| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Ніхто не знає яка зараз пора року. Скоро напевно взагалі не можна буде з певністю стверджувати, що колись була зима,осінь, весна, літо..... Можливо, незабаром буде якась Зимовесінь і Осеноліт. Те невідворотне, жахаюче у своїй невідомості життя насувається на нас, немов вогняноокий потяг. І людина залишається безпомічною перед крихкими руками могутньої стихії.
Ми хочемо вигадати собі казку. Це мовляв: „Глобальне потепління, яке насувається дуже поступово, ми потонемо під водами всесвітнього океану, але не зараз –колись”
Та Природа не хоче чекати. Ми не відгородимося від неї екранами своїх ноутбуків, телевізорів, мобільних телефонів. Природа вона ось – у кожному з нас. І про це невпинно нашіптує нам жага поїсти, попити і накинути на себе теплу ковдру, а потім ще подивитися якесь кіно і заколисати власні нерви. Ми не втечемо від природи, бо це наша сутність, яка навіть зранку посміхається нам в дзеркалі загадковими очима буття. Природа – це ми.
Упродовж всього свого існування людина хотіла забути про те, що вона це Природа. Так повстали різні види мистецтва і навіть наука. У книжках і піснях людство вигадувало міф про те,що не належить до природи. Там людина повставала піднесеною, відокремленою від натуралістичних сфер буття. Власне у науці творилося щось подібне. Адже ніхто б не ризикнув назвати стереометрію природньою?
Таким чином людина повірила у власну брехню і сьогодні впевнена, що сильніша, могутніша і досконаліша за природу. Ми повернули гирла річок, освітлили ніч бутафорським електричним світлом і вигадади ще низку паралельних книжкових світів, де природа слугує лише фоном для відважних людських звершень.
А що буде коли завтра океан поглине все живе? Невже тоді людина силою своєї уяви протистоятиме холодним пальцям стихії? Чи вистачить пихатості?
Сьогодні я біжу вулицею і думаю про політичні справи, про проблеми журналістики, про все на світі,окрім того,що серед зими настало ОСЕНЬОВЕСНО. Я думаю про це,але у контексті інших справ „важливіших”. Але не здогадуюсь про дріб”язковість цих думок порівняно з однією про невідворотну силу природи частиною якою я є і буду завтра, якби не хотілося від цього втекти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
Життя – це короткий майстерний танець. Ми всі приходимо на танц. майданчик беззахисні і дещо злякані. А потім повільно – рух за рухом вливаємося у вир танцюючих пар. Ритм музики від людей не залежить, він то сповільнюється, то пришвидчується. Чомусь, починаючи танцювати ми переконані, що не зробимо жодної похибки, що протанцюємо ідеально, виконуючи рухи за вказівкою викладача. Та це не так легко. Іноді ноги заплутуються і відмовляться підкорятися вказівкам мозку. Ми тоді нервуємося і впадаємо у депресію, починаючи заплутуватися ще більше. А музика прискорюється, і ти не встигаєш зорієнтуватися серед інших танцюристів. Адже у них все вдається краще, злагодженіше. І тоді, саме в той момент, відчуваєш себе бездарним аматором, якому нічого робити серед асів. Просто забувається, що аси також колись були аматорами.
Хтось з письменників сказав: „Чому ви переконуєте себе, що обов”язково будете щасливими? Може краще задовольнятися тим, що є?” Я не згодна з цим. На танц. майданчику завжди можна вдосконалити свою техніку, навіть якщо маєш мало здібностей до цього мистецтва. Просто треба вірити в те, що коли-небудь твої ноги перестануть заплутуватися і „піймають такт”.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2013
Мені здається, що самотність - зовсім не абстрактне поняття. Самотність - це цілком реальна істота, побачити яку не дано людському оку. Людина може лише відчути, як кістлява рука цієї нахаби поволі вривається в душу і починає руйнувати її зсередини.
Можливо, самотність також колись мала людську подобу, просто у колишньому житті вона порушила якісь недоторкані закони Всесвіту і жорстоко за це поплатилась. Може вона також мала дитинство наповнене літніми відблисками сонця і зачаровано слухала щебетання пташок навесні. А потім поволі занурювалася в зеленаві води річки і спостерігала за пухнастими водоростями, які ніжно лоскотали обличчя. Взимку Самотність ловила на чорні рукавички заблудлі у вирі завірюхи сніжинки і з насолодою роздивлялася будову снігових красунь.
А потім якась зла чаклунка захотіла винайти екстракт мрійливості і закоркувати його в пляшку. У неї був широкий вибір серед наївних мрійників, але відьма обрала Самотність. Чаклунка позбавила дівчину мрій і побачила, що та морально зникла, у її була разюча порожнечу, яку заповнити стало неможливо. Тоді відьма перетворила Самотність на невидимий туман свідомості який розлетівся по світу і осів у серцях кожного. І відтоді всі люди мають у душі клаптик порожнечі, що іноді може розростися до таких розмірів, що заповнює собою всі поривання, мрії і радості. І тоді чаклунка насолоджується.
Що ж сталося із Самотністю чи відчуває ця істота бодай щось? Напевно відчуває і дуже хоче звільнитися із жорстоких рук злої відьми. Але люди не дають їй зробити цього, збільшуючи порожнечу у своїх серцях до небачених розмірів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013
Мерехтливе світло ліхтарів щедро розливається вуличками міста. І на хвильку відвідує думка, що то якийсь чарівник розлив велике горнятко запашного акацієвого меду.
Мене завжди заворожували нічні міста. Вдень вони можуть бути непоказними, навіть незатишними. Але красуня-ніч дмухне на них своїм подихом - і от, місто оживає, наповнюється новими барвами... і починає говорити своєю безмовністю. Цей голос доступний лише декому. Він тихий, але водночас дуже мелодійний. Іноді той голос розповідає фантастичні казки, а іноді навіть легенди.
А ще лише вночі можна побачити танець сніжинок. Вдень сніжинки не танцюють, лише тихо падають зачаровуючи своєю німотою. Та вночі вони вже не соромляться випадкових перехожих і сповна віддаються натхненню. Їхній танок можна побачити лише при світлі ліхтаря. Потрібно довго, до миготіння в очах вдивляться у його світло і ... от, снігові красуні починають танцювати. Їхній танець нагадує політ метелика на вогник свічки. Перед тим як стати нерухомою глибою снігу, сніжинка насолоджується рухом, виписуючи небачені піруети, щоб назавжди залишитися хоча б у пам"яті старого вуличного ліхтаря.
Світло ліхтаря маленьким клаптиком лежало на білій поверхні зими. День від дня сніжинки танцювали у його світлі і кінчали свій шлях. Ліхтар і сніг давно вже стали одним цілим і ніхто вже не міг подумати, що ця снігова симфонія коли-небудь закінчиться. Та на жаль, все починається і йде непомітно. Так сталося і з ліхтарем. Через старість світло в ньому згасло і жодному електрику не вдалося те світло відновити. А сніжинки перестали танцювати, бо зима скінчилась і весною вони вже не заводять танків. І лише самотній кістяк ліхтаря стояв посеред вулиці сумовито нагадуючи про зимову симфонію світла.
[img][/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2013
Дарує цілунки ніч чарівлива
Всміхається поглядом лиш незлостива
Несе всім утомленим спокій та жаль
За ранками повних недійсних бажань
Хтось сну віддається, хтось знову працює
Він проти нездійснених мрій апелює
Та ніч втихомирить думки і пориви
Бо чорна красуня завжди незлостива
Розраду дарує і мріям життя
Бо ніч то дивацька краса майбуття
Чарівна і тиха, спокійна й не зла
До всіх співчутлива та темна душа
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336012
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2012
Ходиш по гострому лезу
Дивишся в очі імлі
Довго чекаєш цілунку
Дивної феї Пітьми
Танцюєш прозорий танець
Страчуєш дні пусті
Обійми холодних світанків
Втратили чари свої
Пісню обридлу співаєш
Кидаєш справи нудні
І потихеньку збираєш
Забуті обривки снів
Фраза за фразою стане
Реальністю і майбуттям
Скоро нарешті настане
відірваність від життя
Хочеш летіти далеко
не бачити і не чуть
Стати краєчком неба
Та повернути суть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012
Беззахисний листок
Лежить на асфальті
На мокрій газетній обляпаній шпальті
Не стань перехожий
На вбий вісник осені
Бо вбитий з народження
Пощади не просить він
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2012