| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Я хочу знову пригадати
Як ти пестила мене
Не хочу знову віддавати
Забуттю усе, хай умре
Воно безповоротно
Бо пригадую вкотре
Як торкалась ти лоскотно
Губами ніжно пестила мене...
Я хочу знову пригадати
Зниклі сльози і той сміх
Що зявлявся коли замінював їх
Сльози від того що тебе не було
А сміх коли ти лиш зявлялась
Моє серце посміхалось
Як давно це було
Ти мабуть забула
І я б забув та не пригадати
Це гріх, не буду шкодувати
Що до кінця життя буду я тримати
У голові як ти зявилась
В моєму ти житті
І спогади давно б вже змились
Ми ніколи один на одного не злились
Лиш ненароком розділились
У просторі а спогади лишились
Я пригадав поцілунок що колись
Ти подарувала і відпустила ввись
Мою душу, прошу із простору озвись
Та ти забула, я то не забув
Тебе нема, а спогади лишились
Забуття і спокій помились
Я хочу знову пригадати
І долі запитання дати
Навіщо спогади лишились?
Навіщо ми з тобою зустрілись?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011
Відпусти мене лелеко я прошу
Я просто жаба яка благала дощу
Пересох мій струмочок і я один
Лежав на пісочку кілька хвилин
А потім ти прилетіла і схопила
Ти ж завжди зі мною воду пила
Взяла мене у дзьоба і в тисках
Я подумав який жорстокий птах
Я згадав друзів своїх зі ставка
До якого моя річка мілка текла
То були риби і друг-рак
Але забув їх відчував лиш страх
Відпусти мене лелеко я благаю
Впусти на землю і лети до гаю
Нехай не знаю чи з висоти
Зможу вижити але ти
Відпусти, бо якщо від тебе помру
для мене не буде більше болю, я прошу
Нехай краще помру зі спраги затопчуть пси
Я тебе любив мабуть я псих
Але мені вистачало почуттів цих
Я божеволів від твоєї чорно-білої краси
Але мабуть тебе змінили часи
Ти була подругою а тепер зїси
Спаси мене, лелеко, мене спаси
Відпусти мене лелеко я просив
Серце боліло не вистачало сил
А потім ми прилетіли до води
І ти мене відпустила сказала "прости
Я хотіла тебе врятувати від спраги
Бо мені не байдужий ти
Хоч зелений та в душі
Ти мені писав дуже гарні вірші
А коли пересох твій струмок
Я тебе врятувала без думок"
І тоді я все зрозумів
Сказав без слів -
прости мене лелеко мене прости
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011
Я намагався будувати своє життя
Але в цьому світі живеш також ти
І ти зруйнувала все що створив я
А тепер як мені на це відреагувати
Я на тебе злий я збожеволів, немає слів
Мені все рівно чи мертва чи жива ти
А на все що ти зробила мені наплювати
Я лише чую Апокаліптики спів –
«I Don’t Care» – і мені все рівно стає
Що ти вторгнулась в моє життя
Безтурботно як дитя ти гралась
З моїм життям, ласкаво посміхалась
Та ти догралась і мені все рівно
Наплювати на тебе – це наївно
Бо ти не відчепишся від мене
Може з часом це мине але одне
Я знаю точно - I Don’t Care
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2011
Стук, стук, стукає серце звичайної людини
Стук, стук , стукають в нього кожної хвилини
Такі самі люди, печалі та радості сльозами
Бо сльози то найкращі для душі бальзами
Дім її у нас всередині, і вона потрібна людині
Щоб відчувати життя, заради інших щоб жити
Заради них плакати відчуваючи і творити
Щоб з іншими говорити, - сльозами треба платити
Закам’янілому духу важко буде зрозуміти
Те що для нього було невідомим, проте вагомим
Стук сліз об його граніт, холодні сльози розтоплять лід
Відкриються очі, по фізичному тілу потече піт
Очищення після стількох пекельних літ
Заради цього варто було жити, - щоб зрозуміти
Смисл. Суть сміху – найкращого друга сліз
Добре коли всі сміються і ніхто не плаче
А коли всі сміються з одного, а той плаче
Що означає той сміх, що він значе?
Смійтеся правильно дівчино, юначе.
Бо як боляче коли біль збільшується
Коли його не розуміють, сміючись
Добро перетворюється в зло не вагаючись
Щоб якось зменшити свій біль смутку
Гинуть душі – їм нема рахунку
Для Сатани нема кращого подарунку…
Сміх дуальний, а сльози монотонно добрі
Звільняють душу. Плачуть навіть хоробрі
Якщо їхні душі добрі. Від сльози менше граму
Люди змінюють свою карму, не йдучи до храму
Своєї релігії. І без Бога можна зрозуміти
Чого людина повинна прагнути й хотіти
Не знаючи слова «Я» та знаючи всі інші
Кожен може писати комусь у прозі вірші
Від яких буде сяяти посмішка, гріючи
Того хто її заплив, - грітись він заслужив
В такому теплі можна жити вічно. Рай
Чому люди живуть в пеклі? Не скажуть прощай
Йому. В чому тут справа в чому? Мало плачуть
Бо думають, що сльози ніщо не значать
Що стук їх пустий звук. Терплять
Не позбавляються своїх мук.
Після яких чисте поле для вирощування
Мрій. Вибираючи найідеальніше насіння
Поливаємо його новими сльозами
І не обов’язково відчаю, навпаки – щастя
Бачимо стовбур, а на ньому зелене листя
Квітки, - краса невідома очам вологим
Невідоме стає відомим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281059
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2011
Як я хочу достукатись до твого серця
Та все воно для мене закрито на паролі
Твої слова до мене гіркіше від перця
Та ти ще не знаєш моєї волі
Говориш що дарма я тебе добиваюся
Але ж тебе люблю, звісно за це я вибачаюся
Та серцю не накажеш, його не закувати
В пути самоти. І готовий я ризикувати
До тебе на відстань подиху наближатись
Звісно ти можеш на мене ображатись
Що не даю тобі пустого супокою
Та хочу щоб моя рука сплелась з твоєю рукою
Хочу щоб торкнулись поверхні наших губ
Я був би з тобою ніжним і ніколи не був би груб
Хочу щоб ти побачила мої думки і не грала в гру б
З моїм розтерзаним від твоїх слів серцем
Та поки що мої сльози вичерпую відерцем
Із моєї глибокої душі в яку падають вони
Твоя байдужість до мене і твої злі фрази
Та я готовий терпіти будь-які твої образи
Коли закохаєшся в мене, подзвони
Скажи «люблю» і все тобі пробачу
Та поки що це мрії, лиш вві сні це я бачу
А так хочеться щоб щастя було реальним
Кохання ніколи не назвеш почуттям банальним
Та ти поставила паролі, заховалась за ними
Я їх називаю обмеженнями дурними
Бо вони не дають тобі жити вільно
Завдяки їм я вмираю повільно
Мені б твоєму небі стати хмарою
Мені непомітно б стати твоєю тінню
І ходити за тобою примарою
І ти будеш дивуватись моєму вмінню
Робити тебе по-справжньому щасливою
Мені б на твої поля піти зливою
Хотів би потонути я в твоєму морі
Але мені не відомі твої паролі
Та підбираю ключ, міняю комбінації
Намагаюсь. Бо знаю немає реінкарнації
Щоб заново народитись і не помилитись
Та я вже помилку зробив. Лишається молитись
Щоб я зняв паролі своїми словами
І відчинились двері, які стоять між нами
Я стукаю в них щоб ти їх сама відчинила
Ти поставила паролі, що ти зробила?
Б’ю кулаками об двері розбиваючи їх до крові
Б’ю бо не відомі мені твої паролі
Ти чуєш ці стуки та боїшся відкривати
Бо не знаєш чи будеш ти від цього ридати
Від розчарування, біль не хочеш відчувати
А я говорю що не будеш. Тебе в цьому запевняю
Бо нашу любов ні на що не проміняю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278635
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.09.2011
Все що маю в голові тримаю
В голову залазити не дозволяю
Бо насправді не потрібна вона
Мудрість затьмарює краса
Інших. На мене дивляться скоса
Та одного дня краса зів’яне
Для мудрості час настане
Та мудрість буде сором’язлива
І коли піде осінню злива
Краса буде благати дива
Буде молитись на бальзам
Що поверне обдуреним очам
Попередній вигляд. «Не віддам»
Скаже час їй, вічність тільки ангелам
Подарована, на землі краса – омана
І краса тільки ненабагато бездоганна
А потім стає похована, стає огидна
І краса світу не врятує
Бо нічого не вартує
Що дійсно було б необхідно
Щоб очах звичайних мудрість було видно
І саме мудрості пообіцяти
Її ні на що не поміняти.
Не покривати недоліки тіла
Макіяжем. Лицемірності хотіла
Краса, дияволом породжена
Та від Бога вже змарніла
Зморщеною стала шкіра біла
А коси сиві – не русяві
Та мозок запалився в сяйві
Книга з нейронів – носій ума
Краса зрозуміла що нічого не придума
Більше і відійшла, а мудрість на трон сіла
До мимольотної омани їй нема діла.
Краса світу не врятує
По-справжньому нічого не вартує
А якщо мудрість в голові панує
Храм на Небесах вона збудує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2011
Все починається з нічого
З нуля рухається до чогось
До того, що відмінне від нього
І краще у додатну сторону
Ніж у від’ємну. Корону
Та королеву біля трону
Має той хто додав
Один і один, а не відняв
Отримав нуль, а інший два
Число - один багатий
А інший є ніщо
А якщо йому ще відняти
В мінусах - самогубець
В пеклі його кінець.
Математика - алгебраїчна геометрія
В житті любовні трикутники, квадрати
Неправильні - природа їх асиметрія
І всю потворність можна ввібрати
В середину цих фігур гріхом
Якщо до цифри два додавати
Ще. Не потрібно робити це обом
Зупинитися декому є облом
І в кошмар перетворюється
Солодкий нічний сон
Лінія з двома кінцями
Трансформується в трикутник
В жінки є любовник
Або в чоловіка коханка
Або все разом - схоже до квадрата
Протилежні сторони якого не торкаються
Один для одного - навічна втрата
А взагалі стосунки повинні бути дружніми
Близькими, і слова - не порожніми
Щодо власних почуттів. Слів
Має бути багато, щоб не порахувати
Нулем повинні бути слова брехні
Ну або щоб треба менше брехати
Щоб на пальцях можна було полічити
Як від прикрої правди ти уберіг
Свою кохану. Брехнею спік їй пиріг
Яким посмакувала і забула
Як колись сама збрехала
Тобі, коли сказала, що в тебе закохалась
Так закохалась в твоє число грошей
Математика в житті, математика в любові
Та не порахуєш скільки витікає сліз та крові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2011
Ти досить доросла щоб займатись любов’ю
Досить розумна щоб не робить це зі мною
Власне, твого поцілунку було б достатньо
Торкнутись долоні – більш ніж достатньо
Я достатньо закоханий щоб бути залежним
Цього достатньо щоб удосконалюватись
Бути для тебе добрим, розумним та ніжним
Та плани щодо тебе будуть розвалюватись
Я достатньо настраждався щоб тебе ненавидіти
Настраждався через твою до мене не любов
Дивлячись мені в очі не говорила не правди
Лиш промовляла «не люблю» мені вкотре знов
Ти запропонувала мені банальну дружбу
Спочатку відмовився, не отримавши все
Отримав нічого і до цього ще журбу
Поступив не правильно – совість гризе
Моя душа в тебе закохана, та не в тому тілі
Моє тіло не подобається дівчині підлій
Мала б оцінити мій розум та мій характер
«Поцілувати» серце, а не зробити в ньому кратер
І ось майже повністю усунувши його сліди
Я наважився до тебе заговорити та підійти
Ти й досі не відмовляєшся від товаришування
Тепер погоджуюсь, не скажу нічого про кохання
Щоб тебе не роздратувати
Навіщо тобі любов яку ти не хочеш знати
Тільки не смій мені забороняти
Мені тебе, свого ангела кохати
Я тобі про це більше не промовлюсь
Чорної ночі від кошмару проснусь
Згадаю що дружиш зі мною
Заспокоюсь, посміхнусь
Потім заплачу, що не кохаєш
Кошмарне життя моє буде ти знаєш
Та без дружби буде воно пекельним
Щасливим буде час смертельний
Та його мені ще довго чекати
Секунда як година, година як рік
Нехай самотнім проживу свій вік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2011
Прийшов час побачення, після розлуки
Прийшов час та ти не прийшла
Думав, що закінчаться мої муки
Не прийшла, бо іншого знайшла
Це одна з двох причин твоєї не появи
Друга та що про зустріч тобі не сказав
Ненаважився, малюючи картини в уяві
А може забувся – пробач мені роззяві
Та навряд чи це щось змінило
Лиш мою рану більше роз’ятрило
Яка не загоїться довгими роками
Бо не обніму тебе своїми я руками
І знову цей дощ із гарячих сліз
Гарячка. Піт по тілу ллється скрізь
Хвороба невиліковна, хоч не смертельна
Невзаємне кохання – хвороба пекельна
В думках намагаюсь образ зберегти
Між нами річка, а ми її береги
Твій зелений – там безліч рослин
Мій живий – на ньому багато тварин
Та це не виглядає гармонічно
Наші світи недосконалими залишаться вічно
Твій без тварин, а мій без рослин
Все ця річка і її швидкий плин
Та якщо вона висохне – загинуть світи
Твій і мій. Загинуть без води
Рослини посохнуть від жари
Тварини помруть від жаги
Із звірями будував через річку міст
Не збудував до кінця, побачивши ближче
Який отруйний в твоїх квіток зміст
Небезпечно. Міст я знищив
Твоїми квітами можна милуватись
Та з’ївши - смертельно отруїтись
Хотів би я сильно помилятись
Та від правди нема куди діватись
Мої тварини не ступлять на твій ґрунт
Будуть поїдати один одного
Відриваючи кусок м’яса, вагою в фунт
І так поки не залишиться жодного
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2011
Подивись в мої очі, що ти бачиш в них?
Я розумію що це запитання не із простих
Бачиш слід щастя в моїх очах давно простиг
І подарувати тобі його я не зумів бо не встиг
Раніше ти б в моїх очах побачила інший світ
Він би для нас обох по-справжньому розквіт
Тепер в них панує біль і смуток
І це буде тривати не кілька суток
Мабуть це буде тривати цілу вічність
І більше ти не відчуєш ту магічність
Яка панувала в моїх коричневих очах
Вогонь життя давно в них зачах
І поглянь довкола ти бачиш що ти сама
І що поруч мене з тобою нема
Одного разу ти з надією прийдеш до мого дому
Щоб втамувати свій біль, втамувати втому
Обійнявшись зі мною, але мене не знайдеш
Ти не знаєш цього майбутнього тому йдеш
Від мене не подивившись в мої очі
А в них існує світ що на цей не схожий
Він може бути темніший за чорні ночі
І набагато світліший за день погожий
Ти ж не дивишся бо для тебе не існує фантазія
І звивається по твоєму тілу отруйна змія
Її отрута для мене є дуже смертельна
Тож не можу підійти до тебе бо тебе охороняє вона
І саме коли мої очі побачили цю картину
Їм стало не вистачати вітаміну бета-каротину
І без твоєї любові став сліпнути я
А світ мій на протилежне помінявся
Краще б мене вкусила змія
І нема ліків щоб зупинити мою хворобу
Лічені години мене відділяють від вічного дому –гробу
Тільки якщо ти даси до себе підійти забравши охорону
Не перетвориться моє тіло для їжі чорному ворону
Ти торкнешся руками до моїх очей і вони прозріють
Саме такі останні думки в моїй голові зріють
Очей світ ніколи б більше не змінився
І не плакав би я а по-відвертому сміявся
Радів би життю і з тобою кохався
Але мабуть мене не чекає доля ця
Тож маленька ти прощай назавжди
З того світу ти мене не жди
І не використаєш ти останній шанс в очі подивитись
І далі буде продовжувати змія по тобі витись
Але прошу подивись в мої очі сліпі
Ти закохаєшся в них і будеш їх шукати в натовпі
І наших бурхливих почуттів ніхто не зупинить
Але без твого погляду обривається мого життя нить
Буде моя плоть в землі до кінця світу гнить
Якби було по іншому дожив би я до старості
І в мене не було б більшої радості
Як бути з тобою моя кохана
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2011
Я ніхто і звуть мене ніяк
Сам один живу я просто так
Давно без вітру мій вітряк
Стоїть без вітру в самоті
А самотнім саме оті
Дівчата, мене зробили
Серце побили та не розбилось
Воно об їх красу, відновилось.
Та з’явилась ти, якась звичайна
На перший погляд, неохайна
Твоя краса така як всіх
Та чудеса, ти приласкала мене сама
Захистивши мене відо всіх.
Почав дивитись не на тіло
Не від краси твоєї серце тліло
А від твого серця мила
Що твоє тіло полонило.
І хоч не для мене воно билось
Його стук я чув і щось змінилось
Я став рабом і хотів ним бути
Щоб тільки стукіт оцей чути
Щоб бачити кожний удар і сподіватись
Що колись дасть Бог дар
Ти побачиш, що я раб
І розкуєш мої окови
Сказавши: не служи - лише люби
Як ти любив і я любить буду тебе
Все буде добре, не муч себе.
І я чекав на самоті поруч з тобою
Чув далі серце під луною
І вив на ню коли ти не чула
Щоб ненароком не збагнула
Мою біду, мою хворобу
Чекав сам на тую спробу
Щоби спитать, та ти спитала
Чого найбільше я бажаю?
Заплакав, і ти спитала вдруге
Сказав крізь сльози, що кохаю
А ти сказала – не будеш другом
Будеш моїм супутником життя.
І я подумав що в небуття
Відійдуть згодом мої муки
Коли пригорнуть до серця її руки
І воно буде битись вже для мене
Не так сталось як гадалось
Серце билось, колотилось не для мене
Лиш коло мене, все йшло по колу
Почали сльози капать долу
З моїх очей і твої очі їх побачивши
Лиш посміхнулись, сказали сльози крокодила
Зрозумів, що ніколи не любила
І розбила що билось з лівой сторони
Зробила те що не зробили вони
Оті дівчата як і ти яким не позичать краси.
Розійшлися… І була злість, що душу їсть
Як ти могла мені сказати, що несправжня
Та вода що з моїх очей текла?
І перестав я плакать, подумав що цініш
Сльози, щоб їх через тебе проливать тим більш.
Та я лукавив, ти їх достойна, лиш не достойний
Я чути стукіт серця твого жвавий
Злий на себе зненавидів я сам самого
Що родився подібний до дурного
А не до того хлопця для якого
Билось серце, колотилось...
Минали дні, їх небагато лиш минуло
Коли ти знову пригорнула свого раба
Я не хотів і ти не хотіла бути сама
Згоден я на цеє рабство, ніж на царство самоти
Бо саме ти мене спасла від пустоти
За це я хочу відплатити - тобі служити
І не треба мене від рабства позбавляти
Бо ти не вмієш зі мною на рівних розмовляти
Про моє кохання, яке брехня для тебе є
Забудь його воно моє.
Тепер благаю в Бога про твоє
Кохання щоб удалось
Не з зі мною, а з коханим розібралась
Помирилась, поцілувалась і покохалась.
А я як раб буду радий щастю своєї пані
Рана буде з’являтися на рані
На мому серці і заживати
Коли згадаю що щаслива
Моя кохана, моя мила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2011