Fuhrer

Сторінки (1/1):  « 1»

Павутиня реальності…

У  всьому  світі,  в  павутіні  реальності.  Все  живе  продається.  Заради  більш,  ніж  мертвого.  Реальність  –  це  те,  що  популярно.  В  один  час  були  переконані,  що  світ  плоский,  тому  що  це  було  популярно.  Все  буде  добре,  и  ти  неодмінно  чогось  досягнеш.  Кращий  спосіб  існування  -  не  бій,  а  спокійний  рух  за  течією.  Не  треба  весь  час  намагатися  щось  регулювати  й  залагоджувати.  Те,  від  чого  ти  біжиш,  лише  довше  залишається  з  тобою.  Коли  борешся  з  чим-небудь  неприємним,  то  тільки  зміцнюєш  це  непріємнє.  Займайся  тим,  що  лякає  тебе  найбільше.  Людина  не  підозрює,  як  багато  вона  здатна  забути.  Це  і  велике  благо,  і  страшне  зло.  Істерики  дієві  тільки  тоді,  коли  їх  хтось  спостерігає.    Дивно,  як  швидко  ти  вчишся  відгороджуватися  від  минуло,  коли  тобі  є  чим  зайняти  руки  й  голову.  Пережити  можна  все  -  навіть  найстрашнішу  біль.  Тільки  тобі  потрібно  щось,  що  буде  тебе  відволікати.  В  очах  Бога  всі  ми  грішники,  а  наша  праведність  подібна  брудним  лахміттям.  Хто-небудь  взагалі  віддає  собі  звіт,  чому  йому  щось  подобається?  Щастя  не  залишає  шрамів.  Мирні  часи  нічому  нас  не  вчать...  Коли  ми  підходимо  до  дзеркала,  нам  постійно  хочеться  збагнути,  що  за  людина  дивиться  на  нас  звідти.  Знаєте  приказку,  мовляв  -  «Ті,  хто  не  пам'ятають  минуле,  приречені  повторювати  його?»  Так  ось,  мені  здається,  що  ті,  хто  пам'ятають  своє  минуле  -  ще  гірше.  Тому  що  завжди  потрібно  плануваті  відступ.  Намічати  шляхи  до  втечі.  Бо  варто  лише  раз  переступити  якусь  межу,  и  тобі  неодмінно  захочеться  повторити.  Навіть  найдурніша  думка,  все  одно  вона  правильна,  тому  що  -  твоя.  Навіщо  мені  подібні  розваги?  Та  просто  так.  Коли  розумієш,  Що  все  безглуздо,  тобі  вже  все  одне,  чим  займатися.  Коли  розумієш,  що  все  безглуздо.  Купи  собі  канапу,  і  на  два  роки  ти  повністю  задоволений,  не  важливо,  що  щось  йде  не  так,  принаймні,  ти  вирішив  питання  з  канапою.
Начебто  треба  майже  померти,  щоб  тебе  покохали.  
Начебто  треба  зависнутина  самому  краю  -  щоб  врятуватися.
Іноді  в  мене  виникає  таке  відчуття,  що  ми  живемо  в  нижній  частині  пісочного  годинника.  І  наш  час  начебто  йде...
Скоро  його  не  залишиться  зовсім.  Нас  засипле  піском.  Поховає  заживо…
Якщо  доводиться  вибирати  між  бути  тим,  щоб  бути  коханим  і  бути  вразливим,  чутливим  і  ранимим,  тоді  залиште  свою  любов  при  собі.  
́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317384
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2012