| Сторінки (6/501): | « | 1 2 3 4 5 6 | » |
[b]
[color="#0208b8"]Ранковий промінь України
Заграє барвами життів,
І в сонячній моїй родині,
Зродиться спалах почуттів;
Незгасне полум’я свободи,
І невловимий волі дух,
Жага невпинна до роботи, -
Потужний український рух.
І все це грає і бурлить,
Як кров бунтарська, невгомонна.
Ти чуєш, як наш гай гудить,
Не спить, шукає оборони,
Від лихоліть і ворожнеч;
Щоб вороги угамувались,
Щоби війни сховали меч,
Щоби до нас ті не чіплялись.
Але не всім потрібен мир,
Як доказ, намір в миролюбстві,
Яким хизується кумир,
Той що вже схибнувся в неуцтві…
Світ божеволіє в кінець.
Ось правда гола й боса, й хвора,
А тут брудна брехня, потворна,
Нової істини взірець,
Стоїть і лекції читає,
І все повчає, все та знає..
Так бреше солодко і гарно,
І пересмикує старанно,
Чутки і факти, новину,
І нісенітниць дичину.
Все це скандалом прикрашає,
І всіх наївних пригощає.
Так і живемо сотні літ,
І затуляєм Божий світ…
А світло Істини згубили,
І в лабіринтах доль людських,
Любили, вірили і мстились,
Всім тим, хто зрадив нас колись.
Один світ набожний й суровий,
І дуже ласий до чужого,
Як кровожерливий хижак,
Крадеться зі спини напасти.
Брехати, руйнувати, красти,
Такий є світ у вовкулак.
А другий світ, - світ залицянь,
Прохань, блюзнірства, лицемірства.
Теплий прийом рукостискань,
Мерзенним вбивцям українців.
І все під маскою добра,
Благодіяння й миролюбства,
Брудна ця політична гра,
Закінчиться трагедією людства.
Світ тоне далі у неуцтві,
Вітає охлос блазнів тих,
А ти серед своїх чужих,
Байдужих душ, людських сліпих,
У цьому варишся безумстві,
На пів шляхах, на пів прямих,
В краю дзеркал на пів кривих,
В них влада тоне у розпутстві.
Та є світ Гідності і Честі
Шляхетства світ і молитви
Отцю і Сину у похресті,
На перехресті боротьби,
За справжню волю і свободу,
Жертовний обираєш шлях,
І зичиш щастя своєму роду,
Як невгомонний в небі птах,
Летиш за обрій той блакитний,
А чи повернешся колись
У рідний край? Чекають рідні,
Благають Бога, повернись…[/color][/b]
[b] Слава Україні! [/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2021
[b][color="#020da6"]Єфект середнього фінгера чи єфект Гео Лероса...
Сатиричний вірш-пародія.
Країну колотить, країна бурлить,
А комік Зеленський нас знов веселить.
Образився в цей раз вже Зе не на жарт.
Весь розум і тіло затьмарив азарт.
Не тільки на Пороха дивиться косо,
А погляд пекельний в бік Гео Лероса
Спрямовує свій, розчавити заразу,
Щоби вгамувати на мить цю образу;
За палець середній з трибуни під оплески,
За кривди чисельні в «квартального отпрыска»,
За змови, інтриги навколо політики,
Та всіх придушити «прямих» аналітиків.
А отже, у нас президент малорос,
Якому вказав пальцем Гео Лерос;
1. На кризу в країні,
2. На хаос пандемії,
3. На танки російські, (що біля кордону).
4. Що він випадковий,
5. Ніяк, не месія.
- "Якщо ти не віриш, спитай у Гордона".
Зазвичай, українці, з самого ранку,
Жують, чи вживають, овсянку і манку.
Аж раптом вмикають один плюс один,
А там новина, тривають суди.
Там судять за палець середній Лероса;
1. За те, що образив квартального боса.
2. За те, що насмілився кривдити Зелю,
3. За крадені гроші, в офшорах, у Бені,
4. За те, що "порядних" братів Єрмаків,
У дурні пошив, в мудаки, без мізків.
Ну що тут казати, це – ефект доміно.
Країна святкує свій цирк шапіто,
Де, блазень-пройдисвіт, на посаді міністра,
Без досвіду, знань, без освіти магістра,
Тому що в епоху «немає різниці»,
Зевлада країну веде до сідниці.
Та схоже нервують зелені матроси,
Тому що ми всі духом Гео Лероси…[/color][/b]
[b]Депутат Гео Лерос на засіданні Верховної Ради у присутності президента Зеленського показав йому жест "fack you", від імені всіх зраджених українців.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
[youtube]https://youtu.be/P42BwVIYJ-g[/youtube][b][color="#0024a6"]
Огидна істота, на колір, зелений,
Знов тявкнула на олігархів мерзенних.
Країна в опалі, і вже замерзає,
А гидка істота Петра ображає…
Мовляв: - "олігархи, і перший з них п’ятий;
Мені заважає зарплати підняти.
Мені заважає всім, мир підписати,
Мені заважає країну зливати.
Мені заважає себе поважати.
Мені заважає вас всіх грабувати.
Мені заважає ковід вгамувати.
Мені заважає там щось будувати.
Мені заважає, взагалі, існувати!!!".
( в його голові забагато, щось вати).
І бризкає слиною, від злості і пихи.
Спіткала ж країну зелене це лихо…
А дзеркало де, подивись хоч на себе.
Згодоване рило. Дивись яке цабе!
І вже зазіхнув на узурпацію влади,
А має дитячі образи і вади…
І третій рік поспіль в країні інтрига...
Керує квартальний, офшорний барига.[/color][/b]
🤔😡😉😁😔😅😂🤣🤩😎🤪😖😱😤🥳🤡💩
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2021
[b]
[color="#1d0e73"]Гор-д-он залишився ганд-он-ом,
зелене *** зеленим чмом,
а наш народ ведуть по колу
в московське, довбане ярмо.
__________________________
Усатий док та лисий дуремар,
швиденько у повітрі перевзулись,
усатий каже - "Як ми лохонулись!",
а лисий новий відробляє гонорар...
___________________________
Вийшов Зеля із дурману,
вийняв Беню з-під дивану.
Будем різати і бити,
й далі лохотрон крутити...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2021
[b][color="#268000"]Зеленський переймається проривом,.
Та щоб вас вже прорвало на шматки!
Згодовані, усміхнені їх рила,
огидно бачити...які ж вони бридкі...
Всі марнославні, жадібні до влади,
грабують так, що аж той гай гуде...
Зеленський тут планує царювати.
Пройдисвіт вже на другий термін йде...
Та де ж ви взялись, так вас трясці мати.
Як плем’я бісове, зелена сарана...
Що їм не дай готові шматувати,
Коли в країні дурні і війна...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
[b][color="#0007de"]Зелені переймаються “проривом”?
Та щоб їх вже “прорвало” на шматки.
Згодовані усміхнені їх рила,
огидно бачити.
Які ж вони бридкі...
Всі марнославні, жадібні до влади,
грабують так, що аж той гай гуде.
Зелені тут планують царювати.
Пройдисвіт вже на другий термін йде...
Та де ж ви взялись, так вас трясці мати?
Немов то плем’я бісове, зелена сарана.
Що їм не дай, готові шматувати,
в той час, коли прихована війна,
підточує підвалини держави,
де вороги піднялись у весь зріст.
Ганьби такої ми іще не мали:
"країною керує уклоніст"...
Я не суджу, засуджувати грішно.
Нехай Всевишній судить за гріхи;
За кров пророків, тих кому зловтішно,
Тих, хто “зелені” сіяв реп’яхи...
Ні, не суджу, нехай їх судді судять.
Навряд, тут справедливість та закон,
Колись у цій країні запанують,
Де блазень сів на королівський трон.
Я не суджу. Їх вже народ засудить;
Замучений, як поміж двох вогнів,
Оточений боротися він мусить,
Затиснутий в обіймах ворогів...
Судити? Ні. То все невдячна справа,
коли карати треба без суду;
за всі приниження, та за побиту славу,
тих хто нас кинуть хоче під орду,
За чорну зраду, темнішу за нічку,
За честь сплюндровану, не гріх,
кидати зрадників в холодну дику річку.
Кінець один однаковий для всіх...
31/10/2021[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
[b][color="#0016a8"]І честь і врода, все пішло у воду,
коли ведуть за руку до ганьби,
тих, хто сплатив сповна свою свободу,
брехливі і настирливі раби.
Плюють у тих, хто не залишив варти,
чекають Україну продамо,
бо гіднісь обміняли ви на жарти,
а кров жертовну на зелене чмо...[/color][/b]
Вікісловник: ЧМО - никчёмный, презренный, морально и физически опустившийся человек
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
[b]Мій новий вірш до вашої щирої уваги друзі...Щойно закінчив... Що ви про нього думаєте...Дайье свою оцінку....Дякую за прочитання...[/b]
[b][color="#0532ad"]Шукаєш марно оплесків і слави,
В країні зламаних, сердець, надій, списів,
Об скелю марнославних брехунів,
Які всі зловтішаються над нами,
Де вже не чутно правди голосів;
А регіт блазнів, вереск диких псів,
І стогін тих, хто вмився вже сльозами,
В хустинках чорних поверх їх голів…
Шукати марно миру з дикунами,
Так само в людожера співчуття.
Немає сенсу, ще одне життя,
Приносити у жертву, і хрестами,
Встеляти тяжкий шлях невороття,
Чи гратися людськими почуттями,
Чекати від злочинців каяття…
Немає сенсу!!!
Навіщо влада брязкотить кістками,
На цвинтарях ганьби і забуття!?
Кровопусканням не залікуєш рани,
Які не гоються в душі роками!?
Все марно; сподівання, віра у святе,
Усе лежить сплюндровано і спить,
Поміж байдужих, напівворогами,
І збурення із розпачем кипить,
В котлах, що заготовані Богами,
І гіркими омитися б сльозами,
Досхочу чашу гірку цю б допить…
Чим довже ми блукаємо стежками,
Облудними, якими нас ведуть сліпці,
Не вийдемо із темряви роками,
Не знайдемо і слави праотців…[/color]
10.10.21. Константінополіс[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927598
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2021
[b]
[color="#ad0000"]Коли тобі кидає виклик доля,
й життєвий іспит кидає за грань,
сміливим будь, - це тест на силу волі,
любові, віри і переконань.
Ти вірив в Україну серцем чистим,
І відчував свій внесок немалий,
І клав останні сили безкорисно,
На цей олтар намолений, святий.
Ти прагнув волі. Віра в перемогу,
Жила і билась птахом, в ритмі справ,
Тих невідкладних… Ти йшов нога у ногу.
Свій шлях, невпинно, воїна долав.
Себе ніколи не вважав героєм,
Хоча й не мало ворогів приспав на вік.
Ти був останнім, хто виходив з бою,
І першим був, як син і чоловік.
Сміявся дзвінко ворогам в обличчя,
У сірі, й злі, як з темряви хула
Доносилась з лихого потойбіччя…
Була росія, та й раптом загула.
Віки минуть, епохи, покоління,
І в пам’яті навічно збережем,
Як шрам, війну, насилля і гоніння,
І Божий мир палаючий вогнем.[/color][/b]
Артем Володимирович Абрамович (народився 21 квітня 1990, м. Житомир, Українська РСР — загинув за Україну, смертю хоробрих 12 серпня 2014, с. Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна) — капітан (посмертно) Збройних сил України, командир танкового взводу 30-ї механізованої бригади, учасник російсько-української війни.
Загинув у бою під Степанівкою, його танк був знищений в бою, прикриваючи відхід української групи під час наступу російських військ вторгнення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
[b]В житті багато різних таємниць.
Одна з них - це душа людська, нетлінна.
Вона і волі прагне неодмінно,
й закохується в рабство до дрібниць.
Великий БОГ за цим всім споглядає,
- "Чому ж моє створіння так страждає?".[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2021
[b][color="#021ab5"]Тисячоліттям біль, жура і розпач,
диктує довжелезний лист імен…
розхристане рядно твоїх знамен,
на всіх вітрах сердешних, і пообіч
розстрілюють без жалю Ойкумену,
і тільки БОГА кличеш ти на поміч,
Реве і стогне сивий Борисфен…
Як вершник-велетень стискаєш меч в долоні…
Безсмертна слава сяйвом навкруги,
Пронизує клинком, як блискавки холодні,
Безрідних, ницих, хижих ворогів…
Здригнувся всесвіт, – вибух Наднової,
Природа божеволіла моя
І кликала повстати нас до зброї,
Супроти ненависного кремля…
Запеклий бій триває і триває,
Немов той безперервний дикій вир…
Нехай він в себе ворогів ковтає…
А Велетні з вершин спостерігають,
Чатують з висоти яскравих, синіх гір,
За тими, хто залишився потойбіч,
В окопах з побратимами пліч-о-пліч,
У лавах бойових останній дати бій.
А десь в гаю вкраїнському лунає,
Сміх діточок, - врятовані життя,
Їх долі ти від кулі захищаєш,
На краю Всесвіту, у центрі майбуття….[/color][/b]
[b]Ойкуме́на, екумена (дав.-гр. οἰκουμένη, від слова дав.-гр. οἰκέω, «населяю, проживаю») — освоєна людством частина світу. [/b]
https://novynarnia.com/2021/08/31/rzadorozhnyj/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021
[b]Колись і я писав такі вірші;
Чіпали за живе, виймали душу…
А зараз що, чужі читати мушу,
Натхнення де?
- Шукай і не гріши.
Були і в мене надсвяткові вечори;
Веселі, безтурботливі, мов кішка,
Що ластились, кралася тишком-нишком,
Перевертаючи все дригом догори…
Були ще будні праці і навчань,
Важких змагань, - солений присмак долі,
І кидали у вир випробувань,
У вихор перемог, в жагу до волі…
Все то було…Та височить блакить,
На тім рядні блакитнім, Сонечко висить,
Бринить дощем у райдужній весельці…
Не втомлюйтесь кохати і любити,
Усім єством: душею, тілом, серцем…
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923579
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
[b]Вклоніться доземно, схилиться в мовчанні,
віддали вони найцінніше, останнє,
віддали життя за твою Україну,
щоб син твій, онук не пішов, не загинув...
Жертовність бійців повік не забуду,
Повік не пробачу, і мститися буду!
Схиляю доземно і душу і тіло,
Тому що всім серцем люблю Україну!
Рівно 8 років назад Україна-Русь перегорнула ще одну найтрагічнішу, най драматичнішу сторінку своєї історії після побоїща на річці Калка у 1232 році, після спалення і знищення Батуріна зі всіма її мешканцями, московським каральним військом під проводом Меншикова 1709 році, після знищення червоними катами українського відродження в Биківні і урочищі Сандормох у 1937, після десятиліть поневірянь, страждань, війни і лиха, що їх заподіяла московська орда, нарешті у 1991 році замайорів промінь надії на обрії слави відновлення української державності, надії і сподівання на мирне життя на плідне існування з сусідами, і ось нова біда і лихо свідкало Україну у 2014 році, нова агресія з боку путінської федерації, змусила українців кинути орало і взяти до рук меча, та йти рятувати власну землю від цілковитої окупації і знищення, від російської асиміляції, русифікації і розпорошення по світу, утисків і всіляких заборон, що їх несла північна орда знову і знову…29 серпня 2014 року видався для багатьох українців, українських вояків; самих мужніх, відважних і героїчних хлопців і дівчат, спекотним і жахливим останнім днем в їх житті, яке вони віддали заради життя України, заради порятунку тебе і мене і нас всіх…Пам’ятаємо не забуваємо…Слава Україні і слава українським збройним силам, добровольцям, волонтерам, медикам, капеланам, всім хто боронив і боронить українську землю від нової шовіністичної імперської навали на наші споконвічні, етнічні землі, які по праву належать Україні і Українцям![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
[b]
Списи зламались.
Вибили всі зуби.
Вже тягнемо, старий,
як світ намет.
Поіржавіли на
лацканах тризуби.
І не стріляє
влучно кулемет.
Стискаю кулаки,
до болю, в кистях.
Кров ллється,
затуляє ясний зір.
До низу листя
Падають намистом.
Окрадену
країну мучить звір.
Дзвенить як куля,
тиша біля скроні,
Гучна, як грім –
передвісником біди,
Краплиною дощу
в матусині долоні,
Заплакало на
синові сліди.
І суховій роздмухав
Гуляй поле…
Впустивши здичавілі
зграї псів.
Малює доля о
берегом коло,
В країні
непочутих голосів…
Ще крок, і прірва.
Шлях долаєш вгору.
Безсонь, поранений
і втомлений куєш
Життєву правду,
вчиш любов сувору.
Хіба що так ти
мудрість віднайдеш.
Гостріть ножі!
Освячуйте багнети!
Копайте шанці…
Гей, зброярі, до справ!
Мастить скоріш
іржаві кулемети!
Вам миру ворог
вже ж не обіцяв.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021
[b]Уважно слухай.
Звіре здичавілий.
Голодні пси, нікчеми та раби!
Ти не народ, а натовп дикий, сірий,
Якщо забракло сил до боротьби.
Ти різав по живому Україну,
ти слину чорну бризкав на святе!
Ти той, хто зрадив, неньку Батьківщину,
блакитне небо й Сонце золоте.
Ти той, хто відхрестився від матусі.
Вона ж тебе принесла на цей світ!
Ти горлопанив – «росіяни друзі»,
після століть тортур і лихоліть.
Манкурт безбожний, виродку пихатий,
гучніше всіх про «МИР» ти говорив,
і підпалив, батьківську, рідну хату,
і ворогів у рідний край впустив!
За що ж ти так ненавидів Вкраїну?
Вона ж тебе пригріла на грудях!
Якщо не любиш неньку Україну,
тоді один є, до Ростова, шлях.
А я залишусь на землі дідівській!
В душі зміцнився гурт переконань,
козацький рід мій добрий український,
ніколи не погине, так і знай…[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021
Розпач за зараду,
за смерті братів,
руйнуй чорні грати,
ти ж волі хотів!
"Чого б мені жалітись на життя?
Я не стою у рабстві, на колінах".
Жадав наш клятий ворог каяття,
а ми шли в бій, на смерть, за Україну!
[youtube]https://youtu.be/jVNn-Lsr6CQ[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
[b]Загиблі герої споглядають з сумом за нами.
Рясніє Вкраїна тепер шахраями,
а білі кістки догризають вовки.
Прокинься країна, збудись на віки![/b]
[youtube]https://youtu.be/uA_p5cGUids[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021
[b]Так починалась війна.
Так починалась руїна.
Дика потворна орда,
Сунулась на Україну.
Темрява ковтає світло,
Сонячне сяйво Ярила.
Ріже колючий дріт,
Тіло твоє Україна.
Грізно лунають бої.
Гучно заграли цимбали.
То йдуть хоробрі вої,
Жваво вливаючись в лави.
Стрільна до неба луна.
Вітер ненависті дме.
Дика жахлива орда,
Знову зі сходу йде...
Тисячу літ боротьби,
Веде за життя Україна.
Вільний народ - не раби!
Ворогу тут - домовина!
[youtube]https://youtu.be/VdBcE6WmVLI[/youtube][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919136
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021
[b][color="#001ca6"]Твій перший сніг вкриває узбережжя,
Бурхливих і сумбурних рівчаків,
Дніпро занурилось у льодове безмежжя,
А Чорне море у мовчазність віків.
Танок пронісся з вітру-хуртовини,
По білих розмальованих дахах.
Ні, не впізнав я зранку України,
Така лише б наснилась уві снах.
Коштовним білим платтям аж додолу,
Вкриваєш Галич, Слободу, Волинь,
Від Лемківщини, Холмщини, Подолу,
В Південний Буг і Дністер ти полинь,
у цю красу натхненну в розмаїтті,
природи, ту що БОГ подарував…
Живуть, мабуть, щасливі всі і ситі
в краю, який ти серцем покохав?
Аж ні, холодна стужа землю вкрила,
А хуртовина виє і реве,
У нічку темну, вивільняє силу,
Яка несамовито літає і рве
Все навкруги, живого не залишить.
Скувала стужа щасливу мить життя,
А мати жалібно співає і колише,
Напівголодне, стомлене дитя…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021
[b][color="#001e78"]
Московія, як дика темрява,
холодна і безродна,
яка горить ненависі вогнем;
скажена і безплідна, безпородна,
підноситься караючим мечем
над світом твоїм, раєм невгомонним,
над божедарною землею,
яку любив ти більш за все,
тепер тих псів голодних,
якась нечиста сила в край несе...
А ти стоїш, до болю стиснув зброю,
з грудей лунає грізно: - "Не пройдеш!",
і месником встромляєш списа в скроню,
загарбнику, тут смерть свою знайдеш.
Один у полі, бачиш псів скажених,
під дахом Всесвіту, за право гідно жить,
на смерть стоїш супроти сил-силенних,
щоб міг ти вільно дихать і любить.
Тримайся брате, допомога близько,
всі разом, день звитяжних перемог,
ми наближаємо...
непереможне українське військо,
нехай вас береже Всевишній БОГ!
А я тебе в своїх віршах увічню
і закарбую в спогадах думок,
про те, як гартувались браття січчю,
у вихорі звитяжних перемог!
Слава Україні![/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2021
Іще одне життя забрав цей клятий ворог!
Ми з ним б'ємося понад тисячу літ.
окутав землю рідну чорний морок,
і затуляє промінь, Сонця світ.
Нажахана Європа у фортеці,
вже білого тримає прапорця,
а українець за свободу б'ється...
Вже восьмий рік нема війни кінця.
І мир нам пропанують на умовах,
під різним соусом в угодах, там і тут,
дрібниця справа; зректися віри,
дідівську рідну мову
у ланцюги, в ярмо, в московський блуд
втопити, все...Ще раз? В багні ординців?
Все змарнувати? Звести нанівець
весь тяжкий труд, жертовну кров армійців?!
"Настане мир й "занепокоєнню" кінець"...
І видохнуть з полегшенням французи,
А німець вип'є шнапс на брудершафт...
Іржаві їх гармати-аркебузи
В кремлівських вежах не нароблять ґвалт.
Ми їх подразник, спокою і сну,
кровопролитну, визвольну війну,
вже восьмий рік ведем за справжню волю,
за європейську і щасливу долю.
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5390771430995350&id=1388391057900094
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021
[b]Ми ті, хто понесе вогонь свободи,
всім іншим поневоленим народам!
Ми ті, хто не припинить боротьби,
Бо ми є справжні, з іншої породи.
Ми не толеруватимем ганьби.
Нікому не дамо русинів рід шляхетний,
Міняти і купляти за монети.
Затямте недруги і биті вороги,
Наш влади час наступить неодмінно.
Торуємо цей шлях ми неухильно.
Аби віддячити, роздати всім борги…[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2021
[b]Ще ви згадаєте, далекі ті часи,
коли боролись ми за власну ВОЛЮ!
Свободи не буває без війни.
В ярмі ніхто не розшукає долю...
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
[b][color="#021280"]Мій любий краю, волелюбний, знаю,
Живеш заручницею, у полинні облуд.
В твоїх степах гуляють вовчи зграї.
Потвори дикі, чинять самосуд.
Тебе плюндрують бісові нащадки.
Брудним чобіттям потоптався кат.
Московські запровадити порядки,
у вільнім краю обіцяє гад...
І ллється гнів з кривих і чорних писків,
як темна ніч безодня в їх очах,
готують шибениці, довжелезні списки,
етап, всім до Сибіру, в ланцюгах.
- "Це все було! А зараз не можливо.
Не ті часи...", - наївно кажеш ти...
Часи змінились, так, та не людина;
той самий ворог, і ті ж самі "брати"...[/color]
[/b]
[b]Немає слів, аби описати всю ту лють, яка палає з середини за ту неймовірну несправедливість, яка після такої крові, з початку Майдану і сьомим роком війни, виривається з під землі, з якогось пекла, де вона мовчки сиділа, до пори, а зараз вже як два роки, вирує і знищує все здорове і живе, вириває з коренем і бреше, бреше, і бреше...Більше терпіти не маємо права, ані секунди, пора щось діяти, діяти засереджено, виважено, сильно і потужно, а головне спільно і всі разом...Стерненко та Антоненко - це наш Майдан, який якщо потрібно сполохне з новою силою! Слава Україні! Смерть ворогам![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2021
[b][color="#031ca8"]Ти знов над прірвою Країна;
Знесилена, нескорена, жива.
І тяжко дихаєш. В морозну ніч застигли;
І людяність, і віра, і слова.
А руки, Боже, подивись, подерті!!!
Всмоктався в ніжну плоть колючий дріт.
Здається, любий, не боїшся смерті.
Ти повставав із мертвих на цей світ
Іще сильнішим, аніж був, коханий,
І вперто воював, але чому журба,
Так важко хилить до ланів весняних,
В обійми пригорнути… Та хіба
Тебе втрачаю, рідний, схаменися,
Не треба, зупинись, прошу не йди!
Серця ще б’ються наші,
Ти до них горнися,
Під час несамовитої біди…
Ой, воля, воленька,
Звитяжна, залишайся,
Не йди з степів твоїх в далекий схід,
І з Сонцем весняним гуляй кохайся,
І бережи, примножуй родовід.
Дочок, синів, і гордих, і сміливих,
Нехай наповнюють твій простір і твій світ,
І щасливо живуть в просторах вільних,
Без лихоліть, без втрат, журби і бід…
Та що ж це, буревій похмурий, чорний,
Знов літає все рушить навкруги,
І збурює народне сиве море,
А блискавки кують нам ланцюги.
Старі заіржавіли, ми рвали їх що сили,
Тікали від панів і бусурман,
На Слободу, і там од віку жили,
У края, того що нам Богом дан…
З давних давен лунає твоя пісня,
Така дівоча, ніжна, весняна,
Я тут душею й тілом з нею злився,
І закохався, сильно так… Весна
В струмках твої, ярах, річках, дібровах,
Жива, в бурхливих водах чорнобрових,
В п’янке повітря Закарпатських гір,
Мій дух сплітав у рими ясний твір.
Та ще не вгамувалась боротьба.
Ми не відступим! Зводьте барикади!
Лунай гучніше бойова сурма.
Руйнуй, ламай, в собі сталеві грати…[/color]
На світлині руки українського воїна захисника, руки на яких чи в яких тримається ваш особистий комфорт, мир і спокій...Пам*ятайте це, завжди!!!
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2021
[b]Серця затихли в цю морозну ніч,
Не б’ються, як колись…
Серця порожні.
А все тому, що виродки безбожні,
Руйнують нашу стародавню СІЧ.
Заграли сумно сурми почуттів,
І кобзи вивільняють біль і розпач.
Давно свою ріллю покинув орач.
Казали, що не вижив на війні…
А степ, широкий лан і Слобода,
Колись квітуча, і до болю рідна,
В огні горить під бусурманом бідна.
Кінця і краю вогнищу не видно.
Таврида людна вже занепада.
З, колись, рясних полів пішла вода.
Лоза засохла і пропало жито…
Невже це все. Ні волі, ні свобод,
У рідному, у краю, українцям,
Не бачити, щасливий свій народ,
Зі східних окупованих провінцій?
Невже відмовимось від власної землі?
Легко сказати: - «йди, звільни, нетяма».
Колись по Дону, по Дунаю, й Сяну,
Ходили тільки наші кораблі…
Що ж трапилось? Змінилися роки.
Століття нас в собі перетравило?
Козацьку справу геть занапастили,
Невдячні правнуки, пихаті «Пилипки».
Кому війна, кому і мати рідна.
Та вже не рідна. Покруч там і тут,
Веде нещасну під кремлівський кнут…
Калігули, Нейрони, Хами, Брути,
Як з небуття, як в день страшного суду,
Повиповзали на цей Божий світ.
Їх гомін, невдоволений, набрид,
Так само, як політика облуди…
Ти рвеш на грудях ці сталеві пути,
Щоб покінчити віковічний гніт.
Прицільні обстріли на сході не вщуха
Ще вчора разом «Червону калину»,
Наспівували з нашим побратимом.
Сьогодні вранці вбили цю дитину.
Ворожий снайпер, хай йому лиха,
Лиха година забере до себе,
І прокляне цю нечисть цілий світ,
За ці скалічені життя і за сиріт.
Летять як журавлі герої в небо…
Ніхто про ветеранів й не згадає.
Ніхто з вас й кварт води не піднесе…
Для когось «Україна понад все»,
А хтось і досі ворогу несе,
І в їх криваві паші зазирає,
Й невпинно в лігво цих химер повзе…
Всі разом, як один великій рід,
Як ціла нація, як вольова громада,
Піднялись в боротьбі змінити хід
Історії, а наштовхнулися на зраду…
Ох, зраднику, ти ворог, баламут.
Дитя ти бісове! Накоїв стільки лиха.
Горить вже хата, догорає стріха,
За тридцять срібняків.
То невелика втіха,
А вже чека тебе мій гнів
і Божий Суд.
Слова «какая разніца» тепер,
Звучать багнетом леза у повітрі.
Обличчя їх усміхнені і хитрі,
Виблискують частіше зі печер.
Слова брехні обгортанні у правду,
У продажу, по скідочній цині.
А ви йдете, берете, мовчазні,
Яскраві пустощі на ярмарках у влади,
Як у останні, новорічні, дні…
Та є надія невмируща, сильна,
Що переможе Україна вільна!
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
[b][i]«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте». Т.Г Шевченко «ЗАПОВІТ»…
[/b][/i]
[b]Туга, журба, сталевим лезом в тіло,
Встромляє спогади, про втрати лихоліть.
Життя буремне стихло і застигло,
Як холодець по тарілках століть.
Острах і відчай б'ється птахом в клітці,
Бо чорні хмари поглина блакить...
Свободу, гідність, совість по копійці
Розпродали, так що сльоза бринить…
Спливає час, - краса дорогоцінна…
Вже доленосний зупинити хід,
Не в змозі ти, за обрієм країна,
Яку тобі, у спадок, в "Заповіт";
Поет-пророк вплітав святої Волі…
Люби, твори і пести мов дитя,
І захисти, якщо позвуть до зброї,
Потрібно буде, поклади життя,
За неї, на Олтар жертовний, щирий,
І молитвою в небі розчинись,
І віруй в Бога, в Україну віруй,
І ворогам ніколи не корись![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2021
[b][color="#02119c"]Запитала в татка доня.
- Чому горить свіча на підвіконні?
То душі меркотять у вогнику свободи,
Які живуть у пам’яті народу.
- Чому ж тоді я поруч бачу зброю?
Щоби свічки не ставили героям.[/color][/b]
[b][color="#ff0000"]"Кров і жертва наших героїв - то паливо для життя наступних поколінь"...Василь Сліпак[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2021
[b][color="#0245b8"]«А ми казали, ми їх всіх благали,
під час війни не змінювати лад»…
Ми через це вже тричі програвали,
і потопали серед чисельних зрад...
І світ, не світ, а темрява, як сяйво.
На чорне – біле. Червона свіжа кров,
Всмокталась вчора в землю життєдайну,
Перетворившись на земну любов.
І чорна зрада, - дуло револьвера,
з якого в нас стріляли, в темну ніч,
й звірячий вереск, - "Здохнете бандери!",
немов, дикунський голос, з потойбіч...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901504
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2021
[b]Гліб Бабіч: викриття брехні генерала Хомчака про загибель морпіхів під Зайцевим...[/b]
[b][color="#1500d4"]"Ми вам наказу не давали,
А ви у розвідку пішли"...
Вони ж за нас життя віддали,
А ви паркетні генерали,
Їх засудили без вини!
Які ж ви ниці й безсоромні
Бесчесні, і не схиляючи голів,
Як зграя, дикі і голодні,
Ведуть країну до руїн,
Аби собі шматок урвати,
Умити руки, приховати,
Жахливу правду від людей…
А той, ваш головний юдей,
І далі хоче роль дограти!?
Ллє батько сльози, стогне мати,
І проклинає вас, свиней.
Безлюдні виродки, мерзотні,
Хто ж вас на Божий Світ призвів,
Як вам ще вистачає слів,
Безчестити святих синів,
Які за нас життя віддали!?
- «Ми їх туди не відсилали»…
Як грім, як постріл прогримів,
Серед захмареного неба…
За що нам Божа кара ця!?
Заблудша «беніна» вівця,
Брехливо бреше до кінця,
Нічим, та і святим, не греба…
«Ти той, хто зрадив Батьківщину!»
З під Іловайська накував…
А ми вмирали за Вкраїну.
А ти брехав, жер і брехав!
Бикуй. Відхрещуйся. Недовго.
Терпець урвався, не ланцюг.
Просити прощення у Бога,
Не для таких, ось, волоцюг.
[/color][/b]
https://novynarnia.com/2021/01/15/babich-zajceve/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901418
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
[b][color="#0a0596"]Свята пройшли, а дехто ще святкує,
і постить в «Інстаграм» всілякий хлам.
- "Чому б це ні, народ бач, як жирує,
кінець епохи бідності ж настав!",
Рахує по копійці, а пожитки,
Як і собаку все, бодай, продав.
Жевріє бізнес, потопає в збитках…
Я відчуваю нас хтось на@бав…
Ковід поклав, країну на лопатки.
Поставлена на паузу війна.
«Геть Зелю, геть! Збирай свої манатки!!!»
То тут, то там з Майданів вже луна.
Бюджети пухнуть разом з президентом.
Для армії обсмоктані кістки.
А різні кримінальні елементи,
До Генпрокуратури проповзли.
І кожен його сміх, як хук під дишло.
І кожна фотка ця, мов в фейс плювок.
Погодьтеся, що якось гидко вийшло.
Терпіти знахабнілий цей совок.
Свати радіють соснам корабельним.
Держдача люкс. Кортеж аж за версту.
Сто тисяч за добу у Буковелі,
Для тих, хто має картку золоту…
І збільшується в розмірах трикутник:
Вовки, Аваков, і Медведчуки.
Тече по трубах вже російський «спутник».
Сім’я Герег, – нові Свинарчуки.
Ростуть борги, злітають в гору ренти.
Платіжки збільшують артеріальний тиск.
- "На фіг здались такі нам президенти!?"
- "Який такий від цього блазня зиск?!"
Не треба голосити – «Задовбали!!!».
Ще рочків так з чотири потерпіть.
Він любить вас, це ж ви його обрали,
Щоб щелепи на полку положить.
Якщо серйозно, то не все пропало.
Вся шушваль ця однаково горить.
Здається ці чорти не все розкрали.
Гостріть ножі, добродії, гостріть.[/color]
[/b]
https://versii.if.ua/novunu/kreml-moskva-krasnaya-armiya-stalo-vidomo-z-kim-fotografuvavsya-zelenskiy-na-bukoveli-foto/
[b]Під час візиту на Прикарпаття 28 грудня президент Володимир Зеленський повідомив, що буде зустрічати Новий рік у Карпатах. Конкретного місця не назвав, але зазначив що, найімовірніше, це буде Буковель.
А вже 1 січня у мережі з’явились фото з Карпат, на якому Зеленський позує в лижному костюмі та з маскою.
Світлиною з президентом України на гірськолижному курорті поділився в своєму Інстаграмі користувач з ім’ям “Коля Софрон”.
Журналіст з Прикарпаття Роман Реведжук помітив, що даний користувач постив також фото з Росії.
“Повернемося до фотографії простонародця Зеленського з виборцями. Я коли зайшов на сторінку автора цього фото, а там “москва”, “кремль” і “краснаяармія”. Я зрозумів, на Буковелі в Новорічну ніч зустрічати 2020 дійсно зібралася вся родина. І #какаяразніца що там на фото, коли “свій до свого по своє”[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2021
[b][color="#0023d4"]Мій новий вірш...Щойно закінчив...Зацініть...Дякую..
Ну що «вкраїнці»?
Ви ще досі з краю?
Що з вами відбувається, скажіть?
Вам ворог ребра, руки вивертає,
А ваш козацький дух і досі спить.
Здавалось, ось вже перемога близько.
Дотиснуть би ще трішки, цих мерзот…
Майдан був шансом. Відновилось військо.
Чому ж пустили зрадників, заброд,
Під наші мури, відчинили стайні,
Ключи віддали мовчки від скарбів?
Готові нести кривдникам останнє,
Та вже перетворились на рабів…
Хіба ж нам всім не соромно, до болю,
Що допустили цей розгардіяш?
Корупцію і злидні звем ганьбою,
Вже президент, нам зовсім, не фромаж…
Підняли бунт, проти свого Гетьмана,
Під вереск, свист, і сміх всіх ворогів,
Гарцюють на кістках Євромайдану,
Вже не ховаючи очей, ані голів…
Отямились, нахаби, підвелися.
Перевертні в мундирах тут як тут.
А ми що, ми по хатах розбрілися,
І слухаєм, як бреше той манкурт…
І ти вже не господар в власній хаті,
І чин не той, що вже казать про хист.
Не чутно лязкіт гусень на параді.
Десант не марширує в повний зріст.
Що коїться, втомились від держави,
Чи від війни, яку проспали ви?
Забули мову, відріклись від слави,
Самі себе, і нас перемогли…
Безбожників внесли в Верховну Раду.
В степах твоїх гарцює чорний кінь,
Той, що «троянський», як доважок зради,
Як гіркий смак пройдешніх поколінь.
Ніщо, ніхто не вчить вас. Не навчались!?
Чужинській досвід ближче аніж свій.
Не в тих ви вірили, не з тими ви кохались,
У мовчазній пустелі віковій…
А зараз ти самотня й незалежна,
Ну майже, ну ще трішечки, ось-ось.
Дрескод тобі нав’яжуть обережно,
До невпізнання, до «не відбулось».
Зневірені герої на «підвалах»,
Чека на справедливість від Богів.
Розгубленим дівчиськом по «кварталах»,
Блукаєш ще у лігві злих вовків.
А патріоти ждуть від тебе рішень;
Сміливих, войовничих, рятівних.
Засяй нарешті, чарівна, скоріше,
Яскравой зіркою, в різноманіть доріг.
Та що ж це я вірші сумні читаю.
Рядок похмурий, ляже за рядком,
Журбою відчайдушною заграє,
У почуттях за різдвяним столом…
Пробачте, грішному піїту глашатаю.
Хвалебних од з дитинства не любив.
Я правдолюб, а правдоруб рубає,
Не добирає, й не підбирає слів…
Не в виграші, не в програші, гадаю.
Коли є порох в діжках, - будем жить.
Я з Україною у серці засинаю,
А прокидаюсь щоб її творить…
Невтовзі вийде новий кліп на мій вірш на моєму Ю-туб каналі...
Підписатись можна тут[/color][/b]:
https://www.youtube.com/channel/UCf9Moj4f9Cj6sU25TUVL63w
І ще один україномовний новий канал:
https://www.youtube.com/channel/UCSyk91WDHlmB10gvVDi-Wng
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
[youtube]https://youtu.be/KpoYp9qZ5_o[/youtube]
[color="#021ed1"][b]Цю націю ніхто не переможе!
Коли пліч о пліч, разом, у строю.
Сміливість, честь, відвага допоможе,
Перемогти всіх ворогів в бою.
Казали недруги, в нас шансів не багато.
Ми йшли у бій на танки, сам на сам.
У ДАПі ми навчались воювати.
У Мар’їнці ми їх трощили в хлам…
А окупант нам скласти зброю радив.
І я сміявся в вічі москалям.
Я витримав; «торнадо», «смерчі», «гради»
І насипав тим виродкам кремля…
Свій перший бій дав в пеклі Іловайська.
Свій другий бій в Дебальцево, мішку.
Мій дід повчав, - ніколи не здавайся,
І я, як ЛЕВ дробив в труху «мокшу»…
Нас не здолає зрадник, реваншисти…
Мене не переміг північний кат.
Ми Українці перші колоністи!
Я власник від Кубані до Карпат!
Ми українці – націоналісти.
Ми патріоти матінки-землі.
Загинуть всі загарбники-фашисти,
Імперські шовіністи-москалі…
Я тут залишусь вічно панувати,
На власній БОГОМ даній царині.
Час близиться, йдемо Донбас звільняти,
І Крим від окупантів і брехні.
Невпинно месники бруківкою, крокують.
Ворожі язики відріжем злі, й вогні
Нічні запалимо, їх тисячі мандрують.
Розвіє сяйво сутінки Землі.
Борімося за власну Незалежність.
Не поступимось ворогам з пітьми!
Сміливість, віра, гідність наша, чесність,
Громадянином робить нас й людьми![/b][/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2021
[b]Який нестерпний жаль? незграбна прикрість?
Гарант наш Зе хворіє на ковід!
"На жаль" і Мендель виказала щирість,
І встала на крихкий і слизький лід...
З обуренням звернулась до "цинічних",
Під час подій пост-апокаліптичних...
Радіють новині порохоботи,
Йому здоров’я зичать раз-у-раз
Усі побічні дії побороти,
Відвідувать частіше унітаз...
А наш гарант записує відосік,
І з виглядом, немов, добу на дозі...
Відвішує смачненькі всім репризи.
Вичавлює, як з тюбика всю біль...
Нові з’явились у дитя капризи:
Кіно, асфальт, дороги, водевіль...
А люди, що за них голосували,
В прокльонах на підлозі помирали.
- «Я вам із Феофанії віщаю.
Все в мене добре, я вас запевняю.
Тут сервіс люкс, а медики - боги!
Тремтіть, від страху, підлі вороги».
Але ж закралась в серце недовіра,
Він, якось, виглядає підозріло.
Здається про хворобу той збрехав,
Втік пацієнт, себто, п’яти накував…
А люди в чергах, бідні, животіють,
Боз помочі у немічі хворіють...
Ну що казати; - "блазень і сволота,
зелене посміховисько й гидота"...[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895696
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2020
[b]Микола Мікитенко боєць-ветеран АТО, ООС помер після самоспалення, яке вчинив на Майдані Незалежності в Києві, в знак протесту проти антиукраїнської політики Зеленої влади, проти реваншу антиукраїнських сил, які зміцнюють свої позиції, повертаючи Україну в часи зрадника Януковича та його посіпак…
Вірш реквієм воїну, який поклав своє життя під час розпачу і безвихідної ситуації в якій опинився він і ми всі…Слава герою…[color="#0011ff"][/color][/b]
[color="#000c4f"][b]
Дозвольте посидіти в тиші,
Стиснувши до болю скули,
Відчути що є найсвятіше,
Що в серці давно забули.
Гарячу, у розпач, молитву,
До Бога прошепотіти,
Останню криваву битву,
Як осінь мою відпустити.
Дозвольте заплакати гірко,
На самоті, роздивитись,
Мою загадкову зірку,
Щоб з нею душею злитись.
Дозвольте життя віддати,
За те, що в житті найцінніше,
За те, щоб могли кохати,
Ваші і наші діти.
Дозвольте посидіти в тиші,
Стиснувши кулаки до болю,
Я знаю, ми всі, Боже, грішні,
Несем, наче хрест, власну долю.[/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
[b]Я намагаюсь вирвати серце з скрючених лап вовкулака.
В розпал війни за свободу, вкрав ще живе, собака...
Б’ється невтомне серце, ллється кривава жижа.
Лається, бреше, потвора, несамовито, хижа.
Свій час відчуває смертельний, кінець добігає під ранок.
Ще множиться нічка темна. Зловісно ще виє підранок.
Вкусити караючу руку, ту що міцно меча тримає,
Кортить їй, невгомонна *** стрибає, і слину ковтає…
Караючий меч підіймаю, рубаю з гори до долу,
Навпіл ненавидну покруч, химеру цю двоголову.
Палахкотять світанки, пожежа війни згасає,
Потвора химера-росія, під небом Вкраїнським здихає…
Слава Україні!!![/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020
[youtube]https://youtu.be/g-ZIhs939yA[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020
[youtube]https://youtu.be/wnC-RkYl6uU[/youtube]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887313
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2020
[b][color="#003cff"]
Розкажіть вашим дітям,
Передайте онукам,
Як вже четверть століття
Помираєм у муках.
Як стогнали від ката,
Наші змучені душі,
Як кидали за грати,
У криваві калюжі;
Перевертні огидні -
Зло отруйне, пекельне …
Ми втомились від злиднів,
Від задухи пустелі,
Від знущань і цькування,
Від неволі, диктату,
Як надія остання,
У хаосі розбрату
Зникла. Віра в майбутнє.
Лише іскра в нас Божа,
Ще пульсує могутня,
Перед строєм ворожим…
Розкажіть нашім дітям,
Передайте онукам,
Як вже четверть століття,
Ми під владою круків;
Чорних, хижих як нічка,
Безпросвітна в безодні,
Де святе все і вічне,
Гине, у беззаконні…
Розкажіть всьому світу:
Беларусь моя жыве!
Як пручалися гніту,
Як всі вірили в диво.
Як ожила у співах,
Рідне слово і мова.
Беларусія жива,
В стягах біло-червоних!!!
[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020
[b][color="#0400ff"]
Мамо, ти казала мені,
що людина від народження вільна.
Ти казала, що БОГИ діляться
з нами, Духом Свободи.
Так чому ллється кров вже стонадцять віків,
і життя людське насичене біллю,
а у тяжкій щоденній борні,
і донині воюють народи?
Бунт супроти диктату тирана,
а ось тут, проти рабства повстання…
Там нарід досі носить кайдани?
Там чекає на них покарання?
Мамо, за що їх б’ють і катують?
Звідки в людях ця лють і ця підлість?
Деспот Божу Іскру не зруйнує...
Запалала в серцях справедливість...
Не мовчи! Вже потрібно кричати!
Завжди справжня любов с кулаками.
Ти навчала нас не пробачати,
Тих, хто гнобив нарід наш віками...
Хай живе Білорусія вільна
І нехай слава наша зростає,
В нас є мрія і місія спільна.
Сила Духу тирана здолає!
[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=frKUXCcP7lA[/youtube][color="#0007c4"][b]
Темна ніч, тільки зоряне небо.
Наді мною мільярди зірок.
Чую вітер заплутався в вербах,
і гудить і дзвенить мов клинок...
Темна ніч, зникло місячне сяйво,
не розгледіти давніх стежин,
що вели нас у край життєдайний,
в світ щасливих й багатих родин...
Темна ніч над країною висне:
і страшна, і пуста, мовчазна.
Щось загрозливе в ній і зловісне,
відчуваю. Що далі, хто зна?
Ніч ворожа затьмарила розум,
і людські прохолола серця,
і занурила в метаморфози
плутанини буття і життя...
Темна ніч, цілий рік, неосяжна
споглядає, тільки зорі німі,
як б'ємося звитяжно, відважно,
вже сто років в кривавій імлі...
Тільки темрява нічки густіша,
більш задушлива аніж була,
все тому, що ненависть частіше
бенкетує у нас в головах,
все тому, що любові замало,
оселяється в наших серцях;
до землі, що тебе згодувала,
до родинного кола взірця...
Не ховаюсь від мороку ночі.
Не втечеш, скільки б верст не біжи.
Плач усюди, заплакані очі, бачу...
Сину Божий, допоможи!!!
Тільки дике, якесь, реготіння,
як знущання, луна звідусіль,
через нашу біду і безсилля,
і нестерпну, невичерпну біль...
Темна ніч. Темні люди. Задуха...
Полонили свободи вогні .
В'яже волю і ноги і руки,
найхоробріших наших синів...
Але що це? Горить видноколо?
То спалахує обрій вогнем,
І зникає пітьма поступово,
Попід блискавкою-мечем…
Вершник-лицар, мов зоряне небо,
Спалахнув світом тисячі Зір,
І розвіялась нічка по степу,
І з’явився Він всім на позір…
І здригнулися гори високі,
І у шторми збудились моря,
І загули вітри в різні боки,
То розвіяла мряку Зоря!
Вічний день, Сонцем радісно грає,
На барвистій родинній землі,
То у рідному, любому краю,
Знову щастя наснилось мені…[/color][/b]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
"Історична ретроспектива України".
[b][color="#0026ff"]
Згасають зорі на даху нічному,
світанок ледве жевріє в далі,
що станеться невідомо нікому
на Богом заповіданій землі.
Шукати де народу власну долю,
де віднайти те щастя на Землі,
щоб втримати тяжко здобуту волю,
в тисячоліттях війн і боротьби...
Було Трипілля, Кам'яна Могила
і Шнурова і Антська теж доба.
Лилась на землю предків Божа Сила,
перетворившись в вольові слова...
Цар Скіфський Таргетай, тут мудрий правив.
Гримів могутній, сивий Борисфен.
Аттіла воїн теж себе уславив,
розбивши Рим , як давній Карфаген...
Степ неосяжний, луг, лісів простори,
колись обходив гордий предок Гун,
і оселявся Гал в Карпатські горах,
і волелюбний дух берберських рун.
Нас Геродот, колись назвав Склавином,
Венедом, Скіфом, - войовничий хорд.
Вздовж кам’яних порогів Борисфену,
Селився тут од віку, наш народ;
Дуліби, Сіверяни і Поляни,
Хорвати білі, Тиверці, Древляни,
Від Танаїсу, від Дністра до Сяну,
Жили народи, пращури слов’яни...
[/color][/b]
Далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020
[b][color="#0415b3"]Аби хоч трішки розуму додалось.
Як би свідомі були, що війна,
підточує державності підвали,
і ворогів чимало, мал-мала.
Аби хоч трішки було розуміння,
який тягар на плечі воїна впав.
Як би вам краплю волі і сумління,
то б ви до наших приєднались лав...
Але ж немає волі і сумління...
Скалічена переді мною душа,
паплюжить мову, віру, й покоління
оббріхуючи, світ наш, поспіша…
Ні перед ким не були ми рабами.
Ні перед ким не гнули спину ми.
Зловтішний ворог - вдавишся словами,
Зловмисний нелюд - втопишся слізьми…[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020
[b]
[color="#1600a3"]
Нікому не вірю.
В серці селиться розпач колючий.
Та хіба ви люди? Ви звіри!
Немає та тілі Вкраїни і місця надії,
лише криваві рани болючі...
Не можу мовчати, кричати мушу,
бо голос мій, ніхто не почує в пустелі;
в порожній, зневодненій, мов ваші душі,
закуті, прибиті до чорної скелі...
А сльози... Їх стогін ти чуєш, донині,
закутих, в ярмі, що за тебе вмирали...
Їх лемент і досі лунає в долині,
їх крики на поміч, - "РЯТУЙТЕ!" гукали...
Не вірю.
Зламали, як крила надію...
Затягує хмарами небо блакитне…
Я жити без волі не хочу, й не вмію,
у рідному краю, із барв оксамиту...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020
[b]
Мій новий вірш, зі збірки «Фортеця свободи».
Розділ: Визвольна війна…Останній спротив…Остання барикада…Стіна пам’яті…[/b]
[color="#1100a8"][b]Вічна пам'ять тобі козаче,
плаче мати, сумує нарід.
Полетів птахом білим юначе,
героїчний залишивши слід.
Ти в борні, на війні гартувався,
наче лев боронив рідний край,
І всім серцем твоїм закохався,
в мальовничий Шевченківський рай.
Україну, як рідни дитину,
ти любив, без вимог і докір,
то ж лети вірний, мужній наш сину,
і в свобідну Україну вір…
А ми тут помстимось за Вкраїну,
і за тебе, як слід, помстимось,
щоб звільнити твою Батьківщину,
щоб щасливо народу жилось.
Хтось докір мені кине, що помста,
по життю, не надійний твій друг,
але ж клята війна, як короста,
мов недуг, твій пригнічує дух:
через втрату твоїх побратимів,
через горе вдовиць, матерів,
через те, що так рано посивів,
через втрату найкращих синів…
То ж борімось за волю цілющу!
То ж воюймо за правду святу!
Українська душа невмируща,
знає жертву твою рятівну.
Урочисто, у день перемоги
заспіваєм козацький хорей.
Спопелить всі ворожі чертоги,
наш уславлений воїн «Антей»…[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020
[b]
[color="#b30000"]Творімо разом українську державу;
силою волі, сміливо й натхненно.
Київ одвічний на велич та славу,
Здіймає жовто-блакитні знамена.[/color]
З півдня до півночі та зі сходу до заходу
В рідній домівці українці єднаються.
Хай наша рідна країна уславиться,
А вороги нехай начуваються.
[color="#b30000"]Життя що віддали за Вкраїну увічнимо.
Героїв в піснях та легендах уславимо.
Всі рани твої залікуємо, зцілимо,
Та недругів злих твоїх буде покарано.[/color]
Творімо разом Україну об'єднану;
силою волі, та з серцем палаючим.
Всі наші землі неодмінно повернемо,
У боротьбі, не зупиняючись.
Слава героям!!![/b]
Моя сторінка на фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100008592421105
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020
[b]Коли на Вкраїну насунилась чорна Орда…
Коли чорний попіл вкривав мої вільні степи, наче морок…
Згадай їх терор на Русі і скажи: - «Московія – одвічний мій ворог!».[/b]
[b][color="#ff0000"]В той час, коли беркут плямистий, - загони манкуртів у чорних шоломах,
Вбивали, без жалю, мій вільний народ, за прапор і мову…
Коли на останніх хвилинах життя у простір лунав зойк душі,
У Бога про допомогу, кричи у весь Всесвіт Буття: «Росія – ти вбивця і ворог!».[/color][/b]
[b]Коли їх спецназ сараною окуповував Крим український,
А в Слов’янськ зайшли терористи Стрєлкова…
В той час, без жалю, безневинних ченців розстріляли..
З ненавистю в серці скажи: «Росія – одвічний мій ворог!».[/b]
[b][color="#ff0000"]Коли у донецьких катівнях в солдат полонених,
Рубали їм руки, і різали голови, і шкіру здирали з живого…
Ковтни кров червону, що ллється із рота…
Садистам у ввічі скажи: «Росія – ти клятий і довбаний ворог!».[/color][/b]
[b]Коли в Іловайську нас всіх оточили; поранених, вбитих, живих…
Російські мобільні бригади-загони, у засідках-схронах,
У спину стріляли бійцям, що їхали на допомогу…
Коли відрізали в небіжчика вуха, мовляв, то військовий трофей,
релігійні канони, а потім кати реготали над пораненим тілом солдата,
Що Богом просив, попити води, в останню мить дивлячись вгору.
Згадайте військові їх злочини всі, і твердо, сміливо скажи:
«Росія - ти кат мій і ворог!».[/b]
[b][color="#ff0000"]Коли розстріляли із ГРАДів і САУ Ізваринську жилу, зі свого кордону,
А ми всі стояли на смерть, тримали периметром тіл оборону…
Коли в нашім небі, російські «торнадо» сховали і проміні Сонця,
І сіяли смерть навкруги, мов Чорнобильський цезій і стронцій,
Прошу не мовчи, а відверто скажи, прокричи: «Росія – ти ворог!».[/color][/b]
[b]В ніч січневу, коли кіборги наші, тримали у ДАПі кругову оборону,
Коли тисячі бомб кілотоннами падало пекельно-розпеченим колом
Коли навіть стіни бетонні здригались і вигинались до долу,
У всі груди кричи, не мовчи, - «Росія – підступний ти ворог!».[/b]
[b][color="#ff0000"]Коли відбиватись не було вже сил, не має резервів, і зрадив нас тил…
Плацдарм під Дебальцево, зажатий у полу-кільце, а з флангів по нас вдарили танки…
Наказу на відступ немає, рахуєм набої, прощальні листи відсилаєм
До власних батьків і дітей і дружин, мов бранці і бранки…
Коли відчуваєш, що ворог пильнує, на тебе полює,
Мов той середньовічний відьомський молох…
З середини всього єства, акцентуй кожне слово своє:
« Росія, – Заклятий! Наш! Ворог!»…[/color][/b]
[b]Тихий стогін і плач матерів, і вдовиць, над трунами наших синів,
Чуєш ти, навкруги, так що душу з грудей вивертає…
Тих синів, щойно вбили ополчення вбивць і катів-снайперів…
Ти свій розпач і гнів не тримай! В серці лють на катів не сховаєш,
В мить, коли загримить канонадою тисяч гармат, по ворожим укрепам,
Як одне наймогутніше і загрозливе соло,
От тоді і скажи, покажи на цій кулі земній чорну пляму, хутчій:
«Росія – ти є споконвічний і заклятий мій ворог!!!»…
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876401
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020
[b]По мотивам поеми Т. Г. Шевченко «В казематі» Мені однаково…[/b]
[b][color="#023275"]Мені однаково чи буде,
ЗЕленський бритися чи ні.
Чи хтось згадає цю приблуду,
Смачним плювком на чужині?
Це невідомо і мені…
Розбещений він був своїми,
Сватами, друзями, чужими,
На сценах вів подвійну гру,
У полі зору ГРУ:
«Малоросійства не покину»,
Сказав ЗЕленський, - «Україну,
Врятую, бо шоколадні сили злі,
Плодяться на моїй землі…
Я припиню війну трикляту,
Бо ці понти всі, «ати-бати»,
Дістали зраджений народ.
Не бачу жодних перешкод!
Все просто: припиню стріляти.
В його погляну оченята.
Донбас і Крим я поверну
У нашу власність-царину»…
На нашій славній Україні,
На нашій , - не твоїй землі;
Ні, не пом’яне батько з сином,
Тебе за сльози, мозолі,
За нову кров, що пролилася,
Через відвід з позицій військ,
За те що, ти вже забрехався,
Як боягузливо схилявся,
«Штанмаєрський» схвалити Мінськ.
Ми скажем синові: «Дивись,
Поглянь но сину на Вкраїну,
Її замучили колись»:
Манкурти кляті комуністи,
І політичний хаб повій,
Авантюристи-популісти,
Московський раб, зелений змій,
Усі вони тебе торкали,
Брудними, від бабла, руками,
І ґвалтували день і ніч,
І плюндрували зусібіч.
Мені однаково чи буде
ЗЕленський каятись чи ні,
Чи хто згадає цю паскуду,
Злим словом десь в Галичині?
Це не відомо в наші дні..
Та не однаково мені,
Як Україну ці приблуди,
Притиснуть до холодних стін,
Посадять всіх на карантин,
Присплять, лукаві, і в огні,
Її небогу пограбують,
На ще один Майдан підбурять.
Ох, не однаково мені…[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020
[color="#cfbb0b"]«Ні щастя, ні волі, ні чуда,
Ні часу, хоч би про запас.
Живу, все життя не почута,
Причетністю вбита до вас.
Ні честі, ні мови, ні згоди,
Самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
Ти збудешся врешті чи ні!?»
Ліна Костенко.
[/color]
[b][color="#3802cc"]Брехливі, безкарні, облуди…
Сімь років вбиває Донбас…
Живем в часи Божого суду,
Розп’яті катами, за вас…
Безумці, сатрапи, іуди,
Вожаті зомбованих мас,
Зміїної скільки отрути,
Готуєте, плюнути в нас?
Як мертві безхатченки-душі,
Блукаєте серед живих.
Ви аполітично байдужі
До наших звитяг рятівних.
Що знову під кулі ці груди
Підставить сміливий Пегас?
Як та велетенська споруда,
Загине, нікчемні, за вас?
Безсовісні…Змови…Уроди.
Окопи…траншеї німі.
Де Гетьман вкраїнського роду?
Ти з’явишся врешті, чи ні!?[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020
[b]
[color="#fc1717"]Підіймайся моя Україно.
Розправ крила могутні в пітьмі;
Нескінченних грабунках і війнах…
Покажи справжню силу мені.
Підіймайся нарід твій у скруті!
Від злодійства чужинців рятуй!
Ще не були так міцно закуті…
Підіймай гострий меч і розкуй…
Хай осліплий, нарешті, прозріє,
Хай повернеться МОВА німим,
Хай вогонь боротьби їх зігріє,
Променистим тризубом святим.
Подаруй милосердя і милість,
Нашим воям в найтяжчий борні.
Покажи нам свою справедливість!
Покажи справжню силу мені!
Розкажи, мироточать, як рани,
Про всю скруту і біль, не мовчи,
Як олтар твій плюндрують у храмах,
В цілий світ Україна кричи.
Де шукати нам Сина Людського,
Того, хто нас вперед поведе,
Геть від всього того нелюдського,
Щастя й Волю народу знайде!?[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2020
[i][b]Мій новий вірш - моє нове зізнання,
мій новий сплеск буремних почуттів,
могутнє як Богів земних кохання,
і чуйне як сто тисяч добрих слів...[/b][/i]
[b][color="#cf0202"]Боги Всевишні, Грізні Херувими!
На кого Ви залишили мій край?
Ми тут жили, ще з заснування Риму.
А зараз що? Хоч біс їх забирай…
Моя земля в полоні сотні років.
Моя земля, – Україна, в огні.
Висмоктують манкурти з неї соки,
Згасають сили у важкій борні…
А ти мій любий край в моєму серці.
Суворий, грізний, погляд злий в очах;
На зайд безбожних, виродків імперців,
Яких ми винесемо звідси на мечах!
Окрадена і збуджена, втомилась,
Століттями терпіти гніт панів.
За що ж ти зараз люба кров’ю умилась?
За що ховаєш сьомий рік синів?
За що тілесні і духовні муки?
Почуй останній зойк, не полишай!
Земля в огні, над нею чорні круки,
І чорний попіл вкрив мій небокрай.
Де Син Людський, обіцяний? Назвися!
Зійди! Побачиш стонадцять руїн!
Як сто віків нарід запекло бився,
З Антихристом за скарб ста «Україн»…
Зійди! Скажи, що ти є БОГ Любові!
Труби у Всесвіт, в доленосний Ріг!
Даруй надію, віру в сильним слові,
Живим посеред скупчення доріг![/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873162
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.04.2020
[b][color="#50b002"]Янукович був бідою, Порошенко - втіха,
А Зеленського правління, чесно, не до сміху…
Бо країною керують; горе піаністи,
кар’єристи, маргінали, зрадо-пацифісти.
Слуги стали нам ганьбою, як в горлянці кістка,
Що не день, то сміх скрізь сльози, знов зловтішна звістка…
Розбазарюють посади, козачки засланці,
Там, що в офісі працюють всі таки засранці?
Розкрадають на мільярди, дірка в госбюджеті,
Не знайдеш такої прірви жодній на планеті.
Зайнялося на подвір’ї, загорілась стріха,
А Зеленський – розберемось: - «ліс горить, не лихо».
Що ж за покруч нас спіткала? Все зі знаком мінус:
Мінус маски, мінус мізки, плюс короновірус…
По країні поліцейські, як бісові діти.
Зацькували, затруїли. Як їх пережити?
І свавіллю і безправ’ю не кінця ні краю.
Хто врятує, хто зупинить всю цю сучу зграю?
Репресовані Зе-владою славні патріоти,
А натомість, відпускають вбивць Небесній Сотні.
Активісти під прицілом, у прокуратури,
В ДБР штампують справи дурні, чи то дури…
Тхне на милю від Зе-влади зрадою у Мінську,
І смердить ручна собачка на ім’я Дубинський.
Вся св@лота маргінальна з нор повиповзала,
Стонадцять поправок за ніч тут надрукувала…
Жодній совісті й чесноти покидьки не мають,
Всю країну разом з нами по світу пускають…
Не смердять для них лайном ні зелені гроші,
ані влада ця зелена - елемент ворожий.
Бо для них країна ціла – засіб заробити,
Все розкрасти, що не вкрали, і тоді звалити.
Де їх дно, провалля де, чи та міра-плінтус?
В Україні пандемія – ЗЕ-короновірус!!!
[/color][/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2020
[b][color="#002ec7"]
У нашім небі знову чорні круки
затьмарили мій рідний небосхил.
Я в молитвах простяг до Бога руки
з проханням щирим, щоб не полишив.
За Україну гаряче молюся,
проллявши кров ворожу на риллю.
Я принципам своїм не поступлюся.
Я більш за все тебе мій Край люблю.
Чекаєм дива. Віримо закуті,
В пусті обіцянки і пафосні слова.
Затерти істини, псалми давно забуті.
Знов ллється кров. Століття йде війна.
І губиться в пітьмі наш ясний розум,
а віра вже не та яка була.
Та вже не сієм мудре у чорнозем,
і заважкою стала булава.
І все ще сподіваємось на миліть,
призвівши рідний дім свій до руїн.
Шукаємо в чужинцях справедливість,
чекаємо на карколомність змін…
А охлос репетує треба, треба;
Видовищ, хліба: – «дажь нам Боже днесь?».
І пиха ваша й кривда у пів неба,
З кого ж ви лицеміри смієтесь?
Прокльони до гори несамовиті
Пихатих зрадників луна, немов пітьма.
Та «ще не вмерла» Україна в світі,
Ще грізно грає бойова сурма!
Дух воїнства, і зброя, не зариті.
І кожний нерв, як тятива жива,
Натягнуті до болю… На цім світі,
Ми живемо і віримо в дива…
[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2020
[b][i][color="#b50000"]Українськім добровольцям, армії УДА, присвячую[/color][/i].[/b]
[b][color="#1400c9"]Дрижить від
вибухів земля,
З під ніг уходить.
Колотить серце, знов,
Тривожне відчуття;
Все, що здобули ми,
На нуль, невігласи,
Помножать.
Ще гірше буде,
більше кровопролиття…
Твій мир – війна
впереміш із ганьбою.
Твоя стратегія – це
рейтинг і піар,
І мир із ворогом
ціною будь якою,
Ще років сто лежати
під Москвою,
В ярмі, занедбані,
без боротьби, без волі…
Терпіти біль
нестерпний і тягар…
Твій мир – це просто,
припинить стріляти?
Хіба таким повинен буть наказ,
Того, хто обіцяв нас захищати,
Хто нам гарантував «не буде зради»?
Натомість ми почули шквал образ,
Які вичавлював
З свого кривого роту
Твій друг, чи приятель,
Твій радник, чи то сват.
Зібрав якусь когорту із чорноти;
З користолюбців, зрадників, підлоти.
Стривай вже йде по вас
Мій атентат…
Що просиш миру?
Ховаєш зраду в плани?
За спинами, поранених бійців.
Оманливими ходиш берегами.
Про що домовився в Омані з ворогами?
Чом носиш цю гримасу на лиці?
А ми йдемо кривавими жнивами,
З червоно-чорним прапором в руці…
Здається, мирних не було світанків.
У цім краю, не було вражаю,
Бо гусені російських чорних танків,
Понівечили спадщину мою.
Згоріли селища,
Знелюдніли міста,
Донбас перетворили на руїну,
В наш дім прийшли
Загарбницькі війська,
Щоб знову зруйнувати Україну…
А зрадники шепочуть: - «їх не здолати»
«потрібно йти на зустріч ворогам»…
Брехлива влада ладна все віддати,
Таким самим паскудним москалям.
І щоби не робили, не казали,
І на які б тут поступки не йшли б,
Кремлівські аспіди свої отруйні жала,
Встромили у серця, у землю, і у хліб,
Якій чорніший став за саму темну нічку,
Що почерствішав, мов людська душа.
Ми кожний божий день запалюємо свічку,
По нашим побратимам, не втіша
Себе ані надією на краще,
Аби не було гірше аніж є,
А тільки ще нам, люди, буде важче,
Тому що ми не любимо своє…
Так чи інакше задремо сусідам,
А дехто шию сунить у ярмо,
І вірить вбивцям цим,
Кремлівським гнидам,
А дехто співпрацює, за одно
Зі всіма ними ницими щурами,
Вже і дірки прогризли на судні,
Вам не сховатися за мурами, бортами
Ну що, народ, підеш на дно, чи ні?
Тут шостий рік війна, жнива не сходять.
Не повернути втрачені життя.
А влада, знов, там щось таке наврочить,
І заохочує в Україну «сміття»;
всіляку нечисть, шушваль, вертухаїв,
зірок попсових, болгерш-попелиць,
всю прокремлівську,
журнашлистську зграю,
«гієн», «шакаликів»,
чи пітерських «вовчиць»…
Приниження і глум по всій країні,
І знову на коліна ставлять нас,
І чорний чобіт мусорський на нашій спині.
Осатанів скалічений Донбас.
І небо впало на цю грішну землю,
Червоно-чорну з попелу й крові,
Ще ми тримаємо, знесилені цю стелю,
Ще сповненні любов’ю на землі…
Та не з заліза зроблене терпіння,
Ще трішки, з серця випустимо гнів.
Коли ж на вас зійде якесь прозріння?
Вже шостий рік ховаємо синів…
Важкий, до перемоги, шлях кривавий
Ми з честю подолаємо, клянусь!
Душевні і тілесні наші рани,
Час залікує, а тепер молюсь,
З тебе моя ненько Україно,
І в Бога прощення і в тебе я прошу,
Прости пробач свого Вкраїна сина,
За те що гнів і розпач я ношу,
На ворогів ненавидних брехливих,
Не я до них у хату завітав,
Не я, вони скалічили і вбили,
Тих безневинних,
Не грабував, не нищів, не цькував…
Прошу я допомоги й порятунку,
Мій Боже зглянься, подивись на нас,
Понівечений Схід…На м’ясорубку,
Перетворили вороги Донбас…
А ми перев’язавши поспіх рани,
Шли уперед, без остраху, у бій,
Нам командири позивні обрали:
«Колій», «палій»,
«стрільний», і «звіробій»…
Ми - є братерство, нація, держава,
Ми ваше військо, захист на роки,
Честь офіцерська, і військова справа,
І Слава України на віки!...[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2020
Мій новий вірш. Присвята на пам'ять переможцю і герою України...
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=3619053148134955&set=a.479663955407239&type=3&theater
[b][color="#002fff"]Яких ще прізвищ не згадали, не читали.
Пішов з життя, як птах пірнув в блакить…
Левиний прайд сама земля позвала,
від шакалья, небогу, захистить.
Всі ми, як Одін(один), пліч опліч встали,
і рвали на шматки цю зграю псів,
нас було мало, але ми здолали...
Ми не програли, а справедливий гнів
і силу всю свою левину витрачали
на те, щоби цю зграю зупинить,
ми билися, як леви, воювали,
щоби тебе небогу захистить...
Пробач кохане земле, рідна, мати,
що все віддав заради перемог;
життя віддав, щоб ворогів здолати,
бо Бог - є правда, значить з нами Бог![/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2020
[b][color="#d63003"]Сім тисяч років вітер не вщуха
Над посивілим українським Полем;
Просякло кров’ю, і слізьми, і болем…
Вже тисячу років війни громиха…
Ще пам’ятають кам’яні баби,
Тих скіфських вершників,
Суворих і безстрашних.
На поле се спускалися Боги,
Щоб народились кращі із найкращих.
Здається, зупинився біг століть.
Замкнулось коло, доленосне, Боже.
Дочки Перуна і Сини Сворожі,
У темну ніч, стоять тут, на сторожі,
Щоб Поле українське захистить…
Ще ми п’ємо цілющу із Дніпра,
На повни груди дихаємо вільно,
І пам'ять предків в серці не вмира…
Любов до України ще жива,
Така цілюща, і така всесильна…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2020
[b]
[color="#21b500"]Моя кохана мрій про мене, мрій.
Я повернусь з минулого в майбутнє;
В твоє тепло, ласкаве, незабутнє.
Моя чудова, вір у мене, вір…
Я знаю, відчуваю, як тобі,
На серці важко, від розлучень долі.
З тобою бути хочу я на волі.
Кохана, ти потрібна так мені…
Моя кохана мрій і не сумуй,
В ночі до тебе в снах я завітаю,
Прийму в міцні обійми, приласкаю,
Цілуй мене, так, гаряче, цілуй…
Не плач кохана, витри сльози, мрій;
Про мене мрій, про світлий день майбутній,
Він буде сонячним, для тебе, незабутнім.
Моя найкраща, вір у мене, вір…
Я прилечу на крилах у наш край
В весняне розмаїття яблуневе,
В домівці рідній ти чекай на мене…
Ти тільки мрій і віри не втрачай…[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860218
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2020
[b]
[color="#bf0404"]
Всі червоні лінії перетині.
Незалежність зґвалтована спить.
Наші долі війною заплетені.
Від задухи у грудях болить.
Майорить прапор нашої волі,
Десь далеко, у натовп пірнув.
І від нашої крові, сваволі,
Сивий, грізний, втомився Перун.
До якої межі прірви зайдемо?
Хто оступиться, вниз упаде.
Вся країна іудами-зайдами
Переповнена, скрізь, де ні де.
Кулемета ще тиснеш гашетку,
Ще готуєш свій гранатомет,
Ще з життям у ту саму рулетку,
Граєш, ловиш, свій влучний момент.
Ти стоїш у хаосі руїни,
Неушкоджений, злий, ще живий,
І в молитвах ти шлеш Україні,
Добровольчий загін рятівний…
Йшли у бій ви сміливо і вперто,
А жертовний вогонь полихав,
До небес підіймав нас безсмертних,
Щоби ти нас в молитвах згадав…[/color][/b]
[b]
Слава Україні...[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2019
[b][color="#2c04bf"]Життя таке, що справ коловорот, за неї глибше втягуєшся в бійку, зі шкіри лізеш геть, здобуть копійку, не ждеш ані щедрот, ні насолод…Життя – мурашник, хаотичний рух, здається, ні законів, ані правил, одна мураха, бач, он як себе прославив, а дехто, відпустив свій мурашиний дух…
Кипить життя в котлі століть, епох, і випускає пару революцій, якою скористаються безумці, після яких росте чортополох…
І все за що боровся, мріяв, і любив, за що ти лив свою червону кров мурашу, йде нанівець, і що б ти не робив, тебе оті безумці тягнуть в «рашу»…
За що нам всім таке скрутне життя? Життя ж дароване нам справедливим Богом? Чому ж тоді брудне й чуже сміття, повинні вимітати ми небогі?
Життя – мурашник, і мій, живе тут рід; гостинний, працездатний і терплячий; до ненажерливих і злих мурахоїд, до різних *** огидних і незрячих…
І від зорі, до іншої зорі, працюєш тяжко, скаржишся на долю, а все тому, що досі прагнем ВОЛІ, на власній Богом даній нам землі…
Тримаєш на своїх схудлих плечах, повік, верхівку зайд, цю шушваль і приблуду, а був твій час звитяг, виносив на мечах, увесь цей сброд без вироку і суду…
А що тепер, мурашник вчух, затих, колись був жвавим, здавалось, ні законів, ані правил, та вже тут не один себе знеславив. Сміятися було не гріх, позавтра гріх сміятись…
Життя – мурашник, український дух, навколо літає, махаючи тризубом, і той мурашник в лісі біля дуба; стоїть самотній, старенький, білочубий, століттями гудів, а зараз, майже, вчух…
Агов мурашник мій, прокинься, настогид, потвориний, підлий цей марахоїд…
[/color]
[/b]
На світлині чорвна чорна "божа корівка" в народі "сонечко" поїдає попелицю...Символічно чи не так?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2019
[b][color="#0044ff"]
«Кого історія не вчить того
безжалісно карає».
Хто нас навчить, я вже не знаю,
коли навчатись не бажають,
на своїх власних помилках,
які призвели до руїни,
до руйнування України,
і геноциду і війни…
За п’ять віків пролилось крові,
сліз материнських, стільки горя,
що вистачить втопити гори
у черному, як нічка морі…
Любити вас навчить?
А вже ж, любові не навчають.
Це поклик серця, зойк душі,
В не звикають, не привчають
І не завчають, як вірші…
Країну щиро полюбити,
Повинен кожен, стар і мал.
На захист встати, нею жити,
Сприймати, як той Божий Дар,
Культуру, спадок предків, мову,
Свободу від крові червону...
Ні, не навчитись полюбить…
Є дещо, як в душі болить,
і голос совісті клекоче,
і рветься пташкою з грудей,
а ти стоїш серед людей,
в порожні очі зазираєш,
про порятунок їх благаєш,
але не чуючи тебе,
мов ті німі і мертві душі,
до рідної землі байдужі,
тебе окрали і себе.
І відчуваєш себе зле.
Нема бажання научатись
На доленосних помилках,
ані боротись, ні єднатись,
хіба що бідкатись й цуратись,
своєї власної землі.
А ми зганьбившись на весь світ,
Манкуртів до керма обрали,
Які с під ніг і землю вкрали,
Посиливши народний гніт...
Кому історія – батіг,
Того безжально та карає.
Не той козак, хто шаблю має,
А той, хто під Москву не ліг…
[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2019
[b][color="#278716"]Сиділа тля зелена на стеблині,
Різновид трав’яного шкідника.
Це шушваль, там усі в його родині
Живуть і ссуть віками не зника.
Куди ж його подіти зі стеблини?
Деревце молоде вже і звика,
Але ж та тля дісталась до калини,
І до малини суне язика.
Обсіла тля деревця України,
І ссе падлюка, (щоб їх рід зотлів),
Живильний сік, на родовій стеблині;
Різновид тлі, циклопів і клопів.
Іммігрувала би зелена гидка покруч
Хоча би до якогось кізяка,
Щоби не відчувати її поруч,
Кізяк – не варіант, до будяка.
Але ж воно і вперте, як то бидло,
Але ж воно смердюче, мов лайно,
Такий мізерний і мерзенний, підлий.
Герой, сценарію, російського кіно…
Сидить собі прикинувся гігантом.
Кричить і лементує – «Я не ЛОХ!».
А хробаки зліпив з нього гаранта,
По норах репетують, «щоб ти здох».
Не звикла тля до бою, ні до праці.
Йому кричиш, що – «ворог у воріт!»,
Але ж воно, звернулось до шубравців:
- «Готуйте власне військо на відхід».
Хто ляпнув, що ця тля на щось згодиться,
Хто дзявкнув, «бубочку» образили мою.
На що годиться зайда-попелиця?
Нехай жере на грядці коноплю…
Сидить ця тля зелена на стеблині,
А поруч з нею ще й клопи сидять,
Від заходу до сходу в Україні,
Ці зайди-шкідники смердять й смердять.
І так заїли всіх, аж до сверблячки,
І так струїли український світ...
На тілі вже, з’явилися, болячки,
А на землі рясніє пустоцвіт.
І що робити з тими шкідниками,
Нам «сонечкам» у власній царині,
Які плодилися у цім краю роками?
Чи кинуть їх у вогнище мені?
І доки ми не станем в власній хаті,
Хазяйнувати, тля не піде геть,
Вони пихаті, покручі вухаті
Нам заподіють лихо, кров і смерть.[/color]
[/b]
На світлинці "сонечко" чи ще в народі "бедрик" поїдає зелену тлю "попелицю"...Сонечками називали бойовий підрозділ українських добровольців, які знищували "тлю" шкідників української держави...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853449
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2019
[b][color="#d10202"]Зашепотів, загуркотів мій рідний ліс.
Червоно-чорні листя у долоні
Один за одним падають, в полоні
Осені, знесилені, безсонні,
Під дахом всесвіту, в обіймах у безодні,
І дощ ранковий тиші не приніс…
Струмками вічності течуть мої вірші,
По кров’яному руслу України,
Туди, де чутні співи солов’їні,
Я їх читав тобі, від серця, від душі.
У краю де палають грізні війни,
Вже котрий рік не падають дощі,
Там буревій руйнує простір рідний…
Загомонів, осиротів мій рідний ліс.
В полоні Осені, листопад дозріває
В долині сутінок, останній зойк лунає,
Твоя любов від кулі захищає,
Моя любов останній шлях долає.
Не плач, не треба, прошу, мила, сліз…
На рідний ліс посунув буревій.
Заполонили хмари чорні небо.
Дарма його просив, не вбий, не треба,
А він чимдуж накинувсь суховій..
Блакить небесну розсікли громи,
І били звідусіль, і безпорадні,
Хилилися смереки і дуби,
І кров-смола стікала, і стовпи
Валилися і падали безладні…
Весна прийде, пташиним співом гай
Наповниться веселим і щасливим.
Нехай тебе минуть недобрі зливи,
Моя кохана чиста і вродлива,
Мені на пам’ять пісню заспівай…[/color]
[/b]
https://novynarnia.com/2019/09/28/zagynuv-markiv/
Номер картки дружини Саші Марківа - Укрексімбанк 5167 8345 6820 8029 - Анастасія Голота.
Давайте допоможемо! 9-ти річний син залишився без батька...
https://www.facebook.com/trypilskiikrai/?__tn__=k*F&tn-str=k*F
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2019
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
[b][color="#9c0606"]Черствіють серця людські, губиться мова.
Не чикають, не шукають Божого світла,
Не пам’ятають Святого Слова.
Де згубили, загубили віру споконвічну,
Прадідівську віру предків, Славних і Величних?
Не впізнали, не шукали справжню Волю Бога.
Не співали в честь Перуна, молитов Сварогу.
Відвернулись від Дажбога, від Творця Природи.
Ось чому не маєте дотепер Свободи.
Закоснілі душі ваші, Сонце не зігріє.
Не поверне пам'ять предків Сам Христос Місія.
Не пробудить від дрімоти, ви вже все проспали.
За сліпцями прямували, та й у яму впали.
Невблаганний час спливає, щоби звітувати.
За діяння, думки ваші буде Бог карати.
Прокидайтесь, научайтесь мудрості у Бога.
Ми всі діти нерозумні сивого Сварога…
Зупиніться, озирніться… Ви якого роду?
Історичну правду, землю, поверніть народу.
Об’єднайтесь, не цурайтесь рідного слова,
І всім серцем полюбіть ваших предків мову…
Поспішайте, залишайте добрих справ у спадок.
Завітає у віконце ваше добрий ранок.
Засівайте все навколо щирою Любов’ю,
І наповниться Вкраїна чистою кров’ю.
Запашні жнива розлогі простяглись за обрій.
Рідна земле врожаї народила добрі.
То ж єднайтесь, долучайтесь, захистить небогу,
І зціляйтесь вірою в Істинного Бога.[/color][/b]
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
[b][color="#15069c"]«Сворог -Бог вогню, родинного вогнища. Він великий воїн, коваль, Бог-творець і законодавець».[/color]
[/b]
[b][color="#0e00d4"]Сваро́г — давньоруський переклад імені грецького бога Гефеста. Згадується в Іпатіївському списку «Повісті временних літ» На думку академіка М. Грушевського та деяких дослідників, Сварог — головний, єдиний бог творчої сили цілої природи, володар світу, батько українського пантеону. У неоязичництві — слов'янський бог-коваль, батько Перуна і дід Дажбога.[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2019
[b][i][color="#a60000"]Чи хтось благав любити вас Вкраїну?
Хто вам тут дозволяв хазяйнувати?
Зруйновані оселі, окрадені могили,
На наших злиднях, горі, гарцювати,
Почали ви ні вчора, ні сьогодні,
А вже з десяток, щонайменше, літ.
Та звідки ж ви всі байстрюки безродні,
Навіщо ж ви руйнуєте наш світ.
Ніхто на президентські перегони
Не звав вас не чикав, не довіряв;
Тому що ви плювали на закони,
Тому що довели нарід до скону,
За всі знущання, за зневагу, змову
Всіх вас заброд, сам Бог, як є, прокляв.
З давніх-давен, нас годувала Земле-мати.
Од віку гартували дух і плоть.
Себе ми здатні були захищати,
Від лиха і зневіри, Сам Господь
Нас рятував, від ворогів підступних,
І від таких, як ви господ-заброд,
Вас марнославних, аспидів отруйних
У прірву скине втомлений народ…
Хто дав вам права нас ось так судити?
Хто нас карати право вам надав?
Це ж треба так народ свій не любити,
Це ж треба так, ще по хижацькі, вміти,
Все вкрасти, збанкрутіти, додавити
Усі свободи, злити, розчавити…
Він рідну мати за гешевт продав…
Вбрання природи чисте сплюндрували,
Забруднили повітря і річки,
Наш ліс безцінний різали, цькували…
Ви так бездарно нами керували,
За безцінь скарбом нашим торгували,
Землею українською…Свічки, свічки,
В церквах яскравим світлом,
Жертовним запалали вівтарем,
Як листя ми розвіяні по вітру,
Як сталь загартувалися вогнем.
Лише одна є правда і порада,
Ми більше не терпітимо наруг,
Ми Титульна є Нація і Влада,
А вільним не потрібна купка слуг…[/color][/i]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2019
[b]
[i][color="#110296"]Ще жаріють України Воля та Свобода.
Пам'ятаємо ще, браття, якого ми роду.
Ще не вмерло в серці нашім Тарасове слово.
Ще душа тяжіє наша до самого Бога.
Повставайте та ставайте проти супостата,
Гучно вдарте у литаври, скличте всіх на Раду!
На майдани гайда, хлопці, як одна родина,
Щоби дихала і жила вільно Україна!
[/color][/i][/b]
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
[b][color="#c40000"] Устань на боротьбу, народе мій!
Заброди зрадили, підступно обікрали.
Залишились без сподівань і мрій.
Чи ми даремно кров свою пролляли?
Не треба міжусобних ворожнеч!
Від заходу, до сходу, - Українці…
Виблискує в люстрах небес наш меч.
«Іду на ВИ!», загарбники, чужинці!
Повстань народе! Вільні - не раби!
Ми зайдам не дамо тут панувати.
Окрадені, занедбані лани.
Садки вже, не рясніють, коло хати.
Гримить з гори небесний гнівний грім.
Зневірились на мить, засумували.
Ставай на прю. Готовим будь до змін.
Чи прадіди даремно кров
На чорнозем пролляли?
У небезпеці знову Русь Свята!
Виходьте українці на Майдани.
Розп’яли Україну, мов Христа!
Не гоються, криваві наші рани.
Розправте крила, з заходу на схід.
Збирайте військо. Суне ніч ворожа.
Хай зігріває Сонечко наш Світ.
Веселками заграє родовід,
Про рідну землю.
З нами Воля Божа!!!
[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2019
[b]
[color="#a10606"]СЛАВСЯ УКРАЇНА МОЯ СПОКОНВІЧНА!
ЩИРО ВІД СЕРЦЯ КОХАЙ
ЖИТО І НЕБО БЛАКИТНЕ, ОДВІЧНЕ,
БОГОМ ДАРОВАНИЙ РАЙ.[/color]
[color="#080000"]СЛАВСЯ РОДИНА, МОЇ МАМО І ТАТО!
ВКЛОНЮСЯ ДОЗЕМНО БАТЬКАМ,
ЇДУ В УКРАЇНУ Я ВАС ЗАХИЩАТИ.
ВІДСІЧ ДАМО ВОРОГАМ.[/color]
[color="#b30000"]І ЯКЩО БУДЕ НА ТО ВОЛЯ БОЖА,
Я ПОВЕРНУСЯ ДО ЖНИВ…
ХАЙ НЕ ВІЗЬМЕ МЕНЕ КУЛЯ ВОРОЖА,
ТІЛЬКИ Б МІЙ КІНЬ НЕ ПІДВІВ...
[/color]
[color="#080000"]СЛАВСЯ МІЙ КРАЮ ТИСЯЧОЛІТНІЙ.
СЛАВСЯ УКРАЇНА – РУСЬ.
МИ ПЕРЕМОЖЕМО В ЧАС ЛИХОЛІТНІЙ.
ЕЙ, ХРИСТОМ БОГОМ КЛЯНУСЬ![/color][/b]
На світлині Марк Паславський американець з українським корінням, офіцер запасу ЗС США, учасник бойових дій у Іраку 2003 року...Під час російсько-українськї війни, у самий тяжкий час для України, Марк вирушив на фронт і приєднався до УДА, де нажаль загинув під час Іловайської битви у 2014 році...Слава Марку Пославському, українському воїну, другу, побратиму, хороброму воїну! Слава збройним силам США та України, та їх батальному братерству...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2019
[b][color="#960505"]На честь і славу воїнам Іловайської битви, та присвята воїнам української добровольчої армії, добровольчим батальонам, що приймають участь у визвольній війні на сході України…[/color]
[b]Пролог.
[/b]
[color="#061a8f"]Уночі бачив сни-віщуни.
Зле жахіття примарне наснилося:
Ми стояли у вирві війни
Й заповзято, сміливо билися.
Напророчив недобре мольфар.
Під стурбоване ремство народу
Ми приймали свій перший удар
За твою і мою свободу.
Я не вірив пророцтву війни,
В попередження чи передбачення.
І у те, що загинуть вкраїнські сини,
в темнім вирі покинуті, зраджені.
Ми вмирали під вражим вогнем
І безстрашно, з піднесенням билися.
І каральним рубали мечем
супостата – йому не корилися…
Я не вірив словам віщунів,
В те, що всі ми, війною гартовані,
Нагородим посмертно синів
під врочисто-скорботними дзвонами.
*****
І знову тривожні новини про втрати на фронті.
У серці відлунює плач матерів і вдовиць.
Агов, кабінетні сліпці-генерали, дозвольте
Накрити вогнем зловорожі «укріпи» з бійниць…
Безсонні три ночі від обстрілів з танків і САУ.
Поранене, стогне беззахисне тіло землі.
Мій Боже, які ще для нас уготовлено чвари?
Чи вистоїм, чи переможем в кривавій імлі…
Скажи мені ,Боже, повірити як в справедливість,
Коли тебе зраджують ті, хто божились, клялись,
Коли їх підступність, цинічність, зрадливість, брехливість,
Як леза катівські, в самісіньке серце вп’ялись,
Коли, не потрібний країні, у лапах розлуки,
Свій вік доживаєш в неволі, самотнім і злим?
Над нашим нескореним духом, як ніч, – чорні круки
Все звужують коло, над світом, що став замалим…
Тут хижі потвори, безжалісні, дикі, відлюдні,
жадають в бою нас у вирву пекельну штовхнуть.
Розпечені кулі свистять біля скроні підступно,
А стрільна ворожі до самого Бога дійдуть.
І ти Прометеєм, сміливим і гордим, упертим,
Без остраху смерті, з полону пітьми і тривог,
Вогнем обнадійливим темряву здатен роздерти,
Невтомно, брутально, на вістрі стрімких перемог.
Коли заряджав кулемет, спохмурнілий, безсонний, –
Голодним і злим сіроманцем з оскалом, Донбас
На тебе торочився нічкою, люттю бездонною.
Ще й іклами клацав і зжерти грозивсь водночас.
Зрадів, одягнувши старенький свій в’язаний светр.
Тебе привітає міцна побратимська рука.
Є танк уцілілий, й побитий «ВОГами» «БТР»,
І друг твій єдиний – пристріляний, мудрий «АК».
Зустрінуть тебе непривітно високі смереки.
Тут гнізда давно вже не мостять весняні птахи.
В розстріляних селах не чутно ячання лелеки.
Мости зруйнували, у вогнищах тонуть дахи…
Зрадів що живий і що любляче серце невпинно,
Підживлює кров’ю твою безтілесність душі.
Ти Богові молишся, мов безневинна дитина,
Один із мільйонів, що в рідному краї – чужі.
Війну охрестив ти людською принадою злою.
А віра міцніла у всесвіті доль-перехресть.
Своїх побратимів ти кличеш до зброї, за волю,
Тому що тримає обов’язок, Слава і Честь.
І, вийшовши з бою, нескорений дух переможця
Потужно лунає над простором рідним мов дзвін.
Нащадки – сини і онуки – тебе, ратоборцю,
вшанують салютом, віддавши доземний уклін…
З глибин вікових долинають пісні прадідівські.
Отаманів славних походи, на вістрі звитяг,
До нас долітають у спогадах краю-колиски.
Над збуреним морем вкраїнський виблискує стяг.
В жупанах уславлених, чорних, як ніч, запорожців
Євген Коновалець в атаки без лементу вів…
Петра Болбочана міцні козаки-добровольці
Нащадкам суворий залишили свій заповіт…
Ти знов захопився своєю свободою ревно.
Ти знову повстав проти темряви й демонів зла.
Ти віриш, ти знаєш, що битва твоя не даремна.
У жертву приносиш себе, щоб земля розцвіла.
Він мріяв про тебе, моя українська колиско.
Ти матінко Божа, ти спів солов’їний гаїв.
Ти знову свобідна! І зірка осяяла блиском
Круті небосхили твоїх і моїх вечорів…
Шляхами життя, в усамітненні, ми розбрідались
У пошуках власної долі на рідній землі.
Чужинець привчав до покори, а ми гуртувались
І опір чинили в криївках, у кожнім селі.
А я відхилю, відштовхну маячню філософій.
Софокли – вигнанці в краю візантійських вождів.
Там всі – фарисеї, там всі – ксенофоби, що сохнуть
У догмах містичних та несповідимих шляхів.
Гортаю історію – дику, жорстоку, криваву.
Розстріляне в серце відродження. Крути – мов грім.
Лунають гучніше ворожі гармати лукаві.
Їх посмішки й регіт струїли збезчещений Крим.
Повірити важко в жахливу, оманливу дійсність:
скидається більш на диявольський план мізансцен,.
Мої побратими летять у Вальгаллу, у вічність,
немов гладіатори серед кривавих арен…
Регоче юрба безсоромна гучніш, веселіше.
З вимогою хліба й видовищ рясніє хула.
А жерла гармат зловорожі лунають гучніше.
Звідтіль, де пекельна орда, де імперія зла…
Зруйновані села ущент ледь жаріють на мапах,
А танки ворожі, мов падаль, шматують кордон.
Над аеропортом – вкраїнський розстріляний прапор.
І котяться сльози з блідих, старовинних ікон…
В легендах і спогадах нас ще згадають нащадки,
Увічнять у співах полеглих дочок і синів.
Ще будуть на небі зірки, будуть сонячні ранки
В трикутнім сузір’ї: Донецьк, Сімферополь і Львів.
Війну розпочали манкурти, зловісні, безбожні,
Чотириста літ безневинна вже точиться кров.
Затьмарений розум зрабілий і душі порожні.
І зганьблена, зраджена справжня братерська любов…
А ми повставали супроти насилля, за волю.
Збирали майдани сваволі, в душі – бунтарі.
Тікали на січ, там шукаючи кращої долі.
Не буде свободи – не зійде наш хліб на землі…
Хто з нас жалкував за життям, що поклав за свободу?
Стогнав у безвиході, геть утікав окупант.
Звільню від заброд і очищу свій край від сволоти.
Тобі присягав. Бо я – твій, Україно, десант![/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2019
[b]
[color="#0d00ff"]Вітаю тебе незалежна, вродлива дівчино!
Тобі двадцять вісім щасливих омріяних літ.
Свобідна від гніту, панів і катів моя рідна.
Оспівує тебе сьогодні український світ.
Від Сходу до Заходу, від Півночі, до самого Криму,
Твої прапори майорять на позір, та на зло ворогам.
Поети твої присвятять натхненну, омріяну, риму,
Народ твій про тебе відправить молитви Богам.
Живи розквітай моя квітка, пахуча троянда,
В Садочку рясному, який ще сам Бог освятив
Мій Рай – рідний Край, багато живи і нарядно.
Небесна блакить розлилася у золото жнив… [/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848249
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.09.2019
[b][color="#ff0000"][color="#d90404"][color="#c40000"]Чи маю право осторонь стояти,
Коли життя, як шлях випробувань,
Тебе покличе славу здобувати,
І йти у бiй, останній, без вагань.
Чи маєш право ти мене повчати,
Що, - «мушу я пробачить ворогів»,
Тих самих, що прийшли мене вбивати,
Лише за те, що я їх не любив.
[b][color="#ff0000"]А може власну історичну правду
Відкинути, забути, відректись
Від власної землі, і так конати,
І духом й тілом вже не підвестись...
Що пропонуєш зрадити вітчизну,
Переконань коштовність скинуть в яр,
У те сміття, де привід комунізму,
Виходить чорною кіптю скрізь димар.
Ні, я не той, що був колись. Змовчати?
Пробачити, забути кров братів?
І плач сестер, яких ти ґвалтувати,
Наказував звернувшись до катів?
Ні, не забуду вік і не пробачу.
Я поверну край рідних берегів,
І правду історичну, волю, вдачу!!!
Одна Україна, та безліч ворогів.[/color][/color][/color][/color]
[/b][/b]
[b][i][color="#1007ba"]На світлині Я та Роман Коваль, у Києві на відкритті пам’ятнику воїну «Прикарпатської Січи» Мирославові Мислі. Роман Коваль український письменник, історик, націоналіст...[/color][/i]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2019
[b]
[color="#c40000"]Спочинь із миром брате мій по крові.
За тебе Я цю ношу понесу,
з ненавистю до ворога, з любов’ю,
до тих хто поруч бився в ЗСУ.
Там, на Донбасі, слобідська вітчизна,
для когось край далекий і чужий,
То Україна, полум’яна, грізна…
Спочинь із миром славний воїн мій.
Спочинь, із миром, та скоріш вертайся,
В думках і спогадах… Злетіла в небеса
Душа твоя, лети, не переймайся…
Найтяжча втрата і гірка сльоза,
Вже шостий рік розбавлена із кров’ю,
Солдатським потом, подих твій згасав,
Але твій подвиг переповнений любов’ю
Ніколи і не куди не зникав..
Дощем рясним заплачуть небеса,
А відчай з люттю переповнить душу.
І вітер сумно гілля колиса.
За тебе друже я помститись мушу.
Краса України, твого, й мого краю,
того одвічного, що душу як магніт
манить до себе, іншої не знаю…
Лети мій побратим у кращий Світ…
Вклонюсь, подякую, за шосту мирну Весну…
В небесне воїнство завчасно забрала,
Тебе війна, щоб знову ви воскресли,
Щоб з новою силою Вкраїна розцвіла…[/color][/b]
[i][b][color="#0a0202"]https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/3090771804296428
У павших героев Романа Джерелейко и Александра Бардалыма остались дети, сыновья, оба ребенка 2012-го года рождения. Их семьи нуждаются в нашей максимально возможной помощи. Это достойные Воины, их дети будут гордиться своими отцами.
Поступок командира взвода Александра Бардалыма, прекрасного командира, который без колебаний пошел на смерть ради спасения своего солдата, достоин самых высоких государственных наград.
Номер карты отца Романа - Джерелейко Василь 5168 7573 4726 5987
Номер карты жены Александра – Бардалим Людмила Миколаївна 4731 2191 0973 3893[/color][/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842606
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.07.2019
[b]
[color="#b50000"]Яких ще я не знаю молитов,
Щоб сильним словом доскребтись до Бога?!
Здавалось, ось вже близько перемога,
І все за нас, союзники, підмога,
І добровольців армія, залога.
Міцніла віра і рясніла мова,
Але втомились лити свою кров.
А ворог вже підняв остов голів,
І вереск їх набрід, осточортів.
В ночі і в день той нелюд сатаніє…
І обкрадає, бреше, нахабніє…
Сліпа, байдужа, жадібна Європа,
Під хвіст цілує «кегебіста» в жо_у…
І клекотять щелепами люмпени і холопи:
- «Ми «за життя», не треба нам свободи!».
- «Покінчимо скоріше із війною!»
- «Нам неважливо те, якою ціною!»
- « Ми вас на ту війну не відсилали!»
- «Від кого і від чого захищали!»
- «Місточок, міст збудуємо з Москвою!»
Ось так здають Україну без бою…
Якщо припинимо боротись і змагатись,
Відступимо, покажем слабкість духу,
Тоді нема на кого сподіватись,
Скоріш підводьтеся, приєднуйтесь до РУХу!!![/color] [/b]
[b][color="#0d0202"]Українська сучасна думка і ідеологічна боротьба повинна виховуватись на основі постійного перманентного протестного руху, виховання Нації у досі Воїна переможця, Воїна визволителя землі України Русі, дарованою нам самим БОГОМ-СВАРОГОМ…
Нація, яка подолала свій тернистий шлях та пройшла свій споконвічний тест на виживання та право на існування, ніколи не загине, а лише зміцніться, стане більш загартованою і витривалішою…
Пам’ятайте, ніхто не загинув і не загине безслідно, ані для нашої спільної довготривалої історії-боротьби, ані для нащадків, які будуть навчатися на прикладі величезної жертовності і патріотизму тих, хто віддав заради щастя і кращої долі України свої найцінніші життя, які дарував їм Славний БОГ та земна Мати і зв’язці з Благодаттю жити і дихати поруч з Героями Української Нації, найкращими її Синами, Воїнами-Козаками Славної України, саме зараз, саме тут, у цей час, в час визвольних змагань у доленосний рік 2019-й…
Да Святиться ім’я твоє - Україна!!![/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842285
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.07.2019
[b]
[color="#c70007"]Сховалось Сонце Українське у дими
Від згарища вогню, що сунеться зі сходу.
Вдихаю з пополом і сморідом свободу,
Під обстрілом у вихорі війни…
В ночі не сплю, ще сняться побратими,
З якими я ділив води ковток…
Тяжко поранені, їх полишили сили.
Нема набоїв, втрачений зв'язок.
І шаленіла темрява від люті
За те, що Вільні були і розкуті…
А там над ДАПом, кружляла білим птахом,
Й злітала Слава наша в небеса,
Легка й невловима, над згарищем і прахом,
У край де живуть Воля, Диво і Краса…
Не полонить полеглих за Вкраїну.
На тому світі їх не заярмити…
А ми ще тут б’ємось за Батьківщину,
Щоби новою Славою ожити…
І скаженіли вороги від люті,
За те що Вільні ми всі і розкуті…[/color][/b]
[b[color="#4000d4"]]Вітаю вас мої друзі...Ще один вірш на війську тематику, на Славу війську українському...Присвячую всім полеглим за Батьківщину за наше щастя і право жити вільними. Слава Нації Нескорених...[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2019
[b][color="#bd0404"]Невже ж весь світ покине, знову, нас,
І відвернеться. Так не раз бувало.
Історія, осине, гостре жало,
Так болісно впивається ще раз.
Колотить серце, мов нічна дзвіниця.
Холодний вітер у розхристі груди,
Зневірою б’є, сліпо, звідусюди.
І спорожніли душі, мов криниці…
Нема води живої в них, пішла,
І вже, століттям суховій ворожий,
Тримає спраглі душі на сторожі,
Де смерчем вогняним кипить війна…
Ні, ми не вивчили з минулого урок.
Ми знов і знов, як діти помилялись.
Попереджав, тлумачив нам пророк;
Щоб ми боролися, ні, ні, не замирялись.
А ми не слухали, ми чубились, дрались,
Ми доборолись аж до того краю,
Там де себе ми вже не відчуваєм,
Забули все, від себе відріклись.
Наш сенс життя у сталій боротьбі.
Зі всіх боків оточені бували,
Як леви свою землю захищали,
До скону, що й не залишили собі…
Гримить, клекоче під нашим
Муром молода сваволя.
Час вбивчий, невблаганний
Свій розпочав рахунок.
До крові, болю, в груди, в скроні,
В серце б’є нас куля-доля,
Це мій останній спротив, -
Кріпосний провулок…[/color]
[/b]
[b][color="#0300b3"]Друзі запрошую прочитати мій новий вірш "РЕВАНШ"...так я його назвав...ЦЕ спроба повернутися назад та пройти ще раз цей кривавий шлях, з вулиці Кріпосний провулок до нашого часу...
А що змінилося з того часу???
Ми стали сильнішими чи ні???
Що вдалося зробити і що ми втратили,
головне кого ми втратили???[/color][/b]
Як це було...
Посилання: https://www.youtube.com/watch?v=AY9HJG-jL5Q
https://youtu.be/Osb8oC4gm20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840912
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 05.07.2019
[b][color="#a10808"]Запроданці й пройдисвіти огидні,
Запам’ятайте! Іншим передай;
Ви нас без жалю кинули у злидні,
Грабуєте, плюндруєте мій край.
Ні, більше не дозволимо ганьбити;
Національність, Мову, Український Світ…
Не уярмити, не здолати, не скорити…
До зброї, гайда, ворог у воріт!
Стривай, мій ворог, кат мого народу,
Палає в грудях помста за братів;
Тих, що вбивав з такою насолодою,
Під час кривавих Іловайських «жнив»,
Моїх сестер, яких ти честь зганьбив…
Мою Тавриду вкрав і підпалив Донбас…
Руйнуєш, скаженілий, все навколо,
І брешеш, про історію і мову,
Все через те, що відріклись від вас…
Дивись, підняли голови мерзоти.
Послухай, що цей зрадник гомонить!
Вам виродкам, катам мого народу
Ніколи Волі, Правди і Свободи,
Ні вкрасти, ні принизить, не скорить…
Жива Україна; в Дніпровських бурних водах,
Дренчить, бурлить у крові поколінь,
Краса природи, її дівоча врода,
Від Слобожанщини, по Галич і Волинь,
Від Сумщини, Полтави до Буджаку,
Віт Таврії до Слобідських країв,
Там волелюбному, свобідному козаку,
Ти дарувала чарівність ланів,
І надихала жити і любити
Тебе, моя Україна Свята.
Допоки дихаю, тебе не підкорити,
І ворогів твоїх, нещадно буду бити,
Щоб ти у щасті, злагоді жила!
«Запроданці й пройдисвіти безродні,
Запам’ятайте, та іншим передайте
З якої темної ви виповзли безодні,
У ту, скоріш, злодюги, заповзайте…».
С-ЛАВА У-КРАЇНІ !!![/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2019
[b]
[color="#ad0a0a"]Пам’яті Дмитра Тимчука.
Координатора центра «Інформаційний спротив», військового журналіста, підполковника запасу ВСУ, та справжнього патріота; самовідданого і сміливого сина української нації…
Слава! Слава! Слава!
Ми над прірвою всіх нелюдських потрясінь і незгоди,
Стоїмо, під небесним ковчегом, в апокаліпсі днів.
Там, в ночі, атакують потвори-істоти мій острів свободи,
Тут весь розпач виплескую, ярість, обурення, сум свій і гнів…
Я пронизую смерть, доленосним мечем Мельпомени.
Неминучість життів у пророцтві, в санскриті псалмів…
На гончарному колі буття вони ліплять нові мізансцени…
Поминальні свічки сяють куполом тисяч вогнів.
Я загруз у цій вирві війни, і не маючи права на відступ,
Я наказ свій останній читав під вогнем, у полоні кривавих «котлів».
Україно моя,- моє рідне, коштовне, безціне намисто,
Привітай і зігрій у обіймах ланів найвідважних синів!…
На цю землю не зійдуть з Небес рятувати нас БОГИ.
Шостий рік на Голгофі під розп’яттям стоять матері,
І цілують, слізьми омивають скривавлені ноги,
І читають молитви палкі від зорі до нової зорі…
Та кому ж завинили? Чом несем знов цей Хрест наджертовний?
Смерть у муках солодша за тебе, ніж казково-багате ярмо,
Я на волю злетів, подивись в мої очі Господь, я свободний,
Хліб – це тіло моє, но а кров, як солодке і терпке вино…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839641
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2019
[b]
[color="#910303"]В це не силу повірити, я не можу ані писати без хвилювання, без злоби, на ворогів, які вчиняють ці жахливі вбивства...Я знав, що ми всі під прицілом, особливо такі офіцери, як Дмитро Тимчук...Він загинув на війні, на бойовому завданні, з самим кривавим та жорстоким ворогом на всій землі... Діма, так тебе називали друзі...Вічна пам’ять тобі за все то добро, за той титанічний труд, що ти робив задля України та Українців...задля нашої спільної перемоги...В мене жахливий розпач, біль, мука, сльози самі навертаються на очі через таку втрату... Пам’ятаю, як я ходив на презентацію його книжки під назвою «ВТОРГНЕННЯ», як я подарував йому свою книжку з віршами…Я пишаюсь, тим що я йому тиснув руку і трішки мав змогу поговорити з ним про загрози і виклики, які в нас є і були і ще будуть… Ще раз, жахлива новина і тяжка втрата для України...Тепер ми всі під прицілом спецслужб РФ...
Я завжди його читав у фейсбуці, завжди слідкував за його новинами про хід війни проти України і всього українського...Якщо є виконавці, є і замовники...
Мені кажуть, та не переймайся, так, загинув Тимчук, а що ти зробиш, що ти зміниш, тепер…А дехто, з моїх знайомих, взагалі не знають хто він, чи так, щось чули мимоволі…Ба, люди, добрі, я не припиняю дивуватися байдужості молодшого покоління щодо визначальних та доленосних подій в України за останні 10 років…Ніхто не прикладає хоч аби яких зусиль, підняти зад, сісти за інтернет і перевірити інформацію, тобто новини, зробити аналіз, щось з’ясувати, зробити власні висновки і переконатися, що на протязі 5 останніх років нас всіх, по одному знищують, всіх активних, люблячих серцем рідну землю Україну, патріотів, починаючи з Майдану і закінчуючи сьогоденням …Але всіх мерзотники не перестріляєте, і на вас всіх, хто вчиняв військові злочини, чи вбивства на замовлення, тут у тилу, у «мирній» частині України знайдеться Кара Божа. Ніхто не уникне жорсткого покарання, НІХТО!!!
Що мене хвилює, бентежить і непокоє…Та все, біс забирай…Що стільки років аж нічого в цій країні не міняється на краще, а все через наш патерналізм, байдужість і хабарництво, все через хатаскраєвість і гречкосійство, все через провінційність і відцентровість, тобто маргинальність а подекуди і радікалізованість, ще гірше, як ми вже переконалися і через сепаратизм…Доречи Одеський сепаратизм, наприклад, аж нікуди не подівся, він живе і нині, і готується до реваншу…Запам’ятайте мої слова…
Як в цій країні відбудуться зміни, коли наша політична доцільність і народна толерантність, яка межує з дурістю і самогубством, могла терпіти комуністичну партію в Раді аж до 2014 року, коли вона ця зрадницька і паскудна, кривава і промосковська партія кровопивць і катів українського народу сиділа і точила ножі, які були напоготові для всіх наших змучених спин і ший під час кривавих подій як на Майдані, так і під час анексії Криму і початку війни на Донбасі…Коли все цивілізоване людство, було приголомшене величезним архівом тяжких злочинів комуністичного режиму проти людства, людяності, розв’язанням другої світової війни разом з Гітлером, геноцидом народів України, Казахстану, Польщі, і інших, ми всі ці роки толерували цих виродків і катів, не заборонили їх з самого початку проголошення Незалежності, ба більше допустили до влади двох колишніх партійних керівників колишнього СРСР, Кравчука і Кучму; перший дискредитував, за ознакою недоцільності, чи доцільності, проукраїнську партію, «Народний РУХ», на чолі В.Чорновола, а інший провів так звану «реформу» приватизаційну, яка була не чим іншим, як грабунком України, з карколомним розмахом і успіхом перетворення у клептократичну приватну власність десяти можновладців… «Що маємо, те і маємо» , чи не так сказав дідусь української олігархії?
Де можна взяти кредит під 3-5 відсотка у валюті? Чому можновладці і олігархи не платять податки в цій країни, а якщо платять, то просто курам на сміх. Чому і досі так звана п’ята колона в Україні на чолі з Медведчуком та його викормишами, яка прямо говорить про ненависть до нашої мови, історії і культури, яка виступає за знищення через, так звану реформу федералізації, нашої незалежності самостійності і досі вільно і вільготно почуваються у кріслах поважних політиків і бізнесменів, які грають свою власну зрадницьку і підступну гру: «замирення», «капітуляцію», «дружбу братніх народів», «росія не агресор а друг», «росії не Донбасі немає», та інша подібна маячня і брехня, досі на свободі а не сидять у в’язниці, за спробу державного перевороту шляхом повалення конституційного ладу, як приклад К@рнес, Д@бкін, Трах@нов, Мура@єв, М@дведчук та інші антигерої-мудаки-кровосісі…І потрібно усвідомити, зараз міру цинізму інтриг та домовленостей Порошенко та його спільників по цеху, щодо цих бандюг с подвійним громадянством, які за копійки ладні подати рідну мати не кажучи про Україну…Порошенко діяв самовпевнено і досить наївно, як на досвідченого політика, гадаючи, що це лайно підтримає його на плаву президентських виборів, але засмоктало його і виплюнуло, як непотреб, як відпрацьовану ганчірку…Це сама велика помилка Порошенка і він її визнав, але дуже запізно…Тепер ця помилка дає свої перші смертельні паростки…
Так Тимчука вже з нами немає, досвідченого журналіста, офіцера у відставці, з досвідом бойових дій, так само і немає з нами інших самих кращих патріотів України: Шеремета, Шаповала, Хараберюша, Аміни Акуєвої, Гандзюк, та інших «знаних і не знаних нам, що їх кості порозкидані, або тайком поховані»…
Слава загиблим патріотам України за їх самовіддану і жертовну боротьбу проти гідри російського шовіністичного імперіалізму…[/b]
[/color]
Раджу передивитись ці відео з ним: архів: https://youtu.be/OgnMFxm5HBw
https://youtu.be/HrG6gaEmaYQ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839396
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.06.2019
[b][color="#b30000"]Гідра проросійського шовінізму та імперіалізму в Україні вже давно діє; підступно, холоднокровно, завжди по хамські і лицемірно…Кожен раз надягає на себе різні маски та костюмчики…Ось вона у новому амплуа у переговорному мінському процесі в перемовинах на обмін полоненими, ось вона і медійний олігарх і поважний бізнесмен, і вітіюватий політик, а сьогодні лідер партії, начеб то «важливий» елемент української опозиції, яка рветься до верховної законодавчої влади України, тобто до РАДИ…Але чомусь, мабуть така природа, коли рубаєш їй голову на тому місті виростають ще дві або три…А взагалі, хтось намагався боротися з гідрою «россійського миЬу», іншим шляхом? Хтось протистояв її хижацькій і зрадницькій поведінці руйнування основ незалежної державності, ні. Хтось намагався, хоча б попередити про небезпеку? Ні! А-а-а, може Генпрокуратура на чолі з пристосуванцем та політичним імпотентом Луценко, який здатен тільки на те щоб екстрадувати патріотів інтернаціоналістів (Тимура Тумгоєва), по програмі співпраці з ГПУ-ФСБ? Чи може з гідрою п’ятої колони воював по справжньому сам інтриган Порошенко, палкий патріот, який до цього призвів? Ні, не знаю такого…Може Верховна (з)РАДА з коаліцією з так званих проукраїнських партій «БПБ, народний фронт, батьківщинці та інші» заборонили, чи якось намагались чинити опір утворюванню медійного потужного консорціуму і узурпувати медіа ринок Медведчуку та його посібникам? Ще раз, ні! Ні, тому що вони не патріоти, а зрадники, тому що нічого не варті. А що зараз, а зараз відбувається саме те що було у 2014 році, але ще з більшим розмахом і зухвальством, політичні проститутки і імпотенти заполонили зараз чергу до можерітарки пролізти, проплисти, проповзти на колінах, чи на животі у Верховну Раду України, ціна питання всього лише від $ 300,000 до $ 2,000,000. Ось і все…А тим часом під гучну політичну ЗЕ-авантюру Медведчук та його посібники і колоборанти Кремля діють по плану операції «Ы», як у тому кіно…І хто поставить цьому театру абсурду край, звісно новий МАЙДАН, військовий переворот, чого б дуже не хотілося б, але я бачу, що все так і проситься до нового потужного збурення суспільства, чого, на мою думку і намагається досягти Кремль; послаблення центральної вертикалі влади, розпуску законодавчої, а там і до армії справа дійде…Все по, як було вже в драматичній історії УНР у 1919-22 роках визвольних змагань… Тоді Україна програла, чи програємо ми зараз, залежить від нашої волі і характеру…Слава НАЦІЇ нескорених!!! 19.06.2019…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2019
[b][color="#0c02bd"]З ворогом МИР гірше за війну.
Я на війні, навіть, тут у тилу.
Допомога вже йде. Поспішаю брати.
Повертайтесь живими з війни.[/color][/b]
[b][color="#d90404"]І знову в мене сміх, крізь гіркі сльози.
Жеврів у серці вогник сподівань…
Що, знов при владі політичні ксьондзи;
Без досвіду, без совісті, без знань?…
Люмпени знов голосять: - «Дайте хлеба!»,
А Я обіч дороги, знов стою,
Нікому не потрібен, просто неба,
Під кулями, під обстрілом, в бою!
Що сили, біль і розпач, ми долали;
Втрачали, здобували, як могли
Ми нашу перемогу, наближали,
Щоб вийти непоборними з війни…
А зараз політичні імпотенти,
Не злазять з телешоу і новин,
І гомонять про плани, референдум,
Щоб підписати з ворогами «мир»…
Не вмовиш вбивцю більше не стріляти.
Слабкий не змусить відступить, піти,
Тих, хто прийшов в мій рідний дім вбивати,
Із звинуваченням, що в цьому винен ти…[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2019
[b][color="#de0000"]
Котрий раз серця наші розпачом стиснуло,
болем нестерпним…Невже ж знову зрадили?!
Сім років війна. Так багато наших загинуло,
а змії "кравчуківські" плюються порадами…
Обстріл за обстрілами, бій не вщухається.
Зібрав дилетант пул з невігласів-радників.
Чорними хмарами Україна вкривається
і скреготять, брешуть виродки-зрадники…
«Припинити стріляти», - фарисействують схиблені…
Стара покруч торочить – «це в законі пропишемо».
Лже-державники ведуть до загибелі…
Знову кров’ю жертовною історію пишемо...
[/color]
[/b]
https://www.unian.ua/war/shtrafi-za-vogon-u-vidpovid-na-donbasi-butusov-pokazav-dokument-novini-donbasu-11151872.html
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3102605-minoboroni-sprostovue-poavu-nakazu-330-pro-strafi-za-vogon-u-vidpovid.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839029
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2019
[b][color="#bd0404"]Навіщо я у цих краях далеких,
Самотній, як нещасне каченя?
Тут не ростуть ні клени, ні смереки,
Палюче Сонце і суха земля…
Тебе, коханої, немає, знову, поруч.
Я все шукаю з моря вороття.
У хащах долі, прокладу власноруч,
Свій курс, через форватори життя…
Невтомно крутяться, гудуть її турбіни.
Гребні вали десятки тисяч миль,
Накрутять, щоб дістався до родини,
До серцю любій, вільній України,
Гамуючи свій розпач, втому, біль…
У часі розчиняються думки,
Пливуть човном в бурхливім синім морі,
І креслять долі шлях сузір’я і зірки,
Кривою на турботливих долонях…
Тебе люблю, тебе кохаю Я,
Моя яскрава зіронька життЯ…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837271
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
[b]
[color="#d10b0b"]
Тебе в обіймах міцно я тримаю
І ти мене на мить не відпускай.
Тому що серцем я тебе кохаю;
Мій всесвіт, видноколо, водограй!
Гудуть вітри Атлантики між нами
На небі сяють тисячі зірок,
Бурхливі води поміж берегами,
Серед стихій ти краща з всіх жінок.
І я в човні пливу поміж світами
Курс прокладу, щоби знайти тебе.
Почуть від тебе лагідне: -«коханий»
І те, що ти для мене понад все.
Як вперше ми зустрілися згадаю,
Немов, відбулось все в солодкім сні.
Я кожен день у спогадах стрічаю,
Тебе із квітами у теплі літні дні.
Всю чуйність, я б хотів трансформувати,
Всю ніжність, вдячність, в рими і вірші,
І ці вірші під музики заспівати,
Від люблячого серця і душі…
[/color]
[/b]
[b][color="#3c0bd1"]Мої дорогі друзі, сьогодні я і моя дружина святкуємо 23-гу річницю подружнього життя. Дякую вам за привітання і за те що згадуєте мене… Цей вірш я присвятив моїй дружині…яку я дуже люблю і поважаю…Дякую…[[/color]/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
[b][color="#d40808"]Як мало серед нас чоловіків,
Які б могли побачить в жінці жінку,
Ходити і здувати з них пилинки,
А не давати тільки б стусанів.
Ганьба, не поважати й ображати,
Цнотливість тіла, її розуму, гідність, честь.
Що з цим робить, як тільки не кохати,
У світі доленосних перехресть?
І я, як завжди в подумках схилюсь,
І пальчики цілуючи на ніжках
Прошепочу, як я кохаю і молюсь
На тебе чарівна моя ти жінка…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2019
[color="#ff0000"][b]Посміхнися розпачу і гніву.
Світла промінь в серці розшукай.
Збережи в душі любов вразливу
І без тями, серцем покохай.
Сильним будь, ніколи не здавайся,
Під навалою проблем, і кривд, чи бід.
Рідного ніколи не зрікайся.
Полюби Вкраїни Божий Світ…
І ніщо даремно не минає.
Воздається кожному сповна,
Але той, хто сильно покохає,
Вип’є чашу мудрості до дна…[/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019
[color="#110f96"][b]Салют шутам! Салют комедіантам!
Один з вас дострибнув до булави.
А інші, хто ділки та комерсанти,
За ним, до влади, нишком проповзли.
Знайшли, нарешті, нам, таки, місію.
Простий, з народу хлопець, так і сяк.
Потужна ЗЕ-Commando, ейфорію
Нагнала, на Росію переляк.
ЗЕ-президент він скрізь; поміж світами,
В думках, в фейсбуці, в відео youTUBE,
В дитячих казочках, за морем, за горами.
Він велич! Володимирський ТРИЗУБ!
Новатор. Креативний технократ.
В Росії, вже давно б світила диба.
А в нас, він реформатор, демократ,
Маленький зростом, але розум – глиба.
Він дасть наказ гарматам не стріляти.
З гастролями поїде на Донбас,
Щоби вмовляти їх не купувати
Російську водку, та з Газпрому газ…
Тариф на світло знизить Коломойський.
Ахметов зробить «мінус» Роттердам.
Такі вони вже ж витівки акторські,
Точніш Єврейські, ні собі, ні вам.
І заживемо хлібосольно, сито,
Як той люксовий VIP салон.
Дорвавсь до українського корита;
Зе-олігарх, Зе-богдан, Зе-IPhone.
Лише одну ми маэмо ділему.
Щоб на руїнах корупційних схем,
Нову побудувати ЗЕ-систему:
«Інноваційний олігарх-тандем»…[/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836638
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 27.05.2019
[b]
[color="#090294"]Тримає порох міцно за горлянки
Мене й мою команду молоду.
Де совість в вас, давали ж обіцянки,
Мені подарувати булаву.
Дні стали довгі, нічки закороткі,
Підніжки ставить, нам порохобот,
А жалюгідні двадцять п’ять відсотків,
Ще варять політичний свій компот…
Киплять емоції, та не сталеві нерви,
Я відчуваю, що почав втрачати
Терпіння, через те, що оці стерви,
Не квапляться, чогось, голосувати…
Впираються, як ті воли Таврійськи,
Та вже на конституцію плюють,
Звертаюсь я до них по українські,
Що не роблю, мене не визнають…
І взяли депутати таку моду,
Йти у відпустку до травневих свят,
І чим похвастатись, що я скажу народу,
До купи, як зібрати тих чортят…
Інавгурації призначив день і час,
А ви трясетесь за свої мандати,
Коли, скажіть, Петро ваш повсякчас
Почне вже за базар відповідати…
Підписує закони, постанови,
Готує нагородження в військах,
Без сорому всім роздає погони,
А я не відчуваю у руках,
Ні булави, ні скіпетра, ні влади,
Але ж я переміг, та хай їм грець,
Всіх розпущу до біса з тої Ради.
Кує безславний Петя свій кінець…
Його слова, як гіркий смак цибулі,
Я плачу, невгомонний, як дитя,
А він поперед носа крутить дулі,
І каже, - «Ось таке Вован життя»…
А я йому кричу, - пакуй валізи,
Залиш готель свій і сплати за бар,
Так, не забуть свій ТОМАС і Безвізи,
Почни відповідати за базар…
Але, куди йому там зупинитись,
Шампунь і тапки з рушниками вкрав,
А чим мені, обтертись і помитись,
Як долучитись до державних справ???
А шведський стіл обчистив весь до нитки,
З’їв всіх курчат, й креветкочний салат,
З тортів рошенівських залишились родзинки.
Дай немовлят, він з’їсть і немовлят…
Не в тин і не в ворота. Я не можу.
І скільки б ти Петро тут не козлюч,
Але, з мого готелю, я попрошу,
Як можна швидше, здайте, здайте ключ…
Давайте, швидше, митниця чекає,
Там паспортний контроль, а тут літак…
Широкий шлях безвіз вам відкриває,
Нехай летить ще з вами пан Грицак…
І до готельних всіх адміністрацій,
Звертаюсь я с проханням заселить
Мене у номер всіх інавгурацій,
Щоб остаточно владу захопить…
Поводите себе ви не красиво.
Жахаєтесь, що Раду розпущу?
А все тому, що ваш мандат – не ксива,
Тому що не даэте булаву...
Я жодної не дав вам обіцянки.
Тому що суто все – експеремент,
Де буду всіх тримати за горялнки.
Народ – слуга мій, Я ваш «преЗЕдент».[/color][/b]
Відео в YOU Tube: https://www.youtube.com/watch?v=ftYZxVa38Cg
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835834
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 17.05.2019
[b][color="#0400ff"]Я в думках і серцем разом з вами;
Спраглі, втомлені, нужденні, бойові
Громадяни вільної держави,
Ось він фронт, і ви всі на війні.
Йди вперед, назад не озирайся,
Доля кличе нас в останній бій,
Ось моя рука, тримай, хапайся,
Побратим, сміливий, бойовий.
Не звертай увагу на безглуздя,
Не зважай на підлість ворогів,
Твоя мова – справжнє правосуддя,
Твоя Віра – оберіг Богів…
Рідну землю ми не обираєм,
Ти тут народився і живеш,
Рідне Слово променем засяє,
В краю де добру немає меж.
І як матір полюби Вкраїну
Пригорни до себе і скажи,
«Я твоя донька, а Я твій сину,
Мову як і душу збережи»…[/color][/b]
Про прийняття мовного закону сьогодні...
Цей вірш дивним чином зник з моєї сторінки тут...Роблю перепост вірша...Дякую за порозуміння мої дорогі читачі та відвідувачі мої друзі...Щиро ваш Костянтин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833658
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.04.2019
[b][color="#0026ff"]Святкуйте, смійтеся, до синяви, до червоніння.
Сміх зміниться, невдовзі, горем і слізьми…
Не здатні на аби яке прозріння,
Не кажучи і на порозуміння…
Ви мрієте нас знищити,
Щоб ми лягли кістьми?!…
Багато, хто з вас шлунком голосують,
Ще більше месників, а бовдурів - пітьма,
Ведуть до прірви, зраджують, гальмують,
Байдужі, що в Країні йде війна…
Війна на знищення моєї України,
Той самої, якої ви зріклись.
«Слуга народу» ваш, розказує про зміни…
Як телешоу, вам, кумедно? Так? Дивись!
Торочьтесь, смійтеся, дендеї і голота…
Гучніш святкуйте, телепні, зручніш
Під дудку пітінську і сепарську сволоту
Плішить, пиячте, всаджуйте свій «ніж».
А буде завтра, і настане ранок,
І світло Сонячне засяє навкруги,
Тяжким пробудженням, як совісті догана,
Як вирок той, що ви є вороги!!!!
Самі себе загнали в кут ілюзій:
Самообману, пустощів, гріха…
Моїх катів ти називаєш - друзі?…
Ні, не мого народу ти слуга.
Що ж врешті з вами сталося, скажіть?
Навіщо ж ви серця позачиняли.
Знімайте свої маски, не мовчить.
За скільки ви Україну продали?
Хтось репетує з вас, « Втомились від війни…»,
Хохли-безхатченки, безвольні і без віри,
Живете лише хлібом і грішми…
Сьогодні зрадили, зріклися України…
А Я не з тих, хто втратив все, біжить.
Нам не втекти від себе, і від долі…
Жила Україна, живе і буде жить,
В серцях, в думках, свобідна і на волі…
І ми не з тих, хто здатен відступить,
Бо наша боротьба лише початок,
Жила Україна, живе і буде жить,
І втілиться у сонячний світанок…
Програли популізму і брехні.
Програли всі, а не якась частина.
Не було досі страшно так мені.
Щоб не програла тільки Україна.[[/color]/b]
По незрозумілим мені причинам цей вірш зник з моєї сторінки...Я відмовляюсь повірити, що він був видалений адміністрацією сайту, в нас немає бути цензури...Моя позиція чітка і принципова...Капітуляція перед ворогом означає втрату суверенітету, капітуляцію готують реваншисти, ті хто вже дісталися влади через маніпуляції, піартехнології та інформаційну війну на знищення своїх опонентів...Опоненти теж не ангели, але на моє велике переконання нова влада не здатна буде за 5 років виконати і 20% з того, що було зроблено корисного Порошенко та його керівництвом...Доживем, побачимо...Слава Україні !!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833657
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.04.2019
[b][color="#0026ff"]Тримаю знов і знов шалений бій,
Зради Слави й Волі України.
Прошу тебе в останню мить зігрій
Мене молитвою, дружина і родина…
Змагались проти віковічних пут;
Ярма московського і польської кормиги…
Шлях бойовий, від Корсуня до Крут,
Від Іловайська до Савур-Могили,
Пройшли тяжкий, кривавий і сумний,
Дійшли не всі, багато душ віддали,
Ми проти панства і кріпацтва повставали,
А доля, доленько, неначе вирок злий…
Боролись, боронились, як могли,
Ми берегли від зазіхань, як спадок
Безцінний, дарували нам БОГИ,
Землі і мови сонячний світанок…
В’язали коло цепом із возів
Під Берестечком, славно помирали.
В донецькім ДАПі смерть собі обрали,
Щоб не просить пощади в ворогів.
Ми проливали кров за діточок,
За їх майбутнє світле та безхмарне,
Щоб Волі й Віри зміцнився зв'язок,
Щоби більше ми свободи не втрачали…
А зараз темрява, знов суне у мій край:
Жорстока, вбивча, як їдка багнюка
Засмічує Вкраїнський Водограй.
Кусає мою руку ця гадюка...
Паскудить, бреше, лається, хріпить,
Забруднює ефір та розум ясний,
А там війна у розпалі, гримить,
А тут він бреше нам, - «Всё будет классно».
Я знов і знов їду в пекельний бій,
Щоб захистить від ворогів родину,
А зайда, марнославний і чужий,
Малює в роздріб карту України.
Не припиню Я свій столітній бій.
Ми в боротьбі жили і народились.
Молюсь я БОГУ в час останній свій,
Щоб зіркою засяйла і святилась
На небосхилі Родовід мій, Край;
Гостинний, щирий, добрий і співучий,
Садок вишневий весняний, квітучий,
Мого життя Вкраїнський водограй…
Не припиняйте браття боротьби,
Щоби уникнути поразки і ганьби…[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833067
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.04.2019
[b]
[color="#3600fa"]Люблю тебе,завжди одну любив,
Так лагідно, сердечно, ніжно, щиро.
Тебе одну бажав, творив, беріг, жалів,
Моя надія рятівна, любов моя і віра…
Моя єдина зіронька в ночі,
Медовий мій і сонячний світанок.
Прийди до мене, завітай в мій ганок
Зігрій і зупини в моїй душі дощі…
Пробач мені за довгі дні розлуки.
В чужім краю, на самоті, один
В думках палких я пещу твої руки,
Цілуючи красу твоїх світлин.
Я повернусь, скрізь всі моря бурхливі.
В свої обійми ніжно обгорну,
Віддам любов гарячу по краплині,
Занурюючись в ковдру весняну.
[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2019
Злітай мій вірш, сполоханий війною,
Як птах поранений, знесилений, в крило,
Лети тривожною, над світом новиною,
І бийся груддю о людське єство.
Лети мій птах, над українським полем,
Тим, що тут потом , кров'ю просяк,
Слізми вдовиць і материнським болем,
Де бився відчайдушно наш вояк.
Лети і зви на поміч побратимів.
Рішучість дій позбавить нас ярма.
Бійцям звитяжним, героїчним і сміливим
Заграє, грізно, бойова сурма.
Не залишай нікого, геть, байдужим,
В оселю кожну птахом завітай,
І розкажи про підлу суть ворожу,
Які плюндрують рідний серцю край.
Лети мій вірш на Волі чи в полоні,
Живи в думках веселих і сумних,
Сідай в натруджені, турботливі долоні,
Армійців, офіцерів бойових.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824032
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 03.02.2019
[b][color="#060478"]ПОЕМА. ЗАКЛЯТА ВИСОТА. САВУР МОГИЛА.
ПРИСВЯЧУЭТЬСЯ ПОЛЕГЛИМ ВОЇНАМ
ПІД САВУР МОГИЛОЮ. ВИСОТА 277.9
1.
Знову я відчуваю шалений ритм
Імпульсації децибел і терцій.
Рветься у грудях відлуння вчорашніх битв,
І вдераэться осколками у серце.
А зі свіжих поранень краплинками кров,
Як душа, що повільно, нестерпно,
В землю рідну всмокталась, як справжня любов,
В день спекотній тернового серпня.
Я стою, на краю, над безоднею війни,
Приголомшений, не переможний
В мить до страти, біля останній стіни,
Я дивився на вчинки безбожні.
Мов наснились жахи, я від болі волав,
І в молитвах просив, - «Порятуйте!»,
Тих кого, я любив, і надію плекав…
Не сумуйте, брати, не сумуйте.
Та на фронті стурбоване соло
Рветься вибухом тисяч гармат,
І вороже стискається коло,
Над хоробрим загоном солдат.
Серед них були ще зовсім хлоп’ята
Сенс відчувши життя в боротьбі,
Бились левами дуже завзято,
На своїй Богом даній землі.
День і ніч відбивали ми хвилі атак,
Москалів озвірілих і їх посіпак,
І з короткої відстані танки,
Руйнували духмяні світанки.
Як могли, чим могли заривались у ґрунт.
Били «градом» прицільно в бетонний редут.
Полишали, здавалось, нас сили,
На горнилі, на схилах «Могили».
Ревіт, гуркіт і стогін нічних канонад,
Заглушили раптово сонети цикад,
Росіяни знов б’ють з-за кордону
І готові ворожі загони.
2.
Рейд оминав південний фронт дугою.
Донецький кряж пастки нам готував.
Ми йшли вперед, обпалені війною,
Туди, де ворог наступ наш скував.
Зі всіх боків закуті були в «жилу»,
Там під Ізваріно, в сталевий Міус-Фронт,
Уперся ворог, в українську брилу;
В край неба, обрій, видноколо, горизонт.
Горить Степанівка, «тридцятка» відступає
Маринівка під обстрілом три дні
Чи вийдемо живі, ніхто не знає.
Якщо це зрада, то по чий вині?
Хто гомонів, що все по волі Божій,
Та Бог, хіба, таке зміг допустить,
Щоби силенні сили всі ворожі,
Нас змусили з кордону відпустить.
Тяжкий, кривавий, тереновий Серпень,
Впивався гострим лезом злих новин,
Здавалося, слізьми вкривались верби,
І вітер часу поривався із глибин,
Давніх давен, зі спогадів дідівських,
Про дні кривавих і жертовних бойовищ;
С початку із загарбником нацистським,
А зараз з окупантом із урвищ.
І ти ще відмовляешся повірить,
Що це вже не навчання, а війна.
Тут справжнє все, смерть, кулі, капоніри,
Контузія і перша сивина…
Тут кожною клітиною відчуєш,
Шалений відлік днів, годин, хвилин.
Остання мить тебе потай чатує,
А серце вкачує у кров адреналін.
3.
Я знав, що це квіток в один кінець.
Зрадлива у повітрі мертва тиша.
Лише гойдався в листях вітерець,
І темна ніч ставала ще густіша.
І знов Курган відчув всю вбивчість зброї
Вогнем шаленим простір запалав,
А висічені з каменю герої
Єднались знов до наших збройних лав.
Будь за що, мали втримати ці схили.
Комбриг в Генштаб звітує в котрий раз:
- «Савур Могилу звільнено, відбили!»
- «Ви виконали с честю наш наказ».
Ніхто не знав, що буде завтра з нами
Оточені зі всіх боків, на смерть
Стояли ми, в’язали наші рани,
І сповнювались вірою ущерть.
Четвертий день чикали допомоги,
Під обстрілом, потомлені, безсонь,
Ми відчували спрагу перемоги,
І викликали по собі вогонь.
І ось щаслива мить, напевно наші,
Прорвалися через блокпост бандюг.
- Це добровольці, з ними сам Юлдашев,
- Це хлопець героїчний. Сильний дух.
Підкріплення хоча і невеличке,
Але ж які сміливі, молодці,
У всіх сурові, зосереджені обличчя,
Тримати вміють зброю у руці.
4.
Підступне вторгнення, повірити не силу,
Що так «братишки» зрадять, скривдять нас,
Притиснуті під ту Савур Могилу,
Ми слали їм прокльони повсякчас.
Фронт сипався, і змінювалась мапа,
Яка ставала схожа на рядно,
Вже починалась оборона ДАПа,
А ворог вже бенкетував в Сніжно.
Кордон нагадував мені дрюшляк побитий,
Все перлося, тяглося, навпрошки;
Ополчення пихате, хамовите,
Під свистопляс Кубанськи козаки,
Колони зброї: САУ, танки, гради.
В день і вночі, їх двигуни ревуть,
(Замість шевронів стрічка «колорадна»),
Чечен, бурят, Саратов, Пермь і жмуть.
Увесь цей зброд затьмарив рідний простір
І обстріли посилились страшні,
І все це пекло цілилось в наш «острів»,
У повній хаотичній метушні.
І раптом тиша; гомінка, дзвінка, розлога,
Якусь потворну, небезпечну суть
Сховала в пастку, у тенет, в облогу,
В криваву помсту, у засліплу лють.
Закрили небо синє чорні хмари,
Почався штурм піхоти з трьох боків.
Атака с флангів… Що за Божа кара
Наслала цих безбожних байстрюків?
Вже майже в притул наближався ворог,
Все ближче дихання їх відчував важке,
І квапився покінчить з нами морок,
І щось таке, гаряче і в’язке,
Стікало по руці, і по обличчю,
І падало всмоктавшись у пісок.
Я охрестився першим бойовищем,
Злітаючи душею до зірок,
У мить, що між минулим і майбутнім,
Усім життям, яке дарує Бог
Відчув себе розкутим і могутнім,
У доленосний час військових перемог…
«Савур!», «Савур!»
- «Я, визиваю «Сокіл»!
Накрий «артой» негайно мій квадрат.
Перетвори всіх ворогів на попіл,
Нехай зазнають невиправних втрат!».
Аж раптом небо зголосилось болем,
І з розпачу занило вогняним
Кільцем сталевим, смертоносним колом,
Бездушним, безпорадним, рятівним…
Поранені, знесилені, відбились.
У сутінки наш ворог відступив,
А ми в’язали рани і молились,
На того, хто б це пекло зупинив…
А я ще вірив, я плекав надію;
Підкріплення, резерви йдуть, ось-ось…
Протриматись, ще трішечки, зумієм,
Там нашим під Авдієвкой вдалось.
І день у день нас полишали сили,
Поранених потрібно везти в тил,
Вцілілих добровольців залишили,
А вбитих вже зносили до могил.
Така війна, жахлива й невблаганна,
Ніхто би не повірив, ні сказав б,
Що біля цього велетня «Кургана»,
Український солдат життя віддав б.
Та, ще стояла непохитно Стела,
Немов, в жалобі, на бойовім посту,
По втраті за Володею Канделой,
За іншими, хто брав цю висоту.
А пам'ять, невгомонним білим птахом,
Кряжля над Храмом Всесвіту буття,
Сполошений кричить над моїм дахом,
І до нового збуджує життя.
Сховалось в чорні хмари наша Сонце.
Смертельний холод випромінював бетон.
Наснилось тепле світло у віконці,
Як мати Божа плакала з ікон…
І знов шалений відчуваю ритм
Пульсує щось стурбоване у скронях
Вривається з шаленим ревом битв,
І кров’ю запікається в долонях.
А ти, коли закінчиться війна,
Приїдь до нас, вшануй, встань на коліно,
Нарід мій добрий, земле-долина,
Гучніше, тричі, - Слава Україні !!![/color][/b]
https://www.youtube.com/watch?v=rH-OSuiIHxI
https://www.youtube.com/watch?v=1lu-p2whY3s
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823765
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.02.2019
[b][color="#180270"]Вірш присвячується воїну АТО, Вадиму Антонову,
якій пав смертю хоробрих 10 Серпня 2014 року в бою за Іловайськ.
Семирічна Соня Антонова з Житомира перший раз написала листа до Святого Миколая. У дівчинки одне побажання. Вона б хотіла, щоби припинилась війна, та щоби всі військові повернулись би додому. Щоби всі діти отримали радість про яку мрія вона. Її тато був інженером поліграфістом, активістом Євромайдану, добровольцем другого резервного батальйону Національної гвардії «Донбас» Вадим Антонов пал смертю хоробрих 10-го серпня 2014-го року в бою за Іловайськ.
«По списку № три».
Я твердо вирішив, що йду,
по списку третій, на війну.
І добровольців вже багато,
бо сил терпіти все це брате;
знущання над моїм народом,
немає більше, тому погодив
своє я рішення, не просто…
Сім’я, дружина, є дочка,
вона малюсінька ще зростом,
але ж розумниця яка.
П’ять рочків їй.
І знає все доволі вдосталь,
і відчуває, нелегка,
розлука їй зі мною буде,
мене згадає, не забуде,
у серці, я на все життя,
і в пам’яті… Пробачте, люди,
що не розгледів вороття.
Майбутнє, щось таке, містичне.
Минуле - історичний факт.
А сьогодення іронічний,
чи, трішки, сатиричний акт.
Моє життя – мій край розлогий,
мій шлях буденний, бойовий,
молю тебе, врятуй убога,
щоб я залишився живий…
Шляхами різними йдемо ми,
а я терновий шлях обрав,
за обрієм лунають громи,
і хто ж війну сюди позвав?
Шлях марнославства оминай.
Твій дух, – як вільний вітер в полі,
любов і добру вість в долонях,
неси в оспіваний твій край.
Без знань у путь не вирушай,
не бійся темряви, чи болі,
вершину боротьби долай.
Здобудеш Славу, вип’єш Волі,
і знайдеш бажаний свій край,
оспіваний кобзарем Рай…
А доки, ще слухняний долі,
лечу, як сокіл до небес:
Слов’янськ був, Бахмутка, Торез,
і Красногорівка, чи там Савур Могила…
Наснилися? Невже жахливий сон?
Ми бились, воювали, боронились,
І як могли гатили той кордон.
Звільняли села і міста,
не мали права відступати.
Десятий раз читаю я листа,
від донечки. Очей не відірвати.
Під Іловайськом багато сил віддали
і побратимів втратили чимало.
Можливо, десь до ста…
Бездушні цифри, світ мій зупинивсь.
Моя душа від цих новин вразлива,
Генштабу безпорадність, – важка брила,
і зрадник нам на голови зваливсь.
Та ще жахливіші втрати нас чикають.
Хіба ж я знав, що нас ось так кидають
гарматним м’ясом на укріп-район?
Недоукомплектований чатує батальйон…
Ворожі засідки, як справжні вовчи ями.
Поодинокий постріл снайперів,
лунають з того богу. Як клішнями,
зажали наше військо з двох боків…
Все в нас летить і рветься на шматки,
стріляють з двох боків по нас потвори.
Ворожі кулі, як шалені бджоли,
Свистять, нестямним, стуком молотків.
Це все по попереду чекало нас усіх.
А я у мирному житті
Порядний сім’янини, і гарний тато,
Дочка є, Соня, – Сонечко моє,
попросить з нею, жалібно, пограти,
маленька моя часточка, своє…
Звичайний інженер-поліграфіст,
за покликом сумління – активіст.
В буремні ті часи Євромайдану,
свою я першу там отримав рану,
і хрещення своє, там, бойове.
Але, щоб хрещення пройшов іще війною,
по-справжньому, хто небудь би сказав,
чи віщував би хто, що підем за бідою,
у цей смертельний вихор?
Хто ж це знав?
Чим ми могли такій біді зарадить?
В задушливих обіймах стиснуть нас,
всі ті, хто серед нас жили, покинуть, зрадять,
з нудотним вереском - «Введи війська в Донбас!».
Хто б зміг повірити у дійсність божевілля,
коли за звісткою, ще гіршу звістку шлють,
із «градів» розстріляли Довгопілля,
і все, що можна, до кордонів пруть;
війська чисельні, танки і гармати,
стікається потоком звідусіль,
і все готове вже у нас стріляти…
Нестерпну, невгомонна, туга, біль,
Скувало тіло, острахом безсилля,
Нема резервів, і зв'язок пропав.
Розстріляно війська в Зеленопіллі,
а під Торезом збитий Боїнг впав.
Горять дома в містах, у селах хати,
зруйновані дороги і мости…
Так голосно, так невблаганно плаче мати
на могилках, освячені хрести
з’явилися, і горе, чорне горе,
пливе, все поглинає навкруги,
усіх, неначе теє Чорне море,
і мирне це життя, не до снаги.
Нема життя, не скоро мир настане,
запекліші бої чикають нас,
безсонні ночі, невиліковні рани,
жертовний, доленосний вік і час…
Струмком течуть тоненьким добровольці:
Вкраїнської землі захисники,
Встає над видноколом чорне Сонце,
То їдуть воювати козаки;
Сини, дочки вкраїнської землі,
рятівники, гатили-охоронці,
відчайдухи, ображені і злі.
Татуєроване на грудях «Чорне Сонце».
Тікайте геть, потвори, москалі,
Відблискує в руці мій АКМ.
«Донбас», «Дніпро-1», «Кривбас», «Азовці»,
Ми не чуже, назад, своє берем…
Бурлить ріка, то їдуть добровольці…
Завдання воїна на легке,
Багато досвіду немає…
Шеврон мій, - сокіл, що в піке
Над здобиччю, як смерть, кружляє.
Резервний, другий батальйон,
В «Донбас» зачислили гвардійцем.
Я так зрадів, що я пройшов…
Прийшов до дому я проститься:
- «Моя ти рідна не сумуй,
Я повернусь, я обіцяю…
Доньку за мене поцілуй…
Все, вибач, дуже поспішаю».
Не обертаючись, пішов…
Хіба ж я знав, ця мить остання?
Пульсує, відчував, як кров,
у скронях, то від хвилювання.
Далека подорож за обрій.
їде колона в далечінь.
Новини в нас не дуже добрі.
Спекотний серпень. Відпочинь.
Аж ні, не нам, ми на роботі.
Завдання, Іловайськ звільнить.
Найтяжче там, в бою, піхоті,
не «Бог війни», а треба жить.
Завдання, вижити. Всі знали.
Комбат такий наказ читав,
але ж голів не пригинали,
у повний зріст по них стріляв.
Там за межею всі ворожі,
і люди на людей не схожі.
На лицях посмішок немає,
Якась байдужість у очах,
І погляд їх – суцільний жах;
Зневіра, лють, я вже не знаю…
І мимоволі промовляю:
«Навіщо ми всі тут?».
Хвилину сумніву в собі долаю
і в очі долі зазираю,
бо твердо вирішив, що йду,
в АТО, на схід, на цю війну…
Там, с того краю дмуть вітри;
Нестерпні, злі, вітри ворожі.
МИ вої божої чоти,
Вкраїнської землі сторожі…
2.
Майдан, в ночі горить у вогні.
Все небо вкрило чорні хмари.
Морозна ніч, холодні дні,
січневе марево вкривало…
Той самий бачу чорний хорд:
Стоїть з дубинами, щитами…
І зазирають в очі нам…
Наказів зрадники чикали
зачистити від нас Майдан.
А ми заслони будували,
високі мури барикад,
ми їх бруківкою вітали,
ми били бойовий набат,
якщо б наблизились вони:
огидної влади рекрути,
бездушний нелюд, «беркути».
Тоді політики-сатрапи,
гучні давали всім поради,
а кров людська текла на лід,
червоний залишала слід…
Дружина плаче і благає:
«Живим я прошу повернись.
Тебе і донечко чикає»…
Не треба, любо, не журись…
Давав присягу я, служив
І клятву цю я не порушу
З цим народився я, з цим я жив,
Таку я маю в світі душу.
За спадок предків, Україну,
на захист стану Батьківщини,
за неї і життя і душу
віддати згоден, щоб жили
і далі, посміхались діти.
Зростати, мріяти, любити,
В гаю б щасливими радіти,
У ріднім краю назавжди…
Туди, у самий вир війни,
у саме пекло ми прямуємо…
Але ж я знаю, не готують
Місцеві святочко для нас.
Щури Україну шматують,
окупували наш Донбас.
Тому не важко здогадатись,
як там зустрінуть мій загін,
людей привчали відцуратись,
прокльони слати навздогін.
Чужі жили серед своїх,
не братом, зайдою, чужинцем.
Було б нічого, це не гріх,
а гріх покликати ординців,
і на колінах, в москаля,
Благати хліба і видовищ…
Шкідлива і гидотна тля…
Лежить в руїні, в попелі земля,
Від путінських каральних полчищ…
Ну, звісно, там не всі негідні люди,
є і такі, що тебе не засудять,
зневажливо «бандера» не назвуть,
образливою лайкою не збурять
і забалакають до тебе що-небудь.
Запросить в хату, обідом нагодує,
Напрочуд, запитає що-небудь:
«Коли нас військо звільнить, порятує?
Що буде далі з нами? Буть, не буть?…
Де те чисельне військо, зупинити,
всю цю нахабну і лайливу жмуть?
Чи маємо ми сили, щоб звільнити,
як слід під хвіст тим чортенятам вдуть?
«Є український справжній офіцер.
Є розвідка воєнна, агентура,
З’явився доброволець волонтер,
Б’є ворогів на фронті десантура.
Без тактики не виграти війни,
Було би тільки злагоджене військо,
Закінчиться все швидко, восени,
Я теж військовий, я людина свійська».
Навчимось воювати ми чи ні,
напевно так, але ж москаль навчився;
вбивати десять років у Чечні,
а потім на грузинів розлютився…
Але, хто-небудь, би сказав мені,
що перетнуть кордони їх загони
Крим відгризуть, захоплять шмат землі,
Вбиватимуть, введуть свої закони.
Де військо наше, чи воно розбито?
Де зброя української ВПК?
Немає зброї, сіяли ми жито,
За дешево розпродали війська.
Чубились, добрехались, досварились,
і кинули Вкраїну у вир війни,
щоб потім ми ганебно замирились
на їх умовах;
беззахисні,
беззбройні,
без вини.
Ні, не бувати цьому, чуєш враже!
Є ще господар на моїй землі.
Моя гармата краще вам розкаже,
де ваше місце кляті москалі…
Російські, скрізь, телеефіри,
Брехливі подають новини.
Заплутались у власній маячні
роздмухавши на сході різанину.
Осатанілі цербери бридкі,
Розбризкують отрутну слину.
Всі труднощі ми разом подолаєм,
щоб цей лайливий цербер зупинивсь.
За тебе битись, рідна, присягаю,
щоби цей пес Вкраїною вдавивсь.
В минулому було геть веселіше.
Гетьмани йшли походом на Москву,
Такі були звитяжні бойовища,
Що мусили платить нам данину…
Але імперія повстала, відродилась,
і почала загарбницьку війну,
і наша Україна розділилась,
між ляхом і кацапом по Дніпру.
Ніколи у братерстві ми не жили
Коли ми визирали із за грат,
Коли з нас, по живому, рвали жили,
Коли нас катував червоний кат.
Коли ми були заперті у рабстві,
В такому, не позаздрив би мулат,
Нам панство замінили на кріпацтво,
Чи може було б краще – султанат?
На каторгах нас тисячі вмирало.
Косив квітучий край голодомор
В Сибіру нас до смерті зацькували,
Українець, – то був наш приговор.
В жахливе дев’ятнадцяте століття,
косив тиран найліпший первоцвіт.
Моїй землі національне, чисте, листя,
пробилось знов на Божий білий Світ.
Вдивляйся у обличчя ці сміливі;
Усміхнені, красиві, вольові,
У вирішальні, доленосні дні, бурхливі,
З’єднались у загони бойові.
В той день нам в спину вдарили ординці,
Затиснувши у Іловайському кільці.
Ішли на смерть сміливо українці,
нескорені, і духом надміцні.
Пропанували вийти, скласти зброю,
але ніхто, коритись не бажав,
Хоробрі, загартовані війною,
Не переміг вас ворог, не здолав.
Ми в битвах за Вкраїну народились,
Зміцнились, згуртувались, запеклись,
Щоби війська ворожі вщент розбились
О скелю українську розсіклись.
Ми йдем вперед, на схід, прибравши бруд:
паскуд московських, виродків смердючих,
а цих кремлівських зрадників-приблуд,
назавжди приберем з землі родючій.
Їде війна, між двох світів, триває,
як буревій жахливий у пісках
змітає на шляху, усе ламає,
і цілий світ, здається поглинає,
у розбраті і чварах нас стиска.
Початок є всьому, і є кінець.
Не буде ця війна тривати вічно.
Мільйони б’ються в унісон сердець,
Хоробрих, люблячих і патріотичних.
Нас тисячі, за вами повстають,
на захист України-батьківщини.
Геройські вчинки у вічності живуть,
в долонях всесвіту,
в божественних глибинах.
Слава Україні!
Героям слава![/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
́
[b][color="#0905f0"]Наш Отче Справедливий і Єдиний!!!
З молитвою із різних почуттів
Звертаюсь я до тебе, і щосили,
Питаю, ну, навіщо ж полишив
Нарід мій; безталанний і сміливий,
Довірливий, гостинний і простий,
Скажи, чим ми сусіду завинили,
Що прагне нас розп’яти на хрести!?
Радіти з чого, горе сміх затьмарить,
Але ж ще бенкетують лихварі,
Грабують все, і знищують і палять,
Гостинний край моєї матінки землі.
Політики, що зграя, чорна рада,
Країну ділять навпіл, мов пиріг,
І кров’ю тхне багато років зрада,
І червоніє в зимку білий сніг.
Народить ще нам матінко пророків,
Вшануємо їх колись на цій землі,
Ми їх чикали, майже, сотню років,
Із вогнища війни і боротьби;
За нашу незбагненну ВОЛЮ жити,
За правду, що несем з давних давен,
За чорну землю кров’ю политу,
Братів відважних й молодих сестер.
Чому ж і досі чубимось страшенно,
Коли Вкраїна стогне молода?
Майдан, війна, - що жертва ця даремна?
Та ще ж гримить і брязкотить орда...
Козацьку Честь і Славу не забути,
Рубали шаблі ворогів, колов багнет,
А зараз я стискаю міцно в груди,
Мій самий рідний у світі кулемет.
І ось він я твій воїн Україна,
Народжений у полум’ї війни,
Ти будеш Незалежна, Сильна, Вільна,
За тебе знов їдуть у бій твої сини.[/color]
[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2019
[b][color="#0f088c"]Коли душа не спить,
Ти прагнеш більш за все свободи,
Ти бачиш, як руйнується цей світ.
Ти свідок, як у боротьбі народ твій,
Караючим мечем Шевченка «Заповіт»,
Виконує в пекельних колотнечах
З ордою, що зі сходу дме вогнем,
Ти йдеш стежиною де саме небезпечно,
Де смерть і кров і бурелом з дощем,
Затьмарює блакитне твоє небо
І страчує світанки, а жнива,
Покличуть раптом: -
«Захистити треба Вкраїну,
поки ще вона жива!».
Підступний ворог, він хитріший лиса,
Химерою крадеться зі спини
І завдає удар, підступно, списом
Під час неоголошеної війни.
А ти встаєш, долаєш біль і втому.
Колотить серце в грудях. Ще живий.
Понівечене тіло входить в кому,
А дух твій рветься у останній бій.
А Вічність знов нагадує про себе;
В думках натхненних, в молитвах палких.
Ти свідок, як чорніє чисте небо,
Як гине у катівні ….Сінцов і Клих.
А Вічність ту, що називаємо БОГОМ,
Невтомно повертає до життя,
Тебе наш сину, воїн наш хоробрий,
Щоб зупинив ти кровопролиття.
Ти захисник, ти син Вкраїни Мати!
Ти впевненно: «Хто, якщо не Я !».
Вчимось боротись, жити, воювати,
Любити, вірити і перемагати.
Нехай горить під ворогом земля.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019
[b][color="#2c0996"]Триває ця війна, здається, безкінечно,
І віра в перемогу ще жива.
Блакитне чисте небо і золоті жнива
Ні на словах ти любиш, а сердечно,
Тоді тебе покличе земле-мати,
Її від лиха, бідну, рятувати…
Коли не маючи ні досвіду, ні знань,
Ти приймеш виклик долі без вагань,
Коли рішучість дій руйнує кволість,
А сила духу надихає всix навколо,
Пробуджена i чиста твоя совість
Малює спротив злу останнє коло;
В останню мить, де саме небезпечно
Ти без вагань готовий йти у бій,
Де смерть кружляє вітром потойбічним,
До змін готовий ти і до рішучих дій,
Коли, в тобі росте незламна віра,
У перемогу серед страждань і зрад,
Коли, в тобі любов, міцніє, щира,
Коли, тобі болить від невиправних втрат,
Коли, ти переймаєшся за долю,
Країни цілої, народу, - ти живеш!
Без боротьби ми не здобудем ВОЛІ
Без ВОЛІ не засієш не пожнеш.[/color][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821702
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.01.2019
[color="#0a00c7"][b]Не маю сил, ані терпіть, ані мовчати.
Безглузда й безсоромна темна ніч
Скувала люттю все, і потойбіч,
А нам би ранки сонячні стрічати…
А нам би всім, гайда, на вільну СІЧ.
Грабується, плюндрується, летить
У шкереберть усе; мої переконання,
Що обернулися, на мовчазну блакить,
Як саме щире на суді зізнання,
Перед самою стратою, за мить…
І душ людських, нахабства кривизну,
Не випрямить ні БОГ, ані століття,
Їх марнославство, як брудне лахміття,
В приціл я бачу, в зброю нарізну,
Моїх убивчих слів у розмаїтті…
Не маю сил, дивитися на глум,
Рабів сліпих, катів осатанілих,
Від їх бенкету кров застигне в жилах,
Їх сміх потворний - високовольтний струм,
У саме серце б’є і в’яже крила…
Тремтить надія вогником в печі,
Конає нічка, і у теплий ганок
Промінчик Сонця б’ється, добрий ранок,
І вже життя ворушиться, бриньчить,
І зве мене кохана на сніданок,
Щаслива і жадана мить…[/b][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821553
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.01.2019
[color="#7e0de0"][b]На серці тяжкість,
Як новина,
І сум не радість,
Не дивина.
Що втрати з фрону,
Як ревіт гріз,
І глум чорноти,
Довів до сліз.
Одна розлука,
Мов цілий вік.
Моя сполука, -
Твій чоловік.
Летить Свобода,
Як вільний птах,
А краю врода,
В моїх віршах,
Тримай міцніше,
І притискай,
Співай гучніше
Про рідний Край.
До перемоги
Йдемо брати!
Мою залогу,
Бог освяти…[/b]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821357
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2019
[color="#0300a6"][b]Люблю Я Русь-Україну. Живу Я,
З тобою і в тобі мій родовід.
Життям своїм, що миті ризикую,
Заради твого щастя, мій Нарід.
І бачить Бог, Він три-єдин, Він сущий,
Яку несемо жертву на Олтар,
Заради Краю, він як сад квітучий,
Манить мене, як заповітний Дар...
Ти Дар богів, моя земля свята-Я,
Тут народився, ріс Я і любив...
Україна-Русь стоїть у краю Рая,
Де Я так щасливо з тобою вік прожив.
Замало, так, нехай двадцять чотири,
Але яких же карколомних літ…
Ти все віддала, всю любов і сили,
Я ж гартував свій меч, свій спис і щит,
Щоб захистити у скрутну годину,
Тебе від ворогів мій «Херсонес»…
Моя земля свята, родина, не руїна,
Я «Rex» твій, полу-Бог твій, Ахилес![/b]
[/color]
Rex"Рекс" — верховный руководитель; rex sacrorum — y римлян жрец, занимавший первое место в "ordo sacerdotum", состоявшем под верховенством Великого понтифика (pontifex maximus). Как титул монарха ставится после имени короля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2019
[color="#0e04cf"][color="#004dff"][b]Не ріжуть руки гострієм морози,
Легке, як пір’ячко тепло зігріє душу
І спогади течуть, як самі чисті сльози...
- "Пробач, народе, я спокій твій порушив!"
- А світ навколо тебе, майже, засинав,
Тяжкій твій сон, але пробудження ще тяжче.
- "Я знав про страшну долю твою, знав…
Народе триста років кров'ю плаче."
Весільну сукню надягла ЛЮБОВ.
Від всього серця віримо у милість,
Твою ГОСПОДЬ, тоді проллявши свою кров,
Затвердив у законі СПРАВЕДЛИВІСТЬ!
І я стою, схиляю голову свою,
Молитва з вуст тече струмком НАДІЇ.
- Прошу врятуй Україну мою.
- Врятуй від марнославців-лиходіїв...
Північний вітер, злий, даремно б’є в розкуті груди,
Підступна крига вже не звалить з ніг,
Бо ми українці, самі щасливі люди,
Тому що ВІРА самий сильний ОБЕРІГ...[/b][/color]
[/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820332
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.01.2019
Змінити світ людський?
Як є все залишить!
Христос це вже зробити намагався...
А зло не спить, воно шукає вбить,
Того, хто не скорився, не зламався.
Змінить себе? Чого б це? Тяжкий труд!
Навіщо знати правду, мудрість істин?
Простіше жити серед зайд, приблуд,
Які затьмарять все брехливим змістом.
Боротися? Навіщо ж? В боротьбі
Ні спокою не знатимеш, ні миру,
Простіше жити «вільним», у ярмі,
Зручніше теж сховатися за спину,
Того, хто нас скерує й поведе,
І з тими, хто нам рай пообіцяє,
Але так щоб зрекатися себе,
Заради чого, кого, - БОГ вас знає?
Навіщо самостійності просить?
На що вам незалежність? Будь відвертим!
У братському союзі, якось жить,
Простіше автономним елементам.
А ми нарід, ми волелюбний рід,
Лише бажали принципово ВОЛІ !!!
Стріляв в нас кат за колоски у полі,
Коли від нас відрікся цілий світ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813674
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2018