| Сторінки (1/30): | « | 1 | » |
Ми
Ґенерація Непідкорених
Невпорядкованих жодними правилами
Нелогічних
Нездібних
Нескорених
Невідповідних вашим уявленням
Ми
Ґенерація Нещасливих
Ненаситних
і Нетямущих
Ми
Ґенерація Незрозумілих
Ми Неприйнятні для вашого устрою
Ми
Ґенерація НЕ
За визначенням
Ми
Підвладні новим емоціям
Ми
Не засуджуємо ваші злочини
Ми
Будуємо Вічність
І ВАМ цього досить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330013
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2012
Помощь Маяковского в "нехватке" образов, смысла, рифмы, ритма и всего прочего, жизненно важного для каждого уважающего себя поэта да и человека вообще.
Терпеть не могу
людей,
которые считают себя лучше.
Выше,
убежденние,
верней,
Краше солнца
и грознее тучи.
Терпеть не могу
этих всезнающих,
больше видивших
и постоянно лгущих.
Осведомленных,
прекрасных блядей,
прогибающихся
под случай!
"Вы,
обеспокоенные мыслью одной —
«изящно пляшу ли», —
смотрите, как развлекаюсь
я —
площадной
сутенер и
карточный шулер!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330012
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.04.2012
Моє життя бездоганне:
Все так зненацька змінилось.
Прослухати новий світанок –
Стало як увімкнути мрію.
Слухаю музику транспорту…
Якась тривожна мелодія.
Чи чує хлопець праворуч
Цей ритм і слова підсвідомості?
Чи тільки мені у голову
Заскочив зненацька вітер:
Такі романтичні уривки,
Ноти весни омріяної.
І ніби усе змінилося,
І ніби я чую щастя.
І в поцілунку грає
Симфонія № 13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329856
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2012
Да, я не умею жить…
Каждый день у меня – последний.
Я не умею любить…
И прятать себя за «бренностью».
Я не умею ждать…
И думать, что будет лучше.
Каждый раз напрасно сжигать
Желания и возможности.
Пускай я такая, как все.
Пускай я умру в безызвестности.
Но даже в злосчастной толпе
Я услышу музыку нежности.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329854
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.04.2012
Давай опять друг друга не поймем
И я словлю твой взгляд в своих обьятьях...
Давай сначала, заново начнем,
И в поцелуе встретимся желаньем.
Давай нечаянно я подарю себя
И буду с нетерпеньем ждать свиданья.
Давай мы просто будем до конца
С улыбкой ждать желанного касанья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329537
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.04.2012
Давай говорити про Вічність,
Давай переслухаєм Баха;
Давай не жаліти нікого,
Хто схоче пробігти між нами.
Візьми мене тихо за руку,
Заглянь як ти вмієш у очі…
Згадай в мені дотики, запахи,
Скаженства, надміру охочі…
Втопи жар в однім поцілунку,
Такім, до болю, жаданім.
Візьми мої мрії-розсипи
Й нікому не дай їх образити.
У галасі дикого транспорту
Ти просто подумай про мене,
Про те, як впавши в обійми
Я стала ніжно-скажена.
Про те, як заграла музика
Від кожного дотику тіла.
Про те, як раптово не стало
Такого звичного світу.
У полупітьмі півночі
Ліхтар освічує пару…
Не випускай з обіймів,
Якщо так боїшся втратити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329536
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
Знаешь, у меня огромная сила воли.
Еле сдерживаясь, что бы не поцеловать,
Я просто думаю о тебе…
Глупо наверно?
Так мило и в шутку ты вечно ходишь кругами…
Вокруг Нас, Любви, поцелуев,
И снова друзей, знакомых,
милых глупых историй о влюбленных и жизни…
Наши Тайны и совсем чужие секреты,
Касания, взгляды, слова, мысли
И опять обоюдное отступление.
Как будто не о нас.
Случайно смотрю на тебя
И совсем.. ну совсем не хочу коснуться.
Просто так.. что бы коснуться.
И совсем мне не нужно твое присутствие.
И твоя улыбка и странные
желто-коричневые глаза.
И твои объятия… такие теплые и родные до ужаса!
Все это было и есть и мне этого совсем не не хватает…
Меня мучает одно…
Я еле сдерживаюсь, что бы не поцеловать тебя.
Этому стихотворению ровно год. Перечитав его даже не могу представить, что это написала я. как будто \"привет\" из другой жизни. Интересно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326615
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.03.2012
Ми знаєм один одного вічність…
Ти трошки сильніше натиси,
Загостри точніше вістря
І тихо-претихо замислись.
Зазирни у свою душу,
Переглянь воєнні правила,
Уточни умови дотиків
Й ніколи не відпускай мене.
Зіжми мене міцно-преміцно,
Притисни до самої стінки..
Ущент, до останку розбий мене
І зліпи із залишків дійсність.
Будь моєю найвищою карою,
Моїм завжди шаленим полум'ям,
Але Богом молю, не зрадь мені
І я стану твоєю іконою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326611
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.03.2012
Воно штучне, не заперечуйте,
Не заперечуйте, це ж між нами.
Вони також штучні, замало, правда?
Правда.. Але замало.
Вони штучні і пишуть нотатки.
Вони пишуть нотатки і замітки.
Не слухайте! Вони не насправді!
Не дивіться! Вони між нами!
Закрийте очі і вуха, відрубіть відчуття-дотики…
Тільки згадуйте, марте, думайте…
Чи завжди було так? Хто-що воно?
Бійтеся! Бійтеся страху!
«Страх – найлютіший ворог»…
Сказав хтось і зникнув від того,
А може й від іншої хворі.
Не шукайте. Кого? Навіщо?
Шукайте лиш що і до чого.
Не бійтеся їх – вони тимчасово
Вічні – лиш ви і теорії.
Смійтеся, Смійтеся з горя.
Будьте – завжди і ніколи.
Знайте: ви смертні ікони,
Бажайте: всього і нічого!
Згадайте: запахи, дотики,
Відчуття, здогадки, враження…
Згадуйте все це, створюйте!
Ваше життя – прекрасне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326218
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.03.2012
Ночная бессонница
и безумие
запах горелой бумаги
Господа не в бреду ли
нарушаю я все эти грани
Неосознанно
несознательно
дым проникает в мысли
И зачем это я такая
грубая и неистовая
Глупая
нерожденная
крещеная и безверная
Вот зачем я взываю к богу
в которого слабо верю
Знаете я не слабая
мне противна ваша религия
Просто я немножко другая
мне чужда ваша ложная истина
Я живу по своим правилам
Да я новая
Да я сильная
Я не живу по понятиям
Алилуя
Да славься жизнь моя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326217
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 29.03.2012
Мені під дощем не страшно
Хоч мить, але думать про тебе…
Я йду, вдивляюсь в обличчя
Й питаю себе: «Навіщо?»
Мені не страшні обійми грози
І нервовість грому...
Я йду в безкінечність… Та досить.
Все вирішено не зі мною.
Я йду і думки про тебе:
Де і як ти, кого цілуєш…
Мій Янголе, ти не винен,
Що іншу деінде любиш.
До мене приїдеш у гості…
Я все тобі розкажу:
Немов би навмисне як справи,
І мов ненавмисне: люблю.
Мені це кохання спустилося,
Тобі – воно впало із неба.
Мені не треба відмови,
Тобі згоди й дарма не треба.
Я йду під дощем і не страшно,
Що ти мене не кохаєш.
Я йду під дощем і тихо
Загадую наше щастя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325307
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.03.2012
Красные реки текут по земле,
Стоны смертельно раненых...
Боже, за что, за какой смертный грех
Ты обрек нас на эти страдания?!
И крики, и плачи, и тени кругом -
Не нужны никакие кошмары,
Ведь даже самый ужасный сон
Не сравнится с этими днями.
Дни и ночи смешались в одно...
Этим людям не нужно хлеба:
На них сама смерть опустила крыло
Проклятого благословенья.
Знамена и флаги не различить,
Теперь это не существенно:
Стенкой на стенку идут и ползут
Обреченные и некрещенные.
Их окрестили кровью врага,
В ней лишь они купаются,
Но не помнят зачем, за кого они так
С жизнью бездумно прощаются?!
Вот Она, вот: расставила руки,
Можно подумать - Мария!
Только черное платье Ее выдает
И глаза Ее голубые...
Ненасытно и жадно смотрит Она,
Пронзительно и так властно,
Сейчас всю душу выпьет до дна,
А останентся только свастика.
Ее темный плащ окутал весь мир -
Виденье Апокалипсиса!
Боже, зачем этот Ад на земле,
Верни все как было, Милостивый!
Больше полвека прошло, заросли
Места битв красными маками
И другие люди уже родились,
Жизнью другой связанные.
Прошло много лет, менялись сердца
И сознание мас воспитывали,
И воспитали... На риск свой и страх
Каменных повелителей.
Теперь лишь вперед, ни шагу назад,
Один шаг - залог поражения...
И не нужно страдать, думать, мечтать...
Это слабость... Только забвение!
Вот синие реки текут по земле,
И ни звука... А сколько раненых,
Мертвых, безумных, брошенных здесь...
А разве не ТАК было ранее?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325305
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 26.03.2012
Вы знаете, наверно, так и надо...
Дышать стихами и писать мечты,
Не спать ночами и когда-то рано
Вдруг осознать, что мне лишь Вы нужны.
Вы знаете, пожалуй, я болею,
Болею Вами, хоть и далеко...
Мне снятся губы, и в тоске тумана
Ваш теплый взгляд ложится на лицо.
Куда нам, ангелам, до Вашего, Святого,
Я слишком тихая, совсем как человек,
Мне бы коснуться, мне бы только голос,
Услышать раз, но сохранить навек.
Вы знаете, пожалуй, так и надо...
Не спать до трех и чувствовать зарю,
Не уставать от адского пожара,
Ловить в ладоши сладкую весну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324462
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.03.2012
Крізь розпалені очі пошуків
І полудневу спеку вагання,
Крізь тонни списаних зошитів
Я йду до тебе із рання.
Я шукаю в тобі лицаря,
В блакитних очах - світло.
Прожектори мені засвідчили
Твою постать: незвичну і дивну.
Я ніби знайшла в тобі Всесвіт,
Відкрила нові закони...
Ентштейн і Ньютон.. хто вони?
Для нас - це лиш звуки мови.
Я стану для тебе отрутою,
У пустелі - палючим сонцем,
У пристрасті буду жагою,
Ненавистю у любові.
Я готова грати без правил,
Тільки так, як ти заволієш.
Захочеш знайтися - знайду тебе,
У темряві дикій без світла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2012
Хочешь, я научу тебя любить...
Так, чтоб орало сердце:
"Мне без нее не жить! Мне без нее не жить!
Без нее мне некуда деться!"
Сон... Ветер.. Песок... Вода...
Облака все ближе и ближе...
"Ах, если бы навсегда… Ах, только бы навсегда..."
Довольно! Никто не услышит.
Утром кофе и стопка газет.
Как это все банально...
Но после дождя на весь белый свет
Раскинулась яркая радуга.
После дождя...
Смылось в душе что-то дурацки родное...
А так ведь хотелось не потерять...
А так ведь боялась, чтоб не потерять...
Ну что ж, начнем все по-новой.
Сон... Глупость... Глаза... Восход.
Что-то возникло снова...
А может, это любовь? А вдруг, а если это любовь?!
Тогда будет все по-другому.
Чашка чая. Газеты. Вдвоем.
Как это все прекрасно!
Один, видишь, один глупый сон
Способен сменить все краски.
И не нужно писать. И не надо читать.
И не нужно учить: все ясно.
Это любовь...
любовь...
любовь.
Калейдоскопом срывает маски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321609
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.03.2012
Святая Мать, Пречистая Мария,
Из глубины души зову Тебя;
Нет, мне не надо помощи, защиты,
Я о другом сейчас молю Тебя.
Нет, мне не надо здравия и денег
И мне не надо пальмовую ветвь.
Нет, мне не надо счастья, о Мария,
Хочу одно: лишь только им владеть!
Эти касания и взгляд, его дыханье…
Я говорю – а он стоит молчит.
Шепчу ему так скромно: «До свиданья»,
А он – чмок в щеку и растаял в миг.
Он исчезает только появляюсь,
Он ловит взгляд и смотрит сразу вниз…
Я так хочу, что б просто с ним остались,
Но нет, не шутка… Это не каприз.
Сейчас имею я одно желанье,
Пусть незаслуженно, клянусь, я заслужу!
Прошу Тебя, Святая, на прощанье
Пусть смотрит так, как я в него смотрю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321608
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.03.2012
Шаг.. еще шаг.. ближе..
Как она бешено дышит!
Шаг.. еще шаг.. губы..
Дрогнули кротко, вздохнули.
Шаг.. еще шаг.. Танго!
Нет, здесь нет страсти ни грамма...
Шаг.. еще шаг.. это битва!
Кто-кого первым увидел...
Вот и сошлись, разговоры..
Он так уверенно, четко..
Смешно и опять непонятно..
Все как-то так не вульгарно...
Шаг.. еще шаг.. и не вместе...
Нет, не дописана песня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321341
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 12.03.2012
По крови блуждает эйфория
В голове – то свет, то полумрак,
С жизнью я в раздоре. Мы чужие.
Да, мы с ней рассорились опять.
Города соединяет расстоянье,
Звезды приближают к нам мечты.
Люди потеряли пониманье,
Доброту, надежду.. ну и сны.
Мы лишились самого простого,
Мы лишились милой суеты…
Суеты, что в самом монотонном,
Оживит мелодию души.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321340
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.03.2012
Я сегодня купила пачечку
Разукрашенных сигарет…
Не потому что жизнь неудачная
Не потому что скучно, нет-нет.
Я сегодня купила пачечку
Тонких тяжелых стихов.
Новый сорт моего отчаянья…
Хотя нет.. усталости вой.
Вдох и выдох. Искра. Вот затяжка..
Стало легче? - Никак не пойму.
Голова стала глупой, но ясной.
Еще раз.. еще раз.. заглушу…
Отключу я биение сердца,
И души я зов отрублю.
Я нажму на паузу детства…
И слабая тут посижу.
Догорает окурок. Прекрасно.
Мне пора нажать плей и идти.
Я отдохнула? – Не ясно.
А ведь это начало пути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321063
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 11.03.2012
Не знаю.. Уж очень я странная...
И пишу я как будто в бреду.
Вы простите, что столь я отчаянна,
Что иду и назад не смотрю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321062
рубрика: Інше, Философская лирика
дата поступления 11.03.2012
Любов’ю вірші я навчилася писати,
Співати – солодко, та тільки у душі.
Змогли тихенько зорі підказати
Ім’я того, хто бачить чудні сни…
Я знову марю і душа літає,
Пречисте світло все проходить вглиб.
Це все – любов, я жити починаю –
Мій котрий шанс піймати щастя мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012
Я вирву листочок у зошиті,
Запишу там новії рядки:
«Я живу за своїми ритмами,
І закони у мене свої».
До мене прийдеш у гості...
Зовсім тихо, таємно, вночі.
Я загляну у карії очі
І побачу краплинку душі.
Ти спустився до мене з галактики,
Як до Ліни її астронавт,
Його – проводжали журавлики,
А тебе – я забрати не дам.
Ти наклав на мене злі чари,
Але їх я вже не боюсь,
Я не шкодую страчених марев:
У душі – я і досі люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012
"Давай зіграємо в мовчанку", -
Безслівно, наче й не сказав...
"Послухай місяць, зорі, волю,
Моє життя і твоє горе,
Засни під музику світил...
Забудь мене, забудь мій погляд,
Забудь бажання і думки,
Живи ,прошу, живи на повну,
І як ніхто люби, люби...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Зі мною, Мила, ти забудь про Час,
Бо із тобою я його забуду.
Закрий же очі, Мила, і не плач,
Бо із тобою я сьогодні буду.
Дай руку і довірся - захищу,
Притиснись - відведу від злого,
Давай сьогодні танцювати досхочу,
Нічого ж ми не губимо від сього...
Місячне сяєво - симфонія сердець,
Я розкажу тобі велику Тайну:
В цій казці Дебюссі розкрив Одне
Моє-твоє єдинеє Кохання .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Я кохаю тебе [українською],
Як ніколи ніхто не кохав.
Я кохаю твій подих осінній,
Я кохаю і Пекло, і Рай...
Я тебе не люблю, не обожнюю,
У мене одне почуття .
Я кохаю цю долю тривожную,
Що зі мною охоче літа.
Я кохаю тебе , мій янголе,
Не кажи так спокійно: "люблю".
У темную ніч на заході
Я до тебе на схід полечу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Давай я прийду у гості.
Ми сядемо поруч, і знов,
Я розкажу тобі свою долю,
Своє горе і свою любов...
Ти послухаєш тихо, посидиш,
Обіймеш і позаздриш, піду.
І я врешті закрию сторінку,
Де ти був мені більше , ніж друг.
Я закрию і сяду, поплачу,
Мені стане легше , повір.
Я знайду собі своє щастя,
Де новий світ, де мій світ, світ мрій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Під звуки серця Дебюссі
Я розчиняюся у тобі
І по доріжці тла морського
Зовсім зникаю у Луні.
Аккорди світла ніч морочать,
Вони шукають наші очі,
Розділені у тихім сні...
Ні на секунду не спиняться;
Цей тихий крик шукає щастя,
Нещасний в темній самоті...
Я не зустріну твої очі,
І не спитаю, що ж ти хочеш
Під ніжним сяєвом Луни.
Зрадлива зірка.... Не сказала,
Не попередила завчасно,
Що колись пройде сліпе щастя ,
І вже поснем самотньо ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319703
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
А із середини все рветься прокричати:
«Як я люблю тебе!!!»
Стривай, не говори... Я проведу тобі крізь серце
Мільйони вольт експресій, неземних,
Чарівних митей, навіть марень...
Спи, Сонце, спи... Тобі гіркії ліки дало життя.
Я – тії ліки. І це ще не відомо...
Може й ти для мене легкий наркотик?
Та досить на сю ніч. Не думай, не журись...
Забудь все вилитеє мною днесь
На цей папір, що ти не прочитав,
А через серце перейняв
Енергію моїх рядків...
Тобі не легше? – Я не ліки, а так.. отрута.
Та ти вже звик. І звикла я.
І як же довго тягнутимуться сі рядки?
Коли поснем – скінчаться.
Замовкнуть у пустелі, і рота не посміють роззявлять,
А ж поки не зійдем на небі,
Й не станем там нові рядки писать...
А із середини все рветься прокричати :
"Як я ненавиджу..."
...Тебе, твій егоїзм, твій подих, погляд, кожне слово.
Не хочу чути жодного зітхання
Про долю і життя твоє дурне.
Не знаєш ти і думки про кохання
Твій образ смуток у новелу занесе...
Проте, це буде правда до Зізнання .
Ти не кохаєш, не кохав - я знала .
Ти попередив - я стояла.
Тепер сама себе вбиваю стиха.
Наніс же ти у долю мою лиха!
Де ті рядки, що пишемо удвох на небесах?
-Ці??? - Схожі... Фантастично гожі,
Чарівні, милі, добрі, про кохання,
Неромантично товстошкіре та глухе,
Зовсім несхоже на чарівне сяйво,
Тепер - це більше ходить на провалля,
Де крикнеш, і не чуєш, бо німе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
Нічне Небо ховає у собі незліченну кількість чужих таємниць… Мабуть, тому воно буває таким темним: сильно боїться, щоб хтось раптом не підслухав, про що воно потайки розмовляє з людьми. Щоразу, як йому довіряють нову мрію або розповідають про найщиріше бажання, Небо пригинається до цієї людини, уважно-уважно слухає і розкриває свої безмежні простори, зберігаючи людські надії у собі. Колись Воно подарує щастя кожному з нас. Але щоб секрет не загубився чи не впав ненароком, Нічне Небо створює нову, яскраву і тендітну зірочку і пришиває її, немов маленького ґудзика, щоб свого часу вона зірвалася, полетіла до свого господаря на землю і принесла йому здійснення заповітної мрії...
Тиха, глибока Ніч. Нічне Небо рясно вкрите великими і малими зірочками. Одні – світяться яскраво-яскраво, інші ж блимають, ледве тримаючись за нічний простір. Цікаво, як вони живуть там, так далеко від Землі? Чи не буває їм сумно, або холодно, або самотньо?..
На висоті Молочного Шляху та невідомих галактик вирує інше життя, яке відрізняється від нашого, земного. Маленькі ґудзики-зірочки, пришиті до мрій, пильно стежать за тим, що відбувається так далеко від них. І, звичайно, жодна людська історія їм не байдужа.
Однієї темної ночі Нічне Небо слухало маленького самотнього хлопчика. Він був такий безпорадний, що Небо не могло оминути його увагою. Ніхто не хотів з ним гратися, товаришувати, його вважали дивакуватим і.. нудним. Небо слухало його дуже довго.. його невтішний плач зворушив Нічне Небо і те вирішило зробити все, щоб його мрія здійснилася якомога швидше. Хлопчик хотів мати друга. Справжнього, щирого друга, який любитиме і розумітиме його. І Нічне Небо створило Іму. Звичайно, у кожної зірочки має бути ім’я, оригінальне, нове, бо ж кожна мрія є неповторною. Ім’ям хлопчикової зірки було Іма. Маленька, непомітна, але сповнена світлого бажання виконати заповітну мрію земної людини.
Та на здійснення бажань іде багато часу. Зірочка має підрости, окріпнути, щоб долетіти до самої Землі. Проте не всім зорям вдається виконати бажання. Деяким треба стільки часу, щоб вирости, що бажання виявляється вже непотрібним. Колись Нічне Небо дуже сумувало через це, адже багато зірочок так втрачало себе. І якось воно створило Зоряну Академію. Там зорі вчилися іншим речам: деякі ставали дороговказами, інші – потрапляли до сузірь. Іма дуже хотіла туди вступити. Вона вважала, що там знайде друзів, вивчатиме щось цікаве. Зірочка мала таку саму мрію, яку мав і земний хлопчик, – знайти вірного друга. Та як можна знайти друга, коли весь час маєш пильно слідкувати за людиною на землі? Такі думки часто навідували її і, мабуть, були єдиними її співрозмовниками. Після таких «розмов» Іма дуже часто плакала.
- Чого така непривітна? – спитав зірченятко Ем, який з’явився на Небі наступної ночі після неї.. Чи ти не любиш бажання, яке ти оберігаєш?
- Я не непривітна! І дуже я його люблю! Тобі не зрозуміти мого горя.
- Чому ж? А ти розкажи мені, либонь зрозумію..
- Ні, нічого ти не зрозумієш! У вас одне у голові: скоріше полетіти на Землю… а може, я не хочу? Не хочу, як усі?!
- Ого, як запалилася! Дивися не спали Нічне Небо своїм жаром!
- Бач, який жартівник! А мені, між іншим, не до сміху. Ні з ким не можна поговорити, всі зайняті своїми людьми, а мені просто хочеться поділитися з кимось, поспілкуватися, провести час.. У мене немає друзів.
- Але не весь же час працювати? Давай я стану твоїм другом!
- Ти справді хочеш товаришувати?
- Ну, звичайно ж!
З цього часу Іма вже ніколи не була сама.
Зірочки Іма та Ем зростали разом. Більше ніколи до Іми не поверталися думки про самотність. Вони разом гралися, разом гуляли нічним простором та стежили за життям на Землі. Зірченята довіряли і допомагали одне одному, ділилися своїм смутком та радістю і ніколи-ніколи не сварилися. Іма навіть почала думати, що бажання, яке колись має виконати, допомогло їй здійснити своє. За це зірочка ще дужче полюбила мрію земного хлопчика і вирішила будь-що виконати її якомога швидше.
Та Іма добре знала: виконавши його, ніколи не повернеться назад, тобто, вона ніколи не побачить Ема.
Колись Іма запитала свого друга:
- Скажи, а яке бажання ти оберігаєш?
- Це таємниця, але тобі я розкажу… Коли Нічне Небо створило мене, дівчинка з Землі просила, щоб її батьки знову покохали один одного.
- Та хіба ж вони не кохають? – здивувалась Іма.
- Точно не знаю, мабуть, ні, якщо вона про це попросила. А знаєш, - сказав Ем, - як на мене, то вони просто дурні.
- Та ні, має ж бути якась причина!
- Має бути, але вона дуже не хотіла, щоб її батько пішов. Вона любить бути з ними обома і любить обох однаково. Зараз вони разом, але постійно сваряться через усілякі дрібниці. Я не розумію, як можна зустріти когось дорогого твоєму серцю і сваритися з ним… От ми з тобою – справжні друзі, ніколи не покинемо один одного… - Ем на мить зупинився. – Іма? Що з тобою?
- Що? – не зрозуміла зірочка.
- Ти якась засмучена?
- Тобі здалося. Мабуть, ти правий… Мабуть, вони просто дурні, – відповіла вона і разом з Емом стала спостерігати за земними дітьми.
- Іма? ЩО Ж ЦЕ ТАКЕ??? – вжахнувся Ем.
- Що, що сталося? – маленька зірочка злякалася, бо ніколи не бачила його таким.
- Моя земна дівчинка плаче!! Дуже сильно плаче!
- Мій хлопчик теж часто плаче, але тому вони і говорили з Нічним Небом. Коли ми виконаємо їх бажання, вони перестануть плакати і будуть щасливими. Так мені казало Нічне Небо.
- Ні, ні! Я маю дізнатися точно! – відказав Ем і швидко полетів кудись.
- Стривай, куди ж ти?!
- До Нічного Неба! Моя дівчинка ніколи ще так не плакала… І… Я не відчуваю її Мрії! Розумієш, вона починає зникати! – налякано крикнув Ем і за мить сам зник.
Іма замислилася: «Як можна перестати відчувати мрію? Вона ж така велика і тепла… а ще інколи вона наспівує якусь мелодію… Не може ж вона просто випаруватися?!. А якщо… а якщо вона більше НЕ- ПОТРІБНА? – з жахом усвідомила вона. - Як Ем переживе це? І тоді він піде до Зоряної Академії і менше часу проводитиме зі мною… Ні! Ні! Цього просто не може статися!» Іма глянула на землю, на дівчинку Ема і сама заплакала. Дитина, дійсно, була у відчаї. Тоді Ем знову повернувся.
- Що? Що сказало Нічне Небо? Все нормально, правда ж? І з батьками дівчинки також усе буде добре? І мрію ти вже теж відчуваєш, вона просто заснула на мить? – накинулася з допитами Іма.
- Ні. Усе не так просто. Мрія більше непотрібна. – На Емові просто не було лиця.
- Як це? І вже нічого не можна змінити?! – з надією запитала зірочка.
- Не можна, – засмучено відказав Ем. – Нічне Небо сказало, що нічим не може допомогти. Тепер я маю іти до Академії.
- І ніякого іншого виходу немає?
- Немає.
- Що ж, тоді залишається одне, – задумливо відповіла Іма.
- Що саме? – здивувався Ем.
- Ми вже нічим тут не зарадимо. Ти маєш іти до Академії, а я повинна виконати бажання. То ж давай заприсягнемося, де б ми не були і що б ми не робили, ми назавжди залишимося друзями… Обіцяєш?
- Але Іма, до чого тут це? Я тільки но втратив мрію, яку мав виконати…
- До того, що ти підеш до Академії, а я полечу на Землю. Ми ніколи більше не зустрінемося… Розумієш? Та я хочу знати: де б я не була, десь у Всесвіті буде той, хто думатиме про мене і чекатиме будь-що. Так само і я: де б я не була і що б зі мною не сталося після того, як я виконаю мрію, я завжди пам’ятатиму про тебе і чекатиму на зустріч.
- Обіцяю,– тихим голосом сказав Ем. І обидві зірочки розплакалися.
Цієї ночі на Землі ішов сильний дощ.
Все сталося саме так, як передбачала Іма. Вони бачилися все менше і менше. Їй здавалося, що вона знову сама, сумні думки знову повернулися до неї… «Звичайно, у нього багато друзів, з ними набагато цікавіше, ніж зі мною. З ними є про що поговорити, попліткувати, - думала Іма. - Йому вже немає до мене справи». І тут несподівано з’явився Ем.
- Привіт! О.. Я бачу ти знову не в гуморі? – запитав він та у відповідь отримав лише докірливий погляд і мовчання. – І що сталося цього разу?
- Нічого, – холодно відповіла зірочка.
- Іма! Ну припини! Щось сталося, що ти знову така сумна, чи… Чи я якось завинив перед тобою?
- Та ні. Все нормально. Як справи в академії? – Іма зробила вигляд, що все нормально.
- Чудово! Я навіть не думав, що там буде настільки цікаво!Сьогодні я дізнався про своє призначення. Тепер я буду дороговказом! – з гордістю заявив Ем.
- Що? Дороговказом? – від образи Іми не залишилося навіть сліду. – Як це?
- Ну, розумієш, коли інші зорі виконуватимуть мрії на Землі, Дороговкази допомагатимуть їм з неба… Уявляєш? Тобто я теж здійсню чиюсь мрію! Нехай не сам, але, принаймні, допоможу комусь.
- А що, кожна мрія повинна мати дороговказ?
- Ні, не обов’язково. Розумієш, деякі бажання не такі прості, тому їм необхідна допомога, підтримка «згори» так би мовити. Але ж не обов’язково бути дороговказом для мрії!
- Тобто? Що ти маєш на увазі? – здивувалася вона.
- Знаєш, деяким людям важко живеться… Вони дуже відрізняються від нас… - замислено відповів Ем. У них різні проблеми… Сім’я, робота, друзі. Нічне Небо не може виконати всі бажання, а деякі люди просто його про це не просять. Для них дороговкази дуже важливі. Вони стають ніби покровителями і допомагають у важкі моменти життя, підтримують, оберігають… Можливо, мені так і не вдасться виконати мрію, але я стану дороговказом якійсь людині, буду другом на відстані.
- Нічого собі! Це неймовірно! І ти дійсно допомагатимеш комусь?
- Ну звичайно ж!
Іма замислилася на мить і знову затихла.
- Тебе щось турбує?
- Це не привід не звертати не мене увагу! Ми ж так давно не бачилися! – згадала про свою образу Іма.
- Ось у чому справа… - засмутився він. - Вибач мені. Просто ми маємо дуже добре і багато вчитися, щоб допомогти комусь…
- Та я розумію… Просто… не зникай надовго!
- Намагатимусь.
Іма більше не ображалася. Ця розмова вселила у неї надію і радість за друга. Він був комусь потрібен! Він зможе комусь допомогти! Вона була впевнена у цьому. Зірочки ще трохи поспостерігали за Земним хлопчиком, чию мрію тримала Іма. Хлопчик спокійно спав. Тепер вони могли разом іти на прогулянку нічним простором.
Минув деякий час. Іма стала достатньо сильною і могла здійснити мрію людини. Хлопчик і сам підріс. У нього з’явилися друзі, він навчився правильно поводитися, спілкуватися з іншими, приймати життя таким, яким воно є. Проте і досі він не мав того, кого б можна було назвати справжнім другом. Іма знала це, проте якась частинка її не хотіла летіти. Вона ж заприсяглася! Та зірочка сама знала, що лише так допоможе хлопчику… Адже він так чекає на неї на Землі!
Одного разу Нічне Небо несподівано звернулося до Іми:
- Прийшов час.
- Так скоро?!
- Хіба скоро? Пройшло багато років відтоді, як я говорив з хлопчиком, – відповіло Нічне Небо.- Хіба ти не наглядала за ним?
- Постійно! Щодня! Та я не можу…
- Через Ема?
- Так, – Іма опустила очі.
- Тобі не має бути соромно за свою дружбу.
- Але так не має бути! Я хочу і водночас не хочу летіти! – на очах зірочки з’явилися сльози. – Я пообіцяла Емові, що де б я не була і що б не сталося, ми обов’язково зустрінемося, та ми обидва знаємо, що це неможливо! Цього ніколи не буде! – з відчаєм закричала вона. – Я люблю цю мрію! Люблю земного хлопчика! Та Ема я теж люблю! І тебе я люблю! Я не хочу летіти назавжди!
- Заспокойся, крихітко, – тихим голосом просило Нічне Небо.- Все буде добре. На Землі станеться те, чого ти не очікуватимеш. Ти виконаєш своє завдання і життя почнеться спочатку.
- Я знову повернуся на небо і нестиму вже іншу мрію? – зі сподіванням у голосі запитала вона.
- Ні. Ти все побачиш. Просто повір, усе буде добре.
Щось магічне було у голосі Нічного Неба. Іма одразу заспокоїлася і в її серці з’явилося щось тепле і радісне... Вона відчула, що Нічне Небо говорить правду і все, насправді, буде добре.
Тієї ж миті Іма зірвалася на Землю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319010
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 04.03.2012
Гарячий подих губ, зізнання,
Блакитні очі – дзеркало кохання ,
І дотик , відчайдушно ніжний,
Так, як останній , неймовірно грішний,
Лунає полум’ям у нашім поцілунку ,
Палкім і небезпечнім сім дарунку...
Крізь сотні кілометрів, крізь незнання,
Крізь тисячі облич, повстання,
Я чую голос, ніжний та лукавий,
І вже не в перше кров’ю обтікає
Невинне серце , що давно чекає
Чарівних слів «Я лиш тебе кохаю»...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2012