| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Заспіви
Пісня перша
Червоним по чорному
дозріли троянди
Вином як чар-зіллям
догорає нудьга
Зринає і падає
перестигла як анди
На паморозь вікон
зима і кульга
На сонних дорогах
на вицвілих вулицях
Вином і багном
поливає бескидь
Старі і нові
хмарочоси роздулися
З колючих стьожок
і застигли на мить
І де вона в бога
зринає із комина
Вином і чарзіллям
Назріли серця
І кожен у натовп
непевними комами
Ведуть на хрести
чи живі чи мерця
Стріляюуть шибку
надранивши кактуси
Колише непевна
колише надрань
Біжить магістраль
неримовані фактуси
І сита між вікон
заквилить герань
На сонних дорогах
на спечених вулицях
Вином і багном
набухають серця
Ведуть на хрести
хмарочоси роздулися
Як стиглі легені
старого курця
І морок між вікна
зима і кульго вище
В якій з підошов
зачаїлася рвань
Виковзують стріхи
сполохані совища
Колише непевна
колише надрань…
Пісня друга
Як стемніє за вікнами чорних собак
Під порогом натишкає ніч
Заведе нас вина у чужацький кабак
І посадить усіх пліч-о-пліч
Не малюй нам над стріхами кам»яний хрест
Не жалій мені доле вина
Той кого тут нема він не зрадник не пес
Не господь той кого тут нема
І прокаже молитву апостол андрій
І запалить дешевий тютюн
Знаю слово війна він казав не убий
Знав жінок та не бачив фортун
І коли вже не сила пройду за поріг
І тихенько піду край води
Не кидай в мене камінь з сусідніх доріг
Не лякайся моєї ходи
Бо над нашими стелями безліч світів
Шлях чумацький блуди не блуди
Не в»яжи мене доле де я не хотів
Доки Він ще веде край води…
Пісня третя
…Ще буде яблук, Єво, ще згорить гомора,
Іди додому бо холоне чай!
В кишені радіо, зриває голос бора,
Останні» йде в депо нічний трамвай.
…А потім раптом стиха стане осінь
І жовкне київ, схожий на Едем.
А під порогом, наче знову в гості,
Кричать ключі, хриплять ключі, непевний щем…
Беру таксі бо вже палають вежі!
Чому так рано сонний Метроград?
Ламає злива залишки мережі, -
І не почути ні прокльонів - ні порад,
Ще буде яблук… он знайома арка
Між тисячі подібних брам
Де світ - примарно схований в цигарку
Між кілометрів куцих телеграм.
Пісня четверта
В чужих під»їздах, де сині стіни,
Кого Брат-Київ назве ще братиком?
Надрані - дикі пожежні піни,
Невже порве, бо не вміє гратися…
А день іде-біжить-надривається!
Сто хвиль ефем – залоскоче радіо..
Зима іде – і зима не кається,
В світах де сніжно, в дротах що з радію.
Ще кави чорної, светри сірої,
Між синіх стін, як на підглядини…
І хочу крикнути, Брате, вірую!
І хоху крикнути, Брате, радую!
А день іде-біжить-надривається,
І сонце, мить, і зуміє впасти!
Зима іде – і зима не кається
Між темно-синіх під»їздів-пасток.
Пісня п»ята
Не дайся під ноги
ми прокляті снігом
А поруч щомиті
тремтіли світи
І час не спинити
за зрізаний ніготь
Порвуть чорний чобіт
скажені коти
На стіл вивертає нам
торба пів хліба
Ні крихти не сміє
второпати тиш
І кожен півмісяць
надкушена скиба
І кожна зозуля мовчить
а то лиш
І темінь не темінь
а краплі із крана
Ще трошечки мить
І наллє океан
У синіх під"їздах
свята княже Анна
Та ви їй не Бог
і тим-паче не пан
А час всемогутній
зима йде у двері
Сивіє вогонь
не нагрієш руки
І пахнуть підземками
наші вечері
Тремтить від Матвія
тремтить від Луки
Бери нас за пальці
кусай наші діри
В підошвах поки
шепотітиме ніч
Свята княже Анна
вам більше не вірить
Край синіх і сірих
замерзлих узбіч
А час не купити
за зрізаний ніготь
Сніжить чорно-білий
старенький екран
На стольний на Київ
вибурхує снігом
Із рваних чобіт….
незагоєних ран!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
телефонні стовпи
об"єднали міста
на картах
комами
облизала вуста
засльозила склади
бо край наших могил ми кладем жовті квіти
троянди
повтікали птахи
і дощ з»їв дороги
та я не скажу надобраніч
надобраніч
подзвони
подзвони хоч кому
та він п"яний
і ти теж п"яний
голосуй-голосуй за київ-стар
голосуй-голосуй за юемсі
у кожному домі
і у всякій руці
відсилай есемес
на один із трьох муз-каналів
і тобі не буде так самотньо
так самотньо
повтікали птахи
і дощі злизали дороги
і згоріло кохання бо дріт обірвали
подзвони-подзвони
напиши-напиши
я чекатиму
а на небі були хмари
а на небі спав бог
закутаний снігами
закутаний снігами
а бога не видно
і нікого не видно
лиш розплетені гами
лиш заплетені гами
голосуй-голосуй за київ-стар
голосуй-голосуй за юемсі
у всякому домі
і у всякій руці
відсилай есемес
на один із трьох муз-каналів
і тобі не буде
так самотньо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Телефони мертвого міста…
Полин
Химерами, вони вростуть у кожний нерв
(Що аж гойдатиме верлібри венами)
А ми якраз чекали на перерв
Йдучи з червонобарвими знаменами
І від Карпат до шляху до Чумацького
Куди би я змогла відсіль втекти
Як жовтий диск розіб»ється зненацька
Об хмари-гори радію й дроти
І темну ніч цю треба відболіти
(Поки ж зігрієш чай до самоти!)
Між наших вен і ледве чутних літер
Росте полином поле гіркоти
Строката ртуть облизує нулями
Із чорних дір міжхмар»я-висоти
Збираєш фото і копаєш яму
Із абсолютної глухої німоти
Ін меморі
Рудий собако
що сидів за парканом
Якому кидали
зрідка кістку
Допоки ліс
заростав туманом
І снами-донями
із любистку
Рудий собако
що приходив під хату
Тремтів кудлаттями
на порозі
Тоді я вас
запитала, тату
Про сни собачі.
про сни у прозі.
Рудий собако
з рудими очима
У правому віхола
в іншому терпне
В рудих собак
є своя причина
І ця причина
собачо- нестерпна.
Рудий собако,
що біг за автобусом,
Аж поки венами
не загусло…
А ми на старт
нам котися глобусом
За чорним літом
за білим буслом.
Телефони мертвого міста
Телефони у мертвого міста мовчать і болять
(Бо давно йому, місту, наснилося склепище)
Лижем лапи по норах , а там по-рудому скулять
Сни з останніх – снами репне ще
Телефонам із мертвого міста втинають дроти
І дротами вростає в полин і колише,
Чорних дір у долоні кладе глухоти- хрипоти
Літо в ситище, Липень-Лишень
А прийдуть як по нас велетенські нуклідні соми
(в день, як небом котитиме сонячні висівки)
Я – з Карпат, мама з Криму, а ти – з Колими, де не ми
Міжміськими котитимем цівки.
*****
Квіти бліді і кудлаті
Вітер гуляє по хаті
Холодно стало кошаті
Вечір іде ледь бреде
Потрощені вікна кирпаті
Між вікна в коричневій ваті
Сполохані сни пелехаті
Падають в око руде
Може за вікнами сонні
Може в забутій іконі
Плачуть дитинствами доні
Боса холодна весна
Свічка дрижить в між віконні
Капає віск на долоні
Стогне весна у полоні
Стине вечеря пісна
І вийдуть на прощу люди
І виплює старість етюди
На вікна сполохані всюди
Сніг а не цвіт на поріг
Пороги стерпіли облуди
Холодна весна йде у люди
Бринить із небесної дуди
Надщерблених сотня доріг
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
І ти колись була янгелем…
(А янгели, мабуть, падають:
Вони отак собі змахнуть крильми
І сиплються у річку…)
Руда верба над плакучою водою,
І величезні від дощу коти…
А прийде по них Верболов!
(Вже третя весна, а ніхто не іде.)
А я собі вростаю у землю
Брудними нікотиновими венами
І дивом дивуюсь:
Ген маленьке собі жовте яблуко
Стрибає і падає,
Пірнає і ковзає,
Над чорноплакучою водою…
Випущу дим, помахаю руками і сиплюся!
Дивно: дивуюсь, а ким же я стану,
Вебою, котом, чи яблуком?
Отак і ростем…
Аж геночки високо-високо
Сизими нікотиновими цівками
Зринають і падають у воду янгели…
І я.
І верба.
І коти.
Аж десь він іде, Верболов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
….
Жовтим – по стінах. Чорним – по стелях.
Висівки виллє старенький екран…
Вікна дозріли. У вікнах – пастеля.
Гойдає за шибкою стомлений кран.
Кричати котам по засніжених вістрях.
(Залізти б у вушко у голки намить,
Бо там від Дніпра і до самого Дністра
Нікому, нічого ніяк не болить.)
Ще рано прийти. Та вже пізно додому.
Ковтни від Матвія і випий Коран
Між вицвілих стін обласного Содому
Нам нічого зовсім прикласти до ран.
…..
Назавтра – сніг, і вже хребта відтято
(Кричать коти, і з ними – в норах – світ!)
Бери чимдужче біло-білу вату,
Допоки вдосталь крон і досить біт.
І пальцями торкнеш латунну шибку,
Найменший день, в якому є найдовша мить!
З одної риби нам на всіх ламають скибку!
А за вікном штормить, штормить, штормить…
...
Кисень вдихали останніми скис
Хребці позгортали додолу похилим
Котиться небом отруєний спис
Тобі в покалічені крила
І я б змайстрував уже сотні перук
З неба з кори з ковили із вати!
Вже скоро. Весна годуватиме з рук.
Щоб руками карати.
…
Скільки щему, малий, з полуниць!
Дохворіти б до них – і здуріти в раю!
Дощ циганський, чи мо» дежавю?
Чи душа чия з половиць?
Вирва неба. А хто хоч би плюнув в асфальт!
Дай нам руку. Тримай. Кілотони води.
Журавлі ключем. Ви куди? Не веди!
Галасує палатами фальш
Останнє
Рве. По затінках тліє. В долонях тремтить.
Загорни мене ковдрою світлою – гай, догори!
Аж поки воно світле на темне таке догорить,
Не здогониш, не спиниш, насниш… говори…
Прижимаєш хребет (із вином, без вина,-як коли)
Наче риби об лід примерзатимуть зябра до літер!
То ж коли? – Почали. Потягли. – Коли ви-тоді ми!..
…З ковили з колими рве повіки на дощ на вітер.
І коли плесо снів затремтить за вікном з-за гори,
І я буду! (без крику туди ледь ніхто не доходив!)
Заростає в долоні сніг. Говори. Говори. Говори
З-поміж вицвілих ламп і голих машинних кодів
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Чорні
вони виходять зі своїх пустель
Абрахам
поможи йому боже воскреснути
Прірва
вирве вітер навкруги пастель
Кров
ще на свіжих-свіжих та зовсім нехрещених
Драма
бо така як і вчора весна
Враз
тільки накип на віях засохне
Ікар з-під коліс
вивертає вона
До сивих до гнізд
на стареньких на соснах
І шахтами
заростаємо в день
(Аж вістрями
вибухає у вічка)
Чорний
він випаде із кишень
Мідяк куцо-куций
на нічку-калічку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2012
Гірка, ніби кава, темна, як нафта, примарна, як глобуси,
Брудна, як білизна вчорашня у кошику з-під самоти, -
Терпне за вікнами сонних і кволих автобусів,
Рве темну сукню маленьку на марлі і на джгути…
А в Нью-Йорку світанок, а в Лондоні чорно і хмарно ще…
(от, коли б доповзти до нори у маленький жовтавий мішок )
І комусь вона доля, комусь вона куля, комусь вона кармище,
А комусь вона сіль, а чи білий, як сніг порошок.
І нове чи поношене жме, і між ноги чи в голови....
(Затремтить кошенятами сонна весна не туди!)
…Краще різати плоть, ніж рубати вугілля чи олово,
Краще пхати джгути у тіла у дірках від руди…
А гірка, ніби кава, і темна як нафта попадає в карти,
У брудні, як білизна у кошику з-під самоти…
У Нью-Йорку світанок, його випускають з-під варти,-
Аж сміються коти, аж тремтять небеса, аж вирують світи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012
А потім неждана приходить вона,
Блакитне мереживо з бляклої сині,
І кожна корона, і кожна труна,
У чому, скажи, і кому ми ще винні?
Бліда іпостась, напівзлякана тінь,
В червоних кафе – недопите вино…
Так падає звечора синь-височінь,
Коли ми спимо, коли просто спимо…
І вереском вересня, вереском снів –
Бліді парасольки – дзвенять наші нерви,-
Твоєї щовечора п»яної смерті,
Твоїх щоранкових тремтінь-воскресінь…
А потім неждана приходить вона,
Така ж, як і безліч сполоханих весен!
…В червоних кафе, в кожній склянці вина!
Аби доповзти до ранкової меси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012