| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Не спроможна спати все думаючи про одне..
Одиноке серце твоє бажає тепла.
Так повелося що шкодуєш не знати тих причин
- запроторені з-за вічне..
Розбиті речі кидані у мене (на фоні стресу)
Наголосивши необдумані
лиходії-слова, не вернуться.
Ти впадаєш у плач що він більше не обернеться.
Невже ми так розійдемося?
Чомусь так не в терпець нести біль.
Не можу писати втратив це наповнення..
Доладно не можу розібратися з цим всім?!
Вивірена істина - ти моя муза!
Приховати, - не сказати важливого.
В моїх руках ти була одна!
Жадана. Кохана. Єдина.
Одна - така особлива !
І до чого ці ностальжи?..
Повурухнись ще трошки спляче сонце,
у ліжечку тепленько бути із тобою,
така настирлива щодо провокацій
твоя любов бентежить мене усю ніч ба більше,
поглинає моя бурхлива здатність казати щось
та все без слів..
Замацана,зацілована не розчарована і
важливі дотики по тілу котики мурчать
як обидвоє нас кохаються як востаннє.
До чого це візьму через плече тебе за ніжки
як рюкзак, спробую веселі лоскотки на смак твоєї шкіри,
кусаючи як вампір у своїй якійсь лайтовій мірі.
Подекуди залижу буцім рани ласкаво ніжно на тобі,
викликаючи почуття нестриманості
від моєї легкої неголеності.
Однак чомусь розчулена ти та так ще в силі
пустуватися зі мною у надлегкому стилі.
Така розважлива і вся без крайностей.
І ти дивуєш мене,- і я під повнотою враження!
Це твоє разюче відображення в моїх очах
зводить мене з розуму!
Нарешті сон, де дійсність наша розбиваючись
на крихти долі і я сьогодні стою без парасолі.
Сірі ливні негоди пройшли стороною.
І я тримаюся за руку із тобою..
#virshugiy
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2024
Вже так близько зустрічались ми у своїх снах..
Заплющи мені очі своїми руками,
може новий день не настане?
І нарешті я залишуся тут з тобою назавжди!
Думав прийму себе таким і, без тебе! -
але не зміг рахувати години, крізь непроглядну
тишу наших незнаних мовчанок?? ..
І чомусь так глибоко в серці ми ховаємо себе
та загадковість твоя не полишає мене!
Як же мені розпізнати твої знаки тонкі чи взнаю я їх?
Бо вони як небачений слід!
Але я незасліп я знаю про них!
Я відчуваю і ти теж - бо кохаємо без меж!
І пообіцяй, що зустрінемося ще?
і тоді твої очі скажуть про все, що питають мої!
Лиш би на мить, щоб відчути усе те, що тобою пройняте,
що було для мене досхочу небесами здійняте!
Та зорі блищать і поволі зникають,
і вже майже світанок.. не хочеш іти,
поки сон не розтанув у ранковій імлі..
.. як напровесні ранковим сонцем в твоє
віконце щось постукає там,
і мов вітерець тихо попроситься ще зайти,
а ти на прикрість цю не йди
бо котик там зворушить дверцяти,
щоб марево це прогнати!
Розбудить і все, - зникне..
Ти встанеш, назвеш його і мило погладиш тай
пригорнеш.. поцілунком задариш..
Поглянеш у вікно і подумаєш, що то було?..
Твоїм здогадкам не буде меж..
Бо кохатимеш без..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993638
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2023
Зворушливо.. Ранок.. Прикінцеве дійство..
Кава в ліжко чи то навмисно
стежиш так, я ж не помилився
як тебе обрав?
Ще незнайомі від учора на вокзалі перона,
біля старого потяга вагона, я тебе зустрів..
Ти стояла у глибині думок посеред люду,
дивлячись у невідомість, маючи самотність.
Хто ж тебе серпанком смутку покарав,
моя ти мріє, моє ти серце норовливе?
Зраджують словами закрадених думками,
нерозсудливі такі слабкими діями засмічені.
.. нема у тебе ім'я - у цього пальця без кільця,
з правої на ліву руку - в знак розлуки..
Прагнеш забуття без вороття бо немає каяття.
.. я як завжди поспішав все не встигав,
пригальмував, задихався від бігу - став.
І задивився на те диво таке вразливе,
моє ти серце оповила до неможливості
прихильності палкої, усе наважившись-
зібрався і роблячи перший крок до неї
враз перечипився і "обісрався": відлетів -
до журавлів шукати днини!
Навіть свій мотлох запустив у вись.
Що за кретин? Майнуло в думці цій твоїй
і переключила на інший трек у плейлисті..
Я ж від життя тоді такого "щастя" не чекав!
І навіть пияка який приригав обабіч стоячи,
такого успіху не мав твоїй увазі, як мій політ..
і теж головою недоречно похитав..
Я випав у осадок -якого чорта мені цей казус?
Але не втративши лице я миттю підвівся
розтріпавши із себе пил, бо це тільки-но я міг
втрапити в такий заплив!
але він мене привів до тебе чи тебе до мене?
І я усмішку твою зустрів до мене близьку,
таку чарівну, ніжну, мелодичну і даючи ранець мій
і разом з тим подаючи руку змін мого життя
та й твого, лиш скажи мені:
-"чи не марно все, це?!"
Це ж ти?- Квітка весни! Розбуди в мені все і не прожени
ця листва осені що паде най затамує
увесь мій клопіт у нерішучості до змін..
Забуті затінкові спогади нащо вони постають?
Наче вона тут і наженуть в подобі тій
ще незнайомій і такій своїй..
Ти нагадуєш про неї, може це ти й була?
Коли втікла, а я наздогнав, чи ні? ..
Ноги босі, трави-роси, її коси;
проси в очі - бо правди хоче;
як вполював - так віднеси;
на руках до себе принеси;
Проносячи любов через життя..
Невідомісь що вона робить з нас?
Нарекла до залишених дій котрі не в силах зупинити..
І ми у другому часі в іншому місці..
Сміливі від щастя..
Він.
Лиш моя шалена хіть схаменутися хоч трішки
не дає спокою - сумує за тобою..
Так несповна розуму від себе, як роздягав її очами,
а потім брав без слів, що прозрів!
Як дивно - це вино одурманило обох..
Вона.
Гадала що навіжена та ні тут божевілля в множині:
хотіла щоб силою взяв та він нічого не зіпсував -
ніби все знав у дужі руки пригорнув до себе міцно
і до стіни приклав, незнала що розум засліплюють слова
як він хоче її усю до дна!
Ніби з прірви до небес в одну мить зійшла...
що потекла..
.. і ковзнув дотик твого непорушного стану
до рук моїх, - прилип, пристав..
.. де ж застіжки ті що заважають дихати тобі? -
"ліфтеру" кажу мерщій додолу ниць
і усе спіднє наше там витанцьовує в ногах..
З твоїх грудей я заберу поцілунок цей і
переложу до палаючих вуст, а далі
до інших таємничих місць,
що призведе у рій нестриманих дурниць.
І так по черзі і так безмежно і беззастережно..
Інакше як? Інакше де? І в якому місці не важливо це!
Може ми не вміємо щось і воно смішить чогось..
Як цьої ночі так вкусить за плече, як солодко це,
на вухо: "милостивий іще!"- благає.
Я в неспокої забувся і стриматися не зміг,
щоб цей процес доречно збувся
і як це кінчеться все не розумів) ..
Ми не здаємо назад - ми не стоїмо на місці
і навіть якщо на спідометрі за двісті
на вістрі наших пристрасних почуттів!
У оргазмів наших немає лік -
сусіди чують кожен стогін кожен крик
у невимовній любові двох сердець!
І цьому є лише одне зізнання -
у сплетінні наших тіл сповнених коханням..
Зворушливо.. Ранок.. І так натхненно..
Я споглядав тебе.. Ти мене.. Кава?!
Чого ж ти мила під коцик заховалася
прикриваючи себе?
Ти ба! - ти зашарілася побачивши мене!
Так писочок румянцем зажеврів
тим всім виказуючи себе!
Знала би ти, як я люблю тебе,
за цей - "привіт!"
і твій несамовитий світ з тобою разом!
Лиш..
Чи не марно все це?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993544
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
Потурає мене
прибічне і пусте.
А може співпало?
.. краса у деталях (сміється)
нерозумне серце
в мені.
.. а погода не надмірна
з парасолькою стоїть..
Як тоді.. Рясні дощі..
Спіткало нас зустрітись..
Захмарене небо таке з себе!
І що я можу тобі віддати?
Окрім своєї любові!
Я не молю до бога,
у мене не має злості -
вона мені не покірна.
Неймовірна,
картина дня -
коли ти біля вікна,
виглядаєш мене,
і це пробирає,
віднімає усе,
підіймає з колін.
Мій клич у вічність як посил!
тому що може мене,
висадити цим питанням -
коли не вистачає тієї-ти..
Так відверто ти скажи!
Коли простертий шлях..
.. без прочину,
хоч у щілиночку
заглянути дай-но!
-"що без зволікань??"
Твоїх нарікань..
Мій фетиш підглядань
не дозволених ще?
де можуть вмастити,
- заробитиму по пиці.
Ти ж бо моя одна..
Не жартуєш?! - знаю)
страшна забіяка ти! (б'ється)
вередливе серце
в тобі.
постій - но! Ні, - вродлива ти!
Заспокоїлася нарешті.
Бринить бажання -
на кшталт кохання!
Привертати мене вмієш!
За руку поволік і дієш
до себе тому що
порушником став,
завинив неминуче..
.. орнаменти на килимах..
.. і дорослі забави..
Вкотре?
Вони нас поєднали!
Дурбецело в мені живе,
який? - бо
схиблений на ній!
Ледь на хвилину
зайнялося вогнем
моє захоплення тобою,
- бути у твоєму полоні.
З твоїх вій зістрибнув
проміньчик сну.
Наново за своє!
Дихати не дає -
тинятися зник..
Неспокійний світ!
Підійдеш до вікна
моя надія сумна,
разить у скроні
прибиті долоні
до холодного скла
- спасіння нема!
Загартуватиму свій страх
до руйнації і втрат
прийдешніми,не тутешніми,
феєричними драмами.
Чому зістрибнув?
Не вчився скиглити,
накивати п'ятами.
Дошкулити не міг?
Ніхто, протиріччя, - воно!
Праведне,
з надлишком.
І ось вони мої
маяки маячні.
Без орієнтирів.
Теплих обіймів.
Моїх проколів.
Не сухих законів.
Присмерків виднів
стихійних повій.
Бійок по сині
з неналежних
причин.
Завжди..
Зажди..
Не лиши..
Мене
без
тієї-ти!
(сміється)
нерозумне серце..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022
затримайся для мене ще тут поки не підуть
роками стрімкими галопами,-не скажуть привіт!
вже,щодня яскравий цвіт наших днів полине у вік,
початок, відлік від чого? за що триматись?!
коли зірвалася зі скелі вся остання надія…
не кине віхоть навпростець щастю незрячий,
не треба застережень пониклих тверджень,
коли ти відчуваєш всю ту хмару звідки дме,
колорит кольорів змарнілих днів тебе завів
рвучкими споглядами лише пікової дами,
заграва світла між дерев біжить, блищить,
не зупиняють ноги кудись мчать не щадять,
не прихистив!покажися мертвою до образ
роздратована серцем неприємних прикрас,
грубе слово для когось здригаючи повітря
в пусту, сенсацію не ждуть, що тим несуть?
біль, неприємний осад, жагу - зневагу?
проникаючий щем з нічим не схожий!
крізь сльози у воду дивишся – миришся,
закотився клубок і щось не в’яжеться все
квітка з медом не сутність та бджола змела
відповідь прийшла сама з нею відкритість
до джерела твого буття гучного сприйняття
дихання, серцебиття , буйного твого життя,
то айсберг був і він минув борта корабля,
неминуче потріскатися йому у теплих водах
знайти там свій осередок в океані - дзеркала
неба, а ти ідеш хвилювання всі знесеш ,
у тобі немає зла на всі ті дії і слова,
ти забудеш і підеш далі з усмішкою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2015
Кожен новий день розпочнеться знову,
І захочеться сказати щось про нього.
І вложити закладку тих важливих днів
У щоденник свій, незабути їх.
А згадати знову про них колись, якщо захочеш ,
або спалиш ,як я колись свій перший зошит
нових днів,переживань, нездійснених мрій,
життєвих хвиль у які так вкладав слова надії.
усе це пройдено та не все, і ти хочеш
оживити щось ,але не старе чи за старе,
а нове - нові враження,зустрічі,дні…
і ось щоденник мій-новий , він пустий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369139
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
глупости пишу - себя не нахожу ,чушь какую то несу
от куда это ты скажи? может я узнаю что то в жизни
может быть в далек свой путь мы сможем больше
сможем все вернуть, при начертаний наших судьб.
жизнь бежит от нас бежит как песочные часы,
и может быть и не вернуть некогда - услышишь ты
те дни которые забыли мы, в глубинах наших снов
они снова испугали нас при виде их как призрак,вон!
тут же везде преграды в жизни, откуда же они тогда
находят к нам дорогу в разум наш, они забыты
забыться ведь и все -пока! до глухого тупика, слез раня
ну ничего это все прошло это прошлое грустное кино!
Ну не смотри же ты его! оно закончилось темно!
Такое окончанье было суждено ….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
любить вона невидимі слова,невидимі думки,
не почуті ніяк, не почуті ніким,
виложені,залишені їм,як слід
пустий,забутий не відчутий..
в тих словах стільки сил..
скільки вкладено душі,
вона одна сидить у тишині..
думки її лиш прикуті до весни
до тої що могла та не змогла,
віддати їй життя віддати їй себе,
вона одна і більш нікого там нема
з усім, сльоза та чи винна в цім вона?
замучена,сумна сльозами...
чомусь котяться сповзають по щочках,
а щочки намокшії росою марною,
покрились сілью й болем,
і для чого? і для чого,не карайся так!
побачиш ще прийде весна до тебе,
та що змогла тебе кинути у небо.
пише вона лиш ті слова спліта у речення,
пише вона ті слова невидимі слова
де весна,де вона з головою у ній!
у тій що прийшла та не забрала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2012
Повір у те, у що ти хтів, за що ти млів
І чим хворів,за що боровся думав марно
Побачити її хоч раз, стогнала доля твоя правда
Проте земля твоя жива мій брат,і ти боровся не
даремно життя відав за неї дуже,і вона тобі
небайдуже запалить свічку на могилі,щоб ти
і вирив і не мандрував як птах самотній,і знав
що милі руки діток які побачили цей світ у мирі ,
що тобі вони цю свічку запалили… і квіти поклали
на пам'ять воїнам героям,яких пам’ятаєм...,
які живуть у нас в серцях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335654
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 07.05.2012
наздожени бо пізно буде, вона тебе забуде,
а ти як камінь покриєшся віками,за тими
днями коли були ви разом,і не знали що буде,
і мов самотні діти ,які любили жити…і вірити
в життя як в казку…яскраву безтурботну.
Але вже з турботами про це ти забуваєш все
женеш як найдалі ці спогади,
які не вітають у твоїм серці ранок,і ти не
наздогнав бо пізно стало,і думаєш життя пропало…
замурував далеко десь у серці камінь.
Чому ти це зробив не знаєш, чому брехав собі,
що ти любив її ,і не сказав про це
Друге кохання вона зустріла і вона чиясь
дружина ,яка жде сина -у неї нове життя
у якому тебе вже нема ,у якому тебе нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2012