| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
Тихо в квартирі,
Сусіди вже сплять.
Загублені двоє
На кріслах сидять.
І поглядом втупившись
На стіну та стіл,
Між ними лунала
Розмова без слів.
Чому і за що?
Навіщо і як?
Питань ціла куча
А вголос ніяк.
Диміла цигарка,
Підіймався бокал.
У залі присутніх -
Сховався маніяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2021
Твоє кохання - був мій вирок!
Петлю наділа, лізу на стілець.
Гіркий урок, щоб більше не хотіла,
Чужого чоловіка під вінець.
Я знала бути нам не разом,
Я знала прийде Нам кінець.
Та в голос це не говорила,
Життя звела все на нівець.
Твої обійми стали пеклом,
Бо не зі мною залишався ти,
Брав свої речі, йшов додому,
Ти в ванній всі мої змивав сліди.
І ніби немовля ся чистим,
дружині дарував обійми ти.
Я, залишалася в руках з ігристим
Так до світанку ... не дійти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2021
І кожен має свою тишу, і в кожного своя печаль.
Не лізь чужому ти у душу, бо всеодно тобі не жаль.
Не кожен зможе зрозуміти і в цьому є уся біда.
Коли почуєш все знімієш і кругом піде голова.
Ти завжди хочеш усе знати, а таємниця лиш одна-
Ти хочеш випити всю чашу, яка для тебе є пуста.
Коли ти лізеш з своїм криком в чужу безмежну тишину,
То не дивуйся, що пеньками тебе хутчіше проженуть.
Ти знаєш те, що маєш знати і будеш чути тільки те,
Що ти осягнеш зрозуміти, а інше хай вас не гребе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2021
Люблю, хоча й не рідко тебе лаю.
Приходь до мене, вип'єм чаю.
Розмову мимоволі розпочнемо,
Думками світ весь обіймемо.
Ми поговорим про роботу, стрес.
Я знов поскаржусь: "Де той прес?".
Ти ж про футбол, про травму нову.
Здобув медаль і перемогу.
Як завжди в тебе літра чаю,
А я ж маленьку кружку маю.
Як завжди коржики смачні,
Нічні розмови затяжні.
Помрієм разом про машину й хату,
Згадаємо, як разом їли вату.
Нафантазуєм комікси смішні,
А на кінець історії страшні.
І знов мене ти будеш лоскотати,
А я ж гучніше реготати.
Ти випадково вдариш мене в ніс -
Хутчіш цілуєш. Усе без сліз.
До тебе тулюсь - обіймаєш.
"Моя маленька" - називаєш.
Поволі очі закриваєм.
У світ елюзій поринаєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
Думок є безліч,
Слів незліченна куча.
Людська брехня -
Вона така пекуча.
І слухаєм її ми мало не щодня.
Безглуздо! Вірно!
Та ось воно - твоє життя.
І не кажи, що не брехав нікому,
Бо в першу чергу брешеш ти собі.
Не симулюй, що впадеш в кому -
Діагноз не поставлять лікарі.
Це ми псуємось ще з дитинства,
Коли говорим :.“ Ой болить... “.
Всього лиш це дитячі примхства,
Аби до школи не ходить.
Чому ж не думали тоді ми,
Що стане в звичку нам брехать.
І ніби маємо ми крила,
Та все не можемо літать.
Дурні слова запали в душу й серце
І приглушили наші почуття .
Думкам моїм усе не йметься,
Бо брешу інколи і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555424
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
До біса ваші сподівання,
Коли в душі одне лайно.
Піди напийся до блювання .
І в ліжко прийде аби хто...
Усі говорять про моральність,
Годину п‘ють сто грам бордо.
Така на людях ідеальність.
Насправді ж інше тут кіно.
Коли спадають чудо чари,
Коли пустий бокал вина.
Назовні лізуть всі примари,
Ти бачиш, що душа страшна.
І чи потрібні ті прикраси,
Що людство в темряву женуть?
Потрібні! Скажуть вам відразу.
Без цього й дня не проживуть.
А чи потрібна світу “дама“,
Чи той обдрипаний “король“,
Що в них однакова помада
І серце вщент поїла моль?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Холодний погляд жовтих днів
Сумний і стомлений від плачу.
Глибокий, вічний струмінь снів,
Які щоночі в зорях бачу.
Буває знаєш, так хочеться лягти.
Нема бажання рух давати.
Буває хочеться втекти,
Проте доводиться вставати.
Минає ніч, я відкриваю очі,
А сон із голови не йде.
Буває знаєш, хтось під ніс буркоче.
Навколо ж мене все німе.
Здається зупинився час довколо,
А за вікном осінній лад.
Настав мій сум не випадково,
Його навіяв листопад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2014
Ти ніколи не дочитаєш до кінця те, що я пишу. Для тебе це все одноманітно, монотонно. Не зрозумілі для тебе почуття і переживання. Чесно, скажу тобі, це й не дивно. Я навіть сама не впевнена чи завжди розумію те, що пишу. Не хочу тебе навантажувати своїми переживаннями. У тебе напевно й без мене вистачає речей про, які можна було б замислитись. Навряд чи ти колись прочитаєш це, тому писати не так страшно. Хоч знайомі ми так вже й давно, але за ці 4 місяці, що ми разом я вже встигла помітити, що ти ніколи недочитуєш до кінця пою писанину, або принаймні так кажеш. Хоча, не важливо. Я знаю тебе, ти всеодно не звернеш на це уваги, або як завжди зробиш вигляд ніби тебе це аж ніяк не обходить.
Напевно це звучить дивно, але я боюся тебе. Мені страшно тебе ненароком розбудити, або навіть коли необхідно, я всеодно боюсь і тягну до останньої хвилини. Прокинувшись ти починаєш щось бурмотіти , дивлячись на мене таким заспаним поглядом, що аж саму хилить до подушки. Ти в черговий раз робиш мене винною що проспав останній автобус і тепер знову доведеться йти пішки. Чесно, я б тебе збудила. Але ж я так боюся тебе злити. Мені здається, що коли ти злишся на мене, то це на довго і неодмінно означає, що між нами все скінчено. А я ж так не хочу тебе втрачати. Я якось, неочікувано сама для себе, занадто сильно закохалась в тебе.
Чесно кажучи, спочатку я думала, що з цього геть нічого не вийде. Ти одразу, майже з першого дня вказав на мої недоліки, які тобі вкрай не подобаються і чітко дав зрозуміти, що їх треба позбутись. Чиодин, хотів мене змінити. Як на мене то це безглузда втрата часу. Я всеодно впираюся ногами і руками, я ніколи не покину своїх рідненьких «поганих звичок». Думала що не покину. Покинула. З дитинства найбільшою цінністю для мене була воля. Свобода, яку в мене ніхто не має права забрати. Ніколи не любила і досі терпіти не можу коли мені вказують або забороняють. Але разом з тобою в моєму житті з’явились «НІ», які мені здається я люблю більше ніж свободу. Сьогодні я просилась на концерт, але ти мене не відпустив, ти казав «НІ». І знаєш, я вдячна тобі за ці дві букви. Адже ти хвилюєшся за мене, звичайно ти мене нікуди не відпустиш, коли я хворію. Не відпускає. Хвилюєшся. Я тобі не байдужа. Кохаєш.
Якимось дивним чином тобі вдається мене втихомирити, заспокоїти. Сама по собі я доволі невгамовна та незалежна. Нещодавно одна з подруг сказала, що на її думку мене взагалі неможливо образити. Проте ні, мене може образити кожен. Все залежить від того чи сприймаю я їх слова, чи ні. Взагалі сприймаю я все сказане, але не завжди вважаю за потрібне на все почути реагувати. Як на мене це безглуздо. Поряд з тобою я почуваю себе геть зовсім по іншому. Особливо, коли ти на мене ображаєшся. В наших сварках безглуздо шукати винних, це всеодно буду я. Не знаю чому, але так завжди виходить. Я ніби мале кошеня впираюсь тобі в спину чи шию носом і обіймаю. Ти відкидуєш мою руку, відсуваєшся від мене, як завжди навіть слухати не хочеш мої вибачення. Я знаю, що винна. Але ж не заслуговую, щоб через якусь одну безглузду фразу, бути відкинутою, як бездомне кошеня. Багато хто б на моєму місці вже розвернувся б і пішов геть. Але не я. Все одно тулюсь до тебе, я сподіваюсь, що ти врешті обіймеш мене. Знову відкинув мою руку. Більше не обіймаю, але ж так хочеться. Боюся тебе злити. Я засмучена, адже я так тебе люблю, а ти мене, ніби в зливу пса виганяють надвір, відкидаєш мене від себе. Мені холодно і щось щемить в грудях. Проте я знаю цей дощ мине. Ти міцно-міцно мене обіймеш і більше ніколи не відпустиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491019
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Моя галактика складається
Із тисячі планет.
В моїй галактиці
Літає десь мільйон комет.
Моя галактика - маленька складова.
Чогось великого, чого ніхто незна.
В ній місця вистачить для всіх,
Але ж усіх пускати буде сміх.
Вони ж прийдуть, мов ті вандали,
А я не хочу щоб забрали
Мій світ, мій дім, моє буття.
Галактика - моє життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2014
Здравствуйте и до свидания
Скажу я вам. Давно уж ночь.
Мне надоели ваши испытания.
Пожалуй ухожу я прочь.
Вы истерзали душу мне не мало
И память горечью полна.
Вы, говорите что попало.
А я допью бокал вина.
У вас и так тревог не мало.
Вам ни к чему моя тоска.
Пусть улыбаюсь я устало...
Ведь может ваша здесь вина?
И даже это мне не важно.
Вы думайте, что я нема.
Вы отдыхайте. Это нужно.
Бокал мой пуст. Прощайте. Я ушла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484232
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.03.2014
І все на світі вміє розмовляти. Немає двох однакових голосів. Щоразу змінюється тон, гучність, амплітуда. Сенс в тому, що коли ми чуємо в певний момент певни йзвук, слово, голос, розмову - немає жодного шансу відчути це знову, пережити цю мить ще раз.
Все вміє розмовляти, а особливо старі меблі. Саме їхні бесіди найцікавіше слухати тихими вечорами. І тільки в глибокій пітьмі ночі ти цілком повністю зможеш проникнутись всією глибиною цієї високої, величної сили - силою розмови без слів.
Здавалося б це не можливо і геть безглуздо. "Розмова без слів" - що за дурня? Спочатку я теж так думала, але згодом зрозуміла, що слова, як правило, нічого не варті; вони лиш звуки. Сукупність звуків, які нібито утворюють мелодію душі. Хм... нажаль навіть не у всіх присутня душа, аби ці звуки хоч якось грали, а не хаотично різали слух, ніби скальпелем.
Цікаво, про, що вони там шепочуться, коли все довколо спить. Напевно вони цікаві історії розповідають. Чимало бачила ця шафа, що щез кінця 50-х стоїть в кутку кімнати. Мені здається її полиці перевантажені спогадами минулого і від цього вантажу вона стогне глухим, прибитим пилом, голосом. Ця шафа чомусь нагадує мені стареньку бабусю. Вона пережила голод, пройшла війну, бачила чимало горя, але її це не зламоло. В цієї старенької так як і раніше, горіли вогниками очі - дві маленькі кругленькі ручки.
Таких залишилось нажаль не багато. Як правило їх мов непотріб відносять на смітник, як відьом спалюють на багатті. І тільки деякі люди намагаються зберегти цю велику скриню з німими історіями. Навряд чи ви почуєте від неї розповіді про те, як на її вішаках красувався мундир генерала чи потертий плащик, якогось мало відомого письменника. Ні, вона ніколи не буде цього розповідати в повний голос,ніби так і потрібно, на показ. Вона вам не лектор! Вона старенька, гордовита шафа - жінка, що веде неквапну розмову в півголосу, час від часу запинаючись. Повільно стишуючи голос її погляд втуплюється в вікно, що якраз навпроти. Цей погляд не чіткий, вона дивиться лише в вікно, а здається - бачить цілий світ.
Коли її погляд впав і на мене, стало моторошно. Мурахи табунами диких коней ввірвалися мені під шкіру. Мені здається вона бачить мене наскрізь, вона точнознає, що я відчуваю і мало того, вона чує, що я думаю. Навіть зараз, саме в цю секунду вона все чує. Ні - ні, мовчи... "Зупиніться!" - кричу я. І все змовкає, довколо все зупиняється. Навіть щастини пилу, що під промінням сонця безперестанку левітують, теж зависли в просторі. Усе мовчить і все спинилось, тільки її погляд і досі я ідчуваю на собі. Зараз вона дивиться на мої руки, плечі, шию... Очі!
Усе мовчить, лиш очі в очі дивляться наскрізь, з'їдаючи безкінечністю пусту кімнату з шафою в кутку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482750
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2014
Не раз лягав я о десятій,
Та сон приходити не хтів,
Мені хотілось знову див.
А я лежав немов дурний
І все чекав отого дива,
Яке приходити не хтіло.
Чому річки весь час течуть?
Чому і хмари десь пливуть?
Чому? Скажіть, хоч хто-небудь!
Та відповідь я не почув,
В кімнаті панувала тиша.
І темрявя з'їдала зір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481167
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
Сиджу і ока не спускаю,
Як око в око, зуб за зуб.
Мені очима накидає
А я і оком не моргну.
Ти пальцем тикав мені в очі,
Ти пальйем в небо попадав.
Бруд виливав ти поза очі,
Мене ти зовсім геть не знав.
І не клади ти пальця в рота,
По лікоть руку відгризу.
Як діло так, то йде за око - око,
Як діло так - очей не відведу.
Язик чесати я не звикла
І за зубами не держу.
Тобі ж свого я раджу прикусити,
Аби від брехонь не відсох.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Живий допоки блиск в очах не згас,
Допоки маєш віру і надію.
І хтось сказав живеш лиш раз,
Живеш допоки маєш мрію!
Допоки блиск в очах не згас -
Переживеш колючу бурю.
Ти ще живий, не йдеш в запас -
Топитись ще тобі по морю.
Давай, вставай, не місце і не час,
Щоб ти збирався спати.
Давай, вставай! Живеш лиш раз.
Безглуздо чуда все чекати.
Ти хочеш жити, то живи!
Не буде вогник твій згасати,
Допоки будеш ти іти,
Щасливими очима поглядати.
Ти краще смійся, як болить,
Дурне те діло все ридати.
Ти краще бийся - хай горить!
Дивись, як світ буде палати.
І хай тебе вбивають тисячі -
Переживеш усіх їх разом.
На горло наступають блукачі,
Немов хворіють гади сказом.
Я знаю вирвишся вперед,
Хоч будуть в спину все стріляти.
Я знаю вирвишся вперед -
Усіх не зможуть повбивати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470656
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2014
Студент! Звичайно не погано.
Багато друзів і тривог замало,
Коли гуляєш серед ночі
В пітьмі не бачуть наші очі.
Як тільки ранок настає
Нас в гості ліжко вже зове.
Та тільки є одна біда:
На пари треба йти щодня.
Знання для себе здобувати,
Диплом червоний треба мати...
Червоні ж в мене тільки очі,
Бо десь гуляла до пів ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458580
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Як палко люблять ті дівочі очі,
Що їм не спиться серед ночі.
Розмови дивні аж до ранку,
Настане тиша на світанку.
Ати боїшся тих очей.
Ти схожий на малих дітей.
Вони також хутчіш тікають,
Коли незвідане вбачають.
А я ж не прошу геть нічого,
Мені достатньо і простого:
Малого поцілунка в губи й ніс.
Твої думки - дрімучий ліс.
В них заблукати не проблема,
Та тільки є одна дилема...
Кому потрібні ті ліси,
Які позбавлені краси?
Краса у намірах, словах,
Немає місця слову страх.
Відмовки дивні всі твої
І почуття не схожі на мої.[img][/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Кавалер прийшов до мене,
Поздоровався ввійшов,
Приніс квіти й подарунки,
Розвернувся і пішов .
Я на нього розізлилась,
Торт жбурнула у вікно.
Не вертайсь до мене більше,
Не люблю тебе давно!
В мене буде інший хлопець,
Чорнобривий молодець,
Я любити його буду,
Підем разом під вінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Сиджу, дивлюсь на тебе, ніби рідний
Та хтось чужий тебе вже вкрав.
Раніше був ти зовсім інший,
А зараз ніби чорт забрав.
Сиджу й дивлюсь в твої я п'яні очі,
В який ти кут себе загнав?
Куди ідеш ти серед ночі,
Якби ж ти тільки сам це знав.
Мені здається, що тікаєш,
Біжиш від себе самого.
Мені словами серце країш
Говориш, що вже всеодно.
Твоїм словам я геть не вірю,
Я бачу іншого тебе!
І точно маєш гарну мрію,
До тебе все в житті прийде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Давным-давно, под звуки моря
И точно кто никак не знал,
Бог создал миру две планеты и имена им тоже дал.
Там далеко за тучами седыми,
Там где кончались облака,
Был создан мир со стражами святыми
И звался мир тот дивный рай.
В то время преподнес и тьму
Назвав её уж очень кратко.
В огне и муках создал ад.
И поселил Всевышний там
Своих приемников родных.
Сияли светом из небес
И крыльями искрилось чудо.
Горел огонь из под земли
Там люди вовсе не жили.
Шел день, шла ночь, прошел и год.
И сотворилась в аде дочь.
Чертовкой звался её род.
Была порочна эта дива,
Но больно уж была красива.
Ходила в дивном красном платье,
Она любила ром и знатье.
Питалась муками людей,
Но было жалко ей детей,
Давала им дорогу в рай,
Жалела их, ну и пускай.
Несли тогда детишки эти
Передавать ангелу приветы.
В то время жил на небесах
Прекрасный юноша в цветах.
И дивный был своей красой,
Печали прогонял долой.
Блестели крылья его снежно
И улыбался очень нежно.
Он повелитель звёзд й луны
Он исполняет все мечты.
Чертовка же царица ночи
Имела давнюю мечту,
Украсть хотела ту луну,
Что дала свет посреди ночи.
Вот так ребята в этом мире
И гаснет свет в вашей квартире.
Но мы вернёмся в те года
Где свет давала лишь луна.
Лишь только солнце, лампочкой служило
Вот так ребята дело было.
Пошла девица наша в ночь,
Повеселится все не прочь.
Шаг здесь, шаг там и вот она…
Блестит, горит во тьме луна!!!
И так она была мила, что взять её
Чертовка так и не смогла!
Не зря тот ангел так порхал
Луну красиво одевал.
Ведь знал он тайну из небес
Что не почём им будет бес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416495
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2013
Як солодко пахнуть дощі в травні. Повітря наповнене ароматом меду, п’янким немов хміль. Налитий світ багрянцем ще не гарячого, ніжно – лагідного, немов мамині долоні, сонця. Подих буйного, молодого, неспинного, як молоде лоша вітру. Незбагненна, небачена краса розлилась по землі, як на весні виходить з берегів ріка. І попливли мов човники у ті поля, луги, степи, в зелені трави розкошом смарагду , що впав з корони цар природи. Біжать струмочки і як діти дарують нам ясний дзвін. І попід тин пасуться козенята, що їм минув вже тридцять третій день. Коти симфонію свою на лад виводять, останній музики акорд. Ромашки цвіт запав мені у серце і оселився в погляді зірок, що сон наш бережуть до ранку. Сріблисті роси на світанку сковзають по пелюсткам квітки, моєї улюбленої ромашки. Ще з дитинства вона мені полюбилась. Як зараз пам’ятаю ту невеличку голубеньку книжечку, її бабуся подарувала. Які в ній гарні малюнки… Сиджу бувало пів дня, розкривши рота і розглядаю малюнки. Читати звичайно я не дуже люблю, а от до малюнків у мене не людська пристрасть, от і вподобала я тоді ромашки. В моїй пам’яті так і вимальовується двадцять третя сторінка, а на ній.. біла з жовтою серединкою, мов корона, ромашка, вбрана в зелене мереживо, так і посміхається мені.
Люблю я травень! Та напевно не лише тому, що він вкривається квітучим палацом, ще у мене день народження наприкінці весни. Цей чудовий знаменний день, ось ще на один рік стала дорослішою. Хутчіш беру рулетку і давай мірятись, надіючись, що бодай на 1 сантиметр підросла, а й справді, навіть не на один, а на всі три. Мама завжди сміється і разом зі мною радіє кожному сантиметру. Вона мені завжди пригадує ті дні коли моя ніжка поміщається на ї долоні, а зараз що? Де там?! Геть і близько не поміститься, здоровою виросла, дівка вже.
День народження це звичайно хороша річ, подарунків надарують, мама щось смачненьке приготує, всі вітають, приємно. Та було і дещо жахливе – прибирання. Як же я цього діла не люблю. Змалку як зачую це зловісне дійство, хутчіш з дому, десь надвір, аби тільки нічого не робити. З часом звичайно вже приходилось, куди там діватись, обов’язки. І звідки ці дорослі взяли такі слова? Права, обов’язки, потрібно – на придумували собі мороки та й нас тепер катують. Хоча права свої я вивчила швидко, а от з обов’язками діло йшло тугенько, все вони мені в голову не йшли, постійно десь тікали.
Пам’ятаю якось раз таки не вдалось мені втекти від цієї важкої участі. Мама навіть список написала: попідмітати, помити підлогу, витерти пил, полити вазони, вимити посуд ну і так далі, ви ж самі розумієте яка тут справа. Дивлюсь на це все і щось не весело мені, аж живіт розпочало крутити. І все було б нічого як би не дзвінок у двері. Дивно, гостей наче не чекала, хто б це міг бути? Ледве піднімаючи ноги почовгала до дверей, відчиняю а там… Як сніг на голову, вона, захекана така, з посмішкою на обличчі, очі бігають в різні боки. Метушливо поправляє сумку і хутчіш забігає в квартиру, взуття в різні боки, раз – два і вона вже лежить на дивані з пультом в руках. Це моя подруга Оксана, дружимо ми не так давно, та знаємо одна одну, як ніхто інший краще. Я звичайно в шоці, що це за неочікуваність, чудо в кедах з божевіллям в очах.
- «Привіт, Ксюш» - ледь протягнула я: « А ти що так неочікувано?».
- «О привіт Ірка. Я оце йшла по місту і таке побачила, а що я почула, як розкажу помреш. Коротше кажучи, оце я йду з танців, а там він, ну і звичайно вона, вони там таке…. А я іду в шоці. І…і…і ше…».
- «Ччч стоп, Ксюх»- ледве зупиняю я її: « Щось я тебе поки що не розумію. Хто, де, коли, з ким, ти що таке зараз городиш?».
Вона ж здивовано з краплею докору як гляне, аж ніякого стало.
- «Тю, та ти що, таке не розумієш? Я ж тобі кажу, гуляла я сьогодні по місту, дивлюсь знайома дорогу переходить, а в руках у неї… Ну таке, навіть описати не можу. Здоровенна картина і така гарна навіть слів не вистачить».
- « Серйозно? Нічого собі! А чому ж ти до мене примчалась?»
- « Так от, сьогодні відбудеться виставка найкращих юних художників нашої області. І звичайно ж нам потрібно там бути.
- «Так круто. Це звичайно добре, проте роботи в мене ще не початий край» - я показуючи пальцем на список пішла в іншу кімнату.
- «А… та дрібниці, зараз ми все зробимо, раз – два і готово».
От і досі оце «раз – два і готово» мене насторожує. І це не дивно. Щоразу як лунає ця фраза неодмінно щось трапляється і обов’язково чекає якась неприємність. Той випадок був не винятком. Як не дивно пригода ця сталась саме на передодні мого дня народження. З прибиранням на диво ми впорались за хвилин тридцять, не більше. І як ви вже встигли здогадатись, хутчіш помчали до центральної площі, де і відбувалась виставка. Прийшли ми вчасно, все тільки розпочиналось, людей зібралось чимало і місцевих і приїжджих. Краса яка, різноманітні стилі мистецтва: класицизм, неоромантизм, кубізм - все це безперечно справляє велике враження. Та найбільш вражаючим для нас став куточок з творчістю молоді. Саме там і зібралось найбільше людей, а що цікаво автори картин на декілька років хто менші, хто старші від нас, отже майже однолітки. Нас це так захопило і склало феєричне враження. Творчість надихає. В наших серцях ніби щось прокинулось, з’явився потяг до прекрасного. Так і кортіло взяти пензлика створити такий же і навіть кращий шедевр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410858
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.03.2013
Ще сонце не встигло прокинутись, а бабуся вже і корову подоїла і свинок нагодувала, вона як пчілка, постійно працює. Зустрічає і проводжає сонечко в праці. Та цей ранок був особливий. День віщував бути довгим. Тільки - но промінчики впали, на шибку мого вікна, дідусь мене збудив.
«Чому, навіщо, за що?»- перше, що пролунало в моїй голові. Я ж бо соня і рано вставати не звикла, а тут будять, та ще й так рано. Сиджу потираю очі, нічого не розумію. Ну що ж якщо вже прокинулась, то потрібно вмитись, одягтись, заплести волосся. Хоча, ні! Це для мене було каторгою, заплітатись я страх як не любила. Моє улюблене платтячко, заплямоване різнокольоровими кубиками. Виходжу на двір от тобі на – Джеся. Стоїть мов королева посеред двору, яблука хрумає, хвостом в різні боки розмахує, а роги мов віночок видніються на її великій голові. Джесіка наша корівка – годівниця. Гарна корова, розумна, красива, все розуміє, а мазатись любить страх, ладна цілий день не відходити від нас, аби ми тільки чухали їй шийку.
Це був день, коли випала наша черга пасти корів, череду. Череда – це коли багато тварин разом в полі, або на лугу випасають. Худоби на наш куток не багато, десь голів з тридцять набереться. Це мій перший похід з дорослими на пасовище, раніше мене з собою не брали, казали, що мала ще. А цієї весни мені вже сьомий рік пішов і я з радістю крокую стежкою ніби не на луг а на парад іду, попереду палицею, мов шаблею вимахую. Моя перша череда… Ніби нічого особливого не трапляється, цвіркуни свою пісню у травах відбивають, метелики з однієї квітки на іншу перелітають. Аж раптом шум, гам, чую бабуся кричить, а дідусь з Яриком попід беріг бігають. Підбігаю, дивлюсь, аж то наша красуня на той беріг річки пливе, як виявилось корови ще й водоплавуючими бувають. Пасовисько у нас біля річки та й та не глибока, вузенька, а спека була неймовірною і видно Джеся вирішила освіжитись і поплавати. Та так захопилась, що опинилась на тому березі. Завбачивши це, піднялась серена, група рятівників, десять хвилин і все, велике плавання закінчено, ласти на беріг і сушить хвоста. Рідні метушаться, хвилюються, а мені то що, весело. Ось так і минув ще один сонячний день казкового літа в Сабадаші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410856
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.03.2013
Ти обіймаєш мене своїми пагонами, своїм листям, твої бліді квіти лягають на серце, сповиваючи душу, колишучи мов мати дитину - спокій. Як я довго шукала спокою. Лише зелений лист, шум вітру в полі, спів колосу пшениці, що тягне зерня до проміння теплого, може заспокоїти пориви серця мого, облитого кров’ю. Я йду дикою стежкою, що ніби стрічка повилась по березі Тікичу. О, мій любий Гірський Тикічу! Ще з дитинства я пам’ятаю твою вроду. Той берег, що од сусідських гусей вкритий білим снігом птаства. У ятірах твоїх підводних минули літа дитинства з ароматом огірка тільки зірваного з грядки. І наймізерніша мурашка знає, чує – це я біжу до хати біля рову. До рідної бабусиної хатинки, яка дивиться на мене своїми великими, широко розплющеними блакитними очима. Грає посмішкою троянд, мої улюблені, червоні.
І ось нарешті я дома - будинок, м’яка постіль, ніби в воду я поринаю в прохолодну улюблену ковдру. Аромат дитинства, несамовито з’являється посмішка, хоч очі заплющені та відчуваю ніжний погляд бабусі. Я підіймаю голову… Так, це вона, з-поміж усіх поглядів на світі я впізнаю її. По особливому теплий, ще не осінній та вже не такий весняно божевільний, у ньому є щось таке суворе та точно знаю: погляд налитий любов’ю. Її руки побиті працею років. Вона працювала завідуючою на току. Як зараз пам’ятаю, я маленька сиджу у дідуся на велосипеді, це він мене везе , везе у гори золота на жнива, на ріки зерна. І ось вона – на верхівці стоїть, така могутня, велика, ой ні, велична. Ви не подумайте, моя бабуся не велетень, а така маленька. Просто вона так вміла всіх зорганізувати, що будь–який чоловік міг позаздрити. Завжди все під контролем, одна машина прибуває, інша виїжджає, а он зерно посипалось. Смішний дядько біля водія метушиться – це голова колгоспу. Добрим був чоловіком, а веселий то який… Я його постійно головастиком дражнила. А він погрожував кинути мене в яму з зерном. Звісно ж, він жартував, а я малою була, вірила.
Через дорогу від току була ферма з вівцями. Тільки-но обід і шукай мене. Я вже сиджу на жолобі і, відкривши рота, за всім спостерігаю. Дідусь казав, що я схожа на тих маленьких ягняток, така ж голосна і непосидюча. Він працював електриком, його все село знало. Не було жодної хати, де б він не допоміг людям. Дідусь у мене хороший, невисокого зросту, але із здоровими очима, налитими безмежного добра. Любила я з ним ходити на річку. Взуваю чоботи на три розміри більші і чимдуж по стежці через город туди… Де рої комарів розсікають хмари і риби пішки по мулу гуляють. Дідусь бере мене за руку, сідаємо в човен. О, гуси попливли попід річку. Це птахи Ярикового друга Толі, а прізвище яке в нього кумедне - Гарбуз. Як в казці “Ходить гарбуз по городу…”. У нас також ходить, тільки по берегу і своїх лебедів додому зганяє. Ви здивувались,що я сказала лебеді? Це найкращі птахи в світі - гуси, а смачні які. І ось я, річка, дідусь і гуси, пливемо на човні, розсікаємо зарослі лілій і очерету. Уявляю себе капітаном: “Ліво руля, право руля! Підняти вітрила і повний вперед!”. Ось перший порт, перший ятір, наша здобич - два окунці і карась, наступний порт - щучка, така зубата!
Вже сонечко покрилось багрянцем, схиляється до долівки і ми пливемо додому. Повертаємося з уловом, а дома нас вже чекають Дашка з Машкою, наші мишоловки. Вони ще з подвір’я внюхали аромат рибки і зустрічали нас під котячий марш. Вечоріє, бабуся чистить наловлене, дідусь смакує цигарку, а я метушусь по двору і шукаю - куди б це впхати свого носа? Та, як відомо, хто шукає - той завжди знайде і таки теж молодець, шкоди наробити встигла. У великій кімнаті нашого будинку в найбільшому серванті стояла гарна, велика ваза з кришталю. А вище над тією вазою були складені сімейні фотоальбоми. І щось мені так захотілось їх переглянути, а чому і сама не розумію. Та діло було так: я ж, мале чудо в лаптях, лізу на ту найвищу полицю, зріст у мене не дуже великий, а любов до то, щоб десь полазити від природи. Що тут поробиш - все ж таки від мавп пішли люди і я, звичайно, не виключення. Немов на велику Говерлу вибираюсь по схилах, ну, тобто, по поличках, одна, ще одна і… І все - я вже лечу, а гарно то як. Подвійне сальто, падіння, гуркіт і ось летить вона, така вся блискуча, чудесна бабусина улюблена ваза. Ну точніше вже не ваза, а те що від неї зосталось. Тридцять маленьких шматочків розбіглись по кімнаті. Так і сльози мої струмочками затопили пів села. Ревіла я тоді чимало, та не за те, що бабуся кричала, - вазу шкода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387173
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.12.2012
Привіт мій любий світе, мої тобі вітання.
Сьогодні знову ми зустрілись, як сонце сходить зрання.
Зустрілись поглядом. Дивлюсь ввікно, а ти де десь ззвіддаль в нього.
До тебе руку простягаю, твоє тепло тут відчваю.
Як твої справи світе, чи є нове що стало?
А світ у відповідь мовчить, вмить прохолодно стало.
Прийшла в людські серця сьогодні осінь грізна.
Закралась у людську свідомість знову туга млісна.
А знаєш світе любий, цю осінь проживаю не одна.
Ще рік тому, коли з тобою ми не спілкувались, до серця я кохання прийняла.
Воно було таке бурхливе та пекуче це ніби із вогню був жар.
Сьогодні ж стало ніжне та пахуче, тут спокій і любов в думках.
Я дякую тобі за всі хвилини світе, що ти щасливою робив мене.
Я дякую тобі за всі хвилини світе, ніколи не забуду я тебе.
Ніколи не забуду привітатись зрання.
Я дякую тобі за те, що дав у дар кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2012
Тобі приходили колись, листи від розума до серця?
Напевно і не раз, а може й навпаки - ніколи.
А ти колись ішов по вулиці один, так одиноко...
Мабуть ішов чи біг, а може й не ходив ніколи?
Ти бачив сльози на очах, що так кохали вірно?
Чи може плакав у ночі, емоцій там безмірно...
Ти рахував вночі зірки, чи виглядав любов як сонце?
Я виглядав, це ніби сон, таке і снитись може.
Нікого я в житті і не кохав, а тут болить так гірко.
Чи може і кохав? Чому ж кохав? Кохаю!
Чому ж болить, мені не гірко!
А он летять пташки у зграї. Ти скажеш, що вони із раю.
А я то знаю... Що їм далеко ще до раю.
Дивись береза прихилилася до дуба.
То дивний знак, між ними дивна туга.
Ти то не знак? І не береза біля дуба?
Стоїть юнак, а біля нього його люба.́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2012
Ще так далеко до весни
І так далеко ще до літа.
Помалу жовкнуть всі листи
І знов сидимо ми без діла.
Ті посмішки кудись втекли,
Що гомоніли в розпал літа.
Не знаю я куди іти,
Не чую як гуде тримбіта.
Бо скопро впадуть вже сніги.
Я буду в теплий світер вдіта.
А в голові будуть думки...
Дрімота тихо в душу впала.
Повіяли гіркі вітри,
На дворі осінь вже настала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2012
Дівчина з акцентом, родом десь із моря,
Прибула враз звіддаль навістити нас.
Принесла з собою, вразивши красою,
Привезла з-за хвилі пісню солов'я.
Дівчина з акцентом в теплих водах сонця,
Обігріла зимніх і замерзлих нас.
Дала нам у руки стріли й гарні луки,
Дала і кохання у серця.
Дівчина з акцентом, Родом десь із моря,
Принесла з собою в квітах немовля.
Ніжно обійняла, весною назвала,
Губи шепотіли, що прийшла краса.
І відчув тут кожен- потепліло в серці,
Всьому вже живому прокидатись час.
Дівчина з акцентом, родом десь із моря,
Прибула враз звіддаль, навістила нас.
Принесла з собою, вразивши красою,
Принесла з собою в квітах немовля.
Губи шепотіли, що прийшла весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2012
Учні, екзамен, сидять вчителі
Чомусь тут не весело, страшно мені.
Серце тривожно тремтить, десь тікає
Директор, мов звір на нас поглядає.
Я знаю він дивиться прямо сюди.
Стривайте, посидьте, попийте води,
Благаю одне, ви до мене не йдіть,
Адже я і так боюся страхіть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337910
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 16.05.2012
Пахне трояндами посмішка з раю,
Дайте гітару і я вам зіграю.
Світяться щастям карі зіниці,
В них залетіли червоні жарптиці.
Музика лине, мов пташка співаю,
Вчора ще дівка, вже фату одягаю.
Не піду я з подругами в ніч до криниці,
З'являться клопоти, інші дрібниці.
Це вам не смішки, а діло серйозне,
Невдовзі життя стане зовсім доросле.
Ніяк все не зникне із серця тривога.
А що буде далі? Нема епілога?
І ось перед нами підлога із глянцю,
Майбутня сім'я, аж ніяк не коханці.
Стою я у білому платті, фата,
Повільна не квапна,поважна хода.
Ви згодні? Я згодна! А ви молодик?
Він згоден! Покличте сюди ви музик.
І грали, співали, на славу гуляли,
Кохання і щастя всі дружно бажали.́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331499
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.04.2012
Під покривами ночі,
Під шум зорі у небі,
Що впала у поля.
Я пам’ятаю рідні очі,
Обійми ті палючі,
Бажання загадала я.
Через роки і місяці
Я вірна буду лиш тобі,
З тобою пов’язала б я життя.
Твій погляд ніжний на собі
Піймала я одразу.
І посміхнулась у душі.
Солодка ніченька моя
Мов збожеволіла в мить я,
Як доторкнулися вуста.
Вже час минув від тої ночі
Щасливі в мене дуже очі
І вірю в чудеса, адже з тобою я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331257
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2012
Поїдемо поговорити з лісом… Поїдемо моя донечко. Відмикаю світанок скрипічним ключем. Все, що завгодно для тебе моя рідненька. Поглянь яке сьогодні чисте небо, теплі промінчики сонця зігрівають твої ручки. Ніби намистинки вилискують твої карі оченята,налиті радістю і теплом. Це остання осінь, останні місяці. Кожен день я проживаю ніби останній,спливають хвилини поруч з тобою. Моя маленька, не хвилюйся, допоки не опаде останній лист із нашої берізки я буду з тобою. Я не покину тебе моя донечко. Зіграй мені осінній плач. Це не плач з горя, це сльози щастя, що в мене є таке маленьке сонечко. Я все б віддала, аби зустріти ще один світанок з тобою. Заплести косички, поцілувати і піти на прогулянку в парк. Скільки спогадів залишиться на його алеях з палючим ароматом осені. Зіграй… Лунає музики акорд, тремтіння струн, тремтить останній лист. Цей лист моя надія - надія на життя, яке минає занадто швидко, щоб ми мали право його марнувати. Останні відлуння - хвилини. Я милуюсь тобою моя зірочко, музо, моє натхнення. Нажаль час сплинув, ось і останній листок зірвався з холодних віт. І тільки музика розвіє цю печаль, як жаль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331255
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.04.2012
Сонця проміння вдарило ясно, спостерігаю картину прекрасну.
Сиджу якось раз під кущем я принишкло
І раптом дивлюсь пробігає тут мишка.
Я за хвостик її хап, а вона мов той черв’як
Покрутилась і в будяк до своїх прудких малят.
Я тихенько підкрадаюсь, пильно в нірку задивляюсь,
А вона там мишенят всіх шикує дружно в ряд.
Тому хвостик піднімає, тому вушка поправляє,
Тому лапку в бік кладе, геть нікого не мине.
А одному, що чорненький, сипле сім зернят у жменьку,
Хлопчик радісний такий, бо не звичний був малий.
Я дивлюсь все поглядаю, ні секунди не втрачаю,
А тим часом у хатинці всі мишата, як ординці,
На коней всі повзбирались, до атаки готувались.
Три, чотири, гей до бою, крикнув старший з булавою.
Ну не те, що булава, гарна палиця була.
Вміло в ігри вони грали, маму мишку забавляли.
Отакі от чудеса в заростях від будяка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330945
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 17.04.2012
Всі навколо постійно метушаться. Кудись поспішають. Автомобіль промчався повз стареньку бабусю. Один, другий, третій - вже вщент розбили залишки старенького асфальту. Десь з-за рогу вулиці чути дитячий сміх, мов соловейки залили щастям місто. Як навесні виходять ріки з берегів, так полились турботи тротуарами дорослих. Своїми блакитними оченятами з сліпучою посмішкою на нас дивиться небо. Прохолодний вітерець окутує кожного своєю ніжною рукою. І все це несе таку ідилію, злиття краси і вічного… Аж раптом вона – Людина! Я чую крик, шум, галас, хаос голосів і, нарешті, почуттів. Це он юнак кричить зізнання у коханні. Голосні слова, та що з того? Щирість в них втрачена. Поруч жінка лає сина за чергову двійку з фізики, замахнулась, щоб вдарити - дарма, перед нею видатний художник майбутнього. Крик чоловіка за кермом, він щось кидає нам у слід, хіба що злий погляд. Ні, ні! Все, досить! Я заплющую очі і все темнішає, приємний потік повітря, це твій теплий подих біля шиї, мурашки пробіглись по тілу. Лежу на м’якенькій травичці. Ні, це твої ніжні обійми, в яких потонуло моє серце й душа. На обличчі посмішка, проте вуста німі, а в думках щире – кохаю! Немає слів, вони тут зайві. Ти поруч і більш нічого не потрібно. П’янкий аромат кохання і двоє закоханих, мить щастя. Варто життя віддати за бодай одну таку мить. Коли цвіте в серцях весна, все інше стає неважливим, моя душа переповнена емоціями, метелики витанцьовують квітковий вальс, заповнюючи всю свідомість. Цвіт ромашки стелиться мені під ноги, прокладаючи дорогу в майбутнє. І, здавалося б, що краще вже і бути не може. Та де там, ніщо не вічне, рано чи пізно все має свій кінець. Метелики зникнуть, як зникає роса на траві, відцвітають ромашки і нами заволодіває сіре одноманіття буднів. Всі навколо постійно метушаться. Кудись поспішають. Автомобіль - один, другий, третій…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330944
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.04.2012
Глава 1
Ти обіймаєш мене своїми пагонами, своїм листям, твої бліді квіти лягають на серце, сповиваючи дуду, колишучи мов мати дитину - спокій. Як я довго шукала спокою. Лише зелений лист, шум втру в полі спів колосу пшениці, що тягне зерня до проміння теплого, може заспокоїти пориви серця мого, облитого кров’ю. Я йду дикою стежкою, що ніби стрічка повилась по березі Тикічу. О, мій любий Гірський Тикічу! Ще з дитинства я пам’ятаю твою вроду . Той беріг, що од сусідських гусей вкритий білим снігом птаства. У ятірах твоїх підводних минули літа дитинства з ароматом огірка тільки зірваного з грядки. І наймізерніша мурашка знає, чує – це я біжу до хати біля рову. До рідної бабусиної хатинки, яка дивиться на мене своїми великими, широко розплющеними блакитними очима. Грає посмішкою троянд, мої улюблені, червоні.
І ось нарешті я дома - будинок, м’яка постіль, ніби в воду я поринаю в прохолодну улюблену ковдру. Аромат дитинства, несамовито з’являється посмішка, хоч очі заплющені та відчуваю ніжний погляд бабусі. Я підіймаю голову… Так це вона, з поміж усіх поглядів на світі я впізнаю її. По особливому теплий, ще не осінній та вже не такий весняно божевільний, у ньому є щось таке суворе та точно знаю погляд налитий любов’ю. Її руки побиті працею років. Вона працювала завідуючою на токові. Як зараз пам’ятаю, я маленька сиджу у дідуся на велосипеді, це він мене везе , везе у гори золота на жнива, на ріки зерна, що розлились по всім закуткам віщуючи мишам і щурам свято. І ось вона – на верхівці стоїть, така могутня, велика, ой ні, велична. Ви не подумайте, моя бабуся не велетень, а така маленька жіночка не вища від того кущика, що ріс на околиці села. Просто вона так вміла всіх зорганізувати, що будь – який чоловік міг позаздрити. Завжди все під контролем, одна машина прибуває інша виїжджає, а он зерно посипалось. Смішний дядько біля водія метушиться – це голова колгоспу . Добрим був чоловіком, а веселий то який… Я його постійно головастиком називала. А він погрожував кинути мене в ям з зерном. Звісно ж він жартував, а я малою була, вірила.
Через дорогу від току була ферма з вівцями. Тільки - но обід і шукай мене. Я вже сиджу на жолобі і відкривши рота за всім спостерігаю. Дідусь казав, що я схожа на тих маленьких ягняток, така ж голосна і непосидюча. Дідусь мій працював електиком, його все село знало. Не було жодної хати де б він не допоміг людям. Він у мене хороший , невисокого зросту, але із здоровими очима налитими безмежного добра. Любила я з ним ходити на річку. Взуваю чоботи, щонайменше на три розміри більші і чим дуж по стежці через город туди… Де рої комарів розсікають хмари і риби пішки по мулу гуляють. Дідусь бере мене за руку, сідаємо в човен. О, гуси попливли попід річку. Це птахи Ярикового друга Толі, а прізвище яке в нього кумедне - Гарбуз. Як в казці “Ходить гарбуз по городу…” у нас також ходить, тільки по березі і своїх лебедів додому зганяє. Ви здивувались,що я сказала лебеді? Це найкращі птахи в світ і- гуси, а смачні які. У Гарбузів їх тьма тьмуща, де такого дива знайдеш. І ось я, річка, дідусь і гуси, пливемо на човні , розсікаємо зарослі лілій і комишу. Уявляю себе капітаном: “Ліво руля, право руля! Підняти вітрила і повний вперед!”. Ось перший порт, перший ятір, наша здобич - два окунці і карась, наступний порт - щучка, така зубата, луска вилискує на світлі.
Вже сонечко покрилось багрянцем, схиляється до долівки і ми пливемо додому. Повертаємося з уловом, а дома нас вже чекають Дашка з Машкою, наші мишоловки. Вони ще з подвір’я внюхали аромат рибки і зустрічали нас під котячий марш. Вечоріє, бабуся чистить наловлене, дідусь смакує цигарку а я метушусь по двору і шукаю куди б це впхати свого носа. Та як відомо хто шукає той завжди знайде і таки теж молодець, шкоди наробити встигла. В великій кімнаті нашого будинку в найбільшому серванті стояла гарна,велика ваза з кришталю. А вище над тією вазою були складені сімейні фотоальбоми. І щось мені так захтілось їх переглянути, а чому і сама не розумію. Та діло було так: я ж мале чудо в лаптях лізу на ту найвищу полицю, зріст у мене не дуже великий, я навіть сказала, як у дюймовочки, а любов до то, щоб десь полазити від природи. Що тут поробиш все ж таки від мавп пішли люди і я звичайно не виключення. Немов на велику Говерлу вибираюсь по схилах, ну тобто по поличках, одна, ще одна і… І все я вже лечу, а гарно то як. Подвійне сальто, падіння, гуркіт і ось летить вона, така вся блискуча, чудесна бабусина улюблена ваза. Ну точніше вже не ваза, а те що від неї зосталось. Тридцять маленьких шматочків розбіглись по кімнаті. Так і сльози мої струмочками затопили пів села. Ревіла я тоді чимало, та не за те. Що бабуся кричала, вазу шкода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321585
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Привіт, любий мій зачик. Знаю, минуло лише декілька годин - вже сумую. Кожна зустріч- ейфорія, насолода і кожне прощання- розпач. Я зрозуміла ще одне- ти не просто кохана людина в моєму житті, ти став моїм життям. Саме сьогодні я відчула біль втрати, страх того, що ти підеш і не повернешся. Знаю, ти не любиш коли я плачу- не можу. До крику боюсь. Мені страшно, що колись я не зможу тебе обійняти, відчути добре знайомий аромат твого тіла. Будь ласка не йди, не покидай мене, будь ласка ніколи! Відчуваю щось більше за кохання, щось не земне і навіть сама думка, що це може зникнути раить душу. Ти став сенсом мого життя. Ти- моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301222
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Люблю тебе, як ти життя,
Люблю тебе до забуття.
Люблю, як промінь сонця зранку,
Люблю, як роси на світанку.
Як на вустах тремтить сльоза,
Котра бажає так тепла...
Люблю, як шум прибою.
Щоніч проводити з тобою.
Люблю тебе до забуття,
Вдихаєш в мене ти життя.
Хмільні вітри, що линуть з гаю,
Немов наближують до раю.
Люблю, як квіти на весні
Обіймі ніжнії твої.
Завжди твій голос упізнаю,
Так сильно я тебе кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Привіт, як справи?
Бегемота вкрали.
Куди забрали?
Коти так сказали.
Що сказали?
На ковбасу здали.
Ковбасу їли?
Та ні, ми продали.
Як це продали?
Сусіди купили.
Тай як там сусіди?
Вчора поховали.
Сусідів поховали?
Та ні, кота вкрали.
Ковбасу зробили?
Ні, не продали.
Навіщо їх вкрали?
Бо багато кричали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296744
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 29.11.2011
Я кохаю тебе до нестями,
Я кохаю тебе аж до болю,
Де в душі живуть ті поривання,
Що ніяк не дають нам спокою.
Я кохаю тебе на світанку
І кохатиму я на зорі.
Цілуватиму мов це востаннє,
Берегтиму обійми твої.
Обіцяю тебе пам'ятати,
Не забуду ніколи ті дні,
Як могла я тебе цілувати,
Віддаватись тобі у пітьмі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2011
87 днів, 2088 годин, 125280 хвилин, 7516800 секунд в моєму серці живе кохання. Таке ніжне, небесне, безтурботне немов у дітей. Я пам'ятаю все: перш зустріч, теплі обійми до ранку, поцілунки, п'янкий аромат тіла, карі очі, солодкі вуста... Пам'ятаю все...І впевнено скажу, що ніколи не зможу забути тебе, жодної хвилини проведеної разом. Надіюсь ти також ніколи не забудеш! Ця солодка осінь зводить мене з розуму, але нажаль вона закінчується і разом з нею минає 3 місяці як ми разом... І розпочнеться божевільна зима, білосніжна, сповнена тепла в наших серцях, адже ми разом і це найголовніше. Вогонь в моєму серці горітиме вічно, моє кохання до тебе не розвіється ні через місяці, ні через роки, ніколи. Кохаю до нестями одного тебе! Ти мій Бог, мій ідеал, мій рицар, ти мій і нікому тебе не віддам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295882
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.11.2011
Від діда і прадіда,
До батька і сина,
Ти пам'ятай свою батьківщину,
Рідну кохану свою Україну.
У серці її крізь життя пронеси,
Слоьзами кохану землю ти змочи,
Як пролили за волю рідні твої,
Кров ту червону, знали муки страшні.
Ти ж у країні живеш незалежній,
Вільний і гордий твій шлях безметежний.
За що ти висловиш подяку
До діда, прадіда і дяку,
Що охрестив тебе на лад Вкраїнський.
Ти- українець, рід батьківський!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011
Вже не світило так ясно сонце
І день уже ішов на спад
В душі закралось щось холодне
І хтось той блиск в очах украв
Мої думки поплутались, змішались
І хочеться іти вперед
Та та дорога зав'язалась
Стежки пішли навперехрест
Запахла осінь зів'ялим тютюном
І спогади пожовкли біля саду
Зів'яло все. Мої надії,
Пожовкли разом з тютюном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011
Українська мово, ненько ти моя
Я тебе кохаю, донька я твоя
Ти мене зростила і ведеш в поля
Вічно пам'ятати буду тебе я
Під небом синім, у полях широких
Неньки рідна мова , квітне у ланах
Ти мене зростила у важких кайданах
Волю ти здобула, на гірких вітрах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2011
Солодкі ночі запаху сосни
І пісня ллеться аж до ранку
М'якенькі шелести трави
Кує зозуля біля ґанку
Як світять ясно ті зірки
Пориви теплого ще вітру
В ту ніч розвіялись думки
І не хотілося світанку
Щоб не опали роси
Та не злякали тишу
Єдиній їй я можу довіряти
Сміливо очі закривати
Щоб на одинці із собою
Це пам'ятать іще зимою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
В моем сердце боль и тоска,
Когда нету рядом тебя.
Вновь не обнимаешь меня,
Я не могу без тебя.
Часто была не права.
В этом была вся вина.
Глупо поступала, пускай!
Всё равно попаду я не в рай.
Завтра уйду на всегда,
Зачем мне жить без тебя?
Плачу и жду просто зря,
Я так умру для тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291313
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.11.2011
ревнуешь? да что я спрашиваю, конечно, ревнуешь! любишь?... ммм ....ну как сказать... нет, не любишь!? конечно, любишь, не ревновал бы если бы не любил! спросишь, люблю ли я ??? не спрашивай ты сам знаешь! вру тебе??? да! вру! когда говорю в злости что ты мне не нужен! нужен мне? очень! хм....странно........нет какое странно!!! Боже о чём я! ты мне нужен, я хочу тебя ( сейчас ты улыбнулся), да хочу- обнять, поцеловать....ммм...теперь улыбаюсь я....ты спросишь почему...?да так вспомнила как ты целуешься, нет не думай я никогда этого и не забывала, просто вспомнила! прям мурашки по коже пошли...ррр...и почему я не умею летать? почему? ты знаешь? вот и я не знаю но хочу! сейчас бы к тебе в окошко постучала ( слышишь что то стучит - моё сердце) стучит по тебе!!! в квартире холодно, а мне тепло, ведь я знаю у меня есть ты! и поверь никогда тебя не отдам, не отпущу, ведь мне станет холодно, я заболею и умру, а ты не переживешь этого! а я волнуюсь за тебя! о чём я? ах да!!! Кажется, о том, что люблю тебя! Кажется? нет!!! люблю.......такое маленькое слово, а приятно! и никогда не устану повторять, что ты мой, а я твоя! Рядом с тобой я, такая маленькая девочка. Сама удивляюсь. Вроде бы и характер ужас и недостатков уйма, а я тебе нужна, но ещё более мне нужен ты! люблю смотреть на тебя! мой рыцарь на белом коне. Ну, прям как в сказке! Пришёл и так по наглому забрал меня! я и не сопротивлялась. Не успела, не смогла, а зачем, когда сердце ворует такой мальчик как ты - невероятно приятно! главное не урони его, не разбей, ведь потом не склеишь! я знаю! ты не сделаешь мне больно, и я обещаю, что никогда тебя не обижу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290796
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2011
Как жаль, о Боже как мне жаль
Ведь моя песня спета
Погас огонь...
Лишь лучик света
Осветит мне дорогу вдаль
О Боже как мне жаль...
Мне жаль, что не вернуть тех лет
Когда боялся даже тень
И наблюдал с восторгом я закат
О Боже как мне жаль...
Мне жаль тех год
Которых я утратил зря
И тихой музыки акорд
Напомнит мне о днях
Где бегал я ребёнком в сад
Когда я знал как пахнет страх
Когда я знал цену любви
Увы не смог уберегти
Как жаль. А на душе царит печаль
Закралась в сердце боль
И тело рвётся, словно в бой
Шум ветвей ивы молодой
Заглушит дуба стон родной
Его пора уже прошла
Прошла как молодость моя
И пусть не молод я как ива
Жаль? Нет, мне не жаль!
Я жил красиво
От жизни можно убежать
От смерти нет, она все сила
Но не царит во смерти зло
Ведь мне по жизни повезло
Мне дан билет свящённый Богом,
Что прогоняет всю печаль
И я иду за светом вдаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290659
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2011
любить и страдать
и очевидно точно знать
ты не любимая его
надеятся, и всьо равно
о вашем будущем мечтать
ты не устанешь его ждать
ты знаешь это очень больно
сидеть и лить те сьозы горько
и не поможет алкоголь
а никотин убёт всю боль?
нет не убёт, она жыва
в тебе частица, да она!
глаза твои уж опустели
и дорогие те коктейли
спасти тебя не смогут никогда
ты будто вовсе не жыва
ты не устанешь ждать, любя́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2011