| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
...Если скажешь ты да
унесемся на край мы вселенной
где бьется о берег морская вода
закружу под солнечным светом
если скажешь мне да
и тебя
в тот же миг подниму я на руки
Дама сердца любови искра
поднимусь я на гору
и что есть сил закричу
о том как же сильно тебя я люблю...
...Если скажешь мне нет
что ж я приму и этот ответ
в тот час же скроюсь из глаз
хоть не приятен мне твой отказ
скажи мне как есть на духу
да или нет
не мучай влюбленности слугу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381945
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.12.2012
1.
Начало бытия,
его забыть нельзя.
Начало страха, смерти,
и душевной грязи.
То что есть и будет,
жизнь твоя обретет.
Снег и радость, вот начало,
думаешь ты лутчше стало?
Это лишь судьбы начало,
лишь в перед смотреть нам
надо!
Сладкий сон любовь твоя,
нет, не пара ты моя.
Не мучь себя,
прости меня.
Я не тот кто тебе нужен,
тебе друг хороший нужен.
Тот кто на руках на гору
понесет,
тот кто от врагов спасет.
Нет, я не такой,
я друг плохой.
Я тебя не уважаю,
на людях унижаю.
Ты подумай, ну зачем?
Я не понравлюсь тебе ничем...
2.
Снег лежал, белел, светился,
жизнь продолжается.
Смерть не скоро, не думай о
ней,
и не считай сколько жить
осталось дней.
Еще зима, холодна,
не грусти, прийдет и весна.
...Не отступила ты, решилась
меня захватить,
и не боишся отказ получить.
Хорошо, я решился,
ведь может быть чтото
получится.
Ты так рада была, а я тебя
предал,
к товарищу сдрапал.
А ты простила,
на следующий день
позвонила...
3.
Ты рыдаешь, вот весна,
тепла и любви она полна.
И пускай снег, лед и холода,
согреет душу она.
Жизнь хороша твоя,
не то что моя.
...Я для тебя изменился,
хоть и не смог я влюбиться.
Я всюду с тобою ходил,
на руках на гору носил.
И нет во мне человеческих сил,
изза тебя я получил.
Ох, где же ты взялась,
зачем ты появилась?
Я не живу в покое изза тебя,
очаровала ты меня...
4.
Все хорошо, чего не говори,
ты человек живи.
Жизьнь проста,
лишь смерть сложна.
Но ты не думай, ты живи,
твори добро, любовь храни!
...Рана выбила из колеи,
нет назад пути.
Но ты со мной была тогда,
не бросила, спасла.
А я не оценил твоей заботы и
любви,
и попросил тебя уйти.
Ты не держала зла,
ты лишь любимой быть
хотела...
5.
Лето скоро,
здесь тепло и сухо.
Лишь в душе моей холодно,
угрюмо.
Мы живем как есть,
сейчас, дальше только смерть.
...От тебя ишла любовь, не возвращаясь,
ты не обижалась.
Да, украла ты покой,
вечный мой.
Но случилось чтото,
ссора это.
Ты не права была,
но я не прав был больше.
И ты ушла,
совсем ушла...
6.
Лето пришло,
наверное и счастье принесло,
не мне,
надеюсь хоть тебе.
Не гонись за счастьем,
не держись за тем,
кому ты не нужна,
кто счастлив без тебя.
...Ты ушла и что с тобой не
знаю,
я лежу и вспоминаю,
те дни, что были вместе,
когда я начал понимать - ты
счастье.
А я тебя не любил,
унижал, а счастья, попросту, не
замечал...
7.
Тень нависла над судьбой,
давно не виделись с тобой.
Солнце, свет, тепло,
все не то,
не доставляет радости бытье,
мне нужно общество твое.
...Я почти тебя забыл,
для этого сменил я мир,
я существую без тебя,
тебе не нужен больше я.
Хоть сотни ухажеров вьется
вокруг тебя,
не можешь ты забыть меня, а я
тебя...
8.
Лето в самом разгаре,
в любви оно тает пожаре,
не моей любви, твоей
волшебство,
а мое сердце черство.
Мне не нужно низкое чуство,
только спокойствие мне
нужно.
...Это случилось, меня ты
забыла,
и новую жертву схватила.
Вы целовались,
прилюдно ласкались.
Он твой новый я,
он любовь твоя.
Лишь счастья тебе пожелаю,
ведь скоро конец и я это
знаю...
9.
Унылость осени меня не
задевает,
спокойность мира меня не
донимает.
Я счастлив, что все как есть,
а тебе нужна месть.
Это меня не страшит,
пусть даже смерть задрожит.
...Ты счастлива с ним,
но почти нет различий между
мной и ним.
Он не ценит тебя, часто
бросает,
романтику редко как я
проявляет.
Никогда я не видел твой плачь,
да он какой то палачь.
Но ты говоришь что счастлива
с ним,
лишь прошу не наделай
глупостей с тем кто любим...
10.
Не думай о счастье, не вечно
оно.
Задумайся прямо сейчас, чтобы
позно не было.
Ничего не изменилось,
счастье врядли появилось.
Не думаешь о будуещем,
лишь бы не был сон мой
вещим.
...О боги! Что ты сделала?
Не представляешь, что ты
натворила.
Ты красный цветок свой
невинный,
ему отдала, наивна.
Зачем ему ты? У него есть
другая.
А ты испорченая,
страдая, и сути жизни не зная
будешь скоро одна...
11.
Конец уже близко от него не
сбежать.
Нет смысла, судьбу не
поменять.
Смерть и жизьнь, рядом всегда,
не найдешь на безсмертье
кода.
Осталось лишь ждать,
возможности сбежать.
...Я виноват во всем, что
случилось с тобой,
я мог все изменить, будь ты
рядом со мной.
Я не желал такого счастья тебе,
видел все это уже я во сне.
Твое начало и конец,
ты будеш одна, как твой отец...
12.
Судьба не прямая, конец гдето
есть.
Ответят все за каждую
пошесть.
И вот снова зима,
пришли холода.
Все вернулось в начало.
Но не будет так как было.
Но не меняется лишь то, что я
один.
Сам себе раб и господин...
...Вот пришел конец, пора
прощаться.
Желаю тебе только счастья.
Выбор свой ты сделала, а я
свой.
Лишь оставлю отпечаток мой,
в твоей красной книге жизни
13. Не прав был я, прочна любовь твоя.
Прости за все, за то, что сделал я,
жизнь свет тво, и мрак моя.
Проходят дни, недели проходят,
наши жизни прямы, и нет такой точки
куда они обе уходят.
Мы в ссоре...
Мириться не будем, ты здесь права, а я не признаюсь,
и навсегда в дураках пусть останусь,
врагом был есть и буду,
пока на тот свет не убуду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381943
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2012
Дійові особи:
Гамлет - хохол
Привид - страшне чудо
Клавдій - москаль-негр
Офелія - нахальне дівчиско
Королева - ліва особа
Лаєрт - батько Офеліїї
Гораціо – теж хохол друг Гамлета
Шампур - знаряддя вбивства
Дія перша
На сцені ніч. Нею залито вокзал часів кінця XIX сторіччя. До вокзалу прибув потяг з двума вагонами. З першого повилазило купа людей, з іншого ні.
Гамлет:От проклятуща ця двірчина,
Невже кацап її зробив?
Так відірвати руки треба їм,
Хоча якщо подумать
То відривати нічого у них.
Гораціо:Ой чому ви принце
Російську расу не взлюбили?
Чи в чай хтось з них
Немов верблюд вам плюнув?
Гамлет:Ненавиджу я гадів тих безруких
Що серед них негідник є
Клавдій звуть його
Він чорний наче вакса
Любимого отця мого він
Гострим шампуром убив.
А потім чорний супостат
Корону з батька зняв.
Став королем.
Маманя моя бідна
Повинна була стати
Дружиною йому,
А то й вона
Перетворилася б на сир.
Горацій:То чом в міліцію не доложили?
Вони б цю шоколадку
Запхали в каталажку.
Гамлет:Купив міліцію той клятий негр
Мене ж негідник
Хотів запхати в божевільню
Але облом його чекав
Коли він міцно спав
Утік я з дому.
А зараз повернувся
Нехай він молиться
Шаману щоб не попавсь
Мені на очі.
Двері нарешті випадають Гамлет і Гораціо йдуть в сторону вокзалу.
Дія друга.
На сцені тронна зала часів наполена. На троні сидить Клавдій й чухає лисину.
Клавдій:І де ж отой негідник клятий?
Гей Лаєрте , піймав ти Гамлета?
Лаєрт:О, мій королю, ні він втік
Ловили ми його і в лісі
Й на болоті, і Поліссі.
Дійшли аж до кордону.
Нема, пропав.
Клавдій(про себе):Та чом ж похмілля
Не зникає?
Королева:Залиш мого синка у спокої
І не чіпай, він оступився
Один лиш раз.
Діалог продовжувався вже на інших тонах.
Дія третя.
Дім Лаєрта. Лаєрт повертається додому де його чекає донька.
Лаєрт:Як надоїло вже мені
Король тупий як пробка
Учора він надпив з каністри
Куди зливав бензин я
А потім з головою вліз
У діжку у якій
Налита була фарба,
От уяви: король був чорний
І враз він білим став.
Офелія:О батечку розумний ви
Як тисячу китайців.
А холодильник закривати
І за собою в туалеті воду
Опускати не навчились.
Лаєрт:От доця вимахала в мене
Любив тебе я сильно,
А ти така...
Ну все, терпець мені урвався.
Лаєрт дістає шампкра і б'є ним Офелію, та падає. Лаєрт тягне тіло і разом з тим шампур.
Дія четверта.
Гамлет на цвинтарі біля могили батька.
Гамлет:Убило, батько мій
Тебе негідне, чорнолобе що.
Уб'ю його я шампурем,
Як він тебе.
З могили вилазить привид.
Привид:Невір мій сину
Ідіотам тим,
Твій дядько хоч кацап
І мухи не уб'є.
Тупий занадто він,
Щоб шампурем мене убити.
Лаєрт мене убив,
Так як вбив свою дочку.
Негідник, вбив мене він жалізякою,
Шампурем іржавим.
Гамлет:Так що, тебе убив Лаєрт?
Капець йому настане
Коли я доберусь до нього.
Уб'ю йогоя шампурем.
Привид:Зникати час мені
Ти пам'ятай про мене,
Й не забувай - помстись.
Гамлет:О батьку, дякую за правду,
А ту я жалізяку
Його заставлю з'їсти.
Привид зникає і коім Гамлета на цвинтарі нікого не лишається.
Гамлет:Падлючий гад, негідник і простак,
Лаєрт - убивця мого батька.
Я, й раніше ненавидів його,
Але схотів убити
Лиш зараз, коли дізнався
Гіркучу правду.
Піду я мабуть в бар
Втопити горе,
Бо нелегко на душі.
Немов вагони розгружав.
Як сильно вже дістав мене
Цей негодящий світ.
Гамлет йде геть з цвинтаря. Позаду каркають ворони і десь грає сумна музика.
Дія п'ята.
Замок. В тронній залі сидить Клавдій за столом з Лаєртом. Вони грають в доміно.
Клавдій:Гей, ти що махлюєш
Захотів щоб я тобі
Руки й ноги відірвав?
Лаєрт мовчить. Раптом вламується Гамлет. Він дуже п'яний. В руках трипає шампура.
Гамлет:Попавсь негідник
Я зараз з тебе шашлика зроблю,
Несіть прислуги маринад,
Шампур вже є.
Лаєрт:Якого дідька ти сюди припхавсь,
Тобі що, жити надоїло?
Гамлет:Тобі за батька я помщусь,
А ну виходь. якщо не боягуз.
Лаєрт і Гамлет виходять в центр. Починається ''драка'', Гамлет б'є Лаєрта шампурем, той падає.
Гамлет:Помстивсь за батька
я бридоті, помер в агоніїї убивця,
Настала справедливість,
Більш не чинитиме він зло.
Роздається гуркіт. В замок вбігає Гораціо, він теж п'яний. Одягнений він чомусь у камуфляж, а в руках кулемет ''Максім''. Гораціо стріляє в Клавдія, Королеву, першого слугу, другого слугу,.., н-го слугу, а потім в мертве тіло Лаєрта.
Гамлет:Нащо? Нащо ти поубивав
усіх у залі?
Лаєрт убитий був,
а матінка і дядько...
Миритися хотів.
О доля, о життя,
Все дали ви мені,
Але забрали більше.
Один лишився я на світі,
Один єдиний...
Лиш друг мій вірний залишився.
Ходи до мене друже,
Лишились тількі ми з тобою.
Гамлет по-дружньому обіймає Гораціо. Сцена поступово затемнюється. Завіса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372376
рубрика: Проза, Сатира
дата поступления 21.10.2012
1944 р. Наш батальйон підходив до кордонів Польщі. Солдати були виснажені тривалими боями, й тому було чуте одну лайку. Штабна машина гуділа десь попереду. До точки призначення залишилось 10 км, а на відпочинок ніхто й не дума зупинятися. Раптом: налетіла група винищувачів, які були не нашими. Вдаривши в середину колони вони полетіли геть.
Сутеніло. Капітан робив обхід. Як виявилось загинуло 20 чоловік. Як же сильно він лаявся. Взагалі капітан був дуже доброю і чесною людиною. Німців ненавидів так сильно, як тільки міг. Хлопці казали, що під час розвідки вбили всіх з його групи, а він один єдиний притягнув двох язиків. При чому він їх притягнув без свідомості, бо по дорозі він їх так бив, що одному навіть ребра зламав.
- Ну, як ти? – обізвався мій найліпший друг Микола. До речі він мені якось життя врятував. З того часу ми не розлучні. – Потрусило?
- Жити можна.
- Ну от і добре, а то деякі від страху… ну сам розумієш.
- Я не з таких, й гірше бачив.
Микола раніше був членом ЦККПУ. Через репресії був посаджений до в’язниці. Потім в штрафбат. Через поранення дали сержанта, от і воюємо разом.
- Підйом! – почувся голос майора. Майор – це, ще та свиня. Злий, товстий, а тупий, як валянок. Який ідіот дав йому пагони?
- Вставайте хутчіш, - знов горлопанить той – ще пертись чорт знає скільки до тих клятих окопів.
Дякуючи далі нічого цікавого не трапилось. Ну й добре. Йшла тиха ніч, ніколи не задумуючись, я зрозумів, який хилий, беззахисний наш світ.
Ранок. Прибула польова кухня. На диво всі організовано підходили, отримували пай, й шли геть. Їсти хотілось, хоч вмирай, тому не дивлячись, що каша гаряча, я вплітав її за обидві щоки. Тут приєднався Микола, а з ним й Сашко. Жували й плямкали вони, ще швидше ніж я. В Сашка була кличка – «баламут», він не міг мовчати, завжди всіх підколював. Через свій язик двічі попав до штрафбату, а тепер з нами.
Доївши пайок потрібно було готуватись до оборони позицій. По даним розвідки німці повинні були напасти завтра о 10 годині. Працювали всі, лише цей майор сачкував, спав в машині. Ну і навіщо він приперся?! Чи воювати з нами зібрався?!
Десь о четвертій вечора ми закінчили і кожен велів робити, що хотів. В окопі сильно не повеселишся, тому Сашко травив свої байки…
1 листопада 19944 р 9 година ранку.
Всі готові до оборони позицій. Як за годинником, пішла перша хвиля наступу. Загриміли канонади пострілів. Перший наступ було стримано, але німці не здавалися…
- Ого! – закричав невідомий голос.
Я лежав на землі, очі мої були закритими, і якийсь біль не давав спокою.
- Ще один! – закричав новий голос, але невідомий. – Сюди носилки…
Я втратив свідомість.
Очі відкрив тільки в шпиталі. Шпиталь нагадував школу, чи міський центр. Двері відчинилися:
- Ну, що? Як себе почуваєш? – запитав ніжний, але суровий голос. – Їсти хочеш?
- Пити, пити.
Знов втрачаю свідомість.
Коли знову оклигав, побачив, що голова й плече перебинтовані. З ран нещодавно сочилась кров.
- Оклигав, - сказав голос, який я начебто чув, хоча спочатку не впізнав. – Ти перелякав нас всіх.
Мойому здивуванню не було кінця, на стільці коло мого ліжка сидів Микола в лейтенантських пагонах. Він сіяв він радості.
- Я до речі порадувати тебе хочу. – сказав той. – Ти теж лейтенанта отримаєш по виписці.
- Це добре, але коли мене випишуть?
- Цього я не знаю. Ти видужуй, – погрозливо. – а то я тобі задам.
Він засміявся і пішов. В вузлику який він мені залишив була фляга, хліб і кецик сала. У флязі була горілка. Я махом випив, закусив, пом’янув вбитих товаришів. Допив що було (вже не закусуючи ). Як хотілось заплакати. В цей час зайшов лікар:
- Ну як себе почуваємо? Гарно? Що пити починаєш? Я все розумію, але тільки п’яних солдатів нам не вистачало. А прийде головний лікар, він влаштує тобі кордебалет.
- Дякую за пораду.
- Нема за що. – лікар йде, а замість нього ввійшла медсестра:
- Час на перев’язку…
Ось так я провів десь з півтори місяця. І, нарешті виписка.
28 січня 1945 р. Мене переправили в піхотні війська під північну частину Німеччини. Прибувши на місце, я здивувався коли побачив Миколу. Після довгої розлуки з другом захотілось почесати язики:
- Ну, як ся маєш?
- Добре, а ти? Як ти тут воював без мене.
- Зараз не про це. Не хочу розчаровувати тебе.
Після довгої паузи я не витримав:
- Кажи вже. На війні ми. Що може бути гірше?
- Гаразд. Не нервуй. Отже завтра ми наступаємо. Ну то й що, наступ так наступ. Не думай краще про це.
- До несподіванок я звик. Переживу…
- …переженимо.
- Переженимо, цю кляту війну.
29 січня 1945 р 12 ранку.
- Так готуємось! Швидше, швидше!
До наступу залишалось близько п’яти хвилин. Перехрестившись:
- Хорони Господь всіх нас.
Почався наступ:
- Ур-р-а!!
Прокинувся я в якійсь ямі. Над мною стояв Микола. Осилившись я проронив:
- Пробач…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362715
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Наталка Полтавка
Дійові особи:
Возний – прораб, залицяльник Наталки;
Терпилиха – жадна баба, мати Наталки;
Наталка – гарна дівка;
Петро – далекобійник, наречений Наталки;
Микола – теж далекобійник, друг Петра;
Макоголенко - зам в районо;
Дія перша
Піддія 1.
Подвір’я гарного дому. З дому, з двома алюмінієвими відрами виходить Наталка. Одіта вона просто, але це не заважає бути їй гарною і щасливою.
Наталка: Десь подівся мій миленький,
Сів на коня залізнень кого,
І поїхав він туди,
І повіз москаликам води,
Пийте, пийте москалі,
Української води.
А ти миленький,
Повернись до неньки.
Петро ну чого ж ти поїхав? Здались тобі ті гроші, зіграли б свадьбу бідно, але гідно.
На подвір’ї з’являється Возний – прораб міської бригади. Він у смокінгу, а в зубах у нього товстелезна сигара.
Возний: Наталко виходь за мене, я досить заможний і зможу утримати сім’ю. А жити будемо в котеджі, а їсти будемо в ресторанах.
Наталка: Ні, ні ну сам подумай навіщо ти мені здався? От що ми з тобою робити будемо?
Я ще молоденька -
Погуляти хочу,
Ти уже старенький –
Віддихати хочеш.
Схочу погуляти –
Ти захочеш спати.
Ой, не хочу я так жити,
Хочу погуляти.
Возний: Нічого подібного, не такий я й старий. А ти взагалі на що розраховуєш? Ну вийдеш ти за Петра, і що? Ти думаєш що він з тобою на гульки ходити буде? Якщо так, тоді ти не розумніша за блондинку.
Возний випльовує сигару і йде геть.
Піддія 2.
Возний заходить в кабінет Макоголенка. Кабінет облаштований по принципу комуністів: максимум червоного, мінімум місця.
Макоголенко: Чого припхався, роботи немає? І чого в смокінгу? Якщо за цеглою, то нема.
Возний: Чого, чого, я не за цеглою… От ти сам жонатий?
Макоголенко: Ну?
Возний: А я ні, от хочу, а не виходить і все. Старий каже, а вона молода, мол, гуляти хоче.
Макоголенко: Це ти про Наталку? Так, ось що я вигадав: біжи до її матері. Та жадна до грошів, змусить.
Возний: І що?
Макоголенко: Хрущо! Розказуєш їй який ти хороший і правильний.
Возний: А що. Може спрацювати, спасибі – виходить. – А цеглу хоч х пасочок ліпи, а щоб була! Зрозумів?
Піддія 3.
Хата де Наталка живе з матір’ю.
Матір: Слухай, ти заміж збираєшся, чи ні? А то бачиш як в хаті без чоловіка важко. Все поломане. А до розетки підійти страшно.
Наталка: Мамо зачекайте декілька днів, Петро приїде. Весілля зіграємо. Казав в столиці хату купить.
Мати: Казав, казав нехай спочатку купить. А чим тобі прораб наш не подобається? Красивий та заможний чоловік.
Наталка: Мамо він же першого передпенційного віку. І скоріш Елфієву вежу цеглою обкладуть, чим я за нього вийду.
Мати: Значить ось ти як.
Наталка: Отак. Самі за гроші вийшли і мене хочете продати. А мені обличчя Франкліна не подобається, розумне воно дуже.
Піддія 4.
Мати заходить до хати Макоголенка. Той, зображаючи розумне обличчя, дивиться нікому не зрозуміле дійство. Комічне і трагічне в водночас. Засідання верховної ради.
Телик(надриваючись): Ми отут сидимо й страждаємо, а Україну лобзиком ділять…
Мати: Слухай, ти розумний чоловік, ти ж інститут закінчив, підкажи що робити. Не можу Наталку одружити на Возном, каже не по любові. Та де вона тут любов бачила?
Телик(з підвохом): У нас демократична країна, нам ще жити і жити, а вам тільки гроші треба, мало накрали.
Макоголенко: Я ж казав – диплом мені не дали, а по цій справі я тобі так скажу, друг в мене є. Так я йому подзвоню, він даїшник в Росії, попрошу його щоб Петра затримав, а все інше сама вже вигадаєш.
Дія друга.
Піддія 1.
Петро за кермом КРАЗу, повертається до дому. На койці відпочиває Микола.
Микола: От приїду я, куплю машину і сам буду перевозити вантажі всякі. Згодом бізнес відкрию, одружусь і заживу щасливо.
Петро: А я весілля зіграю з Наталкою, хату куплю в столиці.
Микола: Любиш її?
Петро: Не те слово… От йо.
Микола: Що там?
Петро: Даїшник…
Ті гальмувати, але не пронесло: той почав палкою махати.
Даїшник: Что і куда везьом?
Петро: Начальнику, пусті їдемо.
Даїшник: Хахли. Ану вилезай.
З образними для себе словами вони обидва вилізли.
Даїшник: Проєдем в отделеніє.
Піддія 2.
Темніло. Наталка чекала Петра, та його й близько не видно. Тут, хитрою походою тіні, виходить Наталчина Матір.
Мати: Ну що, нема Петра?
Наталка: Нема…
Мати: Так ось, хочеш ти, чи ні, якщо завтра до 13 години Петро не з’явиться – вийдеш заміж за Возного.
Трагічна тиша, лиш вітер безсовісно порушує тишу.
Мати: Я до тебе звертаюсь. Зрозуміла чи ні, а то Інтернет відріжу.
Наталка: Гаразд…
Матір йде геть. Наталка плаче, а що робити? Без Інтернету навіть закохані не проживуть.
Піддія 3. В тюрмі.
Петро: Та за що нас посадили, мені до нареченої треба їхати.
Даїшник: У вас в кабіне бил обнаружен кусок сала длинной 7 метров.
Петро: Та й що?
Даїшник: Ето контрабанда.
Микола: Та не свисти! Ти такого сала в очі не бачив! Та у вас у москалів такого навіть і не нюхали, яка контрабанда? Дай подзвонити.
Даїшник: Звоніте.
Дає телефон і йде в сторону єдиного в приміщенні вікна. Микола дзвонить. Деякий час чуте дурний сміх Миколи, після зове мента й дає йому слухавку.
Даїшник: Да, понял. Свободи.
Ті спокійненько вийшли. Але Микола повернувся.
Микола: Ледь не забув. Сало віддай, а то ще раз можу подзвонити.
Ментяра зі сльозою протягує смачнючу річ.
Піддія 4.
Мати: Вже 13.
Наталка: Не треба, 12:58.
Мати: От не розумію, на що ти надієшся. Чи ти думаєш що Петро, як десантник, сплигне до тебе у обійми.
Наталка: А навіть якщо й так, то що з того.
Безпардонно заходить Возний. Макоголенко з ним. Возний щасливий як дитина.
Возний: Пішли поки раніше, щоб у черзі не стояти.
Макоголенко: Не розумію. Ти куди намилився? В магазин, чи в РАГЗ? Яка черга? Чи ти з ранку вже десь дьорнув стопку?
Возний: Коротше пішли вже, таксі чекати не буде.
Дія третя.
Піддія 1.
Петро жене як навіжений.
Петро: Не встигаємо, ще цілу годину гнати. А тут, як на зло, ще й мобільний вмер.
Микола: Візьми мій.
Петро: з твого я вже дзвонив, в тебе там грошів нема.
Микола: Ну тоді жени.
Петро: Та скоро до асфальту продавлю.
Піддія 2.
В РАГЗі.
Реєстратор: Возний, береш Наталку собі за законну дружину? Обіцяєте її любити, одягати, годувати?
В голові в Возного замкнуло два контакти. Той подумав: та на що воно мені потрібно? Втечу в Париж Ельфіеву вежу цеглою обкладати, а то одна рама.
Возний: А!
Тікає. При чому збиває Миколу, що в цей час заходив разом з Петром. Микола впав. Встав і побіг доганяти Возного.
Петро: Наталко!
Наталка: Петро, мій любий.
Реєстратор: Я так розумію, що реєстрацію скасовано.
Петро: Чого це. Нічого не скасовано.
Звертається до матері.
Петро: Терпилиха, віддай за мене Наталку.
Мати: Бери, благословляю, але якщо прознаю, що хоч раз сходив на право – начувайся!
Реєстратор: Петро. Чи береш ти Наталку за дружину?
Наталко(з іронією): Чи втечеш, як возний?
Петро: Беру.
Реєстратор: Наталка, чи береш ти Петра за чоловіка?
Наталка: Так.
Реєстратор: Оголошую вас чоловіком і дружиною.
Петро і Наталка цілуються. Повертається і Микола. Він вочевидь наздогнав Возного й дав йому цілющого копняка . Чуте радісні побажання, починає грати музика. На цій радісній ноті завіса закривається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362714
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.09.2012
Немало років вже минуло
І попіл вже улігся
Але вогонь трагедії навік
Палатиме в свідомості їх
Здригнулась земля, гори просіли
Книги - друковане слово
Пісок віків засипав
Світ здавалась навіки помер
Світло і жар війни
небо спалило
І місто колись велике
навіки згоріло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012
Вже продали України і землі, і долю,
І нікому вже із нас не всміхнеться воля,
Продалися воріженькам за одну копійку,
Віддали ми усе, браття, і свою сторонку.
Продали ми душу й тіло,
як останні курви.
Не зосталося між нас
чесної людини.
Що ж ми браття не встаємо,
від Сяну до Дону?
Не пануєм в ріднім краї,
бо нема такого.
Чорне море не всміхнеться,
москалям продали.
Та коли ж ти Україно, на кінець прозріеш?
Не продали Україну,
як останні гади.
Ще зосталися між нас,
добрі й чесні люди.
І завзята праця щира,
всім їм ще покаже.
Скоро Ненька Україна, на європу ляже.
І Карпати заберемо,
не дамо полякам.
Українська слава стане
поміж народами.
Душу й тіло ми положем за честь і за волю!
І гайда усі, браття,
ворогу набьємо морду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2012