| Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
Иногда люди рождаются не (только) для того, чтобы умереть.
Похоже, они были именно теми, кто каждый день как-то ухитрялся поймать за хвост весь этот мир, со всеми его внутренностями, сердцами и кишками.
Более странных Geschwister, чем ЭТИ я еще никогда не встречала. А хотя, я не знаю, может, я их вообще и не встречала, а просто очень долго спала. Или была пьяна и больна, поэтому они пришли в мою жизнь на пару секунд, чтобы вылечить.
Она всегда была маленькой девочкой; оказывается, можно всю жизнь быть маленькой. Подозреваю, что делала она это специально. Почти каждое утро он заставлял ее идти умываться, а потом брал за руку и отводил в детский садик. (Косички он ей не плел, так как они выходили очень страшные и жуткие, и она даже пару раз пыталась их состричь.) Она никогда не била других детей, но каждый день убегала из сада, а он всегда знал, в какое время это происходило, так что уходил с работы, отлавливал ее и отводил обратно. И все же, она свой детский сад любила.
Он, в свою очередь, не объяснял начальству, куда и зачем он постоянно уходит, кидая работу. Может, оно не подозревало о его существовании, а может, он и сам был этим начальством.
После того, как отводил сестру в садик и перед работой, он заходил в магазин и покупал бутылку колы и марципан, и ему было наплевать, что марципан – это рождественская традиционная сладость. Может, он так его любил, а может, слишком любил Рождество. Не сомневаюсь, что также он прекрасно знал, насколько вредна кока-кола, но, тем не менее, каждый день ее пил. Много, очень много раз я спрашивала, зачем он это делает, но каждый раз в ответ он улыбался и говорил: «такова жизнь». К чему это говорил, я так и ни разу не поняла, но улыбался он так, как улыбается только человек, который знает все на свете. Кроме одного – зачем он покупает колу каждый день. И я постоянно его об этом спрашивала, специально чтобы увидеть эту улыбку. Вот. Такова жизнь.
У этих детей никогда не было родителей, но мне кажется бессмысленным спрашивать, откуда они появились. Вроде бы они были всегда. Да и вряд ли сами они об этом знают.
Общались они между собой на разных языках. Нет, на ВСЕХ языках мира. По дороге из сада он рассказывал ей о мире, а она брату – о своих снах. Они любили собак, особенно животных. Иногда, когда им было скучно, дети выходили на балкон и плевались оттуда на людей. Но не со злостью – все только ради веселья. Бывало, что они куда-то исчезали. На пару дней. И эти пару дней, когда их не было в этом мире, были очень грустными днями. Вот только никто этого не понимал. Вы знаете, откуда появляется депрессия? А я, похоже, знаю.
На самом деле, абсолютно счастливые люди на свете есть, счастливые до глубины ядра каждой их клеточки, но только мы их в толпе не увидим, потому что мы не способны видеть тот свет, который они излучают.
А вот мне удалось на секунду их вычислить. Они существуют.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435382
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 05.07.2013
Про
Сто
Гукай про-
-сто-
-ту.
Легко
Опуститься на долоню;
Що ж – витягни руку!
Часами ходимо по обривам,
Банальним нервовим зривам, але
Це є єдиний шлях до спокою.
І навіть втечею глибокою
На дно Маріїнської впадини себе
Не досягнеш гомеостазу відчуттів висот.
Пий, крихітко, черешневий компот.
Не будеш ти ніколи одинокою.
Sankt Otten – 480 Pixel, Die Ich An Dir Liebe
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2013
Зеленые ветви обнимут тебя,
холодной ладонью по лбу проведут.
Откроет свой рот твоя мама-земля -
глотнет. А в утробе ее уже ждут
спелым волчьим спокойствием тело твое.
Ведь ты, блудный сын, возвратился домой.
Не печалься, что бренной была
оболочка твоя. Не ной!
Молча падая в темень земли,
ты тут свой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2013
Ти дратуєш мене неуклінно;
повиривати б тобі усі коси.
Хилиш все, те що я ставлю рівно -
остогидла мені уже зовсім.
Роздираєш мене на мембрани
і показуєш хибні шляхи.
На конференцію в Тегерані
їду знову не я, а ти.
Опускаєш мене під воду,
і ногою наступаєш на голову.
***
Дивишся мовчки на мене із дзеркала,
коли підходжу до нього голою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013
Неукоснительно созидающая
больная людьми Вселенная
позволяет нам мыслить логически,
невзирая на чувства панические,
что выбрасывают, как испарения,
утоляя властвовать рвение,
это странное Земли поколение -
двуногие хищные демоны.
А как доходит до смерти -
так где они?
▲
Вызывают одно лишь презрение.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405010
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2013
Закриваю; відкидаю подалі очі:
всередині не очні яблука,
не темрява, не сон - фрактали.
Фрактали літали, крутились
і впали.
Ще так довго, так довго до ночі!
Пдіймали
трикутники, тримаючи їх обережно пальцями
за кутики
(чужі руки).
Столиця має мільярди рук;
кожні з них тримають мене
за мої трикутники,
стискають холодними пальцями
мої три рівномірні кутики.
Тишина - мій улюблений звук -
з неї шию собі парашутики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2012
Голова болить немилосердно.
Всередині неї – спалахи. Обережно:
Проводяться електрозварювальні роботи.
Слухаю The Cure, світ згорнувся в клубочок,
Миті, постаті, цятки.. хтось вбиває маленьку Блискітку.
Одвічне питання: «Хто ти?».
Проникаючи вглиб власних еррорів,
Я роблю з клубка свого світу яблуко
І розтікаюсь по його поверхні шкіркою.
- Подзвонити тобі? – Ні, я проти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2012
Я дивлюся на сонце – воно розчиняється.
Я дивлюсь на людей – вони підкоряються.
Я дивлюся на себе – а я хіба є?
«Я не бачу потреби вірити в себе», -
Сказала вона і пішла. Вже блює.
А в її тій свідомості вили плач нерухомості
На холодний з бентежності місяць безмежності.
Між зірок, чиї очі повилазили з ночі,
Було все, що їй треба. А все – Порожнеча.
«Втеча.
Втеча.
Втеча.
Втеча».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012
Надвечір я стаю плаксива.
І очевидно, це недобре.
Хоч я не ллю, як літня злива,
Проте вже серце не хоробре.
І крізь дзижчання комарине
Я носом сьорбаю, мов ранок
Усі калюжі випиває
Крізь соломинку на сніданок.
А то мене ще більше бісить:
Була маленька – не ревіла.
Куди ж то ділась моя гордість,
Куди ж це зникла моя сила?
І як завжди, не хочу спати.
Адже той сон не заслужила.
Хай сняться всі кошмари кляті
Отій, що знов в кутку ревіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2012
Свідомості знівечений потік
Дискретно в монітори тік
Вони передбачали півфінали
Видобуваючи корисні мінерали
Зі своїх безсердечних снів
Ховаючись за маминими спідницями.
Багато хто багато що хотів
(а дехто навіть Істину узрів!)
В момент між головами і рушницями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Щось засіло всередині і не вилазить. І не пускає. Там, там воно – десь посередині між бронхами та гортанню, воно плавно заповнює своїм гнучким желейним тілом поступово всю мою трахею, заливає мою дихальну трубку, утворену з хрящових півкілець, з'єднаних між собою зв'язками, чорною булькаючою смолою (так, так, саме тою, в якій киплять наймерзенніші грішники) – я не знаю, чому і нащо.
Смола розпускається, як ці тюльпани, що мені подарували на 8 березня, пелюстки її відчувають тягу до життя, і розгортаються, збільшуються в об’ємі, дорослішаючи та стаючи все більш повноцінними та всеохопними. Ця штука в моїй трахеї – клята квітка.
Підозрюю, просто так в’язкий продукт конденсації коксового газу не поселиться в людському тілі, що йому там робити, для нього там недостатньо гаряче та не зовсім затишно у трубці. Мабуть, я з’їла щось не те, щось зіпсуте, погане, прострочене, гмо-шне чи хворе. І маленька насінинка клятої чорної тварюки знайшла собі чудовий пристанок. В мені. В моєму горлі. В моєму тілі. В моїй неокріпшій дитячій свідомості.
Я вдихаю – відчуваю щось там. Я видихаю – досі сидить. Я ковтаю клубок ниток зі слини – не зникає. Ахтунг! Допоможіть мені, в моїй трахеї живе паразит!
Зрештою, це якийсь особливий вид болю – фізично невідчутний, проте психологічного гомеостазу немає, бо я постійно знаю, що ЩОСЬ НЕ ТАК. Може, мені вколов його хтось голкою у ту ямку, що поміж кісточками на рівні плечей посередині шиї, поки я спала? Буває, люди, не бажаючи причинити комусь зла, самі того не відаючи, ріжуть іншого своєю бензопилою нещирості або ж пофіґізму, то, можливо, це тепер так модно, такий вишуканий спосіб катування – вколювати в груди молекули нафти, щоби вони там розросталися й заливали душу чорнотою?
Дурна огидна тварь, іди до біса! Я одного дня тебе виплюну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321401
рубрика: Інше, Вірші до Свят
дата поступления 13.03.2012
Диференціація
списку цінностей
затонула, як муха
в болоті.
Ідеальна контрацепція
наших відмінностей
знову схибить на повороті.
Концепція на рецепції -
нереальна, недійсна, жахлива.
Квінтесенція для тенденції
не впаде, як ця тиха злива.
Божеволію
не по колії,
не по станції,
і не танцями.
Запаковую
подарунки я
із вчорашніми
протуберанцями.
Я вивітрююсь,
перетворююсь
на молекули атомів світу.
Легким диханням
я повторююсь
в писанині
старого графіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
Засніженими лісами
старими блідими руками
утомленими голосами
утопленими псами
все випливе.
Пізно чи рано
закровоточать раптом всі рани
прокинуться всі тихі ночі -
кричатимуть, спати не схочуть.
Болітимуть. Над головою
наповняться душі зимою
по вінця. Не буде покою
допоки не станеш собою.
Впадеш непритомний без бою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2012
Приготуйся до відчаю. Бо він вже до тебе готовий :
ти маєш буть на крок попереду.
І немислимо віддано
неси той рюкзак з думками в собі.
Коли ти вдихатимеш повітря,
в ніс тобі попадатиме пил, що осипався з зірок, коли вони розсікали небо, мов терористи-смертники, завжди готові впасти за свою віру.
Зірки-терористи шалено наближались до землі Землі,
часами збивали пташок, з чиїх очей не встиг повиливатись сон,
часами перечіплялись через високовольтні лінії.
Ще в ніс тобі попадатиме пил, але то зовсім не пил – то шматочки відмерлого епітелію, бо одна рука тримає іншу руку, і так вони ходять, стираючи один об одного шкіру рук своїх і покриваючи невидимими мікрочастинками
(свідками ручних обіймів)
землю Землі.
Приготуйся до відчаю :
безкінечності не існує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Досить неонових звуків.
Прийшла ера влади
каналізаційних люків.
Деградація замінила
нашу свідомість.
Електричний світ,
світова електронність.
На вулицях замість котів
лише шматки голих дротів,
в тілах не кров тече, а нафта.
Ти думаєш : що захотів,
те і зробив... ага.
Ти прибиральник лиш в душі своїй,
а мріяв бути
асторнавтом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320032
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2012
Ти думала, що бачиш щось у темряві.
Я брала твою каву і пила сама.
Ти вперто йшла стежками незбагненними.
Я закохалась в тишу : криків вже нема.
Нема і кроків,
скінчились уроки.
Ти поїдаєш всі мої думки.
Завмерли стіни.
Я - твоя картина.
В смітник мої поради,
все робиш навпаки.
Навіщо ти від мене все ховала?
Виходить, я задарма помирала?
Ти ворог мій і краща подруга моя,
давно твій блеф розкрила :
ти - це я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012
Мой мир
приходит и уходит
и каждый день
я думаю опять
о тех вещах
(что, ссука, происходит?!)
которые хочу принять
\понять\обследовать\обнять,
все пятна изучить
на ихнем солнце,
стратегии игры внимать.
Возможно, просыпаться нужно,
но это подразумевает ждать.
Мои сердца навеки
приоткрыты,
внесу в ЮНЕСКО -
пусть живут,
и я не понимаю, почему
твои уколы
превращаю я в бисквиты?
Все врут. Все врут. Все врут. Все врут.
Но хватит. Ибо сколько можно?
Предупреждаю : все твои носки
летят из головы моей тревожно
и я не преднамеренна выть от тоски.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2012
Колись я таки спіймаю
своє світло
під звуки сходу
заспаного сонця
я сплітатиму
із себе танці вітру
ігноруючи правила
колись мого
міста.
Падатиму у
вічність космосу
там, де я пізнаю
архе.
можливо,
близькість сонячна
засліпить мої очі
але я усе одно
не бачитиму
темряви.
Sapienti sat.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319736
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2012
я чую звуки; вони відкладаються у моїй голові; забуваю.
покажи свої руки! ти ховаєш там щось, я знаю!!!
небо згасло. спіле листя опало. поранене, спало
і дихало своїми сухими легенями. чортові астматики!
мій смітник переповнений жменями математики.
моя голова переповнена обривками снів
(хто схотів - той прозрів)
мої очі дивиляться вульгарні картинки
і адаптуються. бо раніше вони дивились на знімки хаббла
а зараз - де не влізь, то скрізь якісь траббли.
так має бути. зі всіх дірок цього простору
витікає втома.
випустіть, випустіть ссуки, я хочу додому!!!
\з'їмо оце яблуко вдвох, а про те, що воно в нас було,
ми не скажем нікому\
заткнись, об'єктивність, пака
*я тебе не чую, вуха замалюю! я тебе не чую, вуха замалюю*
ну відвали, не валяй дурака!
я тебе не люблю, полюбив я другую.
О, ці ненаситні слова! Вони користуються моїм ротом, як їм заманеться.
О, ці неспокійні пальці! Вони так і прагнуть займатися коханням із клавіатурою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
мы умираем каждое утро
я знаю, для теба это привычно
но все же
я бы хотела однажды
проснуться и не умереть.
Проснуться и не заметить
что рядом нет меня.
что солнца лучи поступают к нам вполне нормально
и неизвестная сущность
нам не известна.
мы как бы вполне нормальные
адекватные люди.
или не люди
(я не знаю, что это слово значит).
все звуки визги звяканье
свернулось в коконы
оставив нам лишь полумрак.
а мне бы только я. и по хую
что где и как.
я как всегда все выложу
в тарелочки, в кормушки птиц
но вижу вижу вижу я -
и это меня бесит -
две тысячи неведомых мне лиц.
не бойся, это просто чешуя
жестяной рыбы и зеркала
для новых губ и лиц.
[ищу святых, а нахожу блудниц]
я, детка, престарелая.
ты молода, тебе бы петь и танцевать.
так что держись за волосы неспелые,
а хочешь - сладких апельсинов, блядь.
когда я подойду - не трогай нас :
а вдруг мы - ананас?
мы будем, ненормальные, тебя позорить.
пожертвы клянчить,
рыться в мусоре,
молитвы тараторить.
а ты, проклятая, все будешь спорить
как я неправ и неумен
и что я - ананас
и что я не иисус
и что я все, к чему лишь прикоснусь,
разрушу в миг.
но я же знаю : ты хочешь только раззадорить
все армии мои
и принести лишь грусть.
я не вернусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012
У млявому болоті тишини
кажу тобі : засни, засни, засни.
Не прокидайся років сорок вісім,
і пилу шар на тебе хай не тисне,
а мовчки Спокій над тобою висне
і дивиться на тебе своїми сірими очицями.
Махай у сні як птаха
кривими зламаними ключицями;
шукай на нюх свободу
голодними вз'єрошеними вовчицями;
лийся соком із зжатих долонь
переспілими полуницями;
будь початим шарфом,
а я буду твоїми спицями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319161
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012
Не кашляю
не пташкою
не плачу
Закрию очі -
сонця не побачу.
А тільки-но розкрию,
вполюю собі мрію;
ловитиму планети,
що падатимуть вниз.
Писатиму сонети,
торкаючись Джульєтти;
не спатиму до ранку,
шукаючи пристанку.
Альгіз?
я буду танцювати з ангелом
в польоті з неба
вниз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319158
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2012
Його пальці були у порізах, які завжди до дна були засипані морським піском.
Він слухав млявий вітер надвечір'я і вірив, що одного дня пізнає Істину.
Того вівторка (точніше, в ніч із середи на понеділок) йому вперше наснилися сни.
Прокинувшись о 7.42 (власне, щодня він прокидався рівно о 7.42, і той вівторок не набрався достатньо ще зухвальства, аби перевертати його світ), Л. скликав свистом птиць різних кольорів і порід назад у свою голову; спакував велику синю валізу (яблука) і маленьку сіру валізу (паперові літаки, складені зі старих радянських газет\плакатів Джима Моррісона\обгорток з-під цукерок "Барбарис"\натхненними рентгенівсткими знимками продірявлених цигарками легень); закрапав свої очі спокоєм; засипав землею в найкращих традиціях цвинтаря свій мобільний телефон, ноутбук, тостер і електронний термометр. Усі ці речі колись були для Л. особливо дорогими, окрім, звісно, термометра, якого йому бозна-навіщо подарувала на День народження мама, коли ще у нього була мама, коли ще у нього були дні народження, коли йому ще щось дарували.
Прощатися не було з ким, а отже, покидаючи назавжди, смуток ні в якому разі навіть і не думав плутатись між пальців правої його руки і пальців лівої його руки, претендуючи на гіркоту від'їздів.
Може, він надто любив совати валізи, а може, надто любив яблука, проте за всю свою довгу подорож у відлюдні сибірські хащі, Л. ні разу не покинув тяжку синю торбу, попри те, що легеньку сіру двічі забував, тричі губив і раз майже подарував якомусь бездомному, який, побачивши, що там всередині, чомусь не зрадів, а кинув нею у Л. зі словами "нах нада". Можливо, холодними самотніми ночами він у ній ночував, прикинувшись яблуком, або ж то були саме ті його скарби, які кладуть у кишеньку біля серця, від'їжджаючи далеко, - я не знаю.
Впродовж усього шляху рот його мовчав, і лише старі потоптані кеди наввипередки щось шепелявили. Мова та не була йому відома, бо кеди не вітчизняного виробника і звісно ж, говорили по-своєму, але я, завдяки навчанню в школі з лінгвістичним нахилом, трохи у тому торопаю. А говорили вони : "ліворуч, тепер прямо, йдемо-йдемо асфальтом, факін шіт, тільки не багнюка..."
Чого його несло в Сибір, Л. не знав, але чомусь всередині нього хлюпалась, розбиваючись хвилями об межі його тіла, впевненість, що усе робить правильно. Він обмацував поглядом лісові хащі у пошуках Великого Каменя, точно так, як обмацують пружні дівчачі сідниці, коли ти йдеш позаду на сходах, а вона - попереду тебе.
Нарешті Л. знайшов те, чого шукав усі ці дні (місяці? роки? тижні? століття? години? ери?) : Великий Камінь був і справді великим, ба навіть - величним, а язик так і чешеться сказати ВЕЛИКО-лєпним. Вельми сумнівно, що людина заходила коли-небудь так далеко у ці зовсім божевільні ліси, тому Л. перший, і напевне, єдиний, кому пощастило торкатися соїми пораненими пісчаними пальцями цього велетня.
Міріади сніжинок невпинно засипали цей дикий, дівочо невинний до цього дня, простір. Все було бездоганно біле і холодне : навіть Л., що сидів на самісінькій горі каменя, навіть огризки з-під яблук, які сотнями валялись навкруги, навіть небо, навіть кеди, навіть хворі легені позникали з літачків, бо ж літаки ті ставали щомиті все ідеальнішими - білішими і холоднішими. Він отак сидів, гриз яблука, пускав літаки, що пробивали стіну снігу то тут, то там, залишаючи по собі глибокі тунелі у просторі. Здавалося, з цієї висоти він може відіслати свій літак із плакату чи Барбариски, і він полетить так далеко, що зможе згодом навіть долетіти до якоїсь казкової вежі (можливо, навіть джвох таких високих веж), і врізатись у їх верхівки. Проте він не хотів, щоб щось подібне трапилось, адже не бажав людям зла, зрештою, зло кожен робить для себе власноруч. Це могло статись лише із необережності його побілілої холодної руки, залитої по лікоть яблучним соком.
Л. підняв очі до неба, і воно враз заліпило їх сніжинками, і кожна із них точно знала своє власне місце у його очах, буцім вони були частинками великого паззла, буцім все було давно прораховано і передбачено, як невистачаючі елементи у таблиці Мендєлєєва. Спалах сліпучого світла. Істина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319091
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 04.03.2012
Я чекаю чекаю чекаю чекаю
Ти приходиш приносиш себе і тікаєш
Ти малюєш мною сни свої мрії
Твоє сонце світить блищить та не гріє
Мої Дніпри широкі ревуть та стогнуть
Твої миші піддослідні скоро здохнуть
Наші моря не втечуть в океани
Відрубаючи руку ти знімеш кайдани
Від сьогодні ти будеш тридцять дев’ятим
Я буду першим крапка дев’ятим
Вибухи грім - наша пісня життєва
Я люблю тебе, Ад. Твоя Ева.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Якби у мене була корова…
Якби у мене була корова, я назвала б її Красунею. Мені здається, це чудове ім’я, і я вже уявляю, як виходжу зранечку з хати, повільно, позіхаючи і потираючи очі, підходжу босоніж до хліву, кривлюся собі від думки, що день сьогодні видасться жаркий, відчиняю дверцята і говорю :
-Здоров, Красуне, як спалось?
Красуня дивиться на мене своїми великими щирими очицями і відповідає :
-Муууу….
-Так, і не кажи.. я б іще спала і спала, якби не треба було вести тебе пастися.
Я вішаю їй на шию дзвіночка на мотузці, проводжу рукою по жорсткій білій шерсті, перевіряючи, чи всі її коричневі плями на місці, і ми повільно йдемо на прогулянку. Сьогодні у Красуні свято, сьогодні я поведу її аж на луг, що біля ставка. На лузі трава хороша, така зелена-зелена, ну прямо-таки зеленюща, така соковита й апетитна на вигляд, що часом мені стріляє в голову думка й собі стати рачки й почати гризти ту траву. Але мене спиняє думка про те, що Красуня подивиться на мене як на недоумка, і я такого не витворяю. Вона ж у мене розумниця, це відразу помітно, варто лише раз поглянути у її мудрі очі. Там – цілий світ. Без брудних думок, без планів злочину і помсти, без брехні і без відрази. Вона крута. Я би теж хотіла мати таке чисте, не спаплюжене світосприйняття.
Поки ми з нею йдемо, бесідуємо на різні теми, я розповідаю їй останні новини світу та політики, вона мені – про сутність існування. Я дуже рада, що вона у мене є – і цікавий співрозмовник, і хороший слухач. Ще й годує до того всього! З людьми я перестала спілкуватись кілька років тому, коли тоді, одного гнилого(хм, там мало бути слово унилого, офіс переробляє мені на гнилого, можна й так)дня я не витримала і оглухла. Відтепер я маю всього два – зате яких два! – ідеальних співрозмовника : саму себе і Красуню.
Ось і прийшли. Поки моя корова аутично жує траву, я лежу в тіньку під деревом і слухаю музику. У вухах грає Радіохед, і я думаю про те, щоб не заснути, а то вона, побачивши, що я за нею не слідкую, помандрує в далекі світи. Потрапити в Тибет – її давня мрія, але я її туди не відпускаю : хвилююся, мало чого може статися в дорозі!
Вечоріє. Гукаю Красуню і роблю рукою жест, мовляв, пора додому, пізно вже, дожовуй останню травинку. Красуня в мене слухняна. Йдемо, дивлячись на перші маленькі зірки, і знов випадково зазирнувши в її очі, я розмірковую і приходжу до висновку, що в минулому житті вона була Піфагором. Або ж Аристотелем, або Гіппократом. Такі очі можуть бути лише у того, хто щось осягнув і чогось досягнув.
Зачиняю її у хліві, бажаю спокійної ночі, йду спати. А вранці приходжу і відрубую їй голову. Мені треба їсти м'ясо, така моя людська натура. Ненавиджу людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318604
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 03.03.2012
"А ти ламай, ламай мене повністю", -
каже до неї мережа часопростору.
Анна стоїть, її руки опущені.
брак тренувань керування свідомістю.
з рота осколки від дзеркала гострого
сиплять об підлогу кашею з органів.
вона випльовує, але продовжує
вперто дивитись на темряву сутності.
стікаючи кров'ю, чекати, вона вміє без стогонів,
без плачу. Анна - дівчина з серцем без штучності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012