MaRFuSHa

Сторінки (1/11):  « 1»

удачное свидание)

Ты  на  авто,но  не  на  бугатти.  
Я  ж  королева,  хотя  и  не  в  платье.  
Взгляд  подыми  -  мои  глаза  выше.  
Имя  напомни,  здесь  плохо  слышно.  
Что  буду  пить?  Мартини,  ты  -пиво.
 Как  же  мне  быть?  ты  вроде  красивый.
 Все,  домой,  да,  я  устала...  
Что?  Позвонить?  Номер  оставить?  
Завтра  увидишь,  ключом  на  стекле  написала)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279153
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.09.2011


сніг

Снiжинки  несуть  на  крилах  мою  одиноку  любов.
 Колись  була  я  щаслива,та  ти  в  снiгопад  пiшов.
 Снiг  тихо  менi  на  долонi  опустить  холодна  зима  
Замрiюсь,краси  в  полонi,краплинка,снiжинки  нема.
 Снiг  тихо  в  танку  закружляє  ту  мрію  єдину  мою,
 Лиш  віхола  тільки  знає,кого  як  життя  люблю.
 Не  довго  і  жити  буде  та  мрія,впаде  до  ніг,
 Розтопчуть  жорстокі  люди,це  ж,зрештою,  тільки  сніг...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2011


Любовница

Просто  нужно  уйти  и  сжечь  мосты,
Собрав  в  кулак  всю  силу  воли
Убедить  себя,  что  НЕ  любишь  ты...
И  кусая  губы,  чуть  не  взвыть  от  боли...
Больше  никогда  не  смотреть  в  глаза...
Не  почувствовать  нежность  поцелуя.
И  лишь  представлять,  что  бы  ты  сказал
Обнимая...злясь  или  ревнуя...
А  куда  уходить?  я  же  не  с  тобой!
НЕ  Я  на  ночь  целую,  на  плече  засыпая...
Я  дышу  ТОБОЙ  и  живу  МЕЧТОЙ!
Только  вот  реальность  изнутри  сжирает...
Где  же  сила  воли?  почему  опять
Я  тихонько  плачу,  кулаки  сжимая...
Я  прекрасно  знаю,  что  не  стоит  ждать...
Но  в  который  раз  трубку  поднимаю.
Может  ТЫ  уйди?!  И  сожги  мосты?!
Вмиг  сотри  мне  память  о  всех  наших  встречах...
И  живи  спокойно...лишь  ОНА  и  ты...
Жаль,  не  поклянусь,  что  мне  будет  легче...
Это  просто  вечер...и  вулкан  эмоций...
Утром  снова  вспомню,  что  умею  ждать
Что  люблю  и  верю,  и  скучаю...ОЧЕНЬ!
И  с  новыми  силами  вновь  вперед!...страдать(мечтать?)....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277226
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.08.2011


Час лікар?

І  неправда,  що  він  лікує!  Анічогісінько  він  не  лікує!  Час….  І  навіть  не  заліковує.  Рани…Глибокі  кровоточиві  рани,  що  залишають  після  себе  люди,  їх  вчинки  або  без  діяння,  жорстоке  слово  або  мовчання,  бажання  допомогти  або  повна  байдужість.  Колоті,  рвані,  різані  але  обов’язково  дуже  болючі.  Рани…  І  біль  від  цих  ран  прямо  пропорційний  ступеню  близькості  людини,  що  їх  нанесла,  адже,  як  відомо,  лише  близька  людина  може  нанести  найсильніший  удар  і  завдати  найтяжчих  страждань.  Говорять,  що  час  лікує…  А  от  головний  недолік  цього  лікаря  в  тому,  що  нема  в  нього  ні  засобів,  щоб  повністю  вилікувати,  ні  навіть  звичайної  голки  з  ниткою,  щоб  одразу,  по  живому,  грубим  швом,  без  анестезії  але  все  ж  зашити  ту  рану…Але  ні,  час  просто  накладає  звичайну  марлеву  пов’язку,  що  ніби  захищає  місце  поранення  від  всього  негативного,  а  насправді  просто  маскує  від  навколишнього  світу.  І  от  рана  вже  наче  й  не  кровоточить,  і  ми  надіємось,  що  можливо  і  заживає,  але  тут  за  щось  зачіпаємось  марлевою  пов’язкою,  вона  зривається  і  ми  переконуємось,  що  рана  залишилась  такою  ж  болючою  і  кровоточивою.  А  це  «щось»,  за  яке  ми  зачіпаємося,  це  не  що  інше  як  спогади,  що  пов’язані  з  людиною,  яка  завдала  болю,  періодом  життя,  коли  сталося  невиправне,  а  найстрашніше  те,  що  ці  спогади  можуть  бути  викликані  невинним  словом,  жестом,  сновидінням  чи,  навіть,  несподіваною  зустріччю…  І  знову  біль,  переживання,  душевні  муки.  І  от  ми,  ніби  солдати  зі  стажем,  повільно  і  обережно  прокрадаємося  далі  по  життю,  щоб  не  розтривожити  «бойові»  рани.  Звичайно,  ви  можете  зауважити,  що  не  всі  люди  так  сильно  реагують  на  якісь  невдачі,  і  не  переживають  через  образу  чи  невдалий  жарт.  Невже  це  «універсальні  солдати»?  Ні,  це  звичайні  люди,  тільки  от  весь  біль  тримають  у  собі  і  він  повільно  спалює  їх  зсередини….  Ні,  час  зовсім  не  лікар  –  він  вчитель!  Він  не  лікує  рани,  а  вчить  нас  жити…і  жити  з  болем!  А  от  рідні,  кохані  і  найдорожчі  нам  люди  і  виявляються  лікарями…
…коханий,  який  знімає  взуття  дружині,  що  втомленою  повернулась  з  роботи…  …діти,  що  навшпиньки  ходять  по  квартирі  коли  батьки  відпочивають…
…закоханий  студент,  який  приносить  на  побачення  квітку,  що  червоніючи  зірвав  на  міській  клумбі  і  лише  тому,  що  стипендія  тільки  завтра  …
…дівчина,  яка  захоплюється  своїм  коханим  і  вважає  його  героєм  тільки  через  те,  що  він  врятував  бездомну  кішку  від  сусідського  собаки…  І  тільки  ЛЮБОВ,  що  стає  сильнішою  з  ЧАСом,  може  лікувати  серця!  Кохайте  і  поважайте  один  одного,  бо  життя  надто  коротке  щоб  витрачати  його  на  дурниці!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251801
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2011


Пару строк

Пусть  снег  на  щеках  превращается  в  слезы,
 Ведь  нет  слов  кричать  и  нет  сил  реветь,
 Сердце  на  замок,с  табличкою  "сlosеd",  
Чтобы  не  мечтать,чтобы  не  хотеть.  
Снегопад  укроет  замерзшую  землю,  
Только  мои  руки  некому  согреть.
 Растворюсь  в  зиме,улечу  с  метелью,
Только  чтоб  в  любви  своей  не  сгореть.
 И  снежинкой  лягу  на  твою  ресничку,  
Превращусь  в  слезу,  потеку  к  губам.  
Пусть  в  твоей  судьбе  я  вырвана  страничка,  
За  твой  поцелуй  я  всю  жизнь  отдам...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251800
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.04.2011


пусто…

Холодный  взгляд  направлен  в  пустоту...
Я  получила  все,  чего  хотела...
Последнего  из  памяти  сотру,
К  которому,  мне  никакого  дела.
Теперь  свободна,  счастлива  теперь,
Хотя  печально  и  немного  пусто.
На  сердце  металлическая  дверь...
Там  трупы  тех,  что  раньше  звались  "Чувства".

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251536
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.04.2011


Одно слово

Я  приду  сегодня  снова,  
Но  уже  в  последний  раз...
Так  хочу  услышать  слово...
Мне  не  нужно  громких  фраз!
Ты  посмотришь  взглядом  нежным
В  мои  карие  глаза
И,  возможно,  в  вечер  снежный
Скажешь  все,  что  не  сказал...
Ты  расскажешь  как  печальны
Без  меня  все  эти  дни,
Почему  после  прощаний
Ты  так  редко  мне  звонил.
Как  скучаешь  и  тоскуешь,
Вспоминая  без  конца
И  по  памяти  рисуешь  
Черты  моего  лица...
Будет  много  обещаний,
Слов  ненужных...Ну  и  пусть...
но  заветного  признанья
Я,  пожалуй,  не  дождусь...
И  в  тумане  сигаретном
Тихо  упадет  слеза.
Спросишь:  "Плачешь?"
"Нет,  конечно..."
Просто  дым  попал  в  глаза...
Я  захлопну  тихо  двери
Ранним  утром  уходя
Не  смогу  словам  я  верить...
Выдадут  глаза  тебя...

Я  приду  сегодня  снова,
Ты  решишь  судьбу  мою...
Лишь  одним  единым  словом...
Тихо  сказаным...
"Люблю"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251534
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.04.2011


Слеза…

Разбиться  о  небо.  
Укрыться  за  скалы.  
Усыпать  всю  землю  холодным  стеклом.  
Порезаться  ветром.  
И  солнцем  растаять.
 Взорваться  и  взвиться  слоеным  теплом.  
Убить  бесконечность.
 Любить  долгожданность.  
Кричать  тишиной,растворяя  грозу.  
Сгореть  словно  море.  
И  тучи  расплавить.  
Чтоб  только  не  выпустить  в  свет  ту  слезу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251180
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.04.2011


Старые босоножки

Чудесный  осенний  день.  Уже  не  беспощадное  сентябрьское  солнце  и  легкий  ветер.  И  я  ...  красивая!  Даже  не  то,  чтоб  красивая  -  я  неповторимая!  Легкое  фиолетовое  платье  с  неглубоким  вырезом  и  открытыми  плечами,  любимые  босоножки  и  сумочка  под  наряд.  Безупречная  прическа  и  неброский,  но  хороший  макияж.  Я  сегодня  хотела  быть  как  никогда  очаровательной.  Для  себя  и  только  для  себя.  И  у  меня  это  получилось!
Вокруг  суетились  люди,  а  я  никого  не  замечала...  Никого,  кроме  тебя.  Ты  был  как  никогда  обворожительным,  или  как  всегда...  Классический  костюм  тебе  очень  к  лицу,  а  загадочный  взгляд  карих  глаз  как  и  раньше  пронзал  меня  насквозь.  Эта  улыбка,  она  изменилась,  в  ней  появилась  тень  беспокойства,  неуверенности,  или  мне  просто  показалось...
А  помнишь  как  мы  познакомились  много  лет  назад?  Посмотрев  на  тебя  впервые,  я  вымолвила  только  одно:  "Лапочка"...  Симпатичная  прическа,  уверенный  взгляд,  орлиный  нос  и  улыбка...не  то  ироничная,  не  то  пренебрежительная,  но  притягивающая.И  самое  обычное  имя...
Может,  к  счастью,  а  может  и  наоборот,  но  мы  начали  общаться.  Ты  стал  мне  другом,  но  дружба  была  весьма  необычной  .  Ты  знал  обо  мне  все,  а  я  видела  насквозь  тебя.  Ты  всегда  мне  помогал,  но  сам  редко  нуждался  в  помощи,  и  очень  редко  был  рядом.  Мы  поздравляли  друг  друга  с  праздниками  и  говорили  часами  по  телефону,  но  ты  почти  никогда  не  звонил  первым.  Ты  был  гордым  и  любил  только  себя!
Ты  видел  меня  то  в  домашнем  халате  и  с  немытой  головой,  то  нарядную  и  с  безупречной  прической,  но  твое  отношение  ко  мне  не  менялось.  Ты  помогал  мне  в  выборе  одежды  и,как  ни  странно,  я  прислушивалась  к  твоему  мнению.
Ты  знал  обо  мне  все,  а  я  о  тебе.  И,  возможно,  только  я  знала  точно,  что  за  этим  модным,  самоуверенным  и  дерзким  парнем  скрывается  очень  романтичный  и  сентиментальный  человек,  который  пишет  стихи  и  обожает  в  одиночестве  смотреть  на  звезды...
Тебя  обожали  девушки,  а  ты  их  менял  чаще,  чем  перчатки.  И  только  я  знала,  что  ты  комплексовал  из  за  формы  своего  носа,  который  я  просто  обожала!
Я  любила  тебя...Чистой  и  нежной  любовью.  В  то  же  время  заставляла  мириться  с  девушкой,  к  которой  ты  относился  ужасно.  Я  принимала  тебя  таким,  какой  ты  есть:  грубым,  прямолинейным  и  гордым.  Но  никогда  не  показывала  это  и  больше  всего  на  свете  не  хотела  быть  твоей  девушкой,  женой,любовницей.  Ты  был  для  меня  как  наркотик.  С  тобой  я  забывала  обо  всем  на  свете  и  на  всех  мне  было  наплевать,  я  порхала  будто  на  крыльях,  смеялась,  шутила,  а  после  этих  встреч  часами  рыдала  в  подушку  и  бессмысленно  клялась  себе,  что  это  последняя  встреча.
и  вот  сегодня  я  хотела  быть  такой,  какой  ты  никогда  меня  не  видел  -  красивой,  роскошной,  безупречной,  а  главное  -  ГОРДОЙ.  И  у  меня  получилось  -  я  была  королевой!!!
И  когда  ты  меня  увидел,  то  впервые  в  жизни  я  не  заметила  в  твоих  глазах  того,  что  видела  всегда,  в  них  не  было  ГОРДОСТИ!  Карие  глаза  излучали  грусть  и  что-то  похожее  на  страх  перед  неведомым.  Я  попыталась  улыбнуться,  но  вышла  какая-то  ухмылка.
Ой,  я  чем-то  укололась.  Это  был  шип  розы...Странно,  я  ведь  обломала  все  шипы  в  огромном  букете,  ведь  считается  плохой  приметой  дарить  колючие  розы.  Я  уколола  палец  а  кольнуло  сердце...Капелька  алой  крови  выступила  на  безымянном  пальце  правой  руки...  Но  боли  не  было  ни  в  руке,  ни  в  сердце  -  все  уже  давно  переболело......Все  в  прошлом....
И  вдруг  мне  страшно  захотелось  уйти  под  любым  предлогом  (сломала  каблук,  разболелась  голова),  мне  захотелось  развернуться  и  бежать,  бежать  далеко-далеко,  куда  глаза  глядят,  только  б  подальше  от  этого  праздника  жизни...чужой  жизни...  Но  вдруг  как  сквозь  сон  я  услышала  слова:"А  теперь  гости  могут  поздравить  молодоженов".  И  я  вздохнула  с  облегчением...Я  была  почти  последней  из  поздравлявших,  подошла  к  тебе  ,  что-то  красивое  сказала  и  наклонилась  поцеловать  в  щеку.  наши  щеку  коснулись  и....странно,  но  я  ничего  не  почувствовала,  не  было  разряда  как  раньше,  даже  сердцебиение  не  участилось...  Когда  передавала  букт  ей,  ты  сжал  мою  руку,  хотел  что-то  сказать,  и  в  этот  момент  она  вскрикнула...Я  улыбнулась,  вспомнив,  что  не  обломала  тот  последний  шип...Развернувшись,  я  направилась  к  выходу,  но  тут,  о  боже.  что  это?!я  сломала  каблук  в  любимых  босоножках!а  на  миг  расстроилась,  но  тут  же  рассмеялась,  мы  же  вместе  их  покупали,  пора  уже  и  выбросить  их...
"Эй.  красавица,  -  послышался  за  спиной  мужской  голос,  -  осторожно!"  И  не  дождавшись  ответа,  парень  поднял  меня  на  руки  и  сказал:  "Ну  что,  королева,  куда  нести?-  и  тихо  добавил-Прости,  я  опоздал....".Я  нежно  обняла  этого  высокого  блондина  и  крепко-крепко  прижалась  к  сильному  плечу  мужа,  самого  любимого  и  дорогого  мне  человека  во  всем  мире.
"Домой,  любимый,  домой!  Сережка,  наверное,  заждался  уже  папу  с  мамой"  И  я  улыбнулась  так,  как  не  улыбалась  никому  больше  -  улыбкой  нежной,  любящей  жены  и  матери,  одним  словом  УЛЫБКОЙ  САМОЙ  СЧАСТЛИВОЙ  ЖЕНЩИНЫ  ВО  ВСЕЛЕННОЙ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251164
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 02.04.2011


Книга життя…

З    самого  ранку  в  мене  був  якийсь  дивний  настрій,  бунтівний,  ніби  у  школярки,  яка  мріє  прогуляти  уроки  чи  зробити  щось  таке,  про  що  довго  говоритимуть  в  учительській  і  в  той  же  час  якийсь  меланхолічний,  хотілось  заховатись,  щоб  ніхто  не  бачив,  не  чіпав,  щоб  всі  забули  про  моє  існування…  в  мене  вийшло  все  поєднати  простим  способом,  я  накинула  на  плечі  улюблений  плащ  персикового  кольору,  і  швидко  та  безшумно  втекла  з  роботи….
Вийшовши  з  донедавна  улюбленого  офісу,  я  вимкнула  мобільний,  набрала  повні  легені  теплого  осіннього  повітря,  відчула  як  по  моєму  тілу  побіг  дивний  мегапозитивний  кисень,  що  зарядив  мене  енергією,    якої  б  вистачило,  наприклад,  щоб  зупинити  потяг  метро….
Я  посміхалася…так  щиро  і  безтурботно,  причому  всім  перехожим,  і  здається  це  їх  бентежило…хм,  я  лише  знизувала  плечима,  дивна  реакція  у  людей  на  посмішку…хоча,  це  чомусь  веселило  мене  ще  більше…  раптом  мені  захотілось  побігти…як  в  дитинстві…до  першого  магазину  з  морозивом…я  ледь  не  піддалася  цьому  бажанню,  та  вчасно  поглянула  на  своє  взуття  –  туфлі  на  12  сантиметрових  підборах  не  дуже  вдалий  вибір  для  бігу  (а  моя  подруга  ще  б  нагадала  їх  ціну  та  прізвище  якогось  ну  дуже  модного  дизайнера,  в  колекції  якого  вони  представлені,  хоча,  дуже  важко  вигадати  класичні  туфлі  чорного  кольору  з  високими  тоненькими  підборами),  ще  з  юності  обожнюю  зводити  з  розуму  чоловіків  стрункими  ніжками  на  підборах.  Ой,  про  що  я…а  так,  морозиво!  Три,  ні,  чотири  кульки!!!!ванільне,  шоколадне,абрикосове  і…ще  ванільне!!!ой,  жіночко,  ти  сходиш  з  розуму….але  ти  купиш  собі  морозива!  Хвилин  десять  по  тому  я  йшла  по  тротуару  з  двома  вафельними  ріжками,  в  кожному  з  яких,  було  по  дві  кульки  морозива  (всієї  моєї  переконливості  не  вистачило,  щоб  продавець  морозива  помістив  всі  чотири  кульки  в  один  ріжок…і  я  смакувала  по  черзі  з  двох  порцій).  Реакція  перехожих  на  мене  з  морозивом  була  більш  яскравою,  ніж  на  посмішку,  а  я  була  щаслива…  я  й  не  помітила,  як  мої  ноги  ,  ну  чи  шалені  підбори    привели  мене  в  парк.  Він  був  до  болю  знайомим…моє  серце  стрепенулось,  ніби  відчуло  щось  давно  забуте,  але  таке  важливе…  наш  парк…  рідний  парк,  в  якому  ми  пропадали  вечорами,  співали  під  звуки  гітари,  мріяли  про  майбутнє,  цілувалися  до  світанку…
Я  йшла  по  засипаній  жовтим  кленовим  листям  алеї  і  прислухалaся  до  шурхотіння  під  ногами.  Було  таке  враження,  що  парк  мені  щось  розповідає…кожне  дерево,  шелестячи  листям  і  скидаючи  його  мені  до  ніг  відає  свою  історію.  Я    прислухалась  і  справді  чулая  якийсь  шепіт.  Всі  розповіді  були  різними,  але  щось  їх  тісно  поєднувало,  спочатку  листя  шептало  про  маленьку  дівчинку,  яка  мріяла  про  кар!єру  актриси  і  обожнювала  переміряти  мамині  речі  та  тестувати  її  ж  косметику,  далі  різко  переходило  на  тему  кохання  і  наперебій  один  одному  жовті  листочки  з  захопленням  майже  кричали  про  різних  юнаків,  ці  історії  знову  затихали  на  фоні  нової    розповіді  про  роздуми  молодої  дівчини  щодо  пошуку  себе,  і  сенсу  життя  взагалі…іноді,  коли  лише    починалася  нова  історія,  підіймався  вітер  і  закручував  розповідачів  у  невеличкі  вихори…все  збивалося  і  перетворювалось  у  безперервний  гул…я  вловлюю  лише  окремі  слова  «захоплення»,  «вірність»,  «зрада»,  «прощання»,  але  я  не  надаю  значення  цим  уривкам,  так  як  мене  захоплює  нова  розповідь,  про  чисте  і  на  перший  погляд  неймовірне  кохання  двох  дуже  схожих  між  собою  людей,  шалені  емоції,  щирі  почуття,  ніжно  рожеві  троянди,  наївний  погляд  дівочих  очей  і  сильне  чоловіче  плече,    щасливі  посмішки,  біла  сукня,  вітання,  перший  дитячий  крик,  недоспані  ночі,  бажане  підвищення  по  роботі      …  я  з  головою  поринаю  у  цю  казку,  відчуваючи  щось  знайоме,  ніби  вже  читала  цю  книгу…починаю  вголос  доповнювати  її  наче  не  значимими,  але  такими  яскравими  і  рідними  моєму  серцю  моментами…
От  під  цим  деревом  вони  вперше  поцілувались…а  з  цієї  клумби  був  поцуплений  кущ  троянд  і  потайки,  вночі,  посаджений  у  неї  під  вікнами,  а  сидячи  на  цій  лавці,  вони  вирішили  подати  заяву  до  РАГСУ,  саме  на  цій  алеї  їх  маленький  син  збив  коліна,  падаючи  з  нового  велосипеда  і  здається  в  цьому  місці,  так,  точно,  тут,  вони  з  коханим,  в  той  момент  обіймаючись  разом    відчули,  як  вперше  ворухнулась    в  її  животі  ще  ненароджена  донечка…
Я  не  могла  зупинитися,  йдучи  далі  і  далі,  розповідаючи  з  листям  в  унісон  історію,  свою  щасливу  історію…раптом  шелест  листя  стих  і  я  почула  чоловічий  голос  за  спиною,  який  кричав  «бабусю…бабусю…»,  повернувшись,  зрозуміла,  що  більш  нікого  жіночої  статі  на  алеї  немає,  я  обурилась,  адже  ж  не  можуть  МЕНЕ  бабусею  «обізвати»,  коханий  чоловік  взагалі  дівчинкою  завжди  називає,  я  прямувала  далі,  але  мужчина  наполегливо  повторював  «бабусю»  і  по  гучності  звертання,  я  розуміла,  що  він  наближається  ближче.  Я  в  пориві  роздратування  змішаного  з  обуренням  повернулась  і  вже  готова  була  не  дуже  м»яко  виразитись  в  його  сторону,  як  побачила  свого  коханого  чоловіка,  схвильованого,  розгубленого,  щасливого,  в  розстебнутому  пальто  і  з  букетом  ніжно-рожевих  троянд…
«дівчинко  моя,  -  прошептав  він,  підійшовши  ближче,  -  вибач,  але  сьогодні  ти  вже  бабуся,  бабуся  чарівних  двійнят»  
Я  спочатку  не  зрозуміла,  але  потім  серце  шалено  застукотіло,  донечка,  вона  народила?  Як?  Термін  же  ще  не  прийшов!  І  чому  я  нічого  не  знаю???  Як  ви  могли?»
«Заспокойся,  кохана,  все  добре,  а  в  тебе  телефон  вимкнений.  Не  знав  де  тебе  шукати,  ноги  самі  привели  сюди…в  цей  парк…»
Ні,  дідусю,  це  не  просто  парк,  це  книга  казок,  жива  книга  нашого  життя….

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251006
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2011


холодне кохання

Холодна  постіль,  пусті  слова...
Гарячі  обійми  і  поцілунки...
Я  знов  з  тобою!  я  знов  жива!
Та  біль  у  серці  й  німіють  руки...

Це  все  несправжнє,  це  все  не  те...
Не  так  хотіла,  та  все  ж  я  згодна
Лише  для  тебе  це  так,  пусте,  
Душа  (як  постіль)  твоя  -  холодна!

І  лиш  надія,  що  ще  жива
Тихенько  шепче  -  терпи,  а  може?...
Холодна  постіль...Пусті  слова...
Лиш  на  любов  це  ніяк  не  схоже!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2011