Надія Кара

Сторінки (1/7):  « 1»

Ти знаєш… а мама вважає мене

Ти  знаєш...  а  мама  вважає  мене  сталевою.
не  те  що  б  я  проти.  
так  легше  обом  нам,  але
доводиться  часто  разом  із  своїми  нервами
тікати  світ  за  очі.
Щоб  не  побачила.
Зле..
Сьогодні  я  знову  не  плакала,  тату.
трималася.
донька,  як  горішок  -  міцніша,
ніж  міг  бути  син.
не  те,  що  б  причина.
щоб  мною
ти  й  мама  пишалися,
але  я  стараюсь.
щоразу  -
з  останніх  сил.
я  виросла  різко.
два  роки  тому.
ну  ти  ж  знаєш  сам...
І,  кажуть,  дорослість,  як  шпильки,  мені  до  лиця.
та  стриманість  ця  мазохістська  настільки  ненависна,
настільки  обридла,  що...
Витерплю.  
Я  обіцяю.
Щоразу  болючіша  подорож  власною  пам'яттю  -
усе,  що  найкраще  -  сплюндроване  его  і  "Я".
ось  тут  -  нетерплячість,
а  там  от  -  удавана  зайнятість.
я  ви.родок  той,  
що  знавала  не  кожна  сім'я.
...і  сенс  -  розпинатись  в  надриві,  мені  не  властивому?
до  чого  вони  -  ці  слова  зі  смаком  одкровень?
чи  правда  це?  
чи  показне?
чи  казати  -  прости  мені?
Та  ні.
Без  попси  нехай.
Просто  такий  от  день.
Крізь  розуму  холод  волога  наврядчи  просочиться.
уже  не  зриваюсь  прогулюючись  між  розп'ять.
І  вже  не  тому  що  так  треба  -  
тому  що  так  хочеться...

...сьогодні  тобі  усього  
було  б  п'ядесят  п'ять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014


не Мерлін

Натхненню  зовсім  не  сприяє  відчай.
Німа,  як  ще,  напевно,  й  не  була.
Німа.  А  на  додачу  і  осліпша.
Депресія.
Новий  глобальний  злам.
 
Мені  болить  (не  смійся),  що  не  Мерлін,
не  Воїн  Світла,  не...  Бодай  хоч  Хтось.
"Надія..."  -  не  кажи,  слова  -  завмерлі.
На  що  надія?  "Може"  і  "авось"?
 
Ти  знаєш,  ні  -  не  велич  мене  вабить,
не  страх  (а  з  ним  повага).  Ні.  Але...
Шкода,  що  непідвладна  жодна  з  магій  -
Добро  творити,
а  погане  й  зле,
 
за  неможливості  змінити  їхній  полюс  -
винищувати,  віриш  -  стало  б  сил.
Усупереч  відомому  вже  болю  -
не  можу  зупинитись,  не  проси.
 
Призначення  -  одвічна  таємниця.
Постійний  його  пошук...  в  цьому  сенс?
Сканую  світ,  вдивляючись  у  лиця  -
такий  приречений  безглуздий  ценз.
 
 
P.s.
Сміюсь.
Дарма,  що  я  не  цинік  -
не  до  снаги  позбавитись  жалю,
що  всіх  людей  люблю...
 
(ха-ха!)
 
люблю!  -
 
Не  допоможе  жодна  медицина.
 
 
 
 
...я  в  курсі:  моя  пафосність  -  смішна,
та  краще  так,
аніж  "пішло  все  на..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457045
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.10.2013


пам'ять п'ятіркою пальців на передпліччі

пам'ять  п'ятіркою  пальців  на  передпліччі.
темні  відбитки.
Арефьева  -
"я  на  дні"...
цикл  розірвався  в  вівторок.  І  символічно  -
завтра  відтоді  минає  вже  дев'ять  днів.
 
я  пролетіла  зупинку,  (дурепа  ти  Надя),
просто...
цей  погляд.
цей  дотик.
цей  подих...
ого,
навіть  в  мені  викликає  іронію  натяк,
навіть  не  натяк  -  
зізнання:
там  був  алкоголь.
 
Соромно?  Звісно.  Але  не  у  тій  іпостасі.
"думали"  ви.  Та  дослухайте,  друзі,  агов!
я  була  щира!
така,  як  колись,  в  дев'ятнадцять.
що  б  не  робила  -
хотіла,
хотіла  цього!
 
ще  не  зібрала  сміливості  решток  і  крихіт
щоби  просити,  
благати,  
кричати  в  лице  -
знай,  алкоголь  -  не  причина,  не  суть,  тільки  привід.
каталізатор...
 
 
...і  ти  не  шкодуй  про  це.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013


еротизована складова

                                                   [b]    [i]В.[/i][/b]
 
ініціал  у  епіграфі  -  особисте,
здогади  -  злим  язикам  то  найкращий  харч.
я  провокую  їх.  так.  і  -  авжеж  -  навмисно.
я  спекулюю  ім'ям  твоїм,  тож  пробач.
 
бісики  змушують  згадувати  дрібниці:
чіткість  емоції  в  згинах  виразних  брів
(цинік  діагностував  би  істинкти  ниці)…
тільки  мені  знати,  що  ти  насправді  хотів.
 
ковзає  погляд,  занурюючись  у  сутність...
усмішка  заблукала  в  куточках  губ,
і  від  відвертості  -  ніяково  присутнім.
ніби  відчув
і  одразу  змінився  кут  -
 
дотик  долоні  доводить  до  точки  кипіння
(ніби  продуманий,  нібито  мимохіть).
пік  насолоди:  лоскоче  десь  в  піднебінні
вбивче  поєднання:  ніжність,  чуттєвість,  хіть...
 
Суміш  п'янких  ароматів  від  кофеїну
і  вищосортного  Winston-ського  тютюну...
 
...все  планувалось  як  розіграш  для  наївних,
тільки  цього  разу  ти    межу    перетнув...
 
поки  не  пізно  -    півкроку  назад  хоч,  ну  ж  бо.
поки  ще  в  змозі  думати  голова  -
просто  змирись,  що  дефектом  нашої  "дружби"
є  якась
еротизована
складова...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013


Іще один хеппі енд

-  Привіт.

-  Привіт.  
   Як  справи?

-  Сумував.

-  До  чого  ця  брехня?

-  Та  не  брехня  це...

-  Чому  ж  тоді  не  телефонував?
   Я  в  зоні.  Не  роби  з  мене  паяца.

-  Я  думав...

-  Менше  б  думав  -  більш  робив.

-  Чого  бурчиш?

-  Я  не  бурчу  ніколи.

-  Еге  ж...  Ти  зараз  станеш  на  диби...

-  Не  сердь.

-  По  пиву  чи  по  кока-колі?

-  Давай  по  пиву.  Настрій  -  не  "ого".

-  Чому?

-  Тому.  Не  лізь  в  мої  проблеми.

-  А  може  допоможе...

-  ...алкоголь.
   То  кажеш  -  сумував?

-  А  ти  даремно
   іронізуєш...

-  Любий,  це  -  сарказм.

-  Чим  викликакний?

-  Аура  така  вже.

-  Я  згадував  тебе  сім  тисяч  раз...

-  ...по  тисячі  на  день?  Так  рідко,  кажеш?
   А  гикавки  на  тижні  не  було...

-  Не  віриш,  бачу,  й  вірити  не  хочеш...

-  Тобі  як  краще:  "на  одесу"  в  лоб
   рубати  правду  чи  промежи  очі?

-  Дивись  не  вбий  тільки...:)

-  Окей.  1:1.

-  ...то  граєм  далі?

-  Досить  вже  цих  жартів.
   Я,  "блін",  сім  днів  не  сплю,  не  п'ю,  не  їм
   і  свято  вірю  в  те,  що  дійсно  вартий...
   За  пояс  -  гордість,  я  йому  дзвоню,
   уперше  виявивши  ініціативу,
   на  тому  кінці  голос  з  тоном  "ню":
   "Пробач  -  не  сам..."  Та  я  собі  противна!
   Ти  спогади  вкладаєш  в  три  нулі,
   і  вже  у  цьому  бачиться  різниця,
   а  я  з  мільярда  -  втратила  їм  лік,
   чекаючи,  коли  мені  насниться
   отой,  кого  рівняла  в  ранг  богів,
   практично,  без  півграма  перебільшень,
   такий  весь  милий,  рідний,  дорогий...  
   Щоб  не  здуріти  -  я  катала  вірші.  
   "не  сам",  "не  сам"  -  здається  чую  дзвін
   осколків  серця  битого  ще  досі,
   луна  по  венам  ходором  -  а  він...
   Нехай.  Тепер  я  буду  на  морозі.  
   І  не  дави  тут  либу.  Тридцять  два?
   Чи  хочеш,  щоб  я  перерахувала?

-  Тридцять  один.  Чекай,  бо  голова...
   Чи  то  земля  скоріше  закружляла...

-  Не  пий.  З  усього  видно  -  в  тебе  глюк.
   Ще  на  руках  додом  нести  прийдеться.
   А  я...

-  ...ти  -  диво.  Я  тебе  люблю
   і  пр[i]о[/i]шу...

-  ...просиш  що  -  руки  і  серця?
   Та  хоч  мої  підкови  не  сміши...

-  я  був  не  сам  -  я  був  з  найкращим  другом,
   і  він  сказав,  що  я  не  заслужив
   тебе.  І  я  повірив.  Чесно.

-  Слухай...
   давай  по  суті.

-  Так.  Багато  слів...
   Щоб  я  тут  з  себе  дурника  не  клеїв...

-  А  що?..  -  виходить.

-  ...я  би  все  зумів,
   якби  ти  стала  назавжди  моєю.

-  Ти  кличеш  мене  заміж?

-  Ні  -  у  вир.
   У  душу.
   В  серце.
   В  першу  чергу  -  в  щастя.
   Переступи  образу  і  повір...

-  ...чому  мене?

-  Тому  що  ти  -  найкраща.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455119
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.10.2013


карі очі і чорні брови

я  по  вуха  у  нього  закохана,  
і  плювати,  що  номер  дохлий.  
ця  любов  абсолютно  непроханий,  
неприкаяний  
гість...  
наш?  
Збоку  мабуть  доволі  смішно  це  
я  пишу  йому  сотні  віршиків,  
та  чомусь  все  стає  тільки  гірше.  
Я  люблю  його...  
чуєш,  
Саш?  

Я  по  суті  на  ньому  схиблена,  
та  чому  ніхто  не  зупинив  мене,  
коли  так  небезпечно  заглибилась  
у  душі  його  
бліндаж?  
скільки  солі  насправді  виплакала,  
скільки  випила,  скільки  випалила,  
скільки  років  біжу  мов  наввипередки...  
скільки  бігтиму  ще,  
Саш?  

Все  банально,  як  в  пісні  народній  
карі  очі  і  чорні  брови,  
відпустило  б  хоча  б  на  трохи,  
та  здається  ввійшла  
у  раж...  
Ми  все  дружимо,  
дружимо,  
дружимо...  
певно  він  не  для  мене  суджений,  
хоча  так  і  не  стало  мужності  
все  сказати.  
в  лице.  
Саш...  

Знаєш,  як  же  мене  це  бісить  все  -  
на  шматки  розриватись  від  ніжності,  
можна  нищечком  тільки  дивитися...  
тільки  й  радості  -  
шпі-о-наж...  
щастя,  що  при  вітанні  торкнутися  
теплих  рук  дозволяє  дружба  ця,  
звикла  вже,  і  вже  навіть  не  мучуся.  
можеш  вірити  мені,  
Саш.  

Розумієш,  я  вже  не  надіюся,  
п\'ю  на  рівних  із  ним  \"Nemiroff\",  
не  зриваю  ромашки,  не  мрію  вже  
про  той  рай  
і  про  той  
шалаш,  
тільки  хочеться  справедливості,  
тож  хай  він  простить,  та  і  ти  прости,  
що  цю  правду  так  зразу  виплесну...

Я  люблю.  

Тебе.  

Чуєш,  
Саш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013


на одному із Дантівських кіл

не  чіпайте  мене,  дайте  вперше  побитись  в  істериці...
і  кому  яке  діло  до  приводів  і  причин?
привідкрила  у  душу  двері,  й  назло  у  двері  ці
увірвався  не  той,  кому  можна.  -  як  не  кричи?!
 
розриваюся  навпіл  між  принципами  й  бажаннями,
хоч  все  просто:  одружений,  зайнятий,  діти.  А  я?
тим  непроханим  "щастям"  якимсь  нена-роком  вжалена,
перетворююся  в  найзапеклішу  із  пияк.
 
і  не  сильтесь  мене  присоромити,  ти  ж  бо  дівчина,
як  негарно,  не  личить,  там  вето,  а  там  табу,
я  живу  одним  вечором,  до  дрібниць  пам'ятаю  ту  ніч,  а  він...
сподівалась,  що  робить  вигляд,  та  ні  -  забув.
 
Ситуація  патова.  Ніц  табі  прав,  ніц  обов'язків.
і  до  місця,  як  рай  на  одному  із  Дантівських  кіл,
насолода  із  присмаком  мазо.  Чому  ж  тоді  боязко,
чому  боляче  ніби  у  серце  загнали  кіл?
 
ця  любов  опечатка  мого  долетворця.  Фатальна,  та
нарікати  -  все  рівно,  що  лобом  в  бетонну  стіну,
бо  завжди  неможливо  чинити  як  треба  й  правильно...
і  цього  разу  палицю  він-таки  перегнув.
 
а  ви  кажете...
як  тут  мовчати,  терпіти  й  не  сердитись?
 
 
не  чіпайте  мене,  дайте  вперше  побитись  в  істериці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013