| Сторінки (3/243): | « | 1 2 3 | » |
Намалюю грозу, а вона не одіта,
Намалюю тебе, що стоїш у вікні,
Намалюю брехню, що пихата і сита,
Намалюю страждання, завжди голосні.
Буду пити добро, що у келих налито,
Буду слухати пісню, що вітром бринить,
Буду сіяти правду потроху крізь сито,
Буду завжди чекати бурштинову мить.
І піду, якщо треба, стернею у поле,
І знайду неповторність в прийдешньому дні,
І зігрію я щастя обвітрене й кволе,
І відчую цілунки небес осяйні.
Стану тільки тоді я безмежно щаслива,
Як наллю у цеберко любові вина.
Не злякає уже а ні сонце, ні злива,
Я життям загартована, певно, сповна.
Намалюю його, а воно ж, як веселка,
Намалюю веселку, вона – як життя.
Намалюю себе і загляну в люстерко,
Неодмінно, ще будуть мої відкриття.
Буду думи складати у скриню дубову,
Буду час колихати на вітах верби,
Буду чемно просити яскраву обнову,
І знайду я загублені з часом скарби.
І піду у грозу, якщо я й не одіта.
Знов назустріч вітрам, як оголена ніч,
І гроза уночі – надзвичайна сюїта,
А життєві дороги летять навсибіч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
Летіла знову Вавілонська вежа.
І тріумфальна арка вниз пішла
від їх любові. Згарище до тла.
Все так банально – перетнуті межі.
Цикутою намазана стріла.
Десь папороть невинно розцвіла.
А серед літа люті заметілі
роздягнуть ту невинність догола.
І папороть замінить омела.
Достиглі ягоди молочно-білі
Осипляться додолу переспілі.
Чи бачив хто, як папороть цвіла?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
Ми всі українці
та різні у нас імена,
І погляди різні,
історія тільки одна.
Різняться і почерки наші,
що пишуть слова,
По-іншому в кожного
рана болить ножова.
Тому, зачасту, ми,
як лебідь із щукою, й рак.
На рідній землі,
як на ниві багатій жебрак.
Ми всі українці
і доля в нас також одна,
Все ходим по колу,
напружена знову струна.
А хочем вперед.
А чи хочемо справді, хто зна?
Чекаємо осінь.
Недавно ж минула весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020
Так розцвіла!
Носив її блаженний птах
на крилах у любові.
Вдихав у неї небеса
і зорі пурпурові.
Немає зла.
Вона жила.
То квіти на вустах її
всміхалися привітно.
Так жінка від любові
в сяйві квітне.
Знов ожила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020
Щастя
Десь по світу блукає щастя,
Чи хто бачив, яке воно,
Чи впізнати його удасться,
Чи відчуть, як п’янке вино?
В когось щастя в сім’ї, в роботі,
У багатстві буває теж.
Хтось рахує його по квоті,
Але щастю не має меж.
Щастя в злагоді потопає,
Його трусить від протиріч,
Воно іноді і не знає,
Якщо добре – у чому річ.
Половинчасте, в когось ціле,
Чи заплутане у слова.
В щастя також бувають цілі,
А буває, як жалива.
І ховається у окопі,
І відважно на смерть іде.
Хтось шукає у гороскопі.
Мудре щастя – не молоде.
Щастя справді буває різне,
Його капсула у душі.
І ніколи не буде пізно
Відшукати його рушій.
15.12.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768736
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
Освячу я зіллячко, посміхнуся
І згадаю в Трійцю букет матусі:
Материнка, м’ята, були й васильки,
Лепехи ще більше, а може – й стільки.
До схід сонця рано зберу я квіти,
Будуть чисті роси за це радіти.
За ікони кластиму і додолу,
Зазирне зелО мені в очі з полу.
Що полин над травами є травою,
Відженуть нечистого нам з тобою.
Чистота і святість моїх васильків.
Від любистку пахощів онде скільки!
А чебрець добробуту дасть родині,
Ще піду й волошок нарвати синіх.
Я русалок трохи таки боюся…
А плела ж у коси часник бабуся.
Освяти мій дім, оберегу з Трійці,
Господу подякую і Землиці!
21.06.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2016
Я не дістану по драбині неба,
На крилах щастя вгору полечу.
І наче зірку запалю свічу.
Родитись заново була потреба,
Але чому шукала не землі, а неба?
Не забарився дивних перетворень час,
Вперед, до заповітної мети!
І не летіти, можна просто йти.
І бачити її у профіль і анфас,
Для перетворень мала я душі бажання й час.
Ось небо і земля, і простір щастя.
І сонячне вино іскриться навкруги.
Бурхлива річка, тихі береги.
Душа, як після першого причастя.
Усе, що маємо в житті – хіба не щастя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2015
Бачиш – росте калина,
Мальви ген під вікном.
Мати з війни жде сина,
Сльози із полином.
Думка гуляє вітром,
Хилиться до межі.
Падають, наче цвітом,
Хлопці – свої й чужі.
Чуєш, кричить калина
Голосом матерів.
Боже, чиясь дитина!..
Це без коментарів...
І посивіло небо
Заходом аж на схід.
Чом і кому так треба,
Щоб серед літа лід?
І домовини чорні,
І наречених плач…
Батька сухі долоні,
Земле моя, пробач.
Місто, прости, і села,
Біженці помежи…
Хата, що невесела,
Господи, поможи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2014
Дірки в кишенях. Ми губили зорі.
А вони падали і падали в траву.
І так співали у чужому хорі
Під музику сміливу вітрову.
Ми слухали той спів і шаленіли.
Збирати ж мали зорі серед трав.
А вони росами уже осіли.
Дірки зашийте – вечір підказав.
24.04.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2014
Дощу назустріч і семи вітрам
Я мовчки йду і тільки серце стогне.
І знову відчуваю сам на сам –
Життя і доля. Істина, як догма.
Нещадно краплі б’ють аж по душі,
Вітри пройшлися мов по серцю пішки.
По всіх кутках до самої глуші
Болючі натягнула доля віжки.
Я вистою і в дощ, і в буревій,
Господня воля – витримаю стільки,
Наскільки сильний мій душевний стрій,
Наскільки птах душі злітає стрімко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014
Заварю у горняті я згадки туманні,
А чекання на свято у келих наллю.
Пригублю я надії свої філігранні
І посію в холодну осінню ріллю.
Проростуть? Може й так. До тепла доживемо.
Як не струхне остання надія жива.
То ж у джезві її заварю я окремо,
Може вип’ю весною я справжні дива.
А у зиму хустина лягає на плечі,
У каміні горить, не згасає вогонь.
Згадки знову присіли на лаві, до речі…
Хай хустина прикриє ніч сірих безсонь.
04.01.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Я знаю, мамо, за провини
Ти вже давно простила нас.
А серце плаче без упину,
І просить: «Господи, не час…»
А Бог не чує…Може знає –
Кому, за що, коли і як.
Земного я благаю раю,
Матусю рідна, важко так…
Я вимолю тебе у Бога
Любов’ю внуків і дітей.
У душу скапує тривога,
По вінця повен посуд цей.
Свідомість розриває туга,
І б’є у скроні барабан.
Чому так довго темна смуга?
Життям несеться ураган.
Дай, Боже, шанс тепло віддати,
Яке раніше не змогла.
Давно уже сама я мати,
А доля лагідна і зла.
Дай шанс дорослій вже дитині
Вину спокутати свою.
Усе життя для мами нині
Я із любов’ю віддаю.
15.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Для тих, перед ким виступала наша творча делегація у Городищенському районі на Черкащині, що представляла поетичний сайт «Натхнення» (http://nathnennya.ucoz.ru/, адміністратор Олексій Тичко), ми були дійсно несподіванкою.
Маючи певні стереотипи по відношенню до зустрічей, на які «зганяли» жителів села, учнів школи, студентів, аудиторія була загадково настороженою – і що воно таке буде?.. Відповідальні за організацію на місцях, звісно, переживали за зміст заходів, адже ініціатива йшла не від них, а від нас. І я їх прекрасно розумію.
Село Зелена Діброва, яке було основним місцем дислокації нашого «поетичного десанту», зустріло сирістю погодних умов, але вразило несподівано побаченим: пам’ятними знаками зафіксовано стільки історичних місць і подій, що мають значення далеко не сільського масштабу: пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку, місце, де стояла хата родини Красицьких, нащадків Т.Г.Шевченка, що дали відомих художника Фотія Степановича Красицького та письменника Дмитра Филимоновича Красицького, могила улюбленої сестри Тараса Шевченка – Катерини, місце, де стояла Свято-Покровська церква, збудована за кошти Петра Гавриловича Лебединцева, який у свій час був редактором газети «Київська старовина», ініціював створення церковно-приходських шкіл, відспівував Т.Г. Шевченка у Києві під час перепоховання 1861 року.
Десь років вісім тому, як педагог-позашкільник, я була у складі делегації освітян Полтавської області, що відвідала Черкащину з питань обміну досвідом роботи з туристсько-краєзнавчого напрямку. Тоді і почула про туристичну програму «Золота підкова Черкащини», мені здається, що вона була потужною підтримкою для туристичної галузі Черкащини.
На мою думку, після почутого і побаченого реалізацію завдань будь-якої програми в селі Зелена Діброва важко уявити без сільського голови Ігоря Володимировича Щербака – комунікабельного, ініціативного керівника, людини слова і діла. А ще – без небайдужих жителів цього невеличкого села. Думаю, саме завдяки цій рисі людей, Зелена Діброва, незважаючи на всі труднощі і негаразди, живе і процвітає. Охайна школа, в якій!!! 15 школярів, спортивна зала з тренажерами, центр культури і дозвілля, православна церква, краєзнавчий музей, що налічує понад 700 експонатів, відеокамери, встановлені прямо на центральній вулиці села – далеко не всі об’єкти, які побачили протягом декількох годин перебування в селі.
Майже щоліта впродовж десяти років буваю на Черкащині у туристсько-спортивному поході з групою своїх вихованців, в якому відвідуємо славетні місця – Холодний Яр, Чигирин, Суботів та інші. І щоразу переконуюсь, що Черкащина не тільки мальовничий і багатий історією та культурою край, а й край небайдужих людей, справжніх патріотів України.
Літературна зустріч, що тривала півтори години, пролетіла, здалася миттю. Задушевні виступи учасників – Олексія Тичка (м. Городище), Лариси Омельченко (м. Підгороднє Черкаської області), Анатолія Черняхівського (м. Вишгород Київської області), Тамари Васильєвої (м. Кременчук Полтавської області), в яких піднімалися, висвітлювалася проблеми українського села, події страшних років Голодомору, одвічні людські цінності – любов, родина, дружба – не залишили спокійними тих, хто прийшов на зустріч. Поети також продемонстрували відеокліпи віршів та пісень на свої слова, музику до яких написали композитори Анатолій Черняхівський (м. Вишгород), Оксана Первова-Рошка (м. Чернівці), Олександр Левицький (м. Кременчук).
А Олексій Тичко подарував присутнім вірш-присвяту «Зелена Діброва»:
Шматочок із раю – Зелена Діброва,
По ньому ходив, любувався Тарас.
Село пам’ятає – і посмішку, й слово,
Бував тут в гостях у сестрички не раз.
Вклонімося праху Його Катерини,
Душа полетіла, а тіло в землі..
Столітні дерева в пошані застигли,
Славетному роду поклони й мої.
Смиренності гени і шлях непокори
Сплелись у селі ще від скіфських могил,
Чумацькі легенди і правда сувора,
Новітні події і древності пил.
Дощі не розмили, вітри не затерли
Великих історій малого села..
Узявши початок з минулої ери,
Зелена Діброва завжди молода.
Сільський голова Ігор Володимирович навіть пошкодував: «Якби я знав, що буде так цікаво, я б сам обійшов кожну хату у селі…»
Уже в сутінках нас зустріло смт. Вільшана. На місці садиби пана Енгельгардта, де служив козачком малий Тарас, збудована прекрасне приміщення спеціальної школи-інтернату. Актова зала з дітками уже чекала на ляльковий театр Лариси Омельченко. Вихователі так хвилювалися, аби вихованці змогли всидіти під час вистави… Та де там!!! Сорока п’яти хвилин, поки в руках Лариси оживали герої, а з вуст звучали повчальні казочки, виявилося замало… Діти сиділи з розкритими ротиками, у них горіли очі і в залі панувала повна тиша.
І дорослі знову вражені. Не очікували на таке…
Як же ми могли не відвідати нашого друга і колегу по перу Андрія Тегерешвілі? Начувана з розповідей, знайома зі світлин з його унікальним домашнім музеєм старожитностей. А тут така можливість живого спілкування з господарем і самими експонатами, що немов оживали в уяві подіями тих часів, в яких вони існували!
Очі розбігаються, затримується погляд то на черепках епохи Трипільської культури, то на музичних інструментах, то на знаряддях праці, то на побутових речах, то на… список можна продовжувати і продовжувати.
Спілкування з надзвичайно ерудованою людиною, краєзнавцем Андрієм Тегерешвілі приносить справжню душевну насолоду. А вечеря, приготовлена цим незвичайним чоловіком, ще ніколи не була такою смачною!
Ех, чуєте, жінки?! Здається, я ніколи не їла і не готувала такої картоплі, як у Андрія. Зварена з коренями петрушки і пастернаку, з цибулею і духмяним перцем, приправлена відваром самої ж бараболі з додаванням часнику і зелені, та ще й засмажкою з сала і цибулі! Смакота!!! А квашені кавуни чого варті?! Андрій – ще й справжній майстер- кулінар.
З надією повернутися в господу цього чоловіка колись іще, гуляємо вечірнім Городищем.
А на ранок – знову зустріч. На цей раз із студентами аграрного коледжу, до речі, директор цього закладу Іван Іванович Хоменко - творча особистість, має власні збірки поезій.
І знову розгублені очі аудиторії на початку, які з кожною хвилиною то загоряються вогником, то наповнюються слізьми… І так, як і вчора, горить свіча в пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 рр.
Окремою ниткою нашого візиту у цій мережці подій вирізняються відвідини місцевих музеїв Семена Гулака-Артемовського та Івана Ле.
Уже по приїзду додому, знаходжу книгу Ольги Осипенко «Дивосвіт Семена Гулака Артемівського», подаровану раніше Олексієм Тичком. Розумію, наскільки це для мене дорогий подарунок. Адже екскурсію для нас провела сама автор цієї книги! І вражала вона таким змістом, що на перший погляд суха картинка чи фотографія проходила через душу цілим життям людей, зафіксованих на них.
Так, так! Ми цілком згодні з Семеном Гулаком-Артемовським – «Там, за тихим за Дунаєм, на землі є Божий рай…». І це є городищенська земля, це – наша рідна Україна! І люди, що живуть у цьому краї, несуть історію, культуру, своє слово, яке буде жити завжди.
Надзвичайно цікавим доповненням до екскурсії було спілкування з директором музею Олександром Гордійовичем Щепаком, справжнім знавцем своєї справи.
Музей Івана Ле. Знайомство з ним розпочалося з першого дня нашого візиту, коли руку допомоги нам подав його директор – молодий і енергійний чоловік Валерій Віталійович Тараненко. Цілих два дні він не просто перевозив нас на своєму автомобілі з одного на інше місце подій, а так проник нашою творчістю та ідеями, що розлучатися з нами просто не хотів. Не хотіли і ми… А від відвідин музею ми повезли не тільки враження, а й справжні яблука і груші з саду Івана Леонтійовича.
Окремо хочеться побажати працівникам музеїв, ентузіастам і майстрам своєї справи витримки, підтримки з боку держави та справжнього натхнення.
Зелене світло для цієї потрібної справи включила заступник голови Городищенської райдержадміністрації Тетяна Миколаївна Горідько.
Відчутно, що літературно-мистецьке об’єднання, очолюване Олексієм Тичком, яке відновило нещодавно роботу у Городищі, має не тільки внутрішнє бажання працювати, а й підтримку всіх гілок місцевої влади.
Теплі емоції, натхненна зустріч дає бажання творити далі і нести своє слово до людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462407
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.11.2013
[b]«Запрошу музу я на каву»
Ярослав Дорожній
[i][/i][/b]
До тебе хочу Музою на каву,
А може й не на каву – просто так!
Щоб очі в очі, розповідь цікаву
Подарувати і відчути смак
Тих зустрічей, де я вогнем палаю,
А ти уміло підкидаєш дров.
Можливо, вип`ємо з тобою чаю…
І будуть вірші нові знову й знов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2013
Життя уже прожив,
Весна минула, літо.
Почув багато слів,
Чимало і не спито.
У шелесті вітрів
Із сонцем обнімався.
А зараз онімів…
Билиною зостався.
Вже вік свій відслужив,
Природа-мати, гени…
І не шукає див
Листок на гілці клена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458292
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013
А поряд вороги, не тільки друзі.
Стратегія і тактика життя.
Коня по спині часто батогом: «Гаття!!!»
А стьобнуть же бува й не по заслузі.
Суха трава лягла на землю в полі,
Спалили точку росту молодій.
І хочеш чи не хочеш - знову скажуть: «Сій!»
і треба з’їсти не один пуд солі.
Мугикає собі шансон людська байдужість,
Вона веде печальний хоровод.
Аби відкрилася душа, не треба код.
У мене біля двору мальви й ружі…
Цвітуть! Це знають вороги, а заздрять друзі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013
[youtube]http://youtu.be/s2oexLDiWXM[/youtube]
Я сплету вінок із теплих слів
Подарую осені – одіне
І забуде прохолодні дні,
І «курли» тужливе журавлине.
Я сплету вінок із теплих снів,
Одягну собі, хай душу гріє.
Щоб вогонь горів, а не зотлів,
Не згорай лише – солодка мріє.
Сплетений вінок із почуттів
Подарую я тобі, коханий,
Аби ти до мене прилетів,
На душі з любов’ю тепло стане.
У вінку закрутимо ми вальс
Із дощів, веселки, падолисту.
І піде мереживо у нас,
Сплетене із снів моїх барвистих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
[youtube]http://youtu.be/zIryqkh-Ytw[/youtube]
Люблю тебе трояндовим вином,
Хмелію я бузковим ароматом,
Дивись, ромашки розцвіли кругом,
Розкажуть їхні очі так багато…
Дивись, відчуй тепло моїх долонь
І серця, бо для тебе воно б’ється.
Думками доторкнуся я до скронь,
Душа кохання чистого нап’ється.
Я п’ю любов, трояндове вино
Із присмаком, неначе дивне свято,
Настояне для нас давним-давно,
Троянди свіжі з наших душ узяті.
Кружляє пара – то любов моя
І твій дарунок долі – то кохання.
Мені ти руку дав і я – твоя,
Єдина я, і перша, і остання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
[youtube]http://youtu.be/4hi781UOpxw[/youtube]
Зелені у жовтні берези!
Цей колір їм так до лиця.
Позаду і блискавки й грози,
А вересень їм обіцяв
Красу зберегти до морозів,
Навколішки осінь просив.
Він втримати фарби не в змозі,
А осінь охоча до див.
І вже листопад падолистом,
То крапельки серця й душі.
І треба ж було стільки хисту!
Розбавили колір дощі…
Берези, як сивії хмарки
Посипали сльози свої.
То вносила осінь ремарки,
Гули листопадні рої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
На ці слова чекала все життя,
У осені весна затріпотіла,
Торкнулася мого п’янкого тіла,
А я не втямила ще до пуття…
Люблю тебе, таки кохаю.
Любов не пізня і не рання,
Збулося в дощ моє чекання.
Чи в пекло я, чи мо до раю?..
У грішному коханні без гріха.
Безгрішна я таки згораю.
Путі ведуть з якого краю?
Ти, Боже, за любов не дорікай.
Не дорікай мені за ту пожежу,
За смак життя осінньої весни,
За сльози радості такі рясні
І за табу, і перетнуті межі.
24.09.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Осінь і ти. Чорнобривцями щастя палає.
Осінь і я. Цю до серця красу пригорну.
Осінь і ми. Жовте листя у парі кружляє.
Шепіт дерев сповіщає про нашу весну.
Приспів:
Ніжиться сонце в любові,
Сходить кохання зоря.
Небо без хмар волошкове,
Осінь – це ми, ти і я.
Осені вальс. Літо бабине пісню співає.
Наш падолист. Зігріває любові крило.
Осінь прийшла, а у душах весна розцвітає,
Квіти мої, у весни хризантем не було.
Приспів.
Осінь моя. Ти на вальс золотий запросила.
Краплі дощу, як закохані очі блищать.
Щастя моє, у якої пори твоя сила?
Осені час, я не хочу тебе відпускать.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
Позолочене листя у клена,
Мідні думи уже в ясенів,
Глянь, лише зеленіє береза,
А каштан ще у серпні згорів.
Срібні коси в моєї любові,
Їх тихенько роки заплели.
Тільки юнь у житті-передмові,
А у небі частіше – «курли»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2013
Вокзал. Кав’ярня. Затишно і тепло
Від торку душ. Чай, кава і узвар.
Нас пов’язали творчі перевесла
У розуміння сніп. Ще довго буде жар
Від полум’я душі і Лесиного слова,
Від блиску тих очей, що надихають нас.
Зберемо у камін ми найсухіші дрова
І знайдеться любові про запас.
Гори вогонь франківського багаття!
У затишку і друзі, і тепло.
Вода там чиста, де цвіте латаття.
Ще буде, є і стільки вже було…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013
І знову осінь жовтим листопадом,
Мозаїка із листя і думок.
Мелодія душі гуляє садом,
Це осінь чи весна сплели вінок?
Моя душа з твоєю дуже близько,
Хоча дорогу листя замело.
Гойдає небо слів твоїх колиску
І світле у поезії чоло.
Два береги і міст життя між ними,
А скільки в річці витекло води…
І золоті твої тендітні рими,
Солодкі їхні краплі, як меди.
А осінь пише вірші, часом прозу.
І на удачу руку подає.
Ніяк не може осягнути розум,
Як ця пора натхнення нам дає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2013
Я з тобою прощаюся, Музо…
І на плаху перо покладу.
Хоч душею у римах загрузла,
Й квіти ямбу в моєму саду.
В нелюбов із любові ступаю,
А натхнення за грати іде.
Проведу тебе, Музо, до раю.
Де ти, щастя моє тепер, де?..
07.09.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2013
http://youtu.be/zkZ4FNaMEYk
А березовий гай –
Це поліський наш край,
Я ночами у снах повертаю.
Білокорі стрункі
Мої юні роки.
Ви – берези найкращого краю.
Цвіт-Полісся моє,
Де іще таке є?
Рідна Уборть лататтям співає.
Голубіє ген льон,
Це дитинства мій сон.
І волошки в житах пам’ятаю.
А сади як цвітуть!
І зозулі кують,
А думки журавлями літають.
У лелечім краю
Я любов тихо п’ю
І тобі віддаю все, що маю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2013
Квиток у кишені. Життя несподіванок повне.
Я сів у вагон тридцять вісім на місце пусте.
Мені пощастило,а, може, здавалося зовні?
В душі клекотало не те…щось не те.. Що не те?..
Можливо – помилка. Вертаюся знову додому.
Вечеря смачна, а опівдні чомусь запекло.
І я зрозумів, що біда заховалася в тому,
Що я у вагоні ( в душі) не протер мокре скло.
Біжу, задихаюся, падаю. Може не пізно?
Квиток у кишені. Здалося – учора було.
Але провідниця мені, співчуваючи слізно:
- Ви втратили шанс. Бо не ті вже і рік, і число…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2013
Засію поле, виросте зерно.
Згодяться і солома, і полова.
Мій дід колись іще давним-давно
Любив ту жнивну пору колоскову.
Ціпи співали й охали в дворі,
Зерно, як чисте золото сіяло.
Життя позаду, ми уже старі.
Солома і полова, зерен мало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013
Спить криниця тілом і душею,
Лише з серця б’є ключем вода.
Похилився журавель над нею
І трава буяє молода.
Стежки вже нема між бур’янами,
Лише бусол ходить – чорногуз.
В тій воді душа і серце мами
І цеберком тата слід угруз.
Тином хилиться життя в окрузі,
Пустками у зелені село.
Вулиці неначе в лісосмузі,
Хто придумав, аби так було?
Хто пустив із неба блискавицю?
Від громів усохли спориші.
Смак води з криниці часто сниться.
Слід того, в кого нема душі…
І нема в селі уже й роботи,
Хто життя народить в самоті?
Сміху на селі не буде доти,
Поки будуть… Може ми не ті?..
10.08.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2013
Знову дзвоник до школи кличе,
Він до праці своєї звик.
На шкільному подвір’ї віче,
Головує навчальний рік.
І на поміч - аж два семестри,
А канікули тихо сплять.
Рвуться в класи контрольні й тести
І підручники хочуть знать,
Що читають і як навчати.
Нашептали влітку гаї
Право вересню засівати,
Травню-місяцю – врожаї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
http://youtu.be/apBLDAuGukg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445480
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
http://youtu.be/6qY23-sGhio
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2013
Моя душа росте кущем калини
У краї, де родилася й росла.
І пісня українська в серці лине,
Думки течуть роками із чола.
Моя душа лелекою літає,
Над хатою, в якій живу не я.
І мальвою цвіте у ріднім краю
Моя душа… бо там вона своя.
На цвинтарі вже сосни посивіли,
Немає край дороги ясенів.
І б'ются згадки, як на морі хвилі,
Мій день по-юному зазеленів.
Життя стежиною пішло далеко,
Вернулося дорогою назад.
Ішло у дощ, у найсильнішу спеку.
Сльоза блищала…Йшов любові град.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2013
Розірвалося в небі намисто,
Покотилися зорі у став,
Заблищала вода чиста-чиста,
Місяць в ніченьки сторожем став.
Зачерпнув у цеберко водиці
І у небі розлив зорепад.
Це насправді? А, може, це сниться…
Я плекаю бажань моїх сад.
Стигле яблуко долі зриваю,
Розділяю любов пополам.
Я земного й небесного раю
Простягаю в долонях і вам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013
Учасникам творчої зустрічі "Під крилом у сонячного літа"
Ще говіє осінь, причащає літо,
Тілом і душею віддає тепло.
Поцілунків сонця стільки ще не спито…
До криниці жовтня стежку замело.
Небо підморгнуло вересню зірками,
Місяць ненароком хмару зачепив.
А щасливе літо ще гуляє з нами,
Зоряні простори вже послали злив.
Літо причащає тілом і душею,
Щоб поважна осінь мала благодать.
За межею серпня бути разом з нею,
Глянь, у горобини грона як горять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443695
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2013
Літечко сховалося ген за хмари,
Вже Ілля і Спас в нас тепло забрали.
Пахнуть груші й яблука у господі,
Можна відпочити вже при нагоді.
Літо, моє літечко, чисті роси.
А тумани рано гуляють босі.
Заховали сіно у стіг за хату
І калині в осінь пісні співати.
На порозі жовта поважна пані,
А роки у гості прийшли незвані.
Небо прокурличе ключами пісню
І душі у вересні стане тісно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2013
Продовження
- Спасибі, Галочко! Усе, як у всіх, - писала Наталія подрузі-однокурсниці.
- Тоня у нас розумниця! Вчиться на «відмінно»! І Олечка підростає. Красунька! З характером дівчинка…З характером…І в кого вона така? Не знаю.
Микола працює, все там же…Платять небагато, зате в теплі.
Будинок добудував. З двох кімнат зробив чотирикімнатну квартиру з усіма зручностями в центрі міста.
Уявляєш, у цьому ж будинку ще дві кімнати продавалися! Одну мої батьки купили, другу – Миколина мама. Мої, звісно, сюди не поїдуть. У них прекрасне місце в райцентрі. То брату Івану з Зоєю буде. От гарно, будемо з братиком поряд. А квартиру синочку Андрію залишать.
А Миколина мама тут…Ночами добудував їй ще одну кімнату, батька вже нема, а одній їй було моторошно. Нехай буде так…Колись внукам житло залишиться…
І грядка біля дому є. Микола все там…І парничок має, і огірки в нього найкращі, і помідорів вдосталь.
Гараж почав будувати. Мені так машини хочеться. У Івана є, без проблем нас і до мами з татом, і на річку з дівчатками, і на дачу до себе возить.
І у вас є, і в Олечки машина. Тільки в мене нема…
Микола підприємництво відкрив. Та толку з того мало. Грошей звідти нема і не буде. Все марить Микола якимись ідеями. Хай марить…
Слава Богу, хоч телефон за пільгами скоро проведе, будемо тоді
говорити, Галочко…Що тут у листі напишеш…
На роботі у мене усе гаразд. Просуваюся потроху вище, завуча пропонують. А з дітьми у мене ніколи проблем не було, вони мене, як вогню бояться. Ох і бояться…І чому? Я тільки гляну…
Отак, подруженько. Як тільки вдасться купити машину, то все буде так, як у всіх, - закінчувала Наталя.
Знервований Микола прибіг з роботи додому, швиденько переодягнувся і - до роботи. Добре, хоч Олечку не треба з садочка забирати. Це тепер мамина робота, все ж полегшення, - думав Микола. – Тільки не миряться вони з Наталею. Крутий в дружини характер, та й в мами не мед. Коса на камінь. Ото клопоти мені з ними…- думав Микола, все будуючи і будуючи вечорами, а то і ночами, вихідними та святковими днями.
Жодна хвилина не була пущена марно у житті цього чоловіка. Яке там свято, який відпочинок, коли вдома стільки роботи?!
Це Івану все легко дається. І робота «калимна», ось і в батьківську хату переїде, і дачу допомогли звести… А Микола все своїми, все кровними.
- Дивлюся я на тебе, сину, та й серце кров’ю обливається. Чому ж ти так пізно вечеряєш, коли усі сплять? А я не сплю, все у вікно поглядаю…Працюєш і працюєш…Худий такий…
Змирився Микола з усім, змирився зі своєю долею…Роботи стільки, хіба є коли думати?
Дівчатка ростуть, в будинку вже тепло, всі зручності. Вітько – козак…
Не балував батько його та й не ображав. Часто був з ним влітку. Наталя подарунки купувала регулярно, нагадувала про всі події в колишній сім’ї та й з Ніною не вороги…Навпаки – друзі!
Не міг лише змиритися чоловік з Мотовилівським колгоспом. Усе в ньому було спільне: і майно, і думки, і погляди. А Катерина Прокопівна в ньому – голова! Наталочка – парторг-заступник! А Іван на посаді агронома-інженера з дружиною, що почуває себе дружиною щонайменше самого голови. Іван і їсти зварить, і в хаті прибере, і на дачу змотається. І все біля неї, як півень біля курки: «Зоєнько! Зоєнько!»
А Миколі місце хіба що в звичайних колгоспниках. Зроби, принеси, забери! І не дай тобі, Господи, подумай не так, як його очільник. Культ голови процвітав у цьому колгоспі. Маму треба було не просто любити, а й думати, як вона, робити, як вона…
Заступник сліпо любив усіх поважних членів цього колгоспу – і свого керівника, і підлеглого агронома, тільки не простого колгоспника…
Коли сиділи за святковим столом, дружина агронома святкувала, а заступник був на сторожі: «Іване, може тобі ще картопельки? А може, котлетку? А ковбаски не хочеш? Візьми ще огірочок…
Принижений неувагою з боку дружини Микола тихенько щезав з-за столу…
…І приготує, і для дітей мами кращої немає, і в хаті чисто, і на роботі все по вищому ґатунку – вже й заслужений вчитель! А Микола так і лишився Миколою…У вихідні ще й додаткову копійку заробляв, по базарах бігав, то десь наймався, та все без толку. Наталя все-одно мала більше, ще й зверхньо на нього поглядала. А іноді, дивись, ще й шпильне: «Ну і на що тих твоїх грошей вистачить!»
І так тоді Миколі стає боляче! Якби ж не сам, не один…А то ж ні в чому навіть підтримки не має. І любив Наталку, і годив її дурнуватому характеру, тягнув дівчаток в садочок і назад. Ет…Чого там згадувати…
А вона все: «Іди…Завтра…Голова болить…Ну, чого тобі?»
У неї родина, у неї турботи! Все відбулося! Діти, мама, братик поряд і невдаха Микола, який, нарешті спромігся на підтриманого Запорожця.
Хіба вона думала, як мучиться Микола вночі без жіночої ласки і ніжності, без теплого слова, без можливості відчути себе справжнім чоловіком у жіночому лоні.
- Кобель!- так і сказала, коли той проявляв свої чоловічі бажання…
Став Микола тридцять грам перехиляти. Тоді і настрій з’являвся, і хоробрість десь бралася. Вже й додому не йшов, не звернувши до баби Нюри. Так чайну місцеву називали.
А тут ще й мама рідна не витримала. Не схотіла жити поряд із невісткою, продала, збудоване Миколиними пучками, і подалася назад, ближче до доньки. Ох і боліло Миколі: «Нехай Наталя…То чому ж так зі мною?..»
Окрім щоденної роботи став жити він іще й мріями…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443443
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.08.2013
Яблука Чорнобилем налиті,
Стронцієві дзвони у церквах.
Ненароджені бідою діти
Спогади збирають у садах.
У корзину пам’яті на Спаса
Покладуть велике гроно сліз.
Гілочка калини, як окраса.
Горобина дивиться униз…
Молитвами тут шепоче вітер,
Дивляться у душу очі слив.
Глід старий життя цього не витер.
Саду мій, кому ти завинив?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Марш Мендельсона сьогодні звучав по-особливому. Нарешті бажане стає дійсністю.
- В шлюб вступають… - казенно з удаваною урочистістю звучав голос шлюбного реєстратора.
Поважне товариство з пишними букетами квітів раділо за свою колегу.
Нарешті і вона, Наталія Анатоліївна, Наталочка, знайшла своє щастя.
Родина нареченого Миколи в роздумах споглядала на радісно заклопотану матір нареченої Катерину Прокопівну. Розпашіла від щастя вона мимоволі давала накази:
- Анатолію, стань ближче до мене…Ну, чому не посміхаєшся? Посміхайся…- шепотіла вона чоловіку. - Радість у нас…
- Іване! А ви з Зіною ідіть вітати сестру відразу за нами. І поцілувати не забудь…- вовтузилась на місці.
- Андрійку! Не вертись! – смикнула за руку онука. - Дивись, яка в нас молода гарна!
Нарешті пишногруда огрядна дружина відставного прапорщика Анатолія Гнатовича вгомонилася. Церемонія підходила до завершення. Вже діти скріпили підписами свій союз і обмінялися обручками.
А прізвище у її доньки тепер буде не Мотовило, а Тихонова. Ну, прямо, як у «Штірліца», це ж треба таке!
- Все буде добре…Все буде добре…- пульсувало в голові. - Тепер все, як у всіх! Аби, як у всіх…
- Шановні молодята…- ніби з-під землі прозвучав голос реєстратора.
Микола наче проснувся.
- Тихонов, ти що робиш?! – питав голос із середини. - У тебе ж син до першого класу йде. Вітько…
- Наталія обіцяла…І я йому батько, - думав наречений, стоячи на весільному рушнику щастя.
- Наталя освічена, розумна, красива, родина поважна… Чому ж від мрії та й відмовлятися. Саме таку хотів мати за дружину. Вітьок підріс, уже не в пелюшках. А Ніна…Ніна знайде собі іншого, зі свого середовища. На заводі їх там стільки, мужиків! Вона з ними швидко мову знаходить і на роботі, і за столом. І освіту тепер здобувати буде ні для чого… - як оправдання роїлися думки в Миколиній голові.
- Та й любимо ми один одного з Наталею. Любимо! - з тими думками і заспокоївся.
Пишний кортеж повіз молодих і гостей до престижного ресторану міста.
Наталочка все щебетала з подругами. Галечкою і Олечкою. Ще з інститутської лави – нерозлийвода. І в радості, як то кажуть, і в біді. Сьогодні – радість! Можливо, подруги ділилися премудрощами сімейного щастя – шепталися і сміялися вголос. У Галини вже було двійко малечі. Старшенький цієї осені до п’ятого, а меншенька – до першого класу підуть. На третього чекають за півроку. Щастя то яке! І вдома сидіти Галині можна. Роботяга Семен он з якими мозолистими руками! На заводі нелегко. Проте, гарно заробляє, сім’ю тримає, всім вистачає. А що в Ніни тієї вчительської зарплати? Копійки, на молоко діткам.
Оля у нас столична дама, міністерша. Дарма, що Георгій старший на років п’ятнадцять, зате в достатку. І квартира, і машина, дачу добудовують. Синочок росте…
То пора вже й Наталочці того щастя пізнати. Щоб усе, як у всіх. Четвертий десяток розміняла два роки тому. Красива, струнка. Миколі до смаку худенькі…Та ще й розумна, турботлива яка! Маму як любить, а брату, наче мати…
Гаряча трохи…Але то нічого. Воно мине. Сімейне життя остудить. Нові турботи, дітки підуть…
- Ну, що, сину! Твій вибір…Дай Бог, як то кажуть, щастя, - потиснув руку Олександр Петрович, роботяга з діда-прадіда.
Син університет закінчив. Усього спробував: і на заводі працював, і в школі, і на віддаленому будівництві з Ніною цілий рік «каторгу» відбували… А Вітьок з бабусею і дідусем настраждався. Ох і настраждався малий! Зате батьки грошей заробили….Тепер Миколі з Наталею на якесь житло вистачить. А Ніні з Вітьком квартира залишилася, кооперативна…
Микола, він такий! Копієчка до копієчки і карбованець буде. Як з будівництва приїхали, Ніна, та зразу шубу хотіла… А Микола – ні! Усе на книжку, копієчка до копієчки…Карбованець до карбованця…
А як надумав що, то вже зробить! Він такий…Мовчить, мовчить…А потім, раз і зробить…Отакий Микола…
Змахнув батько скупу чоловічу сльозу та й поїхав з матір’ю додому, так і не відчувши радощів на тому весіллі.
Дай Боже! Дай Боже…
Далі буде
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442477
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.08.2013
Земля мовчки плакала сухими від стронцію і цезію слізьми, що випікали її душу.
Плакали люди, голосно і тихо. Схлипували, голосили, заламуючи руки.
Так боляче було за землю, рідну землицю, що годувала, напувала зі своїх надр, пригортала і давала вічне пристанище грішному тілу.
Ніна була молодою і двадцять шостого квітня 1986 року спочатку й не втямила, що сталося. Не хотілося вірити в небезпеку того, що відбулося.
Цвіли сади, душа летіла ввись від неземної краси природи.
А мама з братом…без кінця мили вдома підлогу. Ніна дивилася на них і ніяк не хотіла розуміти, що це правда.
- Поглянь на яблуньку, жодної бджоли, - говорила мама, - і запаху цвіт не має!
- Що Ви видумуєте, мамо!..
От тільки голосіння жінок, що повертались з колгоспного поля закривати колодязі ( так наказав бригадир, бо вказівка була…), привели Ніну до тями.
- Так…так…Все так, як говорить мама, - думала вона.
Життя ішло своєю чергою. Нічого не змінилося (клята радіація, її ж не видно!). Тільки тривога в душі…
І любов цвіла разом з вишнями і яблунями, і весілля серед цього цвіту, і донечка народилась, і зону встановили, четверту, лише через три роки опісля аварії, і хвороби в дитинки малої…
Чорнобиль!.. Так, так, от вона – невидима рука, що вкралася чорною біллю в родини, навіть ламаючи їх…
…Ніна поїхала з села, рятуючи своє дитя.
- Нічого тут нема, - говорив свекор. - Зону встановили – то голова хоче, аби газ в село провели.
А чоловік зостався. Чи то пекло йому рідне, а може хотів перевірити, чи буде в селі газ…
Тим часом щомісяця приходили пайки: в магазині постійний набір продуктів і додатково – допомога від колгоспів і людей з інших регіонів. То крупа, то пляшка олії, то кавуни і помідори з південних районів.
Діставалось, кому скільки. Хто, як і для кого розпорядиться…
Навіть якось принизливо це було: іти і отримувати кілограм гречки.
Стандартний набір продуктів мала і Ніна на новому місці. Колеги по роботі навіть заздрили – дармовщина! А коли через рік отримала квартиру – шепталися: «Хабаря дала…Багато таких тут!»
Та ніхто не знав, що в донечки була інвалідність, і пов’язана вона з тим лихом, в яке так довго не вірила і ніяк не хотіла повірити Ніна.
Життя засмоктувало у свою круговерть. Робота, дім, дитсадок, хвороби. Все, як у всіх. Тільки не всі знали, як часто снилася стежка понад річкою, де щодня гуляла з донькою, рідна хата, в яку вже не повернутись…
А чоловік, який приїхав до родини, так і не зміг пустити своє коріння на новому місці.
Якось квітневого ранку начальник відділу освіти вручив Ніні Іванівні бумагу – лист про проведення благодійної акції «Діти-дітям». Школярі Кіровоградщини мають допомогти дітям Рівненщини продуктами. І так заболіло під серцем – згадала і кавуни, і помідори…
- Добре, Олександре Петровичу! Займусь, не турбуйтесь. Тільки боюся, аби призначене дійшло до споживача, - як у воду дивилась Ніна…
Школярі району та їх педагоги виявились милосердними і напрочуд активними. Чого тільки не було у тих продуктових кошиках?! І городина, і горіхи, а консервації скільки! Кімната була заповнена вщерть.
Машина однієї із шкіл привезла продукти пізніше від інших.
І тут Ніна почула таку розмову:
- Витя, оставь мешок картошки, морковки, орехи…( у Ніни запаморочилось в голові) и отвези в мой гараж. Это будет Занозе, на той неделе я в Кировоград еду, на совещание, отвезу!
На запитальний погляд Ніни прозвучала відповідь:
- Это школа моей подруги. Я договорюсь!
- А чи домовишся ти зі своєю совістю, низька людино?
Чи маєш ти право на такі поступки?
Чи маєш право?.. – роїлися думки в голові Ніни…
Слова колеги били дзвонами у скроні молодої Ніни Іванівни. А була Світлана Петрівна головою профспілки працівників освіти! А ще…кумою начальника. І чоловік її був головою колгоспу. Чи лились ріки звідти додому так, як хотілося «помазати» чорнобильськими дармовими харчами вуста свого обласного начальника Занози?.. Цього Ніна не знала і знати не хотіла.
Вона не знаходила місця. Ідучи на обідню перерву, зайшла до Олени Іванівни,вчительки-пенсіонерки, в якої знімала квартиру. Та була справедливою, якою, мабуть, у цьому житті чи й варто бути…Але була. Такою була і Ніна.
- Іди до начальника! Іди і говори всю правду! – підтвердила Нінину думку старенька.
- Боже! Господи! І хто коли таке бачив і чув, щоб перші люди в освіті…Ой, лихо, лихо…- причитала вона, чесна і справедлива вчителька.
- Олександре Петровичу! – рішуче почала Ніна. Сталося те, чого я боялася… Світлана Петрівна розпорядилась…І виклала Ніна те розпорядження горе-інспекторки, захисниці вчительського людства.
Олександр Петрович на мить втратив дар мови.
- Добре, ідіть, я розберуся…
Ніна зайшла до кабінету в розпал іншого розпорядження, яке неголосно долітало з сусідньої кімнати:
- Папа, папа! Ты слышишь меня? Возми ключ от гаража и привези сейчас мне на работу мешки с картошкой, морковкой, орехами…
- О! Невже «начальственный папа» (як називала його донька – Світлана Петрівна) має це зробити?.. – думала Ніна.
А чи могла таке передбачити та, яка в своєму житті дозволила навіть таке, яке дозволяти не мала ні морального, ні службового права?
Побачивши Ніну, з вуст голови ПК пішов потік стронцію і цезію, бруду і грязі, летіли громи і блискавиці…
- Ты, да как ты посмела?! Да ты знаешь, кто у меня муж?...Ты…Да тебя с улицы подобрали!..........
Обличчя Світлани Петрівни мало багровий відтінок і нелюдську подобу.
В приміщенні стояла мертва тиша, яка чула вибух великої начальниці, що був сильнішим від вибуху на ЧАЕС. Лише одна із колег, мовчки, набравши номер телефону начальника, тримала піднятою трубку службового телефону. На тому кінці проводу була тиша. Олександр Петрович слухав…
Інший, менший за рангом начальничок, перервав тишо-вибух:
- Дівчата, пашлі розгружать машину! Митрофанич приїхав!
Всі піднялися, мовчки опустивши голови. Лише Ніна так і лишилась сидіти за столом…
- Пашлі, Ніно! – гукнув він.
- А я не грузила, щоб розгружати…
Той слід від акції «Діти-дітям» зостався в її душі на все життя, як і «прихильність» і «захист» з боку профспілкової лідерки.
Олександр Петрович щонайменше місяць не проводив з підлеглими нарад. Все був зайнятий…А в наступний рік на такому ж листі поставив резолюцію «До виконання», але іншій людині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442352
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.08.2013
Дощ пустун, ну а я – пустунка.
Заспівали калюжі лунко.
Бульбашки грали на цимбалах,
Моїх пустощів що, замало?
По калюжах одна бродила,
Закохалася в дощ, несила…
Пустувати уже не смію,
Дощову маю я надію.
Чемно так привітаю сонце.
Дощ постукає у віконце.
Я йому посміхнуся мило,
Пустуватимемо уміло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
Яблуками пахне і журою
У саду, що пережив село.
Обніму я стовбур і постою,
Самотою хату замело.
Плечі опустила, похилила
Голову до самої землі.
Її тіло покидає сила,
Яд пустили в серце духи злі.
Просить млин спасіння молитвами,
Упокійну крекче чорний крук.
І по душах гострими плугами,
А на рідні села вбивчий лук.
Так селянам руки пов’язали.
Соломина тільки у воді…
Вже давно забуті ідеали
І підкови стерли теж гніді.
Українську хату на коліна
І садок вишневий в полини?
Ти ж, село, ростило покоління…
Вірю! Є і дочки, і сини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2013
- Якийсь він дивний, той Герасим Никифорович…- думала молоденька Ніна, яка декілька місяців тому переступила поріг десятирічки у ролі молодого педагога. Вчителька, що прийшла навчати дітей найцікавішому, як їй здавалось, предмету географії, мало відрізнялась від тодішніх десятикласниць. Хіба що удаваним суворим поглядом, модною зачіскою та підфарбованими губами. А одного разу, коли Ніна одягла свій чорний бостоновий костюм з білою блузкою, Герасим Никифорович на східцях між поверхами шепнув: « Ну, прямо таки, вчительша…».
Ніна спалахнула в душі. Чи то від незрозумілого залицяння отого Герасима, чи то від того, що їй вкрай не хотілося чути оте слово – «вчительша». Бо й сам костюм «накидав» їй років з десять, а в душі вона ще була романтичним дівчиськом! З тих пір Ніна більше не одягала наряд, що шила спеціально по закінченні інституту, як стильний одяг радянського педагога.
- І чому той Герасим ходить тінню за мною? – думала Ніна.
Класний керівник протилежного п’ятого-А, а в Ніни п’ятий-Б, завжди знаходив якісь виробничі точки дотику. Захотілось завучці математичного КВН- у між п’ятачками, то хай Никифорович і готує! Заслужений математик. А Ніна – географ! Так ні!
Малі А-ки з заздрістю говорили: «Везе ж Б-кам, у них – Ніна Петрівна! Допомагає!» То й перемогли «географи» «математиків».
А поважний педагог школи Герасим Никифорович в душі, мабуть, був романтиком. Якось на педраду Ніна прийшла раніше. В учительській перевіряла зошити Ольга Іванівна, вчителька української, що знала все і про всіх. От і повідала вона, гортаючи листок за листком, незвичну історію двох закоханих молодих людей - лікарки і педагога. Любили вони так, що здавалося – не було на Землі ще такого кохання… Але батьки дівчини категорично заборонили не те, що заміж виходити, а навіть зустрічатися з хлопцем. Хоча був він і розумним, і з себе так нічого…Та був євреєм.
От лихо! А що ото справа молода і гаряча, то все ні по чім. Надумав хлопець втекти зі з своєю коханою та й зробити її законною дружиною десь у сусідньому районі. Найняли машину і поїхали від села до села. Якийсь сільський голова все ж таки погодився зафіксувати бажання молодих без попередньо поданої заяви. Так і стали юні Герасим та Софія чоловіком і дружиною всупереч волі батьків.
- Ольго Іванівно, Ви вже все сказали? – перебив і без того з багряним кольором обличчя, але спокійний зовні Герасим Никифорович (двері в учительську були відкриті навстіж).
- Так! – не розгубившись випалила колега.
- То можна готуватись до педради… - роздумував вголос математик.
Так дізналась Ніна про те, чого не знала і знати не мала наміру.
Герасим Никифорович був справді чудернацьким. Він то з’являвся, як гриб після дощу, то зникав, як крапля води на сонці. Але завжди залишав після себе сліди. То хлопців якихось приведе: «Допоможіть молодій вчительці кабінет обладнати». То раптом на найману Ніною квартиру заправлений балон газу привезуть. Їй же ніколи подзвонити в газову службу, все в школі клопочеться! Молода, незаміжня, які ще турботи, як не про любиму роботу? Ото тільки побідкалась про свої проблеми в учительській, а поміч вже тут як тут!
А в зимову заметіль, коли Ніні виповнилось аж… двадцять два роки, вона мало не остовпіла, влетівши перед уроком до своєї географічної підсобки, обвішаної картами і всілякими плакатами.
На столі у кришталевій вазі жаром пломеніли червоні тюльпани. І папірець – «Моїй колезі».
Замість того, щоб зрадіти, Ніна злякалась. Хто, де серед зими у віддаленому від міста селі міг взяти живі квіти?
- Ой, лишенько! А чи бачив хто? – здогадалась дівчина.
- А як же вони попали мені на стіл? Кабінет же закритий, - стукали молотком по голові одне за одним запитання.
- Ніно, не переживай. Це я Герасиму відкрила. Попросив звечора. Ніхто не бачив, у школі ще нікого не було, - зайшла колега-наставниця.
- Отакий він у нас…старий «Піфагор»! – засміялась вчителька. Знаєш, як він колись у англічанку Валю закохався! Він же її сліди цілував…
Вийшла заміж, в сусідньому селі вчителює!
- А як же Софійка? Софія Семенівна…відомий на всю округу лікар-терапевт? – задумалась Ніна над вічністю кохання. Від кого і від чого залежить його полум’я?
Не знало молоде дівча, скільки ще запитань без відповідей, або з неоднозначними буде у її майбутньому житті…
А Герасим Никифорович з журналом у руці, обганяючи Ніну по коридору, тихенько кинув: «Не ображайся! Мені від тебе нічого не треба. Дозволь тільки бачити…».
Дивився. Не піднімаючи голову і не стрічаючись очима. Допомагав чим тільки міг, як невидимка.
Всі знали – Герасим закохався…Засуджувати не сміли.
- Про мене ніхто погане не подумає, - якось сказав Ніні.
- А про мене? Що Ви собі дозволяєте? – злякано кліпала очима дівчина.
- Не посміють! Бо є я! – авторитетно кинув відмінник освіти.
Мав не одну «ваду» поважний математик. Полюбляв оковиту, ніде не дінешся. Та ніхто п’яним його ніколи не бачив, от тільки запашок свіженької іноді можна було почути. Спочатку після уроків, а пізніше, коли Ніна вже виїхала з села, кажуть, і під час уроків.
А відомий лікар-терапевт пробувала всілякі методи, аби позбувся цієї недуги її чоловік-пацієнт. А він, закритий на ключ у хаті, умудрявся захмеліти, п’ючи чай із заварника, що мирно стояв собі у серванті…
Якось чергової спекотної відпустки разом з сім’єю Ніна їхала до батьків. Зайшовши в Києві до переповненого вагону, зустрілася з інтелігентною парою уже знайомих лікаря і педагога. Софія Семенівна - струнка, красива і спокійна та зморений довгою дорогою і труднощами спеки, спітнілий Герасим Никифорович, поверталися від батька з далекої Росії. І все чоловіку треба – то чисту хустинку, то холодної водички, то закурити в тамбурі, то іще чого…
- Оце, - сказала Софія Семенівна, залишившись з Ніною наодинці, - везу всю дорогу, як кришталеву вазу. І так - все життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441622
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.08.2013
«…Я подумала, що сьогодні в Кременчуці Великдень: хліб, свіча, квіти, слово. Великдень слова…»
( З виступу Тамари Іващенко на презентації збірок Тамари Васильєвої та Олексія Тичка 15.06.2013 року)
Коли зависла спека на дворі
І тіло мліло під покровом ночі,
Вкраїнське слово, хто б не говорив
Між люди йшло, неначе сни пророчі.
Бриніли передзвони, хліб, свіча.
Усе, як на Великдень, тільки літо.
Так не буває в Господа, хоча…
Великдень слова, піснею зігрітий.
На п’єдестал тут слово піднялось,
Співала вишивана Україна.
Душа і серце перед вами, ось.
Ти, мово українська, солов’їна!
Нехай душа осяяна зорить,
І дзвони величають рідне слово.
Тремтить сльоза. О, неповторна мить!
На серці буде довго калиново.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
Яка різна тиша буває, еге ж? Гарно і світло. Бо ж тиша може бути і страшною, і гнітючою, і моторошною також.
(Ніжність. Коментар до вірша "Тиша")
А тиша буває різною…
Співають у ній солов’ї.
І, раптом, стає холодною,
Як ночі самотні мої.
Без тебе шипить гадюкою
В душі розпікає вогнем,
І кожна хвилина мукою,
Чекання пливе кораблем.
Не хочу я тиші слізної,
Не можу я в тиші німій.
Порву окови залізнії.
В цій тиші чужий ти, не мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Вже липень співає обжинками,
А серпень заходить у Спас.
І літу, медами упитому,
на захід рушати вже час.
Летіли роки між зупинками,
Дивились услід теплі дні.
Вони часто бігли покосами
і босі бува по стерні.
Життя з року в рік поєдинками,
Хвилини біжать у роки.
І так непомітно у повені
наповнили ріку струмки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
А тиша писала вірші
Словами замріяних див.
Вже стали дерева інші,
На лузі трави густіші
І зовсім немає там злив.
У тиші бринить повітря
І стукає серце – люблю…
У тиші така палітра!
І музика грає світла,
Малиновий дзвін кришталю.
У тиші живе кохання.
І тиша приходить для двох.
Спливають миті останні
І знову гірчить чекання.
І вічна любов для обох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2013
Я напою тебе добром,
Цілунком вигою страждання.
І посміхнеться зірка рання
Тобі, мені і нам обом.
Одна стежина за селом
І так повіяло теплом.
Ти чуєш, відступає зло.
Було всього, всього було…
Нам треба поле перейти,
Життя поділене на сажні.
І милі стеляться поважні,
Пішла дорога у світи.
Ти ясний місяцю світи,
Щоб я побачила і ти.
Світанок треба зберегти,
У росах стільки самоти.
Віддам тобі своє тепло,
А ти до мене усміхнися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2013
Дощ польку по калюжах танцював,
Вистукували бульбашки чечітку.
Струмок у танці серед буйних трав
Покликав ніжну і самотню квітку.
Дай боже літа їм, аби дощі
Ішли, щоб ніжністю струмки любили.
А від любові квіти і вночі
Цвіли, надовго вистачило сили.
А що струмку – чи полька, краков’як,
Чи вальс з мазуркою, щоб не сидіти.
Куди і з ким і, не важливо, як,
Допоки ще співає тепле літо.
І квітка руку прийняла на вальс,
І трави хоровод пішли водити.
А хмари споглядали із терас
На їхні почуття іще неспиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440178
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
Пам’ять снігом думки засипає,
Падолистом кружляє любов,
Осінь краплями стукає знов.
Ох, любов..
А чи може зима в цьому краю?
Я не знаю, нічого не знаю…
Ти, як зірка блукаюча в небі.
Після бурі й небачених злив,
Фарби дощ і дороги всі змив.
Справді, змив...
Пам’ять тільки яскрава у тебе.
Ой, не треба весни, ой, не треба…
Свій вінок я на воду пустила,
Ти дивився, а вітер поніс
Назавжди в нікуди з моїх кіс.
Ой, поніс...
В нелюбові чому така сила?
Я любила, я справді любила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2013
Вода тече і напрям річка має,
І не ховають думи береги.
Якби додати ще снаги…
Ті думи в русло, бо не знає
Ні берег лівий, берег правий, з якого краю
Біжить вода. Та не до раю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013
Думи рояться
зачаті у пору зимову.
Холодно стало,
бо сонце за хмарами знову.
Ніч наступає
і зорі всміхаються блиском.
Очі твої
так далеко від мене і близько.
Наші алеї
засипані липовим цвітом.
Медом розлука
і чаша буває не спита.
Хиляться вербами,
квітами, небом і літом
Наші путі,
що світанками тихо одіті.
Вечір сумує
і місяць у небі стрічає.
Я його бачу
і ти його бачиш, я знаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439627
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013
У пам’ять вічністю струмки
Летять, як диво-каруселі.
В руках у долі акварелі,
А колір золотий таки.
На полотно ти поклади
Кохання наше назавжди.
У пам'яті цвітуть сади.
Чудові пахощі весни
І жовті квіти на осонні,
Похилі трави безборонні.
Як впасти росам поясни.
Не треба берегом іти,
Мене нема, там тільки ти.
На вітрі хвилі самоти.
І знову сонце і дощі,
І грози стукають у двері,
І плями мокрі на папері,
І душі наші не в плащі.
Рояться в пам’яті думки,
Життя гортає сторінки.
У пам’ять вічністю струмки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013
Чому трава покосами,
А ранки мої росами,
Кому співають пісню солов’ї?
Іду ногами босими,
Досвітня пісня косами,
А музику складають косарі.
Хмелію, в трави падаю,
Вдихаю щастя радо я,
Яке зустріла рано на зорі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2013
Ти пам’ять про любов мою любив.
У пам’ять перейшли й мої страждання.
Хіба кохання має стільки злив…
А як же зірка наша в небі рання?
Вона була єдиною на двох.
У позолоті, де іржа взялася?
І так пекло на серці від тривог,
І музика стражданнями лилася.
О, Боже! Пам’ять є, чому вона
Не висохла, як трави в літню спеку?
А у твоїй душі цвіте весна.
Ота, що так уже від нас далеко.
Не можу в пам’ять! Хочеться в любов…
Але із попелу не відродити.
На згарище не треба класти дров –
Нема вогню, любові не горіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.07.2013
Сьогодні нам співали солов’ї,
А осінь заховалася далеко.
І ми удвох попросимо її –
Хай буде літо бабине і спека.
Ти чуєш? Літо бабине - моє!
Заплуталась у павутині щастя...
Погожі дні у осені ще є
І знову солов’я почути вдасться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438821
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2013
А квіти в чому завинили?..
Із рук твоїх в душі моїй вмирали…
У серці оберемки цілі –
Троянди білі, хризантеми й кали.
Гербарій мертвої любові
І самоти, цей вибір краще зради.
На вікнах пригорну зимові.
Це завтра, а сьогодні просто рада
Тому, чому нема радіти…
Я плачу?.. Ні, таки не винні квіти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2013
Цей вибір, певно, на межі
стоїть між осінню й зимою.
А я ночами в диво-сні
все літо на шматочки крою.
Ліплю мозаїку душі
із листя жовтого, а квіти
зібралися в калейдоскоп
і...радили простіше жити.
Але чи знаєте, мої
яскраві вісники любові –
осінні і зимові сни
не часто будуть кольорові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2013
Іду в грозу,
Ступаю в передгроззя.
Висить роями тиша наяву.
А я внизу…
І знову на дорозі
Пожовкле листя падає в траву.
Гуркоче грім,
Літає блискавиця.
Закони є написані життям.
"Вина" у тім,
Що чисто у криниці,
Туди плювати більше я не дам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2013
Кому цікаво, можна переглянути презентацію збірок "Сорок вісім кроків" Тамари Васильєвої і "Нерозгадані сни" Олексія Тичка, що відбулася 15 червня 2013 року в м.Кременчуці в рамках засідання літературної вітальні "Передзвони"
http://youtu.be/ehSNUnES6wE - частина 1
http://youtu.be/FaH8JVD5beg - частина 2
http://youtu.be/MHIJenUSMls - частина 3
http://youtu.be/BT3mMySFVqo - частина 4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2013
Здавалося, потяг «Кременчук-Львів» чекав на дітей не менше, ніж вони на той довгожданний час, коли нарешті вирушать до Львову, а звідти до Воловця, де розпочнеться нитка пішохідного туристського маршруту, протяжністю сто шістдесят кілометрів. Ох і манила ця довгоочікувана мандрівка!..
Вагон №8 з привітною провідницею сіяв після капітального ремонту. Зручні полиці з новесенькою оббивкою застерігали бути чемними та охайними.
Затамувавши подих дітвора чекала на відправлення. Деякі з них чи не вперше вирушали так далеко та ще й без батьків! Десять днів роль мами і тата мали виконувати ми - їхні керівники.
В вагоні було гамірно. В сусідньому купе зібралась весела ватага молодиків, які відмічали чи то якусь подію, чи закінчення свого вахтового сезону, чи просто пиячили. Бригада поверталася додому і на присутність в вагоні інших пасажирів, а тим більше дітлахів, зважала неохоче…
З вечірніми сутінками сон поволі зморив усіх.
Не спалося лише нашим хлопчикам…вони тихо сиділи в одному купе, стукіт коліс виявився для них далеко не колисковою піснею. Не шуміли, говорили пошепки і уже через декілька годин розійшлися на свої місця. Згодом сусіднє купе смачно сопіло різними голосами, утворивши справжній квартет.
До Львову мали прибути близько десятої ранку. З першими променями сонця заворушились молодики. Раптом симпатичний кремезний чолов’яга покликав мене і заявив:
- Ваші діти украли в мене мобільний телефон!
На той час це диво техніки тільки входило в наше життя і було досяжним ще не для кожного українця. Але чоловік оцінив це не як матеріальну втрату, а подарунок дружини на його сорокап’ятиріччя.
Ситуація вимагала вивчення, адже гарантувати чесність кожного із вихованців ми не могли. Вирішили не сполохнути їх спокій, тому оголосили перевірку правильного укладання рюкзака. Відчувши на дотик, оглянувши кожен пакуночок, впевнилися, що пропажі серед речей немає.
За сніданком завели розмову про веселу компанію заробітчан…і, ніби ненароком, сповістили про зникнення телефону. Уважно спостерігали за реакцією дітей… Ніхто із шести хлопців та двох дівчат жодним мімічним м’язом і виразом очей не показав своєї причетності до пропажі.
Один із двох Віталіїв, мовчазний по своїй природі, був сусідом того самого львівського молодика – спав на нижній боковій полиці. Але дружнє запевнення: «Ми не брали!» придало впевненості щодо порядності і чесності наших гуртківців. Неприємно було чути безпідставні звинувачення і погрози: «Я все одно вирахую крадія! От тоді – начувайтесь! Я вас з-під землі дістану!»
Звичайно, настрій був, як несподіваний дощ. Але львівське серпневе ненав’язливе сонце висушило калюжі тривоги, в тому числі і у нас, педагогів. Прогулянка містом, екскурсія до аптеки-музею взагалі змили сліди негативу того ранку.
Ми в електричці і, нарешті, Воловець! Чудові гірські краєвиди манили у прекрасну невідомість…
Заночувати вирішили в хаті лісника на краю села. Швидко сутеніло, вечеряли нашвидкуруч. Ледве встигли зробити фотознімки місця нашої ночівлі. Спати мостилися уже під світло ліхтарика.
До сходу сонця розбудив гамір – місцеві жителі йшли в гори збирати чорниці (там їх називають, якщо не зраджує пам’ять, яфинами). Здавалося, вони от-от ввірвуться до будиночка, щоб поглянути на невідомих пришельців, але скоро геготіння припинилося, вранішній сон виявився сильнішим і прокинулись ми від ласкавого лоскоту сонячного проміння. Ранкова роса, хоч вмивайся! Свіже повітря заряджало позитивною енергією. Вився димок – чергові готували сніданок.
Коли настав час сфотографувати бівак, виявилося – фотографувати немає чим…Нічого не зоставалося думати, що, лишивши його на порозі будиночку, дали можливість поживитися місцевим «чорничникам».
Відсутність фотоапарату в поході – повний провал. Без фотопідтвердження письмовий звіт зробити неможливо.
Але ситуація врятована! Серед числених шапочок і курточок у рюкзаку наша Юлечка знайшла і фотоапарат, який поклала їй мама.
Рахуємо кроки і поволі долаємо нелегкі кілометри. Дорога серпантином піднімає все вище і вище…Від перших вражень летять додому повідомлення:
«Привіт з долини Боржави! Ми на висоті 1100 метрів!»
Починає сіяти холодна мряка. Бредемо неначе серед хмар. Розкинувши руки, діти галасують, дивуються раніше небаченому, збирають чорниці і брусниці і, нарешті, людський організм до всього звикає. Лише не хоче звикнутись з пронизливим холодом і дощем…
Погода не пестила. Холодні вітри били в обличчя і шматували нашу уяву про чудові Карпати. А сіра мряка посилювала бажання швидше повернутися додому. Але про це усі мовчали. Дорога була тільки вперед!
Усі подумки заздрили Юлечці, яка, була як капустина - натягувала на себе шапочки, кофточки, курточки, а коли виглядало сонечко, в такому ж порядку по черзі їх знімала.
Дорожили кожною крихтою хліба і краплею води. Цивілізація залишилась десь там внизу…Дивишся, село наче поряд, але спускатися до нього треба чи не пів дня.
Яскраві спогади від озера Синевір. От там то повернулися до справжнього життя, підзарядили телефони і почали розслаблятися. Два Віталії постійно плентались позаду, граючись мобільним телефоном, нариваючись на зауваження керівників і незадоволення групи. Та цивілізація швидко закінчилась, на додачу пішли проливні дощі…
Під ранок намет промокав дедалі більше, діти збились в однин куток. З продуктів залишився шматок сала і трохи бубликів, вогнище в зливу розпалити неможливо. Село було близько і ми, керівники, пішли до магазину, аби підкупити їжі та дізнатись розклад руху автобусів до Рахова. При такій погоді і в такому стані йти далі вже було неможливо і не було сенсу. Час піджимав – квитки зі Львова до Кременчука були куплені заздалегідь.
На щастя розпогодилось. З нашим поверненням з харчем виглянуло сонечко. Сповнені бажання встигнути на автобус, готували сніданок. Виявилось – сала і бубликів уже не було…Скерував тихий і мовчазний Віталій… забувши про керівників. Діти ніяковіли, в колективі, що дев’ять днів пліч-о-пліч рахує кроки, ділиться останнім ковтком води і шматком хліба – це «ЧП». Хтось, злякавшись, підніс два бублики, але швидко зрозумів, що не в них справа…
Настрій у всіх був зіпсований і, чомусь, діти винним вважали тільки Віталія, який запропонував з’їсти останні запаси в ничку.
Старшокласник Віталій був дивакуватий. Наполегливістю не відрізнявся, на заняття ходив нерегулярно і не для того, аби чогось досягнути. Результати приносили інші – спортивні і здібні діти, він же проводив час у спогляданні і спілкуванні.
В похід пішов із задоволенням. У перші вечори, коли всі вже вмостились спати, довго сидів біля залишків вогнища, дивився на зорі і, здавалося, дуже переживав… «Я ще трішки. Мені подобається бути на самоті», - реагував на зауваження дорослих. Потім мовчки ішов спати.
Розповідав, що ціле літо працював – заробляв гроші, адже сім’я достатками не відрізнялась.
В Рахів прибули в годин шістнадцять-сімнадцять. Електричка до Львову відправлялася пізно ввечері. Часу для відпочинку було вдосталь. Одні приводили до ладу свій зовнішній вигляд, інші вистроїлись в чергу для зарядки мобільних телефонів, чергові збиралися разом з керівниками до магазину за продуктами, адже дорога далека, у Львові часу для цього уже не передбачалося.
Я теж вирішила зарядити телефон і залишила його на період відвідин магазину. Повернувшись, побачила – зарядка відключена, біля іншої чаклує Віталій… Це знову мене обурило і миттєво стукнуло в голову – звідки у Віталія мобільний телефон?! Адже, щоб подзвонити до мами, він користувався телефоном друга – іншого Віталія. Задала запитання в лоб – де взяв мобільний телефон? Зніяковівши, відповів, що телефон купив на зароблені гроші, але на заборону мами брати його в похід, тихенько взяв без сім-карти. Деякі «адвокати» це підтверджували, інші – просто мовчали…
Сумнівів уже не було – телефон крадений! Але доказати самотужки це було поки що неможливо. Не говорячи вголос про це, всі знали правду і підтримували крадія, і це вражало найбільше. Група стверджувала, що телефон Віталій дійсно купив. Навіть пропонували зателефонувати мамі…
Мозок керівників посилено працював. Розуміючи, що шанси на повернення телефона господарю невеликі, приймаємо інше рішення…
Львівський вокзал гамірно зустрів дітвору. Світило яскраве сонце, змучена десятиденною відсутністю цивілізації і умов життя група відреагувала лише на речитатив міліціонера:
– Змушені вас затримати. Маємо вас обшукати, один із членів вашої групи викрав мобільний телефон у пасажира потягу «Кременчук-Львів». Дівчата можуть залишатися на місці, а хлопці з речами і керівники пройдіть до кімнати міліції.
Група була шокована…Але раптом згадалась погроза;
«Я вас з-під землі дістану!» І всі сприйняли це ніяк інакше, як її виконання…
Розпочався обшук, але довго цього не прийшлось робити, адже одразу після шокуючих хвилин у мовчазного Віталія бризнули сльози. Він попросив міліціонера, аби кімнату покинула Тамара Марківна!!! І він все розповість. Це викликало обурення не тільки в керівника, а й у службовців правопорядку – керівник несе відповідальність за вихованця протягом усього періоду походу.
А все було дуже просто. Підвипивший молодик ліг спати і телефон з кишені випав на нижню полку просто в руки Віталію. Спокуса виявилась сильнішою від порядності і чесності. Дуже ж уже хотілося хлопцю мати мобільний телефон! Вирішив приховати, поділившись про подію з друзями. Довго сиділи, зібравшись в одному купе і, крадучись, розглядали знахідку. На час перепакування рюкзаків крадене заховав десь під сидінням. А сім-карту викинув у львівському привокзальному парку.
Телефон залишився в кімнаті міліції. «Оформивши» відповідні документи, ми поспішили до свого потягу.
Ніхто і не помітив, куди по приїзду до Львову відлучався один з керівників…
Що було дальше? Можна було зіпсувати юну уже заплямовану ним самим біографію Віталія. Але офіційно вирішили цього не робити, провівши відповідну роботу з педагогами та батьками на місці. Здавалося, що урок від цього він мав получити серйозний. Хто знає, як складеться доля цього хлопця?
Свідомо віддаючи знахідку назавжди в руки міліції, іншого виходу просто не мали. Ще довго ходила на кременчуцький вокзал в надії віднайти прізвище постраждалого, та транспортна міліція цього робити не стала. Сумніваюсь, що це зробила і міліція у Львові. Тільки тоді пошкодувала, що так повірила своїм вихованцям.
Та дуже хочеться сподіватися, що урок, отриманий Віталієм і групою в поході, не пройшов дарма. Та й для нас, керівників, це був не просто урок, а ціла педагогічна наука…
Якось, ідучи по ринку, молодий хлопчина тикнув в руки рекламку – «Двери! Двери! Бронированые двери…» і замовк…Здрастуйте, Тамара Марківна…
О, Віталію, здрастуй! Як справи?
- Працюю…
Більше хлопця з тих пір не бачила.
Маю надію ще зустітися колись з усіма членами групи того походу і почути уже з вуст дорослих людей справжню оцінку тих подій, що відбулися влітку 2005 року і всю правду, яку, можливо тоді іще і не почула… Адже зник і фотоапарат…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437099
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2013
А сон заглядав у вікно,
Вкривав павутинами ночі.
І зорі вгорі, як зерно,
А місяць майбутнє пророчив.
Гойдалася пісня у снах
На вічній життя каруселі.
Мене ти на дужих руках
Гойдав під сумні і веселі.
Ти, ноче, сьогодні моя.
Тихенько хай щастя колише.
Не хочу проснутися я,
Люблю й обнімаю цю тишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Капітан команди
Нарешті мрія здійснилась! Хоча, якщо чесно й відверто, то Сашко про такий портфель спочатку мабуть і не мріяв. Вітром влетів цей хлопчик з лукаво примруженими очима, які весь час сміялись, до нашого колективу. Усім він цікавився, все старався спробувати, як то кажуть, «на зуб». Найперший зустрічав мене на зупинці з автобуса, робив по-дитячому жартівливі компліменти і тихенько споглядав на реакцію…Іноді сміялись разом, іноді получав підзатильник, а іноді реакції не було, жарти припинялась, починалась робота.
Та найбільше Сашко вивчав оте привабливе залізяччя, без якого робота в гуртку була неможлива - карабіни. Трапецієвидні, трикутні, овальні, з муфтою, що закручується чи закривається автоматично, сині, червоні, сталеві, бронзові. Ці залізячки давали змогу безпечно знаходитись на любій висоті і так же з неї повертатись до низу. Хлопчик крутив їх в руках і так, і сяк, то у тінь, то на сонце. Дуже хотілось йому знати, скільки ж коштує отаке добро. А коштувало воно насправді немало. За кожен із синеньких блискучих карабінів-автоматів, які так зацікавили Сашка, років п`ять тому я заплатила в Харківському «Рюкзачку» по шістдесят сім гривень.
Заняття проходили з чималою кількістю дітлахів. Одна партія, відтренувавшись, поспішала додому, інша – з тільки що закінченого уроку. Діти з гомоном прибігали до зали, їм так кортіло "полазити", як вони зачасту називали заняття. А я, зморена не тільки від пояснень, а й від напруженого контролю за дотриманням усіх правил техніки безпеки, хіба могла відслідкувати момент передачі спорядження від однієї дитини до іншої. Та й хто б міг подумати?!..
Якось на черговому занятті Сашко похваливсь: « А в мене вдома є точнісінько такі карабіни!», вказавши на оті блискучі синенькі. І, не дочекавшись моєї реакції, доповів: «Ми з татком в Харкові купили, по шістдесят сім гривень за кожен. П’ять штук. Тепер я зможу тренуватися ще й вдома».
Блискавкою майнула думка - звідкіля в сім’ї, де татко віддасть все за оковиту, могли взятися гроші на карабіни?.. Та й не дуже взяла сказане до уваги, бо в іншому кутку зали вже галасували діти, щось в когось не виходило, когось треба підстрахувати, а чи просто проконтролювати. А Сашко, як завше, фантазер!
Та раптом, по закінченні заняття, обліковуючи спорядження, чергові виявили нехватку п’яти синеньких карабінів…
- Сашко! Вони в Сашка! – дружньо закричали діти.
Не хотілось мені брати за петельки дитячу душу. Вирішила – ситуація розв’яжеться сама по собі. І ми продовжували готуватись до чергових змагань. Сашко крутивсь, як побита собака, то заглядав в очі, то ховавсь у віддаленому кутку зали.
Видаючи дітям спорядження, я наче ненароком кинула, що у нас замало карабінів ( не підкреслюючи пропажу). Сашку це сподобалось.
- А давайте я принесу свої з дому! І будемо користуватись! А потім я їх заберу...
Якщо чесно, мені на хвильку заціпило.
- Добре, - ледве видавила я, - принось… Такої «благодійної допомоги» від Сашка я не чекала. Мені - моє та ще й назад…
Через декілька днів синє блискуче чудо разом з усім спорядженням було упаковане в Сашків рюкзак, який залишився в підсобці до виїзду на змагання. Хіба ж міг нас підвести Сашко ?! А в моїй голові пульсувала думка – що ж буде далі?
Та ситуація дійсно розв’язалась сама собою. Через снігові заметілі всі заходи з дітьми були відмінені. Спорядження розпаковане. Сашкові карабіни так і залишились лежати в коробці разом з іншими. А сам хлопець, зробивши таку благородну справу, більше й не згадав про свою власність вартістю в триста тридцять п’ять гривень.
Чи стала уроком для хлопчика ця ситуація – невідомо, бо опісля йому ще вдалося поцупити шоколадку в буфеті і попасти на шкільний облік, з якого скоро був знятий. Не раз ми спілкувались з ним на різні теми, вирішували проблемні ситуації, але до «благодійної акції» так і не повернулись. А коли один з техпрацівників школи радив гнати того Сашка подальше, я питала у нього, а чи сама в себе: «Гнати? Куди? На вулицю, яка вмить підбере з задоволенням? До підворотні, яка навчить своїм гнилим справам?..» І ми наполегливо продовжували тренуватись, жити спільними інтересами і йти до поставленої мети.
Сашко надзвичайно здібний хлопчик. За декілька років витримав непросту конкуренцію серед сильніших . Йому дано природою. «Та що!», «Та запросто!» – його любимі фрази іноді дратують слабших. Можна й не пояснювати, що робити далі, Сашко на льоту спіймає думку, швидко втілить її в роботу і допоможе тому, хто не все зрозумів. Це – мізки команди! Та ці мізки іноді придумують такі «мертві петлі», що знову думаєш, як відреагувати?..
Якось поділилась вищеописаною історією з своїм начальником і жартома спитала: «Що порадите, Василю Петровичу?». У відповідь почула: "Читайте "Педагогічну поему", Тамаро Марківно!". Але він, мабуть і не підозрював, що мені уже можна починати писати свою…
березень 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436855
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2013
Ти добра, мила і проста.
Красива, ніжно-промениста.
Якщо і доживу до ста,
То не зміню я думки змісту.
Розумна, мудра, спритна теж
І зрозуміти все під силу.
Твоє терпіння теж без меж,
Коли, здавалося, несила…
Люблю тебе, мій милий друг.
Та не чуттями чоловіка…
Для мене - рятувальний круг.
Чом затремтіла, як осика?..
Росою сльози на очах.
О, сила, сила, сила жінки.
Усе було не лише в снах,
Того, що в снах, не буде тільки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2013
Ніхто з Вас і не здогадається, що то за слово таке – Усяка. Чи то, як доля усяка буває, чи ще що?.. Мабуть, дійсно, як у Тараса Григоровича: «У всякого своя доля…»…
Доля Андрія з коротким прізвищем Ус уже мережиться нитками різної товщини та кольору.
У школі завжди є діти, які не є признані колективом. Чому? Та з різних причин…
Так от Андрій, який десь взявся, як печериця після дощу, був саме такою дитиною. Я ще й не встигла розгледіти, що ж воно за жук такий у нас появився, як юрба вже проявила свою «милість» і безжалісно цькувала: «Усяка! Усяка!».
Хлопчик був настільки зачовганий, що важко було розібратись, звідки ж той бруд береться: чи з вух лізе, бо завжди грязні були, чи то зберігається під шапкою, яку ніяк не хотів знімати, а чи шукав він його на смітниках?.. Бо діти подейкували, що Андрій на них частенько буває.
- Тамаро Марківно, він же на смітниках риється! Фу-у!!! – крутили носом деякі…, коли я дивись та й пригорну зажурену голову дитини.
Що я могла сказати? Уважно вивчала і приручала чи то хлопчика, чи то безжалісну юрбу, яка проявляла стадний інстинкт…
Спочатку улюбленим заняттям цієї юрби була гра в «м’яч» Андрієвою шапкою, яка, здавалось ніколи не знала води і прального порошку. Хтось зривав її з голови хлопчика і починалась «веселуха». Кидали хто куди міг…Допоки вона не попадала до моїх рук. А Андрій, не зрозуміло, чи то від болю, чи від задоволення хмикав: « Нічого, в мене ще є». І дійсно «Усових шапок» можна було знайти в усіх потаємних кутках спортивної зали: коли за батареями, коли зверху на гімнастичній драбині. Але ця гра поступово відійшла – наситились.
А ще хлопці безжалісно товкли Андрія, як «Сидорову козу». Чому? За що? Я ніяк не могла зрозуміти і, мабуть, не тільки я, а й він сам. Втягував голову в плечі і ставав такою маленькою безпомічною грудочкою. Іноді не встигала розборонить. Чула тихе шморгання носом і вчила: «Андрію, давай здачі!»
Ніколи не розпочинаю знайомство з гуртківцями з їх успіхів у навчанні чи біографічних даних членів сім’ї. Це виясниться згодом. Ми починаємо разом з чистого аркушу. Дитяча душа - світла.
Так було і з Андрієм. Виявляється, він уже мав своє кримінальне минуле. Ще в початкових класах щось… поцупив і про це любили говорити деякі діти.
А ми готувались до новорічного туристського вечору! Роль блазня, що дісталась Андрію, була йому під стать. Костюм виготовити просто. От тільки слова…Як же я хвилювалась, чи вивчить їх Андрій! Повторяли разом. Раділа, коли бачила успіхи свого вихованця. А як світився Андрій!
Коли поділилась радістю з педагогами, серед яких була і потерпіла від дій малого злодія – сільський бібліотекар, в голові мені запаморочилось від тієї болі, з якою вона розповідала про вкрадену Андрієм дорогу її серцю золоту каблучку…
- Ні! - сказала я собі, Усяка до маленької поставленої мети дійде! І дійшов би та не вгледіла. Розвеселіла юрба натовкла розмальованого гримом героя, розмазана фарба попала в очі і Андрій зник…Думала назавжди…Але мама по телефону заспокоїла: «Ви не переживайте, він такий! Як образиться, втече і не знайдете. Сам прийде!» Слава Богу, прийшов. Тільки таким болем в душі віддавалась ота перша поразка…
А ще, як вияснилось потім, Андрій був злісним прогульщиком уроків або не приходив в школу зовсім…Та на гурток з’являвся, як ясне сонечко.
Якось, будучи в відрядженні у Полтаві, получила дзвінок:
- Тамаро Марківно! А гурток буде?
- Андрію, а ти оголошення читав? – запитую.
- Так я не в школі…
Що я могла відчувати в ту мить, радість? Звичайно – ні, але в душі жевріла надія – дитині це заняття дуже подобається.
Не встигала я переступити поріг зали, як Андрій (звідки він тільки й брався) , мотався по «верхах», розкручував мотузки - готував обладнання до заняття.
- Помічник та й годі! – підхвалювала я. Іноді брала за руку і відводила на урок. Частенько радили: « У вас від нього користі буде більше…».
Згодом ми вже працювали разом. Андрій, як гарний господар з чоловічою силою діставав мотузки, вчився робити поліспаст, збирав «народ», щоб ці мотузки натягнути і закріпити. Десь я вже розуміла, що цей хлопчик - мій перший помічник. От тільки терпіння на тренування в нього вистачало не більше, як на тридцять хвилин. Згодом я ловила той ефективний мінімум Андрієвих тренувань. Адже нічим іншим, як своїм результатом Усяка не зможе завоювати авторитету серед товаришів. Він болісно переживав свої поразки, не міг втриматись перед швидким, як вогонь, Сашком, кидав усе, забував про допомогу своєму керівнику і тікав…Згодом повертався назад і все-таки боровся…з самим собою. А ще було світло в кінці тунелю – стати капітаном команди дітлахів, що підростають. Хоча в душі мало вірила в це, але змушена була з блиском в очах малювати веселкові перспективи.
Хлопець старався, так само, як і в мене блищали очі. Та не все стає дійсністю. І от винесений вердикт. Андрій – староста гуртка! Як і належить справжньому чоловіку, проявів емоцій не було. Та я уявляю, що творилось тоді в його зацькованій душі…
-Ус! Усяка! – уже без злості гукали діти. Кричали так лише тому, щоб не переплутати прізвище Ус з туристським вусом самостраховки. І вже з добротою жартували:
- Ус, вус, - попробуй розберись! А я радила:
- Зрозуміліше буде – Андрію!
…Минув час. Андрій Ус за своїм результатом - серед лідерів колективу. Жива енергійна дитина. Чи в змозі ми всі разом – батьки, педагоги спрямувати енергію цього хлопчика в правильне русло?..
Якось, будучи на змаганнях, дослухалась, якою грою на дозвіллі заправляє Андрій. Це була гра в шістдесят дев’яту колонію, де відбуває покарання його старший брат…
«У всякого своя доля і свій шлях широкий…».
( далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436225
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.07.2013
Тужливо й сумно аж по вінця.
Біжить і скапує сльоза.
Не личить це красивій жінці.
Не треба сліз, а жінка – за!
Сльоза стікає – плаче жінка…
Душа сховала болі день,
Біжить ріка життя так стрімко.
Не заспіває ніч пісень.
І світлі дні, і темні ночі,
Сховайте сльози, береги!
Хай сняться жінці сни пророчі
Про спокій, тишу навкруги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2013
Звуками бандури зазвучало небо,
Затремтіли хмари, загули вітри.
Серце сумувало, плакати не треба.
Ой, бандуро, чуєш, ти журу зітри!
Струни бандуриста можуть застогнати,
Душу веселити і додать снаги.
Голову схилила Україна-мати,
Хоче пригорнути рідні береги.
Грай же ти, бандуро, українську пісню!
Хай її підхоплять мудрістю вітри.
І не буде волі в Україні тісно.
Небо усміхнулось піснею згори.
02.07.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2013
Твоя печаль в моїй журбі
Сплелась, як біле павутиння.
Звучало соло на трубі,
Ми чули музику кохання.
Кохання – плетиво думок,
Слова, несказані в мовчанні.
А сказане чеканить крок
У душах наших спозарання.
Печалі, множені на двох
Любов’ю гріємо в долонях.
Не хочеться весні тривог
І снігу білого на скронях.
20.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2013
музика Віктора Охріменка
Плакав дощ, плакав рясно і тихо
В день осінній у сірій імлі.
У сльозах була радість і втіха,
І були в них печалі й жалі.
На гостини його запросила –
Ніжно плечі мої обнімав.
Стала я йому люба і мила,
Він сльозами мене цілував.
Я не знаю, чиї були краплі…
На моїх прасамотніх вустах.
Не солоні – солодкі і теплі.
Дощ осінній з’явивсь неспроста…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2013
«Зустрілись дві душі
на грані задзеркалля…»
Адель Станіславська
Тривожно билися хвилі
Могутнім «дев’ятим валом».
І чайки, вже посивілі,
Над морем повітря рвали.
В одну дві душі злилися…
Та їм не піти до храму.
Ти, чайко, краще озвися
Любов’ю, її дивами.
А хвиля морська тікала,
В безодню гукала долю.
І звикла душа помалу
Не чути німого болю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013
Дзвонами лунало ніжно-вечорове,
Свічкою палало і в душі пекло.
Хвилею гойдало моє серце знову –
На життєвій ниві так уже було…
Я свічки поставлю подумки з тобою
За здоров’я наше і палку любов.
Хай у душах квітне вічно молодою,
Для вогню не буде більше мокрих дров.
Дзвонами забило, ніжно-вечорове.
Полилися сльози із очей ікон.
Це любов, як захід, світло-пурпуровий.
А зірки на небі пишуть свій закон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013
Хмари у небі, як в полі копиці,
Пишні й стрункі і, здається, що сниться
Мій сінокіс і жнива недалеко,
Пахне трава, чуєш, рідний лелеко,
Нашим життям, а воно – з полинами…
Але ж ромашки, ромашки між нами!
Бліднуть і світяться в щасті сльозою,
В небі хмарині не стать голубою…
Біла копичка і враз – вона сіра,
Але ще вчора ця хмара нас гріла
Теплим дощем, грози хмурили брови,
Блискавка з серцем неначе у змові.
Трунок любові пустила стрілою.
Душу на клапті ніяк не розкрою.
Хмари-копички у стіг поскладаю,
Щастя… ромашками - до небокраю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
Вишивала гладдю я рушник для долі,
А вона поклала хрестиком узор.
Сірими нитками штопала поволі,
А з мережки склала цілий коридор.
Вишита душею, моя хресна доля,
Я ж тобі поклала білі рушники…
Квітнуло на ньому волошкове поле,
А чи знала, доле, квіти отакі?
Маки і ромашки разом з колосками
Уквітчали поле сірих рушників.
Я, жита, у парі буду разом з вами.
Квіти мої любі… З вами – поготів!
03.06.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
«Люблю я те, що не любити важко…»
«Село поліське»
Я душу одягну у вишиванку
І українською скажу тобі -
Люблю! Мій рідний краю, де щоранку
Я сонце бачу в небі голубім.
І трави, що гойдаються на вітрі,
Простори, що півсвіту обняли,
І краєвиди, що неначе титри
Летять. Летять, як з вирію бусли.
Я вас люблю, ліси і чорноземи.
Чому душа в сорочці, а болить?..
На серці плачуть втомлені дилеми.
Крізь душу голка шиє білу нить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013
Музика:Віктор Охріменко
Виконує: Ярослав Чорногуз
Кліп: Олексій Тичко - http://youtu.be/WQfiFTfBOko
Мамина хустка, засіяні квіти по полю
Цвітом любові. Там спокою, ніжності храм.
Квіти життя, що безжально мережили долю
І з полотна, мов дитя, посміхалися нам.
Мамина доля, як хрензлі, на плечі лягає.
Згасли літа, закурликали в них журавлі.
Пісня натруджених рук лине з рідного краю,
В пам’яті будуть одвічні буденні жалі.
Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.
Тихо молитвою благословляли на ганку.
Мама і хустка, і квіти, їм вічно цвісти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2013
http://youtu.be/yxoMhfNiZcg
Я – жінка із смарагдових джерел,
Хотілося тобі у них скупнутись
Бажанням спраги літньої, тепер,
Від спеки щоб нестерпної проснутись.
Я – тільки жінка, ключ із джерела,
А без води ніяк не обійтися.
Вона – це донька, мати і сестра,
Усі дороги з жінкою зійшлися.
Я – просто жінка, я – любов твоя,
Що огортає радістю й тугою.
Твоя я, а буває – нічия…
За це ціною платиш дорогою.
Я – жінка, просто – жінка, нічия, твоя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434620
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2013
Я не можу в туман і не хочу у сивії хмари,
Дощ погодою ясною, сонцем все марить і марить…
А туман обнімав мене міцно з любов’ю і ніжно,
Відчуваю сльозу…і в тумані нічого не видно.
Ой, тумани мої, довгі коси, на вітрі і босі,
Ви у хмарах далеко тепер, ви, як скупані роси.
Серце молить за вас, просить хмари за обрій тікати,
Воно любить туман, хмари в небі про це мають знати.
Тільки серце чомусь від любові у хмарах згоріло,
А в тумані палає душа, плаче розум і тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013
Літній вечір лягає на плечі.
І дерев, і річок, берегів.
Клекотання я чую лелече,
День на призьбі спочити присів.
Зарум’янився заходом вечір,
Виплив місяць тихенько з-за хмар.
Сон прийшов під подушку малечі,
Зашарілися зорі, мов жар.
Трави з росами вправі спочити.
Небесами вкривається день.
Сонні очі примружують квіти,
Ніч принишкло гуляє лишень.
Потягається радо світанок,
Миє личко в ранковій росі.
Оберемок бере вишиванок,
Промінцям одягає усім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433719
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2013
Село поліське в зелені втопилось,
Любов’ю річку обіймали береги.
Де мати-й-мачуха, кульбаба грілись,
І поле льону голубіло навкруги.
Кричав бугай у зарослях болота,
А сонце в прохолоду лісу спать лягло.
Жоржини усміхались коло плоту,
І до схід сонця у селян пітне чоло.
Моє село... Волошки і ромашки
Руками серця обнімала серед трав.
Люблю я те, що не любити важко,
А стронцій душу виорав, у пам’ять впав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433512
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Літо ароматами п’янило,
Чебрецем заходив новий день.
Звіробій віддав йому всю силу,
Комиші заводили пісень.
Бігло ковилою тепле літо,
Сіло на покосі відпочить,
Спілими отавами неспите.
Залоскотана червнева мить
Синіми волошками у житі,
Цвіркунами серед буйних трав,
Ночами, що росами умиті.
На трембіті місяць зорям грав,
А вони сміялись і горіли –
Як русалки плавали в Дніпрі.
Червня молоде і юне тіло
Липнем пломеніло надворі.
17.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
В мене змокла душа і додолу котилися краплі.
Вже калюжа стоїть, а вони все біжать і біжать.
Я тихенько іду, а дороги немає, не втраплю.
То по пояс трава, то стерня, то одна сіножать.
Ти що, плачеш, душа, загартована сонцем і вітром,
Чи дощі розтопили осінню твою самоту?
А чи знаєш - від сліз твоїх серце любов’ю прикрите.
Нелегку ти життєву дорогу обрала – круту.
Я не плачу, то краплі стікають від поту і болю.
То минуле болить, а майбутнє пече, як вогонь.
Я не знаю, як серце – думки мої босі і голі
І немає тепла від недавно гарячих долонь.
Ти не плачеш…я знаю, що сльози твої не побачу.
Заховаєш далеко в дороги свою самоту.
Що це…мокре й солоне…не втримався, я тепер плачу,
Я тривогу і біль із любов’ю у косу сплету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013
Мені снилося море, мені снилися гори.
Я по них протоптала кілограми взуття.
Десь поділося море і не з’явиться скоро,
А у гір почалося зовсім інше життя.
Кілограми з дірками я у стос поскладаю,
Вже нічого не значать кілометри доріг.
Кілометри життєві з пекла підуть до раю,
Навпаки якщо буде – хто ж тоді переміг…
Перемоги не треба, усміхається небо
І привіт посилає гір вершина крута.
Тихо плакало море, значить так було треба…
І у будні солоні й у великі свята.
23.06.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2013
Копичка сіна, висохла трава.
Там різнотрав’я скошене співає
Душею конюшини, а слова
Принишкли споришем у цьому краю.
Я чую запах м’яти й лепехи,
Чебрець з ромашкою лягли у парі.
А через день вони уже сухі.
Коса – неначе скрипка Cтрадіварі.
Світанком я почула звук її,
Всміхалось сонце і бриніли роси.
Так солодко співали солов’ї,
Моя душа лягала у покоси.
Я падаю на скошену траву,
Вдихаю свіжий запах - косовиця…
А значить – я жива, я ще живу!
І все, що відчуваю я – не сниться.
19.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433089
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2013
Освячу я зіллячко, посміхнуся
І згадаю в Трійцю букет матусі:
Материнка, м’ята, були й васильки,
Лепехи ще більше, а може – й стільки.
До схід сонця рано зберу я квіти,
Будуть чисті роси за це радіти.
За ікони кластиму і додолу,
Дивиться зелО мені в очі з полу.
Що полин над травами є травою,
Відженуть нечистого нам з тобою.
Чистота і святість моїх васильків.
Від любистку пахощів онде скільки!
А чебрець добробуту дасть родині,
Ще піду й волошок нарвати синіх.
Я русалок трохи таки боюся…
А плела ж у коси часник бабуся.
Освяти мій дім, оберіг із Трійці,
Господу подякую і Землиці!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013
15 червня 2013 року в читальній залі педагогічного училища імені А.С.Макаренка м.Кременчука пройшло засідання літературної вітальні «Передзвони» Кременчуцького районного будинку дитячої та юнацької творчості, де відбулося поетично-музичне дійство «Сорок вісім кроків» до «Нерозгаданих снів». Головні герої-іменинники – Тамара Васильєва ( директор Будинку) і Олексій Тичко (м.Городище Черкаської області)- автори недавно народжених поетичних збірок «Сорок вісім кроків» та «Нерозгадані сни», представили свою творчість та друзів, що з’їхались з багатьох куточків нашої України. А це:
Лариса Омельченко, м.Підгороднє Дніпропетровської області;
Ярослав Чорногуз, м.Київ;
Анатолій Черняхівський, м.Вишгород Київської області;
Любов Долик, м.Львів;
Ярослав Петришин, м.Львів;
Оксана Маїк, Львівська область;
Леся Геник, м.Івано-Франківськ;
Адель Станіславська, м.Івано-Франківськ;
Віталія Савченко, м.Івано-Франківськ;
Данилюк Наталія, селище Перегінське Івано-Франківської області;
Андрій Тегерашвілі, м.Городище Черкаської області;
Олег Покась м.Городище Черкаської області;
Таїсія Цибульська, м.Кременчук.
На свято прийшли друзі, колеги – прихильники поетичного слова.
Було чудове душевне спілкування. Линула музика слова, музика душі та пісня, що народилася від співпраці авторів-поетів та композиторів. Лунали щойно покладені на музику Віктором Охріменком з Чернігівщини «Львів» Олексія Тичка та «Мамина хустка» Тамари Васильєвої у виконанні Ярослава Чорногуза, «Осінні рани» на музику Анатолія Черняхівського в аранжуванні Олександра Ісаєва та виконанні Наталії Москаленко, а також «Я сплету вінок» Тамари Васильєвої на музику Ігоря Шишацького, директора БК с.Горби Глобинського району у виконанні самого Ігоря та Людмили Чикун. Легенда Кременчуцького краю – Микола Степанович Козак виконав не одну пісню, виступаючи в ролі композитора, зачарував своїм голосом, невгамовною енергією патріота рідної України, Микола Степанович створив пісню"Осінній вальс" з вірша Тамари Васильєвої.
Учасники в захоплені слухали пісні на слова Олексія Тичка Знову осінь» та «Ми були у раю» композитора Оксани Первової-Рошки у виконанні Тетяни Романенко з Омельника та Наталії Москаленко з Піщаного.
На свято прибули поціновувачі українського слова Тамара Іваненко з Полтави, голова міськрайонного товариства «Просвіта» Марія Усцова, начальник відділу освіти, сім’ї, молоді і спорту Оксана Григорівна Семерянін.
Після знайомства за чашкою кави, учасники переїхали до місцевого яхтклубу і мали можливість побувати на чудовій прогулянці катером по Дніпру.
А закінчилось дводенне перебування на Кременчуцькій землі відвідуванням мальовничого куточка Кременчуччини – гори Пивихи. Читаючи власну поезію, учасники свята смакували юшку та кашу "з димком" на березі Кременчуцького водосховища.
Міцна людська дружба об’єднала поетів і композиторів, тих хто несе українське слово до людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2013
Я так люблю і не люблю тебе,
Сміюсь від щастя, корчуся від болю.
Як темним стало небо голубе -
Це дощ з моїх очей іде уволю.
І грім летить з землі у небеса,
А сонце світить, наче блискавиця.
На них кохання наше провиса…
Зірватися у ніч воно боїться.
Боюсь і я, коли тебе люблю,
А серце зупинилось в нелюбові.
Співається в любові солов’ю
І від любові квіти пурпурові.
Так я люблю чи не люблю тебе?..
Чому так добре, як душа сміється?
В судомах нелюбов мою зведе…
…а невідомий стан любов’ю зветься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013
Пахне полинами, волошковим цвітом
Вистояне літо, схоже на меди.
Свіжий в полі вітер, вищий неба зростом
Залишив прозорі і легкі сліди.
Закружляло жито і пшениця в парі,
А ромашки очі мружили свої.
Жовті чи зелені, а здалося – карі,
Загули у вітра в голові рої…
Вирувало літо присмаком солодким,
Забриніло щастя струнами душі.
І пішло тихенько, стало одиноко,
І лягли спочити навіть спориші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013
[i]“Поклади на ноти всю мою печаль,
Серця біль щемкий, неозору муку.
Хай ридає лунко в тиші твій рояль -
Плетиво чуття щирого і звуку”
(Леся Геник)
[b][/b][/i]
Моя печаль в повітрі, небесах,
В отій хмаринці, що любов’ю плаче.
ЇЇ сльозами пісню ти писав,
І в музиці бринить вона неначе.
Мелодією тихо біль звучить,
Зів’яле листя під покровом ночі.
Держу в долонях неповторну мить,
Печаль моя у радості тріпоче.
Невже її на ноти розписав?
Рояль на клапті розірвав чекання.
І вистелив дорогу серед трав,
А ми пішли по ній з тобою зрання.
Що крок – то нота, кілометр зіграв
Оркестром поцілунків без кордонів.
Печаль моя зосталася без прав.
…Симфонія душевних передзвонів.
08.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2013
[b]До[/b] тебе лечу, до тебе!
[b]Ре[/b]корди побила ніч.
[b]Мі[/b]ж нами уже пів-неба,
[b]Фа[/b]сади думок навстріч!
[b]Сол[/b]одкі бажання кличуть,
[b]Ля[/b]кливе тепло від свіч.
[b]Сі[/b]м раз небеса засвідчать -
[b]До[/b]рога із протиріч…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Журавлем курликала любов,
Прилетіла вітерцем від тебе.
Спогади приніс про тебе знов,
Сонце усміхнулося у небі.
Чи сумний той журавлиний клин?
Може то кохання так співає…
Як же ти без мене, там, один?
І мене краса не вабить гаю.
Журавлі летять у небесах,
То від тебе, восени – до тебе.
Журавля ми бачимо у снах,
У руці синиця нам не треба…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416419
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Ти мені нагадуєш весну,
Що на крилах принесла кохання.
Думаю про тебе, не засну,
Заколишуть мрії тільки зрання.
Я лечу до тебе світлом дня,
Промінь у руці своїй тримаю,
Щоби відчувала ти щодня
Силу нашого з тобою раю.
Люба моя, ластівка сумна,
Я тебе зігрію у долонях.
Спий моє тепло усе до дна
І моє кохання не схолоне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Я сьогодні була щаслива
Цілу мить…шепотіла злива...
Я намокла, сльозами вмилась
І сміялася, не журилась.
Ти зі мною і так далеко,
Ти в гнізді оселивсь, лелеко.
Як у вирій будеш летіти
Про любов не забудь і квіти,
Що у зливах цвітуть яскраво,
Їм же сонця дісталось мало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Проросло на березі, глянь, кохання
Березневим пуп’янком диво раннє.
А на тому березі – цвіт любові
Недопиті дивиться сни чудові.
Просинайся, березню, юний хлопче,
Пуп’янки незаймані лютий топче…
Цвіт любові солодко так шепоче…
А з-під снігу очі блищать дівочі.
Мріями солодкими не прожити,
Мудро усміхнулося в липні жито.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Весна, як жінка усміхнулась
І забриніла, мов струна
Від березневого застілля
І вересневого вина.
Насупила красиві брови
І хмари впали до землі.
Це жінка править балом знову –
Їй то великі... то малі…
Весна і жінка. Сонце в небі
Розбудить поцілунком день,
Промінням горнеться до тебе.
Теплом коханої лишень...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Я весну засію на моїм городі,
Виросте кохання із горою віз.
Засівала щастя я з тобою в згоді,
Кінь отого воза не туди повіз…
Літо шепотіло лепеховим цвітом,
Пахла небесами скошена трава.
Я тебе діждалась, щоби полюбити,
Сіно і кохання злива полива…
Осінь застилала хлібом з врожаями,
У життєвій скрині давній оберіг –
Щастя вишиване з рук моєї мами,
Пломеніють квіти, полотно, як сніг…
Зблідло моє щастя, січнем посивіло,
Вересня дороги вгору і униз.
З березневим снігом квітів біло-біло –
Ти весну засіяв, сам її привіз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Розбудить ніч солодка на світанку
Ранкове сонце пригорне мене.
Спиваємо хвилини до останку.
І відчуваєм щастя неземне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405713
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
А на сніданок доля подала
Тарілку кришталевого кохання.
У небо піднімалось два крила,
Але із курсу збила зірка рання.
В обід вже скуштували ми вина
У будні розлилась любов нехитрі
Хто зна, чия була у тім вина,
Літало павутиння у повітрі.
Був полудник – малиновий десерт,
Морозиво фруктове смакували.
В дарунок я отримала букет,
Який із рук моїх самі й забрали…
Вечеряти я більше не піду,
Ще маю кришталевий присмак зранку,
Хмілію від обіду у саду,
Занудить від десерту на світанку.
А їсти хочеться…хоч глупа ніч,
Морозиво фруктове під рукою.
Ступаю крок назад і два навстріч.
У день піду ходою я стрімкою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Чому, питаю я, чому
Пішло кохання попід тином.
Чому тебе не обніму,
Кохання – клином журавлиним
У вирій, наче й не було…
Співало вчора соловейком,
Тебе любив усім назло.
Любив…І відпустив далеко.
Я згадую тебе щодня,
А серце раною стікає,
Бо ми з тобою не рідня
І більш нема земного раю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013
Троянди білі окроплю сльозою,
Коханням вчора пелюстки цвіли.
Зів’яли, обезкровлені тобою.
Чи бачив хто таку любов коли.
По лезу кілометрами й роками
У дощ осінній і весняні дні.
Лани родючі всіяні граками,
І виросли там врожаї сумні.
Вимолюєш трояндове кохання,
Загублене цілуєш лезо мрій.
А я пірнаю у ромашки зрання,
Мій день ромашковий тепер такий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013
Я чорні ті смородинки впізнав -
В очах твоїх світилися навпроти.
Колись я їх очима цілував,
Життя змогло сьогодні нагадати…
А хочеш, понесу тобі портфель,
Між вербами побіжимо до річки.
Нас юності закрутить карусель,
За тином ще посмикаєм порічки...
А ти почервонієш, як вони
І погляд, мов стріла, летить у серце.
Гуркочуть в голові моїй громи,
А ми таки всміхаємось веселці.
Смородинки я знову цілував...
Хотів ловити блискавки з громами.
На річці не знайшов я переправ,
Веселка усміхалася між нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013