясо

Епоха  вічного  руху  ,  епоха  бігу  за  грошима
У  світі,  де  кров'ю,  до  визнання,  простелена  стежина  
Авторитетом  стане  той  чи  та,  у  кого  замість  звичайної  кофтини  шуба  із  зайця  чи  кроля.

Кров'ю  і  слізьми  невинної  тварини  
Ми  втамовуємо  наш  шалений  голод  -  голод  сучасного  типу  "милої"  і,"проти  жорстокості",  людини.
Задля  величі  і  відчуття  панування  
Вбиваємо  тих,  хто  має  теж  саме  право  на  існування.

Ми  сліпо  віримо  у  те,  що  так  повинно  бути
Віримо  у  те,  що  у  серцях  закарбоване  призначення  убити
Невже  наділені  правом  обирати  
Кого  плекати,  розчісувати  і  про  кого  дбати,
А  кого  ножем  у  серце  забивати?  

Ми  беремо  кролика.  ми  гладимо.  ми  його  цілуємо.
і  найголовніше,  ми  його  фотографуємо.
100  кадрів.  різні  боки.  бо  ми  ж  любимо  кроля.
а  потім,  сидячи  за  столом,  ми  так  смачно  облизуємо  кістки,  які  колись  були  опорою  невинного  жителя  планети  ЗЕМЛЯ.

"І  мамонти  жили  для  того,  щоб  ми  їх  убивали
І  білок  потрібен  аби  ми  широкоплечими  мужиками  стали  
А  що  то  за  мужик,  який  не  їсть  мертву  скотину?
То  не  мужик.  то  щось  таке.  не  жінка  і  не  дитина.
Жінка  і  та  просить  шубу  в  чоловіка,  аби  подружка  Галя  вмерла  від  її  прикиду.
І  то  нічого,  що  заради  її  потреби  жорстоко  вбито  сотні  кроликів,  з  одним  з  яких  вона  виставляла  фото  в  Інстаграм  у  вівторок  чи  то  в  середу.  "

Ми  вчимо  своїх  дітей  жити  у  злагоді  і  мирі
Ми  говоримо  їм  про  те,  що  потрібно  не  ображати  ні  цю  дівчинку  і  не  цього  невихованого  хлопчину.
Ми  даруємо  їм  на  день  народження  котика  чи  щеня
Щоб  дитина  любила  це  створіння  і  від  любові  безкорисливої  росла  і  розуміла,  що  в  світі  істота  "ЛЮДИНА"  не  одна.

А  ще,  ми  змушуємо  їх  їсти  м'ясо  
І  змушуємо  -  це  треба  голосно  акцентувати
Бо  ми  звикли,  що  печінка  -  то  гемоглобін
А  дитині  це  потрібно
Інакше  виросте  дебіл.

Ми  говоримо,  що  люди  -  злі  
не  мають  зовсім  душі  в  ДУШІ
ми  приходимо  додому  і  нарікаємо  на  це  життя.
не  така  влада,  не  такі  дороги.  і  школа  ця  вчить  не  те,  що  життя  в  майбутньому  вимага.
але,  натомість  щоб  щось  змінити.
перестати  убивати,  перестати  смітити.
ми  відкриваємо  холодильник  і  ріжемо  ковбасу.  
а  зміна  світу  -  почекає:  100  років  жили  як  ідіоти.  що  ж  не  почекаємо  нового  року  чи  весну  ?

ми  закриваємо  очі,  коли  бачимо  на  дорозі  мертвого  собаку.
але  ж  коли  ми  в  маркеті  обираємо,  що  нам  сьогодні  купувати
ми  не  закриваємо  очі  на  полиці  з  тілами  у  крові.  
ні,  для  чого  ж  ?Все  так  ,  як  повинно  бути.  
Ці  створіння  ж  спеціально  виросли  аби  лежати  на  полиці  у  крові.

Для  нас.  
Усе  для  нас.
от  той  олень  і  рога  його  -  для  нас.
той  крокодил  -  для  туфель  і  для  сумочок  на  ланцюжках.
от  риба  та  плаває,  щоб  ми  сьогодні  її  приготували  на  пару
здорове  харчування.  люди,  ви  що  ?  рибу  не  готуєте  на  пару  ?

і  той  ведмідь  в  барлозі  спить,  щоб  шубу  ви  довгу  аж  до  ніг  на  наступну  зиму  мали.
бо  ж  лайків  в  Інстаграмі  чи  у  вк  я  хочу  мореморе  море,  щоб  Галя  із  заздрощів  ушла  із  інстаграму.

Ми  ж  Боги.  Ми  кращі.  МИ  ті,  хто  називається  ЛЮДЬМИ.
як-не-як,  найрозумніші  істоти  на  Землі..

І  кожен  скаже  ,  що  за  фігня
я  м'ясо  їв  вчора  і  сьогодні  зрання.
І  кожен  скаже,  що  так  було  завжди
М'ясо  -  це  твоє  джерело  сили  та  краси

Це  ж  традиції.  це  звичка.  
покоління  в  покоління.
але
моя  прабаба  теж  колись  ходила  без  взуття  ,  білизни  і  і  маскою  для  волосся  в  неї  була  запашна  нафта.
і  чогось  ми  не  дивимося  на  ті  роки.  
не  дивимося  на  ті  засоби  гігієни  і  краси.

І  кожен  подумає  про  те,  як  змінити  життя,  
якщо  20  з  кусочком  років  ти  вже  прожила.
ну  де  ж  написано  і  хто  тобі  сказав,  що  якщо  ти  народився  в  селі,  то  не  можеш  жити  потім  в  місті  як  законний  пан?
зараз,  навіть,  стать  змінити  не  проблема:  сьогодні  хлопчик  Ігор,  а  завтра  вже  дівчинка  Олена.

Ніколи  не  пізно  кинути  курити,  
Перестати  бухати  в  неділю  в  селі.
ніколи  не  пізно  почати  щось  хороше  творити
і  маленькими  кроками  йти  до  поставленої  мети.

Ти  обираєш,  як  тобі  сьогодні  і  завтра  жити:
забити  на  навчання  і  заміж  вдало  вийти  чи  самостійно,  по  крокам  себе  ствоорити
ти  обираєш,  чи  піти  з  друзями  сьогодні  побухати
чи  курнути  травочку  з  пациком  і  потім  кайфувати
ти  обираєш,  чи  жити  як  той  черв'як:  нічого  не  хотіти  і  примиритися  що  завжли  у  болоті  і  завжди  мокро,  але  норм  і  так.

зупинитися  аби  обернутися  назад.  
аби  подивитися  на  калюжу  крові  у  руках.
зупинка  на  одну  хвилину  не  змінить  повністю  думки.
але  хвилина  є  поштовхом  до  змін.
тих  змін,  яких  колись  саме  ти  хотів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016

Холодна осінь

пора  хорошого  чекання  закінчилася  вчора
була  розмова  раптова  і  доволі  прибуткова
сказавши  пару  слів  обмінявшись  гарячими  думками
накинулася  вона  на  тебе  без  пам  яті  і  тями.

забувши  всі  образи  ,докори  і  сумління
вона  увібрала  в  себе  дух  послуху  та  вічного  служіння
непомічаючи  у  тобі  черствого  серця  і  погляду  німого
для  неї  ти  людина,  з  яким  вона  готова  стрибнути  в  море  і  втопитись  в  ньому.

відношення  говорить  більше,  ніж  слова
і  вчинки  дають  оцінку  значущу,  ніж  якась,  на  соціум  ,  банальна  гра  :
стискаючи  в  обіймах  руки  крижані  і  гарячі  водночас
ти  даєш  їй  надію  на  любов  без  майбутнього  зовсім.

споглядаючи  картину  безнадійсності  із  присмаком  кохання
життя  здається  такою  річчю,  що  вимагає  тільки  вічного  терпіння  і  вічного  страждання
залишається  тільки  лежати  під    простирадлом\"  надії  \"чекаючи  закінчення  війни
бо  ж    коли  у  полі  бою  троє,  тоді  обов  язково  повинен  померти  хтось  один.

\"пливи  за  течією  не  думаючи  про  втрати,  
не  думаючи  про    дні,  які  мчаться  із  швидкістю  реклами.  
не  думаючи,  що  через  рік  все  залишиться  як  нині
лежачи  тихенько  під  простирадлом  безнадійної  \"  надії.\"
не  думай.  не  потрібно.  
птахи  не  думають  коли  і  куди  літати,  
не  думають,  кого  в  майбутнього  вони  втратять  чи  кого  їм  палко  і  віддано  кохати.  
не  думають,  що  станеться  невдовзі,  що  сталося  вчора
вони  живуть  і  літають  сьогодні
не  думаючи  як  літати  вчора.

не  думай,  що  колись  закінчиться  ця  гра  
не  уявляй,  що  рано  чи  пізно  дійде  вся  ідилія  до  кінця
життя  сповнене  безмежною  кількістю  пригод  й  людей
якщо  війна  закінчиться  із  втратою  одного,  то  життя  подарує  тобі  можливість  зіграти  з  іншими  по-  іншому  й  по-  новому.\"

літаючи  у  собі,  забуваючись  думками  ,
проносиш  із  собою  осінь  наповнену  страхами
зів  яле  листя  лежить  чека  своєї  долі
і  небо,  вже  не  блакитне  ,  готується  до  бою.

змінились  ті,  що  ходять  повз  і  ззаду
ті,  хто  спереду  і  поруч
від  холоду  і  жорстокості  замерзли  всі  і  померло  досить.
а  осінь  лише    просить  зігріти  тих,  хто  не  взмозі  зігрітися  хоч  трохи.

блукай  у  цьому  листі  під,  давно  не  блакитним  ,  небом
шукаючи  ці  сили  ,які  не  дадуть  упасти  тоді,  коли  падати  не  треба  
тримай,  не  відпускаючи  ніколи,його  гарячі    руки  ,
бо  тільки  тримаючи  їх  ти  не  будеш  взмозі  від  холоду  заснути..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2015

Актори

людині  властиві  погані  думки
погані  риси  душі
і  погані  вчинки.
людина  може  і  повинна  брехати,
має  повне  право  щось  не  сказати
не  договорити,
в  собі  тримати.
людина  може  жити  так,  як  забажає
і  пофігу  на  те  що  хтось  так  не  вважає.
людина  має  право  робити  все,  що  їй  по  душі:
бухати,  курити  травку  чи  грати  на  сцені.
людина  має  право
і  матиме  завжди,
але,  якщо  іде  розмова  про  інших  істот  на  Землі
але,  якщо  йде  розмова  про  честь  і  гідність  тих,
хто  поруч  був,
хто  завжди  був  і  не  відпускав,
хто  терпів  і  ні  слова  на  разу  поганого  не  сказав,
то  людина  тут  немає  ніяких  прав.
вона  не  має  права  когось  бруднити  своєю  ідіотською  брехнею,
немає  право  будувати  історію  свого  життя  на  брехні,
і  клястися  у  тому,  що  насправді  було,
а  вона  говорить:  "ні  !"

робити  себе  в  очах  людей  такою  беззахищеною  та  кволою
що  ти  робиш  ?  для  кого  ти  це  робиш  ?  для  чого  ти  це  робиш  ?
хочеш  здатися  кращою  на  фоні  гарних  та  чудових  людей  ?
брехня  -  це  не  вихід
брехня  -  це  брехня
і  рано  чи  пізно  все  повернеться  тобі  сповна

людина    -  то  безодня  секретів  і  думок
не  знаєш,  що  вона  зробить  зараз.
чи  через  крок.
вона  може  сказати,  що  спить  одна
говорити,  що  сексу  вже  давно  нема
дивитися  в  очі,  і  казати,  що  це  дійсно  так.
а  насправді  -  вона  сука  ще  от-  така.  на  тверду  5-ть.

тобі  здається,  що,  часу  вже  достатньоно  прамайнуло
вона  все  одно  ще  та
в  ній  все  одно  ще  те
і  ти  дивишся  у  її  добрі  очі
ти  бачиш  серце  то  ,чисте  та  дівчоче
тобі  здається  що  воно  чистеньке
а  насправді  там  давно  вже  того  бруду  натекло  
і  не  одну  жменьку.

не  слухати
не  говорити
не  довіряти
жодне  слово  в  серйоз  не  сприймати
бо  це  -  насамперед  загроза  для  тебе
і  твого  життя
вірити,  любити  ,
а  потім  ..
а  потім  як  сніг  серед  літа..

актори  -  вони  такі  актори
сьогодні  скажуть,  що  хворі
а  насправді  -  щасливі  та  здорові.

вони  скажуть  що  милі  і  і  такі  цнотливі
і  на  їхньому  фоні  ти  вважатимеш  себе  реальною  скотиною
ти  думатимеш,  що  вони  такі  чудові
а  ти  -  якесь  чмо,  яке  спить  з  ким  попало  і  іі  немає  нічого  серйозного.

вони  заплачуть,  коли  потрібно,  щоб  їх  жаліли
і  придумають  ту  історі,яку  б  вони  хотіли
ніколи  ти  не  дізнаєшся,  що  в  них  в  душі
бо  вони  той  вид    людей,  які  грають  не  тільки  на  сцені,
а  й  в  житті.

ніби  живеш
ніби  довряєш  людині
і  віриш  їй  ,  бо  личико  те,  таке  миле  і  красиве
і  ніяк  не  можеш  уявити
повірити  у  те
що  одним  хорошим  днем
ти  зрозумієш  -  
брехня  усе

коли  людина  -  світ  для  тебе
коли  вона  -  частина  твого  життя
і  так
немов  ножом  у  серце
і  так
немов  уже  ти  не  жива.

нас  змінюють  не  роки
не  дні  які  летять
не  колір  одягу  чи  волосся
не  жир  на  животах.

нас  змінюють  от-  такі  скотини
які  ,  якимсь  чином,  приходять  в  наше  життя
сміються
обіймають
підтримують
звеселяють.
слухають
вони  як  паразити  у  організмі  людини
здається  є
але  не  відчуваєш  одразу  їхнього  впливу
не  відчувають  одразу,  що  вони  несуть  в  собі  зло  і  руйнування
через  час
через  роки  вони  принесуть  страждання.

женіть  таких  від  себе
не  дозволяйте  їм  проникнути  у  голову
не  дозволяйте  їм  говорити
бо  після    їхніх  слів  ви  вже  не  зможете  нормально  жити

після  них  ви  навчитесь  не  довіряти
не  довіряти  людям
ніколи
не  вірити  
ви  навчитесь  мовчати
мовчати  тоді  ,  коли  рветься  все  на  волю
мовчати  як  німий,  якийі  з  народження  не  говорить

ви  навчитесь  не  слухати
не  вислуховувати
і  бачити  в  людях  тільки  погане

ви  станете  черствимми,  злими  і  просто  не  людьми
бо  будете  памятати  як  колись  близька  людина  залишила  шрам  у  душі

була  людина  в  житті
а  зараз  -  нема  її
не  буде
бо  ж  не  треба  в  житті  такого
яке  крім  брехні  не  носить  у  собі  нічого..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2015

Телефон

ти  стоїш  на  роздоріжжі  у  халаті
сонна,  голодна  і  одна
він  приходить  саме  туди,  щоб  тебе  забрати
і  напоїти  вином  із  дорогого  кришталя.

одурманює  своїми  ніжними  словами
створює  ідеальне  життя
він  вміє  гарно  і  мелозвучно  оспівувати  те,
чого  в  реальнім  часі  навіть  не  бува.

обіймаючи  його  ти  тремтиш  немов  зима  надворі
говорячи  із  ним  ти  забуваєш  про  всі  проблеми  на  Землі
він  та  людина,  чиї  слова  далеко  не  відповідають  тому,  
що  твориться  в  його  душі.

все  працює  по  принипу  такому  :
коли  потрібно  йому  -  він  знає  як  і  де  тебе  знайти
але  ж  коли  ти  спустошена  і  хвора  -  він  і  не  чує  як  сильно  ти  потребуєш  його  присутності.

життя  дає  можлиівсть  нам  обирати
кому  вірити,  а  кого  навіть  і  близько  до  себе  не  підпускати
ми  обираємо  з  ким  закінчувати  стосунки  і  починати  нові
по  різним  причинам
скоріше  тому,  щоб  забути  старі.  

ми  вирішуємо  чи  піднімати  слухавку  в  4  ранку
чи  дозволяти  людині  зайти  на  чашку  чаю  і  залишитись  до  сніданку
ми  думаємо  про  те,  з  ким  залишимось  коли  залишимось  без  нього
але  так  і  не  задумаємось,  яке  б  було  життя  завтра  якщо  б  ти  не  дозволила  йому  бути  біля  тебе  вчора.

життя  дає  можливіть  спробувати  усіх  і  потроху
але  саме  з  певною  людиною  ти  обираєш  залишитись  назовсім
досить  часто  "назовсім  "  не  означає  "назавжди"
це  може  бути  десять  років
а  може  й  днів  зо  три.

інколи  все  рушиться  і  все  втрачає  сенс
в  житті  наступає  той  момент,  
коли  немає  сил  вже  вірити  чомусь  чи  комусь  
слова  пусті,  вичавлені  з  нього  чи  неї  ,  вже  давно  дублюються  10  раз  і  вивчені  напам*ять  як  закон  Вієта  або  Піфагора.

важливо  віднайти  сили  в  собі,  щоб  продовжити  життя
і  немає  значення  чи  хвора  ти  була,  чи  втратила  багато  чи  просто  ти  не  віриш  в  успішність  свого  буття
головне  -  ніколи  не  вірити  чужим  словам
не  падати  від  легенького  вітру  чи  від  поштовху  людини
впевненно  стояти  обличчям  до  можливих  перемін
і  витримувати  наслідки  своїх  попередніх  дій.

розказати  людині  все,  що  є  в  душі
довіритися  на  100  %  і  з  полегшенням  дихати  наступні  дні  -
ні.  
не  зрозуміють.  не  пробачуть.  не  збережуть.
ніхто  і  ніколи.  
тому  якщо  скелет  у  шафі  є,  то  й  ти  про  це  забудь.
допоки  все  в  тому  -  цього  просто  не  існує.
для  когось  ти  -  це  ти.  а  що  знаєш  ти-  не  хвилює.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591378
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2015

Всередині

Стій  біля  мене:
разом  дивитимось  в  чисте  небо,
разом  дійдем  до  миру  й  свободи,
знищемо  оболонку  залежності  і  мовчання  німого.

змусимо  тремтіти  голос  говорячи  вустами,
стискувати  пальцями  сідниці  роблячи  синці  та  шрами.
залишайся  поруч,  щоб  було  сили  приходити  до  тями
після  чергових  падінь  внаслідок  зневіри  і  введення  ще  однієї  не  заплановаї  "програми".

іноді  хочеться  втопитися  в  чистім  полі  свіжої  пшениці
і  бажається  поринути  у  глиб  морськоі  чистої  водиці,
відключитися  від  світу  швидкості,  забуваючи  про  темп  життя
і  насолоджуватись  спокієм  сьогодення,  коли  квола  як  щеня.

часом  сильна  і  втоми  зовсім  не  відчуваєш,
живеш  за  покликом  душі,  
за  тим  принципом,  який  дійсно  правильним  вважаєш.
твердо  усвідомлюєш  правильність  свого  буття,
але  щось  підкосить  і  зупиняєшся  на  шляху,  
яким  майже  ти  дійшла,  
і  опустила  руки,  закресливши  тим  самим  всі  ті  спроби  і  зусилля,  які  так  довго  та  терпляче  ти  вклада.

думаючи,  що  все  давно  минуло  -  рухаєшся  і  не  згадуєш  ніколи,
але  подібні  ситуації  виникають  все  частіше  і  ти  вже  не  в  силі  подолати  ці  перепони.
без  підтримки  того,  хто  солідарний  з  тобою  і  розуміє  твою  точку  зору  -  ти  ще  не  раз  впадеш,
бо  ж  коли  99  проти  тебе,  тоді  ти  одна,
як  мати,  яка  втратила  дитя..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2015

Фрагмент з мого роману ( назву ще не вигадала) .

«Історії  повторюються.  Все  йде  по  колу.  Як  сильно  я  б  цього  не  боялася,  як  швидко  я  б  від  цього  не  тікала  –  це  все  одно  мене  наздожене.  І  я  відчую  цю  біль  знову,  я  переживаю  ті  ж  самі  почуття  знову,  і  знову  я  принесу  багато  болі  людям.  Насамперед,  я  принесу  багато  болі  собі.
Люди  завжди  бажатимуть  тобі  зла,  хіба  тільки  найрідніші  побажають  хорошого  дня.  А  всі  решта  –  просто  підлі  заздрісники,  які  ніколи  не  дадуть  спокійно  жити.»
Вона  прокинулась  з  цими  думками  в  голові.  Всю  ніч  вони  не  давали  їй  спокійно  спати.  Але  ж  чому  ?!  Це  ж  правда  стара  як  світ:  всім  це  відомо  і  всі  це  знають.  Але  вона,  вона  якось  старалася  чи  навіть  хотіла  не  усвідомлювати  цього.  Вона  була  занадто  наївною,  занадто  довірливою  і,  просто,  занадто  доброю  .  І  завдяки  цьому  робила  багато  помилок,  багато  плакала  та  багато  страждала.
Така  її  доля,  дурної,  невродливої  провінціалки  із  Одеси,  -  помирати  від  слів  та  ненависті  людей.
Чому  невродливої  ?  Ми  ж  всі  красиві.  Це  нам  говорили  батьки,  бабуся  і  кожен,  хто  був  серед  натовпу  соціуму  близьких  людей.  «Кожен  володіє  своєю  індивідуальною  красою  ;  кожен  має  якусь  родзинку,  якусь  пікантну  нотку»  -  ми  в  це  вірили.  З  цим  ми  йшли  по  життю.  І  Оксана,  ще  досить  молода  дівчина,  теж  розуміла  це.  Але,  прокидаючись  кожного  ранку,  збираючись  на  пари  в  інститут,  вона  бачила  в  дзеркалі  дещо  інше:  зовсім  не  те,  що  їй  подобалось.
21  століття  –  вік  модних  журналів,  високих  та  худих  дівчат,  хлопчиків-геїв  та  інших  дурниць,  які  не  мають  місця  в  Біблії;  це  час,  коли  кожен  хоче  виділитися  із  натовпу,  показати  свою  індивідуальність,  не  важливо  якими  способами.  Це  все  впливає  на  всіх,  але  особливо  на  довірливих  дівчат  :  їм  хочеться  бути  такими,  з  етикеткою  «Skin  and  bonny»  або  ж  «  40  кг»;  їм  хочеться  бути  найкращими;  хочеться,  щоб  особи  чоловічої  статі  звертали  на  них  увагу,  дарували  любов  ласку,  або  хоча  б  квіти.  Заради  цього  дівчата  21  століття  готові  не  вживати  їжу  місяцями,  проводити  години  в  спортивному  залі  чи  вдаватися  до  знущань  над  своїм  організмом.  (Звичайно,  голодування  корисне  для  здоров’я  і  спорт  завжди  буде  в  моді,  але  якщо  на  меті  –  стати  здоровою  дівчиною.  В  них  мета  ж  була  інша  і  не  мало  значення,  якими  засобами  вона  буде  досягнута.  )...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559994
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2015

ти - це ти

життя  чудове,  озирнись.
ти  бачиш,  ось  там,  саме  в  цю  мить,  
один  знайшов  свою  одну,  знайшов  от-ту  єдину,  свою  прекрасну  половинку.
саме  зараз,  саме  цю  хвилину  десь  недалеко  пісня  лине  -  
хтось  ніжно,  від  душі  співає,  бо  кохає  щиро.,  бо  ж  КОХАЄ.
Кохай  наперекір  усім.
не  дивись  на  заборони,  відстань,
не  звертай  уваги  на  слова  батьків.
інколи  кохання  -  це  те  ,  що  дасть  сили  жити  і  творити.
а  без  нього  -  загине  в  тобі  любов  до  життя.
закриється  назажди  душа.
ні,  не  роби  цього.
ти  ж  така  молода.

кохай,  неси  своє  кохання
без  вагань,  без  сліз,  страждання.
кохай,  щоб  були  спільні  ранки,  спільні  вечері  і  сніданки.
кохай,  бо  ж  іншого  не  треба  -  це  та  частинка,  яка  піднесе  тебе  на  сьоме  небо.
це  крихта,
це  капля  в  морі,
але  така  важлива.
це  те,  що  повинен  зробити  кожен,
ти  мусиш,  дякуючи  їй,  стати  щасливим.
така  ж  ця  природа  :
знайти  ту  половинку,  яка  поділена  Богом..
кохай.
всупереч  усьому.

не  роби  помилок.  не  змінюй  себе.
ти  той,  хто  ти  є.
а  все  решту  -  не  твоє.
не  женися  за  тим,  що  хочуть  усі.
це  -  "маса  "  :вони  всі  однакові  :  і  думки,  і  слова,  і  цінності,  і  мрії  -  популярність,  гроші,  увага,  і  навіть  шуба.
для  них  шуба  важливіша,  ніж  життя  невинної  тварини.
"..  але  ж  коли  я  побачу  котика  ,  я  сфотографуюсь  з  ним  і  напишу  комент  "  таке  миле  "."
таке  безглуздя  :  любити  одних,  а  інших  убивати.  ніби  тобі  хтось  дав  тобі  право  обирати  :  кому  жити,  а  кому  помирати.  

твоє  ж  -  побільше  в  житті  рівноваги.,  побільше  хорошої  літератури,  здорового  глузду  і  поменше  часу  на  випивку  і  дурні  розваги.

живи,  вдихай,  цілуй,  бажай,
танцюй,  коли  хочеш  танцювати,
говори,  коли  є  що  тобі  сказати
не  мовчи.  мовчання  убиває  почуття,
віддаляє  від  щастя,  віддаляє  від  реального  життя.
кричи,
кричи  на  всю  планету:
"я  хочу  жити.  так,  я  хочу  жити."

йди,  біжи,  шукай  натхнення.
досліджуй,  блухай.
щось  нове,  незвичайне,  інше,  не  щоденне,  зовсім  не  таке.
не  стій.
не  чекай  прекрасної  пори,
а  створи  всі  умови,  щоб  стати  тим,  ким  хочеш  саме  ТИ.
ТИ,  а  не  життя  навколо.
не  піддавайся  спокусі.  
не  будь  тим,  яким  хочуть  бачити  тебе  вони.
ти  є  ти.
ти  -  це  тільки  ти.

живи.
ти  можеш  жити.
довго,  мирно,  на  радість  своїм  дітям.
так,  ти  зможеш  віднайти  ту  частинку  у  собі,  яка  зуміє  надати  сили  тобі,  щоб  жити  в  гармонії,  у  вічній  внутрішній  тишині.

живи  так,  як  ніхто  не  зумів  і  досі.
вплітай  квіти  у  волосся.
знаєш,  як  чудово  зустрічати  сонце  зранку.
і  набиратися  сил  від  променів,  від  співу  пташок  на  світанку.

живи  !
це  ж  так  чудово  жити.
люби  навколишнє  і  не  забувай  себе  любити.
не  забувай  дякувати  за  те,  що  відчуваєш.
цінуй  саме  це,  що  маєш.
цього  достатньо,  щоб  відчувати  себе  щасливо.
будь  щасливим  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2015

Люби

накрой  меня  собой  
губами,  руками,
ногами  зарой  ,
далеко-далеко  закопай.
целуй,  люби,  обожай.
восхищайся  
до  потери  слов,  блаженства,  пота  и  крови.
люби  меня,  цени  меня,
не  отпускай.
люби  меня  так,  як  любишь  этот  январь.
всю:  от  пальчиков  до  кончиков  волос.
люби  как  в  первый  раз,
люби  как  снег  зимой,  
люби  так,  як  никто  другой,
люби  и  забери  из  собой.


люби  всё  больше,  ближе,  ниже,  
проси  ,  кричи,  целуй
глубже,  громче,  выше.
не  отпускай.
не  дай  руке  остаться  без  твоей  руки,
не  дай  оступиться,  не  дай  уйти.
люби
до  дрожи,  страха  потерять,
люби  настолько  сильно,  чтобы  было  больно  отпускать  ,
люби  настолько,  чтобы  не  имел  желания  уйти  к  другой.
люби,  как  можно  больше,  как  можно  дольше,  
побольше  сласти,  побольше  "больше".

люби  меня  всегда  :
когда  я  не  одета,  
люби  и  когда  пьяна  ,
когда  не  накрашена,  когда  больна.
люби  меня,  когда  на  улице  "-2".

любить  -  это  значить  понимать,
понимай  меня  ,  когда  молчу,
понимай,  когда  не  могу  сказать,
понимай,  когда  говорю  ,  что  не  люблю,(  но  ведь  я  люблю  )
понимай.
не  уходи.
не  всегда  слова  равны  значению.
не  всегда  мои  слова  пусты.

люби  сегодня,  люби  вчера,
люби  всё  время,  все  года.
пускай  летит  и  мчится  этот  час,
пускай  много  сделано,  много  сказано,  много  изменилось,  
но  то,  что  между  нами  -  это  сила.  

любовь  была  и  есть  она.
люби  так,  как  я  люблю  тебя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015

Козли.

всі  мужики  -козли
як  не  крути,  як  не  верти
всі  вони  чистого  роду  козли

з  іншого  боку,  з  правого  боку,  з  лівого  боку,  посередині  -  всі  вони  з  народження  скотини
і  їхнє  "я  люблю  "використовується  тільки  тоді,  коли  давно  не  було  кайфу,  
коли  їм  хочеться,
коли  чешеться,  пече,
вони  згадають  слово  і  вона  біжить  давати  те

блін,  та  пішли  ви  всі  ,  гамнюки  !  
думаєш,  зробив  діло  і  можеш  тікати  ?
думаєш,  наплював  у  душу  і  будеш  жити  після  цього  як  в  шоколаді  ?
ей,  покумекай  своєю  головою:
все  вернеться  з  більшою  вагою
мерзотник,  падлюка,  негідник,  скотина
не  підібрати  слів,  щоб  описати  як  я  ненавиджу  тебе,  таку  людську  істоту  жахливу

і  ще  говорять,  що  жінки  погані
ще  хтось  пікає,  що  ми  вас  кидаємо,  не  цінуємо,  не  пестимо.
тьху,  та  пішли  ви  з  погорбу  на  дно  !
у  вас  в  душі  каміння,  сміття  і  вічне  багно
ви  не  вмієте  бути  поруч,  коли  погано
ви  не  вмієте  любити  просто  так,  просто,  завжди,  щиро,  і  
так  бажанно,  

ми,  на  відміну,  відповідаємо  за  свої  вчинки
тим  більше,  за  слова
а  не  залишаємо  одну,  самотню  тоді,  коли  болить  душа
тоді,  коли  тече  усе  від  крові
тоді,  коли  втрачаємо  найдорожче,  найкоштовніше,  яке  не  зможемо  більше  нести  з  собою  !!!

скотино,  твоє  життя  у  пеклі,  у  неволі
не  місце  таким  падлюкам  на  цій  землі  
безсердечна  ,  егоїстична  і  суха  особа
мені  щиро  жалко  твоїх  батьків,  
які,  не  знаючи,  принесли  в  світ  ще  одну  біду
чуму.

якщо  побачу,  то  найкращий  варіант  -  твоя  голова  об  стіну  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2015

Закінчуємо

"відпускай  поки  є  можливість  відпустити
адже  любов  у  серці  не  горить  і  не  пече
зима  дає  можливість  все  змінити
і  вірячи  ти  зможеш  все,  ти  спроможний  витерти  усе.

допоки  кров  тече,  допоки  лине  думка
ти  повна  сил  мов  пташка  на  весні
лети  до  хмар,  лети  як  та  пір  їнка
й  наміру  не  май  вертатися  сюди.

лети  граційно,  неметушливо,  легко
лети  тихенько,  щоб  не  помітив  навіть  Бог
і  як  тільки  ти  побачиш,  що  досягла  вже  неба
зупинись  і  відпочинь,  тобі  ж  більшого  поки  не  треба..  "


інколи,  хоча  й  зовсім  не  інколи.
часто  ми  боїмося
боїмося  йти  вперед,  рухатися  далі
боїмося  повірити  в  свої  сили,  боїмося  повірити  в  себе,    ніби  нас  щось  тримає,  нам  щось  заважає.  але  це  не  так.  все,  що  завжди  стоїть  на  нашому  шляху  -  це  ми.  і  тільки  ми.  ніхто  й  ніколи  не  є  завадою  для  нашого  існування,  для  життя,  якого  ми  бажаємо  і  вимагаємо  від  себе.
через  негаразди,  проблеми,  які  не  є  настільки  проблемними  як  ми  гадаємо,    
хвороби,    які  ми  самостійно  і  свідомо  створюємо  -  ми  відмовляємося  від  насолоди,  почуттів,  ми  відмовляємося  від    життя.  ми  "закриємо"  себе  з  надією,  що  буде  ще  один  шанс.
так,  ще  буде  шанс  пройти  цю  дорогу  по-новому,  по-іншому.  це  просто  чернетка  або  ж  репетиція  до  дешевої  вистави.  але  ж  ні.
все  минає.  роки  мчаться  забираючи  із  собюо  людей,  думки,  можливості  .
 ми  живемо.  ми  існуємо    прокидачись  ранком  і  чекаючи  моменту,  коли  ж  прийде  час  для  сну.  нам  набридає.  але  ми  чекаємо.  чекаємо  ідеального    дня,  щоб  почати  жити.  
не  буде.
 ні  завтра,  ні  після  31  грудня  не  прийде  той  дійсно  ідеальний  час,  щоб  почати.  почати  робити  те  ,  що  планував  з  понеділка  або  ж  з  нового  року.  робити  те,  що  завжди  хотів,  але  не  міг.  не  міг,  бо  ж  в  голові  ти  поставив  іншу  задачу  -  чекати.
все  не  в  наших  руках.  все  в  нашій  голові.  
нема  проблем,  хвороб  у  твоєму  життя.  тебе  нічого  не  болить  і  нічого  не  тривожить.  ти  здорова  і  щаслива.  просто  ти  чогось  так  запрограмувала  той  мозочок  у  своїй  голові.  ти  звикла  страждати,  відкадати  все  на  завтра.  
жити  на  повну.  ніби  завтра  -  кінець.  кожним  днем,  хвилиною  цінувати  .  кохати  до  нестями.  обнімати.  подорожувати.  зхплюватися.  вивчати.  все  так  як  в  останнє.  не  завтра.  а  сьогодні.  
найголовніше  -  
життя  в  гармонії  з  собою  .в  гармоніїї  з  природою.  це  той  ідеал  до  якого  повинна  прагнути.  не  до  фінансової  незалежності,  кар  єрного  росту  чи  популярності  -  ці  реччі  ніщо  порівнняно  з  тим,  що  ти  відчуєш,  коли  станеш  вільним.  від  всього.  від  цього  лахміття,  що  тягне  душу  до  низу  і  не  дає  дихати  серцю.  звільнися  від  стеорептитів.  звільни  себе.  дихай.
живи.  ти  можеш  жити.  жити  так,  як  підказує  твоє  серце.
інтуїція.  керуйся  нею.  не  знання  повинні  домінувати,  а  саме  інтуїція.
вона  ж  виникає  там,  всередині,  не  знаючи  про  зовнішній  світ,  не  взаємодіючи  з  ним.
 а  знання  ?  -    передана  інформація  з  вуст  в  уста  ;  узальненна  думка,  яка  повторювалася  сотні  і  сотні  разів;  вивчена,  відрепитирувана  до  досконалості,  щоб  використовуватися  знову  і  знову.
життя  набагато  легше,  ніж  ти  думаєш.  просто  потрібно  знайти  ту  золоту  середину,    ;  знайти  те  спокійне  місце  у  собі,  де  ти  віднайдеш  гармонію,  спокій  і  любов  .  назажди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014

Наївні дурепи

важко  відпустити,  коли  кохаєш
знаєш,  коли  ти  просто  до  нього  звикаєш  -  потім  теж  життя  не  уявляєш
банальна  прив  язаність,  яка  починається  невимушено,
і  не  почуття,  і  не  кохання
в  цих  випадках  ти  можеш  поревіти,
взяти  ніж  і  провести  по  руці
а  тут.  навіть  слізьми  розкидатися  соромно

тепер
можеш  сміливо  поставити  "+"
ще  один.  ще  раз.
життя  нічому  не  вчить.  як  була  такою  три  роки  назад,  так  і  залишилася  наївною  дурепою.  
чому  б  і  ні  ?  продовжуй.  світ  любить  ідіотів.

віримо,  як  ті  дурепи,  дешевим  словам.
"котик",  "зайчик"  песик  мій"
а  найбільш  вживане  -  "я  тебе  не  покину.  "
(ага,  не  покине.  це  я  сама  пішла.  а  плачу  того,  бо  ніготь  поламала.)
думаємо,  що  це  від  серця,  віримо,  слюнки  пускаємо
вже  й  фантазуємо  "  і  крим,  і  рим,  і  мідні  труби"
а  насправді  .  
ну  ви  й  самі  знаєте  як  насправді.

давайте  їм  чітке  направлення  одразу,  
і  не  створюйте  собі  якогось  чарівного  енду  -  його  не  буде
всі  однакові.майже.  просто  той,  в  кого  кубиків  більше  -  зразу  тягне  на  діван
без  пресу  пацан  -  трохи  стісняється,  як-не-як.

ти-  дівчина.  мила.  добра.  хороша.
якщо  ти  навіть  трохи  і  сучка,  і  побухати  любиш,  і  курнути  =  ти  все  одно  дівчина
твоє  -  народити  чудо,  здорове,  людяне  і  забезпечити  всім  необхідним
а  марафон  "Хто  першим  дожене  цього  козла"-  не  повинен  тебе  турбувати.
ти  -  ДІВЧИНКА  .  а  дівчатка  не  кохають  КОЗЛІВ.  ;)

вони  -  не  козли.  вони  -  нормальні  хлопці  21  ст
просто,  таке  життя.
попсували  ми  їх  своїми  кониками,  вічними  сварками  і  падружками.
розчарувались  вони  в  нас
вічно  "молоді  і  бухі",  вічно  куримо  як  ті  паровози,  
а  ця  мова  -  мат  через  мат.
де  коса  до  пояса  ?  щоки  червоні  ?
де  груди  3-го  розміру  ?
шкіра  і  кости
брови,  які  "втечуть",  коли  піде  дощ
губи,  які  на  кілометр  видно
і  сумка  з  крокодилячої  шкіри,  бо  відітєлі  він  для  тебе  плавав  і  тільки  чекав,  щоб  стати  твоєю  сумкою.  сучка  !

да,  нам  важко,  бо  в  нас  багато  важких  днів,  нас  ніхто  не  розуміє.  навіть  ми  себе  інколи  не  розуміємо.
ми  хочемо  любві  і  ласки.
ми  хочемо  відчувати,  що  ми  потрібні  і  важливі.
а  не  вислуховувати  постійні  крики,  заборони  і  т.д

люди,  будьте  людьми.
хлопці,  будьте  людьми.
не  починайте  ,  якщо  розумієте,  що  нічого  не  буде.
дівчата  мають  звичку  прив  язуватись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546268
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014

Нове

чи  правильно  ми  робимо,  коли  йдемо
коли  залишаємо  одне  і  ждемо
ждемо  чогось  нового,  незрівняного  і  простого
хоча  у  нас  до  цього  було  все  найкраще  і  кайфове.

чи  правильно  ми  робимо,  коли  гримаємо  дверима
витираючи  за  собою  сліди,  кричимо  останні  слова  і  тікаємо  без  упину  ?

чи  правильно  ми  робимо,  коли  йдемо
йдемо  стежками,  тікаючи  від  проблеми
тікаємо  від  проблем
які  для  когось  іншого  -  ніщо
а  ми  тікаємо,  біжимо  подалі
бо  розуміємо,  що  творимо  не  те
що  творимо  не  так
і  не  зупиниш  це  ніяк

чому  не  думаємо  перед  тим  ,  як  щось  робити  ?
чому  жаліємо  за  тим,  що  вже  ніколи  не  змінити  і  не  повернути  ?

сьогодні  був  один,  а  через  тиждень  тут  вже  інший
чому  обманювати  себе,  коли  і  так  все  зрозуміло
для  чого  створювати  проблеми,  якщо  можна  жити,  не  завдаючи  болі  будь-якій  людині

створюємо  проблеми,
не  даємо  собі  жити
просто  жити
а  не  накручувати  себе  і  не  шукати  що  ж  сьогодні  натворити
вічно  щось  не  так
вічно  щось  не  те
кожен  день  -  це  шанс  почати  щось  нове
забути  про  старе
відкинути  все  зле
але  ж  бо  ні
так  ми  не  вміємо  
краще  напитися
і  все  ми  зуміємо

варто  просто  зробити  крок  угору
залишити  усю  ту  ненависть,  усю  ту  біль  за  собою.

не  так  стоїш
не  так  ти  ногу  підіймаєш
і  ходиш  зовсім  ти  не  так
і  руками  не  в  такт  ти  махаєш
ти  хвора  вже
слабка,  як  нитка  павутинна
давно  в  тобі  ця  біль  росте  і  маштабно  гинуть  всі  клітини

вбиваєш,  знаючи,  що  не  повернеш  вже  назад
не  скажеш  "стоп  "  і  все  піде  у  такт

прагнучи  одного  ти  відмовляєшся  від  життя
ти  кличеш  смерть  і  розумієш,  що  вона  близька
для  чого  мучити  ,  для  чого  руйнувати  ?
коли  ти  можеш  просто  жити  і  нічого  не  шукати  ?

ти  мовчиш
нікому  нічого  ти  не  скажеш.
і  я  мовчу
я  розумію  як  це  важко
важко  тримати  все  в  собі
не  в    змозі  говорити  те  ,  шо  в  тебе  на  душі
не  в  змозі  поділитися  з  людьми
бо  це  -  занадто,  навіть  для  такої,  якою  є  ти.

мовчи,  ж  іншого  виходу  немає
що  нам  спіткало  -  те  ми  й  маємо.
що  ми  натворили  чи  зробимо  колись  -  залишиться  між  нами.
не  дізняються    всі  ті,  хто  був  до  цього  з  нами  в  парі

а  знаєш
як  інколи  мені  важко  промовчати
промовчати  якраз  тоді,  коли  я  можу  щось  сказати

думати.  
варто  думати  перед  тим,  як  щось  робити.
щось  говорити.
варто  думати  завжди.
не  після.
не  наступної  неділі.
а  думати  тепер.
думати  в  момент  ,  коли  ти  робиш  щось  людині.
коли  це  стосується  людей.
не  має  значення,  яких  людей.
не  має  значення  чиїх  людей.
не  має  значення  кому
чи  їй,  чи  йому
коли  ти  робиш  комусь  погано  -  це  завжди  приносить  наслідки  небажанні

людині  властиво  робити  помилки.
властиво  не  думати  перед  тим,  як  щось  робити.
людина  так  живе  і  хоче  так  життя  прожити.
без  помилок  не  відчував  б  смаку  пригод
смаку  життя.
насолоди  від  прийняття  правильного  рішення.

ми  завжди  робимо  щось  не  так
говоримо  не  те
відчуваємо  не  те
в  кінці-кінців,  ми  живемо  не  тим  життям
нам  здається,  це  життя  проживемо  ще  разів  зо  два
а  ні
не  буде  повторення
не  проживемо  ми  ще  раз  
це  наш  останній  шанс  змінитися  ще  раз.  

і  якби  не  старались,  не  прагнули,  не  хотіли  
що  зроблено,  те  зроблено
не  витреш,  не  виправиш,  не  зміниш
якби  ти  не  хотів
якби  сильно      не  жадав
якби  би  глибоко  це  все  не  ховав  -  
не  заховаєш
ніколи  не  зітреш
змирися  й  пам*ятай
допоки
навіки
в  могилі  не  заснеш..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2014

себя бы мы любили

тихо  идет  черный  кот  по  дороге
из  собою  несет  полный  мешок  боли  и  тревоги.
подожди,  не  гони  ты  его  от  себя
ведь  бывает,  что  кот  спасает  тебя.

как  ?  где  же  смысл  ?  где  правда  былая  ?
неужели  бывает  от  боли  польза  простая  ??
ведь,  когда  болит,  ты  не  видишь  покоя,
ты  не  чувствуешь  всех  мелочей  бытия.

боль  равноценно  смерти,
просто  она  длиннее.
в  случае  смерти  -  
ты  умер  и  нет  больше  тебя,
а  когда  болит-  не  закончиться  через  короткое  время  :
это  тревожить  тебя  будет  день  изо  дня.

боль  помогает  нам  увидеть  то,  что  действительно  важно,
увидеть  насколько  добры  те  люди,  что  в  жизни  твоей  -  
кто  в  силах  помочь,  когда  рушиться  сказка,
кто  не  даст  упасть  и  остаться  никем.

внутри  каждый  нерв,  
каждая  клетка  оставляет  в  душе  грубую  пометку.
рубец  не  сойдет  при  первому  лучу  солнца,
не  заживет,  когда  почувствуешь  тепло,
это  в  тебе  будет  непременно  долго,
пока  не  встретишь  своего  одного.

иногда,  мы  как  те  коты  :
приносим  много  боли  тем,  кого  сильно  любим  мы
своими  поступками,  словами  мы  убиваем  в  них  частицу  любви  к  жизни,  частицу  взаимопонимания  .

после  нас  многие  не  могут  жить  так,  как  жилы  
до  того  момента,  когда  они  очень  сильно  любили  .
любовь  -  она  меняет  человека  :
независимо  на  сколько  сильно  любил  ты,
насколько  сильно  ты  боялся  потерять  -
любовь  -  она  заставляет  нас  летать,
она  делает  нас  людьми,
приносит  как  и  боли,  
так  и  море  счастья  и  спокойствия  внутри.

люби.  
в  любое  время  дня
люби  себя.
люби  людей.
люби  всех  существ  ,которых  видишь  каждый  день.

каким  бы  не  видели  тебя,  
каким  плохим  ты  бы  не  был  в  глазах  других  -  
никто  не  знает,  что  в  тебе  внутри,
никто  не  знает,  кто  ты  есть  и  как  проводишь  дни,
никто  не  знает  твои  ценности  и  что  ты  делаешь  для  этой  Земли,
просто  люби  себя,
люби.

мы  не  думаем  перед  тем,  как  говорить  важные  слова,
мы  не  думаем  перед  тем,  как  совершать  безумные  дела,
мы  не  думаем  перед  тем,  как  целовать  и  перед  тем,  как  уйти  -  
в  этом  и  заключается  весь  набор  нашей  суеты  .

мы  всегда  спешим,  хотя  ничего  и  не  успеваем
и  всегда  молчим,  но  ,  увы,  и  так  все  знают.
мы  обещаем  не  врать,  не  ругаться  и  не  плакать  по  ночам,
но,  в  итоге,  мы  довольно  пьяны  в  воскресенье  ,
врем  друзьям  и,  в  понедельник,  мы  в  истерике,
потому  что  были  бухие  в  хлам.

мы  не  в  силах  стереть  то,  что  с  нами  было,
мы  не  в  силах  изменить  расположение  вещей,
отношения  людей  и  чувства  те,  что  внутри  -
нам  приходиться  принять  это  и  дальше  идти.

ты  не  можешь  повлиять  на  мысли  людей  :
тебя  либо  любят,  либо  нет
и  вини  здесь  нет  ничей.
что  бы  не  делал,
с  кем  бы  не  шел  -
всегда  будет  что-то,  
за  что  тебя  не  примут  в  этот  дом.

ты  не  можешь  каждый  день  жалеть  о  том,  что  было  :
что  когда  то,  с  кем  то  ты  не  то  творила.
ты  не  можешь  вечно  уходить  от  разговора
и  ждать  момента,  когда  будешь  готова.

ты  не  можешь  вечно  врать  и  скрывать  то,  что  было
ведь  со  временем  все  тайное  станет  явным,
как  бы  сильно  ты  этого  не  стыдилась.

когда  плохо,  когда  чувствуешь,  что  больно  внутри  -
оглянись  и  посмотри,  ведь  бывает  и  хуже  твоей  беды  :
для  кого-то  проблема  твоя  -  не  столь  важна,
для  кого  важнее  иметь  на  завтрак  ломтик  хлеба  или  глоток  вина.

возможно,  мы  бы  лучше  жили,
если  бы  меньше  слушали,  меньше  говорили.

возможно,  мы  бы  лучше  жили,
если  бы  не  курили  и  если  бы  не  пили.

возможно,  мы  бы  лучше  жили,
если  бы  любили,  
себя  бы  мы  любили..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2014

на грані

Уяви,  що  спокійно  лежатимеш  в  землі  -  
там  так  тепло  й  спокійно  глибоко  на  дні.
По  тобі  повзатимуть  черв*яки.
Будуть  ніжно  тебе  кусати,
будуть  тебе  стерегти.
А  ти  спи,  тихо  спи  і  мовчи,
не  вздумай  кричати,
адже  хтось,  
ненароком,
зуміє  тебе  врятувати.
і  кінець.  
ти  не  зможеш  вже  більше  мовчати,  
ти  не  зможеш  брехати,
не  зможеш  ховати,  чекати,
ти  не  зможеш  вже  знову  тримати  в  собі.
краще  помри.
я  благаю,
я  прошу,
просто  йди,  
біжи,  
пливи,
поки  є
поки  можеш
поки  дано  тобі
поки  все  це  хороше  лежить  тихо  на  дні.
бо  підніметься  все
ця  брехня,  вся  ця  фальш
і  тоді,  
вже  тоді
без  вагань,
без  страждань
повернеться  спиною  до  тебе  життя
відвернеться  від  тебе  і  він,  і  вона,
бо  брехня  -  це  брехня.
солодка  брехня  
ніколи,
ні  в  якому  разі  не  приносить  добра
краще  правда,
якою  б  вона  не  була
адже  життя  -  це  життя.
сьогодні  ти  є,  
а  завтра  вже  й  нема.
як  не  було.
і  не  бувало.
ти  цього  хотіла  -  тебе  це  спіткало  
тільки  б  тихо,  без  слів.
все  й  так  досить  важко.
а  чим  більще  болить,  
тим  ще  більще  хочеться  впасти
туди..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014

Коли болить, то болить

Завжди  спокійна  ,  врівноважена,  сором’язлива  .    Вона  була  авторитетом  для  багатьох.  Її  кохав  кожен.  Кожен  бачив  у  ній  ідеал.  Але  часи  змінюються.  Роки  йдуть:  на  обличчі  з’являються  нові  риси,  нові  зморшки.  З’являються  нові  погляди  на  життя,  на  певні  речі.  Із  часом  та,  що  була  колись  занадто  правильною  перетворюється  на  зовсім  протилежну  істоту.  
Чому  ?  Чому  ми  змінюємося?  Чому  стаємо  такими,  якими  ніколи  не  хотіли  бути  ?  
Життя,  люди,  сльози,  переживання..  Все  це  змінює  нас.  Змінює,  особливо  люди.  
Спочатку  один,  потім  інший.
 Ти  намагаєшся  бути  сильною,  намагаєшся  не  здаватися,  не  впасти,  але,  натомість,  ти  летиш  вниз.  Донизу.
Біль  в  тобі,  завжди.  Ти  намагаєшся  його  загасити,  але  не  можеш.  Це  вище  твоїх  сил.  Це  вище  тебе.  
Єдине,  що  залишається  –  це  дозами  алкоголю  і  тютюну  вбивати  себе,  стирати  свою  пам'ять.  Не  хочеш  пам’ятати.  Не  потрібно  тобі  цього.  Для  чого  пам’ятати  ,  якщо  болить?  
Краще  витерти,  забути,  напитися,  але  не  пам’ятати.  Краще  вбивати  себе  фізично,  вбивати  життєві  органи,  ніж  морально  не  могти  нічого.  Краще.  
Знаючи,  що  зіпсувала,  змінила  людині  життя  назавжди  ;  знаючи,  що  завдяки  тобі  в  цьому  світі  нема  нічого  хорошого  і  прекрасного;  знаючи,  що  ти  все  руйнуєш  і  псуєш  –  жити  просто  не  можеш,  не  хочеш..
 Хочеться  ,  часто  хочеться,  особливо  тепер  –  піти  назавжди.  Без  слів.  Без  сліз.  Без  пробачення.  Просто  піти  і  ніколи  більше  не  повертатися.  Піти,  щоб  не  бачити  і  не  псувати,  не  чути  і  не  руйнувати.  Стерти  себе,  ніби  ніколи  і  не  існувала.
Бувають  моменти,  коли  задаєш  собі  питання:
 «  Для  чого  я  в  цьому  світі?  Яка  користь  з  мого  життя,  з  мого  існування?  Для  чого  я  живу?»
Але  твердої  та  впевненої  відповіді  так  і  не  отримаєш.  
Живеш  аби  жилось.  Ходиш  аби  ходилось.  Ні  мети,  ні  цілі,  ні  простого  бажання  жити.  
Тоді,  для  чого  ти  тут?  Віддай  життя  тому,  хто  дійсно  щось  зуміє  тут,  хто  дійсно  хоче  жити.  
Просто  не  вистачає  сил  покинути  це,  не  вистачає  сил  піти.  Боляче  навіть  про  це  думати.  Розуміючи,  що  залишаєш  тут  своїх  рідних,  людей  важливих,  з  якими  ніколи  більше  не  обміняєшся  словами  любові  та  ласки.  Ніколи..  
Хіба,  зустрінешся  з  ними  там,  нагорі,  але  це  ще  не  скоро  трапиться.  
От  так  і  живеш,  існуєш,  чекаєш  смерті.
 Із  дня  в  день,  із  місяця  в  місяць..  
Чекаєш.  Гадаю,  дочекаєшся.  Прийде  твій  час,  але  допоки  –  натвориш  багато  дурниць,  принесеш  багато  болі  і    нещасть.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2014

осінь

Не  йди,  постій,  послухай  цю  тишу,
наповнену  гіркотою  сигаретного  диму  і  запахом  солодкої  вишні.
Ти  бачиш,  як  холодно  сьогодні  ?
Ти  відчуваєш  цей  холод  у  душі  ?
Здається,  літо  ще  було  на  порозі,  але  сьогодні  особливо  холодно  вночі.
Чому  вночі?
Чому  мороз  і  ця  холодна  хвиля  байдужості  та  болі  приходить  саме  в  часи  вечірні,  коли  ми  втомлені,  не  спроможні  щось  робити,  коли  ми  падаємо  на  ліжко  і  просто  хочемо  відпочити  від  світу  цього,  від  людей  навколо,  
але,  натомість,  ми  впадаємо  у  глибоку  тривогу,  
у  відчай  важкий,  із  яким  ми  не  в  силі  і  не  в  змозі  боротись.  ?
він  в  нас  у  серці  і  він  там  назавжди.
руйнує  живе  все,  для  життєдіяльності  варте.

Біль  і  осінь.
не  просять,  не  вимагають  запрошень.
просто  йдуть  стежками  любові,  залишаючи  позаду  спотворені  душі  людей,  покалічені  серця  і  рани,  
зруйновані  шляхи  до  спокійного  і  щасливого  життя.
Осінь.  .
Вона  і  до  тебе  дійшла..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2014

таке

скільки  б  разів  ми  не  ступати  на  биті  дороги,
скільки  б  разів  не  йшли  по  не  вірним  стежкам  -  
ми  всеодно  не    навчимось  берегти  і  цінувати  того,
що  досвід  був  і  пора  б  вже  скористатися  нам.

ми  завжди  віримо,  що  слова  людини  є  правдиві,
ми  звикли  довіряти  кожному  і  кожній    в  світі  цім  людині,
ми  віримо,  що  говорячи  комусь    -  це  залишиться  між  нами,
а  не  буде  знати  весь  світ,  і  не  тільки  світ
буде  знати  І  Крістіна,  і  Ваня,  І  саня..


брехня.
твоя  брехня.
її  брехня  ..
настільки  надоїла,
що  просто  не  має  змісту  спілкуватись  із  такою  хорошою  людиною.

якби  у  мене  була  можливість
я  б  якось  витерла  усе  із  твоєї  голови  -  
можливо,  завдяки  цьому  я  б  краще  зараз  жила.
хоча,  хто  зна
хто  зна
як  б  жилось  мені  на  цій  землі,  коли  про  мене  менше  знали.
пфф
та  що  там  знали  ?
взагалі  б  не  знали.


обіцяє,  говорить    і  дзвонить  .
я  скажу  тобі,  що  сьогодні  прийду
для  чого  ти  мене  так  підносиш  ?
для    чого  я  мушу  не  спати  всі  ночі  ,  чекаючи  не  знати  що,  чого  
чекаючи,  що  колись  ти  додержеш  слово  і  прийдеш

але  натомість  я  прокидаюсяз  зранку,  беру  телефона  і  не  бачу  дзвінка  від  свого  ,
 ні  не  мого,  
просто  від  нього

життя-  якась  така  фігова  штука
сьогодні  ти  щаслива,  миєш  з  милом  руки,  одягаєш  сукню  і  намисто
а  завтра..
а  завтра  тобі  навіть  важко  встати  із  м*якого  ліжка


реально,  
як  чудово
так  чудово  знати,
що  скоро
зовсім  скоро  прийде  час  вмирати

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2014

Кінець

\"Знаєш,  я  ніколи  не  думала,  що  писатиму  слова  ці
на  такому  етапі  в  житті  ,  що  й  не  побажаєш  і  собаці.
Поглянь  на  мене.
я  в  житті  цім  -  квола,
я,  
як  та  квітка,  
в  якої  пелюстки  падають  від  легесенького  вітру  в  полі.  
А  знаєш,  чому  вони  слабкі  ?
через  біль  твою,  
через  нерозуміння  того,  
що  це  -  життя.
і  тут  -  
або  ти  когось,  
або  тебе  -  вже  не  є  якиймсь  законом  вихованості  чи  любові  -  
Так  було  вчора,  так  буде  і  сьогодні.

Переді  мною,
перед  собою  я  не  бачу  дороги  у  життя,
я  не  бачу  тієї  стежини,  на  якій  розумітиму  :
\"Так,  це  доля  моя.  \"

Я  не  знаю,  
можливо,  це  капля  алкоголю  в  крові,
можливо,  це  музика  важка,
але  я  розумію,  що  після  тебе  -  
життя  моє  -  це  вже  зовсім  не  моє  життя.  \"

Не  повернеш  те,  що  було  у  тебе,  
коли  сонце  світило  на  небі.
Не  цінуєш  моментів  життя,
коли  вільна  і  стрімка  була,  як  джерельна  вода  .

Річка  несеться,
круті  ці  дороги
і  вирій  думок  у  серця  одного  :
сьогодні  готовий  віддати  себе,
віддати  життя  своє  молоде,
готовий  залишити  землю  от  цю
заради  хорошого  життя  на  благо  супільству.
А  завтра  ..
а  завтра  не  згадаєш,  що  обіцяла  кохати,  
обіцяла  цінувати  і  не  відпускати.
Де  ж  твоя  правда  ?
Де  вірність  словам  ?
невже  можеш  кидати  їх  то  тут,  то  там  ?

\"Завтра  ця  казка,
ця  дійнсть  сумна  перетвориться  на  гірку  правду,  
море  сліз  і  можливо  те,  від  чого  ти  й  помира..  

Троє.
ми  в  човні  цім  троє.
Пливемо  до  якось  незрозумілого  кінця.
Але  на  кінці  -  розв*язка  буде  грандіозна,
бо  ж  біля  одного  -  вертяться  ці  \"два\".
ці  два  -  завжди  були  як  два  брати,
ділили  те,  
бажали  це
і  ,в  кінці-кінців  ,натрапили  на  одне  й  теж  саме.  \"

Хвиля,  наповнена  енергією  моря,
живими  думками,  словами  від  болю  -  
забрала  з  собою  шматок  доброти,
реальності
і  мотивації  в  житті.

Жити  заради  того,  щоб  не  помирати  -  
наразі  це  те,  що  я  можу  прийнтяти.
хоча  ,  я  не  вірю,
я  не  бажаю  розуміти,
що  моє  життя  висить  на  волосині  внітрішньої  самоти,
внутрішньої  болі  ,
яка  не  згасає  від  дози  алкоголю  чи  дози  нікотину.

Я  помираю.
я  розумію,  що  помираю  як  якась  скотина,
залишена  у  полі  без  води.  -  
То  ж  зрозумій,  
зрозумій  мене  і  ти.

Не  роби  того,  що  не  бажаєш  ти  вчиняти,
це  твоє  життя  і  не  вправі  ніхто  його  редагувати,
не  вправі  хтось  говорити  тобі,  як  провести  ці  хвилини,
і  не  вправі  хтось  говорити,  що  ти  повинен,  а  що  ти  не  повинен.

в  тебе  є  своя  голова,  
є  і  свої  моральні  закони  :
один  може  жити  так,  а  інший  просто  до  цього  не  готовий.

Не  змушуй,  я  благаю,  
не  змушуй  мене  частинками  себе  вбивати,
бо  колись  настане  той  момент,
коли  я  просто  не  зможу  ні  фізично,  ні  морально  встати  ..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014

"любов"

Здавалося,  ця  казка  триватиме  завжди,
але  навіть  у  казці  є  частинка  гіркоти,
і  навіть  там  ,  де  щасливе  і  безтурботне  життя  
прийде,  обов*язково,  прийде  ця  пора,
коли  ти  зрозумієш,  що  "любов"  твоя  -  пішла  .

можливо,  зовсім  не  любили,  
ми  просто  завжди  говорили,
ми  цілими  днями  сміялись
і  разом  фільми  передивлялись.

любов*ю  ми  звикли  називати  це,
коли  хочеться  разом  бути  і  робити  все  ,
коли  хочеться  цілувати,
хочеться  обіймати,
коли  хочеться  говорити  теплі  і  ніжні  слова,
але  чому,  чому  ти  думаєш  ,  що  любов  це  була  ?

кохати  -  це  забути  про  усіх,
не  тільки  сьогодні  чи  завтра,
а  забули  на  довгий  вік  ;

забути  все,
віддати  часточку  себе,
пообіцяти  не  залишати,
у  біді  і  горі  руку  допомоги  дати.
Любити  так,  щоб  кохання  завжди  гріло,
завжди  приносило  насолоду,  
а  для  серця  спокій  та  втіху.

Кохання  ..
можна  вічно  говорити,
описувати,  усвідомлювати
і  ,  в  кінці-кінців,  не  розуміти.

Проходить  все,
змінюється  кожної  хвилини.
за  обрій  сонце  заходить  ,
місяць  виглядає
закінчується  день,  але  ж  потім  знову  починається
Це  життя
сьогодні  ти  з  нею,
а  завтра  вона  уже  не  твоя,
і  проблема  не  в  тому,  що  щось  не  так  ми  зробили,
не  щось  ми  сказали  чи  якось  словом  зачепили
до  болі  ..
ні,  проблема  не  в  цьому,
проблема  в  душі  :
люди  бувають  добрі  і  бувають  люди  злі.
настільки  злі,  що  не  в  змозі  дійсно  покохати.
їм  завжди  буде  чогось  бракувати,
їм  завжди  буде  щось  не  так,
вони  завжди  шукатимуть  нове,
щось  інше,
не  просте,
і  не  таке  .

зима  не  завжди
і  осінь  ця  не  вічна,
то  чому  ти  гадаєш,  що  серце  від  цієї  любові  повинно  було  битись  завжди  й  вічно  ?

Це  повторюється,
так  життя  й  триває  :
літо  за  весною,  
осінь  і  зима
життя  не  стоїть  на  місці
і,  так  мовити  ,  "любов"  теж  підходить  до  кінця.

якщо  постійно  смакувати  медом,
цілими  днями  ходити  по  м*якій  землі,
тоді,  із  часом,  стане  просто  бридко
завжди  їсти  солоденьке  і  не  бачити  під  ногами  твердості  і  впевненості  у  своїй  хотьбі.

набридає,
просто  вже  набридло
вислуховувати  постійні  істерики,  слова  брудні  
і  жити  як  якась  тварина  -
не  бачити,  не  чути,  не  говорити
бути  поруч  тільки,
невже  ти  думаєш,  що  людина  може  от  так  жити  ?

ти  знаєш,  що  буває  коли  собака  у  неволі  ?
вона  скаженіє  ,  вона  гарчить  постійно,
зла  до  людей,  що  їй  настільки  рідні

коли  відпустять  пройтися  по  дорозі,
побачити  життя  у  вічному  русі  і  у  тривозі

вона  втече  і  вже  не  повернетья  додому
для  чого  ?
щоб  жити  у  вічній  болі  і  тривозі  ?
для  чого,
щоб  вислуховувати  постійні  крики  ?

Людина  хоче  жити,
просто  хоче  жити.
хоче  розмовляти  із  людьми,
сміятися,  робити  безглузді  вчинки  
і  просто  йти  туди,  куди  манило  її  завжди.

якщо  ти  думаєш,  що  тобі  погано
якщо  гадаєш,  що  життя  пройшло,
якщо  вважаєщ,  що  це  було  марно
і  ні  грама  щастя  тобі  не  принесло  -  
тоді  забудь,
забудь  кожну  хвилину,
можеш  назвати  мене  цілковитою  скотиною,
можеш  кожнього  дня  проклинати,  
і  жити  так,  ніби  нічого  й  згадати,
але,  це  набагто  краще,  
ніж  тобі  і  мені  життя  назавжди  зруйнувати.  

Життя  таке,
постійнсть  -  ненадовго  :
вчора  був  ти,
а  сьогодні  -  він.
ніхто  не  винен,  що  літо  змінюється  на  осінь
ніхто  не  винен,  що  їй  потрібен  вже  не  ти..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2014

Життя

Стану  для  тебе
 і  журбою,  і  смутком,  і  біллю.
Я  понесу,
віднесу  тебе  у  те  море,
синє  і  пінне.
Я  покину,
залишу  тебе  у  тій  бездонній  ночі,
щоб  ти  відчула,  як  бува  життя  жорстоке.

Не  зупинюсь,  не  зроблю  кроку  вгору,
Не  подивлюсь  ,  що  поранила  душу  твою,  і  до  цього  хвору,
Не  озирнусь  ,  щоб  подивитись  чи  жива  ти  чи  слабка  -  
Помреш,  згниєш  як  скотина  у  полі,
Зсохнешся  як  трава.

Ти  можеш  ревіти,
Ти  можеш  не  любити  це  життя
І  просто  рано  вставати  і  розуміти,
Що  краю  вже  давно  нема.

Просто  йти,  
йти  кудись,  
не  розуміючи  куди,
бо  так  було  сьогодні,
Бо  так  було  завжди.

Ступати  крок  за  кроком
Невпевнено,  не  зріло
І  нехтувати  тим,  
що  це  для  тебе  не  потрібно,
Це  для  тебе  зовсім  не  важливо.
Це  не  твоє  життя,
Ти  не  живеш  так,  як  ти  бажаєш
Ти    живеш  так,
як  тобі  сказав  він  чи  сказала  вона.

Для  чого  чи  для  кого  ти  руйнуєш  ці  шляхи,
Руйнуєш  мрії  і  бажання,
Руйнуєш  те,  чим  жила  тоді  ?
Для  чого    ти  примушуєш  себе  страждати,
Примушуєш  жалкувати,
Примушуєш  мовчати  ?
Для  чого  ти  примушуєш  себе  жити  так,  як  хочуть  всі  ?

Зніми  кайдани,  
Вдихни  життя  -
Як  не  сьогодні,  
То  коли  прийде  от  ця  пора  ?
Коли  прийде    пора  «пожити»  ?
Пора  «реально  дихати»  і  пора  «любити»..  ?

 Одягати  маску  радості  і  плентатись  у  світі  цьому,  як  по  полі  -
Бути  прикутою  до  законів,
Бути  прикутою  до  неволі.
Посміхатися  собі,  
щоб  не  впасти  лицем  до  рідної  землі.
Посміхатися  йому,
Не  розуміючи  чому.
І  людям,
щоб  не  раділи  передчасно  ,
не  раділи  тому,  як  страдаєш  ти  прекрасно.

Стеоретипи,  закони  і  забобони  -  аж  тошнить  -  
ніколи  не  звільнишся  від  цього,
якщо  не  почнеш  прислуховуватись  до  себе
до  того,  що  ти  хочеш  зараз  і  в  цю  мить.
Почати  жити,
відкинути  брехню,
людей,  які  жахливі
які  несуть  із  собою  цю  тьму.

Необов*язково  усмішка  не  все  обличчя  доводить,
що  людина  не  бреше  васм  у  вічі
І  не  доводить,  що  бажає  вам  добра.
Людина  -  вона  багатогранна,
Вона  як  монета  золота:
Виблискує,  але  не  завжди  дорога.
Чарує,  зачаровує  і  вабить
Яскравістю  усе  заполонить
Але
Коли  приходить  час  платити,
Коли  приходить  час  показати  справжю  свою  цінність    -  
Натомість  маємо  кусок  заліза  :
Ніякого  всередині,
Твердого  ,  що  аж  серце  ріже.  

Нас  вабить  тіло  ,  одяг,  зачіска  хітова,
Туфлі  на  підборах  чи  сумка  від  Луі  Вітона.
Нас  чарують  більше  ноги  і  руки,
Ніж  слова  і  словосполучення,
Ніж  мелодії  та  звуки.
Нас  єднає  секс
І  жага  до  насолоди
Ніж  спільні  інтереси  чи  розмови  на  природі.

Ми  люди  нової  епохи  ,
Де  зовнішність  і  одяг  –  це  фундамент  для  розквіту,
 для  створення  себе  серед    народу.
Не  так  важливо,    яка  душа  твоя:
Чи  ти  людина  добра
Чи  може  сколота  ще  от  та.
Важливо  тільки  те,  якого  кольору  машина,
Марка,  ціна,  
де  живеш  ти
і  чи  дорога  твоя  хатина.

Нові  бажання.
Нові  перспективи
Ми  можемо  переступити  через  друга,
Ми  можемо  зрадити  людину,
Ми  можемо  забути  про  все  життя,
Про  всіх  і  кожного,
якщо  ціна  за  це  закінчуватиметься  на  нулі  так  два.

Забули,  
що  є  щось    більше,  ніж  прикраси
є  більше,  ніж  шикарні  туфлі  
чи  сорочки  з  праги.

Забули,
що  дійсно  дороге  -  це  усмішка  рідної  людини,
це  здоров*я,  яке  не  купиш  ні  на  базарі,  ні  у  магазині,
це  життя,  коли  усі  з  тобою.
а  не  за  тисячі  кілометрів,
посеред  чужого  натовпу  і  чужого  горя.

Наше  життя.
Ми  ступаємо  на  вірну  чи  не  вірну  дорогу,
Ми  повертаємо  туди,  куди  хочемо  іти
І  пам*ятаємо  тих,  кого  не  хочемо  забути.

Ми  обираємо  спосіб  нашого  життя,
Ми  обираємо  шляхи  -
Шляхи  тернисті
Чи  шляхи  легкі.

Ми  обираємо  як  жити  -
Кого  кохати,
А  кого  просто  не  терпіти
Ми  обираємо  
Кого  закреслити  назавжди,
А  кому  дати  шанс
Шанс  виправити  те,  що  зіпсував  він  так  незграбно..

Ми  обираємо  людей  -  
Люде  навкого
і      цей  вибір  не  є  примусовим  :
Ніхто  не  змушує  спілкуватися  із  тими,
хто  у  душі  погані
А  зовні  –  дуже  милі.

Якщо  тобі  зараз  на  душі  погано
Якщо  не  розумієш,  чого  болить  і  як  залікувати  рани

Подумай,
Хто  твоє  життя  ?
з  ким  розмовляєш?  
З  ким  витрачаєш    хвилині  дорогі?
Кому  довіряєш  себе  і  свої  душевні  тривоги,  
Свої  таємниці  важкі  ?
Чи  варта  та  людина,  щоб  з  нею  розмовляти  ?
Чи  впевнений  ти  в  тому,  що  можеш  їй  ти  довіряти  ..?

ми  віримо  усім,
ми  одягаємо  рожеві  окуляри,
а  потім  плачемо  і  думаємо,
чого  ж  нас  таке  спідкало

Довіряємо.
Віримо  усьому.
Але  можливо
краще
залишитись  одному  ..  ?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2014

Єдиний.

Різне  буває,  всяке  можливо.
Ми  можемо  годинами  говорити  про  те,
що  всі  особи  чоловічої  статті  –  скотини.
Але,  буває,  інколи,  єдиний  раз
Ти  зустрічаєш  щось  нове,
щось  не  таке,  яке  було  весь  час:
без  цієї  фальші,  
без  вивчених  промов,
без  слів  пустих,
без  злості  в  серці,
без  поганого  в  думках,  -
єдиний,  який  добрий  й  чесний
і  з  яким  ти  літаєш,  наче  птах.

І  цей,  єдиний,  
тотально,  поступово,
змінить  твою  уяву  про  хороші  почуття,
про  стосунки,  
про  відношення  до  всього
і  в  кінці-кінців,  він  просто  змінює  твоє  життя.

І  вже  тоді  варто  говорити,
що  з  ним  ти  готова  бути  завжди,
готова  повністю  любити,
готова  закреслити  усе,  що  було,
забути  про  минуле,  яке  вже  просто  не  хвилює,
забути  про  людей  навколо,
бо  всі  твої  думки,
всі  переживання  -  про  нього.

Ти  в  ньому.  
Ти  вже  занурилась  поповній.
Ти  вже  не  в  змозі  думати  про  осінь,
Ти  не  в  змозі  думати  про  минуле  літо,
Бо  він  тобі  дарує  насолоду  ,
Яка  не  зрівняється  ні  з  жодним  спогадом  із  життя  ,
не  з  жодним  словом  чи  відчуттям.

Нічого,  нікого  не  потребуєш,
Коли  ніжно  ти  його  цілуєш,
Коли  міцно  ти  його  обіймаєш.
Ти  кохаєш.
Єдиного.  Одного
І  більше  не  бажаєш  ти  нікого.

«Ти  мій.
Наразі,  ти  все  моє  життя,
Я  не  уявляю  вже  далі,  все  далі  без  тебе,
Без  твого  дотику  і  тепла.

Люблю  і  взаємність  відчуваю.
впевнена,  що  через  тебе  морально  не  впаду,
впевнена,  що  ти  не  зрадиш,
словом  не  пораниш,
Не  покинеш,
Не  підеш.
Упевненна  в  тобі
І  чесно  кажучи,  
більше  ніж  у  собі.

Без  тебе  я  уже  не  зможу,
без  тебе  я  уже  не  та.
Ні  з  ким  я  не  відчувала  того,
Що  відчуває  зараз  моя  душа.

Ти  подарував  безмежне  щастя,
Ти  наповнив  моє  життя  теплом,
Ти  вносиш  в  нього  яскраві  барви,
Ти  даруєш  насолоду,
Ти  даруєш  почуття,
Ти  той  єдиний,
Ти  той,  з  яким  я  є  своя.

Я  дякую  тобі,  що,  знаючи  яка,
Розуміючи,  що  характером  не  легка,  -
ти  терпиш  і  пробачаєш,
ти  віриш  і  не  відпускаєш.

Ти  завжди  поруч,  ти  завжди  є  -
Підтримка,  віра,і  моє  усе.
Я  дякую  тобі  за  це.
Я  дійсно  все  ціную.
Люблю  тебе.
І  нікого  не  потребую.

Вибач  мене,  що  я  мовчу,
Вибач,  що  під  твій  голос  я  постійно  сплю,
Вибач,  що  часто  я  брешу,
Вибач,  за  минуле,
Вибач,  за  того  пса,
Вибач,  що  не  така  я,  
як  повинна  бути  нормальна  дівчина
Вибач,  
пробач,  що  не  даю  спокійно  жити  -
примушую  писати  ,  примушую  дзвонити,
Вибач,  за  біль  у  голові,
вибач,  за  ночі  ці,
Вибач,  що  не  відповідаю  на  питання,
Вибач,  що  не  забуваю  про  танці  і  гуляння.
Вибач.
Вибач,  що  я  така..»

Бажаю  кожному  знайти  і  не  втрачати,
Ні  через  місяці,  ні  через  роки  два.
Знати  того,  з  ким  хочеться  не  тільки  спати,
з  ким  хочеться  любити,
з  ким  спокійна  ваша  душа.

Знайти  того,  хто  дійсно  поважає
цінує  і  щиро,  від  душі,  кохає;
того,  для  кого  ти  завжди  будеш  одна
якому  не  потрібна  ні  та,  і  не  потрібна  ця.

Кохайте  попри  все,  не  дивлячись  на  інших,
не  слухаючи  чужих  думок  чи  негативних  слів.
Кохайте  тих,  хто  ставить  вас  на  1  місце,
а  не  після  машини  чи  друзів  дорогих.
Кохайте,  бо  ж  іншого  не  треба
Інше  не  таке  важливе  
-  воно  не  піднесе  вас  від  щастя  аж  на  сьоме  небо.

Даруйте  тепло  коханим,
Даруйте  ніжні  і  прості  слова,
Бо  це  ж  так  важливо  кохати  і  знати,  
що  Кохана  ти  в  нього  одна.

Миріться,  пробачайте,  
Не  мучте  себе  -  
Життя  воно  і  так  доволі  тяжке,
То  ж  принесіть  в  нього  кохання  палке.

Люблю  тебе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2014

Стукати

Якщо  стукати  -  я  знаю,  що  відчинять
і  якщо  холодно,  то  обов*язково  тебе  зігріють.
якщо  попросити  ,  то  допожуть  будь-коли,
бо  це  ті  люди,  які  люблять  і  готові  це  нести  :

не  зрадять,  не  залишуть  серед  ночі,
не  вдарять  словом  і  не  збрешуть  прямо  в  очі.
не  забудуть  через  місяць  чи  може  два  -  
їхня  любов  не  така  як  твоя.

якщо  ти  бачиш,  що  стояти  важко  ,
якщо  ти  розумієш,  що  іти  -  болить  -  
згадай,  що  стукаючи  раптом
тобі  відчинять  і  не  покинуть  через  мить  :

не  через  мить,  не  через  слова  чи  зради,
не  через  образи  і  жахливі  вчинки  -  
вони  з  тобою  були  завжди,
не  тільки  вночі,  лежачи  у  будинку.

коли  пече,  коли  душа  болить  чи  серце,
коли  не  можеш  все  тримати  у  собі  -  
постукай  -  і  відчинять  легко
найкращі  і  найдобріші  люди  на  Землі  .

але  ж  не  ти,  з  красиивими  очима
і  не  вона  у  підкочених  штанах  -  
ваша  любов  була  як  ніжна  бавовняна  кофтина,
яка  зразу  ж  пожовтіла  від  світла  її  великих  і  дорогих  прикрас.

якщо  обернешся  і  нема  дороги,
якщо  заплуталось  твоє  життя  в  нитках  -  
постукай  і  примчить  та  допомога
із  ножницями  в  старих  і  зморщених  руках.

завжди  була  ,  завжди  допомагала.
коли  ти  падала  -  вона  завжди  підіймала.
коли  стояти  не  могла,
коли  буквально  помира  -  вона  була.
і  є  вона.
роки  не  ті,  але  ж  вона.
змарніла,  постаріла  ,  але  все  -таки  твоя.

коли  ти  відчуваєш,  що  дихати  не  в  силі,
коли  життя  не  миле  і  смерть  тобі  близька  -  
постукай,  щоб  тебе  пробачили  твої  милі  
за  всі  образи  і  пусті  слова.

пробачили,  щоб  не  важко  було  помирати.
не  важко  прожити  до  кінця.
душа  -  вона  багато  варта
і  варта  після  смерті  не  менше  ,  ніж  була.

ти  стукай.  часто,  у  будь-яку  хвилину.
не  тільки  ,  коли  тобі  погано,  
але  й  тоді,  коли  щаслива  й  не  сумна,
бо  ж  це  життя  і  коли  ти  чи  в  яку  годину  закриєш  двері  назавжди  -не  знає  він  і  не  знаю  я.

живи  допоки  молода,
допоки  кров  твоя  -  свіжа,
допоки  щоки  червоніють,
допоки  ноги  ще  йти  вміють.

не  залишай  на  завтра  ці  хвилини,
не  залишай  несказані  слова,
не  залишай  на  завтра  це  життя.
не  встигнеш.
ніколи  ж  не  встигала.
помреш  ,  а  зробила  мало.
досить  мало..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014

минуле

Минуле  -  воно  завжди  тривожить  і  скулить,  
не  дає  збагнути  і  зрозуміти  насолоду  теперішнього  почуття.
Мерехтить,  як  свічка,  яка  згасає,  потім  тліє  ще  годину  ,  і  залишає  бруд  на  чистій  поверхні  хорошої  скатертини.

Залишите  у  часі  повертається  не  раз  -
дає  про  себе  знати  як  біль  у  стомлених  руках.
Жени,  не  дозволяй  повстати  перед  тобою  як  туман,
бо  це  минуле  -  воно  не  варте  повторення  тих  почуттів  і  тих  страждань.
Забудь  про  минуле,  якого  вже  нема,
бо  не  знайдеш  підтримки,  якщо  тягне  ця  чортова  діра..

Життя  не  змінює  тих,  
хто  приносить  людям  нестерпний  біль,  жахливі  почуття,  
хто  руйнує  навкруги  любов  і  руйнує  твоє  життя.
Не  змінює,  тож  не  старайся  ти  змінити  те,  що  не  взмозі  ні  одна  людина.  
хто  хоче  руйнувати,  в  кого  душа  пуста  -  тут  не  варто  очікувати  любові  чи  якось  блага.

Якщо  серце  відкрите,  якщо  душа  проста-  
це  набагато  краще,  ніж  фальш  і  брехня.
за  хорошою  мовою,  теплими  словами  -  необов*язково  живе  доброта  і  любов  до  тебе  бездоганна,
необов*язково  усмішка  на  все  обличчя  доводить,  
що  людина  не  бреше  вам  у  вічі  і  не  доводить,  що  бажає  вам  добра.
Це  життя,  де  кожен  готовий  вбити  і  зрадити  заради  пляшки  не  дешевого  вина.

Нові  бажання.  Нові  переспективи.
Ми  можемо  переступити  через  друга.
ми  можемо  зрадити  людину,
ми  можемо  забути  про  все  життя,  про  всіх  і  кожного  ,
якщо  ціна  закінчуватиметься  на  три  нуля.

Нас  заздрість  б*є  по  носі,  брехня  руйнує  світ,
а  ми  розпускаємо  волосся,  одягаємо  макіяж  і  йдемо  шукати  щастя  поміж  "хороших  "  та  "вірних  ",  які  ніколи  не  зрадять  нас.

Забувши  про  проблеми,  про  спогади  сумні  -
йдемо  тихо  і  рівно  до  якоїсь  поставленої  мети.
ми  йдемо  гордо  й  швидко,  щоб  не  спіймали  нас,
бо  є  багато  фальші  і  злості  серед  вас.
мета  -  не  наша  воля,  не  наша  мрія  і  не  прагнення,  щоб  йти,
просто  суспільство  її  створило,  тож  мусимо  цю  ношу  донести.

Стеоретипи,  закони  і  забобони  -  аж  тошнить  -  
ніколи  не  звільнитися  від  цього,  якщо  не  почнемо  прислуховуватися  до  себе,  
до  того,  що  бажаємо  саме  зараз  ,  у  цю  мить.

Ніхто  не  в  змозі  змінити  нашу  долю,
вибрати  дорогу  ,  вибрати  людей  із  якими  крокувати  ми  готові.
Ніхто  не  обирає  кого  і  як  кохати,
кого  обіймати,  цілувати  і  з  ким  ночами  спати.
Вибір  за  нами,  наше  життя,
не  вправі  ні  ти  осуджувати  мене  і  не  вправі  я.

Наша  дорога.
як  живемо  чи  помремо  -  залежить  від  Бога.
чого  досягнемоо  чи  що  нас  спіткає  -  у  наших  руках,  тож  їх  не  опускаємо.

Нічого  не  доводити  нікому,  
не  слухати,  не  жити  заради  думки  чи  пошани  -
заради  себе,
заради  чистої  душі  ,
заради  усмішки  коханих  і  милості  від  батьків.

Йти,  бо  так  хочемо  ми  йти.
До  чого  чи  до  кого  -  це  вже  наш  єдиний  вибір  і  ми  будемо  його  нести.
МИ.
НЕ  СУСПІЛЬСТО.  
в  кожного  своє  бачення  життя,
і  не  означає  ,  що  якщо  ти  прагнеш  до  зла,  то  й  прагну  я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2014

Смерть

"Смерть.  
Закінчення  життя.
Для  чого  і  для  кого  ?
Сенс  ?  Завдання  ?  яка  мета  ?
Померти,  щоб  завтра  не  боліло,
не  тривожило  і  в  душі  не  тліло,
і,  звичайно,  щоб  не  пекло  -  
заради  цього  варто  купити  мило  або  ж  вибігти  у  вікно.

Спокій.  
Назавжди  спокій.
Рівновага  між  тілом  і  волоссям,
між  серцем  і  думками.
невже  таке  банальне  щастя  сталось  так  одразу,  так  раптово  і  без  прологу,  
без  слів  :  "  прощай  і  не  чекай  мене  завтра  біля  входу"  ?

Смуток.  
Тривога.
Біль  такий,  що  не  здолає  ні  одна  особа.
Біль  понад  норму  і  сльози  важкі  -  
нема  вже  і  ніколи  не  буде  її.

Згадай  хвилини  щасливі  -
Хвилини  любові,  бажання  і  сили.
Згадай  всі  моменти  із  свого  життя,
бо  те  життя  -  то  завжди  була  вона.
Згадай,  бо  ж  більше  нічого  робити,
запізно  вже  щось  їй  у  могилі  говорити  -  
не  почує.  
Тобто,  вже  не  скаже  слова.
а  прикро  ?Ну,  дорогенький,  така  була  дорога.
такий  був  вибір  твій  учора.
такі  слова  твої  були  тоді,  
коли  прийшла  вона  до  тебе  зовсім  без  розуму  і  в  журбі.

Немає  сил  комусь  щось  пояснити,
комусь  щось  тлумачити,  теоремами  життя  і  означеннями  доводити.
коли  погано,  коли  болить,
коли  ти  чуєш,  як  душа  хрипить  -  
тоді  не  варто  далі  жити,
не  варто  змушувати  себе  ходити,  
не  варто  мучити  себе  і  світ  довкола.
це  не  Африка,  де  кожна  людиня  цінується  на  рівні  Бога.

Не  страждай  -  снікерсни,
відпусти  себе,  
подаруй  релакс  душі,  подаруй  релакс  собі.
тебе  ж  тут  нічого  більше  не  чекає,
не  тримає,  зовсім  не  тримає.
подаруй  життя  тому,  хто  дійсно  цього  бажає.

Піди  з  дороги  -  не  треба  ще  однієї  одиниці  поганого  народу.
Йди.  
Назавжди.
Як  герой.  бо  далі  гірше
далі  піде  рак,  а  там  і  алкоголь.

"У  мене  рак,  а  я  повен  молодості,  сил  і  жажд.
і  цей  діагноз  у  мені  років  зо  два.
мамо,  невже  твоя  дитина  скоро  помира  ?!
помре  у  свої  двадцять  два.

У  мене  рак,  а  я  не  скуштував  життя.  
Я  відкладав  на  завтра  думаючи,  що  буду  жити  років  так  до  ста.
я  відкладав  свої  важливі  справи,  я  не  приходив  на  зустрічі  із  товаришами  ,  я  не  ходив  на  пари,  бо  ж  ще  попереду  життя.
але,  не  тепер  ,  коли  помру  я  у  років  двадцять  два..

У  мене  рак.
Це  біль,  це  смерть  досить  важка.
коли  ти  на  очах  матері  і  батька  просто  помира.
коли  болить,  а  не  зробиш  ти  нічого,  
бо  тут  вже  не  твоє  слово,  а  слово  Бога.

У  мене  рак,  але  я  не  плачу,  я  сміюся.
із  сльозами  я  народився  тому  із  сміхом  назад  я  повернуся.
Єдине  про  що  жалію-  не  цінував  життя.
важливі  і  останні  хвилини  витратив  на  їжу,  сон  і  безглузді  і  не  потрібні  слова.

У  мене  рак.  помру  чи  завтра  ,  чи  в  неділю,  
але  й  так  і  не  сказав  своїм  батькам,  як  люблю  їх  сильно  і  безмірно  
не  сказав  я  друзям,  як  без  них  бува  погано,
і  дівчині  коханіій  не  сказав,  щоб  не  приходила  вона  завтра  рано..

У  мене  рак,  я  ще  зовсім  не  кохав..
бо  я  ще  не  закінчив  універ,
бо  я  ще  не  назбирав  грошей  на  новенький  Nissan  GT-R...  "

Без  жалю.  Без  сліз.  Із  усмішкою.  Із  словами:  
"Люблю  тебе,
кажу,  пишу  це  я  в  останнє.
люблю  не  перший  день,  не  першу  пору.
тебе  і  тільки  ,  
завжди,  
тебе  одного.
Не  забувай  ті  дні  і  ночі,
ті  сварки  і  розмови,
щирі  повідомлення  й  стежки,  які  вели  нас  не  на  шлях  "додому".  
Люби  ти  так,  як  я  цього  бажала,
не  ображай-  ні  одна  цього  не  жадала.
Пам*ятай,  бо  є  що  пам*ятати..
З  тобою  -  завжди,  
хоч  і  варто  це  було  тобі  сказати.."

Закінчилась  казка,  але  немає  щасливого  кінця  -  
Любов  не  з*єднала  молоді  серця.
Така  воля.Така  доля.  Такий  іїхній  фінал.
Хтось  любить  і  разом  помирає.
а  хтось,  щоб  не  любити,  іншого  залишає..

Можна  любити  до  нестями,
але  не  змогти  сказати,  
не  змогти  донести  йому  це  своїми  устами.
Любити  -  не  означає  разом  йти,
не  означає  -  "разом  і  назавжди","  разом  і  завжди".
Любити  -  вміти  відпустити,  побажати  кращого  життя,  
бо  ти  не  взмозі  дарувати  йому  насолоду  від  цього  кохання  -  
із  тобою  він  помре,  бо  ти  помреш  ще  молода.
Любити..  роками  із  кожним  днем,
не  дивлячись  на  те,  скільки  від  цього  кохання  у  тебе  проблем.
Любити  -  попри  все,
попри  всі  тривоги,
забувши  грубі  слова  і  сльози,  які  були  так  невчасно  і  так  не  потрібно  у  ті  роки  щасливої  пори  твої  життвої  насолоди.
Любити  сильно,  
дати  свободу,
назавжди  відпустити  -  нехай  знайде  свою  дорогу.
Мовчати,  бо  все  в  тобі.
в  тобі.  
навіки  .  
назавжди  у  тобі.."

і  якось  так,  і  оглядаєшся  назад.
чи  є  десь  слід  твій  ,  чи,  можливо,  знак.
чи  є  хороше,  чи  нема.
хто  пустить  сльозу,  коли  ти  помира  ,
хто  скаже  слово,  коли  будеш  у  труні  -
друг  близький  чи  ворог  найзапекліший  у  твоєму  житті  ?

Життя..  
не  знаєш,  коли  прийде  кінець.  
не  знаєш,  як  ти  і  від  чого,  чи  від  кого  ти  помреш.  
живемо,  бо  будемо  ще  жити,  
бо  життя  довге  і  встигнемо  все  зробити.
а  ні,  а  якщо  завтра  -  це  кінець  ?
а  ми  так  і  не  сказали,  і  не  зробили,  
когось  образили  словом  і  так  пробачення  і  не  попросили.
з  кимось  ворогуємо  роками,  а  смерть  прийде  ..  і  так  залишиться  навіки  в  душах  наших  і  без  того  поганих.
комусь  щось  не  сказали,  щось  важливе,  щось  вагоме,  але  ж  смерть  прийде  і  не  подивиться  на  те,  чи  ви  до  неї  вже  готові..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2014

шоколад

"..Колись,  ти  запитаєш,  що  більше  всього  я  любила  :
тебе,  як  еталон  краси  і  сили,  чи  твою  пику,  повну  блідої  фальші  і  сигаретного    їдкого  диму  ?
Я  відповім  не  просто.  Я  сяду  на  коліна,  і  засуну  твою  цигарку  в  глиб  твоєї  ротової  порожнини.
Ти  задихнешся,  милий.  Ти  впадеш  додолу,  а  я  піду,  
усміхаючись,
 із  словами,  повторюючи  іх  знову  і  знову..  "

Ми  стоїмо.  Ми  знайомимось.  Ми  обираємо.  
З  кимось  цілуємось,  а  з  кимось  просто  розважаємось.
Когось  готові  ми  закидати  словами,  а  комусь  не  скажемо  й  "привіт"  біля  зупинки    на  вокзалі.
Хтось  запав  у  душу  своїми  словами,  а  від  когось  тошнить  як  після  дешевої  реклами.
Реклама  "Корони"  -  обгортка  яскрава,  малюнок  прекрасний,  а  форма  -  ідеала.  
А  всередині  -  смак  гіркоти,  смак  тривоги  і  не  бажання  скуштувати  її  ні  сьогодні,    ні  завтра  в  холодні  морози  і  ні  
в  хвилини  страждання..
Солодкий,  тяне  до  нього  кожного  ранку,  готова  вночі  заради  нього  вставати,  готова  час  свій  йому  віддавати,  але  якщо  кожен  день,  якщо    дуже  багато,  то  колись  цей  шоколад  обов*язково  стане  не  вартим.  надоїсть,  не  захочеш,  бо  смак  як  у  всіх.  
забажаєш  нового,  з  новими  смаками,  з  новими  словами,  назвами  та  іменами..  

Хтось  змінив  твої  думки  і  погляди  днів  так  за  три,  а  хтось  пішов,  закривши  двері,  викресливши  слова  всі,  
крім  "  більше  не  кури."
Ми  куримо  ,  якщо  нам  погано.  
Коли  нам  добре,  ми  викурюємо  теж  немало.
Ми  куримо  після  пристрасної  ночі,  після  кави  зранку  і  після  напруженого  тижня  на  роботі  .  
Ми  куримо,  коли  боїмось  ..  Боїмось  нове  почати,  боїмось  забути  про  старе  і  знову  навчитися  кохати.
МИ  куримо,  бо  нам  здається,  що    загояться    всі  рани,  нам  здається,  що    цигарка  змінить  життя  недосконале.
Куріння  убиває.  Скорочує  життя.  Одна  цигарка  вдень  і  смерть  твоя  близька.
Але  ж  ми  кохаємо.  До  нестями.  І  це  кохання  вбиває  більше  ,  чим  цигарка  після  кави..

З  кимось  ми  одружуємось,  а  з  кимось  ми  спимо.  І  якщо  це  одна  людина,  то  нам  дуже  пощастило.
Якщо  ми  знайши  того,  з  ким  можемо  і  спати,  і  говорити  ночами,  і  пити  вечорами  -  то  варто,  варто  бути  разом.  варто  прожити  довге  життя.  бо  краще  -  ж  не  буде.  ніколи  не  бува.

Ми  починаємо  стосунки,  ми  починаємо  кохання.
Ми  обіцяємо  любити  і    поважати,  у  горі  бути  рзаом  і  в  щасті  обіймати.  Дітей  не  розділяти,  не  плакати  ,  не  вбивати,  а  потім  нас    хочеться  просто  погуляти..
Ми  повертаємо  з  дороги,  ми  хочемо  на  ліво.  Туди,  де  шоколадом  дешевим  змащена    стежина.
Ми  йдемо  ,  гірко  плачемо,  картаємо  себе  сто  раз,  що  була  дорога  наша,  а  ми  пішли  туди,  де  був  цей  дешевий  шоколад.

Для  чого  говорити  "я  тебе  люблю",  а  потім  цілувати  іншу,  яку  знайшов  на  лівому  шляху  ?
Для  чого  зустрічатись,  сміятись  досхочу,  а  потім  знайти  інше,  і  сказати  "  я  з  нею  вже  сьогодні  сплю  ?
Не  було  правди  в  цьому.  Не  буде  вже  ніде.  Таке  життя  зрадливе.  Таке  воно  ,  
таке.

І  шоколад  не  завжди  солодкий.  не  такий,  як  на  перший  погляд.  не  такий,  як  на  обгортці.  .


не  завжди  ти  можеш  бути  з  тим,  кого  дійсно  і  палко.
не  завжди  все  йде  так,  як  б  хотілось  і  не  завжди  ти  можеш  розказати  правду.
не  завжди  ти  можеш  правильно  вчиняти.
і  завжди  будуть  ситуації,  коли  варто  не  сказати..  
просто  промочати,  щоб  не  поранити,  щоб  не  обпекти.  
бо  є  шоколад  не  дуже  ,  ає  такий,  що  варт  і  три  ціни..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014

рак

У  мене  рак,  а  я  повен  молодості,  сил  і  жажд.
і  цей  діагноз  у  мені  років  зо  два.
мамо,  невже  твоя  дитина  скоро  помира  ?!
помре  у  свої  двадцять  два.

У  мене  рак,  а  я  не  скуштував  життя.  
Я  відкладав  на  завтра  думаючи,  що  буду  жити  років  так  до  ста.
я  відкладав  свої  важливі  справи,  я  не  приходив  на  зустрічі  із  товаришами  ,  я  не  ходив  на  пари,  бо  ж  ще  попереду  життя.
але,  не  тепер  ,  коли  помру  я  у  років  двадцять  два..

У  мене  рак.
Це  біль,  це  смерть  досить  важка.
коли  ти  на  очах  матері  і  батька  просто  помира.
коли  болить,  а  не  зробиш  ти  нічого,  
бо  тут  вже  не  твоє  слово,  а  слово  Бога.

У  мене  рак,  але  я  не  плачу,  я  сміюся.
із  сльозами  я  народився  тому  із  сміхом  назад  я  повернуся.
Єдине  про  що  жалію-  не  цінував  життя.
важливі  і  останні  хвилини  витратив  на  їжу,  сон  і  безглузді  і  не  потрібні  слова.

У  мене  рак.  помру  чи  завтра  ,  чи  в  неділю,  
але  й  так  і  не  сказав  своїм  батькам,  як  люблю  їх  сильно  і  безмірно  
не  сказав  я  друзям,  як  без  них  бува  погано,
і  дівчині  коханіій  не  сказав,  щоб  не  приходила  вона  завтра  рано..

У  мене  рак,  я  ще  зовсім  не  кохав..
бо  я  ще  не  закінчив  універ,
бо  я  ще  не  назбирав  грошей  на  новенький  Nissan  GT-R.

і  якось  так,  і  оглядаєшся  назад.
чи  є  десь  слід  твій  ,  чи,  можливо,  знак.
чи  є  хороше,  чи  нема.
хто  пустить  сльозу,  коли  ти  помира  
хто  скаже  слово,  коли  будеш  у  труні
друг  близький  чи  ворог  найзапекліший  у  твоєму  житті  ?

Життя..  не  знаєш,  коли  прийде  кінець.  
не  знаєш,  як  ти  і  від  чого  чи  від  кого  ти  помреш.  
живемо,  бо  будемо  ще  жити.  бо  життя  довге  і  встигнемо  все  зробити.
а  ні,  а  якщо  завтра  -  це  кінець
а  ми  так  і  не  сказали,  і  не  зробили,  когось  образили  словом  і  так  пробачення  і  не  попросили.
з  кимось  ворогуємо  роками,  а  смерть  прийде  ..  і  так  залишиться  навіки  в  душах  наших  і  без  того  поганих  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014

одні

Тільки  розумієш  через  певний  час,  що  було  потрібно,  а  що  було  як  раз.
Тільки  розумієш  після  банальноï  брехні,  як  то  важко  спілкуватись  із  сучасними  людьми.  
Тільки  все  цінуєш  після  втрати,  яку  вже  не  повернути  тобі  і  яка  вже  сьогодні  по  ідеї  є  не  варта.

За  сваркою  чи  гучною  розмовою  ми  часом  втрачаємо  те,  що  є  для  нам  важливе  сильно  і  вагоме.

Під  тиском  деяких  людей  ми
викреслюємо  із  нашого  життя  важливих  і  люблячих  людей.
Під  тиском  думки  навкруги  ми  забуваємо  вірити  інколи  і  словам  людським.

Часом,  щоб  сховати  наші  справжні  почуття  ми  брешемо  і  кидаємо  на  вітер  пусті  слова.
Ми  просто  закриваємо  душу  й  серця  і  йдемо  ,  бо  знаємо,  що  біль  буде  не  людська.

Наше  життя  вимірюється  у  кількості  взуття,  хорошого  будинку  чи  наявності  прекрасного  водія.
А  почуття  у  кількості  смс,  які  ми  відправляємо  певній  людині  нашій  без  істотних  меж.

Ми  забули,  як  це  дійсно  кохати..  кохати  по-справжньому,  до  нестями  і  не  просто  писати,  а  говорити,  кричати  тверезо,  не  дивлячись  на  суспільні  закони  і  межі.  
Не  закоханість,  а  кохання,  яке  описується  у  книгах  хороших,  яке  є  у  людей  вельможних,  яке  витримує  час  і  незгоди,  а  не  руйнується  після  першого  крику  і  незгоди.  
Кохання,  яке  не  кричить  про  своє  існування,  а  просто  є  і  не  просить  публічного  визнання.

Ми  дружимо.  Дружимо  роками  і  впевненні,  що  дружба  ця  не  є  погана.  Ми  впевненні,  що  саме  ця  людина  є  вірною  і  ніколи  не  покине..
Головне,  не  зрадить,  не  бажає  зла,  а  є  чистою  душею,  як  джерельна  вода.  
Наші  друзі  -  це  цифри  у  вк.  Їх  є  багато,  але  користь  від  них  яка?  Є  декілька,  які  напишуть  і  запитають,  а  є  от  ті,  хто  при  зустрічі  навіть  і  не  згадає.

Ми  боïмося  зради,  брехні  і  не  любові.  А  що  натомість?  Ми  зраджуємо  без  причини,  брешемо  без  меж  і  виходимо  заміж  по  причині,  яку  ми  називаємо  "наявність  фінансів  і  хороших  ресурсів  для  виконання  наших  найзаповітніших  потреб".

Ми  покладаємо  сильні  надії  на  прекрасне  майбутнє  нашої  мрії,  але  в  результаті  через  вплив  алкоголю  ми  притупляємо  свою  можливість  ,  розум  і  здоров'я.

Через  привичку  залишати  на  завтра  життя,  ми  не  цінуємо  день  і  не  цінуємо  два  ,  бо  почнемо  жити,  якщо  пощастить,  з  понеділка  чи  з  нового  року,  але  ж  час  не  стоїть.  Не  повториться  вчора,  ні  завтра,  ні  зима.  Це  життя,  його  вже  не  прожевеш  ще  раз  ти  як  бажа.  Треба  прийняти  все  те,  що  в  нім  є.  Без  цього  усього  воно  б  було  не  твоє.

Ми  не  вітаємось  на  людях,  не  говоримо  слова,  бо  ми  не  знаємо  один  одного,  але  насправді..  насправді  в  нас  пристрасть  є,  але  вона  під  шаром  "  не  можна,  не  треба  і  я  маю  люблячого  пацана.."

Ми  шукаємо  чогось  нового,  когось  нового  думаючи,  що  це  дасть  можливість  нам  забути  про  старого  ..  але..  нове  -  це  зовсім  не  нове.  Це  те  ж  саме  просте  старе.  Це  просто  запах  інший  і  інша  мова,  а  в  серці  і  в  словах  людина  точно  така,  як  була  вчора.

Запах  ..  він  не  забувається,  не  зникає  .  Ти  памятаєш  і  у  будь-  який  час  згадаєш.  Ти  не  забудеш,  бо  це  було  важливо  і  займало  місце,  як-не-як,  коханої  людини.

Ми  завжди  шукаємо  ідеальне,  ми  в  голові  своїй  будуємо  прекрасне,  але  кохаємо  не  те,  що  уявляли..  любов  -  це  те,  що  не  дивиться  на  плани.

Ми  пам'ятаємо  слова  і  вчинки,  які  змінили  нас  і  нашу  поведінку.  Ми  пам'ятаємо  все  те,  що  було  погане  і  завжди  ми  готові  ударити  цими  знаннями  того,  хто  постарався,  довів  до  істерики  і  у  серці  шраму.

ми  завжди  виправляємо  людей  у  їхній  мові,  у  помилках  чи  у  вибору  теми  для  розмови,  але  не  звертаємо  уваги  на  свою  вимову,  свою  поведінку  чи  характер  свій  зразковий.

Ми  зависаємо  на  роки  удома,  не  бачивши  життя  у  своïй  красі  по  -  повній.  І  через  це  не  відчуваємо  смаку  свободи,  смаку  життєвої  насолоди  і  смаку  кохання  адже  сидіння  вдома  не  принесе  тобі  ні  спілкування,  ні  знайомства,  ні  зрушення  у  плані  "  емоційного  бажання".  
Самотність  -  не  завжди  погано,  але  час  від  часу,  не  часто  і  помалу.
Поки  є  можливість  і  тяга  до  життя,  поки  молодий  і  кров  кипить  в  жилах  -  не  псувати  очі  і  молоде  життя  в  чотирьох  стінах  біля  ноута.  Не  боятися,  а  робити  те,  що  в  голові,  те,  що  в  серці,  бо  жалкуватимеш  завжди.

Ми  пишемо.  Ми  дружимо.  Ми  обираємо.  Когось  кохаємо.  Когось  ображаємо.  Із  кимось  ми  готові  переспати.  Із  кимось  ми  готові  до  кінця  життя  не  розмовляти.  Ми  куримо.  Ïмо.  І  звичайно,  ми  бухаємо,  але  тільки  по  святах,  яких  "  вихідними  "  називаємо.  Ми  ходимо.  Танцюємо.  Гуляємо.  Ми  часто  на  пальці  хлопців  заглядаємо.  Ми  спішимо  додому.  Ми  чекаємо  суботи.  Живемо  із  суботи  до  суботи.  Ми  конкуруємо  з  собою.  Малюєм  очі,  нігті,  віï  і  брови.  Ми  витрачаємо  шалені  гроші  на  фігню.  Ми  хочемо  дітей  здорових,  але  купуємо  коноплю  .  Ми  кричимо  на  рідних.  Ми  ображаємо  словами.  Ми  зустрічаємось  роками.  Ми  виходим  заміж.  А  потім  через  час  ми  знову  виходим  заміж.  Ми  спимо  із  ким  попало,  а  потім  ревемо,  що  хворі  і  вмирати  рано.  А  ще  ,  ми  знаємо,  що  ми  одні.  Одні.  Такі  одні..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2014

обіцянки

Обіцяю.  Знаєш,  обіцяю,
Але  не  впевненно  кажу.
Я  тобі  просто  обіцяю,
Це  не  означає,  що  люблю.

Я  обіцяю  -  я  не  покину
І  не  сьогодні,  і  не  через  зиму.
Але  ти  не  плач,  
Якщо  одного  разу  в  Римі,
Я  тебе  залишу  посеред  кімнати
в  однісінькій  кофтині.

Я  обіцяю,  що  прийду  сьогодні  зранку.
Я  поцілую  і,  як  звичай  ,
принесу  каву  до  сніданку.
Мої  обіцянки  не  низького  гатунку.
Ти  що?
Я  вартий  свого  слова  
І  вартий  хорошої  я  думки.

Обіцянки  як  зірки  летять  із  неба.
Говорить  тобі  людина  одне,
А  інше  треба.
Не  те,  що  треба-  необхідно,
Адже  брехня  і  так  цвіте  безупинно.

Обіцянки-  це  спосіб  вижити  у  світі  -
без  них  не  зможеш  ти  здобути  славу
І  стати  справжнім  "чоловіком".
Без  них,  як  без  грошей,  не  задовольниш  ти  своєї  втіхи.

Обіцянки  низького  гатунку  -
Це  вже  наш  спосіб,  спосіб  порятунку.
Це  вид  дешевого  розводу
і  втеча  від  людей,  яким  потрібна  наша  допомога.

Я  просто  скажу,  що  не  варта  світу  цього  та  людина,
Яка  не  додержить  слова  свого.
Яка  просто  кидає  всі  свої  слова  у  воду  .

Ти  скажеш:
"я  люблю.  
Тебе  одну.  
Одну  таку.
Без  тебе  не  живу.  
Не  їм,  не  говорю.  
я  хочу  там,  де  ти.  
Я  обіцяю,  це  назавжди.  
Я  тебе  ніколи  не  покину
і  навіть  після  нашого  інтиму.."

"Ой,  знаєте,  він  такий.  
Такий  нормальний,  
такий  простий.  
Він  не  такий,  як  всі  "от  ці".
У  нього  розум  в  голові.  "-  скаже  та,  
яка  від  щастя  ледве  не  вмира.  
Яка  щаслива,  аж  цвіте.
Його  чекає  і  для  нього  робить  все..

І  тиждень,  два,  
Пройшла  вся  ця  малина,
прошла  любов  і  вся  ця  обіцянина.
він  знайшов  собі  вже  іншу  ляльку,
А  ти  тепер  сиди  і  кусай  свої  ти  пальці.

І  стрес,  депресія,  безсонні  ночі..
Мила  моя,  це  тільки  перші  сльози,
Які  не  забудуться  ні  завтра,  ні  серед  ночі  ..

І  ось.
Обіцянки  зробили  чудо.
А  болі  скільки,  що  не  передати  людям..

Ти  перш,  ніж  обіцянки  давати,
Подумай,  чи  зможеш  ти  дійсно  щось  варте  обіцяти.
Якщо  слова  дешеві,  як  твоï  парфуми,
Якщо  обіцянки  пусті,  як  вся  твоя  натура
то  гадаю,  краще  помовчати,
Ніж  рота  свого  поганого  відкривати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479729
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014

боятися

Не  знаємо,  що  нас  чекає,
не  бачимо  попереду  помилок.
це  все  життя  і  що  нас  завтра  в  нім  спіткає
залежить  від  наших  позитивних  чи  негативних  в  голові  думок.

ми  боїмося.  
боїмося  правильно  вчиняти.
ми  боїмося  кохати  -  
кохати  і  пробачати.
пробачати  тих,  хто  колись  зробив  погано,
хто  поранив  наші  серця,  
наші  душі  і  вже  багато  часу  не  загоюються  ці  рани.

ми  боїмося  відпускати  із  життя  поганих,
і  знаємо,  що  треба,  але  ж  занадто  вони  прив*язані  до  серця,  хоча  й  зробили  рани.

ми  боїмося  смерті  і  душевної  неволі.
боїмося,  що  станемо  рабами  часу  і  власного  здоров*я.

ми  боїмося,  що  завтра  наша  вага  буде  плюс  два
і  це  маштабна  проблема.
бо  він  ж  розлюбить  тебе  таку,  знайде  собі  модель  струнку,
а  ти  залишишвся  одна.
стоп.  тоді,  що  таке  кохання  ?  
кохання  -  це  мінус  2  ?  
а  як  постарієш  і  з*явиться  лупа,  на  чолі  зморшка,  то  що,  вже  помирати,  бо  якийсь  дурний  покине  і  почне  собі  інше  шукати..?

ми  боїмося  видаляти  переписки,
бо  вони  єдиний  доказ  того,  
що  й  справді  в  нашом  житті  є  і  для  щастя  місце.
вже  слова  наші  ,  такі  важливі  як  "люблю"  частіше  будуть  чутні  в  вконтакте  чи  на  аску.
а  щоб  при  зустрічі  їх  вимовити  на  всю  планету,  
потрібно  випити  добряче  100  грам  якогось  не  дешевого  абсенту.

ми  боїмося  помилитися..
помилитися  в  коханні,  
помилитися  у  людях,
у  друзях  і  в  точності  нашого  бажання  .
помилитися  у  виборі  дороги,  
яка  приведе  чи  до  щастя,  
чи  до  постійної  життєвої  тривоги.

боятися,  що  скажемо  занадто,
чи  жалкувати  ,  
що  не  сказали  те,  до  болі  варте.
боятися  ризикувати,  
боятися  йти  до  мети.  -  це  ті  страхи,  які  не  дадуть  по  повній  жити,  не  дадуть  рости.

ми  боїмося  слів.  
слів  людей  навколо.
а  жити  заради  хорошого  словечка  від  певної  персони-
не  жити  зовсім,  а  просто  існувати.

боятися,  що  при  задоволенні  свого  бажання  чи  потреби  
ти  станеш  у  очах  не  важливої  людини  для  тебе  
причиною  для  осуду  й  розмов  -
це  не  життя,  панове.  
це  пародія  на  сон.

ідіотизм  боятися  розмови,  
ідіотизм  коритися  суспільним  законам,
ідіотизм  вислуховувати  чужі  думки  і  брати  до  уваги  слова,
які  кинуті  в  момент  агресії  чи  ейфорії.  

не  варто  витрачати  сили  на  те,  що  не  по  душі
і  йти  дорогою  тієї,  якою  ідуть  усі.
не  варто  думати  про  завтра,  
а  цінувати  день  і  мить,
бо  завтра  може  не  настати,
а  це  "сьогодні"  -  твій  шанс  по  справжньому,  
кожною  хвилиною  в  житті  насолоджуватись.

не  можна  жити  заради  когось,  
заради  визнання.
не  можна  мучити  себе  тим,  що  ти  є  не  така,  
яким  хоче  бачити  він  тебе  і  вона.
твоє  волося  і  гарні  ножки  не  зроблять  тебе  розумнішою  анітрошки.
рано  чи  пізно  правда  прийде  одна  -  ти  пуста.
була  і  будеш  така.

не  коритись  і  не  мовчати,
а  висловлювати  і  просто  кричати  -  
кричати  від  щастя,  від  болі,  кохання  -  
життя  в  нас  одне  і  воно  не  просить  мовчання.
радій,  ризикуй  поки  можеш,  поки  жива
бо  смерть  якось  прийде,
а  ти  так  і  не  жила..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2014

люблю

Три  слова,
три  важливі  слова.
Ми  завжди  комусь  сказати  їх  готові.
Але,  під  тиском  днів,  емоцій  і  людей,  
ми  ці  слова  говоримо  не  тим  важливим  песонажам  із  наших  пісень.

Всього  три  слова,
10  букв  -  
прості  слова,
але,  вже  після  них  рушиться  і  голова,  і  думка,  і  життя.

Ми  можемо  сказати,  а  можемо  мовчати  -
це  вибір  наш  ,
але  чи  варто  так  ризикувати  ?
чи  варто  говорити  те,  що  відчуваєш  ?
чи  краще  нам  мовчати  доки  себе  ти  не  зламаєш  ?

Погляньмо  правді  у  вічі,  
кому  потрібні  ці  слова  ?
кого  наразі  так  цікавить,  що  ти  відчува  ?
невже  гадаєш  ти,  що  "  я  тебе  люблю  "  пренесе  тобі  море  позитиву  і  щастя  безліку  ?

а  ніфіга.  
а  знаєш,  це  брехня.
ти  скажеш,  а  потім  ти  подумаєш:
"  ..це  ж  реально  не  правда  "

"я  не  люблю.  я  не  вмію  так  кохати.
я  це  сказала,  бо  я  хотіла  просто  так  сказати.
але  слова  пусті
і  як  ти  не  крути,
вони  не  носять  змісту  і  якоїсь  вартості."

ми  скажемо.
ми  звільнимо  себе.
а  що  робити  далі  ?
сказати  :  "  це  пусте.
не  звертай  уваги.  
це  усе  мине.
я  вже  звикла  словами  розкидати
і  я  вже  звикла  не  тим  їх  казати  "  ?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2014

спешел фор ю, вой

Жорстокість  породжує  жорстокість  -  
В  тобі  святого  вже  давно  нема.
Твоя  корона  хоч  і  блестить  на  сонці,
але  така  ж  іржава,  як  і  твоя  душа.

Ти  думаєш,  що  ти  такий  бажанний  ?
що  всі  готові  бути  там,  де  ти  ?
Відкрий  ти  очі  і  побачиш,
що  ти  не  вартий  і  пальчика  на  її  руці.

Зависоко  ти  голову  тримаєш,
зависоко  ти  ,  милий  мій,  літаєш.
Впадеш,  і  хто  тебе  впіймає  ?
Ти  маєш  друзів  чи  можливо  тобі  їх  не  вистачає  ?

Ти  бездоганний.
Ти  така  персона,
що  я  на  твоєму  фоні  навіть  стояти  не  готова.
Але  ,  де  друзі  твої,  
де  дівчина  кохана  ?
нема  ?
ох,  прикро.
а  чого  ?
ти  ж  людина  бездоганна.

Я  щиро  співчуваю  тій  людині,  
яка  кохатиме  тебе  так  щиро  і  безнадійно,
оскільки,  ти  не  взмозі  і  не  всилі  щось  кохати,
твоє  серце  вже  давно  забуло,
як  це  любити  і  поважати.

Поважати  думку,  поважати  почуття,
інколи  цього  достатньо,  щоб  люди  тебе  не  відпуска.
але,  ти  йдеш  вперед,  
ти  руйнуєш  дороги,
забуваєш  хороше  і  не  цінуєш  вагоме.

Можливо,  колись,  
і  прийде  та  пора,
коли  ти  зрозумієш,  що  ми  бажали  тобі  тільки  добра.
Ми  тебе  любили,  як  могли,  
ми  пробачали  і  далі  йшли,  
але  тобі  цього  мало,  
ти  ж  царь  і  бог.
нам,  таким  смертним,  не  рівнятись  з  тобою  у  крок.

Невже  черствий  ти  ,  
невже  такий  жорстокий  ?
Людина  завжди  має  щось  хороше,
І  це  хороше  є  в  тобі
просто  знайди  це  в  собі,
знайди  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014

Наша Україна

Слова  вже  наші  не  такі  могутні  -  
ми  можемо  сказати,  
але  чи  змінить  це  наше  майбутнє  ?

Наші  слова  вже  безсилі  щось  змінити  :
Говори  чи  мовчи  -  тебе  вже  ніхто  не  зуміє  почути.
Наша  думка,  бажання  і  воля  -  
тільки  руйнує  нас  і  наше  життя  навколо.

Ми  можемо  померти,
ми  можемо  не  встати,  
бо  так  ми  платимо  за  свою  правду  
і  наше  бажання  у  кращому  житті  побувати.

Тепер  у  21  столітті,  щоб  прожити,  -
треба  мовчати  і  рота  свого  не  відкрити.
Хочеш  правду  сказати,
хочеш  краще  життя  ?
Ти  подумай  добряче,  
чи  варта  ця  правда  смерті  твоєї  і  твого  кінця.

Це  вже  не  та  пора,  щоб  не  боятись,
це  вже  не  та  пора,  щоби  змагатись.
Рота  закриють  тобі  на  раз  і  два,
для  них  твоє  життя  нічого  не  означа.

Хочеш  ти  жити  для  себе
І  хочеш  нормальну  країну  ?
Тоді  ти  вставай  і  борись  за  милу  свою  Батьківшину.
Все,  що  ти  хочеш  змінити,
все,  що  ти  хочеш  здобути,
у  твоїх  руках  і  тільки  ти  можеш  сам  це  збагнути.

Не  подобається  влада  ?
не  подобається  життя  ?
Винна  -  не  тільки  в  президенті  країни,  
винна  ця  -  твоя  і  моя.

Держава  -  це  не  тільки  органи  управління,
це  і  люди,  і  закони,
і  повага  і  ваше  з  нами  розуміння.

Якщо  ми  зробили  вибір  свій,  то  треба  поважати,
треба  вже  змиритись  з  цим  ,  а  не  воювати.
Нічого  слізьми  і  смертями  не  здобудеш,
влада  сильніша  за  нас  і  з  вами  і  ти  її  не  осудиш.

Ти  мочеш  кричати,  
ти  можеш  благати,
але  якщо  ти  сам  себе  не  можеш  змінити,
то  з  ким  ти  намагаєшся  воювати  ?

Не  буде  президента,
не  буде  в  нас  держави,  
не  буде  управління,
а  що  далі  ?
яка  доля  нас  чекає  ?

Нас  пошматують  всі  країни
і  забере  собі  кожен  малесеньку  частину.
І  тоді,  вже  Україні  не  бувати,
вже  тоді  ми  будемо  шкодувати,  
що  почати  воювати.

Це  не  війна,  це  знак  незгоди.
Це  протест,  який  переростає  у  безневинні  смерті  
і  марні  сльози.

Подумай,  що  зробив  би  ти,  
якби  влада  у  твоїх  руках  була  ,
чи  був  ти  справедливим  чи  робив  би  те,
що  душа  твоя  забажа  ?

Вся  проблема  у  тобі,
вся  проблема  в  мені.
Якщо  ми  розібремось  у  собі
життя  стане  краще  для  нас  на  нашій  землі.

Звичайно,  помилки  у  всіх  бувають,
але,  може,  варто  навчитись  пробачати  ?
а,  може,  варто  зрозуміти  цю  людину  ?
а,  може  ,це  було  краще  для  країни  ?

Ми  не  можемо  осуджувати  людину,
якщо  не  знаємо  ,  щоб  зробили  ми  в  ту  хвилину.
Дивитись  з  боку  і  нарікати,
кричати  і  воювати  ,
махати  нашими  руками  і  бруднити  словами  -  
ми  в  силі  всі,  але  подумаймо  разом,
не  краще  ж  це  все  вирішити  мирним  для  нас  шляхом  ..  ?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014

02. 09

"Стоп  кадр.  
Стоп  гра.
Рука  твоя  вже  не  моя,
любов  твоя  вже  не  моя.
Не  ти  вже  і  вже  зовсім  це  не  я.

Не  ра  'зом,  не  разо'м.
Одразу  стало  все  навкруг  як  сон.
І  сльози,  і  біль,  і  почуття,
і  ця  тривога  вічна  і  самотність  без  кінця.

Нема  вже  сенсу,  давно  нема  мети,
нема  тебе  і  мрії  просто  вже  не  ті.

Це  стоп,  
це  пауза  на  роки.
Застрягла  я  
і  не  можу  витягнути  себе  без  твоєї  руки.

Без  тебе,
без  твого  слова,
без  цього  крику,
заради  якого  зараз  я  на  усе  готова.

Без  усмішки,  без  страху  твого  і  тепла..
ну  де  ж  ти  зараз  ,  коли  на  данний  час  я  залишилась  одна.

Цей  стоп  почався  от-тоді,
коли  побачила  я  тебе  "із  землі",
коли  02.09  я  вступила  в  такт
і  так  любила,  що  не  могла  сказати  цього  аж  ніяк..

Не  сказала,
не  зуміла,
не  змогла
всього  три  слова,
і  от,  залишилась  сама.

Стоп  музика,
стоп  ці  дурні  слова,
ця,
аж  до  тошноти,
брудна  брехня.

А  знаєш,  
все  в  житті  буває:
нас  часто  залишають,
нас  зраджують  і  опускають,
ми  часто  говоримо  пусті  слова
і  ще  частіше  мовчимо,  
коли  дійсно  треба  щось  сказати,
і  щось  зробити,  
щоб  у  грудях  не  переставало  зростати.

Але  ми  мовчимо,
ми  мовчимо  роками,
аж  потім,
десь  ,
колись,  -  
напишемо  рядками..

Скажу,  що  важко  ,  
скажу,  що  я  втрачаю
тебе  назовсім  і  я  це  добре  знаю,
я  це  розумію,
Але  що  вже  вдієш,
життя  своє  ти  змінити  не  зумієш  -  
не  крутиться  навкого  тебе  час  й  Земля.
Ти  в  світі  -  просто  ти,
без  тебе  Земля  нічого  не  втрача..

НЕ  бу'ло,  не  бува'ло,  не  було'  !
Нас  нічого  не  в*язало  і  нікуди  не  вело.
Нас  не  тягнуло,
не  бажало  і  в  серці  не  пекло.
А  знаєш,  що  в  нас  було  ?
в  нас  ніколи  нічого  й  не  було.

Ніколи  не  було?
А  що  ж  було?
ночі  до  ранку?
хороші  пісні  і  ніжності  зранку?
чи  може  була  в  нас  свобода  і  воля?
чи  може  вірші  і  моменти  у  полі  ?
згадаєш?

не  згадаєш,  бо  все  то  брехня.
така  вже  природа  твоя  і  моя.
така  вже  вона.

Стоп  це  мовчання,
Це  не  звучання  слів,
Ця  тишина.
Скажи  вже  ти  нарешті  те,  що  в  серці  ти  тримаєш  роки  два.

Скажу.
Колись.
Ще  років  через  два  -  
напишу  слова  три,  
в  яких  сутність  заключається  проста.

Я  напишу,  коли  буду  помирати,  
коли  не  зможу  більше  без  тебе  існувати,
коли  зупиниться  все  ,
і  час
й  ця  Земля,
тоді  я  скажу  словечка  три
а  поки,  
поки  я  жива  .."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2014

Відпускаю

Я  відпускаю
Із  серця,  із  думок
Все  те,  що  було  поряд
Наскільки  поряд,  
що  не  давало  жити
І  йшло  зі  мною  в  крок.

Я  відпускаю  цю  образу
І  помсту,  що  була.
Сьогодні,  завтра  
Й  нарешті,  я  скажу:
"  я  жива  ".

Жива  ..  жива..
І  скажу  вголос  я
Тому,  що  один  ще  крок
І  смерть  би  поруч  вже  була..

А  смішно..
Знаєш,  як  буває:
Ти  зустрічаєш  і  не  гадаєш
Наскільки  сильне  почуття  створити  може  погляд  незнайомоï  персони,
яку  роками  ти  ніде  не  помічав,  
не  чув,  
не  слухав,  
не  кохав..  
але  ж  тепер  живеш  тільки  заради  погляду  від  нього..

Від  погляду.
Ні  від  дзвінка,
Не  від  голосу  його
чи  цілунку  у  вуста.

Ти  просто  йдеш  і  ти  шукаєш,
Нікого  іншого  не  помічаєш.
Ти  просто  йдеш  і  ти  чекаєш,
Що  саме  очі  ці,
які  ти  так  шукаєш,
Що  саме  він  погляне  і  усе.
У  той  момент  забудеш  ти  про  все.

Скажу  тобі,  не  хочу  пам'ятати.
болить  ..
ти  знаєш,  як  болить?
Як  буває  боляче  згадати?
І  це,  напевно,  не  дає  нормально  спати.
Не  те,  що  спати
І  навіть  дихати  не  в  силі.

От  і  любов  ..
Ти  бачиш,  ти  кохаєш.
Слова  важливі  ти  на  вітер  викидаєш.
Людині  ти  говорили,  що  "я  кохаю"
А  потім  ..  а  потім  вона  тихесенько  вмирає..

І  часом,  є  що  нам  згадати.
І  хочеться  так  все  повернути,
Все  по-іншому  зіграти.
Але,  вже  ні.
Як  кажуть,  вже  пропало..
І  може...  Ні,  не  може..
Все,  що  нас  вбивало,  
мучило
І  місця  живого  не  залишало
Все  це  на  краще,  
Звичайно,  на  добро
і  навіть,  якщо  важко-
Не  плач,
Це  марно,  всеодно..

Ти  витри  сльози
Забудь  ти  ті  слова  
Те  все  було  чудово
І  просто  дякуй,
Що  після  нього  ти  залишилась  жива  ..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2013

тобі

"Заспокойся.
Летіла  ти,  летіла  далеко,
Але  твоє  все  пройшло,  все  минуло  без  ліку.
Пролетіло  як  зозуля  над  містом,
Пролетіло  вгорі  білим  намистом.

Оглянись  -  що  побачиш  ?
Нічого  не  видно  ?
Бо  згоріло  до  тла
все,  що  гріло  безупинно.

Вже  запізно,  запізно
Про  щось  промовляти.
Мовчи  і  реви,  щоб  ніхто  не  міг  це  згадати  !

Болить  ?
Чи  пече  ?
Чого  хочеш  ти  вже  ?
Закрий  очі,  відвернись
і  на  мене  більше  не  дивись.
Замовкни,  замовчи
і  нічого  ти  мені  не  говори.
НЕ  підходь,  не  існуй
І  своїм  поглядом  не  чаруй.
НЕ  пам*ятай,  бо  нічого  згадати.
НЕ  проклинай,  бо  не  зможу  я  ночами  спати.

Пробач,
ТИ  знаєш,  що  зробила.
І  не  тримай  образи  -  я  ж  цього  не  хотіла.
Я  знаю,  як  боліло
Я  знаю  як  пекло.
Все,  що  я  зробила
повернулось  мені  давно.

Не  відвертайсь,  коли  прошу  допомоги.
І  підійди,  коли  потрібно  твоєї  згоди.
Не  будь  таким,  яким  вона  тебе  зробила.
Вона  ж  не  любить  і  ніколи  не  любила.

А  ти  ?
Невже  ти  так  її  кохаєш  ?
Невже  життя  свого  без  неї  не  уявляєш  ?

А  де  твої  слова,  що"  разом  -  назавжди"  ?
Що,  не  дивлячись  ні  нащо,  ти  будеш  поряд
і  тільки  будеш  ТИ  ?

"Чи  я  кохаю  ?  -  я  не  знаю
коли  ти  є  -  я  мов  літаю  ,
коли  немає  наче  таю.."

Невже  слова  не  варті  твого  слова  ?
Невже  забув  ти  все,  що  було  в  нас  до  цього  ?
Не  вірю,  не  збагну.
Не  відпущу  із  серця  я  тебе
Ні  на  секундочку  одну.

Ти  був  і  є
І  час  пройде:
Із  зима,  і  весна,  і  літо  знову  буде,
Але  -
ТИ  знай,  що  ти  для  мене  все.
ти  той,  кого  люблю  я  більше  над  усе
ти  та  людина,  без  якої  не  уявляю  я  життя
і  той,  хто  потрібен  мені
сьогодні,  завтра  і  до  кінця  життя."

Це  помилки.
Це  помилки,  які  роблять  всі  свідомо.
Це  все  от  те,  що  рушить  щось  цінне  і  для  кожного  коштовне.
Помилка  -  це  можливість  щось  привильно  зробити,
але  вже  в  другий  раз  ,
і  не  факт,  що  далі  будемо  краще  жити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013

нове

Листок  вже  чистий
I  сторiнка  нова.
I  три  вже  слова  на  початку,
Але  ми  не  скажемо  нiкому..

Це  таємниця  наша
Це  вже  наша  мова.
Наше  тiло  i  душа,
Яка  на  все  готова.

Заради  тебе,
Заради  твого  слова,
Моє  серце  вiддатися  готове.
Моя  душа  летiтиме  допоки
Твоя  душа  позаду  буде
На  два  маленькi  кроки..

Зітрем  минуле,
Зітрем  усе  до  болю.
Зітрем  все  до  мурашок,
до  поту  і  моєї  крові..

В  цiлому,
Повнiстю,
Вдостатку,
Бо  ж  все  в  життi  в  нас  не  завжди  було  гладко.
Не  все  добро  те  нас  обгортало..
Не  вся  любов  нас  з  тобою  нiжно  так  плекала..

Болить  -  терпи,
усе  в  житті  буває.
І  так  буває,  що  нас  просто  залишають:
На  вулиці,
посеред  кімнати,
або  самим  із  собою
наодинці  поміркувати..

Залишили  -  пішли
і  їм  вже  всеодно  ,
що  далі  з  нами  буде:
чи  солодко  живеться  нам
чи  просто  ми  от  це  забудем..

А  потім-  повернулись,
а  потім  вони  згадали,
що  десь,  колись  людину  залишали.
Але  вже  пізно,
Але  тут  вже  інша  мова
Інше  кохання  
і  людина  вже  не  знайома..

Не  треба  слiз  -
Вони  вже  зайвi,  як  завжди.
І  погляд  цей  -  жахливий  
i  оч  ці  -  сумні.
Такі  холодні,  але  ,до  болі  ,  не  чужі..
Ще  зовсім  не  чужі..

Вода,  яка  холодна  -  не  зiгрiє
I  серце,  яке  жорстоке  -  не  зумiє
Донести  почуття,  любов  i  тi  слова..
I  ти  кричи,  але  вже  це  не  дiє.
Стогни,  але  на  життя  цей  стогiн  не  подiє..

Кричи,  коли  хочеш  щось  сказати,
Кричи,  коли  ночами  ти  не  можеш  спати,
Кричи,  коли  душа  пече  від  болю,
Але  люби,
Бо  я  з  тобою,
Я  з  тобою..

У  час  незгоди,
у  хвилини  радості  і  любові,
коли  життя  -  немиле,
коли  тобі  погано,
коли  ти  сам-  є  я
така  не  ідеальна,
але  всетаки  твоя..

Помовчимо,  щоб  тiльки  ми  це  чули.
Заплющемо  очi,  щоб  тiльки  ми  це  все  вiдчули..
I  стоп.
I  все.
Нас  не  хвилює  те,
Що  поза  нас.
Цього  просто  не  iснує..

Нiчого  нас  з  тобою  не  здивує:
Нi  крик,
Нi  слово,
Не  дзвiнок.
Не  має  нас.
Ми  зробили  вiрний  крок.

I  нехай  говорять,
I  нехай  карають.
Нехай,  хто  ненавидить,  нас  з  тобою  ображають.
Ми  все  це  винесемо,
Ми  все  це  подолаєм,
Бо  ми  з  тобою  разом
I  нам  цього  повнiстю  вистачає.

I  нехай  це  лiто  не  було  щасливе,
Нехай  зима  нас  з  тобою  ще  не  грiла,
Але  ця  осiнъ,  можу  впевненно  сказати  ,
Змiнила  нас  i  те,  що  було  важко  розiрвати..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2013

Той час.

Час  розкаже  нам  про  усе:
хто  з  ким,
коли,
і  як  ,
і  де.

Час  розкриє  очі  на  усе,
що  було  близько,  
але  ми  не  бачили  от  те.

Час  не  зупиниться  ні  на  раз.
Час  -  той,  хто  лічить  нас  весь  час.

Летить,  буквально,  як  слова,
як  ті  слова
у  ту  хвилину,
таку  важливу  і  нестрімко  плинну.

Важка  та  біль  колись  була,
бо  ті  слова  -  вони  біда,
вони  те  лихо  і  журба.

Нас  час  завжди  збиває  з  ніг,
він  нас  лякає  більше  за  усіх.
І  не  позбавишся  від  того  почуття,
що  десь,  колись,  в  якомусь  часі  ,
ти  не  сказала  важливі  серцю  ці  слова.

Це  час  і  не  зупиниш  ти,
і  не  повернеш  ти  хвилини  самоти,
і  не  повернеш  ти  ті  роки  й  слова,
ту  любов,  що  колись  була.

Ти  не  повернеш,
не  повернешся  туди.
Ніколи  ти  не  зміниш  те,  
що  маєш  зараз  ти.

Час  взмозі  змінити  нам  життя,
і  в  силах  людину  змінити  на  все  життя.
Але  чи  варто  змінюватись  тим,  
хто  не  находить  навіть  часу  для  елементарніших  в  їхньому  житті  причин  ?

Час  допомагає  нам  змінити  почуття,
відношення  до  ситуації,  до  нашого  життя.
Але  чи  варто  нам  змінити  почуття,
коли  вони  руйнуть  наше  єдине  це  життя  ?

Час  допомагає  нам  обрати  дійсно  те,
що  повинно  бути  поруч  завжди,
що  не  покине  нас  ніде.
Але  чи  варто  обирати  між  двома,
якщо  є  третій  і  ти  з  ни  найщасливіша  ?

Це  час  не  дає  нам  радісно  іти.
Він  нас  не  відпускає  до  того  щастя,
до  нашої  мети.

Якби  не  час
все  б  було  б  не  так.
Ми  б  просто  жили
і  не  турбувалися  весь  час.

Якби  не  час  
ми  б  не  жаліли  б  ні  про  що
і  говорили  те,  що  завжди  в  нас  було,

Але,
можливо  краще  ця  пора,
коли  не  має  часу  в  нас  на  ці  важливі  і  страшні  слова,
коли  немає  часу  на  людей,  
на  те,  що  нам  не  по  душі,
коли  немає  часу  нам  на  те,  що  нас  турбує  у  житті.

Можливо,  варто  не  оглядатися  назад,
забути  про  минуле  і  жити  у  цей  час.
Можливо,  варто  не  думати  про  те,
що  не  заслуговує  часу  нашого  ніколи  і  ні  де.

Все  час.
все  він.
не  дасть  нам  все  обрати
все,  як  слід,  обдумати
і  не  пропустити.
не  змінити,
не  жалкувати..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2013

ти.

У  воду  впаду
тебе  із  собою  заберу
тебе  ніколи  не  залишу
посеред  жахливої  цієї  тиші.

ти  був,  і  є
і  час  пройде,
але  ти  будеш  без  мене  вже  не  те.

ти  все,  що  є  в  житті  моєму,
ти  те,  що  я  люблю  і  недаремно.
ми  разом  були  повсякчас
не  дивлячись,  які  стосунки  були  в  нас.

ти  та  підтримка,  ти  ті  слова,
які  були  потрібні,  коли  я  була  одна.

ніколи  не  забуду,  не  залишу
не  піду
щоб  там  не  сталось,  
але  я  тебе  люблю  !

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013

Останній раз.

Вже  стільки  часу  пролетіло
І  так  багато  днів  пройшло.
Уже  дорослі,  вже  не  діти.
І  вже  ми  більше  не  прийдем
і  в  клас  ми  більше  не  зайдем.

Сумні  в  нас  очі  ,  гарні  квіти
і  сльози  капають  з  обличчя.
Для  когось  –  це  найважчий    час,
Для  когось  –  це  останній  раз
Сказати  слово  і  піти
у  дивний  світ  ,на  незвідані  шляхи.

Сьогодні  -це  останній  раз,
коли  ми  зайдем  в  рідний  клас,
де  стіни,  дошка  і  стілець
нагадують  нам  наш  незабутній    рейс.

Проте,  як  вчились  ,  і  кричали,
І  бігали  ,і  розважались,
Як  ми  сварились,  ображались,
любили  ,плакали  і  сміялись.

Про  те  кохання,  про  перемоги,
наші  здобутки  і  про  незгоди.
Це  все  було  і  все  тривало  ,
ніколи  нас  не  полишало,
але  тепер  прийшла  пора,
сказати  :
«Прощай  наша  рідна  школа!»

Останній  раз  зайдем  ми  в  клас  ,
за  парту  сядем  і  напишем:
 «Останній  дзвоник  сьогодні  в  нас.
Ми  випускники,  ми  вже  не  діти!
Ми  вже  можем  не  тремтіти.
Ми  вже  можеш  все  сказати  ,
І  веселитись,  і  кричати.
Але  щось  усмішок  немає,
Але  щось  сум  нас  наздоганяє.

Чому  ?
ми  ж  так  цього  хотіли.
ми  так  рвались  до  кінця.
Ми  так  хотіли  скоріш  залишити
Нашу  школу  і  почати  нове  життя.

І  зовсім  скоро  випускний  .
Наш  час.  Наш  вихід.  Наш  кінець.
А  після  нього,  після  сходу,
ми  ступив  на  нову  дорогу,
Ми  вступив  у  нове  життя
Доросле,  важке  і  без  кінця.
І  скажем  школі  вже
«Прощай
і  нас  ,  11-ків  не  забувай»

І  хоч  не  були  ми  дуже  милі,
не  слухались  ми  і  не  учили,
і  часто  уроки  ми  пропускали,
і  вчителів  не  завжди  поважали,
Але  ця  школа  для  нас  Усе,
І  ми  любимо  її  попри  все.
І  щоб  не  сталось  у  житті,
Ми  пам*ятатемо  її  завжди.

Роки  пройшли.  роки  летіли.
А  ми  нічого  не  зрозуміли.
І  ось    -  зупинка,  вихід  наш.
А  що  і  як  –  все  винен  час.
Так  непомітно  все  минуло.
так  непомітно  все  пройшло.

І  ось  стоїш  ти  й  не  знаєш,
Що  далі  буде,  що  в  житті  спіткаєш    ?
Що  нас  чекає  у  житті  ?
Що  ми  встигнемо,  а  що  ні  ?
Чи  ми  готові  до  життя  ,
В  якому  злість,  ненависть  і  брехня  ?

Але  надія  в  серцях  наших  не  згасає.
Ми  знаємо,  віримо  й  чекаємо,
що  ці  роки  не  були  для  нас  шкідливі,
що  ці  роки  тільки  добро  в  собі  носили.
Тому  ,ми  зараз  в  цей  чудовий  час
Сказати  хочемо  слово  вже  в  останній  раз.

Спасибі  милі  наші  вчителі,
За  вашу  ласку,  зусилля  та  плачі,
За  вашу  любов,  підтримку  та  знання,
За  те,  що  вчили  і  не  дали  впасти  до  кінця.
За  ці  всі  дні,  години  та  роки,
За  море  сміху,  радості  і  простоти.

Спасибі  любі,  ми  цінуємо  вас,
І  дякуємо  за  кожен  час  і    кожен  раз.

Спасибі  за  терпіння  нелюдське,
за  розуміння,  яке  було  із  вами  попри  все,
За  ваші  спроби  з  нас  людей  створити,
І  за  поради,  які  давали  сили  нам  прожити.

І  щоб  не  сталось  у  житті
Ми  вчителів  пам*ятатимемо  завжди
І  по  життю  ми  будемо  гордо  крокувати  ,
і  школу  рідну  прославляти.

І  що  в  житті  б  нас  не  чекало
Ми  обіцяємо,  що    ми  зробив  все  на  славу,
ми  станемо  в  житті  людьми  ,
щоб  ви  радіти  і  цвіли.

І  вибачте  нас    за  все  погане.
Побачте  за  душевні  рани.
За    сльози,  за  слова.
Пробачте,  це  юність  наша  була.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2013

Життя.

Час  летить,
повз  нас  іде
і  все  з  собою  він  несе.
І  не  повернеш,  і  не  зупиниш,
і  час  ніколи  ти  не  зміниш.

Буває,  скажеш  ти  слова,
які  не  є  важливі  для  життя.
Буває,  впаде  з  лиця  сльоза,
яка  не  була  в  той  час  потрібна.

І  все  це  стало  вже  минулим,
Усе  -  це  спогади  твої,
такі  ,  на  перший  погляд,
не  потрібні  і  безглузді.
Твій  аркуш,
перегорнутий  наполовину.
Твоя  вже  пляма  на  білій,  
чистій  до  пори,
тканині..

Все,  що  робиш,
все,  що  твориш,
Відходить  вже  на  задній  план.
І  часто,  часто  це  призводить
До  неоцікуваних  страждань,
до  неочікуваних  бажань,
і  мрій,
і  почуттів,
важких  для  розуму,
для  дій.

Буває  так,  що  все  тривожить,
Буває  так,  що  важко  йти
Але  із  часом  все  проходить,
Терпи  усе,
Усе  терпи.

Нам  часто  важко  обирати
і  важко  все  в  собі  тримати,
все,  що  так  гризе,
так  непокоїть  нас.

Нам  важко  інколи  вставати
і  важко  далі,
далі  йти,
але,  якщо  є  той,
хто  може  нас  підняти,
вм  можете  пишатись  ним.

МИ  часто  плачемо  без  причини
і  часто  згадуєм  слова,
які  були  немовби  диво
коли  ти  із  ним  була.

МИ  часто  робимо  помилки
такі  подібні,  
такі  не  обдуманні  завжди.
Це  підкошує  вже  нас,
це  нас  вбиває.
Це  нас  хвилює  
і  виснажає.

МИ  часом  хочемо  кричати,
коли  нікого  поруч  вже  нема,
і  часто  хочемо  сказати
слова,  якими  серце  розмовля.

Ми  часто  очі  закриваєм
коли  ми  мрієм,  вірим  або  довіряєм.

Ми  очі  закриваємо  на  все,
на  все  погане,  байдуже  і  зле.

Ми  часто  робимо  дурниці,
Ми  часто  цілуємо  не  тих,
І  віримо  кожній  нісенітниці  і  небелиці
що  не  від  серця  мовиться
не  від  почуттів.

МИ  довіряємо  ,
немов  собі..
ми  серце  на  повну  відкриваєм.
а  потім..
а  потім  ми  одні
і  більше  нічого  не  бажаєм..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2013

Хвора

Прокинулась  ранком,
Поглянула  в  небо
Побачила  вічність
Побачила  страх.

Закрила  ти  очі
Й  сльоза  покотилась
І  впала  на  землю  
Й  там  зупинилась.
А  ти  усміхнулась
Повірила  в  себе
згадала  минула
Й  далі  пішла

Ти  це  заслужила
Саме  це  створила
сама  в  цьому  винна
Отаке-то  життя!

Згадаєш,  як  було
як  була  ти  не  хвора
як  раділа  ,сміялась
і  ти  не  боялась.

Але  не  цінила  того,  що  вже  мала.
Спотворила  ти  те,  що  було  дано!

Ти  не  здаєшся
Ти  далі  живеш
Ти  встанеш,  всміхнешся
і  далі  підеш!

Не  знаєш,  що  буд
не  думаєш  ти.
ти  цінуєш  вже  те,
Що  спотворила  ти!

Ти  знаєш,  що  в  світі  ти  не  одна.
що  поряд  є  мама,  бабуся  й  сестра
ти  знаєш,  що  люблять  тебе  попри  все.
І  не  залишать  тебе  ніколи  й  ніде!

Життя  справедливе
І  вірно  все  в  нім
Просто  повинні  
платити  за  все  в  нім.
За  своє  зухвальство
Зневагу,  брехню
За  слово,  за  вчинок
І  за  думку  свою.

Але  щоб  не  сталось  
Іти  до  кінця.
Боротись,  боротись  
за  своє  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420750
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2013

Віра

Полечу  від  усіх  подалі,
Полечу  у  безмежні  краї
Де  на  річці  промені  сонця  стрибають
На  землі  -  цвітуть  квіти  живі.

Де  відкриєш  ти  очі  й  побачиш,
Що  весь  свій  наповняє  добро
Що  людей  злих  ніде  не  буває,
І  що  люди  не  творять  зло.

Те  життя  мовби  казка  і  диво
І  немовби  найкраща  пора.
Де  існує  у  людях  тільки  віра
У  прекрасне  ,чудове  життя.

В  тому  світі  все  миле  та  ніжне,
Де  не  глянь  -  там  краса  неземна
Світ,  в  якому  царює  безмежна,
Безкорислива  любов  до  життя.

Ти  б  хотів  у  тому  світі  пожити  ?
Ти  ж  хотів  там  прожити  літа  ?
Мало,  мало  просто  цього  хотіти,
Треба  вірити  в  теє  життя.

Твоя  віра  все  змінить  навколо  ,
Твоя  віра  допоможе  тобі
І  коли  ти  опускатимеш  руки  
Вона  не  дасть  цього  зробити  тобі.  

Вона  завжди  буде  з  тобою,
У  хвилини  тріумфу  й  падінь  
Як  життя  б  твоє  не  складалось
Віра  створить  в  тобі  дух  надій.

Віра  завжди  із  нами  на  шляху
У  тривозі,  у  смутку  й  журбі.
І  бувають  моменти  у  часі
Коли  ти  не  віддячуєш  їй.

Це  нічого,  це  зовсім  нічого
Головне  -  наша  віра  у  нас
І  тоді  на  все  ми  спроможні
І  тоді  все  обовязково  вийде  у  нас.

І  колись,  в  якомусь  відліку  часу
На  шляху  хтось  повстане  твоїм  
Забруднить  твою  віру  у  себе
І  зупинить  твій  розквіт  на  цім.

Але  ти  не  дивись  і  не  слухай
Якщо  хтось  скаже  слово  лихе
Твоя  віра  -  це  твоя  надія
Твоя  віра  -  це  твоє  усе.

Не  дивись,  якщо  хтось  посміється.
З  твоїх  мрій,  цілей  і  бажать
Головне,  що  ти  не  здаєшся
І  летиш  уперед,  без  страждань.

Відкриваєш  ти  серце  і  душу
І  до  Бога  твоя  думка  летить
Твоє  серце  -  це  чиста  водиця
Не  забруднюй  думками  в  ту  мить.

І  бувають  хвилини  безсильні
Коли  руки  до  низу  ідуть
Не  тривожся,  все  буде  в  порядку
Просто  вірити  ти  не  забудь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013

*

Так  хочеться,  щоб  все  було  гаразд
Щоб  мрії  всі  здійснились
Щоб  все  було  в  життя  от-так
Як  в  фільмі  ми  дивились.

Так  хочеться  любові  і  тепла
Так,  як  не  було  ні  в  кого
Ніжного  дотику  й  слова
Які  йдуть  від  нього.

Його  той  ніжний  голос  ,  почуття
Рука  об  руку  і  уста  в  уста.
І  серця  ритм,  і  дотик  –  чудеса
І  мова  та,  палка,  палка.


Так  хочеться,  щоб  було  як  бува
У  сні,  коли  ми  вдвох  і  все.
Коли  сміємось,  розмовляєм
і  про  все  на  світі    забуваєм.

Про  нього,  неї,  всі  проблеми
Про    марні  теми  і  теореми
Про    гроші,  славу,  біль,тривогу
Про  час,  який  не  йде  із  нами  в  ногу.

Про  смерть,  про  шанси  на  життя.
Про  ту  хворобу,  яка  знищить  до  кінця.
Забуваєм  про  цей  світ  і  це  життя.
Бо  нам  же  всеодно
В  нас  своє  життя.

Коли  ми  вдвох
коли  ти  і  я
коли  для  нас  усе  життя
Коли  не  думаєш,  не  гадаєш
Коли  ти  просто  його  кохаєш.
Так,  ніби  казка,чудеса
Так,  ніби  ти  найшасливіша!

Так  хочеться,  щоб  всі  цвіли
Щоб  здорові  весь  час  були.
Щоб  не  була  жорстокості  і  зла.
Шоб  в  світі  тільки  любов  була
Так  хочеться.
Так  мріється.
Так  бажається
Життя  як  казка  починається..
Щоб  мрії  здійснювались  на  раз  і  два.
Любов  –  одна  на  все  життя.
а  сльози  –  тільки  від  добра.
і  смерть  –  безсмертя.
навіка.
Хм..
Тоді  ми  були  б  всі  разом.
Тоді  б  ми  весело  ходити
За  руку  брались  та  дружили.
А  поруч  –  наші  діти  на  батьки.
Ми  б  все  змогли.
Усе  могли.
І  дружба  наша  –  все  життя.
І  разом  наж  до  самого  кінця
І  не  поїдем,  не  помрем
і  не  буде  в  нас  в  житті  проблем.
 
І  все  ми  зможем,  все  здолаєм
Все,  що  потрібно,  подолаєм
Дійдем  до  мрії,  до  мети.
І  станем  ми  в  житті  людьми.

І  гордо  будем  крокувати.
І  школу  нашу  пам/ятати
І  те  кохання,  і  поцілунки
Про  перші  сварки  і  стосунки
Про  зради,  вірність  і  «біганину»
Про  хлопців  з  намальованими  очима.
Хм.
І  десь,  років  через  5  ми  знову  залянем  в  наш  клас
І  сядем  разом,  посміємось
І  пам*ять  нашу  потрісемо
Тоді  згадається  пора,
 коли  ми  були  як  сімя*.
Коли  ми  разом  світкували,
 коли  вчителів  ми  дратували
Коли  в  нас  кожен  день  це  щось.
Коли  з  уроків  ми  гуляєм
І    про  оцінки  забуваєм.

І  також  прийде  пам*ять  та,
Коли  шкільна  любов  була.
Так  довірлива  вона
Так  чиста
І  така  одна.

Це  наші  роки
Це  наше  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013

Пробач

Пробач  мене,
за  все  мене  пробач!
Я  так  прошу,
Я  так  тебе  благаю!
Ти  ж  знаєш,  що  я  тебе  кохаю.
Ти  ж  знаєш,  як  я  тебе  люблю!
Ти  ж  завжди  був  одтим  єдиним
Тим  чуйним,милим  та  красивим
Моїм  бажанням,  подихом,  журбою
Як  я  раділа,  коли  цілувалися  з  тобою
і    червоніла,  коли  бачила  тебе!  
А  пам*ятаєш,  наші  спільні  відпочинки
наші  розмови  і  "хороші  вчинки"?
А  хоч  пам*ятаєш,  як  були  удвох
як  ми  сміялись  і  бажали  "чогось"?
"Хорошого  по-трошку"-  я  казала,
а  потім  я  поганою  стала.
А  потім..  потім  сталося  одте,
чого  боялась  я  найбльше  за  усе.

Мовчу,  ну  що  ж    уже  казати  ?
Вже  рівно  рік  минув  із  того  часу
як  ми  з  тобою  почали
в  кохання  грати.
Ти  говорив,  що  разом  -  назавжди
що  попри  все  ми  будем  разом  -    я  і  ти.
Але..  вже  інше  в  нас  тепер    життя.
Ти  іншій  кажеш  "  Маленька  моя"
Вже  іншій  квіти  ти  даруєш.
цілуєш,  пестиш  і  поглядом  чаруєш.

У  вас  все  добре.
У  вас  кохання  чарівне.
Таке,  як  в  нас  не  було  й  не  буде!

І  хоч  вина  моя  у  цьому
і  хоч  не  разом  я  і  ти.
Люблю  тебе,  палаю  за  тобою.
живу,  чекаю  і  молю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013

Зима.

Зима  розставила  все  по  місцям  -
Забравши  непотріб  та  хлам.
Тепер  у  серці  твоєму  тривога  одна,
Тепер  не  спатиме  вдома  спокійно  вона.

Зима  все  в  житті  твоєму  змінила:
Старе  -  забрала,  нове  -  ожила.
Видимим  любов  твою  зробила
І  те,  що  близько  ,  оживила..

Роки  твої  йшли  і  пролетіли
І  мрії  з  часом  змінювались  твої.
Але  людина,  яку  ти  не  любила
Повстала  чимось  іншим  у  житті.

Зима  пройшлась  і  ти  все  зрозуміла,
Ти  все  усвідомила  і  про  все  ти  пожаліла.
Про  все,  що  взмозі,  ти  уже  подбала.
Усім,  що  треба,  ти  вже  все  сказала..

А  те,  що  серці  так  важливо-
Змовчала,  приховала  ,в  собі  залишила...
Ні  слова,  ні  думки  ти  не  сказала
І  вчинка  дурного  ти  не  вчиняла.

І  мовби  чекаєш,  що  все  ще  буде,
Що  все  повториться  і  далі  піде..
Що  іще  раз  ти  пройдеш  цю  дорогу  важку,
Що  все  ще  ти  скажеш  в  очі  йому..

Але  ні.  Не  повториться  і  не  потриває.
Слова  твої  більше  не  пролунають..
Зізнання  залишуться  в  серці  твоїм..
Спогади  -  забудуться,
А  бажання..  так  і  не  здійсняться..

Зима..
Зробила  все  сама.
Зробила  всю  брудну  роботу..
Полегшила  твоє  життя.
Твоє  майбутнє.
Майбуття..

Все  змінила..
До  кінця.
До  твого  кінця..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013

Пустота

коли  стоїш
і  розумієш,  що  поруч  тільки  пустота.
нема  тепла  і  того  дива,
нема  його.
і  навіть  ..
немовби  раз  і  все.  кінець  прийшов  для  нас
колись  ..
любили,  говорили,
сміялись,  мріяли,  дружили,
а  тепер..-  кінець
а  тепер  -  нема
от  -так.
стоїш  ..
стоїш  і  розумієш,  що  не  повернеш  час  назад,
що  не  зупиниш,  нічого  ти  не  вдієш,
і  ти  не  змусиш  те  зробити  так.
коли  ти  руки  опускаєш,
коли  ти  серце  вимикаєш,
не  ждеш,  не  можеш
не  живеш,
стоїш,  стоїш,
допоки  вмреш.
упадеш  з  сходів  ,підсковзнешся,  головку  стукниш  і  заб*єшся..
поплачуть  люди,  посумують  ,  згадають  з  часом  і  затанцують
"от  знаєш,-  скаже  хтось,-  була..  одна  дівчина  така,  дурна.  і  вмерла.  жалко  її  стало,  але  нема  вже  її  і  легше  життя  усім  настало."
згадають  років  через  5  про  тебе  і  усе  на  тому.
забудуть.  далі  заживуть.  кохати  будуть,  плакати,  радіти
і  скоро  вмруть.
через  хвороби,
через  страждання  і  незгоди.  і  все.
кінець  і  тобі  прийде.  і  він  помре  і  вона  помре.
залишиться  тільки  пустота.
така  пуста  ,така  пуста
коли  ти  зхочеш  щось  сказати,
щось  розказати,
і  поруч  -  нуль.
захочеш  щось  в  житті  здолати,
а  поруч  -  нуль
а  поруч  нуль.
не  буде  поруч  вже  ніколи
і  слова  вголос  вже  не  скаже.
не  побіжить,  не  затремтить.
і  хоч  як  боляче  б  не  було
і  хочь  в  душі  як  б  не  пекло
у  серці  завжди  буде  надія
на  краще,  на  щастя  й  на  добро

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2013

час

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012

ЩАСТЯ

щастя..  що  це  таке?
ми  вважаєм  себе  не  щасливими  завжди:  посварились  з  подругою,  проблеми  в  школі,  немає  грошей  на  шикарні  туфлі..  а  хіба  в  цьому  щастя?  хіба  щастя  в  грошах?
якщо  ти  живеш,  якщо  ти  здоровий,  якщо  біля  тебе  твоя  сім*я,  твої  рідні  люди,  яких  ти  любиш,  і  вони  тебе,  то  що  тобі  іще  ротрібно?
живи,  радій  та  насоджуйся!
щастя  це  не  те,  коли  ти  бачиш  шикарні  туфлі  і  просто  бажаєш  їх  купити..
щастя  це  не  тоді,  коли  в  тебе  є  багато  грошей  і  ти  гарно  одягаєшся,  а  всі  заздрять..  гроші  -  це  не  щастя,  одяг  -  це  не  щастя,  популярність  -  це  не  щастя..
коли  ти  думаєш,  що  тобі  всі  заздрять  тільки  тому,  що  ти  гарно  вдягаєшся  -  то  це  не  щастя,  це  дурість.  дурість  жити  заради  гарних  речей,  заради  популярності..
щастя  -  це  коли  ти  здоровий,  коли  батьки  поруч,  коли  вони  тебе  підтримують,  люблять  і  тобі  більше  нічого  не  потрібно  в  твої  15  років..
аа,  і  ще  любов.  а  що  це  любов?  
"Я  тебе  кохаю"  який  зміст  цих  слів?
якщо  ти  провила  з  ним  один  день,  а  він  поїхав  і  ти  вже  говориш,  що  його  кохаєш..  це  ж  не  так,  зовсім  не  так.  навіщо  ти  себе  заставляєш  думати  так?  ти  ж  знаєш,  що  це  брехня.
якщо  ти  "бігала"  за  ним,  любила  його..  ви  зустрічались  більше  місяця,  ти  думаєш,  що  любиш  його  і  він  говорить,  що  любить.  але  ж  ти  відчуваєш,  що  це  все  не  так..  що  немає  нічого,  ти  просто  змусила  собі  збрехати,  повірити  в  це  і  він  змушує  вірити  в  свою  брехню..і  тобі  важко  ..  ви  розходитись..  ти  розумієш,  що  не  знаєш,  як  жити  далі,  що  буде  далі..  .  але  життя  продовжується  і  якщо  ти  це  зрозуміла,  то  це  вже  щастя.  
життя  нас  вчить  чомусь.  
люди  з*являються  в  нашому  житті  і  зникають.  потрібно  звикати  до  цього,  і  жити  далі.
якщо  він  з*явився  в  твоєму  житті,  то  це  було  потрібно.  
якщо  ви  розійшлись,  то  життя  для  вас  готує  щось  інше  або  просто  випробовує  вас..
щоб  не  сталось  у  вашому  житті  -  не  брешіть  собі,  не  брешіть  своєму  серцю.
ми  всі  щасливі  просто  тому,  що  ми  живем.
цінуйте  тих,  хто  завжди  з  вами,  не  дивлячись  ні  нащо.  хто  підтримує  вас  у  важку  хвилину.  от  тих  потрібно  любити
а  як  ви  живете  -  залежить  тільки  від  вас.
ми  обираємо  свою  долю.
нас  оточують  ті,  кого  ви  заслужили..
і  якщо  ваше  життя  не  таке,  як  б  вам  хотілось,  подумайте,  кому  ви  зробити  боляче,  кого  ранили  в  серце,  кого  образили  словом..
за  свої  помилки  потрібно  відповідати..
ми-  щасливі,  щоб  не  сталось..
Ми  часто  говоримо,  що  не  щасливі..  Заздримо,  і  не  цінуємо  свого  життя,  хочемо  кращого..  Але  ж  є  інші,  які  дійсно  не  щасливі..  Які  живуть  без  батьківського  тепла,  без  любові..  Вони  просто  мріють  опинитися  на  нашому  місці,  відчути  те,  що  відчуваємо  ми...  І  не  дивлячись  на  це,  вони  все  ж  живуть  без  заздрощів,  з  добротою  в  серці..
Цінуйте  своє  щастя,  воно  належить  тільки  Вам;  цінуйте  тих,  хто  піклується  про  Вас,  любить..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2012

ЇЇ ІСТОРІЯ

"  Він  любив,  а  вона  йому  не  вірила.
Благала  його,  щоб  відпустив  і  залишив  в  спокою.  
А  він  не  хотів..
Вона  любила  іншого,  такого  класного,  незалежного  і  байдужого.
Вона  бажала  бути  тільки  з  ним.
Йшли  дні,  місяці..  Він  все  ще  її  "любив".
За  цей  час  їм  є  що  згадати:  
сльози,  крики,  погрози,  зради..  щирі  та  красиві  слова,  в  які  вона  ніколи  не  вірила..  Це  все  їхні  спогади.
На  той  час  вона  була  зовсім  іншою:
такою  спокійною,  правильною  та  вірною.
Це  завдяки  йому,  завдяки  його  відношенню  до  неї,  завдяки  його  словам..Вона  цінувала  його  думку..  завжди.
Він  був  тим,  єдиним,  який  її  розумів  і  підтримував,  заспокоював  і  давав  поради.
Можливо,  вона  цього  не  говорила,  але  вона  цінувала  його,  як  нікого  іншого.  І  десь  в  глибині  душі  вона  старалась  вірити  йому,  але..
Пройшов  рік.
Нарешті  вона  дочекалась  цього  -  він  її  відпустив..  назавжди.
Йому  було  важко  це  зробити,  але  він  це  зробив..  
Вона  не  могла  повірити  цьому.
В  той  момент  вона  була  найшасливішою!
Вона  була  впевнена,  що  буде  з  тим,  кого  так  любила  та  добивались.
І  ось  -  вони  разом,  вони  пара.
Вона  найщасливіша  дівчина  в  світі!
Як  же  вона  його  любила  і  так  боялась  втратити!
Спочатку  вона  була  іще  тією,  справжньою,  але  щось  сталось  в  її  житті  і  вона  змінилась..  повністю.
І  відношення  її  до  нього  теж  змінилось.
Так,  вони  іще  разом,  але  це  вже  не  ті  стосунки.
Вона  зраджувала  йому,  і  не  один  раз.
І  хоча,  жаліла  про  це,  але  вона  не  хотіла  повернутись  і  все  виправити.
Вона  стала  зовсім  іншою.
Інші  думки,  інші  слова,  інші  вчинки..
В  ній  змінилось  все.
І  любов..
Взагалі-то,  це  були  найкращі  два  місяці  в  її  житті.
Вона  побачила  його  іншого..  щирого,  доброго  і  не  байдужого.
Завдяки  йому  вона  відчула  щось  інше,  щось  прекрасне.
Вона  ніколи  його  не  забуде.
І  ці  два  місяці  не  забуде  теж.
А  їм  є  що  згадати.
Кожну  мить  проведену  разом.
Розмови  по-телефону,  повідомлення..
Це  їхня  маленька  історія,
яку  вони  ніколи  не  забудуть..  ніколи..
Вона  щиро  вдячна  йому  за  це  все.
За  його  відношення  до  неї,  за  його  правду,  за  любов..
Але,  рано  чи  пізно  -  все  закінчується..
Її  любов  до  нього  теж  закінчилась..
Через  що?
Вона  незнає..
В  житті  є  щось  важливіше  за  любов..
Є  такі  ситуації,
коли  потрібно  просто  переступити  через  любов,
просто  розлюбити..
Так  буде  краще,  вона  в  цьому  впевненна..
Зараз  вони  друзі,  хороші  друзі.
І  як  б  їй  не  хотілось  бути  з  ним  -  цього  не  буде,  тому,  що
так  буде  краще  і  для  нього,  і  для  неї,  і  для  нього.
Це  не  помилка.
В  її  житті  є  людина,  яка  була  поруч  завжди.
Яка  знає  її  повністю,  знає  її  справжню.
Це  він.
З  добротою  в  серці,  з  щирістю  в  очах  і  з  любов*ю..
Справжньою  любов*ю,  в  яку  вона  дійсно  вірить..
Вона  не  хоче  втратити  його,
не  хоче  образити.
З  ним  вона  відчуває  себе  іншою,  кращою.
З  ним  вона  справжня.
І  щоб  не  сталось  в  її  житті  -  вона  НІКОЛИ  не  ранить  його  серце.
Вона  не  буде  з  іншим  знаючи,  шо  він  її  іще  любить.
Із  ним  вона  теж  не  буде..
З  часом  він  її  розлюбить  і  вона  залишиться  одна.
Так  повинно  бути.
Вона  це  заслужила.
Вона  в  цьому  винна.."
За  свої  вчинки,  слова  і  відношення  до  людей  -  потрібно  відповідати.
Просто,  вірьте  людям,  іхнім  словам,  почуттям..  
Довіряйте  їм.
Іноді,  довіра  -  це  все,  що  є  у  вас.
Цінуйте  те,  що  у  вас  є  зараз.
Цінуйте  тих,  хто  любить  вас
і  просто  хоче  бути  поруч.
Не  раньте  їхні  серця..
Живіть  теперішнім
і  не  витрачайте  часу  на  думки  про  майбутнє.
Все,  що  буде  -  це  те,  чого  ви  заслужили.
Насолоджуйтесь  своїм  життям.
Будьте  простішими..)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2012

ЛЮБОВ

Очі  в  очі,
уста  в  уста,
коли  паморочиться  голова,
коли  слова  в  єдиний  такт,
коли  злітаєш  наче  птах,
коли  ти  линеш  до  небес,
коли  для  тебе  він  -  УСЕ,
коли  любов  з'єднала  Вас,
коли  Ви  разом  увесь  час,
коли  він  руку  до  руки,
коли  всередині  -  пала,
коли  не  спиш  ночами  вся,
коли  чекаєш  на  дзвінок,
коли  ти  з  ним,  а  не  одна,
коли  без  нього  -  не  своя,
коли  він  квіти  подарує,
коли  обніме  й  поцілує,
коли  до  нього  все  -  ніщо,
коли  без  нього  -  наче  зло..

коли  тремтить  твоя  рука,
коли  мова  твоя  -  німа,
коли  душа  твоя  -  одна,
коли  не  можеш  ти  йти,
коли  забула  усе  ти,
коли  чекаєш,  а  нема,
коли  страждаєш  і  вмира,
коли  ти  плачеш  не  встаєш,
коли  ти  любиш  і  не  ждеш,
коли  ти  любиш  і  кида,
коли  без  нього  ти  вмира,
тоді  немовби  усе  враз..
і  знову-знову,  
раз  у  раз,
і  кожен  день,  
і  кожен  час,
ті
очі  в  очі,
уста  в  уста,
і  мова  та  німа,  німа
немовби  все  в  життя  не  так.
неначе  хтось  змінив  той  такт..
той  ритм..
усе  життя..
неначе  біль  і  почуття..
тривога,  
сльози,
боротьба,
усе  життя,
усе  життя..
і  потім  знову
ці  уста
і  знову  мова  та  німа.
і  знову  очі
й  та  рука
і  серце,
розум,
голова,
душа  кипить,
усе  палає,
усе  горить
і  не  згасає,
а  потім
море,  
дітвора,
гаряче  сонце  і  трава,
й  те  чудове  почуття
кохання  чи..
любов  проста.
знову-знову
очі  в  очі
уста  в  уста
любов  була  така  пуста.
мілка.
але  була  вона.
була.
одна  була.
була  одна.
єдина  .
вірна.
й  дурна.
курила
пила.
говорила.
чужих  і  своїх  не  любила.
не  йшла.
не  плакала.
не  страждала.
а  крала,
била  
і  вбивала.
і  все  текло  
і  червоніло
і  все  було
і  все  те  мліло
ховалось  в  чорнії  кімнати
на  чорнії  ліжка  йшло  спати.
задумалось,
помріяло,
заснуло,
і  далі  знову  все  вернуло.
і  далі  
очі
знову  й  уста
душа,
і  мозок  
й  голова.
і  все  з  початку.
й  до  кінця.
і  так  усе,  усе  життя.
життя.
усе.
до  кінця..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2012

ЗАБУТИ

Забути,  пробачити  і  далі  піти  -  
 далеко  від  світу,  далеко  від  тих.
 Хто  так  зневажає  і  так  ображає,
 хто  любові  до  людей  ані  каплі  немає!
Забути,  пробачити  й  далі  піти  -  
далеко  від  світу,  далеко  від  темноти.
В  мрії,  в  бажання,  в  безмежне  кохання.
Без  сліз,  без  страждання,
ненависті  й  зла.
В  майбутнє,  в  прекрасне
в  о  те,  без  кінця.
Щоб  жити,  радіти
й  просто  літати.
літати  у  мріях..  літати  у  снах..
Щоб  все  було  і  все  хотілось..
і  всі  були..
Забути,  пробачити  і  не  благати.
Не  пояснювати,  не  бажати  і  не  розмовляти.
Іти  тільки  прямо,  вперед  тільки  йти.
До  мрії,  до  щастя  й  своєї  мети.
Не  знати  ні  горя,  зневаги  й  біди.
йти  до  мети  своєї,  іти...
Забути,  Забути  і  не  згадати  ніколи.
Слова  ці  й  надії,
відношення  й  мрії.
Забути  про  спогади  і  про  бажання.
про  марні  надії  і  марні  страждання.
Поринути  в  світ  
любові  й  краси.
Поринути  серцем  і  головою  туди.
Повірити  в  казку.
в  прекрасне  життя.
З  любов*ю,  без  болю
й  без  кінця!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2012

Камінь

У  серці  важко  й  на  душі,  
Немовби  камінь  на  землі
Сидить  .

І  все  він  мучить,  мучить
І  там  треться,
І  все  хороше  гине  й  рветься  .
І  все  зникає  і  тьманіє,
І  через  нього  все  німіє  .
Стає  сумне  усе  довкола,
Усе  помітно  помира  .

А  камінь  все  росте  й  росте
І  через  це  загине  все  :
Любов  до  всесвіту,  життя,
І  дружба,  і  молоді  літа.
Зітрються  спогади  і  мрії,
Хороші  вчинки  і  надії  .
І  пусто  стане  навкруги  ,
І  чути  буде  тільки  :  
"Ври  !
Залиш  усе,  залиш  усіх
І  поринь  у  "казковий  світ"  .
"Помри,  щоб  більше  не  страждати.
Помри,  щоб  більше  не  кохати  .
Забудь,  забудь,  забудь
і  вмри  .
І  більше  ні  про  що  не  попроси.
Помри,  щоб  більше  не  згадати,  
не  зрадити  і  не  цілувати.
Помри,  щоб  всі  про  все  забули,
і  все  пробачили  і  не  жбурнули
той  камінь,  що  росте  й  росте,
що  з  часом  він  зруйнує  ВСЕ  !
Кінець  усьому  
і  все  пройде..

Зітреться,  згине,  полетить  .
Немовби  лист  усе  впаде
Розкришеться  й  назавжди  вмре.
Пройдуть  роки.
Погаснуть  мрії.
І  вже  літа  не  молодії.
І  вже  і  камінь  не  такий  :
Старий,  безпомічний  й  німий  .
І  вже  бажа,  щоб  ти  цвіла,
Як  квіточка  та  чарівна
Але  вже  пізно  ..

Пройде  час,  
Коли  бажання  Є  для  нас,
Коли  ти  хочеш,  але  "Ні!"  ,  
Коли  ти  прагнеш  і  вмира,  
Коли  не  бачить  Він  й  вона
Пройдуть  оці  літа  і  все.
Забудеш  ти  про  все.

І  ти  вже  більше  не  дитина.
Не  дівчинка,  а  вже  людина.
І  той  вже  камінь  -  він  твій  тато
Який  не  скаже  більше  :
"  Хватить  !"
Уже  не  скаже  :
"Ні,  не  йди  .
Із  тим  не  дружи,  а  того  не  люби  !"
Уже  запізно  для  от  цього,  
для  того  і  для  всього  .
Він  бачить,  
що  уже  пора  любити,  
ходити,  
мріяти  ,  
дружити,
Але  вже  в  неї  сил  нема.
Але  не  хоче  вже  вона
І  все.
Кінець.

От  так  в  житті  буває,
Коли  батьки  нас  "  убивають",  
Коли  усе  в  житті  здається
Немовби  камінь  на  землі
Сидить  ..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374272
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2012

От-так.

От-так  і  закінчилась  казка.
нема  вже  того  щастя  й  тепла,
нема  вже  й  поцілунків  й  ласки.
простий    кінець  прекрасного  життя.
 
Жалієш,  плачеш  і  не  можеш
змиритись  з  цим  от  так.
не  вірила,  що  таку  помилку  зробиш
і  не  виправити  її  ніяк.
 
Дурненька!  думала  минеться  ?
пройде  і  зникне  все  от-так  ?
не  зникне,  не  пройде,  не  перестане.
згадаєш  це  ти  іще  й  не  раз.
 
Ти  думала,  що  правильно  вчинила
і  так  раділа,  що  зробила  "вірний  крок",
але  час  пройшов,  а  краще  не  стало.
страждання  тільки  в  тебе  повставало.
 
Говорив  він  тобі,  що  ти  пожалієш,
що  буде  боліти  і  нічого  не  вдієш.
а  ти  посміялась  і  від  нього    пішла,
немовби  розумна  тоді  ти    була.
 
Час  собі  йшов.
Йому  легше  стало.
Забув  він  про  тебе
і  вже  не  кохає  .
 
А  ти  тепер  це  відчула,
про  що  він  казав,
тепер  тобі  важко,  тепер  ти  одна.
немає  ні  ласки,  ні  того  життя.
 
Так  хочеш  тієї  частиинки    життя,
де  він  був  щасливий  і  ти  з  ним  була,
де  раділи,  сміялись  і  двох  ви  блукали,
і  ніжно  так  ніжко  вуста  цілували.
Пробач,  що  не  вірна  була  !
Пробач  -  не  жаліла  !
за  те,  що  ні  каплі  тебе  не  цінила.
пробач,  що  без  причини  не  цілувала.
пробач,  що    за  руку  тебе    не  тримала.
пробач,  за  байдужість
пробач  за  турботу.
за  згаєний  час  і  за  душевну  тривогу.
але  я  любила,
я  дійсно  кохала.
не  жила    без  тебе,  а  існувала.
так,  я  зрадила  -  жалію  про  це.
не  знаю  чому  вийшло    в  мене  таке.
не  можу  без  тебе.
не  хочу  так  жити.
кожного  дня  про  все  це  жаліти.
забудемо  все  і  почнемо  ми  знову.
з  нової  сторінки,  з  нового  листа.
нашу  історію  щасливого  кінця.
напишемо    казку
без  сліз  і  страждань.
де  буде  кохання
і  море  бажань.
де  будуть  і  мрії
і  щастя  й  життя,
в  якому  немає  ні  каплі  зла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2012