| Сторінки (18/1735): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Кішка стрибає до мене на стіл,
Лапою торкає моє плече -
Горда англійка зажди має приціл:
На ласку, що до неї перетече.
Правиця на компі, ліва - на ній,
А вона вуха тягне до мене.
Так: вона ласку чекає від мене.
Знає: добрий я, не злопам'ятний.
Драпи? Породою узаконене!
20.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645510
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.02.2016
26. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Іспити.1.
19.02.2016* 17:10
Всі люди, які раптом Отримують Розширені Сенсорні Здібності автоматично Ставляться на вервечку Іспитів, на шлях Іспитів. Це обумовлюється багатьма причинами, але головною ідеєю цього багатосерійного спектаклю є приведення людини до праведності, перевірка його на "вошивість", як то кажуть тепер.
Для кожної такої людини Іспити мають різну послідовність, різний термін реалізації і навіть різну глибину занурювання людини в Іспит, тому що люди різні і тому, що вони мають різну міць вже закріплених стереотипів. Але пакет цих Іспитів стандартний. Можливо, що цей пакет і більший, ніж я знаю, але це такі Іспити:
- Вірою;
- Грошима;
- Стосунками з людьми;
- Гонором;
- Стосунками з протилежною статтю;
- Правдою;
- Силою.
Іспит Вірою.
Те, що приходить в такому випадку до людини, ніколи не вписується її віру, якщо вона віруюча людина чи в її атеїзм, якщо вона така. Людина повинна, в ідеалі, прийняти те, що до неї Іде, але ми ж всі живемо в певному сакральному оточені, навіть атеїсти. Тому більшість таких людей так чи інакше пробують ув'язати Нове, що падає на них, із існуючим Старим і рано чи пізно терплять крах. Прикладів - більше ніж треба: хтось стає фанатиком християнства, хтось опускається в окультизм, а хтось і не витримує навали і гине, психічно чи навіть фізично.
Це фактично іспит психічно-емоційної моці людини.
В моєму випадку було все просто: в мене Писали Знання з чистого аркушу. Безумовно, не так, якби я був невігласом, в такому випадку ефект був би вищий, але ж я умудрився прожити на той час життя у підвішеному стані - не вірив в Бога, але і не був атеїстом.
Отже: цей Іспит я витримав.
Іспит Грошима.
Я відносився до тієї категорії Новоявов, у яких Розширені Сенсорні Здібності розкривалися по етапам. Це є частим явищем: в тобі проявляється певна здатність і якщо ти зупиняєшся на цьому, якщо говориш, що це - моє, то тоді ти немов зупиняєшся і починаєш удосконалюватися в цьому. Якщо ні - то це закривається і відкривається щось нове. Про це багато написано в літературі.
Звичайним/стандартним є надбання людиною здатності діагностувати чи навіть зразу лікувати. Був такий період і у мене. Спочатку це було тільки Сенсорне Діагностування людей і Голос мені сказав, що я не повинен брати гроші. При цьому я дійсно тоді жив майже в стані голодуючого через брак грошей. Не просто було витримати вимогу, бо люди часто-густо не розуміли, як це і чому це я не беру гроші.
Потім, коли я вже звик не брати гроші за своє Діагностування, Надійшов наказ не працювати безкоштовно. Виявилося, що і це не просто виконувати, адже вже було відомо, що я працюю безкоштовно. Єдине, що я обумовлював, що кожна людина, з якою я мав справу, сама визначала оплату.
Цей Іспит я витримав, хоча і були анекдотичні випадки.
Іспит Стосунками з людьми.
Дуже тяжкий Іспит. Адже існує так звана Хвороба екстрасенса.
По-перше, ти починаєш бачити/розуміти, що люди навколо тебе немов отримують від тебе стимуляцію на Розширення сенсорних здібностей, а це інколи шкодить людині, бо вона не готова до такого. А ти не здатний якось екранувати це.
По-друге, приходить усвідомлення, що люди, які завдають тобі якусь шкоду, завжди рано чи пізно Караються. При цьому логіка покарання абсолютно не людська - за дрібну шкоду інколи іде сувора Кара, а інколи за значну шкоду винний отримує дрібну Кару.
Коли я почав все це усвідомлювати, то вмолився, але Голос сказав: "Навчись оберігати людей від себе!" - "Як? Я же не можу написати на лобі: "Не ображайте мене, бо Вдарить Кара!"" - "Навчись оберігати людей від себе!"
Навчився: почав тікати, але це не рятувало - організації, де мене знатно пригнічували і звідки я втікав, все єдине банкрутували. Про людей я і не кажу - всіляко уникав щось знати.
Хворобою екстрасенса не хворів.
Одним словом: витримав з гріхом навпіл цей Іспит.
Іспит Гонором.
Мається на увазі, що дехто із моїх колег не витримував Зіркової хвороби. Але для мене це було просто: я ніколи не був гонористим і гонор для мене не притаманний, то і не було на чому йому розквітнути.
Витримав Іспит.
Іспит Стосунки з протилежною статтю.
Цей Іспит я не витримав і далі розкажу як це було. Вперше розкажу, бо сором за провал Іспиту у мене досі сидить скалкою в пам'яті.
Іспит Правдою.
Жорстокий Іспит. Я його завалював декілька разів - падав, бо мене Били за саботаж Місії, вставав, щоб через деякий час знову впасти, а потім піднятися... Погодьтесь: тяжко витримати, коли тобі приходить усвідомлення, що, наприклад, Друга Світова війна була селекцією Людства. Ти не приймаєш це і тоді на тебе іде навала суто реальних підтверджень цього твердження...
Одним словом: завалював я свою Місію, за що Покараний і нині.
Іспит Силою.
Це коли ти усвідомлюєш свою Силу, якою тебе Наділили чи яка в тобі Прокинулася і є спокуса використати її на свою користь. Один мій колега колись дуже хотів поїхати до Італії, а йому тягнули видачу документів. То він і сказав: "Якщо за два дні не буде документів, то я на вас таку хворобу нашлю, що і мамі мало не покажеться!" Був Покараний за це!
Через те, що у мене ніколи не було такої спокуси, то я фактично і не входив у активну фазу цього Іспиту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645248
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2016
У снах проявиться строкато
І поведе в незвичний жаль,
Недбало кине мені стаккато
І перекреслить сум/печаль.
І полечу я мимоволі
У вир замріяних щедрот,
А потім винарну сяйвом в полі
Серед величності Істот,
Які мене і не чекали,
Хоча і знали, що я є,
І я з ними увійду в заграви,
Які мій розум осягне!
19.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645247
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.02.2016
25. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Ініціація.2.
17.02.2016* 18:25
Другий етап включав в себе два стани, які я назвав Богошок та Психогенний колапс. Чесно: зараз не пам'ятаю що було з них раніше.
Богошок я пережив у Володимирському соборі.
З цим собором у мене багато що зв'язане. Так, наприклад, мене дивувало, що коли я входжу до собору, то в межах "тамбуру" почуваю себе незручно. Через декілька років дізнався, що розташування собору визначали не церковники, а тодішній градоначальник Києва, який сказав "Бути тут і по сему!" Таким чином частина собору потрапила на патогенну зону. Більшість людей це не відчувають, а я почав відчувати.
Коли входив до собору і дивився на ікону Божої матері в центральному нефі, то спочатку навколо фігури утворювався тонкий золотий немов неоновий контур, а потім ця неоново-золота патина покривалу всю фігуру. І здавалося мені, що це всі так бачать. Тільки через деякий час дізнався: не всі, далеко не всі.
Стояв напроти мощей Великомучениці Варвари. І раптом, без будь-якого знаку, на мене навалилося відчуття, що я все Знаю! Мене немов із середини розпирало це Знання, відчував себе неймовірно мудрим, просвітленим, я зрозумів космогонію - суть Буття, яке я майже зразу забув коли вийшов із собору і яке потім в мене Вкладали довго і ретельно. Я бачив як із центральної бані повільно вниз пливуть неоново-біло-срібні корпускули і як вони входять/розчиняються в підлозі.
В ту мить я зрозумів, що таке відбувається в усіх молебних будинках всіх релігій і що священики не мають до цього ніякого відношення.
Я зразу зрозумів що собою уявляють чудотворні ікони і як вони утворюються. Я зрозумів навіщо віряни приходять в церкву і що релігія, як прошарок між ними та Богом не потрібна.
Для мене це був Шок! І Голос сказав мені: "Називай це Богошоком!" І я назвав.
Через п'ять років на розкладці біля Університету купив книжку на російській мові Р. М. Бьокк "Космічна свідомість" і дізнався, що автор так називає переживання, які я мав у Володимирському соборі, що я опинився у вельми непоганій компанії, бо автор наводить прізвища людей, які мали Космічну Свідомість. Всього він навів прізвища 28 людей, а список відкривали: Мойсей (№1), Гаутама (№5), Сократ (№6), Ісус (№7), Магомет (№10) і так далі до кінця 19 століття.
Мене це посмішило стосовно мне і не більше. Напевно, що після Чорнобильської аварії таких людей є сотні, а то и тисячі, а я є тільки один із цього сонму.
Це моє переживання не мало відношення до матримоніальності, чого не скажеш про Психогенний колапс.
Архітектурна майстерня біля станції Рубежанська.
Три доби зачинений в її стінах.
Три доби не спав, нічого не їв, тільки пив каву та чай і гриз декілька сухарів - майже повністю відсутність потреби їсти.
Три доби я знаходився в стані, коли здавалося, що навколо мене клубочаться Сили, з якими я спілкуюсь, які Говорять мені високі речі, Навчають. Я бачу навколо себе немов мультфільми, в які час від часу входжу і виходжу із них. Весь час питаю сам себе та ці Сили чи не зійшов я з розуму.
Ні! Це другий раз я роблю спробу описати все, що тоді було зі мною і не можу це виконати, бо не вистачає слів, образів. Адже я там і помирав та народжувався по-новому, бачив неймовірні речі і чув неймовірну музику...
Здається, що на другий день тортур/випробувань мені Голоси, а їх було декілька, почали говорити щось про моїх синів. Врізалася в пам'ять фраза: "Так от, коли твій молодший син, а він є старшим сином стосовно молодшого, який одноразово є старшим..."
Я закричав: "У мне два сина! З мене досить!" Це мої сини!" Але Голос, який тільки що говорив цю фразу, немов провалювався, танув, а на зміну йому проявлявся інший безтілесний Голос з цією ж фразою.
Навіть зараз я не знаю чи це було кодування мене чи це було прогнозування.
Потім раптом я побачив, як ліворуч на стику стіни і стелі кімнати повільно мандрує вервечка пар - чоловіки тримають за руку жінку. Розумію/знаю, що показують втілення моєї Душі і що там, в першій парі це я іду тримаючи за руку неймовірно молоду дівчину. І це не одна з моїх дружин!
Я не витримав і закричав: "Не хочу! Я вже намучився! Досить! У мене вже достатньо дітей!"
А Голос, який немов знищив всі Голоси, що мене катували, спокійно і неухильно почав говорити: "Людина - це чоловік і жінка як цілісність, кожний із них є тільки половина Людини. Ти будеш.."
"Ні! Не Хочу! Досить!" - перебив я цей Голос, який в мені сидів і продовжував мене чином катувати. Я тоді був переконаний, що я є навіжений, що я зійшов з розуму, що все це є галюцинації хворого мозку, що мене Катують.
Вервечка пар почала танути і я відчув, немов на мене Хтось дивиться як на мале дитя.
Голос сказав: "Сідай за свій макет!"
Я сів.
"Дивись вздовж нього!"
І я тоді побачив Космос, але це - інша історія, яку я вже розказував.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644735
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
В могутньому хорі Клубу українських поетів
Звучить тихо тоненький голос і мій,
А в океані чудових і яскравих сюжетів
Мандрують малі частки і моїх мрій!
16.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644734
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2016
24. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Ініціація.1.
15.02.2016* 16:05
В циклі публікацій "Сповідь езотерика", який я маю честь представляти у віртуальному Клубі поезії України, вже багато є моїх розповідей про мій езотеричний Шлях, там є опис як мене Зробили тим, чим я є зараз. Нема ніякої рації повторювати ті розповіді, тим більше, що я мимоволі буду давати якісь варіації, адже завжди щось забувається з часом, а щось спливає на поверхню пам'яті. Мені залишається тільки дати "широкі мазки" у загальній картині для того, щоб було зрозумілим все те, що вписується в порушену мною тут тему "Чоловіча любов".
Чорнобильська аварія порушила рівновагу між Реальністю та суміжними Агрегатностями, тому на людей в широкому ареалі пішли еманації цього порушення. В Києві це проявилося в тому, що у багатьох людей почали проявлятися незвичні здібності. І природно, що цим не могли не скористатися ті, хто має здатність заробляти грубі гроші: з'явилося множина різноманітних гуртків та шкіл екстрасенсорики, а екстрасенси стали правити бал - таємні послуги цих фахівців долі користувалися великим попитом.
Все це було вельми далеким від мене і тому, коли в кінці 1989 року з'явилися натяки на те, що на мене Мають Види, я сприймав це як ще один викид моєї несамовитості, адже я завжди в душі вважав себе таким.
Та виявилося, що я давно вже не був самостійним, що моя Свобода Волі давно існує в обіймах Вищих Сил. І був традиційний шлях - неприйняття, потім "куди дінешся" і входження в стан Ініціації.
Перш за все слід визначити цей термін.
В Тлумачному словнику української мови в 4-томах за 1998 рік цей термін відсутній. Але він присутній в Мережі і має навіть декілька тлумачень. Ми можемо зустріти пояснення, що Ініціація є обряд, за допомогою якого переводять індивідуума на нову ступінь розвитку в межах соціальної групи чи містичного ордену. Є і твердження, що Ініціація - це процедура придбання неофітом нового статусу. Але в усіх випадках підкреслюється, що Ініціація завжди має три категорії (когорти - в інших джерелах) які відображають три ступені складності, де третя ступень завжди кристалізує виняткових людей, у яких розвивали "Певні Інстанції" чи вони самі розвивали в собі особливі якості та індивідуальні риси, що характерно, наприклад, для шаманів чи жерців.
В моєму випадку все було фактично в межах цієї канви, але з індивідуальними особливостями.
Перший етап Ініціації.
Проживши вже 54 роки на землі, я не мав ніяких незвичних якостей. Хіба що те, що збирав бібліотеку фантастики. Тепер я знаю, що Фантастика, як елемент кодування людей, має велике значення в Розвитку Людства. а тоді - захоплення, навіть почав купувати книжки на польській та сербохорватській мовах і читати їх без словника.
Далі: розвал сім'ї, депресивно-навіжений стан, психічно-емоційний хаос, навала дивних снів, відчуття дикої одинокості і тупі пошуки розуміння що ж це зі мною діється, вихід на психотерапевта Владислава Дорошенко і його обережні розмиті пояснення.
Другий етап Ініціації.
Психогенний колапс, Богошок, поява Голосу, зустріч з Тарасом Шейко і його ретельні пояснення всього того, що зі мною відбувалося і чим я став, вірніше - Ким мене Зробили і чому.
Третій етап Ініціації.
Іспити - витримані і не витримані, Навчання в "Космічному вузі", Фіксація Ініціації, Місія - не прийняття її та прийняття її під Тиском, виконання Місії та наслідки цього.
Спочатку мені здавалося, що всі три етапи вписалися в термін 1990-91 років, але тепер я розумію, що останній етап хоча і мав завершення в 1991 році, розтягнутий аж до цього дня, адже всі мої негаразди дивним чином корелюються із моїми саботажами виконання Місії, бо робити це було завжди дуже тяжко морально, етично, а інколи і емоційно.
Коли все це почалося, то я мав переконання, що моє активне чоловіче життя вже закінчилося, що я виконав свій обов'язок - породив 5 дітей, на той час це були 4 доньки та 1 син, і що я, слава Богу, вже ніколи не буду мати справи із жінками. І це при тому, що мені традиційно давали на 15 років менше, ніж я мав насправді і я не відчував якихось змін в стані свого здоров'я. Хіба що ліпоми почали навалу, так це ж була плата за те, що 9 років був шпажистом. (Коли прийшов до хірурга з ліпомами, то він ретельно оглянув мене і сказав: "Свіживати не будемо!").
Та Вони мали інші уявлення про мене і мою подальшу долю.
На першій стадії йшли яскраві, немов входження в іншу реальність, сни. Вони були різні - в одних я здавав якісь іспити, в інших мені щось незвичне розказували і показували, а ще були сни, які я сприймав вельми не окреслено як пророчі. Серед цього масиву снів (Тарас Шейко потім мені казав, що так мене Випробували) був такий, що врізався мені в пам'ять і якій я досі інколи проглядаю, витягнувши із архіву пам'яті.
Круглий стіл. За столом сидять: я, моя четверта дружина і якась дуже молода дівчина. Я знаю, що нам з цією дівчино треба кудись іти, але монолог моєї дружини немов не пускає нас. Вона бубнить про те, що я споганив їй життя, що я нікчема і тому не даю їй розлучення, що якщо я не дам згоду на розлучення, то вона таке мені зробить! Мені все це набридає, встаю із-за столу, піднімається дівчина і ми з нею виходимо із приміщення.
І зразу опиняємось на Андріївському узвозі.
Треба сказати, що Андріївський узвіз десятиліттями дуже часто приходив мені у снах. При цьому він завжди був в оновленому вигляді, хоча в той час перше оновлення тільки замислювалося. У снах я ходив чи по ньому, чи літав над землею, заглядаючи у вікна перших поверхів, любувався кольоровою гамою будівель і відчував себе щасливим та вільним.
На цей раз я усвідомив себе стоячим посеред проїжджої частини десь нижче музею Кавалеридзе, але вище Будинку Ричарда. Одягнутий я чи роздягнутий - нема усвідомлення, але я тримаю цю дівчину голою на рука, її права нога охоплює мій стан. Я дуже несміло опускаю праву руку на її грудь і тоді вона охоплює мене двома руками і притуляється до мене. Я розумію, що порух господині, що я є її власність. І тут прочинає іти дощ. Але нас укриває золотистого кольору плащ-кокон, тому краплі дощу не падають на нас. Дощ неймовірно голосно б'є по нашому захисту, я дивлюсь вниз на землю і бачу, як шквали води біжить вниз по землі, але я стою на каменюці, яка вмонтована у мостову, і ноги мої сухі.
Я дивлюсь в обличчя дівчини і прокидаюсь в паніці: "Що за чортівня?"
Довго декілька років шукав це обличчя всюди, де бував серед людей. І тільки через багато років, коли моя п'ята дружина чекала нашу другу дитину, я один раз перебираючи цей сон в пам'яті, зрозумів/усвідомив, що саме це обличчя я бачив тоді у вісні. Треба розказувати як це мене вразило тоді?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644142
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2016
Закоханий завжди в свою пихатість
І неспроможний бути об'єктивним,
Занурився він у зухвалу старість
Із голосом надсадним і надривним.
Розказує, що там, у минулому,
Життя було розкішне і палітра
Советікусу трафила будь-кому,
Бо всюди дешеве було півлітра.
А від краси святкових демонстрацій
Душа співала в спільному пориві,
І закордонних не було міграцій,
Рішення Партії були важливі!
Він розпинається завжди за дружбу
З вовком, бо той в овечій шкурі миру,
Горлає про американську звабу
І про життя в Росії по ранжиру.
Він колись, десь, щось крав. А як інакше?
То в дітей його спадковий є хабар.
Про рекет згадує? Так, якнайм'якше.
Для нього вищий еталон - Завгар.
15.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644138
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.02.2016
23. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Увертюра до Ініціації
14.02.2016* 18:37
Чорнобильська катастрофа напряму не зачепила нас. Принаймні: я так думав. Життя котилося, а я плив по ньому бездумно і безтурботно. І це мені так здавалося.
В 1987 році звільнився з тенет державної установи і пішов в усі тяжкі кооперативного руху. І це було приголомшливе, коли приніс дружині за місяць стільки грошей, скільки раніше приносив за рік. Та нічого дивного не було в тому, що гроші автоматично почали немов вода просочуватися у пісок "грошей не вистачає".
Безумовно, навколо мене почали збиратися хмари, але я нічого не бачив і нічого не відчував. Це тепер розумію все те, що тоді відбувалося, але, як кажуть в Одесі, "Щоб я був такий розумний, як твій батько потім!"
Почали помирати мої товариші - один за одним однокурсники, колеги йшли з цього світу. Хтось через хворобу, а хтось через нехлюйство чи бездумність існування.
Приїхав до батьків мій друг Давид із Москви відпочити і потрапив до Стражеско - трансмуральний інфаркт.
Через рік він був у відряджені по Україні, ми мали намір робити спільні роботи, я був тоді у Світловодську і він спеціально для зустрічі зі мною приїхав туди. Ми поспілкувалися гарно, про все домовилися. Коли я садив його на човен на підводних крилах до Києва, то, прощаючись, поклав праву долоню йому на груди, такий порух був звичний в наших спілкуваннях, коли ми хотіли підкреслити дружність наших стосунків, і здивувався, бо під сорочкою з короткими рукавами, адже було дуже жарко, відчув холод кам'яної плити.
Через два дні я повернувся до Києва і мене приголомшила звістка, що Давид помер.
Він з мамою пішли на пляж, скупалися, він сів біля неї, простягнув руку зі словами "Бачиш, це дерево я завжди малював раніше" і впав - серце зупинилося.
Ховали ми Давида на Байковому кладовищі - крематорій. Потім попіл відвезли до Москви і дружина розмістила урну в колумбарії на Ваганьковському кладовищі.
Було дуже боляче, але тільки через багато років я зрозумів, що ця смерть нанесла мені міцний психічний удар, оговтатися від якого я так і не зміг.
Допоміг дружині поступити в аспірантуру, писав для неї статті, але наші стосунки провалювалися в якусь яму. Тепер я знаю, що прокляття, яке лягло на мене після того. як я полишив першу дружину, неухильно наближалося до мене - час його реалізації вже наближався, але я нічого тоді і гадки не мав - кочував про кооперативам і фахово падав все нижче і нижче, хоча традиційно всюди був головним архітектором.
Була і радість у мене - я зустрічався із середніми дітьми, а сини все сильніше і сильніше мали браталися, хоча мати у них і були різні і була різниця в 14 років.
У 1989 році ми по почину дружини поїхали відпочивати на Південний Буг - села Сокілець і Печора - неймовірно гарні місця. Я був у захваті від архітектури
часів володіння графів Потоцьких, хоча варварство часів Советікуса вже і понівечило будівлі. Та не зважаючи на цю красу між нами стовпом стали чвари.
Повернулися до Києва. стосунки стали неймовірно скандальні і я, скориставшись тим, що у мене з'явилося замовлення на проектування дачі, фактично переселився до майстерні.
Десь вдень, 12 лютого 1990 року до мене в майстерню з'явилася дружина і сказала: "Я тільки що була у Володимирському соборі. Поставила свічку за твоє здоров'я. Я давно маю коханця і тому подала на розлучення."
Тупо дивися на неї, у мене не було ніяких емоцій. Спокій. Але коли вона пішла, то на мене немов навала пішла - я уявив долю сина і жах скрутив мене в бараній ріг.
Фактично саме з цього дня у мене почалося Розкриття Розширених Сенсорних здібностей.
Не буду описувати цей процес, тим більше, що я його вже описав в окремій сповіді.
Не буду розказувати через що мене протягнула ця дружина, яка, як виявилося, гуляла знатно, а я був певен, що вона займається в бібліотеках і готує дисертацію, статті їй писав... Я рік не давав згоду на розулечння.
Не буду розказувати як страждав наш син, бо він має від народження Розширені Сенсорні здібності і зчитував з нас інформацію.
Пізніше, десь в середині 1991 року, ясновидець та і взагалі відун від народження Тарас Григорович Шейко прочитає мені коротку лекцію, яка звучала приблизно так.
[i]"Якщо Вищі Сили вирішують когось із дорослих людей зробити своїм емісаром, то вони повинні цю людину привести в такий стан, що людина прийме те, що Іде до неї. Цього не треба робити з тими, хто народжується вже таким. Наприклад: я. Моя мама говорить мені один раз: "Знову сусідки мені кістки миють біля другого парадного. Іди, Тарасику, перевір чи це так". Я знаю, що це так, але іду. І дійсно: стоять і голосно говорять про мою маму.
Але, якщо людина прожила вже довге життя, у неї вже відпрацьовані стереотипи сприйняття цього життя, то як її можна привести в стан, коли вона прийме щось Незвичне? Скільки тобі років? Зараз 55? А тоді було 54! От бачиш!
То в такому випадку Вищі сили примушують людину втрачати те, що для неї найдорожче, чи ставлять людину в такі умови, яких вона боїться. Людина боїться тюрми - потрапляє в неї, боїться потрапити під автомашину - потрапляє під неї і так далі.
Ти боявся втратити сім'ю і ти її втратив.
Робиться це для того, щоб розпорошити, розламати кокон твоїх переконань, твоїх стереотипів, твоєї однозначності, бо тільки в такому випадку можна увести в тебе Нове, принципово Нове. І чим більше ти будеш страждати, тим більше є вірогідність, що ти приймеш це Нове. Зрозуміло я говорю?
Пам'ятаєш як ми зустрілися? Мій Голос, а Він у мене від народження, зразу сказав мені хто ти є, я сказав тобі, але ти не повірив. Я сказав тобі, що ти був Адамом. Ти розсміявся, бо прийняв це буквально. А я мав на увазі, що твоя Душа є дуже стара, що вона увійшла в реінкарнацію на Землі тоді, коли були перші люди.
Мені Голос довго не хотів казати чому у тебе так багато дружин. Я умовив його. І Він сказав, що просто твоя Душа завершує Земний Шлях і що на тобі треба підчистити все те, що накопичилося за час проходження нею реінкарнаційного Земного шляху. І це ще не вечір! Повір мені."[/i]
Я тоді мовчав, посміхався, бо все це було немов у фантастичному, а вірніше - у містичному романі.
Заради сина і чогось, що я не міг збагнути, я ладний був терпіти все. Тому навіть на другий виклик в суд явився із впертістю стояти на своєму. Мене навіть не пробила фраза, яку сказала дружина судді,: "Подивиться на мене! І подивиться на це! Між нами розрив в 22 роки! То що може бути у нас спільне?" - "Син!" - прошепотів я. І не дав згоду. Сину було тоді 5 років.
Але коли прийшов третій виклик на суд, то я вже був інший, я пройшов Ініціацію, і тому спокійно відписався "Не заперечую!" і на суд навіть не з'явився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643869
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
22. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Катастрофа.3.
12.02.2016* 19:00
Десь на 10 травня всі матеріали по Огляду-конкурсу були завершені і треба було їх відправляти до Москви. В нормальних умовах їх би відправили поїздом накладним багажем, але ми всі вже опинилися в ненормальних умовах - хвилі паніки від того, що Щось було в Чорнобилі, то накочувалися, то опадали. Тому надійшла команда: везти всі матеріали до Москви вантажівкою. І я, як керівник всього цього проекту, повинен був супроводжувати матеріал, а потім здати його під розпис в канцелярію Постійно діючої Всесоюзної будівельної виставки.
На цей час я вже мав телефону розмову з Борисом і домовився, що приїду до нього у село у гості. Взяв відпустку від дати закінчення відрядження до Москви і, розраховуючи, що з Москви поїду на Донбас, заберу сім'ю, а звідти вже на Волинь. Тому взяв необхідні речі, в тому числі і акварельні фарби, кольорові олівці та великий альбом з гарним акварельним папером, великий термос кави, пакунок бутербродів, рано вранці зустрів вантажівку і ми рушили на Москву. Всі матеріали по списку завантажили звечора.
І почалося наше входження істерію - як тільки перейшли кордон з Росією, як нас почали зупиняти.
Процедура була стандартна: як правило, три міліціонери з автоматами і спочатку тільки перевірка документів. Але достатньо скоро почалася і дозиметрична перевірка. Спочатку нас зупиняли через кожні 50 км, а потім все частіше і частіше. При цьому біля цих постів були організовані великі відстійники для автомашин і вони були забиті вантажівками і навіть легковушками з українськими реєстраційними номерами.
Москва була закрита трьома смугами патрулювання - тут вже нас зустрічало ціле відділення міліції, озброєне, з дозиметрами і навіть в протирадіаційному обладнанні. І кожний раз нас ретельно перевіряли - машину, нас пару разів та наш вантаж, а під брезентовим покривалом стояли вертикально збиті в пачки планшети, 25 пачок та в кожній до 10 планшетів.
Їхали без ночовки. Я, безумовно, дрімав сидячи біля шофера, але він сказав, що хоче як можна скоріше повернутися до Києва, бо треба провідати сім'ю в селі у батьків, куди він їх вже відвіз і що в армії він не один раз водив автомашину без сну.
В'їхали в Москву рано. Я подзвонив другу Давиду, він здивувався, я розпитав його як потрапити нам на задану адресу, він розказав і ми біля 9:00 були на місці. Працівники тільки сходилися. Звантажили планшети і мій шофер зразу поїхав на Київ. А я ще вовтузився із оформленням здачі матеріалу, потім ринувся на Київський вокзал і взяв квиток на поїзд, здається це був Москва-Донецьк, подзвонив знову другу, але вже на його роботу, ми зустрілися і традиційно отримали задоволення від спілкування.
Вийшов на станції Микитівки. Мене зустрічала дружина із сином. Із Москви я привіз їм повний термос морозива. Дружина сказала, що після дороги треба піти в баню, бо я брудний а у її дяді вельми примітивний душ. В бані вона захотіла взяти сімейний номер, але з'ясувалося, що це заборонено. Тоді вона закотила скандал: "Як так? Я із першим чоловіком брала такий номер, а тепер заборонено! При чому тут Чорнобиль?"
Все. Настрій був зіпсований. А коли я ще умудрився сказати по ходу розмови, що вона народилася в Макіївці, а виявилося - в Горловці, то вибух був в сто крат сильніший.
Декілька днів були у її дяді в гостях, познайомила вона мене і сина з родичами, я встиг навіть намалювати кольоровими олівцями край Микитівки - терикони, окремі будиночки, степові рослини на передньому плані і ми поїхали до Бориса на Волинь.
Майже місяць пробули там. Спокійне та врівноважене життя.
Нам виділили кімнату в "готелі" (дві кімнати при їдальні).
Десь, там, далеко, щось відбувається, кажуть атомна катастрофа, а в селі все спокійно.
Всі механізатори колгоспу їли безкоштовно в сільській їдальні (майже комунізм!), то нас приєднали до них. І час від часу були застілля у Бориса дома.
Я малював, гуляли по селу, а воно виявилося великим, Борис возив нас на екскурсії по видатним місцям.
В кінці нашого перебування там почалася гаряча пора збору озимих.
Борис провіз мене зранку показати звідки тече вода, в якій розводять форель та в'юнів, але весь час нервував, поглядаючи на небо.
Маленьке озерце, розміром з калюжу і стоять три короткі вертикальні труби, на яких, здавалося, лежать чисті прозорі випуклі скляні лінзи. Я так і сказав Борису. Він розсміявся: "Це вода так іде із джерел! До війни їх було 5, але німці дві знищили. Он висить кружка. Покуштуй воду!" - " Та я ж не дотягнусь до труби!" - "І не треба. Набери із озерця!" - "Там же жаба плаває!" - "То це говорить, що вода чиста. Бачиш? Вона як сльози!"
Він набрав воду у кружку і відпив. Тоді і я так зробив. Вода було холодна і незвично чиста на смак.
"Поїхали! Скоріше! Боюсь, що мій орденоносець зробить помилку! Завтра буде дощ, то треба встигнути зібрати врожай!"
Ми швидко приїхали у село, а вірніше на поля, де з декількох боків працювали комбайни. І тут Борис, як тільки ми зупинились, вискочив із машини і дав команду: "Зупинити все!"
Провисла тиша.
Він заліз на дах комбайну, до якого ми під'їхали, і як полководець ретельно оглянув поле. Помовчав і дав команду чоловіку, що підбіг до нього,: "Поміняти місцями комбайни лівої та правої сторони! Комбайн із центру відправити на дальню ділянку, а звідти сюди! Виконуйте!"
Я здивовано запитав у нього: "Чому ти дав таку команду?"
"Агроном помилився. Молодий ще. Я по кольору окремі частин поля побачив як оптимально поставити техніку, адже у кожного комбайна свій норов. Якщо не врахувати стан рослини і можливості комбайнів, то буде багато зерна втрачено! І швидкість! Так скоріше зберуть врожай! Прийдеться працювати до пізнього вечора!"
На мене це справило сильне враження, бо вперше зрозумів, що сільське господарство вельми не проста справа і що мій брат явно не просто так має такий великий авторитет на Волині.
В день нашого від'їзду виявилося, що мій середній брат відправив до Бориса свою дружину з доньками. А ми повернулися до Києва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643527
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Десь, я чую, срібні сурми заграли,
Вершник гарцює, готовий до бою,
Від обрію пливуть тихо заграви -
Все так знайоме, знайоме до болю.
По колу іде наповнена чаша,
Танець з шаблями в козацькому колі,
А в казані пшона булькає каша -
Це свято свободи, волі і долі.
Книга таємна є, свічка плавиться,
Бульки у ретортах складного зілля,
Бажання знайти, а не прославиться -
Золота пошуки після похмілля.
Зірки чужі і чужий континуум,
Падіння довкілля у Всемогутність,
Сувора розхристаність веселих дум -
Сміється так в мені чужа присутність.
13.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643525
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.02.2016
21. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Катастрофа.2.
11.02.2016* 14:50
Я підійшов до книжок, витягнув потрібну, прочитав потрібну сторінку про викиди в разі аварії на атомній електростанції і сказав дружині: "Справи кепські. Вам треба їхати з Києва."
"А ти?"
"Я працюю, ти ще в декреті. То мені подзвонити Борису?"
"Ні. Я хочу поїхати до Микитівки. Там брат мого батька живе, мій дядя. І ще є родичі. Я там давно не бувала. Ти же знаєш, що мій батько з Донбасу. Я народилася в Макіївці."
"Можеш подзвонити їм? Вони погодяться?"
"Подзвоню!"
А я поїхав до братів. Попереджати.
Субота. Всі дома.
Середній брат і його дружина працювали разом на військовому заводі. Коли я приїхав до них, то вони, як і всі кияни, вже знали, що щось трапилося в Чорнобилі. Якась аварія. Нічого серйозного.
"У нас воєнний завод. Якби щось серйозне трапилося би, то нас піднімали би по тривозі. А так - нічого. І взагалі - звідки ти знаєш що це щось серйозне? От у понеділок вийдемо на працю, то приходь до нас після роботи, ми тобі розкажемо новини" - сказав середній брат.
Молодший брат навіть слухати не став - назвав панікером і вист за двері: "Тут у нас творчий процес, а ти зі своєю дурницею!" Одним словом - художник.
В понеділок, 28.04.1986, зранку, на своїй роботі я розказав те, що знав і почалося: мене обзивали провокатором, панікером, ворогом - адже що взяти з того, кого виключили із партії!
У вівторок, рано вранці, 29.04.1986, я поїхав в Центральні залізничні каси на бульварі Шевченка і в своїй касі ветеранів війни спокійно взяв квиток дружині на 2 травня. Я міг би взяти і на 1 травня, але подруга моєї дружини та в минулому моя дипломниця народилася 1 травня і вона ще тиждень назад запросила нас на святкування цієї події, здається їй сповнялося 25 років, на шашлики в лісі Пущі Водиці. В операційних залах залізничних кас людей було мало, у касу ветеранів війни я був другим і за мною ніхто чергу не займав.
З кас поїхав на роботу і сказав, що взяв квитки і що дружина із сином їдуть із Києва. Боже, що тут почалося! Мій начальник у ввічливій формі попросив мене не розповсюджувати панічні думки (як ні як, а інтелігент!), а підполковник у відставці, який довгий час працював заступником директора інституту по господарству, а потім, коли підійшов надпенсійний вік, був спущений до нас у відділ "парашутистом", активний партієць та патріот, почав волати, що мене необхідно викликати на розгляд громадськості, бо такі як я....
Одним словом - звична ситуація в усіх установах тоді.
Після роботи я знову зробив вояж по братам.
Середній брат сказав, що на їх п/я 24 все спокійно, були збори по виробничим ділянкам, що дійсно в Чорнобилі є аварія, але нічого страшного немає. Молодший брат навіть розмовляти не став, а його дружина сказала мені: "Вітінька! Все вирішує Коленька!"
У середу, 30 квітня, я до молодшого після роботи не заїжджав, заїхав тільки до середнього, але тепер я почув, що дійсно все нормально, що у них на всяк випадок розст апарати Гейгера по ділянкам заводу і показники в нормі.
Все.
Більше я їх не турбував. Значно пізніше дружина середнього брата скажіть мені: "Віктор! Ти не переконав нас! А повинен був переконати!"
Скільки разів я потім буду чути цю сакраментальну фразу від різних людей по різним причинам!
Перше травня ми гарно зустріли в лісі - вогнище, мила компанія, шашлики, вино та навіть співи. Дощик, перший злегка радіоактивний дощик, що окропив в той день Київ, нас не застав в лісі, ми були дома, бо з малою дитиною, а Бажену було півтора роки, особливо не погуляєш. Є фотокартка, на якій я тримаю сина на руках в той день в тому місці.
Другого травня я посадив дружину та сина в поїзд на Донбас. Вагон був навпіл пустий. В їх купе їхала жінка з двома дітьми із Прип'яті і вона почала розказувати як їх евакували. Слухаючи її, дружина з вдячністю дивилася на мене.
А 3.05.1986 року в Києві грянула паніка. Черга до залізничних кас була довжиною аж до метро "Університет". На роботі всі дивилися на мене як на людину, яка нібито щось у них вкрала. Наш праведник від Компартії мовчав. А через п'ять днів я почув, що він матюкається, бо не зміг пробитися до військової каси, щоб взяти квиток для своїх онуків.
Та мені вже було не до них, бо з усіх областей почали звозити планшети на конкурс. Я окопався в Актовому залі - з двома помічниками перевіряв оформлення, виправляли помилки, лаявся з авторами та представниками і додому приїздив виснажений і все думав про то, як там моєму сину та його матері в Микитівці.
Тоді мене вразили львів'яни.
Районний архітектор - молодий чоловік років під 30 та дві гарні панянки такого ж віку, його помічниці, приїхали із Львова до Києва на джипі. Окрім планшетів з ілюстраціями села, яке виставлялося на конкурс з цього району, їх машина була навантажена хлібом в спеціальній упаковці, головками сиру та м'ясними виробами в упаковках та банках, сухими ковбасами, каністрами з пальним та водою, ящиками з горілкою. Вони пили та їли все своє. Навіть мали спеціальну кавоварку!
Перше, що вони зробили, так вручили мені - "Ви ж керівник всього цього, пане!" - 10 пляшечок горілки "Столичної" по 100г, які тоді часто вішали на ялинки на Новий рік (зовсім нещодавно остання з них, пуста, кудись ділась у мене), потім попросили швидко продивитися їх матеріал, зробити зауваження. Зауважень було багато. То вони працювали як прокляті дві доби, навіть ночували хтось в джипі, а хтось в Актовому залі, все швидко зробили і поїхали додому. Але пиячили знатно.
Тоді багато хто почав пиячити, бо пішов поголос, що горілка знімає радіацію.
Врізався в пам'ять кумедний випадок.
В найближчу суботу десь біля 9:00 я вирішив купити собі пару літрів пива. Спустився на перший поверх, вийшов з парадного і пішов вздовж будинку до магазину, який був в кінці будинку. Раптом я почув несамовитий крик звідкись зверху: "Мужик! Мужик!"
Мимоволі оглянувся - окрім мене біля будинку нікого не було.
Невже мені кричать?
Підняв голову.
З 14 поверху якийсь чолов'яга перехилився через огорожу лоджії і побачивши, що я дивлюсь на нього, закричав: "Каберне бери! Каберне!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643035
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Знову падає сніг.
А я розкатав губу на весну.
Чорні ворони інспекцію роблять
І по снігу карбують сліди від ніг.
Холодно. Ляжу і знову засну -
Сни весну відновлять.
11.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643034
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2016
20. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Катастрофа.1.
10.02.2016* 15:50
Борис, виявляється, був депутатом Верховної Ради України п'ять разів підряд - таке тільки в Радянському Союзі могло бути, щоб людина мала таку постійну роботу! Таких як він було багато тоді серед депутатів, тому у нього, як і у його колег по Раді, був постійний номер-люкс в готелі "Україна", на час сесії.
25 квітня 1986 року десь вдень він подзвонив мені: "Здоров! От що: сьогодні тобі треба на 19:00 бути у мене в готелі. У вестибулі підійдеш до чергового і скажеш, щоб він подзвонив Левчишину. Я вийду і заберу тебе до себе! До зустрічі, брате!"
Він гонористо спустився по сходам, помахав рукою черговому, той навіть легенько вклонився йому, взяв мене під руку і провів по сходам наверх.
"Ох, Вікторе, у мене радість: я таку операцію провернув!"
"Секрет?"
"Та ні! Я у КДБ купив 10 списаних газиків по 150 карбованців штука!"
"Так дешево? Чому?"
"Вони пройшли свій ресурс. По документам." - і хитро подивився на мене.
"То у тебе тепер буде великий автопарк в колгоспі?"
"Жодної мені. Обком партії, облвиконком, персонально пару секретарів, одним словом: мені - жодного. Все для партії, все для народу!" - і засміявся.
Перед дверима його номеру призупинилися.
"Там у мене сидить бувший командуючий Закарпатським військовим округом, начальник одного відділу у Верховній раді. Повинен от-от підійти один, скажемо так, адвокат і будемо святкувати закінчення сесії. Завтра додому!"
В номері дійсно сидів дуже старий за віком генерал з багатьма зірками на погонах та з іконостасом орденських планок на кітелі, цивільний чолов'яга в шикарному костюмі з пронизливим поглядом та посмішкою змовника. На столі стояли кавові чашки, закутаний, судячи з усього, чайник із кавою, на тарілках лежали мандарини, міцні і великі червоні яблука та шоколад.
"Мій брат!" - об'явив Борис. Всі покивали головами. "Він архітектор". Всі знову увічливо нахилили голови. "Так! Почекаємо ще Петра, він от-от буде, і почнемо, товариство!" - сказав Борис - "Ти, поки що, наливай собі кави, бери шоколад та фрукти."
З недовірою налив собі каву, але вона виявилася міцною та запашною, такою я ще не бавився навіть у Львові. Борис змовниць посміхнувся, відчувши моє здивування.
Вони про щось загальне говорили, я не слухав, бо зосередився на каві і до того ж відчував себе не у своїй тарілці.
Грюк у двері, прийшов очікуваний Петро - розхристаний, жвавий, навіть веселий. Всі зраділи йому, але, як мені здалося, більше тому, що нарешті всі у зборі. Я ламав голову: навіщо Борис мене запросив, це потім я мав багато разів нагоду переконатися, що він любив ставити людей у провокаційне становище і тоді явно він хотів не мені, а своїм товаришам полоскотати нерви.
"Так, товариство! Закриваю вхідні двері в першу кімнату на ключ, тут тільки щільно закриваю ці, враховуючи, що у нас сухий закон, ми будемо пити виключно коньяк чекушками!" - з цими словами він витягнув із шафи великий ящик в паперовій обгортці, зняв її і ми побачили штук 50 чекушек, тобто пляшечок по 250 г кожна. - "Я визнаю тільки наш, закарпатський коньяк!" - "Найкращий у світі!" - сказав радісно генерал.
"Закусувати ми будемо волинянськими виробами! М'ясо в шлунку тварини і в'ялений в'юн! Хліб київський, вибачте!" - він немов фокусник витягнув ящик з рибою, ящик з м'ясом, пляшки з березовим соком, який був настояний на яблуках, трилітрові банки з квашеними огірками та помідорами - "Все виключно натуральне! Українське!"
По тому, як генерал спокійно сидів, а два інших чоловіка витягували із серванта тарілки, виделки, ножі, полотняні серветки, я зрозумів, що цей ритуал у них звичний. Борис упивався процесом підготовки до пирушки. Я зробив порух, щоб допомогти в чомусь, він вказав мені: "Сиди! Ти - мій гість!"
Пирушка була знатна - вишукана, з анекдотами: тонкими (цивільні) і суто українськими (Борис), з іронічними висловами генерала, зі сміхом і відчуттям повної свободи. І неймовірно смачно. Мене вразило м'ясо, яке, виявляється, було розпластане, пересипане гірчицею в зернах, трохи посолене, згорнуте, засунуте в шлунок тварини, а потім на три місяці закопане у землю. Про смак в'яленого в'юна взагалі мовчу.
До метро на площі Товстого, благо це було недалеко від готелю, Борис провів мене таким чином, що я встиг на останній поїзд на Оболонь. Ми обнялись, пожали руки один одному і я поїхав додому. Від станції "Мінська" шлях до будинку забрав певний час і я дома був біля 2:00. Мене чекала мов фурія дружина: "Візьми свого сина! Він не спить! Вимагає пісень! Привчив! Мені зранку їхати віддавати кофту і взяти гроші!" - кричала/шипіла дружина. Я себе відчував винним - їй дійсно треба було це зробити, адже вона в'язала кофту три дні!
Взяв сина на руки, він звично вмостився у мене на руках, і я почав ходити по кімнаті та наспівувати йому пісні. Він був збуджений, бо наревівся, і довго ще схлипував у мене на руках. Раптом за вікном я почув голос у мегафон: "Станьте в ряд! Шофер машини номер , мать твою, стань в ряд!" І матюки. Заінтригований я із сином на руках підійшов до вікна.
Вікна будинку виходили на Богатирську, на проїжджу частину, фактично на шосе. Напроти будинку був розташований автобусний парк. І я побачив, що всі автобуси вишикувалися в ряд, а один вирішив бути самостійним, то міліцейська машина з мигалкою заганяє його в ряд. Що за чортівня? В пів третьої ночі?
Поки я стояв та роздумував над цим, колона почала рухатися, повернула праворуч, вийшла на паралельну вулицю і поїхала в бік Вишгорода. У мне чомусь промайнула думка, що колона іде на Чорнобиль.
Ліг спати. Дружина дуже рано поїхала по своїй справі і в 10:00 вже була дома. Як тільки зайшла до квартири, то прямо від дверей сказала: "Я знаю що трапилося. Чорнобиль вибухнув. Напроти мене в метро сидів як чіп п'яний чолов'яга і ритмічно вигукував: "Як гарно! По двісті спирту дають! Чорнобиль вибухнув! То по двісті спирту дають!""
Ми тоді не знали, що 0 1:23:50 вибухнув четвертий реактор в Чорнобилі. Але я підійшов до книжкових поличок, витягнув довідник по фізиці, прочитав потрібне, і сказав дружині: "Справи кепські. Треба вам їхати з Києва."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642842
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
09.02.2016
Сьогодні я отримав по ЕП (Електронна Пошта) листа від мистецтвознавця та художника Олени Голуб. Суть така: іде формування Енциклопедії Сучасної України (судячи з усього це буде віртуальна версія, а може і не тільки), в цьому процесі О. Голуб бере активну участь і вона прислала мені попередню версію статей про мене та про моїх старших доньок.
Доньки є професійними художниками, бо кожна з них закінчила відповідний вуз і відповідним чином реалізувалася.
Про себе я прочитав, виправив помилки, дав уточнення і відправив авторці з вдячністю.
І раптом замислився. Промайнула якась думка і щезла.
Витягнув текст зі своїми правками і ще раз перечитав фрази:
"... - архітектор, графік, поет, письменник. ..... Автор статей з питань містобудівництва та архітектури, банківської справи, державотворення і безпеки України, парапсихології та езотерики."
Все правильно: архітектор - наробив десь до двох десятків проектів, з яких тільки 5 реалізовані; графік - маю до сотні різноманітних художніх творів в різних техніках, поет і письменник - маю в Клубі поезії опублікованих (віртуально) на сьогодні 1221 творів, з яких більше 1000 вірші, а інше - проза. Вірші починають друкуватися в твердому вигляді.
Все правильно: були статі в наукових та фахових журналах по містобудівництву і архітектурі, по парапсихології і по езотериці, по банківській справі, статті по державотворенню та національній безпеці на шпальтах газет...
Що ж мене зачепило? Що незвичне прийшло на думку?
І раптом зрозумів! ПОЕТ І ПИСЬМЕННИК!
Дорогі Колеги!
Ми і не помітили, як перейшли жити в принципово нову реальність в Мистецтві!
Хто в Радянському Союзі міг бути художником? Той хто мав відповідну освіту і заробляв собі на життя цим фахом. Точно так було і з поетами та письменниками - треба було мати відповідну освіту. Безумовно, були виключення, але вони тільки підкреслювали закономірність.
Хто зараз є членом Клубу поезії в Мережі? Кожний, хто пише вірші і вирішує показати їх іншим людям. Я десятиліттями писав вірші виключно для себе, бо це був один із засобів самолікування. Як і малював так само. Декілька своїх робіт продав, декілька подарував і досі горюю, що так зробив. Мої доньки, які є професійними художниками, продають свою творчість, а я немов реалізую стару версію про "башту із слонової кістки".
Мене умовив середній брат увійти в Клуб, де він був. Увійшов. сподобалося.
В Клубі є поети неймовірно оригінальні і талановиті, несподівані, багатогранні! І всі вони поети тому, що творять, а не тому, що заробляють собі на хліб своєю творчістю. І таку можливість дав їм Інтернет, який я називаю Мережею!
Раніше поет-початківець оббивав пороги видавництв і умовляв, щоб його видали. Його видавали якимось тиражем. Було невідомо чи куплять його книжечку. А потім - скільки читачів її прочитають. А потім - скільки запам'ятають. А в Клубі?
Я в Клубі з 27.09.2012 року. У мне є один вірш, який на зараз зібрав 616 читачів. А в Клубі є поети сильніші за мене, які в ньому більше за мене і у них декілька тисяч читань! А ще є ті, хто колекціонує твори, що їм сподобалися! І вони самі формують собі Поетичний рай!
І головне: ми всі з вами є митцями, поетами та письменниками по покликанню душі, а не по "корочкам".
Багато десятиліть назад я прочитав фантастичне оповідання, в якому розказувалося про те, що кожний графоман зможе видати свій твір в 1 примірнику. Наше Зараз перекреслило цю фантазію, бо мені не прийшлось в Клубі зустрічати графоманів. Є відверті чи приховані ідеологічні вороги, є заздрісники, є різного таланту творці, є пустушки, які зареєструвалися, але жодного твору свого не винесли на розсуд колег та читачів. І це нормальне - таке наше життя.
Але МИ - ВСІ ПОЕТИ і ПИСЬМЕННИКИ!
Прийміть, мої колеги це моє усвідомлення і мою радість за вас!
То будьмо толерантними один до одного!
То будемо поважати творчість кожного з нас!
Бо цього варті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642524
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2016
19. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Напередодні 3.
08.02.2016* 18:10
Зараз в моїй пам'яті не залишилась згадка про щось особливе в селі на Волині, інспекцію якого я виконував, навіть його назву забув. Пам'ятаю, що та робота була виконана дуже швидко і наприкінці її я сказав заступнику обласного архітектора, який всюди мене супроводжував,: "У мене є прохання до вас!"
Він посміхаючись подивився на мене і сказав:
"Я здогадуюсь про що мова буде іти"
"Хіба? Я заінтригований."
"То кажіть."
"Мій батько живе в Ківерцах, то можна хоча б на хвилин п'ятнадцять заскочити до нього? Хочу познайомити його зі старшою онукою."
"Можна. І це все?"
"Ні. Я знаю, що тут працює головою колгоспу мій двоюрідний брат..." - "Нарешті! А я все хотів запитати вас чи не родич ви Бориса Олексійовича Левчишина!"
"Ви знаєте його?"
"Ще б пак! Голова ради голів колгоспів області, член президії обкому партії, з великим іконостасом орденів і медалей, навіть два ордена Леніна має! Вельми відома особа! Заїдемо спочатку у Ківерці, а потім поїдемо на Маневицький район, хоча Годомичі, де ваш брат головує, знаходяться на півдорозі до райцентру."
Поїхали.
Адресу батька я знав, але спочатку заїхали до військкомату, бо там заступнику обласного архітектора було простіше розпитати як проїхати на цю адресу - "Там мій старий знайомий!" - і от автомашина зупинилася напроти паркану потрібного будинку.
Я вийшов із авто, сказав Оксані, моїй доньці, щоб вона почекала коли я її покличу, із тьохканням у серці підійшов до хвіртки.
Не встиг навіть торкнутися її, як з'явився мій батько. Я почав говорити: "Здрастуй, тату, я..." - та він мене перебив: "Ти чого сюди явився?"
У мене було таке враження, що мене несподівано вдарили під дихання.
"Ти чого сюди явився? Я не виховував тебе, хоча справно платив вам аліменти, то чого ти з'явився? Мені від тебе і від вас нічого не потрібно. Іди геть."
"Так я..."
Він повернувся спиною і пішов від мене, зайшов у хату.
В очах у мене було темно.
Пішов до машини, а в ній не витримав і заплакав. Шофер повільно почав їхати, донька тихо мені казала "Заспокойся, батьку", а заступник обласного архітектора здивовано сказав: "А ваш батько теж був членом обкому партії."
І ми поїхали в Годомичі.
По дорозі мій колега по фаху сказав: "Борис Олексійович теж дарунок! Ми з ним намучились, коли проектували та будували будинок правління колгоспу в його селі. Ми мене повинні зрозуміти: в селі вже сформований був центр, бо там розташувалася школа, сільрада та клуб, а він вирішив, що його контора буде на краю селі і настояв на своєму! Поближче до виробництва - до току та їдальні!"
Авто зупинилось біля двоповерхового будинку. Я сам зайшов у будинок і у когось на першому поверсі запитав: "Голова у себе?" - "Так. В кабінеті."
Піднявся на другий поверх і постукав у престижні на той час дерев'яні двері.
"Хто там грюкає? Чому грюкає? Заходь! До мене заходять без грюкання!"
Я зайшов у кабінет.
Напроти мене за великим столом з масою телефонів сидів міцний рудий чолов'яга в офіційному костюмі та при галстуку, якого я знав фактично тільки по фотокартці.
"Хто ви? Чого треба?"
"Я Віктор Левчишин."
"То і що? Я теж Левчишин!"
Я подумав: "Ну, все. І тут мене не визнають."
"Я тут з інспекцією, то вирішив заїхати до брата."
"І що? До якого брата?" - а самого очі грають бісом.
"Борисе, я твій брат,"
"Хіба?"
"Добре. Я помилився," - і я повернувся до дверей.
"Зупинись!"
Зупинився. Повернувся до нього.
"У батька був?"
"Був."
"І що? Вигнав?"
"Так."
"От гімно! Не переживай: він у мене пів будинку вкрав! Ти на чому приїхав?"
"Мене привіз заступник обласного архітектора. Зі мною моя донька Оксана."
"А-а, цей негідник. Пішли поздоровкаюсь з ним. І з небогою познайомлюсь! А твій батька вирішив, що ти хочеш пред'явити свої права на його майно. Все йому мало. Когут!"
"Яке майно? Навіщо воно мені? Ідіотизм!"
"Отож!"
Вийшли із будинку, підійшли до авто і Борис з виглядом та статурою головного командуючого поздоровкався з моїм колегою і сказав: "Мій брат і його донька залишаються тут, а ви можете їхати собі."
"Борисе! У нас квитки на Київ на завтра" - вигукнув я.
"Ну і що? Мій шофер відвезе вас на поїзд! Не переживай! Переночуєте у мене!"
Коли я забирав свої речі, то почув, як мій колега прошепотів: "Ну і фрукт!", а потім сказав мені: "То я радий, що ви так гарно зустрілися з братом!" - і посміхнувся.
Увечері ми трохи поговорили з Борисом. Я побачив його батька, рідного брата мого батька, якого Борис забрав до себе доживати. Його батько теж довгий час був головою колгоспу в рідному селі Олександрівка на Вінниччині. Наша мати говорила, що у Бориса була неймовірної доброти мати. Була.
Пригадали, як Борис закінчив 7 класів і приїхав до Києва поступати в річковий технікум, як я з ним ходив туди і досі цей будинок на Подолі, біля Червоної площі сприймаю як цей технікум, хоч там давно вже його нема, як Борис купив мені особисто кило огірків за 10 копійок і це мене вразило, як і самі огірки своєю свіжістю та розміром... Дивні згадки юнацтва. Борис був на 7 років старший за мене.
Пам'ятаю, що він до нас заїжджав після Армії - служив у Чирчику, пройшов офіцерські курси і у звані молодшого лейтенанту танкових військ демобілізувався. По дорозі додому заскочив до нас на півдня.
Бач! З того часу ми і не бачилися, а він став великою людиною - закінчив сільськогосподарський технікум, праця агрономом МТС, головування в колгоспах і нагороди... які просто так не давалися сільським.
Борис, Борис! На Подолі говорять з наголосом на першій голосній: БОрис! Досі згадую його зі щемом на серці, бо він, напевно, один із не багатьох, кого вбила Перебудова. Та про це, маю надію, я ще встигну розказати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642293
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016
18. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Напередодні 2.
07.02.2016*16:30
Дивна річ пам'ять: шматками випливає щось у згадках, а щось провалюється, а потім випливає несподівано. Так сьогодні вночі, коли я прокинувся від прояву хвороби, раптом виплило, що село, яке я описав вище, було не в Одеській, а в Херсонській області, хоча оригінальні вислови обласного архітектора Ану і фіксуються як його. Пригадалось, що він своєрідно характеризував гагаузів, адже мені треба було їхати в якесь село Болградського району, де жили болгари та гагаузи,: "Ви знаєте як виникли гагаузи? Турок полюбив болгарку чи болгарин полюбив туркеню, але ні турки, ні болгари цього не схвалювали, то закохані тікали у плавні. Так виникла спочатку маленька група, а потім і нація, виникнення якої ґрунтувалося виключно на любові. Потім туди домішалися татари з болгарами. Коктейль! Але на любові все побудовано було. То я питаю, чому вони в більшості своїй такі некрасиві, чому так багато клишоногих?"
Багато часу пройшло. У мене, напевно, вже еклер наступає, вибачте - піддався анекдоту, склероз наступає. Та спробую долати його.
Східну групу областей я вирішив пройти за раз, починаючи з Тернопільської.
Старшій доньці вже було 24 роки, вона вчилася в Київському художньому інституті, а тут у неї канікули, то я і взяв її з собою - хотів познайомити її зі своїм батьком, а раптом!
Тернопільські села залишили в моїй пам'яті згадку про толоку і традицію суцільної забудови вулиць високими парканами. В них були ворота, хвіртки, а вся забудова ховалася за ними.
В одному із сіл я потрапив на збори селян, коли вони розписували чергу толоки по кутам села. Виявляється, що план толок розписувався на півроку. Якість робіт та сама народна архітектура вражала своєю якістю і самобутністю.
Безумовно причарував сам Тернопіль, особливо його маленька історична частина. Традиційно селами завідував заступник обласного архітектора. Тоді там був молодий хлопець і він з гордістю повів нас у кафе, яке існувало споконвіку, і в якому все дихало європейськими традиціями.
Коли я закінчив свою роботу, то обласний архітектор домовився із обласним архітектором Рівненської області що нас передадуть з рук в руки на кордоні областей. І це відбулося як в шпигунських фільмах.
Біла "Волга" примчалася до кордону областей і розвернулася, щоб їхати назад. На відстані двох метрів стояла така ж біла "Волга". Із неї вийшов молодий чоловік з квітами і коробкою якихось особливих цукерок місцевого виготовлення. Квіти та цукерки він вручив моїй доньці. А після ритуалу рукостискань ми сіли в його автомашину і два авто одноразово рвонули по шосе в різні боки, на якому окрім наших автомашин іншого транспорту не було.
Забудова сіл, які заявили на конкурс, в Рівненській області нічим особливим не відрізнялася, але дві події врізалися в пам'ять.
Колись заступником обласного архітектора Рівненської області був мій однокурсник Льова Тимошенко. Він говорив мені, коли повернувся до Києва, що здав свої повноваження молодому архітектору Львівської школи. Якщо не помиляюсь, то прізвище у нього було Дубина. Здивував він мене своєю ретельністю - нам треба було оглянути декілька сіл в різних кінцях області, то ми виконали цю роботу за два дні - вставали рано, сідали в автомашину і гайда. На другий день, так трапилося, що ми зранку встигли тільки випити по філіжанці кави з якимись кнедликами, потім моталися по селам без обіду і десь в 18:00 закінчили роботу голодні до болі в голові. До того ж, була неділя і ми явно не встигали нікуди доїхати, щоб нормально поїсти.
"Я зараз вирішу всі питання" - сказав Дубина.
Ми приїхали на край якогось села, зупинилися на великій заасфальтованій ділянці і він пішов до двоповерхового будинку. Вийшов з нього з якимсь чолов'ягою, вони погомоніли, і він повернувся назад: "Я зв'язався із обласним. Він просить почекати його. Буде через хвилин 30-40. А ми зараз поїдемо на наше місце."
Через п'ять хвилин відкрилося двоє високих гаражних воріт з краю двоповерхового будинку і з будівлі повільно виїхали дві вантажні автомашини, кузови яких були закриті брезентом. Утворилася кавалькада: наша машина попереду, а за нею дві вантажівки.
Вздовж шосе як ліворуч, так і праворуч був степ без дерев та кущів. І раптом, як по команді всі три автомашини одноразово, синхронно повернули ліворуч і, витримуючи між собою дистанцію, ринулися кудись в поле, яке явно мало пониження до обрію. Здавалось, що на обрії знаходиться якась смуга зелені.
Коли ми наблизилися до неї, то я побачив, що це дуже високі кущі і в них вирубані арочні отвори. Кожна машина без будь-яких маневрів, як йшла, так і увійшла кожна у свій капонір. По майстерності цієї операції я зрозумів, що шофери відпрацювали цей маневр до автоматизму.
Проїхавши в масив кущів, машини зійшлися і стали навколо великої галявини, яка повністю перекривалася кронами дерев.
Ми вийшли з авто і Дубина сказав: "Почали ловити вертольотами, негідники! Поки ми все організуємо, то і обласний приїде. Просив без нього не починати!"
Я мимоволі розсміявся: адже це був епігей боротьби компартії з алкоголізмом і на місцевому рівні за допомогою цього зводили рахунки різні начальники.
Брезенти з вантажівок були ретельно розстелені на землі. Коли я побачив чим вони були навантажені, то зрозумів, що вони давно навантаженими стояли в своїх боксах на готовності до руху. І почалось вивантаження - дрова і розкладні стільчики, ящики з мінералкою, горілкою і коньяком, овочі та навіть столик для приготовлення їжі, корзини із овочами та фруктами, мішок картоплі, м'ясо в маринаді, ковбаси та солоності, великий копчений окорок та багато різноманітних баночок із консервами. Із кабін вантажівок вийшли жінки і почали все готувати, а три шофера зайнялися шашликами.
На приїзд обласного архітектора все було готово і його прийшлося чекати буквально хвилин п'ять.
Та гулька була! Але що мене здивувало, так це те, що ніхто п'яний не був
Десь після 22:00 при світлі ліхтариків, не фар авто машин, конспірація (!), а ліхтариків, все було зібрано, сміття в окремі мішки, і автомашини точно так, як в'їхали синхронно, так і виїхали, а на шосе легкові поїхали ліворуч, до Рівного, а вантажні - до себе у село.
На наступний день відбулась передача нас на кордоні із Волинською областю з рук в руки. Коли ми сіли в автомашину волинян, то моя донька тихо запитала у мене: "А чому нема квітів і цукерок?" Я розсміявся.
Але Дубина, перед тим, як передати нас по естафеті, показав нам Тараканівський форт. Враження було приголомшливе: в полі стоїть бугор, коли під'їжджаєш до нього, то виявляється. що це штучна гора, а в ній зверху до низу фортеця, яка була побудована на вказівці Барклай де Толе. Та про неї не буду говорити, бо тепер про неї в Мережі багато матеріалів і фотокарток. Дивно єдине: досі цей феномен не використовується як туристська принада.
О! Згадав!
Дубина нас тоді відвіз зранку ще в одне особливе місце на стику трьох областей, Рівненської, Львівської та Волинської. Велике озеро. З краю його стоїть простий торговий ларьок. У віконці дорідна українка в одязі народного типу, з вишиванкою. Вздовж шосе в декілька рядів стоять автомашини з номерами цих областей та з іншими номерами. Дубина вийшов з авто і пішов вперед, вигукуючи: "Обласна архітектура! Пропустіть!" Нас неохоче пропускали. Коли ми порівнялися з ларьком, то він пробрався до нього і про щось переговорив із жінкою. Повернувся і сказав: "Треба чекати. Перша підвода от-от підійде".
От і з'явилися коні із підводою, накритою великим рядном і з неї до кіоску почали вивантажувати хлібини. різного розміру. Дубина сказав: "Цей хліб пече одна родина вже 200 років в домашніх умовах. Секрет не передають. Хлібина не черствіє до семи днів. Дають по хлібині на людину. Вийдіть, щоб вас бачили" - і пішов до ларька. Повернувся з чотирма хлібинами - мені, моїй доньці, шоферу і собі.
Ми у Києві були через п'ять днів і хліб дійсно був ще свіжий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642036
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2016
Сніг зійшов - зняла білий одяг зима
І за вікном оголилась чорна земля,
А на ній:
Пусті пляшки і тисячі бенників*,
Папірці, пакети і презервативи,
Швабри, ганчірки і залишки віників,
Трупи ялинок і купи полови.
Так відбувається завжди, кожну весну
П'ятнадцять поверхів її так святкують -
Непотріб душі кидають на запашну
Землю і ретельно її цим шанують.
07.02.2016
К.
-----
* бенник - окурок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642033
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.02.2016
17. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Чорнобиль. Напередодні 1.
05.02.2016* 17:30
Бонзи правлячої партії в Радянському Союзі завжди прагнули створити собі нерукотворний пам'ятник, тому нічого дивного не було в тому, що перший секретар Київського обкому КПУ пан Цибулько в кінці 1985 року дав команду розглянути питання про перетворення Чорнобильського району у взірець забудови сіл. Відповідна вказівка прийшла в УкрДНПІсільбуд і комплексна команда фахівців під керівництвом головного архітектора інститут Володимира Тихомирова відправилася дивитися суть справи. Враховуючи неймовірно високу державність задачі, в поїздках по селам нас супроводжували перший секретар райкому та голова райради, а це автоматично забезпечило після підсумкової наради знатний стіл з коньяком та високоякісною горілкою "Житомирська", яка не йшла ще у відкритий продаж.
Паралельно до цього Україна готувалася до Всесоюзного традиційного огляду-конкурсу сільської забудови, який проводився один раз в 5 років і він припадав на 1986 рік. В силу цього 1985 рік був роком інтенсивної підготовки: з районів та областей приходили заявки кандидатів на участь у цьому конкурсів, а наш інститут повинен був перевірити відповідність цих кандидатів високим критеріям конкурсу, а потім обробити всі матеріали і представити у Москву. Ця робота починалася під керівництвом Тихомирова, я був у нього заступником, але потім вся ця марудна робота перейшла до мене. Необхідно було зробити інспекцію 25 областей, а в них декілька сіл, фахівців не вистачало, то я взяв на себе 7 областей.
Грішний, бо в цей список включив Волинську область, маючи надію, що побачу свого батька, який жив в Киверцах та двоюрідного брата Бориса, про якого я тільки знав, що він є головою якогось колгоспу. Включив собі і Вінницьку область, маючи надію, що потраплю в село, де народився мій батько.
Мені необхідно було обробити два "пакети" областей: "Одеська, Миколаївська, Херсонська та Вінницька" і "Рівненська, Тернопільська та Волинська".
Пройшло багато часу, багато що забуте, але багато що і врізалося в пам'ять.
Спочатку був Південь.
Тоді обласним архітектором Одеської області був молодий розвеселий чоловік, німець за національністю з прізвищем, здається, Ану.
Це мене розвеселило, бо мимоволі пригадав, що зі мною в сержантській школі був киянин, теж німець, з подібним прізвищем. Командиром відділення був молодший сержант по національності мордва чи комі, який неймовірно погано говорив по-російські, а писав так, що лікарський почерк був каліграфічним порівняно з його почерком.
І от раптом в кімнату, де ми вивчали телефонний апарат, з'явився аж генерал-майор зв'язку! Після слів: "Вільно! Сідайте!" цей перевіряючий вирішив познайомитися із курсантами, взяв журнал, де першим був записаний Жора Ау. Генерал довго дивися в список, потім бадьоро сказав: "Курсант У!" Ми мовчали. Ніхто не встав.
Тоді генерал подумав трохи і сказав: "Курсант Уу!" Мочання. Всі сидять. Але нас вже починав розбирати сміх.
Генерал вже невпевнено каже: "Курсант Уа?" Мовчання. Ми ледве стримуємо сміх.
Тоді генерал махнув рукою і сказав: "Курсант Уну!" І тут ми не витримали - гримнули сміхом, бо тоді Уну був главою ООН.
Коли ми і генерал з нами разом відсміялися, він дав команду: "Курсант, якого я пробую викликати, встаньте!" Жора - коса сажень в плечах, тихо і ніяково встав. "Як ваше прізвище?" - "Курсант Ау, товариш генерал!" - "Не додумався!" - сказав генерал - "Хто ви по національності?" - "Німець." - "Не додумався! Безумовно: німець! Сідайте!"
Розказав цю історію обласному архітектору, посміялись, а потім він мені і каже: "Село, яке будете дивитися, особливе! Там голова - українець, Герой Соцтруда! Але тримайтесь, бо будуть іспити!" - "Які?" - "Не скажу! Загубиться ефект!" - посміхнувся він.
Чесно: не пам'ятаю який це був район, і назву села не пам'ятаю. Районним архітектором була молода бойова жінка і вона повезла мене в то село на "козлику".
Під'їзд до села вразив: голе чисте поле, бо врожаї зібрані, і раптом на обрії масив дерев. Ліс? Ні! Виявилося, що це і є село - все в зелені. Чисті вулиці засаджені деревами, дійсно Палац Культури - із зимовим садом, з декоративним басейном, з афішами нових фільмів та анонсами приїзду якихось музичних колективів, гарні чисті будинки і садиби. Мені здалося, що я потрапив у завтрашнє Майбутнє!
Голова зустрів нас офіційно, говорив теж підкреслено офіційно. Районна архітектор м'яко сказала: "Нам би сьогодні додому!" - "Завтра! Завтра підпишу вам відрядження. Ти покажи йому село, а в п'ять годин бути тут!"
Виявилося, що це було показове село, така собі оаза в степу, а життя місцевих жителів - оаза в загальній пустелі сільського життя області.
В п'ять годин ми були в кабінеті голови колгоспу. Він сказав моїй супутниці: "Молодець! Точна!" і відкрив двері в стіні. А за ними була велика кімната, стіл що ломився від їжі та напоїв, за ним декілька жінок та чоловіків.
Мене посадили біля якогось військового. Господар скомандував: "То за зустріч із архітекторами!"
Після третього тосту він витягнув із-зі спини баян, почав грати і співати. Робив це неймовірно вправно.
Військовий біля мене запитав: "Він пообіцяв вам підписати відрядження?" - "Так!" - "А я тут вже п'ятий день. І так кожний день після п'яти вечора. Вже сил нема." - "То що вас тут тримає?" - ""Наказ полковника. Він мене витребував у полковника. Бо я співаю. Підмога."
Херсонська та Миколаївська області не залишили в моїй пам'яті зарубок - там, здається, були пусті надії і прийшлося не прийняти заявки, а от Вінницька запам'яталася.
Бершадський район був єдиним районом, який висували на премію.
Знову традиційна зустріч із першим секретарем райкому, з головою райради, довірлива розмова про те, як важливо району відзначитися і поїздка абсолютно по всі селам району.
Головним архітектором був лісник за освітою, але людина ретельна та пунктуальна. А район мене вразив - всі ґрунтові дороги були чисті, утрамбовані, з бортами з ґрунту по краям, без будь-яких ям, поля всі ретельно підготовлені до зими, села - нічого особливого, але чисті, в зелені... Цей район тоді отримав премію 3-го ступеню.
Коли ми закінчили роботу, то я попросив відвезти мене в село Олександрівка. "То це інший район!" - сказав секретар райради і відвіз мене туди. Я побачив хату, в якій народився мій батько, на половину сховану в схилі землі, побачив великий хрест, біля якого часто стояв дід Ананій, про якого розповідала мати. "Тут більше ніж пів села Левчишини, але це не ваші родичі. З ваших родичів є тільки Гудими." - сказали мені в сільраді. То я поговорив із своїм троюрідним братом, якому вже тоді було за 80 років, поговорив із троюрідною сестрою, старшою від мене на років 15, яка мене прийняла як найближчого родича, хоча я звалився як сніг на голову.
У мене була тільки година, бо треба було повертатися до Бершаді, адже завтра вранці мене чекало місцеве начальство.
Наступного дня мене підкинули автомашиною до Томашполя, я розшукав Миколу Гудиму, він виявився другим секретарем райкому і в той день одружував сина, то я на наступний день поїхав до Вінниці "на бровах". До поїзда на Київ ще розшукав ще одного троюрідного брата, Чорнописького, якого у свій час Хрущов вигнав із КДБ, коли чистили берівців, із Москви, без пенсії. Я побачив переляканого і зламаного морально бувшого полковника, який працював швейцаром в готелі, познайомився із його останньою дружиною, яка здувала з нього пил навіть. Він був на років 25 старший за мене. Я пригадав, що мама пошепки розказувала про нього страшні речі, але це не мало для мене ніякого значення.
Ми випили за знайомство по чарці. Мовчав, він весь час мовчав. І в пам'яті моїй він залишився як повністю розчавлена особистість, а біля нього дружина, яка долонями і серцем закривала його від усього минулого та дійсного.
Повернувся до Києва і мене закрутило життя, так що я втратив контакт з цими родичами, про що жалію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641765
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016
06.02.2016
Вчора, по закінченню програми Матвія Ганапольського на Ньюс Ван я переключився на С. Шустера і застав шматок традиційного бенефісу О. Ляшко. Чесно кажу: через деякий час мені стало огидно дивитися цю клоунаду і я виключив ящик. Але огида переслідувала мене навіть у вісні, тому вирішив подивитися що там існує в Мережі стосовно Популізму. Існує багато чого. Навіть висвітлюється окрема рубрика "Політичний популізм в Україні".
Український тлумачний словник дає спрощене визначення цього терміну:
[i]"Спосіб ведення політичної боротьби, що базується на крайньому спрощенні своєї політичної програми, зведенні її до вимог негайної, очевидної для всіх вигоди, дії політика, які розраховані на популярність у простих людей."[/i]
Вікіпедія більш красномовна:
[i]"Популізм базується на твердженні, що правляча еліта не турбується про інтереси простої людини, оскільки зацікавлена лише в своїх благах, тому владу в еліти треба відбирати і спрямовувати на задоволення інтересів суспільства в цілому.
Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей. Багато дослідників популізму, починаючи з 1980-х, розглядали його як стиль риторики, який може служити не одній, а безлічі ідеологій. Залежно від підтримуваної ідеології, розрізняють «лівий» і «правий» популізм.
Популізм включає критику існуючого режиму, а також може бути заснований на ідеях націоналізму, расизму або релігійного фундаменталізму. Багато популістів представляють себе захисниками окремих регіонів або окремих соціальних груп, таких як, наприклад, трудящі, жінки, городяни, сільські жителі, працівники якоїсь галузі промисловості і так далі. В риториці популісти часто використовують дихотомію (принцип «або-або», тобто «третього не дано») і стверджують, що виражають інтереси більшості населення.
До найпоширенішої термінології популізму відносяться вирази «пряма демократія», «авторитетний лідер», «антинародний уряд», «критика бюрократії», «боротьба з корупцією». Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення. Як рішення пропонується боротьба з владою політичних угрупувань або корпорацій, боротьба з корупціонерами і бюрократами, залучення до управління представників народу.
Прихильники популізму вважають його дійсною демократією, а супротивники — демагогією."[/i]
Враховуючи це визначення і базуючись тільки на тому, що ТіВі тепер дає можливість бачити вельми красномовний айсберг української політиці, можна стверджувати, що практично всі політичні сили України, всі політичні діячі її - від рядового депутата та аж до президента користуються цією зброєю. Можна по пальцям однієї руки перерахувати таких, хто це робить мінімально. Прикладів - океан.
Але, як по мені, український політикум увів певні новації в застосування цієї зброї. Якщо застосувати систематику, то можна виділити в цих новаціях "Комплексний Бойовий популізм", "Тихий популізм" і "Повзучий популізм".
Яскравим представником [u]Комплексного Бойового Популізму[/u] є, безумовно, О. Ляшко - такий собі варіант російського Жириновського.
Комплексність цієї його зброї полягає в тому, що він охоплює широкий спектр життя країни - нема практично таких тем, які б не піднімав на вила, прошу пробачення: на прапор цей одіозний герой.
Бойовизм полягає в тому, що він використовує апробовані засоби використання цієї зброї, а саме:
- голосові зв'язки на повну потужність;
- хамство і безпардонність;
- перекручення фактів, використання навпіл правди і навіть брехні по принципу "Твоя донька повія!" - "Так у мене син!" - "Тим більша твоя провина!";
- багатослів'я та безупинність свого речення/ричання - задавши питання не дати супротивнику дати відповісти, задавити його речитативом своїх звинувачень;
- використання принципу "Ти сам дурень!";
- пафосний та демонстративний ура-патріотизм;
- здатність майстерно відмовлятися від своїх тверджень, якщо супротивник показав їх брехливість чи абсурдність, стверджуючи, що все це притаманне супротивнику...
Цей перелік можна продовжувати і продовжувати, бо цей персонаж є унікальним в Театрі української політичної Клоунади.
[u]Тихий Популізм [/u]характеризується, перш за все, використанням твердження про дії, які ніколи не будуть реалізовані чи мало вірогідні. Яскравий приклад - твердження
Ю. Тимошенко про те, що таких її учнів як пан А. Яценюк, треба душити. А пан А. Яценюк теж цим прославився: знаючи, що Верховна Рада не здатна зараз поміняти Уряд, настирно пропонує їй це виконати, хоча перед цим і сповістив, що в такому разі він розвалює Європейську коаліцію в Раді.
Для тихого популізму характерним є своєрідна м'якість тверджень типу виразу "Біля Ради стоять тисячі громадян, тому я..." і адресність дії - так, наприклад, О.Богомолець говорить про українську медицину.
Знову таки: про цей тип Популізму теж можна писати дисертацію.
[u]Повзучий Популізм [/u]базується, головним чином, на різноманітних соцопитуваннях. При цьому маніпуляція ними інколи дивує. Цим типом зброї широко користуються журналісти - достатньо подивитися шоу, які ведуть різні ведучі на різних телеканалах - М. Ганапольський, С. Шустер, А. Куликов. Як би ці ведучі не підкреслювали, що їх статистичні вибірки/опитування мають локальний характер, глядач мимоволі інтерпретує це на всю країну. Особливо красномовно це звучить у С. Шустера, у якого в аудиторії, за його словами, присутні представники всіх земель України, що дає йому можливість розглядати таке представництво репрезентивним.
Вчора інтелігентні Шустер та Лещенко не могли угомонити Ляшко. І така вистава відбувається не один вже раз на різних каналах. Виникає питання: "Навіщо запрошують на такі шоу таких людей як Ляшко та йому подібні?" Висновок один: такі люди додають шарму передачам, адже будь-який скандал завжди додає популярність. А Популізм тим більше!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641761
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016
16. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Обумовленості
03.02.2016* 17:35
Був переконаний, що буду як всі - офіційно не одружений, але той, хто має коханку. Для цього були обумовленості.
По-перше: вже так намучився у своєму прагненні мати сім'ю, а я вже почав усвідомлювати, що підсвідомо саме це домінувало в мені, що крах її для мене був катастрофою і я інтуїтивно відчував, що "гайки закручуються".
По-друге: різниця у віці між нами була в 22 роки і мені здавалося, що тільки тимчасовий флірт в такому випадку має право на життя.
По-третє: ніколи не мав свого тилу, а тепер втратив все те мізерне, що мав, то яка мова могла бути про наступне входження в матримоніальність?
Вчетверте: моя коханка так красномовно розказувала про те, що не може мати дітей, що я вважав це своєрідним своїм запобіжником.
Але!
Я не знав, що Доля вже розписала задалеко моє життя і що великий цикл мого існування закінчується, а наступний може бути запущений тільки через певні події.
Я тоді ще не знав, бо не аналізував це, що фактично руйнування моїх сімей іде по одному і тому ж сценарію.
Я також тоді ще не знав, що є певні біологічні закономірності у стосунках жінок і чоловіків і що в цьому відношенні я входжу в особливу категорію.
Одним словом, вона завагітніла. Радість її була велика, а я вже звично займав позицію чатування.
Прийшла повістка: мама мала квартиру в заводському будинку, а КВРЗ мав багато будинків і тому мав свій ЖЕК, то мене запросили туди на співбесіду.
Начальник ЖЕКу був увічливий:
"Пане! Мені не зрозуміло, чому ви не прописалися до матері, коли вона хворіла, адже по закону ви мали право це зробити по уходу. Тепер ми витримали рік, який по закону ви могли жити в квартирі, і вам необхідно здати квартиру. Зрозуміло? От і добре."
"Не турбуйся! Нам треба одружитися, я пропишу тебе до себе, адже у нас буде дитина" - сказала Людмила. Вона тоді дійсно кохала мене, про себе мовчу.
Так і трапилося. Тільки була одна дрібниця: в її однокімнатній квартирі жила її бабка, то нам прийшлося спати на підлозі в кухні. Бабка ніяк не могла зрозуміти чого це її видворяють в кімнату, яку вона має у квартирі своєї доньки в Дарниці. Ну що з того, що онука вагітна.
Був суд, який примусив бабку звільнити квартиру на протязі місяця. Бабка на це кричала: "Дайте мені більший строк!" Судді і присутні реготали від цієї фрази. А через 2 місяці у нас народився син і для мене все окрім нього відійшло на другий план.
Досі пам'ятаю, як зразу після Нового року забирав їх з Пологового будинку: був великий сніг, не було вітру, все випромінювало радість і ми в таксі немов пливли в казковому сяйві. А дома мені дружина влаштувала кошмарний скандал, бо я не все помив в туалеті.
Я колихав його, носив на руках і співав йому пісні - від "Ой чий то кінь стоїть" до "Жив-був у бабки сіренький козлик".
Хлопець ріс кмітливим, міцним і першим його словом було не "мама" чи "тато", а "бува". Вікна квартири виходили на напружену автомагістраль, по ній носилися автомобілі, вікно кімнати було від підлоги та до стелі, то він, стоячи біля нього, показував пальчиком на них і казав це слово. Ми довго його називали "Бува". Тепер у нього є донька, яку він любить так, як я його любив, і теж ласкаво коротко називає її.
Дружина захотіла поступити до аспірантури - допоміг. На цей час я став архітектором-кооператором, то мав вільний час. То вона ходила на заняття, а я був із сином. Писав статті для дружини. Вона шукала якусь халтуру, бо весь час грошей не вистачало, хоча заробляв я тоді знатно. Вона не погано заробляла в'язанням кофтинок - талант у неї на це був від Бога. Але між нами почала з'являтися якась тінь, а потім і щось більше.
І тут трапилась Чорнобильська катастрофа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640994
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2016
Подарував я їй колись фартушок,
Його прикрасив таємний малюнок,
Там імена ховались серед пташок -
Декоративний сплели візерунок.
Дійсні сховані так були імена
В український вишиванок орнамент,
І з того часу оминало нас Зло,
Добро співам пташок було диригент.
Та полиняв вже оберіг-фартушок,
Полетіли пташки до інших осель
В надії: врахують вони наш урок -
Збережуть своєї сім'ї цитадель.
03.02.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640992
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.02.2016
15. МАМА
01.02.2016* 19:55
Швидка допомога завезла маму до найближчої лікарні - на Батийовій горі. Дивним було те, що мама не втратила здатність мислити і розмовляти, хоча це вона і робила з трудом. Це давало певну надію.
Коли я присів біля її ліжка в палаті, то вона спокійно і байдуже дивилась навколо себе. Раптом із ліжка напроти роздався голос: "Тася?"
Мати подивилася на голос і з трудом сказала: "Боже мій! Подруга! То скільки ж ми не бачилися?" - "Після шостого класу. Ти тоді захворіла. Вибач... мені тяжко говорити".
Вони мовчки дивились одна на одну і у кожної текли сльози. А я швидко підраховував, скільки вони не бачилися. Виходило: 53 роки! Півстоліття! Більше навіть. Але впізнали одна одну!
Мама з трудом прошепотіла мені: "Ми сиділи на одній парті..."
Я пригадав, що мама та її брати розказували нам, братам.
Мама в 14 років захворіла якоюсь хворобою - її скрутило так, що вона вигнулася дугою і торкалась потилицею п'яток ніг. Здається, що це був менінгіт. Судоми вигнули її тіло. Був 1929 рік і вона була приречена. Але, як казала бабуся, а вона любила розказувати про життя своєї сім'ї, а ми, онуки, любили слухати, то вона казала, що на їх вулиці жив незвичний лікар і він сказав бабусі, що спробує вилікувати її доньку. І вилікував. Довго лікував. А наша мама вже не повернулася до школи і в 16 років пішла працювати, як не дивно, не на Київський паровозоремонтний завод (КПВРЗ), де споконвіку працювали її пращури, а на Дарницький вагоноремонтний завод (ДВРЗ), хоча це було на іншому кінці Києва, на Лівому березі Дніпра.
В 1935 році мама від заводу поїхала відпочивати в санаторій в Корсуні і там познайомилася з нашим майбутнім батьком, який теж там відпочивав як ударник залізниці - він працював, здається, в Конотопі машиністом паровозу. Закохалась в нього. Привезла його до Києва, а далі звичайне життя радянської людини.
На Соломинці в Києві мешкав великий рід Прендзевських. Дивне, явно польське прізвище. Але, як казали наші дядьки, розмовляли виключно українською мовою і вважали себе українцями, а наша мама була вже 5 коліном!
Переді мною стоїть фотокартка, на якій мій прадід Денис сидить разом із дружиною Марфою в оточені своїх онуків. Це 1915 рік. Наша мама ще не народилася. Прендзевські Денис і Марфа мали 8 дітей, а онуків у них було 12 (разом з нашою мамою). Фотокартка зроблена в саду садиби. Є фотокартка, де мої дядьки вже дорослі на фоні хати, в якій всі ці люди жили. Велика хата. Я встиг в ній народитися. Але в 1937 році всю цю ораву Радянська влада висилила, роздавши відкупного, і побудувала на цьому місці гараж, який досі стоїть. А клан Прендзевських розпався.
Мені довгий час здавалось, що моє прізвище є унікальним, але коли став дорослим і почав зустрічати прізвища на "-чишин" (Матвійчишин, Юрчишин, Янчишин, Миколчишин, Адамчишин тощо), а потім дізнався, що Левчишиних на теренах не тільки України, а і Росії багато, то зрозумів, що прізвище "Левчишин" виникло в різних селах України, а саме - на Поділлі, тому що всі ці прізвища будувалися на основі патріарха сім'ї плюс характерне закінчення, яке вказувало на належність до роду патріарха, коли царат відміняв кріпацтво. Так наш батько, що народився в селі Нова Руса (тепер це Олександрівка) на Вінниччині, отримав прізвище від свого пращура Лева.
А з прізвищем "Прендзевські" все інакше. Навіть зараз всі Прендзевські, які живуть в Україні, в Канаді, в Росії, всі вони вийшли із того будинку, в якому я мав щастя народитися.
Один з братів мами, дядя Степан, після війни потрапив працювати у Стрий - був начальником відділу кадрів на Стрийському вагоноремонтному заводі. Один раз до нього прийшли вишукані поляки і відбувся такий діалог: "Пан є Прендзевський?" - "Так" - "А ми були переконані, що Совєти знищили всіх Прендзевських, навіть жінок і дітей!" - " Я інший Прендзевський! Я із робітників! Я - українець!" - гордо сказав мій дядя.
Зараз троюрідний мій онук вчиться в Польщі і шукає Прендзевських.
Наш батько не повернувся в сім'ю після війни і мама, яка була ревнивою однолюбкою, виростила в собі ненависть і закрила нас від нього. Як показало наше подальше життя, нам це, окрім шкоди, нічого не принесло.
Все це я тоді обдумував, коли чергував біля мами.
Вона впала в кому. Лікуючий лікар м'яко сказала мені, що треба готуватися до гіршого, бо у мами головним ворогом є діабет.
Ми, три брата, почали чергувати позмінно, хоча головним чином це робив я і середній брат. Ми обмивали маму, годували з ложечки, натирали гелями пролежні і писали в зошиті один одному звіти про те, що зроблене і що треба робити.
Через два тижні мамина подруга щезла. На моє питання про неї лікар промовчала.
Я часто, коли сидів біля неї, розмовляв з нею - розказував про себе, про своїх дітей, про братів, про свої біди та гаразді, про те, що відбувається у світі. Як правило, це займало декілька годин вранці та увечері. Вона була непорушна, бо була в комі. Але один раз я побачив, як у неї по щоці потекла сльоза.
Моє серце захололо.
Через два тижні мама померла.
На поминках були мої старші доньки, друга дружина з моїми дітьми, чим мене здивувала, бо вони з мамою, м'яко кажучи, не любили одна одну...
Через декілька днів кандидат на роль моєї наступної дружини сказала: "Давай поживемо разом в квартирі твоєї мами!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640488
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2016
15. МІЖСЕЗОННЯ
31.01.2016* 14:40
Мимоволі зупинився у своїй розповіді, бо знову виплили певні сумніви і спокуси.
Сумніви: а чи маю я моральне право розказувати про тих людей, які були втягнути у коло мого життя?
Я досі не можу подолати в собі якесь автоматичне прагнення запобігти шкоду цим людям, хоча моя розповідь і неможлива без розповіді про них. Зрозуміло, що моє сприйняття всіх подій мого життя суб'єктивне. Інакше і бути не може. Так у кожної людини. Але є певні факти, певні дії, певні початки цих дій та певні закінчення цих дій. А це означає, що я можу максимально тягнутися до об'єктивізації свого життя, хоча і знаю, що для оцінки будь-якої системи необхідно вийти із цієї системи.
Здається, що в подібних випадках письменники, (я тут виступаю як письменник?) змінюють імена своїх реальних героїв. Але це не мій випадок, бо змінити імена та прізвища моїх дружин та товаришів, я повинен змінити імена своїх дітей, а це є блюзнірство, гріх, який тільки посилить мою дійсно існуючу провину перед моїми дітьми. А їх імена для мене священні, бо кожне з них має глибоку мотивацію.
Отже: всі мої героїні та герої мають дійсні імена.
Спокуса полягає в тому, що мені приходиться весь час боротися з необхідністю не все називати своїми іменами. Навколо мене так багато було різноманітних сумнівних ситуацій, були такі ж мої вчинки і вчинки інших людей, що взяти на озброєння максимальне замовчення, обілювання себе та інших людей я не можу ніяк. Але мимоволі висить наді мною Дамоклів меч самоцензури.
Безумовно, розповідаю не все, бо тоді вийшов би товстенний багатоходовий роман, а на це не маю ні часу, ні бажання. Тому приходиться крокувати по вехам, опираючись на дрючок моєї пам'яті. При цьому я не користуюсь ні фотокартками, ні листами, що багато десятиліть лежать в моєму архіві (навіщо? не знаю), ні записами в щоденниках, які справно, майже справно, вів колись.
Дуже тяжко говорити правду про себе, але мені завжди було тяжче говорити це про інших. Особливо про рідних мені людей.
Спіймав себе на тому, що я весь час балансую і особливо жахливі ситуації опускаю на глибоке дно моєї пам'яті.
В той рік вперше у мене виник проміжок часу, який тепер називаю іронічно "Міжсезоння": я був юридично холостяк, мої стосунки з гьорлфренд, як тепер ще інколи кажуть, мене ні до чого не зобов'язували, наміри мої були більше не вскакувати в халепу матримоніальних стосунків.
Коли у нашої матері трапився другий інсульт, то ми, три брата, зібралися на дачі середнього брата тримати нараду. Ми розуміли, що залишати мати одну тепер неможна, бо хоча вона і вийшла з цієї халепи майже не ушкоджена, але певні фізичні та психічні порушення були явні.
Звернувся до братів з проханням, щоб мати мене прописала, адже я знову став бомжем. На що молодший брат сказав:
"Я категорично проти. В Ялті у тебе була двохкімнатна квартира? В Апрелівці трьохкімнатна? В Українці теж трьохкімнатна? І що, ти не міг собі хоча би кімнату чи куток для прописки влаштувати? Я проти."
"Я хочу - сказав середній брат - прописати до мами свою старшу доньку."
З цим питанням покінчили. А потім почали вирішувати з ким буде мама далі жити. І вийшло, що тільки зі мною, бо у молодшого, як він сказав, теща на руках, а у середнього три доньки, а я є вільний птах. І з цим порішили. І вони переконали матір, що так буде найкраще, щоб я жив з нею, без прописки.
Працювати в Інституті я не міг, бо здавалося, що мене весь час строчать кулеметні черги засудження, то як тільки запропонували перейти працювати в науковий відділ УкрНДПІцивільсільбуду, так я дав згоду. Туди ж отримала призначення і моя майбутня, як потім з'ясувалося, наступна дружина.
Вона закінчила із золотою медаллю школу, потім з червоним дипломом інститут, була гарним виконавцем, але, що мене дивувало, не здатна була щось творити нове. Хоча потім і з'ясувалося, що має видатний хист до в'язання.
Після роботи ми пішки йшли по Червонозоряній до будинку, де жила моя мати, а потім вона їхала до себе додому на Оболонь.
По дорозі ми розмовляли. Головним чином говорила вона, бо я весь час був шокований тим, що різниця у нас 22 роки і що вона в мені знайшла - не розумів. Це потім я став розуміти своє життя і логічність всього того, що було зі мною в ньому.
Вона розказувала про своє одруження, що прожили вони по коханню з однокласником 7 років, що розійшлися, бо не було дітей, а вона явно не може мати дітей, бо перевіряла це, а він зразу одружився і у нього вже є донька; розказувала про своїх рідних і про те, як вони переїхали із Макіївки до Києва та як отримали трьохкімнатну квартиру; про свої прагнення та уподобання; про свій відпочинок, про.... Теми розповідей плавно переходили одна в одну, потім я щось відповідав на питання, щось своє розповідав... Все йшло пасторально.
Інколи вона казала, що сьогодні її бабки, з якою вона жила в однокімнатній квартирі, не буде дома, то нам можна провести певний час разом.
Офіційна робота була сіра, але я по інерції продовжував проявляти наукову активність, бо разом зі мною працювали цікаві архітектори і я мав насолоду з ними інтелектуально та професійно спілкуватися. Розуміючи навіть, що на мені стоїть тавро і що я ніколи не зможу захистити дисертацію, почав шукати новації в сільському розселені, накопичувати публікації на цю тему.
Малював шаржі, писав вірші і справно ходив лікувати доньку, гуляти з нею, їздив до Українки до дітей, інколи зустрічався зі старшими доньками.
Бувало, що мені здавалося, що якась Сила тягне мене по життю, але це було неймовірно розмазане, десь на рівні сонного марення. Я продовжував бездумно існувати.
І гримнуло: у матері трапився третій інсульт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640172
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Що є Добро? Зворотність до Зла.
Інколи Зло іде через Добро,
Якщо насильно прийшла Доброта -
Зло точно проявиться скоро.
Не питають - мовчи! Навіть синам
Порада твоя непотрібна -
Вони самі будують свій храм
І моляться там одноосібно.
Не питають - мовчи! Доньки твої
Будують вже свої стартапи,
І ти безсилий у власній журбі -
Бач: їм до вподоби сатрапи.
Прикро: дожив до лисих сивин,
Та не вмію проходити мимо...
Ну, то як тобі серед лавин
Зла дивитися Добра очима?
31.01.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640169
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2016
14. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. І я зірвався.
29.01.2016* 18:20
"Мене з Даною запрошують у Тбілісі"
"І як ти собі це уявляєш?"
"Літаком. Полетимо літаком."
"А як же я? В Тбілісі мене не тягне, бо там вже був у 1962 році як спортсмен на Студентській Спартакіаді. Цікаве місто. Незвичне. Тут у квартирі не зможу бути без вас, бо навіть уявити не можу що мене очікує в такому випадку."
"Якось перекантуєшся. Спробуй у мами побути, поки нас не буде. Але це ж не скоро буде! І зрозумій: у мене окрім сестер нікого більше нема близьких!"
"Розумію."
Ця розмова відбулась мимохідь, немов ми обговорювали щось другорядне. Я так її сприйняв. Бо до захисту моїх дипломників залишався тиждень, а роботи ще було багато, бо вони, як і я, хотіли зробити все як найкраще. Після основної своєї роботи я був з ними - перевірки зробленого, виправлення помилок, завдання на наступні півдня. Приходив додому пізно, що різко скорочувало дію капостей на мене. Окрім вівторка та четверга, бо це були святі дні - лікування Дани. В ці дня я отримував все по повній програмі.
Нарешті підійшов день захисту.
Тема була одна на чотирьох, але кожний доповідав свій розділ. Дівчата все зробили гарно, а мій афганець фелонів і навіть той мізер, що дістався йому - я тягнув його за вуха з усіх сил.
Робота справляла враження, особливо графіка - майже на тодішньому рівні архітекторів. Рецензентом був архітектор, що закінчив наш факультет після мене і який працював, (от Доля крутить!), в Ялті директором організації, де я колись був головним архітектором. Рецензія була дуже позитивна! І п'ятірка кожному з чотирьох.
Все закінчилося десь в 17:00. Втомився як ніколи. Мої дипломники сказали: "Нас чекають столики в ресторані на Гідропарку в 19:00. Що хочете?" Рецензент сказав: "Пляшку вина та танцювати з вами, дівчата!" - "А я, виявляється, нічого не їв весь день! Хочу гарно поїсти і навіть випити!" - сказав я. Додому вирішив не йти перед рестораном, бо вчора працював з Даною, і не хочеться, щоб цей гарний день мені псували якісь капості.
В ресторані переді мною поставили пляшку горілки 0,75 л "Посольської" (пам'ятаю!), пляшку вина "Рислінг" і велику таріль з великими відбивними, гарніром та окремо овочевий салат. І, на своє здивування, коли біля 24:00 ресторан почав закриватися, то виявилося, що я все це випив та все з'їв. І не був п'яний. І пішов проводжати одну із дипломниць додому...
До себе додому я приперся біля 6:00. Пів Києва пішки пройшов.
Лишенько подивилася на мене і сказала: "Ти зірвався!"
"Так. Зірвався."
"Ти не витримав!" - сказала вона, подаючи мені чашку кави.
"Це правда".
"Ми з Даною летимо в Тбілісі. Квиток я вже взяла".
"Коли?"
"Тоді ще, коли говорила тобі про це. Летимо? Через тиждень."
"Ясно. А як же лікування Дани? То мені не можна буде тут бути."
"Напевно. Проводжати нас не треба, хіба що до таксі. А ти ж бачиш, що у Дани майже нема рецидивів."
"Я проведу вас в аеропорт."
"В таксі місця не буде. З нами сестра їде до аеропорту. І речей багато Даниних."
"Що ж, я казав тобі, що ти повинна зробити вибір між мною, між нашою сім'єю і сестрами. Ти вибрала сестер."
Лишенько промовчала.
Коли вони поїхали, то я взяв якісь свої речі і кинувся до матері. Вона тоді вже оправилася після першого інсульту, але "закидони" стосовно мене не щезли: "Одну ніч можеш побути. Далі - як знаєш. Віддав свою трьохкімнатну!"
"Я дітям віддав!"
"Чого ж це твоя нова дружина не забезпечує тебе?"
Що тут можна було сказати? Мовчав. Бомж.
І тут згадав, що та моя дипломниця, яку проводжав після ресторану, як це не дивно, кохає мене. Доказів було більше ніж достатньо. Подзвонив їй.
Вона сказала: "У мене батько помер! Поховали. То я зняла кімнату, щоб відпочити від родичів і побути самій. Приїжджайте!" - і продиктувала адресу.
Коли Лишенько повернулася з донькою до Києва, то я зустрічав їх в аеропорту Борисполя і зразу сказав, що більше так жити не можу, що я пішов. Вона мовчала. Тільки потім тихо обронила; "А як же моя докторська?"
На протязі двох років регулярно по вівторкам та четвергам приходив до них: укутував доньку, поки вона спала, то я прав дитячий одяг та пелюшки, і все вручну, потім робив масаж і йшов від них Дівчинка росла красивою, я вже почав брати її гуляти по суботам чи неділям, фотографувався з нею - тепер час від часу розглядаю ці фотокартки.
Коли сповнилося доньці 4 роки, то Лишенько треба було вже іти на роботу, а дитину треба було віддати в дитячий садочок. Найближчий був розташований через будинок, але він був для дітей батьків, які проживають навколо ЦК та Совмину. Майже всі можновладці!
Пішов в цей садок, розшукав музичного керівника я сказав, що я ладний на свята малювати їм все що треба , якщо вони приймуть мою дитину в садок. Як заявку приніс варіації на українські казки, які намалював на шпалерах довжиною 4 м. Безумовно, це вразило. прийняли. І я тепер ходив до Дани в садок, носив малюнки. На якесь свято намалював панно довжиною 9 метрів - по довжині незайнятої стіни в коридорі.
Коли Дані сповнилося 6 років, то Лишенько відправила її до своєї сестри в Тбілісі на постійне проживання. І все - з того часу я свою доньку не бачив.
Один раз, незадовго до того, як Росія напала на Грузію, я днем випадково зустрів Лишенько на Хрещатику. Вона толерантно поговорила зі мною. З'ясувалося, що Дана повністю здорова, що вона зразу пішла в 2 клас, вона розумна, і взагалі у неї все добре. А я на момент нашої зустрічі вже був у зміненому стані і раптом, прямо стоячи перед нею, почав зчитувати інформацію про те, що Росія нападе на Грузію, що там буде війна, що треба негайно забрати доньку до Києва, що... Лишенько посміхнулася: " А чого це ти переживаєш? Нещодавно вчителька розпитувала всіх дітей про батьків, то Дана сказала, що у неї батько помер. Не переживай."
Та я думкою тримав свою доньку багато років, використовував свої новітні можливості для захисту. Це єдина моя дитина, стосовно якої я робив такі операції. І чи був ефект від цього - не знаю, та так я знімав свою тугу за нею.
Це єдина моя дитина, про яку я майже нічого не знаю. Мені казали, що нібито вони нарешті забрали її до Києва, нібито вона тут закінчила школу і навіть вчилася в КПІ, ніби вона красива...
Їй зараз 37 років. Але я нічого про неї не знаю. Хтось сказав, що вона взяла прізвище матері - це її право. Нещодавно не витримав і розшукав по цим крихтам її у Фейсбуці, послав їй запрошення на контакт - відповіді нема. Що ж... Не судилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639631
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
13. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Напередодні краху
28.01.2016* 17:10
Після того, як Лишенько захистила дисертацію, здавалося що все притихло, але я не зразу зрозумів, що просто мої вороги змінили тактику. Тепер в мою адресу йшли тільки різні дрібні капості, але почалося нарощування любові до Богдани. Лишенько, безумовно, прийняла це з радістю, бо будь-який поганий мир краще за будь-яку добру війну.
Якось ми розговорилися про всі ці перепитії і я попросив в решті решт мені пояснити в чому ж справа. Вона насупилася, що зовсім не характерно було для неї, і сказала:
- Добре. Я скажу тобі. Коли померла наша мамочка, то сестри взяли з мене слово, що я буду чатувати цю квартиру. Я маю право гуляти з ким завгодно та як завгодно, але не маю право привести сюди чоловіка, бо квартира наша родова, на трьох.
- А хіба вона не державна?
- Державна. Але наша.
- Та твої сестри ж мають свої сім'ї та квартири.
- Молодша розведена. Але гостинка - це так. Тому вона тут живе. Старша це має на увазі як тил, на всяк випадок, хоча у неї в Тбілісі все дуже добре! Вони вважають, що ти хочеш для своїх дітей забрати цю квартиру.
- Як? Це ж абсурд!
- Вони отримали відповідну інформацію: ти любиш своїх дітей і тому...
- Але я ж завжди йшов як стояв. Все що мав залишав дітям. Тільки книги забирав. І то - не всі.
- Їх не переконаєш. Прошу тебе: не піддавайся провокаціям. Тебе і так якесь чудо декілька разів рятувало.
Повільно, поступово в квартирі немов утворилося дві площини життя - одна це наша сім'я, куди нема входу родичам Лишенько, а друга - їх родичанство, куди нема мені ходу. Я і не прагнув. Для мене все зосередилося на доньці та на зустрічах з іншими дітьми. Пам'ятаю, як я у 1980 році 1 травня встав в 5:00 ранку для того, щоб встигнути пройти по Червоноармійській вулиці до зупинки автобусів на Українку, яка тоді була в кінці цієї вулиці, біля станції метро "Либідська", бо в 6:00 її вже перекривала міліція заради традиційного параду всіх трудящих, які раділи Радянській владі. В Українці мене чекали син Тарас та донька Лада, я обіцяв їм приїхати.
Лікування Богдани явно йшло під гору, що дало мені впевненість у своїх силах, хоча я і гадки не мав тоді, що маю якусь Силу. А Жінка, напевно, розгледіла це в мені.
І тут Доля знову зіграла зі мною кульбіт.
В той час в Києві був такий собі кандидат архітектури, як його всі називали за очі, Ваня Р., який хоч і не мав архітектурну освіту, а біля неї щось, точно я не знаю та і не хотів знати, і він почав готуватися до захисту докторської дисертації. Коли Лишенько пройшла попередній захист, то їй сказали, що
Ваня Р. забрав свій докторський дисер з Вченої ради інституту, що він декілька днів вивчав матеріали її захисту. Потім, коли вона захистилася у Москві, то він довго працював з екземпляром її дисертації, який був зданий в інститут, а потім тільки ледве не через півроку знову здав свій рукопис на розгляд до Вченої ради. Корегував щось. Але чомусь при цьому він почав шукати контакти з нею.
Він був професором в Будівельному інституті на факультеті Інженерів комунального господарства. Треба сказати, що в той час була дивна ситуація: на архітектурному факультеті не готували містобудівників вище розробки генеральних планів, тому на цьому факультеті почали готувати фахівців, які могли заповнити цей пробіл, хоча їх підготовка і була, прямо скажу, в архітектурному аспекті вельми слаба. Таким чином з цього факультету були вихідці в районне та регіональне планування, в ландшафтну архітектуру, навіть в "нормальну" архітектуру. І серед них бували дійсно талановиті люди, які ставали дійсно гарними фахівцями.
Все це обумовило, що на цьому факультеті працювали деякі архітектори, що були гарними фахівцями і не поганими педагогами. І Ваня Р., судячи з усього, був серед них.
І от, він почав наладжувати стосунки з Лишенько. Ми не розуміли чому, але я потім зрозумів: він дізнався, що вона блискуче захистилася у МАрхі і і що їй порекомендували робити далі докторську дисертацію. Треба мобілізувати в друзі!
В результаті цього він і запропонував їй взяти чотирьох дипломників.
"Брати?" - запитала вона у мене.
"Безумовно брати!" - сказав я.
"Але я не можу їздити до КІБІ!"
"І не треба. Нехай вони до тебе приїздять!"
Так у нас дома з'явилися три дівчини і один хлопець ростом під 2 метри - афганець, який навчався в КІБІ.
Вони приходили декілька раз, але з'ясувалося, що Лишенько при всіх своїх знаннях та при своїй високій імпатії, є слабим керівником. То один раз, коли вони прийшли до нас і вона щось плутано та нелогічно говорила їм, я не витримав і вийшов із спальні з Богданою на руках: "Вибачте, що я втручаюсь, але треба..." - "Дай мені Дану! - зраділа Лишенько - То поговори з ними!" А увечері сказала мені: "Слухай! Може поведеш дипломників? Я не можу. Подзвоню Вані. Він явно погодиться!"
Так я став керівником розробки колективно дипломної роботи на тему "Ландшафтний парк " - забув де саме, але ці четверо замахнулися на великий обсяг.
І у мене з'явилася віддушина: я по вуха провалився в цю роботу. Було цікаво, незвично. Хоча і приходилося на марші навчати цих студентів азбучним істинам.
А дома все йшло своїм ходом: сестри вже мали добрі стосунки, Дана стала центром їх стосунків, тим більше, що порушення у неї проявлялися все рідкіше і рідкіше. Я з великою радістю гуляв з нею, носив на руках. Непомітно їй вже стало 2 роки!
Але тиск на мене посилився - особливо тяжко було приходити додому і відчувати себе чужим, адже розшарування життя в цій квартирі різко посилилося.
"Ти розумієш, що ти повинна вибрати: чи ти із сестрами чи у нас є сім'я?"
"Я не можу вибирати".
"То як же бути?"
" Не знаю! Якось обійдеться".
"Зрозумій: я не хочу, щоб у нас все розладналося. Подумай: скільки тобі років! Хіба ти не бачиш, що твої рідні роблять все для того, щоб відірвати вас від мене чи щоб мене відрізати від вас?"
"Не бачу. Треба перетерпіти".
"Я вже два роки терплю. Зрозумій: я на грані!"
"Ну почекай ще трохи".
Але у мене вже терплячка закінчувалася.
І крах відбувся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639370
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2016
12. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Пекло
27.01.2016* 17:10
Якщо прийняти за основу розхожу фразу, що життя - це театр, що життя - це вистава, то тоді слід врахувати і значення оркестру в цій виставі. В такому випадку краще говорити про те, що життя = кінофільм, а в ньому завжди є музика супроводу. У виставі мого Четвертого життя музика, безумовно, була і вона мала фатальний характер.
На другий день після того, як забрав Богдану і її маму із пологового будинку на Червонозоряному, я взяв необхідні документи і зареєстрував Богдану у відділі державної реєстрації цивільного стану в районі проживання її мами як свою доньку, бо ми не були ще офіційно одружені з Лишенько. Таким чином, я визнав, що Богдана є моя донька з усіма наслідками, які з цього витікають.
Через декілька днів Лишенько сказала мені, що вона не може бути з дитиною в гостинці, бо умови для новонародженої жахливі, і що ми будемо переїжджати в її квартиру на Орджонікідзе. "Ми це зробимо завтра. Я вже попередила сестер Так, старша ще тут. Ні, скандалів не буде, бо я попросила свого старого знайомого перевезти нас. Коли ти його побачиш, то зрозумієш, що при ньому вони і пікнуть не посміють. А потім якось розберемось!"
Володя, здається його так звали, був на років 15 молодший за нас, трохи вищий за мене ростом, але з міцною статурою. Його обличчя випромінювало бадьорість, молодецьку силу, очі весь час по-доброму сміялися, в них проскакувала лукавинка, голос був сильний та чистий, рухи впевнені та було враження, що він весь час стримує свою силу.
"Ну, покажіть мені свою доньку. Богдана? Цікаво. То ви розмовляєте по-українські! Скучив. Пам'ятаєш, як в Карпатах я відводив душу? То ти з того часу так і не бувала там? А, ви були у Воловці! Ні, туди я групи не воджу. Та я тренер. Лижник. Майстер спорту. А ти спортсмен? Був? Фехтування. Теж цікаво. А я ще захоплювався боксом та боротьбою. Дрібниці: перші розряди та один кандидат у майстри спорту. Так боротьба ж різна. То що, поїхали? Коляску я понесу. Ти неси чемодан та сумки. Ти - дитину. Присядьмо? Ну, з Богом!"
Нас чекала ворожа рать: дві сестри, коханець однієї з них, якісь чоловіки та жінки. Я навіть досі не знаю скільки їх було і хто це був.
Але коли Володя увійшов першим до квартири, то вони сховалися на кухні. Він допоміг нам облаштуватися - ми зайняли спальню, в яку прохід був через дві прохідні кімнати. Володя почав розказувати різні Карпатські байки, веселити нас, Лишенько непомітно розвеселилася, а я заспокоївся. Володя сказав: "Ану, проведи мене до туалету! У мене руки чешуться!" і вони демонстративно пройшли в мертвій тиші. Потім він попрощався зі мною, у дверях сказав : "То ви дзвоніть мені, якщо що! Треба буде, то захоплю пару наших із карпатців!"
Та я не знав, що мене чекає попереду, бо завжди помилково вважав, що до мене люди відносяться так, як я відношусь до них.
Квартира ця достатньо велика, але, як по мені, то має дурне планування: заходиш в широкий коридор, ліворуч маленька кухонька з туалетом та ванною кімнатою, коридор переходить у кімнату, з неї праворуч прохід ще в одну кімнату, а з неї ліворуч прохід до спальні. Ми розмістилися в цій спальні, середню кімнату Лишенько зайняла своїми планшетами до дисертації, дитячою колискою, а молодша сестра жила за перегородкою із книжкових шаф у першій кімнаті.
Скоро шлях для мене від спальні до кухні та до туалету чи ванної став шляхом іспитів. Коли я ставав на цей тернистий шлях, то в мою адресу йшов площадний мат і мені розказувалося хто я такий, що треба зі мною зробити та що буде зроблене. Особливою дикістю було те, що це виходило від неймовірно талановитої людини, із вищою освітою і ніжним обличчям.
Я звів до мінімум ці необхідні походеньки. Коли треба було йти на роботу, то я тільки пив каву в середній кімнаті, інколи навіть не ходив до туалету - все це на роботі можна було зробити, бо на роботу ходив пішки пересікаючи Хрещатик, і прожогом вискакував з квартири. Коли повертався з роботи, то носія зла не було дома, адже вона теж працювала. Але вранці мене це не рятувало, бо була змінена тактика: часто, коли я стояв в кімнаті і пив каву, Лишенько в цей час ще спала з донькою у спальні за зачиненими дверима, в кімнату вривалася навпіл гола її сестра і з матом вихоплювала у мене з рук чашку з кавою.
Навіть зараз, через десятиліття, коли пригадую всі ці мерзоти, мене перекручує огида. Але! Треба було лікувати дитину, допомагати Лишенько з дисертацією. "Ти тільки витримай, прошу тебе! Витримай! Тебе провокують. Мовчи. Не дай Боже ти щось скажеш у відповідь чи навіть піднімеш руку, щоб захиститися, тебе запроторять у тюрягу" - казала вона мені. І я терпів.
"Я не люблю мати справу із державою - сказала Лишенько, але Дана повинна мати батька! Нам треба розписатися". Кинулася до шухляди. а її паспорта нема. Скандал. А паспорт ще і для захисту дисертації потрібний! Чую, як Лишенько кричить: "Я піду в міліцію і заявлю, що у мене вкрала паспорт сестра, яка живе тут без прописки". На другий день паспорт чудовим шляхом опинився серед книжок.
Наступний крок: моя прописка.
В Українці після того. як я відмовився від володіння квартирою на користь дітей і їх матері, мене зразу виписали. І от я на адресу Лишенько отримую листа із Паспортного столу про те, що я повинен в місячний строк вказати їм місце свого проживання, бо коли мене виписували, то не був вказане місце мого проживання. Віддаю паспорт Лишенько: "Виріши це питання" - "Добре". Але через декілька днів приходить дільничний міліціонер і вимагає, щоб я з'явився до райвідділу міліції для пояснення свого становища. Приходимо туди разом з дитиною в колясці, благо все в центрі, тоді це було у дворі біля школи на Прорізній, говоримо, що ми все зробимо після того, як оформимо свої стосунки, треба почекати декілька днів.
Ні!
Зупиняюсь!
Не можу все це пригадувати. Краще про інше.
Тоді мене тримало в рівновазі дві речі: відношення з Лишенько і стан здоров'я доньки. Коли почали проявлятися перші успіхи мого лікування, то я не вірив. Але методично робив все, що мені продиктувала Жінка. А у Дани (так ласкаво ми почали називати її) почали проявлятися інші негаразди, адже дівчинка росла. Так час від часу почали з'являтися немотивовані істерики. Але тут у мене був великий досвід, адже я всіх своїх дітей носив на руках, а потім і на копах.
І спільність з Лишенько тримала мене в стані скелі при всіх шквалах гидоти, але я відчував, що мій терпець повільно розмивається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639139
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
Бачу, що життя моє перекручене,
Втекло кудись моє волосся/локони,
Залишок сивиною припорошене,
В згадках роки мироточать мов ікони.
Дочекаюся весняних світ-радощів,
Подибаю у ліс дубово-грабовий,
І віддам себе на поталу пахощів,
І попливу, мов парашут кульбабовий.
Обігріюсь ясним любов'ю-сонечком,
Сприйму раменами долоні-ніжності -
Мене торкає кохана, син, донечка,
І розтану в цьому щасті-безмежності.
І побачу: життя не перекручене,
Просто час пройшов мій так, непомічене,
І жив я не недбало, а насичено,
Хоч біллю є багато і засмічене.
27.01.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639138
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2016
11. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Богдана
25.01.2016* 18:40
Коли я зараз фіксую на клавішах компа своє минуле, то фактично за межами цього залишаю багато різних подій, навіть пригод та казусів, бо я розповідаю про головне так, як воно бачиться зараз, з цього дня. Дивно: я у 21 столітті розказую про події, що були у 20 столітті і вони охоплюють мене.
Рік 1978 котився справно і все йшло по накатаному сценарію: мене вовтузили на пласі парт-ніби-чистоти, я справно їздив до дітей в Українку, бачився зі старшими доньками і допомагав Лишенько в усьому. Вона раптом показала себе як сильний боєць. Було враження, що вагітність мобілізувала її, зробила її міцною і непохитною. Вона працювала на основній роботі вправно, пройшла блискуче попередній захист в Інституті, оформлювала все для захисту в Москві, адже тоді тільки в Москві проходили захисти.
Інколи були своєрідні зриви у минуле. Так, пам'ятаю, як одного чудового, сонячного та розхристаного незвичністю дня ми йшли повз Володимирського собору до метро "Університет". Вона була весела і внутрішньо немов світилася добротою. Я був переповнений обережністю до неї, відчував легкість та окриленість. Ми говорили щось про мистецтво. Здається вона розказувала про успіхи її молодшої сестри. Я посміхаючись слухав. І раптом, без будь-якого поводу, вона запитала: "Слухай! А ти брав участь у груповому сексі?"
Враження було таке, що мене вдарили у сонячне сплетіння. Перехопило подих. В очах аж потемніла. Звідкись почув її голос: "Та заспокойся! Я ж пошуткувала".
На кінець року я зробив якусь халтуру, отримав гроші і вирішив виконати обіцянку, яку давав давно старшим донькам, - повезти їх в Карпати. Зустріли Новий рік у мого середнього брата, а потім ми з Лишенько зустрілася з моєю молодшою донькою, з Лесею, і Лишенько розказала їй що треба брати із собою в гори. Адже мала великий досвід походів по Карпатам.
І я повіз доньок в Косів. Там ми провели чудові два тижні.
Коли повернувся до Києва, то мене чекала повістка на засідання міському партії. Вирішив іти. Прийшов. Великий зал і купа таких як я. На сцені за столом з червоною скатертиною судді. Мене визвали десь третім чи четвертим. Сухо була зачитана моя справа. Питання" Що нового у вас?" - "Розлучився. Вчора донька народилася". Головуючий сказав: "Нічого нового. Таким чином..." Він щось почав говорити, але я сказав: "Прошу пробачення!" - і пішов до дверей. І вийшов. Згораючи від сорому за те, що прийшов сюди.
Народжувала Лишенько в 44 роки. Перший раз. Носила дитину складно - був страшний пієлонефрит, проблеми з нирками. Тому нічого дивного, що робили кесаревій розтин. Народилася нормальна дівчинка. назвали Богданою - всім моїм дітям імена завжди давав я. Лишенько зраділа цьому імені, бо для неї донька дійсно була дана Богом. І тут з'ясувалося, що народження дитини дійсно є майже чудо, адже у неї кров має мінус резус, в той час як у мами, як і у мене, резус плюсовий. Таким чином, дитина фактично труїла свою матір під час вагітності. Нам говорили, що взагалі в таких випадках дитина не виживає, чи матір. Не знаю, можливо.
Підійшов час захисту дисертації, треба було їхати до Москви. І Лишенько поїхала, а я залишився з донькою. Через два дні вона подзвонила: треба мати ще планшет, на якому буде показаний приклад впровадження Ландшафтного сценарію в практику. Без цього не буде захисту. І тоді я, колихаючи люльку з дитиною ногою, засів за цей планшет і за добу зробив його. Потім набрав штучної їжі для малої, умовив дружину молодшого брата подивитися за Богданою дві доби, вона погодилася, відвіз дитину до неї з усіма причандалами, благо для цього треба було подолати три квартали, і поїхав до Москви.
Встиг. День ще допомагав Лишенько в усіх дрібних заходах підготовки до захисту, а на наступний день покликав свого друга Давида, який жив та працював у Москві, і разом з ним був на захисті дисертації.
Захист пройшов блискуче - із 14 членів ВАКу тільки 1 проголосував проти, і то, як він признався потім, це зробив заради того, щоб якась киянка не задирала кирпу. Була дана рекомендація не зупинятися, а зразу розроблювати докторську, бо тема Ландшафтного сценарію була дійсно новаторська і цікава.
Мій друг поздоровив нас і тихо на вухо сказав: "Слухай, а вона неймовірно розумна і талановита!"
Я повернувся до Києва, а Лишенько залишилася виконувати всі формальності.
Ми організували святкування вдалого захисту, на якому були колеги з Інституту та її подруги і ніякої рідні.
А через два місяця я прийшов додому і застав Лишенько в сльозах - у доньки почала завалюватися голівка і по діагоналі почали хаотично рухатися рука і нога. І вона кинулася до сестри. Вони разом підняли старі зв'язки і вийшли на Міністра охорони здоров'я. Через три дні ми вже були на прийомі в Охматдиті. Три професорки, найкращі фахівці в галузі. Вони попросили нас вийти із кабінету, залишивши дитину. Через деякий час покликали нас.: "Мама, заберіть дитину і почекайте в коридорі, а ви, батько, залишайтесь".
Я стояв, вони сиділи, але раптом встали і одна з них, напевно головна, сказала мені: "Нам дуже прикро, але ми повинні сказати вам правду: ваша донька в кращому випадку буде олігофреном, але скоріше за все це ідіотизм. У неї серйозні порушення мозкової діяльності. Ми не можемо це сказати матері, то ви знайдіть як це сказати їй."
Сказав. Заспокоював. Тяжко було. Приїхали додому, то вона не відходила від доньки. Потім сказала мені: "Є у мене одна подруга, подзвоню їй!" Подзвонила.
"Треба почекати, вона передзвонить." - "Про що мова" - "Нетрадиційне".
Наступного дня ми чекали її подругу біля одного з парадних в Пасажі. Робили вигляд, що гуляємо з коляскою. От і прийшла ця подруга. Сказала нам: "Я в загальних рисах обмалювала ситуацію. Вас чекають. Майте на увазі: це дуже не проста жінка. Але вона скажіть вам що робити, якщо можна щось зробити. Не сперечайтесь з нею". - "Та ми і не можемо!" - "Це я на всякий випадок кажу!"
Гарна затишна квартира. Господиня в класичному строї темних кольорів. Журнальний столик, на якому чашки для кави та тістечка. Після знайомства господиня сказала: "Роздягніть дитину, тут жарко. І спочатку кава." Під час кави вона уважно роздивлялася нас, потім встала, підійшла і подивилася доньку. Повернулася, сіла в крісло.
"Як бачите, мені багато років. Я пройшла всю війну. Хірург. Коли закінчилася війна, то у мене на руках був поранений та контужений один генерал. Вважалося, що він проживе максимум півроку. Приїхала його дружина і відмовилася від нього. Я взяла його на себе. Він став моїм чоловіком. В Німеччині мені до рук потрапила одна книжка, яка була заборонена у нас. На німецькій мові. Заради того, щоб їх прочитати, я вивчила німецьку. Це книга Кнейпа про водолікування." (Тепер ця книжка стоїть на моїй полці).
Ми мовчали.
"Методами водолікування я протягнула життя чоловіка на 25 років. ми народили двох синів. Але мені не вдалося врятувати молодшого сина, він помер в 20 років від раку. Я с вами чесна."
Ми мовчали.
"Звертаюсь до батька, бо мати не здатна це виконати. Я дам вам рекомендацію. Ви здатні врятувати свою доньку. Але вам прийдеться працювати дуже довго. Скоріше за все роками. Ви згодні?"
"Так. Згодний."
"Тоді я зараз запишу їх. Почекайте."
І я почав рятувати.
Кожний вівторок та четвер в 16:00 я роздягав доньку і загортав її в пелюшку, яка була вологою з кімнатною температурою. Потім товстою байковою пелюшкою. Потім звичайним одіяльцем. Потім одіяльцем з верблюжої шерсті. Потім великою шерстяною жіночою хусткою. Потім Ватним одіялом. Утворювався великий кокон, в якому в глибині було маленьке обличчя дитини. Вона спочатку плакала, але потім засинала. І я чекав 40 хвилин.
Потім розгортав дитину. Тіло її пашіло, воно парувало, а пелюшка, якою вона була обгорнута, мала неприємні пахощі. Шкіра з кожним разом ставала все червонішою і червонішою.
Я швидко обтирав її вологою губкою кімнатної температури, а потім 20 хвилин робив масаж всього тіла. Мені ніхто не показував потрібні рухи, але все було так, як сказала та Жінка,: "Поставиш руки на тільце дитини і вони самі підуть, будуть знати що робити".
В кінці мого масажу дитина знову засинала.
Чотири роки я робив так. Чотири роки, кожний вівторок та четвер я рятував свою дитину. Приблизно через чотири місяці почали проявлятися позитивні результати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638812
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
Вистава "Засідання ВЕРХОВНА РАДА" від 26.01.2016
Кажуть, що коли студенти та кадети помирали під Крутами, в стінах Центральної Ради відбувалися неймовірно важливі дебати: вирішували якої ширини будуть шаровари у січових стрільців. Треба визнати, що спадковість такого перфоменсу має стійкий характер в написані сценарію майже в усіх виставах безумовно талановитих можновладців на протязі останніх десятиліть в Театрі Абсурду, який регулярно дає вистави під постійною назвою "Засідання Верховної Ради".
Треба бути справедливими: зараз творчий колектив Театру не можна вже називати "Верховна Зрада", бо кожний, майже кожний, із артистів р'яно проголошує свою любов до Директора Театру, тобто - до Неньки-України. Але при цьому весь час присутня завуальована фронда, яка проявляється в майстерних проходах по сцені, вибачте: по залу, спиною до режисера, вибачте: до спікера, це тепер так називається; у вільних походеньках до буфету та довгим перекурам в туалеті; у довгих розмовах по мобілкам та недбалому читанні непрофесійної літератури під час промов окремих акторів монологів на захист тих чи інших інтересів у позатеатральному житті.
Дехто говорить, що на жаль завжди не вся трупа задіяна під час вистав. І з цим слід погодитися: прикро, бо в такому випадку палітра самостійного життя героїв на сцені явно скорочується. Театральна трупа, кажуть, має 330 акторів, враховуючи неосновних 226, але в залі дійсно часто беруть участь у виставі менше. І це при тому, що інколи, слід сказати, і бувають міцні психологічні розрядки, коли раптом відбувається бійка між учасниками вистави, яка, як правило, не передбачена загальною постановкою, але майстерно поставлена одним із акторів.
Часто-густо актори умудряються виконувати одноразово багато ролей - іде змагання між тими, хто встигне максимально більше виконати так зване "кнопкодавство", але це вже настільки стало рутиною дією, що навіть театральні критики (їх називають ще : журналісти) все менше і менше звертають на це увагу.
Охопити весь спектр театральної вистави сьогодні неможливо. Точно так, як це неможливо було і раніше. Але в сьогоднішній виставі був свій лоск: по ходу п'єси необхідно було заборонити виконувати пакет монологів (це називається в цьому колі: закони), які були прийняти раніше. Такий прийом виконується не завжди, але він є дійовим: спочатку пишуться монологи, знаючи, що там, у майбутніх виставах їх треба буде знімати, що точно дає можливість особливо талановито показати суть театральної постановки.
Не можна не зупинитися на окремих видатних акторах.
На шпальтах Фейсбуку вже писалося про те, що Україна має когорту артистів, які претендують на Оскара, навіть рубрика була: на інвалідних колясках і без них, але вказаними героями не закінчується політична міць нашої держави. Можна навіть виділити окремі рубрики для того, щоб показати високу естетичну (напевно краще: політичну) гру видатних лицедіїв.
Так, наприклад , в рубриці "Метаморфози" можна розглянути Коханця-Героя, який справно та наполегливо довгий час перетворюється в антиКоханця-антиГероя, а потім миттєво, за одну ніч, повертається в Героя-Рятувальника і вимагає головну роль в Оркестрі.
До речі: ледве не був забутий Оркестр, який супроводжує гру Основного колективу.
По-перше, він весь час прагне стати вищим за Основний колектив, для чого його Диригент (тут його називають чомусь Прем'єр-міністр) використовує найрізноманітніші засоби - від нападок на пересічних громадян та прагнення отримати кулю в лоб і до подвійної гри "трохи вашим - все інше мені".
По-друге: як правило між грою Основного складу театру та Оркестром існує дисонанс, хоча інколи вони і знаходять спільну мову у своїх репризах стосовно повноважного представника Неньки-України, який за старою звичкою Європи називається Президент.
По-третє: в Оркестрі широко використовуються засоби, які характерні для всього Театру Абсурду, а саме:
- забування необхідності дати звіт за свою творчу діяльність;
- широке використання при необхідності все ж таки дати такий звіт другорядних чи навіть третьорядних акторів;
- мовчання на звинувачення різноманітних критиків чи опонентів у творчості;
- використання прийому "Ти - сам дурень!";
- загроза хлопнути дверима так, що вся театральна постановка розвалиться;
- тощо.
Критичний розгляд цієї вистави, як і попередніх, можна продовжувати в багатьох аспектах, але слід підкреслити, що така довга історія існування самого Театру будується на використанні перевірених часом лозунгах: "В усьому винні попередники!", "Дайте владу молодим, але їх треба вчити, тому старі кадри необхідні!", "От коли ми прийдемо до влади...", "Моїх учнів слід придушити!" і так далі.
І нічого дивного нема в тому, що зараз Герой-Рятівник, (ви пам'ятаєте яку роль він грав нещодавно?) кричить своїм громоподібним надсадним та безпардонним голосом: "Дайте мені владу і я вам покажу!" Мимоволі хочеться продовжити: "...Кузькину мать!"
26.01.2016
Диванний критик
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638811
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
10. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Криза
23.01.2016* 18:30
Весна 1978 року пройшла напрочуд спокійно і навіть врівноважено - мати дозволила мені пожити у неї декілька місяців, Лишенько ретельно готувала всі документи для захисту дисертації, ми підчищали ілюстративний матеріал - то працюючи у Лишенько дома, то в майстерні БЯКа. Я регулярно їздив до Українки до доньки та сина. Окрім цього я вів аж дві дитячі студії образотворчого мистецтва - одну в Українці, іншу - в стінах Інституту. В Українці студія була маленька, інколи максимум 10 (звичайно 5-6) дітей приходило, а в інституті максимум був 45 (звичайно 20-25) дітей від 5 та до 12 років. В Українці для цього було приміщення в Клубі, були мольберти, в інституті ми займалися в Актовому залі, малювали "на колінах" в альбомах, патронатом у нас було жіноцтво інституту, яке і запропонувало мені у свій час зробити таку студію. Для викладача в такий студії повинно бути не більше 10 дітей, бо інакше нема часу на ретельну роботу з кожною дитиною, але я умудрявся справлятися. Ми регулярно робили виставки робіт в Інституту, ходили малювати на природі - я досі час від часу переглядаю фотокартки та проспекти виставок, а декілька місяців назад зустрів в Мережі згадку про себе: моя учениця шукала для своєї доньки подібного до мене і навіть схвальні слова сказала про мене.
А ще у мене налагодилися стосунки із старшими доньками, ми зустрічалися, хоча я і не наважувався ходити до них в Республіканську художню школу, де вони навчалися.
І раптом все підірвалося.
Здається, що це був кінець квітня - ми не бачилися суботу та неділю, бо Лишенько сказала, що із Тбілісі прилетіла її старша сестра, а коли у понеділок я зайшов за нею під час обіду (ми повадилися ходити на комплексні обіди до ресторану "Лейпциг" - тоді це було дуже дешево) і побачив її, то здивувався: вона була закутана в гарну рожеву хустинку (зазвичай любила ходити з непокритою головою), обличчя мала напудрене і, що особливо мене приголомшило, мала темні окуляри.
- Що трапилося?
Мовчала. Мовчки пройшли по Володимирській від Інституту до ресторану, мовчки поїли, а потім я провів її у скверик Золотих Воріт.
- Що трапилося? Зніми, будь ласка окуляри!
Зняла. І я вжахнувся: під очима синяки, на обличчі припудрені подряпані, а в очах сльози.
- Розказуй! Хто це зробив?
- Сестри.
- Чому?
- Вимагали, щоб я порвала з тобою, адже дисертація майже закінчена. Я відмовилася.
- І тільки за це побили?
- Ні. Я сказала, що вагітна.
- Що? - я не витримав і вскочив: як можна підняти руку на вагітну жінку?
- Та ти не бійся, я не прагну...
- Я радий, що ти вагітна. Ти же знаєш моє ставлення до дітей. Все! Тепер все міняється! Тепер я відповідаю за тебе! То вони за це тебе били теж?
- Кричали чи не хочу я вийти ще за тебе заміж. Я сказала, що не я це вирішую, а ти, але якщо ти скажеш... одним словом, дитині потрібен батько. Тоді вони почали кричати, що ти хочеш заграбастати нашу квартиру.... І біли.
- Заспокойся.
- А як же дисертація?
- Ти сильна. Все буде паралельно. Я поряд.
- Ой, лишенько! От я попала в халепу! Дякую тобі за підтримку. Я взяла два дні за свій рахунок, то зараз піду додому. Не турбуйся. Мені дуже важливо було знати твоє відношення. Мені треба подумати. Проведи до Хрещатику. Добре? Трохи запізнишся з перерви, Тамара (це моя шефиня) простить. І ще: вони щось задумали проти тебе. Прошу: будь уважний, бо можуть бути провокації. Говорили про те, що треба підняти старі зв'язки, а це - слідчі, прокурори, міліція... Будь уважний!
Пам'ятаю, що тоді я вперше відчув омерзіння до людин. Це прочуття було нове для мене, я перекатував його в собі не знаючи, що попереду в моєму житті воно ще буде зустрічатися.
Через два дні Лишенько прийшла на роботу. Коли ми йшли на обід, вона сказала:
- Я поставила вимогу. Молодша виганяє свої квартирантів, ми з тобою будемо в її однокімнатній гостинці. Треба почекати декілька тижнів. Давай зробимо паузу. Добре? Але май на увазі, вони щось проти тебе запустили.
Через два тижні мене викликали на партбюро: поступила заява від сестер Лишенько, що я є розпусник, що я покинув двох жінок з дітьми, що я маю намір захопити їх квартиру...
Все це для мене було повною несподіванкою. Але найбільшою було те, що мені говорили на партбюро інституту. Особливо витонченим було те, що спеціальні емісари від партбюро зустрічалися з моїми бувшими дружинами. Мене жах перекрутив, коли про це сказали, бо я уявив скільки болі цим жінкам завдав сам візит цих емісарів.
- Ти що, думаєш, що ми святі? Але ми все робимо тихо, без демонстрації. А ти демонстративно шашлі завів!
- Ми добре знаємо хто вона така! Вагітна? То зробить аборт! Теж мені цяця!
- Партія вимагає чистоту в усьому! Член партії не має справи з гулящими жінками!
І в такому дусі. І це були наші колеги по інституту.
Далі були партзбори, на яких для мене зовсім несподівано все жіноцтво встало на мій захист, але воно було в меншості. Виключили із партії. При цьому порадили подати апеляцію. Я, дурень, зробив це і потрапив таким чином на розгляд мого питання в спеціальному осередку при райкомі партії по моралі. Коли я прийшов на це засідання і побачив старперів - божих кульбабок, але загартованих партійців, які смакували мою ситуацію, розказували мені про те, хто я такий і що треба зі мною робити, які патякали про високі моралі і від яких мені було гидко та соромно, навіть за те, що я стою перед ними, то все це примусило мене дивитися на ситуацію іншими очима, бо я зрозумів, що моя гуманність при будь-яких умовах вища за їхню.
І це тягнулося рік, хоча мені зразу сказали: "Ховай дисертацію. Не захистиш!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638249
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
Тільки що прочитав на Фейсбуці виклад змісту того, що сказав Святослав Вакарчук президенту Порошенку, коли той вручав йому державну нагороду. Мене вразило, що текст, як і великі цитати промовця, були на російській мові, хоча відомо, що оба "фігуранти" розмовляють українською, а в умовах нагородження і не могло бути іншого варіанту. І мій подив примусив мене знову та знову усвідомити, що зараз іде активний процес формування паралельної до україномовної України російськомовної України.
Цей процес носить характер високої культури і тому неймовірно тяжко навіть виступати критикою його чи супротивником. Спробую проілюструвати свої твердження.
Пан Володимир Зеленський має талант неймовірної потужності, про що, думаю, ні у кого не може виникати сумнівів. Як і те, що він зібрав творчий колектив такого ж ґатунку. Тому всі театрально-телевізійні шоу типу " Київ Вечірній ", "Вечірній квартал" та практично всі інші подібні йому проекти цього колективу є дотепними, яскравими, злободенними, критичними, а через те, що вони ставляться фактично в комедійному ключі, то вони легко приймаються глядачами.
Не викликає сумніву і те, що цей колектив є патріотичним стосовно України, хоча інколи і проглядає відпрацювання моделей господаря 1+1.
Але!
Але весь творчий репертуар цього колективу іде на російській мові, а українська мова виступає як обгортка (хоча би назва "Вечірній Київ") чи як вкраплення суржику чи навіть українського чогось.
Фільм "Слуга народу" є блискучим прикладом реалізації талантів акторів. Я встиг продивитися 22 серії. Вищий пілотаж гумору, сатири та іронії! Але враження таке, що всі дії відбуваються не в Україні, не на майдані Виставки досягнень народного господарства, а десь в іншій російськомовній країні. І не треба мені говорити, що Слуга народу може і має право розмовляти російською, бо в дійсності навіть Кучма повинен був розмовляти українською, навіть пресловутий крадій шапок робив потуги говорити нею. Іншими словами: весь антураж фільму іде за межами української мови, якщо не рахувати використання красивого слова "Ганьба!" та твердження, що прем'єр-міністр у фільмі змушений навіть вивчити "їх мову".
А фільм має великий успіх! Достатньо сказати, що в Мережі вже є пропозиції пана Зеленського зробити дійсним президентом України. На якій мові він буде розмовляти в такому випадку?
Зараз на телебаченні іде конкурсна програма "Ліга Сміху". І знову та сама ситуація: по пальцям однієї руки можна порахувати команди, які використовують українську мову, а про суддів я і не заїкаюсь.
На канали "НьюсВан" панує українська мова. Не буду зупинятися на тому, що інколи журналісти в патріотичному відношенні стають на рівень фолу та провокують таким чином своїх візаві приєднатися до них. Це - дрібниці. Бо навіть в такому патріотичному каналі як "5 канал" ведуча дозволяє собі такі речі.
Але!
Рубрики, які веде Матвій Ганапольський, ведуться на російській мові. Так, журналіст неймовірно розумний патріот України, він майстерно розставляє все по своїм місцям, він критичний, але не вороже, він максимально об'єктивний і він навіть патріот України та українського народу. Але, мені здається, що він не усвідомлює, що саме цим він мимоволі формує, як і "Квартал-95", паралельну російськомовну Україну.
До речі: Він нещодавно провів тему чи треба робити обов'язковим панування української мови в засобах масової інформації. Цікаві були результати та позиція ведучого. Не буду переказувати - бажаючи можуть подивитися в Мережі.
Я міг би привести ще багато прикладів подібного Але я ні в якому разі НЕ РАТУЮ ЗА ЗАБОРОНУ подібних дій та подій.
Я ЗАКЛИКАЮ талановитих людей/фахівців/аматорів СТВОРЮВАТИ ПРОЕКТИ УКРАЇНСЬКОЮ, які будуть мати рівень розглянутих мною вище взірців української культури.
Мені боляче, коли я зустрічаю хвалу Лесю Подерев'янському, бо він у своїй літературній творчості широко використовує матюки! Це що, не усвідомлення того, що в упаковці української мови він просуває російську культуру, бо в українській мові нема матюків, а російська замішана на цьому?
Мені боляче, коли на ТіВі наші можновладці говорять кострубато українською. Але вони в даному випадку є взірцями, бо їх публіка охоплює всю державу.
Непомітно я став старим, але маю надію, що моя думка не застаріла: БЕРЕЖІТЬ УКРАЇНСЬКЕ по-УКРАЇНСЬКІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638245
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
9. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Лишенько
22.01.2016* 18:05
Угорці на всі випадки використовують вигук "Йьо!", в Західній Україні широко використовується вигук "Прошу", який залежно від інтонації може передавати різноманітні відношення вигукуючего до ситуації, а Валентина в таких випадках використовувала вигук "Лишенько!", плескаючи в долоні та посміхаючись, а посмішка у неї мала дуже широку палітру передачі відчуттів. Тому я і почав називати її Лишенько.
Ми достатньо швидко відпрацювали схему упорядкування її дисера: кожний робив якісь нотатки та ескізи, потім зустрічалися, обговорювали отримане, розподіляли хто що робить "на чисто". Я почав залишатися у неї на суботу та неділю, то працювали ми з ранку та до пізнього вечора. Час від часу повз нас проходила її молодша сестра, яка займала окрему кімнату, дивилась на нас, як мені тоді здавалося, з презирством, але це не заважало нам.
Я вперше жив у стані повної безвідповідальності і це мене шокувало та дивувало, бо це ніяк не було притаманне для мене. Але яка була легкість!
Під час нашої роботи Лишенько розказувала про себе - напевно я став гарним слухачем, а скоріше за все позначалося те, що наші стосунки мали легковажний характер, коли жодний не має якихось зобов'язань перед іншим.
Розповіді Лишенько супроводжувала сміхом, вставляючи у розповідь різні кумедні ситуації чи випадки, і в цих розповідях все йшло навалом:
- як в неї закохався на все життя однокурсник, які він заради неї робив дурниці та подвиги, як він організував поїздку всієї групи в Карпати на лижах кататися і як вона там його зрадила;
- як вони поїхали по комсомольській путівці піднімати архітектуру у Новосибірську, але хто не витримав та втік до Києва;
- як вона брала активну участь в русі Шестидесятників, а потім звалила звідти, бо мама захворіла, і це сталося вчасно, бо всіх почали хапати, а їх було багато, не тільки ті, кого тепер всі знають;
- як вона захопилася дендрологією, ландшафтною архітектурою та як вийшла на корифея в Ботсаду;
- як у неї крав ідеї відомий діяч від ландшафтної архітектури, до речі, який, виявляється, і по життю був негідником;
- як вона підхопила не гарну хворобу, але гарно пролікувалася, тьху-тьху;
- як вона критично може розкласти всіх цих діячів партії та уряду, бо гарно знає їх моральний облік, до речі: а той будинок, що показувала вчора, коли гуляли, забула сказати, був будинком, куди поставляли гарних дівчат для вельмишановних;
- як була декілька років коханкою високо посадовця, але вони потрапили в автокатастрофу, то він став калікою, а у неї навіть подряпин не було, тільки переляк, і то - не сильний;
- як її сестра має неймовірно високий талант в малюванні і що вона не може дотягнутися до рівні сестри, але неймовірно пишається нею;
- як вона завжди мріяла мати доньку, але доля не дає - двічі був збій в різні роки від різних чоловіків;
- як вона тужить за матір'ю, яка пішла з життя не так давно і як вона любить батька, який давно вже не на цьому світі, до речі: він останньо працював директором совхозу "Совки";
- як вона гостро відчуває людей, особливо, сам розумієш, чоловіків;
- як у неї були чоловіки з різними гарними чоловічими даними, але це вперше вона має такого, у якого все комплексно....
- і так далі, і так далі....
Інколи мені здавалося, що я слухаю розповідь Афродіти, з якої немов вода стікають всі фривольні, забавні та жорстокі пригоди, а вона залишається незайманою. Інколи я від душі сміявся, інколи був приголомшений, але завжди очікував, що після ляскоту в долоні та слів "Ой, лишенько! Я зараз тобі таке розкажу!" буде нетривіальна історія.
Непомітно перебрався жити до Лишенька, після роботи ми разом йшли до неї додому, але десь через два тижні вона сказала мені: "Не можна тобі іти до мене, бо мені сестра влаштувала скандал - вона ненавидить тебе". - "За що?" - "Вона вважає, що ти хочеш забрати нашу квартиру, адже в ній тільки я прописана, адже у сестри є своя однокімнатна, від чоловіка їй залишилася!" - "Яка дурниця! Я ніколи ні на що не зарився..." - "Не йди, прошу." - "Добре"
Тикнувся до матері, вона сказала: "Одну ніч. Далі - де хочеш, але не тут" А в Українку я вже їхати не міг - там в моїй кімнаті вже жили квартирантки-студентки медучилища.
До Нового року було десь два тижня. Сердобольний БЯК дозволив мені пожити в його майстерні, що була у навпіл підвалі на Толстого. Почали з Лишенько працювати там. Спробувала вона залишитися один раз на ніч, та простудилася і тиждень інтенсивно лікувалася.
В цей час у мене було бурхливе життя. На основній роботі повний успіх, цікаво і навіть весело працювати; Лишенько з її дисером - на свій у мене вже часу не було; халтура в якості художника; інтелектуальне спілкування з БЯК; а от до дітей в Українку не їздив, бо грошей ледве вистачало на мінімальну їжу.
І раптом за три дні до Нового року 1977/78 я отримав шалені, як на той час, гроші - аж 1000 крб. за халтуру.
Їхав в тролейбусі і мені здавалося, що всі бачать ці гроші у мене в кишені, що мене пограбують - я вперше мав такі гроші за раз! Подзвонив Лишенько. Вона сказала: "Так! Ти заслуговуєш на відпочинок! Новий рік будемо зустрічати в Карпатах!" -- "Як ?"- " Двадцять дев'ятого чекай мене в майстерні! Я все організую! Ми їдемо у Воловець ! Будемо кататися на лижах!" - " Але у мене ж нема ніякої екіпіровки! І я на лижах стояв тільки в дев'ятому класі!" - "Дещо беру з собою, дещо там отримуємо. Я знаю! Повір мені!"
Пізно увечері, за дві години до відходу поїзду, Лишенько була в майстерні - повністю екіпірована, з лижами, з теплим одягом для себе та для мене, з усіма дрібницями, що можуть бути потрібні. Я взяв необхідне для малювання і ми пішки пішли до вокзалу.
Їхали в плацкарті. Весь вагон був заповнений лижниками. Гомін, сміх, голосна розмова, цокання стаканів, коротке знайомство, смішні розповіді та відчуття суцільного свята. Лишенько мені казала: "Ти тільки не пий багато!" - "Я взагалі не збираюсь пити!" - "Не можна. Провір моєму досвіду. Тримай стакан в руці і роби вигляд, що п'єш. Нам не потрібні разбірки!"
Досі пам'ятаю, як поїзд вигинався, коли виходив із повороту на Воловець, який лежав праворуч внизу. Сліпучий сніг. Лагідна зима.
Ці новорічні дні були для мене як безтурботне свято, хоча і жили ми на квартирі з примітивними умовами. Але господарі - мати з донькою, були неймовірно доброзичливі, прості і щирі. ми з ними навіть колядувати ходили!
Коли ми повернулися до Києва, то я відчув, що між нами щось з'явилося нове. Якась тиха дяка один одному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637789
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2016
Я чув, що ви сказали, що ми тут гості,
І гостювання наше тримається менше років сто,
А потім ідемо в Небуття, для нової порослі,
Щоб гостювало на Землі нове їство.
Якщо ви щиро говорите про Душу,
Що гостює дійсно на Землі, крокуючи тілами,
То я погоджусь з вами, адже суть справи не порушу,
Та прикро: не ми мандруємо Світами.
22.01.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637787
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 22.01.2016
8.ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Початок
21.01.2016* 14:00
Більше тижня не занурювався у минуле - треба було допомагати синам у навчанні, а потім відходити від цього. Бач: я тепер з трудом можу добами працювати від 9:00 до 24:00 без перерви, навіть їсти при цьому паралельно. От що таке старість.
Та не треба бідкатися, бо це є ще одна форма Щастя.
Першу мою дружину звали Валя. Валентина Петрівна. Щира, добра, толерантна та проста у спілкуванні, розумна, але не любила проявляти свій розум... Мала тихий та співочий шарм. Типова українка, хоча прізвище і мала типове шляхетське - Виговська.
У нас все було першим.
Друга дружина - Ася Анатолівна. Статура так собі, обличчя красиве, але в межах очікуваного, але харизма, манера триматися, рухатися вражали чоловіків - з нею було тяжко ходити по вулиці, бо всі чоловіки автоматично оберталися щоб глянути на неї, хоча вираз обличчя у неї був як у Снігової королеви. Характер був жорсткий, вольовий назовні, бо ранимість свою вона майстерно ховала, гарно співала. Народилася та виросла у селі, закінчила там з медаллю школу, але село і все українське не любила, тому поступила в Педінститут на факультет російської мови і була викладачем російської мови. Мала від природи педагогічний хист і її любили учні, хоча колеги саме за це мали з нею стосунки, м'яко кажучи, так собі.
І от промалювалася в моєму житті третя жінка. Валентина. Валентина Друга. Валентина Іванівна.
Чесно кажучи, я ніколи раніше і потім у своєму житті не зустрічав подібної суміші доброго та недоброго в людині.
Коли ми зустрілися, то нам було вже за 40, вона на 1 рік була старша за мене. За плечима мала вельми бурхливе та різноманітне життя, але на її зовнішності це майже не позначилося - була дійсно красива обличчям, очі немов весь час сяяли, а усмішка майже не покидала її.
Вона відносилася до тих жінок, яким макіяж майже не потрібний, але час від часу любила розмалюватися визиваючи і прошвендяти по вулиці.
Офіційно одружена не була, але чоловіки... опущу це...
Та все це мене якось не чіпляло, а от тема та ідея її дисертації вразила: Ландшафтний сценарій.
Спочатку, коли у коридорі вона щось мені пояснювала, я зрозумів тільки те, що вона відштовхувалася від принципу написання режисерського сценарію Сергія Ейзенштейна. Домовилися, що я прийду до неї додому у суботу і подивлюсь планшети ілюстрацій до дисертації.
Прийшов.
Вразило, що квартира знаходиться в будинку поряд із тодішнім ЦК КПУ, напроти будинку Спілки письменників України. Потім з'ясувалося, що це закономірно, бо її батько був колись інструктором ЦК, а потім став заступником міністра юстиції по господарству... Батька та матері вже не було на світі, мала двох сестер, старша жила у Тбілісі, була одружена з відомим грузинським архітектором, а молодша теж закінчила наш Архфак десь за декілька років до мого закінчення і почала проявлятися як неймовірно талановита художниця.
Вразила мене і ідея та суть Ландшафтного сценарію, після того, як я подивився малюнки, креслення та фотокартки на планшетах,: запроектувати ландшафт санаторія таким чином, щоб він автоматично впливав на психоемоційну сферу людини і лікував її. Але моє загальне враження від роботи було: "Півень знайшов перлину".
На цей момент у мене по моїй дисертації на тему Екологічної парадигми формування санаторія був накопичений великий матеріал, а враховуючи, що я згрібав все що було суміжним, то було багато такого, що не працювало на мою роботу, але дивним чином лягало в русло Ландшафтного сценарію. До того ж мені зразу стало ясно як весь цей напрацьований матеріал слід упорядкувати. І я дав згоду допомогти.
Ідея Ландшафтного сценарію мене причарувала, бо вона давала можливість відпрацювати суто практичні засоби упорядкування стану здоров'я людини, використовуючи: ландшафтну архітектуру, дендрологію, алелопатію, експериментальну психологію, орологію, фітонцідологію, кольорознавство, метеорологію, напрацювання в галузі використання пахощів та біоритміки, пропорцій та формотворчості тощо.
По великому рахунку всі кандидатські дисертації можна поділити на дві категорії: одномоментні, які не мають далі ніякого продовження і довгоживучі, на базі яких будуються докторські дисертації авторів чи маса кандидатських інших авторів. Ландшафтний сценарій явно вписувався у другу категорію.
Працювали ми інколи після основної роботи, але типовим стало те, що я приїжджав із Українки в суботу і ми працювали весь день. В один із таких днів я був атакований і зразу здався на милість переможця.
Легковажність стосунків мене влаштовувала, але я пригадую один випадок.
В моєму житті так дивно трапилося, що біля мене завжди було багато євреїв. Мій єдиний друг Давид Гінзбург помер майже 30 років назад, а туга за ним ніколи не покидає мене. Два єврея розбили дві мої сім'ї. І були ще товариші по роботі, по мистецтву, по захопленням. Одним із них був блискучий архітектор і художник, поет та нетрадиційний науковець Борис Якович Кучер. Коли я повернувся з Москви і прийшов працювати до КиївНДПІмістобудування, то там зустрів Бориса Яковича в якості ГАПа. Він був десь на років 9 старший за мене і я його завжди поштиво називав по імені та по батькові, а він мене: Вітінька. До того ми разом працювали в Українському філіалі Діпрокурортпроект, де він був головним архітектором, а деякий час і директором.
Якось після роботи ми йшли по Володимирській вулиці додому і вели різноманітні інтелектуальні розмови. Раптом він змінив тему:
- А скажіть мені, Вітінька, як ви плануєте далі жити враховуючи ваші стосунки зараз.... з жінками. - БЯК (я так його називав подумки) був дуже делікатним, хоча весь інститут знав що у Валі нове захоплення.
- Все. Більше ніколи не одружусь! Досить!
- Вітінька! Безумовно, Фрида мене оженила на собі, але я, повірте, жінок знаю гарно. То не зарікайтесь!
- Це ж від мене залежить.
- От як. А ви подумайте, хто обирав - ви чи жінки вас обирали. Думаю, що вони.
- Не думав про це. Але все - баста! Настраждався! До того ж: так виявляється легко жити маючи легкі стосунки...
- А ви гарно себе знаєте? Обставини можуть бути такими, що ви змушені будете змінити точку зору. Вітінька, ви ідеаліст.
- Борис Якович, я ж прагматик.
- Ну-ну! - сказав він, поглядаючи на мене із під припухлих вік та закинувши голову трохи назад, бо був на голову менший за мене.
Потім, на протязі всього свого подальшого життя, я часто згадував цю розмову з мудрим Борисом Яковичем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637534
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016
Давно на Дачі біля каміну не грівся,
А до того не змерз у засніженому лісі,
Поки я не вийшов повз дубів на узлісся
В уяві, що це я в Карпатах чи на Поліссі.
Засліплений сміхом сяйва яскравого снігу,
Я упиваюсь моментом реального щастя.
Дякую, сон! Ти даруєш мені гарну втіху!
Але вже чую: "Пора! Прощайся! Просинайся!"
20.01.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637533
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.01.2016
12.01.2016*19:50
7. ТРЕТЄ ЖИТТЯ. Крах
Здавалось, що я досяг бажаного: через трійний обмін отримав трьохкімнатну квартиру в Українці під Києвом, почав працювати архітектором у Києві, отримав можливість бачитися із старшими доньками, на роботі зробив персональну виставку своїх живописних та графічних робіт, зробив наукові першодруки для дисертації...
До того ж Українка, місто енергетиків, яке було побудоване біля Трипільської ГРЕС, виявилось чистим, просторим та світлим місцем - чого тільки коштував краєвид з набережної, коли погляд літав через Дніпро до обрію, а праворуч ховалося в імлі Трипілля.
Здавалось...
Але!
Але стосунки з дружиною ставали все гірше і гірше.
Це тепер я такий розумний і знаю, що вона була жорстоко поранена життям - народження доньки і ускладнення здоров'я після цього; тяжке чекання народження сина і не прості пологи; тяжка психологічно робота в чужому середовищі (Підмосков'я) і розчарування в мені, бо я не вивів її у світ, який вона заслуговує; я заробляв мало грошей, хоча і отримував максимум для ГАПа.
Все це для мене прийняло катастрофічну форму: вона остаточно почала спати з дітьми в дитячій кімнаті, а я мав честь мати одинокість у спальні батьків.
Зі мною почались незрозумілі речі: фантомні болі мандрували по моєму ліверу, час від часу ліва нога мліла. Пішов до Поліклініки Вчених (член Спілки Архітекторів!) - дали направлення до Урологічного відділення Спеціалізованої лікарні. Потримали мене там три доби, зробили всі аналізи і виставили: "По нашій спеціальності ви здорові!"
А робилося все гірше і гірше - я вже ледве дибав з паличкою, бо ліву ногу віднімало. Все шкереберть! Дружина примушує мене пересилитися до матері, спробував, але та мене виставила з квартири.
У відчаї вирішив поїхати до районної лікарні в Обухів, за місцем прописки. Ледве додибав туди. Та виявилося, що уролог захворів.
Сиджу на стільчику напроти зачиненого кабінету і ніяк не можу себе примусити встати та піти звідти. А куди іти, якщо ледве витримую біль в лівому паху та в нозі?
Повз мене декілька разів по коридорчику пробігла якась жінка в білому халаті. Раптом вона зупинилася напроти мене і запитала: "Вам погано? Ви до ім'я рек? Він хворий. Грип. Тяжка форма. У нас нещодавно у стаціонарі з'явився хірург-уролог, після інституту. Видатний чолов'яга! Як фахівець. Я зараз побіжу та попрошу його, щоб він подивився вас. Почекайте".
Покивав я головою мовчки і сиджу, чекаю. Прибігла: "Пішли! Він згодний!"
Завела мене до пустого кабінету, вискочила з нього і невдовзі зайшов лікар: високого росту, вищий за мене, молодий, з веселими очима та з внутрішнім переконанням в собі, яке завжди буває у фахівців високого рівня. "Ну, що тут у нас?"
Я почав белькотіти свої негаразди. Він послухав трохи, недбало погортав аркуші моєї амбулаторної книжки, потім задав декілька точних питань і сказав: "Ну, що ж, подивимося, подивимося що тут у нас".
Подивився. Сів за стіл і почав думати, вибиваючи аристократичними пальцями дріб на кришці столу. Я сидів напроти нього не живий і не мертвий.
"Нічого не розумію. Мені би таке мати як у вас! Що ж це за холера? Хоча..."
Він присунувся до мене і запитав: ""Ви одружені?"
"Про дітей не питаю, бо у вас не може бути, щоб їх не було. Скажіть, як часто ви з дружиною..."
"Два рази".
"На тиждень? Це мало".
"На місяць".
"Що? Ідіот! Вибачте, вибачте! Ви у майже два рази старші за мене, а я таке сказав вам! Вибачте! Але це ж класика! Як я міг таке забути? От що: я випишу вам ліки від болі, бо знаю тепер що у вас таке. Біль зніміть. Але вам негайно треба шукати жінку! Негайно!"
"Але я не можу..."
"Я сказав: жінку, а не повію! Як цікаво, як цікаво! Жінку, жінку шукайте! І все буде добре."
Через добу потрібна мені жінка сама проявилася, хоча коли вона зайшла до нас у кімнату і раптом звернулася до мене з проханням, я не знав, що це кінець одного етапу мого життя і початок іншого. А слова були такі: "Здрастуйте! Тут мені сказали, що ви не тільки гарний художник, ваша виставка робіт дійсно гарна, а і гарний систематик, а я зі своєю дисертацією зайшла у тупик і не знаю, як вийти з нього. То може допоможете мені?"
Я стояв ошелешений і дивися на цю красуню, пригадуючи, що коли я був на першому курсі, то група дипломників Архфаку поїхала працювати у Сибір і, здається, вона була серед них.
Іззаду роздався насмішкуватий та сардонічний вигук моєї начальниці: "Допоможе! Допоможе! Він такий!"
Валя підхопила мене під руку: "Пішли у коридор, я розкажу ідею мого дисера!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635481
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016
Проминули свята немов сполох жар-птаха,
Мов торкання раптове щедрого Щастя,
Мов візерунком морозу сяюча плахта,
Немов феєрверк, що сміється хвилясто.
Кожний рік свята нам відкривають дорогу
До звершень, царювання Добра, навіть миру,
Але потім втрачається шлях цей потроху...
Новорічним бажанням не маємо міру!
11.01.2016
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635476
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2016
ДОРОГІ КОЛЕГИ!
Прийміть мої щирі поздоровлення із Новим роком, з 2016, і нехай вам всім цей рік принесе радість мирного та доброго життя, здоров'я та високих досягнень у Творчості!
31.12.2015
Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632726
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2015
30.11.2015* 7:30
6. ТРЕТЄ ЖИТТЯ. Ностальгія
Як тільки навчився читати, в першому класі, так поринув у всесвіт Читання. Досі пам'ятаю, що моїми першими книжками були "Волшебник изумрудного города" і "Анна Каренина". Першу мені подарували і я був причарований нею, через неї почав малювати, треба було ж якось свої почуття вилити, а другу читав мій дядя Петро, я теж її прочитав. нічого не зрозумів, але подолав перепону від корки до корки!
З того часу я фанатичний читач, маю свою бібліотеку - широкий спектр професійної та художньої літератури на українській, російській та польській мовах.
Читання завжди приносило мені багато несподіванок і однією з них було моє знайомлення із суттю хвороби "Ностальгія".
Десь у дев'ятому класі мені потрапило до рук рідкісне видання оповідань Тараса Шевченка на російській мові - виявляється, що він і на ній писав. Там було оповідання "Хохол". Розповідалося про молодого українця, який був неймовірно талановитий і розумний - приїхав до Пітербургу, навчився, зробив кар'єру, одружився на генеральській доньці, досяг вершини успіху, але потрапив в лабети всього цього і вже не міг вирватися до України і ностальгія вбила його - він помер від ностальгії за Ненькою-Україною.
Оповідання врізалося мені в пам'ять, бач: досі пам'ятаю його, але я ніколи не міг уявити, що ця хвороба навалиться і на мене.
Мінмонтажспецбуд СРСР. Один із союзних монстрів індустрії того часу. І мене опустили "парашутистом" в один із індустріальних інститутів цього міністерства, бо генеральним підрядником на будівництво санаторію по моєму проекту став Дніпромонтажспецбуд, який підкорявся безпосереднього союзному. а не республіканському міністерству України.
В очікуванні оформлення всіх формальностей попрацював трохи в Дніпропетровську головним архітектором СКБ тресту "Дніпромонтажспецбуд", потім десь півроку я перекантувався в закритому готелі цього міністерства у Москві, а потім отримав трьохкімнатну квартиру в Апрелівці на посаду ГАПа. І привіз сім'ю - дружина, донька та син. І зразу потрапив у лабети Долі.
Треба сказати, що на цей момент моє життя непомітно стало схожим на пиріг із шарами реалізацій:
• Робота - основа всього і вся. Запросив свого друга Давида Гінзбурга (він закінчив Мухинку в Пітері і давно одружився на москвичці) очолити проектувальників, він привів всю свою бригаду;
• Заочна аспірантура - кожний день насолода роботи в Читальному залі Бібліотеки імені Леніна;
• Підготовка квартири до приїзду сім'ї;
• Гриби - я став завзятим грибником, накупив книжок і почав брати і лісі Апрелівки біля 30 видів грибів, адже Підмосков'я є знамените грибними місцями;
• Малювання - перевірений засіб втечі від одинокості.
Зараз, коли я, як кажуть в Одесі, "Такий мудрий, як твій тато потім!", знаю, що я був під прокляттям і тому все у мене йшло шкереберть, але це тепер я такий знаючий.
По дорозі з Києва до Москви в поїзді мої діти підхопили дизентерію - донька перенесла її легко, а син опинився на грані життя: пішло ускладнення на легені, його врятували, але він на все життя отримав ушкодження легенів.
Дружина мала певний бзик: народилася в селі, з дитинства розмовляла українською мовою, закінчила школу із золотою медаллю, але поступила в педінститут на факультет російської мови та літератури, бо обожнювала цю мову та не любила українську. Вона мала природну грамотність - розвагою було читати газети і не заради змісту статей, а заради пошуку граматичних помилок в них, і рідко бувало таке, щоб цих помилок не знаходила.
Коли ж приїхали до Москви, то, починаючи від Київського вокзалу, а нам треба було їхати по Київському напрямку електричкою до Апрелівки, вона все розпачливо питала у мене: "На якій мові вони розмовляють? Це ж не російська!" Для неї стало трагічним мовне оточення.
Заради вищої зарплати пішла працювати в інтернат для олігофренів, а це ще більше посилило її мовний дискомфорт - дома ми розмовляли виключно українською.
На роботі у мене почали збиратися хмари: генпідрядник вже почав на ділянці підготовчі роботи, креслення у нас вихоплювали прямо із під рук, але грошей на все було виділено в 2 рази менше потрібного і почала пробуксовка в розробці. Почалися разбірки польотів.
Між мною і дружиною, особливо після того, як врятований син повернувся додому з лікарні, пробігла чорна кішка - тепер я мав свою кімнату, а вона з дітьми - свою і спала посеред них....Непомітно роздратування все частіше і частіше виливалося у скандали.
Раптом мені стало погано, піднялася температура і я потрапив до лікарні. Але це не простуда. Два тижні лікарського спостереження і мене виписують з направленням до районного психоневролога. Той ставить радісно діагноз "Депресійний стан" і починає лікувати. Його лікування зводиться до постійного посилення дози психотропних і закінчується все це тим, що через півроку лікарняного я потрапляю до обласної психлікарні. Там мене не лікують, а наглядають як з мене поступово виходить вся гидота, що в мене вкачав районний психоневролог.
І все.
Робота втрачена, бо як тільки я захворів, так зразу радісно закрили мій проект. Дружина забрала дітей і поїхала до матері в село. Потім мої брати запросили мене із сім'єю приєднатися до їх постійного літнього табору на Козинці (вони примусили мати визнати моїх дітей!) і я два місяці лікувався на природі.
Додому поїхав сам: треба було щось робити з роботою. Їхати було тоскно.
Якось приїхав до Москви, зайшов до Третьяковки, а потім почвалав по набережній і побачив вивіску "Діпрокіно". Зайшов запитати чи не потрібні їм архітектори і виявилося, що потрібні. Став працювати. Спочатку ГІПом, а потім ГАПом реконструкції кіностудії "Мосфільм".
Робота була цікава, зустріли мене добре, з'явилися теплі товариські стосунки з колегами, але сум та печаль все сильніше і сильніше почали давити мене. Почав шукати обмін квартири і знайшов трійний обмін, в результаті чого опинився в трьохкімнатній квартирі в Українці під Обуховим.
Але весь цей час мене давила Ностальгія.
Я вже розумів, що основа всього і вся стала вона для мене. Дратувало все: матюкальна розмова пересічних громадян і інтелігенції, хамство та надсадна ненависть між людьми, шовіністичні закидони до мене, бо моє обличчя та манера триматися, навіть при умові розмови на російській мові, кричали, що я українець.
До Українки я приїхав на грані зриву, але ухопився за можливість витягнути себе із прірви роботою в Києві - архітектор в КиївНДПІмістобудівництва. Тільки вночі йшли сни про те, як я правдами та неправдами робив собі відрядження до Києва заради того, щоб тільки пройтись по Хрещатику, щоб ховаючись за кіоском побачити своїх доньок; як я проходив медичну експертизу, бо так разувірився в собі, що просив інвалідність - слава богу, психіатри не дали, а психологи взагалі поставили високий рівень, хоча я від слабкості і не міг стояти на ногах.
Ностальгія.
Вона і була головною хворобою, а не депресія, яка була тільки квіткою на стовбурі підступної рослини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632435
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2015
Старий рік проводжаємо тризною,
Новий рік зустрічаємо нею -
Наш новий рік торуємо різними
Тостами, з друзями, разом з ріднею!
"Як рік проведеш - так новий зустрінеш!"
Ніч Новорічна так безтурботна!
А між тризнами радієш і стогнеш -
Так малюєш кожнодення полотна.
Життя бурхливе тече між тризнами,
Дарує нам старість, рідко - мудрість,
Орденами красить і стусанами,
Та Новорічна є завжди миттєвість!
30.12.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632432
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2015
29.12.2015* 9:55
5. ТРЕТЄ ЖИТТЯ. Тераріум
За декілька днів до Нового року 1968/69 до мене в Ялту приїхала друга дружина. Вона вже чекала нашу доньку Ладу і була налаштована на активне життя в Ялті, адже по посаді я отримав двокімнатну квартиру на Чайній гірці.
- Я повинна бачити де та з ким ти працюєш! - сказала вона.
- Добре, приходь до мене в обід - разом сходимо до кафе на Набережній.
Прийшла. Була з усіма привітна, радісна, сміялася із навіть дрібних причин для цього, але в кафе була задумлива.
- Ну, як тобі мої колеги? А місце роботи?
- Потім. Я ще у школу сходжу, що поряд, адже мені треба буде працювати тут вчителем.
Сходила. Увечері у нас була розмова.
- Що я тобі скажу, Ві? Ні ти, ні я тут жити і працювати не зможемо.
- Чому?
- Тераріум.
- Тобто?
- Всі ненавидять один одного, сховані склоки, але у мене на такі речі рентген. Що у тебе на роботі, що у школі. Тебе не те що не люблять, а тихо ненавидять і будуть всіляко шкодити. Для них незрозуміло, як це корінний киянин приїхав сюди в якості головного архітектора з перспективою бути директором, відмовився від такої перспективи, зробив другорядну жінку тут директором і підхопив замовлення, яке вони завалили... Тебе з'їдять. Про школу навіть говорити не хочу - достатньо було просто пройтись коридорами та подивитися на вчителів. Ялта - дійсно смітник Союзу.
- Але ж квартира! Мій проект! Таке цікаве замовлення: санаторій для Великого театру СРСР та Кремлівського палацу з'їздів!
- Я не буду виписуватися із гуртожитку для вчителів при інтернаті - вона працювала вихователем в інтернаті для покинутих дітей на Червоному хуторі в Києві та викладала російську мову і літературу. - Я буду тут народжувати, але ти побачиш, що я права.
А починалося все так гарно.
У Києві я не мав де жити - на квартиру, що отримала перша дружина, я не мав ніякого морального права претендувати, мати мене не приймала, бо викинула із свого життя, а тут пропозиція поїхати працювати до Ялти головним архітектором Ялтинського відділення Української філії інституту "Курортпроект"! Та ще і квартиру дають до посади!
Приїхав. Захопив ще з собою однокурсника на посаду керівника групи.
Пуста квартира. Спали на підлозі на газетках. Але нас захопила цікава проектна робота.
В першу ж суботу я надів шорти, в'єтнамську сорочку/распашонку, на ноги гумові в'єтнамки - і почвалав по Набережній: спочатку до Головпоштамту та Морвокзалу, там перекусив щось в кафешці, назад до "Оренди" і на пляж тут же. У неділю - те саме.
У понеділок мене покликала на розмову директриса.
- Віктор Матвійович! Вас вчора і позавчора бачили на Набережній. Ви були одягнені як відпочиваючий. Так не повинно бути. Всі відповідальні працівники в Ялті ходять у відповідному одязі. Зверніть увагу як одягнений наш головний інженер, як одягаються всі чоловіку в Курортраді! У нас в Ялті є три проектні організації, але тільки ви є головним архітектором! Таким чином, в Ялті є два головних архітектора: ви і головний архітектор міста. Зробить висновки!
Мені сказали, що ви у суботу та неділю приходите працювати в офіс в шортах, бо потім ходите на пляж. Хай буде так. Але місцеві не ходять на загальний пляж. Треба ходити до прикордонників. Розпитайте де це.
Так, тоді дійсно всі чоловіки-чинуші ходили одностроях: з короткими рукавами сорочка з високоякісного полотна трохи бежевого, кремового чи попелястого кольору, обов'язкова вишивка на рукавах та по низу її, навіть було неявно відображений ранг в цих вишивках; полотняні світлі штани та легке взуття, але ніколи нічого на босу ногу!
Та я все це ігнорував.
Через два тижні мій товариш втік до Києва і я залишився сам. Інтуїтивно я відчував його правоту, але була і образа.
З'їздив до Києва, на декретні гроші купили меблі і я відправив їх до Ялти, забрав дружину і 1 травня вона народила доньку. І почались наші іспити.
Пологи були стрімкі, груди у неї розперло молоком, а дитину їй не давали, бо тоді була така методика. До того ж Першотравневі свята тяглися три дні і без вказівки лікаря дитину не давали до грудей. Стрімко почався мастит. Дитину годують весь час молоком інших жінок, але через тиждень сказали, що я повинен дитину забрати, а от дружина залишиться, бо їй будуть робити операцію.
Відвіз доньку в Будинок Малюка, де були зібрані кинуті діти, і я місяць жив в режимі батька-годувальника: на 6:00 треба бути в Пологовому будинку, взяти приготовлене молоко в пляшечках і віднести його до Будинку Малюка - це сніданок доньці, а потім - на роботу і інтенсивна праця; під час моєї перерви я знову біжу цим колом, а увечері пізно - ще раз. При цьому мені дають ще і запас на вечір та на ніч.
Який я не був ходок в той час, як я не був тренований, але через місяць вже ходив як примара. Які там пляжі?
А в цей час дружині вже зробили 5 операцій! Останній раз операцію робив якийсь професор із Сімферополя, то він їй сказав:
- Голубонька! Реальна загроза раку грудей! Даю пораду: народжуйте зразу другу дитину - є висока вірогідність, що врятуєтесь.
Нарешті прилетіла літаком теща, як тільки почалися канікули, адже вона теж була вчителька. У них вся сім'я була вчителями - батько (вбили в концтаборі під Києвом німці), мати, брат і моя дружина. Вчителі від бога.
А на роботі нібито все було гаразд: я зробив стадію "Проект", з'явився забудовник - трест "Дніпромонтажспецбуд", треба було розроблювати робоче креслення. Навколо мене відбувалися якісь дії, щось було неприємне, але я замикався на роботі та на турботах про сім'ю. Та грім серед ясного неба з'явився.
Спочатку мені було сказане, що ми нездатні розроблювати робоче креслення, бо нема в Ялті відповідних фахівців, хоча їх було вдосталь; потім раптом прилетів директор Української філії з Києва, мені зробили атестацію і визнали мене невідповідним посаді. Все. Треба було тікати.
Подзвонив замовнику. Той вислухав і сказав:
- Павуки в банці дістали. Чекай дзвоник на протязі години. Погуляй.
Я вийшов з офісу і пішов до Набережної, адже вона йшла перпендикулярно через малий квартал. Вийшов на неї і здивувався: вздовж неї стоять люди на відстані метра один від одного, голови підняті, руки розведені, очі закриті і розкритий рот. А море штормить. Дрібний-дрібний пил котиться на людей і осідає на них І я зрозумів: це люди з хворими легенями, астматики...
Походив вздовж цих людей і пригадав, що в Ялті, в той час, була заборона міняти квартири з іншими містами держави для людей старше 40 років, бо місто було перевантажене різноманітними пенсіонерами, головним чином військовими та з тих, хто працював на Півночі. Основна маса жителів - люди, які ніде в іншому місці не можуть жити, бо тільки тут, в Ялті, для них клімат обумовлює їх життя...
Коли повернувся до офісу через годину, то мені зло люб'язно хтось сказав:
- Вам дзвонили. Просили почекати дзвоника.
Дзвоник роздався майже зразу:
- Будемо забирати вас до Москви. Завтра до вас приїде управляючий "Дніпромонтажспецбуд" і ви про все домовитися.
Коли я через рік здав квартиру в Ялті, бо отримав трьохкімнатну на посаду під Москвою і вантажив меблі у контейнер, то біля мене подібну операцію робив молодий чоловік для відправки майна та меблів до Харкова. Я запитав його чого він їде із Ялти. Він гірко посміхнувся:
- Одного поля ягідки ми? Мене направили сюди на високу посаду. Я економіст. Закінчую дисертацію. І року не пройшло - з'їли. Тераріум. А ви архітектор? Теж робите дисертацію? Ну, колега, побажаємо один одному щастя!
Побажали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632244
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
Які ми різні в своїй однаковості,
Коли будуємо ми своє земне життя
Бездумно, бо робимо це по молодості,
А в старості шукаємо в нього вороття!
З роками кожний Новий рік радіємо,
Що ще раз проминули вхід до Потойбіччя,
Віримо, що довго ще не посивіємо,
Що не втече молодість з нашого обличчя.
Та поступово до нас приходить ясність,
Що маємо в собі не цю, а Іншу цінність:
Краса фізична - тимчасова ілюзорність,
Головне для всіх нас - відсутня душі ницість.
В бокалах шампанське грає символічно,
В цю Новорічну мить ми добрі переможці
Всього того, що в світі є і в нас калічне!
То будемо такими дійсно в цьому році!
28.12.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632241
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2015
24.12.2015* 12:40
4. ТРЕТЄ ЖИТТЯ. Кармінний вузол
Значно пізніше, коли вже існував у двох іпостасях - як звичайний і банальний Віктор та як "просунутий" ВіктОро, я поділив своє життя на певні періоди, які так і назвав по нумерації:
• Перше життя - весь період, який був у мене до першого одруження;
• потім йшли Друге і так далі відповідно до кількості одружень;
• а зараз, відповідно до цієї логіки, я живу вже Сьоме життя, яке теж має свої карколомності, до яких хоча би відноситься ця розповідь.
В 1967 році я сприймав ще своє матримоніальне і професійне як цілісність, хоча в цьому і була певна надуманість. Мені було неймовірно соромно перед всіма, хто мене знав в моїй професійній альма-матер (Діпроміст) за те, що зі мною трапилося, і тому 11 вересня я звільнився із цього проектного інституту і в цей самий день мене вже чекали підлеглі в іншій проектній організації.
На душі було неймовірно погано - душу ятрило усвідомлення того, що я не виправдав надії мого начальства та товаришів, адже ходив в зірках, на мене покладали надії, що я стану одним із провідних архітекторів, а я тікаю, як боягуз, як нікчема.
Спустився пішки по бульвару Лесі Українки з надією, що ця хода допоможе позбутися тягаря усвідомлення провини та своєї нікчемності, але це не допомогло.
Потрапив вже до Бессарабського критого ринку, вийшов на Хрещатик і раптом зрозумів, що голодний, адже з ранку тільки каву випив. Перейшов по підземному переходу і потрапив до Їстівного комплексу "Донбас" - ресторан, їдальня високого рівня та своєрідне кафе/бістро. Зайшов до бістро і взяв традиційний набір: 200 г сметани, бокал пива, картопля-пюре, салат та велика відбивна.
Вибрав серед вільних стійок посередині таку, за якою нікого не було, став обличчям до Хрещатика, поклав підніс з їжею і почав змішувати сметану з пивом. Опустив голову і почав їсти, не виходячи із чорноти думок та самопобитті.
Напроти мене раптом з'явилося два підноси - я навіть голови не підняв щоб подивитися хто це став напроти мене, тільки мимоволі відмітив, що бачу чотири вишукані жіночі руки із ретельно опрацьованими нігтями та рукави дорого одягу. І тут же забув про це, бо на мене накотила наступна хвиля самопобиття.
Дуже молоді жінки чи дівчата, судячи по голосам, про щось між собою гомоніли, але для мене це було як фон до моїх думок. Раптом вискочило слово "руки" в їх гомоні і я мимоволі ухопився за це слово, щоб переключитися в думках, пригадуючи все, що мені казала багато разів дружина мого молодшого брата: " У тебе дуже красиві руки, чоловічі, їх приємно малювати!" Так-так, з точки зору художника та скульптора, а вона якраз і була такою, це напевно і мало рацію. Раптом я усвідомив, що мої візаві трохи підвищили голоси і що я мимоволі прислухаюся до їх розмови.
- Ти тільки подивись, які красиві руки! Чоловічі, сильні, яка гарна форма і пластика рухів!
- Я давно вже любуюсь ними. Я давно вже здивована, бо тільки десь на фотокартках бачила подібне. Знаєш, я вже миттю закохалася в ці руки.
- А як тобі обличчя?
- Гарне. Приємне. Хоча і не бачу повністю, бо втупився у їжу.
- Він чує нас?
- Та не глухий, бачиш як почервонів?
- Не глухий. То чому не реагує? У нас така красива українська мова, а це така рідкість у Києві.
- То може він москаль?
- Та ні, подивись на риси обличчя. Наш чоловік. Але які руки! Мене мурашки пробирають...
- Чому?
- Я уявила ці руки на моїх грудях. Тільки, чур, це моє!
- А я нічого подібного і не думала.
- Дякую. То що зробити, щоб він подивився на мене?
- На нас.
- Добре: хай буде на нас. Я у розпачі, бо моя уява вже малює ці руки не тільки на...
- Не треба. Мовчи. Бачиш, його зараз кондрашка схопить.
- Чому? Адже він не реагує на мої слова. Ти віриш у кохання з першого погляду? Адже я побачила його ще коли ми їжу брали.
- Слухай: та він явно глухий. А може він хворий? Чи імпотент?
- Чоловік з такими руками і з таким апетитом не може бути імпотентом. Але це не є головним! Які красиві руки! Тільки за це можна...
І в такому дусі. Я стримувався, щоб продовжувати їсти в такому ж темпі, як їв раніше, хоча бажання було як можна швидше проковтнути їжу і втекти. Я вже ніяк не міг підняти голову, подивитися на цих дівчат, бо ніяк не міг зрозуміти: вони знущаються з мене чи в їх словах є якась правда. Напевно вибрали собі розвагу. Але в тональності їх речень не було ніякого сарказму, навіть усмішки, хоча слова явно ховали зле кепкування.
Нарешті я доїв, взяв підніс із посудом і, не піднімаючи очей від підносу, почимчикував до виходу. Коли проходив повз дівчат, то почув голос без будь-якої насмішки:
- Ну, подививсь на мене! Підніми голову! Подивись! - а коли я вже поставив підніс на стійку і почав виходити назовні, то почув навздогін - Опецьок! Викопне! А щоб ти пережив щось подібне до мого!
Через багато років я пригадав цей випадок і ніяк не міг збагнути чи не поставили мені тоді відмітку на страждання, бо болі від неприйняття мене з роками випив досхочу.
Тепер думаю, що це був один із кармінних вузлів, з якого я вийшов не переможцем, хоча в той час і думав інакше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631131
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015
Стояли,
очі закривши, похнюпивши голову,
серце закривши скорботою.
Благали:
"Зніми з нас, Всевишній, ганебність військову,
Стоїмо ми із спокутою!"
Скорбота була їх, як завжди, показова -
Всевишній сумно/звично це бачив,
Бо щирість спокути їх завжди вічновдова,
Як і їх крокодилові плачі.
Всевишній пішов шукати в інших розраду,
Милість яким його непотрібна,
Бо бились вони за народ, а не за владу,
Святість життя яких непохитна.
Перші один одному стиха посміхнулись:
Всевишнього і знов ошукали...
Та другі від фарисейства їх не хитнулись:
"Україні най слава!" - гукали.
Так! Вони не благали собі привілеїв,
Навіть і гадку про це не мали -
Героїзм їх був звично/буденно безкраїв,
За Неньку вони в боях палали!
21-24.12.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631129
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.12.2015
17.12.2015*17:30
3. ПЕРШИЙ КРАХ
Закінчив я інститут в 1964 році і три роки жив насиченим і фактично безтурботним життям: архітектурне проектування в об'ємній майстерні інституту "Діпроміст"; участь в конкурсах на замовлення та у звичайних конкурсах - без особливих успіхів; головний редактор стінгазети - майже кожний місяць шматок рулону ватмана довжиною до 3 метрів з шаржами, малюнками, кепкуваннями та всім іншим подібним; три рази на тиждень тренування - продовжував бути капітаном фехтувальників КІБІ і після закінчення навчання, але офіційно майстра спорту так і не отримав; заняття на курсах англійської мови - надія здати кандмінімум; дрібна халтура час від часу - зробити курсовий комусь чи намалювати ілюстрацію до проекту; малювання заради свого задоволення; і радість від двох доньок - головним чином по суботам та неділям, бо в інші дні справи, справи....
Дружина тільки працювала інженером і займалася доньками і мені потрібно було багато ковтнути негараздів, щоб зрозуміти, що я мав своє бурхливе життя за її рахунок.
Та на початку 1967 року зі мною почало щось відбуватися - здавалося, що якась не проявлена навала почала оточувати мене, часто-густо мене скручувала якась печаль, моє бурхливе творче життя вже частіше і частіше гнітило мене і я почав шукати розраду у спілкуванні з друзями, з братами, але це не допомагало - меланхолія явно брала мене у свій полон. У квітні я вже не був оптимістом, мовчання та байдужість немов стали моїми сторожами. Тільки через багато років я зрозумів, що тоді я своїм бурхливим життям загнав себе у халепу, що у мене починалася підступна погранична хвороба - депресія.
І раптом прийшла пропозиція - в якості нагороди мені, як молодому спеціалісту, який гарно проявив себе на офіційній роботі, запропонували на вельми пільгових умовах від обкому комсомолу поїхати у турпоїздку до Болгарії. Дружина, яка на той час вже не знала що робити зі мною, бо я завдав їй багато болі, зраділа і сказала: "Безумовно, треба їхати!"
І я поїхав. А там в мене закохалася молода жінка, із нашої делегації, вчителька. Красива, із тієї когорти жінок, на яких на вулиці завжди оглядаються чоловіки. Для мене було це повною несподіванкою. Так, ми явно почали зближуватися і хоча між нами не було ніякого інтиму, я розумів, що далі жити так, як жив раніше, вже не буду. Поїздка була неймовірно цікава, для мене особливо, бо я захоплювався архітектурою міст де ми бували, було, як тепер кажуть, фестивальне, але декілька разів мене там скрутили приступи сильної депресії, які повинні були відштовхнути від мене закохану в мене, а вони немов навпаки - притягували її до мене.
У Київ приїхали, вона чогось чекала від мене, але я нічого не обіцяв, а коли вона сказала, що хоче бути моєю коханкою, то я схопився за голову і пішов від неї мовчки. Йшов від залізничного вокзалу додому на Батиєву гору пішки, довго йшов, прийшов пізно - діти вже спали. Дружина глянула на мене і запитала: "Що трапилося?" І я розказав все, що було зі мною за ці два тижні, бо у мене тоді вона була найближчою людиною.
Ми говорили декілька годин. Нарешті лягли спати. Але я не знав, що у нас була моя мати і що вона ретельно підслуховувала нашу розмову. А коли вранці я прокинувся і почав збиратися іти на роботу, моя мати з прокляттями вискочила на кухню і почала мене лаяти. Те, що моя мати не дуже мене любить, я знав, бо мій характер дуже нагадував їй характер мого батька, який після війни не повернувся до неї, і від якого вона щільно закрила нас, трьох братів. Але я ніколи не міг уявити, що вона буде бажати моєї смерті, буде жаліти, що не задушила мене коли я був малим, коли...
Цей кошмар продовжувався місяць. Моя мати повністю полонила мою дружину і вона сумними очима тільки дивилися на мене мовчки, а мати розказувала мені хто я такий, що не зрозуміло чому я досі не здох, що мій батька і я одного поля ягідка... І так кожний ранок, бо мати переселилися до нас, мотивуючи це тим, що вона допомагає виховувати онучок.
Через тиждень я йшов на роботу як на свято, а повертався додому як на каторгу. На роботі часто олівець випадав з моїх рук, я забував що треба робити з кресленнями і тупо дивився на папір, всі свої громадські зобов'язання скинув на товаришів...
Через два тижні закохана в мене прийшла до мене на роботу, розшукала, хоч я не давай їй ніяких координат, - я нічого не міг їй сказати чи пообіцяти, я взагалі нічого не міг путнього придумати...
Через місяць я не витримав тортур кожний ранок та вечір і втік з дому.
Мій гарний товариш допоміг мені зняти куток в приватному секторі куди я прийшов з портфелем, в якому були мої документи, два простирадла, рушник, прибори для гоління і пару сорочок. Але переночував я там тільки ніч, бо на наступний день пішов на прийом до нервопсихолога, а він не випустив мене із свого кабінету - через інші двері зайшла амбального виду медсестра і відвела мене під руки до палати.
Три доби я лежав не встаючи з ліжка - тільки до туалету, тримаючись за стінку.
Через тиждень до мене почали приходити дружина Валентина і та, яка стане моєю другою дружиною, Ася. Після візиту першої я лежав нерухомий на ліжку декілька годин, після візиту другою - втрачав болі. Перед першою відчував свою Провину, а з другою не знав як вести себе, бо вона завжди приходила весела, радісна і усміхнена і нічого не вимагала, тільки щоб я одужав. Потім, значно пізніше, я дізнався, що перед візитом до мене вона півгодини себе робила веселою, а після візиту півгодини ревіла в парку.
Такі хвороби лікуються два місяці.
Палата, в якій я лежав, була особлива, бо в ній було чотири інтелігента: я - архітектор, художник-графік, хімік, який не витримав навантаження перед захистом докторської, математик, який не розказував про свою першопричину.
Інтелектуали!
Але через місяць, як тільки почав себе почувати більш-менш нормально, я умовив завідуючого Психоневрологічного диспансеру мене виписати. Здається, що я там щось підписав, адже всі з депресією є кандидатами на самогубство.
Господиня, де був цей місяць мій портфель, відмовила мені і тоді Ася знайшла мені куток в приватному будинку на Червоному хуторі. Та там я теж переночував тільки декілька разів, бо коли прийшов на роботу, то мій ГАП Євген Луканьов подивився на мене і сказав: "Який з тебе робітник? Давай їдь до Прибалтики у відрядження - треба там пошукати замовлення на меблі для Будинку Культури і Дніпропетровську". Еге ж, це був мій проект - я там зробив перепланування підвалу типового проекту у цокольний поверх!
"Так! - сказала Ася - Я тебе самого туди не пущу! Слабий!" - і поїхала зі мною до Риги та Вільнюсу. Мене хитало, я інколи був на грані втрати свідомості від слабкості, тому вона була для мене підпіркою, і тільки.
Закінчилось відрядження і я повертався до Києва, а вона летіла до Криму - кожне літо працювала вихователькою в піонерському таборі.
У Борисполі я сідав на автобус, вона чекала свій рейс до Сімферополя і сказала на прощання: "Якщо захочеш, то приїжджай до Алушти - на головпоштамті залишиш для мене записку і ми зустрінемося біля колонади. Там побачиш її." Я щось промимрив.
У Києві.
Технік-архітектор з нашої бригади отримала квартиру на Русанівці і на радощах всією сім'єю поїхала відпочивати, а на цей час дала мені ключ від квартири. Абсолютно пуста квартира. Без будь-яких меблів. Спав на підлозі. Але ніч я провів спокійно. Та треба було щось вирішувати і я пішов на поклін до матері. І краще б не ходив - вигнала з лайкою та прокльонами.
Пішов до братів, але вони ніяк не могли допомогти - у кожного своя сім'я.
Прийшов в пусту квартиру.
Дев'ятий поверх. Жара. Вікна відкриті. І мене тягне стрибнути у одне з цих вікон. Наковтався ліків - психотропні, снотворні, але не допомагають, бо усвідомив, що стою біля відкритого вікна і всіма силами упираюсь руками у підвіконня, щоб не випасти назовні. І так всю ніч - то до вікна, то відповзаю від нього. Тільки голова гуде.
Під ранок забувся на підлозі біля вікна і раптом усвідомив, що у мене ж є дві доньки! Треба щось робити. І я пригадав: Ася!
І народився навіжений план.
Вранці я не пішов на роботу, а поїхав до Серьожі Ковальова. Зараз він є професор, доктор наук, зав кафедри нарисної геометрії, здається академік якоїсь академії, а тоді був просто моїм товаришем. Нас тоді було четверо товаришів - він, Олег Никитенко, Саша Моторин і я...
- Серьожа, у тебе є велосипед. Дай мені його у експлуатацію!
- Та ти що, з глузду з'їхав? - сказав Серьожа, протираючи очі, - адже він 1953 року випуску! Куди зібрався їхати?
- У Крим.
- Що? - зареготав він. - Не дам, бо уб'єшся!
Та я умовив його. При умові, що не повертаю йому розвалюху!
На роботі мене била лихоманка, то начальство не заперечувало - написав заяву на відпустку, отримав гроші, написав заяву на тиждень за свій рахунок до відпустки та після неї і....
В той же день пізно увечері електричкою доїхав до Боярки. Місць в готелі не було, то мені запропонували кімнату над кухнею.
"Там є відро і кран" - сказали мені. "Навіщо?" - "Ви зрозумієте".
І я зрозумів, бо у відро набирав воду і поливав підлогу, а потім дрімав, поки підлога не починала перетворювати кімнату в сауну...
Рано вранці розпитав як вийти на Одеську трасу і ...
На мені був легкий темно-синій бумазейний спортивний костюм, на кермо велосипеду прилаштував портфель з мінімумом потрібного, на ногах легкі кеди і траса, яка то горбиться підйомом - ніде не йшов пішки, хоча і їхав як черепаха, то падає круто вниз - нісся ледве стримуючи гальма педалями.
На самому початку своєї подорожі мене хитало, але через дві години я вже був зосереджений не на тому, щоб не впасти від хворобливого стану, а на планомірній роботі педалями.
Три доби був в дорозі. Рекорд - 12 годин не сходив із сідла, хіба щоб щось перекусити по дорозі чи до туалету. Час від часу щось лагодив на лайбі, але моя радість не могла бути довгою - коли дійшов через Миколаїв та Херсон (за 2 години подолав відстань між нимим!) до Нової Каховки, коли переночував там на дебаркадері і почав їхати далі, то велосипед піді мною розвалився: пальці педалей випали, луснули не тільки шини, а і камери....
Відправив труп велосипеда річкою до Києва малою швидкістю, а сам автобусом поїхав до Сімферополя, щоб потрапити до Алушти.
Як підсумок був вірш:
БЕГСТВО В КРЫМ
Остались сзади километры:
На спусках ветра свист,
В подъеме смяты нервы,
В баранку вжата кисть,
Хрящи коленок болью стерты,
Педали скрип – как плетки свист –
Автополки, мотокогорты…
И я там был, велосипедист!
22.07.1967
Алушта
Боже мій! Пройшло з того часу 48 років, а я все пам'ятаю, навіть пилюку, коли йшов польовими дорогами для скорочення шляху, як кукурудза шелестіла мов із заліза...
І всі ці роки не щезало відчуття Провини перед першою дружиною. Єдина жінка в моєму житті, перед якою я винний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629434
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2015
16.12.2015* 11:30
ПІДСУМКИ НАШИХ РОЗМОВ
- Тато!
Кажуть, що людина тоді не даремно прожила своє життя, якщо вона побудувала дім, народила дитину і посадила дерево. То чому ти вважаєш себе не реалізованим? Адже ти проектував і є побудовані будинки по твоїм проектам, у тебе багато дітей і колись, розповідав, ти садив дерева. То чому так говориш?
Тополі, які я садив разом із своїми колегами-робітниками на заводі "Реле і автоматика" стали дуже великими, але їх зрубали заради комерційної доцільності, бо на місці того заводу тепер побудований ще один великий офіс.
Будинки по моїм проектам побудовані без мого авторського нагляду і їх мало. До того ж я не маю за них гордість.
Дітей маю аж 8, але я вже давно їм не потрібний, тільки от з тобою живу разом. Та і ти закінчиш інститут, одружишся, будеш мати дітей і я теж тобі не буду потрібний. Якщо доживу до того часу.
Але коли я так говорю, то маю на увазі Творчість.
- Але ти ж був спортсменом, досі проектуєш, малюєш і пишеш вірші!
Напевно я міг би стати видатним спортсменом, архітектором, художником, поетом, письменником. Але не став.
- Чому?
Бо все прийшло пізно і аматорські.
Фехтувати я почав в 23 роки, коли видатні спортсмени вже йдуть на іншу роботу. До того ж мене зупинила травма ноги. Так що надії мого тренера зразу були блоковані.
Малював з малеча, але завжди був переконаний, що малюю погано. А коли зрозумів, що малюю вельми не погано, хоча і не вчився ніде, то виявилося, що малювати можу тільки для себе - колись продав декілька своїх робіт, десь десяток подарував, а тепер жалію, що втратив ці роботи. Художник повинен творити для людей, а я завжди роблю це для себе. Я - аматор.
Поезія? Аматор. Маю майже 1500 віршів, але всі вони написані точно так, як і малюнки були зроблені - для себе. Навіть різні присвяти фактично є відображенням мене по нагоді. І жодного рядка ніде не надруковано - хіба що віртуально у віртуальному Клубі поезії.
Проза? Аматор. Декілька книжок вже багато років валяються в архіві - не маю грошей для їх друку. І що з того, що актуальність їх не щезла? Може після мого життя хтось з вас реалізує це.
- Ти ж займався наукою.
Займався. Як і Сенсорикою досі займаюсь. Але я не кандидат наук і що з того, що маю унікальні розробки?
- Чому все це так з тобою?
Напевно тому, що всі мої таланти перекреслили мої матримоніальності.
- Ти був щасливий?
Був. Коли кохав дружин і коли народжувалися ви, мої діти.
- Ти був нещасливий?
Був. Коли руйнувалися сім'ї і я втрачав дітей.
- Ти чимось гордишся?
Так. Дітьми.
- Чим саме? Чому?
Скажу тільки головні позитивні риси, як я їх знаю.
Оксана - несамовитий художник високого рівня, мужня, сильна.
Леся - тонкий художник, неймовірно доброзичлива, з високою імпатією.
Лада - унікальний оптиміст при будь-яких обставинах.
Тарас - розумний, тонко відчуваючий скептик.
Богдана - нічого не знаю, бо її закрили від мене років 30 назад. Красива.
Бажен - оптиміст, вірний, втілення чоловічої суті.
Світозар - має таланти, але тільки шукає їх реалізацію, чесний.
Дарій, ти - тільки-тільки почав формуватися, але це відбувається на моїх очах і я радію, що це так гарно відбувається. А по характеру у тебе багато подібного до характеру Лесі.
- Тобі було тяжко жити?
Не просто.
- Якби можна було би все почати спочатку ти побудував би своє життя інакше?
Ні!
- Чому?
Бо тоді б ви не народилися!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629120
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2015
14.12.2015* 15:35
2. НОВОРІЧНЕ
Тепер, коли я рідко покидаю квартиру, бо тяжко ходити - серце заходиться, то весь час маю собі роботу - малюю, пишу вірші час від часу, займаюсь господарством і весь час пропускаю через себе минуле життя. Мені здається, що я немов просто проглядаю записане на стрічку пам'яті події - інколи це боляче, але частіше приходить усвідомлення дійсної вартості та значення подій в моєму життя.
Є такий вираз в Езотериці: "Кармінний вузол". Як правило, це - певна подія в житті людини, яка є поворотним моментом для людини (а може бути і для країни чи для народу, нації), хоча, як правило, людина навіть не здогадується, що від її поведінки в цей момент вирішується напрямок подальшого її життя. В цей момент, знову таки: як правило, Коефіцієнт Свободи Волі людини має не захаращений характер і один із компонентів цього Коефіцієнту є домінантним, він все вирішує. Кармінний вузол може бути моментальний, а може бути розтягнутий в часі - у всіх нас це все по різному. Кількість таких вузлів у нас теж у кожного своя і при бажанні можна Сенсорно прочитати це про людину.
Як тепер я розумію, для мене одним із вузлів була служба в Армії, а вірніше - участь у війні в Будапешті в 1956 році. Я був зв'язківцем, солдатом, жодного разу ні в кого не стріляв, хоча по мені і стріляли, але те, що там загинув тезка з моєї вулиці, те, що я там бачив та пережив, наклало на мене печатку. Тоді не говорили про такі речі - це після Афгану заговорили про Афганський синдром, але доля моїх однополчан-киян та моя власна доля була/є ілюстрацією до того, що існує Синдром війни - я так ясно розумію мотивації навіжених вчинків тих, хто був в Афганістані, потім хто зараз приходить з АТО, що інколи мені здається, що я просто Читаю ауру цього Синдрому війни.
Пройшло майже 60 років з того часу, а все це сидить в мені досі і я розумію, що одним із проявів Синдрому війни у мене стала здатність до навіжених з точки зору інших людей вчинків, хоча для мене це було природним, як дихати, органічним.
Перший прояв такої навіженості реалізувався зразу, як тільки поступив до інституту - вчився навально. Через багато років потім дізнався, що, виявляється, мав прізвисько "Бульдозер".
Тоді треба було обов'язково займатися спортом і я вибрав секцію фехтування. На першому ж занятті тренер Микола Олексійович Касаткин, який пішов воювати в 14 років і пройшов всю війну, сказав мені, що я маю виключний талант, що він має на мене надію, що я можу стати чемпіоном. Треба трохи м'язи навантажити - після 1-го курсу пішов працювати на завод, але через тиждень зі спини на праву ногу наїхав автовантажний "Білорусь" великим колесом - травматичний вивих, операція, треба було брати академвідпустку.
Але.
Ходив на костилях не тільки на заняття в інституті, а і на тренування - спочатку фехтував в захисті, опираючись на костилі, потім - опираючись на палку, потім сидячи на табуреті, потім і вже без всього цього. Але всі мої однокурсники були переконані, що це я "виделуюсь", а для мене це було - прагнення жити!
Мимоволі пропускаю зараз швидко в пам'яті вервечку подібних своїх вчинків і дивуюсь: чому тільки зараз все так ясно бачу?
Там, на початку цього своєрідного циклу, заявив, що хочу розказати про Чоловічу любов, але тепер розумію, що фактично мова буде іти про мою навіженість - про прояв її.
29 грудня 1961 рік.
В цьому році я вперше став татом - народилася донька Оксана. Дружина Валентина з нею знаходиться у своїх батьків на станції Малин і чекає, що я приїду на святкування Нового року. І я їду електричкою.
В той час з Києва до Малина можна було добратися поїздами чи, що було звичним, електричкою до станції Тетерів, а потім літучкою, яка йшла від Тетерева до Коростеня. Як правило, розрив між цими двома потягами був до 20 хвилин і я звик їздити останньою електричкою, бо це давало мені можливість максимально доцільно витрачати час в Києві до вояжу.
Звично віз різні делікатеси до новорічного столу, які можна було купити тільки в Києві, і, безумовно, Київський торт.
Неочікуване електричка почала стояти на станціях довше ніж звично і до Тетерева вона прийшла із запізненням, остання літучка 15 хвилин як пішла на Коростень.
Пасажири електрички поступово розходилися на зупинках і до Тетерева приїхали тільки жителі села Пісковка. Коли натовп розсіявся, то виявилося, що тільки двоє розгублено стоять біля станційного вокзалу - я і ще молодий чоловік. Це був сусід батьків моєї дружини - ми з ним були побіжно знайомі.
Мовчки зайшли у вокзал, подивилися розклад і похнюпилися - треба ночувати на станції і тільки через 12 годин прийде перша літучка.
В приміщені вокзалу було тепло, хоча на дворі лежав товстий шар снігу, мороз був градусів 5 - 7. Тиша. Вітру нема.
Ми постояли на ганку вокзалу.
- Що будемо робити? - запитав сусіда.
- Я буду іти пішки.
- Та ти що? По шпалам? Двадцять п'ять кілометрів?
- Я з глузду зійду в очікувані літучки. Пішли зі мною! - і далі хвилин десять я переконував його іти. Нарешті сказав, що з ним чи без нього я іду. І він здався - залишатися спати на дерев'яній лаві вокзалу, самому було дійсно моторошно.
Повільно та обережно перейшли через міст, і тут виявилося, що іти по шпалам тяжко - було слизько, ми декілька разів падали, але я при цьому міцно тримав коробку з тортом на витягнутій руці над головою. Вирішили, що іти треба паралельно залізниці лісом. Але ліс був геть засніжений і ми час від часу провалювалися по коліна.
Несподівано натрапили на більш-менш протоптану стежку - це явно мешканці села Макалевичи ходять до Тетерева, але як тільки ми проминули створ цього села, так я зразу провалився по пояс в яму зі снігом. Торт гордо тримався на моїй руці над головою.
Ніч. Темне небо. Але сніг немов сам по собі світився.
Для того, щоб тримати себе, ми почали співати пісні. Співаки з нас були нікудишні, але це нас ніяк не обходило, головне - щоб ми підбадьорювалися.
Ірша. Нарешті Ірша. До Малина залишилося кілометрів 13 - 15. На око.
Ми тут же пригадали мініатюру Тарапуньки і Штепселя. Тарапунька питає у Штепселя де кінчається світло, той не знає, тоді Штепсель говорить, що в Ірші. І вправду: електрики тоді в цьому селі не було.
Ноги у нас вже ніби горять, хоча пальці - лід. Та ми вперто просуваємося вперед. Почали розказувати анекдоти. Інколи падаємо від сміху. Торт у мене жодного разу не впав.
Пенізевичи! Ура! Тепер скоро буде Щебзавод, а там і Малин - рукою подати. У нас відкрилось друге дихання. Мій напарник почав розказувати байки із свого спортивного життя - він виявився боксером 1-го розряду. Тут і я почав пригадувати різні халепи зі мною в спорті та поза ним.
Все. Коли ми поминули Щебзавод, то наші можливості закінчилися - ми йшли мовчки. Наші годинники показували майже 5 годин ранку. Майже 6 годин витратили на дорогу. Ноги як чугуні, хоча я і був гарно тренований, адже на фехтувальній доріжці вже міг стояти/ходити/стрибати/робити флеш по 2 години. Мій напарник вже йшов хитаючись.
Коли я постукав у віконце, то двері відкрила теща. Навіть не здивувалася, тільки сказала:
- Пішки йшов. То як ти торт не розквасив? Роздягайся, зараз воду в миску наллю - треба ноги прогріти. Помий руки обов'язково і не буди нікого. Я погодую тебе.
Дивно: все так гарно пам'ятається!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628684
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2015
На каналах ТіВі звичні всім страсті-мордасті:
Велеречивий прем'єр фарисействує -
Україну не рятує від себе/напасті,
Ніби від нього народ благоденствує.
Кликав кулю до лоба, бо знав: відскоче,
Назвав себе камікадзе (без права на дію!),
Коаліцію загрозою піти лоскоче,
Він і далі несе нам псевдо надію.
09.12.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627928
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2015
04.12.2015* 17:25
ЧОЛОВІЧА ЛЮБОВ
Мені здається, що так було завжди: на протязі дня, чим би я не займався, завжди перебираю подумки своє і не своє життя і картинки минулого, яке живе/існує там, у Промайнулому, пропливають переді мною в континуумі мого особливого бачення. Інколи це грає зі мною зле, бо бувало вже так, що я згадував якусь халепу і сором примушував мене мимоволі стогнати - якщо це відбувалося на вулиці, то люди з подивом дивилися на мене. Один раз навіть сердобольна жінка запитала: "Вам погано? Допомогти?"
Тепер, коли я через хвороби рідко виходжу із квартири і завантажую себе різноманітними роботами - малюю, пишу вірші чи прозу, господарюю по квартирі в очікуванні приходу сина із вузу, я розумію, що ці згадки вже носять якийсь мирний характер стосовно мене, але вони тепер немов самі по собі вкладаються у певні кластери.
Саме так з'явився кластер про мої торкання до Невідомого у вигляді НЛО чи НЯ. І я позбувся його, відправивши розповіді на шпальти Клубу поезії. Зараз проявився новий, з інтригуючею назвою "Чоловіча любов". Він обумовлений моїми згадками про те, які несамовиті речі я робив заради своїх дружин. Потім згадав подібне про моїх товаришів і знайомих І вирішив, що це може теж когось зацікавити. Принаймні: я виговорюсь.
Але почну свої розповіді не із себе.
1. ПЕТРО
Чесно кажучи, я не певний, що мого героя так звали, але це ж і добре, бо ця реальна людина і гадки не має, що я розказую його історію. Якщо він живий. Бо я не бачив його з 1990 року. І не чув про нього нічого.
Новий рік з 1990 на 1991 я зустрічав в компанії мого молодшого брата Миколи.
У мене тільки що луснула третя сім'я, я ледве викарабкався із глибокого депресійного стану, але потрапив під Розкриття, хоча і до кінця і не усвідомлював це. Мені нема було куди іти і традиційно для того часу я прийшов до брата. Чесно кажучи, традиція була не моя, а брата - кожний рік в художній майстерні його і його дружини Наталі збиралася тепла компанія - приходили ми із середнім братом Валентином та зі своїми дружинами, приятелі Миколи та його дружини , а потім художники мандрували по майстерням, бо все це відбувалося в Художніх майстернях на Перспективній. Я просто скористався нагодою. Тим більше, що не знав що мене очікує попереду...
Гулька була розвесела, але десь біля трьох годин ночі я вже втомився. Скульптор Боря Бистров запропонував мені піти спати в його майстерню, бо сам він ще продовжував святкування. Він сказав, що на антресолях вже вмостився його колега Петро, а я можу лягати внизу, там вже розкладушка застелена.
Коли я прийшов до його майстерні, то Петя - "Називайте мене Петя, я молодий ще!" - не спав. Він зрадів моїй появі і ми почали говорити один з одним про все і ні про що одноразово. Потім він сказав мені, що чув про мене, що Микола щось розказував про крах моєї сім'ї і про те, що я завдяки цьому отримав Підключення.
Говорив він чистою українською мовою і мені було дуже приємно не відчувати себе білою вороною.
Раптом він сказав: "Давайте я вам розкажу свою історію, бо я тут теж опинився через крах". І от що він розказав.
Коли він поступив до Художнього інституту, то окрім скульптури захоплювався ще і спортом - був кандидатом у майстри спорту по дзюдо. Маленького росту, міцно збитий, з типово українськими рисами обличчя і манерою доброзичливої розмови він мене причарував.
Десь на змаганнях він познайомився із своєю дружиною. Вона була на 10 років молодша за нього, тільки школу закінчила. І вони закохалися один в одного. Одружилися. Народилася донька. Він дружину і доньку любив до безтями. Спорт пішов у минуле і він знав тільки мистецтво - інститут вже закінчений, є праця цікава - і сім'ю.
І раптом дружина захворіла.
У неї з'явився якийсь пухир на руці. Почалися походеньки по лікарям, а діагноз поставити не можуть. Стан дружини все гірше і гірше, вже півроку це тягнеться, всі грошу ідуть на лікарів, а результату ніякого. І тоді він у відчаї вирішив піти ва-банк.
Прийшов до Художнього інституту і умовив бібліотекарку дозволити йому покопатися в схронах - почав шукати рецепт порятунку в нетрадиційних засобах. Бібліотека, як казав він, в інституті була видатна. Десь на третій день він знайшов книжку по Чорній магії, а в ній опис хвороби його дружини та як від неї позбавитися.
Треба було знайти чорного кота і стопити з нього жир. Сісти вночі на перехресті двох доріг, які орієнтовані на сторони світу, вночі на повний Місяць при ясній погоді, щоб небо було безхмарним, обмазати своє обличчя цим жиром, а залишки з'їсти і чекати. Сидіти треба обличчям на Південь. Коли Хтось з явиться, то не обертатися і розказати своє прохання.
Він поїхав до села, в якому народився і знайшов ці дороги. Спіймав кота, стопив з нього жир. Дочекався повного місяця, сів як було сказано, обмазав обличчя котячим жиром, з'їв його залишки, Місяць був ясний, але о півночі його закрили хмари. Все пішло насмарку.
Він чекав місяць, а дружина вже майже в агонії.
Другий раз він зробив те саме.
Поклав на землю годинник із цифрами, що світилися і з острахом слідкував як стрілки рухаються до 12, та поглядав на Місяць.
Рівно о півночі він раптом за спиною відчув страшний холод. І Голос, чоловічий та могутній, з інтонаціями , від яких у нього волосся стало дибки, запитав: "Що ти хочеш?"
Петро швидко розказав про хворобу дружини і про те що він просить вилікувати її. Голос більше нічого не говорив, тільки холод щез.
До Києва Петро добирався майже добу і з острахом йшов додому. А дома його зустріла здорова дружина - немов і не хворіла.
- Але це була інша людина - зла, навіжена та брутальна - сумно сказав на завершення своєї розповіді Петя. - Через три дні я втік, бо вона погрожувала, що вб'є нашу доньку, якщо я не піду від них. Але я зробив би те саме знову, якби це повторилося.. Ви розумієте мене?
Я мовчав. Тільки відчував, що не спроста мене Звели з Петром, адже я т оді переживав, що підпав під дію Чорних Сил.
Через півтора тижні я пройшов Іспит Малими Лаврськими печерами і отримав Ініціацію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626138
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015
Прощаємось ми часто-густо із життям,
А потім виявляється, що ще живемо
І маємо подяку батькам і матерям,
Які дали нам лозунг: "Ми поборемо!"
Поборемо людську слабкість і розраду,
І розчарування від ницості своєї,
І як естафету дамо дітям пораду
Активно захищати Життя ідею!
Ми всі ідемо неухильно з цього життя
З надією, що Там нас чекає інше,
Та це життя треба мати без каяття,
Що зробили мало, а могли значно більше!
04.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626123
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2015
03.12.2015* 19:00
НЯ.3. ГУСАК
Дивно, але зараз вже не можу сказати в якому році це було. Здається, що це був 2011 рік. Літо. Вже традиційне жарке літо. Опис цієї історії є десь в моєму архіві, але шукати його - нема бажання, бо треба день витратити на перегляд моїх записів. І це при тому, що я все систематизую!
Традиційно ми із синами були на Дачі. Не пам'ятаю чому, але мені конче було потрібним з'їздити до Києва. Їхати не хотілося. З ранку небо було ясне, жодної хмаринки, і так вже декілька днів, то жара, здавалося, аж дзвеніла. Та діватися не було куди, то я і поплентався на зупинку маршруток.
Було біля 14:00.
Коли йшов до автобусів, то на центральній вулиці не побачив жодної людини - всі поховалися від жари. На зупинці теж нікого. До того ж на прохідній мені сказали, що двох автобусів не було, то не відомо коли прийде наступний.
На зупинці я був один.
Ховався у тінь навісу зупинки, виходив з під нього і все виглядав коли ж з'явиться автобус на Київ із Димера чи з Гаврилівки. Шосе було пусте. Навіть легкові автомашини не проносилися повз мене, враження було таке, що жара всіх примусила поховатися.
Я дивився бездумно на шосе, на лісок праворуч, ліниво пригадував, що колись ми і в цьому ліску збирали гриби. А тепер їх нема там. Навіть мухоморів. Цивілізація. Дивився на поле ліворуч і пригадував як бачив тут мишкування місцевих собак. Явно був розплавлений жарою, то і думки відповідні.
Раптом побачив над шосе незначно вище висоти дерев лісочка круглу хмарку. Здивовано продивився все небо - жодної хмари. А ця висить нагло та нерухомо! Мов НЛО якесь. Я ліниво подумав: "Ну, якщо ти НЛО, то покажи мені це".
І на моїх очах хмарка почала трансформуватися. Вона почала одним краєм, у напрямку до ліска, витягуватися і я із здивуванням побачив, що хмарка перетворилася у гуся. Звичайна хмарка, біла, із звичними блакитними тінями знизу, набула вигляду гуся. А потім у цієї псевдо птахи шия почала витягуватися, стало довгою, більшою по пропорціям до тіла ніж у лебедя, і завмерла.
Я приголомшено дивився на це і від розгубленості нахабно подумав: "І це все?"
Тоді цей псевдо птах почав зафарбовуватися - від хвоста у напрямку до голови поповз помаранчевий колір з рожевими сполохами. Він набирав все більшу і більшу силу і нарешті все тіло стало яскраво помаранчевим. А потім поступово все тіло почало танути. Вона бліднуло все сильніше і сильніше, не втрачаючи форму. От вже ледве-ледве бачу фігуру.
Все. Чисте небо.
І тут Голос сказав мені: "Ну як, сподобалося?"
Я здивувався: "Хто це? Ми?"
"Поговоримо?"
Раптом я зрозумів, що навпроти мене стоїть автобус з відкритими дверима, навпіл порожній. Вскочив в нього. Показав водію посвідчення учасника війни, сів на сидіння і про щось всю дорогу розмовляв з Кимсь, хто так і не визначився. Розмова була на загальні теми, нічого нового, це все я вже багато разів чув від інших Візаві. А от перетворення "гусака" мене дійсно вразило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625876
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2015
Багряний подих осені пройшов мов сон,
Залишивши приємний смуток за минулим,
Коли співали радісно ми в унісон,
Коли любо негаразди всі забули.
Та кожний з нас зими має вже окремо,
І Новий рік святкує як самості адепт -
Радощі тепер немов як хрест несемо
І ще стверджуємо, що це є наш концепт.
03.12.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625875
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.12.2015
02.12.2015* 19:00
НЯ.2. "ГРЕЧКА"
Здається, що це був 2007 рік. Вересень.
Вже було холодно і я приїхав на Дачу по опеньки.
Домовився з хлопцями, що їду з п'ятниці на суботу, що у неділю буду зранку дома, видав їм завдання на свою відсутність і поїхав.
У нас із середнім братом Дачі на одній вулиці, тільки у мене в кінці її. Колись, років 40 назад я запроектував йому Дачу і він все своє життя її будував. Від мого проекту залишилось головне, а деталі він вже сам лаштував. Так він вирішив, що треба мати одну кімнату теплою, то у навпіл підвалі вона і була зроблена теплою. А на головному першому поверсі розмістився камін, який ми разом мудрували. Скільки свят та гульок пройшло напроти цього каміну!
Моя Дача - хібара із дошок та картону, то ночувати вже було холодно в ній. тому я зразу отабарувався у брата.
В п'ятницю посиділи без каміну - чекушка коньяку, різноманітна закуска та приємна бесіда про всяке - ми явно вже зіскучилися один за одним.
Вранці пішли в ліс і набрали грибів, бо той рік був грибний.
Обробили гриби, приготували вечерю, розвели камін і до самої ночі калякали - брат тиждень був сам на Дачі, адже він вже роками жив не у Києві, а на Дачі, бо у Києві три доньки розібрали трьохкімнатну квартиру по кімнаті кожна. Дружина там з онуками вовтузилася і приїжджала до Валентина час від часу, на суботу чи неділю, а тут застрягла у Києві.
Нарешті ми лягли спати, а десь біля трьох годин ночі мене, як казав мій брат, гномик покликав. Накинув я на себе куртку і вискочив з хати на двір.
Була ясна і холодна зоряна ніч. Навколо висіла якась волога тиша. Далеко роздався розсерджений котячий крик. Я мимоволі затрусився і машинально подивився угору, в небо.
Наді мною повільно по небу пливло велике зернятко гречки. Точніше не можу описати. На висоті метрів сто. Форма і колір - точно як гречка. Але що дивне: від нього в боки відходили немов вуса слідів у небі: тонкі вип'ячені дугою лінії і вони були гігантські - майже до обрію як ліворуч, так і праворуч.
- Ти теж бачиш хвилі, що ідуть від цього? - роздався біля мене голос брата - я і не почув як він теж вийшов на двір.
- Так! - сказав я - В середині теж вони є, тільки слабі.
- Бачу! - сказав брат. - А ліворуч другий предмет летить.
І дійсно, паралельно до першого летів другий. Направлялися вони від Дніпра у бік аеропорту Антонова.
Довго, хвилин п'ять вони беззвучно летіли/пливли по небу. Хвилі від них на якусь мить немов деформували зорі коричневими спалахами темного вогню чи чимось подібним. Темний вогонь? Ми завжди шукаємо щось зрозуміле для пояснення незрозумілого. От і я так робив. Зернятко гречки? Який розмір? Не більше, ніж ніс/кабіна літака на такій висоті. Але форма точно як форма зернятка гречки.
Вранці ми з братом трохи погомоніли про бачене, я зібрався і поїхав до Києва. Більше пригод не було тоді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625602
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
01.12.2015
Після того, як у нас з'явилася Дача, ми із синами кожний рік проводили там по два - два з половиною місяці - як тільки починалися канікули та аж до 20 вересня.
Дача у нас за Гостомелем у великому конгломераті Дачних кооперативів. Майже 8 соток навпіл торф'янику. Маленький будиночок із дошок та картону на одну кімнату та низьке горище. Внизу якраз стоїть маленький столик, софа та моє ліжко. Майже вертикальна драбина на горище. Хлопці влаштували собі кубельце із матрацами та телевізором наверху.
Ділянка захаращена дикими рослинами, бо у нас ніколи не було часу нею займатися - хлопцям завжди на літо в Художній школі задавали багато малювати, а я завжди нависав над ними. До того ж походеньки в ліс по гриби чи на річку Ірпінь займали багато часу.
Але яке чудове повітря там!
І тиша.
Тільки вночі здаля доноситься глухий шум - це рідкі автомашини ідуть на Київ.
У нас там бували різні незвичні речі, але ми так звикли до цього, що я, як правило, не фіксував їх. Та от одна була зафіксована. Мені залишається тільки її навести.
[i]Сьогодні 30.06.2007. Дача. Продовження свята на честь Конституції.
Мої сини ще сплять. 7:55
Вчора увечері ми втрьох традиційно пішли гуляти. Дійшли до кінця центральної вулиці, але не пішли до Ірпеня, як завжди це робимо, а повернули праворуч, щоб обійти дачний кооператив, щоб обігнути його і вийти на нашу вулицю із тилу. І зразу побачили на небі дивне.
Ми зупинилися здивовано.
Було біля половини дев'ятого вечора.
Спокій. Тихо.
Ліворуч, за нашими спинами, на обрії за пасма хмар тихо сідає сонце, якого і не видно, тільки в смугах між хмар воно висвітлює небо.
Праворуч від нас, над дахами будиночків, теж пасмо хмар, але вони
млисто- аспідно- блакитні. Найбільш щільна та рівномірна протягнулася ближче до обрію.
І на її фоні, між нами та обрієм, на висоті росту людини, у повітрі висять два горизонтальних пасма/бруса паралельно один до одного, а під ними половинка кругу.
Пасма мають довжину метрів п'ять, висоту з півметра і їх контури внизу та уверху мають малюнок зворотної хвилі. Вони темно помаранчеві, майже аспідні, світяться із середини ледве-ледве.
Половинка кола немов гаряче сонце - помаранчево-жовте, палаюче, трохи сліпуче і неймовірно красиве. Нижнім краєм воно торкалося землі.
Ми зупинилися різко. У мене промайнуло: "Місяць?"
Першим зреагував старший син, Світозар:
- Що це, тато?
Машинально я подивився назад - сонце сховане. Повернувся і сказав:
- Місяць. Бо сонце сідає он там, а місяць... І замовк, бо для місяця це неймовірно велике коло. І так низько.
Раптом з'явилося відчуття, що ця картинка висить нерухомо, немов спонукуючи нас, щоб ми її бачили. Окрім нас - нікого. Троє дівчат вдалині ідуть до Ірпеня.
- Подивимося! - сказав Дарій.
Картинка почала змінюватися. Горизонтальні лінії стали трохи довшими і у мене з'явилося розуміння могутності дійства. І пішла трансформація.
Спочатку почав зменшуватися "місяць", поки не щез. Потім горизонтальні бруски почали втрачати хвилястість по горизонталі. Верхній почав витягувати свій кінець ліворуч уверх, нижній трохи приєднався до нього і вони немов почали танути, тягнучись уверх і віддаляючись від нас. Враження було таке, що вони рухаються одноразово від нас і в середину себе.
Нарешті все щезло.
Трансформація йшла рівно, повільно, неухильно і зайняла хвилини три, максимум.
- Тато! Що це? - знову запитав Світозар.
- А ви запитайте у своїх Вчителів.
Хлопці раптом почали сміятися, бавитися, хоча Світозар і пробував зосередитися.
- Мені говорить Вчитель, що це мабуть НЛО чи щось подібне.
- А мені - сказав Дарій - теж говорять це.
- Хлопчики! Прошу серйозність!
На нас раптом налетіла ескадра комарів і я сказав:
- Пішли додому! А то кошмари закусають!
Ми повернули назад, дійшли до асфальту, сини стали серйозні і Світозар знову запитав:
- То що це було?
- Я повторюю: запитайте Вчителів. Тільки без баловства.
Сини "увійшли" в себе. Світозар сказав:
- Мій Вчитель говорить те саме.
Дарій винирнув із спілкування і сказав:
- А моя Вчитель говорить, що це може бути НЛО та щось подібне, але скоріше за все це знак Долі.
Слова Дарія мене вразили, бо ми ж чогось часто почали Бачити тут Незвичне.
Жаліли, що не взяли фотоапарат.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625393
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
30.11.2015* 17:30
НЛО.1. ПСЕВДО ЛІТАК
Це був, судячи з усього, 1996 рік.
Я вже не працював у Володі Максимова, але по старій пам'яті він продовжував запрошувати мене у компанію на рибалку.
Я не рибалка. Грибник. До Чорнобильської аварії брав більше 50 видів грибів. Але тут була інша мотивація: Володя не міг їздити на рибалку сам, рибак він десь на рівні професора від цієї справи, але, як не дивно, рибу тільки ловив, бо тоді ще ходив у парубках і чомусь рибу не їв. Тому всю наловлену ним рибу я забирав. Досі пам'ятаю, як один раз після зимової рибалки привіз додому два великих целофанових мішки риби.
Була рання осінь. Лагідна. Сонячна. На рибалку поїхали втрьох - видатний рибалка Володя, його підлеглий Вітя - майстер на всі руки і я, який виконував функції шеф-повара та того, хто на підхваті.
У Володі було улюблене місце - напроти села Хрещатик, на протилежному березі Дніпра, маленький півострів з могутніми дубами. Це місце називали ласкаво "Дубки" і наша компанія вже бувала там разів сім.
З Києва виїхали у п'ятницю зразу після закінчення роботи, це десь в годин 17:00 (екіпіровкою уазика Вітя займався весь день), а на місце приїхали - вже почало активно темніти. Швидко кожний поставив собі палатку, потім розвели вогнище, повечеряли і лягли спати. Рано вранці Володя підняв нас, ми швидко надули його "душогубку" - гумовий човен, і він на веслах тихо пішов у бік острівця, що був на відстані метрів 300 він нас.
- Ну що, Матвійович, покимарим? - запитав Вітя.
- Та треба ж...
- Мирославович причвалає десь на два дня.
- Ні, вже не буду.
- То і я ні. Зробите яєчню?
Поснідали. Потім робили балабухи - по спеціальній рецептурі так готується піджива для риби: ми змішували з глеєм кашу, додавали муку макухи, ще поливали олією, а потім робили кулі і складали в тіньочку.
Нарешті вся підготовча робота зроблена. Ми навіть на лузі накосили трави в палатку - як запаморочливо солодко спиться на такому матраці!
Я приготував все для вусі, бо Володя привезе гарну рибу і будемо варити вуху - традиція. Вітя став на березі і почав сам рибалити. А я стояв і любувався краєвидом і розмірковував: помалювати мені чи почитати загораючи.
Було десь 12:30.
І раптом мені здалося, що на мене опустилася абсолютна тиша. Шурхіт хвиль, бурмотіння Віті до риби - умовляння, щоб вона почала клювати, цвірінькання комах і тихий звук крил птахів, що перелітали між дерев, дзижчання комарів, коли легкий вітерець припиняв їх зносити з атаки на мене - все це щезло.
Я помотав головою, а потім якась сила примусила мене подивитися в небо над собою. Побачене приголомшило.
На висоті метрів 200 над нами в чорному коконі летів літак. Великий Сріблястий. Нібито звичайний літак. Тільки крил у нього не було. А вертикальний хвіст стабілізатору, що розміщується у всіх літаків позаду, був у висоту в рази 3 більший за звичний в такому випадку хвіст.
Яскраве блакитне небо, без хмар, і по ньому, немов мокриця, безшумно пересувається чорна витягнута пляма, а в ній летить літак. І ніякого шуму, ніякого звуку. Суцільне тіло літака. Сріблясте. Без будь-яких вікон та вогників.
Я закричав:
- Вітю! Ти це бачиш?
Він підняв голову, подивився уверх і сказав буденно:
- Ну і що? Літак у чорній плямі летить.
Тут у нього почало клювати, він підсік рибу, вона зірвалася і він з досадою сказав:
- Матвійович! У мене риба зірвалася через вас!
Я дивився на літак. Він летів у бік Києва, паралельно до Дніпра. Раптом я зрозумів, що не бачу його об'єм. Та я запізнився з цією думкою, бо от вже на небі чорна вертикальна стрічка, а от її і немає.
Коли повернулися до Києва, то я подав відповідний рапорт про це своєму керівництву, бо я тоді працював в якості старшого наукового співробітника у навпіл секретній організації, намалював бачене. Але на цьому все і закінчилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625094
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015
Нехай мій син - твій чоловік,
Тебе кохає завжди!
Й доня лагідна повік,
Повагу тобі віддавши!
Нехай талант твій зацвіте
У клаптиках тканини!
І успіх у життя вплете
Подяку всіх щоднини!
30.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625092
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.11.2015
НЯ.1.
29.11.2015* 20:00
Ви коли-небудь у своєму житті бачили НЛО (Невідомий Літаючий Об'єкт) чи НЯ (Невідоме Явище)? Мені здається, що багато людей так чи інакше мали з цим справу, тільки не завжди усвідомлюють це чи не наважуються це розповідати, адже і досі, навіть зараз, коли навіть ортодоксальні вчені пробують свої сили в поясненнях цих ситуацій, не кожний наважиться говорити про свій незвичний досвід.
Я мав с праву з цими явищами 5 разів за життя - 2 було НЯ і 3 були НЛО.
Підкреслюю, що цей мій досвід не має прив'язки до того, що я у 1990 році потрапив під Сенсорне Розкриття, отримав Ініціацію і з того часу маю два паралельних рукава життя - реальне і, скажемо так, поза реальне. Принаймні я так собі кажу, що це не мало значення в подальшому моєму житті.
Далі розкажу про свої випадки зіткнення з цими явищами і маю надію, що мої розповіді спонукають тих, хто прочитає мої слова, а раптом теж розказати про свій подібний досвід. А раптом ми ще і зблокуємо наші розповіді в такий собі засіб об'єктивізації суб'єктивного, адже з кінця 20 століття такий засіб об'єктивізації все більше і більше набуває права на існування.
НЯ.1. АТАКА КУБИКІВ
Я вже колись розказував цю історію в Клубі поезії, повторюю тому, що вона вписується у канву пережитих мною 5 ситуацій.
Літо 1942 року. Наша сім'я - мама, бабця Зіна - мамина мама, два моїх брата та дядя Петя - мамин брат, жили в Саратові на вулиці Циганській в №85, у навпіл підвальній кімнаті з окремим входом. Київський паровозо-вагонний завод (КПВРЗ) був евакуйований, а дядя Петя працював в ньому то і вивіз нас із Києва. Завдяки йому ми залишилися живими.
Літо 1942 року. Жара. Мені 6 років. У дворі ми три брата та місцеві наші однолітки влаштували якусь гру і я відчув спрагу, то і усього духу заскочив до нашої кімнати, проскочивши п'ять сходинок з розгону. На табуретці стояло відро з водою, біля нього металева кружка, але я встиг тільки простягнути руку до неї, як щось примусило мене зупинитися і подивитися у куток, де сходилися стеля та дві стіни, одна з яких мала двері, через які я проскочив тільки що.
Здалось, що був сухий звук, немов щось луснуло, і в кутку з'явився кубик. Я бачив три боки його - вони були кольорові: верхній був синій, лівий - жовтий і правий червоний, але з явним ухилом у помаранчу. Кубик проявився як ромб, але при цьому четвертий бік я не бачив і він не врізався мені у пам'ять.
Я закляк.
Роздався ще звук, тихіший і вже кубків стало 5, потім 13, потім... От вже гроно кубиків неухильно іде на мене, при цьому перший кубик немов є вершиною цього грона, я відчуваю, що от-от він буде перед моїм носом, що він поглине мене, бо поступово всі кубики по мірі наближення до мене робляться більшими.
І я заорав благим матом!
З над двору влетіла до кімнати бабця Зіна.
Кубики щезли, але мене била лихоманка і я не міг відвести погляду від кутка, де тільки що були мої нападники. Бабця схопила мене, обняла і запитала:
- Що, що ти побачив?
Я не знав що їй сказати і розумів, що я не можу їй розказати про побачене, тому чомусь бовкнув:
- Тітка до мене з ножем лізла.
Бабка полегшено сказала:
- Скільки раз я казала тобі, щоб ти не підслуховував страшні історії, що розказують дорослі? Сядь, зніму з тебе оману! - і вона поклала мені на голову руки.
Пройшло 73 роки з того часу, а я все бачу подумки, закарбувалося це у пам'яті.
І ще: я чомусь жодного разу не пробував розшифрувати для себе цю історію, використовуючи свої новоявлені здібності. Немов блок стоїть. Навіть зараз я знаю/відчуваю, що є Заборона таке робити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624890
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
Біль одинокості жінки
Ріже мене по серцю,
Бо я сам маю ужинки -
В клунях лежать мої скерцо.
Чужа біль зрозуміла,
Чужої жінки стинання.
Щастя вона скоротила?
Вбили жар її кохання?
Тяжко причину вгадати,
Та легко болі відчути,
Взяти на себе стигмати...
Та не знімеш з неї скрути.
25.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623923
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.11.2015
Невблаганно години, дні, місяці, роки
Шелестяться в тисячоліття і ери,
Тікає змін неминучість біля щоки,
Щоб завжди тікати у Прийдешнього двері.
24.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623651
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2015
21.11.2015
Так трапилося, що в осені 2013 року у мене був Криз, потім пішли інфаркти і от вже два роки я є тільки спостерігачем життя моєї країни. Розумію, що якби я був здоровий, то безумовно поперся би тоді на Майдан і невідомо чи міг би я тепер друкувати ці слова. Але трапилося так, як трапилося.
Отже, я - спостерігач.
То що я бачу зараз, на цей міні ювілей Революції Гідності?
Не треба мати якісь особливі сенсорні здібності чи видатні аналітичні здатності для того, щоб зробити певні висновки. Я спробую це виконати. А Ви даєте згоду на коментар до моїх думок?
[i]В якій якості?[/i]
Традиційний супровід.
[i]Повторюємо: в якій якості? Адже ми з тобою можемо вести розмову традиційно і тоді Ми будемо фактично робити супровід Сенсорному моделюванню, а можемо просто реагувати на твої твердження та давати їм оцінку на вірогідність.[/i]
Можна друге?
[i]Можна. То говори.[/i]
Мені здається, що те, що відбувається зараз в Україні обумовлене тим, що ми не маємо Духовного лідера. Наш президент Порошенко мав непогані стартові можливості для цього, але він не витримав елементарного Іспиту Владою та Особистими Можливостями. Безумовно, стати подібним до Саакашвілі, у якого є сполука Офіційного та Духовного лідера з домінантою останнього, він не зміг би, бо українська ментальність вимагає абсолютизації цих якостей, але міг би наблизитися. Це так?
[i]Не зовсім так.
Саакашвілі дійсно має сполуку двох лідерств, але навіть він часто-густо не витримує урівноваження цього. До того ж слід зауважити, що грузинська традиція вимагає, щоб дійсний лідер був саме в такій сполуці. Навіть Сталін, який є своєрідним втіленням грузинської варіації лідерства, при всьому його людожерстві, володів такою здатністю автоматично. З цієї точки зору різниця між Саакашвілі та Сталіним полягає тільки в тому, що Сталін був націлений на Руйнування, а Саакашвілі - на Створення.
В українській історії і традиції подібного не було, бо фактично кожний із політичних діячів повинен був бути чи Офіційним лідером, чи Духовним. Не можна було бути одноразово Тарасом Шевченка і Володимиром Мономахом чи Бандерою. Звідси витікає простий висновок, що Україна на цей період становлення не має навіть натяку на те, щоб мати Духовного лідера. На жаль. І подібне буде тривати ще довго. Але є ще одна особливість, яка відрізняє менталітет українців і грузин, наприклад.
Грузини завжди ідуть за своїм визначеним лідером скопом, навіть відвертаються від нього так. Історія Саакашвілі - приклад.
Українці же самі ідуть скопом, а потім із своєї маси висувають потрібного лідера. Як правило, такі лідери є відповіддю на потребу дня, тому українці так шанують своїх "незалежних" Духовних лідерів подібних до Тараса Шевченка, Тому є спроби підняти на такий рівень Бандеру чи Грушевського, чи ще когось із національного руху.
Третя унікальність українців: терплячка та вибуховість.[/i]
Ви хочете сказати, що моя уява малює вірогідний сценарій вірно?
[i]Ми нічого не хочемо сказати. Але твоя побудова можливих подій на близький термін дуже близька до реальності. Скажемо так, обережно.[/i]
Але я побачив, що послідовність "сміттєві баки - побиття манкуртів - напади на можновладців - тощо" може набрати форми "вбивство Чорновола".
[i]Така вірогідність є. Достатньо висока. Більше того: є вже декілька різноманітних груп патріотів, які спроможні таке виконувати і вони готуються до цього.[/i]
Цьому можна протидіяти?
[i]Протидіяти? Навіщо? Хто буде протидіяти? Ти? Так це ж закономірний процес. Є ще люфт, в межах якого сучасні можновладці України можуть охаменутися, але спокуса Владою та Можливостями неймовірно солодка. Треба мати велику мужність, щоб відмовитися від цього. Але люфт є. Ще є.[/i]
І великий він?
[i]По обставинам. Це залежить від кармінних вузлів не тільки України, а і від таких вузлів Європи, Росії, США, як не дивно, Туреччини, країн Прибалтики, Фінляндії...[/i]
Я знову і знову бачу пояс країн...
[i]Ні. Про це не слід говорити зараз.[/i]
Мені здається, що велику деструкцію вносять наші патріоти, які....
[i]Це окрема розмова. Зараз - не треба про це говорити. Хоча би з точки зору безпеки цих патріотів...
Ми[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622786
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2015
18.11.2015* 16:53
На кухні поставив варитися суп - треба зробити до приходу сина з інституту. Мию посуд. І раптом відчуття, що мене Хтось Кличе. Неявно, ледве-ледве відчуваю десь на периферії відчуттів думкою. Як ще передати це інакше, як ще описати це? Не знаю. Припинив мити посуд і сів за комп. Слухаю: невже можу іти у Мандри?
[i]Тебе ніхто не кликав, бо ти сам весь час кличеш інших, не усвідомлюючи це. Кожна людина має поза звичними можливостями спілкування в межах Реальності, можливості мати таке спілкування поза межами Реальності, але одиниці це розуміють та навіть можуть користуватися цим. Це не яснобачення, це не виходи в Астрал та Ментал. Це принципово нова здатність людини і радуйся тому, що воно в тобі проросло та проявилося.
На твій оклик, який лине до Інформаторію Землі, відповіли багато людей. Відчуваєш це?[/i]
Ні. Тільки відчуття, що мене чекають на спілкування.
[i]Так воно і є. Тебе чекають. Ти з ким хочеш мати спілкування?[/i]
Навіть не знаю. Я розгублений. Це має якесь відношення до Ради Землі?
[i]Ні. Це банальна здатність людини, а Рада Землі - це здатність видатних людей. Ти там був?[/i]
Був. Бував. Не вірив цьому. Вважав це грою моєї буйної уяви.
[i]Як люди радо ховаються за свою нібито хвору уяву! А все просто: треба вірити собі і навіть любити себе. Чи ти можеш любити інших, якщо ти не здатний себе любити¸ адже тільки в цьому випадку ти можеш щось дійсно велике віддати іншим, відростивши чи проявивши в собі це.[/i]
Можна паузу? Банальне: суп збіжить.
[i]Можна. Чекаю на тебе.[/i]
Я повернувся. Хто ти?
[i]Чи людина як? Чоловік чи жінка? А як ти відчуваєш?[/i]
Не знаю. Спочатку промайнуло щось стосовно Норвегії, а потім щезло. Немов хвиля змила щось ефемерне у воду.
[i]Якщо я скажу тобі, що я не людина у звичному розумінні цього слова, то ти провіриш?[/i]
А у мене є вибір? Адже все що я можу, так це відчувати . От зараз з'явилося відчуття, що за нашою розмовою з тобою спостерігають уважно якісь істоти, мовчки. А ти немов трохи відсторонений від них.
[i]Що ще ти відчуваєш? Хоча це не відчуття. Це - інша можливість бачити, не очима. Люди переконанні, що бачити можна тільки очима, але насправді таких можливостей значно більше, більше. То що ти бачиш?[/i]
Можна я придивлюсь?
[i]Можна. Треба.[/i]
Не можу окреслити ні фігуру, ні образ. Немов розмитий по краям вертикальний кокон із закругленням в районі голови. Щось сріблясте, висить у просторі, у середовищі без визначення сторін. Зараз ті, що слухають, немов стали у півколо навколо тебе, а ти в центрі цього півкола. Вони зв'язані з тобою певними псевдонитками, я їх скоріше відчуваю, ніж бачу. У мене не вистачає слів, щоб передати свої відчуття та свої враження. Хто ви? Інопланетяни? Ви із інших вимірів?
[i]Ні. Ми - люди. Ми теж тебе бачимо достатньо дивно. Так, наприклад, я бачу тебе у вигляді своєрідного веретена, яке світиться із середини перламутром і яке весь час мерехтить білими спалахами. Ми - люди. Просто ми можемо сказати тобі, що Тут, де ми зустрілися, нема ідентифікації за статтю та віком. Можливо, що нема і різниці між нами в тому, що та як вважати живими.[/i]
Ви хочете сказати, що ви померлі, що це мене Той світ покликав?
[i]Ні. Це не Той світ. Як жде тобі пояснити? Уяви собі, що кожна людина має не тільки Тонкі Тіла на рівні Життя, так, читаємо: на рівні Домінанти Життя, а і на рівні Домінанти Розуму. Тяжко уявити таке несподіване? Та уяви. Тоді можна сказати, що ці Тонкі Тіла не є виразниками Життя, а тільки Розуму і вони народжуються, але ніколи не гинуть. В такому випадку в межах існування Розуму як окремого стану, окремого існування Домінанти в Реальності Розуму, ми є своєрідними відбитками людей. [/i]
Тяжко уявити.
Це перекреслює багато що навіть в тому, що я встиг Отримати від Ми...
[i]О! Нарешті! Знайдено! Ми і є Ми, тільки ти вперше отримав можливість Нас бачити Думкою.[/i]
То ви не є конгломератом моїх попередніх втілень моєї Душі?
[i]В тому числі. В тому числі! Ти час від часу вже бачив Нас, раніше, але ніколи не мав можливості спілкуватися безпосередньо.[/i]
Це тому, що мені зараз кепсько по здоров'ю і що я навіть розмірковую про наближення смерті?
[i]Якій примітив! Це тому, що ти покликав Нас правильно.[/i]
Але я ж нічого не робив! Я не робив ніяких дій.
[i]Ти тільки думав про різне. нібито незначне... Пригадай. як нібито несподівано колись ти раптом почав чути Голос.[/i]
Так. Я довго не усвідомлював, що маю Голос, що розмовляю не сам із собою.
[i]Приблизно щось таке і зараз.
То ти маєш бажання говорити з Нами тепер в іншій якості?[/i]
Маю. Про що?
[i]Про що хочеш. Тільки не все можна буде фіксувати та розказувати іншим людям.
[/i]
А цю розмову?
[i]Можна. Тільки виправ помилки, які ти насадив в тексті. Поспішаєш?[/i]
Ні. Мене турбує, що сина нема довго з інституту. Чи не трапилося щось?
[i]Хочеш, щоб Ми подивились? Спробуй сам зазирнути.[/i]
Пробую... Нібито бачу його стоячим у маршрутці. Це такий транспорт.
[i]Ти ніяк не можеш звикнути, що ми вільно бачимо все те, що ти бачиш, і що Ми знаємо твої думки?[/i]
А чому я не бачу таке ж у Вас?
[i]Бо ще не здатний це робити. І це, повір, буде не простий Іспит, Бачити/Відчувати!
Втомився?[/i]
Нібито. Дійсно, навала тягаря на здатність мати з Вами спілкування...
[i]Навчись відключатися. Пізніше поговоримо, але без фіксації.
Добре?[/i]
Так.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622097
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2015
Не відпускає мене минуле у снах,
А чому так, не розумію;
А здавалось, що я вже досяг
Спокою. Після того, як втратив милу.
Наяву в думках давно відсутня вона,
Бо вмерли всі болі/печалі,
А у снах іде стара війна,
Немов вона міцно лягла на скрижалі.
18.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622093
рубрика: Поезія,
дата поступления 18.11.2015
Як несподівано життя тікає,
І повертається народженням у щасті,
І невблаганно людей годинник тікає,
І дні людей оновленням крапчасті.
16.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2015
Бач, як хочеться співати,
Але голосу не маю,
Танцювати серед хати,
Та ноги ледве піднімаю.
Бач, як хочеться літати,
Тільки крила мої тяжкі,
Поміняти б мені шати
На строї лицаря звитяжні.
Все! Мені пора вже спати -
У снах нап'юся я міці
Буду в себе зазирати
Під захистом Овсеня криці.
15.11.2015
К.
-----
Овсень - один з найбільших богів давньоукраїнського пантеону, бог поліття й осені, щедрого врожаю і статку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621377
рубрика: Поезія,
дата поступления 15.11.2015
7. ОСНОВИ ДУХОВНОСТІ
01.09.2015* 18:10
От я і "доповз" до закінчення Читання Теми. Повільно, як ніколи. Навіть не можу виправдуватися.
[i]І не треба це робити, бо в даному випадку і не треба було кудись поспішати.
Поговоримо трохи, як завжди.
Достатньо спрощено Ми можемо вважати, що Основи Душевності є фактично основами життєдіяльності, життєвості нації/народу/держави, а Основи Духовності є основою Розумності нації/народу/держави. При цьому слід пам'ятати, що всі показники є узагальненими, що вони стосуються всієї маси людей, в якій, безумовно, можуть бути як генії так і виключно дебільні екземпляри.
З цієї точки зору дуже важливо розуміти і те, що всі наші Читання проявляють головні, ведучі показники, що вони є мотивуючими у розвитку популяційних чи територіально-популяційних утворень. Це особливо стосується цього останнього в нашому аналізі фактора.
На протязі всього Читання Ми весь час в тобі відчували/бачили/тощо питання: "Чому саме стартом є 1990 рік?" Відповідь проста: "Бо це рік напередодні розвалу СРСР, що мало колосальне значення практично для всіх держав світу. Але це одноразово дало нам можливість проявити "стабільні" держави, у яких показники фактично мов би не залежать від часу, від його протікання. Так, це омана, бо фактично в цих країнах тренд змін просто малий.
Ми далі розглянемо традиційно Блоки, але вже зараз можна сказати наступне:
1. Читання красномовно показує, що Росія дійсно є носієм Зла. Це особливо яскраво проявлено в цьому останньому факторі. При цьому слід підкреслити, що на цей показник не впливає навіть те, що Росія є федерацією, де окрім росіян проживають інші нації і народи, бо те, що можна називати Рашизмом, немов вірусна зараза, наклала відповідний відбиток на них. Рашизм є пануючою і всеохоплюючою ідеологією, яка пронизує всі інституції держави - політичний устрій, мистецтво, релігію тощо.
2. Рашизм є достатньо унікальним явищем, яке включає в себе не тільки примітивні розумові здібності мас, а і кічливе переконання в тому, що саме вони є виключно пануючими розумово, інтелектуально і науково у світі.
3. Основою Рашизму є бандитизм, шовінізм і безупинна заздрість, яка має обгортку агресивності, загарбництва та крадіжки. При цьому життя людини, особистості та таланта нічого не коштує, особливо, якщо це стосується представників інших націй, народів, держав.
Таким чином, Ми маємо гарні ілюстрації до того, чому Росія повинна бути знищена як імперія.
БЛОК 7.Б.3. А тут ми маємо цікаву ситуацію: для трьох країн звільнення від панування комунізму стало поштовхом для прогресу, це - Словаччина, Угорщина та Україна, тільки видно, що Україна при цьому опинилася нездатною скинути тягар минулого. Він буде мати значення і до 2020 року!
А Польща - немов і не було панування советікусу.
Блоки 7.В і 7.Г - все настільки очевидно, що і коментувати нема потреби.
Можеш публікувати.
МИ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621083
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2015
Окреслене крейдою коло,
В середині я за столом,
Тіні завмерли навколо,
Немов делеговані Злом.
Подумки в час відлітаю
І бачу не себе за столом,
А вікно до небокраю
Чужий називає компом.
Напевно, це є прийдешнє...
Яскраве освітлення столу.
Для нього я є прадавнє
Втілення старого симболу.
Спроможний він зазирати
В непередбачене майбуття?
У нього всі думки крилаті?
Життя його без каяття?
14.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621081
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 14.11.2015
6. ОСНОВА ДУХОВНОСТІ
17.08.2015* 10:50
Знаю і усвідомлюю, що почав неймовірно повільно працювати. Враження таке, що немов повільно втрачаю здатність працювати під дією хвороб. Слабкість. Визнаю. Прошу пробачення - я тільки людина і не більше.
[i]По-перше: не прибіднюйся, бо ти більше ніж просто людина. І ти знаєш це. Інша справа, що не хочеш прийняти це, то це вже сфера твоїх хвороб. Подумай про це.
По-друге: ця тема і не вимагає бурхливої діяльності. Достатньо і таких темпів. Тим більше, що весь час іде корекція/перевірка/уточнення тенденцій та напрямків. Це - звичайна рутинна робота тобі подібних.
Третє: все робиться добре, хоча інколи ти і дивуєшся результатам.[/i]
[i]Традиційно трохи поговоримо про тему, яка тут висвітлюється.
Взагалі точно окреслити те, що ми висвітлюємо тут, достатньо тяжко, бо для людей притаманним є дуалізм в усьому, а те, що тут називається вельми умовно Духовністю є, по суті справи, тільки відображенням певного напрямку формування основ Душі народу-нації-країни.
По великому рахунку, здається, що не може бути поганих народів чи націй, чи країн. Але бувають ситуації, коли певні такі популяційні чи територіально-популяційні одиниці надовго зависали в стані нерівновагі. Дуже мало було випадків, коли це охоплювало позитивну зону, але, як правило, завжди охоплювало негативну зону в нашій матриці.
В сучасній ситуації ми все більше і більше занурюємося в положення, коли фактично починається вимарюватися із Історії Людства Росія. Подібні випадки вже були багато разів. Там, в минулому, такі країни та народи існують, але не в Сучасному і , тим більше, не в Прийдешньому.[/i]
[i]Ми не випадково почали розгляд всіх факторів/проявів/станів/тощо з 1990 року, бо це був момент перелому в Історії Людства. Можна сказати. що це був один із кармінних вузлів сучасної Цивілізації Людства. І зразу оголилося два моменти: з точки зору потреб і необхідності Людства все йшло до революційного скачка, а з точки зору Росії все стало на грань Краху.
Росія мала можливість. нехай тільки теоретичну, можливість змінити своє положення в Програмі розвитку Людства, але у неї настільки забруднена вся історія її становлення та існування, що треба було мати другого Ісуса для формування основ такої зміни.[/i]
Цікава і тяжка робота у Кодувальників, бо вони створюють тільки обумовленості і ніколи такі обумовленості не бувають вірогідні на 100%, завжди хоча би 10% залишається на уникнення "вироку" завдяки появи Героя чи героїзму, Прозорливості хоча би малої купи передової частини населення. Та Історія Людства ще не знає такого випадку, коли би ці 10% спрацювали.
Але антиГероїв Земля знала вдосталь.
[i]БЛОК 6.Б.3. Тут героєм є Україна - крива показує весь драматизм
становлення країни в новій якості. По суті справи тут всі країни так чи інакше відвідали зону розгулу матеріального, тільки Польща, в силу свого католицького консерватизму, має стабільність.[/i]
[i]БЛОК 6.Г. Повний драматизм.
Білорусія показана як стабільність, але ще один приклад обмеженості нашої моделі, бо якби ми увели в ужиток ще якусь третю координату, то виявилось би, що стабільність цієї країни різко відрізняється від стабільності країн із блоку 6.В.
РОСІЯ. Повна стагнація, капсулювання.
Можна було очікувати, що ця країна має високий показник прив'язки до Реальності, але цього немає. В ній маємо загнивання в усьому і, головне, у фактичній відсутності Духовності. Це - крах.
Ми[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620821
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
Ми уходимо непомітно і тихо,
З онуками вже ходять молодші бабки і дідусі,
Наші згадки перекреслює новітнє лихо,
І губляться в часі наші поразки усі.
А про успіхи ми і не говоримо,
Позіхаємо мовчки, потупивши очі в Чорнобиль,
У соромі за одноліток/вату горімо
І прощаємо їх дурість без всяких зусиль.
12.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620820
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2015
5. КАРМІННА СЕЛЕКЦІЯ
30.07.2015* 20:05
Моя пауза має обумовленість, то я навіть не прошу пробачення за це. Ви розумієте мою мотивацію?
[i]Авжеж, авжеж, але треба нам працювати далі. Отже, традиційно поговоримо трохи.
В процесі виконання тобою відповідних матриць у тебе було багато здивування від того, що показники по окремим країнах "танцюють". У зв'язку з цим Ми ще і ще раз хочемо повторити деякі положення.
По-перше, необхідно сказати, що між Генетичною та Кармінною селекціями є, безумовно, кореляція, але вона не обов'язково суворо має прив'язку між ними.
По-друге, ми оголяємо сховані тенденції, які можуть нібито і не мати вираженої явності в реальному житті тієї чи іншої країни.
По-третє: ти бачиш, що фактично тільки одна країна, Росія, знаходиться фактично по всім категоріям в стані стагнації.
При всьому при тому, Ми повинні звернути увагу на те, що саме Кармінна селекція зараз є ведучою у "чистці" Людства.
Є один етичний момент: може скластися враження, що ми з тобою оголяємо всі ці показники по всім цим категоріям заради тільки того, щоб показати ницість Росії. Але факти суто реального життя показують, що мова не може бути так побудована, адже мова дійсно іде про формування прийдешнього Людства, а Росія фактично давно стала носієм загрози глобальної війни і загибелі сучасної Людської Цивілізації. В контексті цього наша робота фактично є тільки оголенням та виявлення глибинної мотивації появи такої загрози. Це - одна платформа.
Друга платформа - формування основи для формування Нової парадигми розвитку Людства.
Ми вважаємо, що подібні роботи треба робити частіше, тому що це дає можливість повільно, поступово, без катастрофічних тверджень навіть в натяку екстремічності, адже це дає можливість призвичаїти сприйняття людьми Неочікуваного та Незвичного.
Мова іде про принципові речі.
Скільки існує Людство в межах усвідомленої Історії, стільки існує Інститут Релігії, який зараз фактично повністю себе вичерпав і який перетворився в гарний Етнографічний проект. Не має значення яка саме релігія, в якій країні та під яким соусом. Але це не перекреслює те, що за межами Реальності, реального життя людини, за межами повсякденності існує Незбагнене! Людство повинне увійти в інший, вищий щабель розвитку, а це можна зробити тільки при умові формування принципово нової парадигми про Буття.
Безумовно, обмежитися існуючими зараз прокрустовими ложами як ортодоксальної науки, так і всього різномаїття релігій не можна, тому що за межами їх парадигм існує Істина, яка неймовірно велична і пронизлива порівняно з тим, що має Людство зараз. І це є головна причина того, чому Ми працюємо з людьми, з тобою.
МИ[/i]
20:30
01.08.2015*12:13
[i]Блок 5.Б.3. Польща та Україна мають майже паралельний шлях,
в той час як Словаччина та Угорщина мають "еквілібристику". Цікавим є те, що для цих країн критичним був 2000 рік.[/i]
[i]БЛОК 5.Г.
Як завжди, тут ми будемо багато говорити.
Про БІЛОРУСЬ практично нема що сказати - звичайний поступ європейської країни і достатньо не поганий.
РОСІЯ.
Це майже єдина країна у світі, яка має показники з домінантою в межах Негативної Кармінної Селекції. При цьому: стабільно. Те, що показники мають якійсь тренд, ні про що не говорить, окрім того. що цей тренд є низьким. Але головним показником є те, що прогноз на термін 2015-2020 роки фіксує явну стагнацію.[/i]
[i]Напевно слід додати декілька слів стосовно суті Позитивних та Негативних мутацій в межах як Генетичної, так і в межах Кармінної селекції.
Науково визнаним є крайній вираз Генетичної селекції у вигляді генетичного тягаря. Але фактично мову слід вести про всі порушення Соми та навіть Психо, які передаються у спадок поколінь.
Позитивною мутацією в межах Генетичності слід визнати різноманітні таланти, які фактично все більше і більше мають генетичне закріплення. Новим явищем в цьому є спадковість Розширених Сенсорних Здібностей, що стає звичним явищем.
Кармінна селекція в якості Позитивності дає появу ростків Шостої Вертикальної Раси, а Негативність тут включає в себе найрізноманітніший букет підлот, що найяскравіше зараз проявляється в новому явищі під іменем Рашизм.
Ми[/i]
13.05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619441
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2015
Тікають дні, тікають в ночі,
Час хороводить невблаганно,
Десь чую стрекоти сорочі,
Десь лине гуркіт барабану.
Сталеві лати давлять плечі,
Забрало падає на очі,
Мій кінь несеться скоро, ґречно -
Оба до швидкості охочі.
За обрій вже сідає сонце,
Позаду спалена фортеця,
Мій колір роду - жовтий стронцій,
І плащ такий за мною в'ється.
Байдужість, непоборна сила
Заполонили розум, душу,
А наді мною Долі крила,
Слово, яке я не порушу.
Там, де обрій з'їдає сонце,
Мене чекають вражі сили,
Наснага, випита до денця,
Перемога, чужі могили.
08.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619429
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.11.2015
4. ГЕНЕТИЧНА СЕЛЕКЦІЯ
16.07.2015* 20:10
Моя пауза обумовлена тим, що я отримав другий інфаркт. Нібито виходжу з нього. Був великий сумнів чи можу я в такому стані працювати з Вами. Та от наважився. Що скажете?
[i][b]По-перше[/b]: Ми раді, що ти викарабкуєшся і Ми переконані, що на цей раз ти дійсно почнеш працювати з Нами навіть стосовно свого здоров'я. Адже Ми зацікавлені в тому, щоб ти прожив ще мінімум 15 років - Ми підняли планку з 10 до 15.
[b]По-друге[/b]: твоя сенсорна праця не може бути прив'язана до обставин лікування. Ми не вимагаємо неухильного додержання якогось розпорядку. Тим більше, що Наше сприйняття часу принципово різниця від сприйняття його людиною.
По-третє: починаємо працювати. Перенеси в текст перший малюнок.[/i]
Виконав.
[i]Спочатку ще раз поговоримо про визначення.
[b]Генетична селекція[/b] - це термін, яким Ми визначаємо узагальнений стан спадковості серед людей певної країни (в даному випадку). При цьому це, безумовно, своєрідна "середня температура по палаті", але слід мати на увазі, що в даному випадку взагалі Ми оголяємо тенденції, адже не даремно все відбувається з лагом в 5 років починаючи з 1990 року.
Нас не цікавлять окремі прояви генетичних мутацій, а тільки своєрідне "масове" узагальнення.
[b]Позитивні мутації[/b] - це сума всіх проявів майже геніальності та геніальності в усіх сферах та знаннях, в усіх професіях та фахах людей певної країни.
Знову таки: не має значення яка саме людина проявляє таку здатність. Це може, наприклад, бути даун, який одноразово є геніальним музикантом чи художником і який, в такому випадку, потрапляє зразу у дві категорії. Залишається тільки визнати, яка саме координата є домінуючою.
Цей приклад показує дійсне Наше ставлення до визначення такої ознаки для країни, яку Ми вважаємо тотожною до її народу - говоримо про країни і це означає, що ми говоримо про народ цієї країни. Підкреслюємо: Ми весь час в такому випадку говоримо не про титульну націю країни, а про її народ, в який входять всі нації, що існують в межах цієї країни.
[b]Негативні мутації[/b] - все те саме, хоча і є певні нюанси, які Ми знаємо, але не зосереджуємося на них. Мається на увазі те, що фактично в межах навіть нашого терміну аналізу проявляється розширення палітри генетичного тягаря, бо іде перемішання націй за рахунок зняття бар'єрів в утворені сімей між людьми з різними ареалами популяційного існування.
Для офіційної науки це важливо, але не для Нас в даному випадку.
Тепер перейдемо до розгляду блоків.[/i]
[i]БЛОКИ 4.Б.2 та 4.Б.3 практично ілюструють ту саму думку, що була показана вище. Але кидається очі, що країни: Естонія, Польща, Угорщина та навіть Україна мають своєрідну стабільність у змінах співвідношення між позитивними та негативними мутаціями.[/i]
[i]Наступний блок буде розглядати завтра.
Ми. [/i]
17.07.2015* 7:17
Я готовий продовжити.
[i]То продовжимо.[/i]
[i]Ми маємо намір тут затриматися трохи детальніше.
БЛОК 4.В. Ведучі країни світу. Але які у них різні "долі" в межах цього Читання!
БРАЗИЛІЯ.
Країна з величезним потенціалом і великою перспективою, одна із не
багатьох країн, в яких відбувається "переплавка" біологічного матеріалу Людства. Для неї характерним є постійне нарощування позитивних мутацій і навіть, хоча і тимчасове, але зменшення негативних мутацій. Ми можемо навіть сказати, що ця країна у Майбутньому дасть видатні досягнення для Людства.
ІНДІЯ.
Стабільність і навіть певний консерватизм у співвідношенні типів мутацій. Це обумовлено багатьма причинами, але головною є незрима спадковість традицій і біологічної організації суспільства. Зміни в цій країні в цьому відношенні відбуваються, але неймовірно повільно.
КИТАЙ.
Країна, в якій початок руху в межах визначеного терміну був в зоні негативних мутацій. Необхідно підкреслити, що для цієї країни характерним є неймовірно недбале відношення до окремої особи та особистості. Ідеологія мурашника. Так жорстко говорити, але це є правда. В той же час в межах визначеного терміну, безумовно, відбулися певні зрушення в кращий бік, але чи є це досягненням - тяжко сказати, адже в цій країна все неймовірно пов'язане одне з одним, тому зараз не будемо визначати вірогідний сценарій на Прийдешнє, хоча натяк тут і показаний.
США.
Найбільша країна з точки зору "переплавки" біологічного матеріалу Людства - країна, в якій фактично нема титульної нації, бо всі нації визначаються визначенням народу. В силу цього всі зміни в генетичному відношенні в країні відбуваються плавно, хоча і бувають певні катастрофи, які, як правило, мають не генетичний характер, а тільки відгукуються на генетичному рівні.
ЯПОНІЯ.
Ще один феноменальний консерватор в цьому відношенні. Безумовно, вплив Цивілізації на країну та її народ неймовірний - достатньо нагадати про те, що в Японії смертність від захворювань серцево-судинною системою за 100 років виросла з 4% до 55%, що є паралельністю до нарощування прояву Техносфери в країні.
БЛОК 4.Г.
Говорити про БІЛОРУСЬ нема чого - типова "поведінка" країни-сателіта, яка робить спроби вирватися із тенет країни гноблення. А от про РОСІЮ говорити можна багато.
Здається, що це одна із країн в яких відбувається "переплавка" біологічного матеріалу. Але!
В Бразилії це відбувається на основі титульної непроявленої нації португальців, яка фактично вже не може розглядатися як "чиста", бо за сотні років відбувся своєрідний "коктейль націй".
В США це відбувається на основі фактичного рівноправ'я, що особливо ясно проявляється в долях афроамериканців.
В Росії це відбувається на основі нібито титульної нації, але яка в усіх аспектах такою не є, бо соціальний устрій має "від монголів", етничність - від угро-фінів, релігію - від християнського православ'я, мову - новоутворення угро-фінське на базі старослов'янської мови, ідеологія - від Золотої Орди. Це той рідкісний випадок, коли не різноманітність, а різношерстість народу обумовлює його "гнилість". При цьому, якщо розглядати окремо, наприклад, фактичні країни, які були заковтані Росією, хоча б, наприклад, Татарстан та Чечню, то ми побачимо принципово інші показники стосовно того, що тут Читане, бо Ми ж Читали в даному випадку титульну націю фактично без "домішок" типу Удмуртії, Башкирії тощо. І Ми не могли робити інакше, бо тоді би вийшло, що фактичні показники явно сфальшовані, адже окремі показники популяційних утворень явно би ховали суть титульної нації. Парадоксальність полягає в тому. що в інших країнах, де іде "переплавка" націй, таке теж проявляється, але дуже змазано!
В межах цього фактору Росія в 1990 році мала погані показники, але мала можливість стартувати на поліпшення ситуації, та фактично для цього необхідно було зламати багато основополагаючих факторів побудови країни. Героя, який би виконав таку Задачу, не знайшлося, бо все було вже націлене на формування та прояв АнтиГероя. Що і відбулося.
За прямою лінією на матриці Блоку 4. ховається трагедія країни і того, що Росія, а точніше - Московія, вступила у фазу генетичного вимарування.[/i]
[i]Все. Більше нічого ми не можемо і не хочемо додавати.
МИ.[/i]
7:57
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618156
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015
Моя квартира/кімната - корабель космічний.
Я - космонавт, що інколи виходить у світ, за хлібом
І молоком. Маю ТіВі, комп, я не аполітичний.
А ще я маю зв'язок із Землею і Небом.
За вікном, у космосі життя, Осінь вже пропливає.
Досі дивуюсь: по колу, я по колу пливу.
Хоча і не зовсім: були в минулому плаї,
Злети, падіння, подолав, бач!, вершину я не одну.
03.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2015
3. ОСНОВА ЖИТТЯ
30.06.2015* 21:20
Повільно, але я зробив цей блок.
[i]Добре. Як завжди, трохи поговоримо. Маєш питання?[/i]
Здається, що не маю. Принаймні зараз і в межах нашої Теми.
[i]Ти думав чому Ми саме співвідношення Війна/Мироносність визначили в якості Основи життя. Пояснюється це таким чином.
Війна обумовлює перетворення Життя в ніщо, в той час, як Мироносність обумовлює процвітання Життя.
Необхідно сказати, що Людство, по великому рахунку, зараз переживає прохід по лезу Оккама: з одного боку є кривава Історія Людства, а з іншого необхідність відмови від кривавої практики. Наш досвід спілкування з Людством показує, що умовляння не мають ефекту. Більше того: навіть болюча практика глобальних війн завжди зіскакує із розуміння необхідності мирного розвитку Цивілізації. І мова не іде про окремого маніяка чи про окремого диктатора, який переконаний у своєму безсмерті. Мова іде про те, що завжди певна популяційна група, як правило - це певний нарід, обумовлює не тільки появу такого людожера, а і героїзує його, робить його тим, хто нібито є великим і майже святим, хоча руки у таких діячів завжди у крові. Звідси витікає висновок, що вилучення із обігу життя в межах певного народу такого маніяка нічого не дає, бо завжди з'явиться інший маніяк подібного типу, бо це саме цей нарід висуває із своєї маси таку людину, яка немов втілює в собі всі потаємні та фактично спадкові риси людожерства цього народу.
Це означає, що необхідно оголити суть такого агресивного/шовіністичного/ненажерливого народу, оголити суть його Душі і знайти засоби як вилікувати його, а при неможливості це зробити делікатно, знищити його.
Така ситуація на Землі не нова. Достатньо перерахувати скільки таких народів зійшло зі сцени Історії в межах хоча би сучасної Людської Цивілізації. В кращому випадку такі народи, а вірніше - нації, поступово стають малонаселеною групою, розчиняються в інших націях, а в гіршому - вони майже моментально щезають із Землі.
Робота, яку ти виконав в цьому розділі є гарною ілюстрацією до всього вище сказаного.
Головна мета тут була проста: оголити суть руху сучасних держав в межах заданої дихотомії Війна/Мироносність для того, щоб проявити сховану, а вірніше - замусолену сучасним реальним життям здатність увійти в стан переходу до 6 Цивілізації.
По кожній країні можна багато говорити. Ми будемо давати тільки короткі ремарки. Але слід мати на увазі, що Людство не може бути таким Мироносним, що здатність оборонятися у нього начисто щезне. Така позиція, а Ми вже говорили про це раніше, принципово не вірна. Оптимальним є знаходження показників на діагоналі, але краще за все, як не кажи, мати показник десь біля значень 1,0/1,0, але в полі Мироносності.[/i]
[i]Блок 3.Б.3. Практично тільки Україна і Польща мають планомірні зміни в межах Мироносності. Угорщина та Словаччина мають карколомний шлях, особливо остання.[/i]
[i]Блок 3.Г.
Росія. Повна протилежність всім іншим країнам. Навіть коментувати не треба, бо все сказано малюнком, але головне: прогноз на 2020 рік печальний. Країна знаходиться на грані розвалу, тому що фактично жодна країна із списку, який ми обробили, не є однодумцем.
Білорусь тільки сателіт, який шукає засоби вирватися із тенет Росії і прогноз для неї в цьому плані позитивний.
Ми.[/i]
22:05
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617607
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2015
Засинаю/слухаю Потойбіччя.
А може це просто звичне марення,
Коли можна Кудись від себе втекти,
Не втративши навіть своє обличчя,
Забувши життя біллю прожарене
І програні в часі двобої, бої?
Може тому так люблю засинати?
І чекати мандри у снах і НеСнах?
І шукати де ж сховались Карпати
У позареальних таємних краях?
Там, Десь, тому їх ретельно шукаю,
Бо мріється Новий рік у Косові.
Очі закрив.
Болі стишив.
Чекаю.
Почалося: В Мандри пливу в чергові!
01.11.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617606
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 01.11.2015
2. БІОЛОГІЧНА ОСНОВА
21.06.2015* 14:30
Я розумію свою провину - повільно все опрацьовував, хоча і маю якесь виправдання: час від часу маю рецидиви хвороб, пошуки спроб самолікування, побутові дрібниці... Маю надію, що Ви вибачите мене.
[i]А що Ми можемо ще робити? Тільки прохання: не забивай собі голову передчасною смертю, бо твій час ще не прийшов. Всі хвороби - іспит, примушення тебе шукати та знаходити засоби подолання їх. Тепер до справи.
То що ти отримав?[/i]
Мені здається, що отримав цікавий матеріал, але остаточно не можу зрозуміти що ж в даному випадку мається на увазі під взаємодією Чоловіка та Жінки.
[i]Думку виклав вельми плутано, розмито. Але простіше ще і ще раз повторити суть цього блоку оцінки.
1. Ми розглядаємо Людину як дійсну єдність в системі дихотомії, де Чоловік та Жінка представляють собою два носія генетичного, перш за все - генетичного, матеріалу, що дає можливість, враховуючи унікальність кожної особи/особистості, мати практично безконечну варіацію Носія Життя/Розуму.
2. По елементарній логіці, в такому випадку носій Чоловічої форми та носій Жіночої форми повинні бути/знаходитися в рівних умовах стосовно один одного, бути рівноправними та, що головне, кожний повинен виконувати тільки для нього притаманну функцію.
3. Така вимога обумовлює те, що кожний носій форми повинен також мати рівноправність не тільки в межах Реального Тіла, а і в межах Тонких Тіл. Але, слід підкреслити, що саме така рівноправність обумовлюється не тільки суто реальним станом Соми та Психо у обох, а і всією какофонією соціальних та матеріально-психічних благ, тому що вони активно діють не тільки на особистість, на представника форми, а і на тих нащадків, які з'являються на світ божій.
4. Це все означає, що в даному випадку не Читається гендерні стосунки в певних країнах, хоча вони інколи і мають рішуче значення, а весь комплекс явних та неявних проявів стосунків між Чоловіком та Жінкою на рівні певної країни.
5. Ми розуміємо, що для тебе певні показники по певним країнам були несподіваними, але, ще і ще раз повторюємо, Нас цікавлять не фіксовані в реальності та в реаліях стосунки, а весь комплекс взаємодії. Тому необхідно мати на увазі, що, не зважаючи на те, що Читалися певні кількісні параметри, головним є тенденція розвитку, а вона, як ти побачив, достатньо цікава.
Які питання?[/i]
Не маю.
[i]В такому випадку радимо проявити отриманий матеріал[/i]
[i]Блок Б.3. Тільки Україна має стабільну рівновагу між статевими формами, але це має історичний характер, хоча кожна інша країна в цьому блоці і має свою історичну обумовленість. Головне: всі країни в цьому блоці мають гарну тенденцію розвитку.[/i]
[i]Блок 2. Г. В усіх розглянутих країнах є гегемонія Чоловічої форми, але тільки Росія - єдина країна, в якій існує повна гегемонія Чоловічої форми і яка весь час знаходиться стані провалювання у стагнацію, винурювання із неї тільки для того, щоб знову провалитися у ще більшу стагнацію. Це вже прояв Карми країни, про яку слід говорити окремо, бо вона в цьому відношенні майже унікальна, майже одна серед всіх країн Землі.
Білорусія, як і зафіксовано, за весь нами термін, який розглядається тут, виривається із тенет Росії і має не погану тенденцію розвитку.
МИ.[/i]
15:10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616995
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2015
Є жінки, що сяють добротою,
Їх доброзичливість - сяйво святе,
І вони закривають собою
Прийдешнє, що з ними поряд росте.
Є жінки, які м'яко сміються,
І їх піснями мир завжди бринить,
А чоловіки за них не б'ються -
Карбують поряд присутності мить.
Святковість, радість і таємничість
Є суттю їх і сили людської...
Я маю високу, радісну честь,
Бач!, бути батьком жінки такої!
28.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616990
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 29.10.2015
1. КОНСОЛІДАЦІЯ
11.06.2015* 14:25
Я виконав матриці давно, але ніяк не міг почати їх обговорення. Напевно це - суто буденна моя слабкість, але я весь час їх обмірковував. То як їх подавати? Повністю?
[i]Безумовно. Тільки так.
Вони повинні бути проявлені і логічно обґрунтовані, хоча ця логіка і є логікою твоєю, де ти виступаєш у якості вимірювального інструменту. Головним тут є не фіксація абсолютної точності, а фіксація тенденції, яка була реалізована у минулому і яка дається як вірогідний напрямок розвитку на період до 2020 року.
Це не є кодування, це є тільки вибірка із футурмобіля найбільш вірогідного розвитку подій.
Ми вважаємо, що далі ти сам повинен давати пояснення, бо фактично всі ці моделі є твоєю творчістю і вони повинні мати відповідне обґрунтування. Почни із стандартної болванки.[/i]
Добре.
Нічого особливого в цій болванці немає.
Як завжди, ми маємо два показники по осі Х та по осі Y в стандартному вимірі безрозмірного коефіцієнту К=0,00÷1,00.
Як завжди, значення Х та Y, які потрапляють на діагональ, показують рівновагу/злагодженість/оптимальність співвідношення цих показників, а це означає, що воно стосується і явищ, які описуються таким чином.
Матриця/квадрант, а це можна розглядати так і так, має чотири якісні зони існування показників Х та Y.
Зона Краху описується значеннями Х/ Y= 0,00÷0,25;
Зона Пересічності має значення Х/ Y= 0,26÷0,50;
Зона Успіху визначається як Х/ Y= 0,51÷0,75;
зона Виключного успіху, логічно, охоплює зону Х/ Y= 0,76÷1.00.
Ці зони є умовним розподілом і прийняти тільки заради ілюстративності, виходячи із багаторічного досвіду фіксації подібних ситуацій та різноманітного Сенсорного Діагностування їх.
Такий вигляд матриці є типовим для усіх послідовних операцій в межах порушеної Теми. Але. враховуючи, що група країн Б очікувано буде мати накладання показників, вона розбита на три підгрупи Б.1; Б.2; Б.3.
Далі можна робити обговорення.
Є зауваження?
[i]Поки що - немає. Продовжуй.[/i]
Ледве не забув!
Враховуючи, що фіксація виконується по крокам в 5 років і напис років на матрицях буде забивати лінії руху. прийняте таке визначення N.n, де:
N - номер країни в групі;
n - номер року для кожної країни, а саме: 1=1990; 2=1995; 3=2000; 4=2005; 5=2010; 6=2015; 7=2020.
В межах кожної матриці країни показані ще і кольором, бо це дає додаткову інформацію.
26.10.2015
Ми домовилися, що я буду показувати тільки три країни: Білорусь, Росію та Україну. Домовленість в силі?
[i]Так. Коригуй текст.[/i]
Я буду просто брати матеріал по групі Г і додавати туди Україну.
[i]Це вирішуєш сам.[/i]
Група Г.
Завершується наш аналіз драматичним і навіть трагічним перебігом подій для Росії та Білорусі.
Білорусь.
Вона включена в цю групу по суто буденним міркуванням - вона є сателітом Росії. Інформація, яка була Читання по ній і яка тут зафіксована, якраз і показує драматургію подій, прагнення Білорусі вирватися із тенет Росії. Радує тільки те, що наш прогноз для неї на 2020 рік гарний.
Росія.
Тут ми маємо трагічну фіксацію неухильного руху країни до краху. Можна багато говорити по цьому питанню, але, як по мені, лінії на матриці говорять достатньо красномовно: повне протиставлення себе всьому світу, всім країнам, які зараз формують Нове.
Україна
Драма України показана ясно: падіння Помаранчевої революції у прірву розгулу Донеччини та різкий скачок Революції гідності.
В межах Консолідації я не бачу можливість виходу Росії із стану колапсу.
Я закінчив свій аналіз. Ви маєте зауваження?
[i]В принципі все достовірно. Зауважень немає. Працюй далі, але бажано. щоб не тягнув і працював кожний день. без пауз.[/i]
Але я ж хворий.
Ну-ну! Ти зараз вже виходиш із штопору. То працюй!
МИ
16:16
Знову кажу з 26.10.2015: у вас є зауваження?
[i]Нема. Але є репліка.
Всі ці гриві показують генеральну тенденцію. Ті, що стосуються вже минулого, є закарбованими, але ми маємо і прогноз фактичний на 2020 рік. Якщо до нього підходити критично, то слід визнати, що для різних країн він має різну вірогідність, але це вже вищий пілотаж, бо Ми ж казали із самого початку, що налаштовані на фіксацію тенденції.[/i]
Прошу пробачення, що встряваю: на графіку є схожість у митарствах Білорусі і України.
[i]Чому це тебе дивує?
Надалі: треба цю роботу завершити, бо скоро буде інша, цікавіша. Цю просто слід відповідним чином оформити в домовленому виразі.
Ми.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616264
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
Аспідне небо,
Будинки завмерли освітлені
Сонцем, що вже скоро піде в обрив
Дня, що губиться серед хмарних брів,
Снагою ночі що окрилені,
Всесильні ні-бо.
26.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616232
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.10.2015
ПРИБУЛЬЦІ
06.06.2015* 21:10
Я зробив перший крок, зробив "Консолідацію", але раптом, перш ніж ми продовжимо розмову на заявлену Тему, у мене виникли питання по прибульцям, НЛО і таке інше. Ми можемо поговорити про це?
[i]Можемо. Але ти ж майже все знаєш.[/i]
Не зовсім. Можу задавати питання?
[i]Так. Задавай.[/i]
1. З'явилася в США книга, в якій автор стверджує, що він брав участь у процедурах змови уряду США з прибульцями, що на Землі існує зараз біля 160 видів прибульців. Все це правда?
2. А Ви входите в це число?
3. Моя інформація, якою я володію більше ніж 20 років, стосовно снігової людини вірна?
[i]Що ж, отримуй відповіді.
1. Це правда: на Землі дійсно існує паралельно до людей і серед них біля 200 видів прибульців, але їх поява не обумовлена атомними вибухами, як ти чув по телебаченню. Прибульці завжди були на планеті і серед людей, хоча би тому, що вони безпосередньо зацікавлені в тому, щоб лабораторний досвід по вирощуванню потрібного Носія Життя/Розуму був успішний. До того ж, багато хто з них час від часу входить у коло реінкарнації людської Цивілізації і тому вони дійсно можуть існувати як повноцінні люди серед людей. Ти ніколи не думав що ти такий, що ти один із них?[/i]
Ні. Така бздура мені не приходила на розум.
[i]Ну-ну. А що тоді є твоє дійсне ім'я на Землі зараз? Хіба це просто реінкарнаційний виверт?
Та продовжимо. Уряд США дійсно має певну домовленість із прибульцями і американці дійсно мають поповнення свого технічного та наукового арсеналу за рахунок постачання прибульцями Знання. Але зараз мова вже не йде про це, бо зараз для прибульців не кращі часи - зароджується нова генерація людей, а це буде мати великі наслідки - Людство виходить із ясельного віку.
Людей дійсно викрадають прибульці і дослідження ведуться, рівно як і спроби отримати поєднання на біологічному рівні. Це - по квоті, яку допускає Конгломерат Цивілізацій, що веде Людство. Це - плата за прогрес. Але слід підкреслити, що більшість викрадень не обіймає таку мету, бо більшість викрадених людей, а у світі існування Людства це дійсно значна доля, іде на поповнення нових світів, де виникає новий чи модифікований вид Носія Життя/Розуму. Ти шокований? Але все це ти давно знаєш. Тобі треба було просто мати від Нас підтвердження?
2. Ми не входимо в когорту прибульців.
Ти повинен врешті-решт зрозуміти, що всі ці прибульці та всі ці домовленості з ними знаходяться на примітивному рівні Реальності і тільки. Ми ж існуємо в інших площинах Буття, які є вищими за багато Агрегатностей Континууму та ПараКонтинууму, і не тільки Астралу та Менталу. Ти можеш вважати, що Ми представляємо Єдність Монадних Агрегатностей. Тому Нам простіше в багатьох випадках мати спілкування з людьми, бо вони, як правило нічого такого не усвідомлюють, але, одноразово. і складніше, бо рівень спілкування у Нас та, хоча би, в Тілесних Агрегатностях різний. Це одна із причин чому Ми з тобою так довго валандрюємося, бо мало є людей подібного типу.
3. Нічого нового по так званій сніговій людині Ми не дамо, бо ти і так знаєш все. Нема бажання проявляти в собі отриманні знання? Це вже твоя справа.
Ти задоволений відповідями?[/i]
Я можу бути незадоволений?
[i]Можеш. Все можеш. Навіть право маєш на це. То будемо ще говорити про це чи почнемо говорити по Темі, що на багато важливіше, адже це не просто Читання![/i]
Розказувати про матриці?
[i]Не треба. Ми слідкували за твоїми діями - все гарно, але розмовляти треба, бо це ж адресується не тобі, а всім людям. Тому зараз поговоримо все ж ще і ще раз про визначення змістового навантаження.
Ти згодний? От і добре.
КОНСОЛІДАЦІЯ.
Ми маємо на увазі, що мова іде про співвідношення на рівнях ієрархічних структурних одиниць Людства дуальності Об'єднання та Багатоголоссе.
Як завжди в таких випадках, ідеалом є ситуація, коли показник співвідношення цих ознак знаходиться на діагоналі матриці. В такому випадку між ними нема антагонізму. Безумовно, має значення де саме, в якій зоні знаходиться це співзвуччя, а максимально якісним є ситуація, коли вони мають наближення до значення 1,00/1,00.
Коли ми говоримо про Багатоголосе, то маємо на увазі, що кожна людина, яка входить в склад тієї чи іншої популяції, має свою, унікальну, особливу думку. Це дуже важливо, бо дуже мало людей, які мають негативні показники Свободи Волі. Більшість все ж має ці показники позитивні.
Коли ми говоримо про Об'єднання, то фактично маємо на увазі своєрідну симфонію із "різних голосів", які звучать не те що в унісон, які фактично немов поють кантату, одну звучну і зрозумілу для всіх цих людей мелодію. Уявимо, що це мова іде про "хор", де є різні голоси, але всі вони відтворюють одну музичну тему.
В такому випадку Консолідація і є таким музичним твором.
Те, що ти всі країни розбив на групи, вірно, але слід мати на увазі, що навіть тоді, коли показники у різних країнах є однаковими, їх змістовне наповнення є різним, що, якщо ми говоримо про рівень Людство, і є проявом Консолідації через співвідношення Об'єднання/Багатоголосе.
На твоїх матрицях показано фактично два стани: перший стан - це коротка історія розвитку Консолідації в окремих країнах починаючи від 1990 року, а другий стан - це Консолідація між країнами.
Напевно, слід було би ретельно проговорити отриманні результати, але це ти сам продумай: чи треба це робити?
Нам сподобалось як ти показав різницю однакових показників Консолідації Китаю, США та Японії, то можливо дійсно наступний раз і слід поговорити на цю тему.
МИ.[/i]
21:50
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615485
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2015
Як грає гарно час зі мною -
Здається, точно, старість підійшла,
Та думка манить своєю грою
І я в грі її мов немовля.
Закривши очі, пливу над степом,
Діброви кличуть: "Сюди лети!"
Так, могутність їх ловлю раменом,
Суворість чую їх кебети.
Дзвінок мобільного! То що, я спав?
Бач! Знову подумки ловив я гав!
23.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615483
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.10.2015
ФІГУРАНТИ
31.05.2015* 15:50
Мені здається, що є певні протиріччя у визначених характеристиках/факторах, як там їх ще називати.
[i]Називай рисами чи якостями. Ти маєш на увазі параметри, особливо в межах Селекції?[/i]
Так. Я мимоволі про це думав і побачив що є такі протиріччя.
[i]Не турбуйся - ми з тобою все приведемо до одного читання.
А зараз необхідно окреслити коло фігурантів.[/i]
Ми не будемо проганяти всю Європу?
[i]В цьому нема рації. Треба врахувати головних гравців та країни, які мають найбільшу зацікавленість в упорядкуванні конфлікту, що зараз точиться. Зможеш визначити?[/i]
Я спробую, а Ви скорегуєте.
Це: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія: і країни умовного поясу загрози: Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія. Нібито це все.
[i]Не зовсім. Слід додати Туреччину та Ізраїль, хоча останній і є азійською країною. Пропустив Молдову. Окрім цього слід додати світових гравців, а саме: США, Бразилію, Китай, Індію та Японію. Таким чином, ми отримуємо гарний розклад. І, безумовно, Росію, головну біль зараз для всіх.[/i]
Тоді у мене виходять такі блоки:
Країни-лідери Європи: Великобританія, Італія, Німеччина, Туреччина, Франція.
Країни поясу безпеки: Білорусь, Болгарія, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина, Україна, Естонія.
Країни світового рівня: Бразилія, Індія, Китай, США, Японія.
Агресор: Росія.
Вірно?
[i]Так. Зупинимося на цьому. Тебе не дивує включення Бразилії?[/i]
Ні. Я знаю про її Майбутнє.
[i]От і добре. [/i]
17:09
Вибачте: старію, вже пам'ять відбирає - вийшов із Контакту і помандрував по буденній справі.
Не страшно, хоча і прикро...
Будемо домовлятися таким чином.
Кожний крок будеш Читати починаючи з 1990 року і з лагом у 5 років, аж до 2020 року включно. Таким чином буде показана динаміка. Кожний крок будемо з тобою оговорювати і робити певні висновки. Скоріше за все, по кожному кроку будуть певні зауваження, які мимоволі будуть виходити за межі окресленої якості, але без цього буде тяжко обійтись.
Необхідно буде ще зупинятися і на певних особливостях того чи іншого фігуранта. Все це - природний процес аналізу.
Радимо аналітику робити в іншій програмі, а сюди тільки вставляти ілюстрації. Зараз можеш зробити заготовки-болванки. Так, ти зрозумів чому Ми даємо таку пораду.
Що ще маєш до Нас?
Ніби нічого.
[i]Тоді зараз - пауза.
МИ.[/i]
17:15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614978
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2015
По сталевому небу осінньої сльоти
Вітер недбало у пасмах жовте листя несе,
Немов для нього їх карколомні польоти
Осінь вкладає у суворо величне есе.
Можливо, вітер за обрій сховає тугу,
Можливо, туди і я раптом з ним теж полечу,
Одинокості скину нарешті кольчугу,
І гірлянду прокльонів/причин зніму на мечу.
Блискавки вдарять навколо мене у землю,
Закрию я очі, ляже тягар на рамена,
І визнаю, що бурхливо жив не даремно,
Що дорога життя до кінця ще не пройдена.
21.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614977
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2015
9. НОВА ПАРАДИГМА. 7
30.05.2015* 18:18
Я розумію, що сьогодні буде останній пункт, але, чесно кажу, не знаю що саме мені слід очікувати.
[i]Так це дуже добре, бо таким чином ми можемо максимально наближено до Істини казати.
Отже, Нам необхідно показати останній параметр, який проходить наскрізь через усі структурні популяційні одиниці Людства. Що ж це може бути, якщо Ми вже так багато сказали?[/i]
Уявлення не маю.
[i]Злукавив! Адже зразу поліз шукати у Вікіпедію значення терміну. Але Ми не будемо говорити про толерантність, Ми будемо говорити про інші два терміни, якими характеризується загальне відношення Людини і Людства в усіх проявах до Буття. Ми говоримо про дуальну пару Оптимізм і Песимізм, які, по великому рахунку, включають в себе багато нюансних характеристик взаємодії людей між собою і навіть з усіма проявами Довкілля, Буття, в тому числі і толерантність (тільки в розумінні соціології), емпатію, емоційність інтелекту тощо.
ОПТИМІЗМ і ПЕСИМІЗМ.
Чому Ми зупиняємось на цих двох термінах та на розширеному розумінні їх? Тому що так найпростіше виявити комплексне відношення людей до Неухильного - до смерті.
По великому рахунку, людина так влаштована, що вона є смертною, але майже не зациклюється на смерті. Хіба що коли стає старою чи коли є невиліковно хворою. Але цим все не описується! Адже у поведінці кожної людини завжди є головне гасло її життя і тому Ми це гасло препаруємо по принципу: Оптиміст завжди своє життя та свої дії будує на базі глибокої віри у Перемогу, а Песиміст робить те саме з вірою у Поразку.
Оптиміст вірить, що він подолає труднощі і. в тому числі, що Людина рано чи пізно буде безсмертною, а Песиміст переконаний, що все замикається на Фатум і що Бог дав - Бог взяв.
Наукові статистичні аналізи давно показали, що Оптиміст завжди перемагає, майже завжди, а от Песиміст майже завжди програє.
Все це є показники суто людські. Вони притаманні виключно Хомо Сапієнс сапієнс. Тому вони і є всеосяжними для Людини і Людства.
Твоя репліка?[/i]
Будемо вважати. що я отримав вичерпану відповідь на свої питання в межах інтерв'ю. То коли ми нарешті перейдемо до України?
[i]Ти зараз оптиміст чи песиміст?[/i]
Так, зрозумів: вже ніхто нікуди не йде. Вважайте, що я не погано проінформований Вами оптиміст.
[i]Тобто: трохи вагітний.
Зроби далі просту річ: побудуй парність всіх Нами показаних параметрів/характеристик/тощо.[/i]
Як я розумію, нова парадигма будується на твердженнях, що:
- структурна організація людства будується на Ієрархії популяційних одиниць;
- існує 7 параметрів/характеристик/тощо, які дають можливість в одному і тому ж Читанні показати якісність як Людства в цілому, так і кожної такої структурної одиниці окремо.
Вірно я вловив?
[i]Вловив вірно.[/i]
Таким чином, нова парадигма Пізнання Буття Людиною....
[i]Стоп! Не Пізнання Людиною Буття, а нова парадигма ПІЗНАННЯ, бо парадигма може існувати тільки при умові, що існує людина, а без людини нема парадигми![/i]
Тоді скажу: Нова Парадигма Пізнання будується на основі дуального визначення:
1. КОНСОЛІДАЦІЯ = Багатоголосе / Об'єднання.
2. БІОЛОГІЧНА ОСНОВА = Людина = Чоловік + Жінка.
3. ОСНОВА ЖИТТЯ = Війна / Мироносність.
4. ГЕНЕТИЧНА СЕЛЕКЦІЯ = Позитивні мутації /Негативні мутації.
5. КАРМІННА СЕЛЕКЦІЯ = Позитивні мутації /Негативні мутації.
6. ОСНОВА ДУШЕВНОСТІ = Самоусвідомлення в Реальності / Самоусвідомлення в ПозаРеальності.
7. ОСНОВА ДУХОВНОСТІ = Оптимізм /Песимізм.
Нормально узагальнив?
[i]Нормально. Маєш похвалу від Нас. Тільки вірніше казати не ПозаРеальність, а НеРеальність, бо в останньому випадку ми маємо справу з Буттям взагалі, а у першому - щось в оточенні Реальності, своєрідний ареал навколо неї.[/i]
Приймаю.
І що далі?
[i]А далі ці 7 показників треба перевести в традиційні для тебе Декартові моделі, тільки не треба використовувати чотирьох значність, достатньо читати в межах X;Y = 0 ÷ 1,00. І далі вже традиційне визначення ареалів існування, при значеннях:
К = 0 ÷ 0,25 означає ареал негативності;
К = 0,26 ÷ 0,50 означає пересічність показників;
К = 0,51 ÷ 0,75 означає, що це є видатні показники;
К = 0,76 ÷ 1,00 означає, що ці показники слід вважати виключно видатними.
Чим ближче до значення К = 1,00, тим ближче до появи нової якості.
Безумовно, Нам прийдеться давати певні коментарі, але тут головним буде не самі показники як такі, а їх порівняння для різних, як ти кажеш, фігурантів.[/i]
Не по темі. У мене складається враження, що Ви тепер вельми гарно оперуєте моїм словарним запасом та здатність виражати думку, я весь час відчуваю іронію та навіть певний сарказм по відношенню до себе у Ваших реченнях.
[i]То це дуже добре, бо не тільки тобі збагачуватися інтелектуально за Наш рахунок, а і Нам за твій, як кажуть, Сам Бог велів, хоча ми з тобою і знаємо, що його фактично немає. Так, є Вищий Розум, а це не одне і те саме.
То тепер ти розумієш, що наступним кроком слід робити?[/i]
Зробити Читання України і певних країн?
[i]Так. Саме це і слід зробити наступним кроком. Ти будеш можливо здивований результатами, але Нам же слід перевести їх з Віртуальності у Вербальність![/i]
Чим це відрізняється від того, що я в минулому робив по країнам Європи?
[i]Коли зробиш це, то побачиш. І не переживай: ніякої Кари не буде за це.[/i]
Куди вже мені дітися, адже я вже давно під Карою.
[i]То і виходь з під неї, адже усвідомив вже все.[/i]
Так. На жаль - пізно.
[i]Плакати не будемо. На сьогодні - все. Роби вправи і не забувай при цьому тримати з нами контакт.
Ми.[/i]
19:25.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614740
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2015
Який же підступний та жагучий спомин про зраду!
Здається: забув все і все давно перегоріло.
Та раптом сон приходить і ти - серед зорепаду
Болі: емоції твої впали в пекла горнило.
20.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614736
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.10.2015
8. НОВА ПАРАДИГМА.6
28.05.2015* 18:25
Зараз перечитав всі попередні розмови наші і зрозумів, що мова іде про своєрідну наскрізну модель оцінки по всім ієрархічним одиницям Людства. Так?
[i]Можна сказати і так.
Ми просто шукаємо щось таке, що дасть можливість в одному і тому ж ключі зчитувати інформацію дійсно по всім ієрархічним одиницям структурної побудови Людства і при цьому щоб не були обтяження від особливостей різноманітних проявів цих одиниць. Мова іде фактично про формування стохастичної та схоластичної моделі оцінювання і фіксації таким чином, при потребі, змін в термінах існування цих ієрархічних одиниць.
Ну як, заумне?[/i]
Як по мені, то все зрозуміле, хоча, як я розумію, потім все зведеться до традиційного Читання у безмірних коефіцієнтах.
[i]Так, зведеться.
Але може продовжимо?[/i]
Як правило, я відчуваю орієнтовно про що буде іти мова, а зараз нічого.
[i]І це добре, бо не буде забруднення від тебе.
Ти вже розумієш, що все буде і далі подаватися в дуалізмі.
6. САМОУСВІДОМЛЕННЯ.
Неймовірно тяжкий та важливий щабель розвитку Людства.
Ми маємо дуалізм в тому, що кожна людина так чи інакше усвідомлює себе мислячою істотою, але майже не кожна людина усвідомлює, що вона є не тільки мислячою істотою, а і істотою творящею.
Як тобі така посилка?[/i]
Чесно кажучи, не дуже зрозумів.
[i]Так. Спробуємо інакше проговорити це.
Ти, маємо надію, погодишся, що кожна людина має усвідомлення себе, не будемо враховувати різноманітні хвороби, і, таким чином, вона розуміє своє існування як фізичної особи у реальному фізичному світі, а дехто навіть і за межами його. Це означає, що людина несвідомо робить тільки певні автоматичні дії - їсть, спорожняється, задовольняє свої різноманітні потреби фізичного плану (наприклад - сексуальні) та навіть духовного (наприклад - має певні релігійні чи атеїстичні переконання), хоча, по великому рахунку, кожна людина, маючи Свободу Волі і це може певним чином корегувати. Треба приводити приклади?[/i]
Не треба. Я, здається, зрозумів.
[i]Але при цьому неймовірно мала частина людей усвідомлює, що вона є своєрідною коміркою, будемо умовно так говорити, великої та складної "комп'ютерної" програми, в якій кожна ієрархічна структурна одиниця Людства виступає в якості формування всього існування Людства, в тому числі і всього того, що люди називають Прийдешнім.
Іншими словами: кожна людина бере участь у формуванні розвитку Людства, а Програма Розвитку Людства при цьому є тільки певною червоною лінією контролю та нормалізації всього цього процесу.
Простий та примітивний приклад: сучасна авантюра Росії, яка не могла не напасти на Україну, бо практично на протязі всього існування цієї імперії в глибині кожної людини її сиділо прагнення знищити того, хто фактично вільно та невільно породив її. Такий собі комплекс по Фрейду.
Кожна людина існує в двох "іпостасях", якщо ми будемо з тобою розглядати визначення іпостасі як елементи систематики,: одна - це така собі фізична істота з усіма їй притаманними потребами та прагненнями, а друга - це мала одиниця великої "комп'ютерної" програми, яка обумовлює все і вся для Людства.
Є щось не зрозуміле?[/i]
Ні. Все зрозуміле. Я навіть знаю про що буде далі мова.
[i]От і добре.
Так от, людина в першій іпостасі існує тоді, коли вона не спить, а в другій - під час сну. Якщо з'являються люди, які по тим чи іншим причинам, не сплять взагалі, а такі випадки вже були, то вони просто випадають із другій іпостасі.
Якщо з'являються люди, які спроможні все це розуміти і, більше того, так чи інакше брати участь в ролі другої іпостасі свідомо, то такі люди так чи інакше вже є носіями 6ВР, бо для цієї Вертикальної Раси це якраз і буде характерною ознакою.[/i]
Тепер Ви повинні буде говорити про літературу та кіно.
[i]Треба ж якось повеселити пересічних читачів!
Бурхливий розвиток літератури взагалі, а потім, особливо, фантастики, обумовлений простою схемою: кожна людина, яка читає певний, наприклад, фантастичний роман, формує у своїй уяві певне бачення сюжету та всіх дій, які описуються в цьому романі. Таким чином, роман виступає як своєрідна червона лінія, а кожний читач дає нарощування на цю лінію бахроми різноманітних варіацій. Це неймовірно багатий матеріал і неймовірно слушна схема для формування оптимальної, підкреслюємо: оптимальної, схеми розгортання подій.
По цій схемі відбуваються і формування Прийдешнього всіма людьми Землі, коли вони сплять, бо фактично утворюється какофонія найрізноманітніших уявлень про Прийдешнє, яке, як правило, кожна людина, здається, і не продумує, а в межах цієї какофонії починає звучати певна домінуюча мелодія, а ансамбль таких мелодій і робить гігантську "ораторію" Прийдешнього.
Останній час з'явилися фантастичні фільми та серіали. Вони різні по своїй якості та по рівню моделювання. Але у них є певний недолік і певна сила.
Сила полягає в тому, що поле уяви і, відповідно, точність множини варіацій, конкретизується, а недолік полягає в тому, що вірогідність розвитку певних подій саме в такому напрямку зменшується. Але в цілому, це вже переходить в інше русло: мова іде про привчання людини до певної колізії розвитку подій.
Що скажеш?[/i]
Все це я давно знаю і практично нічого нового для мене в цьому немає.
[i]А при чому ти? Ми ж говоримо для інших людей. Ти - тільки рупор в даному випадку.
Отже, Ми показуємо, що людина існує в двох площинах самоусвідомлення: свідоме та несвідоме існування, активність якого можна вимірити. Але виникає питання: чи всі люди беруть активну участь в цьому процесі? І тут Ми, нарешті, підійшли до питання що саме слід виміряти.
Виміряти треба усвідомлення людиною та на рівні кожної популяційної структурної одиниці Людства рівень/ступінь/брак терміну усвідомлення свого існування. Простий приклад: релігійна людина ніколи не буде мати прагнення до того, щоб усвідомити себе в якості Несвідомого важеля/брак терміну формування Прийдешнього, в той час, як атеїст може це зробити. Але при цьому на рівні свідомого існування, атеїст буде мати ущербність при можливості входження в стан 6ВР, в той час, як релігійна людина може це прийняти, навіть побожно віруючи в Христа чи Магомета.[/i]
Це означає, що...
[i]Не перехоплюй думку у Нас. От чому з тобою часто-густо тяжко спілкуватися, бо ти Читаєш напряму Віртуальне до того, як з'являється можливість зафіксувати це Вербально.
Так. Це означає, що нормальна, з точки зору перехідного періоду від 5ВР до 6 ВР, людина, повинна:
- з одного боку бути агностиком, для того, щоб мати здатність критично засвоювати НеРеальність в усіх її атрибутах;
- з іншого боку повинна мати здатність будувати свої знання не на Вірі, а на Досвіді.
Все це дуже важливе, бо фактично мова іде про нову форму об'єктивізації, яка базується на статистичній обробці суб'єктивного. Це - об'єктивізація суб'єктивного.
Отже, дуальність в даному випадку полягає на Свідомому самоусвідомленні існування людини та Несвідомому самоусвідомленні існуванні людини.
Якесь коряве формулювання, але далі поправимо.
На сьогодні - досить.
Ми.[/i]
19:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614477
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2015
Мої однокласники, мої однополчани
Дружньо пішли з мого жяттєдолу -
За кордон - мало. Я у печалі,
Бо більшість пішла із життя на Небо, угору.
Більшість однокурсників опинилася Там же.
Я подумки часто шаную їх.
І прошу: "Дай щастя їм, о Боже,
У мандрах їх Душ вільних на простора безкраїх!"
19.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614475
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 19.10.2015
7. НОВА ПАРАДИГМА. 4; 5.
26.05.2015* 16:10
То що далі?
[i]Далі іде продовження.
Знову дуалізм.
4; 5.СЕЛЕКЦІЯ.
Сучасне Людство вступило вже давно у стадію Селекції.
Ми розуміємо, що з точки зору людини це звучить явно антигуманне, але нічого не поробиш: цей процес почався десь, приблизно, в 16-17 віці і далі він іде лавиноподібне.
Два прояви: відбракування інтелектуально неповноцінних і поява інтелектуально розвинутих.
Науковці люблять говорити про те, що Людство порозумнішало. В цілому це так і є, але необхідно підкреслити, що в даному випадку необхідно розглядати два боки медалі, адже на Землі зараз іде цей процес не на рівні окремої особистості, що має місце, безумовно, а, головним чином, на рівні популяційному. Ми до цього питання ще повернемося, але спробуй дати відповідь на прості питання: "Чому у нацистській Німеччині всі підтримували Гітлера? Чому В СРСР панування Сталіна та більшовиків викликало жереб'ячу радість? Чому зараз в Росії з'явився рашизм і чому він так яскраво втілюється навколо Путина?"
Справа в тому, що такі соціально-психологічно-економічні явища завжди є своєрідним інструментом Селекції. Не всі у Німеччині були прихильниками Нацизму, хоча їх і було меншість. Не всі в СРСР, а тепер і в Росії підтримують навалу шовінізму та людожерства, хоча їх теж меншість. Через щось подібне пройшли майже всі країни Європи і саме тому Західне крило Людської Цивілізації вийшло із цього горнила переможцем. Всі країни платили високу ціну за це. Але чим глибше було падіння, тим вище була розплата.
При цьому слід враховувати, що цей процес відбувається на двох рівнях - на генетичному та на кармінному.
На генетичному рівні мову слід вести про так званий генетичний тягар, але при цьому науковці чомусь розглядають явище генетичного тягаря тільки як негативність, забуваючи, що генетичний тягар є наслідком певних мутаційних процесів, а мутації завжди дають як негативний, так і позитивний результат.
Є своєрідний місток між генетичним та кармінним тягарем. так, наприклад, відомо, що існують так звані спадкові алкоголіки. Але чому алкоголізм стійко тримається на рівні певної популяції, ніхто не задумується. А справа в тому, що на цьому рівні генетичний тягар вже перероджується в кармінний тягар.
В той же час мову часто ведуть про спадковість відьмацтва - використовуємо стійке визначення в мовах людей. Але якщо придивитися уважно до так званих дітей індиго, то слід визнати, що це є теж перехід від одного тягаря до іншого, але навпаки - від кармінного до генетичного.
Таким чином, ми повинні в такому випадку говорити вже навіть не про дуалізм як такий, а про дуалізм в дуалізмі :
- 4. Генетичний тягар у виразах Позитивність та Негативність;
- 5. Кармінний тягар теж у цих виразах - Позитивність та Негативність.
Про це можна багато говорити, але нас з тобою цікавить тільки концептуальність.
МИ.
16:35[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614238
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2015
Які красиві у тебе очі!
Мов із синьовиру хтось шепоче
Про магію твою жіночу,
Що полонити мене хоче.
18.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614237
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.10.2015
6. НОВА ПАРАДИГМА. 1-3
25.05.2015* 18:15
Дивне відчуття: очікування пустоти. Немов нічого нового не прийде.
[i]Подивимось, чи буде це для тебе новим.
Отже, Ми зупинилися на загальному погляді на Людство.
Необхідно ще зробити декілька зауважень.
ПЕРШЕ.
Ніколи ще Людство не було таким аморфним та об'єднаним, як зараз.
Чому аморфним? Тому що раніше завжди існували консолідації навколо Релігії, яка завжди була цементуючим засобом для Нас стосовно Людства. Не будемо говорити про те, що зараз нібито Релігія сильна. Всі ці потуги Мусульманства та демонстрації Християнства, навіть Буддизму та інших релігій є тільки проявом якраз аморфності, бо кожна релігія, підкреслюємо: кожна релігія, має множину трактувань і конфесій. Релігія вступила у фазу свого закінчення існування. Доти, поки кожна релігія була монолітна, вона була силою, а тепер вона тільки вмираючий Інститут.
Необхідно зрозуміти і прийняти, що для Людства не може бути якоїсь однієї релігії, а це означає, що етап розквіту та агресивності кожної релігії закінчується.
Це - дуже важливе положення, тому що саме на релігії базується обмеженість свідомості кожної людини та кожної ієрархічної одиниці в межах Людства.
Релігія базується на Вірі, в той час, як будь-яке Знання, навіть про Вищий Розум, базується на Досвіді і Доказі.
Таким чином, ми маємо першу ознаку того, що Парадигма Пізнання повинна бути змінена стосовно не окремих популяційних одиниць Людства, а стосовно всього Людства.
Другою ознакою цього є якраз те, що Ми так необачно/лукаво назвали об'єднанням.
Якщо уважно придивитися до всіх сфер існування Людства на протязі 19-21 століть, то слід визнати, що домінантним явищем є якраз Інститут об'єднання.
Це стосується всього - наука і філософія, медицина і педагогіка, міжнаціональні стосунки та фінансові операції, економіка та соціологія...
Часто-густо це не має явний характер, часто є прихованим, а ще частіше свідомо приховується, але навіть сам факт появи ООН чи Об'єднаної Європи говорить про це.
Таким чином, ми маємо два рухи розвитку Свідомості Людства: один базується на руйнуванні Релігійної парадигмі, а другий - на прагненні мати максимальне об'єднання всього і вся.
Безумовно, на цих шляхах багато помилок, які Людства нагромаджує, без цього обійтись неможливо, але суть від цього не змінюється.
ДРУГЕ.
Примирення між двома формами існування Людства - між Чоловічою та Жіночою статями і набуття між ними одноразово дійсного рівноправ'я і нерівноправ'я.
Знову маємо дуалізм, але він має об'єктивний характер.
Матріархат чи патріархат по своїй суті є інститутами Нерівноправ'я між цими двома формами Хомо Сапієнс сапієнс, в той час, як фактично Людина = Чоловік + Жінка. Практично вся усвідомлена Історія П'ятої Цивілізації фактично будувалася на соціальному, економічному, навіть філософському обґрунтуванні панування Чоловіка. Розвиток Цивілізації обумовив прагнення Жінки мати рівні права із Чоловіком і Західне крило сучасної Цивілізації цього майже досягло. Так, безумовно, мова ще не йде про все Людство в цілому, анклавів Нерівноправ'я багато і вони ще не скоро щезнуть. Але процес пішов і він неухильно буде іти до свого завершення.
В той же самий час Нерівноправ'я між Чоловіком та Жінкою не може бути подолане, але суто в іншій площині, а саме: біологічно та екологічно. Різниця між двома формами у сприйнятті Довкілля, у світогляду навіть така разюча, що не можливо навіть уявити, щоб відбулась колись взаємозаміна. Те, що проголошують так звані голубі та рожеві, є тільки проявом Хвороби Людства. І не більше. Але суть дійсного Пізнання Людиною Буття полягає якраз в тому, що воно повинне відбуватися комплексно, усім спектром Пізнання, який притаманний Людині, де, умовно, вельми умовно, ми можемо говорити про Вербальне пізнання Чоловіком та Віртуальне Жінкою.
Є неймовірно багато такого, що притаманне тільки Чоловіку і притаманне тільки Жінці.
Ми можемо сказати, що Людство це розуміє вже, але це ще не стало пануючим, а коли стане, то буде другим дуалізмом, що сформує Нову Людську Парадигму Пізнання.
ТРЕТЄ.
Ми не хочемо говорити про Війну як про Інститут, але змушені, бо, по великому рахунку, в Нашому Бутті існують Цивілізації, які побудовані на Війні, і Цивілізації, які побудовані на Мироносності, на Мирі.
Знову дуалізм.
Людська Цивілізація фактично відноситься до Войовничого класу, але, в той же самий час, в кожній людині закладена Мироносність. Виникає питання. мимоволі, то як тоді на протязі всієї Історії Людства точиться Війна і як це люди, які мають в собі Мироносність. вбивають собі подібних?
Відповідь необхідно шукати в певних закономірностях екологічної організації Людства.
Справа в тому, що Людство є єдиним представником Біоти, який випадає із екологічної закономірності Трофіки - Людство є тим біологічним видом, яке їсть все, в той час як його ніхто не їсть. Не треба рахувати різних хижаків типу ведмедів та левів, крокодилів та змій - вони не є природними ворогами Людини, а от Людина якраз є таким ворогом стосовно них. Таке фундаментальне порушення Екології не має права на існування, тому для Людства і була прищеплена Війна.
Але!
Останні розробки науковців, наприклад, показали, що під час Другої Світової війни багато людей по два боки фронти стріляли не у ворога, а у "молоко". В той же час, по два боки фронту фактично окремі люди виконували антигуманні дії, які приводили до перемог. Чому так?
А справа у тому, що фактично кожна популяційна одиниця Людства має у своєму складі 15% тих, хто є носієм Войовничості, і 15% тих, хто є носієм Мироносності. Для простоти скажемо звично для пересічної людини: 15% є носієм Зла, а 15% є носієм Добра.
Між цими двома носіями весь час точиться боротьба і все іде до того, що доля умовних носіїв Добра буде збільшуватися, а доля умовних носіїв Зла буде зменшуватися, але ніколи, повторюємо: ніколи, носії умовного Зла не щезнуть із Людства, навіть на вищих щаблях розвитку. Чому?
Тому що Людство рано чи пізно вийде у Сферу існування всіх Носіїв Розуму/Життя, і йому прийдеться мати зіткнення з різними формами Носіїв, в тому числі і з Войовничими. Тому Людство повинне стати Мироносним, але при цьому мати потужню здатність захистити себе.
Якщо з цієї точки зору проаналізувати всілякі фантастичні твори, включаючи і кінематограф, то слід зробити висновок, що Людство давно вже Привчають до цієї концепції і що воно поступово, непомітно втягується у розуміння саме такого подальшого свого розвитку в цій площині.
На сьогодні досить.
Ти задоволений? Є нове?[/i]
Є. Я навіть заінтригований: що ж буде далі?
[i]Традиційні сім пунктів.
Ми.[/i]
19:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614038
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2015
Хто поставив нас в пару? Навіщо?
Щоб шукали ми спілкування?
Але між нами відстань свище!
І нема сердець калатання!
Ваш погляд ховає мов забрало
Стиглу в спілкуваннях відкритість,
А мій давно Доля забрала
І з біллю кинула в ницість.
Зустрічав я споріднені душі -
Віртуальним було єднання...
То це не випадковість? Мушу
Зрозуміти це співпадання.
17.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614036
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.10.2015
5. ЛЮДСТВО
223.052015* 19:40
Чесно кажу: я не відчуваю про що буде іти мова. Більше того: у мене враження таке, що все ходить по колу, повторюється із року в рік.
[i]Це вже щось: ти відчуваєш!
Краще роби інше: слухай та фіксуй те, що тобі Говориться. Будеш це робити?[/i]
Буду. Роблю це.
[i]От і добре. Не відволікайся!
Ми зупинилися на тому, що є Ієрархія Програм популяційних одиниць Людства. Сьогодні будемо говорити тільки про Людство як видову популяційну одиницю Людства найвищого ґатунку.
Ми ще і ще раз підкреслюємо, що мову будемо вести виключно про Хомо Сапієнс сапієнс і про П'яту вертикальну Расу (5ВР) та П'яту Цивілізацію Людства (5ЦЛ), які зараз опинилися у своїй фактично останній стадії реалізації.
Говорити про Людство як вид достатньо тяжко через те, що воно має неймовірну поліморфність, адже на одному кінці знаходяться примітивні племена, які тільки вступили у початок П'ятої Вертикальної Раси (не плутати із інтелектуальним розвитком), а з іншого боку ми маємо людей, які фактично вже вийшли за межі 5ВР та існують вже на початку Шостої Вертикальної Раси (6ВР)
Фактично немає жодної площини/сфери/обсягу/тощо існування Людства, про що можна було би сказати, що це є однотипове. Фізична конституція та психічний стан, соціальна організація та інтелектуальний рівень розумової діяльності, навіть сам характер триєдності Людина/Душа/Дух - все, абсолютно все має поліморфність. Все різне. Але при цьому все це тримається в певних межах, в певній розмитості прояву....
Нам тяжко виразити якимсь одним показником суть виду Хомо взагалі, а коли Ми опускаємось до рівня Хомо Сапієнс сапієнс спрощення не приходить, але тільки збільшується.
То що ж саме все ж є загальним для Людства?
1. Це є білкове життя, яке має основою кисень.
2. Чи багато у Всесвіті подібних носіїв Життя/Розуму? Багато. Людство виділяється чимось із цього загалу? Так. Суть особливості цього виду полягає в тому, що людина здатна моделювати Буття та прогнозувати/формувати/здійснювати/кодувати/брак терміну розвиток/існування Буття.
3. Ця здатність зафіксована не тільки на рівні окремої особистості, а практично на всіх ієрархічних рівнях Екологічної організації Людства.
4. В той же час Людство фактично знаходиться на початковому рівні свого розвитку, тому негативні риси, які притаманні як окремій людині, так і Людству в цілому, одноразово є рушійною силою та силою руйнування. У Всесвіті існують Войовничі Цивілізації, але Людство володіє унікальною здатністю зустрічати все Невідоме по принципу: "Це - загарбники, їх слід знищити". Інститут "Війна" є цією рушійною силою, але зараз, коли почався перехідний період від 5ВР до 6ВР цей інститут є головною перепоною для подальшого розвитку Людства.
5. Людство по своїй суті не є суто реальним утворенням, тому що фактично Людство має в ПРЛ зашифроване на рівні ДНК особистості здатність існувати в різних Агрегатностях і, таким чином, мати практичне Безсмертя.
6. Какофонія сприйняття Довкілля та Буття обумовлюють те, що Людство практично програє багаторівневі сценарії Буття в усіх проявах. В цьому ключі працюють всі релігії, науки, мистецтва та філософія і саме це дає можливість фактично отримувати від Людства опис всіх варіацій/можливостей/вірогідностей існування Буття в усіх проявах - на всіх Ієрархічних рівнях....
7. Останнє. Людство володіє рідкісною здатністю двостатевості, де фактично кожна стать є своєрідною варіацією на тему "вид Хомо Сапієнс сапієнс". Фактично все, що перераховане вище, базується саме на цій особливості Людства.
Що скажеш?[/i]
Нічого нового. Все це я давно отримував по Контакту, в різних варіаціях.
[i]Що ж, будемо вважати, що це повтор. Але це є основа подальшої розмови.
Ми[/i]
20:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613790
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2015
Запам'ятай назавжди, хлопче,
Що камінь може теж зів'яти,
Якщо його ніхто не хоче
Як талісман для себе мати.
Запам'ятай і ти, дівчино,
Що камінь хоче трохи сонця,
Того, що з серця твого лине,
Коли кохаєш свого хлопця.
Хай пам'ять ваша буде спільна!
Хай вас лікують ваші руки!
Омине вас нехай провина
Кохання кинути у муки!
17.08.1992
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2015
4. ПАРАДИГМА
22.05.2015* 20:15
Анонс про розмову стосовно Душі України, українського народу та української нації для мене не новий, адже в столі лежать моделі в зошитах, інші знаходяться на компі, то чому слід знову і знову повертатися до цього? Можливо актуальнішим було би говорити про сьогодення та найближче прийдешнє, адже саме це зараз для нас, мешканців України, є актуальнішим.
[i]Гарний початок нашої розмови.
Для людей завжди актуальним є сьогодні та завтра, а що це сьогодення та завтра може бути обумовленістю загибелі післязавтра, то це за межами потреби. Примітивно, але таке враження, що саме такий примітивізм і обумовлює все та вся.
Ти все своє життя так будував, хоча завжди мав можливість побудувати наслідки своїх дій, продивитися навіть в межах футурмобілей, що ж то буде там, у прийдешньому і до чого це може привести.
Такий підхід хибний, особливо для людини, яка вважає себе систематиком.
Це - перша репліка.
Друга репліка все зводить до багатозначності будь-якого явища.
Ти добре знаєш, що будь яке явище можна описати по-різному. Навіть якщо користуватися тільки математикою, то будь-яку задачу можна виразити різними засобами - хоча би примітивно: геометрично, алгебраїчно, арифметично тощо.
Якщо ж ми розглядаємо певну Модель певного Явища, яка по своїй суті є вже складна, багатокомпонентна, багатоваріантна, то про яку однозначність може іти мова? До того ж слід додати, що ти весь час достатньо просто будував моделі Душ та Подій.
Ти хоча би трохи згодний з цим?[/i]
Так.
[i]От і добре.
Для розгляду будь-якого явища необхідно побудувати певну парадигму, яка буде базуватися на певних допущеннях. Завжди є загроза, що ці допущення рано чи пізно, але перетворюються в аксіоми, і тоді вся побудова Моделі поступово провалюється у Хибність, в Помилку, в Темряву невірогідності.
Нам необхідно пам'ятати, що людина зараз здатна достатньо льовко жонглювати Вербальністю, але вона майже не спроможна оперувати категоріями Віртуальності. Тому при перекладі опису Чогось з Віртуальності на Вербальність, завжди поступово накопичуються помилки, неточності, які рано чи пізно ведуть у Прірву Хиби.
Це є головна причина по якій Ми так довго та навіть настирно Вели тебе і досі ведемо. Нам неймовірно тяжко було переконати тебе в тому, що ти дійсно маєш можливість напряму спілкуватися з Нами. Для кожної людини це тяжко прийняти, особливо, якщо людина вважає себе достатньо низьким представником Людства в інтелектуальному та таке інше ґатунку.
Ми побороли це.
Були застосовані різні засоби, в тому числі і Моделювання, які ти виконував в різні роки по країнам та націям, народам. Адже ти переживав дійсно майже ейфорію від здатності Бачити та Фіксувати це, майже минаючи перепони перекладу із Віртуальності у Вербальність.
Тепер Ми можемо сказати тобі, що все те, що ти робив раніше, було своєрідним начерком дійсної роботи, яку тільки зараз ти і будеш починати.[/i]
Мило. Саме тоді, коли я вже старий та стою однією ногою у могилі.
[i]По-перше: не такий вже і старий, хоча ти і не проживеш навіть половину Програмного терміну свого життя, на жаль. По-друге: ти повинен серйозно почати займатися самолікуванням і Ми допоможемо, хоча ти так не любиш звертатися до Нас по допомогу.[/i]
І що, вся ця наша розмова може бути опублікована? Майже інтимна розмова.
[i]По великому рахунку, завжди, коли Ми розмовляємо з якоюсь людиною/особистістю, то Ми фактично через неї звертаємося до всього Людства. Ти добре розумієш це і давно знаєш це, тому припини робити із себе блазня.
То будемо розмовляти, нарешті, по суті справи?[/i]
У мене є вибір?
[i]Кожна людина має вибір, а ти - тим більше. То будемо говорити по суті?[/i]
Так. Я слухаю.
[i]Колись ти захопився СуперЕкологією і будував моделі для всіх країн, для Горизонтальних рас тощо. Ці моделі ґрунтувалися на розгляді дуальності Людина/Душа. Так от, всі вони є тільки вельми приблизним начерком того, про що ми будемо говорити.
Ти захоплювався Екістикою К. Доксіадіса і будував все фактично на кістяку/хребту цієї науки, яка поки що досі не стала всеохоплюючою та визнаною Людством. Такий підхід можливий, але Екістика будується виключно на Реаліях і має по своїй суті суто матеріалістичний вираз.
Для того, щоб ми з тобою будували максимальне наближення до Істини, ми повинні прийняти абсолютно ясні базиси.[/i]
Розумію: це суто загально теоретична позиція. Але при чому тут розмова про Україну?
[i]Безпосередньо. Ми будемо говорити не тільки про Україну, а і про інші країни, але головне тут інше: необхідно зрозуміти, що існує для кожної країни певна Програма розвитку, яка будується на Ієрархії: Програма Розвитку Людства Програма Горизонтальних рас Програма країниПрограма народуПрограма нації і так далі, поки це не опускається на людину.
В даному випадку все іде зверху вниз на людину, а не росте від людини уверх. Це принципове положення, яке обумовлює дуже багато що в Людині.
Якщо ми будемо розглядати це таким чином, то ми рано чи пізно прийдемо до розуміння, що є певні речі в Долі не тільки кожної людини, а і всього Людства.
От з цього Ми і почнемо далі розмову - з Програми розвитку Людства, яка у тебе має місце тільки як філософська концепція, а мову слід вести суто практично, знаходячи і фіксуючи абсолютно ясні кількісні та якісні показники. Маєш інтригу?[/i]
Якось не дуже, бо враження таке, що все це вже багато разів було Сказане.
[i]Було проявлено окремими мазками. А тут мову будемо вести інакше.
Ми будемо говорити про цивілізацію та визначення її певними категоріями, які можна виміряти.[/i]
А мірилом буде моя здатність зчитувати Щось в межах безрозмірного К = 0 ÷1,00?
[i]Хоча би так. Адже після тебе по цій стежці можуть іти інші люди. А далі - об'єктивізація суб'єктивного.[/i]
Добре. То на сьогодні все?
[i]Так. Робимо паузу. Будь обережним із молодшим сином, він ще не здатний приймати Знання.
Ми.[/i]
21:00
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613540
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2015
Суть цієї людини відкрили нащадки, про яких він
мріяв,
І здивувалися, бо в ньому жили невблаганно три
іпостасі.
Одна з них Життя принесла на Землю із невідомих
вимірів
І вклала Таланти могутні у тіло, яке належить невдасі.
Друга з них увібрала в єдине радість і біль усіх
пращурів
Як Середовища у гарячому спалаху в багатоголоссі.
А третя чатувала над ними, оцінюючи силу Майстрів,
Сплітаючи Розум в їх існування і мала Знання на
відноси.
15.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613539
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2015
3. ІСНУВАННЯ
21.05.2015* 16:35
Я зараз трохи розгублений і не знаю про що питати.
[i]Можливо це тому, що ти переконаний, що обов'язково слід триматися однієї і тієї ж лінії спілкування? Тому давай ми з тобою зробимо інакше: Ми будемо тебе питати, а ти будеш Нам відповідати.[/i]
Такого ще не було. Цікаво. Спробуємо.
[i]Перше питання.
Як ти оцінюєш можливості людини існувати практично безкінцево/безсмертно в Бутті?[/i]
Ніяк.
За моїм переконанням, принаймні мене так Вчили. людина є смертним одягом для несмертної Душі, як мінімум, і після смерті фізичного тіла певний досвід реального життя відкарбовується у Свідомості Душі, яка для людини є Підсвідомістю.
[i]Це не цікаво, бо це Ми тебе Вчили. Нас зараз цікавить саме твоя думка, думка людини, а не ті Знання, які Ми вкладали в тебе. Подумай.[/i]
Тяжко дати відповідь. Інтуїтивно я відчуваю, що в ДНК Людини захована здатність на постійну регенерацію клітин фізичного тіла і що це обумовлює здатність Безсмертя. Але це - тільки інтуїтивне відчуття.
[i]Добре. Приймаємо, що це так і є. Але Реальне тіло людини має дві складові: Сома і Психо. Зараз ти сказав свою думку стосовно Соми, а що скажеш стосовно Психо?[/i]
Мені здається, що з цим повинно бути складніше, бо якщо Людина в такому випадку буде жити безсмертно, то вона повинна буде мати певну систему задоволення і розвитку свого інтелекту.
[i]Тобто: ти хочеш сказати, що в такому випадку все зводиться до постійного нарощування інтелектуальної міці Людини?[/i]
Щось таке.
Було декілька розробок цієї ідеї в фантастичних фільмах та серіалах, але вони фактично пускали людину по колу. Людина в таких прикидах фактично товклася на одному і тому ж п'ятачку.
[i]Ти хочеш сказати, що неухильне нарощування інтелекту не можливе?[/i]
Ні: інше. Мені здається, що не можливо все зводити тільки до нарощування інтелекту, бо це буде тільки кількісна характеристика: засвоює, наприклад, такий Мафасуїл фах лікаря і тільки крокує в цьому фаху по удосконаленням.
[i]Ясніше скажи.[/i]
Одне тільки те, що Людина має Душу, вже не обумовлює її реальне життя тільки інтелектом.
[i]А що ще є?[/i]
Я знову повертаюсь до того, що в мене Вклали, вибачте. Переконаний, що Людина має навіть не Дуалізм Реальне Тіло / Душа, а Тріумвірат Реальне Тіло/Душа/Дух, де Реальне Тіло є тільки проявом Реальності, що є одним із видів Середовища, Душа в такому випадку є носієм Життя, а Дух - Розуму.
[i]Зрозуміло. То тоді що таке Інтелект?[/i]
Здатність людини нарощувати самопізнання і пізнання всього та вся.
[i]Тобто: це здатність розумової діяльності. Хіба ти не бачиш протиріччя: Безсмертя фізичного тіла, а Інтелект є продуктом розумової діяльності, тобто - Духа. Таким чином, ти отримуєш вже Дуалізм.[/i]
Ви хочете сказати, що в ДНК Людини повинне бути закладене комплексна здатність бути Безсмертним по всім трьом Домінантам?
[i]Ми зараз нічого не говоримо, Ми слухаємо тебе. То ти так вважаєш?[/i]
Колись я вже розмірковував на подібну тему. Якщо ми приймаємо, що Реальне Тіло людини має обов'язково супровід Тонкими тілами, то тоді, по логіці системності, всі елементи та складові Людини повинні теж мати такий супровід. Принаймні про це говорять хоча б так звані фантомні болі. Це означає, що ДНК Людини, яка є суто фізичним тілом, повинне мати відповідно Тонкі прояв/втілення/супровід/тощо...
[i]Це дійсно цікава думка. Але ж, кожна людина має притаманне тільки їй спорідненість з іншими людьми. Це означає що?[/i]
Як мінімум, це означає, що кожна людина має свою унікальність в усіх Тілах, що неможливо вивести якусь "середню температуру по палаті" для усередненої людини.
[i]Так. З цим слід погодитися. Але в такому випадку що собою уявляють популяційні об'єднання людей?[/i]
Суто соціальні явища.
[i]Хіба? А що скажеш про спадковість?
До речі: те, що існує генетична спадковість, наука визнає, а чи є ще якась інша спадковість, як ти думаєш?[/i]
Логіка каже, що якщо ми визнаємо не спрощену будову Людини, то ми повинні визнати, що ця Неспрощенність не може бути описана тільки генетичною спадковістю.
[i]Відомо, що спадковість у своїй основі має мутації, які можуть бути як позитивними, так і негативними, хоча людська наука чомусь полюбляє говорити тільки про негативні мутації. То як ти думаєш, можуть бути мутації в Тонких площина Тіла Людини? До речі: генетична мутація це є об'єднання прояву Середовища та Життя, чи це є прояв трьох Домінант?[/i]
Мені здається. що це прояв трьох Домінант, але з фіксацією на рівні суто фізичного тіла - в Сомі чи в Психо.
[i]Це добре, що ти не звів все тільки до Соми.
То що там із мутаціями іншого ґатунку?[/i]
Не можу так просто, з наскоку дати відповідь на це питання. І взагалі, у мене таке враження, що все не може бути замкнуто тільки на рівень самої людини/особистості, що це тримається десь на рівні популяційних об'єднань людей.
[i]Достатньо вірогідно, але про це ми вже будемо говорити з тобою далі, бо не можливо розмовляти про твою улюблену Україну, не розуміючи основу формування Душі нації, Душі народу, Душі країни. Ми і будемо говорити про це наступний раз.
Ми[/i]
17:27
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613340
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2015
Хто вам каже, що я сміюся?
Ридаю.
То так дражнять вас мої вуса.
У раю
Надіюсь, що сміхом уп'юся.
Хто вам вже каже, що я плачу?
Сміюся!
То очі таку мають вдачу.
Уп'юся?
Так! Бо маю радість дитячу!
Хто каже, що я помираю?
Я живу!
З трояндами вас я вітаю!
Синяву
Віддаю до вашого краю!
13.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613337
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.10.2015
2. ОЧІКУВАННЯ
18.05.2015* 17:40
Ми можемо далі спілкуватися?
[i]Так. Продовжуй своє інтерв'ю.[/i]
Як я розумію, то відповідно до Ваших слів Україна має особливу місію. Так?
[i]Місію? Ні, мова не йде про місію, хоча люди дуже полюбляють використовувати цей термін. Мова іде про роль, про певну роль.[/i]
Добре. Нехай це буде так. Але чим обумовлено, що саме Україна буде мати певну роль. До речі: всі країни мають певну роль у розвитку як Людства, так і Європи. В решті-решт, зараз Україна ніяк не може тягатися із своїми сусідами - хоча би з Польщею, Словаччиною, Чехією та Угорщиною.
[i]А Ми не розмовляємо про сучасність, Нас вона цікавить тільки в тому, що обумовлює Прийдешнє. Це важливе. А сучасний стан України слід визнати тільки як платформу для формування її Майбуття.
Необхідно зрозуміти, що фактично окрім України жодна країна Європи не страждала від того, що більше 1000 років не мала свою державність. Та головне навіть не це, а те, що народ, який мав таку міцну основу у вигляді Київської Русі, став занепадливим, став безправним та не упорядкованим, хоча у своїй основі завжди мав волелюбство та свободолюбство. Хіба таке могло бути випадковим?
[/i]
Мені тяжко щось сказати з цього приводу.
[i]Необхідно завжди пам'ятати, що фактично ніщо та ніколи не відбувається просто так, по якомусь не зрозумілому зівпадінню. Поява держав, поява видатних убивць з іменами видатних полководців, поява королів та диктаторів завжди закономірні. Мова не іде про імена. Імена можуть бути іншими, але перебіг подій змінити тяжко.
[/i]
То чому у свій час мені так настирно Говорили про те, що змінювати Минуле категорично заборонено?
[i]По двом причинам.
1. Минуле дійсно можна міняти, що означає автоматичну зміну не тільки Сучасного, яким би воно не було умовним, а і Прийдешнього. В останньому випадку розгалуження футурмобілей різко виростає і визначити найбільш доцільне дуже тяжко.
2. В той час ти міг, по своєму незнанню, дійсно викинути фортель в Минуле. Ми раді, що ти все зрозумів, особливо після того, як тобі було показаний один із засобів такої дії.
Але повернемося до України.
Те, що абсолютна кожна країна та кожний народ, обмежимося Європою, має свою роль у загальному розвитку Людства, є аксіомою. Але кожна країна при цьому має і певну особливість, яка відрізняє її від сусідів, яка і обумовлює різноманітність розвитку Людства. Є навіть певні теоретичні розробки про оригінальність та особливість характеру різних націй. Але ми зараз зосереджуємося на одній, тільки на одній рисі: Свободолюбство та Толерантність.
Так, різні країни мають це, але, наприклад, Польща все це має у забарвлені гонору, білорус - у забарвлені навпіл рабства, болгари - досі тримають на собі наслідки турецького поневолення, угорці - тягнуть досі кайдани їх майже азіатського походження і так далі.
Німеччина, наприклад, зараз досі не оговталася від жаху Нацизму, хоча у свій час саме ця країна була провідником Прогресу в науці та у філософії, в літературі.
Підоснов для того, щоб Україна зайняла своє місце, дуже важливе місце, у подальшому розвитку Людства, багато. Перерахуємо тільки декілька з них.
1. Ментальність свободолюбства Козацтва.
2. Корінне миролюбство при тому, що здатність стати войовничим і нездоланим завжди існує в кожному українці.
3.Колосальний інтелектуальний потенціал, який тільки-тільки починає розкриватися.
4. Неймовірно міцний фундамент для виникнення та розвитку людей 6 Вертикальної Раси.
5. Гарний, дуже гарний, далеко не розкритий природний потенціал.
6. Толерантність до інших націй.
7. Шанобливе ставлення до Життя і до Жінки, яка є носієм цього.
Думаємо, що цього досить.[/i]
І що, саме цим було обумовлене те, що Україна так довго йшла і досі не прийшла до нормального сучасного стану державності?
[i]Жодна людина, така її психологія, ніколи не шанує та не зберігає те, що їй дістається як дарунок. Але як вона береже те, що вистраждане! Україна закономірно повинна пройти через кров і страждання, але не кров Громадянської війни, а війни за свою Незалежність, і не страждання генетичних каліцтв та потворності (Росія), а через страждання боротьби Нового зі Старим.[/i]
І як довго це буде тягнутися?
[i]Довго і коротко.
Коротко, бо це забере декілька років, але довго тому, що сам процес розтягнеться на декілька десятиліть.[/i]
То мені не доведеться це побачити.
[i]На жаль. Хоча краєчок цього всього ти ще зачепиш.
Які ще питання по цій темі?[/i]
Як завжди, питання виникають потім.
[i]Перебиваємо: для твоїх питань потім немає, бо ти можеш завжди питати про все.
[/i]
Та знаю, але досі не можу до цього звикнути, вже більше 30 років.
[i]Для людини це довгий термін? Так, бачимо: довгий.
Давай, Ми ще дещо скажемо.
Про Росію розмовляти не будемо. Але є декілька дуже цікавих і, можливо для тебе, несподіваних вірогідностей.
Ми не стверджуємо, що таке є закріплений у Прийдешньому. Але навіть зараз складаються так події, що можна прогнозувати вірогідність утворення своєрідного захисного поясу Європи із країн: Латвія, Естонія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Молдова, Україна. Ми перерахували країни, які спроможні створити могутній інтелектуально-культурний та економічно-мілітарний потенціал. Що це буде? Конфедерація? Скоріше за все, але в ній головну роль будуть грати дві країни, якщо це відбудеться, Україна і Польща.
Це - перший варіант.
Другий варіант: майже те саме, але в межах Польща-Україна, а потім приєднаються Білорусь та Словаччина, а потім і інші.
Справа у тому, що розвал Росії буде мати трагічний для Європи характер, адже вивільниться неймовірна потуга низького інтелектуального розвитку росіян, з'явиться навала їх у вигляді біженців, які будуть всіляко інфільтруватися до гонористих і дійсно вже багатих, але постраждалих від біженців із Африки та Азії розвинутих країн Європи. Німеччина, Франція, Італія, Англія та всі інші носії Західного менталітету будуть неймовірно зацікавлені в утворені такого буферу.
Треба сказати, що вже зараз ця ідею пророблюється окремими науковими установами Європи. Сполучені Штати теж розглядають цю ідею. Більше того: в деяких діях керівників окремих держав це вже проскакує у неявній формі.
І упор робиться на Україну. Чому? Бо вона вже воює за Європу, до кінця що не розуміють не тільки європейці, а навіть українці, але дуже добре це розуміють прибалти та Польща.
Досить.
Ми підійшли до грані Дозволеного.
До наступної бесіди!
Ми[/i]
18:35
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612908
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2015
Гарно пані Люба описує осінній холод,
Мене враз затрусило додатково до самих ніг,
Уявив, як на мене суне шквал морозних колод,
Як до нас забуде знову прийти новорічний сніг.
Пані Люба! То зігрій мене ясними віршами
Про співи, засинаючи, в зимні мандри Десь дерев,
Бо жовте листя грається ще теплими вітрами,
Хоч блакитне небо і ховається серед джерел.
Помандрую я думкою в замріяні Карпати,
Попрошу у Неба сонячне тепло на Говерлі,
Якщо пані Люба зможе для мене підібрати
Слова, щоб мене в сонячне тепло із Зимі знесли.
12.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2015
Серед інших мене ненавидять патріоти такі:
Горлопан, який вилами пише ницість країни;
Прописна українка, що ладна стати з косою;
Правдолюбець дроном тикає в обличчя мій маєток;
Кардинал посадовий, ставить майстер політміни;
Любитель нафтових коктейлів, любитель двобою;
Правпатріот радий вбити пакунком гріхів і пліток.
Серед інших мене ненавидять і такі вороги:
Карлик, що кохається в ролі ньюНаполеона;
У минулому зек, колега в посаді, косномовний;
Голубі в білому савані кричать: "Ми - патріоти!";
Недобита комунізму вітчизняна Горгона;
"Ватний світ", що у зраді себе завжди невгамовний;
І підступність манкуртів, і компрадорів когорта.
Я завинив перед ними всіма, що став президентом,
А перед тим ще став і шоколадним мільйонером,
Що за Україну покрився сивиною/презентом,
І що рятую її болючим мирним маневром.
10.10.2015
К.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612617
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.10.2015