| Сторінки (1/45): | « | 1 | » |
Оп’яніла від порожнього тіла
а до цього ж кричала
що потрібна душа
танула і так шепотіла
ніби виросли два крила.
не було гріха ні в мені, ні за мною
було всеохоплююче тепло
осінь здавалась весною
і не хмурилось світле чоло.
лиш сон на світанку розтанув
опинилась межи доріг
зникло марево нотного стану
а щастя перетворилось на гріх.
25.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2016
Моя, ще юна, невинна колежанко,
Може Аня ти, може Тетянка.
Та в альмаматері це немає значення,
Ти тут або дієслово, або означення.
Перед тобою не просто гарна коробочка,
Де всі найсвітліші голови
Замкнуть тебе у знань кладовочку
І переплавлять з глини на олово.
Тут Максимовичі, Грушевські і Костомарови
Не дадуть лиха твоїм закаблукам,
Стануть тобі найлютішою управою
І почнуть твоє ходжєніє по мукам.
Кава перетвориться на нектар богів
А очі на червоно-чарівний захід сонця,
Ніякій Америці не злічити твоїх боргів
Гарно-бо пануєм у «своїй сторонці».
Пробач, мій друже, та смішно не буде
мати рідна твій вигляд забуде
Дай серцю волю – заведе в неволю
не підеш на пари, то буде кара.
Паломництво відтепер твоя однічна стезя,
І томик Шевченка носи завжди під боком,
Нависне бо кафедра, як над Джерею гроза –
Украдене щастя зизить схарапудженим оком.
Доки сонце зійде, роса очі виїсть,
І тужитиме над дипломом твоя гола душа.
Вища освіта як друга судимість, –
В кишені надія і два затерті вірша.
Походи княжі та війни козацькі
Не вивчила в школі – завчиш ти тут.
Кайдаші, Чумаки, Люборацькі
Тебе як воскресіння ждуть.
В твоїх руках оживатиме історія,
І вітри буйні зачарованої Десни
Сповнять надіями аудиторії,
Та чи жити їм – вирішуєш вже ти.
Широкі вулиці Константинополя
Шумітимуть шепотом забутої епохи.
А ти жени, жени Чортополем
Своїх блазнів зі скоморохами.
Хай буде сміх, його для тебе вдосталь,
Печаль не підпускай до себе завчасу,
Твоя маленька, та значуща постать
Не раз збиратиме ще вранішню росу.
На цвинтарі розстріляних ілюзій,
У мороці забутих гробовищ,
Вже прокидається Везувій
На перехресті давніх бойовищ.
То що ж це я, пробач, я не лякаю.
Ти просто пізнаєш тут ази життя.
Знай, в цих стінах мудрість блукає
І водить за собою нові відкриття.
моя, ще юна, невинна колежанко,
вип’ємо ми колись кафки філіжанку
тепер ти іменник, а не означення
та, власне, хіба в епоху постмодерну
це має значення?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2016
ти пливеш в молоці динаміт у руці
і ступаєш так важко так в’язко
оберемок надій на заваді подій
чи то сну чи то казки
опада сірий лист в тебе точно є хист
малювати будень кожен день
підбери аметист і не слухай цей свист
бо забудеш дорогу в едем
є в тобі полотно лиш зітліле давно
а на ньому пісок із кісток
чи кістки із піску у вишневім саду
де руно на містку з пелюсток
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630747
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2015
може годі, може зайва,
простір тисне і стиска
біле поле, ніжне сяйво
і опущена рука.
три хвилини переливом
з вічності у небуття
жирним виділи курсивом
непомітного рядка
наче билась і сміялась
від ніжності і доброти
купка кинута зосталась
на попелищі ніщоти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630744
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.12.2015
Розітри моє серце у попіл
за вітром пусти щоб і сліду не стало
Всі ми заручники глибоких утопій
Всі ми плакали всі щось шукали
Зав’яжи мені мотузками руки
Так щоб вони до тебе не тягнулись
Твій голос то факірові звуки
Як же трепетно мої змії метнулись
Розкажи розтопчи відпусти мою муку
І забути дай цей гіркий сон
Тільки дим більше ні звуку
І полон і полон і полон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2015
Осінь - це смак полину на губах,
Це терпкість чаю і гірких образ.
Осінь - це сон, це мука і страх,
Несказанність вічних фраз.
Осінь в мені відіб'ється луною,
Запахом м'яти, сухою травою.
Жалем і болем проростуть ці мовчання,
Нові слова і нові зітхання.
Осінь в тобі - це жага та везіння,
Нові думки і нові тремтіння.
З запахом меду ввірветься у душу
Чарівна, ще не відкрита мушля.
Осінь для мене - це перехрестя,
Ні тобі тиші, ні тобі спокою.
Вкрадливе безумства нашестя
Змусить життя ділити надвоє.
Осінь для тебе - це нове століття,
Бажання тепла і велике багаття.
Ти тільки прибери чи спали сухі віття
І повторюй за мною, наче закляття:
"Я вірю у щастя, у казку, у тебе,
Дивлюсь не в калюжу, дивлюся у небо.
Печаль і жалість більш собі не пробачу,
Бо я дивлюся у небо. І бачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610940
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2015
В тумані.
Дихає вогонь.
Пече нещадно люта рана.
Тобі
Миліший цей полон
Аніж свободи вічна слава.
Дивись,
Тьмяніє силует
Котрогось близького, німого.
Кудись
Зника незіграний сюжет
Твого «колись» до відчаю смішного.
Цей дим.
Солодкий сніг.
Шорсткі вуста принцеси.
Четвертий рим –
брудний барліг
з твоїм малесеньким дантесом.
26.08.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2015
Ми летимо, мов навіжені комети
Повз кордони чужих атмосфер.
Кожен у пошуках своєї планети,
Сам собі письменник, поет, режисер.
Порожнеча п'янка росте безголоса
В нас, над нами та під..
Того, хто так любить осінь,
Повір, кохати не слід.
Коли забагато взаємності,
Коли чуєш з інших вуст свої слова -
Тікай чимдуж. Від неприємностей,
Тікай, мала зірвиголова.
Ми маємо різні траєкторії,
Різні планети у нас на шляху.
Чужі тілесні території
Нам відкривати без страху.
Вогонь образ і гніву попіл
Не запусти, дитино, у своє ядро.
Червоним жаром диха сокіл,
Чи, може, фенікс, скинувши перо..
Лети, лети, моя чужа комето,
Хай Всесвіт буде до тебе ласкавий.
Я на печаль наклала вето,
Бо, може, колись, завітаєш на каву..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2015
Десятого лютого тисяча дев’ятсот дев’яносто третього року о 15.20 за київським часом народилась я, Самойлова Оксана Петрівна. Моїм домом стало тихе село Миколаївка Новомосковського району – батьківщина відомого письменника і мовознавця Василя Чапленка.
Моє загартування почалося на ранньому етапі внутрішньоутробного розвитку, коли мама повернулася з поля після перекидання валків гороху. Колгосп у ті часи дуже часто залучав контору бухгалтерів до фізичної праці: пололи кукурудзу, соняшник, буряки. І, не бажаючи говорити про вагітність так рано, мама пішла разом з усіма, а повернувшись з болем у животі і почала мене загартовувати холодним рушником.
Світ я вітала пронизливим солдатським криком і була дуже схожа на бабу Маню. Далі моє загартовування продовжилось холодною водою при обмиванні дитячих несподіванок і сповиванням перед вхідними дверима родильного відділення. Потім тепло, тепло рідного дому, де нас з мамою зустріли щасливі тато і брат.
Моя адаптація до сухого клімату степу і якихось великих когось (людей) проходила дуже важко. Я місяць плакала і кричала ночами, тож мама з бабусею Вірою носили і колихали мене по черзі. І коли знесилення у мами переважило страх спати поруч з немовлям, вона лягла разом зі мною вночі і… відтоді я спала спокійно.
Та от не тішила я нікого дитячим лепетом і на мамині наполегливі «агу» відповіла серйозним і діловим «гуа». Ходити почала раніше ніж говорити, але заговорила реченнями. І засміялась я рано, до брата. Альоша любив нахилятись над колискою і кривлятися. Від щастя я захлиналася зовсім не дитячим сміхом, як згадує мама. Брат часто катав мене в колясці з великою швидкістю. І я сиділа, вчепившись за поручень, зі стиснутими зубами і зляканими очима, але мовчала. Дуже, мабуть, любила екстрим.
Хрестили мене у церкві біля відомого козацького собору в Новомосковську. І тут я знову наробила крику, навіть батюшку злякала так, що він порадив мамі звозити мене до бабки. Ну боялась я людей, що ж ти зробиш.
У сім’ї наші обов’язки з братом були чітко поділені: я вивихала ногу, билась головою і лазила по особливо небезпечним об’єктам (наставлених один на одного стільцями), а брат вивихав руку, хворів грипом і стрибав із шафи на велику подушку. Але у цих змаганнях я, на жаль, перемогла. У віці двох років я сіла (не знаю як, і ніхто не бачив) у гаряче відро з картопляним лушпинням. Крик мій почула бабуся Віра і дістала звідти. Словом, я була виписана з лікарні через десять днів, хоча опіки для дитини такого віку були дуже небезпечними. І от я знову дякую здоров’ю, яке дісталось від тата, і маминій безмежній любові, яка чотири дні майже не спала і сиділа наді мною.
Перший мій спогад з дитинства огорнутий легким туманом: ми стоїмо з татом на березі річки у центрі села і годуємо чарівних лебедів, які через зламане крило лебідки залишились зимувати в нашій місцевості. Про долю цих чарівних істот я дізналася уже підлітком. Люди говорили, що невдовзі після нашої зустрічі місцевий «мисливець» застрелив їх, а через якийсь час вчинив самогубство. Тоді я вперше замислилась над тим, що люди без любові (у будь-якому вияві) втрачають свою людську подобу. Ця історія вразила мене глибоко в серце і, пишучи легенду про походження назви нашого села на районний конкурс, я використала історію цієї пари, перетворивши їх на закоханих хлопця і дівчину.
Щодо олімпіад: на першу свою олімпіаду я поїхала у 3 класі, коли вразила вчительку оповіданням про їжачка. У п’ятому і шостому класі я навіть була відмінницею, та на заваді нашій з навчанням любові стала алгебра і фізика (підступні жінки!), проте геометрію я любила.
Олімпіади з української мови були для мене наче контрольні (а я їх обожнювала), особливо написання творів. Та найцікавіше те, що перший свій вірш я написала російською…як домашнє завдання із зарубіжної літератури. Саме вчителька цих предметів стала моїм духовним наставником у річищі філософії життя. Проте другою мамою стала Ніна Михайлівна – класний керівник, жінка, яка навчила мене сміятись. Коли вона стала ще й завідувачем бібліотеки - я звідти не виходила, оточила себе паперовими друзями, і стало не так самотньо у духовній сфері мого існування. Я дуже любила читати. Перша книга, яка мене вразила – «Мері Поппінс» у 3 класі. Друга – «Країна чудес без гальм і Кінець світу» у 7. Після них мені довго не хотілось пускати у душу щось іще.
Поезію я практикувала постійно. Але читати її було неможливо. Багатий мій внутрішній світ був Азовським морем. На «Літературних кав’ярнях» у школі я вперше зрозуміла вчителя, який говорить, а його не слухають. Я намагалася жити так, аби було не соромно. Інколи вдавалось.
Школу я закінчувала під час нелегкого періоду в нашому сімейному житті. Невідомо де була моя свідомість, тому і ЗНО невідомо як я написала. Вступити до ВНЗ мені звісно не вдалося, але…життя влаштувало мені екзамен з виживання: чоловік маминої двоюрідної сестри знайшов мені роботу в деканаті ФУІФМ ДНУ ім. О.Гончара і тут почалося… Довелося зустрітися з такими формами життя, про які я навіть не здогадувалась. Мене, залякану дівчину з сільської школи, навчали в процесі роботи, все було не тільки новим і незнаним, а ще й до чортиків страшним. Особливо відповідальність. Та то було лише перший місяць, далі звикла.
Коли приїхала додому у першу свою п’ятницю, я заснула у мами перед телевізором. Маю жахливу звичку розкидатись вночі руками, та цього разу я проспала всю ніч навіть не ворухнувшись.
Я познайомилася з новими цікавими людьми, а при першій зустрічі з новими колегами мені взагалі вони здалися знайомими.
Робота в деканаті була різною: то бігаєш, наче ошпарений, то сидиш не знаєш куди себе подіти. В останньому випадку я почала підтягувати свої знання і готуватись до нового ЗНО.
Змінивши три місця проживання, познайомившись майже з усіма навчальними корпусами ДНУ і половиною міста, відвідавши чотири рок-концерти і прочитавши шістнадцять нових книжок (без урахування навчальних), я успішно склала ЗНО і вирушила до Херсону – татові родичі душе хотіли, щоб я вступила до місцевого університету.
Місто о 6 ранку було сонним, та й о 12 також. Тиша була повсюди, її навіть випромінювали стіни. Широкі вулиці старого міста були чистими і, що мене найбільше вразило, так це урни для сміття кожні десять метрів.
Документи я подала на дві спеціальності: мову та історію, і на кожну з них пройшла. Та оригінали документів віднесла до ДНУ. Все ж таки цей степ рідніший. І місто, і люди. І от…
Затоптані вулиці і збиті паркани
Діряві будинки, стіна на стіні.
Так, я згодна, і тебе обираю
Місто, дозволь залишитись мені.
Аркан на шию, каміння на плечі,
Аби не було самоти.
Та ні, це спасіння, яка ж це втеча?
Від себе ніхто не в змозі втекти.
Може хоч тут не буде так тісно,
І люди ходитимуть поруч.
Може ж душа моя дотошно-зловісна
Зможе знайти собі поміч.
Та акорди пісень і крики стагнацій
Злилися тут в шумі німоти.
Гудить металом могила цивілізацій
Зриваючи голос до хрипоти.
Не заповнила я своєї порожнечі.
Була я у ньому, тепер воно в мені.
І знову безлюдь, невдала втеча.
Застигло місто в бурштині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582568
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 20.05.2015
Іди собі, на тебе чекає дорога,
Стежки тернисті, невагомі слова.
Іди. До рідного порога
Якого ти тут не знайшла.
Неприв’язана. Вільна. Далека.
Від слів. Від дій. Від реальності.
Від людей і їх розбитого глека.
Від бридкої сентиментальності.
Нічия. Своя.Чужа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2014
Я збирала своє пошматоване серце,
Розірване тобою без надмірного зусилля.
І ось. Зійшлись ми у герці –
Маленьке я і жорстоке Безсилля.
Я збирала шматки нашої любові,
Кинуті тобою у смітник.
Ти говорив мені, що хочеш волі,
А сам у іншій клітці зник.
Я розбавляла відчай у гарячій каві,
Дивлячись на свої захмарні замки.
Мої думки все ще за тобою блукали,
Зустрічаючи з Вами світанки.
Відгуло у душі буремне повстання,
Затягуються рани під шаром бруду.
Дозволь попросити тебе востаннє,
Не тікай – шукати не буду.
21.02.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2014
Розчинилося марево у холодному світанні,
А очі не бачать, вони і досі у солодкому сні.
Ти знову поруч, мов не було гіркого мовчання,
Мов і досі ненаписані вірші сумні.
Мені здалось,що я помітила цю весну,
Що її ніжний дотик на серці відчула.
І вітер не лютує, і немає дощу,
Я нарешті світ почула.
Я відчула у руках, що доторкались до тебе,
Ту безмежно щасливу вічності мить.
Та громом розірвало моє безхмаре небо -
Це ж сон, о як же він п,янить!
Я розбилась об стіни власного сну,
Жорстоке, тяжке покарання.
Не варто плекати хвору уяву свою
Керуючись тільки егоїстичним бажанням!
Спасибі тобі за самотність, за гучне мовчання.
Спасибі за силу, набуту в бою.
Розчинилася дружба, без сліз, без пручання,
Тихо пішла чи в весну чи в зиму.
Шрами загоїлись, зітерлись почуття…
Про що ж тоді мені сумувати?!
Про те, що покинула у скрутну хвилину життя…
Сміялись разом, та одну залишила страждати…
Не пишуться тепер вірші – нікому розповісти.
І наша дружба мене нічого не навчила.
І тільки самотність змогла донести,
Що найважливішим у серці має бути родина…
08.05.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2014
Розпорошено сльози, не зібрати до купи
Мрій далеких гіркий океан.
Дощ і вітер, спеки й морози
Не збудили - приспали могутній вулкан.
Оберемок надій, як листя зів'яле
Приросло до спини.
Ти знаходила і...знову шукала
Продовження стіни.
І вічно лиш слово, ніякої дії.
Мрій, кохай і борись!
Сміливість упасти для тебе не нова,
Як і страх піднятись увись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2014
До тебе як до "завтра",
Ні рукою ні думкою,
Іти, іти, і втратить крокам лік.
Говорити б до тебе мантрами,
Лікувати б пігулками,
Прикласти б до рани як сердолік.
Докричатися б. До відчаю.
Хмари б нагнати. Для сповіді.
І мовчати, бо так сумує гроза.
Скільки всього, намічено.
Тільки немає відповіді.
Невже ж такі невагомі слова?
До тебе як до вічності,
Три хвилини безпам'яті,
Сім примарних кроків вперед.
Двадцять років безпечності,
Сім секунд комічності.
І життя, аби наздогнати тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2014
Чи буде завтра через пів тисячоліття?
Чи ходитимуть ще люди-динозаври?
Застигне все в міцному моноліті
Не витримавши такої травлі.
Чи буде завтра це таким прозорим
Настільки аби планувати справи?
Чи зустрінемось і просто поговорим
Про сонце, про ніч, про травень?
Чи подінуться десь тенденції самотності?
Чи читатимуть ще паперові книги?
А чи зникне завтра в дитячій безтурботності
Світ цей не розталих душ, а криги?
Зміниться порожнеча озоновими дірами,
Замість солоних сліз литимуть кислотні дощі.
Моральна незалежність, тотальна недовіра-
Найголовніше в нашому житті!
Бути вищими за Джомолунгми!
Бути глибшими Маріанських жолобів!
Серед острогів стати відлуннями
Ховатись і вічно боятись ворога!
Все життя ми шукаємо слави
Аби пожити щей післязавтра,
Сильних світу цього поповнити лави
Стати Адольфами, Гете, Сінатрами.
Аби нас коханих-великих не забули
Ми забуваємо жити СЬОГОДНІ.
Та ж люди в цьому світі приблуди
Безпам'ятно-вандально голодні.
Ми відкриваємо, досліджуємо знищивши
Недоторканість чужої пам'яті.
Намагаємось демонстративно вивищити
Примарно-чарівну квітку папороті.
Цікавості шляхи засліплені
Двуликістю людської марнославності.
Думки, дороги і діла зациклені,
Гріхи людські не мають давності.
Знання історії - не завжди її розуміння,
Тому і дійсність така от банальщина.
Замість виносити - наносимо у дім каміння -
Прекрасна, оригінальна спадщина!
Не буде в нас примарного завтра сьогодні,
Не будуть люди щасливими, говорити,
Поки тут житимуть знедолені, голодні,
Поки людський геній крізь смерть буде творити.
І не має адекватної моралі ця байка світова,
Розходяться дороги розуму, серця та інстинктів.
Вічна, титанічна доля Атлантова
Насправді зборище Сізіфівських архетипів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2014
По піску, як по океанських хвилях
Пливли за вітром твої кораблі -
Та зламані мачти і рвані вітрила
Прикували їх до землі.
Сірими тінями по жовтій пустелі
Мрії колишні ледве повзли.
Вигнані зрадники небесної скелі
Мойри ниточку не вберегли.
Вигорілі вірші та ненаписані строфи
Гниють у трюмах цих кораблів.
І ніхто не покине ці лімітрофи,
Ніхто не поверне свій дім.
Буде дим ховатися в тумані,
Один за одним пливтимуть міражі.
Солодкий смак самообману
Гіркотним стане на межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2014
Світ зачарований, в нім скільки туманностей,
Наче ти в космосі йдеш по землі.
Скільки загального та індивідуальностей
Скільки тут сонця у ранковій імлі.
Всього тут намішано, мов фарби розлито,
Одне здоровенне, живе полотно.
За хмарами гори, ліс за болотом,
За лісом твоє сумовите вікно.
І світ цей сіро-незадоволений
тобі здається прозою,
Важким, нудним тритомником
у тебе на столі.
Кричить і шепче він загрозою
Від ночі до зорі.
А ти сидиш кривляєшся,
тобі не треба радості.
Аби прожити день
Швидчіш, швидчіш, швидчіш.
Не жаль тобі вчорашнього
Не потребуєш кращого.
Без жалю і без пам’яті
живеш у забутті.
Та ж світ навколо – це поезія,
Незрима чудна Полінезія.
Ніхто тут не кращий і не гірший,
Просто дехто не потребує віршів….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Докотилась, згоріла, змаліла,
До безодні лиш крок.
Невже я колись пломеніла?
Невже колись прагла зірок?!
Чому ж мої руки налиті свинцем,
І голова – порожня пустеля.
Повзу по ній тяжким злочинцем
А вітер попіл стелить.
Так важко піднятись з колін.
Нікого поруч, лиш перекотиполе.
Навкруг вогонь, а в мені тлін.
Невже ж така от доля?
Самотою котитись у безлюдь,
Ловити очима гарячий пісок,
Іти без дороги, як-небудь.
Іти й не бачить зірок.
Та он затоптані вулиці і збиті паркани
Діряві будинки, стіна на стіні.
Так, я згодна, і тебе обираю
Місто, дозволь залишитись мені.
Аркан на шию, каміння на плечі,
Аби не було самоти.
Та ні, це спасіння, яка ж це втеча?
Від себе ніхто не в змозі втекти.
Може хоч тут не буде так тісно,
І люди ходитимуть поруч.
Може ж душа моя дотошно-зловісна
Зможе знайти собі поміч.
Та акорди пісень і крики стагнацій
Злилися тут в шумі німоти.
Гудить металом могила цивілізацій
Зриваючи голос до хрипоти.
Не заповнила я своєї порожнечі.
Була я у ньому, тепер воно в мені.
І знову безлюдь, невдала втеча.
Застигло місто в бурштині.
22.05.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
Така уже душа, що просить спокій,
Одвічні пориви застигли в тумані,
Так хочеться впасти душі одинокій,
І жити, і жити весь час у дурмані!
Залізти у клітку, обути кайдани,
І тихо ридати над марним життям.
Сидіти і мліти, розчісувать рани
І вирвати совість з її каяттям!
А люди! А люди байдужі і черстві!
Проходять повз твої протягнуті руки.
Не знають нещасні, яка твоя жертва!
Не чують бездушні, яка твоя мука!
І йдуть навіжені, із піснею, зі сміхом
Топчуть вандали нові стежки!
А ти, обездолена, припадаєш снігом
Та хоч не чіпають тебе хижаки!
Велич твоя для людей незмірима!
Варте ж поваги твоє бездіяння!
Яка ж адекватна людина
Не знає важливість страждання?!
На колінах, весь час на колінах!
Проповідуєш тихо філософію пекла.
Храми для тебе - "таємничі" руїни,
Де вічна, палюча, розачлива спека.
Марні твої переконання, люди не чують...
Але ти вір, крихітко, вір,
Душу ж страждання гартують!
Особливо коли ти дебіл
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2014
Душа – це дзеркало рідної землі,
Осяяне місячним промінням,
Це полотно сім раз змочене в імлі
Й зачесане до дір вугіллям.
І будеш ти незламним і щасливим,
Не здоланим ніяким бедуїном,
І полотно твоє не змочать зливи,
Якщо намастиш ти його
добряче парафіном.
Бо душа ж твоя як вовна –
З повітря поглина вологу.
Парафінова ж – це жорна,
Не пропускає зла в чертоги.
Ми люди різні – різні наші душі,
В краях відмінних життя наше росте.
Шукає хтось у морі мушлі,
А хтось споглядає лише степ.
Тому і перли виростуть не в кожного,
І грунт не всякий прийме зернину.
Чиїсь мушлі будуть порожніми.
Чиєсь колосся буде пустим.
Чиясь душа буде чорного кольору
Від байдужості і нещирості,
Альтруїзм не закінчиться покорою,
А егоїзм придасть сміливості.
Чиясь душа буде ватно-хмарною,
І з парафіновою твердістю
Вистоїть спробам марним
У світлі своєї завершеності.
Не заплямують світлу душу
Жодні навічні карби
Того, хто робить з моря сушу
І змішує наші чисті фарби.
Ми різні за природою своєю,
Ми топчемо різні дороги.
Поєднані ми лиш Землею,
Та ми дуже любим кордони…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013
Здавалось, весна тоді зомліла,
І зачарований вітер на землю ліг.
Щось край дороги так палко горіло…
Горіло кохання…і падав сніг…
Пухнасті сніжинки із небес злітали,
Мов біле-біле лебедине пір’я.
І Двоє посеред вулиці стояли
Відкриваючи в серцях нові сузір’я.
Дивились вони очима зачарованими,
І від того тепла танув сніг.
Шепотіли вуста почуття неприховані
І вітер їх спинити не міг.
І так легко серце з птахом розпрощалось,
Розправив він крила і полетів на волю.
Відчай і легкість з любов’ю змішались,
Бо пташка летіла на зустріч долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457494
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
Перетнулись дороги, закінчилася пісня,
І ми стоїмо у мовчанні мов голі,
Потихеньку гниє запорошене листя,
Під тополею у дикому полі.
Душі наші – безлюдні вокзали,
Поржавілі колії ведуть до стіни.
І так довго ми на потяг чекали,
Незнаючи квитка ціни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
Ми втомлені, ми затравлені.
По місту ми ходим́ парами.
Очима пустими, напівсонними
Бачимо лише ніч.
За стінами сіро-бетонними,
За масками серйозно-холодними,
У куточку квартири темному
Ховаєм сотні своїх облич.
Самотні, нещасні, знедолені,
Для людей завжди холодні ми.
Ні допомоги, ні поради, ні підказки –
Глуха, німа стіна.
Обмануті, покинуті, скривджені,
Душі наші глибоко понівечені.
Вічно незадоволені власники
Бездушного майна.
Сліпі, глухі страдники!
Егоїсти, нікчемні порадники!
Керують нашими душами
Роздуті потворні Я!
І ходимо ми з ними парами,
Стежками і тротуарами.
А з душі розбитого вікна
Визирає лиш стіна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2013
Один, два, три, чотири, п’ять.
Надії сплять.
Шість,сім, вісім, дев’ять, десять.
І стрес за стресом.
Одинадцять, дванадцять, тринадцять.
Годі над серцем знущаться!
Чотирнадцять, п'ятнадцять, шістнадцять.
Лелеки не хочуть прощаться.
Сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять,
Вітром би шаленим увірваться.
Двадцять, двадцять один, двадцять два.
Не вистачає крила.
Двадцять три, двадцять чотири, двадцять п’ять,
А лелеки почали відлітать.
Двадцять шість, двадцять сім, двадцять вісім.
Тихо і холодно вже в цьому лісі.
Двадцять дев’ять, тридцять, тридцять один.
Клубочеться у небі дим.
Тридцять два, тридцять три, тридцять чотири.
Мушка втрапила у павутину.
Тридцять п’ять, тридцять шість, тридцять сім.
Холодний двір – теплий дім.
Тридцять вісім, тридцять дев’ять, сорок.
Холодний, білий порох.
Сорок один, сорок два, сорок три.
Ревуть у серці вітри.
Сорок чотири, сорок п’ять, сорок шість.
Туман сьогодні мій гість.
Сорок сім, сорок вісім, сорок дев’ять.
Скільки в душі сум’ять!
П’ятдесят, п’ятдесят один, п’ятдесят два.
Ожива потихеньку, ожива…
П’ятдесят три, п’ятдесят чотири, п’ятдесят п’ять.
Думати, вірити, мріять.
П’ятдесят шість, п’ятдесят сім, п’ятдесят вісім.
Летять пернаті вісті.
П’ятдесят дев’ять, шістдесят…
Летять, летять, летять…
Шістдесят один, шістдесят два, шістдесят три…
Та ще так далеко до весни….
18.10.13
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013
Безмежність зневіри немає кінця,
Колами ходять любов і зневага.
Давно вже не має граната кільця,
Лиш часом болить загоєна рана.
Не розворушить шрам тілесний
Душі байдужої рубці.
І лиш вогнем свинцевим, перехресним
Проколять голками шевці
Старезні рани відболілі,
І болю свіжого тепло
Зігріє душу одубілу
І похмуре розправить чоло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2013
Дано: життя
книга
Довести: життя - це книга.
Життя – це…Скільки людей, стільки і думок. Для когось це дорога, широкий шлях з безліччю відомого і непізнаного, а для когось – вулиця зі знайомими будинками. Хтось плаває в ньому як в морі, а хтось сидить на березі озера і споглядає його тиху гладь. В ньому можна блукати, як в лісі, чи йти широким полем. В житті можливо все, і залежить воно, перш за все, від нашого осмислення і сприйняття дійсності не такою, якою вона є, а нашою. Бо і дорога може лякати – своїми небезпеками, злодіями і розбійниками, і вулиця шумітиме насмішками в твою сторону. Море може бути бурхливим, і шторми змінюватимуться штилем – занесе твою шхуну і застрянеш без води і їди. І в озері ти своєму можеш бути тільки застояною водою, яке нічим крім випадкового дощу не живиться. Ліс твій може бути дрімучим і повним звірів, допоки не станеш єгерем. І в полі ти можеш страждати від пекучого сонця і гарячого вітру. Та варто лиш прийняти це, як дане, як неоране поле своєї душі, як чисту книгу…
Так, ми творці свого життя, автори своїх романів, але в якому плані? Звідки нам знати, що десь там, в глибинах космосу, вже не існує ця написана книга? Що ми є лише редакторами чи простими переписувачами? Виходить ми переписуємо-переписуємо…То звідки ж нам знати, що писати? Може нам на підсвідомому рівні це закладено? Може це знання йде з душі? А що ж таке, власне душа? Це і є та книга. І ми не розвиваємось, можна сказати, в звичному розумінні цього слова – ми перегортаємо свої сторінки, відкриваємо для себе нові розділи.
І дні наші – речення, то прості, то складні, багатоскладні – односкладні, безособові чи неозначено особові, дивлячись на якій сторінці і про що в ньому пишеться. І входять в наш день то іменники, то займенники – люди-слова, і дієсловлять в ньому потихеньку – активно, пасивно… Так і складаються наші словники – омонімів, синонімів, антонімів… На різну кількість слів і навіть не завжди за алфавітом. По-різному буває… І залежить інколи від того таки порядку слів в реченні, від розділових знаків, наявності сполучника. Може це і мілко порівнювати день із реченням, але це також частина життя, частина одного великого суцільного тексту, написаного різними ручками, чорнилами, олівцями. Не можна ж написати книгу одним олівцем! Ми змінюємось, тобто змінюємо, змінюємо свої, чим ми там пишемо, і продовжуємо далі. Долі. Книги, і наповнені ці книги нами, звісно, за жанрами вони можуть бути схожі, але все ж таки в них різне наповнення.
Хтось пише роман, якийсь лицарський, героїчний, а хтось видає збірку оповідань чи ліричної поезії. Хтось пише трагедії, щоб поставити їх на сцені, а хтось – комедії. Бувають і ті, хто, прочитавши чийсь роман, починає писати свій – пародію. І виходять на нас рецензії у інших книжках, у журналах, і приходять в наші речення нові слова…або не приходять…Книжки різними бувають, і так багато тут нюансів : прочитаним ти можеш стати тільки після перетину межі антикваріату, а то й взагалі залишишся непрочитаним, десь…в печері, наскельним малюнком.
Слова-символи. Западають у душу, як ті люди. І житиме ж, ходитиме за нами, і будемо ми бачити його у кожній вітрині, на кожній вивісці, допоки не зрозуміємо його, не приймемо. І нападе на нас алегорія чи метонімія, і підніметься температура. Лежатимеш у ліжку, а чорнила засохнуть, і хто-зна, що купиш. Та сподіваюсь не олівець…
Лиш істинний письменник, творець нового, зможе написати цільний текст. Бо ж і речення наші можуть зовсім не бути пов’язаними між собою, та справжньому митцеві це не завадить. От буде хтось ходити незв’язним текстом, а він буде писати-писати, підбирати кращі конструкції. Та будь ти хоч математиком – всіх нас поєднує те вічне, на що посягнула людина, те, що необхідно відновити – Порядок. І всім Всесвітом керують закони!І планета жодна не сходить зі своєї орбіти! Метеорити пунктуальніші за нас! Не щастя нам потрібне, а порядок. У суспільстві-літературі, у бібліотеці-державі. Тільки так ми будемо задоволені.
07.02.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399070
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.02.2013
Люди -стіни, а голови стеля,
80 % води протікає по венах.
Ми дивимось в калюжі на небо
Не піднімаючи голови.
Люди - стіни, а серце вікно
У порожне і холодне дно.
І голос наш звучить
Криком розірваної струни.
Люди -стіни, а голови стеля,
Ми суцільні замкнені двері!
Ми є страх і обережність
В невинних дитячих очах.
Люди - стіни, і мов печальна пісня,
Зірветься з вуст і в повітрі повисне.
Розірвані щастя, зламані долі -
Переоране відчаєм поле...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012
Історіє далеко, яка ж ти столика,
Ні правди ні щирості, лиш вірить очам.
Ми діти байдужого, темного віку,
Не донести нам велич батьків синам.
Забуті, зітерті, канули в Літу
Тисячі років, як і кожен божий день.
Не напишемо ми більше Заповіту –
Виведено, витравлено самобутній ген.
Ми кріпаки – нічого не змінилось.
Демократія? Свобода? Право?
Кожен наш день – повинність.
І думки лиш – мушу та маю.
І винен хто? Народ? Держава? Бог?
Які ми вічні і не убієнні!
Ми переможемо та далі крок
Ну просто історично нездійсненний!
І з року в рік, століття за століттям
Водами могутнього Дніпра
Тікають сонячні суцвіття
У чистіші і глибші моря…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2012
Сьогодні,за п'ятнадцять опів на першу
Він прийшов у мій дім сумно-п'яний.
І так тихо, так до болю довершено
Зізнавсь мені у коханні...
Вибач, друже, та час минає.
Можливості зникають примарами,
У твоїх наполеглевих шуканнях
Любов накрило чорними хмарами.
Чорними хмарами, сірим попелом,
Бежмежністю твоє незрілості.
Білі лебеді, чорні ворони...
Не Фенікс - не відродилося....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
Розтане ніч в червоному світанку –
До серця я тебе сильніше пригорну.
Ти те єдине сонце мого ранку,
До якого я вже так довго йду.
Безцілого існування ти прихована мета.
Мойого птаха ти широкі крила.
Твоя відсутність – душа моя пуста.
У відчаї – ти моя безмежна сила.
Не покидає серце образ твій
Солодко-дурманний.
Марю тобою наяву й уві сні.
Мій рідний, милий, мій коханий…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Спаде пожовкле листя, ніби омана,
В холодні обійми густого туману.
І попіл зі згарища прилипне до ніг,
Павутиння на шию – як оберіг.
Під небом важким, по мокрій дорозі
Безперервно ідеш, відпочити невзмозі.
Вітер у волоссі, порожні кишені,
Ні даху, ні дому, лиш стіни і двері.
За правим плечем сірим криком шепочуть,
Образами, хамством спинити хочуть.
За лівим плечем не чути і слова –
Мовчить твій друг, не чує телефону.
На серці жаль, і в обійми тривоги
Впадеш ти серед дороги.
Відкинутий страх, сором, обережність,
Виховала ти свою чорну незалежність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2012
Серед сотень планет ти така одинока,
Споглядаєш шляхи чужих орбіт.
Замість морів рани глибокі –
Дощу метеоритного вічний слід.
Ти в цілому Всесвіті лиш темна планета,
Що відчайдушно чуже світло відбиває.
І тільки раз на століття яка самотня комета
Поруч з тобою випадково пролітає.
Ти всього лише холодна зірка,
З кратерами і сухими морями.
Та як же часом буває гірко
Жити вигаданими почуттями.
І чекати коли Зоряний вітер
Розвіє по Всесвіту твої болі,
Зникнути аби хоч хтось помітив…
Та як же боляче зникати поволі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2012
Ти пройдеш вулицею, не поглянувши на неї.
Ну хто вона? Минулий спогад чи забутий сон?
Вона людина, що заблукала в холодній пустелі,
І у якої відібрали вогонь.
Ти пройдеш вулицею, не поглянувши на неї
Без краплі провини в очах.
І зів’януть всі її світи зелені,
Які вона несла тобі в руках.
Ти пройдеш вулицею, не поглянувши на неї,
І піде вона по життю, ледь стримуючи біль.
І ще довго стукатиме в зачинені двері,
Тримаючи тягар невідданих почуттів.
Ти пройдеш байдуже і підеш далі,
Не помітивши в її очах благання.
І вибухнувши, зітліє на небокраї
Її нікчемне і жалюгідне сподівання.
Мине час і по вулиці йтиме вона,
Дивлячись вище, ніж собі під ноги.
А може і на душі буде весна,
І не буде розбитою її дорога.
Пройде вона, не помітивши тебе
Серед юрби, яка кудись поспішає.
Давно, ще в минулому згоріли мости,
Які, здавалось, вас на вічно єднали.
Вона піде далі гордо і поважно,
Поринаючи у буденність людського буття.
І ніхто, ніхто не дізнається,
Як важко під серцем носити невіддані почуття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Забившись у куток, обхопивши коліна руками і схиливши голову, я сиділа налякана в глибині своєї душі. В серці поселився відчай, важкий камінь тиснув на легені. Я так хотіла заховатись ще далі, ще глибше, але виявилось, що моя безмежна душа має досить чіткі межі. Страх відкрити очі вже минув і я майже звикла, майже зрозуміла побачене. Підвівши очі, переді мною з’явився той самий Біль. Він ходив коло мене і з усіх сил бив серце. Воно скажено калатаючи металось у грудях. Поруч стояла Тьма. Раніше я думала, що вона одягається в чорний, а на ній була біла мантія, і лише простір навколо неї здавався темно-пустим. А може й справді був таким. Навколо ходили тіні, точніше плавали, ніби летіли. Через декілька хвилин я почала впізнавати в них свої бажання, які залишились від тої дитини, яка ще не була мною. Від них віяло гнітючою печаллю і жалем.
Де поділась я? Дивлячись на це пусте місце, яке залишилось від мрійливої душі, я не вірила очам. Дуже хотілось, щоб це виявилось звичайнісіньким жахливим сном, який минає з приходом світанку. Хотілось вірити, що від моєї душі залишилось більше, ніж я бачила. Починаючи розуміти, хто я, всередині утворювалась величезна діра і в неї падали всі спогади і надії, думки і слова. Раптом якась з тіней обернулась в мій бік. В неї не було обличчя, але була рішучість. Наближаючись до мене вона почала збільшувати свою швидкість, ніби намагаючись пройти крізь мене, та її зупинили мої кам’яні груди. Відлетівши на деяку відстань, вона зупинилась і довгий час дивилась в мої перелякані очі. Вона знову повторила свою спробу і цього разу їй вдалось. Здавалось крізь мене промчав гарячий вітер і Біль своїм молотком декілька разів вдарив мене у груди. У мозку щось закопошилось і почали виринати з глибини, з якихось давно забутих відділів, на які вже встиг лягти солідний шар пилу, спогади. Я згадала, як мріяла стати Людиною, допомогати людям і віддавати їй все, що маю. Я колись хотіла залишити по собі гарну пам'ять. Колись…
Колись в моїй душі не було нічого, крім світла і впевненості. Чому все пішло з приходом самотності, залишивши мене напризволяще, віддавши у руки цих моторошних створінь? Жаль, великий жаль охопив мене своїми руками і намагався стиснути горло. Я майже заплакала. Майже. З очей посипалась сіль.
Стіни душі почали хитатись, ніби їх щось добряче трусило. В двері зайшли Страждання. Схожі на моторошних давньогрецьких богів, повелителів підземного царства, вони пройшли крізь душу, мов тут головні. В них також не було облич. Але був гарний слуга. Слідом увійшов Страх. І ,лиш поглянувши на мене, він змусив все моє тіло і душу завмерти від усвідомлення його величної і жахливої влади. Мені стало страшно, від думки про те, що я не маю сил протистояти могутності цих створінь. Я ніхто в порівнянні з ними.
Захопивши душу, вони стали володарями мого життя, яке згодом перетворилось на жалюгідне існування. Так хотілось втекти. Але, на превеликий жаль, я стала заручницею не лише цих монстрів, а й свого мозку. Точніше його правої півкулі. Вона весь час намагається переконати ліву в своїй правоті, що ніби так і має бути. Ніби, так краще. Та усвідомлюючи всю цю ситуацію інша розуміла, що це гибель. Я борсалась в багні разом з своїм лівим мозком і сподівалась, що страх нарешті перестане на мене витріщатись.
До душі заходили все нові і нові жахіття : після Страху увійшов Переляк разом з дружиною, за ними приповзли Сумніви і Тривоги, які привели з собою Ненависть і Зневагу. Завітав також Холод, за ним Війна. Останньою зайшла Байдужість. Я вже мовчки дивилась на цю процесію, невзмозі більше змагатись з цими Почуттями. Хоч вони залишились. Дивлячись на те, як ці потвори забирають в мене останні сили і танцюють під мелодію, написану Відчаєм, в мені поступово прокидалось одне з моїх людських почуттів. Було таке відчуття, ніби ти його знаєш, але не можеш згадати його назви. Здавалось, легені почали тертись об серце і груди спалахнули. Мені було соромно!!!
Я усвідомила, що тут не сама. Не сама терплю цю наругу над своїм життям. Мені так хотілось закричати, розірвати ті невидимі кайдани, які забирають мою незалежність. Та більше не хотілось тікати. Тепер мені хотілось послати цих покидьків далеко і на довго. За Соромом увійшов Гнів. Він дивився на мене. Зрозуміло хто тут винен, хто слабак і невдаха.
Тепер я зрозуміла, чому так довго не корилась і не приймала своїх небажаних гостей – поруч, притулившись до мого правого боку, сиділа Совість…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310673
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.02.2012
Життя ділилось на хвилини,
Рожевий сніг танув на очах.
Я йшла і була схожа на тварину,
Яка шукає слави у своїх гріхах.
Я йшла, загубивши власний слід,
Руки вже не торкалися неба.
Пам’ятаю, змінився світ.
Я йшла, та все одно до тебе.
І вітер холодний нагнавши хмари,
Оголосив, негідник, мені війну.
А в мене з собою тільки кайдани,
Оповивші душу мою.
Може впасти , здавшись без бою,
А то встромить ще хтось в спину ножа.
Та поки я розмовляю тільки з собою,
Навколо лиш тиша,тиша і тьма.
І йду я по дорозі даремних надій
Окутана тільки порожнім туманом.
Крикне бува хтось за спиною: «Вір»
Зігрівши серце холодним металом.́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Безоднею безмежною блукає
Безсонне банальне бажання.
Більшого болю благає
Безстрашне, безнадійне блукання.
Безкрило, безцінно було благо,
Боліло бува безперестанно.
Біг безпритульний бідолага
Безоднею без сподівання.
Без тями борсався , бувало
Багнюкою біліли брови.
Безвіро,безнадійно, безперестанно
Блукав безкраїм Болем.
Боялись бідолагу блискучі
Блискавки блакитної безмежності.
Бо будив безжально болем
Безпритульний брат безвісті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Мені здалось, що я з тобою,
А ця ніч не така вже й пуста.
Я буду до ранку падати росою
На твої теплі і ніжні вуста.
Мені здалось, що сонце ввечері встає,
Що річка наша повільно завмирає.
І хтось рукою неба дістає,
Мов щастя своє там шукає.
Мені здалось, що ти зі мною,
І наше щастя нарешті знайшлось…
Та не бути нам більше з тобою,
На жаль, мені лише здалось…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292235
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2011
Орел не може жити без неба,
Риба не пливтиме без води.
Так і я, не існую без тебе,
Не залишаю на землі сліди.
Квітка не може без світла,
Проте сонце може і спалить.
Та я, тобою не зігріта,
Навіть у вогні не буду горіть.
Земля засихає без дощу,
Вся зелень з неї зникає.
Я ж не бачачи посмішку твою
Повільно і сіро вмираю.
Людина без повітря не може,
Без нього їй не жити.
І мені вже ніщо не допоможе,
Бо я не можу тебе не любити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2011
Сонце укради і мені подаруй,
За минулим щастям ніколи не сумуй.
Відкрий свої очі і на небо поглянь-
Поглянь як плаче небокрай.
Простягни свою руку до зірки,
Серцем відчуй, як мені гірко.
Подаруй вітер, подаруй мені хмари
І я знайду дорогу з туману.
Відкрий своє серце для пісні птахів,
Не згадуй своїх колишніх гріхів.
Ти просто поглянь на листя зелене
І воно нагадає про мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011
Я -це ти,він,вона.
Я тут,десь. І там.
Я -це келих п’янкого вина,
Я - вранішній туман.
Я -це дощ сніг і вітер.
Я -сонце.Я-весна.
Я -це одна літера,
Та я не така вже й проста.
Я – це Всесвіт в маленькому слові.
Я – це мільйони зірок.
Я плавають у відкритому морі,
Я б'ються об гарячий пісок.
Я – це твої наймиліші мрії,
Що від світу ховаєш глибоко в собі.
Я – твоя Любов,твоя Надія.
А,взагалі,я-це займенник в однині...
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Розірвалися тиші тонесенькі ниті,
І вибухнуло небо холодним дощем.
А серед сміття у розоцвіті
Стоїть мій жовтоокий тотем.
Розірвані струни порізали вени,
У відчаї б'ється загнана воля,
І я об зачинені двері
Збиваю свої руки до крові.
Зачинено.Зачинено в серці,
У клітці, у психічній палаті.
Божевілля - ні битви, ні герцю.
Нікого в кімнаті.
Знайомі, знайомі знайомих,
Часом прості перехожі.
І в безлічі місць мені незнайомих
Всі обличчя надзвичайно схожі.
І боляче, і кігтями по дверях,
І сил вже зовсім ледве-ледве..
А потім через очі в серце цвях-
"Двері відчиняються на себе..."
Розірвалися тиші тонесенькі ниті
І вибухнуло небо дощем пітьми.
І воля у клітці забита, роздерта
Давилася тихо важкими слізьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2011
Я заблукала, серед стін загубилась,
Серед голих, холодних стін.
І тривога в душі розродилась
Сотнями огидних створінь.
Думки залишили хвору свідомість,
Всередині лиш пустка німа.
Важка жорстока «невагомість»
Відібрала усі права.
Не чути ні голосу, ні сміху.
Життя немов німе чорно-біле кіно.
Немає більше у падіннях втіхи,
Не п’янить більше солодке вино.
У забавах розчинилася доля,
Не видно в тумані опущених рук.
Лиш біль і відчай, і втома,
І крик стоголосих розлук.
У тумані – там все життя.
Всі плачі і колючі тривоги.
Там згнили всі почуття,
Там розчинились всі дороги.
Усі босоніж пройдені шляхи,
Усі твої великі війни
Ти проміняла на шматок нудьги,
І на в’язниці обшарпані стіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011
Скільки пройдено людьми доріг
Скільки камінців зруйновано водою,
Скільки вічності швидкий потік
Великих подій забрав із собою!
А скільки полягло молодих життів
У незабутих і забутих битвах!
Скільки свинцем розбитих шляхів
Сльозами омито в молитвах!
Скільки навіки забуто імен,
Що віддали життя за свободу.
Скільки бездушно вбито людей,
Які несли щастя своєму народу!
А скільки сердець розбито любов’ю,
Скільки понівечених життів
Мішали свої сльози з кров’ю,
І не падали від разючих слів!
Скільки людей пізнало страждання,
Та,попри все,несли в душі Надію!
І після всього постає питання:
Як я себе жаліти смію?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2011
Хвилі
Я не скажу вам чому вирішила тоді залишити клас, який розгулював парком Шевченка. Ні, мені не було сумно і товариство однокласників мене, на диво, зовсім не гнітило. Йдучи поміж високих дерев стежкою, пройденою не одною людиною, я уявляла нашу зустріч з очевидцем великих подій, молодшим братом української землі. І, будучи просто( до крику ) божевільним неповнолітнім націоналістом , я уявляла цю зустріч, як щось надзвичайне -це така честь зустрітись віч-на-віч з величним Дніпром!
Дійшовши до схилу, я побачила старенького діда з тростиною в руках, який з сумом дивився на воду, ніби згадував про давно минулі події, які йому дуже хотілось повернути. В очах горіла якась невимовно – гнітюча печаль, що викликала в моєму серці знайомі почуття, та згадати мені їх не вдалось. Постоявши трішки, я вирішила не турбувати пам’ять цієї людини.
Я повернулась до класу. Дівчата сиділи на лавці, чекаючи черги покататись на гойдалках, а в голові у мене все ще стояв образ старця, який можливо згадував свою кохану. Можливо, дуже давно вони зустрілись на цьому невеликому схилі і дороги повели їх далі разом. Кожен день вони проводили у нестерпному чеканні вечора, і лиш з приходом ночі наважувались вислизнути з дому,до цього схилу, аби хоч трішки побути в обіймах коханої людини. Вони насолоджувались кожною спільною хвилиною і несли в собі найніжніше тепло, якого не подарує навіть сонце. Вода тихо тікала від них, не заважаючи своїм шумом. Підхопивши їхні почуття, несла їх далі, щоб розповісти світу про величезну силу їхнього кохання. Вода текла, змінювала колір, а закохані залишались… Мабуть, не довго…
Я вирішила повернутись. Захотілось ще раз поглянути в очі, які мабуть пролили не одну сльозу. Йдучи до знайомої мені стежки, в голові крутились можливі варіанти їхнього розлучення. Може, він пішов до армії, а вона його не дочекалась. Чи, пішов до армії і потрапив в Афганістан, де йому поранило ногу, а батьки змусили її вийти за іншого. Можливо, вона думала, що він помер, бо давно не отримувала листів, а насправді ж поштова машина була підірвана і, не отримавши відповіді, він вирішив, що вона про нього забула і пішла до іншого. Не знаю! А раптом, вони просто посварились і вона, і він тепер живуть поруч, але через огорожу, з чоловіком і дружиною, виховуючи дітей. І ніхто не знає,що давно, дуже давно, вони зустрічались на березі Дніпра, а хвилі несли їхні почуття далеко у світ, на заздрість іншим. Лише інколи, наважившись вийти з дому, вони приходять до цього невеличкого схилу, аби згадати втрачене минуле, хоч і бояться натрапити один на одного, аби ще дужче не шкодувати про свої необдумані, поспішні вчинки…
Я сподівалась, що ще застану цього старця, але,на жаль, він зник. Та, ніби у відповідь моїм думкам, на березі сиділа пара… Відверто кажучи, я спочатку злякалась. Не знаю, чому, але серце аж здригнулось від подиву і забилось швидше. З хвилину я дивилась на них і думала, що, мабуть, вони сидять на тому ж місці що й колись давно закохані,мені невідомої долі. Тихі хвилі Дніпра повільно тікали вздовж берега, несучи на собі вже нові почуття нової любові, на заздрість вже не світу, а хвилям, що дуже давно також тікали від цього берега. Я замилувалась красою цієї миті і підійшла трішки ближче, хоч дуже боялась бути поміченою, сфотографувавши їх , чим душ побігла геть.
Залишивши стежку позаду, зупинилась перевести подих. Можливо, це почуття не давали мені нормально дихати, а, можливо, просто давно не бігала. Мені не хотілось вигадувати їм долі. Хотілось просто вірити,що цього разу історія їхнього кохання матиме довге продовження і багато спільних онуків….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282252
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2011
Вір, що твоє життя важливе,
Важливий кожен день новий.
Вір в добро, у казку, в диво,
Вір, що, навіть, камінець живий.
Вір, що наше Сонце вічне,
Бо вічно вітер пісні несе.
Вір, що перший зустрічний
Тобі лиш радість принесе.
Вір, що за зимою йде весна,
Вір, що від тепла все оживає.
Вір, що без жорстокого зла
Добра у світі просто не буває.
Вір, що ворог – друг твій,
Бо,як ніхто,недоліки підкаже.
І що у пісні, хоч і сумній
Про свою любов тобі хтось розкаже.
Вір у випадок, в себе, у долю,
Вір, що людина здатна творити дива.
Вір, що серед широкого поля
Не сумує одинока трава.
Ти просто вір, що прийде щастя,
І тишу серед ночі розірве грім.
Ти вір і ніхто не зможе вкрасти
Впевненості у душі твоїй…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282002
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.09.2011