Darusya

Сторінки (1/8):  « 1»

Минулись…

Не  треба  слів.  Не  хочу  чуть  нічого.  
Це  ж  все  намарно.  Все  це  -  суєта.  
Не  гомони.  І  не  спіши  додому.  
Не  залишай  мене.  Не  хочу  буть  сама.  

Навколо  дим.  Ще  недотлілих  вогнищ.  
Вони  горять  у  пам`ять  про  любов.  
Суїта  тиші.  Громові  акорди.  
І  ти  не  чуєш  мого  слова  знов.  

А  скільки  ще  сказати  треба!  
А  скільки  ще  тихенько  прошептать.  
Та  ми  минулись,  ти  -  лиш  випадковість.  
Хотілось  думать.  А  в  думках  -  печаль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012


Мить

В  житті  є  такі  миті,  навіть  невловимі  секунди  часового  плину,  головною  метою  яких  є  зупинка.  Наче  хтось  Всемогутній,  їдучи  у  потязі  вічності  тебе  самого,  скористався  «стоп-краном».  Ось  так  просто.  Лише  натиснув  на  кнопку  і  все.  А  ти  залишаєшся  наодинці  з  роєм  думок.  А  ті,  немов  бджоли.  Одні  кусають,  завдаючи  тривожного  болю  самоти,  інші  осолоджують  душу  п'янким  медом  здійснених  мрій  і  сподівань…  Ось  як  воно  дивно  буває.  Все  біжиш,  кудись  поспішаєш.  Живеш.  І  враз  Той  Хтось  Всемогутній  з  поїзда  крикне  :  «Стоп,  знято!».  І  світло  прожекторів  гасне,  люди  розходяться.  А  ти  стоїш  один  на  широкій,  величній  сцені.  Один.  І  зійти  не  можеш.  В  голові  ще  бджоли  гудуть.    
Куди  все  зникло?  Чому  завершилось?  Куди  тепер  іти?  Куди  бігти?  Та  й  головне  :  навіщо?  Чи  все  було  правильним,  чи  все  збулося?  А  хіба  це  ще  так  важливо?  
І  в  цю  невловиму  мить  ти  не  знаєш  відповіді.  А  відав.  Вірив,  що  знав.    
Бджоли  стають  кусючими  од  нестачі  солодкого  нектару.  А  наші  бджоли  –  без  віри  й  мрій.  Їм  лишень  бути  в  саду  любові,  вічно  молодім  лісі  щирих  душ  і  добрих  слів.  Хіба  такі  тепер  є?  Ти  в  них  був,  такі  ж  ніжні  творив?  
Бджіл  багато,  людей  мало.  Не  шкодуй  квітучого  слова,  усміхненого  погляду,  доброти…  Не  взискуй  гіркого  меду  слави,  не  радій  самотнім  падінням  інших.  І  навіть  не  тому,  що  у  світі  все  повертається.
Бережи  вірну  любов  у  веселім  дитячім  серці,  надію  у  сильній  душі.  І  неси  світло  в  собі.  Будь  сонцем  для  щастя  іншого.  Ти  не  один.  Та  й  інші  -  не  самі.  
А  знаєш,  є  щось  у  цім  казковім,  дивнім  світі,  що  чекатиме  тебе  вдома,  що  будуватиме  твій  дім.  Що  заспокоїть  твоє  серце,  підійме  погляд  із  сірої  землі.  Що  тримає  на  світі  твоїх  батьків,  найдорожчих  тобі  людей.  І  тебе  також  тримає.  Віриш,  колись  відпустить.  Коли  точно  знатиме  :  десь  вище  буде  краще,  ніж  тут.  Але  воно  є.  І  це  вже  один  привід  бути  щасливими.  
Мій  друже,  у  різні  часи  різні  люди  стояли  на  одній  і  тій  ж  самій  сцені.  Самотні.  З  гарячими  для  світу  долонями.  І  ти,  мій  друже,  стоятимеш.  І,  можливо,  такі  ж  бджоли  роїтимуться  в  тобі.  Мовчки  чекатимуть  відповіді.  І  лише  той  Хтось  Всемогутній  дивитиметься  у  твої  розгублені,  щирі  очі.  
Знаходь  відповіді.  Бджоли  завжди  в  тобі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320724
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2012


Іди.

Уже  не  вірю  в  чад  твоїх  очей,
не  бачу  сонця  твого  ореолу.
Ти  зовсім  інший.  Неважливо  те,
що  без  тебе  минулого  лечу  додолу.  

Знаєш,  йди.  Біжи  назустріч  іншій.  Бо
вона  ж  чекає  більше,  аніж  я.  
А  ти  іди.  Ніщо  не  випадково.  
В  пітьмі  згорає  все,  любов  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012


Знов

Тоді  не  писалися  вірші,  
Й  співала  тоді  не  любов,  
у  тихім  голосі  тиші
повірила  в  тебе  знов.  

І,  як  у  тумані  вогненному,  
у  темному  світлі  мов,  
на  шляху  ще  такому  непевному
тих  очей  пережила  сон.  

Я  бажала  цього,  напевно,  
і  ковтала  твій  погляд,  бо
знаю,  все  і  так  недаремно  :  
Ти  ще  прийдеш.  І  підеш  знов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2012


Вперше

Чогось  незнаного,  невпізнанного,  
чогось  колишнього,  а  ,  може,  весняного,  
я  випила  з  чаші  дивної
того  трунку  без  межі  щирого.  

До  тебе  тепер  я  вже  лину,  
до  очей  твоїх  манливого  плину,  
до  смаку  твоїх  слів,  бо,  диво,  
складаю  їх  в  срібне  намисто.  

Хвилює  любов  моє  серце,  
і  збурює  до  щенту  душу,  
в  майбутнього  світлому  сяйві
я  питиму  диво-трунку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012


І стрілись поглядами…

І  стрілись  поглядами.  Тихо.  
У  сотнях  поглядів  таких.  
Здавалося,  знайомі.  Дивно,  
усе  це  -  зовсім  навпаки.  
І  кожен  день  -  немов  Колумби,  
ми  відкривали  світ  новий.  
Ти  знаєш,  вони  й  справді  згубні
ті  наші  погляди  облич.
Ось  почуття.  Вони  прийшли  нежданно.  
Їх  не  чекали  в  променях  годин.  
В  тумані  все  стає  намарним.  
Не  розбереш  :  де  я,  де  ти.  
І  по  цій  лінії  вогненній,
немов  по  тросу  цирковім,
ходитимемо  доти,  певно,  
допоки  згаснуть  зір  вогні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012


Мій переспів твору Вільяма Вордсворта "Сонет до прекрасного"

Святе  мистецтво!  Ти  світло  дня  і  ночі,  
Ти  весни  прохолода  в  спеку  неземну,
Ти  завжди  світло  сієш  у  туманні  очі,  
Ти  мариш  казку  в  зиму  ту  сумну.
Й  не  треба  в  світі  те  тобі  шукати,
Що  заховала  дивная  Земля
Лиш  один  помах  крил  твоїх  багатих
Й  шедевр  знов  побачить  враз  вона.
І  навіть  не  холодний  вітер,
Ні  війни,  бурі,  ні  цілі  віки  
Не  зруйнують  вічність  тої  миті,
Що  ласкою  повита  назавжди.
Нехай  мінятиметься  світ,  
Нехай  мінятимуться  люди.
Та  їх  добро  і  сум,  кохання  й  біль  
Залишаться  Святим  мистецтвом  всім  і  всюди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309499
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012


***

Чи  це  погано,  що  не  знаєш,  
Як  сильно  я  тебе  кохаю?  
Що  ти  не  відаєш  про  мрії,  
Що  збурять  серце  для  надії?  
Як  та  любов  туманить  розум,  
Душа  палає  в  тихім  стоні,
Чекає  часу,  як  впізнаєш
Мене  єдину,  з-поміж  сотень.
Мене  одну,  для  тебе  дивну,  
Але  таку  щасливу  й  вірну,
Ту,  що  лише  тебе  чекала
В  мрійливих  зорях  все  шукала…  
У  водах  синіх  океанів,  
І  на  вершинах  гір  безкраїх  
Тебе  одного  виглядала,  
Тебе  єдиного  кохала.  
Чи  це  погано,  що  не  знаєш,
Як  сильно  я  тебе  кохаю?  
Що  ту  тривогу  й  сум  безмежний,  
Ти,  друже,  так  не  відчуваєш?  
І  бережеш  свою  любов
Для  днів  тих  світлих,  без  турбот,  
Чекаєш  тихо  лиш  на  мене?  
І  я  прийду,  будь  завжди  певен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309497
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012