| Сторінки (7/649): | « | 1 2 3 4 5 6 7 | » |
Ледь-ледь відкрили
Блакитні оченята
Весняні квіти
Світлина - автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024
В ранковій тиші
більше ніж в мовах світу
істин про вічність.
Світлина автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2024
ВЕСНА
(монофон на літеру В)
Вже взимку вривалися вихорами весняні вітри. Водяні вири, весело виспівуючи веснянок, витікали з відталих водойм.
Втім ввечері води втомлено втихомирювалися, викарбовуючи вздовж валунів вибілені вензелі.
З відлигою все відмерзало. Вимальовані вздовж водойм візерунки відколювались, і, відчайдушно відштовхуючись, відриваючи вмерзлі водорості, з вистрибом відпливали у великі води.
Весна відсвяткувала входини. Вернулися з вирію виснажені в’юрки. Вдалині на весняні виспіви вільшанок відгукуються вивільги. Воліючи вразити веселощами втручаються у виспіви вівсянки. У верболозах вже висиджують відкладання вівчарики.
Водойми виблискують верховодками. Веселяться вертляві вивірки, витанцьовуючи на вицвілому вересі, що відцвів восени.
Весело вибрикують на вигонах вихудлі вівці, вперше вигнані вівчарями на випаси. Вочевидь, вже варто вирушати відгодовуватись на високогір’я. Всіх ваблять верховини.
Вночі вдивляється у всесвіт Велика Ведмедиця; вирлоокий Ворон виглядає Волопаса із Візником. Виють у височінь, відлякуючи всіх, ватаги вовків-волоцюг, що вештаються видолинками.
Весняний вітерець весело вигойдуючись вичісує вербичці волосся. Води, виблискуючи, вимивають, виполіскують вербові віти.
На видноколі вражає видовищним вигином веселка. Віддзеркалення у водоймах вторячи вабить викапаним веселковим видивом.
Вдень врешті-решт випливли на воду вітрильники.
Вабить волошкова височінь, видзвонюючи веселими відголосками весняних виспівів.
Весна вбирає все у великодні вишиванки: на видолинках вдень весело всміхаючись вперше відкриваються весенники (Eranthis); вздовж вулиць визирають висіяні восени вечірниці, вигулькує вербейник; висаджуються вербени, водозбори (Aquilegia), вибагливі вислоплодники.
Весна вміє як відігрівати і випещувати, так і відроджувати й воскрешати.
Вчімося у весни.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2024
У мить печалі
навіть і небо саме
сліз не втирає
поки дрімають вітри
і не всміхнулось сонце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2024
В ранковій тиші
Сповідується вічність
Сріблястим дзвоном.
На світлині - моя перша спроба пастельного живопису.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2024
ЗИМА (монофон)
Зима запізнювалась. Зазеленіли зіллями заздалегідь зорані замочені зливами займища. Загодя зібране збіжжя засипано у засіки. Занепокоєні зяблики зібралися у зграї. Запищало, злегка зашкрябало, зашаруділо у запіллі злякане звірятко, що заховалися у затишку від злих зимових завій. Зачекалися заморозків замулені, заболочені заводі.
Запівніч зрідка у заводнений затон захоплено задивлялися закохані зірочки, зістрибували згори, здивовано зорили із задзеркалля.
Засніжило зненацька. Засвітла злегка забіліло. Здалеку здавалось, що згори засипає золотистими зірочками. Зима, забарившись, засівала землю зернистим забілом. Збліднули залишки засмученого зела. Застиг, згодом замерз, заблищав заледенілий затон. Зіщулилися, зажурено затихнули зимородки, що залишилися на зиму. Зібравшись зимувати забилися у застарілі зимівники, зачаїлися зголоднілі звірки. Здалеку забовваніли забілені замороззю зубри, зскубуючи залишки замерзлої злегка засніженої зелені. Злякавшись замаячілого засохлого звіробою збентежено затремтів замаскований заєць.
Звечора завіяло. Згодом заскиглила завірюха. Зненацька задоволено злостиво завила, знавісніло затанцювала, злорадно захурделила. Зранку, ще засвітла, знову зненацька змилостивившись, зласкавилась і знеможено затихла. Заспокоїлась збентежена звірина, збившись у зграйки зігрілася і, зморена злобивою завією, задоволено задрімала.
Зима здатна заморозити і зігріти, залякати і заспокоїти, збентежити і зачарувати, зворушити і здивувати. Зимові зорі то захоплюють, то зачудовують, то зваблюють. Як не замилуватися загадковими засніженими зимовими замальовками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002904
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2024
Золотим сяйвом
у таємничий портал
зваблює осінь.
Світлина автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023
Золота осінь…
Навіть вона сплітає
сіть маскувальну.
***
Воїнам світла
сіть маскувальну плете
золота осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2023
Сад монастирський.
Навіть осінні квіти
Ладаном пахнуть.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2023
ОСІНЬ (монофон)
Осінь обережно огортає околиці оксамитовими обіймами, обдаровуючи обзолотою; опішіло* з осторогою** обходить оновлену обитель, одягаючи очікуване осяйне облачення. Одухотворені освяченням одвічні охоронці осокори оздоблюють оливкові однострої оніксами. Опадає обагрена осіння одежа осики.
Одцвілось. Одзеленілось. Одлітувалось.
От і озолотяться оази охайно опоряджених обійсть, обсаджених озелененою огорожею, обіруч обсіяних острогоном, обрієтами***. Обережно обнизується огненними опаловими оздобами обліпиха. Обабіч огорожі обережно оглядають околиці одноденні опеньки.
Обростає очеретами, осокою олександритове око озера. Обмережений ожинами обітований острівець обжили однолітки огарі****. Облюбували окраїни острова омелюхи. Обмінюються останніми одкровеннями очеретянки. Осиротіли оселі одудів. Оминають обмілини окунці. Онде оглядає обрії орел.
Огнекрила осінь облітає обкошені, опоряджені опілля*****, обціловує обрамлені образками****** обводнені околиці, обдаровує оберегами обійстя, освячує окроплюючи остиглий одр.
Обожнюю осінь.
От і осоружна охолода, окрилена обмерзанням озимих, опановує обитель, обкладаючи облогою обійстя, околиці, опілля.
Світлина автора.
* ОПІШІ́ЛИЙ, а, е, діал. Який став лінивим, повільним у рухах, ході.
**ОСТОРОГА 2. Застереження, попередження.
***ОБРІЄТА – квіткова рослина.
*****ОГАР – руда качка.
******ОПІЛЛЯ - широке поле в оточенні лісів.
*******ОБРАЗКИ – болотні кали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2023
Кличуть у небо
Сходинками хмаринки.
Все не наважусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2023
На днях моїй подрузі брат з передової прислав дивовижну світлину із заквітчаним соняхами полем… мінним полем.
***
На мінних полях
Соняшники розцвіли.
Убивча краса.
20.08.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991866
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2023
Прозора блакить.
Падаю, падаю ввись
На крилах лелек.
Автор картини Олег Шупляк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2023
Крізь сірі смутки
вже долинають весни
далекі звуки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
Моя мово (вірш - монофон на літеру М)
Матір моєї мислі,
Марево моїх мрій,
Магічне мірило мудрості,
Мужності меч міцний,
Митарств моїх марні муки
Мелосом молитов,
Мирних мелодій мрево
Многоголоссям мов.
Манкуртівське марнослів'я,
Маячні мерзенна мана,
Мороку мовчазного
Мулиста мілина.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
Чи то сніжинки
краплями на обличчі,
чи ніжний спогад
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
У морі вогню
острів забутих віршів
маревом дивним
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022
Степ. Схід сонця. (монофон)
Степ спав спокійним солодким сном. Спали суріпки, схиливши стомлені спекою суцвіття. Спали стоптані сполоханими сайгаками сіруваті спориші. Спало сонце. Стиха співав смерклому світу свою співанку сріблястий струмок. Стара сова спокійно споглядала сумовиті сутінки. Скоро степ скине сіру сутану.
Світ став сіріти, сутінки світлішати. Сивий серпанок стиха сповивав скоринку сонця. Снувало сірими сновидами сімейство сайгаків, струшуючи спозаранку спогади солодких снів. Смачними сухими стравами серед сінажу снив солодець. Серед сизих сутінків скрекотала схарапуджена сорока, соромлячись свого скрипучого співу. Спантеличений сердитий сіроманець скаконув свіжоскошеними сінами. Стріпонулись сайгаки, спроваджуючи свої страхи, стрімко сколотили струмок, скоро стрімголов стрибали серед сухостою стоптаними стежками. Сполохані синьокрилі синички сколихнули стебла сокирок.
Стоголосим співом степ стрічав сяюче світило. Спалахнули самоцвітами спраглі сухі стеблинки. Сяяли смарагдами стиглі суниці, скроплюючи сполум’янілими сльозами свіжоскошене сіно. Сходило сонце.
Світлина своя).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2022
Не знаю, чи почуєте мене,
Чи зможете сьогодні зрозуміти.
Єдине знаю - біль мій не мине
бо ж рідної землі зреклися діти.
Хто мовчки споглядає на війну,
а хто й благословив криваві ріки:
на батьківській землі спалив весну -
не забувається таке повіки.
Добробут ваш, то тридцять срібняків -
за душі ниці може й гідна плата.
Здолає Україна ворогів -
і вільних, і невільних жде розплата.
Давно вже мова їм не до душі,
бо заважає рускому язику,
і вишиванки стали їм чужі -
свої для них орлів двоглавих лики.
Москва і Пітер їм не чужина.
Рашистський Київ - їх солодка мрія.
Там на іконах - світу сатана.
А в нашім серці - віра і надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
Києве-батьку,
Вп'явсь двоголовий орел
Тобі в печінку.
Малюнок В. Куткіна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
Якби сьогодні будь-кому з українців сказали - спопели своє серце, аби у ньому воскресла Україна, ніхто б не завагався. І це не про поезію.
***
Болить і пече
В грудях попелу жменька...
Моя Вкраїно,
Так в тобі воскресає
Чарівна птаха Фенікс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Між снігами під місточком
спить джерельце зі струмочком.
Та лиш сонечко всміхнеться,
як струмочок вмить проснеться.
Автор полотна - Kim Norlien
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938742
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022
Тремтить і тане
на кінчиках твоїх вій
перша сніжинка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2021
В імлі осінній
на мить спалахнув і згас
гай за рікою
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2021
У верб плакучих
рвуть вітри – волоцюги
віти-волосся.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2021
У саду між гілочок
Оселився їжачок.
Але любить він гуляти,
Коли дітки ідуть спати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2021
Над метушнею
чи то свободи вітри,
чи самотності.
Автор катрини - (CHARLES COURTNEY CURRAN) ЧАРЛЬЗ КОРТНІ КАРАН
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928638
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2021
Осінь дібровам
накинула на плечі
хустки тернові.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2021
У тисячу сонць
спалахнула за гаєм
зоря вечірня.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2021
Краплі на вікнах.
Дощик – імпресіоніст
Пише пейзажі.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2021
Краплинки світла -
й навіть в осінніх дощах
барви веселки.
Картина Леоніда Афремова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924047
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2021
Вродили трави
місяцями уповні.
Не дихай, вітре.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2021
Вже серпень стелить
для осені хідники
кольору сонця.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2021
Жнива минають.
За серпокрильцями вслід
Зібралось літо.
Картина Івана Шишкіна "Жито"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Не гаснуть в небі
запалені любов’ю
зірок лампади.
Картина Миколи Реріха
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
Пожежа зорі
Купає в прохолоді
Трави стеблинку.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021
Ховає зоря
під ніжністю серпанку
вечірню втому.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Раз весною біля тину
Вітер розгойдав ліщину
Аж заходились сердечка
В пташеняток із гніздечка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
Стікають в трави
у садку запустілім
сльози шовковиць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021
На узліссі між горбочків
Журиться сім’я грибочків:
«От і сонечко сідає,
Чом ніхто нас не шукає?»
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2021
По газонах, по доріжках
На тоненьких довгих ніжках
Хмарка двір перебігає,
А куди – сама не знає.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917612
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2021
Песик біля водограю
Налякав синичок зграю.
Він й не думав полювати –
Просто вийшов погуляти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2021
Весняний вітер
все не здійме у небо
білу хмаринку.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Загубились біля річки
зозулині черевички*.
Де пташину відшукати,
щоб їй знахідку віддати?
*Зозулині черевички справжні - Cypripedium calceolus L. (родина Орхідні - Orchidaceae). Латинська назва роду походить з грецької міфології і перекладається з латинської мови як нога Кіпріди (Кіпріда — одне з грецьких імен богині краси Афродіти, за римською міфологією Венери). Цю назву рослина дістала за схожість квітки з черевичком. З насіння зацвітає на 18-й рік. Занесена до Червоної книги України. Зображена на українській двогривневій монеті 2016 року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021
Понад усе на світі Надійка любила світанки. Найчастіше про них сповіщав щебет за вікнами. Чи то пташки збиралися у саду, щоб разом потішитись сходом сонця, чи аби розбудити її – дівчинка не знала. Та гамір був таким дзвінким і багатоголосим, що від сну не залишалося й сліду. А у святкові дні до нього ще й долучались церковні дзвони, від яких Надійка не те, щоб просиналась, а, затамувавши подих, буцімто аж здіймалася кудись у небо, ніби там, на височенному пагорбі, що сягав до самих хмар, і звідки завжди хотілося мчати, ніби на крилах, ледь перебираючи ногами, чи може й злетіти, відкривши обійми вітру, над самими полями, маленькою стрічкою річки, що виблискує десь там – внизу, над люстерком ставка, як часто бувало вві сні. Аби впевнитись, що це не сон, вона, бувало, нищечком, прокинеться, але очей не відкриває – так краще чути, як підкрадаються сонячні промінці. Спочатку вони малюють на вибіленій до блиску стелі гілочки вишні, що росте за вікном, потім цей малюнок тихенько повзе до почорнілої дерев’яної дощечки, з якої здивовано дивиться на світ маленький хлопчик, що сидить на руках у святково вбраної мами з чомусь дуже сумними очима. Дівчинці часом здається, що від цього світла її очі стають веселіші. Потім сонечко спускається по вишитому рушнику до стільця, накритого вовняним ряденцем. Тим самим, що мама виткала на верстаті. А Надійка з різнобарвних клубочків сукала цівки з яскравими нитками. Он вони, як спалахують на сонечку – ніби веселка в полі. За мить промінчики уже висвітлюють змащену рудуватою глиною долівку і, зрештою, лоскочуть дівчинці повіки.
Довгий час Надійці здавалося, що дорослі ніколи не сплять, бо раненько, щойно дівчинка просиналася, мама уже поралася біля печі, і вечором, засинаючи, крізь сон чула її тиху молитву. Лише одного разу, коли мама захворіла, Надійка з острахом ходила біля її ліжка , і не могла зрозуміти, що ж тепер буде зі світом, який без мами в одну мить так схолоднів, спорожнів і став таким безпорадним. Вона то торкалася маминої руки, то поправляла одіяло, як завжди робила перед сном мама, то примощувалася поряд і тихенько гріла мамині ноги своїми рученятами. Але, дякувати Богу, мама згодом одужала, а з нею все ожило.
Надійка знову, навіть із заплющеними очима чула, як потріскує вогонь, на який можна дивитися безконечно. Зазвичай, спочатку під його ненажерними язиками зникав крутінь соломи на черені, потім щезав і хмиз, від чого ці язики виростали у золотавого півня, що лиже челюсті печі, намагаючись вилетіти надвір через чорне черево комина. Від цього хата наповнюється теплим гіркуватим духом, в якому вгадується і терпка солома, і солодкувата вишня. Особливо дівчинка любила допомагати мамі пекти хліб, а ще краще – пироги. Тоді й вона могла докласти своїх рук: натерти маку, чи навіть нарізати яблук для начинки. Від думок про хліб у дівчинки аж у голові запаморочилось – вона миттю відкрила очі, і хотіла було зістрибнула з ліжка, щоб побігти до мами, погупотівши босими п’ятками по долівці, але отетеріла – це була чужа хата. Не було поряд ні мами, ні тата, ні дідуся. І радість, ніби череп’яна миска, що впала на гострий камінчик, розбилася на друзки. Вона знову заплющила очі, щоб повернутися у солодкий сон. На якусь мить яскраві сонячні промені і справді сплелися у візерунок, вишитий на рушникові, що висів навпроти її ліжечка на покуті, обвиваючи лік чи то Святого Миколая, чи її дідуся. Той сумно посміхався, як тоді, коли дівчинка бачила його востаннє. Скільки вона себе пам’ятає, дідусь завжди приносив у своїй торбинці щось їстівне – чи то окраєць хліба, що залишився від полудня, чи диких влежалих у траві, а тому вже м’яких і солодких грушок, чи жменьку терену. Та в цей рік дідова торбина тішила не стільки ласощами дітей, а й саму маму, яка вибивалася з останніх сил, щоб знайти чим нагодувати сім’ю. Ще з осені якісь дядьки з гвинтівками забрали від них не тільки худобу, птицю, реманент, а й усе, що можна було їсти - навіть зварені на обід картоплі. А коли мама заголосила, заламуючи руки, і вхопилася за останній мішечок із зерном, кремезний чоловік у шкіряній куртці з усієї сили так стібнув її батогом, що аж дісталося й дівчинці, яка не відходила від мами ні на крок. Тоді тато вхопив той батіг, розламав навпіл і кинувся до чоловіка. Тієї ж миті усі чужинці, ніби зграя зголоднілих вовків, накинулись на тата, збили його з ніг, а далі дівчинка за сльозами і нечуваним страхом мало що пам’ятає. Тата забрали – ось усе, що вона розуміла.
Ще кілька місяців по тому, щоб прогодувати сім’ю, мама вимінювала на їжу все, що у них було. Та дуже скоро скриня спорожніла і останнім часом вся надія була тільки на дідуся. Але і його торбинка день від дня ставала усе меншою, аж поки одного разу крім кори і жолудів у ній не знайшлося нічого… Ще з тиждень дідусь тихенько частував дівчинку сірими кусочками підпалків, які мама давала йому у ліжко, бо сам він уже піднятися не міг. У ці підпалки було намішано і перетертої з жолудями кори, і обірваних зі снопів, якими була крита їхня хата, залишків колосся, із яких де-не-де можна було знайти якусь зернину, і тертих трав, від чого тісто ставало буро-зеленкуватим і гірким. Запивали той наїдок настояними на кропі травами, визбираними із сіна, також гіркуватими, але із запахом літа і тепла. Згодом дідуся не стало.
І знову цей духмяний аж п’янкий запах свіжоспеченого хліба повернув дівчинку із напівзабуття. Дівчинка з острахом, щоб не налякати це солодке дивне марево, широко розплющила очі. Це була хата її тітки. Та тільки вона спробувала зістрибнути з ліжечка на долівку, як відчула знову, що десь далеко задзвонили дзвони. Ті самі, які ще недавно щоранку будили її, і під які вона засинала, бо їхня хата стояла недалечко від церкви, на перехресті. Але ж минулого року їх скинули із дзвіниці, і дівчинка сама бачила, як вони тяжко гупали об землю, зойкаючи наостанок протяжним стогоном, після чого здавалося не тільки церква, а й саме село оніміло і завмерло. А останнім часом церква мовчала. Поряд з нею за звичкою збиралися знесилені дітлахи, певно, сподіваючись на чиюсь милість, і, гойдаючись ніби серцевини дзвонів, спочатку голосно, а згодом усе тихіше й тихіше скиглили: хочу їсти… хочу їсти… хочу їсти… аж поки не затихали. Саме тоді, коли ноги дівчинки стали опухати, мама й погодилась віддати її тітці, яка з родиною жила неподалік, за лісом на хуторі, щоб трішки підгодувати її, бо родичам вдалося втримати у сховку корову і приховати якесь зерно.
І хоча тут, у тітчиній хаті, було так тепло і затишно, так пахло справжнім хлібом і молоком, дівчинці постійно хотілося плакати, бо там – у холодному і змореному голодом світі залишилася її мама. Тому вранці, коли тітка діставала з печі хліб – справжній, свіжоспечений, не з меленої кори і жолудів, а із житнього борошна, від духу якого аж у голові паморочилося, і який можна було не лише нюхати, а й відщипувати по крихті, а то й кусати, відчуваючи на зубах його податливу пружність, ще зовсім квола дівчинка вирішила, що має обов’язково потішити таким окрайцем маму. Додому ж недалечко – тітка й сполошитись не встигне, як вона уже повернеться назад. Та й день видався на диво теплим і сонячним.
Зима вже потроху відступала – сніги трималися лише у ярах та балках, але ліс ще дихав холодом. Сонце уже височенько підбилося над горизонтом, коли стара вовчиця вибрела зі свого лігва і одразу ж вловила незвичний для лісу запах – від ледь відчутного гіркуватого диму, до хвилююче солодкої плоті.
Того року з людьми діялося щось дивне: вони частіше ніж будь коли бродили по лісі, розставляли сільця, не гребуючи найменшою звіриною, навіть дрібним птахом, на якого ніколи раніше не полювали. Оббирали до останньої ягоди кущі, обнесли з диких яблунь і груш усі плоди, а взимку з-під снігу намагалися видлубати якусь поживу. Вовча зграя частенько то тут то там натрапляла на самотніх подорожних, які й не пручалися, коли вовки підходили до них упритул. Були серед них і жінки, і діти. Хоча врізався у пам’ять випадок, коли вожак кинувся навперейми запряженим у сани коням, ситим, не виробленим. Але люди, що там сиділи, випустили у вовків із довгих палиць цілий рій червоних кусючих бджіл, від гуку яких здригнулись навіть дерева. В той момент кілька інших людей, що сиділи позаду, кинулися врізнобіч, і, мов зайці, побігли між дерев, дивно тримаючи руки за спиною. Та жовтогарячі бджоли наздоганяли їх, і вони чи падали одразу, чи ще трохи відповзали, наповнюючи повітря гіркувато-солодким запахом свіжої крові.
Вовчиця прислухалась - з яру почулося шарудіння, не схоже ні на ходу звіра, ні на порух птаха. Вона причаїлась, стала сторожко прясти вухами і дуже скоро побачила, як поміж дерев виросла дивна тінь – то був не звір, і не людина - хіба що дитинча, накутане у якусь одіж, до якої поналипало й минулорічне листя, й глина з землею. Тінь з останніх сил виборсувалась із яру нагору, ледве брела по грузькому талому снігові, що час від часу переходив у липке болото, і все ж волокла за собою сіру замурзану торбину. Хоча вовчиця не була голодною, вона, ніби знехотя, вирівнявши хребта і втягнувши голову в плечі на підігнутих ногах пустилася назирці за легкою здобиччю. Дитя довго і вперто брело без стежки, чіпляючись торбиною то за кущі, то за суху деревину, але не полишало її. Кілька разів воно сідало перепочити, і щодалі, тим довші ставали ці перепочинки, хоча стежка, на яку в кінці кінців вибилась дитина, повільно повзла до річки, за якою вечорами блимали хижими вогнями і волали собачим гавканням людські обійстя.
На горбочку, де було трохи сухіше, певно, вже зовсім вибившись із сил, дитя присіло на купині сухої минулорічної трави. Вовчиця й собі лягла неподалік, і, поклавши голову на передні лапи, завмерла, придивляючись, як тінь притягла до себе клунок, довго і повільно розв’язувала його, а потім, діставши обома руками окраєць хліба, стала його нюхати. Вона то заплющувала очі, тулячи той окраєць до обличчя, то вдивлялась у нього, ніби там було щось утаємничено дивовижне, по тому відщипувала маленькі крихти, і клала до рота. Але не ковтала, що особливо дивувало вовчицю, а поволі смоктала їх, смоктала, ніби падаючи у забуття... Саме у цю мить звір впіймав на жаринки своїх очей погляд дитини, але на свій подив, не знайшов у них ні страху, звичного для людини, ні навіть здивування. Хіба що питання – тут є хтось живий? Дівчинка спочатку навіть втішилася, бо їй здалося, що то тітчин собака, з яким вона встигла подружитися, знайшов її. Та думка була такою кволою, що скоро почала танути в імлі, як і сама свідомість. У свої неповних 6 років дівчина бачила стільки мертвих очей, що ці посеред лісу здалися їй дивом, і нагадали теплі гарячі вогники, які спалахували щоразу в печі, коли мама заходилася готувати їсти.
Думка про маму змусила дівчинку з останніх сил спробувати зіп’ятись на ноги. Не відводячи від хліба очей вона загорнула його у рушник, заховала у торбину і стала вдивлятися у вечірню імлу, цупко тримаючи блідими тоненькими пальчиками торбину.
Он вона, та стежечка, яка відведе її до мами – то вона в’ється через леваду, то повзе змійкою біля самої безодні, огинаючи видолинком височенну могилу, що невідомо як виросла посеред поля. З її вершини видно увесь світ: з одного боку - дуби, що ростуть біля воріт тітчиного хутора, з другого - церкву неподалік їхньої хати, яка невгамовно калатає своїми дзвонами.
До мами. Їй понад усе у світі треба дійти до мами. І тоді вона обів’є своїми худими рученятами її шию, вдихне терпкий і такий рідний запах її волосся, розкаже, як пустилась додому навпростець, повз вовчий яр, кудою не раз ходили до тітки разом, як заблукала. Про те, що неподалік дороги їй привидівся з-під талого снігу хтось у татовій свитині, і як вона щодуху помчала геть скільки хватило сил, як скотилася у яр, як довго виборсувалася звідти по слизькому в розмоклій грязюці схилі вона не стане згадувати – для чого її бентежити. Головне, що вона дома, в її теплих обіймах, і світ навкруг сповнюється теплом і тихою світлою радістю.
А дзвони усе калатали - хочу їсти… хочу їсти… хочу їсти.
Ці дивні звуки не були схожі на людський плач, чи крик, який коли-небудь чула вовчиця. Це було тихе скавучання безпорадного дитинчати, від якого вогники в очах у звіра згасли.
Невдовзі сутінки геть затягли долину, і там, за могилою, у селі загорілося у вікнах кілька каганців. Вовчиця довго вслухалася в тишу, поки наважилася підійти ближче до дівчинки. Спочатку вона понюхала затиснутий в її руках клунок, потім торкнулася мокрим холодним носом ще теплих дитячих щік, і, сівши на задні лапи, підняла голову до неба й голосно протяжно завила. Здавалося, від її моторошного виття зірки на небі повідкривали очі, а місяць став іще блідішим, і мала спинитися кров у жилах, і не текти води у ріках. Та десь там в, помертвілому селі, біля онімілої церкви, на порожньому перехресті метнулася, ніби від страшного поштовху, жіноча тінь, і роздягнута, простоволоса відчайдушно кинулася на голос вовчиці.
А дзвони усе не вгавали – та крім матері у цілому світі їх ніхто не чув
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913101
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2021
Кружляє в травах
Весняна завірюха.
На скронях – тане.
***
Губляться в травах
Віхоли весняної
Сліди духмяні.
***
Слід білосніжний
Віхоли весняної
Тане на скронях.
***
Біліють в травах
Духмяні кучугури
Весняних віхол.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912712
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2021
У краплях дощу
незіграних мелодій
сонячні ноти.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021
Першої квітки
малесенький ліхтарик -
а стільки тепла
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2021
СОНЯХ
Давним-давно, коли дерева і трави на Землі росли до самого Неба і їх було так багато, що між ними навіть за ворітьми можна було заблукати, насіялось собі біля хати насіння чорнооких соняхів. Росла сімейка дружно, тримаючись купки, і навіть час від часу, коли налітав грайливий вітерець, соняхи торкалися своїми лапатими листочками і кивали один одному, ніби вітаючись: «Ото-так, ото-так». Усі вони були досить сором’язливими і не дуже любили роздивлятися навсібіч. Навіть коли їхні голови вкривалися золотавою короною, вони ніяково дивилися собі під ноги. Що вже говорити про осінню пору, коли в них наливалось чорне насіння і суцвіття ставали важкенькими. А ще і пташки любили поласувати тими зернятками, галасливо обсідаючи їх крону. В таку пору з року в рік по подвір’ю сіялися нові зернятка, аж поки одного разу найсміливіше з них не гайнуло з-під пташиного дзьоба за тин, і виросло там – високе-превисоке, аж до самого Неба. Та й цього непосидючому Соняху здалося замало. Він бачив, як щороку восени птахи гуртуються у зграї і кудись відлітають.
- Куди ви збираєтесь? – запитав Сонях у знайомої Пташини.
- В райську країну, що називається Ірій. – чомусь зі смутком в голосі прощебетала та. – Там завжди тепло і сонячно.
- То чого ж ви щовесни повертаєтесь назад?
- Бо там - чужина. В ній можна підгодовуватися, можна виживати. А народжуватися і жити можна тільки на рідній землі.
- А я все одно так хочу побачити цю таємничу країну… Візьми мене з собою. – почав благати Соняшник у Птахи.
- Добре, - відповіла та. – Але шлях довгий і небезпечний, тому не всім таланить повернутися назад.
- Я маю побачити країну райську країну! – наполягав на своєму Сонях. - Я проросту у далекому Ірії і зможу своїми власними чорними оченятами побачити далекі світи! Жодні умовляння родичів не втримали непосидючого Соняха, і восени він разом з Птахою вирушив у далекі мандри.
Минув рік. Коли по весні соняхи виросли настільки, що здатні були усвідомлювати, хто вони, їм зразу ж згадався їх родич-мандрівник і вони почали розпитувати про нього у Пташини.
- Усе добре. – прощебетала та. – Прижився. Але він дужу сумує за усіма вами. Я не могла взяти його з собою, тож він пообіцяв рости, скільки стане сил, аж до самого Сонця, щоб побачити вас.
- Рости до самого Сонця, щоб побачити нас… - зворушено прошепотіли соняхи. – Тоді і ми зможемо його побачити! – вигукнули вони, і дружно усі разом повернули свої голівки до Сонця.
Отак з тих пір усі соняхи не відривають свого погляду від Сонця, щоб побачити, яким стало зернятко з їхнього роду. А декому навіть здається, що та велика жовта квітка на небі, то і є непосидючий Сонях-мандрівник, бо чого б вона їм так лагідно усміхалась.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910819
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
Весняний дощик.
Парасольками квітне
Стомлене місто.
Автор картини - Claude Théberge
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2021
- Діду, а у Вас була дружина?
- Була.
- А де вона зараз?
- ЇЇ не стало.
- Вона померла?
- Ні.
- А чому ти кажеш, що її не стало?
- Бо вона перестала бути моєю дружиною.
- Це як?
- Коли з дерев обсипається листя, воно стає землею, і вже ніхто не називає його листям.
- То ж ти відпустив її?
- Так.
- І де вона зараз?
- Не знаю. В минуле не варто оглядатися.
- Ніколи?
- Лише, щоб засвоїти урок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910026
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
- Хіба людина має жити самітником?
- Людина має жити. Жити без примусу до себе й інших.
- Але в житті кожного чоловіка має бути жінка. Хіба не так?
- Так, але саме Його жінка.
- А як знати, що вона – Твоя.
- Твоя – це та, що дарує тобі вогонь.
- Вогонь?
- Так, Вогонь.
- Але вогонь буває різний - біля одного можна зігрітись, біля іншого - згоріти.
- Усе – так. Хто віддається вогню – той гине, бо втрачає не тільки спокій, а й розум.
- Віддаватись вогню – це як?
- Переставати бути собою, втрачати власну волю, власні бажання.
- І що тоді?
- Згадай, хто ти є, і зрозумієш, чи поряд саме Твоя жінка.
- І якщо вона виявиться тобі чужою?
- Відпусти її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910025
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2021
- Діду, а скільки тобі років?
- Хто зна – може сто, може тисячу.
- Стільки не живуть.
- Хто зна.
- А я думав, ти усе знаєш.
- Ніхто не може знати усього.
- А наш вчитель – знає.
- Це він так думає.
- І отець Сергій знає не все?
- Ніхто усього не знає.
- Кажуть, що в Біблії написано про усе на світі.
- В Біблії написано лише те, що ми маємо знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2021
- Дідусю, що таке коловорот?
- Це коли усе, що на землі виростає – в неї повертається.
- Усе-усе?
- Усе.
- І ми?
- І ми.
- А нам в школі розповідали про коловорот води. Це коли вода спочатку підіймається в небо, а потім падає на землю дощем. І дорослі чомусь від нього ховаються.
- Люди – дивні створіння. Все метушаться, кудись спішать. Гадають, що їх справи - нагальніші. Немає у світі нічого, важливішого ніж дощ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
- Дідусю, чому, коли змішати різні фарби, усі разом вони стають сірими?
- Бо це колір землі.
- А як із сірого відокремити інші кольори?
- Запитай у квітів.
- Хіба вони знають? Де у них пам»ять?
- В насінні.
- І як її відкрити? Певно ж, є пароль доступу.
- Можливо. Але людині краще його не знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
- Дідусю, а коли ти був маленьким – що було?
- Було усе – ріки, ліси, повітря.
- Усе це є і зараз.
- Усе – не таке.
- Чому?
- Бо стало нічим дихати.
- Як це – ми ж дихаємо?
- Дихаємо, щоб не померти.
- А як ще можна дихати?
- Дихати, щоб жити – на повні груди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909568
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
- Дідусю, а чому тебе називають Самітником?
- Бо я живу сам.
- Багато хто живе сам, але їх так не кличуть.
- Бо їм треба люди.
- А тобі що, не треба людей?
- Всяка близька людина – це сподівання. І якщо їх не виправдовувати – додавати комусь прикрості, а то й болю.
- То ти живеш сам, щоб не завдавати іншим болю?
- Чи іншим, чи собі – все одно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Тепер з тобою
не пробігтись по травах -
лише по хвилях.
Автор картини - Willem Haenraets
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Там, в Задзеркаллі,
ховається дитинство
в різдвяний вечір
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2021
Соловейку аж до ранку,
Все не спиться біля ґа́нку.
Зашарілася калина:
«А хіба ж я в цьому винна».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
На леваді біля річки
полуниці гріють щічки.
З-під листочків визирають,
Чи їх дітки не збирають.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
Під вербою, під високою,
Шепчеться струмок з осокою.
Таємницю рибка знає –
Діткам не розповідає.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903197
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
Народжена невідомістю, ледь помітна, Вона спочатку чаїлась, підточуючи сумнівами впевненість. Згодом, підбадьорена довгим чеканням, знекровлювала спокій, росла, підіймалась у повний зріст, оповиваючи холодним чорним мороком надію, яка ледь жевріла у глибині душі. Тоді, разом із хвилюванням, кігтями впивалась у свідомість, будячі важкі передчуття. І вже скоро в нестерпних муках народжувала відчай, залишаючи по собі глибокі шрами страждань.
Та варто було надійти добрій звістці, і Тривоги як не було.
Автор картини - ІМРЕ ТОТ (ЕМЕРІКО)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903196
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2021
Жабок хор давно шукає
Хто їм соло заспіває.
Соловейко і не мріє –
Він же квакати не вміє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021
На Ниві засіялось Зернятко. Нива плекала його, поїла з долонь листочків росами і дощами, зігрівала сонячними промінчиками, підставляла вітрам і, на кінець, з малесенького Зернятка виріс міцний вусатий колосок.
Прийшов Чоловік, вибрав із колоска усі до одного Зернятка, змолов їх, спік хліба і з’їв усе до крихти. А коли знову зголоднів - прийшов до Ниви. Але там росла сама блекота.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902686
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2021
У болоті край дороги
Забруднила жабка ноги.
Каже бусол: «Залюбки
подарую чобітки».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Після зливи, мов підкова,
В небі арка веселкова.
Та дійти до її краю
Я ніколи не встигаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2021
Скільки снігу намело!
Вдома затишно й тепло.
Змайструємо годівнички.
Будуть тішитись синички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
Зранку ще лапатий сніг
Кликав діток за поріг.
А під вечір віхола
На вітрах приїхала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902453
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2021
В морі хтось до небокраю
Сріблом стежечку встеляє.
Раптом стежечка розтала -
Місяць хмарка заховала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
Там, над лісом за горою
Пшеницею золотою
Хтось засіяв сотню нив
Й залишив серпа до жнив
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2021
1. Годівнички
Скільки снігу намело!
Вдома затишно й тепло.
Змайструємо годівнички.
Будуть тішитись синички.
2.Веселка
Після зливи, мов підкова,
В небі арка веселкова.
Та дійти до її краю
Я ніколи не встигаю.
3. Білченята
Ген, у гаї вздовж ріки
Загорілися гілки.
Не лякайтеся, малята,
Це стрибають білченята!
4. Павучок
У саду між гілочок
Причаївся павучок.
Павутинку виплітає,
Вітерець його гойдає.
5. Цвіркун
В літній день почули дітки
Дивну музику із квітки.
То цвіркун на скрипці грає –
метеликів розважає.
6. Мальва
Вранці мальвочка проснулась,
Від росинок стрепенулась
І розквітла біля хати,
Щоб сонечко обійняти.
7. Соліст
Жабок хор давно шукає
Хто їм соло заспіває.
Соловейко і не мріє –
Він же квакати не вміє.
8. Ніч
Там, над лісом за горою
Пшеницею золотою
Хтось засіяв сотню нив
Й залишив серпа до жнив.
9. Рибка
Під горою, під високою,
Шепчеться струмок з осокою.
Таємницю рибка знає –
Діткам не розповідає.
10. Віхола
Зранку ще лапатий сніг
Кликав діток за поріг.
А під вечір віхола
На вітрах приїхала
11. Дощик
Дощик схлипує у парку
Загубив він маму – хмарку.
Заспокоїтись не може,
Та промінчик допоможе.
12. Грибочки
На узліссі між горбочків
Журиться сім’я грибочків:
«От і сонечко сідає,
Чом ніхто нас не шукає?»
13. Жабка
У болоті край дороги
Забруднила жабка ноги.
Каже бусол: «Залюбки
подарую чобітки».
14. Місячна доріжка
В морі хтось до небокраю
Сріблом стежечку встеляє.
Раптом стежечка розтала -
Місяць хмарка заховала.
15. Равлик
Песик в лісі під пеньочком
Носиком торкнув грибочка.
Равлик з хатки виглядає –
Хто це там його штовхає?
16. Полунички
На леваді біля річки
полуниці гріють щічки.
З-під листочків визирають,
Чи їх дітки не збирають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901885
рубрика: Поезія, Дитячі віршики
дата поступления 20.01.2021
Вранці мальвочка проснулась,
Від росинок стрепенулась
І розквітла біля хати,
Щоб сонечко обійняти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
В літній день почули дітки
Дивну музику із квітки.
То цвіркун на скрипці грає –
метеликів розважає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
У саду між гілочок
Причаївся павучок.
Павутинку виплітає,
Вітерець його гойдає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Ген, у гаї вздовж ріки
Загорілися гілки.
Не лякайтеся, малята,
Це стрибають білченята!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2021
Дощик схлипує у парку -
загубив він маму-хмарку.
Заспокойся, любий друже -
всім промінчик допоможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
В лісі песик під листочком
носиком торкнувсь грибочка.
Равлик з хатки виглядає -
хто це там його штовхає?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Вдивляється у Сену
обпалена неотінея -
нічний Нотр-Дам де Парі.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2021
Не висихають
на соляному стовпі
сльози спокути
Автор малюнка художник Гюстав Доре
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
В квітковій лавці
захолодає в жилах
язичниці кров
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2020
Крізь вікна зіниць
чарує і тривожить
світ паралельний.
Автор полотна художник - Ліза Рей (Lisa Ray)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020
Хмарин пір’їнки
спалахнули і згасли.
Вечірня тиша.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020
Бліденькі личка
сонечку підставляють
ромашки в лісі.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020
На крилах вітрил
метелики барвисті
летять над Дніпром.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885195
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020
Танцює злива
на тоненьких підборах
танго із вітром
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2020
Вже зорі гаснуть,
а річечка все несе
вінок купальський.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020
Навколішки ніч
сповідується Сонцю.
Сліз чисті роси.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2020
Гострий промінчик -
по сірому золотим -
графіка ранку.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2020
Себе, вчорашню,
не сила зрозуміти.
Сердиться вітер.
Робота художника Claude Theberge
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2020
Світ завмирає -
вогники благодатні
сходять на трави.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020
Весняний дощик
нишком гаптує трави
бісером срібним,
поки бракує ранку
муліне золотого.
Фото автра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020
Ще яскравіші
під дощиком весняним
свічі кульбабок.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020
Обабіч віків
усе не відцвітають
червоні маки
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020
Між «було» й «буде»
лиш мить - одну єдину –
усе, що маєм.
Фото автра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2020
Спогадом світлим
стукають в наші серця
ті, хто не з нами…
В інших вимірах душі
крилами обіймуться.
Автор картини – сучасний український художник Олег Шупляк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2020
Віки минають.
Закам'янілий велет
чатує тишу.
Фото автора. На ньому - залишки древньої фортеці Тустань у Карпатах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872888
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2020
Відпочиває
на кам'яному троні
стомлене сонце
***
Червону квітку
розпеченого сонця
на наковальні
пробує оспівати
соловейко у гаї
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2020
Верніться, гуси!
Вже поросли травою
всі площі Риму.
19.04.2020
фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2020
Сонячні краплі
на пелюстках тендітних –
дощу цілунки.
***
Дощик весняний
шипшині намистинки
щедро дарує.
***
Сонячні краплі
у долоньках пелюсток –
згадка про дощик.
***
Дощик шипшині
жменьку сонячних крапель
лишив на згадку.
***
Пестять пелюстки
сонячні намистинки –
принишк вітерець.
***
Тремтять на вітрі
сонячні намистинки.
Зітхають квіти.
***
Тримають квіти
у тендітних долоньках
дощу перлинки.
Фото автора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2020