Сетубальський

БАЛАДА ПРО ДВОХ СИНІВ.

Ростила  мати  двох  синів
(Цей  скарб  дістався  їй  від  Бога),
Жила  у  мріях  вдень  і  в  сні:
Яка  їм  стелиться  дорога  ?
                 Зростали  красені-сини,
                 Любов’ю  мами  дорожили,
                 А  час  прийшов,  то  вже  вони
                 У  війську  чесно  відслужили.
Про  світлу  старість  і  без  муки
Думала  мати  і  молилась  ;
В  уяві  бачила  онуків  …
Та  мріям  збутись  не  судилось,
                 Бо  знахабнілий    «старший  брат»
                 Ввірвався  в  українську  хату,
                 Його  жорстокості  в  стократ
                 Лише  повчитись  можна  кату.
Сказали  матері  сини:
«Ми  мирні,  але  ми  –  солдати,
Зовсім  не  хочемо  війни,
Та  треба  звіру  відсіч  дати.»
                 «Вертайтесь,  соколи-сини,
                 За  вас  Я  ляжу  в  домовину…»
                 Героями  зійшли  вони
                 В  бою  за  рідну  Україну.
Скажіть,  з  чиєї  тут  вини
Лунає  реквієм  над  рідними  краями,  
Що  вже  до  матері  сини
Вернулись  в  небі  журавлями  ?
                 Ростила  мати  двох  синів  …



                                                   22.-26.07.2014р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514311
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.07.2014

СТАНЦІЯ У КОЖНОГО СВОЯ.

Роки  біжать  чимдуж,  немов  швидкі  експреси
Проходять  через  станції  життя,
Де  є  добро  і  зло,  піднесення  і  стреси,-
Така  вже  філософія  буття.

Усякий  пасажир  свою  зупинку  знає,
А  хтось  проїде  станцію  свою
В  надії  щось  знайти,  та,  мабуть,  більш  втрачає
В  нерівному  із  долею  бою.

Ми  інколи  свій  шлях  плануємо  недбало,
Змагаючись  з  фортуною  в  бою.
Лише  той  пасажир  маршрут  проїде  вдало,
Хто  не  прогавить  станцію  свою.



                                       2.03-11.03.2014р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490673
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2014

МАТЕРИНСЬКИЙ ХЛІБ.

Поринув  в  спогади  давноминулих  днів:
Коли  ще  я  малий  хлопчина,
І  мати  ще  прудка  та  молода,
А  за  вікном  чудова  літня  днина,

А  в  хаті  піч,  вся  дихає  теплом,-
Свята  родинна  берегиня,
Віддячує  усім  вона  добром,
Де  в  хаті  мудра  господиня.

Ще  з  ночі  мати  замісила  хліб,
А  зранку  піч  добряче  протопила
Та  й  помолилась  щиро  від  душі  –
У  Бога  собі  помочі  просила.

Настав  момент  і  мати  відкриває  піч,
І  ширяться  скрізь  запахи  духмяні
Не  тільки  в  двір  –  на  цілий  білий  світ,
А  я  малий  в  тремтливому  чеканні.

Прекрасний  хліб  парує  на  столі,
Насичений  теплом  та  добротою  мами:
«Куштуй  же,  сину!  Всякий  хліб  святий.
Дай  Боже,  щоб  в  житті  він  завжди  був  із  нами…»

Вже  дещо  років  на  землі  прожив,
Та  буду  завжди  пам’ятати
Той  мамин  хліб  святий,  те  диво  з  див,
Що  у  дитинстві  доводилось  куштувати.

                                                 23-24.01.2014р.  Монтадо(Португалія)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476596
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.02.2014

МІЖ ДВОХ ВОГНІВ.

Живу    щодень  між  двох  вогнів,
Вже  так  до  смерті  мушу  жити.
Мабуть  в  житті  я  не  зумів
У  собі  щось  переробити.

Не  згасне  перший  мій  вогонь  –
Свята  любов  до  матері  й  рідні,
Чий  дотик  лагідних  долонь  
Колись  відчути  випало  мені.

Вогонь  мій  другий  не  погас  
До  матері  моїх  кровинок:
В  свій  час  з’єдналися  нараз
Наші  серця  з  двох  половинок.

Моя  любове,  схаменись  !
Дай  собі  сили  зрозуміти:
Для  мене  мама  є  свята  –
В  моєму  серці  буде  вічно  жити  !

Може  порадить  хтось  мені:
Як  далі  бути  й  що  робити  ?
Якщо  я  два  мої  вогні
Ніяк  не  в  силі  погасити.



                 30.09.-  01.10.2013р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452124
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.10.2013

БАЛАДА ПРО МУДРЕЦІВ.

 Зібрались  всього  світу  мудреці
Та    про  красу  заговорили,
Мов  воїни  з  мечами  у  руці,
Своє  доводили  щосили:

Краса  –  це  небо  голубе,
Де  зорі  світяться  так  ясно,
Світанок  росяний  пливе
І  днем  продовжується  вчасно.

У  квітах  вся  краса  земна,
Які  цвітуть  як  молодії  роки,
У  зелені  дібров,  які  весна  
Малює  фарбами,  що  тішать  око.

Краса  у  творчості  митців  –
Художників,  що  творять  дива;
І  кожен,  хто  торкнеться  їхніх  струн,
Стає  у  світі  більш  щасливим.

Краса  у  розумі  людському,
Що  набирається  з  роками,
Дається  важко,  через  втому,
Й  бере  початок  в  батька  й  мами.

Прекрасна  наша  матінка-Земля:
Степи  і  гори,  і  підводне  царство…
Сказав  один:  «Ще  слово  мовлю  я,
Моє  шановне  наймудріше  братство:

Ми  марно  сперечаємось  нараз,
Що  нам  вже  йде  із  рота  пінка,
Вся  істина  у  тому,  що  якраз
Найбільша  на  землі  краса  –  це  ЖІНКА  !».


                 24-26.07.2013р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2013

Я ЩЕ МАЛЕНЬКИЙ.

 Дорогому  внучаткові  Івасику  присвячую

Я  ще  маленький,  та  нічого,
Рости  я  буду  з  усіх  сил
І  стану  сильним  до  такого
Як  татко  Роман  –  богатир.

Дідусь  Володя  дасть  мені  коня,
Бабуся  Леся  дасть  нагайку
І  полечу  я  в  гори  навмання,
Де  старий  гуцул  курить  файку.*

Всі  полонини  обійду
Копитами  і  вшир,  і  ввись.
Своїй  мамусі  я  знайду
Чарівну  квітку  едельвейс.


_________
*  файка  (гуц.діалект)  –  люлька.




07.12.2010р.  Монтадо  (Португалія).
                                                 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428010
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2013

ДЛЯ ДОНІ ОЛІ.

Для  донечки  Олі  в  її  день  народження

В  день  серпневий  на  світанку
Прилетів  до  нас  лелека
І  залишив  подарунок,
Що  приніс  його  здалека.

В  ньому  дівчинка  маленька,
Що  вміщалася  в  долонях,
Ніжна,  мила  ще  й  біленька,  –
Дорогенька  наша  доня.

Час  збігає  швидко-швидко,
Й  постарів  вже  той  лелека,
І  його  вже  десь  не  видно,
Й  доня  виросла  велика.

Ми  з  країв  приокеанських
З  мамою  тебе  вітаєм,  –
Миру,  злагоди,  здоров’я,
Лиш  добра  тобі  бажаєм.

Щоб  в  душі  буяли  весни,
Й  добру  долю  ти  зустріла,
Наче  Мавка  й  Перелесник;
Й  на  землі  щасливо  жила.

Мама  і  тато.

                           
                                                         12-13.08.2008р.Монтадо(Португалія).                                                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428009
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2013

ГІМН "CASA do MUNDO".

[u]Російськомовний  варіант.[/u]

[i]Дружба  ведь  границ  не  знает
Дружба  всех  соединяет.[/i]



Под  крышей  общего  дома
Собрались  сегодня  вместе
В  стране,что  нам  всем  знакома,
О  дружбе  исполнить  песню.
Припев:   Звучит  на  весь  мир  наша  песня
Из  берегов  океана.
По  жизни  шагаем  мы  вместе
Судьбы  непростой  капитаны.

О  дружбе  среди  иммигрантов,
Что  душу  и  сердце  греет,
Где  много  разных  талантов
Расскрыться  возможность  имеет.
Припев:   Звучит  на  весь  мир  наша  песня
Из  берегов  океана.
По  жизни  шагаем  мы  вместе
Судьбы  непростой  капитаны.

Для  желтых,  чёрных  и  белых
Распахнуты  в  доме  все  двери.
Как  здорово  будет,если
Планета  споёт  эту  песню!
Припев:   Звучит  на  весь  мир  наша  песня
Из  берегов  океана.
По  жизни  шагаем  мы  вместе
Судьбы  непростой  капитаны.

Автор  музыки  –  ЮРИЙ  ГРИШЕЧКИН  (США).

Впервые  песня  прозвучала  в  г.Лиссабоне  07  января  2007г.

23.11.2006р.  Монтадо  (Португалія).
 
[u]Україномовний  варіант.[/u]

[i]Дружба  ведь  границ  не  знает,
Дружба  всех  соединяет.[/i]



Під  дахом  спільного  дому
Сьогодні  разом  зібрались
В  краю,  що  нам  всім  знайомий,
У  дружбі  серця  з’єднались.
Приспів: Лунає  у  світ  наша  пісня
Від  берегів  океану,
Пліч-о-пліч  крокуємо  тісно
Життя  ми,  свого,  капітани.

Про  дружбу  серед  емігрантів,
Що  душу  і  серце  гріє,
Де  здібних  «море»  талантів,
Де  кожен  багато-що  вміє.
Приспів: Лунає  у  світ  наша  пісня
Від  берегів  океану,
Пліч-о-пліч  крокуємо  тісно
Життя  ми,  свого,  капітани.

Для  жовтих,  білих  і  чорних
У  домі  нікому  не  тісно.
І  житиме  дружба,  відколи
Планета  підтримає  пісню!
Приспів: Лунає  у  світ  наша  пісня
Від  берегів  океану,
Пліч-о-пліч  крокуємо  тісно
Життя  ми,  свого,  капітани.

Автор  музики  –  ЮРІЙ  ГРИШЕЧКІН  (США).

Вперше  пісня  прозвучала  в  м.Лісабоні  07  січня  2007р.
 
23.11.2006р.  Монтадо  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426243
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 20.05.2013

ВІТАННЯ ВЧИТЕЛЯМ.

Вітання  вчителям  4-ї  школи  м.Коломиї
з  професійним  святом

Учительство  славне,  зі  святом  вітаю
І  зичу  здоров’я  на  многая  літ.
Великих  здобутків  у  праці  бажаю,
Хай  в  дружбі  міцніє  й  росте  шкільний  рід.

Щоб  вас  пам’ятали  і  кланялись  низько
І  діти  й  дорослі  у  ріднім  краю,
І  ставили  в  приклад,  а  в  зустрічах  близько
Хотіли  відкрити  вам  душу  свою.

Я  подумки  з  вами,  про  вас  пам’ятаю,
І  школа  зненацька  присниться  мені.
Із  місяця  в  місяць  міркую-гадаю:
Коли  ж  буде  зустріч  на  рідній  землі?

30.09.2002р.  м.Сетубал  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425671
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.05.2013

ПРИВІТАННЯ ВИПУСКНИКАМ.

Випускникам  11Б  класу  школи  №4
м.Коломиї  2002р.  присвячую

***
Вже  школа  промайнула,  мов  метелик
Над  зеленню  нескошених  лугів,
Лиш  спогад  тих  дитячих  літ  веселих
На  серці  ледь  тривожно  забринів.
             Там  були  ігри  і  забави,
             Там  –  щирі  пустощі,  не  злі,
             Й  ласкаво-теплий  погляд  мами,
             Мов  промінь  сонця  у  липневі  дні.
Щодня  нас  дзвоник  кликав  в  школу
Шукати  мудростей  наук,
Щоб  пізнавати  світ  навколо,
Та  працю  розуму  і  рук.
             Відчули  успіхи  й  невдачі,
             Були  і  радість,  і  печаль
             Як  не  виходили  задачі…
             Пройшло,  мов  казка,  все,  нажаль.
Тепер  ми  стоїмо  на  роздоріжжі:
Відкрито  перед  нами  сто  доріг.
Нам  треба  користь  принести  Вітчизні
І  не  забути  батьківський  поріг.    
             У  кожного  своя  стежина  й  доля.
             І  де  б  наш  парус  не  заплив,
             Ми  будем  пам’ятать  четверту  школу,
             Та  наших  старших  друзів-вчителів.
То  ж  будем  вирушати  у  дорогу.
Ви  побажайте  нам  добра,
Долати  труднощі,  перенести  тривоги…
Ти,  школо,  не  сумуй,  а  нам  –  пора!

Вересень-жовтень  2001р.  м.Сетубал  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425669
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.05.2013

Колективу "КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ".

Наталії  Сумській  та  колективу  редакції  
«Ключовий  момент»  присвячую

Людськії  долі  вкрай  різноманітні:
Складніші  для  одних,  для  інших  –  більш  привітні,
У  кожної  людини  достеменно
В  житті  бувають  ключові  моменти.

У  вир  летять  неспокоєм  роки  –
Були  ми  діти,  а  тепер  –  батьки.
На  помилках  та  успіхах,  у  зустрічах  й  розлуках
Ми  пізнаєм  ази  життєвої  науки.

Настала  добра  враз  хвилина
Й  знайшлося  місце  в  серці  сина
Для  батька,  що  на  довгі  роки
Подавсь  у  мандри  в  світ  широкий.

Збігають  роки  молодії
І  несподівано  в  Росії
Сестра  знайшлася  рідна  й  близька,
Що  розлучилися  в  колисці.

Роками  сумніви  точились:  «?»
Вкраїнські  корені  відкрились;
І  залічив  сердечну  рану
Вже  літній  італієць  із  Мілану.

Тут,  на  студійному  помості
Зійшлися  друзі  давні  в  гості…
Гора  не  сходиться  з  горою,
Та  долі  усміхаються  порою.

До  людей  проявляє  турботу,
Постійну  має  клопітку  роботу,
На  «Інтері»  працює  здавна
Бригада  журналістів  славна.

З  екрану  дивиться  привітна,
Розумна  та  красива  жінка,
Бажає  всім  вона  добра,
Людського  справжнього  тепла.

Сама  в  програмі  неодмінно
Психолог  й  дипломат  відмінний,
Завжди  душею  щира  і  близька,
Ведуча  передачі  –  Наталія  Сумська.

Усім  творцям  відомої  програми,
Що  заліковує  душевні  рани,
Від  багатьох  людей  бажаю  щиро
Здоров’я,  успіхів,  добра  та  миру.


09-11.12.2007р.  Монтадо  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424234
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.05.2013

ВСТРЕЧА С "ХОХЛУШКОЙ".

Делать  людям  хорошее  –
Хорошеть  самому.
(Л.Татьяничева).

На  площади  центральной
В  столице  португальской
«Хохлушку»  встретил  милую
В  день  солнечный  январский.

Краса  и  обояние
Расстроили  сознание,
Поэтому  при  встрече
Я  потерял  дар  речи.

Моё  очарование  –
Прекрасное  создание,
Мне  руку  протянула
И  мило  улыбнулась.

Не  то,  чтобы  стесняясь,
А  нежным  взором  добрых  глаз
Сказала,  извиняясь:
«Простите,  не  узнала  Вас».

Минуту-две  потом
Я  чуть  бодрее  стал,
С  большим-большим  трудом  
Слов  несколько  «связал».

Когда-то  мы  уже  встречались
Средь  иммигрантской  суеты,
Но  вы,  наверно,  догадались,
Что  с  ней  мы  не  были  на  «ты».



Она  –  известная  персона,
Любимица  простых  трудяг
Среди  приезжего  народа
Из  стран  восточных  –  это  так!

Её  душа  горит  желаньем
Дарить  добро  всему  народу.
Она  для  блага  иммигрантов
Готова  вся  «в  огонь  и  в  воду».

Она  не  любит  слова  «лень»,
Ей  кучу  дел  надо  решать,
Всегда  в  бегах,  на  каждый  день
В  неё  проблем  по  сорок  пять.

Она  –  звезда,  каких  не  густо,  –
Их  единицы  по  стране.
Иной  раз  день  сбегает  пусто,
Но  этот  –  помниться  уж  мне.

Приятно  было  с  ней  общаться  –
Летели  мысли,  как  стрела,
Но  суждено  было  расстаться  –
Спешила  снова  по  делам…

Вам  скажу,  что  та  подружка,
Перед  кем  я  оробел,
Она  вовсе  не  хохлушка,
Она  –  АННА  ИЗАБЕЛ.


27.01.2006р.  Монтадо  (Португалія).

 КОМЕНТАР    ДО    НАПИСАНОГО.

Річ  у  тім,  що  Анна  Ізабел    Феррейра  (португальська  журналістка),  про  яку  йдеться  в  рядках,  навчаючись  у  Києві,  проявляла  риси  (в  зовнішно-  сті  та  в  поведінці),  дещо  схожі  з  українками.  За  що  друзі  по  навчанню  називали  її  словом    "хохлушка",  вкладаючи  в  його  зміст  тільки  добре,    нічого  поганого,  образливого  та  зневажливого.  В  розмовах-спогадах  про    свої  студентські  роки  вона  розповідала  мені  про  це.  Так  в  моїх  рядках      появилось  добре  і  не  образливе  слово    "хохлушка".        АВТОР.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424230
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 12.05.2013

ОДА СЕТУБАЛУ.

Вдруг  побываете  в  Иберии
Денёк-другой  иль  много  лет,
То  в  этой  солнечной  империи
Вы  не  забудьте  мой  совет:

Не  надрывайтесь  так  надмерно  –
Усталость  Вам  пойдет  на  убыль,
А  посетите  непременно
Хороший  городок  Сетубал.

Ночной  причал  в  огнях  сияет,
Теплоходов  высокие  трубы,
Попутного  ветра  желает
Портовый  Вам  город  Сетубал.

Когда  Вы  приехали  с  «леште»,  –*
Согреет  теплом,  будто  шуба,
Заботливо  встретит  всех  вместе
Ласковый  город  Сетубал.

Здесь  пиво  пьётся  по-другому,
Вкуснее  пицца  где  кафе  «Сентрал».
Вас  угостит  и  друга,  и  знакомую
Гостеприимный  Сетубал.

Здесь  в  небе  солнышко  резвиться,
Душа  стремиться  вся  туда,
Талантам  где  простор  развиться,
В  красивый  город  Сетубал.

С  друзьями  в  праздники  пойдёте
В  разнообразный  карнавал,
Вы  обязательно  поймёте,
Какой  чудесный  Сетубал.


Футбол  обожают  настолько
Й  «Викторию-клуб  де  Сетубал»,
Известен  в  стране  и  не  только
Город  спортивный  Сетубал.

Сияют  молодые  лица,
Целуются  кто-где  попал.
Здесь  можно  запросто  влюбиться,
О,  милый,  нежный  Сетубал.

Земли  португальской  крупица
Вас  ошарашит  наповал,
Теплом  и  добротой  искриться
Особый  город  Сетубал.

Кто  раз  глазком  сюда  заглянет,
Тогда  считай:  ты  здесь  «пропал»,
Тебя  сюда  магнитом  тянет
Во  славный  город  Сетубал.

Душа  изнывает  уж  вовсе,
Мечтаю  всегда  и  покуда:
Приеду  –  вернусь,  пускай  гостем,
В  родной  почти  город  Сетубал.
______
*с    «леште»  –  зі  сходу.

16.01.2007р.  Монтадо  (Португалія).
 
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423242
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 06.05.2013

ВЕЧІРНІЙ РЕЙС.

«Делать  людям  хорошее  –
хорошеть  самому».
(Л.Татьяничева)

1.
День  закінчувався.
Передвечірні  поїзди  вже  відправились.  Для  того,  щоб  добратись  до  райцентру,  треба  було  чекати  поїзда,  який  відправлявся  пізно  вночі.  Ганна  Іванівна  вийшла  на  привок  –  зальну  площу  шукати  якогось  транспорту,  найбільше  споді  –  ваючись  на  автобус  чи  таксі.
Біля  зупинки  таксі  вже  зібралось  чимало  людей,  черга  виросла  величенька.
Більше  сорока  хвилин  простояла  Ганна  Іванівна,  а  бажана  поїздка  затягувалась.  Надворі  вже  добре  стемніло  і  в  місті  включили  нічне  освітлення.  Жінка  почала  непокоїтись.  І  ще,  як  на  лихо,  ніхто  з  тих  пасажирів,  що  стояли  поруч,  не  їхали  в  тому  ж  напрямку,  що  й  вона.  І  тут  ненароком,  немовби  з-під  землі,  прямо  біля  її  ніг  пригальмувала  світлозелена  «Волга».
– Добрий  вечір,  –  привітався  водій.  Сідайте,  будь  ласка,  в  машину.  Мені  саме  їхати  до  Коломиї,  то  я  Вас  можу  підвезти.
– Я  б  із  задоволенням,  –  сказала  жінка.  Але  сама  одна  я  не  поїду.  Та  й  грошей  мені  не  вистачить,  щоб  оплатити  за  чотирьох  пасажирів  вартість  проїзду  туди  і  назад…
– Мені  все  одно  їхати  до  Коломиї  потрібно  в  парк.  На  «чай»  я  не  беру.  Оплатите  по  лічильнику.
– Коли  вже  так,  то  я  згодна,  –  не  без  вагань  сказала.
Автомобіль  круто  розвернувся  по  бруківці,  якою  була  вимощена  площа  і,  збільшуючи  швидкість,  вирушив  за  місто.
Виїхали  за  міську  зону.  Обабіч  дороги  високою  стіною  стояли  два  рівні  ряди  дерев,  немов  стрій  почесної  варти.  Перед  цими,  здається,  зовсім  далекими  двома  людьми  пропливали  вогники  зустрічного  транспорту.  «Нарешті  вже  доберусь  до  дому»  –  подумки  говорила  про  себе  Ганна  Іванівна.
Хвилин  п’ятнадцять  їхали  мовчки.  Розмова  між  ними  зав’язалась  невимушено,  ніби  випадково.  Говорили  на  різні  теми:  жалілись  на  погану  погоду,  згадали  про  будівництво  нового  заводу  в  районному  центрі,  про  молоді  робітничі  руки,  про  школу…
На  хвилину  –  другу  обоє  замовкли.  Кожен  думав  про  своє,  кожен  з  них  згадав  щось  приємне  і  хороше…
І  тут  раптом  водій  рішуче  запитав:
– Ганно  Іванівно,  невже  Ви  ще  досі  мене  не  впізнали?
Жінка  здивовано  глянула  на  нього:
– Ні!?…  Тільки  й  вимовила,  а  в  голові  почали  крутитись  з  шаленою  швидкістю  думки,  старалась  хоч  приблизно  згадати  обставини,  де  могла  бачити  цю  людину.  Але  її  намагання  були  марними.  Водій  ще  раз  мовчки  запитально  глянув  на  жінку.  
– Ні,  ні,  вибачте,  не  знаю,  –  зніяковіла.
Він,  притримуючи  однією  рукою  кермо,  дістав  з  нагрудної    кишені  паспорта,  подав.
– Прошу…
– Миколо?!  –  Радісно,  від  несподіванки,  ще  не  до  кінця  вірячи,  вигукнула.  Невже  так  сильно  змінився,  змужнів,  адже  скільки  літ  пройшло.  

2.
Їй  нараз  пригадалось  мальовниче  буковинське  село,  куди  ще  зовсім  молодою  вчителькою  приїхала  за  направлен  ням  працювати  в  школу.  В  цій  школі  працювала  порівняно  недовго,  до  десятка  літ.  Потім  переїхала  за  сімейними  обставинами  в  інше  місце.  Але  часточка  її  душі  тут  залишилася.  Залишилася  вона  в  її  учнях.  Микола  навчався  в  тому  класі,  де  вона  була  класним  керівником.  Він  був  не  те,  щоб  відмінником,  але  до  навчання  відносився  серйозно  і  в  класі  його  поважали.  І  ще  навчився  він  від  своєї  вчительки  –  це  доброти  та  чуйності  до  людей.  «Старайтесь  робити  людям  добро  і  не  чекайте  за  це  винагороди»  –  так  він  засвоїв  її  головну  настанову.

3.
Тепер  в  кабіні  велася  жвава  захоплююча  розмова  між  двома  вже  цілком  дорослими  і  поважними  людьми.  Ганна  Іванівна  цікавилась  роботою,  сім’єю,  однокласниками  Миколи.  А  він  намагався  збагнути  до  глибин  принципи  життя  цієї  дорогої  його  серцю  людини.
Доїхала  Ганна  Іванівна  не  тільки  до  райцентру,  а  навіть  до  свого  будинку.  Довго  ще  світило  світло  в  її  вікнах.
Як  виявилось,ніякого  спеціального  маршруту  в  Миколи  до  Коломиї  не  було.  Побачивши  Ганну  Іванівну  (а  він  її  без  вагань  впізнав  відразу),  швидко  переоформив  свої  маршрутні  документи  саме  до  цього  міста,  щоб  допомогти  їй  добратись  до  дому,  а  точніше,  щоб  зробити  добру  справу  для  близької  серцю  людини.  
Це  було  щирою  подякою  учня  своїй  дорогій  вчительці,  яка  посіяла  в  його  душі  зерна  розумного,  доброго,  вічного  і  які  дали  буйні  сходи.
Повертався  Микола  назад  пізно,  але  на  серці  було  легко  і  хвилююче  радісно.




Листопад  1982р.  м.Коломия.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423241
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.05.2013

В ЧУЖИНУ ПОДАЛИСЬ ДОЧКИ ТА СИНИ.

На  світі  було,  є  і  буде  чимало  видатних  людей  –  артистів,  поетів,  винахідників,  політиків,  бізнесменів  і,  навіть,  кримінальних  авторитетів.  Про  них  пишуть  книги,  знімають  кінофільми,  створюють  радіо-  і  телепередачі  тощо.  Але  більшість  із  нас  –  це  прості,  звичайні  люди,  які  нічим  особливим  не  здивували  світ,  але  живуть  і  працюють,  і  роблять  багато  добрих  справ  для  себе  і  для  інших.  Про  таких  людей  я  хочу  повести  мову.
Микола  і  Наталя  Прокопенки  –  звичайна  українська  сім’я.  В  2001  році  вони  залишили  на  Україні  свою  рідну  Вінницю  і  двох  чарівних  донечок  і  подалися  в  далеку  і  невідому  Португалію:  треба  було  допомогти  своїй  сім’ї  та  рідним.

В  чужину  подались  доньки  і  сини,
Залишали  тяжко  рідний  край  вони,
Рідну  Україну,  близьких  край  дороги,
Свої  обереги  –  хатини  й  пороги.
Вдома  залишились  діти  їх  маленькі,
Та  в  думках  й  тривозі  –  їх  батьки  старенькі,
Що  жили  й  раділи  дітям  та  онукам,
А  в  старшому  віці  відчули  ще  муки…
Збігають  роки  на  чужині,  немов  вода  на  бистрині,
Летять  в  каналах  телефонних  слова  хвилюючі  й  сумні,
Й  зростають  непомітно  діти,  а  поки
Не  всі  старі  батьки  витримують  роки…
Українець  здавна  мусив  тяжко  заробляти  –
Вже  судилось  предкам  нашим  океан  долати…
Тепер  нове  покоління  блукає  по  світу,
І  минають  на  чужині  і  весни,  і  літа.
Україно!  Вже  коли  той  час  настане,
Що  зле  й  лихе  в  тебе  жити  перестане?
Й  ми  охоче  залишимо  далекі  дороги,
На  світанку  повернемось  на  свої  пороги…




Допоки  наші  політики  б’ються  за  владу  та  чиновницькі  крісла,  нам  доводиться  жити  і  працювати  не  на  своїй  землі.
Вперше  з  Миколою  і  Наталією  –  чесними,  працьовитими,  щирими  і  добрими  людьми,  ми  зустрілися  наприкінці  2001  року  в  Сетубалі.  Це  був  досить  складний  час,  коли  зустрічі  та  знайомства  з  нашими  земляками  були  не  завжди  безпечними.  Але  в  душах  цих  людей,  мов  на  рентгенівській  плівці,  просвічувалось  тільки  світле  й  нічого  поганого.  І  я  вдячний  долі,  що  звела  мене  з  ними.  
Зараз  вони  живуть  і  працюють  в  промисловій  зоні  Мітрена,  що  в  передмісті    Сетубала.  Микола  вже  більше  п’яти  років  працює  водієм  автонавантажувача  на  фабриці  мінеральних  добрив  «Adubos  Deiba».  Єдиний  із  емігрантів  «де  леште»,  він  зарекомендував  себе  порядним  українським  громадянином,  який  гідно  доказує  працьовитість  і  добродушність  українського  народу.  Він  добре  знає  свою  роботу,  може  завжди  допомогти  і  порадити  іншим.  З  його  думкою  рахується  інженер  фабрики,  керівники  середньої  ланки.
Хочу  зазначити,  що  патрон  фабрики  –  іспанець  Рауль,  допоміг  облаштувати  безплатне  житло  для  цієї  сім’ї.  Для  поганих  і  ледачих  працівників  нічого  подібного  не  роблять,  тим  паче  для  іноземців.  Нашого  земляка  поважають,  цінують,  йому  довіряють.
Микола  «випив»  велику  чарку  горя  ще  в  юному  віці  –  в  11  років  залишився  повним  сиротою  з  п’ятирічною  сестричкою.  Навчався  хлопець  в  школі  на  «відмінно».  Все,  чого  досягав  у  житті,  досягав  самотужки,  своїм  розумом  і  своїми  руками.  Наталя  теж  виросла  в  трудолюбивій  сім’ї.  До  від’їзду  в  Португалію  працювала  молодшим  медпрацівником  у  лікарні.
Сім’я  Прокопенків  дружна,  працьовита.  В  ній  панують  злагода,  любов  та  спокій,  а  також  велика  турбота  один  про  одного.
Микола  і  Наталя  дуже  товариські.  Хоча  круг  спілкування  не  широкий,  сім’я  спочатку  жила  на  будові,  тепер  –  на  території  фабрики,  та  з  українцями  у  них  справжня  дружба.  Добрі,  дружні  контакти  налагоджені  з  португальцями.  І  серед  них  є  цікаві  люди.  Як,  наприклад,  португальський  фотокореспондент  Луїш.  Він  вивчив  деякі  українські  пісні,  гарно  їх  наспівує,  хоча  не  завжди  розуміє,  про  що  співає.  Його  обізнаності  про  нашу  країну  можна  позаздрити.  А  ось  Пауло,  спілкуючись  з  Миколою,  зауважив,  що  в  нашій  країні  багато  розумних  освічених  людей  і  це  дуже  добре.  А  у  Португалії  

молоді  люди  не  хочуть  продовжувати  освіту,  набуваючи    спеціальностей,  хоча  мають  для  цього  можливості.
Ряд  португальців  хочуть  приїхати  до  України,  побачити  цю  країну,  побігати  по  свіжому  снігу  чи  покататися  на  лижах,  помилуватися  українською  природою  та  привабливістю  українських  красунь…
Патрон  Миколи  Рауль  –  людина  ще  молодого  віку.  Він  дбає  не  тільки  про  виробничий  процес,  але  й  про  дозвілля  працівників  фабрики.  Він  організовує  людей  на  різного  роду  поїздки,  масові  культурні  заходи,  товариські  зустрічі.  Сім’я  Прокопенків  завжди  бажана  і  шанована  в  португальському  колективі.  Вони  відвідали  багато  цікавих  місць  Португалії,  про  що  свідчать  товсті  фотоальбоми  та  кінострічки.  Як  би  складно  не  було,  життя  іде,  і  треба  кожен  день  наповнювати  цікавим  і  добрим  змістом,  бо  назад  цей  день  не  повернеться  ніколи.  Прокопенки  завжди  бувають  на  заходах  та  дійствах,  які  проводить  українська  громада  в  зоні  Сетубала  чи  Лісабона.
Наталя  зараз  працює  неподалік  фабрики  на  підприємстві  по  сортуванню  і  переробці    вторинної  сировини.  Раніше  вона  працювала  в  приватному  аграрному  секторі,  де  робота  була  важкою,  виснажливою,  низькооплачуваною.  Тодішній  патрон  часто  скаржився  на  погану  реалізацію  вирощеної  продукції,  що  відбивалося  на  зарплатні    працівників.  А  колектив  був  не  надто  дружний.  Наталі  часто  доводилось  переробляти,  а  отримувала  вона  менше,  ніж  португальські  колеги.  Та  ще  й  добиратися  на  роботу  потрібно  було  далеко.
В  Україні  існує  думка  про  високі    й  легкі  заробітки  українців  у  Португалії.  Це  відчула  сім’я  Прокопенків,  коли  побувала  у  відпустці.  На  запитання  земляків  Микола  відповідав  скептично:  «Я  гроші  загрібаю  лопатою,  але  лопата  дуже  важка  попалася  і  руки  від  неї  в  мозолях  та  порепані».
Якими  б  заробітки  не  були,  вони  ніколи  не  зможуть  замінити    найдорожчих,  найрідніших,  що  залишилися  в  Україні  –  наших  дітей.  Наталя,  як  кожна  жінка  і  мати,  щиро  сумує:  «Найкращі  роки  молодості,  коли  діти  ростуть  і    хочуть  батьків,  ми  проводимо  тут.  А  потім,  як  час  пробіжить,  діти  підростуть  і  будуть  думати  про  свої  особисті  проблеми»…

В  спокійній  душевній  розмові  за  чашкою  кави  в  невеликій    таверні  Сетубала  вимальовується  картина  емігрантського  життя.  Думки  цієї  сім’ї  знаходять  відгук  у  моїй  душі:  «Ми    поважаємо  Португалію,  вдячні  їй  за  підтримку  та  допомогу.  Але  серцем  і  душею  ми  там,  в  Україні.  Яким  би  проблематичним  не  було  життя  в  ній.  Там  наші  діти,  рідні  і  близькі,  наш  дім  і  наша  сім’я».
Пишу  ці  рядки  з  теплотою  та  великою  повагою  до  цієї  сім’ї.  Хочу,  щоб  їм  добре  жилося  у  цьому  світі  білому.  Бажаю  їм  здоров’я,  плідної  та  вдалої  праці  на  португальській  землі  і  радісного  повернення  додому.
Щасти  вам,  Миколо  і  Наталю!




Вересень  2007р.  Монтадо  (Португалія).
           
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422903
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2013

ХЛІБОРОБСЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ.

(Штрихи  до  портрета  однієї
української  сім’ї  в  Португалії)

1.
Вперше  Василь  ступив  на  португальську  землю  в  середині  листопада  2000  року.
День  тоді  видався  прохолодний  і  дощовий.  В  душі  у  Василя  закралось  якесь  не  зовсім  зрозуміле  хвилювання  від  побаченого  і  думкою  про  майбутнє.  Адже  їхав  молодий  український  хлібороб  з  буковинського  села  в  далекий,  ще  незнаний  світ  з  надією  знайти  добру  роботу  ближче  до  своїх  знань  і  здібностей.  Тривожний  сумнів  дещо  розвіяв  двоюрідний  брат,  який  щиро  зустрів  Василя,  дав  притулок,  допоміг  в  пошуках  роботи.
Сільський  хлопець,  який  змалечку  привик  до  праці,  освоював  роботу  досить  швидко.  У  ньому  бачили  сумлінного,  серйозного  працівника.  Вдень  Василь  працював,  а  ввечері  самотужки  вперто  і  наполегливо  вивчав  португальську  мову.  Він  розумів,  що  це  йому  буде  потрібно  тут,  на  цій  землі.  На  перших  порах  перебування  в  Португалії  Василь  зазнав  багато  різних  труднощів,  як  і  до  речі,  більшість  наших  земляків,  але  інтуїція  підказувала  не  здаватися.  І  ось,  одного  разу,  зовсім  випадково,  доля  звела  його  з  теперішнім  патроном-аграрієм  Мануелом  Франсішко  Лая,  який  обробляє  землю,  вирощує  сільськогосподарську  продукцію  і  продає  її.  Спочатку  була  робота  тимчасова,  де  Василь  показав  свою  працелюбність,  вміння  працювати  з  технікою,  добросовісне  виконання  роботи.  Португальцеві  це  сподобалось  і  він  запропонував  перейти  до  нього  на  постійну  роботу.  Василь  пропозицію  прийняв,  адже  цю  роботу  він  знав  ще  з  дитинства.  Батько  Василя  все  своє  життя  пропрацював  в  колгоспі  механізатором,  то  і  синові  прищепив  любов  до  сільськогосподарської  праці.  Василь  в  розмові  згадує:  «Техніку  я  люблю  з  дитинства.  Пам’ятаю,  як  батько  вчив  мене  азів  механізаторського  ремесла.  До  армії  я  вже  вільно  працював  на  тракторі,  а  після  повернення  продовжив  цю  роботу».
Василь  знайшов  тут,  на  чужині,  своє  покликання  хлібороба.  Адже  працює  він  в  Мануела  Лая  (с.Понтіш,  неподалік  від  м.Сетубал)  вже  скоро  3  роки  і  нарікань  як  з  боку  Василя,  так  і  з  боку  патрона  

немає.  Стосунки  склалися  добрі.  Життя  вже  дещо  навчило  Василя  поводження  з  землею,  він  любить  цю  роботу  і  віддається  їй  з  душею.

2.
В  кінці  2001  року  до  Василя  приїхала  його  дружина  Мар’яна,  яка  теж  пішла  працювати  разом  з  чоловіком  до  М.Лая.  Вона  займається  вирощуванням  овочів  в  теплицях,  працює  на  збиранні  моркви,  капусти,  картоплі,  перцю,  бобових  культур,  а  також  підготовляє  готову  продукцію  до  відправки  споживачам.  
Для  молодої  жінки  та  матері  часом  буває  виснажливою  багатогодинна  робота  на  полі  в  спеку  чи  в  дощ,  але  Мар’яна  тепер  вже  більше  оптимістична  тому,  що  зараз  вся  сім’я  Ілюків,  а  це  –  Василь,  Мар’яна  і  чотирирічний  син  Георгій,  вже  всі  разом,  тут  в  Португалії.  А  раніше,  як  згадує  Мар’яна,  не  одну  ніч  проплакала  в  подушку,  думаючи  як  росте  маленький  син,  який  залишився  вдома  з  бабусею,  і  батька-матір  він  знав  заочно,  бачив  їх  лише  на  фотографіях  і  зрідка  чув  голос  по  телефону.  Хоч  клопотів  сімейних  в  Мар’яни  тепер  добавилось,  але  разом  із  сім’єю  веселіше  і  на  чужині.
В  сім’ї  Ілюків  панує  злагода  і  любов.  Василь,  як  чоловік  і  як  батько,  завжди  є  опорою  для  Мар’яни  і  маленького  Георгія.  До  речі  сказати,  що  Василь  не  любить  заглядати  в  чарку,  як  це  роблять  деякі  наші  земляки,  які  «відірвались  від  рідних  берегів  і  пустились  за  течією».Хай  це  буде  повчальним  для  них,  бо  тут,  на  чужині,  це  відчувається  гостріше,  як  вдома.  Людей  женуть  сюди  матеріальні  нестатки,  а  не  проблеми  «розслаблятись».

3.
Стосунки  між  патроном  Мануелом  Лая  і  сім’єю  Ілюків  склалися  дуже  добрі,  як  по  португальських  мірках  таке  рідко  буває.  Сеньйору  Мануелу  поталанило  на  роботящих  українських  емігрантів,  які  вміють  добре  працювати,  знають  і  розуміють  працю.  Василь  з  роду  потомственних  хліборобів  став  не  замінимою  опорою  для  патрона.  Він  не  тільки  добре  справляється  з  сільськогосподарською  технікою,але  і  виконує  допоміжні  роботи  в  господарстві:  проводить  полив  агрокультур,  доставляє  вирощену  продукцію  на  бази  і  торгівельні  установи,  допомагає  на  вечірньому  базарі  тощо.


Мар’яна  жартує,  що  тут,біля  чоловіка,освоює  професію  механізатора  і  після  повернення  на  рідну  землю  зможе  управляти  трактором  не  гірше,  як  Паша  Ангеліна.
Працюючи  тривалий  час  в  Мануела  Лая,  сім’я  Ілюків,  безумовно,  збагачується  аграрним  досвідом  і  повернувшись  згодом  на  Україну,  зможе  серйозно  продовжити  аграрну  справу  на  більш  високому  європейському  рівні,  якщо  цьому  буде  сприяти  політика  нашої  держави.  Тому  позиція  цієї  сім’ї  –  це  віддати  в  день  виборів  Президента  України  свої  голоси  за  сильного,  мудрого,  серйозного  кандидата,  який  буде  керуватись  загальнонародними  інтересами.
Щасти  вам  Василю,  Мар’яно  і  маленький  Георгію.


Червень  –  липень  2004р.  м.Сетубал  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422899
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.05.2013

КУРОЧЧИН ІВАСЬ.

КУРОЧЧИН  ІВАСЬ
(Оповідання  –  бувальщина)

В  одному  селі  на  Прикарпатті  живе  старенька  одинока  жінка.  Звати  її  Марія.  Сама  вона  маленького  росту  і  тембр  звучання  її  голосу  дещо  вищий,  ніж  в  інших  людей.  Із-за  цих  особливостей  односельці  її  називають  Марія-Курочка,неначе  маленька  курка.  Так  і  говорять,  наприклад:  «Зустрів  Марію-Курочку…».  Марія  живе  скромно,  але  до  людей  завжди  доброзичлива.
Був  в  Марії  єдиний  син  Івась.  Він  був  невисокий  на  зріст  і  його  теж  називали  «Куроччин  Івась».  Івась  маленьким  залишився  без  батька.  Тому  Марія  всю  душу  вкладала  в  виховання  сина.  Він  ріс  слухняною,  скромною  дитиною,  не  знав  зазнайства,  не  був  забіякою  чи  задерикуватим.  З  однолітками  був  товариський.  Завжди  знав  допомогти  матері  по  господарству.  В  школі  Івась  вчився  старанно,  сумлінно  долав  все  самотужки,  адже  мама  була  малограмотною  і  допомоги  від  неї  він  не  міг  мати.
Час  ішов.  Івась  підростав.  Марія  тішилась  успіхами  сина.  Коли  закінчив  відмінно  школу,  то  поступив  навчатися  в  медичний  заклад  без  всяких  грошей  та  знайомств,  що  для  Марії  було  не  під  силу.  Тоді  ще  навчання  було  безплатне  і  викладачі  звертали  увагу  на  здібних  дітей.
Івась  вивчився  на  лікаря  і  почав  працювати  в  курортному  гірському  селищі  сусіднього  району.  До  Марії  навідувався  часто,  турбувався  про  неї,  завжди  допомагав.  Хоча  він  вже  став  дорослим,  та  для  матері  все  залишався  Івасем,  а  для  односельчан  –  Куроччиним  Івасем.
Марія  ділилася  з  односельцями  успіхами  сина,  якого  поважали  за  сумлінну  роботу,  за  скромність.  З  часом  Івась  заслужив  авторитет  і  повагу  серед  жителів  гірського  селища,  де  вже  працював  провідним  лікарем.  
Там  же,  в  селищі,  знайшов  свою  долю  –  одружився  і  став    постійним  його  жителем.  Згодом  в  молодої  сім’ї  на  світ  появилася  маленька  донечка  –  Оксанка.  Раділи  всі,  раділа  і  бабуся  –  Марія-Курочка.
В  останнє  п’ятнадцятиріччя  минулого  століття,  коли  в  нашій  країні  вирували  всілякі  зміни,  доля  підкинула  Івасеві,  як  здібному  спеціалісту,  роботу,  яка  могла  принести  в  його  сім’ю  більший  достаток  і  матеріальну  підтримку.  Йому  випала  можливість  працювати  лікарем  на  великому  торговому  судні.  Івась  погодився.
Минали  довгі  місяці  далеких  мандрів  Івася  по  морях  і  океанах  та  різних  країнах.  Його  повернення  чекали  молода  дружина,  маленька  донечка  Оксанка  і  в  селі  –  старенька  мати  Марія-Курочка.  
І  от  настав  час  першої  відпустки  Івася.Радостям  зустрічі  не  було  меж.  Відпустка  минула  дуже  швидко  і  знову  –  далекі  мандрівки.  Багато  різних  країн  об’їздив  Івась  із  командою  свого  судна.  Багато  побачив  і,  звичайно,  дещо  заробив  грошей.  Морякам  платили  американськими  доларами,  які  Івась    пересилав  чи  передавав  додому.  В  банках  тоді  ще  валютні  рахунки    простим  смертним  не  відкривали,  тому  дружина  гроші  зберігала  вдома.
Нарешті  настав  час  Івасевого  повернення.  Він  знову  приступив  до  своєї    попередньої  лікарської  роботи.  Здавалося  би,  чого  ще  треба,  все  ніби  добре,  тільки  жити.  Але  крім  добрих  людей  на  цьому  білому  світі  є  ще  багато  і  поганих,  недобрих,  злих.  Знайшлися  і  тут  жорстокі  нелюди,  які  довідались  про  Івасеве  повернення  і  зароблені  гроші.
Одного  осіннього  вечора  під  виглядом  давніх  знайомих  вони  зайшли  в  дім  Івася,  забравши  в  нього  життя  і  зароблені  ним  американські  долари.  Залишилася  вдовою  молода  дружина  і  осиротіла  маленька  Оксанка,  а  також  велике  горе  спіткало  стару  одиноку  жінку  –  Марію-Курочку.  Хоронили  Івася  всім  селищем…
Згодом  Марія  упросила  невістку  перезахоронити  тіло  Івася  в  рідному  селі.  Кожного  дня  односельці  могли  бачити,  як  біля  свіжої  могили  сидить  годинами  невелика  постать  жінки  в  чорному.  Це  Марія-Курочка  приходить  до  свого  сина  Івася,  щоб  наговоритися  з  ним.
Тепер  Марія  вже  не  може  кожного  дня  бути  на  могилі  свого  сина,  але  навідується  туди  часто…
Пишу  ці  рядки  з  тривогою  про  те,  що  багато  наших  земляків  важко  заробляють  гроші  на  чужині  –  в  Португалії,  Іспанії,  Італії,  інших  країнах,  щоб  матеріально  допомогти  своїм  сім’ям,  рідним  і  близьким.
Але  зло  і  жорстокість  живучі.  Багато  ще  є  злих  нелюдів,  які  не  зупиняються  ні  перед  чим,  щоб  цими  грішми  скористатися…

21-22.09.2005р.  Монтадо  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422634
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2013

МОВО МОЯ, СОЛОВ'ЇНА.

Для  програми  радіо  «Mais».
Для  газети  «Міст».

На  початку  листопада  2004р.  в  клубі  українців  в  місті  Сетубал  готувався  вечір  української  мови,  писемності  та  культури.  Один  із  засновників  клубу  і  організатор  цього  вечора  Віталій  Михайлів  запропонував  мені  поділитись  деякими  міркуваннями  про  дану  проблему,  але  трагічні  події  7  листопада  2004р.  змусили  відмінити  це  міроприємство.  Клуб  був  закритий  і  ні  про  який  вечір  не  могло  бути  і  мови.
У  розмові  з  моїм  приятелем  –  Михайлом  Коцюбанським  –  редактором  україномовної  сторінки  радіо  «Mais»,  ми  ще  раз  торкнулися  цієї  теми.  Тому  зараз  мої  невеликі  міркування  щодо  тематики  згаданого  вечора.

МОВО  МОЯ,  СОЛОВ’ЇНА

Хай  на  мене  не  образяться  росіяни,  молдавани  та  інші  емігранти,  а  віднесуться  з  розумінням  до  цього,  але  мої  думки  будуть  стосуватися  проблем  української  мови.  В  нас,  на  Україні,  жартують,  що  кожна  свиня  своє  болото  хвалить.  То  ж  нехай  я  буду  тією  «свинею»,  але  все-таки  моє  «болото»  найкраще.

Ти  –  щедрий  дар  мого  народу,
Ти  –  наше  диво  калинове,
Слов’янського  перлина  роду,
Співуча  українська  мово.

Дитині  в  душу  западала
Та  пісня  мами  колискова,
А  згодом  на  весь  світ  звучала
Співуча  українська  мова.

Тебе  терзали,  насміхались
І  зневажали  твоє  слово,
А  ти  міцніла,  гартувалась,
Співуча  українська  мово.

Комусь  на  нашій  Україні  
Не  до  вподоби  твоє  слово
І  твоя  пісня  барвінкова,
Співуча  українська  мово.

Ти  –  мелодійна  й  писанкова,
Ти  –  Боже  надбання  чудове.
Живи  і  квітни  веселково,
Співуча  українська  мово!

Дійсно,  наша  мова  гарна.
Мова  –  це  культурне  надбання  кожного  народу,  це  його  інтелектуальний  рівень.  Ви  знаєте,  кожна  народність,  кожен  етнос    спілкується  по-своєму.  Комусь  вистачає  для  спілкування  диких  окриків  та  вигуків  (я  маю  на  увазі  дикі  індійські  племена);  хтось  говорить  не  своєю  мовою  (як  це  роблять    деякі    країни    Африки,  Азії,  Південної  Америки  –  колишні  французькі,  португальські,  англійські  чи  іспанські  колонії).  А  в  нас  мова  своя,  нам  рідна,  мила,  що  бере  початок  від    маминої  колиски  і  ми  пишаймося,  що  вона  в  нас  є  така.
З  цього  приводу  хочу  вам  пригадати  легенду  про  те,  як  різні  народи  і  нації  зійшлися  до  Бога  за  тим,  щоб  Бог  дав  їм  всілякі  блага  і  цінності.  Коли  всі  народи  пройшли,  в  кінці  черги  стояла  скромно  Україна.  Підійшла  вона  до  Бога  ближче  і  несміливо  запитала:
– Боженьку,  а  що  ти  мені  даси?
Бог  задумався  та  й  каже:
– Що  ж  я  тобі  маю  дати,  коли  я  вже  всіляке  добро  роздав.  А  втім,  зачекай,  є  у  мене  ще  один  скарб.  І  дав  Бог  Україні  пісню  і  ніжну  мелодійну  гарну  мову.
Я  пригадую,  що  ще  будучи  вдома,  читав  матеріали  про  те,  що  японські  вчені  –  філологи  і  лінгвісти,  досліджуючи  мови  народів  світу,  дійшли  висновку,  що  українська  мова  посідає  одне  з  перших  місць  в  світі  (а,  можливо,  і  перше  місце)  за  мелодійністю,  тембром  звучання,  красою  сприймання  на  слух.
Підтвердженням  цієї  думки  ось  факт  з  мого  тутешнього  португальського  життя.  До  недавнього  часу  жив  і  працював  в  Сетубалі  Саша,  який  був  сам  із  Луганська  (зараз  він  вже  повернувся  додому).  Ми  з  ним  були  знайомі  і  коли  зустрічались,  він  завжди  просив  мене:  «Ти  сам  із  Західної  України,  ти  говориш  по-українськи.  Говори  зі  мною  по-українськи,  я  дуже  люблю  тебе  слухати».
Ми  всі  були  свідками  того,  що  в  період  передвиборних  марафонів  кандидат  на  посаду  Президента  України  Віктор  Янукович    з  усіх  трибун  запевняв  народ  України  про  те,  що  коли  він  стане  Президентом,  то  введе  в  ранг  державної  другу  мову  –  російську  мову  (бо  в  нас  на  Україні  багато  росіян).  Для  порівняння  хочу  сказати  таке,  що,  наприклад,  Португалія  не  планує  вводити  в  ранг  державної  другою  українську  мову,  хоч  тут  перебуває  багато  українців.  Інші  країни  теж  притримуються  подібної  думки.  Національні  меншості  повинні  поважати  і  знати  мову  тієї  країни,  де  вони  перебувають.  Кожна  держава  повинна  леліяти  і  оберігати  мову  свого  корінного  народу.
Я  хочу  сказати,  що  будучи  тут,  стараймося  не  забруднювати  нашу  мову  іншими  словами.  Це  наш  інтелектуальний  рівень,  це  рівень  нашої  культури,  свідомості,  це,  зрештою,  наша  патріотична  позиція.
З  цього  приводу  можна  говорити  ще  далі  і  далі  багато.  Якщо  я  вас,  шановні  слухачі  (читачі),  спонукав  до  роздумів,  порушив  важливу  для  нас  проблему,  то  я  буду  вам  щиро  вдячний.  А  на  завершення  скажу  відомі  вам  всім  слова:
Мово  рідна,  слово  рідне,
Хто  вас  забуває,
Той  у  грудях  не  серденько,
Але  камінь  має.
Користуючись  нагодою,  хочу  щиро  привітати  всіх  моїх  земляків-українців  в  Португалії  із  святом  Миколая,  наступаючим  Новим  Роком  та  Різдвом  Христовим.  Побажати,  щоб  ми  завжди  мали  добре  здоров’я  (бо  тут  воно  особливо  необхідне),  здоров’я  і  благополуччя  нашим  рідним  і  близьким,  щоб  ми  всі  мали  добре  працевлаштування  і  могли  заробляти  якусь  копійку  для  тих,  хто  нас  вдома  чекає,  щоби  в  нас  більше  не  стріляли,  як  це  було  в  Грандолі,  Сетубалі  та  іних  місцях  та  всього-всього  найкращого.  На  завершення  часто  бажають  щастя.  Але  це  поняття  для  кожного  своє  –  відносне.  Один  мій  товариш  із  Закарпаття  казав  так:  «Щастя  –  це  коли  людина    здорова,  все  в  неї  гаразд  в  сім’ї,  вона  має  добру  роботу,  матеріально  добре  забезпечена,  має  добре  житло,  близьких  людей  поруч  і  таке  інше…  Тоді  людина  задоволена  своїм  перебуванням  на  землі».  Тому  я  бажаю  всім,  щоб  ви  завжди  були  задоволені  своїм  перебуванням  на  цій  землі.
Листопад  2004р.  м.Сетубал  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422628
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2013

ПАМ'ЯТІ БАТЬКА.

Світлій  пам’яті  батька,  учасника
Другої  світової  війни,  присвячую

Європа  чорніла  від  горя,
Земля  під  ногами  горіла.
Ні  синього  неба,  ні  моря
Фашистська  орда  не  жаліла.
             У  вир  того  пекла  страшного,
             Мій  батьку,  Вас  доля  послала.
             Їй  було  зовсім  не  до  того,
             Що  вдома  родина  страждала.
Втрачали  Ви  друзів  по  зброї,
Які  на  світанках  вмирали.
Ви  вижили  в  тому  двобої  –
В  Берліні  весну  зустрічали.
             Радянський  солдат  повернувся
             Додому  у  славу  покритий.
             Фашизму  –  кінець.  Залишився
             Німецький  народ  працьовитий.
В  часи  повоєнні  нелегкі
Прийшлось  рукава  засукати:
І  німцям,  і  нашому  брату
Країни  свої  будувати.
             У  вічність  відносять  печалі
             Лелеки  й  курличуть  над  Вами…
             Європа  росте  усе  далі,
             А  ми  залишились  «хлопами».
Хоч  вміємо  ще  працювати,
Та  щастя  не  вдома  шукаєм  –
Тепер  по  слідах  Ваших  ратних
Ми  знову  в  Європі  блукаєм…

18-19.04.2005р.  м.Сетубал  (Португалія).

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422179
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.05.2013

ЗУСТРІЧ ІЗ БАТЬКОМ.

Наталя  навчалась  в  шостому  класі.  Вчилася  вона  добре  і  сумлінно.  Більше  їй  до  вподоби  були  предмети  гуманітарного  профілю,  такі  як  історія,  література,  музика,  географія.  Також  любила  вона  спорт,  особливо  гімнастику.  Уроки  фізкультури  були  для  дівчинки  бажаними  і  радісними.
Але  більше  всього  тонка  і  ніжна  душа  дитини  сприймала  літературу.  Мов  губка,  всмоктувала  вона  в  дитяче  серце  болі  і  радощі,  тривоги  і  успіхи  літературних  героїв.  Любила  Наталя  поезію,  займалась  в  шкільному  літературному  гуртку.
Напередодні  весняних  канікул  в  школі  було  оголошено  літературний  конкурс,  на  якому  школярі  мали  проявити  себе  в  художньому  читанні,  показати  свої  акторські  і  драматичні  здібності.  До  конкурсу  готувались  також  члени  літературного  гуртка,  серед  них  і  Наталя.
Зал,  де  проводився  конкурс,  заповнили  школярі,  вчителі  школи,  а  також  батьки  дітей.  Учасники  конкурсу,  як  звичайно,  хвилювались.  Вони  повинні  були  перед  присутніми  показати  свою  майстерність  в  обов’язковій  частині  програми  та  в  довільній,  вибраній  ними  самими.  
Наталі  випало  виступати  трохи  пізніше.  Дівчинка  встигла  переглянути  перші  виступи  своїх  товаришів  і  про  себе  оцінила  їх.  Думала,  як  має  вона  вийти  перед  присутніми,  настроювала  себе  на  спокійний  оптимістичний  лад,  продумувала  деталі  свого  виступу,  хоча  вдома  вона  все  наче  б  проробила.
Ось  ведучий  оголосив  прізвище  Наталі,  вона  рішуче  ступила  до  середини  залу.  Оглянула  повен  зал  людей,  очі  яких  були  направлені  на  неї,  на  якусь  мить  подумки  сказала  собі:  «Все  буде  гаразд,  не  буду  хвилюватись.  Я  повинна  добре  виступити,  постаратись  так  зробити.»  І  почала  свою  обов’язкову  конкурсну  програму.  Слова  дівчинки  лунали  щиро,  артистично,  зворушливо.  Зал  оцінив  перший  етап  її  виступу  бурхливими  оплесками.
Набравшись  більше  сміливості  і  впевненості  від  доброзичливості  залу,  Наталя  почала  свою  довільно  вибрану  програму.  
Це  була  поезія  про  маму,  її  ласку  і  доброту.  Наталя  читала  вірш  захоплено,  забувши  на  деякий  час  про  зал.  Нараз,  несподівано,  дівчинка  змінилася.  Ледь  похитнулася  і  на  очах  в  неї  заблистіли    срібні  сльозинки.  Вона  вдивлялася  в  дальній  правий  куток  залу  і  все  більше  і  більше  починала  плакати,  забувши  про  контроль  над  собою.
Закінчила  Наталя  виступ  вся  в  сльозах.  Зал  провів  її  заплакану  оплесками,  не  розуміючи  причин  такого  повороту.
Зайшовши  в  куток  коридору,  Наталя  намагалася  заспокоїтись.  Згодом  відчула  на  собі  чийсь  пильний  погляд.  Перед  нею  стояла  Надія  Петрівна:
– Що  сталося,  Наталю?  Тобі  погано?
– Надіє  Петрівно,  –  схлипуючи,  промовила  дівчинка…  Там,  у  залі,  поміж  інших  людей  мені  побачився  мій  тато…
Вся  школа  знала,  що  молодий  ще  тато  Наталі  недавно  помер  від  тяжких  опіків  і  ран,  рятуючи  на  пожежі  її  меншого  братика  і  маму  із  страшного  вогню.  
Як  вона  хотіла,  щоб  він  сидів  у  залі  разом  з  іншими  батьками  її  ровесників  і  тішився  проявами  ще  маленького,  але  обіцяючого  таланту;  вона  хотіла  багато  чого  йому  розказати  про  школу,  своїх  товаришів  тощо.  Вона  хотіла  зустрічі  з  ним.
Дитяча  свідомість  на  якусь  мить  стерла  грань  між  уявним  бажаним  і  реальним  становищем.  Можливо,  поезія  спонукала  Наталю  до  того,  що  дитина  на  певну  мить  віддалася  своїм  емоціям,  почуттям,  бажанням,  що  привело  її  до  такого  стану.
Це  і  була  своєрідна  заочна  зустріч  дівчинки  із  своїм  батьком,  якому  вона  так  мало  встигла  сказати,  так  мало  сиділа  йому  на  колінах  і  щебетала…  
Дитяче  серце  розривалось  від  болючої  важкої  реальності.
– Де  ти  знайшла  такого  гарного  вірша,  Наталю?  –  спитала  Надія  Петрівна.
– Вдома.  Це  написав  мій  тато…  –  стиха,  вже  дещо  спокійніше,  відповіла  дівчинка.
_______
Конкурсне  журі  присудило  Наталі  призове  місце.  Але  вона  не  відчувала  від  цього  радості.  Додому  йшла  мовчки,  сумна,  думаючи  про  свою  «зустріч».


Листопад  2004р.  м.Сетубал  (Португалія).
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422177
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.05.2013

ПРИВІТАННЯ МОЛОДИМ.

Трембіти  в  Рахові  заграли,
А  в  Королево  відгукнулось,
Що  долю  ви  собі  обрали,
На  вірність  щиро  присягнули.

На  рушничок  весільний  стали,  -
Ви  дали  клятву  перед  Богом.
І  вже  троїсті  марш  заграли
Вам  перед  батьківським  порогом.

Живіть  у  злагоді  та  мирі,
Щоб  розуміння  і  терпець;
І  почуття  лелійте  щирі
Закоханих  своїх  сердець.

Здоров'я  вам  на  довгі  роки,
Прожити  многії  літа.
Робіть  в  житті  лиш  добрі  кроки
Й  забудьте,  що  таке  біда.

Ростіть  дітей  собі  на  втіху  -
Це  вічне  джерело  тепла,
Від  щирого  дзвінкого  сміху
Оселя  ваша  не  вгава.

Хай  не  тривожать  вас  ніколи
У  ріднім  небі  бурі  й  грози,
А  по  щоках  гарячих  завжди
Від  радості  течуть  вам  сльози.

Немов  я  з  вами  у  Карпатах,-
Вина  мені  налийте  мірку,
Буду  до  ранку  танцювати
І  кажу:  "Молодята,  ГІРКО!".

         (На  прохання  В.Пецка  із  с-ща  Королево  на  Закарпатті).

               30.09.2004р.    м.Сетубал  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418242
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 14.04.2013

БАТЬКОВІ.

Мій  сивий  батьку,  вже  роки
Вам  більше  не  прибавлять  сили,
Й  здоров'я  кращого  за  всі  ліки,
Що  в  панських  наймах  залишили.

Бо  ж  треба  було  заробить  на  хліб  -
(В  сім'ї  були  найстаршим  братом)
І  помогти  молодшим  всім:
Братам,  сестрі  на  ноги  стати.

Потім  війна...  В  окопах  все,
Солдатський  дим  від  самосаду...
І  вдячний  долі  я  за  те,
Що  вийшли  Ви  із  того  аду.

Хоч  холод,  "максим"  на  плечах,
По  "язика"  повзти  в  болоті,
І  думка:  як  дочка  росте  ?
Дружина  як  ?  Уся  в  роботі.

В  післявоєнний  час  тяжкий
Давали  знать  про  себе  рани,
Й  час  операцій  роковий!..
До  праці  все  ж  вставали  рано.

Ми  з  братом  були  ще  малі
І  все  те  мало  розуміли  -
Сестра  і  мама  плакали  в  куті,
Це  теж  в  них  забирало  сили.

Тепер  на  пенсії  Ви  вже,
Але  я  хочу,  молю  і  благаю:
Нехай  ріка  життя  тече,
Щоб  праправнуків  забавляли.

Хоромів  Ви  не  будували,
Скарбів  не  дбали  чи  машин,
Але  життєвий  мудрий  досвід
Передаєте  щедро  молодим.


               1982р.  -  1986р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418228
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.04.2013

СВІДЧЕННЯ КУРСАНТА.

Я  на  курсах  терплю  муки  -
Педагогіку    "гризу",
Пізнаю  граніт  науки...
І  у  місто  не  ходжу.

Я  на  лекціях  не  сплю,
Не  скучаю,  не  дрімаю,
Дуже  добре  все  сприймаю,
До  науки  весь  горю.

І  сиджу  в  бібліотеці,
Конспектую  геть  усе,
А  про  те,  що  я  в  столиці  -
Вже  ніяк  не  вірю  в  це.

Про  театри  і  музеї,
Через  день  ходить  в  кіно,
Про  хокей  і  планетарій
Я  забув  уже  давно.

А  як  прийде  час  прощання,
Чемодан  стану  складать.
Всю  дорогу  буду  думать
Як  директором-то  стать.

Як  директором  не  вийде,
Може  завом  десь  піду,
А  як  ні,  то  -  лаборантом
Дипломованим  буду.

                   Лютий  1983р.    м.Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418224
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.04.2013

Дорогій дружині ЛЕСІ.

Ромашки  в  полі,  ніжність  й  хвилювання
Зустріла  ти  у  юності  своїй.
Ти  мріяла,  як  кожна,  про  кохання,
Про  долю,  повну  сподівань  і  мрій.

Чи  вдалось  це  тобі  -  не  знаю?
Бажав  би,  щоб  було  добро,
Й  чарівна  птиця  з  диво-краю
Принесла  щастя  золоте  перо.

Всьому  свій  час  -  така  прихіть  природи,
Її  не  вимолиш,  не  підженеш  ніяк,
Дні  сонячні  і  дні  негоди
Стелити  мусять  твій  життєвий  шлях.

Нехай  сутужно  іноді,  та  годі  -
Пора  вагань  ще  не  прийшла.
У  скромній  хаті  нас  вже  троє
І  б'ється  джерельце  добра.

Не  храми,  не  палаци,  не  покої
Дорожче  є,  а  істина  свята:
ДРУЖИНА,  МАТИ,  ЖІНКА,  від  якої
Бере  початок  лінія  життя  !


                   28.01.1987р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416436
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2013

ІДЕ ДІВЧАТКО.

                                       [i]Моїй  сестрі  Марійці  Білищак  присвячую.

Іде  дівчатко  босоноге
По  чистій  ранішній  росі,
Її  маленькі  білі  ноги
Так  ніжно  пестять  трави  всі.

Дівчатку  квітка  посміхнулась,
Метелик  білий  покружляв,
Зайча  лякливе  стрепенулось,
Лелека  в  небі  привітав.

Ласкаве  сонечко  голубить  
Русяві  коси,  огорта.
Її  тендітні  ніжні  губи
П'ють  чисту  воду  з  джерела.

Дівчатко  йде  собі,  мандрує,
Сприймає  ще  наївно  все.
І  музику  природи  чує,
Свій  любить  край  понад  усе.

Батьків  ще  знає  поважати,
У  людях  бачить  доброту,
Відкрите  серцем,  що  й  казати,
І  душу  має  золоту.

В  степу,  в  горах,  посеред  моря
Вирує  світ  добром  і  злом.
Дівчатко  ще  не  знає  горя,
Родинним  сповнене  теплом.

Яка  їй  доленька  судилась  ?
Чого  пізнає  у  житті  ?
Просила  Бога  і  молилась:
Що  буде  там,  у  майбутті  ?

Минаючи  перестороги,
Несе  у  серці  всім  привіт,
Іде  дівчатко  босоноге,
Іде  в  широкий  білий  світ  ...



         27.05.-  11.06.2003р.  Алкасер  до  Сал  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013

БЕРИ МЕНЕ.

                                                                     [i]Дорогому  для  мене  створінню  на  цій
                                                                             землі  -  дружині  Лесі  присвячую.

Усе,  що  маю  я  від  Бога,
Віддам  для  Тебе,  мій  єдиний,
І  жодна  тут  пересторога
Мене  ніколи  не  зупинить.

Бери  від  мене  посмішку,
Ласкаву  і  привітну,
У  свою  руку  мою  руку
Легеньку  і  тендітну.

Бери  від  мене  блиск  очей,
Що  щирістю  відкриті
У  сяйві  місячних  ночей,
Де  ми  блукали  в  житі.

Бери  від  мене  ніжність  й  ласку,
Бери  мене  в  чарівну  казку,
Де  лихо  із  добром  в  двобої
Й  кінець  щасливий  у  якої.

Бери  уста  мої  гарячі
І  зацілуй  їх  до  безтями.
І  вже  душа  від  щастя  плаче,
Коли  земля  пливе  під  нами.

Бери  дзвінкі  мої  слова,
Які  я  щиро  промовляю,
Коли  п'яніє  голова
І  почуттям  немає  краю.

Живу  для  тебе  щохвилини  -
Чи  чуєш,  серденько  моє  ?
Бери  мене  всю,  до  краплини,
Бери  такою,  яка  є.

Бери  мене...


               25.-28.10.2005р.    Монтадо  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2013

ОЧИЩЕНА ДУША.

                                               


Десь  грішимо,  десь  може  допускаєм    слабкість,
Не  щирі    наші    інколи  думки  та    вчинки,
Чи  душу  віддаєм  дияволу  на  милість
І    хтось  справляє  для  душі  поминки.


«Покайтеся    й    очистіть  свою  душу,-
Святий  отець  молитвами  зігріє,
Вам  Бог  простить  і  я  простити  мушу,
У  кого  чисті  помисли  й  надії  !»


Ні,  ні,  моя  душа  ще  не  втекла  у  п’яти,
І  не  останній  подих  видиха,
А  вже  очищена    й  прищепками  прип’ята
На  сонечку  тихенько  підсиха.




         27.03.2013р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414320
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.03.2013

ПАМ'ЯТІ БРАТА.

                                                         [i]Світлій  пам'яті  дорогого  брата  ВАСИЛЯ.[i

Мій  славний  брате,  добрий  брате,
Ти  надто  скоро  відлетів,
Залишив  рідних,  близьких,  хату...
Невже  ти  жити  не  хотів  ?

Чому  забрав  тебе  Бог  рано  ?
Душа  твоя  в  небесній  млі.
Настала  вічність  невблаганна  -
Залишитись  в  сирій  землі.

Ой,  не  набулись  ми  з  тобою,
Ще  скільки  було  мрій,  думок...
Прийшов  зненацька,  як  з  грозою,
Той  роковий  сестри  дзвінок.

Не  встигли  ми  наговоритись,-
Мене  забрала  чужина.
Подібне  не  могло  й  приснитись:
Біда  прийшла  така  страшна.

Я  згадую  дитинство  наше
Й  літа  дорослі.  Швидко  час  тече...
Та  пам'ятати  буду  завжди
Твою  підтримку  і  твоє  плече.

Ти  знав  пораду  добру  дати,
Старавсь,  чим  міг,  допомогти,
Привітне  слово  всім  сказати
З  ким  був  і  зустрічався  ти.

Я  мріяв:  у  родиннім  колі
Разом  зустрінем  півстолітній  ювілей...
Прости  мені,  мій  рідний  брате,
Прости  мені  за  все,  за  все.

Ой,    брате,  брате,  любий  брате...



             22.03  -  5.04.2003р.  Алкасер  до  Сал  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412515
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.03.2013

ПЕРШИХ ДЕСЯТЬ РОКІВ…

За  десять  літ  води  багато
Старенький  Прут  у  море  переніс,
Я  згадую  серпневе  наше  свято,
По  вінця  повне  радості  і  сліз.

Музики,  грайте,  струнів  не  жалійте,
Хай  крикне    "Гірко!"    тамада.
Музики,  грайте  нам  трояндове  весілля...
А  роки  мчать  як  та  швидка  вода.

Моя  дружинонько,  моя  лелеча  доле,
Що  вибір  свій  віддала  ти  мені,
Нехай  за  обрієм  тебе  обходить  горе,
Лиш  райдужні  для  тебе  не  минають  дні.

Повертають  із  вирію  птиці,
Так  вертаються  в  пам'яті  миті,
Щем  душі,  що  лишився  навіки,
Зорепадом  кохання  обмиті...



           25.07.  -  5.08.1994р.    с.Залуч-м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2013

ОДА ПРИЯТЕЛЮ.

Вокзал  коломийський  -                                
Приятелю-друже:                                            
Давно  вже  ми  бачились,                              
Скучив  я  дуже.                                            
Я  зараз  немов                                                
Одинокий  лелека  -                                        
Мене  ти  відправив                                        
Далеко-далеко.                                          
Такий  світ  безмежний,                                
Такий  світ  безкраїй,                                  
Та  краще  немає                                              
Як  в  рідному  краї.                                      
Ранковим  пероном                                          
У  сивім  тумані                                              
Вагон  за  вагоном                                          
У  даль  пропливає.                                        
Ти  бачив  багато,                                          
Багато  ти  знаєш,                                          
Про  долі  людськії                                      
Ти  все  пам'ятаєш.                                        
Були  тут  особи                                              
І  прості,  і  знатні.                                    
Події  ти  бачив                                          
І  мирні,  і  ратні.                                        
Розлуки,  мов  грози,                                    
Мов  люті  морози                                            
По  щоках  збігають
Такі  важкі  сльози.
Хай  згине  біда  і
Пропаде  напастя,
Коли  над  тобою
Проноситься  щастя.
Троянди  червоні
В  руках  затремтіли,-
На  люднім  пероні
Дві  долі  зустрілись.
Тебе  обновили  
На  свято  гуцулам,*
Водою  скропили,
Щоб  ти  служив  людям.
Тепер  в  твоїх  залах
Нікому  не  тісно.
Обличчя  твоє  -  це
Ворота  у  місто.
Тебе  зустрічаю
І  кланяюсь  низько,
Якщо  від'їжджаю
Далеко  чи  близько.
Немаю  спокою,
Та  мрію  й  надіюсь,
Коли  я  з  тобою
Ще  знову  зустрінусь?

*  Влітку  2000р.  в  м.Коломиї  проходив  Х  Міжнародний  гуцульський
   фестиваль.


         05.07-13.07.2002р.    Прайаш  до  Садо  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013

КОЛИСКА ДИТИНСТВА.

Моїм  односельцям  присвячую

Маленька  частка  України
На  правім  березі  Прута,
Де  чути  наспів  солов’їний,
Де  хлібна  нива  золота,
             Де  біля  церкви  давні  липи
             Стоять  в  зажурі  чи  дрімають,
             І  стиха  чути  їхні  скрипи  –
             Вони  в  селі  багато  знають.
Я  тут  із  братом  народився,
Я  тут  маленьким  у  житті
Ходити  по  землі  навчився,
Долати  верстви  і  путі.
             Біжать  літа,  неначе  коні,
             Що  їх  кує  зозуля  сива.
             І  вже  срібляться  мої  скроні,
             Вже  осінь  в  гості  запросила.
Мої  односельці!  Вам  шану  складаю
І  кланяюсь  низько  за  те,  що  ви  є.
Живіть  довго-довго  у  рідному  краї
В  здоров’ї.  Це  вам  побажання  моє.
             Мій  Залуч,  рідний  і  далекий  –
             Не  гасне  у  душі  тепло.
             Вернусь  до  тебе,  як  лелеки
             Весною  прилетять  в  село.
Мій  рідний  краю!  Мрію  й  хочу,
Щоб  ти  не  старів  за  роки.
Я  майбуття  тобі  пророчу:
Живи  і  квітни  на  віки!

17-20.10.2005р.  Монтадо  (Португалія).

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2013

Я ХОЧУ В КАРПАТИ.

Моя  рідна  земле,  дитинства  колиско,
Де  я  народився  й  зростав,  а  тепер
Подався  шукати  добра  в  світ  неблизький,
Та  в  пам’яті  своїй  нічого  не  стер.

Я  хочу  в  Карпати,  де  хмари  ночують,
Де  чистим  потоком  дзвенить  джерело,
Де  добрий  Чугайстер  горян  всіх  чарує,
Де  беркут  пильнує  своє  ремесло.

Я  хочу  в  Карпати,  де  синії  гори,
Хоча  Піренеї  красиві,  авжеж,
І  музика  фаду*,  і  водні  простори,
І  Альпи  австрійські  чудові,  та  все  ж,

Я  хочу  в  Карпати,  де  ніжні  смереки,
Й  вівчар  щиро  Ксеню  кохає  свою,
Де  голос  трембіти  далеко-далеко
Відлунює  радість  чи  сум  у  краю.

Я  хочу  в  Карпати,  де  свята  немає,
Щоби  не  заграли  цимбали  старі,
Де  ватра  всю  ніч  в  полонині  палає,
Й  танцюють  «Аркан»  на  високій  горі.

Я  хочу  в  Карпати,  де  біла  пороша
Малює  небачену  диво  –  красу,
Дараби  на  хвилях  Прута  й  Черемоша,
Що  наче  Вкраїну  в  майбутнє  несуть.

Я  хочу  в  Карпати,  де  люди,  що  творять
Гуцульщини  гордість  і  славу  свою.
Нехай  мені  інші  що  хочуть  говорять,
Та  я  все  одно  на  своєму  стою:

Я  хочу  в  Карпати…
_______
*фаду  –  португальська  народна  музика.

27.05.  –  30.05.2005р.  м.Сетубал  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2013

ПРО КВАСОЛЮ.

Дуже  це  смачненька  страва,
А  якщо  ще  є  приправа,
Ще  й  салату  як  наріжуть,
То  всі  пальчики  оближуть.

Вчені  твердять,  що  квасоля  –
Ця  цариця  зелен-поля,
Вітамінів  має  море:
Як  поїсти  –  звернеш  гори.

То  ж  смакуйте  на  здоров’я,
Їжте  ранком,  вдень  і  ввечір,
Пригощайте  щиро-любо
І  дорослих,  і  малечу.

80-ті  роки.  м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406176
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.03.2013

ВЕСНЯНО-ОПТИМІСТИЧНЕ.

Надворі  травень.  Зелень  всюди,
Ромашки  видно  із  далля.
Вже  встигли  наробитись  люди,
Бо  ж  дихає  теплом  земля.

             Відбулись  березневі  грози  (!)  *
             Й  дощ  сонну  землю  окропив.
             І  сріблом  заблистіли  роси,  –
             Пробудження  гряде  порив.

Весна  на  моїй  Україні
Ходою  впевнено  іде,
Й  нові  надії  й  сподівання
За  руку,  мов  маля,  веде.

             Якесь  піднесення  в  народі,
             Ні,  не  в  політиків  й  мужів,  –
             Весна  вирує  у  природі,
             Весна  вирує  у  душі.

_____________
*  Вибори  в  країні  2006р.

14.04.2006р.  Монтадо(Португалія).

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406171
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013

ВЕСНЯНИЙ ДЕНЬ (Етюд) .

Народився  день.  Весняний  привітний  ранок  дарує  людям  радість,  усмішку,  порив  енергії  і  звершень  на  цілий  день.  День  трудовий,  корисний,  цікавий.  Адже  сонце  прокинулось  рано,  розбудило  всю  природу  і  людину.  Потягнулись  до  сонця  молоді  віти  дерев,  які  от-от  зазеленіли,  піднялися  перші  паростки  молодої  зеленої  трави,  стрепенулось  птаство  у  гаю  і  голосно  дало  про  себе  знати.  
Весна  іде  з  теплом.  Сонце  рішуче  змагається  із  ранковими    приморозками,  прохолодою  і…  перемагає.  Відступає  у  вічність  лютий  холод  і  мороз  минулої  зими.
А  скільки  свіжості,  бадьорості  і  очищення  природи  має  перший  весняний  дощ  –  молодий,  грозовий,  міцний.
Весна  заявляє  про  себе  на  повну  силу;  заявляє  пробудженням,  ростом,  природніми  змінами,  теплом.  В  такий  час  росте,  розвивається  і  тепліє  вся  природа.  Цієї  наснаги  дає  їй  кожен  весняний  день.


Березень  1998р.  м.Коломия.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405887
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.03.2013

МАЛЕНЬКОЕ ОТКРОВЕНИЕ ДЛЯ ЛЕНЫ.

Милая,  нежная  и  красивая  –
Призрачное  мое  ты  счастье.
Погода  у  нас  была  солнечная,
Теперь  же  –  сплошное  ненастье.
Под  дождем  душа  моя  мокрая,
А  нужного  зонтика  нету.
Удача-злодейка  –  штука  тонкая:
«Добрый  сударь,  подбросьте  монету».
Я  пленник  прекрасных  мгновений,
Которых  судьба  подарила,
Сейчас  –  полоса  невезений,
О,  Боже,  когда  это  было?
Я  желаю  тебе  в  день  рождения
Здоровья,  успехов,  радости,
Прочь  невезуху  и  сомнения,
Беду  и  всякие  гадости.
Ты  –  звездочка  моя  недоступная,
Ты  –  Фемида  жестокой  казни,
Ты  к  мужчинам  порою  преступная,
Ты  –  вечная  грешница  жизни.


Березень  2004р.    м.Сетубал  (Португалія).


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405884
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2013

С. Д.

Вітчизни  рідної  перлина  –
Оспіваний  карпатський  край,
Де  Черемош  так  швидко  плине
І  тулиться  до  скелі  гай,

Де  бір  смерек  молодих  шумить
Й  краса  вирує  навколо,
Школа  у  горах  сільська  стоїть,
Звичайна  гуцульська  школа.

Тут  вчаться  діти  лісорубів,
Відомих  всюди  скотарів,
Простих  гуцулів-трударів,
Що  люблять  гори.

Свої  знання  і  книги  мудрість,
Власної  часточку  душі,
Все  віддають  на  їхню  користь
Цій  дітворі  учителі,

Що  пізнає  ази  науки,
Людського  існинну  буття,
Аби  потім  не  було  муки,
Коли  вже  піде  у  життя.

В  зеленім  краю  мальовничім,
Що  полонить  красою  всіх,
Ростуть  майбутні  будівничі  –
Людського  щастя  ковалі.

Травень  1983р.  м.Коломия.

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405392
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 02.03.2013

Минають роки і століття…

Минають  роки  і  століття,
Вмирають  президенти  й  королі,
Та  в  будь-яке  тисячоліття
На  грішній  нашій  матінці-Землі
Живуть  створіння  чудодійні,
Що  здатні  на  такі  дива,
Коли  лякаєшся  своєї  тіні
І  обертом  коли  йде  голова.
Без  них  і  світ  не  був  би  світом,
І  не  росли  б  дерева  й  квіти,
Земля  би  враз  зійшла  з  орбіти,
Без  них  би  не  родились  діти,
Без  них  не  було  би  кохання,
Обіймів  ніжних  і  страждання,
Розлук,  тривог  і  хвилювання,
Невдач  і  зради,  і  прощання.
Без  них  не  було  б  в  світі  воєн,
Не  було  б  лицарства  і  слави,
Дуелів,  шпаг,  де  б’ються  двоє,
Повні  рішучості  й  відваги.
Вони,  без  сумніву,  красиві  –
Ніхто  не  сміє  заперечить.
Змінити  щось  ми  тут  не  в  силі  –
Венера  цього  не  потерпить.
Ця  істина  є  аксіома.
Тут  їхні  чари  нас  дістали:
Чи  на  роботі,  а  чи  вдома
Із-за  краси  проблеми  мали.
На  всіх  просторах  й  континентах,
(Я  повністю  погоджусь  з  вами)
Що  у  важливих  всіх  моментах
Без  них  не  було  би  реклами.






Ми  в  праці  досягаємо  вершин,
До  поту  сьомого  аж  тягнем  свій  аршин,
Бо  наші  «рибки»  й  «кошенята»
Так  полюбляють  грошенята,
На  свята  й  будні  –  ніжне  слово,
До  чого  ми  завжди  готові
Й  попавши  в  гіменеєві  тенети,
Ми  всі  тепер  в  душі  поети.
У  них  є  орган  дуже  гострий,
Який  ніколи  не  хворіє,
Знайомий  дітям  і  дорослим,
Він  каже  все  і  червоніє.
Про  їхню  магнетичну  силу
Написані  томи,  картини,  фільми.
Мені,  звичайно,  не  під  силу
Про  все  в  них  славне  розповісти…
Не  буду  я  терпінням  зловживати,
Коли  будете  ці  рядки  читати.
Можливо,  дещо  сумнів  маю,
Та  на  завершення  спитаю:
А  тепер,  ви,  мій  читачу,
Знаю  вашу  добру  вдачу,
Скажіть  щиро,  без  прикрас:
Що  можем  ми,  чоловіки,
Коли  б  не  поряд  нас  жінки  ?



27.02.2007р.  Монтадо  (Португалія).

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405391
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.03.2013

ПУСТОТА.

Он  парень  был  блатной  –
Раскидывал  словами
Направо  и  налево,
Кому  в  глаза,  ну  а  кому  и  в  бок,
Но  что  он  говорил,
Что  искажал  губами
И  пел,  он  до  сих  пор  
И  сам  понять  не  мог.
             Он  пел  про  баб,
             Про  их  крутые  нравы.
             А  слушателям  что,
             Им  только  бы  забавы
             И  до  утра  сидели  б  за  вином,
             И  принимали  будто  -  бы  в  кино
             Его  творенья.
Да  он  ведь  пьяный  был,
А  им  то  что.
Хмель  делает  свое  –
Что  люди  в  этом  виде
Все  жаждут  быть  сильней,
Храбрей,  вынослив  и…  глупей,
Пожалуй,  с  вида.
             Со  стороны  все  выглядит  иначе,
             Судить  со  стороны  легко.
             Порою  скажет  трезва  голова:
             Что  это  стоит  нищие  гроши,
             Это  –  всего  лишь  шторка,
             Что  закрывает  вакуум  души.

Лютий  1983р.м.Київ.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403837
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 24.02.2013

СОВЕТСКИЙ СОЛДАТ.

Он  в  строю  прошагал
С  первых  дней  до  конца.
Он  учителем  стал,
Но  –  мешала  война.

             Сколько  жизни  отдал
             Для  Победы  святой,
             В  бою  падал,  вставал
             И  опять  он  шел  в  бой.

А  в  один  страшный  бой,
(Это  что  –  не  впервой)
Он  глаза  потерял,
Но  остался  живой.

             А  в  придачу  еще
             В  грудь  –  осколок  бери.
             Этот  «орден»  ему
             Сохранился  в  груди.

И  писал  он  жене:
«Не  обижусь,  не  жди.
Вот  совет  мой  тебе  –
Снова  жизнь  ты  начни».

             А  в  эфире  –  ответ
             Телеграфом,  как  бой:
             «Без  тебя  мне  не  жить,
             Ты  мне  нужен  такой!»

Он  вернулся  домой
Искаженный,  худой,
К  жизни  мирной,  к  труду
Он  остался  не  злой.




Он  не  все  потерял
В  той  проклятой  войне,
Мир  добра  и  любви
Увидал  он  в  жене.

И  не  видит  он  свет
Вот  уже  тридцать  семь.
Боже,  сколько  уж  лет
Ночка  царствует  в  нем.

А  ночами,  как  спит,
Войны  сняться  ему.
Утром  все  норовит  –
У  себя  он,  в  дому.

Нет!  Неправда,  он  видит
Мир  глазами  детей
И  жены,  что  сидит,
Внуков  нянчит.  И  с  ней

Он  всегда,  как  в  строю.
Ибо  он  же  –  солдат.
Он  же  выжил  в  бою
И  в  труде  он  не  сдаст!


07.05.1983р.  м.Коломия.

(Приводом  до  написання  цих  рядків  стала  стаття  «Свадьбы  его  сыновей»,  надрукована  в  газеті  «Комсомольская  правда»  від  7.05.1983р.)


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403833
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 24.02.2013

ЕМІГРАНТСЬКІ РОЗДУМИ.

ЕМІГРАНТСЬКІ  РОЗДУМИ

(Рядки  для  президента  Кучми  Л.Д.)

«Думи  мої,  думи  мої,
Лихо  мені  з  вами,
Нащо  лягли  на  папері
Сумними  рядами?»
(Т.Шевченко).

Зі  Сходу,  Півночі,  Кавказу,
Минаючи  кордони  І  пости,
Несе  людей,  як  ту  заразу,
Наводити  нові  інтермости.

             Є  африканці  й  бразилійці…  –
             Шукає  кожен  щось  своє.
             Сюди  лише  не  їдуть  німці,
             Бо  в  них  порядок  вдома  є.

Стрічає  їх  країна  древня,
Де  предок  –  мореплавець  і  пірат.
Не  ходить  тут  валюта  –  гривня,
Ешкуди  й  євро  акурат.*

             Атлантика  вирує  поряд,
             В  пошані  пиво  і  футбол,
             Путівок  не  беруть  до  моря,
             Тут  вся  країна,  як  курорт.

І  їде  люд  сюди  охоче
(Дорога  іноді  «слизька»)
З  надією,  а  ще  він  хоче
Європу  бачити  зблизька.





Багато  тут  наш  брат  пізнає:
Безправ’я,  труднощі,  проблеми,
Але  терпить,  бо  твердо  знає,
Що  розв’язати  всі  дилеми  

             Він  зможе  працею  важкою,
             Теплом  й  любов’ю  своїх  рідних,
             А  вже  тоді  махне  рукою
             І  скаже:  «Потрудився  гідно».

Росте,  будується,  міцніє
Цей  край  Європи  на  очах.
Чому  ж  не  можуть  наші  сили
Удома  тратитись  отак?

__________
*  –  рядки  написані  в  той  час,  коли  в  Португалії  в  тимчасовому  обігу  були  дві  грошові  одиниці:  старі  –  ешкуди  та  нові  –  євро.



16.01.2002р.  м.Сетубал  (Португалія).

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402652
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2013

Я МОЛОДІСТЬ ЗГАДАВ.

Я  МОЛОДІСТЬ  ЗГАДАВ

Я  молодість  згадав  свою  далеку
На  відстані  кількох  десятків  літ;
Взяли  її  вітри,  підхопили  лелеки
Й  на  крилах  понесли  у  невідомий  світ.

             В  безмежну  даль  давно  помандрували
             Мрійливі  мої,  неповторні  весни,
             Такі  відкриті,  світлі,  без  зухвали,
             Й  красиві,  наче  Мавка  й  Перелесник.

Згадав  усіх  студентських  друзів,
Де  була  правда,  вірність,  щирість,
Та  зібрання  в  тісному  крузі,  –
Азів  життєвих  всі  учились.

             Де  були  сесії  з  перервами  в  півроку,
             Безсонні  ночі  та  стипендія  нівроку,
             Гуртожиток  –  наш  дім,  наш  рідний  «вулик»,
             Настирливий  доцент  Вітольда  Гулик
             Й  загони  будівельні  у  Сибіру,
             В  той  час  карали  ще  й  за  віру;
             Красуні,  заціловані  до  ранку
             Й  слова,  прошепотілі  на  світанку,
             Пісні  гітари  з  берегів  Побужжя
             І  перші  справжні  молоді  подружжя…

Ні,  не  забути  мрію  ту  крилату,
Радянську  першу  трудову  зарплату,
Всіх  тих,  з  ким  довелось  в  житті  зустрітись,
Чогось  відкинути,  чомусь  навчитись.

             А  скільки  на  цім  світі  вже  немає  –
             (Чому  ж  так  доля  зло  розпорядилась?)
             Мій  любий  брат  вже  також  спочиває:
             І  жаль,  і  біль,  і  смуток  залишились.
Чи  до  Всевишнього  вести  розмову,
Щоб  чудодійна  мить  настала:
На  два-три  дні  до  мене  знову  
Щоб  молодість  у  гості  завітала?…

             Поринув  в  спогади,  думками  захопився,
             Змінивсь  для  мене  світ  о  цій  годині,
             Я  зовсім  від  реалій  відключився,
             Немов  я  молодий  й  не  на  чужині.

Привів  до  тями  працювати
Мене    зненацька  враз  патрон,
«Читав  моралі»,  не  вгавав,
Йому,  сердешному,  не  знати:
Я  ж  свою  молодість  згадав.

21.05.-27.05.2009р.  Монтадо  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402651
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2013

РАНОК.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013

КАЗКА ПРО ДВОХ БРАТИКІВ.

КАЗКА    ПРО    ДВОХ    БРАТИКІВ.

В    одній  чудовій  мальовничій  країні  жила-була  собі  гарна  сім’я.    Голова  цього  сімейства  –  батько  був  знаменитим  майстром,  відомим  на  всю  тамтешню  округу.  Він  будував  людям  будинки,  гарно  їх  оздоблював,  а  люди  поселялись  жити  в  тих  будинках  і  дякували  майстрові.  Мати  поралась  по  господарству  та  доглядала  двох  маленьких  хлопчиків-брати-ків.  Старшому  хлопчику,  якого  звали  Тарасиком,  йшов  шостий  рочок,  а  менший  братик  на  ймення  Андрійко  був  на  три  роки  молодший.  
Тарасик    та  Андрійко    дуже  любили  своїх  батька  та  маму.  Батьки  хотіли  ,  щоб  їхні  синочки  виросли  розумними,  добрими    людьми;  вчили  їх  грамоти,  адже  їм  скоро  треба  буде  іти  до  школи.  Старший  Тарасик  допомагав  матері  догля-дати    за  меншим  Андрійком,  вчив  його  складати  іграшки,  розповідав  йому  віршики,  співав  пісеньки  тощо    і  завжди  хотів,  щоб  Андрійко  його  слухав  у  всьому  як  старшого.  
Одного  разу  після  сніданку  матері  треба  було  піти  в  магазин  за  продуктами.  Вона  наказала  Тарасикові  і  Андрійко-ві    чемно  бавитися,  нікому  не  відкривати  дверей  та  чекати  маминого  повернення.  За  слухняність  та  добру  поведінку  мати  обіцяла  принести  хлопчикам  гостинці.
Коли  діти  залишились  в  хаті  самі,  вони  пам’ятали  мамині  настанови  та  чемно  дочекались  того  часу,  коли  мама  повернулась  до  дому.  Зайшовши  до  хати,  мати  побачила,  що  діти  її  були  слухняними  та  зробили  все,  як  вона  веліла.
Мати  дістала  із  сумки  два  великих  цукерки  і  подала  Тарасикові,  а  потім  –  ще  два  таких  же  і  подала  Андрійкові.  Тут  враз  Тарасик  спохмурнів:
-  мамо,      а  я  все-таки  старший  і  доглядав  за  Андрійком.  За  це  мені  належиться  більше  цукерок.
Мати  не  розгубилася  та  дістала  із  сумки  ще  одну  велику  цукерку  і  подала  Тарасику.
Діти  зраділи  гостинцям,  які  принесла  їм  мама  та  про-довжували    дальше  бавитися,  а  мама  пішла  до  кухні  готувати  обід,  адже  скоро  мав  повернутись  з  роботи  батько.
Хлопчики  захопились  іграми    та  почали  пустувати.  Нараз    до  маминих  вух  донеслися  звуки  розбитого  скла,  силь-ний  гуркіт  в  кімнаті  та  крики  дітей.  Коли  мама  зайшла  до  кімнати,  то  побачила,  що  хлопчики  за  бешкетуванням  зуміли  розлити  на  підлогу  воду,  розбити  вазу  із  квітами  та  перекину-ти  два  стільця.  Вона  вийшла  на  подвір’я,  принесла  звідти  міцненького  прутика  та  добренько  вдарила  один  раз  по  штанцях  Андрійка,  потім  черга  підійшла  і  до  Тарасика,  але  мати  його  вже  вдарила  тричі.  Тарасик  побачив  таку    «неспра-ведливість»  і  витираючи  заплакані  оченята,  спитав:
-мамо,  ми  ж  одинаково  пустували  та  зробили  шкоду,  то  чому  мені  дісталося  аж  три  прутики  ?
-ти,  Тарасику,  все-таки  старший  і  за  це  тобі  належить-ся  більше  прутиків  –  відповіла  мама  і  пішла  прибирати  розби-  те  скло  та  витирати  воду.


                                                                                                           24.11.2012р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399127
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.02.2013

ПАТРИСИЯ.

Как  летом  снег  на  голову,
Как  скрытая  комиссия,
Переступила  полосу
Моей  души  Патрисия.

Нарушила  границы  все
Сердечного  страдания,
При  том  не  понесла  вовсе
За  это  наказания.

Патрисия,  Патрисия,
Умна  и  независима.
Внезапна  твоя  миссия
Не  в  пору  мне  пришлась.

Ты,  милая,  чуть  погоди,
С  дороги  я  не  отступлю,
Однажды  встретимся  в  пути  -
Тебя  с  собою  уведу.

Немножко  времени  мне  дай,
С  тобою  "кашу",  кажется,    "сварю".
И  чувства  выйдут  через  край,
Тебя  я  добротою  покорю.

                 3.02.2007р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394193
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.01.2013

МАЛЕНЬКА ПРИТЧА ПРО МАЛЕНЬКУ ДІВЧИНКУ.

Вже  машиніст  подав  сигнал  "рушати"
І  рейки  навздогін  вже  почали  співати,
На  майже  опустілому  пероні
Стояла  дівчинка  у  курточці  червоній.

А  в  метушливому  вагоні
Змішались  сльози  враз  зі  сміхом:
Комусь  поїздка  -  мила  втіха,
Ну,  а  комусь  -  сивіють  скроні.

В  маленькому  купе,  як  в  небі  грозовому,
Не  зграєю  летів,  а  сам  лелека,
З  собою  приберіг  тепло  сім'ї  і  дому,
Він  їхав  в  світ  -  надовго  і  далеко.

Емоції  переливались  через  край
І  батькові  уста  тремтіли,
Й  немов  молитву,  шепотіли:
"Здоровою  ти,  доню,  підростай".

Давно  за  небокрай  простукали  вагони...
Не  завжди  у  житті  все  добре  й  гладко,
Та  мрії  не  про  "чорне",  а  -  "червоне",
Вже,  слава  Богу,  виросло  дівчатко.

З  тих  пір  минуло  літ  чимало,
Та  все  йому  в  чужині  сниться:
На  майже  опустілому  пероні
Маленька  дівчинка  у  курточці  червоній.


       Травень-червень  2008р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394190
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.01.2013

МІЙ БРАТИК. (Від імені внучатка Іванка) .

В  мене  братик  є  маленький  -
Він  ще  зовсім  немовля,
Весь  цікавий  та  гарненький,
Ось  таке  собі  маля.

Він  уміє  вже  багато:
"У-гу-гу"  говорить  всім,
Я  радію,  мама  й  тато,
Як  сміється  від  душі.

Він  слухняний  та  чемненький,
Тільки  пісяє  в  штанці,
Можна  вирішить  маленькі
Горщиком  проблеми  ці.

Дні  біжать,  а  ми  ростемо
Швидко,  як  не  говори,
Скоро-скоро  вдвох  підемо,
Де  багато  дітвори.

МАМО  Й  ТАТУ  !
Ми  із  братиком  до  вас
Маєм  просьбу  невеличку:
(Про  це  мріємо  не  раз)
Щоб  купили  нам  сестричку  !


           1.01.2013р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392109
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.01.2013

ДОБРИЙ РАНОК, ТОБІ КОЛОМИЄ! (Пісня про рідне місто) .

У  променях  ранкових  сонця
Срібна  хвиля  Прута  виграє.
Скрізь  відчиняються  віконця  -
Прокидається  місто  моє.

Приспів:
Добрий  ранок,  тобі  Коломиє  -
Писанкова  моя  сторона.
За  тобою  душа  моя  ниє,
Ти  у  моєму  серці  одна.

До  праці  зранку  поспішає,
Творцями  славне,  як  колись,
Світанки  літні  зустрічає
З  серцями,  що  навік  зійшлись.

Приспів:  ...

Ти  бачиш  в  снах  вози  чумацькі,
Чи  ватажка  опришків  страту,
Чи  доблесні  ряди  козацькі,
Чи  славну  полонинську  ватру.

Приспів:  ...

Народилася  тут  і  до  нині*
З  глибини  сивих,  мудрих  століть,
На  свята  у  кожній  родині
Запальна  коломийка  звучить.

Приспів:  ...

Якщо  буде  на  серці  сутужно,
Для  гостей  добрих  стіл  я  накрию,
А  тоді  заспіваєм  всі  дружно:
"Завітайте  до  нас,  в  Коломию".**

Приспів:  ...
____________________
*нині  (діал.)  -  сьогодні
**тут  мається  на  увазі  пісня  Д.Циганкова  на  слова  В.Данькевича
       "Завітайте  до  нас,  в  Коломию".


         28.07.  -  2.08.2004р.  м.Сетубал  (Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392100
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.01.2013

НОВОРІЧНЕ ВІТАННЯ ГРИНЯВСЬКИМ ВЧИТЕЛЯМ.

Ось  вже  зима  і  скоро  свято
Прекрасне  ступить  на  поріг,
Дозвольте  щиро  привітати
Із  Новим  Роком  вас  усіх!

Я  бажаю  вам  тільки  добра
І  міцного-міцного  здоров'я,
А  у  праці  -  горіти  дотла,
Нехай  вас  споминають  з  любов'ю.

Підніміть  ви  ще  келих  вина
За  могутню  гринявську  родину,
За  ту  дружбу,  що  всіх  зігріва,
Кого  доля  звела  в  Верховину.

І  коли  я  приїду  в  Гринявські  краї,
(А  це  неодмінно  ще  буде),
То  підемо  ми  всі  на  високі  плаї,
Де  ходили  колись  усюди.

Зелений  край,  "забутий  Богом  і  людьми",
Але  такий  прекрасний  і  багатий,
В  піснях  оспіваний  він  на  віки,
На  цілий  світ  луна:  "КАРПАТИ"  !


             Грудень  1982р.  м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389158
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 01.01.2013

ЖИТТЯ БЕЗ ЧОРНОВИКА.

Коли  у  голові  десь  думка  визріва
І  до  паперу  тягнеться  рука,
Люблю  я  починати  все  з  чорновика,-
Моя  постійна  звичка  вже  така.

Де  можна  креслити,  щось  нове  додавати,
Змінити  слово:  гостре  чи  пусте,
Помилки  правити  та  відредагувати,
Адже  папір  витримує  усе.

Коли  б  могли  ми  все  своє  земне  буття
Та  й  починати  із  чорновика,
Але  сторінки  книги  нашого  життя
Насправді  пишуться  з  чистовика.


                 30.12.2012р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389143
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.01.2013

БІЛІ МОТИВИ.

Вже  в  білу  ніжність  земля  оповилася,
Немов-би  казка  біло-голуба.
Ця  казка  верстви  білії  дола,
На  землю  знову  опустилася.

І  вже  на  шибці  чудеса  малюються  
Талановитим  пензликом  зими.
У  сяйві  місяця  вершини  гір  красуються
І  стеляться  на  землю  білі  килими...

О,  біла  казко  !    Сотвори  небачене,
Щоб  на  весь  світ  настала  дивина:
Душа  людська  добром  освячена,
Хай  білою  і  чистою  залишиться  вона.


             1982-1984рр.    с.Гринява-м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388561
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.12.2012

БАТЬКІВСЬКА ХАТА.

Десь  пусткою  стоїть  батьківська  хата,
Стоїть  самотньо  на  краю  села,
А  час  біжить  рікою,  та  багато
Вона  приносить  для  душі  тепла.

Вже  за  межу  пішли  і  батько,  й  мати,
Тихенько  так  собі  за  небокрай...
Їх  зупинити  б  та  порад  спитати;
А  діти  -  вирієм  у  даль,  у  даль...

Ми  всі  колись:  хто  пізно,  а  хто  рано
До  рідних  місць  приходим  на  поклін,
Де  сяє  світлий  образ  батька  й  мами,
Й  лунає  спогадом  дитинства  дзвін.


           28.12.2012р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2012

ДЛЯ ДОНІ НАТАЛІ.

Моє  золотеє  сонечко  -
Таке  карооке  диво,
Ти  моя  чарівна  донечко,
Здоровою  будь  і  щаслива.

Ти  снишся  мені  ночами,
А  також  Олечка  й  мама,
Я  дуже  скучив  за  вами,
Без  вас  -  то  душевна  рана.

Ти  вже  підросла  величенька
І  твердо  я  знаю  нині,
Що  теплота  твого  серденька
Гріє  мене  на  чужині.


             1-4.02.2002р.    с.Прайаш  до  Садо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385307
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.12.2012

РІЗДВО КРОКУЄ ПО ПЛАНЕТІ.

В  Карпатах  сніг,  а  в  Назареті  -  тепло
І  небо  зорями  палає.
Яскрава  зірка  над  Вертепом
Враз  спалахнула  в  небокраї.

Ісус  маленький  народився
На  нашій  матінці-Землі,
Месія  світу  об'явився,
Гріхи  простивши  наші  всі.

Коли  є  немовля  в  колисці,
То  в  хаті  лад  панує  з  миром,
Бо  вся  родина,  друзі  й  близькі
Життю  новому  раді  щиро.

З  народженням  Христа  Ісуса
Іскринки  доброти  жевріють,
Росте  надія  в  людських  душах,
І  сподівання,  й  світлі  мрії...

Святкує  світ,  святкують  люди
На  моїй  рідній  Україні,
Там  колядки  лунають  всюди,
В  кожній  християнській  родині.

І  хворий,  і  немічний  раді,
Глухий  теж  цю  радість  почує:
Не  стане  ніщо  на  заваді  -
РІЗДВО  ПО  ПЛАНЕТІ  КРОКУЄ  !


             21-23.11.2006р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385305
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 16.12.2012

Звертання-вітання до молодих.

Хай  доля  намітить  Вам  років  багато,
Відпустить  здоров'я,  щастя  й  добра,
Хай  повниться  ласкою  рідная  хата,
Багато  в  ній  буде  людського  тепла.

Сто  років  живіть  у  здоров'ї  та  мирі,
Завжди  бережіть  почуття  свої  жирі.
Проблеми  вирішуйте  завжди  спокійно,
Без  зайвих  образ,  а  також  самостійно.

Музики,  грайте,  струнів  не  жалійте,
Хай  крикне:  "Гірко!"  тамада,
І  світлу  згадку  про  своє  весілля
Тримає  в  серці  пара  молода.

Бажаєм  щиро  жити  Вам  в  достатку,
Це(!)  -  Вам  підмога  наша  для  початку.


               Жовтень  2008р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382014
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 02.12.2012

МОЯ ПІСНЯ.

Для  української  співачки  АЛЛИ  КОБИЛЯНСЬКОЇ.

Так  повелося  з  давніх-давен,
Що  піснею  народ  мій  славен:
Коли  радіє  серцем  й  скаче,
В  години  смутку  -  душа  плаче.
Приспів:  Я  народилась  у  Карпатах  -
                         Перлині  неньки-України.
                         Бог  дав  мені  талант  співати,
                         Для  неї  моя  пісня  лине.

Про  мир,  добро  і  світлий  ранок,
Про  мужню  долю  Роксолани,...
Мелодії  гірських  потоків
В  душі  породжують  неспокій.
Приспів:

Співанки  мої  про  Марічку
Та  Йванка  і  чарівну  нічку,
Про  матір  сиву  на  порозі,
Що  за  дітей  завжди  в  тривозі.
Приспів:

На  всю  планету  пісня  лине
Про  землю  нашу  і  калину.
Ми  тут  зібрались  воєдино,  -
Співай,  прекрасна  Україно  !


                   19-20.08.2006р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382008
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 02.12.2012

ОСОБИСТЕ.

Пів  сотні  вже  мені  минуло,
Та  наче  вчора  народивсь.
Життя  і  було,  і  не  було,
Кому  я  в  світі  пригодивсь?

Ще  мало  я  в  житті  побачив,
Ще  мало  вивчив,  зрозумів,
Дещо  пізнав,  комусь  пробачив...
Робив  усе  так,  як  умів.

Хотілось  завжди  досягать  мети,
Хоч  не  завжди  правим  буваю.
"Життя  прожить  -  не  поле  перейти"  -
Народну  мудрість  пам'ятаю.

Біжать  літа  -  шалені  коні,
Що  їх  кує  зозуля  сива,
І  вже  срібляться  мої  скроні,
Вже  осінь  в  гості  запросила.

Мені  б  в  гостях  ще  забаритись
І  щедрий  урожай  зібрати,
Цілющої  води  напитись,
А  потім...  Сніг  піде  лапатий.

Коли  б'є  вічності  година
Й  душа  у  безвість  пропливе,
Добром  лиш  славиться  людина,
В  нащадків  пам'яті  живе.


     7-8.05.2006р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012

ЛЕЛЕКА НАД СЕЛОМ КРУЖЛЯЄ.

(За  давнім  повір'ям  лелеки  приносять  
 в  дім  маленьких  дітей).

В  селі,  що  в  травах  потопає,
Що  більш  на  хутір  подобає,
Де  більше  старших  та  вдовиці,
А  молодих,  то  -  одиниці,
В  ранковий  час  зліва  каплиці
Зібрався  люд  біля  криниці,
Води  щоб  свіжої  напитись
Та  про  новини  поділитись:
У  кого  хату  побілили,
Кого  піймали  і  простили,
У  кого  дров  до  свят  немає
Й  котра  ще  інколи    "гуляє",
Як  Катерина  настраждалась,
Чому  Петра  не  дочекалась,
Хто  до  села  приїхав  й  звідки
І  хто  подавсь  на  заробітки...
Людська  цікавість  меж  немає,
Жіноцтво  свою  справу  знає:
Не  дай  поїсти  та  напитись,
А  дай  думками  поділитись.
Новини  звідусіль  летіли
Мов  у  мішені  гострі  стріли,
Та  враз  мовчазна  молодиця
Сказала  скромно,  як  годиться,
Що  третій  тиждень  помічає:
Лелека  над  селом  кружляє.
Якийсь  настирливий  лелека
З'явивсь  негаданно  здалека,
Він  заглядає  в  кожну  хату,
Де  б  залишити  вузлик-свято,
Він  не  літає  -  ходить  пішки
В  селі,  де  чоловіків  трішки.
Нове  життя  -  й  стає  світліше,
На  одне  щастя  в  світі  більше.
------------------------------
Як  добре,  що  таке  буває,
Що  десь  лелека  над  селом  кружляє.


                     17-18.05.2008р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380566
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2012

ПЕСЕНКА О ДРУЖБЕ.

На  берег  теплый  иберийский,
Где  солнышко  с  утра  резвиться,
Народ  не  только  украинский
Приехал  в  этот  край  трудиться.

Припев:    Мы  поем,  танцуем  вместе  -
               Лейся  звонче  наша  песня,
               Потому,  что  всегда  вместе
               Идти  по  жизни  интересней.

В  труде  бедняга  закалялся,
Не  сладкой  жизнь  казалась,  если
Он  мучился,  но  не  сдавался,
А  ведь  душа  хотела  песни.

Припев:

Здесь  дружбой  и  мечтою  все  сильны,
Скучать,  уж  точно,  не  прийдется.
И  над  просторами  чужой  страны
Как  клятва,  песня  раздается.

Припев:


                       28.12.2010р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380099
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 24.11.2012

В ЧУЖИНУ ПОДАЛИСЬ…

"Повертайся  сину,  тут  твоя  земля,      
                       Небо  і  калина,  пісня  солов'я.
                       Дасть  вина  і  хліба  сита  чужина,
                       Та  не  дасть  розради  для  душі  вона".
           (  З  репертуару    пісень  Миколи  Гнатюка).

В  чужину  подались  дочки  і  сини,
Залишали  тяжко  рідний  край  вони,
Рідну  Україну,  близьких  край  дороги,
Свої  обереги  -  хатини  й  пороги.
Вдома  залишились  діти  їх  маленькі,
Та  в  думках  й  тривозі  їх  батьки  старенькі,
Що  жили  й  раділи  дітям  і  онукам,
А  в  старшому  віці  ще  піддались  мукам.
Збігають  роки  на  чужині,  немов  вода  на  бистрині,
Летять  в  каналах  телефонних  слова  хвилюючі  й  сумні,
Й  зростають  непомітно  діти,  а  поки
Не  всі  старі  батьки  витримують  роки...
Українець  здавна  мусив  тяжко  заробляти  -
Вже  судилось  предкам  нашим  океан  долати...
Тепер  нове  покоління  блукає  по  світу
І  минають  на  чужині  і  весни,  і  літа.
Україно!  Вже  коли  той  час  настане,
Що  зле  й  лихе  в  тебе  жити  перестане  ?
Й  ми  охоче  залишимо  далекі  дороги,
На  світанку  повернемось  на  свої  пороги.

             8-16.12.2005р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380092
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.11.2012

НАСНИЛИСЬ МЕНІ КАРПАТИ.

Наснились  мені  Карпати,
Мій  рідний  покутський  край,
Талантами  щедро  багатий,
Земний  та  далекий  рай.

Вершини  гірські  волошкові  -
Опришків  свідки  німі,
Земля  моя  колискова
І  мати  старенька  в  вікні.

Росяні  чисті  світанки,
Дитинство  світле  моє,
Пташині  мелодії  зранку:
Все  душу  тривожить  -  своє.

Мене  доля  носить  по  світу
Шукати  добра  у  житті.
Розсіяно  нашого  цвіту
По  всій  неспокійній  землі.

Вдосталь  змучені  чужиною,
Важким  перельотом  до  сліз,
Лелеки  вертають  весною
До  рідних,  насиджених  гнізд.

Дорога  кличе  до  хати,
Що  тулиться  край  села,
Де  запах  півоній  і  м'яти,
Де  стежка,  що  в  світ  повела.

Коли  ляжу  ввечері  спати,
Я  мріяти  буду  про  те,
Щоб  знову  приснились  Карпати,
І  те,  як  родина  живе.


           3.02.-8.03.2004р.        м.Сетубал(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2012

Коломийки про ІВАНА ПОПОВИЧА.

Заспіваю  коломийки
Я  вам,  любі,  зрана
Про  артиста  з  Закарпаття
Поповича  Йвана.

Україні  він  співає
Як  соловей  в  лузі;
І  в  Америці  йго  знають,
І  в  Євросоюзі.

Бо  цей  легінь  так  співає,
Що  гори  трясуться.
Ніде  в  світі  конкуренти
Йому  не  знайдуться.

Цей  співака  -  добрий  батяр,
Так  співати  вміє,
Що  котра  його  почує,
То  зразу  зомліє.

Як  одягне  вишиванку
Й  збере  вечорниці,
Липнуть,  наче  на  мед  мухи,
Гарні  молодиці.

Та  й  я,  гуцул  з  Коломиї,
Люблю  його  слухать,
Бо  співанки  такі  щирі
Вивертають  душу.

За  твої  співанки,  Йване,
Не  гріх  випить  чарку,
Ноги  просяться  до  танцю,
А  на  душі  жарко.

Коли  хочете  ще  більше,
То  платіть  зелені:
Кругом  криза,  та  й  у  мене
Порожні  кишені.

               08-09.11.2012р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378346
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.11.2012

ПОРАДА.

А  я  любка  з  Коломиї,
Із  древнього  міста,
Де  дівчата  й  молодиці
Як  пшеничне  тісто.

Ну,  а  хлопці  -  пишні  ходять,
Рівні  й  височенькі,
Як  ті  буки  і  смерічки,
Файні  молоденькі.

То  ж  гріх  був  би,  щоб  не  жити,
Та  таких  легінів
Всім  єством  своїм  дівочим
Не  приворожити.

Та  таких,  щоб  не  лиш  файні,
А  ще  при  машинах,
При  солідних  установах,
В  євроодежинах.

Чи  дійсно  ви  повірили,
Мої  любі  друзі  ?
Бо  дісталось,  як  то  кажуть,
Мені  по-заслузі:

Учителя-бюджетника
Доля  дала  мені,
У  якого  один  ровер*
Й  порожні  кишені.

Вам  пораду  дам  я  нині,**
Подруги  хороші:
Живіть  з  тими  легінями,
Котрі  мають  гроші.

*  -ровер(діал.)  -  велосипед  ;    **-нині(діал.)  -  сьогодні.

           10.01.1999р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378046
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 15.11.2012

Коли відходимо у вічність.

"Ти  знаєш,  що  ти  -  людина?
                                                         Ти  знаєш  про  це  чи  ні  ?
                                                         Усмішка  твоя  -  єдина,
                                                         Мука  твоя  -  єдина,
                                                         Очі  твої  -  одні.
                                                         Більше  тебе  не  буде.
                                                         Завтра  на  цій  землі
                                                         Інші  ходитимуть  люди,
                                                         Інші  кохатимуть  люди  -
                                                         Добрі,  ласкаві  й  злі."
                                                                                     (Василь  Симоненко).


Коли  відходимо  у  вічність  -
Все  залишаєм  на  ЗЕМЛІ:
Свій  погляд,  усмішку  і  ніжність,
Великі  справи  і  малі.

Ми  пам'ятник  собі  будуєм
Щодень,  щомиті,  повсякчас
Не  з  бронзи,  навіть  не  з  граніту,
А  з  думки  у  живих  про  нас:

Для  інших  чи  добро  зробили  ?
На  що  ми  тратили  всі  сили  ?
Комусь,  можливо,    "насолили",
Чи  все  забули  і  простили  ?

Для  рідних  й  близьких  залишили
Всі  наші  радощі  й  жалі.
Де  ми  творили,  були,  жили,
Де  ряст  топтали  по  землі.

Котрогось  дня  чи,  може,  зрання
Всі  свої  помисли  й  діяння
На  вівтар  правди  покладемо
І  щиро  скажемо  собі:
"Коли  у  вічність  відійдемо,
Чи  добрий  слід  залишим  по  собі  ?"


                       25.09.  -  01.10.2010р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2012

МОНТАДО.

Есть  уголок  природы
Живописный  и  яркий,
Что  красив  в  непогоду,
Что  прекрасен  в  день  жаркий.

Небеса  бело-голубые
Разрисовали  гладь  озер,
Шумят  деревья  молодые,
Повсюду  зелени  ковёр.

Прекрасен  воздух  чистотою,
Лицо  ласкает  свежий  ветер,
А  птицы-аисты  порою
На  встречу  к  людям  йдут  под  вечер.

Природа  дышит  добротою
Куда  не  глянь,  а  вместе  с  ней
Душа  становиться  порою
Чуть  ласковей  и  чуть  нежней.

Хороших  друзей  здесь  круг  тесный,
Живут  и  работают  вместе  -
С  пор  давних  ведь  это  известно:
По  жизни  идти  интересней.

О,  Монтадо,  Монтадо  -
Здесь  красота  искриться.
Эх,  Монтадо,  Монтадо  -
Жизни  моей  частица.


         8.12.2006р.      Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376887
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 10.11.2012

О, МОЛОДОСТЬ!

О,  молодость!  Бурлива  и  сильна,
А  старость  -  рассудительна  и  строга.
И  как  бы  не  менялись  времена,
У  этой  истины  своя  дорога.

Из  года  в  год,  из  века  в  век
Что  испытает  или  поймёт,  тем  более,
Чего  достигнет  в  жизни  человек,  -
Всё  крутиться  на  колесе  истории.

В  порыве  молодых  страстей  горячих,
Где  не  рассудок,  а  души  норов,
Иной  раз  склонны  поступить  иначе,
Грешим  и,  может,  "наломаем  дров".

Когда  нам  в  жизни  принимать  решенья,
Когда  пропитаны  добром  насквозь,
Могли  сказать  в  минуты  откровенья:
"Почтенна  старость,  мудрости  подбрось".


           20.12.2004р.      м.Сетубал(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376880
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 10.11.2012

МУЗА ВТЕКЛА.

Прийшли  часи  для  мене  гірші:
В  душі  чомусь  нема  тепла,
Пасивний  вкрай,  не  пишу  віршів  -
Від  мене  муза  десь  втекла.

Бувало,  що  у  дні  буденні,
Як  тільки  зранку  зроблю  крок,
Вже  в  світанковому  натхненні
За  рядком  стелиться  рядок.

А  іноді  вночі  не  спиться
Й  душа  радіє,  мов  маля,
Слова  міцні,  неначе  криця,
Мені  приходять  із-далля.

Тепер  живу  як  мокра  курка
Після  травневого  дощу,
Не  мрію  зовсім,  тільки  вурка,
Нікого  в  душу  не  пущу.

Я  ладен  в  світі  всіх  побити,-
Не  кров,  а  злість  у  жилах  потекла,
Порадьте,  що  мені  робити  ?
Від  мене  муза  десь  втекла...

Читачу,  вибачте  наразі,
Бо  в  двері  стукіт  не  стиха,
У  мене  гості  на  порозі  -
Тут  муза  знову  вже  прийшла  !


             10.07.2007р.      Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012

НАЙБЛИЖЧІ ЛЮДИ.

Не  треба  голову  ламати
Й  шукати  істину  в  імлі:
Найближчі  люди  -  батько  й  мати
Серед  усіх  людей  Землі.

Горіть  теплом  рідної  хати,
Де  ваші  радощі  й  жалі,
Бо  там  живуть  ваш  батько  й  мати,
Найближчі  люди  на  Землі.

Звичайно,  й  друзів  треба  мати,
Без  них  неможна  у  житті,
Та  все  ж  найближчі  -  батько  й  мати,
В  любові  інколи    "сліпі".

Когось  ви  вправі  покохати
Й  створити  затишок  сім'ї,
Але  найближчі  -  батько  й  мати
Серед  усіх  людей  Землі.

Допоможіть  на  ноги  стати
Ви  дітям,  що  у  вирій  полетять,
Але  й  найближчі  -  батько  й  мати,
Підтримки  та  тепла  хотять.

Не  забувайте  пам'ятати,
Що  десь  в  глухенькому  селі
Живуть  старенькі  батько  й  мати  -
Найближчі  люди  на  Землі.

"Вас  дуже  просим  зачекати,
Не  йти  у  вічність  назавжди,
Нам  найдорожчі  -  батько  й  мати,
Бо  ви  потрібні  нам  завжди".


       5.11.2012р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012

НЕ КЕПКУЙТЕ З МЕНЕ МАРНО.

Для  внучатка  Іванка  Дяковського.

Я  великий  та  кремезний,
Більше  пуда  наберу.
Не  веду  себе  капризно,
Без  причини  не  реву.

Не  кепкуйте  з  мене  марно,
Та  не  смійтесь,  бо  тепер
Я  вже  правильно  і  гарно
Вимовляю  букву  "ЕР".


         Січень  2012р.  Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375394
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.11.2012

Я КОЗАЦЬКОГО КОРІННЯ.

Я  козацького  коріння,
Скачу  верхи  на  коні,
Що  копитом  б'є  каміння,
Шабля  й  люлька  при  мені.

Ворогів  поб'ю  й  прожену
Геть  із  рідної  землі,
А  тоді!...Зі  сметаною  вареник
Прийде  до  смаку  мені.

Кінь  біжить  скоріше  вітру,-
Хтось  і  оком  не  моргне,
Я  вже  стукаю  в  повітку,
Де  дівчина  чорноброва  зачекалася  мене.


(Ці  жартівливі  рядки  написані  для  мого  дорогого  внучатка
ІВАНКА    ДЯКОВСЬКОГО).

               27.03.2012р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375393
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.11.2012

ТОСТ.

Щоб  добро  було  на  світі,
Щоб  здорові  росли  діти,
Щоб  кохалось,  щоб  творилось,
Щоб  ніщо  дурне  не  снилось.
Щоб  у  праці  був  порядок,
Щоб  сімейний  був  достаток,
Щоб  гордились  й  шанували,
Щиру  дяку  Вам  складали.
Всюди  успіхи  й  удачі  -
Хай  душа  ніде  не  плаче.
Щоб  Ви  гарно  виглядали,
Обминали  всі  скандали.
Щоб  сповнялися  бажання,
А  за  стреси  й  хвилювання
Серце  Вам  не  лилось  кров'ю,-
ВИП'ЄМ,  ДРУЗІ,  НА  ЗДОРОВ'Я  !


       29.09.-  03.10.1995р.  м.Івано-Франківськ  -  м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012

СТОЮ З ПРИРОДОЮ Я.

Стою  з  природою  я  віч-на-віч,
Їй  зустріч  призначаю  все  сюди.
Тут  бачу  профілі  закоханих  облич,
Хмаринки  білі  в  дзеркалі  води.

Тут  душу  не  провідує  печаль,-
Готова  у  політ*    з  високих  круч.
І  міряє  таку  безмежну  даль
Високо  в  небі  журавлиний  ключ.

   *готова  у  політ  (в  розумінні  душа).


           16.01.-18.01.2012р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012

МРІЇ ДО ВСЕВИШНЬОГО.

О,  Господи,  прости  й  помилуй,
На  Україну  зглянься  з  висоти,
Додай  їй  мудрості,  дай  сили,
Коли  прийде  той  час,  щоб  їй  рости  ?

Керма  країни  прагнуть  всі  уперто,
(Скоріш  їх  вивести  б    "на  чисту  воду").
Політики,  признайтеся  відверто:
Чи  ваші  партії  потрібні  для  народу?

А  депутати  наші  та  міністри,
Що  мають  в  душах  більше  чорноти,
Їм  тільки  б  в  "тепле"  крісло  сісти,-
І  враз  забули  де  народ  і  Ти.

Наш  президент  заліз  як  в  дірку  мишка,
Забув  про  пільги  депутатські  та  бандитів  в  тюрмах,
Роздумує  публічно,  а  то  й  нишком
Про  другий  термін  й  число  бюлетнів  у  урнах.

Ще  скільки  нас  розумних  й  працьовитих
Розкидано  по  нетрях  чужини,
Щоб  нашим  дітям  дати  краще  жити,
І  скільки  в  цьому  нашої  вини.

Вини,  що  ми  десь  забуваєм  рідних,
Вини,  що  інколи  немає  вороття,
Для  нас,  в  минулому  порядних  й  гідних,
Дещо  запізно  наступає  каяття.

Коли  прийде  той  день  чи  росяний  світанок,
Що  назавжди  покинемо  чужі  краї?
На  Україні  ми  зустрінем  новий  ранок,
Потонемо  в  обіймах  рідної  землі.

Час  справедливості  та  правди  все  ж  колись  настане,
Й  розквітне  Україна  у  своїй  красі,
У  мирі  й  справжній  дружбі  житимуть  слов'яни-
Нащадки  Київської  древньої  Русі.


             07.02.-13.02.2009р.    Монтадо(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012

Слова для мами до її 80-річного ювілею.

Моя  найдорожча  у  світі,
Вам  кланяюсь  низько  до  ніг
З  далеких  країв,  але  шлях  мій
До  рідної  хати  проліг.

На  Ваше  ювілейне  свято,
В  таку  травневу  теплу  днину,
Хай  щирих  слів  буде  багато,-
До  хати  зійдеться  родина.

І  я  молюся  Богу  щиро,
Щоб  дав  здоров"я  Вам  і  сили,
Нам  сиву  мудрість  віддавати,
Щоб  Ви  багато  літ  ще  жили.


             20-22.03.2002р.    м.Сетубал(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012

Свято спортивне.

Гори  раділи,
Гори  сміялись,-
В  Верховину  аж  із  столиці
Хлопці  приїхали  -  ветерани
На  матч  з  гуцулами  товаристський.

Для  них  це  бува  не  часто,
Футбол  в  них  не  в  першому  плані.
Для  них  -  це  трембіта  й  тайстра
І  вироби  здібного  майстра.

Трибуни  всі  переповнені  були,
(Та,  зрештою,  які  там  трибуни?).
Всі  "шайбу"  кричали,  "давай-но".
Зібралось  на  свято  це  люду.

І  гуцул  старенький  в  потертім  кептарі
З  тобівчиною  через  плече
Завзято  болів  і  спортсмену  одному
Кричав:    "Доганяй,  бо  втече!"

Бій  був  упертий,
Бій  був  завзятий,
Бій  без  ворожості  і  прокляття.
Одинадцять  переможців,
А  ввечері,  біля  багаття,
Мистецтво  гостям  піднесли  гуцулята.

Гори  раділи,
Гори  співали,
А  з  ними  люди,  що  тут  працюють.
Веселились,  гуляли  файно  -
Гуцули  відпочивали.


               25.09.1983р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012

ОЧІ МАТЕРІ.

Мати  дивиться  сину  услід,
Який  вперше  у  житті  своєму
Робить  кроки  несмілі  у  світ,
Й  серце  мами  щемить  приємно.

Мати  дивиться  сину  услід,
У  ясний  вересневий  ранок,
Як  з  портфелем  новим  у  руці
На  шкільний  вперше  ступить  ганок.

Мати  дивиться  сину  услід,
Що  стає  в  один  ряд  з  братами
Захищати  Вітчизну  і  світ,
Йде  на  бій  із  лихими  катами.

Мати  дивиться  сину  услід,
На  життя  його  журавлине,
Що  мандрує  за  долею  в  світ,
А  думками  до  матері  лине.

Мати  дивиться  сину    услід...



               1985р.-  1994р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012

МАТЕРІ

Тій,  що  на  землі  життя  подарувала
В  стражданнях,  муках,  ливши  тяжкий  піт,
Що  ростила,  доглядала,  годувала,
Щоб  добрим,  людяним  пішов  у  світ.

Щоб  працю  знав,  щоб  не  цурались  люди,
Щоби  умів  постоять  за  других,
Щоб  захистив,  коли  потрібно  буде,
Сестер,  братів,  Вітчизну  від  лихих.

Я  не  зумію  в  цих  словах    коротких
Ту  виразить  подяку  їй  за  все,
Що  споконвічно  (так  вже  повелося)
Всім  ласку  й  доброту  несе.

І  гімн  співаю  я  сьогодні,
І  славлю  я  понад  усе
Отой  насущний  хліб  господній,
І  МАТІР,    що  дитину  на  руках  несе  !


                     1982р.-  1986р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012

Хай душі людські заблистять добротою…

Хай  душі  людські  заблистять  добротою,
Як  срібна  роса,  що  у  травах  ранкових,
Як  біла  і  чиста  фата  молодої,
Тоді  на  дверях  поселяться  підкови,
Як  символ  добра  і  спокійної  праці,
Що  щастя  дарує  всяк  чесній  людині.
Минає  вже  час  тих  бурхливих  овацій,
На  обрії  -  спокій  і  мир  всій  родині.


       Січень  1994р.    м.Коломия.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012

Співуча українська мово

Ти  -  щедрий  дар  мого  народу,
Ти  -  наше  диво  калинове,
Слов'янського  перлина  роду,
Співуча  українська  мово.

Дитині  в  душу  западала
Та  пісня  мами  колискова,
А  згодом  на  весь  світ  звучала
Співуча  українська  мова.

Тебе  терзали,  насміхались
І  зневажали  твоє  слово,
А  ти  міцніла,  гартувалась,
Співуча  українська  мово.

Комусь  на  нашій  Україні
Не  до  вподоби  твоє  слово
І  твоя  пісня  барвінкова,
Співуча  українська  мово.

Ти  -  мелодійна  й  писанкова,
Ти  -  Боже  надбання  чудове.
Живи  і  квітни  веселково,
Співуча  українська  мово  !


     06-08.11.2004р.    м.Сетубал(Португалія).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012

Що людині треба?

Що  людині  треба?  Мало:
Кусень  хліба  і  води,
Щоб  жила  на  світі  мама,
Щоб  не  було  вже  війни,
Щоб  сміялись  завжди  діти
І  не  знали  більш  біди,
Щоб  у  полі  ніжні  квіти
Для  коханої  цвіли.
Щоб  у  світі  були  всюди
Друзі  вірні  -  назавжди,
Щоб  світило  завжди  людям
Чисте  сонце  доброти.


         20.07.1983р.  с.Залуч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.09.2012

Писати хочу щиро…

Писати  хочу  щиро,  від  душі,
Коли  натхнення  є,  коли  думки  не  в'януть,
Щоби  написані  мої  вірші
Були  міцним,  тим,  кредом  полум'яним,
Який  проніс  би  через  все  життя,
Скріпивши  ділом  добрим  та  корисним,
Щоб  потім,  коли  піду  в  небуття,
Не  зле  згадали,  не  як  афериста.

               
               Серпень  1983р.  м.Коломия

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012

Вже в котрий раз сідаю за листи

Вже  в  котрий  раз  сідаю  за  листи,
Та  все  ніяк  я  не  зберусь  з  думками,
З  тими  простими  й  мудрими  словами,
Які  серця  зворушують  завжди.

Та  вміння  написать  листа
Не  кожен  подолає  однаково,
Бо  це  ж  мистецтво  -  вибрати  із  словника
Свого  буття  таке  міцне  і  влучне  слово.

                 Лютий  1983р.  м.Київ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012