Крилата (Любов Пікас)

Офіцеру ЗСУ Микиті Яровому присвячено

Сьогодні,  20  січня  2017  року,  Микита  Яровий  мав  брати  шлюб  у  гарнізонному  храмі  св.апостолів  Петра  і  Павла  у  Львові,  а  буде  поминальна  служба  за  ним,  зранку.  

Родився  він  у  Меліоративнім  –  
У  селищі,  що  в  області  Дніпра.
Розумним,  скромним  хлопцем  був,  спортивним,
В  душі  якого  не  водився  страх..

Закінчив  академію  у  Львові  –  
Національну,  сухопутних  військ.
Дитя  зачав  із  жінкою  в  любові,
Пішов  на  схід  і…  скапав,  наче    віск.

У  гарнізоннім  храмі  шлюб  узяти  
Хотів  у  січні  ,  в  грудні  знісся  ввись  –  
Отримав  кулю  снайперську  від  ката.
Важкі  для  жінки  будні  почались.

Він  командиром  третьої  був  роти
У  першім  батальйоні  ОМБ,  
Що  п’ятдесят  четверта.  Йшов  боротись
За  України  небо  голубе.

Любив  життя  і  прагнув  жити  в  парі.
Грав  на  гітарі.  Холодно  струні
Тепер,  як  на  дузі  при  Світлодарі
Микита    впав  –  привезли  в  труні.

Його  Вкраїна-Мати  не  забуде
І  друзі  ті,  що  йшли  із  ним  у  бій.
Дитя  –  в  новій  країні  жити  буде.
І  тільки  час  загоїть  рідним  біль.


Тут  Дніпро  –  місто,    колишня  назва  Дніпропетровськ.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713271
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.01.2017

ЯК ДОБРЕ ЦЕ, КОЛИ…

Як  добре  це,  коли  уся  родина
Збирається  у  свята  за  столом,
Хатина  випромінює  тепло,
Збігає,  наче  мить  одна,  година.

Як  добре  це,  коли  в  Різдвяний  час
Звучить  колядка  за  вікном  і  в  домі,  
Несеться  сміх  із  вулиці  та  гомін,
Радіє  світ,  що  народився  Спас.

Як  добре  це,  коли  виводить    джаз  
Мороз,  і  сніг  танцює  без  упину,
А  в  хаті  янгол,  сівши  на  ялину,
Добро  рождає    вигуками  фраз.

Як  добре  це,  коли  усі  –  одне,  
Як  сонце  в  слові  і  у  серці  –  квіти,  
Як  мир  малюють  кольорами  діти,
А  дзвін  на  щастя  сам  Господь  гойдне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2017

МОРОЗ І СОНЦЕ

Мороз  і  сонце.  Сонце  і  мороз.
Птахи  дзьоби  наставили  до  Бога.
Крокую,  в  серці  –  світла  передоз.
Сніги  скриплять,  немов  стара  підлога.  

Вітри  сховались.  Шаленіли  ж  як!
До  всіх  чіплялись,  наче  розбишаки.
Затихло  все.  Лише  мороз-маніяк
На  білих  щоках  вирізає    маки.

Іду.  Повітря  -  запаху  мімоз.
А  очі  в  неба,  наче  в  породіллі  –  
Такі  щасливі.  Сонце  і  мороз.  
Сніги    під  кроком  і  на  чорнім  гіллі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712857
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2017

ПРО САМБІР (місто обласного підпорядкування на Львівщині)

На  лівому  березі  річки  Дністер
Є  Самбір  –  це  місто,  районне  тепер.
В  далекі,    у  дохристиянські  часи,
Поселення  тут  (дослідили!)  були.
В  тринадцятім  віці  (це  згадує  друк!)
Ординців  загін  налетів,  наче  крук,
На  город  (старий  ще),  його  сплюндрував,  
Дітей  не  жалів  навіть,  різав,    рубав.
Вцілілі,  зібравшись  у  групи  тісні,  
В  Погонич  подались,  де  хащі  лісні.
Сховалися  там  –  у  долині  Дністра,
Місцина  надійна  на  той  час  була.
Де  біль  жив  і  страх  –  поросли  там  мохи́.
З’явились  будинки,  церкви  та  шляхи.
Де  річка  текла  лиш,  вигойдував  бір  –  
Там  місто  зросло,  його  назва  -  Самбі́́р.
Росла  довкруж  нього  червона  верба,
Самбі́рка    її  інша  назва  була.
Можливо,  у  міста,  від  неї    й  ім’я.
Самбірки  тепер  не  побачиш,  нема.
 Князь  славний  Владимир  це  місто  прийняв,
До  Русі  (до  Київської)  приєднав.
Три  сотні  літ  й  пів  самбірчани  були
У  складі  Русі.  Та  поляки  прийшли
На  довгих  чотириста  і  двадцять  літ.
Зазнали  краяни  від  них  много  бід.
Селились  вони,  наживали  тут  статки,  
Народ  зневажали,  високі  податки
Платить  вимагали  і  з  бідного  кпили.
Культуру  і  мову  вкраїнську  губили.
А  потім  австрійці  це  місто  узяли.
В  нім  сорок  шість  літ  вони  владу  тримали.  
На  всій  Лодомерії  й  Галичині
Тоді  встановили  закони  свої.
У  Самборі  виросли  нові  будови  –  
Гімназія,  Ратуша,  вчительська  школа,
Єврейська  –  для  діток  і  цвинтар    новий,
Шосе  на  Дрогобич    і  рейки  на  Стрий.
Австрійці  своє  і  чуже  шанували.
На  розвиток  націям  право  давали.
А  ось  в  світову  (першу)  рускіх  навала
Спалила  книжки,  що  «Просвіта»  зібрала  
Тут,  вивезла  меблі  зі  шкіл,  обладунки.  
Такі  от  були  московітів  «дарунки».
До    ЗУНР-у  Самбі́р  в  вісімнадцятім  році
Ввійшов  на  сім  місяців.  Скалкою  в  оці
Було  таке  рішення  польським  магнатам.
Прийшла  Посполита  –    недовго  була  там.
За  ними  –    совіти  і  німці-катюги
(У  час  світової  війни,  котра  друга).
Прогнали  фашистів,  совіти  (як  слушно!)
Взяли  самбірчан  у    союз  непорушний.  
Й  усю  Україну  –  і  захід  і  схід,
В  Союз  той  (радянський)  взяв  східний  сусід.
Хто  в  згоді  не  жив  з  ним  –  ішов  в  буцегарню,  
В  Сибір,  де  морози,  в  психічну  лікарню.  
Поборникам  волі  і  прав  шили  рот.
Всі  злитися  мали  в  радянський  народ.
Та  штучне  ніколи  не  стане  природнім.
Розпався  Союз  на  країні  свободні.  
Вкраїна  тепер  незалежна  держава.
Ще  буде  у  неї  і  сила,  і  слава!


                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712772
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.01.2017

МІСТО СТРИЙ

Є  місто  на    Львівщині  славне,
Таке,  хоч    красу  з  нього  пий,
Велике,    зелене  і  давнє  –  
Районного  значення,  Стрий.

Бере  свою  назву  від  річки,  
Що  з  гір  свої  робить  ходи.
В  дощі    вона  темна,  мов  нічка.
У  суш  -  хоч  до  рани  клади.

Стрий  –  назва  ріці,  кожен      знає,
Від  слова  стрімка  (с,  т,  р)  -  
Як  стриж  –  птах,  що  швидко  літає,  
Як  пструг  (річку  рве),  як  Дністер.

Стрий  –  чисте,  доглянуте  місто.
У    пам’ятках  першість  веде.
В  пекарні  тут  міситься  тісто.
Вагоноремонтний  гуде.

Є  парки,  алеї  крилаті,
Культури  поскрізь  острівки.
У  свята  тут  люблять  співати,  
У  будні  читати  книжки.

Тут  жили  ОУН  офіцери,
В  гімназії  вчився  Степан  –  
Отой,  що  із  роду  Бандери,
Чий  дід  мав  тут  хату  і  лан.
 
Жили  в  місті  й  інші  герої  -  
Що  в  небо  з  Майдану  їх    сто  
Й  ті,  що  не  вернулись  із  воєн
Колишніх  і  ті,  що  з  АТО.  

Тут  дзвони  церковні  у  свята
Людей  звуть,  час  губить  свій  лік.
Стрий  –  місто  духовно  багатих,
В  нім  хочеться  жити  повік.    

Пструг  -  форель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712595
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.01.2017

СТІЛЬСЬКЕ

ПРО  СТІЛЬСЬКЕ

В  районі  Миколаєва  є  Стільське  –  
Село  таке,  що  в  області,  у    Львівській.
За  ним  ріка  Колодниця  та  луки,  
І  пагорби,  покриті  лісом-буком.

Колись  життя  тут  гейзерами  билось.
Велике  стольне  місто  знаходилось.    
В  дохристиянський  час  хорвати  білі
Жили  тут,  де  горби  закам’янілі.  

Могло  їх  навіть  сорок  тисяч  жити.
Їх  вороги  хотіли  захопити,
В  оточення  взяли,  ті  не  здалися.
Тож  вороги  до  хитрощів  взялися:

Одні  сховались  в  тінь  де  буки  й  липи,
А  інші  взяли  в  руки  смолоскипи,
Пішли  удаль.
-  Нарешті  відступили!
Хорвати  вмить  ворота  відчинили.

Та,  вороги,  що  в  засідці  ховались,
До  міста  з  смолоскипами  урвались.
Вогні    пустили.  Місто  у  пожарі  -  
На  площі  в  двісті  й  п’ятдесят  гектарів.

Хорвати,  що  живими    залишились,  
Пішли,  в  долині  річки  поселились.
І  звели    Стільське    (знають  це  в    Європі!)  
На    честь  отого,  що  згоріло  в  попіл.

Це  було  ще  в  десятому  столітті,  
Як  скрізь  рослинний  світ  у  розмаїтті
Буяв,  а  по  річко́вому  руслі
До  Стільського  ходили  кораблі.

Як  Київ  площу  мав  до  десять  га,
Тут  вже    дорога  була  з  вапняка.
Досліджували  місце  це,  вивчали.
Про  підземелля  висновку  не  склали.

Згорнули  всю  дослідницьку  роботу.
Колись,  можливо,  знатимем  достоту,
Як  там  і  що,  чи  є  в  глибинах  місто,
Наповнимо  усі  пустоти  змістом.

Бо  це  наша  історія,  минуле.
Язичество  у  наших  генах  було.
І  предки  наші  –  то  не  дике  плем’я.
Любили  честь,  хоч  жили  в  інше  время.

Потрібно  нам  свій  рідний  край  вивчати.
Про  те,  ким  були  і  що  було,  знати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712530
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.01.2017

ХАЙ ТАК БУДЕ!

Хай  після  ночі  глухої  настане  світанок.
Після  хвороби  здоров’я  у  тіло  прийде.
Віра  й  надія  наповнять  занедбаний  дзбанок,  
Правда  загляне,  гіркоти  у  нім  розведе,

Смерть  патріота  ніколи  не  буде  забута
(Кров,  що  поля  і  степи  напоїла  –  свята!).
Воля  по-справжньому  буде  нарешті  здобута.
Сміх  забринить,  а  не  куля  ворожа  в  свята.  

Хмара  розсіється,  сонце  засвітить  над  краєм,
Вилиже  болі,  на  радощі  сум  оберне.
Гімн  переможний  на  Всесвіт  увесь  залунає.
Щастя  відкриє  зіниці,  недоля  засне.
2016    р.                                                                  Люба  Пікас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712332
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.01.2017

ПЕРШЕ КОХАННЯ ІВАНА ФРАНКА

                                                                     Більш,  ніж  меч,  і  огонь,  і  стріла,  і  коса.  
                                                                     Небезпечне  оружжя  —  жіноча  краса.  
                                                                     Ані  мудрість,  наука,  ні  старші  літа  
                                                                     не  дають  проти  неї  міцного  щита.
                                                                                                                                                           Іван  Франко

Є  Ло́лин  –  на  Франківщині  село.
Відоме  тим,  що  там  Іван  Франко
Бував,  давав  Рожкевичу  уроки  –  
Той  був  молодший  на  чотири  роки.

У  домі  учня  й  Ольгу  пострічав  –  
Сестру,  яку  водномить    покохав.
Чуття  пішли  у  цвіт,  як  сад  навесні,
Завились  в  танці,  мов  птахи  небесні.

У  Львові  вчився  -  зустрічі  чекав,
Листи  коханій  слав,  передавав.
Вона  –  попівна,  скромна,  чиста,  тиха.
Любов  прийняла,  не  чекала  лиха.

Хоч  був  не  модник  і  не  знав  манер,
Для  Ольги  був  найкращий  кавалер.
Та  доля  в  спільний  дім  їм  не  зводила,
Хоч  десять  років,  як  могла,  тулила.

Арешт  Франка  приніс  коханню  згубу.  
Священик  батько  не  дозволив  шлюбу.
Її  узяв  за  жінку  Озаркевич,  
Щоб  не  зганьбився  Ольги  рід  –  Рошкевич.

Франко  дізнався,  кров  пішла  у  мозок.
Не  витримав    удару  долі    розум.
Та  згодом  оженився.  Що  ж  робити?  
Зуміла  інша  серце  обкрутити.

Тій,  лолинській,  він  вірші  присвятив.
Інакших  не  було  альтернатив.
Вона  ж  –  то  перший  цвіт,  який  понюхав,
То  перший  лепет,  що  ловили  вуха

З  пожадністю.  Їй  щастя    не  приніс.
Та  й  сам  не  мав  –  пустий  волочив  віз.
Несли  Франка  –  дивилася  з  вікна.  
А  через  дев’ятнадцять  літ  й    вона

Пішла  до  Бога,  встигла  попросити
Листи  Каменяра  їй  в  гріб  вложити.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712315
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.01.2017

А ЗАПОРІЖЖЯ – СЛАВНЕ МІСТО

Згадалося...  Готую  краєзнавчі  матеріали.  :)

А  Запоріжжя  –  славне  місто.
Півдня  була  там  –    стали  святом.
Воно    із  робітничим  змістом,
Заводів,  фабрик  там  багато.
Проспект  Соборний,  наче  річка  –    
Дванадцять  з  гаком  кілометрів.
Дніпровську  ГЕС  знайшла  –  і    нічка
Мене  взяла  у  свої  нетрі.
Йшла,  на  Шевченковім  бульварі
Спинилась.  Він  увесь  в  окрасі.
Вода  тече  там  по  дзиґарі  
І  пісня    лине  –  в  певнім  часі.
А  на    воді  –  два  людських  серця,  
То  пам’ятка  така  любові  -  
Пливуть,  мов  лебеді  в  озерці,  
Вислухують  коханих  сповідь.
На  ГЕС  дивилась,  дивувалась.
На  всю  ширінь  ріки  –  затори.
Назад  трамваєм  добиралась.
Бердянськ  чекав  мене  і  море.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017

ПАМ'ЯТІ ПОЕТЕСИ СВІТЛАНИ КОСТЮК присвячено

Світлана  –  від  слова  світла.  
Світилась,  доки  могла,  
Душа  її  маком  квітла.
Та  очі  хвороба  зла
Закрила.  Зв'язок  урвався.
Ось  був  листок  на  гіллі  –
Й  немає,  бо  відірвався,
Злетів,  упав  до    землі.
Людина,  на  жаль,  не  вічна.
Лишає  свій    дім  і  рід.
Відходить  у  потойбіччя,
Та  в  пам’яті  –    кроків    слід.
Світлана  нам  залишила
Думки  та  свої  чуття.
Вірші  та  пісні  –  то  сила,  
Яким  не  піти  з  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712138
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.01.2017

ПРО ДЖЕРЕЛО У МОРШИНІ

Худобу  ґазди  пасла  бідна  сиротина
Під  лісом  Моршина,  де  з  травами  луги.
Сонце  пекло,  і  спрага  мучила  дитину,
Але  води  ніде  не  було  навкруги.

Спокій  дівчатку  почала  журба    ламати.
Була  би  ненька,  пахло  б  квітами  життя!
І  тут  з’явилася  Пречиста  Діва-Мати,    
В  очах  якої  світло  й  сльози    співчуття.

Ногами  босими  до  сироти  ступила.
- Не  плач,  -  сказала.  –  Зараз  з'явиться  вода.
Та  не  проста,  у  ній    живильна  буде  сила.
Очистить  тіло  й  душу  вимиє  вона

Усім,  хто  вірить  в  Бога,  чинить  його  волю,  
Хто  прагне  жити  в  чистоті  та  доброті.
Ти  пий,  мала,  вона  позбавить  тебе  болю,
Розчинить  сум  твій,  зріже  корінь  гіркоті.

Отак  сказала  і  до  неба  пригорнулась.
А  з-під  каміння,  де  стояла,  джерело
Забило  цівкою.  Дитина  стрепенулась.
- Це  ж  чудо  Боже!  Треба  бігти  у  село,

Розповісти  усе,  що  бачила,  що  чула.
А  як  не  віритимуть?  Доказом  –  вода!
Набрала  в  пригорщі  її,    хапцем  ковтнула.
Смачна,  холодна!  Вмила  личко  –  благодать!

З  тих  пір  до  місця,  де  Пречиста  об’явилась,
Вчащає  люд  і  припада    до  джерела.
І  не  одна  душа  промінням  засвітилась,  
Як  помолилась  тут,  водиці  попила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2017

ЯК ВАМ ВДАЛОСЬ?

Журналіст  багатія  впізнав
Під  КМ,    посунув    бетеером.
Мікрофон  під  ніс  запхав,  спитав:
-  Як  вдалось  вам  стати  мільярдером?
-  Довго  говорить.  А  я  спішу,
Маю  із  міністром  я  розмову.
-    Хоч  одне  слівце  скажіть,  прошу.
-    Добре,  -  мовив,  вирівнявши  брову.
-  Вдячний  власним  здібностям    й  жоні,
Їй  -  у  більшій  мірі,  за  багатство.
-  Як  це?  Розшифруєте  мені?
-  Знать  хотів,  коли  вже  на  жебрацтво
Перестане  рідна  нарікать,
Скаже:  
-  Є  всього  у    нас  чимало!
-  Перестала  вас  коли  довбать?
-  А  хіба  сказав  я  «перестала»?

КМ  -  кабмін

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711815
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2017

ГОЛУБИ В МІСТІ

В  місті  багато  голубів  –  
В  парках  і  так  по  вулицях,  
Кольору  ржі  і  олова,
До  перехожих  туляться.

Люди  їх  оком  міряють,  
Крихти  дають  –  заступники!
Смуток  крильми  розсіюють
Голуби-миролюбники.
                                                                                                                   9.01.17

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711689
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.01.2017

ДИКІ КАЧКИ

Дикі  качки  –  справжні,  не  зі  сну,
Озеро  міське  облюбували.
Рибку  з  нього  радісно  хапали,  
Брали  площу  вдовж  і  в  ширину.

Наплодили  небавом  малят!
І  якось  давали  собі  раду.
Діти  їм  хлібець  носили  радо
В  час,  коли  не  йшов  ні  дощ,  ні  град.

Попоїли  –  в  заростях  лежать  –
Крапчасті  такі  всі,  дрібнотілі.
Осінь  в  край  прийшла  –    не  відлетіли.
Вирішили  в  місті  зимувать.

Воду  злили  (чистили  озерце!)  –  
В  плавні,  що  в  долині,  подались.
Їх  уздріла  там  –    сердечко    ввись.
Врятувались!  Справжні  таки  перці!

Але    в  січні  матінка  зима
Вдарила  посохом  люто-хижо.
Плавні  –  в  лід,  і  сніг  –    на  берег  рижий.
Що  з  качками?  Йшла  містком…  –  нема.

Настрій  мій,  як  день  із  плюсом,  щез.
Але  ж  не  замерзли!  Тіл  немає...
Через  тиждень  впав  мороз,  ішла  я  -  
Качки  в  плавнях.  Радість  -  до  небес.
                                                                                                                         8.01.17

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711688
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.01.2017

НЕ ШКОДУЮ

Не  шкодую  за  тим,  що  ти  жив  у  мені,  
Що  тобою  світилися  очі,
Що  вогонь  у  моєму  нутрі    пломенів,  
Що  у  сни  проривався  крізь    ночі.

Не  шкодую  об  тім,  що  віддала  свій  час
Я  тобі  (інші  були,  як  мара!),
Бо  вагітну  тобою,  мене  сам  пегас
Піднімав  понад  гори  та    хмари.

Не  шкодую,  що  сніг  всі  стежки  замете,  
Що  потьмариться  все,  що  блищало.
Лиш  оскомою  те,  що  зашторив  лице
У  ту  пору,  як  серце  кричало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2017

ЖИВИ, ДИТИНО, КОХАНА!

Живи,  дитино  кохана,  
Стрічай  з  усмішкою  день.
Співай  Творцеві  "Осанна",
Бери  натхнення  до  жмень.

Для  тебе  калина    в  гаю,
Ромашка  в  лузі  цвіте.
Пташа  на  гіллі  співає,
Ласкаве  сонце    встає.

Байдужість  і    лінь  виполюй,
Настирність  в  душі  рости.
Любов'ю  нутро  наповнюй,
Просторінь  добром  святи!  

Знайшла  свій  старий  вірш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710195
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.01.2017

ЯК МОЖНА МЕНІ НЕ ВІРИТИ?

Скажіть,  як  можна  мені  не  вірити?
Я  ж  уся  на  поверхні,    в  нору  не  ховаюся,
Не  вбираюся  в  лати,  не  натягаю  маску
Чи  балаклаву,  модну  тепер,
На  очі  не  накладаю  темних    окулярів.  
Не  треба  лупи,  щоб  мене  побачити,  
Я,  неначе  дерево  взимку  –  
Чорне  на  білому,  чіткі  обриси.  
Відкрита  світові,  як    нива  сонцю
У  час  дозрівання  насіння  в  колосі.
То,  може,  хтось  пояснить  мені,  
Як  можна  мені  не  вірити,  
МЕНІ  не  вірити?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710075
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2017

Руки вмила

Термометром  бути  його  тілові    хотіла,
Чи  ґрунтом  пухким  для  дум  його  –  злив.
Довго  у  саду  яблуком  для  нього  спіла,  
А  він  навіть  його  не  надкусив.  
Лилась  в  каламар,  що  на  його  столі,  чорнилом  –  
Не  вмовкнув  ні  разу  туди  перо.
В  пироги,  що  ліпились,    запихалася  сиром  –  
Набивав      бульбя́ними    лиш    нутро.
У  вині,  що  наливав  у  бокал,  грала  хмелем  –  
Пив  ковтками  легко  і  не  п’янів.
Росла  для  нього  оксамитовим  готелем  –    
В    його  очах  не  помітила  вогнів.  
Усе,  що  могла  лиш,    спробувала,  на  більше
Фантазії  не  маю    і  терпцю.
Руки  умила.  На  краще  це,  на  гірше?
Не  визначить  нікому  по  лицю.


Каламар  -  чорнильниця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017

ЛИШЕ ЛЮБОВ

Лише  любов  врятує  світ  від  тьми.  
Лише  вона  звершити  може  чудо  –  
Прикрити  від  урази  світ  грудьми,  
Омити  від  фальшивості  та  бруду.

Лише  любов  –  натхненниця  життя.
Лише  вона  дає  потугу  крилам,  
Мотор  невтомний  для  сердець  биття.
Гніздо  для  віри  і  її    мірило.

Лише  любов  очам  дарує  блиск  
І  дихає  вогнем  із  середини.
Обходить  боком  егоїзм  і      зиск.
Частина  Бога  в  образі    людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2017

ХОЧЕТЬСЯ

Хочеться  так  весни,
Сонця,  тепла  і  квітів
І  щоб  сміялись  діти,
І  щоб  жита  у  сни.

Хочеться  так  добра.
Миру  і  просто  жити,
Сонце  в  руках  носити,  
Випалить  біль  і  страх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709718
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.01.2017

ВІТАЮ ВАС, ДРУЗІ!

Нехай  нова  зоря  над  краєм  стане.
Жадане  щастя  в  кожен  дім  загляне,
Зимові  свята  будуть  всім  на  втіху.
Хай    янголи  із  крил  насиплють  сміху.
Дід  Січень  дари  лишить  в  кожнім    мешті.
Хай  Божий  мир  прийде  у  край  нарешті,
Торкнеться  вікон      голубом  поштовим.
Із  Новим  Роком!  Із  Різдвом  Христовим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2016

Є ТАКІ КРЕЗИ

Є  такі  крези  –  з    очима  байдужими,
Душать  невгодних  ручицями  дужими.
Серце  на  три  сантиметри  у  салі,
Не  протиснутись  моралі.

Воїна  кров  –  як  із  крану  водиченька.
Мре  –    не  зворушить  холодного  личенька.
Матері  сльози  –    не  варті  і  гривні,
Жалі  не  лий  –  непробивні.

Коплять  маєтки  і  єври,  і  долари.
Пруть,  мов  із  хмари  дощі,  із  них  гонори.
Та  лише  смерті  на  все  це  начхати.
Прийде  –  звіт  змусить    їх  дати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709224
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2016

Загадки про тварин №2

Шерсть    руду  і  пишну  маю,
Хитра  я  на  вдачу.
Слід    хвостом  свій  замітаю,  
Бігаю  та  скачу.
                                                                             (Лисиця)

Я  великий  дужий  грізний.
В  мене  мускули  залізні.
Влітку  в  лісі  –  головний.
Взимку  в  ямі  ловлю    сни.
                                                                               (Ведмідь)

Я  живу  на  суходолі.
Ходжу  (бо  важкий)поволі.
Маю  довгий-довгий  носик,  
Їжу  ним  собі  підношу.
                                                                               (Слон)

Із  тварин  найвища  я.
Шия  довга  і  міцна.
У  ногах  я  силу  маю.
Навіть  лев  не  нападає.
                                                                               (Жирафа)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709027
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.12.2016

Загадки про тварин

Хоч  не  велетень  на  зріст  –  
Кігті  гострі,  довгий  хвіст,  
Ще  й  пухкеньку  шерстку  маю,  
Мишок  зубками  лапаю.
                                                                                                       (Кіт)

Маю  хвіст,  чотири  лапи,  
Охоронника  звання.
Не  підходь,  крадій,  до  хати,
Покусати  можу  я.
                                                                                                     (Собака)


Довгий  хвіст,  маленькі  грудки.
По  деревах  скачу  прудко.
Колір  шерстки  –  лист  осінній.
Їм  горіхи  та  насіння.                                                                                                    
                                                                                                                                           (Білка)


Я  на  місяць  вмію  вити.
У  ліску  живу,  не  в  місті.
Можу  зайчика  зловити,
Коли  дуже  хочу  їсти.
                                                                                                                                                       (Вовк)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709026
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.12.2016

Аще недавно

Все  чорно-сіре  довкруж,  не  барвисте.
Сад  виголився  так,  як  і  рілля.
А  ще  недавно    де-де  листя  висло
І  яблучко  трималось  за  гілля,  
Теплу  птахи  складали    хвальні    оди,
У  хмари  сонце  вигравало  змаг.
А  нині  вітер  водить  хороводи.
Хоч  снігу  катма,  та  мороз,  зима!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2016

Сливоїд

У  саду  між  пишних  віт
Жив  князенко  Сливоїд.
Мабуть,  вже  й  не  варт  казати,  
Що  любив  він  споживати.
Сливи!  Довгі  і  короткі,  
Соковиті  і  солодкі,
Жовті,  сині  брав  з  гіллини,
Їв  зі  смаком  їх  щоднини.  
Ще  й  сушив  помежи  трав.
Висохли?  В  дупло  кидав.
Як  дерева  були  голі,
Витягав  сушню  поволі.
А  як  слив  вже  не  було.  
Ліз  тоді  він  у  дупло.
Спав  собі  там  Сливоїд,  
Поки  знов  не  виріс  плід.
В  снах  він  бачив    Джуді  бджілку,  
Пташку  Куку,  Гризю  білку,
Ще  й  руду  Муму  -  корову.
Грався  в  «Хованки»  і  «Лови»
З  ними  в  сні,  як  наяву.
Верещав:  «Ховайтесь!  Йду!».
Він  не  знав  зими,  весни.
Сливи,  ігри  ,  довгі  сни  -  
Ось  такі  його  деньки.
А  ви  знали,  хто  сливки
Всі  в  садах  густих  пожер?
Ні?  То  знайте  це  тепер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708674
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.12.2016

Ні, ну ви бачили?

Ні,  ну  ви  бачили  диво  таке?  
Я  йому  вірші,  верлібри,  есе.
Я  йому  «Доброго  дня!»  і  «Вітаю!»
Він  –  ані  пари  із  уст  не  пускає.

Хоч  би  спитав:    «Як  ся    маєш?»,  «Чим  сниш?»,  
«Як  твої  діти?»,  «Що  пишеш?».  Ні!  Лиш
Тишею  грає.  Яйце  Фаберже!
Чхати,  що  творів  –  за  триста  уже.

Стійко  трима  оборону    душі.  
Марно  кидати    слова-дукачі.
Та  хоч  не  склалась  реальність  із  мрій,
Буде  він  жити  у  книзі  моїй.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016

ПРО БАРСА

Мама  йде  до  магазину.  
Сир  купити  треба  сину.
Тут  до  неї  пес  припхався:
- Я  би  також  прогулявся!
Гав!  Гав!  Гав!  –  загавкотів,
Місто  бачити  б  хотів!
- Відійди,  не  галасуй!
Краще  хату  сторожуй!


Тато  на  роботу  йде.  
Інженер  він  по  т/б.
Барс  до  нього  із  тугою:
- Працював  би  я  з    тобою!
Гав!  Гав!  -  голос  до  безмеж  -  
Правила  вивчав  би  теж!
- Відійди,  не  галасуй!
Краще  хату  сторожуй!


Сів  дідусь  в  зашляховик.
На  заводі  –  керівник!
Став  пес  двері  відчиняти:
- Хочу  в  крісло,  мандрувати!
Гав!  Гав!  –  й  морду  до  руки.  -  
Прокатався  б  залюбки!
- Відійди,  не  галасуй!
Краще  хату  сторожуй!


Вийшов  і  малий  Тарас
Ходить  він  у  перший  клас.
Пес  йому  на  груди  скочив:
- Я  з  тобою  (чуєш?)    хочу.
Гав!  Гав!  Гав!  Гав!  Гав!  Гав!
Ну,  хоч  ти    б  мене  узяв!
- Відійди,  не  галасуй!
Краще  хату  сторожуй!
В  школі,  Барсе,  вчитись  треба,  
А  не  гавкати  на  небо.
Як  вернуся,    погуляєм!
- Обіцяєш?
- Обіцяю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707942
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 22.12.2016

І ХТО?

Ми  для  Європи  –  не  в  пріоритеті.
Хай  куля  рве  нас,  хай  земля  двигтить.
Вона    в  шовках,  в  золоченій  кареті
Несеться  світом,  надбагатством  снить.

Кредити  пхає.  Віддавати  дітям?
Своїм  панам  служити  і  чужим.?
Сади  схилили  від  безсилля    віття.
Що  нам  робити,  Господи,  скажи?

Ні  дня  без  смутку.  Смерть  –  підступна  штука.,
Бере  за  горло  воїна  в  бою.
А    голос  правди  стукав,  стукав,  стукав
І  ліг,  зневіри  випивши,  в  гаю.

Невже  Феміда  силу  загубила
І  світом  править  хаос  і  мордор?  
І  хто  дасть  віру,  хто  дасть  пір’я  крилам
І  шлях  освітить?  Темний  коридор…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707563
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.12.2016

Грудень за штурвалом

Грудень  за  штурвалом
«Winter»-  корабля  
Сніжним  покривалом
Вкрилася  земля  –  

Хлопці  підсобили,  
Славні  моряки,
Снігу  натрусили
Помахом  руки.

Капітан  Морозич
Час  не  дармував.
"Скинути  морози!»  -  
Він  команду  дав.

Покотились  шлюпки
З  холодом  до  нив.
Голуб  до  голубки  
Тільце  притулив,

Як  мороз  добрався
До  його  округ.
Сніг  до  крил  чіплявся.
Холод  межив  рух.

Поглядом  впіймала
Злата  це  «кіно».
Зернят  накидала
Птахам  за  вікно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707552
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.12.2016

Святий Миколай

Чорним  рядном  небеса  вкрила  ніч.
Зорі  на  ньому,  як  вогники  свіч.
До  своїх    ліжок  спішить  дітвора,
Бо  наступає  магічна  пора  ,-  
Сходить  на  землю    святий  Миколай.
Швидше  молись,  ліхтарі  вимикай!
Чемним  дарунки  святий  принесе.
Йдуть  його  олені  вже  по  шосе.

Ляльку  дасть  Вірі,  автівку  –    Петру,
Книжку  -  Софії,  словник  –    Назару.
Кожній  дитині  він  щось  покладе.
Збудиться  вранці,  дарунок  знайде.
Та,  головне,  щоби  кинув  на  віз
Спокій,  щоб  мир  Україні  привіз.  
Щоб  попросив  Бога  дати  їй  волю,  
Силу  і  славу  вплести  їй  у  долю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2016

ДАРУНОК НОЧІ

Ніч  зробила  мені  дарунок  –  
Сон,  де  ти,  моя  забаганка.
По  судинах  солодкий  трунок
Розтікавсь  до  самого  ранку.

Хоч  у  сні  ти  стояв  поодаль,  
Ні  півслова  із  уст  не  кинув,
Погляд  твій  чула  я  на  собі.
Він  роздмухав  в  серці  жарину.

Відвертала  своє  обличчя
Скільки  раз.  Вимикала  світло.
Нині  знову  до  тебе  кличе
Те  чуття,  що  колись  розквітло.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2016

Вечір памяті Василя Сліпака - оперного співака, що загинув на сході України

А  небо  так  сумно  співало  бельканто
І  сіллю  спікало  ґрунтів’я    тверде.
Дерева  на  ноги  узули    пуанти,  
Але  не  спішили  іти  в  па-де-де.

Птахи  голосам  перекрили  дороги.
Розпачливі  думи  вигойдував    став.
Сховалося  сонце  у  закутку  й  Бога
Молило,  щоб  мир  в  Україні  настав.

Вже  стільки  життів  за  межею  земного,
А  схід  все  пече  із  костей  коровай.
Коли  розірвемо  окови  сумного,
Наповнимо  сміхом  калиновий  край?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706624
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2016

Я ХОЧУ

Я  хочу,  щоб  звільнили  бранців,
Щоб  миром  повнились  вози,
Щоби  у  свята  –  сміх  і  танці,  
Щоби  у  будень  –  без  сльози.

Я  хочу,  щоби  квітли  квіти,  
Щоб  золотів  колоссям  лан,
Щоби  сміялись  дзвінко  діти,
Густий    розвіявся  туман.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706387
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.12.2016

Я все ще

Я  все  ще  думаю  про  нього.  
Ну,  скільки  можна?  –  скаже  хтось.  -  
Лишися  ровера  отого,
Не  вийде  ж    путнього  чогось.

І  часом  я    його  забуду,
Зрадію:  відірвався  гад.
Та  потім  знову,  мов  приблуду,    
Пущу  в  нутро  своє  назад,

Бо  так  без  нього  стане  нудно.
Так  холодно  в  душі,  хоч  вий.
Не  в  силі  я  (хоч  це  й  немудро),
Почати  з  іншої  глави.                                                                                                                            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016

У грудні гори

У  грудні  гори  чорні,  лисі,  
Глядиш  на  них  -  в  душі    пече.
Лише  сніги  –    біленькі  рисі,
Журу  вилизують  з  очей.

Лише  ялини  та  смереки,  
Що  ще  не  зраджені  людьми,
Живильний  сік  у  серця  глеки
Готові  лить  серед  зими

І  піки  ті,  що  ловлять    висі:
Дземброня,  Стримба,  Граб,  як  лось.
У    грудні  гори  чорні,  лисі.
Все  ж  є    у  них  магічне  щось.



Дземброня,  Стримба,  Граб  -  теж  вершина  гори  в  Карпатах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016

Що ж це таке?

Місяця  серпик  гойдається  на  небозводі.
Зорі  довкола  танцюють  модерний  балет.
Вітер  стомився,  заснув  на  чиємусь  городі.
Нічка  дбайливо  на  нього  накинула  плед.

Тиша  дзвенить.  Заховалися  птахи  у  туях.
Лиш  заглядає  у  жовте  вікно  Херувим.
Бачить,  як  молиться  мати,  в  кутку  колінкує,  
Просить  за  сина,  щоби  повернувся  живим.

Інша,  молодша,  дугою  стоїть  над  малятком.
Ласку  в  колиску  струмком  виливає  з  душі.
- Спи,  моя  пташко,  з  війни  повернеться  твій  татко,
Щастям  наповнимо  всі  спорожнілі  коші.

Що  ж  це  таке?  Надворі  двадцять  перше  століття.
Сіється  ненависть,  жнуться  життя  замість  нив.
Птахи  сховались  від  холоду    в  туєве  віття.
Де  ж  заховатися  людству  від  жаху  війни?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705868
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2016

ЖИВУ!

У  засвіти  мама  пішла  і  вітчим.  
Пішов  чоловік  і  багато  за  ним.
А  я  ще  живу.  Киснем  дихаю  всмак.
Злітаю  увись,  хоч  не  птах,  не  літак.
Любові  у  серці  ношу  кашемір,
Надію  складаю  із  пазликів-зір
І  ставлю  між  миром  і  вірою    плюс
Допоки  у  скронях  вистукує  пульс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2016

Грудневе

Марево  в    небі    і  біла  крупа  на  землі.  
Холодно.  Сиро.  Вимірює  міць  свою  вітер.
Грудень  в  калюжах  готує  рідкі  киселі.
Струнко  дерева  стоять  при  шляху,  мов  джигіти.

Шарфиком  туго  обмотую  горло  хутчіш,  
Швидкість  у  крок  набавляю,  лечу  паровозом.
Осінь  –  не  осінь.  Зима  –  не  зима.  Таке    між.
Краще  б  вже  снігу  кружляти  у  парі  з  морозом.

Краще  –  не  краще,  під  вечір  бажання  збулось.
Хмари  таки  продірявив  хтось  гострим  предметом.
Сніг  повалив.  І    мороз  прискакав,  наче  лось,
Небо  на  спільному  диханні  нині  з  поетом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705115
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.12.2016

ЛІСИ ШАНУЙМО!

Ліси  зникають  на  планеті.  
Їх  косять,  мов  у  полі  жито.
Та  це  не  файли  в  Інтернеті,
Це  те,  без  чого  нам  не  жити.

Ліси  для  світу    родять  кисень,  
Вологу  втримують  на  листі,
Між  сизого  –  зелені  миси,
Від  спеки  –  захистки  тінисті.

Втягають  в  себе  груди  пилу,
Який  би  міг  лягти  у      місті.
Надійно    їх  верхи-вітрила
Ґрунти    утримують  на  місці.

Чим  менше  їх,  тим  більше  кари  –  
Посухи,  зливи,  землетруси.
Вони      для    людства  –    Божі    дари,  
На    шиї  світу  –  цінні  буси.

Шануймо  їх,  ну,  хто  як  може.
Бездушно  не  голім  скарбницю.
Хай  кожен  з  нас  ліси  примножить
Хоч  на  одненьку  одиницю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704405
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2016

І ДОЩ, І ВІТЕР

Бив  зрана  дощ  у  вікна  зимний,  не  осінній.
Нахабно  вітер  гілля  шарпав  у  садах.  
Взялись  до  дій  обоє  по  чиїмсь  велінні
Чи,  може,  просто  влаштували  собі  змаг?

Брав  землю    ливень-отчайдух  ,  бісився  вітер.
На  їхні  витівки  дивилась  крізь  вікно.
Протяжно,  журно  вили  чорні    голі  віти.
Їх  звуки  небо  загортало  в  полотно.

І  так  щось  скучилось  мені  за  сонцем-літом,
За  смаком  ягід,  прілим  запахом    лугів.
Зимі  прославу    вітер  за  вікном  трембітив
А  я  шукала  теплий  спогад  поміж  брів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704280
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.12.2016

ХОЧУ

Хочу    тобі  проказати  «Привіт»,  
Взяти  за  руку,  стиснути  зап’ястя,
В  серці  стопити  тришаровий  лід,
Тіло  натерти    парфумами  «Щастя».
 
Хочу  з  тобою  один  на  один
В  затишній  львівській  сидіти  кав’ярні,
Мирно  ганяти    вино  між    судин
Під  «Козак  систем»    акорди  гітарні.

Хочу  тобою  наповнити  хід,
Грітись  тобою,  мов  подихом  літа.
Тільки  між  нами  сапери  лихі  
Рвуть  всі  шляхи  порошком  динаміту.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2016

ПРИГОДИ КАЧЕНЯТИ

Каченя  мале  картате
Вийшло  вранці  погуляти.
Понад  берегом  ходило,
Шлях  додому  загубило.
- Кря-кря-кря!  Матусю,  тату!
Йдіть  мерщій  мене  шукати.
Сонце  зникло,  небо  темне.
Вийшло  я  саме  даремно!
А  як  ще  ударять    грози,
Дощ  поллє    між  верболози,  
Що  тоді?  Тремчу  від  страху.
Визнаю,  що  дало    маху.

Тут  метелик  сів  на  квітку.
Бо  було  це  саме  влітку.
Каченя  до  нього:
-  Кряхи!
Скрізь  літаєш  ти,  комахо.
Чи  не  бачила  крізь  лет,
Де  високий  очерет?
Тут  метелик  крильця  звів,
Так  качаті  відповів:
- Місце  це  мені  відоме.
Рятувався  там  від  втоми.  
На  пухкій  очеретині  
Спав  три  рази  по  годині.  
Треба  йти  (крилом  повів),
Повз  хатинку  сліпаків.
Але  ті  –      не  шиті  ликом,  
Вимагають  дати  викуп
В  кожного,  хто  йде  повз  них!
- А  що  хочуть?
- Жменю  крихт  
Хлібця  чи  хрумких  зерняток.
- Де  ж  мені  цього  узяти?
- У  щура  є  магазин  –  
На  горі,  де    сірий  млин.
- Чим  платить,  скажи  мені?
- Маєш  пір’я  на  спині!
Тут  лимонник  знісся    вгору,
Небо  барвлячи  узором.
А  кача  з  картатих  латок  –  
В  магазин,  купить  зерняток.
Дало  пір’я  й  без  базару
Взяло  двісті  грам    товару.
Ткнуло  під  крильце  торбинку,
Вийшло  на  вузьку  стежинку  –  
(Самостійності  етап!)
І  пішло  –  чалап-чалап.
Тут  сліпак,  що  ґрунт  нарив,
Шлях  качаті  перекрив.
- Хто  іде?
- Це  я,  качатко.
- А  куди?
- До  мами  й  татка.
- Викуп  мусиш  дать,  дитино.
- Маю  зерняток  торбину.
- Сип  сюди,  в    пустий  берет.
- ОК!  А  де  ж  мій  очерет?  –  
Запитало  тихо  в  чин.
- Йти  куди,  покаже  син.
Гризуну  кача  вклонилось,
По  стежині  покотилось.
Бігло  вслід  Сліпцю  малому  -  
Так  добралося  додому.
-  Ось  він,  очерет  високий!
Там  знайду  нарешті  спокій,  -  
Радісно  кача  сказало.
Рідний  кутик  упізнало.
-  Дякую,  Сліпцю  маленький,
Що  привів  мене  до  неньки.
Йди  назад,  свій  нюхай  слід.  
Многих    жити  зичу  літ.
- І  тобі  бажаю  ласки.
Більше  не  губись,  будь  ласка!
Каченя  у  гущу  влилось,  
Біля  двору  опинилось.
Стан  його  й  не  описати
В  час,  коли  угледів  хату!
Погляд  звів  свій  з-під  вербиці.
Бачить,  сум  пряде  сестриця,
Мама  слізоньки  пускає,
А  татусь  обох  втішає.
Каже:  «Зараз    політаю
Довкруж,  сина  пошукаю.
- Тут  я!-  плачем  син  зайшовся.
Мама  скрикнула:
- Знайшовся!  
До  Крякуся  підлетіла,
Крильцями  залопотіла.
Потягла  маля  до  хати,  
Щоб  його  нагодувати.
Три  листочки,  три  зернини,  
Три  засохлі  комашини
На  тарілку  положила,  
Сина  в  крісло  всадовила.
Ще  й  налила  в  чашку  соку.
- Їж  та  пий,    рости  нівроку!
З’їло  все    мале  з  тарельця  
Та  й  заснуло  на  крісельці.
Тато  дзьоба  сингу  вмив,
В  тепле  ліжечко  вложив.
Понесло  малого  в  сни,
Де  з  лимонником  вони
Порхають  у  теплім  літі
Поміж  кущиків  і  квітів.
А  сліпак  і  щурик  Грім  
Лапками  махають  їм.
Потім  весь  качачий    рід
На  святковий  зве  обід
І  щура,  і  сліпака,  
І  метелика  Крилка.
В  очереті  над  ставком
П’ють,  їдять  вони  гуртом.
Тут  урвався  сон  качаті.
Чує,  каже  мама:  «Паті
Треба  влаштувати  сину.
Хай  до  нього    на  гостину
Сліп,  Крилько  прийде  і  Грім.
Звесилить  пора  наш  дім!

Сліпак  -  гризун,  схожий  на  крота.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703949
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.11.2016

Біленькі парашути

Вчорашні  Рік  змінив  маршрути  –  
Звернув  із  осені  на  зиму.
А  там  біленькі  парашути
Злітають  з  неба  без  упину.

Вже  їх  ,  мов  літ  землі  -  мільйони!
Від  них  дахи  і  землі  білі.
Лише  чорніють  голі  крони,  
Мов  вени  на  людському  тілі.

І  хочеться  знайти  кресало,
Черкнути  по  сердечній  трості.,
Щоби  вогнем  затанцювала,
Тепло  пускаючи  у  простір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703660
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.11.2016

НОВЕ ЖИТТЯ

Жде  нас  нове  життя,  нове,
Де  буде  вдосталь  хліба  й  солі.
Рікою  щастя  попливе
Наш  корабель  назустріч  долі.

Забудем    голод,  біль  і  кров,
Війни    роззявлену  пащеку.
Засієм  в  нутряність    любов,
Цвістиме  в  кожнім  серця  глеку.

Минуться  вбивці  і  кати.
І  чорне  вигорить  на  біло.
І  будуть  всі,  немов    брати,  
Немов  одне  велике  тіло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703329
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.11.2016

Острівець

На  Кривоноса  в  місті  Львові
Свій  острівець  лишила  осінь  –  
Листки  покручені  кавові,  
Що  вітер  їх  не  скинув  досі
З  гілок  верби  –  росте  в  асфальті.
А  нездалік,  через  дорогу
Дерева  в  строгих  чорних  пальтах
Стоять  незрушно  в      позі  йога.
А  острів  той,  з  кавовим  листям,
Несе  у  душу  теплий  промінь.
Між  сіро-чорного  –  барвистий,
Як  прапор  на  річнім  поромі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703324
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.11.2016

Барса пса Софія має

Барса  пса  Софійка  має.
Він  усім  допомагає.
Діду  літньої  пори  
Подає  він  шампури,
Ще  й  шматки  масні  м’ясні,  
Щоб  спекти  їх  на  вогні.

З  татом  миє  він  авто.
Шланг  тримає,  як  ніхто.
Як  автівка  заблистить,  
Шланг  несе  в  гараж  умить.
-  Чиста?  –  може  запитати.
Так,  -  йому    відкаже  тато.

Мамі  щітку  подає.  
Нею  двір  вона  мете.
Любить    ще  тарілки  мити,
Бабок  у  саду  ловити,
Яблука  в  траві  шукати
І    до  кошика  вкладати.  

А  як  випадуть  сніги,  
Він  Софію  залюбки
На  санчатах  покатає,  
Силу  Барс  велику  має!
Добрі  в  нього  зір  і  нюх.
Дім  вартує  від  злодюг.

Має  харч  за  те  щодня.
Любить  вся  його  рідня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703044
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.11.2016

НЕБО КЛОПОЧЕТЬСЯ

Сірими  шматами
Небо  залатане.
В  спокій  закутаний
Західний  терен.
Та  автоматами  
Східними  вратами
Тишу  ламають
Війни  режисери.

Ролі  розписані,
Сцени  написані.
Місце  подій  –  
Україна  держава.
Скалиться  рисями
Смерть  білобрисая,  
Піниться  кров,  
Мов  у  кавнику  кава.

Слава  стукочеться?
Оскару  хочеться?
Премії,  спалахів
Камер,  ефірів?
Небо  клопочеться.
Вирок  регочеться.
Кожному  Бог  дасть  
По  правді  і  вірі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702955
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2016

Діалог між лікарем і хворим

До  психічно  хворого  припхався
Психіатр  –  обхід  палат  робив.
Пацієнт  сидів  собі,  сміявся,
Пальцями  по  аркуші  водив.
- Бачу,  чимось  зайняті  ви  дуже?
- Та  ади  пейзаж  намалював.
- Щось  не  бачу  тут  нічого,  друже.
- Як?  Корова  онде,  травка,  став.
- Де  трава?  Нема  стебла  й  одного.
- Випасла  рогата,  тілько  й  дій!
- А  ставок?  Ні  краплі  голубого.
- Випила,  палило  по  їді.
- Ну,  а  де  ж  тоді  сама  корова?
Сцена  з  півхвилини  тут  німа…
- Мовите  ви  дивне,  доку,  слово,
Логіки,  видать,  у  вас  нема.
Що  із  вами  маю  я  робити?
Поясню  –  вона  домів  пішла.
Що  ж  їй    залишалося  робити,  
Як  усе    в  черевину  втягла?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702697
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 24.11.2016

ПІШОВ

Тебе  гойдала  довго  у  душі.
Тебе  кохала  аж  до  паморочей.
Ти  не  виходив  із  моїх  віршів,  
Із  днів  моїх  натруджених  і  ночей.

Ти  лився  в  кожен  подих  мій  і  крок.
Ти  витікав  з  очей  моїх  фонтаном.
Між  безлічі  розхристаних  думок
Всякчасно  був  ясновельможним  паном.

У  пам'ять    вріс,  у  кожен  серця  лист.
Тебе  читала,    наче  рабин  тору.
Та  час  настав,  пішов  під  вітру  свист,
Як  листя  з  гілки  ув  осінню  пору.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702681
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2016

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР, СОНЕТ 27

Наморена,  у  ліжко  я  лягаю,
Щоб  віднайти  блаженний  спокій  в  тілі.
Та  тільки  ляжу,  знов  коня  сідлаю  -
У  мрій  моїх  не  змінюються  цілі.
Чуття  ламають  груди  –  всоте  в  році,
І  йдуть  до  тебе  шляхом  пілігрима.
У  мушлю  не  ховаю  свої  очі,
Та  бачу  ніч,  що  і  сліпому  зрима.
Я  поглядом  душі  й  самого  серця
Тебе  у  тьмі  шукаю  безгомінній.
І  знаєш,  вона  гарною  здається,
Як  світлиш  ти  її    своєю  тінню.

Любов  -  чуттів  вершок,  небес  Едем.
І  день,  і  ніч  вона  мене  веде.

Мій  вільний  переклад

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702449
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2016

Листопадне

Їду  у  Станіславів  –  
Села  вже  без  принад.
Стогнуть  листочки  ржаві.
Шкіриться  листопад.

Голі  стоять  дерева.
Простір  чорнять  гілки.
Смуток  –  пащека  лева
Ріже  іклом  думки.

Паша    –    облізла  лиска  –  
В  оці  –  нудьга  і  стид.
Гордість  лиш  у  берізки  -  
В  біле  малює  вид.

Хмари  –  живі  перини,
В  небі  ведуть  парад.
Гори,  мов  балерини,
Стали  до  танцю  в  ряд.

Вечір  повзе,  мов  кобра.
Небо  кидає  лот:
- Буде,  все  буде  добре,
Пишеться  генам  код.
12.11.16

Диво  дивне  –    білий  сніг,
Все  покрив,  що  тільки  міг.    
Шлях  забілив,  дах  і  сад,.
Сквер  і  вулиця    без  вад  –  

Біле  все!    Та  це  пусте!
Він  мете  собі,  мете,
Світ  мережить,  наче    ас.
В  плані    нині  –    майстер-клас.

Друг  у  нього  –  морозець,
Теж  до  праці  молодець,
Виклався  за  день  на  всю  –  
В  став  насипав  холодцю,

Позаштопував  калюжі.
Руки  в  нього  -    спритні,  дужі.
Що  листопад?  Драла  дав.
Гордо  грудень  владу  взяв.
13.11.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702273
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.11.2016

Жовтень пішов

1.Час  зриває  безжально,  як  листя  із  дерева  осінь,
Почуття,  що  так  густо  набились  у  крону  душі.
І  немає    у  скрипки  смичка,  і  пісні  безголосі,
Як  не  той  Він,  якого  могла  б  звати  словом  -  рушій.

Сад  підніс  до  небес  чорні  руки,  земля  оголилась.
Ліс  воронячим  оком  з-під  сосен,  ялинок  глядить..
Озерце  без  води  (злили!),  зяє,  неначе  могила,
П’єса  «Подих  кохання»  –  у    серці    порожні  ряди.

А  хіба  не  такий  був  прогноз:  стан    душі  –  листопадний,
Де  птахи  стоголосі  торкаються  неба  –  зола?
Жовтень  діло  зробив  і  пішов.  Ну,  хіба  ж  то  він  зрадник?  
І  кохання  пішло  так.    Не  квітнуть  йому  без  тепла.
8.11.16

2.Переорю  ниву  кохання,
Перетру  у    горлі    клубок  –    
Остаточно  і  без    вагання,
Без    претензій  на  острівок.

Переловлю  усю  зажуру,  
Наче  в  курнику  дохлих  кур.
І  не  кинусь  на  амбразуру  –  
Хай  кидає  пулі  Амур.

Перемучу  муку  у  серці.
Перекрочу  свій    хибний  крок.
Прийде  час,    я  знову  в    люстерці
Стріну  очі  з  сяйвом  зірок.
12.11.16

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2016

Де ваша гідність?

Де    ваша  гідність,  депутати,  можновладці?  
Е-декларації  читала.  Там  –  нема..
Її  плекати  взагалі  то  мали  в  гадці?
Від  зміни  влади  (в  курсі?)    третя  йде  зима…

Де  ваша  гідність?  Вона  в  шлунках  чи  у  банках?
І  доки  гинутимуть  воїни  в  АТО?
Ви  перевищили  терпцю  народу    планку.
Яка  в  вас  тактика  відносно  ОРДЛО?

Де  ваша  гідність?  Вам  не  сняться  ті  герої,
Котрі  омили  кров’ю  схід  наш  і  Майдан?
Біль  України  тільки  Істина  загоїть.
Лиш  воля  й  доля  –  ліки,  помічні  до  ран.

ОРДЛО  -  окремі  райони  Донецької  та  луганської  областей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702004
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2016

Ми - патріоти!

Вишиванки  вдягаємо.  Ми  –  патріоти!
А  в  тіні  б’ємо  мрії,  немов  кришталі.
Продаємось  за  гречку,    зелені  банкноти.
Винуватим  себе?  Ні,  це  все  москалі.

Ми  майдани  пройшли.  Ми  по  шию  у  крові.
«Плине  кача»  співали,  несучи  гроби
Із  тілами  убитих  за  волю  героїв.
Та  чи  здерли  тавро  над  бровою  –  раби?

В  Іловайську,  як  м'ясо,  нас  в  пащу  кидали
Хижакам,  що  зі  сходу  кордон  перейшли.
Нашу  гідність  і  волю  щодня  розпинали.
Та  чи  місце  своє  ми    під  сонцем  знайшли?

Крим  упав  камінцем  у  сусідове  ложе.
Із  ОРЛО,  із    ОРДО    йдуть  дарунки-вогні.
Що  нас  жде?  Ми  здобути  звитягу  ще  зможем,
Чи  затверднем,  як  брили  старі    кам’яні?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702003
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2016

ЛЬВІВ

Львову  зичу  літа  довгі  благії,
Вертикалі  ясні  й  горизонти.
Він  чарує  без  хитрощів    магії,
Просто  сипле  у  душу  яхонти.

Ніч  запалює  блиском  ліхтарика.
Сотні  левів    виводить  на  варту.
Вежі  замку  вдягає  кептарика,
Відкриває  історії  карту.

Варить  каву  вседобно  і  запахом
Перехожому  ніздрі  лоскоче.
Центр  наповнює  піснею    лабуха  -  
В  сіті  вух  ловить  кожен  охочий.

Свій  тримає  фасон  і    європиться.
Хмелить  кров,  очі  повнить  неоном.
В  розмаїтті  культурному  топиться,
Душі  будить  прихрамовим  дзвоном.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2016

Песик БАРС

Є  в  бабусі    песик  Барс  
Круглобокий,  наче  Марс.
Шерстка  пишна  у  вівчарки,  
Наче  був  у  перукарки.
Білий  він,  як  в  перший  сніг.
Любить  сісти  на  поріг,
Морду  –  в  лапи  і  чекати,  
Коли  вийде  хтось  з  хати
Чи  із  вулиці  зайде,
Кістку  з  м’ясом  покладе
Перед  носом  у    мищину  
Ще  й  погладить  йому  спину.  
Гострі  в  Барсика    клики,
Обгризає  чобітки
Златі  –  бабиній  онуці.
Зубками  стискає  руці
Дівчинці,  та  не  кусає  
Їх,  любов  до  Злати  має.
Їздить  пес  на  тренування
До  кінолога  щорання.
Мало  йому  –  їсти,  спати,  
Руки,  чоботи  лизати,
Бігати  –  все  це  він  вміє.
Охоронцем  стати  мріє.
Щоб    дім  бабці  –  їй  він    вірний  друг,
Берегти  від  зайд-злодюг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2016

СВІТЛОЛИЦИЙ ДЕНЬ

Який  сьогодні  світлолиций  день!
Бродила  лісом  я,  вдихала  осінь.  
Проміння  сонце  сипало  зі  жмень.  
Дерева,  в  шапках  і  простоволосі,  
Гляділи  мило  так,  вітрець  легкий
Їм  кучері  чесав.  Витки  злітали,
Мов    січені  золочені  шовки,
До  ніг  барвистим  килимком  лягали.
А  я  гляділа  на  оцю  красу
І  відвернути  погляду  не  сміла.
Час  зупинивсь,  мов  хтось  узяв  косу
Й  підтяв  його  рішуче    і  уміло.
А  я  збирала  теплі  кольори
І  набивали  ними  щільно  груди,
Щоб  гріли  мене  зимної  пори,  
Коли  мороз  ґрунти  візьме  у  груди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696726
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.10.2016

ЩАСТЯ

Я  знаю,    світло  зійде  ізгори  
І  рідна  моя  мати  Україна    
Хустину  чорну  здійме  з  голови
І  сум  на  радість  в  серці  перемінить.

Я  знаю,    засіватимуть  поля,  
Роститимуть  ліси,  сади  і  квіти.
Й  де  кров’ю  упивалася    земля,
Сміятимуться,  бігаючи,  діти.

Я  знаю,  правда  вилізе  з  мішка,  
Як  гостре  шило,  хай  ховають  –  всує!
І  янгол  перемогу  із  ріжка
З  небес  просурмить  -  світ  увесь  почує.

Вдягнеться  Мати  в  князівське  вбрання,
Як  нічка  зоре-місячна  у    тишу.
У  моді  буде  чистка  і    прання.  
На  сотні  років  щастя  Бог    розпише.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696244
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.10.2016

Стою, чаюю на балконі

У  клена  чуб  залитий  хною.
Та  виглядає  нині  сумно
Під  небом,  що  закрите  млою,
Й  дощем,  що  вибиває  румбу.
«Чого  смуткуєш,  -  кажу,  -    клене?
Життя  законів  не  зламати.
Не  вік  тобі  носить  зелене,
У  сонця  променях    сіяти.
Те,  що  у  тебе,  не  найгірше.
Побачиш  ще    зело  на  кроні.
А  мій  біль  тільки  ділять  вірші...»

Стою,  чаюю    на  балконі.
Ліс  випускає  з  рота  пару,
Як  з  філіжанки  чай  зелений.
А  вітер  взяв  до  рук    гітару,
Виводить  пісеньку  для  мене.  
-  Забудь  його,  -    співа  так  лихо.  -  
Не  стій  над  ним  червоним  світлом.
Молись  за  нього  щиро-тихо.
-  Нелегко  це,  нелегко,  вітре…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696007
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2016

Вірш або есе

Для  дітей

Вчителька,  що  вчить  англійську,
Дала  на  д/з
Скласти  про  тварину  свійську
Вірш  або  есе.

Лесь  придумав  вірш  про  рака  –  
Сипле  йому  корм.
А  Володя  –    про  собаку
З  кличкою  Попкорн.

Ось  урок.  Читає  Вова
Складене  есе.
У  Миколи  слово  в  слово
Співпадає  все.

- Як  так  склалось,  -  англічанка
Скрикнула  ураз,  -  
Що  есе-розповіданки
Однакові  в  вас?

Закрутились  щоки-жорна
В  Колі,  ніс  зіпрів:
-      Про  одного  ж  пса    -  Попкорна,
Що  у  нас  в  дворі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695830
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 21.10.2016

ОСЕНЕ

Осене,  тривожиш      мою  душу,
Цуценям  гризеш    кінцівки  пальців.
Листя  розмальовуєш    і    сушиш,
Подих  креслиш  на  зіниці-кальці.

Розглядаєш  сірими  очима
Результати  праці.    Я  питаю:
- Рада?  Ні?  
Погойдуєш  плечима.
- Роблю  те  лиш,  що  робити  маю.

Златом  граєш,  наче  королева,  
Поки  Жовтень  –  твій  синок,    у  русі.
А  тоді  оголюєш  дерева,
Мов  дитя  до  купелі  матуся.

Осене,  сумна  ти  і  весела,
Сміло  йдеш  до  свого  епілогу.
Завертаєш  у  міста  і  села,  
Зимоньці  протоптуєш  дорогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695698
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2016

Осінь в моєму місті

Осінь  в  моєму  місті
ходить,  немов  лисиця  –  
ржава  і  трішки  хитра,
дні  заміта  хвостом.
Дихає  вогко  в  груди,  
Запах    грибів  пускає.
Наче  у  рукавиці,  
Руки  у  лід    вбирає.
Шарфик  плете  й  шапчину,  
З  вітру  й  сухого  листя.
Поїть  дощем  жоржину
Осінь  в  моєму  місті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695500
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2016

Я люблю Україну

Я  люблю  Україну  –  це  край
Моїх  предків  –  дідів  і  батьків.
Тут  я  вперше  побачила  гай,
Сонця  блиск,  синь  небес  і  ставків.
Перші  кроки  мої  тут,  слова,
Перший  усміх  і  перший  мій  плач,
Перша  піднята  вгору    брова,  
Перше  «дякую»  щире  й  «пробач»,
Перший  успіх  і  перший  мій  змаг,
Перші  дощик  і  вітер,  і  град,
Перша  осінь  і  перша  зима,
Перше  літо  і    з  яблуком  сад,
Перша  школа  і  перший  мій    клас,
Перша  вчителька,  перший  урок,
Перша  книга  і  розбірка  фраз,
Перший  зліт  до  планет  і  зірок.
За  все  це  край  люблю  і  за  те,  
Що  не  терпить  на  волі  він  ґрат.
А  хто  пам'ять  про  все  це  затре,  
Той  не  син,  не  донька  –    ренегат.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016

І він пішов…

У  її  душу  він    прокрався  непомітно    –  
У  час    Майданів,  революцій  і  АТО,
Як  журно  було  їй,  як  чулася  самітно.  
Лиш  чулась?  Ні!  Вона  одна    була  давно.

Спочатку  тішилась  своїм  новим  прибульцем,  
Строчила  вірші,  наче  пулі  кулемет.
Гойдала  в  собі,  як  батьки  дитя  у  люльці.
Щоби  не  звітрів,  натягла  над  ним  намет.

Його,  як  дурень    торбу  писану,  носила,
Неначе  усмішку  весільний  тамада.
Та  час  ішов,  летів  –  їх  доля  не  ліпила.
І  сум,  мов  пил,    зіниці  їй  пообкладав.

Уже  й  не  рада  гостю.  Почуття  змісила:
- Йди!  Тільки  змий  із  серця  кожен  слід,  що  ліг.
І  він  пішов.  Але  якась  незрима    сила
Вернула  знов  його  на  зболений  поріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016

Випливи

Сховай  свій  холод  під  плед,  
хай  вигріється,  
хай  не  вкриває  мою  душу  
шаром  льоду  у    5  сантиметрів.
Зроби  для  мене  чудо  -  
випливи    помаранчем-сонцем  
якогось  ранку
з-за  хмари  відчуження
і  запали  мій  день  -  
ЩАСТЯМ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695021
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.10.2016

Мій хлопчику!

Вона    притискає  його  портрет  до  своїх  грудей  –  
міцно-міцно,  
як  тільки  може,  
цілує  на  ньому  його  очі,  
уста,  
чоло  
і  каже:
-  Мій  хлопчику,  
мій  коханий  солодкий  хлопчику!
І  сама  сміється  з  цього.  
Бо  він  давно  не  хлопчик,
йому  …  (про    його  вік  навіть  не  випадає  писати),  
і  він  не  її.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694998
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.10.2016

ЖУРНО

Журно  в  день    осінній.
Серце  навпіл  крається.
Воля  Україні
Важко  здобувається  -  
Ранами  служивих,
Молитвами  матері.
Глухне  пульс  у  жилах,  
Як  мотор  у  катері,
Як  життя    спиняє
Смерть  під    під  воя  робою  -  
Брама,  що  до  раю,  
Не  закрита  дОбово.
В  небі  -  батальйони
Українських  воїнів.
І  землиці  лоно
Кровію  напоєне.

Доле-голубичко!
Скинь  новий  сценарій  нам.
Повернися  личком  
До  країни  аріїв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694453
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2016

Що за дивна річ це?

Як  ця  дивовижа  називається?
Ти  її  січеш,  вона  росте  –  
Вурдиться,  клекоче,  підіймається,  
Проситься  до  вірша  чи  в  есе.

Плигає,  немов  дельфін,  клітинами,  
Серце  живить,  крилам  міць  дає.
Проростає  із  очей    жоржинами,
З  місяця  вино  ночами  п’є.  .

Часом  стихне,  наче  струмом  вражена.
Часом  закричить,  мов  правда  з  ґрат.
Що  за  дивна  річ  це,    хто  підкаже  нам?
Хоч  незрима,  та,  як  Арарат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016

КАЗКА ПРО ПРИНЦА, ПРИНЦЕСУ, ЗЛУ ВІДЬМУ ТА СЕРЕЖКИ

               Якось  зайшла  до  бабусі  Люби  в  гості    її  трирічна  внучка  Софія.  Витягла  вона  з  книжкової  полиці    книжку  Василя  Шкляра  «Ностальгія»,  сіла    на  дивані  й  почала    розглядати  малюнок  на  обкладинці.  На  ній  була  зображена  річка,  на  дні  якої    лежали  красиві  сережки.
- Бабусю,  в  цій  книзі  розповідається    про  прикраси  для  вушок?  –  спитала  внучка.
- Так.
- А  ти  прочитаєш  мені  її?
- Це    б  зайняло  багато  часу.  Цілого  дня  не  вистачило  б.
- То  розкажи  коротенько,  про  що  там.
- Ну,  гаразд.  Спробую.
Звісно,  що  роман  дитині  бабуся  переповідати  не  стала,  бо  він  розрахований  на  дорослого  читача.  Все  ж  змушена  була  придумати  якусь  історію  про  сережки,  бо  внучка  так  просто  не  відчепилася  б.  Приставалка  ще  та.  Почала  з  цього:
- Було  це  влітку.  На  березі  однієї  невеличкої,  але  чистої  річки  сидів    принц  Назар  і  ловив  рибку.  Не  дуже  вдавалося  йому  це  заняття,  ще  й  сонце  припікало  зі  самого  рання.  Просидівши  з  вудкою  майже  безрезультатно  близько  трьох  годин,    хлопець  вирішив  хоч  якось  себе  потішити  –  поліз  у  воду,  захотів    скупатися  в  річці.  Та  тільки  запхав  ногу  в  воду,  як  над  його  головою  чайка  закружляла.  Вона  кинула  принцу  в  вухо:
- Зроби-но,  принце,  сім  середніх  кроків  у  глиб  річки,  тоді  занурся  у  воду  й  досліди  дно  водойми,  а  певно  щось  цікаве  там  побачиш.
Принц  послухав  чайку  і  (о,  диво!)  знайшов  на  дні  річки  біля  купки  каменів  і  низки  водоростей  сережки  –  красиві,  з  голубим  камінцем.    Хлопець  витяг  їх,  затис  у  кулак  і  вибрався  на  берег.
- А  далі  що?
- Далі?  Принц  дуже  зрадів    знахідці.  Походив  берегом,  помислив  і  вирішив  продати    знайдений  скарб.
- А  навіщо?
- Йому  потрібні  були  гроші.
- І  продав?
- Так.  Виявилося,  що  знайдені  ним  сережки  були  коштовними.  Камінь  голубий  –  це  топаз,  а  метал  –  щире  золото.  За  сережки  принц  отримав    велику  суму  грошей.
- І  що  він  зробив  з  цими  грішми?
- Купив  коня  –  міцного,  як  дуб,  білого,  як  сніг,    швидкого,  як  вітер,  і  дві  тоненькі  золоті  каблучки  –  одну  собі,  другу  принцесі  Софії,  яка    жила  за  тридев’ять  земель  від  його  скромного    помешкання.  Принц  давно  її  покохав  і  хотів  з  нею  одружитися.
- У  нього    раніше    не  було  грошей  на  те,  щоб  купити  коня  та  обручки?
- Так.  Він  хоч  і  був    принцом,  але  бідним.  
- А  чому  так?
- На  це  були  свої  причини.  Замок,  в  якому  він  народився,  жив,  коли  був  маленьким,  разом    із  його  батьками,  слугами  і    всім  майном  спалила  зла  відьма  Кадючка.
- Гм…    Навіщо  вона  так  вчинила?
- Тому  що  батьки  принца  не  покликали  її  на  хрестини  до  свого  новонародженого  сина.
- Хіба  це  привід  для  того,  щоб  робити  таку  біду?!  Ця  Кадючка  і  справді  дуже  зла.  А  принца  чому  ж  вона  залишила  живим?
- Тому  що  його  в  замку    не  було  в  той  час,  коли  вона  робила  свою  чорну  справу.  Тримісячного  хлопчика  Назарка  повезла  у  візку  на  прогулянку  до  королівського  парку  його  няня  Калина.  Коли    Кадючка,  підпаливши  замок,  поверталася  до  Темного  лісу,  в  якому  жила,  то  зустріла  на  доріжці  няню  з  малятком.  Хотіла,  було  вже,    і  їх  спалити,  сірники  витягнула  з  обдертої  кишені,  та  няня  Калина,  зрозумівши  її  задум,  закричала:
- Дорога  Кадючко!  Не  спіши  робити  біду!  Не  відбирай  життя  в  цієї    дитини!  Хлопча  таке  гарне!  Воно  ні  в  чому    невинне!  Якщо    ти  послухаєш  мене,  я  тобі  щось  гарне  подарую.
- І  подарувала?
-    Так.
-                А  що?  
-          Свої  сережки,    одну  цінну  річ,  яку    мала.  Правда,  вона  не  носила  їх  на  вухах,  а  тримала  у  внутрішній  кишеньці  свого  сюртука.    Ці  сережки  подарував  їй  сам  король,  коли  посвячував  у  няні.  Час  від  часу  вона  витягала  їх,  запихала  у  вуха,  дивилася  в  люстерко,  любувалася  собою,  а  потім  знову  запихала  сережки    до  кишеньки  сюртука.
Серце  відьми  зм’якло,  коли  вона  взяла  до  рук  подарунок  Калини.  Їй  сподобалися  нянині  сережки  –  великі,  золоті,  з  голубим  каменем.  Кадючка  не  вбила  ні  няню,  ні  хлопчика.  Більше  того,  вона  мовила  таке:
- Малюк  від  цієї  миті  матиме  шанс  повернути  собі  все  те,  що  втратив.  Якщо  він  виросте  і  за  нього,  бідного  принца,  вийде  заміж  справжня    принцеса,  то  все  те,  що  я  спалила,  знову  відродиться,  тобто,  оживуть  його  батьки  і  слуги,  відбудується  замок,  повернеться  майно.  
- Дякую  дуже,  -  сказала  Калина,  вклонившись  відьмі.  Няня  розвернула  візок  й  повезла  дитину  до  Світлого  лісу  –  туди,  де  стояв  її  дерев’яний  будиночок,  в  якому  вона  мешкала  разом  зі  своїм  батьком-лісником.  В  цьому  будиночку  і  виріс  принц.  За  якийсь  час  лісник  помер,  старим  уже  був.  А  за  ним,    раптово,  померла  й  няня.  Принцові  Назару  на  той  час  було  сімнадцять  років.  Добре,  що  Калина,  коли  хлопцеві  сповнилось  шістнадцять,  розповіла  йому  про  те,  хто  він  і  що  сталося  з  його  батьками,  слугами  та  палацом.  Зажурився.    З  пів  року  ходив,  як  тінь.  Та  не  встиг,  як  слід,  переварити  перший  біль,  як  другий  поспів  –  няня  покинула  земне  життя.    Щоранку  протягом  сорока  днів  Назар  приходив  до  її  могили,  клав  квіти  у  вазу,  стояв  і  плакав.  А  на  сорок  перший  день  сталася  з  ним  якась  переміна.  Дух  і  тіло  хлопцеві  зміцніли.  Він  вирішив  покинути  хату  лісника  і  піти  в  світ  широкий  –  долю  здобувати,    щастя  шукати.
- І  знайшов?
- Можна  сказати,  що  так.  Ішов  він  три  дні  і  три  ночі.  Час  від  часу  зупинявся,  перепочивав,  їв  те,  що  мав  у  торбі.  І  потрапив  до  одного  міста.  А  в  ньому  замок  був,  здалеку  його  видно  було.  Зацікавився  ним  принц.    Підійшов  до  самих  воріт.  Спитав  у  служків-вартових,  чи  не  може  він  найятися  на  роботу  до  короля.  Ті  покликали  управителя.  Принц  Назар  розповів  йому  свою  історію.  Пошкодував  його  управитель.  Взяв  на  роботу.  А  в  короля  донька  була.  Незаміжня.  Як  тільки  принц  Назар  побачив  її,  одразу  закохався.
-                А  якою  вона  була?
-              Красивою,  мала  довгі  русі  коси,  карі  очі,  невеликий,  трішки  кирпатенький  ніс,  тонку  талію  і  тонкий  голос.  Принца  Назара  взяли  до  королівського  палацу  спочатку  на  місяць.  А  коли  побачили,  що  він  добре  справляється  з  роботою,  є    порядним,  вихованим  хлопцем,    то  дозволили  йому  лишитися  на  рік.
 - І  що  далі  було,  бабусю?
- Ти  вже  знаєш,  що  принц  купив  обручки.  Так?
- Знаю.
- З  ними  він  пішов  до  тієї  принцеси,  яку  покохав,  в  замку  якої  рік  служив.
- А  як  він  там  служив,  як  солдат  в  армії?
- Ні.  Виконував  різну  роботу.  У  теплу  пору  збирав  гриби,  ягоди  в  лісі,  траву    косив,  сіно  сушив  для  кіз  і  корів,  дрова  заготовляв.  Тоді  ж  не  було  газу  та  електрики.  Узимку  сніг  промітав  з  доріжок,  на  кухні  допомагав  –  те,  се  принести-подати,  те,  се  помити,  винести.
- А  як  принцеса  до  нього  ставилася?
- Принцесі  бідний  принц  дуже  подобався.  Адже  він  був  красивим  парубком,  ставним,  розумним  і  ввічливим.  Вона  не  проти  була  б  вийти  за  нього  заміж.  Але  її  батьки  не  хотіли    віддавати  доньку  за  служку,  який  хоч  по  крові  й  був  принцом,  та  бідним,  не  мав  ні  замку,  ні  слуг,  ні  навіть  коня.  Та  принцеса  так  просто  не  здалася.  Коли  Назар,  відслуживши  рік  у  короля,  мусив  повертався  до  свого  дому  (так  було  передбачено  угодою),  вона  сказала  батькові:
- Як  не  віддасте  мене    заміж  за  того  хлопця,  який  мені  любий,  то  не  вийду  заміж  ні  за  кого!  Так  і  знайте!  
- Ти  не  гарячкуй,  -      відказав  доньці  на  те  батько-король,  -  дам  я  шанс  твоєму  коханому.  Якщо  він  до  кінця  цього  року    буде  таким  удатним,  що  купить  за  свої  кошти  золоті  обручки  для  вінчання,  прибуде  в  замок  на  білому  коні  і  попросить  твоєї  руки,  то  я  віддам  тебе  за  нього  (батько  думав,  що  цього  ніколи  не  станеться!  Бо  де  ж  у  бідного  принца  візьмуться  гроші  на  обручки  й  коня?).
- І  батько  віддав  доньку  заміж  за  Назара?
- Так.  Бо  він  виконав  його  умову.
- І  в  них  було  весілля?
- А  як  без  нього?    Гості  сиділи  за  столами,    пили,  їли,  веселилися.  Найбільше  ж  раділи  принц  Назар  із  принцесою  Златою.
- А  далі  що?
- На  другий  день  після  весілля  молодята  сіли  у  бричку,  і    королівський  кучер  повіз  їх  кіньми  в  той  край,  звідки  походив  принц.  Молоді  хотіли  вклонитися  землі,  де  були  спалені  злою  відьмою  батьки  принца,  відвідати  могилу  няні.
- Зробили  це?
- Так.  Біля    могили  няні  спинились,    помолились.  А  коли  їхали  до  місця,  де  батьки  загинули,  то  ще  здалеку  побачили,  що  там,  де  була  пустка,    замок  з’явився  –    великий,  красивий,  зі  золотим  левом  на  флюгері  башти.  Під  ворітьми  пара  побачила    двох  охоронців.  Принц  наказав  кучеру  зупинитися.  Він  вийшов  із  брички  і  спитав  у  вартових:
- Чий  це  замок?  
- Короля  Олександра  та  королеви  Мілени.
- Так  завали  моїх  батьків.  Але  вони  загинули  дев’ятнадцять  років  тому  і  саме  на  цьому  місці  колись  стояв  їхній  палац.  Мені  про  це  розповіла  няня,  яка  мене  виховувала.  
- Король  і  королева  живі.  Вони  зараз  у  замку,  стіл  накривають,  на  сина  чекають  –    Назарія.
- Та  це  ж  я.
Сповістили  слуги  про  те,  що  під  ворітьми  стоїть  хлопець,  який  називає  себе  принцом  Назарієм,    королю  та  королеві.  Вийшли  ті.  Ні.  Не  так.  Не  вийшли,  випурхнули  птахами.  Впізнали  вони  в  парубкові  свого  сина,  сплеснули  руками.
- Яке  щастя!  Яка  радість!  Знайшовся  наш  Назарко,  наша  кровиночка.  Ніс  і  чоло,  бачу  це,    в  нього  батькові!  –  мовила  королева.
- А  очі  та  ямки  на  щоках  –    мамині,  -  відзначив    король.
- А  що  це  там  за  дівчина  сидить  у  бричці  й    любо  усміхається  з  вікна,  синку?  -    спитала  мати  в  Назара.
- Це  моя  дружина  Злата.  Вчора    ми  з  нею  одружилися  й  у  замку  її  батьків  відгуляли  весілля.
- Це  ж  треба!  Подвійне  щастя  Бог  нам  подарував!  Бери  свою  дружину  і  веди  в  наш  замок.  Святковий  стіл  уже  чекає.  Сон  мені  був  під  ранок  про  твій  приїзд,  синку.  
Назар  підійшов  до  брички,  попросив  Злату  вийти.    Та,  подавши  йому  руку  й  спустившись  вниз,  обвела  присутніх    своїм  теплим  поглядом.  
- Вітаю  вас,  Злато,  в  нашому  королівстві  і  запрошую  разом  із  нашим  сином  до  палацу!  –  мовив  король.
Назар  взяв  дружину  за  руку,  й  усі  рушили  в  дім.  Довго  сиділи  за  великим  столом  у  світлиці,  їли-пили,  розмовляли,  обіймалися  аж  поки  сонце  не  стомилося  світити  і  не  сховалося  за  обрієм.
- І  де  молоді  вирішили  жити,  бабусю?
- В  домі  батьків  принца.  Через  тиждень  відгуляли  там  весілля  і  залишилися.  
-                  А  про  няню  Килину  згадували?
-          Аякже.  Поставили  їй  гарний  пам’ятник,  посадили  квіти,  кущики  довкола  нього,  навідувалися  до  могилки  –  і  Назар  зі  Златою,  і  король  з  королевою.
- А  як  сережки  потрапили  до    річки?
- Їх  у  ній  загубила  зла  відьма  Кадючка,  коли  одного  спекотного  дня  купалася  у  водоймі.  А  може,    й  не  загубила,  а  спеціально  у  воду    вкинула,  бо  спікали  їй    вуха.  Адже  вчинила  колись  дуже    негарно  –    залишила  маленького  принца  без  батьків,  слуг  і  замку.
- Мені  сподобалась  ця  історія.  Гарно  її  письменник  написав,  бабусю!  –  мовила  Софія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693821
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016

Іноді смерть - це …

Броник  лежить  і  каска.
Ну,  а  душа  –  до  Бога…
Смерть  -  це  біда,  поразка?
Іноді  –  перемога.
Іноді  треба  впасти,
Кров’ю  залити  слово,
Щоб  розірвати  пастку
Хижого  птахолова.
Смерть  не  буває  марна.
Смерть  у  бою,  щоб  жити,  
Світлити  небо  хмарне,
Сіяти  в  полі  жито.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693308
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2016

ЧОМУ?

У  світ  приходимо  щоб  жити,  
Радіти  сонцю  в  небесах,
Із  теплих  променів  ліпити
Добро,  як  ліпить  гнізда  птах,

Ґрунти  орати,  засівати,  
Сади  садити  і  ліси.
Ростить  дітей,  зводити  хати,
Досліджувати  полюси.

Шукати  ноти  у  підкові,
Слова,  потрібні  для  віршів,
Лишати  барви  веселкові
Торканням  серця  у  душі.

Йдемо  у  світ,  щоб  жить,    по  чину,
Із  Божим    штампом  на  лиці.
Чому  ж  так  часто  у  гостину
Не  хліб  несем,  а  меч  в  руці?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693264
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2016

Жовтневий день

Довго  дощ  землицю
Мив,  залив  шляхи.
Нині  ж  день  ясниться.
Пурхають  птахи,

Розганяють  пару,  
Наче  кішок  пес.
Курить  ліс  сигару,  
Дим  –  аж  до  небес.

Промені  несміло
Лізуть  у  ґрунти.
Я  скидаю  з  тіла
І    душі  бинти.

Не  болять,  зажили
Рани  вогняні.
Жовтень  жовтокрилий
Моргає  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693146
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.10.2016

Ходить киця

Ходить  киця  по  хатині.
-  М’яу!,  -  каже  господині.  -    
Молока  дай  чи  сирку.
З'їм  -  зайдуся  у  танку.
Як  нема,  спечи  млинців,
Бо  бурчить  у  черевці!

-  От  якби  ти  мала  крила
І  літала  б,  не  ходила,
То  могла  б    (а  цього  треба!)
Хмари  вилизати  з  неба.
Сіре  виїла  б  із  нього  -  
Аж  до  дна,    до  голубого.
Дощ  не  грав  би  першу  ролю,  
Сонце  вибігло  б  на  волю.  
Я  б  пішла  до  магазину,  
Гроші  взяла  б  і  корзину,
Сир  купила  б,  молока.
З'їла  б  -  била  б  гопака!  -  
Мовила  ґаздиня  Оля.

-  Від  дощу  є  парасоля!  -  
Їй  на  те  сказала  киця
Й  стала  у  вікно  дивиться:
-  От  якби  то  крила  мати!
Господиня  вийшла  з  хати…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692629
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.10.2016

Ти пішов

Ти  пропав,  розчинився  у  просторі,
Як  тепло  розчиняється  в  осені.
Серце  сохне,  мов  булка  у  тостері,
Дні  без  тебе    -  дощі  набурмосені.

Ти  пішов,  у  душі  стало  сиро  так.
Просто  канув  у  безвідь  на  фініші.
Наїжачився    дух,    наче  сирота.
Запал  зник,    як  розмови    на  ідиші.      

Ти  забув,  що  я  є,  що  я  дихаю,
Хай  все  менше  твоїми  легенями.
Жовтень,  спільник  твій,  кішкою  дикою
Тіло  рве,  біль    гойдається  венами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016

КАЗКА ПРО СЛАВКА

                       В  одному  невеличкому  селі  жив  хлопчик  Славко.  Діти  старалися  триматися  від  нього  осторонь,  бо  він  завжди  робив  комусь  кривду  –    то  штовхне,  то  ніжку  комусь  підставить,  то  річ  якусь  в  когось  забере,  а  тоді  ще  й  дражниться,  втікає,  хоче,  щоб  його  доганяли.  А  як  гримаси  уміло  корчив!  Одним  словом,  задирака.  Діти  не  беруть  його  до  гурту,  а  йому  кортить.  Постоїть  він  озбоку,  поспостерігає  за  ними,  а  тоді  стане  просити:
- Візьміть  мене  до  гри.  Я  більше  не  буду  нікого  кривдити.  Чесно!  
     Зм’якнуть  серця  в  дітей,  приймуть  Славка  до  гурту.  Та  хіба  йому  вдасться  довго  витримати    добрим  бути?  То  вщипне,  то  по  плечах  вдарить,  то  кине  комусь  на  голову  черв’яка  чи  мурашку.
     Якось  діти  не  на  жарт  розсердились  на  хлопця  й  сказали  йому:  
- Більше  до  нас  не  підходь.  Ти  тепер  для  нас  те  саме,  що  дірка  в  бублику.
- Налякали!  Ой,  налякали!  –  закричав  Славко.  –  Не  хвилюйтеся!  Обійдуся  без  вас!
Минув  день,  другий,  третій  пішов.  Сумно    хлопцеві  зробилося  без  дітей.    
- Може,  забули  минулі  образи?    –  подумав.  –  Приймуть  до  гурту,  як  це  й  раніше  було?
Підійшов  до  дітей.  Вони  грали  в  «Піжмурки».  
- Можна  мені  з  вами?  –  запитав.
Ніхто  не  відповів  хлопцю.  Славко  повторив:
- Агов,  до  гурту  візьмете?  Я  більше  не  буду  вас  кривдити.  Слово  даю!
І  знову  –  тиша.  Наче  ніхто  не  чує  слів  Славка.  Діти  граються,  спілкуються  між  собою,  а  на  нього  ніхто  не  звертає  уваги.  Боляче  стало  хлопцю.  Постояв  він  з  пів  годинки  та  й  пішов,  куди  очі  глядять.  Ноги  завели  його  до  лісу,  що  стояв  за  селом,  в  якому  Славко  проживав.  Бродив  по  ньому  хлопець,  бродив,    а  тоді,    побачивши  пеньок,  сів  на  нього,  бо  стомився.  Заплакав  голосно.  Нікого  ж  поруч!  Аж  тут  сивобородий  дід  надійшов  з  кошиком  у  руці,  в  якому  гриби.  Підійшов  він  до  Славка.  
- Що  сталося,  хлопче?  –  спитав.  –    Може,  ти  загубився?  То  я  тебе  виведу  з  лісу.  
- Ні,  не  загубився  я.  Просто  мені  боляче.  Діти  не  хочуть  зі  мною  гратися.
- Чому?
- Я  часто  робив  їм  кривду.  
- Але  навіщо?
- Не  знаю.  Це  мене  забавляло.
- А  ти  не  ніколи  не  пробував  поставити  себе  на  місце  тих,  кому  зло  чинив?
- Ні.  Але,  думаю,  мені  було  б  прикро.
- Добре,  що  ти  це  усвідомив.  Ось  що,  хлопче,    дам  я  тобі  пораду.  Якщо  ти  прислухаєшся  до  моїх  слів,  то  все  в  твоєму  житті  переміниться  на  краще.
- Говоріть.
- Кожна  зла  думка,  зле  слово  чи  злий  поступок  лягають  темною  плямою  на  душу.  Коли  цих  плям  набирається  багато,  душа  стає  чорною-чорною,  як  ніч  безмісячна,  а  людина  –  злою-злою,  як  вовк,  який  не  їв  тиждень.  Таких  людей  (з  чорною  душею)  бояться,  їх  ніхто  не  любить.  Коли  ж  думки,  слова  та  вчинки  людини  добрі,  то  душа  в  неї  світиться  сонцем,  в  очах    горять  зорі.  З  такими  людьми  приємно  мати  справу,  до  них  тягнуться  люди.
- У  мене,  мабуть,  багато  чорних  плям.
- Не  хвилюйся.  Вони  зникнуть,  коли  ти  кожну  людину,  яку  скривдив,  перепросиш,  зробиш  для  неї  щось  приємне.
- Я  зрозумів.  Дякую,  дідусю.
- Радий,  що  зміг  тобі  допомогти,  хлопче.  Я  вже  буду  виходити  з  лісу.  А  ти?
-            Я  теж.  
Славко  пішов  за  дідусем.  Він  пожвавішав,  повеселішав.  У  нього  з’явилася  надія  на  те,  що  все  в  житті  можна  змінити,  треба  тільки  дуже  захотіти.  Коли  ліс  лишився  за  плечима  Славка,  дідусь  раптом  зник  –  щойно  був  ось,  говорив  –    і  не  стало,  мов  крізь  землю  провалився.
- Де  ви,  дідусю?  Заховалися  від  мене?
- Ох-ох-ох!  –  зашуміло  листячко  дуба.
     Славко  кинув  оком  навсібіч  –  ніде  нема  старця.  «А,  може,  це  і  справді  був  дід  Ох,  про  якого  колись  мама  йому  читала,  як  він  ще  був  маленьким?    Бо  чого  ж  би  тоді  листя  кричало  «ох-ох-ох»?  Гм…  Як  захоче  комусь  розказати  про  подію,  яка  сьогодні  з  ним  сталася  в  лісі,  не  повірять!  А,  може,  й  не  було  ніякого  діда?  Може  його  йому  уява  намалювала?»  Тут  листя  знову  заохкало.  Славко  присів.  І  тут  у  траві  він  побачив  палицю  –  дідову  палицю,  ту,  яку  він  тримав  у  руці,  коли  підійшов  до  Славка.  «Був  таки  дід!  Не  уява  це,  диво!»  -  потвердив  сам  собі  хлопець.  Повертаючись  додому,  Славко  роздумував  над  словами  сивочолого  старця  (Оха!)  і  над  тим,  яку  приємну  річ  він  має  зробити    для  кожного,  кого  образив.  І  таки  придумав.
Коли  прийшов  додому,  вимив  усе  взуття,  яке  стояло  в  коридорі.  Потім  навів  порядок  у  своїй  кімнаті.  Сів  на  дивані,  почав  читати  книжку,  яку  йому  бабуся  ще  три  місяці  тому  подарувала  на  день  народження,  а  він  тільки  одну  сторінку  осилив.    Мама  дивилась  на  сина  і  не  впізнавала  його.
- Що  це  з  ним?  –  думала.  
- Матусю,  тепер  я  так  завжди  робитиму,  -  сказав  син,  побачивши  подив  в  очах  неньки.
- Я  рада,  Славчику,  рада,    –  мовила  мама,  усміхнулася  й  пішла  на  кухню,  щоб  приготувати  дитині  щось  смачненьке.
Наступного  дня  хлопець  поснідав,  взяв  свою  улюблену  іграшку  –    ведмедика,  з  яким  ділив  ліжко  відколи  себе  пам’ятає,  і  вийшов  у  двір.  Там  гуляла  Світлана  (побачив  з  вікна  її)  зі  своєю  молодшою  сестричкою  Ніною.
- Світлано,  -  сказав  Славко,  -  я  приніс  твоїй  сестричці  ведмедика.  Я    вже  завеликий,  щоб  ним  бавитись.  Візьми,  Ніно.
- Це  такий  розіграш?-  на  всяк  випадок  спитала  Світлана.
- Ні,  дарую  від  душі.
Дівчина  обережно  підійшла,  взяла  плюшевого  ведмедя  в  руки.  Глипнула  на  Славка.  Той  усміхнуся  мило.  
- Ну,  то  я  побіг,  у  мене  ще  багато  справ.
Нічого  не  сказала  Світлана,  тільки  знизала  плечима.  Такого  вона  від  хлопця  не  сподівалася.  Славко  побіг  додому,  взяв  велосипед  і  махнув  на  ньому  до  Миколки,  який  жив  на  сусідній  вулиці.  Той  саме  виходив  зі  свого  будинку.
- Привіт,  Миколо.  Хочеш  покататися  на  моєму  велосипеді?
- Ти  прийшов  сюди,  щоб  посміятися  з  мене?
- Ні,  я  справді  хочу  дати  тобі  велосипед,  щоб  ти  покатався  на  ньому.
- Я  зібрався  йти  до  магазину.
-              То  їдь  на  велосипеді,  швидше  буде,  а  я  тебе  тут  почекаю.
Микола  підійшов,  обережно  взяв  велосипед.  Глянув  на  Славка.  Той    стояв  смирно,  глядів  лагідно.  Хлопець  сів  на  велик  і  поїхав  бічною  доріжкою,  якою  люди  ходили.  Коли  вернувся  з  магазину,  віддав  велосипед  Славкові,  подякував  йому.  Тут  ще  й  інші  хлопці  підійшли.  Він  і  їм  дозволив  покататися.    По  черзі  їздили  подвір’ям,  тримаючи  руль  руками  й  «без  рук»,  а  Роман  ще  й  на  задньому  колесі  спробував  провезтися.  Вдалося  йому  це.    Славко  зааплодував  йому.  Обличчя  хлопця  засвітилося,  мов  щойно  впущена  монета.  Діти  дивилися  на  Славка  і  не  могли  зрозуміти,  як  із  кривляки-забіяки  зробився  добряк-зичлив’як.  
Після  обіду  хлопець  зайшов  у  свій  сад,  нарвав  яблук  –  великих,    солодких,  склав  їх  у  відерце  й  пішов  з  ними  на  луг,  де  корів  пастухи  випасали.  Його  однолітки  любили  збиратися  там  у  літню  післяобідню  пору.    Світланка  і  Миколка,  які  прибігли  туди  ще  до  приходу  Славка,  розповіли  іншим  дітям  про  разючі  зміни  в  поведінці  хлопця-забіяки.  Коли  той  прибув,  всі  дивились  на  нього,  мов  на  диво.
- Ось,  пригощайтеся.  Для  вас  нарвав,  -  сказав  Славко  дітям  і  висипав  яблука  на  траву.
- Беріть,  беріть,  -  пролепетала  Світлана,  -    він  справді  пригощає.  Славко  тепер  добрий.
- Так,  не  бійтеся,  -  запевнив  Микола.
Коли  діти  з’їли  всі  яблука,  хтось  із  гурту  вигукнув:
- Ну,  що,  Славку,  відтепер  і  справді  житимеш  зі  всіма  в  мирі?
- Ох!  –  вирвалось  в  хлопця  (тут  він  враз  згадав  діда  з  лісу).  -    Звісно,  що  так.
- Тоді  гайда  бавитись  з  нами    у  «Квача»,  -  кинув  Микола.  –  Втікай.  –  Олег  ловить.
       Діти  побігли.  Славко  на  мить  затримався.  Він  відчув,  що  йому  враз  стало  так    легко,  мовби    хто  з  його  тіла  витягнув  кілька  кілограмів,  і  так  світло  й  тепло,  ніби  сонце  вскочило  до  його  грудей.
- Напевно,  моя  душа    позбулася  темних  плям,  -  подумав  хлопець,  усміхнувся  й  побіг  до  гурту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692300
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016

Вигоріло

Вигоріло
це  чуття  до  нього
у  її  душі,
як  вигорають  дрова  у  печі.
Ще  вчора  було  тепло,
А    нині  –  студінь.
Вистигло  тепло,
Пішло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2016

ПРО ВЕРБИЦЮ (казка)

Жила  собі    вербичка  –  маленька,  з  тонким  стовбуром  та  коротким  гіллям.  Просить  її  земля-мати:
-        Їж,  пий!  Даю  тобі!
А  вона:
-        Ні-і-і!!  Не  хочу!  Не  буду!  
-      Чого  вередуєш?  Кому  робиш  зле?  Хіба  собі.  Як  не  їстимеш    і  не  питимеш,  сили  не  матимеш,  не  виростеш.  Отака  маленька  й    залишишся  назавжди.  А  можеш  і  всохнути.
-      Так?  Це  правда?  А  як  їстиму-питиму?
-      То  будеш  такою,  як  дуб,  що  позаду  тебе.
-  Така  ж  велика  і  сильна?  З  таким  міцним  стовбуром  і  розлогим  гіллям?
-    Ну,  може,  не  зовсім  така.  Бо  в  кожного  дерева    своя  врода.  Але  сильнішою  і  більшою  точно  виростеш.  
-    Ну,  тоді,  їстиму-питиму,  не  вередуватиму.  
-    Домовились.
Верба  втягнула  в  себе  воду  разом  із  поживними  речовинами,  що  їх  щедро  дала  земля-мати.  З  корінців      по  стовбурі  побігла  живильна  рідина  до  гілок,  листочків.  Затріпотіли  вони,  заграли  до  сонця.    За  рік  виросло  деревце,    зміцніло,  гіллям  обросло.    Почали  люди  до  верби  підходити,  милуватись  нею,  світлини  робити  на  її  фоні.  Зраділа  вербичка,  нахилилась  до  землі-матері  й  мовила:
 -  Дякую  тобі,  нене,  за  науку      й  за    харч  твій.
-  А  я  тобі  за  те,  що  послухала  мене,  їла-пила-росла,  світові  красу  й    користь  принесла.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692036
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016

Коли довго ідуть дощі

Коли  довго  ідуть  дощі,  
з  твоїх  очей    починають    вискакувати  
чорні  літери  смутку.
Небо  складає  із  них  слова,    
як  старанний  першокласник,  
вдумується  в  їх  зміст  
і  щось  там  м’якне      
в  його  бездонній  середині.  
Воно  перестає  сердитись,  
знімає  сіру  маску  з  обличчя,  
на  чолі  якого  
сонце  починає  
танцювати  гопака.  
З-під  ніг  світила
сиплються  іскри-промені.
Вони  випалюють  чорні  букви  
з  твоїх  очей.
Ти  ловиш  ці  промені  руками,  
запихаєш  за  пазуху,  
втискуєш  у  кишені,  
щоб  зберегти  їх  на  потім,  
на  той  час,  
коли  знову  
будуть  йти  затяжні  дощі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691807
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 01.10.2016

Учитель

Учитель  –  це  професія  від  Бога.
Він  той,  котрий  веде  до  скарбу  знань.
Мов  путівник,  указує  дорогу,
Освічує  її,  мов  сонце  рань.

Навчає  як,  ув  урвище    не  впасти
На  піку  слави,  в  пору  невезінь.  
Дарує  те,  що  ворогу  не  вкрасти  –  
Жагу  пізнань  і  мудрість  поколінь.  

Він  сіє  в  душі  й  голови  дитячі.
Колись  якісь  та  виростуть  плоди!
Тож  будьмо,  будьмо  вчителеві  вдячні.
За  серце  чуйне,  нелегкі  труди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691785
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 01.10.2016

АУТСАЙДЕР

Вона  в  борні    за  нього  –    аутсайдер.
Патрон  придбала,  що  зробив  Флобер.
Бо  не  Бейонсе  і  не  Ромі  Шнайдер.
Подайте  їй  удатний  револьвер.  

Нехай  на  ціль    наставить  вона  мушку,
Відправить  смерть  із  правої  руки.  
Впаде  кохання,  мов  від  вітру  грушка,
І  зігниє,  не  вживане  ніким.

І  не  заплаче  навіть  вітер  в  полі.
І  не  прокаже  місяць  молитов.
Лише  при  нотах  виростуть  бемолі
У  пісній  тій,  що    славила  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2016

Вона не хоче бачити краси

Вона  не  хоче  бачити  краси.
Сталеве  небо  і  бездомні    пси,  
Стежки  без  ніг  -її  сьогодні  її  простір.
Вона  не  хоче  (кличуть)  йти  у  гості
На  чашку  кави,  келишок    вина.
Чому  це  так?  Чия  у  цім  вина?
Може,  його.    А,  може,  і  її.
Правда  лежить  десь  на  морському  дні.
Не  підійме  ніхто,  хіба    акула
Наставить  зуби  -  автоматне  дуло,
На  неї,  з'їсть  із  м'ясом  та  скелетом.
І  де  та  правда  буде?    Кане  в  лету.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2016

Правдива історія

Якось  я  приїхала  до  Львова.  Накрапав  дощ.  Я  зайшла  до  оперного  театру  повечеряти.  Вийшла  –  дощ  сильніший  пустився.  А  я  без  парасолі.  Стою  при  виході,  дихаю  озоном  і  трохи  нервую.    Поляки  туди-сюди  сновигають.  Їх  на  вихідні  багато  приїздить  до  Львова.  Одні  хочуть  театр  подивитися,  інші  -    квитки  купити,  ще  інші  чекають,  коли  дощ  стихне  (як  я)  або  виходять.  Тут  стала    протискатися  крізь  товщу  народу  одна  пані  –  старша,  але  така  симпатична  приємна  жіночка,  з  театру  хотіла  вийти  надвір.  
–  Прошу,  пані,  будь-ласка,  проходьте,  -  сказала  я  їй  і  звільнила  прохід.
-  Дякую,    dziękuję,  thank  you,  -    відповіла  вона  і  приязно  мені  усміхнулася.  
І  тут  я    побачила,  що  у  неї  одна  нога  –  залізна,  від  коліна  –  протез.  Вийшла  та  пані,  постояла  хвилину  недалечко  від  мене  і  пішла,  розкривши  над  головою  парасолю.
А  я,  коли  вона  стояла,  промовляла  вголос,  хоча  й  неголосно:  «Агей,  небо!  Що  таке?  Перестань  пускати  дощ.  Мені  тут  зовсім  не  в  радість    сторчати».
Вона,  мабуть,  щось  із  цього  почула,  бо  хвилин  через  п’ять  вернулася  до  театру  і  простягнула  мені  свою  парасолю.
-  Як  пані  потрібно  ненадовго  піти,  то  візьміть,  -  мовила  по-польськи.
-  Ні,  -  кажу  їй.    -  Дякую  дуже.    Зараз  дощ  затихне.  А  як  ні,  то  я  піду  так,  без  парасолі.
Вона  знову  мило  всміхнулася.  Ще  щось  сказала  мені  трьома  мовами,  помахала  рукою.  Я  теж  їй  усміхнулася,  помахала  рукою  і  пішла  на  фестиваль  кави.  Через  хвилин  15  дощ  перестав  падати.    На  відкритій  сцені  перед  театром  молодіжний    гурт  «Jazz  K&K  /Kudrynetskyj  &  Kovalska/»,  дарував  глядачам  хороші  пісні  (хлопець  наживо  грав  на  клавішних,  дівчина  наживо  співала),    а    переді  моїми  очима  все  стояв  образ  старшої  польської  пані  –  з    твердим    протезом  і  м’яким  серцем.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690767
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.09.2016

Вересень вже свій кінець обрисовує

Вересень  фініш  уже  обрисовує.
Небо  заліплює  сірими  хмарами.
Дереву  в  коси  синицю  засовує.
Сонце  дозує,  відважує  грамами.

Літо  в  нокауті,  з  паркості  -    місиво  -  
Сум  не  жує,  соком  зела    впивається.
Що  йому?  Він  вже  завершує  місію.
Жовтню  свій  посох  віддати  збирається.

Тратять  упевненість  айстри  з  жоржинами.
Й  жовті  у  згубку  -  ті,    з  чорними  бровами.
Вересень  студінь  розносить  стежинами.
В  млу  запаковує  луки  з  дібровами.
24/09/16                                            Любов  Пікас

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2016

Якось отак…

І  хай  він  мовчить,  наче  риба  в  воді.
Втікає  зі  стежок  її  і  подій.
Спогад  про  нього  не  замурує  в  стіну.
Не  прожене  його  погляд  зі  свого  сну.

Як  злодій,  підглядатиме  за  його  життям.
Та  навстріч  йому    не  вийде  з  укриття.
Невидимо  водитиме  довкруж  нього  хороводи.
Не  попросить  аудієнції,  не  чекатиме  нагороди.  

Просто  рукою  розгорне  небо.
Скаже  Богові:  «Дай  йому  те,  що  треба».
Варитиме  його  слово  у  парнім  молоці,
Поки  не  розтопиться,  як  шоколад  у  руці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2016

Жінка, якій під дев’яносто

Жінка,  якій  під  дев’яносто,  
з  посіченим  лицем  і  сухою  шкірою,  
натягненою  на  тонкі  кості,
Любить  тричі  на  день  проказувати    «Отче  наш»,
Цілувати  образ,  на  якому  зображений  розіп’ятий  Ісус  
І  казати:  «Божечку!  Божечку!»
Вона  тільки  не  любить  дітей,  собак  і  котів,
А  ще  голубів  і  жінку,  яка  сипле  корм    тим  голубам
На  підвіконні  своєї  кухні.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690345
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 23.09.2016

Розмова з матір'ю загиблого кіборга

Український  воїн  Андрій  Грицан  (позивний  Каптьор)  загинув  20  січня  2015  р.  під  час  оборони  аеропорту  Донецька.    Але  тільки  8  липня  2015  року  був  похований  у  рідному  селі  Великі  Дідушичі  –  на  Стрийщині  (Львівська  обл.,  15  км  від  Моршина).    Тіло  довший  час  не  могли  знайти.  24-річний  Андрій  Грицан  служив  у  80-й  бригаді  3  батальйону.  
Сьогодні  їхала  в  одному  автобусі  з  мамою  загиблого  героя.  «Шостого  вересня  йому  мало  б  виповнитися  25  років,  -    сказала  вона.  
Мати  розповіла,  що  Андрій    був  веселим,  життєрадісним  хлопцем.  Мав  багато  планів,  які  не  встиг  реалізувати.  В  ніч  перед  датою  свого  народження  снився  їй  –  веселий,  бадьорий,  йшов  полем,  а  потім    -  наче  розчинився  в  тумані.  
-  Його  душа  була    чиста,  -  сказала  я.  –  Йому  добре  там,      в  іншому  вимірі.  Та  інакше  й  не  могло  би    бути,  бо    ваш  син  загинув,  захищаючи  рідний  край.
-  Так.    Тільки  це  мене  втішає,  що  загинув,  як  герой.  
-  На  Майдані  був?
-  Був.  Коли  приїхав  звідти  додому,  я  його  не  пустила  другий  раз  їхати.    Але  все-рівно  не  вберегла…  
-  Як  знайшли  тіло  Андрія?  
-  Я  приймала  в  розшуку  активну  участь.  Моя  ж  дитина.  Мій  єдиний  син.  Розпитувала  про  нього  хлопців,  з  якими  він  був  на  Донбасі,  тих,  що  повернулися  додому,  волонтерів.  Ніхто  нічого  не  знав.  Бачили  його  живим    останній  раз,  як  біг  територією  аеропорту,  і  все.  В  аеропорту  він  був  з  12  січня.  19-го  зранку  подзвонив  мені,  а  потім    зв'язок    із  ним  обірвався.  Згодом  племінники  сказали,  що  бачили  відео  в  інтернеті,  де    якийсь  солдат  просив  Володимира  Рубана    допомогти  звільнити  мого  Андрія  та  інших  хлопців.  Відео  було  записане  в  лікарні.  Я  обдзвонила  всі  лікарні  Дніпра,  Києва,  Вінниці.  Попала  навіть  до  сепаратистів  у  Донецьк.  Говорила  з  дівчатами,  що  там  працюють  (їх  телефон  був  в  Інтернеті).  Але  вони  сказали,  що    такого  бійця.немає    в  їхній  лікарні.  Спитали  :  «За  кого  ваш  син  воював?»  «За  Україну»,  -  відповіла..  «У  нас  тільки  деенерівці  лежать»,  -  мовили.  Синочка  мого  знайшли  в  березні  під  розвалинами  Донецького  аеропорту.  2  липня  його  тіло  індентифікували  за  аналізом  ДНК.  Завдяки  моїм    старанням  та  старанням  стрийських  волонтерів  тіло  Андрія      вдалося  повернути  на  батьківщину.
-  Ви  працюєте?
-  Так.  У  місті    Стрию,  на  заводі  «Леоні»,  там,  де  і  син  працював.
-  Допомагають  матеріально?
-  Дали  на  пам’ятник  одноразову  допомогу  –  5  тис.  грн.
-  Мало.  
-  А  представники  влади  навідуються  до  вас,  допомагають  чим-небудь?
-  Рідко.  
-  А  сусіди?  
-  Перед  Великоднем  усі  рови  покосили  у  себе  під  хатами,  тільки  мій  облишився.  То  потім  родич  приїхав,  покосив.  Може,  якби  попросила,  прийшов  би  хто.  Але  якось  не  можу  просити.  Боляче  мені.  
-  Так  не  має  бути  –  не  по-людському  це.    Не  відчули  вони  серцем  того,  що  відчули  ви.  Але  тримайтеся.  Ви  мама  кіборга.  
-  Та  я  тримаюся.  Ми,  матері  загиблих  воїнів,  збираємось  разом  і  волонтери  з  нами.  Хочемо  звернутися  до  районної  влади,  щоби  посприяла  нам  у  вирішенні  важливого  питання  –  створення  алеї  слави    героїв,  де  би  були  записані  імена  всіх,  хто  жив  на  Стрийщині  й  загинув  у  страшній  новітній  війні.  
-  Добре  би  було,  щоби  таку  алею  зробили.    Бо  то  наша  історія.  Тримайтеся,  п.  Маріє!  Хай  Бог  помагає  Вам  і  нашій  Україні.    
Я  вийшла  з  автобуса  (доїхала  до  своєї  зупинки).  Йшла    і  думала:  "Скільки  лиха  наробила  ця  війна!    Скільки  доль  перекраяла  Скільком  болю  принесла.  І  це  ще  не  кінець"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690214
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 22.09.2016

Цей вересень

Знаєш,  цей  вересень  справді  веселий  і  світлий.
Сонячних  зайців  на  шибках  будівель  штампує.
Верес  під  лісом  синіє,  жоржини  розквітли.
Тепла  погода    загалом  у  днях  домінує.

Дощ  не  паде,  поскакав  собі  трішки  –  й  спинився.
Ноги  лише  розім’яв  –  в  хмарах  стерпли  без  руху.
Ліс  наставляв  гілки-пригорщі,  та    не  напився.
В  горлі  йому    двадцять  першу  добу  уже  сухо.

Знаєш,  цей  вересень,  справді,  веселий  і  гарний.
Все  ще  зелене,  ще  літа  не  вичахла  сила.
Тільки  чому  серце  в  грудях  –  налякана  сарна?
Тільки  чому    там  зневіра  кубло  своє  звила?

ПадЕ  -  падає  (галицький  діалект).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2016

Дні стікають

Дні  стікають  свіжо-вичавленим  березовим  соком  у  банку  минулого.
Ти  ще  ніби  на  горизонтальній  лінії  -  між  небом  і  землею,
але  все  більше  гойдаєш  у  душі  
голубий  простір.
Земля  під  твоїми  п’ятами  вже  не  така  тверда,  як  раніше.
І    п’яти  поорані  гострим  камінням    випробування..  
Ще    трохи  часу,  
можливо,  четвертину    з  того,  що  ти    вже    пройшла,  
тобі  залишилось  под  олати.
Подолай  її  з  усмішкою!  
Хай  дух  твій  буде,  мов  настояне  вино,
А  сила  мужньою.
Спіши  робити,  тобі  призначене.
Бо  Янгол    смерті  спідтишка  вже  підглядає  за  тобою.    
І  він  прийде  обов’язково,  
вручить  тобі  фіолетову  кульку,  
наповнену  газом,    
перев’язану  чорною  стрічкою    
і  скаже:  "…  
Ні,  ні!  Не  «З  днем  народження!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2016

Не треба, чуєш?

Не  треба  (чуєш?)  не  треба
дивитися  на  мене  такими  крижаними  очима,
сіяти  в  моєму  серці  сніг.
В  ньому  і  так  холодно.
Давно.
Не  зривай  з  гена  пам’яті
останній  сухий  листок,
На  прожилках  якого  
Ще  тепляться  залишки  твоїх  коротких  фраз.
Нехай  ще  побуде,  поживиться  кров'ю  моїх  судин,  
Пошумить  «Мелодією»  Скорика.
Чуєш?
Не  прошу  тебе  викурити  зі  мною  люльку  миру,  
Але,  принаймні,  не  дивися  на  мене
Такими  крижаними  очима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689870
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 20.09.2016

По завершенні 23 Книжковго форуму

Вона  зайшла  в  дворик  кав’ярні    «Львівської  копальні  кави»,.
Там  зібралося  багато  людей.
У  рамках  23  книжкового  форуму
Відбувалася  зустріч  з  поетами.
Іван  Малкович  читав  вірша  –  артистично,  напористо.
Біля  нього  стояла  Мар’яна  Савка,  чекаючи  своєї  черги.
Поряд,  за  столиком,  сидів  музикант  Віктор  Морозов  –  кум  Мар'яни  Савки.
Вона,  жінка,  що  прийшла  до  кав'ярні,    
Сіла  навпроти  сцени.  
Для  неї  знайшлося  місце.  
Хоч  довкола  багато  людей  стояло.
Ти  дивись!  Добрий  знак!
Насправді,  весь  день  їй  везло  –  
На  чудові  виступи,  на  приємні  зустрічі.
Трохи  втомилася.
Бігала  із  заходу  на    захід,  
Від  одного  поета  до  другого.
Втомився  і  її    телефон.  
Добрі  люди  поставили  підзарядити.
І  вона  підзаряджалась  –  
Словом    і  співом  Малковмича,  Савки  та    Морозова.
Наповнена  світлом  і  теплом  вийшла  з  кав’ярні.  
Мала  ще  півгодини  вільного  часу.
Послухає  вуличних  музик!
Йшла  площею  Ринок.  
Перше,  що  привернуло  її  увагу,  -  
Чотири  молоді  танцюючі  пари.
Вони    водили  танго  на  майданчику  біля  Ратуші.
Мабуть,  професійно  займаються  танцями!  –  подумала.
Сіла  за  столиком,  
Щоби  поспостерігати  за  танцівниками.
Через  два  столики  від  неї  присів  хлопець.
Він  глянув  їй  в  очі,  усміхнувся.
Кивком  голови  запросив  до  танцю.
Вона  помахала:  «Ні»  Не  вмію!»
Він  заговорив  англійською:  «Ходімо!»
«Та  ні.  Я  не  вмію  танго!  Давно  не  танцювала».
«Пішли!»,  -  наполягав  він,  при  цьому  мило  усміхаючись.
Ех!  Була  не  була!  Вона  пішла.
Хлопець,  майже  удвічі  за  неї  молодший,
Водив  її  майданчиком.
Вона  плутала  кроки,  вчасно  не  розверталася,
Але  він  не  сердився,  щиро  усміхався  і  тільки  промовляв:
«Good!  Good!»
Вона    напружувалась  –  
Востаннє  аргентинське  танго  танцювала,  мабуть,  
Як  була  такою,  як  оцей  парубок.,  
А  потім  віддала  своє  тіло  в  руки  молодикові:  
«Води!»
І  він  водив,  
Як  Бог!
А  вона  хихотіла,  як  дівчинка  –  доросла  осіння  жінка.
Вона  забула,  що  десь  у  бруківці  загубила  набійку  з  правої  туфлі.
Вона  не  бачила,  що  светр  на  її  плечах  –    навиворіт.,
В  кав’ярні  поспіхом  знімала  і  вивернула.
Вона  танцювала  і  світ  танцював  довкола.
Люди  дивилися  і  не  насміхалися,  а  усміхалися.
Мелодія  на  мить  затихла.  
Вона  подякувала  хлопцеві  і  хотіла,  було,    піти.
Але  він  сказав  англійською:  «Ні!  Ще  не  кінець!  
Не  можна  залишати  чоловіка,  не  дотанцювавши  до  кінця».
І  вони  дотанцювали.
І  тоді  він  вклонився  й  подякував  їй,  а  вона  йому.
Звечоріло.  Місяцеві  б  вийти  на  потемніле  небо.
А  вийшло  сонце!
Вона  не  запам’ятала,  як  його  звати,  
І  він,  мабуть,  не  запам’ятав,  як  звати  її.
Але  це  неважливо.
Головне,  що  вони  сьогодні,    по    завершенні  23  Книжкового  форуму  у  Львові
танцювали  аргентинське    танго  –  
Він  бездоганно,  а  вона  плутаючись  у  його  ногах
З  накинутим  навиворіт  светром.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689600
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2016

Вона сміялася, як звикло

Вона  всміхалася,  як  звикло,
Вона  любить  всміхатися.  
Дивилася  на  його    мужнє  чоло,  поважну  статуру.  
Рахувала  кількість  зморшок  на  його  чолі.
А    він  взагалі  її  не  бачив,  
Ніби  вона  прозоре  скло,  
Ніби  вона  не  стояла  перед  ним,  
Не  хапала  з  його  уст  слово,  
Не  клала  його  до  рота,  
Щоби  пережувати  й  кинути  до  шлунка  
для  перетравлення.
Коли  ж  тінь  від  його  погляду  часом  і  ковзала  по  її  обличчі,  
То  від  неї  йшов  такий  холод,  
Що  чути  було,    
Як  серце  у  її  грудях  покривається    льодом,  
Потріскуючи  при  цьому.
Тоді  вона  поспішно  ховала    усміх
У    кишеню  своїх  поношених  джинсів
І  ставала  такою,  
як  біла  тополя  в  пізньоосінню  пору,  
Коли  на  ній  нема  вже  ні  листочка
І  снігу  ще  нема.
А  коли  він  ішов,  наставляючи  їй  свою  спину,      
Вона  чулася  бродячою  кішкою,  
Шкіру  якої  вкрили    лишаї  та  колючки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2016

Іноді…

Іноді  хочеться  розмовляти  з  птахами,
Бо  вони  тебе  розуміють.
Дивляться  в  твої  очі,  вгадують  твій    настрій.  
То  мовчанням  підтримають,  то  розвеселять  співом.  
І  собаки  охоче  з  тобою  поспілкуються,
Руки  лизатимуть,  коли  ти  в  смутку,
Стрибатимуть,  коли  в  радості.
І  коти,  і  коні  готові  тебе  вислухати
Віддати  тобі  тепло,  яке  мають.
Потруться  мордою  об  твоє  тіло,  
Глянуть  розуміюче.
І  навіть  надоїдливий  комар  зрозуміє  тебе.
Кажеш  йому,  наприклад:  «Лети  подалі  від  мене  ,  
бо  можу  позбавити  тебе  життя,  як  укусиш».
І  він  відлітає.
Та  що  там  довго  мудрувати,    риба  і  та  розуміє  тебе.  
Тільки  сказати  не  може  нічого.  
Але  як  гляне  в  очі,  все  в  тобі  перевернеться.
Піймаєш  її,  стривожиться.
Але  як    кривди  їй  не  зробиш,  відпустиш  у  воду,
Вона,  відпливаючи,  хвостом  вдарить,  
Тобто  скаже  тобі:  «Дякую.  Бувай!»
З  людиною  все  не  так.  
Іноді  говориш  з  нею,  а  вона  –  не  як  птах,  не  як  собака,  кіт  чи  кінь,  не  як  комар,  і  навіть  не  як  риба.  
Вона  –  як  сервант  без  посуду.  
Стоїть  собі,  дивиться  на  тебе    порожніми  очима,    
І  ніяких  тобі  слів,  ніяких  емоцій  не  видасть.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689288
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 17.09.2016

В тихий вересень

В  тихий  вересень,  в  теплий  вечір
Крига  серця  пішла  на  злам.
Вітер  ніжно  цілує  плечі,
Небо  фарою  світить  нам

В  літнім  барі,  де  скрипка  плаче
Під  смичком  митця-скрипаля.
Серце  в  грудях  тривожно  скаче  -    
Вниз  –  на  «до»,  вверх  –  на  «соль»  і  «ля».

Стіл  святковий.  Розмова  мила.
Жар  малює  туге  кільце.
Доля  наші  дороги  зшила.
Щиро  дякую  їй  за  це.
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2016

Не сотвори мобі кумира

Не  сотвори  собі  кумира  –  
Народна  істина  гласить.
Бо  зірка  не  з    твого    мундира
Твою  ходу  не  озорить.

Рубай  СВОЄ  вікно  в  Європу,
Як  стане  хисту,  але  сам.
 Не  заливай  часник  сиропом.
Не  кидай  срібні  перли  псам.

Кумира  не  роби  з  людини.
Бо  їй  не  обрости  крильми,
Не  вичавить  із  неї    глини.
Лиш  Господу  співай  псальми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688310
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2016

Сумне

Просто  іде  після  літечка  осінь.
Небо  трясе  від  схлипів.
Цього  ніхто  не  відмінював  досі  –  
Жовкне  листок  на  липі.  

Рве  його    вітер  безжально  із  гілки
(Стануть  ліси,  як  готи),
Вниз  опускає  під  звуки    сопілки
З  музикою  скорботи.

Зело  фарбує  по-своєму  осінь  –  
Щоби  йому  не  жити.
Старість  ніхто  не  відмінював  досі.
Смерті  не  обдурити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688052
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.09.2016

Але чого боїшся ти?

Два  кума  Влодко  та  Данило
Пішли  зякось  рубати    ліс.
Коли  по  дереву    звалили,
Зачіхався  у  Влодка  ніс.
Сказав:
- Давай  спочинем,  друже.
Роздушим    чверточку  на  двох,
Бо  щось  мені  маркітно    дуже,
Бере  якийсь  переполох.
Пора  лишати  цю  роботу,
Щоб  не  накликати  біди.
- Та  випить  можна,  як  охота.
Але  чого  боїшся  ти?
Ведмедів  в  лісі  вже  немає.
Не  рве  повітря  навіть  крук.
-        Та  я  про  уряд  споминаю.  
Як  топірець  беру  до  рук.
-  Там  більші  злодії-пронири,
Беруть,  не  криючи  лице.
-    Тому  й  боюся  я  сокири,
Киплю,  як  згадую  про  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688047
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 12.09.2016

Діалог без діалога

-  Ну  привіт!  Як  настрій  зранку?
Плани  є  на  день?
Мовчанка.

-    Дома  вже.  Прийшла    роботи.
Ну,  а  ти?
Ні  пари  з  рота.

-    В  парк  возила  я  онуку.  
Чим  займався  вдень?
Ні  звуку.

-    Кіза  твір  взяла  про  мишу.
Ти  колись  читав  це?
Тиша.

Зірка  в  ніч  зробила  крок.
-    В  тебе  все  гаразд?
Мовчок.  


Сум  дугою  ліг    між  брів.
-    Гарних  снів  тобі!
Без  слів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016

Пташечка

Пташечка  –    творіння  миле  –  
Дзьобик,    лапки,  хвіст  і    крила.
Любить  простір  –  степ  і  гори,
Річку,  ліс,  садок  і  море.
Крильми  ріже  даль  небесну,
З  вирію  приносить  весну.
Замість  шерсті  пір’я  має,  
Його  пильно  доглядає.
Корм  шука    (не  тратить  днину!)  –
Глоду  ягідку,  шипшини.
Підійде  хробак,  комашка  
І  насіння  із  ромашки.
Ще  творити  пісню  вміє.
Як  співає  –  світ  німіє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687685
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.09.2016

Ніч в віконце (дит. )

Десь  за  лісом  сіло  сонце.
Ніч  заглянула  в  віконце.
Чистить    зубоньки  завзято
Дівчинка  на  ймення  Злата.

Миє  добре  ручки,  ніжки  
І  біжить  мерщій  до  ліжка.
Одяга  свою  піжамку
І  у  сон  пірна  до  ранку.

Сниться    їй  барвисте  літо  –  
Луг  п’янкий,  на  ньому  квіти,
Лялька  Катря,  кіт  Петрусь,
Ще  й  матуся  і  татусь.

Вранці  встане    -  це  вже  звичка,
В  Злати  –      усмішка  на  личку.
Йде  в  садок,  де  гарні  діти.
Чом  дитині  не  радіти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687663
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 04.09.2016