| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Скажіть мені хтось, у які потаємні шухляди,
де вони, як їх мені знайти й взагалі куди
люди складають стосами щиру правду,
щоб від очей чужих її вберегти?
Як вони пишуть її? Сажею? Потом-кров'ю?
Вішають сто замків і ковтають ключі?
Потім, коли ховається сонце за обрій,
Чи чути їх шепіт, в якому правди плачі?
Чи чути їх стогін, бажання комусь відкритись?
Чи видно їх страх, їх втому, пекучий біль...
Бо в кожного є потреба щиро любити.
А як же любов без правди, скажіть мені?
Коли хтось полюбить, по-справжньому, так, що не сила
ховати ключі від шухляди у власному шлунку,
Чи стане йому у любов і у правду віри,
Щоб всі ті замки зірвати одним цілунком?
Ві Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2015
Втопи ніжність в очах, глибших за води Рейну.
Сховай відчай у шафу, де вже не один скелет.
І дихай повітрям лісу, лягай у траву зелену,
бо там, де буяє життя, тебе не шукатиме смерть.
Кохай найпрекраснішу жінку. Цілуй її гострі вилиці.
Лиш обережно цілуй, тільки не вріж вуста.
Дивись, як вода у ванній ллється, бризкає, піниться.
Збирай недостиглі яблука в кишені свого пальта.
Лишай у жінки на кухні букети троянд зів'ялих,
І вікна, відкриті навстіж, щоб вітер жінку будив.
Втамовуй водою з-під крану свою
невтамовну спрагу.
Щоб потім не шкодувалось, що час твій так швидко сплив.
(с) Ві Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2015
Людям із каменю й криги хочеться теплоти.
Щоб цілували повіки, щоб обіймали плечі.
Щоб зігрівали долоні. Юні і молоді,
Люди із каменю й криги на Кіпр збирають речі.
Там, під промінням сонця,
що пестить прозору шкіру,
що обіймає ніжність їх молодого стану,
Люди із каменю й криги стають із вогню і глини,
І від цілунків сонця крига зникає й тане.
(с) Ві Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582483
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2015
Її руки з довгими пальцями
Завжди зводили тебе з розуму.
Ти чекав її, наче п'ятниці.
Ти любив її, наче морозиво.
І від голосу тихої ніжності
ранки стали зефірно-солодкими.
І дарма, що весна ця вітряна,
Коли в тебе є її дотики.
А від подихів між цілунками
вечори були пряно-гарячими.
Ти тримаєш її за руку -
І дарма, що надворі мрячить.
Та у цьому суцільному щасті
теж колись будуть лити дощі.
Як би там не було, а завжди
Бережи її. Бережи.
(с) Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582466
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.05.2015
Забегая вперед, я скажу, что мы будем вместе.
Что бы ни было в жизни, ты не отпускай руки.
Просто рядом иди. Будь со мной. Будь всегда на месте,
И тогда я уверена: лучшее впереди.
Не спеши. Не беги. А шагай ты со мною в ногу.
Если жутко устал, всегда есть мое плечо.
Если кто-то обгонит, ты уступи дорогу.
Просто помни, что впереди есть что-то еще.
Друг мой, милый,
ты послан мне, верно, Богом.
Так будь честен в любви до самого жизни конца.
Никогда не меняй ни спутника, ни дорогу.
Никогда не меняй, ведь сыщешь славу глупца.
Забегая вперед, я скажу, что мы будем вместе.
Что бы ни было в жизни, ты не отпускай руки.
Просто рядом иди. Будь со мной. Будь всегда на месте,
И тогда я уверена: лучшее впереди.
(с) Виталия Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551943
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 16.01.2015
ми шукали кав'ярню вузькими вулицями.
ти тримав мою руку до болю міцно.
і мурашки ішли по хребту до потилиці..
і здавалося, це триватиме вічно.
цілувались нестямно. обіймались нестримно.
ми тікали від часу, людей і себе.
хай звучить це банально і якось мейнстрімно,
та тобі шепотіла:"кохаю тебе".
і не було кав'ярень на жодній із вулиць.
і не було коханню ні рамок, ні меж.
але серце забилось, у грудях здригнулось,
коли ти відповів мені палко:"я теж".
©Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528651
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2014
поклич мене у світ, де ти живеш.
повір, я хочу знати все про тебе.
торкнутися краси, блакиті неба,
з якого ти щоранку воду п'єш.
веди мене у сни свої, у мрії
веди, не зупиняйся ні на мить.
запалює лиш той, хто вже горить.
горить лиш той, хто в полум'я повірив.
©Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2014
КОБЗАРЕВІ
Кобзарю, ти великий майстер слів!
Ти їх приборкував в свій час феноменально!
Слова – то зброя. То рішучість, гнів…
Пробачте, люди, за таку глобальність,
Але Тарасові рівні нема!
Нема й не буде тої сили слова!
Воно гучне й могутнє, мов сурма!
Воно – сучасної поезії основа!
Нетлінні й вічні твори Кобзаря!
І з кожним днем все більше актуальні
Думки, що вийшли з-під його пера!
А тут пробачте за сентиментальність…
Бо він вражає! Серцем променить!
Коли читаєш – бачиш ти реальність.
Тарас живе! Говорить – не мовчить!
І промовляє він до мене й тебе,
Він кличе нас! Ходімо до мети!
До України із блакитним небом!
До справжньої!.. Туди, де я і ти,
Ми будемо щасливими
Завжди.
Він пише нам свій довгий-довгий лист…
Всій Україні й кожному окремо…
В свої слова він вклав глибокий зміст.
Тож хай не пропадуть вони даремно!
28.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463030
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.11.2013
Ти моє надзвичайне явище.
Ти торнадо. Цунамі. Тайфун.
Таємничий, неначе вогнище
і тривожний, мов звуки струн.
Ти, неначе тропічна злива.
Ти вулкан - не шкодуєш вогню.
Несподіваний й завжди можливий.
Я такого тебе люблю.
Ти. Неначе мороз по шкірі.
Ти. Немов електричний струм.
Сяйво сонця як промінь віри.
Зорепад як натхненник дум.
Ти мій вітер, моя пустеля.
Катастрофа моєї печалі.
Моє небо і моя стеля.
Ти маршрут в невідомі далі.
Особисте стихійне лихо.
Як же добре вмирати спонтанно!
Моя смерть вже не буде тихою,
вона варта величних баталій.
Я знаходжуся в епіцентрі
всіх твоїх емоційних гроз.
Завітаю до гідрометцентру.
Запитаю на завтра прогноз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2013
Сиджу за десятою чашкою кави,
і дощ барабанить по склу.
У тебе, напевно, є свої справи,
а в мене думка: "Люблю".
Кричу до тебе я пошепки,
і пульс шаленіє. Давно.
Здавалось: лиш кави трошечки.
Я ж каву п'ю - не вино.
Люблю тебе кожним атомом
мого прозорого тіла.
Мені, місяцеві без кратерів,
жити без тебе не сила.
Так дивно. Так незвичайно
нами грається літо.
Я надто тебе кохаю,
кожним еритроцитом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459057
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2013
Солодко спить моя тиха задума,
падає листя осіннє на брук.
Місяць все дума печальную думу.
В серці - кохання приглушений звук.
Й стомлена думка тихо дрімає.
Мабуть, наснився їй ти.
Милий і рідний. Той, що кохає.
Той, що дарує зірки.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2013
Найлегше плакати під дощем.
Найкраще дихати тишею.
Душі одинокої гострий щем
шкіру зрізає бритвою.
Тепліше - спати під ковдрами,
коли лежиш поряд ти.
Смачніше - кава і спогади.
Листи твої запашні.
Прекрасно дивитись у очі,
обрамлені довгими віями.
У ті, що чорні щоночі
й зелені у моїх мріях.
Проникливо - слухати музику..
Люблю лиш тебе та "The Beatles"..
Спитаєш: "Хто перший? Хто другий?"
Скажу я: "За алфавітом.."
Лиш ти легко відкриваєш
серце моє ключем.
Я добре знаю: найлегше
плакати під дощем.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2013
Заховай мене десь між ребер.
І зігрій мої руки подихом.
Я думками там, біля тебе
надихаюсь весняним холодом.
Наче квітень. А ще зима.
І я кутаюсь в плед картатий,
бо нема тебе поряд. Нема,
щоб зігріти мене й обійняти.
Тож доводиться пити чай,
грітись ковдрами і мелісою.
І писати вірші. Нехай!
Так потрібно, бо так замислено.
квітень 2013
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2013
Вона була одинока, як лист на дереві..
І кожен ранок цілувала його фото.
Жила у блакитно-сірому мареві.
ЇЇ думки знали тільки її блокноти.
Вона хотіла втопитись в його очах.
Хотіла риси рідні завжди пам'ятати.
Лягала спати, бо бачила його в снах.
Й про нього, рідного, мріяла усе знати.
І витирали сльози холодні долоні.
І завжди мерзла, хоч в неї тисячі ковдр.
Вона хотіла жити в його полоні.
Хотіла чути тепло від його розмов.
А зранку вставала, вмивалась, варила каву.
Занадто гірку, і чомусь постійно на двох.
ЇЇ дратувала така невибаглива страва
і одноманітність її ранкових думок.
Виходила в місто й шукала його обличчя,
і рідну зелень очей, і тембр голосу,
а всерці й не було місця для протиріччя.
Вона дарувала думки міському тролейбусу.
А він і чув, і бачив, і знав про неї,
неначе читав усі її щирі записи..
Вона була, як рослина. Мабуть, лілеї,
які вона не любила, та мліла від запаху.
А ось і зупинка. За вікнами давній театр,
а у повітрі пахне автомобілями..
І люди. Люди усюди. Людей багато.
І всі як один комусь дзвонять по мобільному.
Вона взяла телефон - замало сміливості.
Йому і так вже не солодко. Ще і я.
Адже, в почутті, мабуть, не існує мінливості.
Сам скаже, що я потрібна, як є почуття.
Десь пройде повз всі кольорові, як день, вітрини.
Вони давно її цілком не цікавлять.
Які нудні усі міські магазини.
"Піду куплю квітів", - думка.
- Вам скільки?
- П'ять..
Притисне до себе маленький букет. Лілеї.
Вдихатиме жадібно ніжний їх аромат.
І всі звертатимуть свою увагу на неї.
Вона ж тільки мріятиме про власний сад.
Гулятиме містом, аж поки не остогидне.
І нагодує усіх міских голубів.
Вже звечоріє, коли їй самотність набридне.
Піде додому. До теплих і любих снів.
І знову те саме. Навпроти його обличчя.
Шкода! Як шкода, що це лише фотокартка.
І той же безлад в думках. Й погана звичка:
іще один поцілунок. Він, певно, вартий.
І знову ковдри. І новий вірш. І втома.
І холодно, й морозно, і надзвичайно зимно.
Але нема відчуття, що вона тут вдома,
бо вдома для неї - це у його обіймах.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
Серед усіх, хто писав мені, що кохає,
я чомусь вірила лиш тобі.
Можливо, тому, що сама до нестями
любила тебе. А, може, і ні.
Я малювала собі на зап'ясті
все, що з тобою було пов'язано.
Ти був моїм коротким щастям,
але назавжди лишився діагнозом..
А я і не думала, що так тяжко хворію.
Я просто кохала тебе і наші мелодії.
Вважала, що все тимчасово. Ніяковію,
коли згадаю, що я колись тобі вірила.
Чомусь я вірила. Мабуть, дарма, та все ж таки
ти охолов, а я вже тоді хворіла..
І викликала собі вже котрого лікаря,
та хіба душу лікує та медицина.
Знаєш, я марила. Боляче та нестерпно.
Все закінчилося так, як і почалося..
Мені чомусь постійно ввижалась сцена,
як твої руки блукають в моєму волоссі.
Я стала дивною. Ні, я й була такою.
Але додалась якась хвороблива блідість.
та я сумніваюсь, якби я була з тобою,
що у житті моєму щось би змінилось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420044
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.04.2013
У очах глибина, якій може позаздрити Всесвіт.
На чолі і між бровами люті чорна печать.
Брови вигнуті дугами. Їх вигинає досвід.
А рожеві вуста тактовно мовчать..
Та розпатлана зачіска скаже усе за неї.
Й блідість шкіри. І синій колір судин.
У руках знаменитий "Портрет Доріана Грея".
На зап'ясті той пристрій, що скаже, скільки годин.
А усерці пульс відбива свої довгі ритми..
Кров гаряча мерзне із швидкістю до секунд.
І вона покидає всі вироблені алгоритми,
бо душа проти світу затіяла новий бунт.
Задихається мовчки від дози чаду в повітрі.
Від відсотку синтетики у красивому одязі.
Але серце вистоїть. Серце. Воно велике,
бо його надихає колір люті у погляді.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2013
а когда пройдет много лет,
ты ведь тоже будешь со мною?
завернувшись в потертый плед,
седину зарисую хною.
я с утра заварю чай
и забуду, что любишь с мятой.
улыбнешься, как невзначай.
сам заваришь тот чай проклятый.
и ты будешь мне вслух читать,
когда я очки потеряю.
я ведь верю, что будет так.
ты же будешь со мною рядом?
ну а летом закроем варенье:
земляника, малина и розы.
я на завтрак спеку печенье.
тогда буду писать прозу.
Иногда буду нервною, злою,
но ты будешь меня любить.
чтобы быть счастливой с тобою,
я согласна в Сибири жить.
это все, естественно, сказки,
идеальной жизни ведь нет.
я закрою чувство за маской -
все откроет судьбы пируэт.
но так хочется этой магии,
чтобы дома пахло корицей,
чтоб со мною всегда был рядом ты -
даже я возьму в руки спицы.
но так хочется этой химии,
чтобы книгами полки заставлены,
чтобы сын был с твоим именем,
но мечты мечтами оставлены.
остается лишь ждать ответ,
закупать пакетики с хною.
а когда пройдет много лет,
ты ведь тоже будешь со мною?
© Виталия Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419790
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.04.2013
твоя рука в моїй руці.
я більшого не вимагаю.
живу у фантастичнім сні,
бо ти -
мій друг,
а я кохаю.
твій погляд у моїх очах.
я більшого не вимагаю.
живу, як одинокий птах,
бо ти -
мій друг,
а я кохаю.
твої думки в моїх думках.
я більшого не вимагаю.
тримаю всесвіт у руках,
бо ти -
мій друг,
а я кохаю.
Твоя душа в моїй душі,
я більшого не вимагаю.
зійшлися долі в почутті,
бо ти -
не друг,
бо ти кохаєш.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2013
Пам ’яті Богдана Ступки
Його смерть наробила галасу.
Журналістам нова сенсація.
Тільки сльози фальшивої жалості
Проливають останні овації…
У газетах статті з’явилися
І ток-шоу по телебаченню,
та від них і не пахне щирістю –
Аби просто люди побачили…
«Він великим був , гарним актором»,-
В один голос кажуть новини.
Але горе криється в тому :
Не актор помер , а людина.
Просто так – чоловік у сивинах,
У якого була сім’я:
І онуки , і син , і дружина ,
Й найдорожче – чесне ім’я.
Він помер – щось в душі зламалось.
Світ утратив іще талант.
А по ньому багато зосталось –
Того спадку наш світ не варт.
Він залишив свій спадок людям –
Хай побачать його роботи.
І, можливо, років за двісті
Надрукують в подяку банкноту…
Не помер. Буде жити роками
У серцях своїх глядачів.
Та в газетах скупими рядками
Надрукують десяток слів.
Серед них буде звістка жахлива,
Що сіріє холодним написом:
«Він помер 22 липня
І був вбитий серцевим нападом».
Але житиме! Житиме в образах,
Що майстерно створив за життя.
У захоплених й щирих поглядах,
Переповнених почуття.
22.07.2012
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419644
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.04.2013
Нас неначе ізолювали
і відправили в різні світи.
Я з думками про тебе вставала
і гадала:" а де зараз ти?.."
Тепла кава. Папір. І спогади.
Ти хворієш. І я також.
Ця застуда! Ці хибні здогадки
остогидли мені. Ще й дощ.
А ти як? Іще лихоманить?
Ти приймай усі ліки, як треба.
Ти одужуй скоріш. Рядками
мої вірші летять до тебе..
Ти читай. Може, стане тепліше...
Може, серце вони зігріють...
У жахливій самотній тиші
Ти лікуйся моїми мріями…
5.ХII.12
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419130
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.04.2013
Я любила тебе. Ти пішов, а я ще любила.
Ти казав, що занадто, занадто тобі любові.
Я сміялась і плакала. Дихала через силу,
бо, мабуть, забагато було ендорфіну в крові.
Ти казав, що кохаєш. Я вірила - теж любила.
І мені здавалось, що правда в твоєму слові.
А тепер ти напнув божевільні свої вітрила
і залишив мене тонути в бурхливім морі.
Ти писав мені вірші, але не читав їх вголос.
А, можливо, вони й не були мені...
Англійці б сказали, для тебе кохання - "folly".
А я б сказала, що вірші твої сумні.
І днями б дивилась у очі зелені й чисті.
Навіть тоді, коли знала, що все - омана.
Бо я для тебе завжди - твоя промениста,
а ти для мене навіки - є д и н о к о х а н и й.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2013
Сиджу і перечитую Франка,
Повітря грає барвами осінніми…
Я насолоджуюсь епітетами дивними.
Гортає сторінки моя рука…
Ти біля мене. Кроків з десять. Поруч.
Наш спогад пахне травами і лісом.
Я одиноко йду квапливим містом.
А ти позаду і, мабуть, ліворуч…
Думки одні… Долоня до долоні
Я мрію, аби ми з тобою йшли…
Аби емоції, як ранені ревли
І пульсували, наче кров у скронях.
Та ти десь там. Із ними – не за мною.
Мій сум – лиш мій. І одинокість теж.
Без тебе смутку не існує меж.
Я дихаю, існую лиш тобою.
Гортаю ще написане давно…
Лягають лиш сторінка до сторінки.
Читаю я з присвятою для жінки…
Але не ти писав – писав Франко.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418796
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.04.2013
Я пам’ятаю хату. Хату з тином.
І глечики полив’яні на ньому.
А в хаті пахне кропивою й кмином.
І промінь сонця на світанку золотому.
Такою уявляю Україну.
А за моїм вікном - одна синтетика.
І пахне вже не травами, а димом.
А потім скажуть: «Це така генетика»…
І Україною уже назвали все:
Готелі, ресторани, нічні клуби.
Хіба для нас країна – не святе?!
Вже на сакральне вищирили зуби!
Спинись… спинись, асфальтова епохо!
Століття криз, інфляцій та деструкції.
Де той патріотизм? Ну хоч би трохи?
І в магазинах імпортна продукція.
В нас забирають мову! Нашу мову!
Та, що в свідомості давно вкорінена…
Та ж те російське – іноземне слово
Вбиває наше, наше, що знецінено!
Багато слів і жодного прогресу.
Ох, скільки їх даремно вже промовлено!
Держава у постійному процесі –
Так кажуть ті, що нами були обрані.
Та як ми сміємо співати: «Ще не вмерла…»,
Коли вбиваємо країну власноруч,
Коли її неоціненні перла
Обмінюєм на закордонний бруд.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418795
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2013
Тривожним рухом ледве теплих рук
вона заграє на фортепіано.
і тишу переріже довгий звук,
який загоїть всі болючі рани.
відкриє душу кожному, хто чує.
натисне знову клавіш череду.
дівоче серце у вогні парує,
воно переживає знов біду.
а музика, немов нектар солодкий
все ллється з-під її тендітних рук.
той біль пронизує, неначе лід холодний..
адже Амур у руки взяв свій лук.
коли той біль дійде до апогею,
фортепіано, мов її душа,
від болю зойкне піснею своєю,
яка назавжди спогад залиша.
вона впаде із відчаю додолу
і задихнеться від нестачі сил.
вже не забуде тої музики ніколи,
бо в кожній ноті їй здається він.
щовечора вона ось так сидітиме,
нервово граючи все ту ж мелодію,
що вічно в її спогадах горітиме
палким і гострим смутком його погляду.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418612
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.04.2013
Вже списала купу паперу,
бо писала для тебе вірші,
адже хаос - дизайн інтер\'єру,
а також ще і стан душі.
Кожне слово моє пролите,
кожне слово тобою дихає.
А любов моя, наче побита.
А любов лиш здається тихою.
А вірші - індикатор щирості.
У них я, але вся навиворіт.
Ти повір, не існує дивності.
Лише я. І ти. І наш спільний світ.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2013
Я зламала собі всі пальці, і лікті, й плечі..
і ключиці, і шию, й тонкі зап'ястя.
Моєму болю одне суперечить:
не можу на серце я гіпс накласти.
Воно одне буде зламане - не одужає.
Життя спливає, мов час, тоненькою цівкою,
а серце хворіє, бо кожна судина звужена..
Доля з ним грає, мов Паганіні зі скрипкою.
Для повного щастя - іще й понижений тиск.
Важко у скронях пульсує вчорашня втома..
Крапають сльзи - болю гарячий віск.
Душа змарніла хитається на підвіконні.
Вона, забинтована, виє, бо стала калікою.
А я п'ю чай й читаю твої листи.
Тепер розумію. Разом хворобою й ліками
для мене назавжди лишився єдиний ти.
© Віталія Костюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418323
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.04.2013