Володимир Прайм

Сторінки (1/16):  « 1»

Демос

Українці  нація  щирих  мазохістів
снідають  обіцянками  одне-одного
вечеря  із  виправдань  егоїстів
виженуть  так  жити  незгодного

діти  боротьби,внуки  шароварів
а  моральний  орієнтир  TV  і  три  W
естети,що  харчуються  серед  шакалів
замертво  падають  давлячись  правдою

Надії  релігії,КМБ,КМА,УПА,врешт  НЛО
що  підняли  людину,не  атмосферу
людство  задля  неба  зруйнувати  могло
стелю,але  це  чомусь  не  проблема

Корупція,обман,за  шию  взяла  бідність
реформація  на  словах,  подвиги  на  дивані
навіщо  Конституція  дала  рівність
продукт  еволюції,але  регрес  насправді

виживають  втамовуючи  егоїзму  спрагу
не  питай  агітацію.ато  станеш  козликом
борись  поки  не  перетворився  в  мавпу
і  перезапусти  коло  еволюції  своїм  розвитком.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377943
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 15.11.2012


Трендове мистецтво

Люди  -  риби,не  подумайте  ,  що  порівнюю  на  смак  із  рибними  паличками  ,хоча  на  мою  суб’єктивну  думку,людина  і  то  смачнішою  виявиться  .  Суть  у  тому,що  ми  завжди  обмежені  напрямком  течії,кордонами  акваріуму  і  зовнішніми  обставинами  .  Хтось  підкорює  ставок,а  хтось  залягає  на  дно  чекаючи  наступних  невдах,щоб  їх  поглинути  .  Інші  живуть  у  акваріумах,інколи  вишуканих  та  оздоблених  якимось  там  білим  золотом  та  гравіюванням  у  якомусь  там  григоріанському  стилі,але  в  той  же  час  вони  не  здатні  покинути  межі,котрі  стали  єдиним  місцем  спокійного  і  банального  ,  як  тексти  сучасних  поп-пісень,  існування,тому,що  якщо  назву  це  життям,то  ображу  тих,хто  дійсно  навчився  жити.  Втім  деякі  намагаються  вирватись  у  ставки,озера,а  інколи  навіть  і  океани.Байдуже,що  вони  помирають  там  через  дії  набагато  могутніших  агресорів,але  мить  усвідомлення  істинної  свободи,  має  набагато  більшу  вартість  аніж  легіони  сусідніх  життів  .  Так,інколи  спокійно  жити  більш  доречно,але  тільки  пізнавши  обидва  шляхи  розумієш,який  підходить  тобі,а  який  лише  продиктований  .  Хоча  це  порівняння  можливо  вже  вживалось  у  промовах  котрогось  із  могутньо-інтелектуальних  ораторів  і  тому,переслідуючи  сучасний  тренд,тобто  щоб  виділитись  -  порівняю  людей  із  білочками  .  Білочки,як  люди  .  Люди  як  білочки  .Геніально  чи  не  так?Адже  все,що  звучить  вперше  потрібно  підвищити  і  у  перервах  між  складанням  поклонів  автору,зайнятись  розгадуванням  цієї  над  складної  метафори,котра  як  і  кожне  взагалі  слово  і  явище  має  певний  сенс,значення,  тому  розгадку  знайдете.  Але  люди,  поставте  оцінку  своїй  винахідливості,а  не  спрощеному  продукту,котрий  навіть  як  відхід  травної  системи  не  згодився  б  .  Мистецтво  не  повинно  прогинатись  під  планку,котру  поставив  розвиток  суспільства,воно  повинне  піднімати  її,а  його  творці  повинні  допомагати  рости  уверх  суспільному  дереву,а  не  перемоги  у  ламбаді  використовуючи  замість  планки  його  гілки.  Творчість  повинна  працювати  задля  змін,а  не  горішків  за  трюки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372812
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.10.2012


Епічна розповідь про мистецтво, чайник і чисті, але не нові труси

Привіт  мої  людоньки.Знаєте,я  тут  подумав,пора  ставати  сучасним  письменником,поетом  і  не  просіть  відмовитись  від  такого  наміру.Ось  недавно  почав  читати  кількох  «геніїв  пера»  і  прийшов  до  висновку:»Писатиму  про  абсурд  і  нікому  не  потрібні  деталі  із  додаванням  високих  незрозумілих  слів.А  точно,ще  варто  процитувати  кілька  разів  тракториста  Афанасія  після  його  чергового  бенкету.Ось  складові  успіху,як  у  редакторів  так  і  у  читачів.Саме  це,а  не  вірні  висновки  чи  зображення  достовірних  реалій,як  гадав  раніше.Буду  пристосовуватись  до  читачів.Вони  не  хочуть  роздумувати  над  життям  і  взагалі  відмовляються  від  користуванням  власним  інтелектом,отже  щоб  оцінили  потрібно  і  самому  це  зробити.Геніально  адже  так?Наразі  ж  так  багато  прикладів,що  це  доводять.Чесно-кажучи  читаючи  їх  твори  хочеться  прикрити  очі  тряпочкою,рукою,кислотою  тільки  б  не  бачили  і  не  читали  це,але  постараюсь  звикнути.Хоча  навіщо?Якщо  писатиму  із  заплющеними  очима  то  змістовністю  рядків  всеодно  не  відрізнятимусь  від  вже  надрукованих  авторів.Он  воно  у  чому  справа,може  це  і  є  таємницею  їхнього  успіху?Так  чи  не  так,але  варто  спробувати.Втомився  вже  намагатись  навчити  чомусь  читачів,годі  цього!  Поведу  їх  тепер  униз  ато  уверх  як  бачу  вони  не  здатні  летіти,а  чого  можна  хотіти  від  тих,що  привчились  замість  хотьби  із  високо  піднятою  головою  ,повзати  по  землі  усюди  заглядаючи  і  розкидаючись  отрутою.Пора  ставати  відомим  у  сучасному  поколінні.Потрібно  йдучи  по  їхньому  шляху  переплутати  мету  мистецтва  і  дати  головуюче  місце  не  змістовності  та  чесному  роздуму,а  дрібницям  котрі  бачать  всюди,окрім  мистецтва.Це  точно  заклик,прокинулось  покликаня  моє.Почну  певно  із  революційної  теми.Напишу  про  …Про…про.О  вигадав,напишу  про  чайник  та  чисті  труси.Точно,це  ж  бестселлер  вийде.Он  як  теми  легко  приходять  коли  вимкнеш  інтелект.Отже  це  історія  про  заіржавілий  чайник,що  вже  давно  чекав  своєї  долі.Витримував  знущання,титанічних  зусиль  докладав,щоб  кипятити  воду  для  гіркого  чаю  поетів,точніше  більше  старався  не  закипятити  воду,а  не  підсипати  туди  раптом  кілька  тисяч  мікробів,щоб  на  одного  ледачого  бевзя  стало  менше,але  доводилось  терпіти.Мусив  підігрівати  глінтвейн  у  котрий  вже  міг  підписати,що  завгодно,всеодно  ті  хто  пили  його  вже  давно  втрачені,як  для  суспільства  так  і  для  себе,а  хоча  згадалась  фраза  »зараза  до  зарази  не  липне»Виживуть,а  навіщо?Маячня.Хоча  стоп,якщо  цей  вислів  вірний  отже  і  поета  не  вдалось  би  отруїти.Із  чайника  вирвався  стовп  диму,що  робило  його  схожим  на  вулкам,ось  тільки  замість  лави  було  розчарування  у  власній  неспроможності  втілити  подвиг  у  життя.Втім  це  тривало  недовго  і  він  негайно  був  прикритий  новими  чистими  трусами  із  якимось  із  тих  сучасних  висловів  ,зміг  прочитати  лише»Мене  важко  витягнути,легко  промазати  і  не  можливо  …»Останнього  слова  не  побачив  і  ця  радість  трішки  поглинула  горе.Працюючи  у  квартирі  де  увесь  час  «шлялись»(прагнув  підібрати  культурніше  слово,але  інакшим  це  блукання  не  назвеш)  різноманітні  недооцінені  і  переоцінені  митці,їхні  фанати  чи  фанатки,що  нерозуміли  куди  потрапили,ще  не  розуміли  і  нейтральні  глядачі,котрі  інколи  заходили  і  незабаром  йшли.Щасливі  вони.Втім  у  цій  атмосфері  звик  до  всього.Втім  запитав  у  нового  гостя:
-І  чому  ти  прилетів?
-Ти  тут  вже  кілька  років  і  ще  чомусь  дивуєшся?Мені  особисто  вистачило  кілька  тижнів,щоб  зрозуміти,що  шукаючи  логіку  у  їхніх  діях  просто  збожеволію.
-Точно,ти  ж  новенький.Давай  я  назву  тебе  «Мюнтхаузеном»,щоб  у  цьому  приміщенні  був  хоча  б  один  інтелігент.
-Я  не  проти,якщо  чесно  то  байдуже  мені  усе  у  цьому  житті,ось  тільки  єдиного  боюсь  так  це  дізнатись,що  ж  на  мені  написано  і  прошу.Будь  джентельменом  і  змовчи.Знаєш  певно  на  трусах  із  подібним  моєму  дизайном  роблять  таку  кумедні  вислови,щоб  дівчина  дивлячись  на  «багатство»  хазяїна  котре  я  приховую,сміялась  буцімто  не  із  нього,а  з  вислову.Як  на  мене  то  це  дуже  винахідливо  вигадано
-Не  посперечаєшся.Дійсно  логіка  у  цьому  є.А  взагалі  якщо  випускати  деталі  то  як  тобі  така  роль?
-Я  знав  ,що  поцікавишся,усі  запитують.Насправді  моя  роль  наразі  більш  поблажлива,аніж  була  у  мого  дідуся  чи  батька,котрі  мусили  терпіти  «випираючу  мужність»  чоловіків  минулого.У  сучасності  ж  бути  трусами  легше,те,що  ми  приховуємо  насправді  вже  давно  заховане  власниками.На  щастя  згадують  про  цей  «статевий  дороговказ»  тільки  в  рідкісні  часи,коли  хтось  із  жалощів  вирішує  дати.У  інакщі  життєві  моменти,навіть  не  чухають  тому,що  бути  чоловіками  для  них  надто  складно.Легше  ж  купити  задля  підвищення  самооцінки,  кілька  нових  маєчок  ,зробити  зачіску,труси  із  приколом,прочитати  книгу,не  зрозуміти  її,але  головне  не  сенс,а  те  що  на  вершині  рейтингів,котрі  складають  часто  такі  ж  як  і  вони.Ось  і  все.
-Правду  глаголиш.Радісно  мені  тепер,що  не  приймаю  ролі  у  подібному  згвалтуванні  мужності  трендом.А  доречі,як  думаєш  чому  труси  кинули  на  чайник?
-Так  це  ж  дивовижно  просто  зрозуміти,вони  просто  роблять  без  підтексту.Тільки  б  із  адекватною  поведінкою  різнилось.Цього  разу  я  відправився  у  політ  через  бажання  власника  проявити  свою  точність,котра  відточена  за  рахунок  коротких  моментів  «саморобної  ейфорії»продуктом  котрої  мусили  не  потрапити  у  оточуючі  предмети,щоб  не  залишити  слідів.На  щастя  у  ті  моменти  мене  знімають.Втім  точність  зате  розвинули  і  дійсно  це  подібне  фігурне  метання  трусів  на  чайник  варто  прирахувати  до  олімпійського  спорту.Принаймні  у  цьому  оточенні  він  точно  знайде  фанатів  та  профі.Втім  ми  познайомились  через  намір  «пофазанитись»  снайпера  перед  оточуючими,котрі  пяні  від  глінтвейну  та  такої  ж,як  і  минулому  випадку,саморобної  гордині  і  не  помітили  б  Годзілу,що  робив  би  потрійне  сальто  верхи  на  веселковому  поні.
-Який  же  абсурд.І  невже  ці  ось,ось  ці  от  обкурені  божевільні  творять  сучасне  мистецтво.Недивно  тоді,що  зроблений  ти  із  такої  жахливо  синтетики,що  загориться  від  першої  ж  іскри,а  люди  котрі  тебе  носять  розтопляться  від  першої  ж  правди  у  їхню  адресу.Знаєш  я  мрію  про  наступний  збій  електроенергії  ,котрий  дозволить  мені  загорітись  і  піти  із  цього  жахливого  місця.А  якщо  пощастить  то  і  їх  із  собою  забрати.
-Забери  мене  із  собою.Згода?Будемо  нерозлучними  до  кінця.
-Згода.Принаймні  у  компанії  його  буде  приємніше  чекати.
І  обєднані  спільним  горем  вони  продовжили  доживати  свій  вік.Труси  так  і  не  були  зняті,тому,що  митці  не  помічали,що  пють  улюблене  підігріте  вино  проціджуючи  його  через  покищо  ще  чисті  труси.А  одного  щасливого  дня  усі  вони  згоріли  у  полумї,що  стало  висловленням  усії  емоцій  чайника  та  Мюнтхаузена.

Здається  історія  готова.Тепер  тільки  залишилось  відкрити  словник  і  замість  кожного  слова  підібрати  якомога  незрозуміліший,але  звучніший  синонім.Чудово.Маленька  дрібничка  наразі  роздути  із  маленької  брудної  бульбашки,ціле  болото  у  котрому  із  задоволенням  ніжитимуться  читачі.Адже  саме  цього  вони  хочуть  і  чекають.Врешті-решт  життєвого  бруду  їм  недостатньо,потрібно  ще  словниково  забарвлений.
Чудова  всетаки  ідея.Матиму  усе  чого  бажатиму,окрім  гідності  ,але  то  дрібниці.Вони  забули  про  неї  і  я  теж  зможу,точно  зможу.Мені  ж  короткочасні  радості,задоволеного  марнославства,цілком  вистачить  для  повного  щастя.Вистачить?Хоча  буду  чесним.Ні.Невистачить.А  все  могло  б  бути  так  легко.Писав  би  нікому  незрозумілі  твори  і  за  рахунок  того,що  вони  б  не  визнали  нерозуміння  через  небажання  зменшити  свій  статус,а  книгу  би  купили  через  незвичайну  назву,щоб  доповнила  колекцію  котрою  вихваляються  перед  кожним  хто  завітає,але  ж  ні.Я  хочу,щось  змінювати.Творити  мистецтво,а  не  моду.Не  пристосовуватись  до  бажань  читачів,а  дати  їм  можливість  самим  вирішувати  чого  насправді  хочуть.І  для  мене  важливіше  не  визнання,а  усвідомлення  правильності  того,що  роблю,того  що  пишу  і  творю.
Тепер  кілька  висновків,котрими  постараюсь  підсумувати  сказане  вище:
Мистецтво  має  надто  велику  силу,щоб  спрямовувати  його  на  задоволення  власної  гордині.Таким  способом  її  можна  лише  знецінити  та  принизити.
-Створюючи  мистецтво  задля  себе  ви  просто  дарма  витрачаєте  час  і  талант  тому,що  його  мета  змінювати  на  краще  майбутнє,а  не  плагіатити  реалії  сучасності.
-Талант  творити,це  не  дар,це  скоріше  величезна  відповідальність.Тому,що  мистецтву  споконвіку  довіряли  набагато  більше  аніж  навіть  найпишнішим  промовам,його  настроєм  переймались  ,а  зміст  робили  істиною  прожиття  і  його  роль  і  досі  не  зменшилась.Навіть  зросла,тому,що  серед  загального  божевілля  і  абсурдності,вона  залишилась  останнім  кордоном,що  не  дозволить  зламатись  остаточно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372588
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2012


Сила заздрісників

Вітаю  вас  мої  людські  читачі!Так  сказав,наче  мою  творчість  читають  шимпанзе,але  упевнений,що  далеко  не  кожен  гідний  титулу  «людина».Втім  не  зосереджуйтесь,тому  що  у  цьому  творі  висвітлю  тему  заздрості.Упевнений  не  можете  дочекатись  моменту  коли  завантажу  ващі  розуми  своїм  словестим  «хмарочосом  мудрості»,ну  що  ж  без  довгих  марних  вступів  розпочну:
"Дорогі  люди,котрим  нудно  настільки,що  почали  читати  ці  рядки,вітаю  вас  у  світі  заздрості,ласкаво  просимо  у  абсурдну  реальність  буднів.Навіщо  такий  «красномовний»  початок?Причина  є,принаймні  сподіваюсь.
Заздрість.Думаю  кожен  із  нас  хоча  б  раз  відчував  це  по  відношенню  до  когось,адже  правда?Звісно  ж  так.Не  стану  твердити,що  не  потрібно  заздрити  тому,що  це  гріх  чи  щось  тому  подібне,скажу  інакше:»У  помірних  дозах  вона  буває  дуже  корисною».У  доведення  наведу  приклад  із  свого  життя:"Були  часи  коли  заздрив  іншим  хлопцям,котрі  могли  пробігати  величезні  відстані  і  засмував  факт,що  незважаючи  на  численні  чесноти  не  міг  повторити  таких  "подвигів".Врешті  дістало  весь  час  лишень  споглядати  та  «шипіти  на  них  кислотою»  і  вирішив  стати  кращим  або  на  ідентичний  їхньому  рівень.Це  було  дуже  складно  і  зізнаюсь  чесно-були  моменти,коли  шалено  прагнув  здатись,але  це  почуття,назва  котрого  написана  у  заголовку,не  давало  спокою  женучи  копняками  до  цілі,за  що  і  вдячний.Так!Мета  покищо  не  у  кількох  метрах  від  мене,але  вірю  що  зможу.Одного  разу  несподівано  усвідомив,що  перестав  заздрити,а  чому?Можливо  через  те,що  зменшив  відстань  до  суперників  тому,що  дало  нагоду  віднайти  втрачений  спокій.
Незнаю  переконали  вас  ці  слова  чи  ні,але  це  всеодно  не  кінець  і  тому  продовжу.Це  почуття  часто  змушує  до  дивних  вчинків  та  прагнень,що  насправді  зайві  у  плині  життя.Має  велику  силу,але  на  те  ми  й  люди,щоб  приборкати  та  використати  у  своїх  цілях,зокрема  і  в  самовдосконаленні.Головне  не  дати  їй  повністю  взяти  контроль  адже  врешті  можеш  перетворитись  на  чергового  невдаху,котрий  здатен  тільки  жалітись  та  та  засмучувати  інших,хіба  це  не  жалюгідно?Інколи  доходить  навіть  до  абсурду,ось  наприклад  уявіть  ситуацію:
-як  бачачи,що  якийсь  дідусь  проїжджає  на  старенькому  запорожці  якийсь  олігарх  буде  шипіти  примовляючи:"Ця  машина  так  легко  і  якісно  їде,він  на  неї  не  заслуговує!Потрібно  відібрати"  і  абсурд  полягає  в  тому,що  гараж  нашого  «злослівника»заповнений  найкращими  марками  авто,але  ні!Потрібен  ось  цей  дідусевий  «шматок  металолому»,котрий  після  того,як  отримає  одразу  ж  і  викине.Можливо  трішки  перебільшив  і  скоріше  за  все  перебільшив  дуже  сильно,але  не  здивуюсь  якщо  ці  персонажі  мають  своїх  прототипів  із  реального  життя.
Невпевнений  сміятись,що  є  такі  «високоінтелектуальні  люди»  чи  сумувати  через  те,що  через  таку  "інтелігенцію"інщі  зазнають  страждань.Цікаво  яку,на  вашу  думку,повинен  переживати  емоцію?
На  мою  думку  людина  стає  по-справжньому  вільною  та  сильною  коли  перетворює  це  жалюгідне  почуття  на  «внутрішнй  моторчик»,що  невпинно  рухає  до  мрії,а  ця  здатність  гідна  поваги.Тому  будьте  респектабельними,спосіб  вже  вказав.Навчіться  боротись  із  нависаючою  темрявою,котра  нащіптує  вам  наскільки  інщі  незаслужено  отримали  достатки,що  набагато  краще  б  оселились  у  особисто-ващій  колекції.Не  ведіться,а  краще  посипте  на  неї  відбілювачем,після  чого  у  вас  зявиться  справжній  янгол-охоронець,символічно  та  трішки  дивно,правда?Памятайте,що  це  почуття  власне  не  тільки  слабким  та  немічним,котрі  не  здатні  на  щось  більше,це  почуття  присутнє  у  кожному  із  нас.Різниця  у  тому,що  сильний  бореться  і  врешті  перемагає  цього  небезпечного  ворога,а  боягуз  же  обирає  існування  полоненого,раба.Звісно  ж  сумно,але  й  самі  інколи  непомітно  капітулюємо  перед  нависаючими  складнощами!Але  є  шанс  на  порятунок!Умова  теж  присутня  і  полягає  ось  у  чому:
"Самі  повинні  прагнути  та  мати  непохитну  віру  у  перемогу,що  все  вийде  незалежно  від    важкості  перешкод".Нажаль  не  кожен  здатен  на  такий  вчинок,але  це  не  є  виправданням  для  тих  хто  читає  ці  рядки,навпаки  прочитання  мого  твору  можливо  є  дуже  хорошим  стартом  для  вашого  руху  вгору,подалі  від  рівня  цього  гріха.
Втім  у  вас  вже  немає  вибору,оскільки  прочитали    мотиваційний  твір-роздум  вже  немаєте  права  здаватись,ато  мені  буде  дуже  й  дуже    соромно.Не  опускайтесь  до  такого  примітиву  і  прагніть  піднятись  вище  над  тими  жалюгідними  невдахами,котрі  вже  просто  одержимі  заздрістю.

Заздрісними,пліткарі  це  бруд  земний,та  ні  навіть  підземний  і  намагайтесь  не  опуститись  до  ярусу  на  якому  проживають.Підніміть  голову  вгору  та  упевненими  кроками  вируште  до  здійснення  свого  заповнітного  бажання  та  топчіть  цих  жалюгідних  створінь.Визнаю,що  можливо  надто  різко  висловився,тому  усі  хто  підпадає  від  тип  описаних  мною  низьких  сворінь...Думаєте  прозвучить  вибачення?Кумедні.Звісно  ж  ви  заслужили  на  сказані  слова  тому,що  відмовились  від  альтернативи  піднятись  обравши  натомість  шлях  "самозакопування".А  мою  повагу  заслужите    тільки  коли  зможете  звільнитись  від  цієї  омани  та  стати  на  один  рівень  із  людьми  котрих  до  недавнього  часу  зневажали  лишень  по  тій  причині,що  кращі.Якщо  це  так  дратує  то  ставайте  й  самі  вищими,а  коли  досягнете  цієї  мети  то  зрозумієте,наскільки  сильно  раніше  помилялись.
Можливо  драматизую  та  надто  брутальний,але  якщо  завдяки  цій  грубості  хоча  б  одна  людина  одумається  то  час  витрачений  на  цей  «витвір  мистецтва»  витрачений  не  марно.Ну  що  ж  дітки,  не  змушуйте  мене  червоніти  та  поводьтесь  добре,не  куріть  і  не  пийте,натомість  «нецензурщині»  придумайте  щось  поцікавіше,і  не  використовуйте  заздрість  як  сходи  вниз,а  навпаки  сконструююйте  із  них  драбинку  для  руху  вгору.Будьте  гідними  людьми  і  тоді  я  щиро  буду  пишатись  такими  читачами:)Це  був  як  завжди  ваш,Володимир  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291938
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2011


лОжка)

Ну  що  ж  мої  любі,  нарешті  знайшов  дуже  важливу  тему  .Упевнений,що  давно  чекали  цього  відповідального  моменту.Ну  що  ж  не  буду  тягнути  кота  за  ****(цензура  не  дозволяє  сказати,що  саме,але  упевнений,що  зрозуміли,що  мав  на  увазі).Нехочу  мучити  бідну  тварину  і  вас  теж,тому  одразу  перейду  до  оголошення  тексту  моїх  тематичних  думок.Ось  вони:"
Друзі!Неможу  більше  мовчати,а  все  через  колосальну  кількість  думок,що  вириниають  у  свідомості  при  згадці  про  цей  предмет.Стільки  висновків  зібралось  у  моїй  голові,що  здається  наче    вибухне  від  такого  обєму  інформації.Намагаючись  врятуватись,спробую  вилити  цей  "інтелектуальний  океан"  у  маленький  резервуарчик  цього  твору.Упевнений-після  прочитання  даного  творіння  мого  творчого  розуму-плин  ваших  життів,світогляд  значно  зміняться.Нарешті  зробите  те-  на  що  раніше  не  наважувались  чи  просто  боялись.Ці  слова    обовязково  б  сказав  якщо  б  писав  про  щось  важливе,але  вдумайтесь  чи  може  бути  щось  серйозне  у  творі  про  ложку?Звичайно  ж  так  і  спробую  довести  розглянувши  описаний  раніше  предмет  із  різних  ракурсів  та  способів  застосування.Розпочнемо:
1)Спосіб  залицятись-не  вірите?А  дарма.Звернусь  передусім  до  хлопця,котрий  скоріше  випадково,але  всеж  читає  ці  рядки.Спробуй  подарувати  своїй  дівчині  ложку,але  ще  є    маленька  умова-повинен  бути  якись  предмет  який  супроводжуватиме  цей  витончений  подарунок,а  наприклад:
-Тоненька  срібна  ложечка  може  бути  загорнена  у  шубку  або  обмотана  кольє  чи  ланцюжком  із  найрізноманітнішими  каменями.
-є  ще  варіант  кинути  її  на  переднє  сидіння  новенької  спортивної  машинки  пофарбованої  у  її  улюблений  колір.
Знаєте?Якось  надтдо  багато  прикладів  спадає  на  думку,тому,щоб  не  сказати  лишнього  промовчу,давши  цим  свободу  для  фантазії.
І  ще  один  факт,котрого  ви  можливо  й  не  знали(це  й  не  дивно,адже  він  майстерно  замаскований)але  розкрию    таємницю.Знаєте  про  козаків?Знаю,що  абсурдне  питання.Звісно  ж  знаєте  і  напевно  здогадувались,що  про  них  представниці  прекрасної  статі,завжди  відгукувались,як  про  майстерних  коханців.Так  ось.Секрет  їхнього  магнетизму  полягав  у  використанні  цього  предмету,задля  створення  романтичної  атмосфери  та  завоювання  фортеці  будь-якої  красуні.Тому  навчайтесь  дітки  пікапу.
2)Спосіб  вести  переговори-щодо  цього  дуже  просто  та  зрозуміло  висловлюсь.Коли  виникали  важкі  ситуації  чи  питання,відповіді  для  котрих  надно  важко  знайти.На  допомогу  приходила  вона!У  комлекті  із  ароматним  борщиком,цибулькою,кулешкою,а  ще  можливо-пляшечка  хорошої  горілки  чи  наливочки,чи  може  бути  більш  ідеальний  дипломатичний  прийом?Звісно  ж  ні.Це  був  безпрограшний  спосіб  вирішення  навіть  найскладніших  дискусій.Доречі  це  й  досі  діє,спробуйте  при  можливості.
3)Спосіб  вести  бойові  дії-так-так  вам  не  почудилось  і  зараз  поясню:як  та  чому?Учаси  панщини,коли  козаки  вирішували  свої  справи  на  поєдинках  за  допомогою  холодної  зброї,у  колах  шанованих  людей  теж  паралельно    існувала  традиція  дуелю.У  цьому  випадку  в  заміну  холодної  зброї  використовували  дещо  набагато  небезпечніше(сподіваюсь  зрозуміли,  що  маю  на  увазі,ато  кількість  синонімів  обмежена)
Уявіть,як  після  пишного  бенкету  починались  "гладіоторські  бої"  під  час  котрих  учасники  показували  чудеса  майтерності  спритності  та  володіння  цією  "смертельною  зброєю"Таким  брутальним  способом  вирішувались  найзапекліщі  суперечки  та  між  аристократичним  населенням  держави.
Також  не  думайте,що  це  лишень  безневинна  частина  сервізу.Подивлюсь  чи  зміниться  думка  коли  отримаєте  по  лобі  із  усієї  сил  нею  і  не  якоюсь  там  маленькою,а  справжньою,давньою,  із  грубим  методом  плавлення.Особисто  незнаю  яке  буде  відчуття  після  цього  удару,але  напевно  це  боляче.
4)Привід  пишатись  своєю  країною-а  хіба  ні?Звісно  ж  так,адже  нащі  предки  значно  зекономили    час,  на  справи  більш  серйозні  ніж  споживання  їжі.Ось  подумайте-що  було  б  якби  пішли  за  прикладом  азіатів  та  прирекли  на  сумну  долю  використання  паличок,але  на  щастя  всетаки  вирішили  захистити    від    цієї  сумнівної  радості  та  придумали  ложки!За  допогою  котрих,справжній  козак  міг  безпроблемно  впоратись  із  цілим  горщиком  ароматного  супу  та  всього  за  кілька  влучних  рухів  повністю  його  опорожнити.Тому  пишаймось  же  мудрістю  людей,що  були  до  нас  на  цих  землях  та  залишили  у  спадок,краплинку  свого  розуму.
5)Те,що  єднає  нас  із  предками-упевнений,що  кожен  зрозуміє  суть  висловлення,а  особливо  це  стосується  нас-  хлопців!Ми  користуємось  ложкою  так  само,як  нащі  попередники  і  нащадки.Хіба  ж  не  приносить  радість  усвідомлення  цього  дивовижного  звязку?Упевнений,що  так!
На  більшу  способів  застосування,  моєї  "буйної  фантазії"  ,нажаль  чи  на  щастя,  не  вистачило.
Підводячие  підсумки,хочеться  наголосити  на  кількох  твердженнях:
-не  потрібно  шукати  щось  незвичайне  у  дорогих  розкішних  речах.Спробуйте  знайти  це  у  буденних  предметах,  котрими  користуєтесь  навіть  не  усвідомлюючи  істинну  особливість  цього  предмета.
-Шукайте  та  знайдете  цікавість  у  абсолютно  кожному  клаптику  мозаїки  життя,що  перетворить  існування  у  барвистий  калейдоскоп,що  прийде  на  зміну  сірій  буденності.Чи  складно  цього  досягнути?Звісно  ж  так!Втім  памятайте  чим  важче  перемогти,тим  більш  цінний  приз.Тому  боріться  за  своє  щастя  та  не  бійтесь  оступитись.Адже  не  так  важливо  чи  у  правильному  напрямку  зроблений  крок.Більше  значення  має  сам  факт,що  був  зроблеми  і  ви  зрушили  із  минулої  позиції.
Звісно  ж  багато  із  сказаного  вигадав,але  хто  зна  можливо  це  й  правда??Сумніваюсь,дуже  сумніваюсь,але    інколи  так  приємно  вірити,що  усе  можливо.Знаю,що  суть  доволі  складно  відшукати(кумедно,що  кажу  так  наче  вона  присутня)Виникло  бажання  написати  про  щось  звичайне  і  воно  втілилось  ось  у  цьому  от  "витворі  мистецтва".Це,як  завжди  ваш,  Володимир  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290621
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2011


Змістовний діалог

..................................
Йде  дощ...усі  люди  поховались  під  парасольками  чи  під  дахами  будівель,але  можна  розгледіти  молодого  хлопця  років  17  котрий  сидить  на  лавичці,без  зонтика  чи  куртки,втім  здається  наче  крапельки  котрі  покривають  не  приносять  дискомфорту,а  хоча  якщо  придивитись  то  можна  помітити  зосереджений  погляд  на  кілька  постатей  поруч  котрі  сховались  під  однією  парасолькою...три  дівчини,хоча  упевнений  і  самі  здогадались.Ось  і  легка  посмішка  змінилась  виразом  обличчя  котрий  символізує  роздуми,цього  разу  це  цілком  вірно.Думки  кружлять  у  його  голові  та  сам  не  помітивши  того  розпочинає  діалог  із  єдиним  співрозмовником,котрий  здатен  зрозуміти  абсолютно  кожну  краплинку  дущі,тобто  із  власною  персоною...:
-Хм...цікаво  вони  мене  помітили  чи  ні?
-А  яка  різниця?Допустимо  навіть  якщо  й  так  то  що  це  змінює?
-нічого...втім  здається  щасливі  і  без  моєї  присутності
-а  ти  як  думав?Що  поки  ти  сидиш  поряд  стануть  кликати  на  допомогу  щоб  розважив?Чи  може  будуть  голосно  зітхати  у  надії  щоб  такий  джентельмен  як  ти  підійшов  та  утішив,у  них  своє  життя...
-Та  знаю-знаю  і  не  потрібно  цього  сарказму.Звісно  у  них  своє  життя,але  можливо  якщо  нащі  шляхи  поєднаються  то  утворять  стежинку  котра  приведе  до  чогось  прекрасного...ммммм
-Ти  хоча  б  віриш  у  те  що  сказав?Таке  враження,що  мій  співрозмовник  не  хлопець,а  дівчинка  котра  влаштовує  чаєпиття  із  єдинорогами.Прокинься  і  зрозумій,що  це  дурня!Навіть  немає  слів,щоб  описати  мій  душевний  стан,просто  смішно,благаю  скажи  що  не  серйозно.
-але  ж  ти  мене  знаєш,думаю  це  і  можна  вважати  відповіддю»хитро  посміхнувся  сказавши  це.
-Знаю-знаю.Чесно  кажучи  саме  це  й  лякає  найбільше.Як  можна  вірити  у  такі  дурниці  та  ще  й  з  таким  серйозним  обличчям  казати  про  те,що  можливо  вам  судилось  зустрітись  і  змушений  підійти,щоб  не  розгнівити  долю  неповагою  ...та  це  просто  сміх  та  й  годі
-згоден!
-Ну  і???!
-А  що  хочеш  щоб  сказав?Так  це  абсурдно  та  смішно,але  така  вже  сутність  у  твого  вірного  співрозмовника.Люди  взагалі  здатні  у  цьому  житті  на  багато  різноманітних  речей,окрім  утечі...
-ну  коли  ти  вже  навчишся  закінчувати  логічну  думку?!Від  кого  утекти?Від  шаленого  гепарда?Чи  лося  у  шлюбний  період?Від  кого?
-від  них  теж,але  мав  на  увазі  дещо  інакше.Ми  не  можемо  утекти  від  самих  себе.Звісно  можемо  майстерно  маскувати  справжню  та  щиру  душу,але  всеодно  не  можливо  знищити  свою  особистість  повністю.
-Теж  мені  філософ  знайшовся,доречі  казанова  глянь,ось  твої  жертви  вже  втекли…І  скажу  по-секрету  я  зробив  би  так  само.
-А  й  правда.Схоже  затягнувся  наш  діалог,але  хочу  ще  запитати  тебе  чи  як  правильніше  буде  сказати  себе...
-ти  вже  дратуєш!!!Та  договорюй  до  кінця  інакше  розповім  усім  твої  секрети  і  прекрасно  знаєш  що  посмію,так  яке  питання?
-Навіщо  я  тут  тепер  сиджу?На  лавичці,сам,під  дощем...навіщо?
-А  хіба  незнаєш?Адже  мрієш  що  хтось  зверне  увагу  та  складе  компанію,але  усім  плювати  і  це  також  усвідомлюєш…
-що  за  дурня!Незалежу  я  від  інших...
-кому  ти  адресував  ці  слова,невже  мені?Ти  що  вже  сам  себе  обманювати  зібрався?
-А  хіба  залежу?
-Спробуй  уявити  себе  збоку  і  після  цього  упевнений,що  відповідь  стане  зрозумілою.
-Але  як?»Відчувалась  напруженість  у  голосі  та  напруга  в  повітрі  навколо,наче  намагався  щось  вимовити  і  й  справді  після  кількох  секунд  мовчання,викрикнув:»Я  не  хочу  бути  таким  !!!»
-А  хіба  хтось  запитує?-«Спокійним  тоном  вимовила  тінь,що  давно  стояла  поряд  і  знову  сказала:»Ні  в  кого  не  запитують,але  якось  то  живемо»
Зависло  мовчання  і  тільки  краплинки  дощу  вдаряючись  об  землю  надавали  мелодійності  цьому  моменту.Відчував,що  намок,але  було  надто  багато  питань  без  відповідей,що  не  дозволяли  піднятись,як  морально  так  і  матеріально,а  особливо  питання:»Навіщо  ж  я  зїв  ті  котлети.Відчував  же,що  щось  не  так,а  тепер  шлунок  таку  оперету  грає,шкода,що  нікому  аплодувати.»Після  цієї  думки  трішки  посміхнувся  та  сконцентрувавшись  вимовив:
-«Чи  можна  жити  наодинці  із  собою?»
-Звісно  ж  можна.Ось  правда  життя  буде  нагадувати  цей  діалог,але  якщо  вважаєш  себе  цікавим  співрозмовником  то  вперед.Відхрестись  від  усіх  інших  людей,близьких  чи  просто  знайомих  і  піди  у  гори.Стань  відлюдником  і  тоді  зможеш  набалакатись  зі  мною  досхочу.Хочеш  цього?Хочеш?»Неможливо  було  побачити  виразу  обличчя  безликого  співрозмовника,але  відчувалась  його  роздратованість.
-Заспокойся  трішки.Чому  мій  вічно  спокійний  співрозмовник  так  раптово  розхвилювався?
-А  ти  подумай  своїм  маленьким  мозком,що  повинен  відчувати.Якщо  вирішиш  прислухатись  до  поради  то  твоїми  нестерпними  промовами  буду  насолоджуватись  до  кіня  днів.Незнаю  як  тобі,але  мене  така  перспектива  не  зігріває!Ти  перестанеш  врешті-решт  бути  банальним  слабаком,що  наче  тарган  постійно  шукає  тільки  легкі  шляхи.Дістало.Усі  дістали  і  ти  теж!Так  ти  теж!Виводиш  мене  із  себе  цими  розповідями  про  те,що  хочеш  і  чого  прагнеш  уникнути.Слабак.А  слабо  проламати  стіну,що  відділяє  від  інших?Знаю,що  не  зможеш.Слабак.Жалюгідний  тарган,що  не  заслуговує  навіть  тих  кількох  людей,котрим  небайдужий.Ти  мені  огидний.Чесно.Коли  навчишся  жити,а  не  вдавати  цей  процес?Та  ніколи.Ніколи  ти  не  зможеш  цього  зробити!Тільки  й  можеш,що  сидіти  та  чекати  дива,а  сам?Не  спадала  думка  самому  когось  підшукати?»Усі  ці  слова  наче  із  гучномовця  долинали  із  невидимих  уст.
-Я  шукав…»Невпевнено  промовив  хлопець  опустивши  голову.
-Що-що?Шукав?Та  ти  не  шукав,а  просто  створював  видимість  цього,щоб  заспокоїти  совість  і  не  потрібно  виправдовуватись,адже  ми  обоє  знаємо,що  правда.Правда  слабак?Мовчиш?Отже  правда.По-твоєму  це  правильно  так  мислити?Точніше  так  мислити  по-твоєму  правильно?Аж-ніяк!Тьху  на  тебе!!!
-Ти  правий.»Вимовивши  ці  слова  піднявся  та  пішов  на  своє  у  минулому  улюблене  місце  на  якому  часто  сидів  дивлячись  на  людей,що  проходили  у  своїх  турботах.Це  був  виступ  на  пагорбі  і  цього  разу  видався  ще  вищим  ніж  зазвичай.Заліз  на  виступ  та…Думаєте  зістрибнув?Ні.Не  зважився.Звичайний  слабак.Спустився  та  просто  пішов  у  невідомому  напрямку.На  цьому  розповідь  закінчується.
Та  ні  звісно  ж  не  закінчується.Адже  жоден  із  тих  хто  читає  ці  рядки  і  скоріше  за  все  знайомий  зі  мною  не  допуститься  такої  помилки.Справжній  фінал  зовсім  інакший,а  якщо  хочете  «ванільну  історію»  то  зайдіть  на  відповідне  творче  обєднання,а  я  не  збираюсь  писатиму  подібної  дурні.
Насправді  після  злісного  монологу  тіні  герой  піднявся  та  дав  їй  під  дих,а  потім  запитав:»Все  в  порядку,істеричко?»І  не  дочекавшись  відповіді  рушив  уперед.Втім  деякі  слова  змусили  замислитись  та  дійшов  до  певних  висновків:
-Людині  не  може  існувати  сама-по-собі  тому,що  щоб  досягти  успіху  потрібен  хтось,із  ким  можна  буде  поділитись  цим  досягненням.Якщо  ж  і  не  зявиться  то  так  само  зникне  бажання  рухатись,зникне  сенс.
-Безглуздо  намагатись  стати  незалежним  від  інших,тому,що  чим  більше  намагатимешся  тим  у  більшу  залежність  потраплятимеш,від  себе.Ніхто  не  може  завдати  стільки  ж  страждань  сутності,як  ти  сам.Тому  зніми  безглуздий  захист,викрикни  новим  друзям  :»Іду  на  ви»  та  втіль  цю  фразу  у  життя.Не  пошкодуєш,а  якщо  й  пошкодуєш  то  звинувачуй  мене.Дозволяю.
Ось  начебто  і  все,що  хотів  сказати.Сподіваюсь  враження  від  прочитаного  позитивні  або  принаймні  замислитись  змусив(це  для  мене  найголовніше).А  тепер  бувайте.Це  був  як  завджи  ваш,Володимир  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290143
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 01.11.2011


Смерть??) хДД

Володимир  Прайм
Нерозумію  людей  котрі  бояться  смерті,адже  якщо  у  є  час  про  це  думати  отже  не  проживають  життя  на  всі  сто,а  якщо  це  так  то  яка  різниця?Живі  вони  чи  померли  адже  усе  відносно  і  певну  людину  важко  відрізнити  від  колоди  у  той  час  коли  інщі  роблять  більше  рухів  ніж  колібрі  під  час  польоту.Чесно  кажучи  належу  до  людей  котрі  трішки  рухливіші  ніж  стовп.Втім  смерті  не  боюсь,а  лишень  лякає  забути  чи  злякатись  і  врешті  пропустити  через  це  усі  цікаві  моменти  існування.Хоча  інколи  напевно  варто  подумати  про  логічний  кінець  адже  лишень  сама  думка  дасть  зрозуміти  як  багато  ще  потрібно  устигнути  до  його  настання.Також  завжди  цікавив  дивний  ритуал  назва  котрому  похорон.Звичайно  ж  збираються  усі  люди  для  котрих  ти  хоча  б  щось  означав  як  знак  що  пройшовши  свою  стежку  зміг  залишити  спогади  та  залишити  слід  на  дорогах  інших.Лякає  думка  що  коли  підійде  коли  винуватцем  "свята"  буду  я  то  нікого  не  буде  і  це  надихає  робити  щось  щоб  стати  важливим  та  незамінним  для  якомога  більшої  кількості  людей.Втім  коли  ця  подія  буде  присвячена  вашому  вірному  письменнику  то  сумні  гримаси  будуть  під  забороною.Хочеться  щоб  розповідали  кумедні  історії  котрі  змусили  б  мене  червоніти,щоб  були  пяні  танці  на  столах  та  хай  хтось  скаже  що  це  блюзнірство,неповага  до  того  хто  пішов,але  навіщо  сумувати?Якщо  прожив  гідне  життя  то  чому  б  не  влаштувати  грандіозне  йому  завершення.Щоб  рідні  не  плакали  знову  адже  це  свято-ти  йдеш  на  небо  де  станеш  знову  вічно  молодим  студентом  та  будеш  розважатись  так  як  смертним  і  не  снилось,хіба  ж  це  не  привід  радіти?Щоб  відлітаюча  душа  бачила  що  її  рідні  веселі,живуть  повним  життям  і  не  лиють  марні  сльози.Звичайно  ж  буде  образливло  якщо  ніхто  не  пролиє  і  сльозинки,але  спостерігаючи  за  цією  трапезою,  усвідомиш  що  зробив  усе  що  міг...полегшає,а  чому?Тому  що  ці  люди  близькі  серцю.Зберегають  твої  поради  та  настанови  котрих  можливо  ніколи  не  дотримувались,але  глибоко  у  дущі  знали  що  ти  правий.звичайно  ж  смерть  це  дуже  егоїстично,чому?Так  це  очевидно  йдеш  на  спочинок,далеко  від  проблем  залишаючи  рідних  та  друзів  без  своєї  опіки,допомоги.Відправляєшся  кудись  далеко  через  що  стають  беззахисними,але  вже  нічого  не  можеш  зробити...  врешті  із  цим  примиряєшся  та  летиш  в  далечінь.Хіба  ж  це  не  егоїзм?Правда  від  тебе  інколи  нічого  не  залежить,але  всеодно  маєш  змогу  зупинитись,а  далеко  не  кожен  під  час  свого  людського  життя  таке  робив.Дарма  адже  це  дає  бажаний  спокій  та  спосіб  привести  думки  у  порядок,  правильно  установити  пріоритети  і  якщо  б  ми  навчились  інколи  робити  зупинки  то  змогли  б  зробити  набагато  більше.Якщо  просто  стоїш  серед  поля,не  продовжуючи  свій  рух  адже  це  не  марне  витрачення  часу,а  лишень  спосіб  продумати  план  дій,шляхи  відступу,варіанти  та  комбінації,хоча  кого  я  обманюю  звичайно  ж  ні  та  інколи  потрібно  просто  згаяти  трішки  часу  щоб  твій  мозок  не  закипів  від  сучасного  ритму  життя.
Смерть  це  як  шалений  бультерєр  котрий  біжить  позаду  і  ти  знаєш  що  він  наздожене,але  не  можеш  здатись  тому  що  надія  врятуватись  не  покидає.Смерть  потрібно  сприймати  як  те  що  робить  нас  реально  живими,парадокс  адже  так?Але  це  правда.Тому  що  якщо  б  ми  незнали  що  шлях  закінчується  так  швидко  то  небуло  б  сенсу  бігти  та  встигати  все  якомога  швидше,адже  людина  котра  неможе  померти  по  суті  своїй  і  не  живе,принаймі  у  звичному  розумнні  цього  поняття.Адже  звикли  вважати  живою  людину  котра  не  стоїть  на  місці  та  бореться.Можливо  у  цьому  й  полягають  основні  принципі  життя  і  якщо  живеш  за  ними,а  також  якщо  знаєш  про  поняття  честі  та  гідності,якщо  ти  досягнув  своїх  мрій  та  допоміг  іншим  досягти  їхньої  мети  то  не  потрібно  боятись  смерті,адже  вона  дасть  так  бажаний  спокій,звільнення.Деякі  вважаючи  що  це  жахливо  непогодяться  може  по  своєму  й  праві,але  притримуюсь  іншого  погляду:  "Смерть  необхідна  умова  життя!"адже  якщо  подумати  то  кожен  твір  ,навіть  величний  шедевр  повинен  мати  закінчення,але  хіба  до  людини  цей  принцип  застосовуватись  не  повинен?Незнаю  повинен  чи  ні,але  так  воно  є.Нам  залишається  тільки  гідно  прожити  життя,щоб  було  що  згадувати  перебуваючи  десь  у  невагомості.Живіть  і  не  перейматесь,щиро  ваш  Вова  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290134
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 01.11.2011


Розшифрування Кохання

Ну  що  ж  думаю  ви  усі  здогадувались  що  не  омину  цю  тему  і  ось  настав  час..Ну  що  ж  тут  скажеш?  Напевно  так  банально  писати  про  кохання.Таке  враження  що  про  це  не  написав  тільки  лінивий,тупий  гоп,але  упевнений  навіть  він  уже  починає  писати  рядки  трохи  схожі  на  ці,але  приступимо  до  теми.Отже  чи  існує  справжнє  кохання?Не  те  що  буває  між  підлітками:коли  дівчинка  каже  хлопчику  що  шалено  у  нього  закохана,але  коли  відмовляється  дати  їй  цукерку  то  юна  леді  одразу  біжить  до  іншого  і  кажучи  все  теж  саме  тільки  зі  зміною  адресата,хоча  зазвичай  усе  так  і  залишається.Тільки  ось  діти  стають  дорослішими  та  цукерки  замінюються  чимось  інакшим,але  все  теж  саме  чи  хочете  посперечатись?Якщо  й  хочете  то  всеодно  не  зможете  тому  що  це  монолог.Ну  що  зїли?Доведеться  отже  просто  читати  рядки  сповнені  моєї  нескінченної  мудрості,але  напевно  вже  завершу  це  піднесення  самого  себе  до  небес  та  спущусь  на  землю,або  трішки  вище  її  рівня  ,але  повернемось  до  теми.Отже  відповідь  така(доречі  памятайте  це  моя  субєктивна  думка  і  якщо  ви  вважаєте  що  не  правий  то  не  виключено  що  це  так  і  є,але  де  впевненість  що  все  саме  так  як  ви  вважаєте?А  не  так  як  думаю  я?):"Я  вважаю  що  кохання  у  звичному  розумнні  цього  слова  немає.Можливо  це  просто  резервуар  котрий  дає  нам  сили  будувати  стосунки.Звичайно  ж  стверджувати  що  кохання  не  включає  в  себе  симпатію  до  обєкту  закоханості  було  б  безглуздо.Так  ми  хочемо  весь  час  бути  поряд  із  цією  людиною,але  це  не  кохання  ,а  лишень  прагнення  нашої  свідомості  залежати  від  когось,тобто  скинути  відповідальність  із  своїх  на  плечі  іншої  людини,так  званого  обєкту  закоханості.Ось  справжнє  кохання  зявляється  тоді  коли  розумієш  і  кажеш  собі  фразу:"Так  вона  не  ідеальна!Можу  знайти  набагато  кращу,але  мені  ніхто  крім  неї  не  потрібен!Так  буде  складно  стримати  та  захистити  наше  почуття,але  вона  надихає,а  посмішка  ж  дарує  небачену  наснагу)Я  Зроблю  усе  заради  нас!Не  заради  якоїсь  окремої  особистості,а  саме  задля  нас".Після  цієї  фрази  зявляється  дивовижний  вогонь  у  очах  та  дивлячись  на  цю  людину  сповнюєшся  глибокою  повагою,заздриш  і  захоплюєшся  цим.Незнаєш  як  правильно  назвати.Адже  неправильна  назва  може  зіпсувати  суть,але  тобі  всеодно,  просто  заворожений  цією  неймовірною  силою.Справжнє  кохання-  коли:
-дідусь  та  бабуся  тримаючись  за  руки  йдуть  на  зустріч  пригодам
-  незважаючи  не  те  скільки  часу  разом,що  встигли  пережити  і  що  на  них  чекає  далі  всеодно  дивляться  одне  на  одного  із  невимовною  ніжністю  
-чоловіку  не  хочеться  йти  наліво  тому  що  вдома  його  чекає  хай  і  істерична,дратівлива  дружина  ,але  вона  його  єдина  і  коли  бє  табуреткою  по  спині  через  те  що  знову  запізнився,із  його  обличчя  не  сходить  посмішка  та  коли  цей  "акт  насилля"  завершуться  обіймає  її  за  талію  та  ніжно  цілує
-вони  йдуть  поряд  і  хоча  на  відміну  від  неї  вік  зробив  чоловіка  тільки  кращим  та  повз  них  проходить  неймовірно  сексапільна  блондинка,  не  обернеться  щоб  поглянути  на  неї,хоча  й  кинула  недвозначний  грайливий  погляд,лишень  обійме  за  плечі  свою  кохану  та  вони  продовжуть  свій  рух
-  навіть  на  смертному  одрі  жартує  та  сміється  тільки  щоб  їй  було  легше  це  пережити,а  якщо  ж  вона  помре  перша,то  єдиним  сенсом  життя  вдовця  стане  здійснення  мрій  коханої
Загалом  є  ще  дуже  багато  проявів  справжнього  кохання...  не  називатиму  їх  усі,адже  це  неможливо,а  лишень  скажу-"кохання  є!Справжнє  кохання  існує,але  за  нього  потрібно  боротись  та  кохати  таким  чином  стає  неймовірно  важко.Нажаль  не  кожен  здатен  на  це,але  якщо  тобі  пощастить  покохати,  настільки  сильно  щоб  не  відпустити  руку  своєї  коханої  навіть  після  смерті,то  ти  пізнаєш  справжній  смак  життя,принаймні  я  у  цьому  впевнений.
P.S.Отже  мої  вірні  чи  зрадливі,але  всеодно  читачі,  ви  дізнались  якої  думки  про  кохання.Як  я  його  бачу,можливо  це  усе  занадто  пафосно  та  попсово,але  нехочу  знати  іншого  розуміння  цього  терміну.Мрію  колись  закохатись  настільки  сильно  щоб  пережити  усі  ці  рядки,щоб  не  потрібно  було  казати  що  якохаю,адже  вона  й  сама  це  відчувала  настільки  ж  сильно  як  і  я.Адже  чи  може  бути  щось  прекрасніше???"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289499
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2011


Видимість дружби

Привіт  мої  любі  настав  час  коли  мені  під  творче  перо  потрапила  цікава  тема.Як  же  давно  цього  чекав  хоча  думаю  ви  теж  сумували  без  моїх  роздумів  над  буцімто  важливими  темами.Але  час  мертвого  штилю  минув  і  зявилось  натхнення  для  нового  твору.Моєю  музою  стала  одна  подруга  наймення  котрої  Оля  Пантерко,адже  без  неї  думаю  б  і  не  здогадався  написати  про  настільки  цікаве  явище  дружби  між  хлопцем  та  дівчиною.Думаю  кожен  із  вас  має  свою  особисту  думку  і  ваш  вірний  слуга  не  вийняток.Напевно  буду  починати...отже  моя  думка(як  же  сумував  за  цими  словами):"Чи  існує  дружба  між  хлопцем  та  дівчиною?Думаю  кожен  кому  було  нудно  задумувався  над  цим  питанням  і  цікаво  до  якого  висновку  могла  прийти  випадково  взята  людина.Втім  це  неважливо,адже  вестиму  мову  саме  про  мій  варіант  правильної  відповіді  та  він  прозвучить  так:  дружби  не  існує-моя  думка  і  визнаю  що  можливо  помиляюсь,але  спробую  пояснити  хід  думок.Для  початку  уявіть  собі  ситуацію:він  та  вона  давні  друзі,пройшли  через  такі  випробування  котрі  б  зламали  будь-кого,але  у  кожного  із  них  завжди  була  людина  котра  не  давала  впасти  та  підтримувала(думаю  ви  здогаладись  що  я  маю  на  увазі  що  вони  були  один  для  одного  порятунком).Сотні  разів  ділились  порадами,втішали  одне-одного  та  допомагали,така  класна  картинка  правда?Але  усьому  настає  кінець  і  хоча  у  цій  історії  він  красивий,але  усеодно  не  є  хепі-ендом.Нажаль  під  час  чергової  незгоди  хлопець  обійме  її  міцніше  ніж  зазвичай,пригорне  ближче  та  поцілує,  не  розуміючи  що  відбувається  проведе  напевно  найпрекраснішу  ніч  у  своєму  житті.Зранку  неначе  діти  відсунуться  на  різні  краї  ліжка,але  його  думки  будуть  тільки  про  те  що  сталось  і  випадковий  погляд  стане  наче  відкриттям  істини  для  його  раніше  затуманеного  розуму,які  ж  будуть  думки  у  його  голові  спробую  приблизно  написати:Хто  це?Невже  це  моя  давня  подруга?Але  коли  вона  встигла?Стати  такою  хм..красунею,невже  це  можливо?Вигини  тіла  частково  приховані  покривалом,колір  шкіри,довге  каштанове  волосся  та  щось  особливе  у  кожному  русі,грація  та  звабливість  як  міг  усього  цього  не  помічати?Досі  не  віриться  як  же  можна  було  цього  не  бачити?!Адже  якщо  подумати  навіть  тільки  про  характер  то  зявляється  подив  адже  усе  що  тільки  прагнув  відшукати  у  дівчині,так  давно  поряд...але  що  ж  відчуває  зараз  вона?Що  ж  мені  робити?У  таких  ситуаціях  завжди  допомагала  порадою  моя  улюблена  подруга,але  тепер  усе  інакше...і  зміниться  ще  більше...що  ж  відбувається?Аякже  наречена  та  хлопець  Марини(незнаю  які  ще  синоніми  придумати  тому  вирішив  дати  їй  імя  яке  першим  спало  на  думку)Маринин  хлопець  ...невже  ми  можемо  бути  такими  безвідповідальними  та  грубими  із  людьми  котрим  не  байдужі.Що  сказати  іншим?і  що  відповісти  собі  на  питання:"Що  буде  далі"?Уперше  нічого  незнаю,жодних  відповідей  котрі  тепер  так  потрібні..."сотні  тисяч  думок  пронесуться  за  одну  тільки  мить  і  підсунувшись  ближче  обійме  ніжно  за  плечі  та  поцілує  у  шийку.Натомість  отримає  тільки  холодний  погляд  та  слова  котрі  гострим  кинжалом  забються  та  проколять  наскрізь  серце...  почує  пропозицію  забути  про  це  і  жоден  із  аргументів  нічого  не  змінить-остаточний  вердикт  із  котрим  погодиться.Минає  час.І  ось  вже  наче  й  забулось  усе.Але  це  тільки  видимість  вони  грають  у  гру  намагаючись  обдурити  себе  ідуть  на  обман.Вдають  що  нічого  у  житті  не  змінилось,але  в  заміну  спокійного  сну  бачать  картинки  у  котрих  разом,синхронно  посміхаються  увісні.Зранку  ж  чекає  гірке  розчарування  та  пекучий  біль  від  даної  обіцянки  котру  заприсяглись  своєю  кровю  не  порушити.От  настає  день  його  весілля.Усе  йде  добре  та  спокійно  так  як  і  повинно  бути.Втім  щасливим  нареченим  не  назвеш  його  та  навіть  прекрасна  дівчина  у  білосніжній  сукні  не  змусила  його  посміхнутись  і  під  час  маршу  натомість  споглядання  ходи  своєї  майбутньої  дружини  намагається  знайти  у  залі  такі  близькі  й  далекі  очі.Усе  наче  у  тумані.Настає  момент  коли  змушений  сказати  так  чи  ні?І  нарешті  очистивши  розум  викрикує  ні!Та  знайшовши  серед  інших  її  стає  на  коліно  та  пропонує  вийти  за  нього  заміж.Усі  шоковані,але  ця  парочка  зависла  у  своєму  вимірі  у  якому  час  затримався  в  очікуванні  її  відповіді.Ні...почув  він  із  її  майже  мертвих  губ.Піднявся  та  пішов  до  виходу.Обернувся  та  поглянув  їй  у  очі  розуміючи  що  востаннє  підбіг  та  поцілував  і  не  відпускаючи  її  уста  побажав  знайти  своє  щастя  та  забути  усе  що  між  ними  було.Минула  мить  і  ось  уже  зник  десь  поза  капличкою.Більше  ніхто  його  не  бачив...а  вона?Так  і  залишилась  стояти  там  упродовж  кількох  днів  та  повернулась  додому  у  пусту  квартиру.Але  це  не  був  її  дім  лишень  приміщення.Побачила  величезний  альбом.Відкоркувала  пляшечку  міцного  вина  та  вмостившись  на  дивані  зручніше  почала  продивлятись  моменти  їхньої  дружби.Не  плакала  і  не  сумувала,неначе  померла...можливо  тому  що  її  біль  був  настільки  великим  що  неможливо  було  відчути  його  у  повній  мірі.
Минав  час  вона  і  вони  завели  сімю,знайшли  свій  життєвий  шлях,але  кожнісінької  ночі  у  молитві  окрім  знайомих,сімї,родичів  бажають  щастя  людині  котра  стала  для  них  усім  та  забрала  це  одразу  ж  як  зявилось.Але  чи  шкода?Ні,звичайно  ж  ні.Адже  є  так  багато  веселих  моментів  котрі  ще  довго  розповідатимуть.Незнаю  чому  написав  цю  історію  думаю  вона  тут  зовсім  недоречна,але  це  один  із  прикладів  розвитку  подій.Можливо  усе  сталось  би  інакше  якби  того  ранку  вона  зрозуміла  що  ця  дружба  переросла  у  щось  набагато  більше  та  величніше  та  у  відповідь  на  його  поцілунок  посміхнулась  і  запропонувала  назавжди  залишитись  разом.Знаєте  так  воно  б  і  сталось.Але  напевно  не  варто  було  усе  це  писати.Якось  відступив  від  філософії,але  дещо  таки  повинен  сказати.Не  бійтесь  такого  ж  сумного  фіналу  котрий  описав  вище  і  хай  вас  не  зупиняє  що  цієї  дружби  не  існує.Адже  як  по  мені  це  й  справді  так  і  між  хлопцем  та  дівчиною  завжди  існує  щось  більше,але  хіба  це  погано?Жодній  людині  ти  не  зможеш  розповісти  стільки  ж  чи  бути  настільки  щирим  що  у  порівнянні  із  цим  виникає  враження  наче  із  самим  собою  більш  обережний.І  жодній  людині  ти  не  поспішатимеш  на  допомогу  так  як  їй  та  жодна  не  зможе  так  зарадити  горю  як  ця  мила  дівчинка,із  котрою  завжди  будеш  самими  собою  та  котру  захищатимеш  від  усього.Хтось  скаже  що  вже  описую  кохання,але  це  помилковий  висновок  чому?Тому  що  це  почуття  вище  ніж  любов  і  саме  тому  і  досі  не  придумане  вірне  слово  щоб  описати  ці  відносини.Це  не  дружба,а  щось  безмежне  та  прекрасне,як  і  саме  життя.Можливо  мої  слова  помилкові,але  це  не  так  уже  й  важливо.Що  можу  сказати  у  завершення?Вибачте  що  цього  разу  там  мало  філософії  та  роздумів...але  всеж  хочу  сказати  хоча  б  у  завершення:не  бійтесь  коли  дружба  переростає  у  те  що  не  під  силу  контролювати,а  навпаки  радійте  цьому.Це  означає  що  десь  нагорі  вам  дали  шанс  відчути  дещо  божественне.Тому  не  марнуйте  свій  шанс  та  не  зупиняйтесь  безглуздими  відмовками,а  подумайте  чи  зможе  якась  інша  людина  зробити  вас  щасливішим  і  найголовніше  чи  потрібна  інша?Спробуйте  змінити  фінал  історії  що  прочитали  раніше  та  зробити  його  істинно  грандіозним.Вірю  що  у  вас  це  вийде.Сподіваюсь  твір  хоча  б  трішки  сподобався.Це  був  як  завжи  щиро  ваш  Володимир  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289498
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.10.2011


Гальмівний досвід

В  добрий  шлях!Іншими  словами  вітаю  читачів  із  новим  звершенням  творчого  інтелекту  їхнього  улюбленого  письменника.Так-так  ,а  хоча  ні!У  будь-якому  випадку  прагну  цього  разу  обговоритити  тему,що  не  раз  була  найголовнішим  аргументом  навіть  у  найзапекліших  суперечках.Тож  не  будемо  зволікати  та  приготуємось  до  виконання  задуму:
"Аве  знайомі  та  незнайомі  люди,давайте  моїми  "спільними  зусиллями"  спробуємо  відповісти  на  питання:"Що  таке  досвід  і  яку  роль  грає  у  житті  та  розвитку  індивідуальності  людини?"
Розпочну  напевно  із  сакраментальної  впевненості,що  досвід  людини  відіграє  провідну  роль  у  визначенні  світогляду  та  особливостей  душевної  організації.Щось  сьогодні  висловлення  стали  більш  високоінтелектуальними  і  дуже  цікаво  чим  це  викликано?Можливо  так  впливає  повний  місяць?Вибачте  за  висловлені  уривки  із  хороводу  думок,але  це  зроблено  не  без  певного  задуму.Не  хочу,щоб  вважати  наче  готувався  кілька  днів  перебираючи  словники  у  пошуці  вірних  фраз  та  висловів.Це  не  так!Думку  подала  дівчина  із  найменням:Оксана  Бай.Саме  їй  завдячуєте  за  це  нове  знущання  над  вашими  непідготовленими  до  мозкового  штурму  "інтелектуальними  фортецями".Пишу  ці  рядки  вечеряючи  смачною  картопелькою  та  слухаючи  джаз,а  ще  переписуюсь  у  цей  же  момент  із  кількома  подругами  і  знаєте?Вважаю,що  саме  так  і  повинні  писатись  подібні  "витвори  мистецтва".Без  лишньго  пафосу  та  депресивних  думок  над  темою,а  лишень  висловлення  першого,що  прийде  на  думку,адже  саме  ці  фрази  будуть  по-справжньому  щирими  і  саме  такий  твір  буде  висловленим  істинно  субєктивно.Знаю,що  відійшов  від  теми,але  давно  кортіло  висловити  цю  думку,а  тепер  можна  взятись  і  за  основну  ідею.
     Досвід  це,як  зарубки  на  дущі.Кожна  з  яких  справляє  величезний  вплив  та  змінює  вигляд  людей  загалом  і  конкретних  особистостей  в  цілому.Це  поняття  не  можна  назвати  хорошич  чи  поганим  воно  просто  є  невидими  супутником  будь-якої  особи,котра  мала  нагоду  зробити  перший  крок  на  цій  землі  грішників  та  праведників  межа  між  котрими  інколи  зовсім  непомітна.Довсід  може  проявлятись  у  мудрості,що  дозволить  надалі  уникати  подібних  катастроф  або  долати  їх  швидше  та  ефективніше,але  інакшою  формою,що  нажаль  зустрічається  все  частіше,  є  -  невпевненість  у  силах  та  прагненнях,що  будує  нездоланні  перешкоди  на  шляху  до  цілі.Найголовніше  підвестись  після  першої  поразки  та  презирливо  посміхнувшись  перед  обличчями  труднощів  проламати  їх  наполегливістю,а  не  жалюгідно  заховатись,щоб  надалі  не  відчути  ганьби  програшу.Також  своєрідним  якорем  часто  виступають  чужі  перестороги  і  помилки,провали  і  тому  подібне.Існує  давня  фраза,що  закликає  навчатись  на  чужому  досвіді,але,як  на  мене  це  суцільна  дурня!Людей  же  так  багато  і  якщо  один  невдаха  буде  подавати  приклад  для  сотень,ні  навіть  мільйонів  людей,змушуючи  відступити  відчуваючи  повторення  його  долі,  то  нічим  хорошим  така  ситуація  не  закінчиться!Вважаю,що  людина  це  створіння,що  повинне  вчитись  саме  на  вланих  помилках  і  долати  наслідки  провалів  незалежно  від  їхньої  чисельності.Можливо  минуле  речення  звучить  трішки  наївно  та  навіть  назвете:"награним",скажете,що  тільки  нічого  нерозуміючий  дурень  може  стверджувати  подібне  і  знаєте?Не  стану  сперечатись,адже  в  праві  мислити,як  забажаєте,але  попрошу  дещо  пригадати,просто  моменти  із  минулого.Можливо  будуть,а  може  спроба  переконати  марна,але  сказані  раніше  слова  ніколи  не  зупиняли  і  цей  момент  не  стане  вийнятком.Уявіть  перед  собою  екран  на  якою  зображені  життєві  моменти,що  відбувались  або  відбуваються  наразі.Замисліться  і  пригадайте  моменти  коли  відступали  тільки  тому,що  той  хто  йшов  першим  зазнавав  поразки  і  тоді  за  компанію  відступали  і  ви!Памятаєте?Вважали,що  мудрні  тому,що  не  повторили  помилки,але  згодом  шкодували,що  навіть  не  спробували  покращити  чужий  результат  власним  рекордом.Не  потрібно  боятись  помилитись  чи  зробити  щось  не  так.Найголовніший  острах  повинен  виникати  у  дущі  через  бездіяльність  та  ведення  стилю  життя  "колоди",що  насміхаючись  із  промахів  інших  просто  стоїть  чекаючи  поки  сокира  долі  не  підкосить  під  корінь,знищивши  "мудру  сутність".Хоча  звісно  ж  не  зрозумієте  цього  самі,вважаючи,що  робите  все  правильно,але  ні.Більщ  правильним  буде  формулювання:вважаючи,що  те  що  нічого  не  робите  це  правильно.Ось  краще,як  на  мене  звучить,вірніше.У  завершення  хочу  підвести  підсумки  двох  тем,що  прозвучали  у  творі:
1)Не  шукайте  особливих  умов,щоб  висловитись,адже  вони  тільки  додадуть  лишніх  барв,що  перетворять  висловлення  у  фарс.
2)Бійтесь  не  повторення  чужий  помилок,а  уникнення  власних.
Ось  і  завершення  нового-твору  роздуму.Сподіваюсь  сподобалось  та  змусило  замислитись  над  сутністю  висловлених  тем.Зробіть  так,щоб  міг  пишатись  вашими  успіхами  та  пишатись...Це  був,як  завжди  ваш-ВОлодимир  Прайм.Бувайте."́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286459
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 15.10.2011


Патріотизм

"Я  люблю  Україну!"-це  сказано  абсолютно  щиро  та  навіть  без  сотої  частинки  обману.Навіть  стає  трішки  дивовижно  що  у  наші  часи  можна  відчувати  таке  глибоке  почуття:патріотизм.Не  розумію  людей  котрі  зраджують  нащій  неньці  Україні  та  цурають  споконвічних  традицій  та  мелодійної  мови,котра  завжди  цінувалась  у  минулі  часи  не  тільки  на  нащій  історичній  батьківщині,а  і  у  інших  країнах.Але  більщість  сучасних  "українців"готові  так  легко  відмовитись  від  усього  за  що  боролись  та  полягли  нащі  мужні  предки.На  мою  думку  варто  любити  свою  країну  якою  б  вона  не  була.Втім  моя  привязаність  викликана  не  озвученим  раніше  твердженням,а  іншими  частинками  мозаїки  котру  гордо  називаю  Україною.Нам  є  чим  пишатись:непохитною  волею  до  перемоги  та  широкою  душою,яка  робить  наш  народ  душевним  та  щирим,людяність  та  щедрість,а  ще  звісно  ж  лицарська  гідність,що  дісталась  у  спадок  від  козаків.Були  часи  коли  без  можливості  розправити  плечі  скобившись,гнули  спини  перед  завойовниками,але  завжди  знаходили  у  собі  силу  піднятись  та  повідомити  усім,що  ніколи  не  здамось.Це  свідчило  про  силу  та  віру  у  перемогу,а  також  про  непохитність  та  готовність  до  боротьби.Нажаль  ці  якості  поступово  виходять  із  обігу  та  змінюються  на  інщі  менш  приємні,але  ще  не  все  втрачено.Важливо  усвідомити,що  боротьба  за  успіх  нашої  батьківщини  ніколи  не  закінчується  і  тому  потрібно  постійно  намагатись  покращити  своє  місце  проживання,країну.Не  можна  здатись  тому,що  предки  ніколи  не  пробачать  такої  зневаги  до  подвигів  минулого,котру  проявляємо  у  сучасності.Забули  про  подвиги  здійснені  та  уникнули  здійснення  нових  у  нащі  часи  та  майбутні.Поступово  знищуємо  самодержавність  та  саботуємо  шлях  до  успіху,а  згодом  дивуємось:"Чому  нічого  не  виходить?У  чому  причина  усіх  провалів?"а  після  того  як  запитуємо  чомусь  одразу  знаходимо  відповідь  і  для  багатьох  винуватцем  усіх  бід  є:політики,корупція,ненадійна  егоїстична  влада,спотворення  реальності  у  свідобаченні  сучасних  дітей,а  також  багато  інших  факторів,але  чи  вірно  так  вважати?Звісно  ж,але  частково.Тому  що  усі  перелічені  причини  й  справді  значно  погіршують  існування,але  найбільшим  ворогом  на  мою  думку  є  байдужість.Обговорюючи  усі  проблеми  та  їх  вирішення,часто  зупиняємось  тільки  на  розмові,а  якже  дії?Часто  все  так  і  залишається  тільки  на  словах.Чому?Тому  що  боротись  за  свою  країну  не  так  вигідно  через  що  вже  не  цікавить  пересічну  людину.Втім  варто  тільки  памятати  про  усіх  героїв  котрі  полягли  щоб  своїми  душами  прокласти  нам  дорогу  у  світле  майбутнє.Не  можна  забувати  їхні  жертви  інакше  ризикуємо  перетворитись  у  тих  від  кого  захищали  нашу  батьківщину  справжні  патріоти.Втім  бути  патріотом  це  не  означає  приймати  тільки  країну  у  котрій  народився,зовсім  ні.Справжній  патріот  це  людина  котра  поважає  традиції  інших,але  всеодно  залишається  при  своїх,рідних.Не  потрібно  обмежувати  свої  погляди,а  навпаки  варто  розширювати  їх  якомога  більше.Як  казав  Шевченко:"Чужого  навчайтесь,але  й  свого  не  цурайтесь".У  цій  тезі  звучить  справжня  мудрість  та  настонова  для  усіх  поколінь  українців.Варто  прислухатись  до  цих  слів  та  старатись  заслужити  пошану  не  закордонних  людей,а  наших  братів  котрі  встигли  полягти  раніше  ніж  дожили  до  сучасності,а  може  у  цьому  їхнє  велике  щастя.Ні  це  надто  жорстоко  звучить  і  упевнений  що  якби  б  існували  досі  то  цілком  можливо  що  досягли  б  позитивних  зрушень  у  спокійному  наближенні  нашої  країни  до  прірви  забуття  та  розрухи.Потрібно  намагатись  захистити  мальовничу  природу,щоб  хоча  б  сотою  частинкою  неї  могли  насолодитись  нащі  нащадки,але  виникає  таке  враження  що  замість  того  щоб  будувати  тільки  руйнуємо  і  напевно  все  саме  так  і  є.Наша  країна  завжди  славилась  своїм  чистим  повітрям,чорноземом  та  прекрасною  природою,а  що  ми  маємо  тепер?Звісно  ж  і  досі  багато  рослинності,але  чистота  повітря  карколомно  змінюється  залежно  від  регіону  у  котрому  знаходишся  і  врешті  не  виключений  варіант  що  залимось  на  попелі  від  минулих  краєвидів.Можливо  звучить  трішки  приречено,але  таке  складається  враження  і  якщо  такі  висновки  зявляються  у  мене  ще  навіть  не  повнолітнього  громадянина  цієї  країни  то  хіба  це  не  є  гучним  повідомленням  про  стан  справ  батьківщини?Якщо  ні  то  вже  незнаю  що  можна  сказати.Тільки  повторю  знову:"Я  люблю  Україну"за  причини  котрі  знають  усі  чи  ті  котрі  відомі  тільки  деяким  усеодно  поважаю  та  ніколи  не  зраджу  свою  країну.Тому  що  це  мій  обовязок  перед  пращурами  та  я  зроблю  усе  щоб  тільки  їх  не  розчарувати!  

P.S.Це  трішки  наївна  варіація  мого  патріотизму,вирішив,що  буде  доволі  цікаво  викласти  їх  разом,щоб  могли  порівняти  та  висловити  думки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286199
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 14.10.2011


Іронія патріота

Отже  діти  мої!Хоча  ні  сподіваюсь,що  це  не  так  ато    скільки  аліментів  доведеться  платити,скільки  голодних  ротів  годувати,скільки  людей  одягати,скільки  одягу  купувати  і  цей  список  напевно  немає  кінця.Інакше  кажучи-шок,тому  краще  привітаюсь  інакше:"Любі  друзі!",але  ні.Після  таких  слів  нічого  хорошого  не  слід  чекати.Простіше  кажучи-  привіт  братва,а  хоча  це  теж  не  підходить.Ось!Нарешті  придумав:"Вітаю  вас  люди,котрим  пощастило(чи  не  пощастило)  народитись  у  тій  же  країні,що  і  ваш  вірний  письменник..."Вдале  привітання  і  ось  уже  тільки  за  це  можна  любити  Україну,але  упевнений,що  не  тільки  цим  вона  хороша,принаймні  сподіваюсь.Ну  що  ж  оскільки  врешті-решт  вигадав,як  розпочати  то  не  стану  зволікати  із  продовженням.Давайте  ж  розпочну  виголошення  думки?Ось  і  домовились
Патріотизм...Повернусь  до  звичного  стилю  і    викладу  субєктивну  думку  щодо  цього  явища,котре  стало  дуже  незвичним  у  нащі  часи.Слухайте  і  черпайте  мудрість:"Любі  українці!Цікаво  скільки  із  вас  є  патріотами?Один?  Двоє?Жодного?Може  я  єдиний  такий  залишився?Незалежно  від  відповіді  щиро  люблю  Україну!І  зараз  наведу  кілька  причин  цієї  "шаленої  пристрасті  до  Батьківщини":
Люблю  за  те:
-що  клоуни  у  нас  серйозніщі  за  політиків
-що  наш  люд  замість  мелодійної  української-обирає  російську  на  якій  тільки  мати  звучать  красномовно,хоча  ні.Скажу  вам  навіть  таке  лаятись  по  українськи  це  "щось  із  чимось"Серйозно.Український  "мат"  це  настільки  прекрасно,що  не  стільки  ображаєшся  на  значення  слів,як  захоплюєшся  їхньою  оригінальністю  та    мелодійністю.
Обожнюю  нашу  країну  за  "бидло".Ось  якщо  б  усі  хлопці  були  скажімо  так:нормальними,то  моїй  персоні  було  б  набагато  важче  знайти  супутницю  життя.Тому  люблю  Україну  за  "бидло".
Наповнююсь  глибокою  шаною  за  за  гламурних  хлопчаків,котрі  вдають  із  себе  розумників,адже  навіть  одне  моє  слово  на  їньому  фоні  здається  цілим  хмарочосом  мудрості.
Люблю  нашу  країну  за  величезну  кількість  речей  та  ідей,котрі  "запозичаємо"  у  закордонних  братів.За  нові  шоу  де  віддаються  грощі  саме  тим  людям,  котрі  цього  потребують!Тобто:бізнесменам,зіркам  шоубізнесу,адже  їм  так  необіхдна  десята  машина  у  колекції,що  просто  жах.Усі  ми  дуже  щасливі,коли  вони  виграють,адже  їм  потрібно  більше!
Люблю  Україну  за  фільми.Після  них  навіть  давня  кіно-класика  буде  видаватись  фільмом  небаченої  якості  та  змісту,тобто  вітчизняна  кіноіндустрія  підштовхує  нас  до  зближення  із  класикою.
По-справжньому  кохаю  за  український  реп  в  особі:ТНМК,Вови  зі  Львова,На  відміну  Від,також  СКАЙ,хоча  виконують  альтернативу,так  само,як  і  Бумбокс.Та  ні  й  справді  люблю(це  один  із  небагатьох  рядків  позбавлених  сарказму)  і    поважаю  свою  країну  ще  більше.Кажучи  щиро  незважаючи  на  іронічні  настрої  мушу  визнати,що  наша  нація  й  справді  наділена  численними  талантами  от  тільки  шкода,що  замість  неймовірного  живого  звучання,обираємо  імпортну  "фонограму".
Люблю  Україну  за  бундючність.За  маленьких  дітей,котрі  кидають  завчені  "високі"  фрази,а  виростаючи  забувають  про  їхнє  значення.Ось  коли    поїду  у  іншу  країну  та  спостерігатиму  звідти  за  суспільним  життям  України  то  навіть  не  доведеться  шукати  Діскавері  про  тварин,усе  в  одному  буде-і  відчуття  патріотизму,і  вивчення  поведінки  приматів.Зручно  правда?Коли  ж  мої  діти  стануть  запитувати,що  то  за  гламурні  повзаючі  створіння,котрі  замість  того,щоб  разом  підвестись  завалюють  одне-одного  на  землю  і  присівши  на  переможеному  намагаються  привести  "стайл"  в  порядок,що  був  порушений  цією  сутичкою,  посміхнусь  та  скажу:"Це  нащі  колишні  браття  українці!Правда  викликають  захват  та  повагу?".Після  почутих  слів  малий  проникнеться  глибокою  любовю  до  України,чому?Тому,що  вона  буде  далеко  від  місця  де  тепер  проживає.
Як  ви  могли  зрозуміти-  я  в  захваті  від  нашої  країни  і  ні  за,що  не  хотів  би  народитись  у  інщій.Не  уявляю,як  можна  було  б  жити  без  цих    милих  дурників,котрі  прагнуть  підвиситись  і  задля  цього  згодні  на  все,у  тім  числі  різні  махінації  та  підлості,але  навіть  не  подумають  самотужки  спробувати  підвестись  із  колін  на  котрих  опинились,поклоняючись  сучасним  "ідолам".Такі  кумедні  та  викликають  сміх  у  стороннього  спостерігача,котрим  постаю  у  цій  ситуації.Таким  чином  Україна  дбає  про  моє  здоровя  та  життя,постійно  подовжуючи  його  завдяки  цій  жартівливій  серйозності  українського  народу.Можу  назвати  ще  багато  причин,але  найголовніше-  любіть  УКраїну,  так,як  її  люблю  я!За  щось  або  просто-так,із  глибоким  сенсом  чи  взагалі  безпричинно,просто  любють  сильно,або  ще  більше.Навчіться  дивитись  на  світ  інакше  та  у  тому,що  раніше  здавалось  нестерпним  зможете  побачити  щось  інакше,що  здастся  приємним  ковтком  води  після  тиждня  спраги.Любіть  Україну,тому,що  вона  того  варта,а  якщо  ні  то  всеодно  любіть,тому,що  так  вчиняли  нащі  предки,а  вони  були  набагато  мудрішими  ніж  сучасні  "пророки".
Кохайте    нашу  неньку,якщо  не  за  причини  які    назвав  то  знайдіть  щось  своє.Повірте,що  маємо  чим  пишатись  адже  належимо  до  народу,котрий  усе  свідоме  існування  боровся  за  свої  переконання.Падали  на  коліна,але  завжди  піднімались.Іншим  народам  це  не  дано!У  нас  є  сила  наших  могутніх  предків  українців  і  цим  потрібно  пишатись!Не  ставайте  жалюгідними  скотами,  котрі  тільки  й  можуть,що  скаржитись  на  свою  країну  і  в  той  же  час  продовжувати  псувати  її  ще  більше.Не  будьте  однією  із  цих  тварин!Любіть  українську  мову  та  спілкуйтесь  нею!Любіть  усі  прояви  нашого  великого  народу,або  просто  умійте  посміятись  із  них.Саме  це  й  хотів  сказати.Це  був  особисто  мій  погляд  на  сучасне  становище.І  це  був,як  завжди  ваш,Володимир  Прайм.Удачі!"
P.S.Можливо  комусь  твір  здасться  надто  простим,але  цього  й  прагнув.Вирішив  просто  щиро  написати  про  те,що  бачу.Ще  можливо  сарказму  трішки  додав,ось  і  всі  компоненти.Бувайте...)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286197
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 14.10.2011


Кошеня

Самотнє  кошеня  біжить
від  холоду  лишень  тремтить
перелізає  перешкоди
й  нажаль  нема  в  нього  породи

Несміливо  до  людей  підходить
але  в  них  ласки  не  знаходить
давно  вже  втратив  дружній  гурт
смерть  забрала,сам  блукає  тут

Самотній  та  знесилений  життям
без  ніжності  руйнується  буттям
уважним  поглядом  споглядає  всіх
але  не  бачить  хазяїв  своїх

померли  в  щелепах  бульдога
провела  до  них,його,за  кошеням  дорога
утікав  маленький  котик,біг  до-дому
й  самотності  завдячує  собаці  тому

сіресенька  ріденька  шерсть
чорними  плямами  обсипана  ущерть
линяє  "шубка"  в  дощову  погоду
без  хвоста  від  бульдога  в  нагороду

Худенький  й  тижні  вже  не  їв
крім  суму  не  згадає  почуттів
невідомо  чим  хворів
через,що  давно  змарнів

таким  нікому  не  потрібний
втім  на  відміну  їм  не  жалюгідний
тих  для  кого  форма  вище  змісту
кривдники  це  лиш  слабенькі  егоїсти

Ніхто  не  підійде,не  погладить
та  він  на  ногу  їм  залазить
просто  щоб  зігрітись  доторкнувшись
й  тікає  від  їх  злості  відсахнувшись

так  минали  дня  години
доки  не  побачив  він  людини
точніше  лиш  її  частини
що  придавила  не  відчувши  і  провини

залишився  там  лежати
без  можливості  втікати
зі  зламаними  кісточками
про  смерть  вже  тішиться  думками

але  усім  давно  плювати
вже  розучились  співчувати
тепер  лиш  в  справах  поспішати
вміють,скоти!Їх  нема  причин  прощати

Минали  в  муках  ті  хвилини
доки  не  відчув  тепло  людини
що  віднесла  в  затишне  місце
й  на  траву  поклало  тільце

побіг  і  повернувся  з  молоком
та  маленьких  ниточок  клубком
котик  відчув  як  в  горло  рідина  стікає
так  само  і  життя  із  нього  витікає

лишень  погладивши  клубок  і  промурчавши
подякував  рятівнику  й  пішов  назавжди
але  переродившись  на  своє  ж  прохання
дівчиною,того  поета  виконав  бажання

Тепер  на  двох  щасливе  серце,одне
й  годуйте  серце  благородне
добротою  до  всіх  інших
будьте  милосердні  й  до  найгірших
Й  окупиться  вам  доброта  колись
за  інших  щастя  ти  молись
Та  щасливим  врешті  станеш
коли  жорстоким  бути  перестанеш.
Цим  віршем  я  хотів  би  наштовхнути  вас  на  роздуми  над  вашим  поводженням  із  іншими.Часто  свідомо  чи  ні,але  завдаємо  іншим  нестерпних  страждань  і  виправдовуємось  давно  завченими  фразами,що  ріжуть  мій  слух  бензопилою.Спробуйте  відкрити  серця  для  інших  і  врешті  ваше  щастя  не  змусить  себе  чекати,а  й  якщо  змусить  то  це  не  так  важливо.Просто  хочу  запитати  і  отримати  чесну  відповідь!
Чи  гідні  ви  називатись  людиною  не  тільки  науково,а  й  морально???

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286064
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2011


Місяць

Слабкість  чи  особливі  моменти  нашого  життя
Доброго  вечора!Мої  любі  сновиди  це  привітання  викликане  тимчасовим  нічним  натхенням:місяцем.Незнаю  із  чого  розпочати  тому  одразу  перейду  до  суті:виголошення  субєктивної  думки  автора  цих  рядків:"Цього  разу  до  роздумів  над  чимсь  буцімто  важливим  підштовхнула  моя  подруга,котра  несподівано  відкривши    прекрасність  місяця,що  освітлював  небосхил  цього  вечора  повідомила  і  цікавість  підштовхнула  вийти  глянути.Дізнатись,що  викликало  таку  приємну  посмішку  на  її  обличчі.Дуже  радий  що  глянув  вище  ніж  зазвичай  та  у  винагороду  зміг  насолодитись  виглядом  наче  звичайного  супутника  нашої  планети.Втім  чимось  він  завжди  заворожував  та  дарував  цілий  вихор  найнесподіваніших  думок.Ця  ніч  не  стала  вийнятком.Відкривши  двері  та  сівши  на  поріг  увімкнув  мелодійну  музику  та  вирішив  віддатись  владі  роздумів.Втім  чомусь  вони  не  клеїлись,а  рука  сама  тягнулась  набрати  на  телефоні  номер  однієї  дівчини  голос,котрої  був  так  необхідний  цієї  секунди,хвилини,години  та  миті.Знаєте  дививожно  наскільки  це  почуття  було  сильним  та  водночас  несподіваним,адже  серед  десятків  інших  записів  у  телефонній  книжці  обирав  без  навіть  найменших  коливань  саме    той  котрий  ніколи  не  приймав  викликів.Стало  сумно,замислився...Всетаки  люди  надзвичайно  дивні  створіння  та  бачачи  щось  істинно  прекрасне  відчуваємо  потяг  поділитись  цим  видовищем  із  близькою  серцю  людиною,а  якщо  не  вдасться  то  зявляється  розчарування  та  можливо  біль,що  не  не  в  змозі  подарувати  ці  особливі  миті  звичайного  споглядання  незвичайного  неба.Дивовижно,але  саме  у  такі  миті  по-справжньому  усвідомлюєш  кого  хочеш  бачити  поряд,а  хто  лишень  для  короткочасної  розмови  з  метою  убити  краплинку  вільного  часу.Адже  по-справжньому  самотнім  можна  бути  і  маючи  сотні  знайомих  та  друзів.але  не  маючи  людини  із  котрою  захочеться  поспілкуватись  у  таку  особливу  мить.Тому  цінуйте  якщо  маєте  особу  якій  хочете  віддати  частинку  цього  невимовного  простого  щастя,а  натомість  отримати  частину  її  дущі,яка  зігріватиме  та  навіки  складе  компанію  твоїй.Порятунок  від  самотності,а  може  щось  більше?Бажання  врятуватись  від  моменту  коли  залишишся  сам-на-сам  із  власним  я?Звісно  ж  так,але  сподіваюсь  що  не  тільки  це.Можливо  незважаючи  на  усі  погані  риси  характеру,егоїм  та  лицемірство,кориливість...Усеодно  прагнемо  давати  людям  краплинку  щастя.Дарувати  та  отримувати  не  менше  радості  ніж  одержувач.Хіба  не  дивовижно?Настільки  ясно  бачити  різницю  між  важливістю  у  твоїй  свідомості  різних  осіб?Так.Адже  натомість  довгим  роздумам  та  підрахуванням  плюсів  й  мінусів  достатньо  відчинити  вікно  та  заглянути  у  небо.І  навіть  якщо  ця  мить  триватиме  секунду,але  прояснить  свідомість  не  гірше  ніж  кілька  діжок  елітного  елю  та  кілька  психологічних  сеансів.Інколи  варто  кількох  секунд  щоб  правильно  прийняти  рішення  котре  зробиш  помилкого  і  після  кількох  років  безперервних  думок  на  цю  тему.Дивовижно,але  це  правда.Знаєте  не  потрібно  шукати  порад  у  словах  та  настановах  інших.Природа  інколи  найкращий  порадник.Чому?Тому  що  не  навязує  свої  погляди  чи  наче  правильні  варіанти  котрі  змушує  обрати,а  навпаки  підштовхує  нас  робити  усе  самостійно  та  дає  натхення  для  дій  спрямованих  на  саморозвиток  та  усвідомлення  усієї  помилковості  у  минулому  на  перший  погляд  правильних  девізів.Лишень  придивіться  до  начебто  буденних  явищ  котрі  супроводжуються  сучасний  ритм  життя  і  зрозумієте  всю  особливість  та  силу  приховану  за  невидимою  скатертиною,котра  відштовхує  погляди  від  найцінніших  призів.Втім  не  варто  лякатись  філософських  слів  котрі  висловив  раніше.Зупиніться  на  хвильку  та  спрямуйте  погляд  у  області  котрі  раніше  без  сумнівів  оминули  б.Сумно,але  більщість  людей  вже  не  вдивляються  у    небесні  простори  в  надії  почерпнути  звідти  натхення,а  бачать  лишень  те  що  відбувається  у  тісних  рамках  завчасно  спланованого  світосприйняття.Часто  ми  взагалі  не  помічаємо  усієї  прекрасності  цих  факторів  життя.А  хто  у  цьому  винен?Сучасний  ритм,політика,поступова  деградація  свідомості?Звісно  ж  так.Але  не  тільки  виголошені  причини,котрих  звісно  ж  дуже  багато,але  основна:байдужість.Саме  вона  є  найсильнішим  моторчиком  котрий  рухає  у  протилежному  напрямі,гальмує  наш  шлях  до  мрій  та  цілей.Адже  деякі  у  погоні  за  постійною  вигодою,максимальною  зарплатнею  та  прибутком  поступово  втратили  здатність  бачити  у  палахкотінні  вогнища  щось  окрім  звичайного  фізичного  явища.Можливо  звучить  трішки  фантастично  і  можете  посперечатись  із  правильністю  висунутих  гіпотез.Якщо  чесно  маю  надію  на  те  що  спробуєте  оскаржити  наведені  думки,а  у  процесі  встигнете  обдумати  правильні  чи  ні  слова  прочитали  у  цьому  творі-роздумі  і  хто  зна.Можливо  й  визнаєте  своїм  дивізом  одну  із  "надзвичайно  мудрих  фраз"  котрими  так  і  сповнений  даний  витвір  мистецтва.Я  бажаю  вам  позбаватись  від  сили  котрою  тепер  часто  вважається  пофігізм  та  відкрити  серце  для  навколишнього  світу.Адже  якщо  зможеш  це  зробити  то  відчуєш  справжній  смак  існування.Адже  не  варто  шукати  своє  щастя  у  випивці,лицемірстві  та  гламурі...Інколи  достатньо  просто  поглянути  навколо  і  зрозуміти  що  живемо  не  у  бездушній  пустелі,а  навпаки  у  хащах  сповненими  несподіваних  сюрпризів,варто  тільки  усвідомити  що  усі  розваги  придумані  людсвом  у  продовж  свого  розвитку(або  на  мою  думку  у  цій  області  була  тільки  деградація)розваги,часто  лишень  марне  витрачання  часу,але  якщо  забути  про  них  та  відправитись  кудись  на  природу  то  відчуєш  піднесення...  Сила  й  свіжість  переповнять  твоє  тіло  та  душу.Не  будьте  байдужими  пофігістами!Навчіться  бачити  більше  ніж  звикли  та  шукайте  щось  надзвичайне  у  наче  буденних  речах,якщо  вдасться  то  не  пошкодуєте.Природа  це  наш  друг  котрий  дасть  натхення  та  спокій  незважаючи  на  нащі  промахи  та  поразки,подарує  силу  та  за  допомогою  рішучих  дій  змусить  нас  замислитись  над  ходом  існування.Відкрийте  своє  серце  для  світу  та  якщо  пощастить  то  будете  щасливими,а  якщо  ні  то  станете  мудрими  і  звісно  ж  це  запозичена  із  одного  демотиватора  цитата,але  як  на  мене  тут  вона  дуже  доречна.Сподіваюсь  із  усіх  думок  котрі  озвучив  у  раніше  сказаних  рядках  змогли  уловити  вірну  та  принаймні  замислитись  над  плином  свого  життя.Це  був  як  завжди  ваш,Вова  Прайм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286059
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2011


Екс-романтика

Втрачена  романтика
Хех...привіт  мої  любі  читачі.Сьогодні  вкотре  зіштовхнувся  на  одне  із  чисельних  нарікань  на    сильну  стать,що  втратили  романтичність  і  не  здатні  більше  робити  приємні  сюрпризи  чи  дарувати  незабутні  миті...Упевнений  усі  читали  та  знають  про  що  йдеться,отже  без  вступів  розпочну:"Знаєте  навіть  трішки  смішить  наскільки  сучасне  суспільство  буває  лицемірним.Ось  наприкла  наведу  цю  ситуацію,адже  кажучи  що  хлопці  втратили  романтичність  дівчата  затягуються  сигаретою  та  важко  видихаючи  дим  дають  копняка  хлопцю  котрий  підійшов  із  щирим  бажанням  познайомитись,але  оглянувши  його  презирливим  поглядом  помітите  щось  що  неподобається  та  вже  завченою  фразою  відправите  подалі.Посміхнеться  від  думки  про  те  як  круто  всетаки  вчинили  та  підете  обійматесь  до  одного  із  тих  гламурних  тусовщиків,котрих  нітрішки  не  хвилюєте  тому  що  далеко  не  єдині  із  ким  мають  відносини,але  що  кумедно  так  це  те,що  коли  через  необачний  рух  чи  слово  покине  залишивши  наодинці  із  думками...щиро  здивуєтесь  та  фиркнувши  скажете  що  романтики  перевелись,але  ж  самі  відправляєте  саме  таких  хлопців  у  місця  недуже  приємні.Але  це  тільки  одна  із  частинок  мозаїки  і  звісно  ж  є  інщі.Адже  у  сучасності  навіть  прекрасна  стать  вже  втрачає  цю  чутливість  та  щирість,котрі  так  необхідні  протилежній  статі.Багато  із  вас  уже  просто  не  здатні  стати  музою  та  надихнути  на  щось  неординарне  та  особливе,а  якщо  й  звичайні  квіти?Адже  не  будь-які  влаштують  і  врешті  навіть  не  зможете  понести  хоча  б  єдину  квіточку  через  те  що  у  одній  ручі  буде  сумочка,а  у  інщій  ще  щось  і  врешті  подарувавши  букет  сам  же  й  будеш  його  нести,яка  ж  тут  романтика?Звісно  ж  перебільшую  і  можливо  будете  суперечити  сказаному,але  як  завжди  суджу  по  своєму  досвіду.Якщо  чесно  то  вже  навіть  не  розумію  яким  же  повинен  бути  ідеальний  хлопець,адже  судячи  із  статусів,написів  на  стінах  та  інщій  дурні,котра  буцімто  повинна  стати  вказівником  куди  рухатись  щоб  стати  ідеальною  парою  для  сучасної  мадемуазель.Але  просто  почитавши  усі  або  принаймні  частинку  усвідомлюєш  що  це  не  можливо,адже  ми  не  роботи  запрограмовані  на  хорошу  поведінку,а  живі  створіння  та  можемо  зірватись  та  замість  компліменту  сказати  щось  менш  приємне.І  що  цікаво  що  навіть  немає  одноголосності,тобто  почитавши  один  розумієш  що  потрібно  бути  хорошим  та  спокійним,але  у  ж  у  іншому  радять  бути  протилежним  у  діях  та  думках,що  ж  робити?А  нічого,плюнути  та  почати  думати  своїм  розумом,що  раджу  й  дівчатам.Адже  ви  навіюєте  собі  якими  повинні  бути  відносини  та  залицяння  і  якщо  й  серце  підсказує  вчинити  наперекір  то  просто  проігноруєте.Хочете  цього  сильного  і  всепоглинаючого  почуття,але  подумайте  чи  гідні  цього.Напевно  вважаєте  що  просто  повинен  прийти  хлопець  та  усе  зробити?Так.Звісно  ж  праві,але  не  можливо  діяти  незнаючи  що  чекаю  попереду  і  чи  взагалі  щось  буде,але  достатньо  побачити  лишень  посмішку  чи  ніжний  погляд  милої  та  одразу  ж  злявляються  сили  для  нових  подвигів  у  її  честь,але  щирість  вже  майже  неможливо  побачити,адже  тепер  вона  просто  перетворилась  у  "ваніль"а  більщість  із  дівчаток  відмовились  від  неї,лишень  через  те  що  вже  не  актуально.Незнаю  що  ще  можна  сказати,втім  хто  я  щоб  когось  чомусь  вчити,але  й  не  напрошуюсь  на  роль  чийогось  наставника,а  просто  висловлюю  свою  думку.Можу  звісно  ще  багато  сказати,зокрема  що  не  варто  прислухатись  до  статусів  котрі  повинні  чомусь  навчити,не  можна  сприймати  це  так  серйозно.Не  варто  витрачати  себе  на  пусті  розваги  за  котрими  не  слідує  нічого,окрім  ранкового  похмілля  та  ще  багатьох  наслідків,котрі  втім  не  збираюсь  наводити,через  цензуру...але  усі  зрозуміли  про  що  веду  мову.Звісно  розважитись  потрібно,але  завжди  потрібно  мати  певну  межу.Хоча  знаєте  не  це  хотів  сказати,а  просто  живіть  власним  розумом  та  почуттями,адже  ніхто  й  ніщо  не  зможе  підсказати  краще  ніж  ти  сам.Інколи  не  потрібно  шукати  мудрості  у  чиїхось  словах,а  просто  зупинись  та  подумки  запитай  щось  та  здивуєшся  отримавши  цілком  правильну  відповідь.Не  варто  звинувачувати  інших  у  чомусь,якщо  самі  робите  нітрішки  не  краще.Адже  із  гірким  голосом  виголошуючи  промову  про  те  які  хлопці  тупі  тварини  нездатні  зазирнути  глибше  ніж  зовнішність,самі  продовжуєте  ставати  все  жорсткішими  та  цинічнішими,слухаєте  музику  із  жорстким  пафосним  змістом  та  вважаєте  що  якщо  хлопець  не  посилає  вас  отже  якийсь  ботан  або  матусин  синочок,лох...і  ведетесь  на  оманливу  крутість  та  пафос  інших,котрі  обкладуть  нецензурщиною  навіть  без  тіні  сумніву  або  й  навіть  ударять,але  ж  всеодно  оберете  саме  це,натомість  вирішите  втратити  ті  незабутні  моменти  із  хлопцем  котрому  були  небайдужі,а  коли  зрозумієте  помилку,а  хоча  що  за  дурню  верзу,адже  плювати,більшості  просто  наплювати  на  інших...ну  все-все...щось  стаю  надто  брутальним  та  грубим,тому  завершуватиму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285889
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2011


Гідальго) )

Доброго  дня!Людям,котрі  на  свій  страх  та  ризик  вирішили  прочитати  твір,що  став  результатом  багатосекундних  роздумів  над  темою:"Чому  ми  так  часто  називаємо  почуття,що  у  нас  виникають-коханням?".Хоча  ні  чесно  кажучи  роздумував  над  цим  набагато  довше  ніж  було  сказано  раніше,а  вся  справа  у  тому,що  на  шляху  вашого  вірного  письменника  постала  дилема  про  яку  спробую  розповісти  у  наступних  реченнях.Тому  влаштовуйтесь  зручніше  та  готуйтесь  до  виру  думок,що  за  кілька  останніх  тижнів  встигли  заполонити  розум  та  серце.Ось  вона  моя  думка,щодо  цієї  теми:"Зік  хай,шановні.Як  настрій?Справи?Взагалі  життя?Втім  не  чекаю  відповіді  і  сподіваюсь,що  ви  нею  не  забиватимете  мій  мозок,котрий  і  без  того  навантажений  "ванільними  роздумами",як  московська  траса  автомобілями  у  час-пік.А  причина  цього  настільки  проста  та  банальна,що  якось  соромно  озвучувати,а  хоча  всеодно  розповім.Адже  бувало  й  гірщі  дурниці  розповідав,тому  читачам,що  вже  зустрічались  із  творами  написаними  раніше  не  звикати.Хоча  не  буду  мучити  звичними  вступами,а  перейду  до  суті.Отже  я  зустрів  її.Хоча  ні,не  зустрів,а  познайомився  і  знаєте,як  це  буває,що  незнаючи  про  людину  майже  нічого,вже  хочеш  бути  частиною  її  життя.Саме  так  і  у  мене.Думаю  закохався,але  зрозумів  це  пізніше  ніж  варто  та  у  момент  коли  зібравшись  із  думками,хотів  розповісти  про  свої  почуття  чи  принаймні  почати  діяти  у  напрямку  створенні  нашої  пари,дізнався,що  їде  у  місце  де  не  зможемо  підтримувати  звязок.Ні  не  лякайтесь,цим  місцем  є  село,але  розташоване  на  надто  великій  відстані,щоб  міг  провідати  та  скласти  компанію.Але  справа  навіть  не  у  цьому,а  у  інакшому.Тобто  у  почутті,що  виникло  по-відношенню  до  цієї  дівчини.Звісно  ж  почав  думати,що  це  кохання,а  доречі  вам  не  смішить,що  вжив  у  цьому  реченні  слово  "Звісно  ж"?Як  на  мене  це  доволі  кумедно,адже  сучасне  суспільство,а  особливо  молодіжні  течії  та  взагалі  "тема  закоханого  підлітка"  змушує  вважати  коханням,мало  не  кожен  прояв  симпатії  до  протилежної  статі  і  знаєте?Це  абсолютно  безглуздо,тому  що  часто  не  можемо  самі  розібратись  у  тому,що  почуваємо,тобто  яку  назву  дати  цій  емоції,але  випускаємо  із  уваги,що  часто  не  обовязково  давати  певну  назву.Часто  просто  помилившись  у  словах,котрі  повинні  були  б  відобразити  душевний  стан,абсолютно  втрачаємо  суть  сказаного  та  зустріємо  тільки  нерозуміння  співрозмовника.Ось  зовсім  недавно,а  точніше  сьогодні  почав  думати  чи  справді  це  кохання?Знаєте  за  цілий  день  намагань  знайти  відповідь  на  це  питання  так  нічого  й  не  зрозумів,а  хоча  ні.Дещо  всетаки  дійшло  і  саме  цим  хочу  поділитись  із  вами.Зрозумів,що  просто  хочу  бути  поряд  та  розділяти  моменти  щастя  та  горя,котрого  сподіваюсь  не  буде,хоча  кого  ми  обманюємо,звісно  ж  воно  буде,але  у  моменти  коли  буде  несолодко  постараюсь  допомогти,і  знаєте,що  найбільше  здивувало?Найбільший  подив  викликало  те,що  так  і  не  зміг  визначити  яку  саме  роль  хочу  грати  у  пєсі  її  життя,а  зрозумів,що  згоден  майже  на  будь-яку  роль,тільки  щоб  у  центрі  подій(Це  прояв  моєї  любові  до  перебуванні  у  центрі  уваги,суто  субєктивно).І  тепер  замість  усіх  цих  романтичних  дурниць,просто  спробую  довести,що  гідний    довіри  та  спробую  потрапити  у  її  "свиту",а  якже  романтика,кохання  та  почуття  запитаєте  ви,а  я  відповім  дуже  просто:"Не  забивайте  свої  голови  цією  дурнею,а  просто  слідуйте  за  покликом  серця  і  як  би  це  не  банально  звучало,усеодно  є  правдою".Ось  навіть  якщо  взяти  цю  ситуацію,як  приклад  то  одразу  стає  зрозуміло,що  очистивши  свої  думки  від  звичного  пафосу  та  награності  емоцій  майже  одразу  ж  зрозумів,що  насправді  відчуваю.А  до  цього  моменту  щиро  упевнений  був,що  це  саме  кохання.Схоже  цього  разу  не  вийшло  твору-роздуму  із  під  моєї  клавіатури,а  скоріше  вже  щось  на  зразок,сповіді,а  отже  спробую  принаймні  у  висновку  сказати,щось  корисне  для  уваги  тих,хто  мав  невдачу  читати  вище  сказані  рядки.Не  будьте  наївними  дурнями  та  перед  тим  як  зізнаватись  у  почуттях  подумайте,чи  справді  саме  це  відчуваєте?Не  питайте  поради  у  інших,а  просто  виділіть  трішки  вільного  часу  на  роздуми  над  даною  темою.Не  слухайте  у  цей  момент  якісь  ліричні  пісні,а  просто  перервавши,  буденний  плин  життя,  подумайте.Без  лишнього  пафосу  та  підготовки,а  просто  під  час  поїдання  обіду  чи  сніданку  і  саме  тоді  скоріше  за  все  насправді  знайдете  відповідь  на  більщість  питань  щодо  істинності  почуттів.А  хоча  всеодно  напевно  надто  вже  складно  та  нечітко  озвучив  думку,але  спробую  спростити  і  напевно  вийде,щось  на  зразок  цієї  вже  сакраментальної  фрази:"Перед  тим  як  зізнатись  подумайте,чи  це  зізнання  й  справді  стосується  вас.Без  зайвого  "амурного  пилу"  що  осідає  на  всьому,зізнайтесь  правдиво  принаймні  самому  собі."Здається  всетаки  зміг  перефразувати  ту  банальну  фразу,але  є  й  певний  недолік:наприклад  слово  "зізнання"  вживається  цілих  три  рази  за  два  речення,але  упевнений  зможете  пробачити  цей  дрібний  недолік.Втім  варто  вже  закінчувати  із  цією  писаниною.Тому  будемо  прощатись,але  перед  цим.Побажаю  вам  успіху  у  пошуці  справжніх  відповідей  на  свої  ж  питання,адже  інколи  буває  дуже  складно  правдиво  подивитись  на  себе  та  оточуючий  світ,але  це  усвідомлення  дуже  важливе  та  сподіваюсь,що  зможете  знайти  силу  ,щоб  пройти  цей  шлях  до  кінця.А  мені  натомість  побажайте  удачі  у  завоюванні  уваги  моєї  "Дульсінеї".Із  вами  був  як  завжди,ваш  "гідальго"  Володимир  Прайм.Бувайте.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285886
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2011