Марія Чапля

Сторінки (1/15):  « 1»

З вітром на плечі

Із  вітром  на  плечі

Мені  б  із  вітром  на  плечі
Полетіти  б  в  далечінь.

Щоби  мчати  і  не  знати:
Завтра  жити  чи  вмирати.

І  високі  гори,  полонини
долонями  б  зачіпити.

Зірвав  би  вітер  колосся,
і  заплів  б  мені  в  волосся.

А  океанський  трамонтан
Нам  б  спочити  не  давав.

Носив  би  по  тих  вежах,
що  водам  усім  належать.

А  ми  б  неслися  усе  в  даль,
і  зайшли  б  до  місяця  на  чай.

Поговорили  б  з  ним  про  те,
як  сонце  час  його  краде.

Відвідали  б  зóрей  галерею,
Ох  і  захопилися  б  ми  нею.

Ті  твори  нічки-феї  без  ціни
підніс  би  вітер  вмить  мені.  

Та  так  все  далі  летючи,
Не  помітили  б  з  ним  ми.

Коли  ранок  навшпиньки́
Підікрався  тихо  до  землі.

Закінчилась  б  казочка  моя,
Зникла  б  раптом  мов  мара.

Але  вже  потім  знов  вночі
Полечу  я  з  місяцем  на  плечі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013


***

Зима  завіва  спогадами
Вкотре  у  душу  мою
Приємними  й  жорстокими
Це  наче  дежавю.

І  почуття  знову  оживають,
що  серце  полохали,
Вони  нав'язливо  сідають
над  думок  берегами.

Все  вкотре  повернулось,
І  ненависть,  і  любов
І  серце  моє  розгубилось-
Я  ж  погасла  знов.

Бо  я  бранка  тут  для  них
Моя  то  вічна  кара
Настане  спогадів  прилив-
І  я  немов  примара.

Та  я  тепер  не  опираюсь
тим  цинічним  катам
Через  них  я  дізналась:
вічне  не  стреш  у  прах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2013


Дар чи Покарання?

...Навколо  нас  великий,  просторий,  безмежний  Всесвіт,  під  назвою  життя.  У  ньому  людство-це  мільйони  одинакових,  примітивних  комет,  які  стрімко  несуться  космічними  просторами,  збиваючи  все  на  своєму  шляху.  А  заради  чого?  От  яка  мета  цього  нескінченного  марафону?  Все  одно  потім  усі  розіб*ються  і  впадуть  зоряним  порохом  на  Землю.
Та  є  тут  і  ті,  кого  не  приваблює  перспектива  гри  без  переможців  і  переможених,  це-планети.  Далекі,  незвідані,  загадкові  планети.  Кожна  з  них  обертається  навколо  Сонця(мистецтва).Воно  є  вічним  джерелом  енергії  та  сенсом  їхнього  життя.  В  той  час  як  більшість  комент  не  приділяє  йому  ні  найменшої  уваги.  І  через  таку  байджусть  деяким  з  них  присуджено  розбитись  об  вольову  та  непохитну  планету.
Ті  космічні  кулі,  які  знаходяться  ближче  до  Сонця,  регулярно  отримують  безцінне  натхнення,  яке  дає  їм  змогу  творити,  а  отже,  мати  сили  для  обертання.  Вони  сіють  свої  твори,  наче  зірки,  по  вечірньому  небу,  щоб  щоночі  люди  могли  захоплюватись  ними.  І  оце  розуміння,  що  вони  комусь  потрібні,  стимулює  цих  світил  до  створення  нових  зірок.
Але,  на  жаль,  присутні  у  Сонячній  системі  життя  і  такі  планети,  чиє  місце  далеко  від  сонця.  Це  так  звані  молоді,  ще  не  добре  сформовані  планети,  про  чиє  існування  навіть  не  підозрюють.  Вони  рідко  отримують  безцінне  тепло-натхнення,  а  тому  не  мають  сил  обертатися.  Їхні  творіння  рідко  попадають  у  галерею  зоряного  неба.  Але  навіть,  якщо  їм  і  було  надану  таку  честь,  то  сяють  дуже  тьмяно.  Більш  того,  їх  майже  ніхто  не  помічає.  Їх  можна  назвати  мучениками,  адже  їхнє  життя  триває  кількахвилинним  натхненням.  А  що  потім?  Потім  питання:  так  що  ж  для  них  можливість  обертатись  навколо  вічного  джерела?Дар  чи  Покарання?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408654
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2013


В мені живе мільйони душ. .

В  мені  живе  мільйони  душ,
і  примітивних,  і  високих-
моя  ж  лиш  в'язень  тут,
що  волі  як  повітря  хоче.

Життя  кипить  подіями,
що  ґрати  їй  ламають,
та  натомість  в  мене
все  нові  душі  залітають.

І  так  от  досі  я  не  знаю,
хто  ж  насправді  я  така,
то,  мабуть,  моя  доля
лицеміром  писана  була.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013


Ти втратила свій світ.

Ти  втратила  свій  світ.
Він  на  очах  твоїх  згорів.
Понісся  дим  у  небеса-
Ти  залишилася  сама.

Ні  спогадів  тепер,  ні  мрій
Лиш  жагучий  серця  біль,
І  слова  здавалося  тобі
Зникли  в  твоїй  голові.

А  душу  твою  Він  украв
І  сво́є  "Я"  у  ній  сховав.
Тобі  залишилось  лиш
Без  надій  дивитися  у  виш.

А  небо  барвами  палало,
Мов  усе  про  тебе  знало
І  кривилось,  і  стогнало..
А  потім...  тихо  заридало.

І  сльози  капали  в  долоні,
І  оживали  спогади  твоі,
І  на  мить  ти  усміхнулась.
І  в  минуле  повернулась.

Ах,  як  чудово  все  було,
Як  кохання  у  тобі  жило,
Як  ти  мов  орлиця  літала
І  мрій  степи  ти  підкоряла.

Як  в  обіймах  ти  губила,
Що  від  світу  натерпіла.
І  в  сірих  тих  його  очах
Гордість  падала  у  прах.

Та  щастя  вічного  нема
Його  слова  були  брехня
І  ти  завершила  політ.
Ти  втратила  свій  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013


Україно!

Україно!Вставай,годі  терпіти!
Ти  юна,тобі  ще  жити  і  жити
А  ти  сумно  руки  опустила,
бо  настала  тяжкая  година

Душу  твою  люди  злї  продали,
а  мову  камінням  закидали
Не  чути  спі́ванок  дзвінких-
Чутно  брехню  москаликів  отих.

Та  згадай  себе  в  далекі  роки
Як  мужністю  горіли  щоки
Як  славне,  мужнє  козацтво
Захищало  твоє  багатство.

Згадаймо,  як  від  них  поляки
Під  Пиля́вцями  тікали
А  під  великим  Зборововом
Молили  про  договір.

Та  скінчилась  тая  слава-
Країну  вкрила  чорна  хмара
За  проклятим  Вічним  миром
Тебе  насильно  поділили.

Ох,  і  тяжко  мати  заридала:
Фільварками  дітей  вбивали
Та  ти  все  ж  не  здавалась
І  мужньо  тому  опиралась.

Відважні  Гонта  й  Залізняк
Боролися  за  тебе  так
Що  мільйони  різали  за  ніч
Були  із  смертю  віч-на  віч.

Та  вкотре  знову  розірвали,
Родючі  землі  потоптали
Та  люд  тоді  теж  не  мовчав
Права  свої  він  захищав.

Та  й  кріпацтво  скасували
Трохи  нені  щастя  дали
І  відродилася  культура
Серце  твоє  лишила  туга.

Талановиті  мамині  сини
Всяко  славили  її.
Але  біда  не  забарилась
І  до  мови  підступилась.

Війна  Перша  загриміла
Багато  крові  ти  пролила
За  тебе,  мамо,  під  Крутами
Юнь  молодість  згубила.

Стало  чути  звуки  гармат
Знову  бій  тебе  чекав.
І  німці  край  окупували
Їм  служити  заставляли.

Та  відомі  всім  ОУН-УПА
За  тебе  не  на  життя
А  на  смерть  дику  стали
В  тюрмах  віку  доживали.

В  час  рад  ,краю,пережив
Утиски  й  репресії  синів
Та  ти  гордо  не  здавався
І  суверенності  дождався.

Тепер  ти,  мамо,  вільная
І  головне-будь  сильною
Бо  ж  нам  Усім  потрібна,
Наша  рідна  Україна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013


Весна.

Тендітна,  ніжна  панна
У  зеленому  вбранні
Квіткову  косу  заплітала:
Її  чекають  на  землі.

І  метушилась,  і  співала
Лунали  дзвінко  ті  пісні
Весна  фарби  підбирала,
Аби  її  запам*ятали  всі.

Потім  проліском  махнула
І  карета  тут  як  тут
Вона  до  нас  хутчіш  прибула.

Землі  ніжкою  торкнулась
Й  все  навколо  ожило-
Знову  казка  повернулась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403888
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 24.02.2013


Для бабусі.

Вчора.Сьогодні.Завтра.
Та  тебе  в  них  нема
Заросла  темним  рястом
Стежка  твого  життя.

Секунди.  Хвилини.  Години.
Як  поїзд  пекельний  лятять
Ти  вже  на  небі,  бабусю,  
А  слова  твої  в  мені  дзвенять.

І  сум.І  щастя.І  біду
Ми  з  тобою  зустрічали.
Щоб  підтримати  мене
"Все  на  краще"-ти  казала.

Складне.  Буденне.  Життя.
Ти  сприймать  навчила.
"Доброю  ти  будь  завжди"-
Невтомно  говорила.

Біль.  Самотність.  І  недуга.
Довгий  час  тебе  вбивали.
Та  щоб  не  плакать  ти
Виду  нам  не  подавала.

Та  нездужала.  Здалась.
І  боротись  перестала
Не  хватило  більше  сил
І  цей  світ  ти  покидала.

Я.  Тебе.  Бабусю.
Ніколи  не  забуду
І  в  серці  моєму  завжди
Любов  до  тебе  буде!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013


Уява лише

1
Я  очі  вкотре  заплющу
Щоб  знов  відчути  тебе,
Посмішку  твою  побачить,
що  дорожча  над  усе.

Тепла  невгамовний  потік
Тілом  моїм  пройде
Бо  ти  зі  мною  є
Чого  хотіти  ще?

Приспів:
Коли  смієшся  ти,
Мені  являється  весна
І  тане  смуток  у  мені
І  я  вже  ніби  не  я.

2
Та  знов  смієшся  ти
І  сяють  очі  сірі  ті
Вони-теплі  зірки
що  з*явились  на  землі.

Тепла  невгамовний  потік
Тілом  моїм  пройде
Бо  ти  зі  мною  є
Чого  хотіти  ще?

Приспів:
Коли  дивишся  ти,
То  душу  торкаєш
І  вона  вмить  завмира
Непотрібні  тут  слова


3
Та  знов  дивишся  ти
Слова  із  вуст  горять
Швидше  ж  мене  обійми
Дай  мені  свого  тепла

Тепла  невгамовний  потік
Тілом  моїм  пройде
Бо  ти  зі  мною  є
Чого  хотіти  ще?

Приспів:
Коли  обіймаю  тебе
Я  пташкою  стаю
І  ось-ось  полечу
А  ні,  це  уява  лише.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403437
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013


Невдячна ти, людино!

Захоплюсь  цим  світом,  
бо  довершеним  він  є
Глянь  лиш  на  природу,
що  оточує  тебе.

Бездонні  ріки,  океани,
Пухнасті  хмари  угорі,  
Чарівнобарвні  квіти-
Частини  великої  душі.

Вона  для  тебе  навіть
Казкові  шати  одягає
І  малює  все  довкола
Найкращими  фарбами.

А  що  ж  даєш  їй  ти?
Невдячна  ти,людино!
Рубаєш  дерева,ліси,
І  сміття  тут  без  ліку.

Але  ж  вона  відчуває,  
як  жорстко  б'єш  її  
І  катастофи  посилає,
щоб  задумався  ти.

Та  нас,  напевно,  всіх
Не  змінити  вже  ніколи
Ми  руйнуємо  цей  світ,
Ми  і  згинемо  у  ньому!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2013


Нічний марш

Чарівний  білий  лицар
на  небо  впевнено  ступав
він  за  собою  біле  сяйво
по  усюдах  простягав

За  ним  і  зорі  крокували
під  нічний  та  тихий  марш
всі  вони  напевно  знали
що  настав  чарівний  час

Тоді  і  місяць  зупинивсь
й  армії  сказав  стояти
вона  позиції  зайняла,
і  світло  стала  дарувати

Панував  казковий  вечір
небо  зорями  сміялось
місяць  гордо  споглядав-
диво  всюди  відчувалось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388832
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.12.2012


Сон це?

У  воду  повільно  поринала  спущена  оранжева  кулька  ,  а  хвилі  невимушено    їй  допомагали.    Десь  далеко  стало  чути  відчайдушний  крик  чайки,  мабуть,  вона  сумувала  за  минулим  днем…    Небо  набирало  червоних  барв:    воно  палало,  мов  у  пекельному  та  водночас  райському  вогні.  Подув  вітер.  Дотик  легкого  морського  бризу  почав  ніжно  пригортати  мене  до  себе.  Щоб  краще  відчути  його  обійми,  я  підійшла  до  моря.  І  вітер  все  з  більшою  і  більшою  силою  проявляв  свою  симпатію  до  мене.  Я  відчула  запах  води,  запах  свіжості,  запах  того,  що  минуле  відійшло,  і  тепер  в  моєму  житті  головне-майбутнє,  яке  великою  хвилею  вдарило  об  берег,  чим  і    принесло  цей  чудовий  запах…  Я  посміхнулась,  і  в  цю  посмішку  я  вклала  всю  вдячність  морю  за  бажане  забуття…
Але  минали  години,  і  поволі  наступила  ніч…  Пульс  моря  впав:  хвиль  стало  менше  –  море  заснуло...  Та  й  я  разом  з  ним…  
В  цю  місячну  ніч  мені  наснився  сон,  барвистий  сон,  що  буває  дуже  рідко.  Мені  снилось,  що    якась  дивна  сила  мене  підіймає  над  морем  і  несе  мене  в  світ  моїх  спогадів…  я  лечу,  і  на  цьому  шляху  я  зустрічаю  всіх  людей  з  минулого,  тих,  хто  зробив  боляче,  і  тих,  хто  приніс  щастя…  Поволі  я  спустилась  на  землю    і  опинилась  серед  великого  натовпу.  Всі  були  чимось  зайняті:  хтось  поспішав  на  роботу,  хтось  розмовляв  по  телефону,  а  хтось  просто  гуляв  вулицями  міста.  Кожен  з  них  ніби  учасник  якоїсь  великої  гри,  в  якій  прагне  отримати  перемогу  любою  ціною.  І  в  цей  момент  я  зрозуміла,  що  люди  не  змінились  :  їхні    напищені,  самозакохані  пики,  продовжували    іронічно  з  мене  насміхатись.  .  Та  все  ж,  зібравши  волю  в  кулак,  я  ішла  далі…  Я  випадково  зустріла  знайомі  погляди  близьких  мені  людей…  Та  жоден  з  них  не  підійшов  до  мене,  адже  я  була  убого  одягнена  та  з  розпелеханим  волоссям…    А  навколо  пролітали  мільйони  облич,  деякі  з  яких  я  вже  бачила  вдруге.    Втома  та  розпач  поволі  вбивали  мене,  тому  я  зайшла  до  кав*ярні  випити  кави.  Але  з  нещирої  та  презирливої  усмішки  офіціанта,  я  зрозуміла,  що  мені  тут  не  раді,  тому  швиденько  вийшла  геть.  Мені  захотілось  кричати,  кричати  що  є  сили  на  весь  світ,  щоб  таким  чином  вирвати  з  душі  вогненний  біль.  
Крижані  потоки  морської  води  почали  піднімати  з  дна  пісок.    Море  явно  було  чимось  незадоволене  :  триметрові  чудовиська  з  відкритими  пащеками,  втрачаючи  свою  силу  випускали  білосніжну  отруту,  яка  раз  у  раз  вдарялась  об  беріг…  Невдовзі  заридало    небо…
Я  розуміла,  що  потрібно  підіймати  болючі  кайдани  і  іти  далі..  І  яким  ж  було  моє  здивування,  коли  я  побачила  людей,  які  посміхались  до  мене.  Вони  завжди  були  щасливі  мати  те,  що  їм  дав  Бог.  Головне  –  що  їм  подарували  шанс  прожити  це  життя,  що  дали  можливість  показати  себе,  залишити  хоч  маленький    приємний  спогад  про  себе.    Ці  люди  одним  словом  розбили  мої  кайдани  і  дали  мені  неоціненний  запас  сил.  Тому  я  прокинулась.    
Настав  ранок.  Накачана  міцним  сном  кулька  знову  з*явилась  на  горизонті.    Море  заспокоїлось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372668
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2012


Ті очі. .

Осінній  вітер  надворі  
Підійма  багряне  листя  
Згадаю  очі  сірії  твої-
Серце  вмить  принишкне  

Той  погляд  мов  вітрами  
Зробив  протяг  у  душі?
Його  не  вижену  літами:  
«Облиш  мене.  Біжи!»  

А  вітер  все  сильніша:  
Надворі  холодно  стає  
То  зима  уже  прийшла,  
А  спогади  гріють  мене  .

Отруйні  морози  вбивали  
Мене  і  той  сірий  вогонь,  
Та  разом  ми  їх  збороли  
Тоді  як  березень  прийшов  

І  дві  іскринки  запалали  
Та  вгору  легко  піднялись  
Вони  душу  мою  покидали  
Й  та  спорожніла,  як  колись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012


Втретє.

Мабуть,  тепер  утретє  
почуття  наївнії  оті  
повертаються  до  мене  
зовсім  тихо  уві  сні  .  

Я  забуть  тебе  хотіла-  
не  судилося  мені,  
Сни  і  мрії  відпустила  ,  
та  ті  уперто  не  ішли  

Вони  жили,  існували  
У  свідомості  моїй  
Мене  повільно  убивали,  
Я  вела  із  ними  бій.  

Та  нездужала-здалась,  
серце  різко  затиснула,  
я  сльозами  напилась,  
і  болем  п'яна  була.

Сонце  радісно  сміється,  
Листя  землю  прикраша  
а  дорога  в  моє  серце,
спогадами  поросла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2012


Осінній мюзикл

Пензля  помахом  легким
Все  навколо  малювала,
Шалем  сонячним  своїм
Землю  ніжно  накривала.

Й  та  багряно  засинала
Під  веселий  гомін  трав,
Осінь  далі  чаклувала,
Вітер  руку  їй  подав.

Й  у  вальсі  закружляли,
Ненав'язливим  сопрано
Листя  вгору  підіймали,
Щоб  те  також  танцювало.

В  тому  мюзиклі  краси
Все  навколо  просиналось:
Квіти,  гай,  луги,  ліси
Перед  осінню  схилялись.

Та  пісня  тихо  зупинилась,
вітер  осінь  відпустив,
І  та  низько  поклонилась
Усій  природі  глядачів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372326
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2012