| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
Нехай би
було відчуття самотності,
Воно б мене зжерло!
висмоктало!
випило!
Нехай би
жевріло в моєму нутрі
вогнем по обвугленій, димній стіні
Облизувало пломінням струни мої,
Торкало їх пальцями, співало пісні.
Нещасні слова, вони втонули в забутті.
І їх нема! Вони мовчать..
І нікому промовить!
Прокричать..
По весні.
так часто хочеться видихнути
але нічого в собі більше не маєш,
і хоч би душу усю розібгаєш,
нічого не зостанеться в тремтячій руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Тоненькими пальчиками вона куйовдила своє чудове, кольору пожовклого листя, волосся: млосна втома терзала її – я відчув це з одного лише погляду,осінньої зустрічі наших очей.
Вона зайшла, посміхаючись, теплою, трішки вимученою посмішкою, адресованою в «нікуди». Вона не сказала слів привітань. Простягнула руку та легенько нахилила голову в знак того, що помітила мене та ладна почати розмову.
О, Меггі! Цілковито не українська зовнішність. Про тебе мабуть думають, що ти із Франції, або може із Данії, або ж, на худий кінець, не відомо яким чином залетіла птаха теплих середземноморських морів.
Але ти :
загубилась у світі формалій, зарплатні, Інформацій;
ти боїшся вставати зранку, бо боїшся побачити своє лице. І що наступний день нічого не принесе, теж боїшся, але трішечки менше.. бо краса все ж важливіше за все.
Ми сиділи у звичайнісінькій львівській кав’ярні. Вона – така молода і водночас дуже втомлена, це видко по її великим, кольору теплої кори, очам. І я, журналіст, в добре випрасуваному, елегантному костюмі. Я подзвонив їй учора, гадаючи домовитись про зустріч за тиждень, але вона сказала, що рада буде зустрітись хоч сьогодні. Вона дуже змінилась за останні п’ять років, що я бачив її востаннє і серце болісно стиснулось, коли вона посміхаючись, простягла мені руку для привітання. Вона замовила міцну чорну каву без цукру. Я здивовано поглянув на неї:
- Меггі, невже Ви не пам’ятаєте, як ми сиділи тут, п’ять років назад, і як Ви нервували коли Вам принесли каву без ваніліну?
- Я дуже змінилася за той час. Мені здається, що я заспокоїлась, стала трішечки розсудливішою, - я подумав що вона права, адже та Меггі, котру я знав прийшла б на зустріч на підборах, у платті яке б обов’язково шокувало усіх, без винятку, оточуючих. Ця ж, нова Меггі, одягла звичайне сіре пальто та кросівки. – Ви читали мої останні твори?
- Так, вони дуже несхожі на те, що Ви писали раніше, – я ввімкнув диктофон і подивився у темні очі Меггі, силуючись зрозуміти, що вони від мене приховують.
- Певною мірою так і є… - вона задумливо розмішувала каву ложечкою - Я багато зрозуміла за ці роки, але я ще не зрозуміла життя настільки, щоб вірити у те, що пишу.
- Ви торкаєтесь у своїх творах проблеми закоханості у природу, звідки такі думки?
- Просто я відчула цю любов у собі. Не знаю, чому так вийшло,адже, як Ви знаєте я ніколи не була прихильницею філософії.
- Розумію, але… Меггі! – я взяв її долоні в свої – вони виявились холодні мов крига, - Ви можете розповісти, що сталося з тією сонячною дівчинкою? Вам зараз лиш трохи за тридцять, але мені здається, що є дещо, що відіймає усі ваші сили! – я говорив до неї з болем, з почуттям.
Меггі нервово вирвала свої долоні з моїх. Коли вона почала відповідати, голос її забринів від напруження, та все ж вона взяла себе в руки – я бачив цю боротьбу по болісній хвилі, що пробігла по її обличчі.
- Мабуть ти не знаєш, та я прагнула цієї зустрічі, щоб справді розповісти. – вона мала гарну звичку з легкістю переходити на звертання «ти», але зараз вимовила це слово ледь чутно, чи не з острахом, - І мене навіть не зачіпає той диктофон, який ти сховав у руці. - я знітився, але нічим не видав себе: у мене практики 26 років. Вона ж акуратно відкрила пачку цигарок і затягнувшись, продовжила. – Моя розповідь навіть не оповідання, в ній немає дії, часу чи чогось такого. Це просто марна спроба виразити своє кохання до того, хто не спроможний цю любов прийняти. Чи зможеш ти вислухати мене навіть знаючи, що розповідь моя – зовсім не те, що потрібно справжньому журналісту?
Я коротко кивнув.
- Все почалося… Ні, я не пам’ятаю. Просто я сиділа на низькій залізній огорожі в якомусь спальному районі, то була справжня осінь. Час від часу починав іти дощ, тож я не закривала парасольку. В калюжах плавало, кораблями, листя, іноді воно стикалось між собою, набиралось води і тонуло – як люди: я побачила в звичайному листочку коротку схему людського життя. Тим часом, знов пішов дощ, я відкинула свою парасольку, а якщо сказати правду, то я віддала її хлопчику. Він шов по вулиці геть мокрий і весь зіщулився від холоду. Мені стало шкода його.
- Так, але… Яке це має відношення до…? - слухаючи її я перестав відчувати себе журналістом, просто хотів розібратися у всьому, тому й задавав дурні запитання.
- Вибач, але ти продовжуй, я упевнений, що зрозумію.
Меггі нічого на це не відповіла. Вона склонилась над своєю кавою та підперла рукою голову. В неї було чудове волосся кольору пожовклого листя, трішки жорсткувате на мою думку, але не мені судити: я ніколи його не торкався. Вона підняла на мене свої дивні очі:
- Послухай, давай зустрінемось завтра ввечері. Я подумаю над тим, що тобі розповісти.
далі буде. (Якщо це матиме сенс)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378381
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.11.2012
Я Вас кохав.
За вікном - тьма.
Сиджу і друкую оці рядки.
Для Вас, чи ні?.
Для себе.
Щоб позбавити серце глухого болю.
Сліз немає - лиш пекучий жах очей.
Менше як через годину все зміниться.
Ми обвінчаємо нашу нелюбов.
Місяць тому свідок.
Думки, думки, думки..
Ти десь там спокійно п"єш каву,
А я помираю від Вас..
Кажете, я зможу жити?
Так, я зможу.
Але то вже буду не я..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2012
Втома, та ще й болить голова
Дайте хоч краплинку тепла!
В цьому, по-сонячному
Фальшивому, місті,
Я, мов в чужому намисті,
Застиглий у часі бурштин.
Моя рідна, моя дорога!
Дайте ( я прошу!)
Хоч краплинку добра,
Катастрофічно
Квилить потята душа.
Не казковим життям
розбита вона
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373998
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.10.2012
Солодкий ранок. Димить під холодом (чи може спекою?) шкіра. Кінчик цигарки стає вогневим – майже як підпалене ранкове сонце. Вдих – видих. Дихає бажання.. Йдеш вулицею, а за тобою слідом тягучий чад, - єдине, що полишиш після себе (думаєш)
Повз минають людські постаті – тихі і слабкі, мов звичайнісінька голограма наклеєна на місто. Боїшся підійти і спитати котра зараз година, боїшся, що вони розтануть, розлетяться; чорними птахами видеруться з серця і грудей і полетять ввись..
Мені ніхто не дивився у очі. Може цей світ вигаданий? Може, замість слизької бруківки –тут порожнеча? І я іду нею, а підступна фантазія малює моє несправжнє життя; людей, які ніколи не заглядають у вічі.. Що ховається під їх віями? Втомленість, непевність, пустка?
Димить під холодом (чи може спекою?) шкіра. Кінчик цигарки стає вогневим – майже як підпалене ранкове сонце. Вдих – видих. Дихає бажання.. Йдеш вулицею, а за тобою слідом тягучий чад, - єдине, що полишиш після себе (думаєш)
Повз минають людські постаті – тихі і слабкі, мов звичайнісінька голограма наклеєна на місто. Боїшся підійти і спитати котра зараз година, боїшся, що вони розтануть, розлетяться; чорними птахами видеруться з серця і грудей і полетять ввись..
Мені ніхто не дивився у очі. Може цей світ вигаданий? Може, замість слизької бруківки –тут порожнеча? І я іду нею, а підступна фантазія малює моє несправжнє життя; людей, які ніколи не заглядають у вічі.. Що ховається під їх віями? Втомленість, непевність, пустка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373569
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.10.2012
Зачем писать? Зачем слагать стихи?
Когда ты далеко - во мне живет усталость.
Мы разошлись как нам и полагалось,
а любовь осталась - у маяков в груди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371324
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.10.2012
Я жду осенней поры с нетерпеньем,
Ожидаю, когда спадет последний лоск, и мы опять пойдем по краю.
Я жду огромных луж и желтых листьев-кораблей
И солнца бликов ярких жду. Только как сказать не знаю.
Мечтаю о рябине ярко-алой, чей терпкий вкус давно уж свел меня с ума.
Давно зачаровала та пора зрелостью своей непостоянной.
И город вроде бы затих, лишь редкий промелькнет прохожий,
Одним и тем же связанный со мною - любовью к Осени, блуднице еще той…
И пусть болезнь нещадно точит душу, я отгоню ее осенней теплотой.
Где ветер мчит вечерней мостовой, и расцветают дивные цветы.
В садах шумят листвой багряной, и сладок плод в руках у сельской детворы.
Я отгоню ее, своим воспоминаньем: во мне, та Осень живет уже давно.
И пышный цвет рябины ярко-алой напомнит про забытое давно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370508
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 12.10.2012
Поза її спиною тягнулись два розхристані хвости.
Шовкові.
Від сукні, яку вона купила, у неділю може. Два, до болю красиві, палюче червоні..
Зорі.
Її волосся горить, заливається дзвінким сміхом, що вона принесла з собою.
Розсипається пригорщами діамантів.
Подумки цілую.
Легка матерія огортає ноги. Червоне полум*я її литок. навіть не бачу підбори
Море. Заходиш до його склепінь, хвилі лижуть твої сліди, прибирають біль.
Кохають.
Загалом. Хочу притягнути її до себе за ті смішні два хвости. Її сукня розвіється під моїми..
Руками.
наче вітрила під твердою ніжністю вітру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370427
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 12.10.2012
Смутный рок. Слишком быстро пришли холода,
И хотя, я ждала, так долго ждала,
Соцветия Осени у себя на пороге
С поцелуями жесткими захлестнула Зима.
Это было давно, я, помню, мечтала.
Я верила в то, чего я не знала.
Я жила моей первой весной
И хотя все прошло; все кануло в Лету.
Я все так же умираю зимой.
Жесткий рок: возрождаясь,
Я тут же умираю тобой.
Умираю со снегом: он превращается в воду.
Плачет земля – ливнем – кровью с небес.
Дождь лечит раны, а жаль, так ненадолго.
Я умираю первым дождем. Я будто была.
И вдруг меня нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370280
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 11.10.2012
як не поверни – ми с тобою різні.
інші мови маєм, зовсім другі пісні
співаєм в самотині, коли туга обіймає.
інакше ходимо по світу,
кольори несхожі ми вдягаєм;
сигари різні обираєм.
ні,не намагайся щось казати,
що очі в нас однаково рожеві,
що квартири наші поруч,
чи що любимо ми Гофманові вірші.
однаково не вірю. Ні в тебе, ані в нас.
в нас планети схожі, а все ж..
Немає «нас».
лиш«я» і «ти».
Але окремо, та без посягань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2012
Знамена морської гвардії втонули в імлі,
А ти все чекаєш у місті, куди йдуть кораблі.
Якщо захлинутись на мить - просвітліє в очах.
Знамена підіймуться на твоїх плечах;
Обіймуть ласкавим вогнем у нутрі,
Щоб знову зімкнутись над тобою
Ввісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370049
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.10.2012
мені все більше тяжіє мовчати
десь там, де є ми - в радіусі одної кімнати
мовчати в безмежність - це значить бачити сни..
І сльзи лити, не по тобі окремо,
а по загубленій, подьорганій душі,
що Ікаром линула сонце зустрічати
і опалила вії на моїм лиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2012
Прощавай. Мабуть зустрінемось колись.
Як вітер взвиє за вікном та прошепоче ніччю даль.
Як пелюстками злетять сині вії - небеса,
Прогримить в далю печаль, що трималась як могла,
а все ж розплакалась. Мабуть...
Там віє вітер, за вікном, бузковим сонячним смаком.
Той світ, у ньому - усе твоє єство,
Моє ж давно загинуло: із зорями воно зійшло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
монологи мегаполісних. загублених. сердець
Такий собі бог стояв у садочку
Курив тонку сигарету
___________________________
Нас завалило снігом.
Відчуття – ніби можна в ньому втонути, сховатись від цілого світу за навалою м’яко-гострих скелець-сніжинок.
Снігом огортає душу, створюючи вакуум приблизно у районі серця; але вакуум той, такий непереконливий, що здається, він лопне від одного тільки доторку виделки.
Закинуті мольберти.
І віршовано-неримовані вірші також закинуті;
розкидані по кімнаті;
їх вогняні стрічки-закінчення висять на лампах, хитаються по канделябрах, горять по свічках.
В них палкі зізнання, застиглі у часі продовження…
Я крокую по вулиці: безцільно, безсуттєво;
за мною виростають сніжні пагорби, (чи то так мені здається)
я у всьому вбачаю продовження мого осіннього неспокою.
І ось, уявляєте, серед усього цього заледеніло-сніжного царства я помічаю маленький острівок землі з пожовклою травою. По периметру цього прямокутника розташовані чотири люки: з них дме теплом та каналізацією.
Широко розставивши ноги стоїть кремезний чолов’яга,
підпалює цигарку.
Відчуття – ніби актор намагаючись зіграти дуба, вживається в роль. Якась магія у цьому чотирикутнику із чоловіком у центрі
навіть не психодел, не абстракція, щось значно більше і значущіше (принаймні мені так здається).
Я вже відчуваю запах його цигарок
перемішаний
з випарами екскрементів з каналізації.
Цей чолов’яга – уособлення нашого постіндустріального суспільства та світу:
перше пахне табаком,
другий же – помиями з каналізаційних люків.
Ось так – просто.
Не дуже красиво, але ж філософськи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368271
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.10.2012
Складно мріяти, думки раніше чисті, майже колискові,
Тепер заплутані у мареві доріг -
Терпких випарах машин, що клублЯться під ногами перехожих.
Нависле місто все більш стискає скроні – нехай кричать доволі!–
(дощ розмиє патьоки від сліз.)
Завчені маршрути. Ліжко, сходи, робота, магазин,
Усе це потроху вбиває. Забиває мізки дешевим табаком,
але ж нікуди не зникає!
Ти. І біль, - від цього нікуди тікати.
Розпеченим вугіллям скріпляючи серця
Ми продовжуєм одне одного вбивати
І я не бачу оцій різні кінця.
Нас треба чекати! Незграбним намистом
ВпАде все-ж місто
І ми залишимось на самоті: голі, холодні, малі –
Нас треба кохати! Ми знімемо гонор і біль
Порвемо на шмаття криваву білизну –
Примарний спомин про душевну гниль.
Це все колись.. замова в майбутнє..
Сенсу кохатись в червневих ночах:
(На час забувати про –
Мейнстрим
Рекламу)
Непотрібні слова
Викидати в фіранку. А в ранку..
місто. немає кінця..
Я.
у місті, я. В рекламних садах
Топлюся змертвілою птахою
в холодних дніпровських очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368207
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.10.2012
Примарні кораблі
ніколи
не зупиняться
в моїй буремній гавані.
Думками -
по воді..
Нам..
у цій війні..
не бути переможцями
І там, де рожевий світанок
переходить у кров
на зап"ястках,
смак твоєї шкіри
уходить в далину.
з кожним разом де-факто -
Назавжди..
Стираю твій колір
самими вустами.
Примари - Кораблі
Ллються
тигрячими сльозами
Бліді тіні щезають
А з ними - усвітанку -
помираєш ти.
Стаєш морською
краплиною дощу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Дорогая, сядем рядом,
Поглядим в глаза друг другу.
Я хочу под кротким взглядом
Слушать чувственную вьюгу.
(С. А. Есенин)
_________________
***
Давай лиш посидимо трохи з тобою
Трішки інакше ніж Шагане і Шираз.
Я хочу злитися у хвилині спокою
Як то було до нас і як буде за нас.
Трояндовим смаком на твої вуста,
Опалом - твої дивні очі,
Так, хтось казав, такі чудеса
Трапляються тільки на Сході.
Але ж, мій коханий, і ти не Шираз.
Лиш присядь, послухаєм пісню прибою.
Я хочу читати у твоїх очах
Хоч долю своєї любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367740
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.09.2012
Знову осінь..Писати тобі –
Моя звичка. В нутрощі
Впалена
Вогнищем.
Нехай ти забув
Про солодкість мрії
З нетерплячим розчерком
Мого підпису
Та я ще поруч
Я писатиму в осінь
Свій голос,
З диктофоном
В гарячій руці.
Нехай 23.43.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367729
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2012
(Я Вас кохала)
цілувала крізь очі,
Опалені запальничкою ,
Вії
Задимлені цигарками
Рідні руки.
(Я Вас кохала!)
Мною дихала божевільна жага -
Бачити пломені на Ваших щоках,
Цілувати у скроні і плечі.
Я Вами жила!
Бриніла ясним сонцем
уся моя душа,
доки світ пішов назад .
Час змінився, Ви пішли
Від Моря.
Забули
Чого варта, одна Морська
(Marine)
Сльоза,
(що Вас кохала
Палкіше за саме життя.)
Тепер
вже нічого ховатись
Ви тепер далекий сон..
І нам не поєднатись..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2012
З грудей вириваються
Птахи
Падають
Зорепадами
Нездійснених мрій
В тепло-іскристий, (а це значить-
льодяний)
Напів-острів. Космос
Шалені вогні.
Пір"я змерзається
В крижані льодяники.
Гаснуть, засвічені зорями,
Очі..
Птахи!
(що відлітають у Космос, а точніше,
у далеке Небуття)
Ви не принесете часточку
Своєї
Космічно-холодної Любові?
Мені?!
Повертайтесь додоми!
Навчіть нас кохати ту мить,
Коли Очі, єднаючи з зоряним світом
Вбирають в свою глиб
Сонячне жито..
Прошу!
Навчіть! нас. Жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2012