Mazoh

Сторінки (1/8):  « 1»

Самосвідомість почуттів

Єдине  мистецтво  бути  щасливим  —  
усвідомлювати,  що  щястя  в  твої  руках.
(Жан-Жак  Руссо)

Сім'я  —  як  багато  теплого,  щирого  в  цьому  слові.  Коли  дві  людини  роблять  цей  крок  вперед,  коли  настає  момент  і  під  слова  “люблю”  єднаються  в  пари.  Гарно  споглядати  на  такі  пари,  пари  закоханих,  в  парах  який  присутні  великі  почуття.  Іноді  здається,  що  це  ніколи  не  закінчиться,  -  “...і  доки  смерть  не  розлучить  нас”.
Та  чому  багато  сімей  проживають  разом  декілька  років  чи  десятків  років,  і  починають  говорити,  що  вже  нічого  не  відчувають,  любов  вже  пройшла,  її  вже  немає.  В  фільмах,  в  книжках  нам  показують  що  “любов”,  це  певне  почуття,  і  людьми  управляють  ці  почуття,  ми  тільки  продукти  своїх  почуттів.  Та  сценарії  в  фільмах  не  є  описом  реальних  подій.  Фільм  у  більшості  випадків  хоче  пробудити  в  людини  певний  тип  ідеалу,  і  утворює  стереотип,  любов-почуття!  Де  почуття  грають  основну  роль  в  стосунках,  де  все  знову  буде  залежати  не  від  людини,  а  від  “вищої  сили”!  
А  насправді,  що  ж  таке  любов?  
Слово  “любити”  —  завжди  було  дієсловом,  яке  означає  певну  дію.  Якщо  ти  слухаєш  другу  людину,  переживаєш  разом  із  нею,  цінуєш,  підтримуєш,  жертвуєш  собою  заради  неї,  це  і  є  дія  —  любити.  Люди  в  свою  чергу  переробили  слово  “любити”  з  дієслова  в  іменник,  і  утворили  певну  незалежну  від  них  самих  річ.  Їм  краще,  щоб  поняття  любити,  було  тільки  почуттям,  яке  б  вони  не  можуть  контролювати,  яке  б  з  них  зняло  всю  відповідальність  і  з  чистою  совістю  людина  могла  б  сказати,  “немає  почуттів  —  немає  любові”.  Що  ж  таке  “почуття”?  Це  свого  роду  зовнішній  фактор,  подразник,  який  є  навколо  нас,  який  не  залежить  від  нас!
А  деякі  люди  перетворюють  любов  в  певну  дію,  любити  —  значить  робити  щось:  жертвувати  чимось,  віддавати  всього  себе,  так  як  матір,  яка  дає  життя  своїй  дитині,  піклується  про  неї!  Якщо  ви  хочете  дізнатись,  що  таке  любов,  подивіться  на  людей  які  жертвують  всім  заради  інших,  навіть  для  тих,  хто  не  відповість  взаємністю.  Любов  —  це  цінність,  яка  проявляється  через  дію  того,  хто  любить.  
В  такому  випадку,  якщо  нашими  діями  управлять  почуття,  то  виходить,  і  ми  вже  не  здатні  любити,  що  ми  зняли  з  себе  відповідальність  і  самі  дозволили  почуттям  керувати  нами.  Якщо  ти  втратив  почуття,  в  тебе  їх  зовсім  не  залишилось,  це  тільки  хороша  причина  того,  що  потрібно  почати  “любити”...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363201
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.09.2012


Cамосвідомость…

Мудрий  той,  хто  не  залежить  від  навколишнього  
і  здатний,  спостерігаючи  всі  речі  та  явища,  
жити  тільки  тими  з  них,  які  його  свідомість
і  розум  вважатимуть  добрими.  

Ось  ви  почали  читати...  Зручно  вмістились  на  стільці  чи  дивані,  починаєте  настроюватись  на  читання.  Але  спочатку  спробуйте  поглянути  на  себе  зі  сторони,  Спробуйте  перенести  свою  свідомість  в  дальній  кут  кімнати,  і  поглянути  на  себе  як  би  очима  іншої  людини?  А  тепер  зробіть  ось  що.  Задумайтесь  про  настрій,  в  якому  ви  перебуваєте.  Як  би  ви  його  визначили?  Що  ви  відчуваєте?  Тепер  подумайте  про  те,  як  працює  ваша  думка.  Чи  відчуваєте,  що  ви  пробуєте  зрозуміти  зміст  своїх  думок?  
Ви  щойно  зробили  те,  що  може  зробити  тільки  людина.  Тварина  такого  зробити  не  може.  Ми  називаємо  цей  процес  самосвідомістю,  або  можливістю  аналізувати  власні  думки.  Ось  чому  ми  домінуємо  в  цьому  світі,  ось  чому  ми  розвиваємось  від  покоління  до  покоління.  Завдяки  цьому  ми  можемо  вчитись  потрібним  нам  навичкам,  вчитись  бути  не  просто  машиною  інстинктів,  а  мислячою  істотою.  Самосвідомість  впливає  не  тільки  на  нашу  поведінку,  на  те  як  ми  дивимось  на  самих  себе,  але  і  на  те,  як  ми  дивимось  на  інших  людей,  як  ми  аналізуємо  вчинки  та  поведінку  інших  людей.  
Навіть  самі  розумні  тварини  не  мають  подібних  рис.  Вони  всі  наче  запрограмовані  своїми  інстинктами  або  дресируванням.  Їх  можна  навчити  бути  відповідальними,  але  вони  самі  не  можуть  прийняти  на  себе  відповідальність.  Другими  словами,  вони  не  можуть  змінювати  програму  навчання.  Вони  навіть  не  розуміють  що  їх  навчають.  
Натомість  людина  може  створити  для  себе  програми  незалежно  від  інстинктів  чи  навчання.  Ми  можемо  змінювати  саму  систему  програми.  Ось  чому  можливості  тварини  обмежені  а  можливості  людина  —  безмежні.  
Та  якщо  ми  будемо  жити  за  своїми  інстинктами,  по  правилам,  програмам,  розробленим  досвідом,  і  будемо  залежати  від  умов  навколо  нас,  то  ми  будемо  жити,  як  тварини,  тобто  будемо  обмеженими...  
Наша  поведінка,  наше  внутрішнє  самопочуття  залежить  тільки  від  наших  рішень.  Ми  самі  впливаємо  на  весь  процес  нашого  мислення,  нашого  відношення  та  вибору.  Якщо  ми  почали  залежати  від  умов  поведінки,  обставин  і  ситуацій,  то  ми  самостійно  зробили  цей  вибір,  і  дозволили  ситуаціям  керувати  нами.  
Частіше  всього  такі  люди  дуже  впливові  від  навколишніх  факторів.  Якщо  погода  хороша,  вони  відчувають  себе  здорово,  якщо  погода  погана,  то  це  помітно  по  їхньому  настрої  та  роботі.  Людина  яка  керує  своєю  свідомістю  не  впливова  до  таких  факторів,  такі  люди  носять  в  собі  свою  погоду.  Для  них  немає  значення,  чи  падає  дощ,  чи  світить  сонце.  Вони  керуються  цінностями,  їх  мета  хороший  настрій  і  якісна  праця  в  незалежності  від  погоди.  
Люди  також  можуть  бути  під  впливом  «соціальної  погоди».  Якщо  навколо  люди  відносяться  до  них  добре,  то  все  добре,  якщо  відносяться  погано,  то  вони  стають  закритими  в  собі,  стають  в  захисну  позицію,  вони  відчувають  себе  погано.  Інші  люди  будують  своє  життя  на  поведінці  оточуючих  і  не  дозволяють  слабкості  керувати  ними.  
На  всіх  людей  діють  зовнішні  фактори,  фізично,  соціально  чи  психологічно.  Але  реакція  на  це  —  свідома  чи  ні,  є  певним  вибором  відчуттів  або  цінностей.  Говорячи  по  простому,  ніхто  не  може  вам  причинити  біль,  без  вашої  на  то  згоди.  У  нас  неможливо  забрати  щось,  якщо  ми  самі  це  не  віддамо.  Саме  наша  згода  з  тим,  що  з  нами  стається,  наносить  нам  більше  шкоди  ніж  те,  що  стається.  
По  природі  ми  маємо  діяти,  а  не  бути  об'єктом  дій.  Потрібно  брати  ініціативу  на  себе.  ініціативним  не  означає  бути  наполегливим,  агресивним.  Це  означає  приймати  на  себе  певну  відповідальність  за  події,  щоб  вони  розвивались  певним  чином,  так  як  це  було  скероване.  
Як  правило,  при  пошуку  роботи  одні  люди  находять  її  швидко,  інші  не  можуть  найти  роботу  довший  час.  Одні  знайшовши  роботу  справляються  з  нею  добре,  і  навіть  розвиваються,  а  деяким  робота  стає  певною  фізичною  і  психологічною  каторгою.  А  це  виникає  тільки  не  бажанням  діяти.  
У  таких  людей  виникає  куча  різних  проблем  таких  як:  немає  роботи;  я  не  вмію  те  робити,  ніхто  не  показує  як  це  робити,  ніхто  не  може  мені  помогти,  це  складна  робота,  і  т.д.  
Багато  людей  чекають,  що  з  ними  має  щось  статися,  або  хтось  за  ними  буде  піклуватись.  Але  ті  люди  які  в  результаті  дістають  хорошу  роботу,  і  успішно  на  ній  працюють  не  говорять  про  проблеми,  вони  вирішують  ці  проблеми,  вони  проявляють  свою  ініціативою  і  роблять  все  можливе  щоб  задача  була  виконана.  
Чому  більшість  людей  бажають  зняти  з  себе  відповідальність?   Вдумайтесь  в  слова  які  виказують  вас!  
Ось  такий  я  є,  який  є!  (Це  в  деякій  мірі  говорить,  що  нічого  з  цим  вже  не  зробиш)
Я  не  можу  це  зробити!  У  мене  немає  часу!  (Тут  тобою  керує  зовнішній  фактор  —  час)
Мені  прийдеться  це  зробити!  (Я  не  можу  вибрати  те,  чим  мені  займатись,  все  вже  вирішено  за  мене)
Така  моя  доля!  Від  мене  нічого  не  залежіть!  (Все  залежить  від  вищої  сили!)  
Я  не  відповідаю  за  те,  що  роблю!  У  мене  немає  вибору...
Всі  ці  слова  показують  нам  те,  як  ми  хочемо  перекласти  всю  відповідальність  на  когось  іншого,  на  щось  що  недосяжне  для  нас.  Тільки  мало  хто  розуміє,  що  саме  ці  слова  будують  наше  життя,  життя  таке,  яке  ти  сам  собі  створив...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363184
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.09.2012


Копія життя

Життя  стало  копією  попередніх  життів.  Все,  що  ми  робимо,  все  вже  робилося  до  нас,  ми  не  є  першопрохідцями,  ми  є  просто  людьми,  які  повторяють  за  іншими.  Ми  будуємо  нові  плани,  певні  напрямки  розвитку  та  навіть  не  усвідомлюємо,  що  ми  рухаємось  до  тих  людей,  які  вже  цього  досягли,  ми  рухаємось  до  створення  часткової  копії  тієї  людини.  Ми  будуємо  кар'єру,  бажаємо  бути  директором  певної  організації,  чи  хочемо  побудувати  свій  бізнес,  можливо  стати  космонавтом,  військовим,  спортсменом,  чи  просто  хорошим  сім'янином,  та  все  це  тільки  погляди  на  те,  що  бачимо  навкруги  себе,  це  те,  що  оточує  нас.  Ми  не  можемо  навіть  придумати  щось  інше,  в  нас  немає  нового  напрямку  чи  слова  до  якого  ми  можемо  прямувати,  в  нас  не  лишилося  вибору  позиції.  Наша  свідомість  не  розуміє  що  може  бути  щось  інше.  Якщо  ти  вважаєш,  що  ти  особливий,  що  ти  не  такий  як  всі,  тоді  придумай  нове  слово  зі  смислом,  якого  немає  в  словнику,  яке  ти  використаєш  в  своєму  напрямку  на  розвиток,  задумайся,  до  якого  напрямку  прямуєш  ти,  і  чи  хтось  робив  вже  те,  що  ти  збираєшся  зробити?  Тільки  декілька  сотень  чи  тисяч  людей  на  цілій  планеті,  можуть  змінити  та  внести  щось  нове  в  це  життя.  Це  ті  люди,  до  яких  будуть  рівнятись  наступне  покоління...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362482
рубрика: Проза, Рондель
дата поступления 06.09.2012


Філософія сну

Сон  —  так  багато  в  цьому  слові,  та  водночас  нічого.  Ми  всі  знаємо,  що  можна  прожити  тиждень  без  харчів,  знаємо,  що  можна  прожити  декілька  днів  без  води,  та  чомусь  не  можемо  уявити  декілька  днів  без  сну.  Коли  ми  не  спали  декілька  днів  відчуваємо  неймовірну  слабкість,  наш  розум  не  може  зосередитись,  все  тіло  болить,  очі  самі  закриваються,  і  як  би  ти  не  старався,  прийде  момент  коли  ти  просто  “відключишся”  і  заснеш.  Багато  вчених  світу  розглядають  та  досліджують  людське  явище  сну.  Ми  всі  знаємо,  що  під-час  сну  мозкові  клітини  та  взагалі  весь  організм  переключається  в  певний  “економний  режим”.  Це  не  означає,  що  весь  організм  виключається,  це  певне  розслаблення,  яке  дає  можливість  накопичити  певну  енергію  для  подальшої  ефективної  праці.  Та  тут  ще  є  один  термін  “сну”.  Це  не  просто  сон,  як  відпочинок,  а  сон  —  реалістичне  відтворення  видуманого  або  певний  спогад,  який  утворюється  в  уяві  чи  пам'яті  людини  під-час  цього  відпочинку.  Люди  інколи  пам'ятають  те,  що  їм  снилось,  розказують  іншим,  згадують,  мріють  чи  переживають  під-час  сну.  Люди  навчились  трактувати  свої  сни,  ніби  передбачати  майбутнє.  Та  як  цей  сон  утворюється  і  що  це  таке,  ніхто  не  знає.  Але  якщо  розібратись,  то  і  правда,  всі  наші  сни  —  це  певні  думки  та  переживання,  це  те,  що  ми  пережили,  бачили,  чули,  це  те,  про  що  ми  думаємо.  Наша  уява  обмежена  тим,  що  навкруги  нас.  Нам  не  може  приснитись  те,  що  ми  ніколи  не  бачили  і  ніколи  про  це  не  чули.
Сон  без  сну.  Можеш  уявити  собі  таке?  Прокидаєшся  кожного  ранку,  пробуєш  згадати,  що  ж  тобі  снилося,  а  тобі  нічого  не  снилось.  Таке  звісно  буває,  ми  дуже  часто  забуваємо  сон.  Та  уявити,  що  цього  ніколи  не  було  і  не  буде  неможливо.  І  якщо  ми  дізнались  про  те,  що  сниться  нам  тільки  те,  що  нас  оточує,  можна  подумати  про  те,  що  ж  сниться  новонародженим?  Чи  їм  взагалі  щось  сниться?  Коли  дитина  ще  в  чреві  своєї  матері,  вона  бачить  тільки  темряву,  тому  приснитись  світло,  дитині  не  може.  Коли  народжується,  вона  бачить  все  навкруги  в  світлі,    та  усвідомити,  що  це  таке  не  може.  Новонароджена  дитина  —  це  та,  яка  ще  не  може  ні  з  чим  прирівнювати,  для  неї  все  нове,  вона  ще  не  знає  терміну  “схожість”.  Що  ж  цій  дитині  може  приснитись?  Це  мабуть  залишиться  тільки  таємницею...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362481
рубрика: Проза, Рондель
дата поступления 06.09.2012


Порівняльний світогляд

От  ідеш  ти  по  вулиці  та  бачиш  “красиву”  дівчину.  Ти  навіть  не  задумуєшся  про  те,  чому  ж  вона  красива?  Глибоко  в  нашій  свідомості  побачивши  цю  дівчину,  одразу  робиш  порівняльний  характер  відносно  того,  що  бачив  раніше.  Живеш  свої  дитячі  роки  з  батьками  та  коли  переїжджаєш  до  свого  житла,  знову  все  починаєш  порівнювати.  Раніше  був  магазин  далеко  від  дому,  а  тут  вже  близько.  Там  були  хороші  сусіди,  а  тут  ні.  Чому  це  так?  В  мене  раніше  було  інакше.  Також  коли  працюєш  на  роботі,  міняєш  роботу  і  знову  перший  час  іде  тільки  порівняння.  Міняєш  оточення,  друзів  чи  співробітників,  просто  міняєш  щось  в  своєму  житті  і  перший  час  ти  не  можеш  заспокоїтись,  адаптуватись  до  цього,  поки  не  порівняєш  з    тим,  що  уже  бачив,  не  зробиш  певних  висновків  і  не  звикнеш  до  того,  як  є  зараз.  І  так  само  сприймається  весь  навколишній  світ,  всі  та  все  що  оточує  нас,  ми  розрізняємо  тільки  відносно  іншого.  Що  таке  Зло?  Це  відсутність  добра!  Що  таке  хоробрість?  Це  відсутність  страху!  Одне  без  другого  неможливе.  Один  одного  доповнюють,  допомагають  розрізняти  все  навкруги  та  одночасно  находити  схожості  в  цьому...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362228
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.09.2012


Порівняння

Лиш  з'явившись  на  світ  дитина  бачить  свою  матір,  вона  відчуває  її,  та  спокійна  в  її  обіймах,  та  згодом  попавши  в  руки  іншої  людини,  може  плакати  та  кричати.  Вона  побачила  чи  відчула  певну  різницю,  іншу  людину,  яка  є  не  такою  близькою,  як  та,  що  тримала  першою.  Це  дає  нам  зрозуміти,  що  ще  від  самого  народження  в  людини  закладається  в  свідомості  поняття  “різності  людей”.  Чому  ж  ми  нав'язуємо  певний  стереотип  схожості?  Ми  навчаємо  та  спрямовуємо  людей  на  те,  щоб  бути  схожим  один  на  одного.  Ще  від  народження  стараємось  переконати  дитину,  що  вона  схожа  на  маму  з  татом  чи  на  бабу  з  дідом.  Ми  під  час  всього  дитинства  навчаємо  як  правильно  поводитись  в  тій  чи  іншій  обстановці,  розказуємо  як  правильно  вчиняти  та  як  вчиняти  не  можна.  Розказуємо  про  людей,  які  досягли  успіху  в  певній  справі  та  направляємо  дитину  на  те,  щоб  вона  старалась  бути  схожою  на  цю  людину.  Ми  будуємо  дитячі  садочки,  школи  та  вищі  навчальні  заклади,  які  мають  певних  вихователів,  вчителів,  які  навчають  тому,  що  вони  вже  вміють  та  тому,  чого  навчають  інші  видатні  особистості.  Ми  не  навчаємо  чогось  нового,  ми  навчаємо  того,  що  вже  робилось.  Все  життя  ми  самі  шукаємо  “кумира”,  ідеальну  на  наш  погляд  людину,  щоб  бути  певною  копією  чи  хоча  б  трохи  бути  схожим  на  ідеал.  Що  ж  це  виходить?  Ми  ламаємо  вроджену  свідомість  людини.  Переконуємо,  що  всі  люди  подібні  чи  схожі  один  на  одного.  Виходить,  що  і  матір  ми  можемо  замінити  іншою  людиною...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362226
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.09.2012


«Вчимось кохати…»

Хватить  два  рази  щоб  навчитись  пити,
Пачки  сигарет,  щоб  навчитись  курити,
Місяця  треба  щоб  влучно  стріляти,
Тільки  роками  треба  вчитись  кохати…

Не  треба  для  цього,  когось  шукати,
Дівчину  кожну  не  треба  чіпати,
Дурними  питаннями  не  докучати,
Кохання  потрібно  просто  чекати…

Не  легко  відразу  усе  зрозуміти,
Все  просто  і  складно,  що  не  пояснити,
Можливо  і  життя  так  все  прожити,
Та  свою  любов  так  і  не  зустріти.

А  це  щастя,  про  яке  хочеться  кричати,
Це  турбота,  яку  хочеться  давати,
Це  блаженство,  яке  не  можна  передати,
Це  багатство,  якого  ніде  не  купити.

Як  знайдеш  любов,  не  відпускати,
Краще  інколи  просто  змовчати,
Та  не  пробуй  коханню  брехати,
Все  життя  будеш  це  виправляти

Якщо  й  справді  єдину  найшов  ти,
Будь  готовий  усім  ризикнути,
Будь  готовий  вогнем  спалахнути,
Зірку  з  нема  для  неї  здобути.

Та  її  вже  так  легко  злякати,
Всі  помилки  буде  вона  пам’ятати,
І  чому  ж  вас  так  тяжко  кохати?
Тому  що  ви  не  навчилась  прощати.

Всі  хороші  моменти  можливо  згадати,
Як  ангел  по  ним  можна  знову  літати,
Та  згадуючи  все  це  ти  будеш  страждати,
Бо  все  таки  тяжко  усе  це  втрачати.

Якщо  тобі  вдалось  когось  покохати,
То  це  вже  ніколи  не  вдасться  забрати…
І  як  не  стараєшся  ти  це  все  забути,
Захочеш  не  раз  це  все  знов  повернути…  

Хватило  години,  щоб  вірш  написати,
Тиждень  потрібно,  щоб  твори  складати,
Рік  пройде,  й  збірку  можна  видавати,
Та  не  знаю,  коли  буду  знову  кохати…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2012


Настрій міняється

“В  своєму  житті  маєш  добре  знати  і  хороше  і  погане,
в  іншому  випадку  ти  не  будеш  знати  ні  одного  ні  другого...”

Прокидаєшся  від  страшного  шуму  на  дворі,  вилазиш  із  під  теплої  ковдри,  розплющуєш  одне  око  і  заглядаєш  у  вікно,  а  там  ранкова  темрява,  йде  сильний  дощ,  бачиш  як  великі  краплі  б'ють  по  підвіконню  створюючи  цей  нестерпний  шум,  все  сіро  і  похмуро.  І  голос  лунає  в  голові,  “Треба  вставати...”  Ти  пробуєш  згадати  хороший  сон,  щоб  хоч  трошки  підняти  настрій,  і  згадуєш  щось  погане,  і  робиться  ще  гірше!  Ти  вже  втратив    всі  бажання  вставати,  ти  хочеш  щоб  цей  день  навіть  не  починався,  ти  хочеш  знову  заснути  і  прокинутись  завтра...
Та  буває  все  і  по  іншому:  коли  промінчик  сонця  пробирається  крізь  вікно  і  падає  прямо  на  обличчя.  Це  малесеньке  світло  просочується  крізь  закриті  вії  на  очах,  лице  кривиться  та  пробує  відвернутись,  але  ніяк  не  можеш  втекти  від  цього  світла,  стискаєш  очі  ще  сильніше,  та  все  дарма.  І  голос  лунає  в  голові,  “Який  хороший  ранок...”.  Хочеш  вставати,  та  все  ще  лежиш  на  ліжку,  все  ще  із  заплющеними  очима,  спочатку  стараєшся  згадати  те,  що  снилося!  Усміхаєшся,  приснилось  щось  хороше!  Ще  хвилинка  і  ти  вже  думати  про  ароматну  каву,  не  витримуєш  і  відкриваєш  очі!  На  декілька  секунд  світло  навкруги  сліпить  тебе,  але  так  приємно...  І  разом  з  цим  усім,  настрій  піднімається!
Ти  прокинувся,  першою  чергою  йдеш  на  кухню  і  ставиш  чайник  на  плиту,    прямуєш  до  ванної  кімнати,  вмиваєшся,  відчуваєш  цю  велику  енергію  води,  яка  робить  тебе  бадьорим.  Чуєш  як  свистить  чайник  на  кухні,  біжиш  до  нього  і  готуєш  ароматну,  смачну  каву,  насолоджуючись,  невеликими  ковтками,  випиваєш  її  та  йдеш  далі  збиратись.  Коли  зібрав  усе  що  потрібно,  виходиш  з  хати,  замикаєш  двері,  розвертаєшся,  а  надворі  ще  низенько,  над  іншими  будинками  та  деревами  нависло  ясне  сонце,  йдеш  по  вулиці,  це  розквітла  весна,  все  навкруги  світло  і  зелено,  вже  бруньки  розпустились,  здається  настрій  вже  нічим  не  зіпсуєш...
Приходиш  на  роботу,  і  все  ніби  так  добре,  робота  тобі  подобається,  настрій  зранку  хороший,  та  приходить  декілька  хвилин  і  ти  чуєш,  як  по  сходах  тяжкою,  сильною  ходою  піднімається  твій  директор.  Ти  його  впізнаєш  по  ході,  по  звуках,  відрізниш  від  любої  іншої  людини.  Настроюєш  себе  на  розмову,  підтримуєш  себе,  та  тільки  відкриваються  двері,  втрачаєш  мову.  Директор  починає  на  тебе  кричати,  сварити  тебе,  ображати,  хоч  ти  і  знаєш,  що  він  не  правий,  та  нічого  не  можеш  сказати  у  відповідь,  боїшся.  Боїшся  насамперед  не  його,  а  втратити  роботу,  втратити  те,  що  зараз  маєш.  Після  двох  хвилин  розмови,  він  іде,  ти  вже  обтяжений  думками,  проблемами,  задумуєшся,  чи  потрібна  мені  ця  робота,  працювати  вже  не  хочеться,  хороший  настрій  втрачений...    
Під  впливом  поганого  настрою  чуєш  дзвінок,  дзвонить  твій  найкращий  друг,  ти  з  ним  уже  років  десять  як  знайомий,  багато  моментів  з  ним  перебули,  і  хороших  і  поганих.  Думаєш  зразу,  що  він  тобі  чимось  розрадить,  підтримає.  Піднімаєш  трубку,  і  чуєш,  що  в  нього  теж  проблеми,  він  просить  допомоги.  Ти  під  впливом  поганого  настрою  кричиш  на  нього,  спираючись  на  те,  що  у  тебе  самого  проблеми.  Ви  сваритесь...  Ти  кидаєш  телефон,  і  настрій  ще  гірший...
Сідаєш  за  роботу,  а  вона  не  йде,  нічого  не  робиться,  нічого  не  виходить.  Ти  ще  гірше  злишся,  хочеш  все  кинути,  піти  і  кардинально  все  поміняти.  Кожний  дзвінок,  кожна  людина,  кожна  дрібниця  тебе  дратує,  злить,  накручує  тебе  тільки  до  гіршого.  Хтось  говорить  про  обід,  а  ти  навіть  не  голодний,  всі  бачать,  що  тебе  ліпше  зараз  не  чіпати.  В  думках  в  тебе  “-  Коли  цей  день  вже  закінчиться...”  І  цілий  день  агресивно  будуєш  нові  плани,  жалієшся  сам  собі,  підбиваєш  себе  до  змін...
І  ось  майже  кінець  цього  нестерпно  поганого  дня,  ти  зриваєшся,  і  біжиш  до  директора  із  заявою  на  звільнення.  Сміло  заходиш  до  нього  в  кабінет,  сміло  підходиш  до  його  столу,  і  вже  майже  кидаючи  свою  заяву  на  стіл,  чуєш  звернення  до  себе.  “О  привіт,  я  хотів  вже  до  тебе  іти,  вибачитись!  Я  був  не  правий...”.  Ти  стискаєш  в  руках  заяву,  так  що  аж  мнеш  її,  чуєш  знову  “-  А  ти  що  хотів?  Що  це  в  тебе  за  листок?”.  Ховаючи  його  за  спину,  ти  відповідаєш,  “-  Та  нічого,  я  просто  хотів  щось  вас  спитати...”  І  ти  питаєш,  те,  що  перше  приходить  тобі  в  голову,  навіть  те,  на  що  ти  сам  знаєш  відповідь.  Після  відповіді-допомоги  від  начальника,  ти  виходиш  за  двері  та  думаєш,  що  він  не  такий  поганий,  просто  мабуть  в  нього  вранці  теж  був  поганий  настрій.  Все  стає  на  свої  місця.  Настрій  піднімається...
Ти  доробляєш  свою  роботу,  і  з  хорошим  настроєм  прямуєш  додому.  Відходиш  декілька  метрів,  та  згадуєш,  що  ти  посварився  із  своїм  найкращим  другом,  дзвониш  йому.  Він  піднімає  трубку  і  говорить,  що  радий  тебе  чути,  вибачаєшся  та  дізнаєшся,  що  в  нього  теж  все  добре,  все  стало  на  свої  місця,  всі  проблеми  вирішились.  Ти  розумієш,  що  він  залишився  твоїм  другом,  ти  завжди  можеш  на  нього  покластись  в  тяжку  хвилину,  він  тебе  підтримає.  Ти  стоїш  посеред  вулиці  та  розумієш,  що  в  тебе  є  все,  що  тільки  потрібно.  Йдеш  дальше  та  знову  бачиш  по  дорозі  бруньки  на  деревах,  ті  що  були  вранці,  бачиш,  як  сонце  вже  з  іншої  сторони    скоро  буде  ховатись  за  будинки  чи  дерева,  бачиш  як  все  тобі  усміхається...  Настрій  ще  більше  піднімається!
Заходиш  в  дім,  все  таке  рідне  для  тебе,  відчуваєш  певний  спокій  та  порядок,  роздягаєшся,  готуєш  невелику  вечерю,  вечеряєш,  сідаєш  на  диван,  включаєш  телевізор,  а  там  іде  старий  фільм,  ти  його  вже  декілька  разів  бачив,  але  не  виключаєш  його,  дивишся,  він  в  тебе  асоціює  певні  хороші  моменти.  Після  фільму  ти  вмиваєшся  і  лягаєш  в  ліжко,  в  думках  в  тебе  лунає  “-  А  сьогодні  був  таки  хороший  день...”.  І  з  хорошим  настроєм  засинаєш...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361437
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.09.2012