| Сторінки (13/1289): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
***
Проз вітер вчуваються дзвони -
то кличе неділя на час
відкинути всі перепони,
з'єднавши молитвою нас.
Поринути ввись піснеспівом,
звеличивши Бога ім'я,
скріпитися духом і тілом
у рамці святочного дня.
Набратися щирої віри,
що все перебудемо ми
і вийдемо з чорної прірви
вже иншими зовсім людьми
Що зовсім по-иншому буде
звучати у серці струна,
коли побіжить межи люди
новина "Скінчилась війна!".
Косичитись буде дорога,
вбиратися радістю день,
коли вже урешт перемога
додому дітей приведе.
А поки в молитву прещиру
єднаймо зболілі серця,
аби ці утрати і вирви
не стерли надію з лиця.
Відкинувши всі перепони,
єднаймося нині усі
під ці боголюблені дзвони
в недільній молитві-ясі...
24.07.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022
Липневий дощ... Війна... І це - не дощ...
А сльози Бога, що програв не богу...
О, скільки не вертаються із прощ,
шикуючи свою шеренгу довгу!
Туди за небокраї, за межу,
де війська вже без ліку, вже без ліку...
А світ іще вилюлює олжу,
фантомлячи сумного просторіку.
І плаче Бог, чи відав сам про те,
що ця земля - квітуче райське диво -
кровавими стежками поросте,
а все ж сподобить те, що неможливо?!
Стоятиме одна супроти зла
на простогонах, у глибоких вирвах,
черпаючи зі свого ж джерела
таку священу і високу силу!
Долаючи оцю пекельну товщ
проз біль гіркий, розпуку і тривогу...
Війна... Липневий дощ... Та це - не дощ,
а сльози Господа, їй-богу!
27.07.22 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2022
І знов убрід, безперестанку вбрід -
набосо, неупевнено і лячно...
Чомусь удруге розцвітає глід
за літо - так пророче й необачно.
Чомусь кропива - вище голови,
і не лікує - тільки ранить, ранить...
Розходяться на серці свіжі шви,
заперті золотими килимами.
І листу всюди, ніби восени,
туманів чи димів - уже й не знати.
Проз кожну ніч бредуть недобрі сни
по сім разів навруг старої хати.
А там - рови, а там - брудна вода,
а там - полин і вже нема довіри.
І Богови направду вже шкода,
і того болю, і сльози, й офіри.
Але назад не завертає слід,
отой, що льос йому - іти над краєм,
набосо вбрід, ніяк - а тільки вбрід,
бо иншого шляху не має...
21.07.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2022
***
Над тобою гелгоче грім, над тобою періщить градом.
Ти ховаєшся під навіс, де колись роздавали хліб.
І не віриш у яву цю, і говориш, що це - неправда,
відрікаючись від небес, від грози і уперто від
Праостанньої віри в день, у веселку і Боже чудо,
викидаючи у смітник парасолю червневих спек.
А праворуч від тебе - смерч, а ліворуч від тебе - студінь.
І немає ніде лелек, і немає ніде лелек...
Ти не молишся більше, ні, не складаєш тремтливі руки
у покорі своїм богам чи мамонам - мовчиш і все...
А вгорі тарахкоче віз, підросли Перунові внуки -
хочуть битися за своє, хочуть мати з дощу хосен.
Але що тобі до дощу, й перунят, що об'їлись глоду,
а відтак розпороли день блискавками біді навстріч?
Ти ховаєшся від громів на межі не свого городу,
і втікаєш від себе пріч, і втікаєш від себе пріч...
3.07.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022
***
Коли нема вогнів - нема й дощу...
На сволоці хрести дрімають давні.
Хтось відмолив когось іще у травні.
А хтось іще й потреби не відчув...
Так пахнув день, цвіло навкруг садами.
Тобі ні іскри, ні сумних видінь.
Святі, поважно припнені до стін,
щоднини сповідали очі мами...
Але у неба є свої слова,
своя жага, матерія, упертість...
І хай сліди потопу вже затерті,
історія про Ноя ще жива.
Хай смак борщу - над всі смаки у світі!
Хай піч - не піч, а горнище думок...
Ти кожен день стоїш лишень за крок,
аби згубити щось і зрозуміти.
Аби упасти серцем у дощі
на згарищах себе і чогось вище,
допоки перший шпак тобі засвище
щось світле у просвітленій душі.
7.08.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022
Пливи, мій віночку душистий,
пливи поміж ріні і трав,
між гойним, розлипненим листом
на відблиск небесних заграв.
На стукіт коханого серця -
десь там за розлогами днів,
де любощ, як патока, ллється
у душу розквітлу мені.
Пливи, не спиняйся ні миті,
і свічку свою не гаси!
Хай мрії мої розповиті
над ранок нап'ються роси
З долоні солодкої втоми,
з легкого туману в думках,
коли принесе аж додому
коханий мене на руках
Купальської дивної ночі,
духм'яної дивотрави...
Гойдай мої мрії дівочі,
пливи, мій віночку, пливи...
6.07.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Віночок з білої ромашки
пливе в купальську, тайну ніч.
І тулиться співоча пташка
Купайлу до розлогих пліч.
І свічечка тримає промінь
на розмальованій руці.
Пливе віночок і не тоне
у пракупайлівській ріці.
А за ярами знов багаття
веселі мавки розвели,
убравши з папороті плаття
і запашної ковили
Приспавши Лукаша й Сварога,
пішли до танцю круг вогню,
де хтось шукає Білобога,
а чи Купайлову рідню?
Де хтось шукає серце світу
на ще несходжених стежках -
ясного папороті цвіту
у променистих потічках.
Там на спокійній гладі річки,
ромашковий пливе вінок,
пантруючи молитву свічки
і трем Купайлових думок...
8.07.21 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2022
Три кроки назад - і вліво.
Гарцюють липневі сани.
Впиваються оси в тіло.
Спадають з дерев сутани.
Злітають з небес ворони.
Полюють на сонце смерчі.
За хмарами чути стогін.
Та відчаї недоречні...
А снігу довкруж - як манни!
А болю довкруж - безмірно!
Летять незупинно сани.
Зростають на душі ціни.
Виборсуєшся із липня.
Противишся неуміло.
Надія до вікон липне...
Три кроки назад - і вліво...
Три кроки назад - і вліво...
26.06 22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2022
Напишіть, напишіть хоч щось...
Кілька речень чи кілька слів,
як із вами говорить Хтось
із розгойданих кораблів.
Як солена вода морів
багне випити сонця ром,
поки втомлені гончарі
ліплять в трюмах новий содом.
Як акули сміються вслід
синьооким, метким китам,
що зібралися у політ,
що бебехають у там-там.
Що з русалками не на "ви",
бо русалки на щоглах всіх
розпускають солодкі шви
і вихлюпують в небо сміх...
Та не пишете, мовчите...
Вам не пишеться чи шкода,
що видіння чудне оте -
то не більше, аніж вода
Не з морів десь, а тут з джерел -
близько-близько, лишень за крок,
до горбатих, старих дерев,
що зреклись від усіх зірок?
А тим часом, я знаю, там
десь на межах не цих світів,
хтось малює метким китам
білі пера по всім хребті.
І розгойдує гончарів,
що, здається, впадуть ось-ось.
Звідки знаю? Бо там, вгорі,
і до мене говорить Хтось...
24.06.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2022
***
За дощем розцвітають сади
новоявлених літом ілюзій,
і збирають надії меди,
наче бджоли, у дикому лузі.
І на лапках у душу несуть,
заколихують ладаном соти.
І не думаєш, правда, про суть,
про нескорення і відвороти.
Тільки день є на дихання меж.
Тільки мить на пізнання нового,
що, як цвіту крихке макраме,
опадає тобі на дорогу.
Не піддашся спокусі, а чи,
обіпершись на догми опалі,
відшукаєш мільйони причин,
аби рухатись далі?..
21.06.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2022
Я ненавиджу цю війну, що життю обтинає крила!
Я ненавиджу ці вітри, що здувають із трав зерно!
А спинити його не сила! А спинити його не сила...
Ні закрити, ні розчахнути гострокутне старе вікно.
Забирає собі жнива - щонайкращі, щонайгідніші.
Укладає хрестами день, заслоняє повісмом ніч.
І для чого пуста хвала, піснеспіви і марні вірші,
коли в рідних серцях навік поселяється хуга свіч?
А війні мало знов, і знов у шеренги шикує світло -
яснооке таке, палке, - їй не жаль, їй, дарма, не жаль...
І раює у полі злий, неприборканий Богом вітер.
Розростається вздовж і вшир необ'ємна і так межа.
Над могилами плаче крук. Хто збере болемовні крики?
Хто пробачить, відпустить хто невідпущеного огром?
Щось розказують, щось верзуть ті, що начебто є великі,
та регоче з них знов і гне все своєї триклятий гном.
Я ненавиджу цю війну! І немає насправді гасел,
що могли б освятити цей до безпам'ятства лютий тан.
А спинити його, на жаль, нині зодчедство не підвласне
ані людям, ані богам...
22.06.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
***
Не знаю, що буде завтра,
не знаю о тім, не знаю...
Де сонце зійде, де - зірка,
а де - лиш гіркий полин
навшпиньки пройде, як злодій,
моїм благодатним краєм,
лишаючи біль розрухи
і чорний їдючий дим.
Так хочеться, щоб на завтра
були вже не ці прогнози,
щоб наші пташки рідненькі
розвіяли орди хмар,
щоб витерла Матір Божа
землі цій стражденні сльози,
а не горювала знову,
взираючи на вівтар,
Де ніч поминає спокій
і стріли летять проз темінь,
де в кожному серці нині
молитва і віри зирк...
Тримай, Боже, силу міцно
у воєвому рамені!
Тримай нині, жінко, в собі
безрадний розпачний крик.
Хто знає, що буде завтра...
А ми - у руках надії!
А ми - під крилом небесним
у прагненні перемог,
у купелі волонтерства,
у зодчестві добродії -
не знаємо що на завтра,
та знаємо - з нами Бог!
25.04.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
***
Думок рої, думок густі рої...
Очеретяні відчаї покори...
Сьогодні підступили до країв
неторкані грозою осокори.
Сьогодні відреклися всі від всіх
без подиху прощального назавтра.
І то - не гріх, напевно, то - не гріх,
коли ребром лягає чорна карта.
Коли усе, що ладилось на вік,
мов тятива, зі свистом обірвалось.
Сльоза - не лік, і, певно, час - не лік,
бо навіть часу нездоланно мало,
Аби зійти у неба на руці,
аби по ті кордони зазирнути,
де гіркоту помітили рубці,
де слово притиснули грубі джгути.
І цих думок несплачені паї,
і цих непрощень сиві очерети...
Сьогодні підступили до країв
усі недомальовані портрети...
15.06.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950639
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2022
Куди ти вийдеш? Виходу нема.
Цвітуть каштани, відцвітають вишні.
Ще трохи і відбудеться весна -
ота, колись оспівана Всевишнім.
Ота й не ця. Під кулями злоби́.
Під градами не з неба, а під небом.
Сльозою в'яжуть плід новий сади,
бо жити треба, жити якось треба.
І б'є у груди розкішшю бузок.
І б'ють у серце спогади не з нині,
де так наївно мельдувався крок,
аж розростався день усередині.
Й не думалось, що прийде час на цвіт,
на те, аби його зривали люто.
Пелюстка кожна, наче гострий міт,
що жодному нічого не забуто.
Бо нині вихід? Виходу нема.
Бо так судилось - до країв й без краю.
Весна минає. Йде по ній війна,
змітаючи за цвітом вражу зграю.
12.05.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2022
Ця війна зруйнувала світ,
ця війна обійшла канони,
стала зчорнена до воріт,
розсипаючи врем'я чорне.
Застилаючи все довкруж -
і стежки, і слова, і зодчих,
і неторканість світлих душ
у старечих руках праотчих.
Відбираючи в матерів
яснооких синів навіки,
що, зростивши у собі гнів,
прийняли його, наче ліки.
Аби кожна кацапська тінь,
що нівечила наші долі,
обернувшись на марну тлінь,
стала попелом десь у полі.
Де проз межі повзе весна,
продираючи враже лико,
цвіту першого білина
заливає свій розпач криком...
....
Ця війна зруйнувала світ.
Ця весна ще тримає віру,
розсипаючи білий цвіт
у чорнезну, глибоку прірву.
21.04.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2022
Війна - не завада весні,
що спрагло випурхує з бруньки
під вибухи бомб голосні,
під шал невимовної муки.
Вона постає ще яркіш
на цьому зболілому фоні,
де вражий орудує ніж
по вкритому ранами лоні.
Де братські могили, мов зойк,
найстаршого сивого Бога -
бо, наче, ліпив образок,
а вийшла потвора убога,
Що руки втопила в крові
по лікті, та де там - по плечі...
Та віру гартують живі
і змучені крила лелечі.
І листя оце, що чимдуж
бажає пробитись до ока.
Не руш його, Боже, не руш!
А люттю воздайся на орка
За цю несусусвітню війну,
за стоптані лагідні трави,
за те, що невинну весну
убрав у суцвіття криваве...
8.04.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
Це - не люди, це - просто звірі!
Та і звірі за них добріш.
Замість душ у них темні діри,
замість совісті - марний гріш.
Що їм Бог? Що їм норма честі?
Що їм неня чиясь, дитя?
Тільки нищать, плюндрують, креслять
без найменшого каяття.
Малограмотні, темні орки,
безголові, тупі єства,
що витрушують злі пороки
із бездоння свого лігва
На мою світлооку землю,
на її безневинних чад,
обертаючи неба стелю
на палаючий болем ад.
Протинаючи серце люттю
на всечасся, на всевіки...
Не пробачити, не забути
кровожерливість їх руки!
З Бога іменем розтерзати
нелюдську їхню, хижу суть,
щоб ридала їм кожна мати,
щоб ковтали їх діти ртуть!
Щоб не було й на мить спочину
від глибоких наскрізних ран!
Щоб урешті навік загинув
їх ненависний оркостран!
3.04.22 р.
Ілюстрація - фото звільненої Бучі💔
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022
Моя війна - на рубежах дощів,
де сонця лик, як образи у храмі,
де янголи тримаються руками
за златокрилі обрії хрущів.
Моя війна - на рубежі цвітінь,
коли весна заскочена розпуттям,
і бузьки розсікають смерчі люті
в ім'я своїх майбутніх поколінь.
Моя війна - на помежів'ї нив,
коли рілля вигойдує надії
на теплі руки щирих зерносіїв,
на переможні піснеспіви злив...
І я не вірю в те, що хробаки
вповзуть підступно істині під шкіру,
аби зростити знов чужого звіра
з обвітреної зрадою луски.
31.03 22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2022
Не треба миру, треба перемоги,
бо мир із чортом - це для нього час
мечі гострити й моцювати роги,
аби війною знов піти на нас.
Аби зросли й зміцніли чортенята
в ненависті і злості знов і знов...
Тож піддаватись ворогу не варто,
коли за підпис править наша кров.
Тому лиш віра, лиш снага і спротив!
І сумніву, і відступу - ніде!
Усі діла, усі думки - супроти,
докіль моск*ль останній не впаде!
22.03.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942995
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2022
Тобі кінець, х**ло, тепер тобі кінець!
Молися чорту чи своїй мамоні.
Вкраїна стала на смертельний герць
твоєї особистої безодні.
І ця війна - як сповідь для усіх:
і тих, що б'ють, і тих, що вболівають.
Свистить під небом вогняний батіг,
і з кожним свистом ти ідеш до краю.
Піднявши руку на незрушний град -
священний Київ, що стоїть віками,
отримуєш лишень каменепад,
пекельний біль і глибоченні рани.
Бо все, х**ло, тобі тепер лишень
одне лишилось - пістолет до скроні!
Рахунок йде на миті, ти - мішень
своєї особистої безодні!
28.02.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2022
***
Уже не ніч, казали, що не ніч.
І ні при чому тут сніги і зорі.
То просто серце знов упало в море
глибоких, глибоченних протиріч.
То просто день якийсь, не як завжди.
Календарі розірвані вітрами.
І всюди б'ють роз'ярені тамтами,
клонуючи утоптані сліди.
І не втекти чомусь, і не сховатись.
Системні пальці, наче струми тьми,
пантрують за невільними людьми
в дорозі десь і десь посеред хати.
Не ява ніби, а чиєсь кіно.
І тільки угорі холодна крига.
Бо тут ніхто, ніхто іще не виграв,
хоч б'ють печатки люто все одно.
І наче тінь ковтає силу січня,
потішившись отак собі без слів,
що вже й зими якось минуло пів.
Коби ще так минали протиріччя...
21.01.22 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937699
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022
Її душа - невиплаканий щем...
Хоча вона зізнатись не готова,
що носить чорний камінь під плащем
і ще чорніше слово.
Хай усміхнеться вітру до очей,
хай на коліна стане ради тиші,
та кров її навспак чомусь тече,
і серце точать миші.
І хтось їй вірить, хтось проходить повз,
а хтось іще запрошує додому.
Вона ж виносить правду на мороз,
не кажучи нікому.
Вона ховає істину під сніг
і розправляє вузькуваті плечі,
уперто вибираючи з доріг
гірку дорогу втечі.
Де темні дзьоби відчаю і ще -
байдужі і до болю чорні стріли,
котрі ховає вперто під плащем,
таким напо́каз білим...
11.12.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933569
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2021
***
Гучні слова, аж вікна дзенькотять,
аж кров скоріше двигає по венах!
Та все ще душі йдуть на хижу рать
і все ще усвідомлення зелене.
Бо як росли усюди бур'яни,
так і ростуть, спаплюжуючи межі
на цвинтарях і тут - межи людьми
у білопінній виправній одежі.
Отак і йдем усі на ешафот,
хоча на слові двигаєм угору.
І кожен з нас, немов невірний Лот,
ховає у собі свою Гомору.
І що із гасел, гладжених на кант?
І що зі слів, гучних, як громовиця?
Зігнула спину Гідність, мов атлант,
тамує жаль Михайлова дзвіниця ..
21.11.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2021
***
Осені вишитий петик
вже заносився до дір,
зчовгались пишні вельвети,
зблякли відтінки руді.
Десь розгубивсь непомітно
весь її норов і шарм.
Голо розчахнуті віти
здані на волю вітрам.
Пріч розлетілися стрази,
що миготіли вогнем.
Сірості більше щоразу
з кожним-кожнісіньким днем.
Більше покори й дистанцій
у неквапливих думках,
де надихалось до танців
листя ярке на гілках.
Де не стихали цимбали
сонячних радісних нот,
тенькає дощ як попало
крайній осінній фокстрот.
7.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021
Мені шкода, що ті кришталеві вази,
в яких ми тримали засушені незабудки,
раптом стали гострими уламками спогадів.
Доторкнешся - пече,
зачепиш - сиплеться синій порох минущості.
Хоч я не вірила в те, що величний теплом
літній день
може стати громіздким холодним вечором,
що прекрасна балада радості
може розбитися об скелю видуманих неправд,
збираємо тіні між кришталевими осколками,
кровавимо тишею на сухому пелюсті істини.
Все міняється.
Все зникає.
Все стікає у Лету.
І стає вічною Летою -
без початку і без кінця,
з гірким запахом засушених незабудок...
9.10 21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2021
Ті струни, що росли з мене, як весняні дерева,
ти обрізав байдужими лезами слів.
І я впала скошеною травою
під ноги літніх туманів.
А відтак осінь розвіяла мої дощі
дрібним червоним листям
по затоптаних скверах,
по забутих горищах,
по несходжених вулицях знелюднілих міст...
Я не знаю, чи ті обрубки, що зашкарубли в мені жалем,
здатні видобути хоча б якісь убогі ноти,
схожі на мелодію спогадів
чи музику надії...
Моя туга чекає двірників
з патлатими мітлами
і пластиковими контейнерами,
бо вже от-от зима,
бо вже от-от перший сніг розкаже правду,
і я не зможу вгамувати крижаних сліз...
Але нині ще осінь!
І я прощаю,
зціловуючи біль з порізаної кори серця,
і вчуся любити листопад,
не важачи на скалічені струни,
скошені трави,
витахле листя
і білий сніг,
що випаде завтра...
9.11.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2021
Відмовляю себе, відмовляю
від зажури у цій суєті,
де доходить вже майже до краю
тінь розп'яття на вбогім хресті.
Де не знають на кого молитись -
на великих чи просто святих?
А тим часом Дитя розповите
робить перший безпомічний вдих.
Закатують ще нині, ще нині!
Не відтак, як колись, не відтак...
І кровавіє слід на калині,
і, по суті, все сходить навспак.
На оцих гомінких верховинах,
де ні снігу наразі, ні прощ.
Лиш бубнявіє болем провина
і заходиться відчаєм дощ.
Але хай, то мирське, не від Раю,
не від То́го, що вмер на хресті...
Відмовляю себе, відмовляю
від зневіри у цій суєті...
19.09.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930779
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
Не підпирай мої дощі вогнем,
вони і так знесилені від спраги.
Спивають волю з ледь-вловимих вен,
як зубожілі, ненаситні маги.
І б'ють щосили в бубони свої,
неначе кличуть невідомих духів.
І, ніби, вже налитий до країв,
а все одно ще ранять хижі рухи.
А все одно, коли довкруг мокрінь,
іще до неба задираєш душу,
і серед сотень марних голосінь
своє, надтужне, іскрою вирушиш.
Чи долетить, чи може упаде
у той вогонь, що підпирає тучі?
А дощ іде, а дощ собі іде -
одвічний вчитель і довічний учень.
1.11.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2021
Таке нескуте жовторосся здирає з мене смутку сутінь
і пеленає по́зір туго у блискітливу далечінь...
І все, чого чекалось довго, нарешті нині відбулося!
Нарешті запросило душу на неугідливий поклін.
Де у молитві кожен порух такий легкий, мов доторк світла,
аби не здути одежину із цих жовтневих передпліч,
коли стоїш немов дитина від цього чи не цього світу
і притуляєш прекрасоти жовтовпеленані до віч.
І хай хтось мимо йде байдуже - не в мимолітті справжня правда,
а в тому, щоб надовго нині в собі уберегти цю мить,
коли у кожній цяпці яви - така нескорена принада,
коли у кожнім зорі ока - така божественна пресить!
І серце дістає розкрилля, цій осені складає оди,
спускаючи на воду смутки - нехай пливуть собі, пливуть.
Бо воскрешає знову радість оце живильне жовторосся,
котре усе й не обдивиттсь, не увібрати, не збагнуть...
19.10.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021
***
Я цю осінню січ переживу
і позбираю всі жалі у торбу,
означивши нескоренням добу,
не знітивши поставу неба горду.
І хай довкола тьма пристосувань
складає руки скорено на грудях,
не дамся під оруду калабань,
котрі здаються чистими на людях.
І доки ще довкруг снує жовтінь
таку святенну купіль для крилатих,
змахну з душі своєї прикру тінь
і, попри все, наважуся літати.
Допоки тне безглуздя сіра січ,
безправно зазіхаючи на осінь,
зцілую спокій з Божих передпліч,
шубовснувши у листя ноги босі.
29.10.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2021
Чи я хотіла бути як горіх,
котрого страх не б'є перед грозою
з розбурханого світлом мезозою,
що не стирав ще з рук найперший гріх?!
Чи я хотіла бути як граніт,
котрого й сонцем вік не обігріти
і не зм'якшити гострокутні міти,
що їх набив зубилом болю світ?!
Чи я хотіла бути як межа -
колюча і відверто неприступна,
мов крапелька нескореності ртутна,
котра й сама собі одвік чужа?!
Чи я жадала пахнути вогнем,
отим, що палить все доокіл себе,
густі дими в'їдаючи у небо
неспинно і надривно день за днем?!
Ні, не хотіла цеї твердоти!
Ані печіння, ані неторкання!
Іще тоді, як колискова рання
уже ростила зранені хребти.
Вже гарувала гравієм доріг,
впивалась люто в тілечко тендітне...
І вперше щось з'являлося гранітне
у порухах невпевнених моїх.
Уперше там приймила натще грім
і у вогонь закуталась по очі...
А нині вже чи хочу, чи не хочу -
не викрешу із себе перемін.
22.10.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2021
Це - просто осінь, просто жовтий лист,
як жовта купіль для душі тремкої,
утомленої тугою й двобоєм
з собою і зі світом суєти.
Оця жовтіть - така собі відрада,
допоки ще не дощ і мокрий сніг.
Цей жовтий лист мені, як оберіг,
ці голі крони - як одчайна правда,
Того, що час, мірило надземне,
не пандерує жодного, нікого.
Усе, що є - від Бога, і до Бога
щомиті нас веде, веде, веде...
І цей Едем жовтневий - ява з'яв
святих нетлінних в німбах золотавих,
коли довкруг розходяться заграви,
коли іскриться світлом від заграв.
Коли усе, що маєш - тільки мить
на те, щоб доторкнутись і відчути,
як проростає небо від спокути
у золотаво-лагідну блакить.
В цю просто осінь, Господи, з душі
тобі вклоняюсь за ярке прозріння!
Скидаю долі тугу і каміння,
і, доки ще не падають дощі,
пірнаю в це яскраве жовтопіння,
пірнаю в це яскраве жовтопіння...
17.10.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
Отак собі навчитися мовчати.
Дивитися на клен, що за вікном
знімає з себе поруділі шати,
посьорбуючи вересневий ром.
Отак собі пускати легко мимо
усе пусте й не варте ліхтарів,
котре жадає гримати дверима
не тільки тут, а навіть угорі.
І міряти настоями секунди,
настоями з цукрованих суниць,
коли здурілі з нелюбови люди
пірнають в чорне листя долілиць.
І берегти кожненьку краплю неба,
й того, що у вікні, і у душі.
Кому ж бо цього марнослів'я треба,
коли на тім'я падають дощі?
Отак собі пізнати силу тиші.
Дивитися на клен, що за вікном
уже і сам потроху пише вірші,
посьорбуючи вересневий ром...
28.09.21 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2021
Вересню мій кароокий,
вистуди шал на душі!
Зважених багну вже кроків,
що не ведуть до межі.
Що не таврують печаллю
серце і спраглі вуста.
Хочу минати провалля
й все, що в собі - суєта.
Хай це зелене ще листя
буде мені, як заслін
від непокор норовистих,
від нерозраджених він.
Хай ці відчужені трави
моляться десь у стогах,
щоб не корнюдив лукавий
стигми на голих руках.
Будь мені, Вересню, світлом
мудрості і розумінь,
щоб не прийшлося згоріти,
Божих торкнувшись колін.
Щоб не прийшлось понад вечір
осам віддати жнива,
поки безмовні предтечі
будуть ковтати слова.
Вересню мій кароокий,
на тобі руку, веди
тихим, розміреним кроком
отдаль межі і біди..
5.09.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2021
***
Клекоче день у вирі суєти,
у вікна сонце тарабанить марно.
Ти нині - ти, а завтра - вже не ти,
маленька тінь заляканої сарни.
На тлі боїв і, ніби перемог,
на ешафотах безпорадних істин
нові Боги малюють декалог,
нові у ньому двигаючи змісти.
Такі розкладки і такі тини,
і бездоріж невиведені мапи.
Ти ніби спиш, та нині це не сни,
а яви пазуристі, темні лапи.
Тікай чи ні, біжи чи просто стій -
земля ще в русі, сонце не згоріло.
Цей день, як постріл, як кусючий рій,
вгризається у душу, наче в тіло
Холодним лезом виру суєти...
І опиратись, певно, знову марно.
Ти нині - ти, а завтра - вже не ти,
а тільки тінь заляканої сарни...
14.09.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2021
Не відмовчу цю темну пастораль...
Не відмовчу цей скрегіт нелюбови...
В моїй душі - не квітка, гостра сталь,
котра у Бога проситься на лови.
Хоч я сама, напевно, дикий звір,
котрого в кут загнати хоче вітер.
Холодні стріли знову рвуть папір
відча́йним зойком випалених літер.
О, ні! О, ні! На цей безлюдний тан
уже не кличуть істину і мудрих!
Наставив світ на кожного капкан
і розписав на кожного тортури.
І онде знов у ритмі гільйотин
таврують винних і безмежно чистих.
І тільки дуб осонцений один
ще опиратись хоче жовтим листом.
Заради нього відрубаю жаль!
Заради нього видобуду слово!
Не відмовчу цю темну пастораль,
цей небувалий скрегіт нелюбови!
14.09.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925095
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021
Така стерня, аж коле до грудей!
Такі заплави, аж дуріють коні!
Нема людей, нема ніде людей -
одні маріонетки на припоні.
Ревуть вітри, їм нині можна все -
і золотити, й голови стинати.
Допоки дуб останній не знесе
і прірвою не стане коло хати.
Допоки грім не виб'є вікна всі
і не зачне жбурляти образами.
Сміються потерчата у росі -
їм все одно, вони ж не знають мами.
А то вже вечір і суха стерня
стинає день до вижухлої тріски.
Нема імен, та й що дає ім'я?
Порожній звук із темної валізки.
Якби коса! Якби ж то був косар!
Якби ж то не дуріли мудрі коні!
Димить у небо відчаєм вівтар.
Мовчать маріонетки на припоні...
13.09.21.р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2021
Вона не буде плакати щодня
й тебе шукати по стареньких схронах.
Її до свят вичікує рідня,
її лікують відчаєм ворони.
Вона у бджіл навчається життів
і на медах настоює удачу.
Вона була твоєю, ти ж не вмів
її таку побачити, одначе.
Тепер на віск зливаючи жалі
теребиш ночі темні покривала,
і розкладаєш зорі на столі,
і обпікаєшся об їх колючі жала.
Вона ж тобі казала, і не раз,
іще тоді, як плакати уміла,
що прийде день і впаде парастас
отой, що серцем гарувала й мліла.
Тепер не жди її злиденних сліз,
старі жалі давно шляхи розмили,
лягли подушним на чужий покіс,
віддаючи чужому небу сили.
Собі лишивши пам'ять і рубці,
такі надсадні і такі гарячі...
Дивись, вона іде кудись наманівці,
але не плаче...
2.09.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2021
Ані з очей, ані з безглуздих слів
не зі́п'є день зчервивленого меду.
Не вмію я ставати до кутів,
а, може, й треба, Боже, може, й треба.
Ані із шаф, ані шашливих скринь
не стане дрантя згойненим убйором.
Остинь, душе моя, пора уже, остинь
змагати щораз підоймити гори.
Якщо стіна тобі стає навстріч,
якщо на ній ні образів, ні чуда,
то, певно, ніч заходить, глупа ніч,
ота - така, як приводив ще Юда.
Веди на сповідь слово, як козу,
що заблукала десь у листопаді,
і вже не плач, утри собі сльозу,
сльозам твоїм хіба одвірки раді.
Бо ні з очей, ані нестримних сліз
не буде завтра золотавих сходів.
Сідай, душе моя, на цей старенький віз
і заколисуй небо - те, своє, насподі...
24.08.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
***
Нині ні звуку, думки - на замок!
Нині собі обираю мовчати.
Бузьок на хаті не вперше вже змок,
змок і забувся під вечір клептати.
Там, де над травами сходить коса.
Там, де у чоботи коники скачуть.
Ні, то була не сльоза, не сльоза.
Хоч і сльозою здавалася наче.
Літо минає, минають літа.
Ріки назад не вертають - не вміють.
Хтось не відпише до когось листа,
не потривожить безмовну Марію.
Не замахнеться на отвір вікна.
Сходи вузькі, іще вужча дорога.
Так підіймаються душі із дна.
Так відмовляються чубити Бога.
Тихо, ні звуку, думки на замок!
Падають тіні на плечі, на ґонти.
Бузьок отой, що так змок, що так змок,
крилами вишив чиїсь горизонти.
23.08 21 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923273
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2021
За бабов правліт в церкві п'єтий рік...
Мені здаєсі, баба жили вчера...
Який стрімкий чісу́ оцего лік,
коли житє за кимсь закриє двері.
Нам баба були всесвітом цілим,
вони тримали на плечи нам небо,
допоки хмари грозові собі пливли,
такі страшні, як з того світа, гейби.
А баба не боялисі потвор,
збирали форост і палили ватру,
і вміли дати всему злу вітпор
такий, як злу лишень давати варто.
І бабу слухав навіть сам пан Біг,
коли вони молилисі за нами,
аби житє стелило ту з доріг,
котра не буде штрикати громами.
А нині баби п'єтий рік нема,
у церкві правліт, вічну пам'їть сіют.
Най буде бабі ТАМ усе весна,
а наші молитви їм душу гріют...
9.06.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2021
Моцюють¹ крила бузьки² на відліт.
Мокрини³ були мокрі, скоро осінь.
Латає серпень сонцем живопліт.
Раюють у спасівках⁴ жовті оси.
Минають грибники старі білі⁵.
Казали баба, що білі вартує
заквасити до теплого Іллі⁶,
допоки ще Іван з Петром⁷ десь тут є.
А то вже по Петру, та й по теплу⁸.
У вішінки⁹ збираються отави.
Уперше зазіхають на траву
палкі до танцю вогняні заграви.
Душею притулившись до землі,
Медовий Спас говіє на світанку,
аби пройтись гонорно по селі,
убравши косичисту вишиванку.
Бо вже над ранок инша свіжина.
В повітрі павутинно висне осінь.
Вичерпуючи днини аж до дна,
цілують бджоли золоті покоси.
А там ген-ген у Бога на поді¹⁰,
віддавши гніздам щирість жовтороту,
моцюють крила бузьки молоді
до першого важкого перельоту...
2.08.21 р.
¹в знач. тренують, прикладають зусилля
²журавлі, лелеки
³Св. Мокрини, христ.свято, яке припадає на 1 серпня,
за погодою в цей день визначали, якою буде осінь
⁴сорт яблук, які достигають на Спаса
⁵вид грибів
⁶Св.Іллі, христ.свято, яке припадає на 2 серпня
⁷мається на увазі христ. свята Св. Івана, Петра і Павла,
які відзначаються 7 і 12 липня
⁸у народі є приказка "по Петру, та й по теплу"
⁹копички, у які складають суху отаву
¹⁰горише
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2021
Нарешті їду в гори! З-під коліс
тікає ранок у рови зелені,
і бузьки мене цьомають із гнізд,
і Всесвіт пригортається до мене.
І серце мені дрібно шелестить,
аж дух спирає, аж вростаю в небо!
Бо ще часинка, ще недовга мить -
і я собі ще раз наро́джусь гейби!
Пірну в обійми рідного села,
в колиску гір залізу косичисту,
і витре смуток із мого чола
усміхнена Березівська Пречиста.
І стигми полікують на руках
убрані у крисаню пишну Стирі,
воскресну сонцем Божим у думках,
піславши всі свої жалі у вирій.
Летить дорога, наче ластів'я,
і соняхи мене благословляють.
Нарешті в гори рідні їду я!
До сво́го Раю!
31.07.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920987
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021
Перун пере у небі килими -
вихлюпує ріка небесна хвилі,
вдаряється об землю грім грудьми
і лине гуркіт на далекі милі.
Складає гілля до молитви сад,
дуби побожно прихиляють плечі:
аби лиш дощ, аби лишень не град,
аби лишень не вихори і смерчі!
А злива тче узори навкруги...
А Перунята цілять блискавками...
Танцюють польку серед хмар Боги,
вилискують на світ увесь боками.
Скрипить стара черешня край воріт,
прохає бабу Рузю вийти з хати,
аби переблагала Божий світ
не нищити, не бити, не карати.
І підіймає Рузі догори
старечі руки і торочить хмари...
І Перунові виправні коври
розвішують понад ріку мольфари...
Лишає прало втомлений Перун.
Зібравши Перунят, сідає долі
і дивиться на Рузю, що вгору
підняла руки зроблені і кволі.
І опускає з неба їй весло...
Веселка сходить викупано світла...
Втирає Рузі зморено чоло.
На дримбі грає їй гуцулку вітер.
19.07 21 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
***
Не притишуй в мені супротив...
Облітає з беріз нужда.
А у озері, що навпроти,
вперше стала гірка вода.
Вперше вдарили в грім тумани,
і повисла над садом ніч.
Не принуджуй мене рахманно
вітровіям іти навстріч.
Хай злітаються чорні оси,
хай об вулики б'ють крильми.
Я умію ходити й боса
і між трав, і межи людьми...
26.07.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920548
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021
Останні бліки світла день збирає,
пасеться смачно у густій траві.
А там - десь угорі за небокраєм -
народжуються сонечка нові.
Росою пахне і соленим сіном,
дурманом і свіженьким молоком...
Сідає вечір Богу на коліна
пухнастим нерозчесаним звірком.
Сусід зайшовся - знов клепає косу, -
на завтра в когось буде толока.
Розкурює долина папіросу,
вдихає дим напахчений ріка.
Останній промінь, як струна бандури -
торкне вітрець, розбризкає луну,
де ясени, немов поважні джури,
честь віддають іще одному дню,
Котрий, змотавши всі клубки докупки,
зникає ген аж на краю землі.
І тільки з неба простягають руки
новорожденні сонечка малі...
15.07.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Згадую, як, бувало,
тато косу клепав...
Сонце за Ріг¹ сідало
поза сусідів став.
Перехрестивши в небі
радісних ластівок,
перекидало гейби²
в инші світи місток.
Дзенькотом віддавали
в хаті усі шибки.
Тато клепав помали³,
гойдаючи думки.
Бабка⁴ скрипіла глухо,
скапував піт з чола.
Добру стару Чорнуху
мама доїти йшла.
Тьохкав клевец⁵ завзято,
і посміхавсь у вус
ще і не сивий тато.
Вправно клепав косу,
Щоб на світанку рвучко,
поки ще сплять усі,
легко піти у ручку⁶
по молодій росі...
Нині ж банують⁷ трави -
тата давно нема.
Коси лежать іржаві,
спогади обійма.
З ними і я баную,
тихо утру сльозу,
як десь, буває, вчую
спраглу чужу косу.
9.07.21 р.
¹назва гори
²ніби (діал.)
³повільно, неквапно (діал.)
⁴спеціальне приладдя для клепання коси
⁵молоток (діал.)
⁶косити (діал.)
⁷жалкують (діал.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021
Мольфара упізнаєш по очах,
за поглядом, котрий шукає знаки.
В його кишені - стрітенська свіча,
в його долонях - маковійські маки.
Він тільки гляне - і відчуєш трем,
немов уперше долі зійде злива,
і обпече купайловим вогнем
твої наївні ластівочі крила.
І розстібне сорочку на душі...
А він ще не казав тобі ні слова...
Лиш розганяв Іванові дощі
і темні хмари до самого Львова!
Лишень дивився в голубину даль
очима, наче небо, голубими...
А вже тебе зцурався прикрий жаль
і оповило всесвіт гойним димом.
І поки над розлогами небес
шептати будуть зоряні потоки,
чугайстер сивий розплете тебе,
його руками скине давні вроки.
І ти вбереш у себе дивний чар,
і відчуття незвідане проснеться
в ту мить, коли усміхнений мольфар
тебе ласкавим поглядом торкнеться...
5.07.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021
Ці осквернені блискавки - тільки віддих чужого неба.
Ці мандрівки за океан - тільки спалах чужих вогнів,
Ти собі подивись вгору́ і почуєш усе, що треба,
що в собі хоронила ніч під цупким покривалом снів.
Хай обпечені ластівки відречуться гнізда старого.
Хай півонії зацвітуть і зів'януть лише за мить.
Ти собі подивись вгору́ і наслухай розмову Бога,
що нашіптує про любов і про те, що переболить.
І хай нині у серці крик ще танцює свою ламбаду.
І хай руки надій тремтять, розпізнавши огарок тьми.
Ти собі подивись вгору́ і прийми правду - краще правда,
аніж ангел напівсліпий над незамкненими дверми...
19.06 21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Не кори мене, зранений світе,
ні за відступ оцей, ні за біль...
Я б хотіла не все розуміти,
протинаючи день мимовіль.
Я б воліла не бачити кпину
над прекрасним і щиро святим,
коли ніж запихаючи в спину,
не жалкують ні хвилі за тим.
Я б воліла не відати торку
тої сталі, що збовтує грім,
віднайшовши на завтра відмовку
у безрадді, як оцет, їдкім.
Але ж ні, під високим склепінням
хмаровиння гарують вужі!
Руки навхрест складає сумління
на схололому тлі вітражів.
Не кори мене, зранена яво,
ні за згубу оцю, ні за ніч...
Зусебіч - бузувірства облава,
зусебіч, зусебіч, зусебіч...
30.06.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
Хіба пів кроку ступить білий смерч
у бік межі, де вогнищами дише?
О, я благаю, червню, запереч
і притули мої вуста до тиші!
Черешне спіла, спокуси мене,
аби не сміла дихати ваганням,
бо не згордує перша дружка днем,
аби здобути молоде зізнання.
А то вже пізне, блудне й нічиє..
А чи чиєсь, - хіба, хіба ж я знаю?
Щоночі спати вітер не дає,
щоранку спраглих виганяє з Раю.
І я дивуюсь, де там, я боюсь!
Толочу цвіт відбулої кульбаби,
а потім плачу і над ним молюсь,
прошу у когось радости чи ради.
Аби від бою встерегти цей смерч,
що за межу сповзає білим тілом.
О, я благаю, червню, запереч!
О, зупини його черешне спіла!
22.06 21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021
Червневий місяць у вікні
знічев'я підглядав за нами,
як ми ловили ночі гами -
такі прекрасні і чудні.
Як ми злітали угору
під крилами хмільної яви
і, наче, іншими ставали,
здираючи з душі кору.
І, ніби звабленні співці,
летіли в далеч голосами,
туди, де щастя спраглі храми
стають безсмертям на руці.
Туди, де сьоме небо враз
усі провини відпускає
і розмикає врата Раю
для баглих висоти - для нас.
Весною звінчаних пташат,
що зачіпають вишні струни,
зодівшись у любові руни -
найбездоганніші із шат.
І забуваючи отак
у цему злеті все від світу
ми падали в обійми літу
розхристано якось, навзнак.
І нам ставало все одно
до безневиння, до безтями,
що піддивляється за нами
червневий місяць у вікно...
20.06.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2021
Коли охота перегнати вітер,
пірнувши у повітря бистрину,
забувши геть усе-усе на світі,
нестись щодуху десь у далину.
Ловити серцем вольні краєвиди,
тримати руку неба на плечі
й наздоганяти ті свої планиди,
які обрали рух і далечінь.
І відчувати доторки блаженні,
коли потоки стрімко у лице,
і воскресати глибоко в легенях,
і бути вдячній Богові за це!
Триматись легко за кермо роздолля -
щодуху гнати свій велосипед
туди, за місто, де смакує воля,
і де душа вбирається у лет.
16.06.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021
Такі дощі непрохані червневі
гамселять гулко в бабині шибки.
І сповідає ринва душу дневі,
і відкриває всі свої думки.
Аж сива хмара падає ще нижче,
аби учути щось, а, може, й ні...
А дощ періщить і невгамно свище
у шпари вітер на старім вікні.
І я, сховавшись під колючий ліжник,
збираю в тайстру дивні відчуття,
допоки дощ над хатою репіжить
і сповідь ринви схожа на виття.
Читаю книжку про чиюсь Афіну
і п'ю гарбату з м'яткових листків,
а в кухні* хрумко тріскотить поліно,
як дух якийсь із неземних світів.
І поклоняюсь в мить оцю вогневі,
аж дивна сварга сковзує з руки,
допоки надворі́ дощі червневі
гамселять гулко в бабині шибки.
14.06.21 р
*в печі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2021
Якщо не повірити сивим предтечам,
якщо розірвати облуди листи,
то може спасінням явитися втеча
і дивним віднайденням втрачений ти.
Якщо обітнути нав'язливий вузол,
що туго втиснувся в зап'ястя твоє,
то можна пробачити в друзях не друзів
і виспрагло вчути в собі ким ти є.
Якщо не шукати на вмерлих світлинах
ні сонця, ні тіней, а час, тільки час...
То можна позбутись гіркої провини,
що часто до болю обтяжує нас.
Якщо не дивитись на темні графіті,
що хтось малював на піддашші рудім,
то можна усе зрозуміти на світі,
І що найважніше - себе у собі...
11.06.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2021
[i] моїй любій філиночці-пташці...[/i]
Лети, моя пташко, лети!
Проворно минай вітровії.
І хай тобі серце радіє
правдешнім чуттям висоти.
Хай жодний недобрий хижак
не сміє твій лет обітнути,
стриноживжи гойні маршрути,
і все обернути навспак.
Хай спрагла до щастя душа
впивається сонячним трунком
й, уквітчана Божим цілунком,
не знає, де тьма і межа.
Хай янгольське добре крило
тебе затіняє у спеку
і кожну дорогу далеку
встеляє цілющим зелом.
І хай ще незнані світи
дарують лиш добрі новини.
Розкрилюй свій всесвіт, пташино!
Лети, моя пташко, лети!
11.06.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
Мої зап'ястя пахнуть чебрецем...
Там, де весна прощальної співає...
І я щось, наче, знаю і не знаю,
ховаючи у спогадах лице.
Де бабин хліб молився у печі
і рахував згаше́ні вуголята,
а над вікном сиділи янголята,
як у самого Бога на плечі.
Де борщ на блят¹ вихлюпував нестрим,
такий гарячий і такий смачнючий.
І я тепер, немов незграбний учень,
баную² за невловленим отим.
І оживає в серці дивний знак,
такий, як там, на здревнілій сорочці...
І зблиск сльози ховаю тихо в оці,
бо душу зачепило, якось так...
Оцим тремким торканням рук дощу,
коли весна прощається із цвітом
і кружеляє ладно понад світом,
набувшись із тобою досхочу.
І на прощання цьомає в лице...
А я мовчу, сказати що не знаю,
лиш аромат вдихаю і вдихаю...
Мої зап'ястя пахнуть чебрецем...
31.05.21 р.
¹металева (найчастіше чавунна) поверхня
печі (кухні, п'єцу) для приготування їжі
²жалію
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Мимо чорні стріли, мимо блискавиці...
Вже цвітуть кульбаби всюди, де не глянь.
Хай уколе пальчик непривітна глиця,
головне - не встрягти у колючу твань.
Головне - до сонця вмитися прощенням,
увібравши неба чистого блакить,
не забувши свого справжнього імення
в мить, коли нестерпно серце заболить.
Бо над всі чорно́ти - янгольська опіка,
бо над всі негоди - всесвіту єдваб.
Мимо чорні стріли, мимо гострі піки!
Всюди, де не глянеш, жовтий цвіт кульбаб...
28.04.2021 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021
Такий блаженний ранок надовкруж.
Такі сади благословенні цвітом.
Весна зриває врешті добрий куш
і, наче панна, сходить понад світом.
Такий п'янкий безмежно кожний вдих.
Така очам безмірна насолода.
Цвітуть черешні, вишні і глоди,
і сливи, й алича, що край города.
Запуп'янилась яблуня, горіх
уже випорскує наверх нестримну силу.
Аж янголи радіють угорі,
вигладжуючи сонцем білі крила.
Аж Бог старий всміхається у вус.
Простивши людям, знов благословляє
цей ранок, ці сади, і цю весну,
що врешті розговілась маєм.
5.04.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913534
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2021
Ти - моє дихання, любий...
Ти - мої ниті спасінь,
що обволокують груди
в мить, коли важчає тінь.
В мить, коли руки безвільно
падають ниць, тільки ти
маєш потугу всесильну
віру мою піднести.
Там проказавши молитву,
де її чує Господь,
зняти загострену бритву
з хворого серця мого.
Спраглим курсивом любові
мовивши: рідна, борись!
Я піднімаюся знову,
погляд звертаючи ввись.
Й руку відчувши спасенну
зважую знову на крок -
хвилька до хвильки, щоденно,
двигаю муки візок.
Гулко скриплять всі колеса,
стежка вузька та нехай,
жаху тінь довготолеса
котиться, наче, за край.
Може й здалось, відступає
темна розпука з душі
там, де краї ходять краєм
й гупає бій на межі.
Де обпікаються груди
в чорнім-пречорнім огні...
Ти - моє диханя, любий,
Ти - моя сила в мені..
6.05.20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913203
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021
Так зЕлено прорізалась трава.
Так гостро увійшла між ребра криком.
Іще одна сторінка, як глава,
з-під образів здирає грішне лико.
Іще один світанок, ніби пан,
обтрушує з листків росу солену¹,
допоки із кутів, як з темних ран,
жалі втекти змагаються даремно.
Допоки яструб пазить² угорі
за кожним рухом птиці молодої,
ховають спрагу в лоні димарі,
де тінь і світло виють у двобої.
Де хтось недавно, але так давно
ховав у хустці дукачі останні,
на білих стінах лущиться вапно,
оголюючи стигми покаянні.
Оголюючи зойки, не слова,
котрі ще пнуться щось явити дико,
де зЕлено прорізалась трава
і гостро увійшла між ребра криком.
25.04.21 р.
¹солону (діал.)
²спостерігає (діал.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021
***
Коли заходиш раптом на фейсбу́к,
а там слова кричать німим прощанням,
невтишеним останнім розставанням
без доторку очей і теплих рук.
Коли вдаряє в серце ястуб тиші,
бо тільки фото гостро промовля,
відчайно так, не зблизька чи здаля,
а так, немов уже востаннє пишуть.
І б'ється спротив і волає "ні"!
Блага душа, розіпнена вітрами,
ще хоче привести когось до тями,
хто вилив безнадію на "стіні".
Хто припустив нерадісні думки
в єство своє і віру відпускає,
вдивляючись у браму того раю,
де вже не хочеш бесіди ні з ким.
Молитви стогін, непорадний зойк
вдаряється безсило до екрану,
де фото обпікає й тихо тане,
прощальний залишаючи рядок...
13.04.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911015
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2021
Іще один листок з календаря весни
злітає догори, підхоплений вітрами.
Минає час, і все, немає тут вини,
що все поперед нас лишається за нами.
У мареві густім розгублених слідів,
на папертях думок і спогадів нетлінних...
І все, що поза нас, і все, що у собі -
не більше, аніж зойк розбурханої піни.
Не більше, аніж мить, що скапує в траву,
коли годинних б'є над вічністю у дзвони.
І хай душа щосил натягне тятиву,
вона усе одно в цім світі безборонна.
Як дикий голуб десь у ночі на руці,
розбуджений зі сну невтишеними снами.
Малює промінь зморшку на білому лиці...
Іще один листок весни летить з вітрами...
30.03.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2021
Дві поштові марки для весни...
Перша пісня шпака серед скверу.
Прочиняє серце знову двері.
Тільки б не упали валуни.
Тільки б віднайшовся адресат...
Брунька спрагло набухає соком.
Рахувала лютого всі кроки.
Уповала на нелютий старт.
На руці у березня конверт...
Грає сонце в піжмурки з гілками.
Протираю дзеркальце думками.
Видираюсь із цупких лабет.
Вітер нині буде поштарем...
Спраглі бджоли вже співають гімни.
Побілю цейріч у жовте стіни стіни.
Спогади накрию кептарем.
І сяйне в душі чуттям ясним!
Повертають менестрелі врешті!
Хтось листи уже читає перші...
Дві поштові марки для весни...
Дві поштові марки для весни...
3.03.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021
***
Березень хлюпає снігу в пригорщі першого квіту.
Туго замотує небо у хмаровиння густе.
Котиться вітер між вулиць неоковирним кульбітом.
Змерзла весна у зажурі, ради не має на те.
Нам обіцяли за тиждень небо ясне й потепління.
Хвацько про це жебоніли в парку невтомні шпаки.
Певно то березня карма - вічне якесь невезіння.
Завше дрімають до квітня в бруньковій люльці листки.
Тож залишається вперто хлюпати снігу в долоні.
І сповідати безжально виспраглий сонечка цвіт.
Поки вертають додому бузьки напів непритомні,
щоб обнадіяти знову клекотом вранішнім світ.
17.03.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2021
***
Уже нема ні білих, ні чужих,
ані брехливих, ні криштально чистих.
Лишень снігів густий, колючий жмих
і під ногами - сподівань намисто.
А ще - слідів тайнописи німі.
Кого шукати з тих слідів - не знати.
Допоки день, загублений у тьмі,
в провалля ронить золоті дукати.
Дукати слів і голосних зневір.
Холодний дзенькіт розтинає вечір,
де розумієш правду - хижий звір
тобі у серце вп'явся недоречі.
Гострезні кігті - наскрізь, десь углиб,
де сіль і солод невідбутих істин,
де квіти щастя прости могли б,
якби душа навік осліпла звісно.
25.01.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
***
...Намагалася дихати глибоко, аби захопити якомога більше кисню. Вже кілька тижнів почувалася рибою, яку викинуло на берег зі звичних, комфортних умов життя. Вночі не спала, взагалі - сухий подразливий кашель, злавалось, розірве груди на дрібні оштипки. Але, слава Богу настав ранок (Господи, ще один ранок!), збагачений надією... і киснем.
Холодні рятівні струмені вдаряли в ніс, чоло над маскою теж стало холодне чи то від кисню, чи то від задубілих думок. Невже ці холодні струмені - усе, що залишилось?
Вчора був обхід лікарів. Спитали про самопочуття, чи краще після кількатижневого лікування...
Але, Господи, яке краще? Останні тижні почувалась не людиною, а білкою, яка втрапила в гігантське колесо, яке не можливо ні зупинити, ні вирватися з його монотонного руху.
Так і сказала - не краще, навіть трохи гірше.
В очах ескулапів промайнула тінь, навіть не співчуття, а якоїсь розгубленості:.
- Ви ж розумієте, цей вірус ще не до кінця вивчений. Кожен організм реагує по-своєму...
Ніби сама цього не знає. Ніби не бачить, що тіло намагається побороти хворобу, але далі "намагається" справа не йде.
Ночами у грудях наче хто вогонь розводить чи настромлює легені на гігантські шприци. Не спить. Не спить вже багато ночей, хворобливо виловлюючи за вікнами перші шерехи нового дня. Може він принесе полегшу? Може якраз нині все скінчиться і можна буде вдихнути на повні груди, не ловлячи себе на думці, що дихаєш? Бо дихання - це природна властивість організму, і як добре просто дихати, дихати, дихати...
Але зараз хіба мріяти про ту мить бездумного дихання. Поки що кожний вдих - це колючий вузол на канаті життя, який з усієї моці розгойдують одурілі вітри, що вирвались на волю з сухої бамбукової коробки світу. Хтось не всокотив, чи то Бог так схотів, аби дар дихання набув нового змісту, іншого розуміння і забарвлення. Аби люди зрівнялися в цій можливості дихати і стали під одну лінійку, де Янголи не пантрують обраних, бо обраних нема. Є тільки холодні потоки рятівного кисню, які дають останню можливість втриматися на цій скаженій коронований гойдалці світу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
Твоя любов мене порятувала,
коли громи спустилися долів,
коли усі потріскали дзеркала
і я вже дихала, здавалося, на пів.
Твоя любов творила справжнє чудо -
вона горіла догори вогнем,
вдихаючи в мої зіслаблі груди
незламну і нескорену мене.
Твоя любов, як ангел-хоронитель,
і день, і ніч з простягнутим крилом
охороняла зранену обитель
мого єства, що вже здалось, було.
Твоя любов, як пташечка співуча,
не мовкла й не піддалась на спочин,
допоки біль мене, як монстр, мучив
й душа терпіла свій тривожний чин.
Твоя любов, як сонця ясний промінь,
в мою палату світекло несла
і цілувала гарячкові скроні,
і хоронила від жаского зла.
Твоя любов, як паросток нетлінний,
вростала в мене й змушувала йти,
коли, мов брили, наступали стіни,
коли у снах з'являлися хрести.
Твоя любов - моя рука спасіння,
котра не дала впасти до проваль
і змусила знайти в собі уміння
долати біль і страх, і хижу даль.
І те, що нині дихання у грудях
справляє новосілля знов таки
лиш завдяки твоїй нескорі, любий,
лишень твоїй любові завдяки!
30.05.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2021
Дихай на повні груди!
Кожна ця мить - як дар.
Сила-силенна люду
склалася на вівтар
Цеї хвороби злої,
що обступила світ.
Скільки ж було двобоїв!
І на скількох цей міт!
Скільки зійшло до раю
цінних-прецінних душ...
Й все ще не видно краю
запнених болем нужд.
Та бережи відчайно
кожного і себе,
поки той час настане,
що обдарує день
Спокоєм і кінечно
вдарить останній штамп,
стверджуючи: безпечно
з нині і тут, і там.
Радість сяйне бездонна,
з віщої далини
в мить, як жаска корона
зникне з чола весни.
Доти ж пантруй усюди,
міцно тримай удар
й дихай на повні груди!
Кожен твій подих - дар!
3.02.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
Місто здичавілих хмарочосів,
місто розкуйовджених церквиць...
Отакі сьогодні в моді льоси:
те, що вишнє має бути - ниць!
Що незрушне має бути - ласо,
попід себе сильні світу мнуть,
скорчивши поблажливу гримасу,
чорну, мов пекельна каламуть.
І схиляють голови побожні -
всемогутнім сили не зітнеш...
Правилом стає колись неможне.
І олжа уже не має меж.
Навіть угорі, де світло неба,
хтось полює на святий софіт.
Втомлено зрікається від себе
і від правди зубожілий світ.
І ростуть угору хмарочососи,
вище вже далеко від церквиць.
Отакі сьогодні правлять льоси:
що низьке - вгорі, а вишнє - ниць...
9.01.19 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
На білих покривалах зим чужих
народжуються золоті комети
і, роблячи уперше перший вдих,
рихтуються у наддалекі лети.
Понад світами піших і Богів,
над небесами і під небесами -
такі гарячі, спраглі і нагі,
такі нестримно-щирі до безтями,
Як нам не бути ні тепер, ні тут.
Ні там, напевно, де немає снігу,
коли вся кров обернена на ртуть
і все життя спотворене до бігу.
Коли в очах лишається лиш тінь
уміння зріти і невміння бути,
в німих обіймах споночілих стін,
під рев гіркий розтрощених редутів...
А там горі чи може унизу
летять комети, золоті комети.
Богів старих невтриману сльозу
не вміючи ні втішити, ні втерти.
12.01.21 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
І усі ці святкові гірлянди,
і святочна сеся марнота
не бентежить цьогоріч, направду,
ні одного відсотка зі ста.
Відчуття, наче ти в задзеркаллі.
Рефлексії, що "Боже прости!"
Непокоїться думка, що далі,
зачерпнувши страждань висоти.
Може, й треба забутись від того.
Може, й треба пірнути в цей гам,
де ще трохи - й народження Бога
святкуватиме радісно храм.
Де сховається суть прависока
за яскраве буття мішури.
І змигнути не встигнувши оком,
навіть скотиться Боже згори.
Може, треба не видіти, треба
не шукати ні істин, ні правд,
що врізається гостро у ребра
дисонансом святкових гірлянд.
8.12.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
...
Ще буде день і будуть білі ночі,
і будуть хуртовини до світань...
Але сьогодні втомлена - не хочу
ні слів пустих, ні крайніх відрікань.
Сьогодні ще чекаю новоріччя,
ялинки, Миколая і Різдва...
Й тамую в со́бі темні протиріччя,
ковтаючи обпечені слова.
Бо, може, сніг, отой, що прийде в січні,
білішим буде й не таким гірким.
І ми ураз, такі непересічні,
не станемо лиш спогадом глевким.
Не згаснемо, як іграшки прадавні
у мами на старенькому поді*,
а збережемо в серці мрії тайні,
такі, в котрі ще вірилось тоді,
Коли на наших вікнах спали зорі,
коли у наших душах цвів бузок....
Тому не хочу жодних обговорень
сьогодні зовсім!
Вистачить думок...
2.12.20 р.
*горище
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Минає все, і цей вогонь мине,
і полікують серце тихі ріки.
То просто ніч іще усіх кляне,
то просто ранок ще шукає ліки.
То просто Бог лікує болем біль
і подає для сцілення проскурку,
коли мете нещадно звідусіль
і чорнота вгризається у руку.
А ти не вмієш, ти не знаєш як
змести її з плеча свого під ноги.
Молись тоді, молитва - добрий знак,
коли в кубло сплітаються дороги.
Коли життя ґудзується навхрест,
нарешті обітнувши пуповину.
Ти донесеш цей окаянний хрест
і відсотаєш цю недобру днину!
Надійде мить і цей вогонь мине,
і серце полікують чисті ріки.
То просто ніч іще усіх кляне,
то просто ранок ще шукає ліки...
20.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
І здригнеться душа уперше,
коли він тобі підло збреше,
не відвівши й на хвильку очі,
розірвавши довіру в клоччя.
Але ти рятувати будеш
ваші істини від огуди,
давши право лишень любові -
важливішій над все основі.
І розкришиться день з наруги,
коли він тобі збреше вдруге.
Ти втиратимеш сльози болю,
але йтимеш іще до бою
Оживляти усохлі трави
від розбурханої заграви.
І повіриш йому, на диво,
знов невинно так і правдиво.
Аж коли до межі відверто
він брехатиме хижо втретє,
зрозумієш - немає сили
більше кликати в поміч крила...
І, хоч стане без мір недобре,
приймеш біль свій і прикре горе,
й обрубаєш безвольні пута,
що тобі не давали бути.
Обітрешся надій сувоєм
від неправди його гіркої.
І нарешті побачиш світло,
що косичить життя над світом.
І відкриєш нові дороги
без брехні і зо лжі облоги.
І уперше, мабуть, уперше,
грудям дихати стане легше...
19.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020
***
І овдовіє чорно-білий день.
І зійде дощ на голови прийдешнім.
І хтось когось до шлюбу відведе
уже з чужих, з чужих, а не тутешніх.
І навіть схлипне мачуха стара,
забуде все - і сварки, і прокльони,
коли на шкірі гостро від пера
залишиться відлуння болю чорне.
І ти в цю осінь підеш без фати,
лиш у вінку з обвугленого щастя,
аби знайти усі свої хрести
і під вагою їх усе ж не впасти.
15.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2020
Останнє листя молиться вітрам
і так покірно скрапує додолу.
Така пора, прийшла, така пора.
Отак усі ми ходимо по колу.
Маліє день під віями дощів
і терпне на долоні листопаду.
Усі колись підходять до межі
сповна пізнавши правду і неправду.
І в мент отой, коли струна небес
бере наступну обважнілу ноту,
ми часто так знаходимо себе
утрачених, здавалося, достоту.
Зневірених і вичахлих десь там
на тридесятім обгорілім колі,
де листя тихо молиться вітрам
і скрапує собі повільно долі.
11.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020
***
Звісно, можна закрити очі
і навпомацки далі йти,
відвойовуючи охоче
поневолені днем світи.
І казати, що все неправда,
пропагуючи позитив,
поки лу́пає всюди градом
там, де люди чекали див.
І лиш ті, у халатах білих,
розуміють усе сповна -
що на землю повсюди всілась
коронована люттю мла.
Й рахуватися з нею треба,
якби в іншому не пекло́,
бо залишаться просто неба
ті, що жити б їм ще було.
І заради цих невезучих,
шо крутитиме злісний рок,
варто трохи скрутити гучність,
згальмувавши бездумний крок.
Бо, як нікому буде руку
вам подати в гіркій біді,
то залишаться тільки круки
буйнокрилі і молоді.
І хай мить ця без меж тривожна,
усвідомлюймо лиш одне -
що БЕЗЦІННА ЛЮДИНА КОЖНА,
як би світ не пекло вогнем.
14.11.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020
Екслібриси забутих одкровень
кровавлять зранку гронами відречень.
Минула ніч, нехай минає й день
спадаючи розгублено на плечі.
Чужа рука на клямці, тет-а-тет...
Чужі вуста навпроти - скільки тиші!
І слово це, як жаль, не перший злет,
а просто вірші, просто простовірші.
На вістрі сну чи вістрі після сну,
коли ковток повітря, наче з'ява.
Минання час іще не проминув,
як і оця містерія кривава.
Ця прикра мить забутих одкровень,
коли не знаєш, де шукати змісту,
і знов складаєш пазли з тих імен,
що вже давно належать падолисту.
29.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2020
Все пепемололось - біле і пусте,
листя поруділе і останній цвіт.
А душа собі все одно росте,
доторкає спрагло щонайвищих віт.
Сонця бахрома падає згори.
Очі не печуть, бо не літо вже.
Говори зі мною, Боже, говори!
Хай померкне все, що під знаком "лже".
Хай розвіє день меливо і дерть.
Хай поставить слід на сухім плечі.
Хтось годує з рук власну наглу смерть,
хтось несе у храм свіжі колачі.
Все якось не так, все якось сторчма.
Осінь лан думок витоптала весь.
А в долині шум, когось вже нема...
Пам'ять лиш горить горицвітом десь...
Пам'ять миготить жовтнем на вікні.
І скрипить, як гріх, у куті млинок.
Мелеться життя, там у далині
пожовтів ще один листок...
27.10 20 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893308
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Жовтнем пахне золотаве листя.
Жовтнем пахне охололий чай.
Снись мені зумисне й не зумисне.
Хоч би снись, лише не забувай.
Там, де сквер закутався у шалі,
де шурхоче між дерев парча -
пам'ятаю теплі пасторалі
і п'янке тепло твого плеча.
Пам'ятаю вітру білу повінь,
вечори розлитих ліхтарів...
Скільки нам судилося мелодій
від найкращих в світі скрипалів!
Доки осінь розкладала карти,
шепотіла щось на вухо дням,
сколихнула віти пізня ватра
і змахнула ноти всі з вікна,
Заваривши чай з дощу і м'яти.
Жовтнем пахне дощ і м'ятний чай...
Я тебе не буду забувати.
Так і знай.
13.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020
Осінні ріки, хай течуть і марять
останнім шлюзом і останнім днем,
де ще не блудять холоду примари,
і не печуть своїм густим вогнем.
Хай іскри ці уже глевкого сонця
ще гріють душу, спраглу за теплом,
допоки у палких єдиноборствах
не вмерзло серця лагідне крило.
Нехай течуть ці ріки золотаві
кудись удаль і у долоні нам,
бо день маліє і отак помалу
зимі торує стежку і снігам.
І, звісно, є в снігах своя принада,
своя приваба кожної зими.
Та це тепло останнє - правда-правда,
таке якесь просте до глибини.
Таке якесь непідле й непідробне
у цих потоках золотавих рік,
що як торкнеш, стає безмежно добре,
так добре й неповторно з року в рік.
17.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Рано чи пізно ці руки складуться на грудях.
Рано чи пізно, а світ промине у очах.
Час не минає, а вперто минаються люди -
спорхує душенька в небо і гасне свіча.
Це - не придумане нами, одвічно єдине
правило дихання, правило суті життя.
З пороху творена Богом найперша людина
в кожному з нас полишає таке ж вороття.
Все, що залежне від нас - лишень візія руху,
сонячні грона і темні тумани дощів,
і невпокорена сила незламного духу,
що огортає надіями китиці днів.
Нам не під силу змінити ці істини древні,
переписати Його пресвяті письмена,
тільки нести на кивот свої справи щоденні,
поки остання торкнеться невидного дна.
Й руки в молитві складуться на грудях покірно,
тій надостанній між вишнім і сущим нараз.
Все, що залишиться - пам'ять прийдешнім, як віно,
в тім, що минаємо ми, а не час, а не час...
7.10.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2020
Така погожа осінь у дворі,
ще сонце зовсім має присмак літа,
ще зеленіють так прещиро віти,
аж червоніють круг календарі.
Бо гомонять про золоті декади,
бо обіцяють заморозків тан,
а тут пожовк хіба старий каштан,
і павутинкова фата зійшла над садом.
Не віриться, що це - останній сплеск
такого неналюбленого дива,
де юнь і сміх, де молодеча сила
вплестися мають в дощовий гротеск.
І миті ці зоставлені на спогад,
такий собі заключний тон-акорд,
коли стікає вересень за борт,
лишаючи тепла хмільного погляд.
21.09.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
На осінньому торжищі слави
пустомельці муку продають -
утішається плем'я лукаве,
вповиваючи видивом суть.
І стає під лінійку рівненько
перед очі наївних дерев,
розтрясає словами дрібненько,
аж, направду, за душу бере.
А відтак роздає паляниці,
і танцює зарюмсаний день,
бо й синички клюють на дрібниці
і співають синичих пісень.
Та й бо що говорити про смертних -
кожен преться з-під лави до лав.
І, направду, вже й істина меркне
на осінньому торжищі слав,
Де мука й до муки - що лиш хочеш -
пустомельці пізнали хосен,
як пускати туману між очі,
вповиваючи видивом сенс.
22.09.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020
Мені снилися сни, як темінь...
Мені снилися сни, як ніч...
Кров аж стигла в гарячих венах
й відійти не давала пріч,
Обливаючи плечі потом,
обсипаючи день піском,
не лишаючи слів на потім,
лиш надії гіркий оском.
Я боялась тих снів, як смерчу.
Кілька митей - а наче вік.
І здавалися недоречні
всі розради, втрачали лік.
Бо лишались лиш чорні межі,
за якими густі яри,
й нездоланні високі вежі,
що і як там не говори.
І зі снів, як із трясовини,
обплітала єство жура,
що на завтра гіркої днини
ще гіркішої йде пора.
Але Божа рука спасенна
защораз обривала нить,
оживляючи змерзлі вени,
зупиняючи муки мить.
Залишаючи сни холодні
там, де пасмо волочить ніч.
І тепліші ставали скроні,
й безнадія втікала пріч.
Мені снилися сни, як темінь...
31.05.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
Там, де регочуть півні з ранішньої вистави
тих, що бажають влади ночі і влади дня,
сходять черлені зорі і миготять заграви,
збурюючи намули аж із самого дна.
Води такі бруднющі, води такі протухлі.
Небо зварило б юшку правди, та все - олжа.
Навіть старі тополі листям закрили вуха,
щоб не почути слова струєного - "межа".
Бо на межі - предтечі, і на межі - облуда.
Вліво чи вправо - пімше буде один кінець.
Моляться по притулках вірою биті люди
і власноруч готують рідним гіркий вінець.
Поки регочуть півні, поки пліткують кури,
поки чиєсь падіння чигає до висот.
Серце пророка скрійно зводить останні мури
й крайню свою надію зложує на кивот.
10.09.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020
Гулко б'ють у дзвони
жваві чародії.
Надовкола - дзявкіт
добре вчених псів.
То - лишень початок,
тільки перша дія,
лиш дрібненький заспів,
та іще не спів.
Ще не рвуться струни,
не гудять фанфари,
тільки дзвони, дзвони
бемкають зусюд.
Не встидившись Бога,
ні чиєїсь кари -
бемкають і брешуть
недалекий люд.
Що казати, Боже,
люду того треба,
люду те охота,
як і вченим псам.
А тим часом владні
доторкають неба
й посилають "інших"
в незворотній спам.
Де оскома часу
і оскома віри,
де осколки жалю
на листках, як прю.
Замалюють в чорне,
замалюють в сіре
кожного, хто хоче
істину свою.
Чародії ж знають,
чародії ж вірять.
Може, і не вірять,
але то дарма.
Сіється довкола
в кожному подвір'ю
дзвонів тих, що пе́ред,
голосна луна.
2.09.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
***
О.П.
Ці громи відгримлять колись,
ця гроза відійде у вчора.
Ти лиш вір і з душі молись
на межі голосних повторень.
На межі стоголось ночей,
що нашіптують щось несвітле,
хай минає ця тьма і ще -
все недобре іде за вітром.
Хай із крапельниць голубих
свіжа сила пливе у вени
і за вікнами голуби
розганяють усе, що темне.
Хай не лишиться й цяпки від
оцієї біди тремкої
на імення жаске - КО-ВІ́Д,
що сьогодні зусюди роєм.
Що зусюди дощем густим,
злими грозами і громами.
Це мине й будуть ще цвісти
буйно яблуньки понад нами.
26.08.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020
***
Час протинає шкіру
гострим-прегострим жалом.
Бачила близько прірву,
мало туди не впала.
Втрималася, вернулась.
Висіпнули за руки.
Репнула чорна куля
повна-преповна муки.
Тільки стиснуло груди
аж до німого крику,
наче на ляльці вуду
хтось ворожив предико.
Очі звела до неба:
Боже, тримай щосили!
Жала стирчать із ребер
там, де змарнілі крила.
Час, час усе злікує.
Шкірою сині вени.
Прірвами все, що всує.
Дякую, що без мене...
Дякую, Боже милий,
за кожний подих нині!
Тихо лікую крила
там, на болючій спині...
20.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020
***
Самотність відгрібаю, наче грань*,
холодними, безсилими руками.
До ніг ще липне небезпечна твань,
та гній вже не сочиться з тої рани.
І зерна понівечених надій
прокльовують зачахле нетерпіння.
І вперше у душі моїй сумній
торує стежку промінь потепління.
Бо вже навпроти - очі і душа,
і дихання чиєсь, безмежно рідне.
І хоч іще торочиться межа,
та я з межею тою спрагло згідна,
Бо світло бачу десь удалині,
котре щодня стає все ближче й ближче.
І хай довкруж горять іще вогні,
і вітер про своє безжальне свище,
Самотності жаринки десь убік
відсовую холодними руками.
Ще трошки - і подіє врешті лік,
і збудуся цієї злої карми.
19.06.20 р.
*вулики, жарини (діал.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020
Вже і липня ну хіба пів пушки.
Липи відцвіли давним-давно.
Мерехтять на сонці дивомушки,
наче у небаченім кіно.
І злітають з неба серед ночі
в тайнім вальсі зорі золоті
там, де сни липневі - ті ще зодчі -
виплітають сіті непрості.
І душа твоя, мов жвава ласка,
в косах віднаходить білий цвіт.
І з лиця спадає темна маска -
просить подих щедро на політ
В ці останні крихти диволипня,
що зібрався у чергову путь.
Павутинка, наче спогад, липне
до зап'ястя, просить: не забудь...
29.07.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020
Місяць упо́вні, ми під дощем.
Траскає літо на ноги.
Пахощі гостро, хочеться ще
дихати аж до знемоги.
Змокли коліна - смішно хіба.
Бісики душу лоскочуть.
Неба вечірня мокра габа
настрою лиє охоче.
А надовкруж пацьорки́ калабань
змушують жваво до танцю.
Літа волога розніжена длань
гладить краплинками пальці.
І забуваю в цю мить про печаль
і місяці зневіряння.
Лиш парасольку горну до плеча
в дощико-літо-пірнанні.
Поряд із рідним так хочеться ще
дихати аж до знемоги!
Місяць уповні. І ми під дощем.
Траскає літо на ноги.
2.07.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020
Як хочу відпустити цю пітьму!
Як розтискаю пальці і надії.
Але ніяк не можу, не дійму -
чомусь це нетримання ще не діє...
Чомусь усе ще вперто і навзнак
шнурує темінь щось туге у грудях,
а я впиратись півлихий мастак,
коли утому від знесили нудить.
Ну, йди пітьмо, іди собі, іди!
Туди, де ліс і гойні громовиці,
де мох росте і не ростуть гриби,
де гостро колють камінь чорні спиці.
Зречись мене, як я від тебе б'юсь!
Відчуй: уже наситилась доволі.
І хай нарешті в легкість переллюсь
пелюстками надії і любові.
6.07.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020
Життя таке - що глип й нема,
відкрились двері і закрились,
востаннє опаливши крила,
що підіймали дух зі дна.
Що надихали: далі-далі
летіти, бігти, просто йти...
Зосталися одні листи,
як озолочені скрижалі.
На них - любов, у них - політ,
у них - всевольна віра в добре.
Шкода, бо залишилось в торбі
таких ще вартних, світлих літ!
О, як шкода, о, як пече!
Не віриться, що вже немає...
Та небо небосил безкрає,
а тільки схилене плече.
Життя таке - що мить і все.
І, попри всі надії й плани,
лиш пам'ять, пам'ять не розтане,
нам світлий обрис донесе.
4.07.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020
Хочу в гори, де співає день,
бо встає з пташками рано-рано.
Чути багну тих лунких пісень,
у красу первинну пишно вбрану.
Хочу в росах ранішніх, святих
викупати душу несміливу
і позбутися нарешті лих,
що рихтують вперто чорну зливу.
Хочу впасти в лагідну траву
і вдихнути на усенькі груди
істину прекрасну: я живу!
І відчути: так воно і буде!
Гори мені моляться про те,
аби чорне врешті відступило,
де зело ще в'юниться, росте
і вливає в серце дужу силу.
І співають голосно пташки,
так раненько, ще й зоря не спала,
аби світло обійшло думки
і докупки склеїло дзеркала
Ті, що била непроглядна тьма,
розтоптавши першу свіжу зелень,
як на двір просилася весна,
як весна просилася до мене.
Але доста, нині хочу гір,
тих чудесних, до безмежжя рідних,
де стежки і люди дорогі,
де з душі вступаються всі біди.
Де співає лунко кожний день,
бо встає з пташками рано-рано.
Чути багну тих святих пісень,
У красу первинну пишно вбрану.
10.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020
Червень догорає в полуницях.
Черешневі лупають громи.
Ще не раз мені цей час присниться
і розсипле муку під грудьми.
Ще не раз червоні краплі граду
шарпонуть невинний зовсім лист,
збивши цю симфонію із ладу,
що долає болю хижий свист.
Але час іде, за часом - влада.
Тільки слід яскравий полуниць,
наче перезріла променада,
що струсила не одного ниць
З-поміж хмар, де шу́гають лелеки,
де веселки клепчуть на врожай.
Хто попався в сіті ці, нелегко
відділити світ і неба край.
Та на все, на все Господня воля -
заточитись, впасти і зійти...
Догорає червень серед поля,
дотлівають всі його мости.
30.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020
У кожного війни свої,
атаки свої й оборони.
І кожен гарує бої,
збираючи стріли й патрони.
Аби відбиватись, як слід,
щоб вижити й жити - не йнакше,
утримавшись в тому сідлі,
що в Бога призначене, наше.
Хоч вічність не тут, а десь там,
хоч тут все миттєве й натрошки,
щось вічне умить вироста
з простої, дрібної волошки.
Прекрасне щось рине у світ
із дзьобика ранньої пташки.
Й так хочеться лагідних літ
щоб Небо налило до чашки
Розбитого часом життя,
де біль, і падіння, й поразка.
Де кожен з нас, ніби дитя,
чекає, що трапиться казка.
Натомість гарує бої,
збирає колючі патрони,
бо в кожного війни свої
до скону.
8.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2020
На мені - не мої гріхи,
на мені - не моя покута,
але мушу її я збути,
щоб не булося більш ніким.
Я не скаржуся, це - не це.
Це слова, що бажають слуху.
Це душа, що жадає духу,
аби вмити своє лице.
Щоб відмити оте "колись",
ще до мене і вже зі мною,
хоч офіронькою німою,
аби в прийми прийняла вись.
Аби видихнув жало час
і не багнув когось карати,
й не жадо́бився ще доплати,
простягаючи знов меча.
Щоб Господь відпустив усім
і приховане, й не вчає́не.
Хай цей біль, що паде на мене,
вже на все омине мій дім.
Хай покута оця земна
стане відпустом за безстежжя
кожній стежці, що збила межі,
і сягнула самого дна.
На мені - не мої гріхи,
але я їх приймаю нині,
п'ю питва ці гіркі, полинні,
не пилось лиш би вже ніким!
20.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2020
[i]Медикам, які боряться
за здоров'я і життя
хворих на коронавірус
[/i]
Їхні руки, як у Христа,
коли мором кишить повсюди,
вони чорні-пречорні груди
із нового ведуть листа.
Вони набіло пишуть слово,
що зціляє і каже йти
до намоленої мети,
до надії і до любові.
Хто спізнав доторк їхніх рук
в дні оці, що горять вогненно,
будуть вдячні їм достеменно
і подяку нести вгору,
Там, де чують і помагають,
там, де янгольський білий сонм
лікував не один не сон
над пекучим, згорілим краєм.
Що торкався весь час до них,
направляючи, і щомиті
опускаючи з неба ниті,
щоб зрятовувати від лих.
Де з неписаного листа
вони дихати учать груди...
Їхні руки, як у Христа,
поки мором кишить повсюди.
1.06.20 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020