| Сторінки (2/117): | « | 1 2 | » |
Шестидесятый год весны…
Поток весеннего рассвета…
Какие снятся тебе сны,
Передовой сумских поэтов?
Когда приходит в дом Пегас,
Роняя строчки и куплеты,
И покоряет ими нас,
Как тьму скоряет лучик света?
Какой размах твоих стихов!
Душа смеется, стонет, плачет…
Тревога, боль, тоска, любовь…
Писать не можеш ты иначе!
И, разрываясь пополам,
Твоя душа в стихах к нам льется,
Свою частичку дарит нам,
Лебяжьим стоном в серце бьется.
Пиши, дерзай сумский поэт,
Веди нас праведной дорогой,
Как Данко вел из тьмы на свет.
Ведь жизнь всегда бывает строгой.
22.04.17г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Пройшли п’ять років, як колись
Дев’ять поетів тут зійшлись:
Ремньов, Усенко, Воробйова
І Нестеренко – майстер слова,
Летюка, Плющ і Сокуренко.
Ще й Каравай та Ош-Костенко.
Сиділи, думали, гадали,
Млинці гречані наминали…
Хотілось бути всім укупі,
Товкли водичку-мрію в ступі.
Дійшли до згоди в одному:
- Давайте створим СПУ!
Які думки були гарячі
Про перемоги та невдачі,
Структури, цілі і Статут.
Усе зв’язав думок тих спрут.
Яка прекрасна була мить!
Весна надією дзвенить,
А ми зібралися на збори,
І кожен з нас читає твори.
Хоч досвід був малий писати,
Але серця такі завзяті!
За діло ми стояти вміли…
А як же успіхам раділи!
Всі дружні, щирі, наче рій,
Немов би йшли в останній бій.
І отамани були славні.
Тому і мрії ті не марні!
Про все, що мріяли, збулось –
Погляньте, скільки нас зійшлось!
А в наших творів у країні
Знайшлося скільки друзів нині:
Вони в окопах на Донбасі,
В містах і селах. Дайте часу,
Та щоб весняна, мирна днина –
Оцінить вся їх Україна!
Навічно слався наша СПІЛКА,
Як золотого часу гілка
І єдність, щирість, гідність роду,
Як велич нашого народу!
29.04.17р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2017
Від усієї чистої душі поздоровляю з професійним святом. Бажаю щастя, міцного здоров"я, сімейного благополуччя і творчих успіхів.А ще бажаю, щоб ви ніколи не губили людяності і поваги до своїх пацієнтів.Ми вас поважаємо і любимо!
ВЕДУШИЙ 1: Уважаемые дамы и господа…
Ведущий 2:серы и … работники медицины…
Ведущий 1: а также сопровождающие лица, так называемые, мужья, жены,
телохранители и так далее!
Ведущий 2: Праздничный вечер, посвященный Дню медицинских работников…(встрече Нового года)……………………………
ВМЕСТЕ: объявляем открытым!
Ведущий 1: декламирует стих, соответствующий теме праздника
З НОВИМ РОКОМ!
Хоч Псел не спить, і в панцер не закутий,
Хоч сивиною не укриті береги,
Та ліс давно у валянчики взутий,
Бо ранок сріблом вже накрива луги.
Скрекоче вранці під вікном сорока,
Плітки розносить і сонечко хова.
А Дід Морозу у цей час морока:
Які нам,українцям, ще знайти слова!
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Доброго настрою і будьте здорові!
Хай збудеться мрія та правдою стане!
ДОВІРИ, НАДІЇ ВАМ, МИРУ, ЛЮБОВІ!
***
С Новым годом тебя, отделение,
Боевой медицинский отряд!
Не поставит никто под сомнение –
Чудеса твои руки творят.
Как налажена четко работа –
Часовой механизм золотой!
И для всех основная забота –
Лишь бы встал поскорее больной.
Как верны люди в белых халатах!
Одержимые вечным огнем,
Днем и ночью с больными в палатах,
Оставляя «свое» на потом.
С Новым годом врачи и сестрицы,
Няни, раздатчики, весь персонал!
Пусть же счастье шампанским искрится,
И всегда будет полным бокал!
Пусть удача вас ждет на пороге,
Вместе с ней и все блага земные.
Пусть Господь сохраняет в дороге,
И… здоровыми станут больные.
***
Над містом кружляють лапаті сніжинки,
Воно одягає зимовий наряд.
Сумчани спішать прикрашати ялинки,
Щоб свято зустріти при сяйві гірлянд.
У лати закована лагідна річка,
Сніжинки сховали від неї косу.
Зима – мов трамплін, до майбутнього стрічка:
Капіжжю з дахів сповістить про весну.
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Господь не мине ваших добрих осель,
А всі негаразди, невдачі, обмани
Хай повінню змиє засніжений Псел!
***
ЛІКАРЮ
Моїй милій донечці, лікарю Наталії Олексіївні,
та її колегам до свята медпрацівників
Утомлене місто заснуло давно,
Примара світанку гуляє.
Лиш сутінки крає єдине вікно –
Там спати ніхто не лягає.
На ліжку м’якому змарніле дитя,
Мов свічечка, жаром спливає.
А мама, у відчаї за немовля,
“Швидку допомогу” чекає.
Роз’ятрене серце гнітюче болить,
Лещатами душу стискає.
А рідне дитя, мов жарина, горить,
Бо гірше, коли вже світає.
Тривожиться місяць, що вийшов з-за хмар,
Промінчики в шибки кидає.
І зірочка ясна зузір’я Стожар
З безодні в вікно заглядає
Туди, звідки світло у темряву б’є,
На “крилах” “швидка” поспішає.
А лікар вже ампули й шприц дістає,
«Кістлявої» виклик приймає.
Цей виклик для нього – суттєвість буття,
Подібний святому набату:
Стояти на варті здоров’я й життя, –
Він клятву давав Гіппократа.
Відверне Спаситель фатальну ту мить,
Врятує дитину від болю...
Нехай же і лікарю завжди щастить,
Господь береже його долю!
ВЕДУЩИЙ 2:Слово предоставляется …(Руководителю)……………………………………
ВЕДУЩИЙ 1:Он расскажет о наших победах и грехах в этом году…
ВЕДУЩИЙ 2 и ознакомит нас с тем, что нам грозит в будущем,
ВЕДУЩИЙ 1: а также напомним о том, чего мы здесь собрались!
ВЫСТУПАЮЩИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:
Заканчивает речь поздравлениями и тостом.
ВЕДУЩИЙ 1:Декламирует
ХИРУРГ
Каждый день поступают больные…
И встает у беды на пути
Его руки – безмерно простые,
В то же время, как будто, святые,
Чтобы их поддержать и спасти.
Смотрят лампочки, словно живые,
Как хирург над заветным столом
Отдает людям силы земные,
Забывая в тот миг обо всем.
Несмотря на убогость оснастки,
Ради жизни творит чудеса.
И приходит ПОБЕДОЙ развязка,
А удачу – дарят небеса.
Вновь услышав тревогу набата,
В душе скажет: «Опять повезло!»
Но священный завет Гиппократа
Он исполнит, чертям всем на зло!
И предоставляет слово для тоста хирургу.
ВЕДУЩИЙ 2:Декламирует
МЕДИЦИНСКАЯ СЕСТРА
В белоснежном халате, как птица,
Красива, стройна и умна
Идет по палате сестрица –
Богиня добра и тепла.
Пускай небольшая зарплата,
А рынок ценою знобит,
Но честью святого халата,
Как сердцем она дорожит.
С любовью встречают больные,
С надеждою смотрят ей вслед,
Что руки ее золотые
Спасут их от муки и бед,
Кто выбрал судьбу таковую,
Не будет искать путь иной.
Склоняю главу я седую
Пред ней, медицинской сестрой!
И предоставляет слово для тоста медицинской сестре.
ВЕДУЩИЙ 1: Декламирует
НЯНЯ
В больнице есть т акая должность –
Ее оценишь лишь в беду,
Когда и двигаться возможность
Во сне приходит иль в бреду.
Зовут ее больные «НЯНЯ»,
Придет к тебе, лишь застони.
Покой больного охраняя,
Она сама как бы в тени.
На ней – порядок. Чистота,
Готовить к операции больного.
И вся другая суета.
А дел, поверьте, очень много:
Моральный климат всех больных,
Стремленье к жизни, бодрость радость,
Отвлечь от грусти, дум иных
И пожалеть кого-то малость.
Не тяжела в руках зарплата,
Снесет обиду и смолчит.
Но честь доверенной палаты
Она с достоинством хранит!
И предоставляет слово для тоста Няне.
ВЕДУЩИЙ 2: в честь такого праздника наши коллеги-медики, а в душе талантливые артисты-юмористы, подготовили сценку из нашей злободневной жизни. Она называется «Подготовка к операции больного в канун праздника»
СЦЕНКА:
Приемный покой. За столом сидят врач и медсестра. Идет прием больных.
ВРАЧ: Следующий!
Заходит больной на костылях, с трудом передвигаясь. Лицо в синяках и ссадинах.
ВРАЧ: Что у Вас, больной?
БОЛЬНОЙ: (Вначале мнется, стесняется, потом, заикаясь, начинает рассказывать)
Я давно уже живу примаком у тещи и только сегодня насмелился спросить в жены, кто здесь хозяин. На мою беду, в этот момент вошла теща. Поскольку она что-то жевала и ее рот был занят, она мне ответила вначале руками, а потом уже, когда я свалился на пол, добавила еще и ногами…
ВРАЧ: (Прослушивает больного) Все понятно1 (До медсестры) В операционную, будем резать!(И неопределенно показывает на торсе больного предполагаемое место разреза – крест вдоль и поперек живота и груди от подбородка до пояса)
МЕДСЕСТРА: (До больного)
Больной, Вы только не пугайтесь, но сейчас конец квартала и мы использовали весь лимит на наркоз. Поэтому для анестезии будем применять, как и в военное время, старый дедовский способ обезболивания – деревянный молоточек, который, Слава Богу, еще случайно сохранился в инструментарии нашого старого анестезиолога.
Входит анестезиолог, держа в руках огромную кувалду. Немая сцена.
Больной исчезает, забыв даже костыли.
ВЕДУЩИЙ 1: (тост) А теперь давайте выпьем за то, чтобы в нас не переводились такие таланты и всего было в достатке для лечения: опыта, аппаратуры, инструментов, и медикаментов. Кроме больных, которые бы излечивались без операций при помощи психологических трюков и больше не болели.
ВЕДУЩИЙ 2: Декламирует
ВСТРЕЧА
Зарей струится теплый вечер,
Играет тихо легкий вальс.
А на столе мигают свечи,
Словно судьба зажгла для нас.
Звенит надеждою бокал,
В лучах шампанское искрится…
Как долго я тебя искал,
Лазурной вечности Жар-птицу.
Взошла вечерняя звезда,
Весенний парк в цвету ликует.
Так пусть же время навсегда
Застынет в вечном поцелуе!
Так выпьем же, друзья, за любовь, вечную и прекрасную, как утренняя зоря.
Гусары пьют стоя!
ВЕДУЩИЙ 1: Как говорят у нас на Украине: пили, гуляли, молодую видели, а теперь пора и размяться. Приглашаю всех на танцы, конкурсы, викторины и праздничные игры. А потом, если хватит силы, наши артисты предложат нам еще одну сценку из жизни медиков.
(Конкурсы - лучшие танец, песня, стихотворение, анекдот;
игры – например, кто первый попадет шариком на нитке в горлышко бутылки или срежет с закрытыми глазами игрушку т.п.;
викторина – ответы на какие-нибудь интересные вопросы, возможно даже, на медицинскую тему).
СЦЕНКА 2
Затемнена кімната, де на канапі відпочиває лікар. До кімнати входить медична сестра.
М.С.(ніжно і тихо будить лікаря)Лікарю…Лікарю…(громче) Лікарю!..
(кричить) Лікарю!..
Лікар: Гах!.. Що, пора вже за стіл?
М.С.: Ні! Хворих привезли.
Лікар: я так і знав: Бог зі святом, а чорт з роботою.
Добре. Заводь їх по черзі сюди.
(Заходить хворий, в нього з ребер стирчить виделка)
Хворий: (слізно просить лікаря) Лікарю, будь ласка, зробіть що-небудь. Місяць готувався до свята, а тепер… Хто ж мене буде чекати… Там зібралися такі, що… І цурки не залишать…
Лікарю, будь ласка! Може, я ще і встигну?
Лікар: Ти що, сліпий, не бачиш, яка до мене черга? Йди додому, а завтра звернешся до дільничного лікаря.
Хворий: Та як же з виделкою в ребрах я сяду за стіл? Мене теща і на поріг не допустить! Будь ласка, зробіть що-небудь!
Лікар: Ну гаразд, як дуже просиш… (Виймає з грудини виделку і встромляє її в око. А потім, підленько посміхнувшись, говорить з сарказмом) Тепер їдь в обласну лікарню до окуліста. Він все рівно без роботи і приймає хворих безперервно протягом доби.
Слідуючий!
Входить інший хворий.
Лікар: Що у Вас?
Хворий: Виробнича травма: зустрічали свято, потім я приліг поряд з диваном. А вони, мабуть, понапивались… чаю і хтось наступив мені на вухо…
Лікар: Торкається до вуха, з жалем крутить головою, потім рішуче: Різати!
Хворий: Не хочу рі-за-ти! Вам би, хірургам, все різати і різати…У мене є знайомий терапевт. Тож, він колись мені говорив, що в нього є такі пігулки, що як вип’єш, воно й само від-па-де… (Хутко зникає)
Лікар: Слідуючий!..
Заходить новий пацієнт, весь побитий, в синцях, з зусиллям тягне ногу
Лікар: Що скоїлось, шановний?
Хворий: Зуб рвав… прив’язав хворий зуб до потяга Суми-Київ і став чекати…
Лікар: (з нетерпінням) Ну і що, вирвав?..
Хворий: Вирвав… Аж шість!
Лікар: Шість зубів?..
Хворий: Аби ж… Шість вагонів! А зуби вибив машиніст. Потім ще добрався і до ребер…
Лікар: (обмацує поранені місця, киває головою, а потім рішуче)Гіпс! Від шиї і до п’ят!
Хворий, задкуючи, кулею вилетів з приймальні.
Ведучий: (тост) А тепер, колеги, давайте подякуємо нашим самодіяльним артистам за прекрасні сценки і вип’ємо за їх талант і здоров’я. а також за здоров’я таких мудрих, спритних і дотепних лікарів…Без таких людей наше життя було б сірим і не цікавим..,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2016
Від усієї чистої душі поздоровляю з професійним святом. Бажаю щастя, міцного здоров"я, сімейного благополуччя і творчих успіхів.А ще бажаю, щоб ви ніколи не губили людяності і поваги до своїх пацієнтів.Ми вас поважаємо і любимо!
ВЕДУШИЙ 1: Уважаемые дамы и господа…
Ведущий 2:серы и … работники медицины…
Ведущий 1: а также сопровождающие лица, так называемые, мужья, жены,
телохранители и так далее!
Ведущий 2: Праздничный вечер, посвященный Дню медицинских работников…(встрече Нового года)……………………………
ВМЕСТЕ: объявляем открытым!
Ведущий 1: декламирует стих, соответствующий теме праздника
З НОВИМ РОКОМ!
Хоч Псел не спить, і в панцер не закутий,
Хоч сивиною не укриті береги,
Та ліс давно у валянчики взутий,
Бо ранок сріблом вже накрива луги.
Скрекоче вранці під вікном сорока,
Плітки розносить і сонечко хова.
А Дід Морозу у цей час морока:
Які нам,українцям, ще знайти слова!
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Доброго настрою і будьте здорові!
Хай збудеться мрія та правдою стане!
ДОВІРИ, НАДІЇ ВАМ, МИРУ, ЛЮБОВІ!
***
С Новым годом тебя, отделение,
Боевой медицинский отряд!
Не поставит никто под сомнение –
Чудеса твои руки творят.
Как налажена четко работа –
Часовой механизм золотой!
И для всех основная забота –
Лишь бы встал поскорее больной.
Как верны люди в белых халатах!
Одержимые вечным огнем,
Днем и ночью с больными в палатах,
Оставляя «свое» на потом.
С Новым годом врачи и сестрицы,
Няни, раздатчики, весь персонал!
Пусть же счастье шампанским искрится,
И всегда будет полным бокал!
Пусть удача вас ждет на пороге,
Вместе с ней и все блага земные.
Пусть Господь сохраняет в дороге,
И… здоровыми станут больные.
***
Над містом кружляють лапаті сніжинки,
Воно одягає зимовий наряд.
Сумчани спішать прикрашати ялинки,
Щоб свято зустріти при сяйві гірлянд.
У лати закована лагідна річка,
Сніжинки сховали від неї косу.
Зима – мов трамплін, до майбутнього стрічка:
Капіжжю з дахів сповістить про весну.
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Господь не мине ваших добрих осель,
А всі негаразди, невдачі, обмани
Хай повінню змиє засніжений Псел!
***
ЛІКАРЮ
Моїй милій донечці, лікарю Наталії Олексіївні,
та її колегам до свята медпрацівників
Утомлене місто заснуло давно,
Примара світанку гуляє.
Лиш сутінки крає єдине вікно –
Там спати ніхто не лягає.
На ліжку м’якому змарніле дитя,
Мов свічечка, жаром спливає.
А мама, у відчаї за немовля,
“Швидку допомогу” чекає.
Роз’ятрене серце гнітюче болить,
Лещатами душу стискає.
А рідне дитя, мов жарина, горить,
Бо гірше, коли вже світає.
Тривожиться місяць, що вийшов з-за хмар,
Промінчики в шибки кидає.
І зірочка ясна зузір’я Стожар
З безодні в вікно заглядає
Туди, звідки світло у темряву б’є,
На “крилах” “швидка” поспішає.
А лікар вже ампули й шприц дістає,
«Кістлявої» виклик приймає.
Цей виклик для нього – суттєвість буття,
Подібний святому набату:
Стояти на варті здоров’я й життя, –
Він клятву давав Гіппократа.
Відверне Спаситель фатальну ту мить,
Врятує дитину від болю...
Нехай же і лікарю завжди щастить,
Господь береже його долю!
ВЕДУЩИЙ 2:Слово предоставляется …(Руководителю)……………………………………
ВЕДУЩИЙ 1:Он расскажет о наших победах и грехах в этом году…
ВЕДУЩИЙ 2 и ознакомит нас с тем, что нам грозит в будущем,
ВЕДУЩИЙ 1: а также напомним о том, чего мы здесь собрались!
ВЫСТУПАЮЩИЙ РУКОВОДИТЕЛЬ:
Заканчивает речь поздравлениями и тостом.
ВЕДУЩИЙ 1:Декламирует
ХИРУРГ
Каждый день поступают больные…
И встает у беды на пути
Его руки – безмерно простые,
В то же время, как будто, святые,
Чтобы их поддержать и спасти.
Смотрят лампочки, словно живые,
Как хирург над заветным столом
Отдает людям силы земные,
Забывая в тот миг обо всем.
Несмотря на убогость оснастки,
Ради жизни творит чудеса.
И приходит ПОБЕДОЙ развязка,
А удачу – дарят небеса.
Вновь услышав тревогу набата,
В душе скажет: «Опять повезло!»
Но священный завет Гиппократа
Он исполнит, чертям всем на зло!
И предоставляет слово для тоста хирургу.
ВЕДУЩИЙ 2:Декламирует
МЕДИЦИНСКАЯ СЕСТРА
В белоснежном халате, как птица,
Красива, стройна и умна
Идет по палате сестрица –
Богиня добра и тепла.
Пускай небольшая зарплата,
А рынок ценою знобит,
Но честью святого халата,
Как сердцем она дорожит.
С любовью встречают больные,
С надеждою смотрят ей вслед,
Что руки ее золотые
Спасут их от муки и бед,
Кто выбрал судьбу таковую,
Не будет искать путь иной.
Склоняю главу я седую
Пред ней, медицинской сестрой!
И предоставляет слово для тоста медицинской сестре.
ВЕДУЩИЙ 1: Декламирует
НЯНЯ
В больнице есть т акая должность –
Ее оценишь лишь в беду,
Когда и двигаться возможность
Во сне приходит иль в бреду.
Зовут ее больные «НЯНЯ»,
Придет к тебе, лишь застони.
Покой больного охраняя,
Она сама как бы в тени.
На ней – порядок. Чистота,
Готовить к операции больного.
И вся другая суета.
А дел, поверьте, очень много:
Моральный климат всех больных,
Стремленье к жизни, бодрость радость,
Отвлечь от грусти, дум иных
И пожалеть кого-то малость.
Не тяжела в руках зарплата,
Снесет обиду и смолчит.
Но честь доверенной палаты
Она с достоинством хранит!
И предоставляет слово для тоста Няне.
ВЕДУЩИЙ 2: в честь такого праздника наши коллеги-медики, а в душе талантливые артисты-юмористы, подготовили сценку из нашей злободневной жизни. Она называется «Подготовка к операции больного в канун праздника»
СЦЕНКА:
Приемный покой. За столом сидят врач и медсестра. Идет прием больных.
ВРАЧ: Следующий!
Заходит больной на костылях, с трудом передвигаясь. Лицо в синяках и ссадинах.
ВРАЧ: Что у Вас, больной?
БОЛЬНОЙ: (Вначале мнется, стесняется, потом, заикаясь, начинает рассказывать)
Я давно уже живу примаком у тещи и только сегодня насмелился спросить в жены, кто здесь хозяин. На мою беду, в этот момент вошла теща. Поскольку она что-то жевала и ее рот был занят, она мне ответила вначале руками, а потом уже, когда я свалился на пол, добавила еще и ногами…
ВРАЧ: (Прослушивает больного) Все понятно1 (До медсестры) В операционную, будем резать!(И неопределенно показывает на торсе больного предполагаемое место разреза – крест вдоль и поперек живота и груди от подбородка до пояса)
МЕДСЕСТРА: (До больного)
Больной, Вы только не пугайтесь, но сейчас конец квартала и мы использовали весь лимит на наркоз. Поэтому для анестезии будем применять, как и в военное время, старый дедовский способ обезболивания – деревянный молоточек, который, Слава Богу, еще случайно сохранился в инструментарии нашого старого анестезиолога.
Входит анестезиолог, держа в руках огромную кувалду. Немая сцена.
Больной исчезает, забыв даже костыли.
ВЕДУЩИЙ 1: (тост) А теперь давайте выпьем за то, чтобы в нас не переводились такие таланты и всего было в достатке для лечения: опыта, аппаратуры, инструментов, и медикаментов. Кроме больных, которые бы излечивались без операций при помощи психологических трюков и больше не болели.
ВЕДУЩИЙ 2: Декламирует
ВСТРЕЧА
Зарей струится теплый вечер,
Играет тихо легкий вальс.
А на столе мигают свечи,
Словно судьба зажгла для нас.
Звенит надеждою бокал,
В лучах шампанское искрится…
Как долго я тебя искал,
Лазурной вечности Жар-птицу.
Взошла вечерняя звезда,
Весенний парк в цвету ликует.
Так пусть же время навсегда
Застынет в вечном поцелуе!
Так выпьем же, друзья, за любовь, вечную и прекрасную, как утренняя зоря.
Гусары пьют стоя!
ВЕДУЩИЙ 1: Как говорят у нас на Украине: пили, гуляли, молодую видели, а теперь пора и размяться. Приглашаю всех на танцы, конкурсы, викторины и праздничные игры. А потом, если хватит силы, наши артисты предложат нам еще одну сценку из жизни медиков.
(Конкурсы - лучшие танец, песня, стихотворение, анекдот;
игры – например, кто первый попадет шариком на нитке в горлышко бутылки или срежет с закрытыми глазами игрушку т.п.;
викторина – ответы на какие-нибудь интересные вопросы, возможно даже, на медицинскую тему).
СЦЕНКА 2
Затемнена кімната, де на канапі відпочиває лікар. До кімнати входить медична сестра.
М.С.(ніжно і тихо будить лікаря)Лікарю…Лікарю…(громче) Лікарю!..
(кричить) Лікарю!..
Лікар: Гах!.. Що, пора вже за стіл?
М.С.: Ні! Хворих привезли.
Лікар: я так і знав: Бог зі святом, а чорт з роботою.
Добре. Заводь їх по черзі сюди.
(Заходить хворий, в нього з ребер стирчить виделка)
Хворий: (слізно просить лікаря) Лікарю, будь ласка, зробіть що-небудь. Місяць готувався до свята, а тепер… Хто ж мене буде чекати… Там зібралися такі, що… І цурки не залишать…
Лікарю, будь ласка! Може, я ще і встигну?
Лікар: Ти що, сліпий, не бачиш, яка до мене черга? Йди додому, а завтра звернешся до дільничного лікаря.
Хворий: Та як же з виделкою в ребрах я сяду за стіл? Мене теща і на поріг не допустить! Будь ласка, зробіть що-небудь!
Лікар: Ну гаразд, як дуже просиш… (Виймає з грудини виделку і встромляє її в око. А потім, підленько посміхнувшись, говорить з сарказмом) Тепер їдь в обласну лікарню до окуліста. Він все рівно без роботи і приймає хворих безперервно протягом доби.
Слідуючий!
Входить інший хворий.
Лікар: Що у Вас?
Хворий: Виробнича травма: зустрічали свято, потім я приліг поряд з диваном. А вони, мабуть, понапивались… чаю і хтось наступив мені на вухо…
Лікар: Торкається до вуха, з жалем крутить головою, потім рішуче: Різати!
Хворий: Не хочу рі-за-ти! Вам би, хірургам, все різати і різати…У мене є знайомий терапевт. Тож, він колись мені говорив, що в нього є такі пігулки, що як вип’єш, воно й само від-па-де… (Хутко зникає)
Лікар: Слідуючий!..
Заходить новий пацієнт, весь побитий, в синцях, з зусиллям тягне ногу
Лікар: Що скоїлось, шановний?
Хворий: Зуб рвав… прив’язав хворий зуб до потяга Суми-Київ і став чекати…
Лікар: (з нетерпінням) Ну і що, вирвав?..
Хворий: Вирвав… Аж шість!
Лікар: Шість зубів?..
Хворий: Аби ж… Шість вагонів! А зуби вибив машиніст. Потім ще добрався і до ребер…
Лікар: (обмацує поранені місця, киває головою, а потім рішуче)Гіпс! Від шиї і до п’ят!
Хворий, задкуючи, кулею вилетів з приймальні.
Ведучий: (тост) А тепер, колеги, давайте подякуємо нашим самодіяльним артистам за прекрасні сценки і вип’ємо за їх талант і здоров’я. а також за здоров’я таких мудрих, спритних і дотепних лікарів…Без таких людей наше життя було б сірим і не цікавим..,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2016
А там, у Ростові, німі каземати,
Орел двоголовий Надію клює.
Його проклинає заплакана мати…
В орлиній країні чи правда ще є?
А там, у Ростові, замучені грати,
Неправедний суд правді в очі плює:
Так хочуть в Надії всю волю зламати,
Як серце в грудях не болить ще твоє.
А там, у Ростові, стріляють гармати,
То кривда на правду неволю кує,
Бо хоче в кайдани весь світ загнуздати!
Чи довго мовчатиме серце твоє?
Послухайте, люди, як плаче там мати –
Неправедний суд її радість уб’є.
З’єднаймо серця, щоб кричали набатом,
Вже сонце Надії над світом встає!
13.03.16р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2016
Шановні жінки!
Поздоровляю Вас з Днем 8-го Березня!
Щастя, здоров"я, благополуччя, успіхів.
О, жінко! Ти – перлина світу,
Краса весняної Землі.
Блакитне небо, сонце, море, квіти,
Зоря світанку в повсякденній млі.
О, жінко! Ти – життя джерело:
Дружина, мати, роду оберіг.
Як важко б не було і як би зло косило,
До тризни зберігаєш свій поріг.
Тендітна, мила, навіть бракне слів –
Тоді услід тобі звучать овації.
Так будь такою, як Бог тебе створив,
Хай не торкається тебе емансипація
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649852
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Шановні друзі!
Поздоровляю всіх з Міжнародним днем письменника. Будьте здорові і щасливі!
Нехай вас ніколи не покидає Муза!
Натхнення вам і творчих успіхів!
В струнких рядках – мої вірші,
Неначе дзеркало душі.
Сміюся з ними, буває, плачу,
Шукаю в темряві удачу.
Під сонце, в синь, бува, злітаю,
Гірку там правду, ген, шукаю.
Лечу чужою стороною,
Та біль чужий беру з собою.
Пізнаю відчай, не досплю,
З віршами в тлін перегорю.
І ми відродимось із пекла,
Доки в душі вогонь не змеркне.
Готовий світ руками обіймати,
Щоб світло правди у рядках тримати…
А потім, інші, вже освячені вуста
У світ несли сліди Хреста!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2016
Ейфорія, ейфорія –
Тим – забава, тим – надія.
Кому ідолів ламати,
Назви вулиць всіх міняти,
Все старе в лайні топити,
Всю історію крушити,
А кому – добро творити.
Та усім отут нам жити!
І дітей, онуків вчити
З честю й совістю дружити,
З інших шкіру не зривати,
Україну захищати.
Щоб історію творити
Та по-новому всім жити,
Це потрібно пам’ятати
І на все, на все зважати!
Наш сусід не забуває,
На весь світ з трибун волає:
-Ми, Росія, такий народ –
Завжди історії оплот!
Ми Орду в степах побили,
Цим Європу захистили.
І фашистів з м’ясом рвали,
Перемогу ми дістали!
Що нам піддані народи –
Ми самі долали броди,
З боєм брали всі «рейхстаги»,
Мали скрізь там переваги.
Скільки маємо героїв…
Чужу славу він присвоїв!
А ми, браття-українці,
Всіх одразу б в одній мірці,
Та одним судом судити,
У багнюці утопити,
Не зважаючи на спини:
- Що зробив для України?
Треба все для суду брати,
І на слух не все сприймати –
Висновки, теорії.
Навчаймося історії!
Приклад:чим не догодили
Ті бійці, що німців били:
Семен Руднєв там, чи Ковпак?
Готові скинути в рівчак
Нашу пам’ять, нашу славу?
З ними йшли не на забаву
Сотні тисяч українців.
Вибиваючи чужинців,
Тил ворожий підривали,
Цитаделі штурмували,
За Вкраїну помирали,
Перемогу здобували!..
Любов Шевцова, Кошовий –
Вона чужа нам? Він чужий?
За Україну, аж до згину!
Яку ж нам славити ЛЮДИНУ?
Проспект Героїв Сталінграда…
І їх забути? Та це – зрада!
Там – половина українців
Лягли кістьми по всій ложбинці.
Там в обелісках наша слава,
Там душі павших, як заграва!
А їх тепер йому віддати?
Та що ж нам скаже їхня мати?
Таких не можна забувати,
Їх нам шукати і шукати
По всьому світу, земляків.
Щоб українцями шумів
Весь світ – від Заходу до Сходу,
Щоб не робив брехун погоду.
А ти ж, земляче, не теля –
З ночов не виплесни маля!
Українських патріотів –
Не хохлів там, чи холопів –
На чиїх серцях навчати?
Можна це з терез скидати?
Були ще й інші там вояки:
Марусі та «батьки» усякі…
Є сумнівними фігури
У Григор’єва, Петлюри,
Скоропадського, Махна
Та подібного добра.
Скільки хлопців положили
Тут по селах у могили!
В Юнаківці на цю мить
Вісімнадцять їх лежить!
Ще живі в них члени роду.
Може, рано цих у моду?
А героїв в нас багато,
Є із кого вибирати!
Назва вулиць – не забава,
А народна наша слава!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
Святково лютий посміхнувся
Промінням сонця і тепла,
Лютневих звичаїв позбувся,
Немов сподобалась весна.
Синички дихають весною,
Співають важно в синій млі.
А сніг з дахів стіка водою.
Навча струмки весняній грі.
Берізок юних серпантини
Цнотливо з ясенем шумлять…
Вітаю з святом Валентина!
Кохання, вірності, добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643461
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
Доброй.милой. любимой Т.К.:
За все тебе я благодарен:
И за удачу, за успех,
Обед и ужин твой шикарен,
И за любовь твою, за грех…
С тобой нежнее солнце светит,
А в каждом лучике – весна!
Да так прекрасно жить на свете!
И в непогоду жизнь ясна.
С тобою рядом ходит Муза –
Это такой прекрасный миг,
Когда в жару ли, слякоть, стужу
На лист ложится новый стих!
За ласку, нежность поцелуя,
За нервный крик твой и за смех,
За обаятельность такую
И жажду помощи для всех,
Доброжелательность святую,
За твою верность и за честь.
Терпенье, слабость там, иную…
Что ты в меня такая есть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2016
Закрутило, замело –
За вікном білим-біло.
А сніжок який лапатий!
Хоч бери мерщій санчата,
Чи на лижі становись
Та кудись помчи. Дивись,
Як гайсають із гори
Цілі гурти дітвори!
Ще від радості й волають.
Дід Мороза не злякають?
Ось який в нас Новий рік!
Жаль, що вже – похилий вік…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2015
Хоч Псел не спить, і в панцер не закутий,
Хоч сивиною не укриті береги,
Та ліс давно у валянчики взутий,
Бо ранок сріблом вже накрива луги.
Скрекоче вранці під вікном сорока,
Плітки розносить і сонечко хова.
А Дід Морозу у цей час морока:
Які нам,українцям, ще знайти слова!
Бажаю вам щастя, шановні сумчани,
Доброго настрою і будьте здорові!
Хай збудеться мрія та правдою стане!
ДОВІРИ, НАДІЇ ВАМ, МИРУ, ЛЮБОВІ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
Заснув наш Псел,у панцери закутий,
Укривши сивиною береги.
Та й ліс давно у валянчики взутий,
Бо грудень сріблом накрива луги.
Скрекоче вранці під вікном сорока,
Плітки розносить, сонечко хова.
А Дід Морозу у цей час морока:
Які вкраїнцям ще знайти слова!
Бажаю вам щастя, шановні земляни,
Доброго настрою і будьте здорові!
Хай збудеться мрія та правдою стане!
Хай сонце свободи у дім наш загляне!
ДОВІРИ, НАДІЇ ВАМ, МИРУ, ЛЮБОВІ!
27.12.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
Лист в журнал «Дніпро»
Шановні друзі!
Я скористався вашою люб’язністю, і надсилаю на конкурс доповнений Державний Гімн України,як я його бачу в сучасному варіанті.
Проаналізувавши декілька десятків Державних Гімнів інших країн, ( в т.ч. – США, Франції, Германії, Польщі…), я прийшов до висновку, що Державні Гімни, нарівні з вимогами до них, повинні мати ще й історичну цінність: чим старіші, тим цінніші. Тому вважаю, що повністю їх не потрібно змінювати, а лише періодично передивлятися, щоб вони відповідали вимогам часу. Наприклад, в раніше прийнятому ВР України варіанті в другому куплеті було: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону» не відповідав дійсності, т.я. Сян знаходиться в Польщі, а Дон – в Росії. В третьому ж куплеті деякі слова вже застаріли, вийшли із вжитку. А в іншому, мені здається, Державний Гімн України на слова П.Чубинського і музику М. Вербицького якнайкраще підходить до сучасності. Тим паче, що цій пісні вже 153 роки.
Прошу не судити мене за плагіат: я вважаю себе автором лише деяких незначних змін.
ГІМН УКРАЇНИ (доповнений)
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий за нашу Вітчизну,
В ріднім краю вороженькам закажемо тризну.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Бо завжди на Україні дух свободи віє.
Приспів:
А завзяття, працю щиру в нас не відібрати,
Пісню щастя в Україні будемо співати!
Хай летить по всьому світу, гомонить степами,
І кується наша слава до небес віками.
Приспів:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2015
Хранителі віри, надії, добра
Любові вам сила Богом дана.
Щоб ви, незалежно від ваших ідей,
Завжди лікували здоров’я людей.
Серце чутливе до болі чужої, –
Не всі удостоєні долі такої! –
Ніжна душа, як зоря на світанку,
Вірність обов’язку, серце, як в Данка.
Вас добрі матусі колись народили,
В любистку купали, дуже любили.
Любов до людини в душу уклали,
Щоб ви до кінця те тепло пам’ятали!
Будьте завжди і здорові й щасливі,
Бо присвятили себе ви ЛЮДИНІ!
Якщо ж та людина колись вас охає –
То ви вже простіть їй – з ким не буває!
Бо споконвіку у нас так ведеться –
Лікар на хворих ніколи не дметься1
Ви ж бо цвітіть, як калина у лузі.
Зі святом великим вітаємо, друзі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2015
Пташині зграї загули:
- У небо липи розцвіли!
І заглядає у віконце
Яскраво-ніжне літнє сонце:
- А що це пахне, добрі люди?
Аж забиває мені груди.
Невже це з липи гілочки?
Проснулись, навіть. зірочки!
Такий приємний аромат,
Немов розквітнув знову сад.
Про це й зозуленька кує!
- Весна права вже віддає!
Чека її аеропорт,
А це – останній лиш акорд.
У ньому – й сад і первоцвіт,
Про всю красу її в нім звіт.
Про всі її цілющі сили
Нам липи цвітом засвітили.
І вознесли аж до небес
Її чарівну мить чудес.
Тепер же черга йде до літа.
У нього теж багаті звіти.
Не віриш, друже? Зачекай –
Ось буде добрий урожай!
7.06.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2015
Кому була потрібна ця війна?
Вже олігархи згризли Україну...
Була ж і думка в нас на всіх одна,
І серце в грудях теж було єдине.
Та ті вже встигли, запрягли в ярмо.
Поглянь, від сміху вся Європа гнеться!
Вона продажна ще з війни, давно.
А прийде кара – нашим їй ікнеться!
5.05.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2015
Відпустила хитра діва
В вільне плавання «доляр».
І чекала з гривні дива,
Але та скотилась в яр.
Тоді Я. підняв всі ціни,
Ті злетіли до зірок.
Відтепер від цього діла
У кишенях сто дірок.
Наче пітерська блокада…
Зрозуміли, в чому суть?
Що дала нам ота влада,
Ненаситні відберуть!
20.04.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2015
Поздоровляю всіх з Великодним днем!
Хмариночка сміється,
І благодать з небес.
А зло об стінку б’ється –
Ісус Христос воскрес!
Оплаканий журбою,
Весь люд у вівтаря,
А батюшка водою
Його благословля.
Освячений серпанок,
В серцях – наш поводир.
Цей благодатний ранок
Несе добро і мир.
12.04.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2015
Поздоровляю жінок зі святом весни!!!
Промінь березневий
Зиму проганяє,
І з весняним святом
Всіх жінок вітає:
- Хай пролісок синій
Дарує вам ніжність,
Щоб ви були милі,
В душі була свіжість.
Щоб вас зігрівало
Це весняне тепло,
А серце співало,
Та коханням жило.
Завжди зберігали
Сім’ю та свій дім.
І вас шанували
Всі рідні у нім.
Та будьте здорові,
І будьте щасливі.
Нехай Бог дарує
І настрій, і силу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2015
Знову гинуть в Донбасі молоді і старі люди, а плач і смуток розноситься по всій Україні. Вже тільки в невеличкому обласному центрі - м. Суми, на Центральному кладовищі за півроку виросли більше дванадцяти могил загиблих в боях молодих воїнів. А на цьому тижні в тій зоні знову розгулялась знахабніла смерть: в Донецькому аеропорту ворожі бойовики підірвали будівлі порталу, де знаходились наші захисники. Хто порахував, скільки їх там загинули під обломками бетонних плит? Одних лише поранених більше сотні, та захоплених в полон до двадцяти. А через декілька днів на зупинці в Донецьку снаряд попав у переповнений автобус з мирними жителями - понад два десятки вбитих і кілька десятків поранених. І вчора бойовики обстріляли спальні квартали Маріуполя – тридцять жителів загинули і сто три поранених. До яких же пір ми будемо самі себе викорчовувати? Мало на нас іншої погибелі? Затівають війни завжди багаті, а розплачуються кров’ю прості люди.
Матері Росії, я звертаюсь до вас: невже вам так потрібний той Донбас, що навіть своїх дітей не жалієте? Ви що, без нього доїдаєте останню шкоринку хліба?
Народи України і Росії однієї православної віри. Вони давно вже переплелися поміж собою узами браків і стали кровними братами і сестрами. Чому ж тоді російські бойові заряди рвуться на нашій території і ваші сини їдуть на наші простори, щоб вбивати і гинути самим? Українські ж, як ви кажете «бандерівці», не їдуть воювати на ваші землі!
Чому ви не виходите на вулиці з призивами проти війни, щоб можновладці бачили і знали, що матері Росії не згодні посилати своїх синів на братовбивчу війну?
І знов Маріуполь, і знову Донбас…
Та скільки ж крові тої литись?
О, людоньки, люди, звертаюсь до вас:
Допоки й навіщо нам битись?
У нас же і віра і церква одна,
Віками в боях були скопом.
За ті ПЕРЕМОГИ пили всі до дна,
Живі на полях ще окопи.
Ми разом були: Кривбас, Дніпрельстан,
Шукали вам газ по Сибіру,
А потім вели з Уренгою… І БАМ…
Невже недостатньо для миру?
Старим обеліскам вклоніться на мить,
Там вбиті з могил тих благають:
- Одумайтесь, люди, невже не болить
Про нас, тут загиблих, ще пам’ять?
25.01.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554596
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2015
Сію, вію, посіваю,
З Новим роком вас вітаю.
Щоб зима була не люта,
Щоб в країні зникла смута
І нарешті прийшов мир.
Став порядним поводир,
З ним, тримаючись за стропу,
Йшли тихенько у Європу.
Щоб корупцію здолали,
І не брали, й не давали,
Олігархи, депутати –
Жили чесно, на зарплату.
І дохід в людей простих
Був не меншим, чим у них.
Та й народ щоб не дурили,
(Тож тоді й покинуть вила!).
Кожний, хто тут народився,
Щоб Вкраїною гордився,
І цвіла б країна нова,
Та в пошані була й мова.
Щоб гайсали ви, як коні.
А від дум не пухли скроні.
Щастя вам, усій родині.
Господарю й господині!
Хай щасливі будуть долі,
Щоб добробут був у домі,
Був доступним інститут,
Не давив безладдя спрут.
Щоб була у домі радість,
Та теплом зігріта старість,
Не засиділись дівки,
Оженились парубки.
Щоб лелеки прилітали,
Щоб вас люди поважали.
Щоб добро в душі велось,
Про що мріяли – збулось!
Щоб вас доля не цуралась,
Але й ви щоб не зазнались,
Теж людей всіх поважали
І гостинно зустрічали.
Щоб дощі йшли на врожай,
Був багатим весь наш край.
Лиш я стану за порогом,
Хай дається все це Богом!
Хай же буде вам це свято
І веселим, і завзятим.
Трішки випийте, гуляйте,
Та й про нас на мить згадайте.
14.01.15р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551424
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2015
Шановні друзі!
Поздоровляю вас із Різдвом Христовим. Будьте здорові і щасливі.
Коляд, коляд, колядниця…
В хаті – добра(і) молодиця(і),
Мудрий в хаті й чоловік.
Хай щастить вам цілий рік!
Бо сьогодні – день змінився:
Це ж Ісус наш народився
Ви погляньте – небо спить,
Віща ж зіронька – горить!
То ж, весело і завзято
Я несу (Ми несем) у дім ваш свято.
Вранці, вдень і в сивій млі,
Щоб черпали з надр Землі
І здоров’я, і тепло,
Силу, мужність і добро,
Ніжність, лад, стосунки нові
І хліба й сади медові.
Хай везе у Році Новім,
Із Різдвом вас всіх Христовим!
За колядки мої (наші) дивні
Скрізь дають мені по гривні
(Нам дарують скрізь по гривні).
Але щедрість меж не має…
Хай вам Бог допомагає!
***
Колядини, колядини –
Я із доброї родини.
Як піду колядувати –
Не пускають мене з хати.
Бо господарі хороші
І колядки всі пригожі:
Про оселю та Різдво,
Щоб родило і було,
Та завжди Земля раділа,
Що Ісуса народила.
В день щасливої події
Хай збуваються надії.
Колоситься хлібна нива,
Старість щоб була щаслива,
Оженились парубки,
Вийшли заміж всі дівки.
Хай минають горе й смуток,
В дім приходить лиш прибуток.
Щастя вам у році Новім!
Із Різдвом вас всіх з Христовим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015
Поздоровляю з Новим 2015 роком.
Бажаю щастя, здоров"я, сімейного благополуччя, успіхів і доброго, веселого настрою.Нехай Новий рік буде мирним, добрим і удачливим.
Іще війна курить в Донбасі,
Збирає щедрий урожай,
Немов живуть в другому часі.
Чи то хазари рвуться в рай?
Гудуть Донбасівські кряжі,
Від мін і «градів» ломить скроні…
Які там в хлопців бліндажі,
Але тримаються герої!
Синочки, любі, ця земля –
Козацька, вільна Україна!
Оці ліси, яри, поля,
І ці міста, і ці руїни.
Сюди приніс нам ворог зло,
Багато ж їх тут побували!
Але для них одне було –
У Чорне море поскидали!
І тут, де ще не ллється кров,
Таїться біль, тривога, скрута.
Ще й материнські сльози знов…
Та скільки ж їх лилося тута!
Гудуть Донбасівські кряжі,
І мирні жителі в облозі…
Стоять сини на рубежі,
Їх ворог здвинути не в змозі.
Нехай прийдешній Новий рік
Для всіх веселим, ясним буде!
А Україна НОВИЙ лік
Почне із нього. Хай буде МИР,
Щасливі й вільні будуть люди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547767
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
З 1 грудня енергетики України розпочали систематично виключати електроенергію на 16 годин щоденно (з 8-00 до 24-00 через кожні 2 години). Ці негаразди вони мотивують тим, що на складах не вистачає пічного палива.
Пробачте, панове, за насуще питання:
- А де ж ви були весною, коли ще була можливість придбати вугілля навіть в себе, на Донбасі? Ви забули про свої обов"язки перед народом України?
Та ще й зовсім недавно була така можливість. але треба було своєчасно подати на відгрузку пусті вагони.
Це ж чистий саботаж. за який хтось із вас повинен буде суворо покараний!
Ціле літо розбирали
Ситуацію про газ,
Як сніжинки з неба впали,
Світло вимкнули ті враз.
Винуватці аж волають:
-В нас вугілля,вже з очіпку*.
А господарі всі знають,
Що готують сани влітку!
При таких ось олігархах
Ніде ладу нема й миру.
А вони в своїх фільварках
Ще і бісяться від жиру.
Мабуть, правду кажуть люди,
(Може, владі й не з руки?) –
Шкідників зібрать повсюди
Та й погнать на Соловки!
Очіпок* - старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки
20.12.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2014
Друзі, колеги!
Поздоровляю Вас зі святом - Днем працівників автомобільного траспорту.Бажаю щастя, здоров"я, успіхів.
Відболіла осінь журавлями,
Відцвіла вже сяйвом хризантем.
Під сьома осінніми вітрами
Золотом відплакав старий клен.
В небі сонце свічкою світило,
Пробивало ледь густий туман.
А під кленом,що розкинув крила,
Думу думав сивий ветеран.
Пам’ять знов з асфальтом шепотіла,
І дощем змивала пелену.
Повела КамАЗи по Сибіру,
Підіймала на «захарі» цілину.
Їхала вночі на перевали,
В ті степи, де не літав і птах:
Йшов туди, куди дороги звали,
Та Вітчизна вказувала шлях.
Шумить асфальт для нього без упину,
А пам»ять знов жариною пече,
Як тільки вчує запахи бензину.
Нікуди вже від цього не втече.
Колего мій, не забувай дорогу!
В твоїм житті – великий зміст.
І з гордістю, до вічного порогу
Носи ім’я святе – АВТОМОБІЛІСТ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014
Відшуміло славно літо колосками,
Відсвітило грізно блискавками гроз.
Лугові отави не цвітуть медами,
Посивіли коси від кришталю рос.
Вже не чути соло соловейка в гаї,
Відлетів у вирій щебетун давно.
І встає світанок пізно в небокраї,
Не закине промінь у моє вікно.
Тільки лиш у лузі молода калина
Аж горить на сонці), і співа й співа.
А самотня вишня, гола біля тину,
Розгубила ноти і не зна слова.
Розляглись тумани у річній долині,
Заховали верби в сірій далині.
Дід Мороз щипає щічки на калині,
А вона крізь сльози скаржиться мені.
А сьогодні сонце загляда в віконце,
Не було так гарно вже багато днів.
І людей багато, бо сьогодні свято:
Та й велике свято – день учителів!
Тож і ми в приємне свято
Побажаєм, щоб багато
У вас світлого було:
Настрій, сила і тепло,
Та й жили не як в пустелі,
Відкривались часто двері:
Дітки й внуки приїжджали,
Всі з добром їх відкривали.
Була хата – повна чаша,
Бо така вже воля наша!
Трішки випийте, гуляйте.
І про нас на мить згадайте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2014
На цьому тижні знову перемир’я. І хоча бойовики ще стріляють, та все ж розпочали обмін військовополоненими. Таким чином звільнені вже більше сотні наших бійців, які знаходились у неволі. Побитих, замучених, знесилених, але не зломлених духом, їх з радістю зустрічають на Батьківщині.
Повернулися хлопці з полону,
Ледь волочуть побиті тіла.
Повернулися хлопці додому,
Їх чекають великі діла!
Плачуть з радості батько і мати,
Обнімають в нестямі жінки…
Повернулися з бою солдати,
Не зламали їх волю круки!
13.09.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2014
Ще веселе по-літньому сонце,
В небокраї ще бавиться синь.
Та нема ластівок у віконці,
І тривожить німа далечінь.
Позолота он в пасмах берізки
І тумани, і роси рясні.
Це вже літо пакує валізки,
Бо ще осінь десь бродить вві сні.
13.09.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2014
На початку вересня на Сумщину знову прийшли траурні дні: в середу, 3 вересня, базовий табір 9-ї батареї Сумського реактивного артилерійського полку, який знаходився в Луганській області поряд зі Старобєльськом, був обстріляний з території Росії із реактивної системи залпового вогню «Смерч». В результаті вогневого нальоту загинули п’ятнадцять бійців і один пропав безвісти. Серед ідентифікованих загиблих шестеро сумчан, один – з Лебедина, один – з Ромен і два - з Полтави.. На Сумщині оголошена триденна жалоба.
Панове, зніміть шляпи і низько вклоніться героям!
Сумський артполк. Які були надії!
Жили, служили,вчилися, любили –
У молодих завжди прекрасні мрії…
За що ж їх росіяни пришлі вбили?
В осінній день стояли під Луганськом –
Своя земля зігріє і схова.
Та кат прислав сюди тих жестом панським,
І розповзлася по Донбасу їх чума.
Чужинські танки, «гради», БТРи
Споганили посадки, шахти, поле.
Колись безкрайньо синя неба сфера,
З кіптяви хмар скидає смерть і горе.
А нелюди сміються, як на кутні,
Що їм до того, що погорять брати!
В душі «арійців» почуття відсутні,
Накази пана – спопелить світи.
Немає в них ні мрії, ні дитинства:
«Завжди той правий, в кого більше сили!» Привчали змалку хлопців до бандитства,
Чи їх вовчиці в норах народили?
Така у них же незавидна й доля,
Як пси, живуть, собачі і кінчини:
Бульдозером загорнуть серед поля,
Не знайдуть і слідів на батьківщині.
Сумський артполк. Вся площа крепом сяє,
Сумують люди, і сльози на очах…
Герої в Україні не вмирають,
Вони навічно залишаються в серцях!
7.09.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2014
Війна. Розстріляний Донбас,
Димлять бідою терикони,
Квартали мирні рве фугас:
Тут у війни свої закони!
ПРИСПІВ:
Плачуть в степах обеліски,
І стогнуть в могилах солдати:
- Ми – з однієї колиски,
До чого ж російські гармати?
Йдемо, підрівнюючи ряд,
«…Іще не вмерла…» - степ ізнову!
А «старший брат» услід нам «град»,
Щоб не знімали з ніг окови.
ПРИСПІВ:
Війна. Розстріляний Донбас.
Крокують мужньо батальйони –
Козацький дух в серцях не згас.
Комбат, веди вперед загони!
ПРИСПІВ:
Вперед, вперед! Дайош Донбас!
За справедливу нашу долю!
А час розсудить потім нас.
Комбат, вперед за мир і волю!
ПРИСПІВ:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2014
Відшуміло славно літо колосками,
Відсвітило грізно блискавками гроз.
Лугові отави не цвітуть медами,
Посивіли коси від кришталю рос.
Вже не чути соло соловейка в гаї,
Відлетів у вирій щебетун давно.
І встає світанок пізно в небокраї,
Не закине промінь у моє вікно.
Розляглись тумани у річній долині,
Заховали верби в сірій далині.
Дід Мороз щипає щічки на калині,
А вона крізь сльози скаржиться мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2014
Нарешті новий ПРЕЗИДЕНТ!
(На зло неправедній фактурі!)
Нежданий СВІТОМ інцидент –
Його обрали в першім турі!
Безхмарний день, святкова Рада,
Врочиста дань пошани стягу...
Застигли люди, гості, влада –
Нове життя прийма присягу!
Яка щаслива, чиста мить!
Живе в ній Віра, і Надія.
А стяг на сонці аж горить,
Як наша давня славна мрія.
Люби Вкраїну, Президент,
Будь вірним Сотні і Майдану.
Щоб історичний цей момент
Приніс Вкраїні МИР і СЛАВУ.
7.06.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
Останнім часом продовжується захоплення по Кримському сценарію бойових об’єктів на сході України: декілька російських бойовиків пускають попереду себе запроданців з числа мирних жителів, роззброюють розгублену охорону, відкривають кімнати зі зброєю, і захоплену зброю роздають зрадникам. Таким чином бригада наших десантників здала їм без бою не тільки автомати, але й БТРи. Що це – боягузтво, чи зрада? А люди тягнуться з останніх сил, збираючи копійки на озброєння армії. Воїни, де ж ваша совість? Коли ж ви нарешті станете боронити свій народ від загарбників? А так звані «мирні жителі», які стають живим щитом між військовими та окупантами, знають, на що йдуть і за яку плату ризикують життям. Ви б краще захищали своїх мирних жителів, бо захоплена зброя вже буде стріляти по ваших дітях. Не подумали про це?
Куди дивиться уряд і Президент? Бояться, щоб у ворожому таборі про них не сказали поганих слів? Чому не спросить винних за невиконання присяги? Чому не виконується прохання своїх наляканих безпорядками громадян, які волають до влади: СПАСІТЬ НАШІ МІСТА І СЕЛА ВІД ОЗБРОЄНИХ ЧУЖАКІВ-БАНДИТІВ?
Ось такі-то наші вояки,
Перелякані на смерть іще до бою:
Ворог лише тупне, а вони
Враз кидають, бідні, з переляку зброю.
Можуть танк віддати, БТР,
Автомат, гвинтівку, прапор – що попросять!
Кораблі – і ті вже відтепер
Під російським прапором по морю ходять.
Якась рота тих бойовиків
Півкраїни, часом, підійма на плаху.
А сто тисяч наших вояків
Поховались і тремтять в кущах від жаху.
Так,без бою,в прірву канув Крим,
Тепер на суші «чоловічки» бродять квас.
Годі спати, владо, чуєш грім?
Проворониш, бідолахо, ще й Донбас.
Де ж ваш сором, горе-козаки?
Щоб змогли ви Україну захищати,
Весь народ збирає копійки.
Ви ж посміли ту священну зброю здати…
20.04.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493927
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
В Крыму российские войска продолжают захват украинских военных подразделений, баз, складов с оружием и материалами, боевой техники, кораблей. В этих целях излюбленным приемом спецназовцев является использование толп крымчан. Часто впереди них находятся и женщины с детьми. Украинский менталитет не позволяет нашим солдатам стрелять в мирных жителей, и россияне этим пользуются. Какой позор! Когда-то так делали фашисты.
А как унижают своих бывших однокурсников военных училищ и академий, сослуживцев! Пользуясь своей силой и преимуществом, как варвары, втаптывают их офицерскую и солдатскую честь в грязь, применяя на практике подкуп, шантаж, угрожая семьям военнослужащих. Неужели забыли гордые традиции старой русской армии и их полководцев – Суворова, Кутузова, Ушакова?
Сегодня таким образом была захвачена и единственная в Украине подводная лодка «Запорожье», шефство над которой еще несколько лет назад взял на себя г. Сумы. Горожане оказывали материальную и моральную помощь, из призывников Сумщины набирали часть экипажа. Теперь на этом боевом корабле развевается флаг агрессора...
Где честь и где слава, господа офицеры?
Разве внукам такой передал дед удел?
За спиною детей шли в строю лицемеры...
А как гордо Газманов про честь вашу пел!
Господа офицеры! По натянутым нервам
Вы позорной чертою, как снарядом по нас…
И под звуки фанфар теперь пьете в тавернах.
Наслаждайтесь победой, пока Крым – не Кавказ!
Неожиданно вдруг пал позор в Украину,
От российских бесчестий пестрит нам в глазах…
Вы – достойны дедов? Вы их след осквернили,
Тех, кто стал в сорок первом обелиском в горах!
22.03.14г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2014
Звичайно, нашому уряду зараз дуже важко: безлад, казна пуста, в силових органах засіли шпіони, зрадники і невігласи. А на кордонах – 200 тис. чужинського війська, озброєного до зубів і навченого воювати на полях Чечні, Грузії та на своїх «радикалах»…
Але й уряд в цих важких і відповідальних умовах повинен бути згуртованим, кваліфікованим і самовіддано працювати, не шкодуючи своїх сил, здоров» я і життя. Він повинен бути відкритим і своїм прикладом вести нас за собою на барикади.
Чому не задіяні специ – Гриценко, Кузьмук, Луценко і багато інших чесних, порядних українців, які раніше обіймали важливі посади і доказали свою вірність народу України? Чому до цих пір сіє розбрат російське телебачення? Чому слабо діє СБУ? Чому не покарані винні в тому, що своєчасно не вивели наш флот із западні? Чому не прийняті жорсткі закони про сепаратизм, та навіть старі не виконуються? ЧОМУ МИ, УКРАЇНЦІ, НАВІТЬ ПЕРЕД ЛИЦЕМ ЖОРСТОКОЇ, КРИВАВОЇ,ДИКОЇ, ЯК РАНІШЕ ОРДА, НАВАЛИ, НЕ ХОЧЕМО ОБ»ЄДНАТИСЯ, А В СВОЇХ ЛИСТАХ, НЕОБДУМАНИХ, ЗРАДНИЦЬКИХ, ПРОСИМО ДОПОМОГИ У СВОГО ВОРОГА? «ПУТІН, ДОПОМОЖИ!» В чому? Хто їх гвалтує? Скільки коштує такий підпис? Чи не думали вони, що ці листи будуть нам коштувати великої крові?
Українці, схаменіться! Україна гине не від навали, а від розбрату. Згадайте про татаро-монгольське рабство, яке тривало 300 років, і нашу стару народну українську казку про віник і один-однісінький прутик…
СЛАВА УКРАЇНІ! ГАНЬБА ЗРАДНИКАМ!
Армія розсипалась,
Як хатка з доміно.
Побігали, порипались,
Розбіглись, як в кіно.
Кораблики загарбнику
Продав наш адмірал.
А сам пішов до карлика
Закінчувати бал.
Підводний човен проситься:
- Візьміть, хоч на Дніпро,
Бо в Україну хочеться,
Загарбникам на зло!
На суші до них моляться
Броня і сто ракет:
- На край ваш зло накотиться,
Служить йому не мед!
Але мовчать правителі,
Чи, може, хліб жують?
А там вже «побідителі»
За сльози наші п’ють…
Схиливсь до них від сорому
Наш православний Хрест:
- Та не віддав же ворогу
Солдат без бою БРЕСТ!
Проляпали промовами
Ви славу козаків.
Нехай на ваші голови
Впаде народний гнів!
А ми, народ, повсюди
Давайте в мирі жити!
В гурті. як кажуть люди,
Легко і батька бити!
21.03.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2014
Забравши Крим, північний сусід не зупинився, знову нарощує військові сили, роззброює наші війська на півострові і поглядає на східні області. А Європа загрузла в словесних перепалках, обіцянках, прийнявши «страшні» санкції проти АЖ ДВАНАДЦЯТИ клерків – «винуватців» загрози атомної, останньої, мабуть, світової війни…
Європо! Росіяни! Одумайтесь і зупиніть підпалювача!
Невже не боїтеся, що повториться 1939-й рік?
Давно пора б тобі, Європо,
Поменше слів, а більше діла.
Чи ти сама підставить …опу
Тому бульдогу захотіла?
Ти і тоді, в тридцять дев’ятім,
Дала можливість запалити
Вогнем гестапівському кату
Аж півсвіту. В крові втопити.
Яка війна була кривава!
Єврейські гетто… Табори…
Тепер у нас тодішня справа.
Перечекаєш до пори?
Щоб загорівся й Захід кров’ю?
Відчувший смак, не зна межі!
Там, біля тебе, Придністров’я…
Не гай же часу. Поможи!
19.03.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2014
17 березня 2014 року, після так званого референдуму в Криму, напруга на кордонах України з боку Росії зростає. Деякі гарячі голови в Госдумі з піною на губах кричать про початок війни з Україною. МЗС Росії, на розумні вимоги світової спільноти зупинити агресію в Україну, робе на нашу адресу злобливі, брехливі випади. В Криму і на інших дільницях кордону йде подальше нарощування військових сил. Почастішали випадки висадки на територію нашої країни російських десантників. Підняли голови екстремісти, які підбурюють народ до непокори, агітують людей до переходу під юрисдикцію Росії. Протягом останніх декількох днів такі багатолюдні демонстрації з російськими прапорами і штурмом обладміністрацій та інших державних установ пройшли в Харкові, Донецьку, Луганську та інших містах сходу і півдня. Є вбиті і поранені…
Тож що тепер? Ступити крок до прірви?
Над головою вже заніс сокиру брат…
Дзвенять в напрузі, наче струни, нерви,
На бойовому взводі держуть автомат.
Слиною бризкає в екстазі бирік,
З трибун, як пес побитий, гавкає дуров…
А люцифер-садист сміється, цинік,
Вчуваючи ЧУЖУ,(а не СВОЮ!), пролиту кров.
Вже танки брязкають по бруку Криму,
Ревуть грозою «дружні, братські» літаки…
Вставайте, люди, спасаймо Україну!
Бо заклюють її, беззахисну, круки.
А вітер віє, несе птахів із виру,
Парує поле, весняним пахне днем…
Невже не прийдуть їм благодатні думи,
Щоб перестав там ТОЙ бавитись вогнем?
17.03.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2014
Група митців Росії підписала листа до президента, в якому підтримують його курс на ескалацію напруги в Україні. Серед них – багато моїх улюблених артистів, якими я гордився і захоплювався ще з дитинства, на них рівнявся, хотів бути такими, як вони.
Друзі! Невже ви не оцінили обставини сучасності і дали підлим людям себе обдурити? Я не вірю, щоб ви, наділені талантом, розумом і великим життєвим досвідом, свідомо дали згоду на ведення бойових дій з українським народом.
Чи вас не заїсть совість, якщо проллється кров невинних? Не боїтеся заплямувати свої чесні, талановиті, шановані імена невинними жертвами братського народу? Невже вам так потрібні українські землі? Мабуть, доїдаєте останню шкоринку без солі?
Ти згоду дав своєму пану
В крові втопив щоб Україну?
Аж страх бере, як я погляну
На вбиту ним в бою дитину.
Хитає зорі вітерець,
Веселка кольорами грає…
А ти не бачиш ще, митець,
Як він братів твоїх вбиває?
Скількох твій пан уже згубив,
Пообіцявши захищати!
Ім’я своє навік зганьбив,
Надавши прав кривавих кату...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485783
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2014
На выходе из бухты, прямо по фарватеру, он затопил аж пять судов, чтобы навсегда закрыть в бухте наш флот, навеки лишить Украину Черного моря.
Врешь, карлик! В этом море плавали еще казацкие «Чайки» до того, как Петр 1 вывел свои суда. А мы тем более, под мирными флагами, сотнями прекрасных морских лайнеров будем бороздить завещанные нам предками морские дали. И нас всегда будут встречать с радостью дружественные соседи, в том числе и россияне. Но ты до этого не доживешь: тебя сметут, как и нашего тирана, твои же соотечественники за сотворенное тобой зло. Не захотел жить в мире, и мне тебя нисколько не жаль.
На рейді затопив аж п’ять судів!
Невже Господь твій рід не покарає?
Бо Україну зрадити посмів…
Уже весь світ про підлість твою знає!
Тебе небесна кара не мине,
Лиш тільки МИР фанфарами заграє.
За кров невиних МАТИ прокляне!
Страшись, тиране, вже провісник сяє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2014
Вчора російські війська навели понтонну переправу біля Керчі і повністю заполонили Крим. Вони вже будують свій кордон далеко за його межами, в Херсонській області. А також заблокували українські підрозділи в самому Криму, вимагаючи від українських військових, щоб ті склали зброю і перейшли на службу Росії. Наша влада ж не надає їм допомоги, а лише звертається до свого війська, щоб солдати не піддавались на провокації і не йшли на кровопролиття. Нехай сором від поразки ляже на нерішучих і боягузів. Слава героям!
Наше місто, герой Севастополь…
Море знову прибоєм шумить…
А на братських могилах між тополь
Вогонь, наче кров ЇХ, горить.
Скільки тут полягло на цих брилах
Росіян, українців, татар!
І дзвенів переможно на схилах
Гімн братерству під звуки фанфар.
…Та сьогодні затьмарились мрії,
І війна простелилась, як дим.
Німці! Тепер захистіть від Росії:
Спецнази штурмують наш Крим.
9.03.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484615
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
Всіх жінок - з Міжнародним жіночим Днем, щастя. здоров"я. благополуччя, великого вічного нестримного кохання, доброго, чистого сімейного щастя!
8-ме березня – це свято
Наших мам, жінок, бабусь.
Ще всі сплять, а бідний тато
Від турботи аж зігнувсь.
Пирогів напік багато,
І печеня на столі.
Я люблю жіноче свято
Із весною на чолі!
8.03.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484310
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2014
Ати – бати,
Крокують солдати.
В руках – автомати…
Усі - в камуфляжу,
В молодецькому ражу…
Крокують солдати.
Прийшли захищати!
Гелікоптери…
Бронетранспортери…
Ще й крейсер «Москва»…
Всі дула – в дома…
Мовчить Севастополь,
Неначе акрополь…
- Що робиш тут, брате?
- Прийшов захищати!
- В кого ж будеш стріляти?
Ми вас не попросили.
А батько з могили:
- Я цей край захищав
Не для того, щоб ти
У народ свій стріляв!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
Сьогодні в Україні чорний день…
Вся Україна на Майдані плаче…
Сьогодні в Україні судний день.
А чи достатньо сил в тобі, козаче?
Старий Дніпро від смутку занімів,
Оплакує героїв і сумує…
А хвилі котять всенародний гнів.
Нехай та зграя на собі відчує!
Гуляє воля буйна на Майдані,
Дзвенить на кожній із церковних бань,
Зове на битву і зрива кайдани.
Люде! На захист Батьківщини
встань!
20 лютого 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481332
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2014
Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям
На здоров"я.
Хай щастить у році Новім,
Будьте живі та здорові.
Щастя вам. усій родині,
Господарю й господині!
Щоб було на чому сісти,
Щоб було у вас що їсти,
Щоб добробут був у домі.
Хай щасливі будуть долі!
Щоб була у домі радість,
Щоб зігріта була старість,
Не засиділись дівки,
Поженились парубки!
Щоб лелеки прилітали,
Щоб вас люди поважали,
Щоб добро у вас велось,
Про що мріяли - збулось!
Щоб вас доля не цуралась,
Але й ви щоб не зазнались,
Теж людей щоб поважали
І гостинно зустрічали!
Щоб дощі йшли на врожай,
Був багатий весь наш край!
Лиш я стану за порогом,
Хай дається все це Богом!
А мені за ці щедрівки
Не давайте ви горілки,
А цукерки або гроші -
Ви ж господарі хороші!
Може. євро у вас є -
Хай господар дістає.
Щедрність же межі не має,
Хай вам Бог допомагає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2014
Пісні веселі радують Майдан,
Негідній ері відміряють вік.
Відходить тихо, з розпачу, в туман
Тринадцятий у цім столітті рік.
І вже Юнак ступає на поріг,
У нього в торбі - ювілей Шевченка,
Багато справ і помислів, доріг,
Куди Європа дибає, старенька.
Тож знов дзвенить надією бокал,
Шипить і сяє, піниться ігристе…
Нехай Всевишній нам допомога,
А правду нашу береже Пречиста!
Бажаю вам щастя, шановні добродії!
Господь не покине гостинних осель.
Хай завжди звучать в них веселі мелодії,
І буде удачливим кожний ваш день !
31.12.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013
Покосилась избушка над старым прудом,
Во дворе голый клен, тает снег на крыльце.
В той избушке старушка сидит за столом,
Пишет сыну письмо, капли слез на лице.
- Я, сынок, постарела, здоровье сдает,
Писать тяжело мне, не слушают руки.
Вскоре, видно, Господь наш к себе позовет,
Закончатся все мои тяжкие муки.
Но я перед этим хотела обнять
Тебя, мой сыночек. Молю теперь Бога.
Прости меня, сын, твою старую мать,
Что выбрал тогда ты такую дорогу.
Война и розруха, погиб твой отец,
Землянка сырая, темно в ней и голод.
А я же там пахарь и плотник, и жнец…
Лишь ты мне помощник, хотя еще молод.
Построив избушку, учила тебя,
Стремилась, чтоб сына поставить на ноги.
Но, видно, не там была наша судьба.
И крепко ступил не на ту ты дорогу.
Прости меня, сын, твою старую мать –
Тебя от беды уберечь не сумела,
На праведный путь не смогла указать.
Но видел Господь, как я это хотела!
От ветра шумит серый клен за окном,
Танцуют в пруда, как невесты, березы…
Старушка сидит до утра за столом,
Не выплакать ей материнские слезы...
…Размыто слезами, доходит письмо
В далекую зону, где души забвенных.
В бараках у зэков прохладно, темно,
Как было на фронте вземлянках военных.
Склонился на нарах сынок над письмом,
Он с грустью читает размытые строки.
Увидел вдали покосившийся дом,
Сидящую мать за столом одиноко.
Как близко она, поседевшая вдруг!
Лицо постарело, в глубоких морщинах,
До боли знакомое детство вокруг…
И горьких рыданий сдержать он не в силах.
Вдруг так захотелось обнять свою мать,
Пред нею, родною, упасть на колени,
Натруженных рук теплоту целовать,
И долго просить у нее о прощеньи.
За толстой решеткой кружит белый снег,
От вьюги в тайге полумгла, как из теста.
Но сын той старушки пустился в побег
У край невеселого, нищего детства.
Поднят по тревоге ночной караул,
Приказ, как в бою, получают солдаты.
И, словно застывшая стая акул,
До боли сжимают в руках автоматы.
А где-то в тайге, пробивая пургу,
Бредет в темноте паренек в телогрейке.
Весь мокрый от пота, бежит по снегу,
Пытаясь запутать следы от ищейки.
Отстав далеко, в мрак уходит наряд.
Им, сильным, пурга и мороз не преграда.
Солдатам обет: десять суток за смерть –
Такая дана им за зэка награда.
Команду принял молчаливый сержант,
Он призван сюда из далекого Дона.
Давно его ждет престарелая мать
На низкой скамейке у отчего дома.
…За стройной сосной вдруг мелькнула спина,
Во тьме сухо клацнул затвор автомата…
Рванулся огонь, задрожала сосна,
Засыпала снегом холодным солдата.
Горячие гильзы, еще не остыв,
Расплавили снег, словно мама слезами.
А парень лежит возле старой сосны
С открытыми вдаль голубыми глазами.
Упав под сосной, лишь успел он сказать:
- Прости, не дошел к тебе, милая мама!
В холодной избушке уставшая мать
Напрасно молитву о сыне шептала.
…Уехал сержант на побывку домой,
Дождалась казачка, его обнимает.
А зэк похоронкой старушке родной
Последний привет, как судьбу, посылает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2013
Дійові особи
Ведучий.
Звіздар – хлопець в українській одежі з шестигранною зіркою на палиці.
Мікоша – вайлуватий хлопець в українській одежі, завжди усміхнений, з великою торбою через плече для подарунків.
Коза – дівчина в українській одежі з фартухом, ріжками і хвостом з соломи.
Лікар – у білому халаті з лікарською сумкою. Має великий шприц, термометр, ліки.
Циганка – дівчина в циганському вбранні з колодою карт для ворожіння.
Ведучий
Закінчується переддень Різдва. Настає святвечір – багата кутя. Ще вдень господар вніс у хату і поставив на почесне місце – покуть – дідуха, на розстелену господинею на столі святкову скатертину. Зробив кубло із сіна і поставив горщик з кутею.
В цей святковий вечір кутю називають багатою, оскільки, крім неї готують ще одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково повинні бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар.
Як тільки на небосхилі з’явиться перша вечірня зірка, всією родиною сідають за стіл.
Першим займає місце господар, а за ним – члени родини. Вважалося, що в святвечір покійні близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак – залишали для них місця і ставили страви і ложки.
Вставши, глава сім’ї пропонує пом’янути покійних і запросити їх до столу. Його мова звернута до тих, хто заблукав у лісі, втопився в морі чи не повернувся з далекої дороги.
І закінчувалася словами: “Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам – легенько живеться”.
Слідом за господарем, всі присутні виголошували молитву.
Наступну молитву виголошували нині сущим – усім членам родини. Їм зичать здоров’я і щастя, бажають, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва.
Після цього господар бере свічку та миску з кутею, поклонившись на чотири сторони, передає страву дружині.
Перед тим, як почати їсти, старійшина підкидає з ложки кутю до стелі – “на приплід”, друга порція – “на врожай”, третя – щоб роїлись бджолині рої.
…Наступила зимова ніч – ясна, зоряна. Великий місяць велично піднявся на небо, світить добрим людям, щоб всім було весело колядувати і славити Христа. Стає так тихо, що далеко чути рипіння снігу під чоботами та валянцями колядників. В засніжених до самих димарів хатах ледь-ледь мерехтять каганчики – гостинні господарі чекають колядників. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини Новий рік.
Раптом під вікном вчувається розмова парубків, стук у вікно. Це прибула ватага колядників.
(Голос ватаги.)
Світло зірки небо крає!
Чи господар нас чекає?
Ось каганчик ясно сяє,
Вся родина нас чекає!
(Входить ватага на сцену і гуртом декламує:)
Йшли від хати і до хати,
Де ж поділися юннати?
Ось вони. Як їх багато!
Можна вам колядувати?
(Вигуки із залу:)
Можна! Будь ласка!
Звіздар
В лісі є циганський табір,
Ми зробили в ньому гамір.
Ось циганочку схопили.
Подивіться, яка мила!
Циганка (танцює і приказує)
Я танцюю та співаю,
Бо талант до цього маю.
Золотіть мою долоню –
Розповім про вашу долю.
Звіздар
Маєм ще одну красу –
Ось погляньте на Козу.
Коза
В мене теж є свій талант,
Але він того не варт:
Краще б ви щось подарили,
Чим з налигачем водили.
Звіздар
З нами й лікар. Сумку має,
Тяжкохворих підіймає.
Та й за іншими слідкує,
(Тихо!)
Не підходь, бо залікує!
Лікар
Я – лєкарь-аптєкарь. Мертвих на ноги підіймаю.
Циганка
Ой, людоньки! Щось наша Кізонька захворіла.
(Всі кидаються до Кози, а вона – голова повисла, потім зовсім – буць і впала. Циганка, що тримала її на прив’язі, прислуховується, чи вона дихає.)
Циганка
Така добра тварина була – і розумна, і до харчів невибаглива. Таку б у наш сільгоспвідділ – не їсть, не п’є. Їй би тільки кленовий листочок та водички крапельку. Що ж нам тепер робити?
Звіздар
Лікаря!
Лікар
Лєкарь-аптєкарь і маю приватну справу, мушу платити податки, без дєнєг не маю права!
Звіздар
Кізонька ж небагата,
А Ви складали клятву Гіппократа.
Лікар
Гіппократ жив у достатку,
І хто брав тоді податки?
(Всі хором)
Врятуйте, лікарю, Козу –
Ватаги нашої красу.
А ми ж, коли зведем рахунки,
Вам віддамо всі подарунки.
Лікар
Ну добре, добре, вірю вам.
(тихо, до собе)
Хвала дарункам і козам.
Дістану ліки, полікую,
Можливо, Бог дасть, і врятую.
(Лікар дістає великий шприц,наповнює рідиною і робить укол. Коза лежить нерухомо, але згодом заворушилась, підійняла голову.)
Циганка
Ожила! Наша Кізонька жива!
(Подякувавши лікарю, Циганка стьобнула Козу поводком, і вона відразу ж звелася на ноги, почала пританцьовувати. Всі присутні пішли в танок, приспівуючи.)
(всі хором)
Хвала лікарю, хвала –
Наша Кізонька жива.
Там, де Коза ходить –
Паляниця родить.
Де її немає,–
Хліб там вилягає.
Тупне де ногою –
Зернові копною.
А де Коза рогом –
Там пшениця стогом.
(Кізка, наче нічого й не сталося, буцькає до присутніх, намагається налякати всіх своїми гострими рогами.)
Звіздар
Добру ми ведем ватагу.
Нам даруйте за відвагу,
Роздивились на оклунки?
Може й так дасте дарунки?
(Шум у залі.)
Ні! Колядуйте!
Звіздар
Просим вас тоді не спати,
Будем вам колядувати.
А щоб ми були спокійні,
Підберіть дарунки гідні.
(Ватага співає.)
Добрий вечір тобі, пане господарю.
Радуйся, ой радуйся земле:
Син Божий народивсвся.
(Декламують колядки.)
1.
Святий вечір, добрий вечір,
Мир українській землі.
Хай же славляться юннати,
Педагоги, вчителі.
2.
Хай же в цьому храмі родять
Знання, досвід і думки,
Школярів багато ходять
До юннатів у гуртки.
3.
Квітує сад в оранжереї
Та у дворі обіч алеї.
Живий куток щоб потіснився,
До літа слон там оселився.
4.
Щоб педагогів ви любили,
Не кривдили і не дурили.
Щоб вам вдавався кожний дослід,
І цей в житті згодився досвід.
5.
Лелеки в сад щоб прилітали,
І щоб вас люди поважали,
Завжди добро у вас велось,
Про що ви мрієте, збулось.
6.
Щоб дощі йшли на врожай,
Був щасливим весь нащ край!
Тільки станем за порогом,
Хай дається все це Богом!
7.
Ну, а нам за колядівки
Не вина і не горілки,
А цукерки або гроші –
Ви ж господарі хороші!
Може ЄВРО у вас є –
Хай господар дістає.
Щедрість же межі не має.
Хай вам Бог допомагає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2013
Дійові особи
Перший Ведучий.
Другий Ведучий.
Сорока-Білобока.
(На сцені – Перший Ведучий.)
Перший Ведучий
Доброго здоров’я, шановні добродії. Чи ви не примітили, що сьогодні якийсь незвичний день? Можливо, якесь велике свято?
(Зненацька на сцену вбігає захеканий Другий Ведучий.)
Другий Ведучий
(перелякано)
Скажіть, будь ласка, де я? Ви на мене чекаєте?
Перший Ведучий
Так!
Другий Ведучий
(недовірливо)
А я не запізнивсь?
Перший Ведучий
Ні, а що трапилось?
Другий Ведучий
(стривожено)
Та сьогодні якийсь день незвичний – зі мною трапляються дивні пригоди:
Рано-вранці, тільки-но приснився дивовижний сон, як мене розбудила Сорока-Білобока. Вона сиділа на клені під вікном і збуджено скрекотала. Що з нею?
(Перший Ведучий виходить, натомість забігає Сорока-Білобока. Вона говорить скоромовкою і в такт розповіді кумедно махає крилами.)
Сорока-Білобока
Ой, лишенько, що сьогодні за день такий?
Другий Ведучий
Що трапилось?
Сорока-Білобока
Кожного дня я встаю рано, ще до схід сонця, облітаю околиці, щоб зібрати для сонечка останні новини…
Другий Ведучий
(Тихо, щоб не почула Сорока-Білобока.)
Знаємо, які новини, та ще й для сонечка – плітки збираєш, а потім розповідаєш їх кожному зустрічному…
Сорока-Білобока
(продовжує розповідь)
Так хотіла зробити і сьогодні…
Другий Ведучий
І як, облетіла?
Сорока-Білобока
Та де там! (таємничим голосом) Тільки-но вихопилась із гніздечка, як бачу: на гілочці клену біля гніздечка висить святково оздоблена шкатулочка, а в ній – для мене подарунок…
(Непомітно виходить зі сцени Другий Ведучий, а натомість вбігає заінтригований Перший Ведучий.)
Перший Ведучий (зацікавленим голосом)
А чому ти вирішила, що той даруночок для тебе?
Сорока-Білобока
Та на шкатулочці ж був напис: «Сороці-Білобоці від… А далі – не зрозуміла, тому що напис розмитий росою.
Ніхто мені не підкаже, що ж сьогодні за свято таке чудове, коли навіть Сороці-Білобоці дарують подарунки?
(Діти кричать з місць: «День святого Миколая!» Сорока-Білобока в цей час бігає по сцені, хвастаючись отриманим подарунком.)
Перший Ведучий
Вірно, сьогодні, велике свято – День святого Миколая. Вранці цього дня добрі люди знаходять у себе під подушками його незвичайні подарунки. Скажіть, малята: кому-небудь із вас пощастило знайти сьогодні дари Миколая?
(Так! Так! – відповідають діти і розповідають, про отримані дарунки.)
Перший Ведучий
Тоді скажіть, чим же прославився Миколай перед тим, як став святим? (Відповіді дітей, непомітно Ведучі міняються місцями.)
Другий Ведучий
А я доповню ваші знання:
Давненько вже ходять ці вісті –
Ще прадіду прадід казав:
В одному прекрасному місті
Щиросердний юнак проживав.
Був хлопець багатий душею
І гроші великі теж мав,
Бо знатною славивсь ріднею.
Але і в біді побував!
Тому й співчував бідолашним,
Та й діток маленьких любив!
Це ж він меценатам сучасним
Благодійності щедрість відкрив.
Господь милосердний на небі
За щирість Миколу любив.
Єпископом став той, далебі,
І Господу вірно служив.
Завбачивши вірність Святого,
Господь Миколая спитав:
– Ти праведну вибрав дорогу…
Що хочеш, щоб я тобі дав?
– Не хочу нічого я брати,
А вірно служитиму знов.
Ти людям віддай моє благо,
Підтримку свою і любов.
А я щоб в канун свого свята
Всю землю за ніч обійшов,
Заглянув до кожного в хату
І слово підтримки знайшов.
Щоб в ранішню світлу годину
Господар обов’язок знав:
За чемність і працю дитині
Дарунок від мене поклав.
І скільки ще будемо жити,
Щороку нам Бог це дає:
Микола мандрує по світу
І людям добро роздає.
Не треба й на мить забувати,
Усіх так навчає Господь:
Потрібно батьків шанувати,
Та Віру, добро і народ.
(Непомітно на сцені з’являється Перший Ведучий.)
Перший Ведучий
А ще в народі Миколая називають Чудотворцем. Знаєте, чому? (Відповіді дітей.)
Другий Ведучий
Вірно! В народних переказах та легендах святий Миколай творить чудодійство, боронячи людей від стихійного лиха. Особливо його шанували моряки і рибалки. Виходячи в море, вони завжди брали з собою образи святого Миколи Чудотворця. Ікони Миколая прикрашали і їх оселі.
(Сорока-Білобока бігає по сцені з підійнятими вгору крилами, даючи зрозуміти, що просить слова.)
Перший Ведучий
Окрім того,Миколай Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром. Про це теж розповідають давні легенди.
(Нарешті черга доходить до Сороки-Білобоки і вона з радістю, що її слухають, розповідає.)
Сорока-Білобока
А мені розповідало Сонечко про Миколая, що він такий трудівник, так вболіває за людей, що, навіть, не сидить на небі. А все на Землі, та на Землі – ходить поміж людей, допомагає їм в біді. Не те, що Касян – ходить паничем, ще й до Бога пішов жалітись на людей, що вони тільки Миколу і шанують, його ім’ям он скільки церков назвали.
Звелів Бог покликати Миколая. Та де там! Його й близько немає на небі: то він рятує край землі рибалок від урагану, то козаків з неволі вирятовує, або разом з чумаками витягує з болота мажори з сіллю. Так він його і не діждався, але те, що Миколай не цурається людей, допомагає їм в біді, несе страждущим слово боже, сподобалось Господу, і він звелів особливо ушановувати Миколу Чудотворця два рази на рік. З того часу і повівся на Землі звичай святкувати Миколая 22 травня і 19 грудня.
Перший Ведучий
Тож, діти, давайте і ми будемо наслідувати добро і вчинки святого Миколи Чудотворця.
Другий Ведучий
Нехай же свято Миколая стане для вас святом Добра, Прощення і Любові до ближніх.
Сорока-Білобока
А тепер настав час розповісти вам свіжу новину – наші малята підготували до свята Миколи цікаву та повчальну виставу і зараз нам її покажуть. Тож, слухайте уважно, щоб потім змогли відповісти на запитання.
СЦЕНКА
Дійові особи
Мати – старенька, забита працею і негараздами жіночка в сірій кофтині, темній спідниці і темній заквітчаній хустині.
Перша Доня – старша дочка – молода дівчинка в українському вбранні, в якому переважає червоний колір, уквітчана яскравим віночком з квітів на голові.
Друга Доня – менша дочка – молода дівчинка в українському вбранні, в якому переважають помаранчевий та синій кольори, уквітчана яскравим віночком з квітів на голові.
Перший Син і Другий Син – хлопчики в козацьких червоних шароварах і сорочках-вишиванках.
Кицька Мурка – дівчинка в яскравому вбранні киці – модниці з довгим хвостом і короткими вушками.
(Невеличка кімнатка в убогій хатині. Посеред кімнати – стіл, за яким сидить Мати. Поряд з нею – Перша Доня, яка невміло підмітає долівку, високо розмахуючи віником. Здається, що вона більше збиває пил, ніж підмітає.)
Мати (замислено)
Вечірня зіронька встає,
Тож – святий вечір настає.
А потім – Бог дасть святу нічку…
Пора світити Йому свічку!
(Бере в руки свічку, засвічує і ставить на стіл. Звертається до старшої доні.)
Мати
На вечір глядя, не мети –
Не приїздитимуть свати.
До цього, донечко, звикай –
Удень, чи вранці підмітай.
Перша Доня
Які прикмети! Ай-ай-ай!
(Не реагуючи на материні слова, продовжує підмітати в хаті. Заходить менша дочка, вона вносить оберемок дров. Ретельно витерши об постілку взуття, несе дрова до печі і акуратно викладає їх під припічок.)
Мати (до Другої Доні)
Візьми в куточку рогачі
Й дістань нам горщики з печі.
На стіл вечерю діставай…
(Менша дочка без зайвих слів і прирікання виконує прохання матері, готуючи вечерю для всієї родини.)
Друга Доня
А скоро прийде Миколай?
(Зупинилася і з цікавістю поглядає на матір. Старша донька теж перестала махати віником і чекає на відповідь.)
Мати
Далебі, я його зустріла…
В Миколи так багато діла!
Полями, лісом, бережком
Обходить Землю пішаком,
Несе в оселі слово Боже!
Усім нужденним допоможе…
За людей Святий страждає,
Від біди обороняє!
(Неждано-негадано менша дочка випустила з рук тарілку, і вона гучно хряснула об долівку, розлітаючись на цурки.)
Друга Доня
Що ж я, нене, наробила?
Ненароком, не хотіла…
(І в неї полились з очей сльози.)
Мати
Не журися, доню, так вже є:
Той, хто не працює – не поб’є!
(І вона з ніжністю прихилила до себе зажурену дочку. Зненацька відкриваються хатні двері і на сцені з’являються сини, вони жваво і весело про щось говорять поміж собою. Нараз, почувши розповідь матері, замовкають, уважно прислуховуючись до її слів.)
Друга Доня
Я ще чула від людей:
Дуже любить він дітей,
Пестить їх, вві сні цілує,
Подарунки їм готує…
(Входить, потягаючись, Киця Мурка. Вона, либонь, тільки-но проснулася, тре лапками заспані очі і позіхає.)
Мати
Ти прокинулась вже, Кицю?
Йди по воду до криниці,
Бо, нема водички в хаті.
Як сніданок готувати?
(Киця Мурка скривилася, наче від зубного болю.)
Киця Мурка
У людей коти ще сплять.
В мене ж – ніженьки болять,
Лихоманка он трясе…
Кому треба – принесе.
(Раптом, побачивши комара, аж підстрибнула з радості і кинулась за ним по сцені, намагаючись його спіймати.)
Перший Син
А ще кажуть: в ніч святу
Під подушечку просту
Подаруночки ховає –
Так зі святом їх вітає!
Мати
Дійсно, так ви, діти, чули…
Лиш одне, мабуть, забули:
Подарунки кладе щирим.
Неслухняні та сварливі,
Хитромудрі і ліниві, –
На відруб даю мізинець, –
Задаремна ждуть гостинець!
(Киця Мурка, зачувши ці слова аж зупинилася від переляку.)
Киця Мурка
Чому всі останні дні
Такі прикрощі мені?
Ранком, вдень, або вночі
Їсти б їла, робить – ні.
Може, грип сидить в мені?
(Від її слів на членів родини напав сміх, тому що всі знали про її ліниву вдачу. Нарешті розмова продовжилась.)
Перша Доня
Ти ж признайся, люба нене :
Ми завжди були до тебе
Чемні, добрі, не сварливі,
Працьовиті, не ліниві?
(Всі члени родини присіли за столом і уважно чекають на відповідь неньки. Лиш Мурці байдуже. Вона знову гайсає по сцені за метеликом.)
Мати
Ніде правди мені діти:
Добрі ви у мене діти.
Та… є холод і тепло…
У сім’ї в нас все було.
Перший Син
Все ж, скажи нам, неньо мила:
З нами ти завжди щаслива?
Чи надійні ми в біді,
І чи любі ми тобі?
Другий Син
Ми ж тобі допомагаєм:
І дровця у піч рубаєм,
Стережем житло вночі…
Друга Доня
Борщик варимо в печі,
Перша Доня
Підмітаємо світлицю,
Киця Мурка
Носим воду із криниці,
Перша Доня
Миєм посуд, перемо,
…Правда, інколи й б’ємо…
Друга Доня
Ми зробимо все, що бажаєш, для тебе,
Для нас ти, матусю, як сонечко в небі!
Перший Син
Як нам не любити матусю свою –
Вона зберіга нашу дружну сім’ю.
Другий Син
Пробач нас, матусю, і дуже не лай!
І так це зроби, щоб почув Миколай.
Перша Доня
Щоб він не вважав нас за тих білоручок,
Друга Доня
Бо ми ж таки гідні дарів з-під подушок!
Мати
Я вас розумію, синочки і доні:
Мозолі від праці у вас на долонях.
Тому я вам вірю, об цім не тужу,
Про щирі серця і Миколі скажу.
(Зненацька чути з-за куліс громовий голос Святого Миколи Чудотворця. Від нього, немов загіпнотизовані, всі вклякли на місцях, навіть Мурка завмерла на одній нозі.)
Микола
Тільки-но зайшов до хати,
Як почув: радіє мати.
Тож, спасибі, дітки милі,
За сердечка чуйні, щирі.
І нехай у вашій хаті
Як весна, вікує свято.
З ним я вас поздоровляю,
Долі щедрої бажаю.
Щоб добро у вас жило,
Чим гостей вітать було.
Та любіть свою Вітчизну –
Кожну мить, завжди, до тризни.
Хай життя вам в радість буде,
За добро шанують люди.
Ще бажаю, дітки милі,
Щоб жили в ладу і в мирі!
Щоб добру повік служили,
Між собою всі дружили.
Час іти…Через хвилинку,
Заберіть мою торбинку…
(За кулісами вчуваються важкі кроки, гупають вхідні двері – це Миколай покидає оселю. Йому треба поспішати, щоб встигнути до ранку обійти всі оселі. Музична пауза.)
Сорока-Білобока
Ось і закінчилась вистава. Аж правда, цікава історія? А чи уважно ви її слухали? (Шум в залі: «Уважно!» «Уважно!»)
Тоді, хто відгадає оцю ось загадочку:
– Через ліси, через поля
До нас приходить він здаля
І діткам під подушки
Кладе цукерки, грушки.
У нього – сива борода,
Та за плечима – клунок.
Як звуть його? Хто відгада –
Для того й подарунок! (Святий Микола Чудотворець).
(Діти розгадують, Сорока-Білобока вручає переможцю подарунок.)
А оцю загадку розгадаєте?
Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,
Завжди скрізь буває з нами.
Відгадайте, хто це? (Мама).
***
Красивий, щедрий, рідний край
І мова наша – солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься … (Україна).
А можливо ще хто знає загадки про Миколая, мам у і Вітчизну?
Перший Ведучий
Дітки, а хто може сказати, що таке «зло»? Про нього багато розповідають народні прислів’я та приказки. Ось, наприклад:
– Не той бідний, хто хліба не має, а той, хто душі.
– Злість відчиняє рот, а закриває очі.
– Злий плаче від злості, а добрий – від радості.
– Вовк по вовчому й думає.
(Перший Ведучий працює з дітьми.)
Другий Ведучий
Дітки, а хто тепер може сказати, що таке «добро»? Про нього теж багато розповідає народна мудрість. Наприклад:
– Добра не оціниш, поки його сам не зробиш.
– Добру річ завжди пізнаєш, а добру людину – тільки в біді.
– За добро й тобі добром віддячать.
– На зло здатний кожний, а добро може зробити лише справжня людина.
– Не одежа красить чоловіка, а добрі діла.
(Другий Ведучий працює з дітьми.)
Перший Ведучий
Любі друзі! Ось ми з вами і познайомилися зі святом Миколая Чудотворця.
Другий Ведучий
Будьте здорові, веселі і щасливі. Любіть ближніх, творіть добро і вас будуть шанувати люди, а святий Миколай ховатиме під ваші подушечки любимі вам подаруночки.
Сорока-Білобока
Та й до нас не забувайте приходити, ми завжди вам будемо раді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013
Верховний Офіс розглядає бюджет…
Дідусь аж пада: - "Скорочена процедура!"
Яка настирливість! Такий документ…
- В продажних блазнів така вже натура…
18.12.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2013
Поставив крапку, отамане?
З діток глумився на Майдані,
Де наша воля народилась…
Хоча й в Міжгір’ї опинилась…
Зняв пробу там із бандо-фанів?
Дарма платив їм купу «манів»?
Державні кошти, як в криницю…
Відпрацювали! Кров в столиці…
Але тобі цього замало!
Летиш в Москву тепер зухвало,
Щоб з «потрохами» здать Вкраїну.
Та бісик хай тебе не міне!
У нас багато теж зухвальців,
Щоб комбінацію з трьох пальців
Тобі зуміли показати.
Може,пора і владу здати?
Народ Вкраїни, глянь, - повстав!
Збере до купи все, хто вкрав.
З руїн піднімемо країну!
За справедливу Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463552
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2013
Вважаєш прав ти, друже-отамане,
Що миттю б’єш з Європою горшки?
Вважаєш, краще спати на дивані,
Та у кредит глитати пиріжки?
А тут що є – хай так і далі буде?
Здаєш Вкраїну недругу в полон?
Щоб знову діти в рабстві, як верблюди,
Лиш не хитали б твій довічний трон?
22.11.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462158
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2013
Збираю мудрість з черева століть,
Черпаю силу з надр Землі росою,
А перепілка, чую, вже з житів дзвенить:
«Опісля жнив лети у вир зі мною!».
Гайок беріз нахмурився, мовчить,
Роняють золото на жухлий килим віти…
З хмаринок грім, немов Аїд, кричить:
«Не зможеш там без цих берізок жити!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
– Скажи мені, жито,
Ти небу відкрите,
Чому не співають з-під хмар журавлі?
– Згорає вже літо,
Спливає вже літо,
Останнє тепло віддає далині…
– Скажи мені, осінь,
Скажи мені, осінь,
Чому так співають холодні дощі?
– Тебе забувають,
Бо зиму стрічають,
Тому ота пісня щемить на душі…
– Скажи мені, доле,
Знівечене поле,
Чому відвернулась від мене в цю мить?
– Усе буде тихо,
Обійде нас лихо,
Та серце тривогу віщує й болить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
Буяє літо оксамитом,
Блакить небес у Пслі купає,
Рум’яне сонце із зеніту
Сади рубіном поливає.
Обсіли ластівки дроти,
У вир збираються летіти…
А ти покинув ці світи,
Зорею щоб для нас горіти.
З корінням вирване життя…
Чи хто тепер його оціне?
Чи хто згада те завзяття?
В житті такого ще зустріне?
…З-під хмари «месер» б’є здаля,
Усе живе тут спопеляє.
А наш Петрович, ще маля,
У невідомий край втікає.
Торпедний катер ріже млу,
На морі хвилі підіймає,
Та хлопчик спить, забув війну
І те, що батька вже немає.
Як важко дітям на війні!
Тбілісі, Каспій, Казахстан…
Але ще важче в мирні дні:
Серед руїн голодний стан.
Та друзі вірні – моряки!
Тому він юнгою на морі.
Йому без діла не з руки!
І помічник вже мамі в горі.
А потім з юнги став курсант:
Гармати і ракетні далі...
У гарнізоні - лейтенант…
Військовий полігон в Кап’ярі…
Не заплямований мундир,
Мов чисте скло, його сумління,
Уміння, чесність, правди зір.
Яка порядність, честь, терпіння!
Життя, як вітер проліта,
Зміта полуду, мул, химери.
Та він суттєве залиша –
Його сини – вже офіцери!
І передав їм на поруки
Вогонь життя, любов до справи.
Що не зробив – здійснять онуки,
Його діла для них – отава.
Красиво вік земний прожив
До того, як стулив повіки.
І, як вогонь в пітьмі, згорів.
Але в серцях залишиться
навіки!
21. 08. 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2013
Статечним стало красне літо,
З плечей здійма липневий жар,
Крайнеба вже ясніше світять
Зірки у плетиві Стожар.
Старенький Псел туманом вкрився,
Ростить рибалкам срібний дар.
В цей райський час і народився
Наш вічно юний Вальдемар.
За вік нелегкий натрудився,
Зберіг пошану від людей.
Та від негоди не схилився,
Шанує друзів і гостей.
Струнка постава офіцера,
Веселий погляд, як в кіно,
І тонкий гумор, наче в «сера»…
Тренує молодь в доміно. У У літню пору рибу вудить,
До всіх водоймів зна шляхи!
А як дідусь наш діток любить!
І діда люблять дітлахи.
…Ну що сказати, Вальдемаре,
У цей святковий літній час?
Нехай обходять тебе хмари,
Світи, як сонечко, для нас!
Щасливим дням не знав щоб ліку,
А серце радістю гуло.
Здоров’я й силу чоловіка!
Та на столі щоб все було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Покосилась избушка над старым прудом,
Во дворе голый клен, тает снег на крыльце.
В той избушке старушка сидит за столом,
Пишет сыну письмо, капли слез на лице.
- Я, сынок, постарела, здоровье сдает,
Писать тяжело мне, не слушают руки.
Вскоре, видно, Господь наш к себе позовет,
Закончатся все мои тяжкие муки.
Но я перед этим хотела обнять
Тебя, мой сыночек. Молю теперь Бога.
Прости меня, сын, твою старую мать,
Что выбрал тогда ты такую дорогу.
Война и розруха, погиб твой отец,
Землянка сырая, темно в ней и голод.
А я же там пахарь и плотник, и жнец…
Лишь ты мне помощник, хотя еще молод.
Построив избушку, учила тебя,
Стремилась, чтоб сына поставить на ноги.
Но, видно, не там была наша судьба.
И крепко ступил не на ту ты дорогу.
Прости меня, сын, твою старую мать –
Тебя от беды уберечь не сумела,
На праведный путь не смогла указать.
Но видел Господь, как я это хотела!
От ветра шумит серый клен за окном,
Танцуют в пруда, как невесты, березы…
Старушка сидит до утра за столом,
Не выплакать ей материнские слезы...
…Размыто слезами, доходит письмо
В далекую зону, где души забвенных.
В бараках у зэков прохладно, темно,
Как было на фронте вземлянках военных.
Склонился на нарах сынок над письмом,
Он с грустью читает размытые строки.
Увидел вдали покосившийся дом,
Сидящую мать за столом одиноко.
Как близко она, поседевшая вдруг!
Лицо постарело, в глубоких морщинах,
До боли знакомое детство вокруг…
И горьких рыданий сдержать он не в силах.
Вдруг так захотелось обнять свою мать,
Пред нею, родною, упасть на колени,
Натруженных рук теплоту целовать,
И долго просить у нее о прощеньи.
За толстой решеткой кружит белый снег,
От вьюги в тайге полумгла, как из теста.
Но сын той старушки пустился в побег
У край невеселого, нищего детства.
Поднят по тревоге ночной караул,
Приказ, как в бою, получают солдаты.
И, словно застывшая стая акул,
До боли сжимают в руках автоматы.
А где-то в тайге, пробивая пургу,
Бредет в темноте паренек в телогрейке.
Весь мокрый от пота, бежит по снегу,
Пытаясь запутать следы от ищейки.
Отстав далеко, в мрак уходит наряд.
Им, сильным, пурга и мороз не преграда.
Солдатам обет: десять суток за смерть –
Такая дана им за зэка награда.
Команду принял молчаливый сержант,
Он призван сюда из далекого Дона.
Давно его ждет престарелая мать
На низкой скамейке у отчего дома.
…За стройной сосной вдруг мелькнула спина,
Во тьме сухо клацнул затвор автомата…
Рванулся огонь, задрожала сосна,
Засыпала снегом холодным солдата.
Горячие гильзы, еще не остыв,
Расплавили снег, словно мама слезами.
А парень лежит возле старой сосны
С открытыми вдаль голубыми глазами.
Упав под сосной, лишь успел он сказать:
- Прости, не дошел к тебе, милая мама!
В холодной избушке уставшая мать
Напрасно молитву о сыне шептала.
…Уехал сержант на побывку домой,
Дождалась казачка, его обнимает.
А зэк похоронкой старушке родной
Последний привет, как судьбу, посылает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441429
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
Ти сидиш, старенька, вечір в вікно плине,
Очі пеленою втома закрива.
А, немов би пташка, думка твоя лине,
Зве синів додому доки ще жива.
Пташкою б злетіла, від пітьми укрила
І своїх синочків серцем зберегла.
Але де ж ті сили і орлині крила –
Адже ще в дитинстві нам їх віддала.
Почекай же, мамо, прилетять до тебе,
Ще ж не розпустились до сонця ясени,
Ще орли злітають, підкоряють небо –
Прилетять в гніздечко ріднії сини.
Приспів:
Прости нас, мамо, що ми забуваєм
Про твої турботи і твої тривоги.
Те, що ти не вічна, ми давно вже знаєм,
Тільки не вертай нас, нене, з півдороги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Володимиру Олександровичу П’янкову – бойовому льотчику, журналісту, письменнику, поету, людині надзвичайно
великої сили волі і працездатності, шановному земляку в день 96-річчя
…Де та стежина край села –
Твого дитинства гілка?
Роками пам’ять обросла…
Чи ще жива Боївка?
І ясним сонечком сплива:
Село, сусіди, школа,
Бори, пшеничний лан, жнива…
Аж серце крає болем.
Чи ще цвіте весняний луг,
Вітри шепочуть завше?
Шумує знов Єкатеринбург,
Вогні над «Уралмашем».
Гуде натруджений станок,
І шпиндель круте швидко.
- Роби з душею все, синок,
В тебе ж робоча жилка!
Рука підтягує різець,
(Як в цьому є потреба!)…
Наше життя, то вічний герць -
Тебе зове вже небо!
Хто народив оцю весну?
Буяє цвіт навколо…
Але курсанту не до сну
В Батайській льотній школі.
Який важливий цей політ,
Бо – перший! Пам’ятаєш
Слова напутні: «Йди на зліт!»?
І хмари вже лякаєш!
…Та ось і небо – рідний дім,
А ти – в його полоні.
Літав крізь бурі, хмари, грім
В Уральському загоні.
А потім випала війна.
Яка важка ця доля!
Без тебе їй і справ нема!
Там гартувалась воля.
…Аеродром серед полів,
Війна збирає тризну,
А ти навчаєш «пацанів»,
Як захищать Вітчизну.
Їх віч-на-віч із небом звів,
Поставивши на крила!
А час настав – у бій повів,
Розправив сам вітрила.
Ось Чорне море, Керч і Крим…
На бриючім польоті…
Новоросійськ… Вогонь і дим…
Де тут пройти піхоті?
Розвідник! Будь же «на чеку!» -
Он месери злітають!
А там, на базі, в бліндажі,
На тебе так чекають!..
…Війна згоріла у горні,
І в тебе стезя нова:
Планшет і карта на стіні,
А ти – маестро слова.
У будні теж твій шлях, мов ринг,
А стільки живих планів!
Лиш написав он скільки книг
Про наших ветеранів!..
… Вогнем оплавивши серця,
Стиха війна поволі.
Її не знайдеш озерця
Тепер на браннім полі.
Тільки в житах стоїть курган,
Обіч могил - тополі.
Схилився в скорбі ветеран,
Упав сніжок на скроні…
А жито колосом шумить,
Йому розказує, сумує…
…Чи ваше серденько не спить?
Таких, як він, шанує?
Будь же щасливим, ветеран!
Хай береже Бог долю,
І були гідні ми тих ран,
Які ти виніс з бою!
26.06.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2013
Ось і літо вже звісило ноги,
Напуває жита, шелестить.
А волошки в полях край дороги,
Наче схована з неба блакить.
Чути іволги пісеньку з болем,
Навіває на серденько щем.
Перепілка з-під хмар на все поле:
- «Спать підем!», Спать підем!», «Спать підем!».
Під цю пісню поважно і чинно
Між блакиттю бреде череда…
…Так пливуть непомітно й нестримно
Посивілі від шляху літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2013
Розбуджений день. Громовиця9
Заховала у хмарах зорю.9
Тому й вітер на неї так злиться,9
Гне тополі, як долю мою.9
Де й поділись пташки. З переляку9
Загубили у схованках спів.9
А хмаринки схопили ломаку10
Та й лупцюють угіддя полів.9
25.05.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2013
Вітер дуба в розпуці хитає,
І хатина мовчить, як німа.
А дитинство знов спогади крає,
Б’ють тривогою в серце слова:
ПРИСПІВ:
Батьку!Де ти? Рідненький, відкликнись!
Потемніла без тебе зоря.
І у пам’яті спогади стислись…
Зовемо, а тебе вже нема.
Ти навчав щирим серцем любити
Україну, природу, людей.
Ти навчав, щоб по-чесному жити…
Тож чому не відкриєш дверей?
ПРИСПІВ:
Ти навчав, щоб жили ми не з краю,
І біда вся чужа, мов своя…
Світанкова зоря в небокраї,
Наче пам’ять гаряча твоя.
ПРИСПІВ:
Соловей спозаранку співає
Твою пісню народженим днем,
А зоря новий день відкриває…
Ми ж тебе все зовем і зовем:
ПРИСПІВ:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013
Де ви, пани, побачили фашистів
У тих колонах, що так славно йдуть?
З очима добрими, стрункі,плечисті…
Жовто-блакитні прапори несуть…
Тримають гасла, люду зрозумілі:
До чого прагнем, де наш інтерес.
Скажіть,чому добропорядні цілі
У вас, панове, викликають стрес?
Невже так в носі крутить панувати,
Що оббрехали тисячі людей?
Щоб свій народ,( нас,жебраків), приспати –
І буде все для вас тоді «О’кей»?
Хотілося б сказати: «Помилились!
Ми вже не згодні у ярмо стрибати».
Лише б від злата очі не зліпились…
Заради України, не осліпни,
брате!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013
Маленькі, біленькі, в зеленій оправі,
Схилили голівки до сонця в поклоні.
Стою перед ними, неначе в полоні…
Конвалії милі, чарівні, духмяні!
***
Рожеві троянди,(неначе приснились!),
В глибокім поклоні до сонця схилились:
- Ой, сонечко миле,ой, сонечко ясне,
Спасибі за те,що таке ти прекрасне!
Сховало в пелюстки веселку чудову,
Частинку весни в нас заклало ізнову.
Тепер, в кожну мить, наче в ніч зорепад,
Навколо струмиться весни аромат.
Спасибі за ласку тобі і тепло,
За чуйність, увагу, сердешне добро,
Що ти зігріваєш живе й не живе.
Спасибі!Спасибі! Ми любим тебе!
- За добрі слова я шаную, вас, квіти,
Духмяні, чарівні, щасливі, мов діти.
На жаль, зігріваю я все з вишини:
Дерева, пшеницю… Та ще й бур’яни.
Ростуть вони скрізь, наступають на ниву,
Натура у них – завидюща,чванлива!
Останній шматок у рослин відбирають…
Хмаринки - і ті вже за них мене лають...
16.05.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013
Відробляє пан-чумак
Ним зароблений п’ятак:
Гне обранців і ламає…
Хоч старий, а забуває:
Бог все бачить звідтіля,
Де корова, де теля
І яка у кого масть.
Всім зароблене воздасть!
Тож, земляче, годі спати –
Докумекуй, час вже знати,
Кого треба вгору «пхати»:
Чи «корову», чи «теля».
Ти уже не немовля!
15.05.13р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425304
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013
«Христос воскрес!
Воістину воскрес!» -
Сьогодні на вустах в усіх мирян…
«Христос воскрес!» -
І сходить із небес
Освячена для нас Отцем зоря.
«Христос воскрес!» …
Його прогрес
Нехай серця нам осява,
Щоб були праведні жнива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Аллея Славы родимого села...
Здесь, на празднике, внуки и деды.
Ярким солнцем горят имена
Тех, кто в вечность шагнул для Победы.
Как же землю любили они,
Земляки, мастера-хлеборобы.
Мирный труд на полях до зари,
Золотого зерна небоскребы.
Но рвануло огнем. И кресты,
Черный дым, вой сирен и набаты...
Алой кровью пылают цветы,
Где навечно в граните солдаты.
Минута молчанья, вокруг тишина,
Застыли в строю ветераны.
На висках - седина, на груди - ордена,
Растревожены памятью раны...
Аллея Славы родимого села...
Колени преклоняют внуки, деды.
А в ярком солнце - павших имена,
Как память МИРА о цене ПОБЕДЫ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Бой окончился вдруг, лишь дрожала земля,
Все смешалась в зловонии чада:
Развороченный луг и река, и поля…
И застыло от ужасов ада.
Превратившийся в ночь, летний день догорал,
Горела земля на высотке.
Покосившийся дзот на вершине стоял,
Подобно солдатской пилотке.
Склониля на бруствер солдат молодой,
Сжимая в руках автомат.
Он вел в тишине нескончаемый бой…
И золотом плакал закат.
Поднявшись по склону, седой генерал
В фашистском мундире зеленом
Склонился над телом, словно тайну искал
В советском солдате сраженном.
Вокруг, сколько видел в очках его взгляд,
На склоне, войной опаленном,
Разбитые танки без башен чадят,
Лежат оккупанты в зеленом.
Чужой генерал, сам бывалый солдат,
Глядя на видение строго,
Не может понять, как же горстка ребят
Держала высотку так долго?
Не дрогнули парни в жестоком бою.
Врагам не понять эту тайну:
Любили как мать они землю свою,
Пусть светлою будет им память!
Стоит генерал, потускнел его взгляд,
И страх у глазах, и смятенье:
В бою за высотку погиб весь отряд,
А это – войны лишь мгновенье…
Седой генерал не пережил войны,
В холодных степях где-то сгинул.
Советский солдат, сын ВЕЛИКОЙ СТРАНЫ
С победой дошел до БЕРЛИНА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422886
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Миколі Усенку і Костянтину Садку – бойовим офіцерам різних поколінь присвячую:
Захищаючи край від химери,
Вели роти у бій офіцери
На вогонь і бетонні споруди,
Під свинець підставляючи груди.
Ви за спини вояк не ховались.
Скільки ж там обелісків лишалось,
Щоб життя не погасло в імлі?
Знають тільки батьки й матері!
Сходять в небі холоднії зорі,
Офіцери, як завжди, в дозорі.
І Вітчизні ви вправі сказати:
- Маю гідність і честь захищати!
Приспів:
Офіцери, офіцери
Пронесли свою гідність крізь бурі,
Неприступні ворожії мури.
І завжди – від віків і до нині
Ви служили на честь Батьківщини.
Офіцери, офіцери,
Ваша відданість, мужність, відвага –
Це канва українського стягу!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2013
Стоять берізки край села,
Хтось посадив їх ненароком,
Щоб довго пам’ять ще жила,
П’янила ніжністю і соком.
Їх тінь прохожих щоб манила,
Давала в спеку прохолоду,
Від вітру й сонечка закрила
І захистила у негоду.
Стоять берізки білокорі,
Про щось шепочуться гілки,
А в їх легенькій ніжній кроні
Чарують піснею пташки.
Люблю беріз дівочу вроду,
Хвилює серце їх гайок:
Немов душа мого народу,
Моєї юності росток.
У гай приводить мене мрія,
Або – коли душа болить,
Коли покинула надія –
В житті буває така мить.
Шумить стривожений гайок,
Слова шепочете, наче мама:
- Прийми спокійно все, синок,
Лиш мить життя ця чорна гама.
Змете вітрами чорну мить,
Ти бережи свою надію!
І знов берізками шумить,
Та все збувається, що мрію!
Стоять берізки біля нив,
В промінні сонця сріблом грають.
Уклін тобі, хто посадив,
Хай вічна буде тобі пам’ять!
БУДЬ ЩАСЛИВА, МОЯ УКРАЇНО!
Ось і сонце за обрій сідає,
Палахтіє лугами зоря.
А весняні сутінки вже крає
Зачарований спів солов’я.
Лине пісня з весняних полів –
Трударі повертаються з поля.
В ній – і гумор, і велич, і гнів –
Перемінна селянськая доля.
Будь щаслива, моя Україно,
Працьовитий козацький мій рід.
Де цінує народ свій країна –
Є і пісня, і гумор, і хліб!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422680
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2013
Люди! Будьте щедрі душею, допомагайте дітям, які попали в полон недуги. Ми всі ходимо під одним небом, і ніхто не знає, коли і звідки на нього звалиться цеглина.
Чому відвернулася доля?
На світі дитя не жило,
А скільки пізнало вже горя,
Крізь серце те горе пройшло.
Обридлі казенні палати.
Очі дитячі сумні…
Аби ж тут були мама й тато…
Являються часто вві сні!
Як серденьку хочеться волі!
Побігти на річечку, луг…
Тільки б не тільце те кволе…
Скільки терпіти ще мук?
СУМЩИНО!
Зроби землякам щось на радість!
Нужденних теплом зігрівай:
Якщо в їх очах безпорадність –
Спинись… Підійди… І розрай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419590
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2013
Геннадій МІНАЄВ, міський Голова м.Суми на своїй сторінці в Інтернеті: «Раджу молодшим 35 років залишати країну»…
Для чого ми тебе садили
На цей найвищий в місті трон?
Щоб твої руки зло творили?
Дітей зганяли за кордон?
Чи є права на цій посаді
Ось так плескати язиком?
Бо ти ж - не клоун на естраді.
Ти – МЕР. Ведучий. Ми - слідом.
Яку для молоді програму
Затвердив ти, чи, може, склав?
Місця робочі, свою справу,
Чи інше щось їм побажав?
Щоб за кордоном не шукали
Батрацьку доленьку свою.
А Батьківщину будували,
Батьків плекали і сім’ю.
Чи, може, ти – хамелеон:
Одне говориш, робиш інше?
Боїшся, що «підсидять» трон?
Бо, наша молодь розумніша!
Для нас немає перспективи,
Як покидають молоді
Своїх батьків, поля і ниви…
Бо ви - навік пани тоді…
Вгамуй свій вітер, пане мер!
Розумне слово – руки дужі! Мені так соромно тепер
За ці слова твої байдужі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2013
***
Везе якось чоловік
Язикату жінку.
Не змовка її язик,
Почорнів, як грінка.
Літнє сонце в очі б’є,
Шлях – жебрацька свитка.
А вона жує й жує,
Наче бісик смика.
Чоловік мовчить, як віл:
Ляпай, мов, без діла.
А вона – немов на кіл
Від мовчанки сіла.
Раптом бачить – дві свині
Біля верб пасуться.
- Дивись, родичі твої!
- Правда! Тесть і теща пруться.,.
.
Скоса глянула і в крик…
Люди кажуть про таких:
- Яке м’ясо – такий фарш,
Яка пава – така й слава.
5.04.13р
***
- Знову вибори, сусіде…
Будуть обіцяти.
- Що ж, діватися нам ніде…
Куди вибирати?
- Говорили якісь хвати,
Буцімто, у Раду…
- З кого ж їх і вибирати?
Хто їм дасть там ладу?
- Мабуть, з тих же депутатів…
Бач, як просять слізно
- Запросили б краще з Штатів,
Доки ще не пізно…
- Твоя правда! Із синком
Про це і балакав:
Краще сало з часником,
Ані ж дуля з маком!
5.04.13р.
***
Насміхається вдова
З підпилого діда:
- Щось частина ходова
В тебе слабо їде…
- Язиком би не плела, –
Сердиться Гаврило. –
Якби в картер залила
Стільки градусів мастила,
Хоч ти жінка й не стара,
Тиждень не ходила б…
5.04.13р.
***
Проснись, Тарасе, подивися –
З вершини видно, як Дніпро
В полоні замків опинився.
Втопилось в них людське добро.
У Раді «тушки», «кнопкодави»,
Наводять скрізь «мажори» сум…
За інтереси, як удави…
Незгодним пики б’ють з трибун.
Забур’яніли, гинуть села,
Немов на цвинтарі хати.
А люди, вчора ще веселі,
Сумні, наймаються в світи.
Під тином жде старенька мати,
Чи не повернуться сини.
На що їй, бідненькій, чекати?
Куди не кинь – пани й пани.
В Європу топчуть все дорогу,
Та простягли в жадобі жмені…
Гуманітарну допомогу
І ту гребуть в свої кишені.
Знов кріпаки на панській ниві,
Дротами скручені ліси.
А їх чарівні хащі сиві
Охороняють панські пси!
Немов жебрачка, наша мова
Сором’язливо ледь дзвенить.
А чи вона не в себе вдома,
Чи віджива останню мить?
Та й православну нашу віру
Запріг чужинець у ярмо.
Простяг ще руки й до Софії…
Невже вам, люди, все рівно?
ДОРОГІ УКРАЇНЦІ, ЗЕМЛЯКИ!
НЕВЖЕ ВИ НЕ БАЧИТЕ? НЕВЖЕ ЗМИРИТЕСЬ?
Все продається, ні сорому, не честі:
Земля, ідеї, депутатський корпус.
І хочуть панувати до Пришестя!
Тому й купують наш продажний голос…
Шановні друзі!Щира Україно!
Заради щастя, волі, миру та краси
Ставайте в лаву, щоб була єдина.
Нехай весь світ почує наші голоси!
7.04.13р.
***
«Мэр Сум Геннадий Минаев, большой любитель красного словца, похвастался афоризмом собственного изобретения:
- Украина станет государством только тогда, когда умрет последний ее гражданин, который будет помнить, как расшифровываются аббревиатуры КПСС, ВЛКСМ и ВЦСПС!»
Газета «ДС-экпресс» за 3 апреля 2013 г. №14 (834)
Яке ти, сину, маєш право
Так говорити? На забаву
Можновладцям? Щоб в кріслі спати,
Уже навчився догоджати?
Як наш народ оце творив,
Ти пішки ще під стіл ходив.
Щоби нівечить нашу славу,
Яку зробив ТИ добру справу?
І хто твої батьки й діди?
Які залишили сліди?
Та по яких шляхах ходили?
Яку історію творили?
І про що мріяли, гадали,
Від кого землю захищали?
Чи пролили за неї кров?
Чи зберегли в душі любов?
Скажу тобі з моїх очей:
- Не поважаєш ти людей,
І не шануєш свого роду,
Можливо, хибну,
історію свого народу!
Хай не така була Вкраїна,
Але це наша БАТЬКІВЩИНА,
Яку не можна проміняти.
Бо найрідніша всім, як МАТИ!
Панам, щоб вічно панувати,
Потрібно так народ навчати.
Щоб, як колись, забули знову
Тараса, Лесю, рідну мову,
Свою історію і долю…
Стількох ми втратили за волю!
Тепер, синок, про все забути?
Та краще б слів твоїх не чути!
7.04.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Пройдя свой путь и многое изведав,
Я волшебству ничуть не удивляюсь:
Померкли идолы, чудес не исповедав.
Лишь перед женщиною преклоняюсь.
Седую голову склонив,
Я голос мамы вспоминаю.
И, колыбельною томим,
Порою в детство улетаю.
Глаза любимой помню я всегда...
Хотя судьба нас розлучила рано,
Какие б числа не плели года,
Забыть ее я не имею права!
Дочурок милых первые шаги...
Хранит их лица память с колыбели,
Все их успехи сердцу дороги.
И нежность в сердце открывает двери.
По жизни в каждого своя тропа -
Была б лишь польза для Отчизны.
Но всех сложнее женская судьба -
Хранить очаг от зрелости до тризны.
Им тяжелее во сто крат!
И за ответственность такую,
За их веселый. нежный взгляд,
От всех мужчин, парней, ребят
Я преклоняю голову седую!
ДМЫТРО ЮНАК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Поздравляю наших прекрасных женщин с Международным женским днем. Счастья вам,здоровья, прекрасного настроения,возвышенной любви, уважения, вечной молодости и нескончаемо цветущей весны!
Разве нужно быть поэтом,
Чтобы это разгадать без мук:
Женщина – шкатулочка с секретом,
А мужчина – со сказками сундук.
С уважением, ДМЫТРО ЮНАК
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Коляд, коляд, колядниця…
В хаті – добра(і) молодиця(і),
Мудрий в хаті й чоловік.
Хай щастить вам цілий рік!
Бо сьогодні – день змінився:
Це ж Ісус наш народився!
Ви погляньте – небо спить,
Віща ж зіронька – горить!
То ж, весело і завзято
Я несу (Ми несем) у дім ваш свято.
Вранці, вдень і в сивій млі,
Щоб черпали з надр Землі
І здоров’я, і тепло,
Силу, мужність і добро,
Ніжність, лад, стосунки нові
І хліба й сади медові.
Хай везе у Році Новім,
Із Різдвом вас всіх Христовим!
За колядки мої (наші) дивні
Скрізь дають мені по гривні
(Нам дарують скрізь по гривні).
Але щедрість меж не має…
Хай вам Бог допомагає!
***
Колядини, колядини –
Я із доброї родини.
Як піду колядувати –
Не пускають мене з хати.
Бо господарі хороші
І колядки всі пригожі:
Про оселю та Різдво,
Щоб родило і було,
Та завжди Земля раділа,
Що Ісуса народила.
В день щасливої події
Хай збуваються надії.
Колоситься хлібна нива,
Старість щоб була щаслива,
Оженились парубки,
Вийшли заміж всі дівки.
Хай минають горе й смуток,
В дім приходить лиш прибуток.
Щастя вам у році Новім!
Із Різдвом вас всіх з Христовим!
КОЛОКОЛА
Как дорог мне церковный звон,
Когда на праздник приглашает!
Идут миряне на поклон,
Пред Богом головы склоняют.
Звенят малиной небеса,
Мигают радужной зарей.
И все мирские чудеса
Дарят нам радость и покой.
А иногда, ночной порой,
Когда звонарь бывает пьяным,
Зазвонит колокол струной
Или тальянкой серебряной.
Но тяжелее во сто крат,
Когда звонарь неосторожно
Ударит колокол в набат
И раздается гул тревожно.
Набат встревожит матерей,
Пожарников и прочих.
Стук открываемых дверей
Затихнет только поздно ночью.
Любите звон колоколов,
Как память Руси первозданной!
Они для нас – и связь веков,
И символ веры православной.
ЗУстріч Різдва Христового на міській станції юннатів
Дійові особи:
Ведучий.
Звіздар: хлопець в українській одежі з шестигранною зіркою на палиці.
Мікоша: вайлуватий хлопець в українській одежі, завжди усміхнений, з великою торбою через плече для подарунків.
Коза: дівчина в українській одежі з фартухом, ріжками і хвостом з соломи.
Лікар: у білому халаті з лікарською сумкою. Має великий шприц, термометр, ліки.
Циганка: дівчина в циганському вбранні з колодою карт для ворожіння.
Ведучий:
Закінчується переддень Різдва. Наступає святвечір – багата кутя. Ще вдень господар вніс у хату і поставив на почесне місце – покуть – дідуха, на розстелену господинею на столі святкову скатертину. Зробив кубло із сіна і поставив горщик з кутею.
В цей святковий вечір кутю називають багатою, оскільки, крім неї готують ще одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково повинні бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар.
Як тільки на небосхилі з’явиться перша вечірня зірка, всією родиною сідають за стіл.
Першим займає місце господар, а за ним – члени родини. Вважалося, що в святвечір покійні близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак – залишали для них місця і ставили страви і ложки.
Вставши, глава сім’ї пропонує пом’янути покійних і запросити їх до столу. Його мова звернута до тих, хто заблукав у лісі, втопився в морі чи не повернувся з далекої дороги.
І закінчувалася словами: “Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам – легенько живеться”.
Слідом за господарем, всі присутні виголошували молитву.
Наступну молитву виголошували нині сущим – усім членам родини. Їм зичать здоров’я і щастя, бажають, щоб гуртом та в злагоді дочекатися наступного Різдва.
Після цього господар бере свічку та миску з кутею, поклонившись на чотири сторони, передає страву дружині.
Перед тим, як почати їсти, старійшина підкидає з ложки кутю до стелі – “на приплід”, друга порція – “на врожай”, третя – щоб роїлись бджолині рої.
Наступила зимова ніч – ясна, зоряна. Великий місяць велично піднявся на небо, світить добрим людям, щоб всім було весело колядувати і славити Христа. Стає так тихо, що далеко чути рипіння снігу під чоботами та валянцями колядників. В засніжених до самих димарів хатах ледь-ледь мерехтять каганчики – гостинні господарі чекають колядників. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини Новий рік.
Раптом під вікном вчувається розмова парубків, стук у вікно. Це прибула ватага колядників.
Голос ватаги:
Світло зірки небо крає!
Чи господар нас чекає?
Ось каганчик ясно сяє,
Вся родина нас чекає!
(Входить ватага на сцену і гуртом декламує):
Йшли від хати і до хати,
Де ж поділися юннати?
Ось вони. Як їх багато!
Можна вам колядувати?
(Вигуки із залу):
Можна! Будь ласка!
Звіздар:
В лісі є циганський табір,
Ми зробили в ньому гамір.
Ось циганочку схопили.
Подивіться, яка мила!
Циганка танцює і приказує:
Я танцюю та співаю,
Бо талант до цього маю.
Золотіть мою долоню –
Розповім про вашу долю.
Звіздар:
Маєм ще одну красу –
Ось погляньте на Козу.
Коза:
В мене теж є свій талант,
Але він того не варт:
Краще б ви щось подарили,
Чим з налигачем водили.
Звіздар:
З нами й лікар. Сумку має,
Тяжкохворих підіймає.
Та й за іншими слідкує,
(Тихо!) Не підходь, бо залікує!
Лікар:
Я – лєкарь-аптєкарь. Мертвих на ноги підіймаю.
Циганка:
Ой, людоньки! Щось наша Кізонька захворіла.
(Всі кидаються до Кози, а вона – голова повисла, потім зовсім – буць і впала.Циганка, що тримала її на прив’язі, прислуховується, чи вона дихає).
Циганка: Така добра тварина була – і розумна, і до харчів невибаглива. Таку б у наш сільгоспвідділ – не їсть, не п’є. Їй би тільки кленовий листочок та водички крапельку. Що ж нам тепер робити?
Звіздар: Лікаря!
Лікар: Я – лєкарь-аптєкарь і маю приватну справу, мушу платити податки, без дєнєг не маю права!
Звіздар:
Кізонька ж небагата,
А Ви складали клятву Гіппократа.
Лікар:
Гіппократ жив у достатку –
Хто брав з нього ті податки?
Всі:
Врятуйте, лікарю, Козу –
Ватаги нашої красу.
А ми ж, коли зведем рахунки,
Вам віддамо всі подарунки.
Лікар:
Ну добре, добре, вірю вам
(Хвала дарункам і козам).
(Тихо!) Дістану ліки, полікую,
Можливо, Бог дасть, і врятую.
(Лікар дістає великий шприц,наповнює рідиною і робить укол. Коза лежить нерухомо, але згодом заворушилась, підійняла голову).
Циганка:
Ожила! Наша Кізонька жива!
(Подякувавши лікарю, Циганка стьобнула Козу поводком, і вона відразу ж звелася на ноги, почала пританцьовувати. Всі присутні пішли в танок, приспівуючи).
Всі:
Хвала лікарю, хвала –
Наша Кізонька жива.
Там, де Коза ходить –
Паляниця родить.
А де її немає –
Там хліб вилягає.
Тупне де ногою –
Зернові копною.
А де Коза рогом –
Там пшениця стогом.
(Кізка, наче нічого й не сталося, буцькає до присутніх, намагається налякати всіх своїми гострими рогами).
Звіздар:
Добру ми ведем ватагу.
Нам даруйте за відвагу,
Роздивились на оклунки?
Може й так дасте дарунки?
Шум в залі:
Ні! Колядуйте!
Звіздар:
Просим вас тоді не спати,
Будем вам колядувати.
А щоб ми були спокійні,
Підберіть дарунки гідні.
( Ватага співає):
Добрий вечір тобі, пане господарю.
Радуйся, ой радуйся земле:
Син Божий народивсвся.
(Далі декламують колядки).
1.
Святий вечір, добрий вечір,
Мир українській землі.
Хай же славляться юннати,
Педагоги, вчителі.
2.
Хай же в цьому храмі родять
Знання, досвід і думки,
Школярів багато ходять
До юннатів у гуртки.
3.
Квітує сад в оранжереї
Та у дворі обіч алеї.
Живий куток щоб потіснився,
До літа слон там оселився.
4.
Щоб педагогів ви любили,
Не кривдили і не дурили.
Щоб вам вдавався кожний дослід,
І цей в житті згодився досвід.
5.
Лелеки в сад щоб прилітали,
І щоб вас люди поважали,
Завжди добро у вас велось,
Про що ви мрієте, збулось.
6.
Щоб дощі йшли на врожай,
Був щасливим весь нащ край!
Тільки станем за порогом,
Хай дається все це Богом!
7.
Ну, а нам за колядівки
Не вина і не горілки,
А цукерки або гроші –
Ви ж господарі хороші!
Може ЄВРО у вас є –
Хай господар дістає.
Щедрість же межі не має.
Хай вам Бог допомагає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2013
В холодні лати вбрався Псел,
Тільки з проталин визирає.
І прах сторіч в Дніпро тепер
З морозним плетивом змиває…
Останній лист календаря
Ще, мов кленовий, десь кружляє,
А Новий рік, як немовля,
Свій перший день благословляє…
І потім вже в зірковий час
Освятить кожному оселі.
Він прийде, друзі, і до вас!
Тож, відкривайте йому двері:
Щоб вам зоря на шлях світила,
І Україна щоб міцніла,
А в ній – веселі й дружні люди…
Хай Новий рік мудрішим буде!
25.12.12р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Шановному земляку, уродженцю с. Біловоди Сумського району, поету Івану Ливу(Івн Летюка) присвячую:
Серед степу вітер броде,
Лине з хмар пташиний спів.
Тут сховались Біловоди
У хлібах від ворогів.
Тихо плюскає ставочок,
Він купа небес блакить.
І, зігнувшись у клубочок,
Десь і райдуга тут спить.
В нетрях верб кує зозуля,
Небо плавиться від зорь.
Вітерець прибіг із поля,
Маца платтячка тополь.
Чепурненькі сплять хатини,
Потопають у садках.
Які дружні тут родини!
Майстровиті у руках.
В тяжкій праці все створили –
Був не щедрим Божий дар!
Та ще й край свій боронили
Від ординців і татар.
На Москву колись Великий
Тут ішов поштовий тракт.
Може й Пушкін трактом їхав,
Та в житах сховав талант?
Бо і люди тут співучі,
Повні сили і краси.
Мов cтрумок весняний ллються
В срібло злиті голоси.
Проїжджав тут і Шевченко
Разом з Щепкіним колись,
Бо поставити виставу
Для Ліщинського взялись.
Тож у Юнаківці ждали
З нетерпінням цих панів.
І вони підготували!
Йшла вистава кілька днів.
Біловоди, Біловоди…
Я чому про вас згадав?
Не від суму чи негоди –
Іван Лив тут проживав,
Свій талант в селі кував.
Ромни,Петропавлівськ і Пахта-Аральськ,
Сари-Агачинськ, старий Лебедин,
Майстер, учитель, поет, сім’янин…
Скільки ж щасливих у тебе стежин!
Жде не діждеться, щоб сів ти, диван, –
Був непосидьком завжди Лив Іван.
І не в натурі твоїй на нім спати.
Нехай Бог здоров’я дає тобі, брате!
16.09.12р.
***
Ще небокраєм сіє просинь,
Калина бліда біля нив,
Але в очах твоїх вже осінь,
І маляр ліс позолотив.
У вир лелеки відлетіли…
Від плачу білих журавлів
Хмаринки срібні потемніли,
Слізьми стікають вздовж полів.
Пустунчик вітер постарів,
Берізку зовсім не ласкає…
А зранку він, як вовк, завив –
Мабуть, вже зиму виглядає.
Мамі Олександрі Олексіївні до 40 днів упокою присвячую
Нехай буде їй вічна пам’ять і вічний упокой
Устала раненько: – Де ж літечко-літо?
Чи знову за обрій? А як білий світ?
Посіяла жито, насіннячко квітів,
І, тихо зітхнувши, пішла до воріт.
- Куди? Повернися! – з-за обрію літо,
- Куди? Повернися! – тривожить весну. –
Бо хто ж у садочку теплом своїм квіти
Зігріє, щоб ті просинались від сну.
Вона посміхнулася, сива, як доля,
Сказала в туман: «Що було – відгуло!»,
І в землю корінням вросла, як тополя,
Віддавши землі все останнє тепло…
Дарма тут говорять, що мами нема,
Була, мов… Згорівши, зорею упала…
Неправда! Вона - в кожну мить нам жива,
Тільки бути із нами чомусь перестала.
2.11.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Сію, вію, засіваю,
З Новим Роком вас вітаю.
Будьте живі та здорові,
Щастя, радості вам в домі.
І весело і завзято
Я несу у дім ваш свято.
Вранці, вдень і в сивій млі,
Щоб черпали з надр Землі
І здоров’я, і тепло,
Силу, мужність і добро,
Ніжність, лад, стосунки нові
І хліба й сади медові.
Щоб родила і картопля,
Помідори і конопля,
Все на радість вам цвіло,
Все родило, все було.
Було їсти що і пити.
Хай щасливі будуть діти,
І щаслива буде старість,
Та онуків купа в радість.
Вам на втіху, трохи згодом
Хай дається все це Богом.
Будьте живі та здорові!
З Новим Роком вас, панове!
Із Василієм святим!
На добробут вам усім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2012
Спливають дні, спливають ночі…
Не зупинити їх потік!
І вже стає поперед очі
Хлопчиськом юним Новий рік.
Поважні кроки… Як господар
Юнак цей Всесвітом крокує,
І як казкових чар володар,
Дарунки щедрі всім готує.
Бажаю щастя, добрі люди,
Здоров’я, радості, тепла!
А Новий рік – хай мудрим буде!
Надії, віри і добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2011
Відболіла осінь журавлями,
Відцвіла вже сяйвом хризантем.
Під сьома осінніми вітрами
Золотом відплакав старий клен.
В небі сонце свічкою світило,
Пробивало ледь густий туман.
А під кленом,що розкинув крила,
Думу думав сивий ветеран.
Пам’ять знов з асфальтом шепотіла,
І дощем змивала пелену.
Повела КамАЗи по Сибіру,
Підіймала на «захарі» цілину.
Їхала вночі на перевали,
В ті степи, де не літав і птах:
Йшов туди, куди дороги звали,
Та Вітчизна вказувала шлях.
Шумить асфальт для нього без упину,
А пам»ять знов жариною пече,
Як тільки вчує запахи бензину.
Нікуди вже від цього не втече.
Колего мій, не забувай дорогу!
В твоїм житті – великий зміст.
І з гордістю, до вічного порогу
Носи ім’я святе – АВТОМОБІЛІСТ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2011
Отаке життя-буття…
Звідкіля вони взялись?
І не знаєш до пуття:
Чи жили такі колись?..
Раннє сонечко сміється,
Проміннячком сяє,
Соловей в садочку в’ється,
Новий день вітає.
Вітер кублиться у вербах,
Десь кує зозуля,
На стовпі тріщить лелека,
Діточок годує.
Раптом в небі – клин гусей.
Весело гелгочуть:
Прилетіли до дверей,
Десь присісти хочуть!
- Ой, рідненькі, що це, що це?
Де поділись лісосмуги,
Що росли обіч дороги?
Мов зрізало плугом!
Ще колгоспники садили,
(В царстві вже, небоги!)
І дубочки, й клени… Сила!
Як в раю дорога!
Бува,сядеш у тіньочку…
Захищали й взимку.
А тепер – одні пеньочки…
- Все пішло до ринку!
Був Господар ще при владі,
(Десь прибивсь з Донбасу!).
Він багато дав тут ладу,
(Фат не гаяв часу!).
- А завод цукровий де?
Навіть німці не згубили!
- Комусь вигідно, що йде
Цукор з Аргентини!
- А що це за панорама?
Чи гуляв тут землетрус?
- Це у нас життєва драма…
Винний – пан Господар-хлюст.
-Що за дивний-дивний світ?-
Впали гурт сльозин.
- Дай хоч ти, лелеко, звіт:
Де подівся магазин?
Всім селом тут будували –
Кооперацією звали…
- Так Господаря ж сини
Кооперацію змели!
Тепер бізнес… Ти відстав:
Хто украв – багатим став!
В кого ж очі не скляні –
Служать їм.
- Скажи мені:
Розіграв ти, чи жартуєш?
- Зачекай, не те почуєш…
Прочитаєш вісті з Ради –
Скажеш, що в країні зрада…
… А хмаринка в’ється, в’ється,
Зверху сонечко сміється:
Наче все так і було…
Тож, чому таке село?
Колись біле, чепурненьке
І веселе… Що це, ненько?
Цілі вулиці руїн!
Де будівлі – лише тин…
А земля – масна, родюча, –
В будяках лежить колючих…
Скільки билися за неї!
А тепер… Затягнуть шлеї!
- Цю земельку той придбає,
В кого сорому немає.
- А селянин? – Кожен знає,
Що його тепер чекає…
Здогадались? Так-таки:
В цих гаспидів батраки!
Не про це Тарас казав?
Заповіт ще дурням склав…
Говорив і про Росію…
(Він брехати не уміє!)…
- Тоді правду де шукати?
- До Європи повертати!
Там – неправді перепони,
А для правди – всі закони!
І давно вже в тих народів,
Знай, корупція не моді!
- Скільки жил сталевих дроту
Не пускають нас в Європу…
- Лиш спесивий отаман,
Що приміряв ледь жупан
З королівського плеча,
У «багнети» зустріча
Навіть думку про Європу.
На кордон накинув стропу:
- Що там Прага, чи Софія?
Нам яка на них надія?
Дух свободи? Балаган!
Не такий я отаман?
Я не винний - кожен знає:
Це Вона! А як кусає!
Переверне знову долю,
Тільки випусти на волю!
А її чомусь, (не знаю!),
Вся Європа захищає:
Демократія… Свобода…
Перепілка для народу…
Лондон… Прага… Брюссель… Бонн…
Забере та пташка трон!
Тож сидить нехай. І грати
Не дадуть мій трон хитати.
- А Європа?
- Хай валує,
Побурчить – і пил вгамує.
Перепілочка ж і Коп
Нам страшніші ста Європ!
- І дивуємо Європу:
То лице туди, то… спину.
Отаман наш – екстра-клас:
Все вирішує за нас.
От пани й розперезались,
Що ми в дурні затесались:
Голосуємо всі справно –
Ті – за гречку, той – за сало.
А вони собі жирують.
Продають, «прихватизують».
Ще й земельку продадуть,
(Поміж строчок – ВІДБЕРУТЬ!).
Непокірних – вмить за грати!
(До керма хотіли стати,
Щоб народ весь об’єднати!?!).
Пийте, їжте – і в хлів спати!
Скляноокі ж багатіють…
Наче привиди, чи тіні…
Доки шельми руки гріють,
Криза швендяє в країні.
І – не сорому, ні муки,
- Та все: «Не крали наші руки!»…
Як наче бісові круки,
Чи ненаситні хробаки!
-А люди – що ж, сидять, мов тіні?
Чому вони такі покірні?
Тягни до кручі, роздягай,
В ярмо волове запрягай…
Не те пани – все на віки,
Їм все потрібне, все з руки:
Ліси, поля, річки, луги.
- Невже вкраїнці? – Вороги!
Стирають мову і культуру,
Під себе – суд, прокуратуру,
ОМОН, закони,СБУ,
Офшорні зони і тюрму.
А хто країну будував,
Той у будову закладав
Серце, душу, пам’ять, мову,
Україну давню й нову.
Через те ми і багаті:
Є в нас будні, є і свята,
В кожнім слові – вічність бродить,
В нашій мові – пращур ходить!
А вони – взялися звідки?
Із пітьми Аїда свідки?
Розікрали, зруйнували,
Матір сиву розіп’яли…
О, гордий люде, схаменися!
І пильно-пильно придивися:
Не до джерельної криниці,
А до могили тягнуть ниці*!
Тож, Перепілки судний строк –
Це вже останній нам урок,
Бо Україну ми не зрадим –
Не віддамо гаспидам Раду!
Шановні пани-депутати,
Годі в кріслах штани протирати.
Ми довірили вам не руїни!
Запитає народ України…
*Ниці – негідні, підлі, ганебні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2011
Зболіла земля будяків і полину,
Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.
Скільком дарувала життя ти і силу…
Залишилась пам’ять терновим вінцем.
Давала талант* і здоров’я, і мрії,
Захоплення, мужність і вірність сердець…
Та вкрали кати твої мудрі надії,
Пославши талан** твій на голод і герць.
Ридають ночами забуті могили,
Спливають тумани вдовиним плачем…
О людоньки, люди! Невже не прозріли
І годите знов сатані калачем?
* Талант – видатні природні здібності людини.
** Талан – доля, щастя.- 76 -
Ще з дитинства 1933 рік мені здавався великим хижим павуком,
який принаджував у свої тенети людей і потім морив їх голодом.
Змалечку я наслухався про цей рік страшних і сумних розповідей...
Коли мій батько був ще підлітком, то переїхав жити до шахтарського
краю. Там він будував майбутню красу і гордість Донбасу – шахти,
заводи та мав змогу допомагати своїй родині. Тому сім’я не зазнала
кількісних втрат близьких людей.
А моїй матері не поталанило. Народилася вона в працьовитій родині,
де було багато “ротів”, більшість з яких – дітлахи. Саме в таких сім’ях
України і лютував голодомор. Тієї страшної зими, майже щодня, вис-
нажена чотирнадцятирічна дівчинка разом з іншими жінками і підлітками
кружляли по сусідніх російських селах та хуторах, щоб обміняти деякі
речі на харчі.
Але такі “бартерні операції” не могли відвернути неминучої біди, лише
віддалили її до весни. А весна... Яка страшна видалась весна того
року! Пізня, холодна.
Навіть у травні відчувалось холодне дихання зими. А ні травинки тобі,
а ні билинки. Голодна худоба (у кого вона ще залишилась), голодні
люди. Ще на Великдень розговлялись, чим Бог послав, а вже через
тиждень-два від голоду почала вимирати сім’я. Через місяць дівчина
залишилась сиротиною, втративши батьків і брата. Що робити ? Як
вижити в таких умовах ? До кого пригорнутися? На допомогу прийшли
добрі сусіди. Вони ділилися з охлялою чужою дитиною останньою
шкоринкою хліба. Все годилося для їжі: опалі з дубів торішні жолуді,
пріле сухе листя, трава та бур’ян, які ледве-ледве витикалися з весняної,
холодної землі. Можливо, хтось у це і не повірить, але навіть у такій
скруті українські селяни в більшості випадків залишались ЛЮДЬМИ,
допомагали ближнім чим могли. Ніхто не знає, скільки їх, замучених
голодом, відвезли на цвинтар. До самої смерті мама так і не знайшла,
де поховані її близькі, тому що в голодних людей вже не було сили
віддавати останню шану мертвим – цим займалися спеціально виділені
сільрадою похоронні бригади. А мертвих було стільки, що нікому навіть
в голову не приходило записувати де їх ховали.
На все життя хліб в нашій родині залишився святим продуктом:
викинути його навіть крихту в помийницю вважалось святотатством,
великим гріхом по відношенню до закатованих голодом людей. Під час
кожної сімейної трапези дорослі нагадували дітям про жахливі наслідки
голодомору, ціну їжі, стримували їх від бешкетування за столом.- 77 -
Про більш детальні подробиці цього жахливого періоду життя нашої
багатостраждальної України, я дізнавався з розповідей очевидців. Але
одного разу я наяву побачив наслідки голодомору на моїй батьківщині.
Якось, ще підлітком, вирушили з батьком на велосипедах до лісу.
Наш шлях пролягав край села вздовж довгого похилого яру. Раптом
на узгір’ї, де починалися землі сусіднього колгоспу, я запримітив ряд
бугорків, які густо заросли високим чагарником.
– Дивно, – весело вигукнув я. – Невже тут, в чистому полі, колись
жили люди?
– Ти не помилився, синку, – сумно відповів батько. – Дійсно, колись
тут дзвеніла дітьми і веселими, працелюбними людьми вулиця
Радянська. Але після голодомору вона зникла: хто переселився на
кладовище, решта – покинули це прокляте Богом і людьми місце...
Ми зупинились, зійшли з велосипедів і підійшли до жахливого
пам’ятника геноциду.
Ту, навіть трава була не така, як навколо: замучена, потемніла, зів’яла.
– Ось на цьому місці, – зажурено показав батько на ледь помітний
горбик, – колись мешкало подружжя гарних, роботящих людей. Жили
вони тут з діда-прадіда, сім’я була велика, займались хліборобством.
Але були серед них і ковалі, бондарі, шорники. Могли відремонтувати
або пошити нове взуття, зваляти з овечої вовни валянці, добре вичинити
шкіри і пошити кожуха. Дуже поважали цю родину. Але нагрянув
1914 рік і більшість селян чоловічої статі призовного віку, в тому числі
і твій дід Петро, відправились на фронт.
З цієї сім’ї повернувся з війни лише господар. Він пройшов
кривавими дорогами через германський фронт, воював з польськими
панами, Врангелем. Весь у шрамах, поранений, але нагороджений
Георгіївськими хрестами та іменною Революційною зброєю. Це він
потім розповів про останні хвилини діда Петра, який загинув у нього
на руках, смертельно поранений кулеметною чергою в 1915 році в
бою під Перемишлем.
Вдома застав хвору від важкої повсякденної роботи дружину та двох
дочок – солдатських вдів з малолітніми дітьми-сиротами. Занепале
домашнє господарство ніби говорило, що без дужих чоловічих рук
достаток давно вже покинув подвір’я.
Мовчки зціпив зуби, засукав рукава і взявся відновлювати своє
обійстя. Але не судилося йому “вибитись в люди” – доконав 1933 рік.
Заслужений воїн разом зі своєю родиною загинув від голоду.Розповів батько і про інші загублені садиби та про їх давно забутих
господарів – українських трударів, хліборобів, нащадків мужніх
козаків, які завзято боронили колись окраїни Київської Русі від набігів
кочівників. На той час в кожній хаті мешкали від 4 до 16 осіб. У них
була своя цікава доля, своє щастя, свої мрії. І кожен з них був
незамінною цеглиною в історії розбудови нашої країни.
Нажаль, та країна, яку вони захищали, старанно відбудовували, а
потім мріяли возвеличити, не шанувала свій народ. Тому і розсипалась
велика радянська будівля, перетворившись на такі непримітні забур’янені
горбики землі, що нагадують людям про страждання мешканців 1/6
частини суші в той час, коли її велич гриміла на весь світ гучними
перемогами.
Подивившись у батькові очі, я побачив нестримний біль, який
закарбувався в них. Ми йшли по колишній вулиці села, немов по
цвинтарю, мовчки розмірковуючи кожний про своє...
Можливо, наші сучасні урядовці все ж таки виявляться мудрішими
за своїх попередників, а наша доля – щасливішою ?
Бо історія вчить, що країна, в якій можновладці жирують, зневажаючи
свій народ, НЕДОВГОВІЧНА!
Із воску свічку мама засвітила,
Віддавши шану і любов Йому…
Яку глибоку і таємну силу
Природа вклала вогнику цьому.
Теплом освятить прибрану світлицю –
Живіть тут в мирі, злагоді, добрі.
За волю й правду він освятить крицю –
В бою щасливці залишаться живі.
У світ Аїда проводжа людину,
З добром зустріне чисте немовля.
Так день за днем мовчазно й без упину
На добрі справи світ благословля.
Сьогодні ж свічки світить Україна –
Загиблі душі у вічність проводжа.
Кати, страшіться! З свічкою ЛЮДИНА
Вас не забула: скорбить і зневажа!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2011
В кінці стежини, біля тину,
Осінній вітер гне калину.
Вона насилля терпить мовчки,
Хоч відриває він листочки,
Лама гілки, немов би руки,
Але услід йому – ні звуку.
Коли ж кетяги став скидати,
Вона – на поміч болем звати:
“Листочки – що, старі – хай тліють,
Весною знов зазеленіють,
А з ягод буду діток мати.
Яка ж без сім’я з мене мати?”
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2011
Збира врожаї осінь величава
І щедрий дар на зиму віддає.
Але ж хитрує жіночка лукава,
Бо щедро дарить осінь не своє.
Спочатку квітень в полі постарався –
Орав та сіяв, травню передав.
А той, трудяга, теж не лінувався –
Всі дні і ночі славно працював.
Весняне сонце поле зігрівало,
Росою дощик землю напував.
Тому і квітло, й радісно зростало
Все, що господар в борозну поклав.
Ще й літо красне сили докладало,
Від всіх негод росточки берегло.
Своїм теплом рослини зігрівало,
Неначе серце ниві віддало.
́́Отож бо й жовтень щедрості збирає,
А шану праці віддадуть сніги.
Зима суворо в свято запитає:
“ А чи в господі будуть пироги?”
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286657
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2011
Якась біда дубок ламала,
Неначе з люті надкусила.
О, Боже мій! Яка в нім сила –
Щоб він усох, зламати мало!
Таке бажання в нього жити –
Потрібно ще його звалити.
Такі й чоловіки в моєму краю!
А інших – серцем не сприймаю.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011
Не спалось батьку, розцвітав бузок,
Сади буяли оксамитом...
За хвіртку вийшов, виглядав дочок, –
А небо – як у те останнє літо!
Та ж сама хвіртка, та ж земля,
І соловей в саду співавє.
Знайомі луки і поля...
Тільки тебе уже немає.
Знов липень кличе на жнива,
Дозріло жито уже в полі.
Була б ти з нами ще жива!
Та тільки хто ми – проти долі?..
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2011
Підбитим лебедем кружляє сніг,
Він засипає вигини доріг,
Кидає холодом по полю,
Та віхолою виє з болю.
Не скаже зорям, що болить,
Пошле хмаринки у блакить.
І сіє, віє, засіває...
Кінця і краю бал* не має.
Я – теж сніжинка в чистім полі:
Бо, той же вітер крутить долю,
Підбитим лебедем лякає,
За гріх чужий мене карає.
* Бал – великий танцювальний вечір.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011
Величне свято відзначає осінь:
Вродили ліс і сад, і нива.
В багряно-жовтій царській позі
Вона – і щедра, і красива.
Але мовчить, що всю цю розкіш
Весна та літо нажили.
Та ж необачно, може й поспіль,
У посаг їй передали.
А прийде час, і вітровії
Зметуть достатки і красу.
З опалим листям навіть мрії
Перейдуть в “темну полосу”.
Ось так і в нас, людей завзятих,*
Краса і статки вітряні –
Сьогодні ти справляєш свято,
А завтра – вже не “на коні”.
ЛЮДИНА – ти вінець природи,
Канон** творця – не забувай:
Цінуй і друзів, статки й вроду,
Але й про осінь пам’ятай!
* Завзяті – активні, енергійні, діяльні
** Канон – твердо установлені правила з питань віри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011
Південне сонечко сміється,
Купає промені у морі…
А в неї дрібно серце б’ється,
Неначе зовсім-зовсім кволе
Тріпоче в пісні соловей,
Крутий ухил, стежина…
Мов з неба голос раптом цей:
- Ну що ж ти натворила?
«Як він добрався аж сюди?
Дізнавсь, чи ненароком?
А від кохання – лиш сліди…
Цей флірт виходить боком!
Розпочиналось наяву:
Квітучий липень, річка,
І я розмашисто пливу,
В косі - яскрава стрічка.
А бистрина несе, вирує
Назустріч круговерті.
Мене ніхто вже не врятує», –
Бринять слова відверті.
І раптом поряд з нею - він,
Бере за руку сміло…
Немов церковний передзвін
Пронизує все тіло…
Так познайомились вони,
Недовго й дівувала…
Дорослі в неї вже сини,
Кохання теж пізнала.
Носив її він на руках,
І не давав пилині впасти.
Удвох пройшли життєвий шлях,
Удвох тримали щастя.
Якось вона занемогла.
Можливо, і не гляне?
Тож, ні! – І серце, і тепло
Він дарував коханій.
Але недуг бере своє,
І лікарі безсилі:
-Єдиний вихід в тебе є –
Курорт і морські хвилі.
Морський прибій об скелі б’є,
На пляж – стежина стрімко,
І там – «прихильники» вже є…
То й закрутило жінку!
А десь, далеко, в рідній стороні,
Де пахнуть медом липові алеї,
Живе тривога в залишеній сім’ї:
Давно чекають вісточку від неї.
Журливо верби хиляться над Пслом,
Кує зозуля в ніч несамовито,
Сонливий вітер бавиться крилом
І слуха стогін пташки сумовито.
Де сонце,море, золотий пісок –
Шумлять бокали, музика і танці…
Забуто все! Та, раптом – що? Дзвінок?
Хто може потривожити їх вранці?
В ту мить і гадки злидарка не мала,
Що за дверима – він. А той з порогу:
- Летів до тебе… Приємно?.. Не чекала?..
Та й остовпів, немов наткнувсь на роги…
Пройшли роки – вони живуть чужими,
В одній кімнаті, але серця пусті.
Не знають діти, яка гора між ними,
Бо він не зміг синам розповісти.
Можливо, час колись їх і примире –
В обпалених серцях обпалені сліди.
Але навік залишиться зневіра,
І слід кохання зникне назавжди.
Шалений Псел від себе знов тікає,
Змиває прах, не визнає нужди.
А в їх серцях ще боротьба триває…
Тож,бережіть кохання від біди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2011
Сосновий бір заклякнув біля шляху,
Заснув у грудні та й весну проспав.
Легенький вітер, як весільна сваха,
Ялини мацав, сон їх турбував.
На мить у вітах ніби заблудився,
Пригладив ніжно локони в косі.
Зніяковів, пустунчик, розгубився,
Потім побіг купатися в росі.
Проснувся бір від зимової стужі,
Почув цнотливий аромат життя.
Умив коріння в сніговій калюжі
І зовсім скинув з себе забуття.
Стара ялина зазирнула в небо,
Шукала там, поміж зірками, чар.
“Доповісти бабусі про новини треба”, –
Подумав вітер і гайнув до хмар.
Бо там багрянець раптом засвітився,
Скотився з неба, як лавина з гір –
Це новий день світанком народився,
Упавши сріблом на зелений бір.
Які щасливі в тім бору ялини:
Пташки з чужини принесуть пісні,
Весняний вітер розповість новини,
А зорі нові подарують дні.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011
Ой, Боже мій, Боже, мій Боженько милий,
Зроби по весні мені радість:
Щоб золотом знов колосилися ниви
Та в них загубилася старість.
Дзвеніла, як юність, з-під хмар перепілка,
І коник в траві стрекотав.
Щоб кожная квіточка звабила бджілку,
А мед той і я куштував.
Та дзвоники сині до сонця тягнулись,
На луках ромашки цвіли.
Щоб все, що недобре на серці, забулось,
І ми здоровенькі були!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011
Де ти, безталанна доле? Він поїхав у далекі краї шукати краще життя… На кого ж покинув нас?.. Та ми чекаємо і чекаємо!. .
Ой доле, ти доле моя безталанна,
Куди нам подітись від думок лихих?
Живу, мов билинка, мов зірочка рання,
І шкода мені моїх літ молодих.
Літає десь сокіл в країні далекій,
Мене ж він покинув одну, сироту.
Я думкою лину в той край, мов лелека,
Але в тій країні його не знайду.
Можливо, згорнув на чужині він крила,
Чи, може, знайшов собі інше гніздо,
Забувши, що тут залишилася мила,
І син стереже його рідне вікно.
Чи довго ти будеш мене вже карати:
Не жінка, не дівка і ще не вдова.
Не можу спокійно від дум своїх спати,
Тебе ми чекаєм і пам’ять жива.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Глава 3. Желанная встреча.
Но следующее явление отменило решение мозга оставаться безучасным: среди грубых голосов он различил явно женский, как будто-бы молящий о помощи. Пренебрегая осторожностью, молодой человек бросился навстречу опасности. В его руках откуда-то взялась увесистая суковатая дубина. Огромными прыжками он достиг поворота и остановился удивленный: за поворотом оказалась небольшая лужайка, на которой копошилось множество существ, похожих на обезьян. Оранжевая шерсть покрывала их тела с ног до головы, выдвинутые вперед подбородки, вдавленные в черепа расплющенные, боксерские носы, длинные руки... Открытые в оскале рты, крепкие зубы с мощными клыками и горящие злобой безумные взгляды говорили о необузданном характере и жестокости этих тварей.
Роман окинул поляну настороженным, оценивающим, внимательным взглядом и увидел посреди нее жертву. Это была молодая женщина высокого роста с темными длинными волосами, заплетенными в толстую косу. В крепких поднятых руках она держала тяжелую палицу. Вокруг нее, на расстоянии вытянутой руки, корчились несколько уродов. Видимо, засада не застала ее врасплох и она умела за себя постоять. Молодая особа поварачивалась, угрожающе размахивая примитивным оружием. Ее внушительный вид и расспростертые на лужайке тела на некоторое время охладили пыл нападающих – никто не хотел испытывать на прочность свой череп. Женщина, угрожая зверям, в то же время звала кого-то на помощь. Но та почему-то не приходила...
Возбужденные твари приходили в себя, перегруппировывались, выбирая момент для новой атаки. Особенно бесновался один, самый высокий и могучий среди стаи. По всей видимости, это был вожак.
Молодая женщина трезво оценивала создавшуюся ситуацию и не находила оснований для оптимизма – слишком уж неравные силы. А надежда на помощь, наверное, отпадала сама по себе – тот, кто мог бы ее оказать, был далеко. Но, в то же время, уступать поле боя разбойникам она не собиралась.
Времени на долгое размышление не оставалось. Чтобы разобраться в ситуации, достаточно и того, что разбойники напали на одинокую женщину. Несколько прыжков оказалось достаточным, чтобы очутиться возле озлобленной толпы и начать орудовать дубиной. Через несколько мгновений вокруг него образовался коридор – груда окровавленых тел, корчащихся на лужайке. Растерянная стая шарахнулась в сторону и на мгновение стихла, но потом разразилась еще более яростным ревом. Несколько человекоподобных обезьян бросились к Роману. Только он не стал защищаться от них палкой, а небрежно применил несколько примитивных приемов борьбы и нападающие надолго улеглись на желтую траву негостеприимной планеты.
Да, такого позора, нанесенного роду обезьян пришельцем из другого мира, вожак не мог стерпеть. И, разьяренный, он бросился на обидчика. Лязгая клыками, яростно рыча, он действительно был страшен в эту минуту. Стая с ужасом следила за вожаком и не сомневалась, что жизнь человека обречена. Они то знали силу разьяренного соплеменника– не один уже обидчик заплатил ему за нанесенную обиду своей жизнью, да и не только обидчик. Когда он находился в гневе, к нему боялись подходить даже самые сильные и смелые соплеменники: его мозги слабо работали и в нормальном состоянии , а в ярости он крошил без разбора своих и чужих.
За какую-то долю секунды исполин пролетел расстояние, отделявшее от врага. Приземлившись, сжал в смертельных клещах мускулистых рук предполагаемого противника... Но, к его удивлению, жертва легко выскользнула из смертельных объятий. Точнее, с огромной силой он сжал пустоту. Великан не успел опомниться от конфуза, как неожиданно, словно на боксерском ринге, на него обрушились несколько мощных ударов прямо в подбородок. Не один из противников на Земле не выдерживал и одного такого “хука”. Не выдержал и вожак. Нет, он не сразу рухнул под ноги победителя. От этих тумаков он резко выпрямил мощное, сгорбленное тело и удивленно посмотрел на противника – до сих пор нападающие, увидя его в таком состоянии, не смели оказывать сопротивление. А здесь – на тебе. Что за противник ? Никакого страха и уважения! Дальше его мозг затуманился и “горилла” тихо опустился на оранжевый травяной ковер. Остальные, увидев поверженного вожака, оставили его в покое, а сами в ужасе бросились в лесные дебри. Естественно, их никто не преследовал.
Удивленная женщина стояла молча, опустив дубину. Она с восхищением наблюдала за действиями спасителя.
Убедившись, что все способные сопротивляться враги разбежались, землянин подошел к женщине, галантно поклонился и представился. При этом он даже не подумал, что на Оранжевой планетевряд ли кто сможет разобрать его речь. Впрочем, внвчале так и случилось: женщина посмотрела на него долгим, непонимающим, но изучающим взглядом. А потом, через несколько минут, вдруг заговорила на языке его Родины, правда, с большим акцентом, коверкая слова. Все же, хотя и с трудом, Роман смог понять ее речь.
-Оранжевая планета ждет тебя давно, - начала незнакомка.- Мы знали, что ты прибудешь сегодня. Я – фрейлин королевы и Ее величество отправила меня встречать желанного гостя. Далеко опередив стражу и Почетный караул, я поспевала на встречу вовремя, но вынужденные обстоятельства (она красноречиво указала рукой на место поединка) не позволили мне прибыть своевременно. За такое нарушение гостеприимства нашего королевства я буду строго наказана. А сейчас прошу в тебя, желанный гость, прощения и готова понести любое наказание, если не посчитаешь мои доводы убедительными.
Ее обворожительная улыбка и мелодичный, грудной голос располагали к себе, заставляли забыть всякую обиду. Причем, он заведомо знал, что путешествие будет трудным и опасным. И заранее подготовил себя к этому, а не к изысканностям.
-Я прибыл сюда, услышав зов, и надеяялся, что кто-то нуждается в моей помощи. Поэтому, не расчитывал на торжественный прием, - ответил гость. – Тем не менее, я рад встречи с Вами, прекрасная незнакомка. Можете располагать мной, как Вам заблагорассудится. Но, ради Бога, объясните, кто Вы, кому нужна моя помощь и что я должен делать. Если Ваша просьба не выходит за рамки моего понимания порядочности, я готов оказать Оранжевой планете любую помощь.
Произнеся такую тираду, Роман внимательно посмотрел на женщину. Вблизи она оказалась еще прекраснее: высокая, стройная. Длинные каштановые волосы, туго заплетенные в толстую косу, обрамляли красивые лоб и лицо, словно выточеные из белоснежного мрамора талантливым ваятелем. Особенно прекрасны обворожительная улыбка и манящие к себе, карие глаза. На ней было короткое розовое платьице, приятно выделявшее высокую грудь, тонкую, осиную талию и красивые, длинные ноги.
Инопланетянка ему понравилась и в его глазах отразилось восхищение. Она молча посмотрела на него долгим изучающим взглядом и все поняла. Молча подошла, положила руки на плечи и крепко поцеловала... Словно неожиданно бросила его в темный омут холодной родниковой воды – тысячи иголок вонзились в его возбужденное тело, напряженные мышцы откликнулись мелкой дрожью, предвкушая интересную развязку. Роман нежно взял красавицу за руку и повел убегающей тропинкой подальше от поляны, где уже копошились приходящие в чувство неприятные твари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Я хочу такого кохання, щоб ми згоріли в ньому і наші серця розплавились, ставши єдиним для безмірно закоханих душ. Але ти чомусь такий нудний і холодний, що я боюся помилитись…
Наші долі зустрілись зимою,
Тому, мерзну я поряд з тобою.
Ти бажаєш на танго позвати,
Мені ж хочеться вальс танцювати.
Прокувала зозуля вже літо,
Лине танго у мариві квітів,
Уві сні в ритмі вальсу кружляю,
На балу ж лише танго лунає…
Запалила багрянцями осінь,
Ми з тобою все танго те просим.
Ти скажи мені, клен золотий,
Чому милий холодний такий?
Подає завірюха вже знак,
Та сказати не можу я : «Так».
Серце знову згора у вогні:
Не наважусь сказати і: «Ні».
Приспів:
Наше танго нездійснених мрій...
Закружляй мене в танці, зігрій.
Дарять вічність холодні світи,
Ще чекаєш на відповідь ти.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011
Глава 2. Благополучное прибытие.
Землянин, став на ноги, огляделся. Вокруг, сколько видел его взор, было море и песок. Лишь в одном месте, на горизонте, тянулась оранжевая полоска. Огромное раскаленное светило висело почти в зените, но его лучи казались не такими палящими, как на Земле. По всей видимости, от изнуряющей жары спасала розовато-желтая небесная дымка и такие же, только чуть темнее, тучки, которые, словно земные фламинго, плавно и манерно плыли на небольшой высоте.
Дышалось легко и свободно, но как-то непривычно. Видимо, атмосфера немного отличалась от воздушного пространства голубоглазой планеты и на его тело действовала благоприятно, потому что мышцы налились упругой силой, не сравнимой с той, что он испытывал на Родине.
Роман резко поднялся и при этом неожиданно высоко подпрыгнул. Сделав несколько осторожных шагов, он убедился, что здесь его шаги в несколько раз длиннее: сила притяжения на Оранжевой планете значительно меньше, чем на Земле. Чтобы убедиться в этом, парень снова резко подпрыгнул, прикладывая обычное усилие. Но результат был неожиданным! Он взлетел над поверхностью на несколько метров.
- Нужно привыкнуть к такой перемене, чтобы беречь силы и не попасть в непредвиденные обстоятельства, - подумал он и двинулся от морского побережья в направлении оранжевой ленты.Пришелец шел не спеша, но расстояние сокращалось быстро: длина каждого его шага составляла несколько метров.
Небесное светило лишь чуть-чуть сдвинулось от зенита, а путник уже достиг притягивающей к себе оранжевой полоски на горизонте. Это оказалась опушка не высокого оранжевого леса. Карликовые деревья не превышали двухметрового роста. Видно, почва, на которой они росли, была очень бедной и не могла давать растениям необходимое количество полезных веществ. Но парня удивила не бедность покрова, а необычный его цвет: желто-оранжевый и черный. Возможно специалист и нашел бы сходство между деревьями, кустарником и растительностью двух планет, но только не по цвету. Такой необычный ландшафт тревожно возбуждал, настраивал на воинственный лад. Даже море не радовало глаз, а вселяло в сердце тревогу и издали казалось огромной желто-оранжевой чашей, представляющей опасность для жизни. Глаза уставали смотреть на этот необычный для Земли пейзаж.
В нескольких шагах от невысокого кустарника явно просматривалась протоптанная кем-то тропинка. Нужно было изучать планету дальше и ноги самопроизвольно свернули на тропку. Пройдя несколько шагов, Роман вошел в густой не высокий лес.Тропинка петляла между кустарником, деревьями, пересекалась с другими мало приметными тропками. Кое-где появились кряжистые валуны, небольшие каменистые горы В некоторых местах зоркий глаз спортсмена обнаруживал следы зверей. В одном месте ему показалось, что кто-то наблюдает за ним и даже услышал едва различимый шорох. Он ускорил шаги, но скрадывающийся звук повторился. Похоже, невидимый охотник умело подкрадывается к дичи. Парень явно догадывался, кто в данном случае играл роль приманки. Привычное к неожиданностям, тренированное тело спортсмена напряглось и приготовилось к сватке. Он резко повернулся в сторону, откуда грозила опасность и оказалось, что своевременно – лишь на мгновение увидел возле огромного валуна дикого зверя, похожего на земного тигра, только чуть-чуть поменьше размерами и с более оранжевой расцветкой. На миг их взгляды встретились и зверь без разбега прыгнул на жертву.
В лучах солнца мелькнуло красивое, стройное тело с жестоким оскалом мощных челюстей. Уверенный в себе дикий охотник уже предвкушал победу и устрашающий рев вырвался из его горла. Но как же он удивился, когда на месте приземления, где должна быть трепещущая от страха, безвольная жертва, лапы с большими острыми когтями сжали пустоту. Более того, еще не прошло удивление, как на бедную голову хищника обрушился тяжелым молотом удар. Ноги подкосились, тело обмякло и уже в полузабытьи хищник ощутил еще несколько ударов...Распластанное тело с удивленными широко раскрытыми глазами так и осталось лежать на примятой в процессе борьбы тропинке.
Роман по привычке растер кулак правой руки, внимательно осмотрел застывшее тело и двинулся дальше. Но его движения уже были расчетливыми, а шаги – тихими, скрадывающимися. Неожиданное нападение заставило быть настороже: слух обострился, а тело готово отреагировать на любую опасную ситуацию.
Дорожка заметно расширилась, постепенно из чащи леса в нее вливались другие неприметные тропки. Она шла под уклон, началось мелколесье, вдали виднелась гряда не высоких холмов и горная цепь. Вершины холмов покрыты такой же оранжевой растительностью, а пики гор отливались каменистым оттенком.
Вдруг, из-за поворота тропинки, послышался неясный шум. Роман остановился, прислушался. Да, впереди раздавался едва различимый топот ног, шум борьбы, неразборчивые крики.
-Осторожность не помешает, подожду развязку,- подумал парень и спрятался в тени деревьев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011
Глава 1 Зов Неба
На землю опускалась летняя ночь. Ее приветствовало небо, густо усеянное яркими мигающими звездами. Их свет отражался в затерянном среди невысоких холмов озере. Тихий ветерок нежно игрался его темноватыми водами и чуть-чуть шевелил отраженные мириады небесных светил. Из-за этого казалось, что в озере резвилось бесчисленное множество крохотных мигающих живых существ. Они как-бы ныряли, вновь всплывали, излучая дивный, сказочный свет. За озером в сумерках едва-едва просматривался контур березовой рощи. Ее очертания на фоне мигающего звездного неба смывал ветерок. Он слегка прикасался к верхушкам деревьев и те, в свою очередь, приходили в движение, словно танцевали, наклоняясь то в одну , то в другую сторону, подыгрывая невидимому маэстро.
Дневной хор певчих птиц давно уже смолк. И только лишь соловей да кукушка еще продолжали дневные концерты. Но и в их голосах уже слышались нотки усталости. Дружное кваканье лягушек почти забивало эти изумительные переливы.
Чуть ниже холмов, на берегу уютного озера возвышался небольшой двухэтажный коттедж. От озера к нему вела асфальтированная аллея, обсаженная с двух сторон высокими липами. За ними в тусклом свете звездного неба просматривались цветочные клумбы. В чистом теплом вечернем воздухе витал благоухающий аромат цветущих деревьев.
Затемненные окна в домике были открыты и постороннему глазу нетрудно догадаться, что дом обитаем. Он принадлежал неоднократному олимпийскому чемпиону по Восточным видам борьбы Роману К.Здесь, возле озера, в небольшой деревенской хижине, в бедной многодетной семье, когда-то и родился будущий чемпион. Здесь же прошло и его нелегкое детство. От нищеты и тяжелого труда рано ушли из жизни родители, покинув еще не успевших опериться, малолетних своих детей. Вот и приходилось, оставшись без родительской опеки, каждое мгновение доказывать право на существование в этом хлопотном мире. Изнурительный, недетский труд и кулачные бои закалили Романа как физически, так и морально. Он выжил сам, помог выжить братьям и сестрам, устойчиво стать на ноги. Разбрелись теперь они по миру. У каждого своя дорога и своя судьба.
Много воды утекло с тех пор. Исчезла их деревня, оставив на прежнем месте лишь заросшие сорняками бугорки земли от развалившихся построек, да незабываемую память детства в сердцах тех, кто еще скитается где-то по большим и малым дорогам этого прекрасного и, в то же время, жестокого мира.
Роман давно добился признания и мировой славы. Каждый город, каждая страна была бы счастлива принять такого гражданина. От многих властных структур он получал приглашение на постоянное место жительства, ему предлагали престижные виллы в изумительных уголках природы. Но его почему-то потянуло в заброшенную деревеньку, где прошло безрадостное детство. Благо, подвернулся этот маленький уютный домик, затерявшийся в дебрях дикой природы – единственный, чудом уцелевший из всей вымершей деревни.
Чемпион находился в зените славы. Постоянные тренировки, сборы, участия в соревнованиях забирали много времени и он редко выкраивал свободные дни, чтобы насладиться в одиночестве необычайной тишиной, побывав в краю незабываемого детства на тихом берегу чудесного озера. А когда ему удавалось вырваться из жизненной рутины, он отдыхал здесь не только телом, но и душой. Буквально через несколько дней восстанавливал силы, независимо от того, какие изнурительные испытания дарила судьба. Поэтому и тянуло его в этот укромный уголок.
Но сегодня почему-то на душе в Романа покоя не было. Он ощущал тревогу и не мог понять, откуда она исходит. Как будто все было по-прежнему, но неясная тревога овладела его сердцем и парень не мог, как прежде, ощущать прелести уединения. Порой чудилось, что его зовет Небо и этот зов он ощущал душой и телом.
Целый день чемпион бродил в окрестностях озера и немного устал. Поэтому лег пораньше, но уснул с трудом. А, как только на землю опустились сумерки и темно-фиолетовое небо засияло мигающими звездочками, проснулся. Его снова потревожил зов Неба. Роман подошел к раскрытому окну, бегло окинул изучающим взглядом мигающее звездами, пляшущее под легким бризом озеро, потонувшую во мгле рощу, заросшие полевыми цветами, почти невидимые в вечерних сумерках, холмы и остановил взгляд на небосводе. Хозяина виллы привлекла самая яркая звезда в зените небесной бездны. Она горела оранжевым цветом, мигала, посылая невидимые волны воздействия, приковывала к себе его внимательный взгляд, звала, молила, просила о помощи...
Так ли это? Он не был уверен, но каким-то образом ощущал, что тревожный зов исходит именно с этой оранжевой точки небосвода. В нем чувствовалась тоска, безвыходность и надежда. Никогда еще Роман не испытывал такой душевной боли, такого стремления встать и куда-то идти. Он ничего не понимал, но смутно догадывался, что сейчас что-то с ним произойдет. И покорившись судьбе, парень перестал сопротивляться...
Механически, как во сне, оделся и вышел к озеру. Гулявший недавно легкий ветерок стих и шум прибоя не нарушал ночную тишину. Лишь вдали, где-то в роще белокорых невест, допевал последнюю вечернюю песню соловей да рядом, в высокой луговой траве, трещал, с кем-то заведя длинный спор, кузнечик. Но парень, поддавшись зову, молча шел вдоль берега и ничего этого не замечал. Его взгляд был устремлен на Оражевую планету, которая с каждым шагом как-бы приближалась к нему и зависла над самым высоким холмом на востоке от озера. Он уже не в силах отвести от нее взгляд, а ноги произвольно несли загипнотизированное тело к вершине холма, над которой висела эта удивительная оранжевая звездочка.
Наконец-то, на вершине холма, он остановился, поднял к небу обессиленные руки и вдруг... Да, вначале молодой человек не ощутил физически, а лишь почувствовал особым чутьем, что он медленно поднимается вверх, набирая скорость. Да, он летит!
Раздвинулся едва ощутимый во мраке ночи горизонт, мигающее озеро начало уменьшаться и вскоре пропало из вида. А натомест показалась освещенная по западному горизонту, в голубой оболочке, Земля. Все это он видел смутно, урывками, потому что его взгляд, как и прежде, прикован, словно магнитом, к удивительному светилу. Он летел в темном пространстве, лишь иногда чувствуя, что разминается с какими-то большими и малыми предметами.
-Это метеориты! – пронеслось в его возбужденнном мозгу. Но не возникла даже мысль, что где-то на этом неизведанном пути их траэктории могут пересечься. Почему-то отсутствовали и чувства сохранности, боязни потерять жизнь, болевой, сковывающий до изнеможения тела, страх.
Он летел на зов и каждая клеточка тела поддалась этому стремлению. Двигаясь в пространстве, потерял счет времени, родная Земля превратилась в яркую голубую звездочку, а Оранжевая планета закрыла почти весь небосвод...
Его тело неслось с огромной скоростью и, казалось, не найдется силы остановить движение. Только...
Но об этом Роман не думал. Лишь однажды мимоходом пронеслась мысль: ”Если нашлась сила, чтобы перенести его на такое огромное расстояние, то уж не для того, чтобы он разбился о поверхность планеты! Значит, кому то он нужен и тот наверняка знает, как доставить его живым на планету!”...
Дальше ничего не помнит, очнулся на поверхности планеты. Роман лежал на берегу моря и к действительности возвратил его шум прибоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011
Дійові особи: Ведучий, шофер, дружина шофера, син, незнайомець, дружина незнайомця, лікар, рекетир,бізнесмен,далекобійник, водій автобуса,
автор.
Ведучий:
Шукає місяць золотим промінням,
Де плаче сич у плетиві озер…
Та раптом на шляху…
(вчувається потужне гудіння автомобіля)
В далекий рейс то вирушив шофер.
На фоні: тихо звучить мелодія «Пісні шофера»
Ведучий:
Співає пісню з шинами дорога,
Біжить назустріч поцілунок фар,
Обіч шляху, немов би осторога,
Стоять тополі тінню яничар.
Блищить асфальт на випуклій дорозі,
Химерним світлом очі усипля.
А перед ним – кохана на порозі,
В щасливу путь його благословля.
(На фоні: тривожна мелодія)
Струнка статура, ніжно-сині очі,
А на руках – первісток-немовля:
Шоферська доля вийшла серед ночі,
Своє кохання Небу довіря.
Дружина шофера:
(На фоні:грає тривожно скрипка)
Могутнє Небо і зоря-сестрице,
Даруйте щастя милому в дорогу.
Місток-веселка, літня громовице –
Прийдіть і ви йому на допомогу.
Мій ясний місяцю, золотавим рогом
Будь ласка, розгони над ним біду,
І покажи безпечнішу дорогу.
Я з сином теж слідом за ним піду.
Шановна доле, будь же милосердна:
Моє кохання шляхом проведи.
Нехай біда велика, як Говерла –
Ти відведи дорогу від біди.
(Пауза: віє вітер, гримить громовиця)
Ведучий:
Зоря нова з веселки тче серпанок,
Нахнюпив місяць ріг за небосхил.
Пташиний спів народжує світанок,
Немов дитя від сонячних світил.
Шофер:
Ось вже й ранок надворі, світає.
А до цілі – о-го-го, скільки йти!
Що там мила моя, спочиває?
Уві сні бачить інші світи?
Ведучий:
(На фоні: монотонний гул потужного мотору, шелест коліс)
Гуде мотор,шурчать колеса,
Долають битий манівець.
І вже ген-ген, за жовтим плесом,
З’явивсь маленький хутірець.
Старі побілені хатини,
Рожеві квіти, критий тік…
(Пауза:вищать гальма)
І раптом прямо під колеса,
Немов би з неба, чоловік.
Незнайомець:
(У розпачі)
Спасіть, спасіть мою дружину,
Не дайте їй життя згубити!
Для неї цінна і хвилина –
Вона намірилась родити!
А до лікарні – сорок верст,
Нема швидкої допомоги.
Мені ж дісталось тяжкий «хрест»
Нести сім гонів* до дороги.
Шофер:
(З сарказмом)
Ти що, з «психушки» вчора втік,
Чи блекоти за ніч об’ївся?
Лікарня зовсім в інший бік!
(тихо до себе)
Навіщо я тут зупинився?
*Гони – міра довжини. Великі гони – 120 сажнів, середні – 80, малі – 40 (сажень – 2,13м.).
Ведучий:
(На фоні:плаче скрипка)
І муж заплакав, як дитя,
Присівши на підніжку.
Аж ось й дружина ковиля,
З сусіднього обніжку*.
Дружина незнайомця:
(Радісно, збуджено. На фоні:радісна мелодія надії)
Поїдемо в лікарню?
На травці відпочила.
Твоє ж бо піклування
Дало снаги і сили.
(Пауза: заніміла, побачивши засмученого чоловіка)
Чому ж тоді ти плачеш,
Немов зустрів тут горе?
Шофер:
(шепоче про себе)
Спасибі, що не бачиш,
Моя кохана доле.
.
(Звертається до подружжя)
Ну що ж, сідайте, бо вже час.
За ніч в дорозі так стомився!
(Тихо незнайомцю, щоб не почула дружина)
Пробач, земляче, за відказ.
Ти молодець, не розгубився!
Ведучий:
(Зустрічаючи новий день, ніжно звучить флейта)
Вже новий день, співає перепілка,
Дзвенить коса в натруджених руках.
Вітає вслід їм горобина гілка,
Яка зросла тут на семи вітрах.
Дружина незнайомця:
(Мляво, крізь сльози)
Розбитий шлях, тому мене марудить…
(До себе)
Яка нестримна і нестерпна біль!
Шофер похмурий, він мене осудить…
Скоріше б до лікарні і в постіль!
*Обніжок – неорана смуга землі поміж городами
Шофер:
(Ніжно)
Це ж не асфальт, а ґрунтові дороги.
Спішу, рідненька, а ями об’їжджаю.
Щоб не приймати на шляху пологи,
Тримайся, жіночко, тебе благаю!
Кріпися, мила, бачу вже будівлі.
Там на околиці стоїть лікарня.
(Сплутались думки)
Та ще ж далеко їхати до цілі…
А породілля, немов квітка, гарна!
Ведучий:
Змотались гони на колеса,
І за бортом – прийомний вже покій.
А шофер, залишивши адресу,
Зупинився тут же на постій.
Пауза: на фоні – звуки літньої ночі)
І ось заморена рука
Порозумілась з подушками.
А ніч липнева, гомінка,
П’янить любистком і пташками.
Шофер:
(Ві сні. На фоні: грає легка музика)
Можливо сон, чи наяву:
Під вербами – кохана!
На хвилях часу я пливу –
Вона ж зника в тумані…
Кохана ладо, зачекай!
А хвилі сон гойдають…
І вже казковий,вербний край
Від мене закривають.
Ведучий:
(Пауза: тиша)
Складає ніч зірками візерунки,
Купає місяць роги уві млі…
Та, раптом, що це?
(Хтось стукає у вікно)
Відбиток тіні темний на стіні…
Незнайомець:
(Радісно, збуджено)
Та годі спати, друже-лежебоко!
Розділим радість. Тож вставай негайно!
Родились син і донька синьоока!
На твою честь, назвемо його Михайлом.
Шофер:
(Урочисто)
Такої честі ще в житті не мав…
Благаю долю, щоб така й для сина:
Чиєсь ім’я вкрашає пароплав,
Ім’я ж моє в світ понесе ЛЮДИНА.
Ведучий:
(На фоні:стривожена мелодія)
Та щастя й радість, мов дівочі плечі –
Здригаються від сміху і плачу.
В лікарні біганина: « КРОВОТЕЧА!
Спаси, Всевишній, жіночку оцю!»
Лікар:
(Розгублено)
А що я зможу в тихій глухомані?
У неї ж кров, якої в нас катма!
(Крізь сльози)
Така красуня, а в тяжкому стані…
(Грубо)
Шукайте донора!
(В розпачі)
А донора нема…
Шофер:
(Спокійно)
Беріть у мене – така ж бо.
(З натиском) Не отрута!
Тільки спасіть цю маму двох дітей.
(тихо сам для себе)
Мені ж наукою це буде і покута,
Що не хотів везти до цих дверей.
Ведучий:
Так поріднились зовсім незнайомі,
Навік в родинах – буде кров одна!
Тепер й колись, як приведуть онуків,
За рід щасливий питимуть до дна.
(Пауза: звучать ніжні, щасливі мелодії, дзвін повних келихів).
Ведучий:
Шепоче знову під авто дорога,
Липневий вітер викрадає шум.
А за вікном – річки, озера, плеса
Своїм буттям ятрять на серці сум.
Шофер:
(Задумливо, ніжно)
Чарівна ладо, ладушко, кохана!
Де б я не був – до тебе серце лине.
Моя троянда, любисток. Єдина і жадана!
Я мчусь до тебе. Не підвела б машина.
Дружина шофера:
(З далини)
Стану я краплиною роси,
Придивись – в кришталю сині очі.
Ти мене крізь бурі пронеси –
Остуджу тебе в обіймах ночі.
Стану я пелюстками жоржин –
Знайдеш їх у відблисках пожеж.
Проведу путівцями стежин –
За строкатими хмаринками простеж.
Холодно в кабіні – я віддам тепло,
Стукіт серця виллю по краплині.
А все прекрасне, що в тобі зросло,
Заповім навіки твоїй дитині.
Ведучий:
Пливе дорога в гойдалці дощу,
Цупкі тумани виїдають очі,
Химерно пухнуть збочені кущі,
Танцюють танго горобині ночі.
Колеса знову крутять кілометри,
Від дому вже, немов би до Стожар.
На автостраді, в білім светрі,
З’явився силует у світі фар.
(Пауза: скрегіт гальм)
Колега шофера:
(З мольбою)
Колего, друг, земляк, допоможи:
З канави тросом витягни машину.
Заснув, дорога мокра, чи брижі…
Можливо, винні в цьому «лисі» шини.
Шофер:
Ну, звісно ж, без питань, допоможу –
Від кого нам чекати допомоги?
В шоферськім «братстві» я давно служу,
На милість не чекаю від дороги.
Ведучий:
(На фоні:гроза, шумить дощ)
Стоїть на трасі пригнічений КамАЗ,
Чекає висновків своєї долі.
«Стосильний» в рейсах виручав не раз,
Тепер скорився господарській волі.
КамАЗ:
Чомусь мотор «забарахлив»…
А сором очі й дух тамує,
Що все ж погодивсь на «буксир»…
Господар в місті підлікує!
Колега-шофер:
Давай же, друже, твою руку,
Хай траса зна твої сліди!
Тобі ж – спасибі за науку,
Й за те, що виручив з біди.
Шофер:
(На фоні: мелодія «Пісні шофера»
Ми – найщасливіші у світі,
Шоферське «братство» - не на мить!
В любій біді, в любім повіті
Шофер колегу захистить!
Ведучий:
(На фоні: гул двигуна, шелест коліс по мокрому асфальту, свист вітру)
Спливає знову під кардан дорога,
Співає вітер про набіг хазар.
А дощ іде, немов би звісив ноги,
Не випускає сонечка з-за хмар.
Шофер:
Неначе доля, рідна автострада
Зове вперед, за димний горизонт.
(Тривожно)
Але, що сталося? Аварія? Бравада?
Стоять машини поряд «борт у борт».
Ведучий:
Водій під’їхав, вийшов із кабіни,
Настувборчив вуха:не його зовуть?
Потім вже побачив чиїсь хижі спини,
Що когось ногами з пихою товчуть.
Шофер:
(З сарказмом)
Хлопці-добровольці, як, тяжка робота?
Не болять ще ноги? Вам допомогти?
Ви такі сміливі! Не велика квота*?
П’ятеро амбалів одного товкти!
Рекетир:
Йшов би ти, папашо,
Знаєш сам куди…
Справа ж бо це наша,
Никни від біди!
Ведучий:
Помилились, хлопці, -
Він - не дід в сільмазі,
А в «гарячій точці»
Воював в спецназі.
І не міг терпіти –
Не згинався в спині.
Тож, залишив спати
Всіх п’ятьох в машині.
Шофер:
(тихо, замислено, протяжно)
«Бумер» без бензину,
Бізнесмен без сил…
(Рішуче)
«Битого» в машину,
Транспорт – на «буксир».
Ведучий:
(На фоні: тихо грає сопілка, кує зозуля)
Завела свою пісню зозуля -
Стереже своїх сиріт здаля.
А розпечена сонячна куля
Золотить вже промінням поля.
(Пауза: гуде двигун, шелестять колеса, кує зозуля)
Шофер: (З гумором в голосі)
Ну, як там «бізнес» поживає?
Отямився? Один проти п’яти!
Нехай же думка зігріває:
Від них щасливо відкараскавсь ти!
*Квота – частинка чого-небудь допустимого.
Бізнесмен:
(вчувається стогін, кряхтіння пораненої людини, важке дихання)
Я їх не чіпав – вони сами,
Цілої півночі за «Бумером» ходили.
Поводив їх «за ніс», скінчив
ся бензин.
Били мене, били – вже й не стало сили.
А за що? Навіщо? Краще, не питай!
Це такі бандити! Плаче від них край,
Хочуть бізнесменів запрягти в ярмо.
І немов би тролі*– знайдуть все одно.
Всі під ними скачуть. Поглядом мигнуть –
До кожної шпаринки для них відкриють путь.
Що їм ті закони? Не сміши людей!
Б’ють завжди ногами, входять без дверей.
Бійся – десь переймуть, не втечеш від них.
Чужі руки зроблять – пам’ятай цей штрих**.
Тож, кидай машину – в безвісті життя.
Хочеш? Допоможем, знайдем укриття.
Шофер:
(весело)
Сонце – й те, буває, Місяць закрива,
І тоді – затміння дурням на дива.
А на їхні байки чхати я хотів,
Хай вони бояться гурту шоферів!
Взяти й вам, небогам, згуртувати всіх.
Ось тоді й погрози – курям лиш на сміх:
Буде вже тихеньким пихатий опонент,
Залишиться проблема - тільки конкурент.
Бізнесмен:
Ти сказав це слушно, ніде правди діти,
Нам би, бізнесменам, так все і зробити.
А, в житті, шофере,все не так ведеться,
Як в тім анекдоті: «А за ким женеться?»
*Троль – у скандинавській міфології – надприродна істота, ворожа людям.
**Штрих – окрема подробиця, деталь чогось.
Ведучий:
(Пауза. Тихо. На фоні: сумна мелодія)
Зболіла земля будяків і полину,
Окроплена кров’ю, сльозами, дощем.
Скільком дарувала життя ти і силу…
Залишилась пам’ять терновим вінцем.
Ридають ночами забуті могили,
Спливають тумани вдовиним плачем…
О людоньки, люди! Невже не прозріли
І годите знов сатані калачем?
Шофер:
(Стривожено)
(На фоні: тривожна мелодія)
Однак, ти правий, «битий» бізнесмен:
За нами дійсно, хтось веде «хвоста».
Жене машину вправно, «супермен».
Але, в них «тачка», бачу, вже не та!
Бізнесмен:
(Злякано)
(На фоні: швидка тривожна мелодія, немов би серце наповнюється страхом)
Яке авто? Біленьке? Нам хана!
Це їхнє панство їде розбиратись!
О Боже, Боже! Чому ніч мала?
Як це могло зі мною статись?
(Пауза:лине та ж тривожна мелодія, доки шофер не начне говорити)
Шофер:
(Тихо, задумливо, суворо)
Машина ця далеко вже «крутіша»,
Тож бо і в салоні не «шістки».
Іде нам на обгін? А ми – лівіше!
Не хоче шляхом? Можливо, навпрошки?
(Пауза: вчувається звук падаючої під укіс машини)
Бізнесмен:
(Жахаючись)
(На фоні: мелодія страху поступово переходить в мелодію жаху)
Ой, що ж ти натворив?
А в чім моя вина?
Вони зійшли в обрив?
Вискакують з машини?
(Пауза)
Ведучий:
Доїхали до міста вже мовчазні.
Та й що там говорити? Зовсім ясно:
І лева скривдить навіть чорногуз,
Якщо той лев, насправді, боягуз.
(Пауза. Знову шелест коліс, гул двигуна, ніжна мелодія, яка наводить на ліричний лад)
Ведучий:
(На фоні: ніжна мелодія флейти)
І знову - килимом дорога,
Промінчик сонця на капоті.
Забулась вранішня «облога»…
Ліричний настрій без турботи!
Шофер:
Моя ти славна Україно,
Мого дитинства рідний край!
Люблю безкрайні твої ниви,
Що родять щедрий коровай.
Широкі степові простори,
Берізок ніжних тихий гай,
Джерела чисті та прозорі
І твій чарівний небокрай.
Люблю орлиний в небо зліт,
Зорі вечірній я радію,
Чекаю квітів первоцвіт
І про конвалію я мрію.
Відчути в річці прохолоду:
Дивлюсь на хвилі – сонце грає,
Купає в сріблі свою вроду,
Зорю вечірню виглядає.
Люблю твоє я небо синє,
Сріблясто-білії хмарки,
Де пісня перепела лине.
Де, як вогнем, горять зірки.
Вони вже світять небокрай,
Радіють пісні солов’їній.
Люблю тебе,дитинства край.
Квітуй і слався, Україно!
(Пауза: гул двигуна, шелест коліс)
Ведучий:
(На фоні: рівномірний шум дороги, легка, не нав’язлива мелодія)
Дубочок сонечко ховає –
Стоїть окремо, хлопець-мрійник.
Аж ген – шофери попід гаєм
Розбили стан на відпочинок.
Герой наш теж до них прибився.
Горить багаття на узліссі.
Вони ж, як потім придивився,
Готують страву. Гуртом їсти.
(На фоні: шум автомобільної стоянки перемішаний з шумом літнього вечірнього лісу)
Оглянув їх – знайомі, друзі,
Всі – королі на автостраді.
І в їх шоферськім, дружнім крузі
Колегу бачити всі раді.
Підсів до них, димком подихав,
Та скуштував горілки чарку.
Новини траси теж послухав
І розповів про перепалку.
Далекобійник:
(З сумом. На фоні: гомін компанії чоловіків під час вечері на природі)
Колего мій і давній друже,
Не на добро ти там спинився:
Я знаю їх,ти встрягнув дуже.
Та, краще б в той момент скорився.
Вони ж такі, що не пробачать.
Повір: тут їхні всі «обжинки»,
Не я ж то буду – злом віддячать.
До помсти знають всі стежинки.
Шофер:
(Задумливо)
(На фоні: тривожна мелодія)
Либонь, ти правий. Бачив ту машину –
«Амбали» пильно до мене придивлялись.
Рвонули з місця й зникли за хвилину,
Бо, підійти до гурту побоялись.
Далекобійник:
(Рішуче)
Поїдем разом – ми тебе прикриєм,
«Плугатарям» гурти не до вподоби.
А літній дощ сліди на трасі змиє.
І, потім, час - мов ліки для хвороби.
(Пауза.
Ведучий:
(Тихо, лірично. На фоні: звучить лірична мелодія)
Чарують гай романси солов’їні,
А, десь ген-ген, зозуленька кує.
Зігнувшись «у калачик», на машині,
Він крізь дрімоту думає своє.
Шофер:
(Тихо. На фоні: звучить мелодія танго)
Зима. Мороз і сніжно,
Немов в пустелі забуття.
А моя мама ніжно
Співає пісню про життя.
Про нещасливі долі
І про щасливі дні.
А вітер гне тополі,
Допомагає їй.
Горить каганчик мляво,
В печі вогонь шумить…
Співає пісню мама,
Про що душа болить…
(Пауза: тихі звуки колискової)
Ведучий:
(Тихо)
Дитяча згасла днина,
Дубовий гай шумить…
Заморена людина
Під спів пташиний спить…
(Пауза. Тихо грає легка музика)
Ведучий:
(Дзвінким, радісним голосом, немов сповіщаючи про вранішню зорю)
(На фоні: ніжна мелодія, яка нібито розповідає людям, що наступає світлий ранок)
Сходить сонце над обрієм днини,
Пломеніє в промінні роса.
І на вітах розлогих калини
Оживає казкова краса.
Мов би райдуга тільки-но встала -
Пробудилась нарешті від сну.
Неосяжнії далі відкрила
І дарує красу лісову.
Просинається дятел-трудяга,
Лине маршем його барабан.
І пташиних артистів звитяга
Відкриває лісний балаган.
(Пауза)
Далекобійник:
(На фоні: десь далеко співають
півні, гелгочуть гуси,шумить ліс, кує зозуля)
Вже треті півні відспівали,
Гелгочуть гуси за селом.
Чи ви ще, хлопці, не вставали?
Пора вже їхати гуртом.
Ведучий:
(На фоні: шум потужних двигунів на малих обертах, віддалений переклик водіїв, які згортають стоянку)
І виїжджають на дорогу…
В колоні з ними – можна в бій!
Немов ескорт пошани Богу,
Мов на параді грізний стрій.
Крутились, бісові «акули»,
На здобич розставляли сітки…
А водії про них забули,
Бо, в цім строю – мужі, не дітки!
Відстали десь посеред шляху,
Ніхто їх більше вже не бачив.
А ті, хто ставив кон на плаху,
Відсвяткували «За удачу!».
(Пауза: звучать фанфари, лине мелодія перемоги)
Шофер:
(На фоні: легка музика, яка відповідає настрою людини, що закінчує далеку подорож)
Стрибає, мов бичок, стара дорога,
Колеса вслід шепочуть: «Догони!»
Вже сорок верст до рідного порогу.
Як там мої? Чи все гаразд і де вони?
Кінчався рейс і вільна автострада
Штовхала мить у дорогі пенати*:
«Сім’я чекає, буде дуже рада
Тебе у хаті хлібом привітати».
*Пенати – рідний дім.
Останній перевал, крутий ухил,
Нога на гальмах стримує машину…
А чи достатньо в барабані «жил»,
Щоб втримати в ярмі багатотонну силу?
Ведучий:
(На фоні: тривожна мелодія)
Та, раптом, що це? Дзеркало волає:
«Втікай, хутчіше, як від тих втікали -
Якийсь автобус прудко доганяє.
Можливо, гальма в нього відказали.
Водій автобуса:
(Зосереджено, тривожно)
Відказали гальма. Що робити?
Тридцять пасажирів і ухил крутий.
КамАЗ би зміг шалений біг спинити.
Та чи підставить «плечі» той водій?
(Пауза: звучить тривожний мотив)
Шофер:
(Мелодія різко обривається. Пауза: тиша. Він спокійно, розмірковано шукає вихід із становища)
Ні, дружище, не про нас втікати:
Люди там загинуть – нам не до вагання.
Зрівняю швидкість і буду гальмувати.
Чи витримають гальма – ось питання!
(Пауза: інтригуюче-траурно звучить мелодія)
Ведучий:
(На фоні: тривожна мелодія)
Лежить в кюветі розпластаний КамАЗ,
Шоферу тяжко придавило ногу.
А на узбіччі – винуватець ЛАЗ:
Його колега постраждав за нього.
(Пауза:Тривожно звучить сумна мелодія)
Шофер:
(Крізь тяжкий сон чи забуття, переривчато, крізь хрипле дихання)
Де я… знаходжуся… і що зі… мною?
Біленькі… стіни та… висока… стеля…
Мені …так холодно,.. немов… перед …зимою…
Блукає пам’ять… Підкажіть же… Де я?..
Летів додому… Де ж ти є, кохана?..
Чому не зустрічаєш… разом з… сином?
Єдина… доле… і така … жадана…
Ведучий:
А пам’ять знову, мов гірким полином…
(Пауза)
Шофер:
(тихо, немов крізь сон)
(На фоні: тихо звучить мелодія «Пісні шофера»)
Зігрій мене вечірньою зорею,
Або накрий квітучими лугами,
Чи буреломом розтруси понад Землею,
Чи зацілуй жагуче, до нестями…
На все я згоден, все стерплю,
Лиш тільки б міг я пестити руками,
Мов ті хмаринки сонячну зорю,
Тебе.
Сьогодні, завтра і …віками!
(Пауза: тихо грає скрипка мелодію, яка б визначала тяжкий, але вже спокійний, глибокий сон чоловіка, який тільки-но вийшов з кризи)
Ведучий:
(На фоні: виє вітер у проводах, каркають, віщуючи сніг, ворони)
Вже зима виглядає з-за рогу,
Завірюху під снігом хова.
А шофер наш готовий в дорогу –
Ось і двері у світ відкрива.
(Пауза: грає мелодія «Пісні шофера)
Шофер:
(На фоні: звучить мелодія «Летять журавлі»)
Відлетіли давно журавлі,
На чужині вже сходить їм ранок…
А на рідній холодній землі
Зустрічатиме зиму «підранок».
Осінь снігом та холодом віє,
Все живе поглинає пітьма…
Чи на рідній землі хто зігріє
З перебитим крилом журавля?
(Пауза: лине ніжна мелодія флейти)
Дружина шофера:
(Здалеку)
(На фоні: лине оптимістична, ніжна мелодія скрипки)
Пригорну, зігрію, виведу з біди –
Тільки ти нас з сином не цурайся!
Хоч який, до мене лиш дійди,
Милий мій. Додому повертайся!
Ведучий:
(Звуки теплого літечка, співає пташина «естрада»)
Зима давно крилом майнула.
Тож, гріє літечко теплом.
Нарешті доля посміхнулась
І наш герой знов за кермом.
Стоїть машина біля дому,
Шофер кладе в кабіну кейс.
А з ним й кохана разом з сином
Готуються в далекий рейс.
Шофер:
(На фоні: тихо звучить ніжна мелодія вальсу)
Зорею в’ється тепла нічка,
І лине з неба ніжний вальс.
А на столі мигають свічки –
Це світить доля їх для нас.
Дзвенить надією бокал,
Шампанське кришталем іскриться…
Як довго я тебе шукав,
З безодні вічності Жар-Птицю.
Зійшла вечірня зірка рання,
Зоря малює візерунки.
Нехай же наше це кохання
Застигне в вічнім поцілунку!
Автор:
(На фоні: ніжна мелодія, насичена оптимізмом)
Хай же сонце освітить вам долю,
Збереже від пітьми оберіг.
І лани золотистого поля
Принесуть коровай на поріг.
Хай земля надихає вам силу,
Вірним серцем освячений зліт.
І моє благодатнеє слово
Захистить вас від лиха і бід.
Хай вам щастя зорею іскриться,
Вірним серцем освячений зліт.
А колись, по весні, хай присниться
Мого серця далекий привіт.
(Пауза)
Ведучий:
Хмаринками літа спливли водою.
На відпочинку вже шофер.
А скроні й тім’я сивиною
Мов сріблом, вкрилися тепер.
АВТОР:
(На фоні: звучить мелодія пісні «Вітер за кабіною носиться…»)
Відболіла осінь журавлями,
Відцвіла вже сяйвом хризантем.
Під сьома осінніми вітрами
Золотом відплакав старий клен.
В небі сонце свічкою світило,
Пробивало ледь густий туман.
А під кленом,що розкинув крила,
Думу думав сивий ветеран.
Пам’ять знов з асфальтом шепотіла,
І дощем змивала пелену.
Повела КамАЗи по Сибіру,
Підіймала на «захарі» цілину.
Їхала вночі на перевали,
В ті степи, де не літав і птах:
Йшов туди, куди дороги звали,
Та Вітчизна вказувала шлях.
Шумить асфальт для нього без упину,
А пам»ять знов жариною пече,
Як тільки вчує запахи бензину.
Нікуди вже від цього не втече.
Колего мій, не забувай дорогу!
В твоїм житті – великий зміст.
І з гордістю, до вічного порогу
Носи ім’я святе – АВТОМОБІЛІСТ!
З повагою до читачів, Дмитро Юнак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011
В житті немає рівної межі –
Поміж добром і злом хитається, мов п’яне.
Йому “до ліхтаря”, що хтось впаде, зів’яне,
Не подолає на шляху кряжі,
Змете обжинки чи серця чужі.
Оббреше правду, чи брехню покриє,
Хтось там співає чи від горя виє.
Скотився в рів, а хтось піднявся,
Сичить, а йде...Чи хтось зламався,
І шмат його комусь дістався...
Всім не догодиш. Хай облають,
Але ж колись вони відстануть!
Для них – одне лише сторіччя,
Життя ж – і зле, і добре – вічне!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011
Немов дівчинонька в хустині,
Стоїть берізонька в долині,
У чистім полі край дороги,
Хмаринці журиться, небога.
“Навіщо тут оця долина?
Стою одна, як сиротина
І, хто не їде, той скубне,
Чи й скривдить інколи мене.
А вітер! Він мене лякає –
Нові сережки вимагає.
Хвалько, чванливий неборака,
А ще й надмірний забіяка!
Спочатку стан мій обіймає,
Крізь листя ніжно зазирає,
І перевірить все, мов наречений,
Зірветься, скаче, як шалений.
Згинає віти, рве, ламає,
До мене й жалю він не має.
Зриває листя, щоб летіло,
Його цікавить біле тіло,
Мов ласий дід до юної лебідки.
Від цього ширяться про мене плітки”.
Стурбовано берізонька зітхнула,
Та раптом з неба відповідь почула:
“Дурненька ти, – луна хмаринки крик, –
Хіба то дід старенький? Чоловік!
З таким дідусем до зірок літати”.
Якого парубка хотіли б ви, дівчата?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2011