Яровий

РОДИ

Він,  вона,  воно,  вони,
Діти  граються  в  роди.
І  пита  малий  Максимка
Сестру  білявую  Маринку:

–  Хто  це  він,  а  хто  вона,
–  Чи  є  у  них  якась  різ-ня
Промовля  сестра  Марина
До  маленького  Максима:

Він  –  ведмідь,
Вона  –  вовчиця.
Він  –  кабан,
Вона  –  лисиця.

Він  –  це  бик,
Вона  –  ослиця,
Він  –  гусак,
Вона  –  жар-птиця.

А  воно  –  це  наше  сало,
Якого  звірям  завжди  мало.
Воно  все  те,  що  НЕ  МОЄ,
Що  зграї  спати  не  дає.  

А  вони  –  це  ті  мурахи,
Та  маленькі  всі  комахи,
Татка  бджоли  –  теж  вони,
Працьовиті  та  дурні.
 
А  Максим  в  сестри  питає,
–  Цей  щит  про  кого  промовляє?
Про  ведмедя,  чи  вовчицю,  
Про  кабана,  чи  про  лисицю,
Про  бика,  чи  про  ослицю,
Про  гусака,  чи  про  жар-птицю?

–  Та  не  знаю,  –  каже  та,
Може  всі  вони  рідня.
Ці  тварини  хоча  й  різні,
Але  жадібні  та  грізні.
Та  недовгий  вік  живуть,
Бо  життя  своє  псують.

Він,  вона,  воно,  вони,
Звірі  вилізли  з  нори,
І  скавчать  та  завивають
Жити  людям  заважають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012

Я міг би

Я  міг  би  рученьки  до  сонця  простягать.
Я  міг  би  посмішкою  рідних  чарувати  .
Мою  голівоньку  могла  б  ти  цілувать
І  братик  міг  би  мене  колисати

Мене  б  мій  тато  щасливий  підкидав,
Бабуся  радісно  мене  б  на  руки  брала  
Дідусь  в  обіймах  би  легесенько  стискав,
А  ти  мені  про  зайчика  б  співала.  

В  мене  були  б  щічки,  очки  і  брівки  твої,
Вушка,  чубчик  і  носик  як  в  татка.
І  не  плакала  б  ти  коли  бігали  дітки  малі,
Що  з  того,  що  в  домі  повно  достатку.

Мене  б  ви  Дмитриком  назвали,  чи  Петьком
Я  ріс  би  швидко,  на  радість  всій  нашій  родині.  
Я  б  вас  любив  би,  не  був  би  байстрюком,
Допомагав  сім`ї  в  лихій  годині.

Я  став  би  художником,  поетом,  співаком.
Я  міг  би  укріпляти  віру  й  славить  Бога.
Політиком  би  став,  чи  моряком,
Чи  в  космос  пролягла  б  моя  дорога.

Моя  душа  мала  отримати  наказ  –
Пройти  свій  шлях  нелегкий  і  тернистий.
А  гріховні  руки  тільце  викинули  в  таз
І  знов  я  став  невидимим  і  чистим.

Ах  сину,  сину,  очі,  очі,  очі  голубі.
В  чужих  дітях  тепер  я  бачу  рідну  душу.
За  ЩО  ж  весь  вік  спокутувати  мушу,
Свій  гріх,  що  вбила  я  тебе  тоді.


Анатолій  Рекун,  Черкаси

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012