Fagotyst

Сторінки (2/157):  « 1 2 »

***

Хто  я??  
Що  трапилось??  
Де  всі??  
Чому  довкола
тільки  тиша??..  
І  темінь
зовсім  непроглядна.
Ні  звуку.  
Всі  кудись  пішли.  

Ну  що  ж.
Чекати,  чи  теж  йти??  
Якщо  чекати  -  то  чого??  
А  якщо  йти  -  куди  й  навіщо??  
Розгледіти  б  усе  довкола,
але  для  цього  треба  світло.  

І  раптом  спалах  вдалині.  
Стає  все  яскравіше  й  ближче.  
Я  починаю  йти  до  нього.
Вже  майже  поряд.  
Зовсім  близько.
Я  вже  тепло  його  відчув
і  майже  доторкнувсь  рукою
і..  згасло  все..  
І  знову  темінь..
І  ще  темніша  
ніж  до  того..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019


**

Чому  прийшла??  
Я  не  чекав  так  рано.  
Ні  ні,  не  йди.  
Тепер  уже  заходь.  
Чого  бажаєш??
Може  чаю?  Кави?  
А  може  ще  чогось??  
 
Я  знаю.  
Я  тобі  потрібен.  
Але  стривай.
Не  треба  поспішати.  
Дозволь  ще  хоча  б  раз  зустріти,
ту,  котру  не  припиняв  кохати.  

Не  можеш.
Розумію.
Ти  ж  не  всемогутня.  
Таке  зробити  може
тільки  ВІН.  
Ну  що  ж,
прохань  більше  немає.
Тепер  я  вже  на  вічно  
твій.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2019


"Цей місяць"

Цей  місяць
Нагадав  мені
Про  Тебе..

Ти  ж  пам'ятаєш,  
Як  дивилися  
На  небо,  
Де  зорі  падали?

Бажання  кожен  
Загадав  своє..

В  обіймах
Ми  стояли  
Серед  поля,
Від  холоду,
Тремтіли  як  тополі,
Та  зігрівалися
Любов'ю
І  теплом  сердець.

З  тих  пір
Пройшло  уже,
Чимало  часу.  
Багато  трапилось
Всього.
Життя  -  воно  таке.
Та  чи  збулося  те,  
Що  загадали,
Чи  зорі  
Надаремно  віддали
Життя  своє??..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2018


"Я знаю"

Я  знаю,  вона  ходить  завжди  поруч.
Чекає  свого  вірного  часу.
Та  духи  предків  ще  оберігають,  
Не  відпускаючи  мене  завчасу.

Я  відчуваю  її  холодний  подих,
Я  чую  її  пальці  на  плечі.  
І  як  вдаряється  об  лезо  коси  камінь,
І  як  ховається  в  кутку  кімнати  у  ночі.

Я  відчуваю  її  важкий  смуток,
І  бачу  жаль,  у  проймах  без  очей.
Вона  готова,  вона  йде  по  мене,
Та  ще  не  вичерпано  мій  ліміт  ночей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2018


"Пітьма поглинає"

Пітьма  поглинає  
з  середини.
Натомлений  розум,
не  в  силах  уже
опиратися.  
Ніч  надто  вже  
довго  триває.  
І  згасла  
остання  та  думка,  
що  свідчила  
"Не  здаватися!!".

Хоч  серце
ще  б'ється  моментами,  
та  тіло,  
в  конвульсіях
корчиться.
І  подих  ось  ось
вже  обірветься.
А  з  ним
обірветься
й  життя.

Пітьма  вже  поглинула
повністю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2018


. .

Непокірне  море  
Бурлить.  
Гонить  хвилі
На  скелі  і  кручі.  
А  в  тім  морі
Човник  тремтить.  
Вже  без  весел
і  без  парусів.  

В  тім  човні
Ледь  живі
Дві  душі.  
Затамовані  
Голодом  й  спрагою.  
Без  надії  уже
І  без  віри.  
Їх  серця
Вже  не  б'ються
Відвагою.  

Сірі  очі  
На  сірих  обличчях,
Враз  побачили
Наче  у  сні,
Десь  далеко
Обриси  берега.  
"Ми  врятовані,
Ми  живі!!"  -  
Промайнуло
У  них  в  голові.  

І  зібравши  
Всі  залишки  сил,
Погребли  
В  тім  керунку
Руками.  
І  дістались  таки  
Берегів.  
Хоч  і  руки  всі  
Вкрили  рани.  

Та  зійшовши  
На  берег,
Пішли,
Кожен  напрямом  своїм.  
Порізно.  
Враз  зробилися
зовсім  чужі.  
Попрощалися
Тихо  і  боязко.  
Й  розійшлись  
Хто  куди.  

І  дороги  їх
Вже  не  зійдуться.  
Їхній  човен  
Давно  вже  згнив.
Все  що  було,
Давно  забулося.  
Навіть  море  
Час  осушив.  




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781388
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2018


"Спогади що напосіли"

Спогади  що
Напосіли,
Ведуть  за  собою
В  минуле.  
З  ними  
Я  відправляюсь
У  ті  місця
Де  ми  були.
До  пам'яті
Берегів,
Причалює  
Човен  наш.
А  там,
На  тих  берегах,
Проведений  
Разом  час.  
З  Тобою.  

Там  наші
З  Тобою
Мандрівки,
Години  обіймів
Й  цілунків.  
Там  сонце
Й  дощі
Наших  днів.  
Там  все,
Що  хотілось  
Забути.  
Та  не  забулось.

Я  там
Поблукаю  трохи.  
Побуду  хоч  тут
З  Тобою.  
А  потім  
Повернусь  в  реальність,
Й  порину  туди
З  головою.  
Шукаючи  забуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777105
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018


Тиша

Тиша.  
Довкола  абсолютна  
тиша.  
Мертва.  
Вона  у  всьому.  
Прийшов  додому
і  тут  вона.  
У  шумі  води  
з  крану
і  у  м'явканні  
кота.  
На  вулиці,
у  транспорті,
повсюди.  
Така  гучна,
що  не  перекричати.  
Волаєш,  
а  вона  гучніша.  
І  холод  всюди.  
Такий  собачий,  
такий  лютий,
що  аж  тремтиш  весь.  
Порожнеча.
Заповнена  
по  вінця.  
Волає  тишею
і  зігріва  морозом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773131
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.01.2018


"Пам'ять - сука"

Напитися
Забуття
Забитися.  

В  куток.

Але  ж  не  п'ється
Бо  мені.  
І  не  забудеться
Ніяк.  
ну  як  же  так.  
Ну  Як  Же  Так??  
НУ  ЯК  ЖЕ  ТАААК????

Ця  ***  -  пам'ять,
Клята  курва,
Що  не  насититься
Ніяк.  
Не  дасть  спокою,
Не  відпустить,
Не  пожаліє
Нас  ніяк.
Все  тягне  жили.  

Їй  байдуже,
Що  ми
Втомилися  давно.  
Вона  над  нами
Владарює.  
Прокручує  
Своє  кіно
У  наших
Бідних  
Головах,
І  змушує  
Його  дивитись
Знову  й  знову.  
І  так  завжди.  
І  так  по  колу.
До  тошноти
І  цілковитої  
Знемоги.
Й  до  забуття..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017


"Мої барикади"

Всі  барикади  мої
Зруйновано.  
Вся  охорона  побита.  
Все  розвалила,
Всіх  зворохобила,
Тільки  мені  
Наказала  жити.  

І  я  зажив.  
Я  так  хотів
Жити  тільки  для  Тебе.  
Якби  ж  я  знав,
Що  Тобі
Цього  від  мене
Не  треба.

Та  я  б  однаково
Не  зумів
Тебе  таку
Не  кохати.  
З  Тобою  дихати
Я  хотів.
З  Тобою  міг  я  
Літати.  

Всі  барикади
Уже  зруйновано.  
Нові  вже  важко  
Звести.  
Та  я  молю  
У  Всевишнього
Й  всесвіту,  
Щоб  була  щасливою
Ти!!  

Я  з  часом  зведу
нові  барикади.  
Бетоном  залию
Їх.  
І  вже  ніхто
За  межу  їх  
Не  втрапить.  
Там  будеш  тільки  
Ти!.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017


"Про почуття. Про вчинки. Про слова. "

Любіть  без  фальші.  
Кохайте  тільки  щиро.
Кохання  -  то  є  чисте  почуття.

Завжди  шукайте
тільки  свою  людину.  
Знайшли  -  то  з  нею
будьте  до  кінця.  

Як  знати  чи  то  ваша??
Не  скажу  вам.
Та  знаю,  зрозумієте  самі.

Не  бійтеся  довіритись,  
відкритись.  Ваша  людина
вас  не  скривдить.  Ні.

Кохайте!!  
Віддавайтеся  сповна  -  
тоді  не  втримає  вже  
вас  земля.  
Бо  будуть  крила!!  

Та  пам'ятайте:
Крила  є  у  вас,
і  в  вашої  коханої  людини.

Ростуть  вони  із  серця.
З  середини.
Не  виривайте  їх  коханим.
Бережіть!!  
А  зберегти  їх  просто.  

Не  зраджуйте  
ні  помислом,
ні  ділом.

Не  кривдьте  словом,
поглядом,
чи  вчинком.

Завжди  підтримуйте.
Вогонь  той  бережіть,
що  поміж  вас
кохання  розпалив.

І  будьте  вірні
й  чесні.
До  кінця.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2016


ВСІ ЛЮДИ БРЕШУТЬ!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2016


302

"Нехай  
не  буде  
в  тебе  
інших  
окрім  мене  
муз"  -  
сказала  ти,
й  покинула.  

А  я  сиджу  
тепер
й  гадаю,
що  це  було.

Прокляття,  
а  чи  побажання  
з  натяком  
на  амур??

Творити  пробую.  

Неначе  щось
й  вдається,  
та  все
якесь
не  те.

Таки  прокляття.  

І  справді
більш  нікого  
вже  не  було.

Тільки  рядки  
якісь  безглузді  
й  ні-про-що.  

Ти  пішла.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015


"Не поспішайте"

Завжди
кудись  поспішаємо
і  навіть
часу  не  маємо
на  теплі
і  міцні  обійми,
на  горнятко
гарячої  кави,
й  приємну
розмову  до  неї.  

Навіщо  завжди
біжимо  кудись??
До  кого??
Від  кого??
Не  знаємо.
А  в  виправдання  
говоримо:
"головне,
щоб  завжди  
вперед.  
Бо  рух  -  
це  життя".

Та  єресь  це  все.

Життя  пробігає  
повз  нас,
а  ми  
повз  життя.

Збавте  темп,
зупиніться,  
прислухайтесь.  
Роззирніться.  
Куди  поспішаєте??
Сядьте.
Випийте  каву
чи  чай.
Поспілкуйтесь
приємно
без  поспіху.  
Допоки  ще
маєте  шанс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015


Про що мовчиш, Козаче, про що мрієш??

Про  що  мовчиш,  Козаче,
про  що  мрієш??  

Мовчу  про  темні  ті  часи,
коли  ми  бились  з  ворогами.
Про  те,  як  гинули  брати
і  смертю  славу  здобували.  
Безсмертну  славу  на  віки.  

Мовчу  про  зрадників  й  героїв,
котрі  були  посеред  нас.
Про  тих,  кому  ми  довіряли
і  тих,  що  покладалися  на  нас.  

А  мрію  я  про  Україну.
Про  вільну,  сильну  й  без  війни.  
Про  те,  коли  додому  прийду
і  притулюся  до  жони,
і  обніму  дітей  своїх.  

Про  те,  щоби  не  бачить  сліз,
батьків,  котрі  ховають  сина.  
І  щоб  у  кожної  дитини
була  сім'я.  
І  мир  щоб  був  по  всій  землі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2015


"В пам'ять про героїв"

Ти  не  прокинешся.
Ніколи  вже  не  встанеш.
Не  підеш  в  бій,
боротися  за  нас.  
Вже  не  побачиш
сонця  на  світанку.
Для  тебе  день  цей,
назавжди  вже  згас.  

Ти  не  почуєш  більше
материнський  плач,
і  не  побачиш
гірких  її  сліз.  
І  поцілунку,  вже
не  дасть  кохана.  
Не  порадієш
за  той  перший  крок
не  певних  ніг
свого  синочка.  

Тебе  не  потурбуют  вже
ні  радість,
ні  гіркий  сум
від  знахідок
і  втрат.
І  від  сестри  
уже  ніколи  не  почуєш
коли  казатиме:
"оце  мій  брат".  

Тобі  ще  було
жити  й  жити.  
Та  ти  чомусь
обрав  для  себе  смерть.  
А  всім  тепер  
доводиться  тужити,
бо  Ти  за  них,
й  за  Україну  вмер..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015


Я напишу тобі

Я  напишу  тобі  про  те,  
про  що  давно    
пора  сказати.    
Про  те,  коли  частіше    
б'ється  серце,  
коли  душі  
так  хочеться  співати.    

Я  напишу  тобі  про  те,  
коли  в  душі  моїй  
весна  панує.  
Й  навіть  тоді,  
коли  на  дворі  сніг,  
й  мороз  пекучий  
за  вікном  панує.  

Я  напишу  тобі  про  все,  
про  що  давно  уже  
хотілось  написати.    
А  в  голос  я  скажу  лиш  те,  
що  мав  необережність  
в  тебе  закохатись.    
Оце  і  все.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2014


Що написати??

Як  хочеться  писати  
ще  і  ще.    
Та  що  писати,  
я  зовсім  не  знаю.    
Щось  ніжне  хочеться,  
чуттєве  і  тонке.    
Але  що  саме,  
я  не  відчуваю.    
Чи  то  його  нема,  
а  чи  і  навпаки  -    
надто  багато.  
На  стільки,  
що  й  словами  
то  не  описати.    
Усе  сумбурне,  
все  якесь  не  те.    
А  яке  саме,  
точно  не  сказати.    
Просто  писати.  
Ще  і  ще  писати.    
Так  хочеться..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014


А чи для того??

Дякую  за  початкову  риму  і  натхнення  моєму  дорогому  Куму  -  Міші  Стасіву!!  

А  чи  для  того  
нам  Бог  дав  
то  коротесеньке  життя,  
щоб  ми  стогнали??    

А  чи  для  того  
ми  прийшли    
в  цей  світ,  
щоби  здаватись??    

Чи  ж  то  нема  
в  нас  волі  й  сил,  
щоби  боротись??    

Чи  ж  нам  судилось  
все  життя    
навколішки  стояти??    

Ні,  не  для  того  
ми  народились,  
щоби  рабами    
вічно  існувати.    

І  не  для  того  
нам  сила  духу  дана,  
щоб  тільки  нити  вічно    
і  стогнати.    

Боротися  завжди  -    
ось  в  чому  
наша  місія    
в  цім  світі.    

І  передати    
свою  волю  дітям.    
А  разом  з  тим  
і  силу  -  силу  жити!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2014


"Натхнення"

Що  Ти  робиш
зі  мною??  
Що??  
Навіщо  змушуєш
думати  про  Тебе??  
Забралась  в  мою  голову
і  не  виходиш
із  моїх  думок.
Пробралась  в  серце.

Як  Тобі  це  вдалося??  
Коли??  
Звідкіля  в  Тебе  ключ??  
Так  безшумно  
і  так  зовсім  раптово,
відчинила  всі  двері.  

Я  ніяк  не  забуду  
Твій  дотик.  
Господи,  чи  я  збожеволів??  
Твої  руки..
Скільки  ніжності  в  них.
Я  так  хочу,
доторкнутися  
ще  бодай  один  раз.  
Ні,  я  хочу  
їх  ніколи  не  відпускати.  

Я  таки  збожеволів.  
Але  Ти..  
Ти  потрібна  мені....!!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2014


МЫ ЄДИНІ!!

Мы  все  разные,  
але  ми  усі  однакові.  
Мы  все  граждане,  
України  нашої  рідної.    
Разговариваем  мы  
и  на  русском,  
й  українською  мовами.  
Но  ведь  это    
для  нас  не  помеха.  
Розуміємось  ми    
з  півслова.    

Мы  есть  нация.  
Одне  ціле  і  не  роздільне.    
Мы  для  вас,  вы  для  нас  
есть  братьями,  
Українці  ми,  ми  єдині.    
Так  давайте  же,  
мы  не  будем  
між  собою  сваритися.    
Вместе,  плечом  к  плечу,  
лучше  будем  мы,  
з  ворогами  нашими  битися.    

Не  позволим  мы    никому,  
відібрати  у  нас  Україну.    
И  свободу  свою  никому,  
не  продамо,  
ні  за  яку  ціну.    
Вместе  мы  добьемся  того,  
щоб  політик  служив  народу.    
Чтобы  было  нам  всем  хорошо,  
не  залежно  від  віку  і  роду.    

Мы  едины  
і  в  цьому  наша  сила.    
И  у  нас  лишь  одна  родина,  
наша  ненька,  наша  УКРАЇНА!!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2014


Оця зима

Оця  зима,  
вона  нас  
всіх  змінила.  
На  чисту  воду  
вивела  усіх.  
Кожного  сутність  
істинну  відкрила,  
комусь  вона    
подарувала  крила  
і  вічну  пам'ять.  

А  ще,    
нам  всім  
дала  надію.  
На  кращу  долю,  
на  вкраїну  
котрую  
заслужили  ми.  
За  котру  
сестри  і  брати  
(хоч  не  по  крові,  
та  по  духу)  
життя  віддали.    

Не  зрадьмо  
ж  їх  
і  не  віддаймо,  
її  єдину  
й  дорогу,  
загарбникам,  
і  тим  бандитам,  
котрі  безжально  
з  лиця  землі  
її  зітруть.  

Не  можемо  ми    
просто  здатись!!    
Віддати  все    
це  ворогам.  
Тільки  боротись  
й  не  боятись  
і  при  потребі  
також  заплатить  
своїм  життям!!  
Зберігши  волю,  
честь  і  гідність.  
Бо  Українці  ми,  
а  не  раби!!  

А  Українці,  
то  народ  шляхетний!!  
Великий  нарід,  
сильні  козаки!!    
Ми  не  здоланні,  
мужні  й  відчайдушні!!    
Такими  ми  були  
в  усі  віки!!    
Такими  і  зостались  
назавжди!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014


ПРОБАЧТЕ УСІ

Пробачте  матусю,
що  вас  я  покинув.
Що  більше  не  прийду,
не  обійму.
Пробачте  за  сльози
на  ваших  щоках.
Що  смутку  нагнав
на  душу  вашу.

Пробачте  мене,
мої  брати  і  сестри.
Що  вже  вам  на  поміч
я  більш  не  прийду.  
Що  більше  не  зможу,
я  вас  захистити.
Що  вас  всіх  зібрав
на  могилу  свою.

Пробачте  бабусю
за  сльози  гіркі.
За  те,  що  на  старості
ваших  років,
вас  змусив  ридати.
Пробачте  рідненька.  
Усього  цього,
я  так  не  хотів..  

І  ви,  мої  друзі,
мої  побратими,
пробачте,  що  вас  усіх,
так  я  підвів.
Я  вас  всіх  любив,
та  любив  й  Україну.
Тому  за  любов  цю,
життям  заплатив..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2014


СЛОВА

Скільки  ми  слів,
кидаємо  на  вітер.
Так  не  обдумано
і  часто  "про  пусте".
Не  бережемо
сенс  їх,
ані  крихти.
Й  не  завжди  думаємо,
що  потім  буде
опісля  сказаного.

Скільки  ми  слів,
втрачаємо  на  марно.
А  скільки  ще,
їх  втратить  доведеться.
А  слово  -  
так  воно  ж  не  птах.
Як  випустиш  -  
то  вже  назад
не  повернеться.
Хоч  як  би  
ти  цього  хотів.

А  словом,
можна  навіть  вбити.
Отак  ти  кинеш
зопалу  його,
а  те  візьме,
та  й  в  душу  вп'ється.
І  зробить  рану.
І  вже  не  витягнеш,
бо  це  ж  не  скло
і  навіть  не  метал.
Це  куди  гірше.

А  рана  та,
хоча  й  не  кровоточить,
та  так  болить,
що  спасу  вже  нема.
І  загоятися
так  просто,
бач,  не  хоче.
І  тільки  час
її  здола.
Та  скільки  його  треба??  

Отож  щоб  ми
не  кривдили  нікого,
давайте  берегти
оті  слова.
І  говорити
тільки  про  важливе.
Бо  кожне  слово  -  
це  одне  життя.
А  те  життя
як  відомо  -  
безцінне!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2014


Небесна сотня

Небесна  сотня  
в  вирій  полетіла.  
Назавжди  залишивши  
рідний  дім.  
За  нас  життя  своє  
Вони  віддали,  
щоб  добре  нам  
і  праведно  
жилось  усім.  

До  Бога  в  службу  
Їх  усіх  забрали.  
Мабуть  ця  революція    
й  туди  дійшла.  
Тож  кращих  
серед  наших  одібрали,  
щоби  вершити  там    
святі  діла.  

Ми  молимось  за  Вас,  
За  Ваші  душі.  
А  Ви,  за  грішних  нас  
перепросіть.  
І  долі  кращої  
для  Українського  народу,  
Ви  у  Всевишнього    
і  у  Святих  просіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482492
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014


І якщо треба, то Він зоставить жить. .

Я  бачив  смерть,  
я  відчував  той  подих,  
що  холодом  
стікає  по  спині.  
Відчув  той  страх,  
який  вона  приносить  
і  спокій.  
Я  відчував  це    
на  собі.  

Спочатку  лячно,  
хочеться  втікати.  
Куди??  Не  знаєш.  
Та  хоча  б  кудись.  
А  потім,  знаєш,  
якось  розумієш,  
що  всі  страхи  
розбіглись-розійшлись.  

Тоді  приходить  
мить  смирення.  
І  вже  не  страшно,  
і  навіть  не  болить.  
Ти  розумієш,  
що  все  в  руках  Господніх.  
І  якщо  треба,  
то  Він  зоставить  жить..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014


Смерть - провідниця

Я  бачив  смерть,  
я  чув  її  зітхання.  
Вона  ходила  
поміж  нас.  
Усе  шукала  
когось,  виглядала,  
та  поглядала    
все  на  час.  

Бувало  покладе  
на  плече  руку,  
і  вже  готова  
навіть  обійняти.  
А  потім,  враз,  
раптово  відпускає  
і  ну  давай,  
що  духу  є  втікати.  

Але  на  жаль,  
не  всім  так  пощастило.  
Не  кожен  зміг  
від  неї  вберегтись.  
І  з  смутком  
на  "обличчі"  
вона  Їх  забирала,  
й  тихенько  в  путь  
відводила  кудись..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482326
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014


Я бачив й чув усе це на яву. .

Ти  бачив  смерть??  
А  я  її  побачив.
В  усій  "красі"  її,
й  не  в  сні,
а  на  яву.
Як  розриваються
поруч  гранати,
як  кулі  рикошетом
людей  б'ють,
і  б'ють  на  смерть.  

Я  бачив,
як  штурмують  
барикади.
Як  водомети
й  БТР-и
сунуть  на  нас.
Я  бачив  хлопців,
які  ще
мить  тому  стояли,
а  зараз,
бездиханно  вже  лежать.

Я  бачив  все  це,
чув  усі  ці  крики,
котрі  назовні
вивертають  душу.
І  сльози  побратимів
на  обличчі,
коли  свого  
ми  проводжали
в  останню  путь.

Я  бачив  й  чув
усе  це  на  яву..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2014


В передчутті

Музика  в  вухах,  
книга  в  руках
і  чотири  години  дороги.

Потяг  мій  мчи
і  на  крилах  неси  
мене  до  рідного  Львова.  

Не  спиняйся  ніде,
й  нехай  швидше  пройде
шлях,  який  нас  розділяє.  

Я  так  довго  чекав
і  ось.  Час  цей  настав.  
Час,  котрий  нас  об'єднає.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2013


Смерть як воля

Воля  або  смерть??  
Всі  обирають  волю.  
Я  ж  обираю  смерть,
як  волю  від  усього
людського  і  мерзенного,
що  є  у  цьому  світі.

Не  хочу  я  рабом
тут  жити  і  тужити,
за  тим,  що  міг  би
мати,  та  не  маю,
бо  раб  я  є,
безвольний  і  дурний.

Не  хочу  я  життя  такого.
Вже  краще  вмерти.
Бо  надто  вже  
люблю  я  волю
і  незалежність.

Нехай  мене  
вважають  ідіотом,
та  ідіотами  насправді
ж  бо  є  ви,
самі  собою  зроблені  раби.

Та  я  також  є  раб,
народжений  в  цім  світі,
який  ненавиджу!!
Він  остогид  мені!!  
Не  в  силах  більше  я  терпіти!!  

Воля  або  смерть??  
Всі  обирають  волю.
Я  ж  обираю  смерть,
як  волю  від  усього
людського  і  мерзенного,
що  є  у  цьому  світі.
Не  хочу  я  рабом  тут  жити!!..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013


ЩОБ ЗЕМЛЮ ВБЕРЕГТИ

На  біса  нам  
над  світом    
дана  влада??    
За  що  ж  Ти,  
Господи,  
цей  світ    
так  не  взлюбив,  
що  нас,  людей,  
Ти  наділив,  
всіма  можливими    
ресурсами,    
щоб  знищити  його!!  
ДЛЯ  ЧОГО??    

Людей  створити,  
це  була  найгірша  
і  найдурніша  
помилка  Твоя!!    
Хіба  що  
для  розваги,  
та  не  більше.  
І  помістити  нас  
на  островах,  
де  мінінум  було  б    
всього  для  виживання,  
та  й  то  
не  для  усіх.  

Навпроти  ж,  
острови  багаті,  
на  різні  злаки,  
й  всякий  крам.    
І  тих,  
що  спробують  
туди  втікати,  
топити,  або  
ще  якось  вбивати.    
Є  варіантів  безліч.  
Що  до  вподоби,  
обирай  вже  сам.    
ТА  НАС  ПОТРІБНО  
ЗНИЩИТИ  НЕГАЙНО,  
ЩОБ  ЗЕМЛЮ  
ВБЕРЕГТИ  ВІД  КРАХУ  
ОСТАТОЧНОГО    
І  НЕМИНУЧОГО!!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2013


ОБЛИШТЕ!!

Якого  чорта  
ви  сюди  приперлись??    
Якого  чорта,  
вам  від  мене  треба??    
Я  ж  не  чіпаю  вас,  
облиште  ж  ви  мене!!    
ЗАЛИШТЕ  В  СПОКОЇ,  
ДОПОКИ  НЕ  МИНЕ    
ЦЯ  ЛЮТЬ!!!!    

Коли  все  закінчиться,  
я  сам  до  вас  повернусь.  
І  буде  все  як  завжди,  
як  було  колись.    
Можливо  в  іншій  формі  
і  з  новим  обличчям.  
А  може  й  не  повернусь..  

Та  як  би  там  не  було,  
то  буде  колись.  
А  зараз,  не  чіпайте,  
я  не  в  дусі.  
Не  лізь  до  мене  
І  НЕ  ЗЛИ!!  
ІДІТЬ  ПАНОВЕ    
ВИ  УСІ  ДО  ЧОРТА!!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2013


"Гуртожитські будні"

Ну  що  ти  дивишся    
на  мене  так,  
неначе  я  доїв    
твою  оту  сосиску,  
яка  останньою  була??  

Ну  звідкіля  я  знати  міг,  
що  так  воно  і  є??  
І  взагалі,    
я  думав,  що  вона  моя.  
А  ті  пельмені  в  морозилці,  
я  взагалі  не  бачив.  
Не  знаю  де  вони.  

Не  дам  тобі  папір,  
не  заслужив.  
Жартую  я.  Бери.  
А  то  ще  звинуватиш  
потім  в  усіх  земних  гріхах.  

Хто  там??  Зайди.  
Це  ти??  Двері  зкарий!!  
З  тієї  сторони,    
де  нас  немає!!    
Ну  хто  там  знову??    
Нема  нікого  вдома!!  

Постійний  шум,  
коли  заснути  хочеш.  
Щодня  якісь  гуляння.  
Та  є  і  радість:  
познущатись  з  інших,  
самому  подуріти.  
Головне,  щоби  було  бажання.  

Гуртожиток  -    
це  весело.  
А  щоб  вам  повилазило.  
Йдіть  всі  до  сраки,  курви!!  

:))    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013


У всього і всьому свій "t"

Все  має  час  свій.  
Нічого  не  буває  вічність.  
Завжди  є  як  початок,  
так  й  кінець.  
Нічого  вічного,  
нікого  вічного.  
Ні  почуття,  
ні  часу  теж.  

Усе  зароджується,  
виростає  і  як  результат  -    
руйнуєтся.  
Машини,  звірі,  люди  -  все!!    
Просто  не  все  водночас  
це  трапляється.  
Не  всі  висоти  
одразу  досягаються,  
та  деяких  й  за  все  життя  
не  досягнеш.  

Але  на  все  свій  час.  
І  щоби  щось  дізнатись  -    
потрібно  саме  того  "t"-у  дочекатись,  
і  все  буде!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013


"Ранок"

Будильник,  сон  обірваний  раптово,  
"Доброго  ранку"  -  сам  собі.  
Поставив  чайник,    
залив  у  чашці  каву,  
пішов  вмиватись.  

Прийшов,  вдягнувся,  
кава  запарилась.  
Взяв  чашку,  книгу,  сів  "прокидатись".  

Пройшов  главу  
і  кава  закінчилась.  
Поглянув  на  годинник  -    
вже  пора.  
Помив  горнятко,  
на  поличку  книгу,  
фагот  на  плечі  
і  гайда  в  клас.  

І  так  щодня.  
Стабільність  в  нас  в  країні  -    
перш  за  все!!  :))  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013


Нерозгаданий ребус

Нерозгаданий  ребус  
твоїх  думок,  
і  дій  твоїх    
не  зрозумілих,    
не  перший  вже  рік  
цікавить  мене.  
Чи  все  ж    
розгадати  зумію??    

Завжди  кажеш  одне,  
а  чиниш  по  іншому.    
Невже  тобі  це  
не  противно??    
Намагаєшся  завжди  
обманути  себе.  
Ну  хіба  ж  все  це    
не  дивно??    

Та  хіба  ж  себе  
обманути  можливо??    
Хіба  можна  собі    
все  життя  брехати??    
Якщо  відповідь  твоя  
на  це  буде  ствердна,  
то  як  тоді  можна    
іншим  довіряти,  
якщо  брешеш    
самому  собі??..    

Але  мабуть  у  цьому  
і  є  своя  логіка.  
Мабуть  так  воно    
бути  й  повинно.  
І  для  того  щоб  людям  
довкола  повірити,  
собі  маєш  
брехати  безупинно..  

Невідомо..  
Мені  не  відомо.  
Та  все  ж  намагаюсь,  
хоч  щось  розгадати.  
А  раптом  все  ж  вдасться  
і  я  таки  зможу,  
тебе  в  дечому  
переконати..??..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013


Не забудеться тільки музика

Я  не  писатиму  тобі  
більше  ніколи  в  світі.  
І  не  питатиму  вже,  
як  твоє  життя.  
Та  не  тому,    
що  я  цього  не  хочу.  
А  просто  пам'яті    
моєї  більш  нема.  

Забулось  вмить  усе,  
що  було  значимо.  
Усе  життя  -  
як  наче  й  не  було.  
Нічого  не  зосталось  
в  пам'яті.  
Усе  в  мені    
водночас  померло.  

І  хоч  прожив  уже  
якусь  частину,  
та  наче  тільки-но    
з'явився  на  цей  світ.  
І  ті  події,  
яких  я  був  частиною,  
усі  розтанули  ще  швидше,  
аніж  навесні  лід.  

Усе.  Нема.  
І  в  двадцять  народився.  
А  далі  що??    
Куди  тепер  іти??    
Не  пам'ятаю  навіть,  
де  я  народився.  
І  якщо  є,  
то  де  мої  батьки??    

І  тільки  музика    
чомусь  завжди  лунає.  
У  голові  моїй    
все  спогад  вирина.  
Що  музикант  я,  
і  на  чомусь  граю.  
Й  від  того    
зігрівається  душа.  

Можливо  з  музикою,  
пам'ять  повернеться.  
Можливо  все  ж  згадаю,  
хто  я  є.  
А  поки-що,  
нехай  в  душі  лунає,  
та  музика,  
котра  так  зігріва..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013


Образи

На  моніторі  -  
твоє  фото.
Твій  погляд
прямо  в  душу  проника.
Тривожить  струни
невидимі  для  інших.

Твій  образ
проникає  у  свідомість.
Портрет  твій
назавжди  тепер
зі  мною.
Я  закриваю  очі
і  милуюсь  ним.

Я  бачу,
як  куйовдить  вітер
твоє  волося.
Як  посміхаєшся  ти
сонцю  й  весняному  дощу.
І  радість  твоя,
щира  й  не  підробна,  
гріє  душу.

Я  насолоджуюся  цим,
знову  й  знову.
І  з  насолодою
цією  засинаю.
А  новий  день,
нові  дарує  образи,
які  я  з  нетерпінням
так  чекаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2013


Ким би я був. . ??

Ким  би  я  був,  
якщо  би  не  кохав??  
Коли  б  не  мав  
жалю  і  милосердя.  
Не  співчував  би  іншим,  
не  допомагав.  
Ким  би  я  був  тоді  
для  всіх  й  для  себе??  

Для  всіх  я  був  би    
монстром  без  душі.  
Усі  мене  
боялися  б  завжди.  
Я  б  став  тираном  
гіршим  за  усіх.  
За  всіх  тих,  
що  уже  були.  

Я  був  близький    
до  гибелі  душі.  
Точніше  того,  
що  було  в  ній  світле.  
Ще  б  трішечки,  
і  став  би  я  таким.  
Я  навіть  ввірував,  
що  цьому  не  минути.  

І  ось  коли  залишився  
удар  останній,  
з'явилась  раптом,  
наче  у  кіно,  
в  останню  мить,    
в  ту  саму  -  передсмертну,  
та,  кому  не  все-одно,  
і  врятувала  душу.  

Відкрила  світ,  
в  якому  повно  щастя.  
Любов  і  радість  
вирують  навкруги.  
Наповнила  теплом  
замерзле  серце.  
І  повернула    
кольори  туди.  

Яскраві  барви,  
яких  не  вистачало.    
Увесь  цей  час,  
я  жив  без  них.  
Ох  як  же  завжди  
мені  їх  бракувало.  
Та  я  не  розумів,  
що  саме  їх.  

Тепер  я  знаю,  
що  не  повернуся,  
до  того  стану,  
коли  гине  душа.  
Не  можна,  
щоб  вона  померла.  
Не  просто  так,  
вона  нам  Господом  дана.  

Тож  берегти  її  потрібно,  
не  розривати  на  шматки.  
Я  дякую  тобі  за  те,  
що  ти  навчила  мене  цього.  
І  показала  увесь  цей  світ  
із  зовсім  іншої  для  мене  сторони!!    

п.с.  Дякую  Тобі  за  порятунок!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013


Я відмовляюся від світу

Я  відмовляюся  від  світу,  
від  цих  невидимих  людей.  
Я  не  бажаю  це  терпіти,  
і  бути  трунарем  ідей.  
Своїх  ідей.  

Я  хочу  жити,  щоб  без  рамок,  
без  цих  стереотипних  правил.  
І  не  заковувати  душу  у  темниці,  
в  важкі  кайдани.  
Я  хочу  бути  вільним.  

Звільнись  душа  моя,  звільнися.  
Лети  туди,  де  воля  є.  
Тільки  назад  не  озирайся,  
бо  зникнеш,  раз  і  назавжди.  
Лети  до  волі,  до  свободи.  

Твори  мистецтво,  щире  й  чисте,  
без  домішків,  без  осаду.  
Тебе  уже  ніщо  не  спинить,  
ніхто  уже  не  прибере  до  рук  своїх.  
Ти  вільна  птаха.  

Тільки  ніколи  не  спиняйся,  
не  відступайся  від  свого.  
Обороняйся,  захищайся,  
від  світу  чорного  цього.  
Здіймись  над  ним.  

Щоб  не  змогли  тебе  дістати,  
стань  зовсім  недосяжна  їм.  
Лети  туди,  де  вже  немає  
ні  душ  людських,  ні  їх  самих.  
Лети  в  свій  світ.  

І  пам'ятай,  що  ти  є  вільна!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2013


Лист зізнання

Недописаний  лист  
на  столі.  
Він  розкаже  
багато  про  того,  
хто  писати  
його  почав  
та  не  завершив,  
бо  з  нього  
раптом  пішла  душа.  

Декілька  довгих  абзаців,  
повідають  про  потаємне.  
Що  так  приховував  автор,  
про  своє  минуле  темне.  

У  нього  як  і  у  інших,  
були  свої  гріхи,  
які  не  давали  
спокійно  жити.  
Про  них  
пам'ятав  він  завжди.  

Уже  й  у  монахи  подався,  
щоб  душу  свою  зберегти.  
Та  як  він  не  намагався,  
не  зміг  спокою  знайти.  

Завжди  наздоганяли,  
ятрили  рану  стару.  
Дерли  її  до  крові,  
боляче  було  йому.  

Та  не  зізнався  нікому,  
не  скаржився,  що  болить.  
Тільки  сльоза  пробігла,  
в  останню  в  житті  мить.  

І  впала  
на  той  самий  лист,  
в  якому  
хотів  розказати,  
про  своє  життя,  
про  гріхи,  
які  не  давали  спати,  
тому,  що  не  було  спокути..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013


Не відправлений лист

Що  написати  
тобі  в  листі,  
якого  я    
не  відправлю  ніколи??    
Напишу  все,  
що  лежить  на  душі.  
Про  що  я  тобі  
не  говорю.  
Я  не  вкажу  адресата,  
нехай  це  буде  загадка.  
Більше  ніхто  
не  знатиме,  
яка  у  неї  розгадка.  

Я  напишу  ті  слова,  
що  про  любов  розкажуть.  
І  на  папері  білому,  
чорними  буквами  ляжуть.  
Хай  краще  
лежать  на  папері,  
ніж  будуть  
в  душі  черствіти.  
Тримати  в  собі  їх,  
вже  сил  нема.  
А  більше    
нікуди  діти.    

А  краще,  
напишу  й  спалю.  
Нехай  їх    
вогонь  забере.  
А  попіл  
підхопить  вітер,  
й  до  серця    
твого  донесе.  

Але  ти  їх  
так  й  не  почуєш.  
І  тільки  легкий    
серця  стук,  
в  душі  твоїй  занотує,  
далекий  і  ледь  чутний  звук,  
який  ти  сприймеш  
за  оману..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013


Старий Отаман

На  небокручі  
десь  під  горизонтом,  
сидів  старий    
отаман  з  булавою.  
Чесав  коня,  
покурюючи  трубку,  
та  поглядав  усе    
над  головою,  
у  чисте  небо.  

Чого  чекав,  
мені  не  зрозуміло.  
Чи  може-то    
до  Господа  звертався.  
А  як  стемніло,  
скочив  на  коня,  
й  спокійно    
в  путь  подався.  

В  його  очах,  
я  чітко  бачив  тугу  
і  смуток  невимовний,  
і  великий.  
Одного  разу,  
навіть  сльоза  пробігла.  
А  погляд  сам,  
був  невимовно  дикий.  

Ще  після  того,  
чекав  його  не  раз,  
на  небокручі  
десь  під  горизонтом.  
Та  не  приходив  
більше  він  туди.  
Не  розмовляв  
ні  з  Господом,  
ні  з  чортом.  

Та  і  нема  
про  що  
вже  говорити.  
Нема  ні  козаків,  
ні  України.  
Залишились  тільки  
бомжі,  плебеї,  
бидло  і  бандити.  
Та  не  далекий  час,  
коли  залишаться    
тільки  руїни..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427075
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013


Мій Львів

Вечірнє  місто  
горить  вогнями.  
Наполовину    
сонне  і  пусте.  
Принаймні  
так  здається    
з  гори  "Замкової".  
А  спустишся    
до  центру,  
так  усе  живе.  
На  площі  
люди  юрмляться,  
п'ють  каву,  
пиво,  квас,  
хто  чай.  
Спілкуються  насичено,  
гуляють.  
Пари  цілуються  
то  тут,  то  там.  

Я  так  люблю  
отой  вечірній  Львів,  
що  не  можливо  це  
словами  передати.  
В  будь  яку  пору  
чи  погоду,  
з  приємністю  
іду  гуляти.  
І  не  важливо  
сам  чи  з  кимось.  
Важливо  тільки  те,  
що  Львів.  
От  так  гуляючи,  
про  час  
ти  забуваєш.  
А  спам'ятавшись,  
світанок  вже  зустрів.  

Таке  воно,  
це  місто  
надзвичайне.  
Завжди  привітне,  
щире  й  чарівне.  
Можливо  трішки  
десь  і  неохайне,  
але  саме  таким    
люблю  тебе.  
Мій  Львів..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2013


В полоні насолоди

Ти  танцюєш  
 під  дощем.  
Ловлячи  
 кожну  краплину.  
В  полі  чистому  
 і  безмежному.  
Зранку  
 й  до  ночі.  
Без  упину.  

Ти  дивна  
 і  цим  
 ти  приваблюєш.  
Безневинна,  
як  мале  дитя.  
Ти  все  більше  
 мене  притягуєш.  
Проникаєш  
 у  моє  життя.  

Я  все  більше  
 тобі  підкоряюся.  
Вже  не  можу,  
тебе  не  бажати.  
І  завмерши,  
тобою  милуюся.  
Я  не  взмозі  
 нічого  сказати.  

Твої  чари  
 мене  оповили.  
І  приспавши  
 пильність  мою.  
У  танок  свій  
 мене  затягнула.  
З  головою  
 піддався  йому.  

Й  полетіли  
 разом  під  хмари.  
Наче  птахи,  
взявшись  за  руки.  
Оповиті  спокусою  
 й  чарами.  
Насолоду  
 бажали  відчути.  

І  відчули  
 усе  ж,  сповна.  
Пройняла  
 до  самого  серця.  
І  здалось  тоді,  
що  ця  мить,  
вже  ніколи  
 не  обірветься.  

Нам  так  солодко  
 було  тоді.  
Ми  не  знали  
 жодних  кордонів.  
В  голові  
 не  було  думок.  
Тільки  щастя  
 довкола.  Бездонне.  

Відчував  на  щоці  
 важкий  подих,  
й  задоволений  
 стогін  твій.  
Наші  тіла  
 повністю  голі,  
парували  
 на  мокрій  землі.  
І  вона  парувала  
 під  нами.  

Ми  кохалися  
 до  знемоги.  
Нам  хотілося  
 ще  і  ще.  
Ми  забули  
 про  час  
 і  тривоги.  
Ми  не  думали,  
що  потім  буде.  
Бо  для  нас  
 цього  не  існувало.  
Тільки  зараз  
 і  тут.  
І  все..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013


Еталонна пара

Я  подарую  тобі  сонце,  
місяць  і  зорі.  
І  неба  блакить  
 неосяжну  усю.  
Нехай  собі  люди,  
що  хочуть  говорять.  
А  я  від  мети  своєї  
 не  відступлю.  

Я  здійсню  все  те,  
що  собі  задумав.  
Не  пошкодую  сил  
 своїх  і  свого  часу.  
Я  намалюю  замок,  
а  потім  побудую.  
І  в  ньому  дні  свої  
 з  тобою  доживу.  

В  нас  буде  своє  озеро  
 і  лебеді  на  ньому.  
Великий  сад  квітучий  
 із  гомоном  птахів.  
Там  бігатимуть  діти,  
наші  з  тобою  діти.  
І  разом  дочекаємося  
 внуків  й  правнуків.  

Будемо  еталоном  
 для  багатьох  мільйонів.  
Про  нас  будуть  писати  
 поеми  і  вірші.  
Нас  будуть  поважати  
 довкола,  й  шанувати.  
У  щасті  і  любові,  
будемо  жити  ми.  

Не  знатимемо  горя,  
не  будемо  сваритись.  
Між  нами  пануватиме  
 гармонія  завжди.  
З  пів-погляду  я  знатиму,  
що  хочеш  ти  сказати.  
З  півподиху  відчую,  
про  що  ти  промовчиш.  

Ось  так  ми  доживемо  
 до  днів  своїх  останніх.  
І  в  потойбічний  світ  
 відійдемо  разом.  
Та  для  нащадків  своїх  
 ніколи  не  помремо.  
Вони  нас  згадувати  будуть  
 знов  і  знов,  повік..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2013


Я був на планеті

Я  був  на  планеті
далекій,  безпечній,
принаймні  собі  так  гадав.  
Закритий  від  того,
чого  так  боявся,  
самого  себе  захищав.

Та  миті  одної,
ввірвалася  ти
у  моє  ритмічне  життя.
Все  перевернула,
ще  й  ніжкою  тупнула.
Безпомічний  я  як  дитя.

Та  нащо  ж  ти  так  бо
зі  мною  чиниш,
розбурхуєш  моє  життя??
Ти  ж  потім  підеш,
й  по  собі  залишиш
згарище  й  купу  сміття..

Не  треба,  прошу.
Відпусти  хай  я  піду
і  спинимось  поки  є  шанс.
Не  треба  тягнути,  
Чим  дальше  -  тим  гірше
складається  все  це  для  нас.

І  вже  ми  не  зможемо
один  без  одного,
як  без  Сонця  Земля.
Скільки  ще  будемо  
з  себе  знущатися,
й  губити  своє  життя??

Нам  не  судилося,
хоча  й  хотілося.
але  вже  доля  така.
Зла  жартівниця,
нас  двох  розкидала
у  зовсім  різні  міста.

Все  відбувається
як  має  бути,
то  нехай  так  і  буде.
Якщо  судилося  
нам  бути  разом,
то  час  колись  цей  прийде!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426320
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013


Єство

Біла  ворона,
стара  як  той  світ,
втомлено  сіла  
на  гілку.
Кинула  оком,
довкола  себе,
тільки  побачила
білку.
Синю,  зі  смужками,
наче  у  зебри,
ось  вам  
така  дивна.
Та  що  дивніше  -  
це  все  відбулось,
на  острові  Галуна.
А  де  той  острів,
я  й  сам  не  знаю,
Бо  там  ніколи  не  був.
Історію  цю,
від  старця  сліпого,
я  випадково  почув.

Ось  вам  моя,
хвора  фантазія.
Ось  вам,
мій  внутрішній  світ.
Дальше  як  хочете,
так  і  вчиняйте.
Що  хочете,
те  і  робіть..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013


Хороший сон. .

Випустіть  мене.
Випустіть!!  Прошу!!  
Я  не  хочу  більше  
тут  сидіти.
Ей,  агов,
куди  поділись  люди??
Ну,  і  з  ким  тепер
мені  дружити?

Де  всі  ті,  
що  так  клялись
у  дружбі??
Де  ви  поховалися,
куди??
Що  за  чортівня
з  цим  клятим  світом??
Може  хоч  зостались
вороги??  

Ні,  нікого.
Всюди  мертва  тиша.
Тільки  зграї  пташок,
й  звірина.
Світ  безлюдним  став.
Як  це  прекрасно.
Опустіли  села  
і  міста.

Як  чудово.
Як  це  все  чудово.
Просто  бракне  слів,
щоб  передати.
Я  б  вам  розповів  
ці  почуття,
але  нікому
тепер  розповідати.

Ну  й  нехай.
З  собою  поговорю.
А  то  завжди  
часу  не  було.
А  тепер  же  
часу  з  головою
....................,
От  таке  
у  сні  моєму  було..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013


Ми помремо в один день

Ми  помремо    
в  один  день,  
разом  десь  на  світанку.  
Наші  тіла    
знайдуть  люди  
після  четвертого  ранку.  
Вони  почнуть  розкладатись,  
пахнути  дико-противно.  
Хто  ж  до  нас  
схоче  торкатись??    
Ну  хіба  ж    
все  це  не  дивно??    

Чому  опинились  разом?  
Ми  ж  й  не  були  знайомі..  
Просто  зустрілись  раптово,  
побіля  твого  дому.  
НЕ  говорили  ні  слова,  
просто  накинулись  сміло.  
І  як  в  одне  злились,  
два  незнайомі  тіла.  

Разом  від  втоми  заснули,  
на  тому  все  й  закінчилось.  
Сонячне  світло  ранкове,  
крізь  повіки  вже  не  пробилось.  
Нас  вже  ніщо  не  розбудить,  
життя  уже  не  потривожить.  
Більше  такого  не  буде.  
Як  же  прекрасно  це,  Боже!!  

Ми  помремо  
в  один  день.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424373
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2013


Прокляті душі

Смерть.  Диявол  пасе  душі.
Безсмертні.  Вічність  пастись  їм.
Не  знати  спокою,
постійно  бути  в  русі.
І  завжди  почуватися  чужим.

Пасе  пастух  овець,  баранів,  кіз,
кнутом  всіх  поганяє  грізно.
Не  знає  жалю,  не  бачить  диких  сліз.
Хоча  показувати  щось
уже  запізно.
Думати  треба  було  за  життя.

А  вам  всім  тільки  гроші,
влада,  визнання  всім  світом.
Щоб  всі  любили  вас,  боялись,
поважали  і  хотіли  для  вас
зробити  щось.
Що  саме  -  не  важливо,
та  щось  значиме  і  приємне.

Щоб  поклонялись  вам
і  боготворили,
адже  ви  центром  є
землі  всієї.

То  ж  хай  тепер
ті  душі  не  ридають,
адже  самі  у  тому  винні.
Горіть  тепер  у  пеклі.
Вічно!!  І  заткніться.
Всеодно  вам  ніхто  уже
й  ніколи  не  допоможе!!
Це  ваша  доля!
Горіть  і  мучтеся  завжди!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012


!!????!!

Я  так  хотів
щоби  покинула
ти  мою  голову,
а  ти  пішла  і  з  серця
назавжди.
Ну,  що  ж,
отже  так  потрібно.
Покинула  і  не  сказала,
чому  все  саме  так.
Та  й  байдуже.
Бо  головне
що  я  цього  добився
і  ти  уже  не  мучитимеш
мене  ніколи.  Мабуть.
Я  сподіваюся  на  це.
Набридло.  Прокидатися
постійно  від  твоїх
докорів  і  нарікань.
Іди  собі
куди  бажаєш.
Я  не  тримаю
і  не  благатиму  зостатись.
Мені  однаково.
Я  вільний  і  тим  самим
полонений  навічно.
Така  вона  вже,
воля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012


Було/Не було

Шум,  гомін.
І  безліч  голосів
лунає  звідусіль.
Хто  ви?
Для  чого?
Навіщо  полонили
линувши  звідусіль?
Я  божеволію.
Ні,  вже  збожеволів.
Я  чую  голоси,
але  людей  довкола
то  нема.
Куди?  Куди  ти  йдеш,
така  ще  квола?
Там  холодно,
надворі  вже  зима!!
Чи  то  можливо
холодно  у  серці?
Я  прислухаюся
і  ....  тиша.
Нічого..
Навіть  удару  серця
і  тільки  десь  в  куточку
шкребеться  миша.
Та  й  так  затихла.
Їй  стало
не  цікаво.
Давно  вже  зрозуміла
і  пішла.
Зостались  тільки  я
і  вітер,
який  все  верещить  "ЗИМА"!!
Замерзло  все,
нічого  вже  не  залишилось.
І  навіть  натяку
хоч  на  якесь  життя.
Усе  пройшло,
і  все  вже  закінчилось.
І  лиш  зима,
якої  теж  нема.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2012


Душа нещасна.

Гола,  сліпа,  
замучена  і    
ледь  жива  душа,  
стоїть  в  кутку      
противного    
і  жирного    
людського  тіла.  

Обідрана,  нещасна,  
майже  мертва,  
та  ще  не  остаточно,  
вона  все  ж    
намагається  звестись  
на  всохлі  ніжки,  
з  надією,  
що  все  ж  таки,  
не  все  ще  втрачено.  

Наївна  як  мала  дитина.  
ДУРНА!!    
Куди  ж  ти  пнешся??    
Хіба  ж  не  бачиш,  
що  це  уже  кінець??    
Твій  час  вже  близько!!    
ХА-ХА-ХА..!!..  
Чи  може    
не  хочеш  просто    
вірити  у  це??    
Ну  і  дарма.  

А  взагалі-то,    
це  і  не  важливо.  
Бо  віриш  ти  чи  ні,  
та  все  ж  не  оминути  
тобі,  своєї  долі.  
ТИ  ЗДОХНЕШ!!!!    
Навіть  не  помреш,  
а  саме  ЗДОХНЕШ!!    
МОЇ  ВІТАННЯ!!  
ХА-ХА-ХА!!!!    


На  жаль,  
вона  у  цьому  світі,  
не  одна  така.  
Не  тільки  ось  цю  душу  
спіткала  така  доля.    
Їх  мільйони  
і  це  до  болю  сумно.  
Пора  задуматись!!    
Прислухайтесь,  
до  відчайдушних  криків  
душі  своєї.  
Й  не  ігноруйте,  
бо  буде  тільки  гірше.  

Прислухайтесь,  й  задумайтесь!!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367146
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012


Екстаз душі.

Чого  ти  хочеш,  старче?
Почути  душу??
Побачити  її  німе  тремтіння
від  збудження  
й  всесвітнього  екстазу,
й  спостерігати
за  отриманням  оргазму??  
Ти  запізнився.

Екстаз  уже  минув
і  збудження  пройшло.
Сама  ж  душа,
отримавши  оргазм
померла.
Її  уже  немає.
Залишилася  тільки  пустота.
й  суцільна  порожнеча.
Все  інше,
кануло  у  вічність  часу.

Ну,  і  чого  стоїш??  
Невже  тобі  все  мало??  
Закінчились  уже  
усі  видовища  
й  забави!!!!  
Покинь,  прошу!..
Я  так  не  можу  більше.

Не  зли  мене!!  
Попереджаю.
За  свої  вчинки  
і  наслідки
подальших  дій
я  не  ручаюсь!!
Нема!!  НЕМА  
НА  ЩО  УЖЕ  ДИВИТИСЬ!!!!

Прошу,  облиш.
БЛАГАЮ!!!!..

А  він  усе  стояв
й  дивився.
І  нагло  в  очі
посміхався,
а  потім  раптом
зник.  
І  все.

Вічність..вічність..вічність....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012


"Коли підеш з життя"

Як  темної  ночі
підеш  ти  з  життя,
то  буду  з  тобою
я  поряд.
Освічу  твій  шлях,
туди,  в  небуття,
по-ближче  до  місяця
й  зорей.
Візьмемось  за  руки,
востаннє  й  назавжди
і  будемо  вічно
у  двох.
На  хмарах  плисти,
по  синьому  небі,
поміж  безмежжю  
зірок.
І  вже  не  зупинить,
ніхто  і  ніколи,
не  зможуть  вже  нас
розлучити.
Нарешті  ти  зможеш,
за  ціле  життя,
спокійно  і  мирно
спочити.
Як  темної  ночі
підеш  ти  з  життя,
то  буду  з  тобою  
я  поряд.
За  довго  до  тебе,
піду  я  з  життя,
і  буду  чекать
свою  долю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012


"Під покровом ночі"/"Загиблий герой"

У  темному  лісі,
на  темній  горі,
стояла  одна  домовина.
А  поряд  сиділа,
старенька  і  сива  -  
то  матір  убитого  сина.
Стояла  й  ридала,
але  вже  без  сліз,
вони  вже  давно  закінчились.
Два  парубки  дужих,
вирили  яму,
й  опустили  туди  домовину,
свого  побратима.
Його  катували
не  день  і  не  два,
тримали  в  тюрмі  
цілий  місяць.
А  потім  повели  
у  степ  й  розстріляли
його  і  таких
іще  з  двісті.
Весь  місяць  терпів
всі  муки  й  знущання,
не  видав  нікого  
зі  своїх.
В  степу  на  прощання
всміхнулося  сонце
і  більше  не  було  нічого.
Засипали  яму,
прикрили  листвою,
священник  сказав  молитву.
Та  й  розбрелися  
по  білому  світі
без  слів,  
аж  занадто  тихо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012


Все заново.

Повернулася.  
Ти  знову  повернулась,
неначе  так  
нікуди  і  не  йшла.  
Неначе  й  не  було
цих  всіх  років,
так,  наче  вчора
був  той  день,
якого  вже  нема.
Та  в  пам'яті,
залишиться  назавжди.  
В  моїй,
і  більш  нікого,
адже  про  нього,
знали  тільки  
ми  удвох,  
ти  ти  забула,
тобі  вже  не  до  того.
У  кожного  із  нас
своє  життя.
Свої  стежки,
і  різні  теж  дороги.
Ти  бачиш  світ
в  яскравих  кольорах,
мені  ж  залишились
одні  негожі.
Та  вже  що  є.
Уже  й  на  те  -
спасибі.
Бо  кожному  дано  -  
що  заслужив.  
Хай  буде  так,
не  як  хотів,
а  так,
як  інший  попросив.
Йому  (мабуть),
потрібно  цього  більше.
То  ж  хай  буде,
я  промовчу.
І  тільки  сподіватимусь
на  інше.
Та  на  що  саме  -  
нікому  не  скажу.  
І  ти  уже  
ніколи  не  почуєш,
моїх  бажань,
й  душі  плачу.
Якщо  вона  
ще  є  десь,  звісно.
За  здійснення  всіх  мрій
з  собою  сам  я  п'ю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2012


Любіть життя

Любіть  все  життя,
кожну  мить,
адже  тільки  раз  
нам  дається,
відчути  усе,
і  приємність,  
і  біль,
й  стук  серця,
яке  в  грудях
б'ється.
Кохання,  розлуку,
і  все-все  
на  світі.  
Ну  як  же  його
можна  не  любити??  
Любіть  все  життя,
кожну  мить.
Адже  все  колись
обірветься..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2012


Так, як має бути. .

Я  зробив  все  так,  
як  мало  бути.
Не  зважаючи,
чи  правильно,  чи  ні.
Я  сказав  все  те,
що  хочуть  чути.
Не  зважаючи  на  те,
що  сам  хотів.  
Іноді  доводиться  робити
те,  чого  так  не  хотів.  
Але  робиш  це  тому,
що  так  потрібно.
Якщо  хочеш  
чогось  досягти.
А  чи  просто  
для  збереження  відносин
між  тобою  й  тим,
кого  цінуєш  ти.
Та  якщо  так  сісти  
й  розібратись,
то  по  суті
все  своє  життя,
більшість  з  нас
все  роблять  як  "потрібно"
а  не  те,  чого  бажа  душа.
Ми  живемо  в  світі  й  часі,
де  обов'язки  
диктують,  як  нам  жити.
І  чомусь  
тільки  поодинокі  люди,
намагаються  якось
це  все  змінити.
Та  чому  ж  ми  
всьому  підкоряємось,
потім  плачемося
на  своє  життя??  
Звинувачуємо  інших,
й  проклинаємо,
та  не  думаємо
"Всьому  виною  Я!!"
Нам  простіше  
скинути  на  інших,
всю  провину,
всі  свої  гріхи.  
Просто  на-просто
нам  страшно  визнати,
що  морально
повні  слабаки,
й  боїмося  
повноцінно  жити,
в  задоволення  самим  собі.
Ми  все  робимо,
як  має  бути,
а  не  так,
як  хочемо  самі..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2012


ВІН

Ей.  Агоооов!!  Люди!!  Ви  тут????  Хоч  хтось  тут  є,  чорти  б  вас  побрали?!  Ненавиджу.  Що  ж  це  таке??  Де  я  взагалі  знаходжусь??  Що  це  за  місце??  А  що,  в  нас  знову  не  оплачений  рахунок  за  електроенергію??  Чи  ЖЕК  знову  лінується  поміняти  жарівку??  Ні,  ну  що  це  таке??  Ви  що,  мене  ігноруєте??  Всі  без  виключення??  ВІД-ГУК-НІТЬ-СЯ!!!  Егегееееей...!!...  Порожньо.  Де  ж  це  я??  Це  сон??  Так.  Це  мабуть  сон.  Але  якщо  це  сон,  то  чому  я  не  прокидаюсь??  Щось  незрозуміле  коїться  в  цьому  світі..  Знати  б  ще,  що  саме??  
 
         Навколо  нічого.  Абсолютно  нічого.  Темрява.  Суцільна  темрява.  А  може  це  ясність??  Все  залежить  від  того,  як  хто  сприймає  навколишній  світ.  Він  блукає  по  цій  безмежності  і  щось  шукає.  Або  когось.  Скажімо  так:  "Він  шукає  щось  живе".  Він  -  це  мабуть  я.  А  може  й  ні.  Не  відомо.  Загадка.  Щось  тривожить  його  і  не  дає  спокійно  жити.  Хтось  інший,  мабуть  би  уже  змирився  з  тим,  що  відбувається,  за  стільки  часу,  а  він  не  може.  Він  не  всі!!  Він  сам  по  собі  і  ні  до  кого  не  прив'язаний,  і  нікому  не  належить.  Навіть  собі.  Тільки  Йому.  Стривайте.  Про  час.  А  скільки  саме  часу  пройшло  з  тих  пір,  коли  він  почав  свідомо  і  тверезо  мислити??  З  тих  пір,  коли  він  сприйняв  це  все??  А  не  відомо.  По  ідеї  (читаючи  все  спочатку)  часу  пройшло  зовсім  не  багато.  Але  це  тільки  по  ідеї.  А  може  насправді  вже  дуже  багато  часу  минуло??    А  що  найвеселіше,  так  це  те,  що  кожен  з  вас  замислився  над  цим:))  А  вся  справа  в  тому,  що  просто  не  було  вказано  конкретного  часу  на  початку  розповіді  (  чи  то  просто  маразматичних  писульок).  От  не  задача:))  Ну  гаразд.  Думайте  собі:))  А  він  пішов  дальше.  Точніше  це  пішло  дальше.  

Ну  так  що,  мені  хтось  відповість,  чи  як??  А  навколо  тільки  тиша.  Настільки  чітка  і  виразна,  що  від  неї  починають  боліти  вуха,  голова,  а  далі  і  все  тіло.  Так,  наче  тобі  його  поступово  ламають.  Настільки  гучною  була  ця  тиша.  Ну  от,  я  сам.  І  що  його  робити??  Може  зайнятись  спортом,  чи  посидіти  і  подумати  над  усім,  що  прийде  до  голови??  о_О.  Придумав.  Потрібно  знайти  вихід  з  цього..я  навіть  не  знаю  яким  словом  назвати,  чи  то  обізвати..  Коротше  кажучи  -  звідсіля.  Так  мабуть  буде  найкраще.  Так  так  таааак..  І  звідкіля  почати??  Почну  но  звідсіль.  А  що  робити??  Як  його  шукати,  цей  вихід??  Може  спробувати  з  розбігу  проломити??  Гуп!..  Гм..  Не  вдалось.  Жодної  подряпинки,  не  те  що  тріщини.  Таакс..  А  якщо..??..  Точно.  Спробую  так.  Ні.  Знову  безрезультатно.  Чортівня  якась.  І  як  мені  бути??  Думай,  думай,  думай,  думай,  думай-думай-думай-думай_думай_думай_ДУМАЙ  МАТЬ  ТВОЮ!!  Думайдумайдумайдумайдумайдум....  

         І  він  почав  думати.  Думати  про  все.  Про  цей/той  світ.  Про  життя.  Про  все-все-все.  І  знаєте,  що  він  зрозумів,  що  він  надумав??  Не  знаєте.  І  я  не  знаю.  Адже  він  думав  подумки.  Тавтологія  вийшла  якась,  але  то  не  страшно.  Принаймні  я  так  думаю.  Та  все  ж  таки  щось  надумав  і  зрозумів.  От  так  от.  

         Тож  думайте,  шукайте  і  ви  неодмінно  щось  знайдете  і  зрозумієте.  Якщо  забажаєте  звісно..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349748
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2012


Хто мені скаже, чого я хочу??

Хто  мені  скаже,  чого  я  хочу??  А??  От  хто  з  вас  може  мені  це  сказати??  А  ніхто!!  Я  й  сам  не  знаю,  чого  хочу..  Якби  ж  то  знати..  Але  не  дано..  Чому  так??  Чому  ми  не  можемо  конкретно  знати  чого  хочемо  і  яке  наше  призначення  в  житті??  Може  через  те,  щоб  ми  самі  могли  творити  свою  долю??  Бо  ж  який  сенс  щось  вирішувати,  якщо  ти  знаєш  свою  місію.  Ти  просто  все  пустиш  за  течією.  Але  знаєте  в  чому  основна  заковика??  В  тому,  що  що  б  ми  не  робили,  якби  би  ми  не  намагались  створити  і  побудувати  свою  долю,  та  все  уже  давно  вирішено  до  нас.  Тобто  ми  тільки  думаємо,  що  маємо  якусь  владу  над  долею  і  своїм  життям,  і  тому  приймаємо  різні  рішення.  Та  все  що  ми  робимо,  уже  давно  відомо  наперед.  І  все  співставлено  саме  так,  щоб  ми  прийняли  конкретне  рішення,  зробили  конкретний  вчинок.  Саме  той,  який  зробили,  а  не  інакший.  Тобто  по  суті,  ми  займаємось  самообманом.  Хіба  ж  ні??  Ви  ніколи  не  задумувались  над  цим??  Я  впевнений,  що  ні.  Ну  хіба  що  одиниці.  Та  й  то  не  факт.  Цікаво  це  все.  От  навіть,  чому  я  пишу  саме  про  це??  Саме  ці  слова??  Тому  що  я  так  захотів??  Ні.  Тому  що  так  має  бути.  Так  все  задумано.  Кажуть,  що  люди,  яких  ми  зустрічаємо  по  життю,  даються  нам  для  того,  щоб  чогось  навчити  і  зробити  нас  сильнішими.  Що  залишаються  ті,  хто  нам  справді  потрібен.  Та  я  думаю,  що  даються  і  залишаються  ті,  що  були  заздалегідь  призначені  і  обрані  для  нас.  І  зауважте,  НЕ  НАМИ!!  Ми  не  маємо  влади  ні  над  чим!!  Тим  паче  над  своїм  життям.  Це  все  САМООБМАН!!  Ви  можете  погодитись,  а  можете  і  не  погодитись.  Я  не  збираюсь  нікого  переконувати.  Я  просто  висловлюю  свою  думку.  Хтось  це  сприйме  і  теж  задумається  над  цим,  хтось  прочитає  і  забуде,  а  ще  хтось  просто  подумає,  що  все  це  маразм  і  туфта.  Та  це  особисте  право  кожного.  Як  і  те,  у  що  йому  вірити,  та  й  чи  вірити  узагалі.  "У  кожного  своя  доля  і  свій  шлях  широкий".  Та  обраний  не  нами.  Можливо  на  жаль,  а  може  і  ні.  А  що  було  б,  якби  ми  справді  мали  владу  обирати  і  творити  своє  життя??  Ніхто  цього  не  знає!!  Ніхто.  А  якщо  є  ті  хто  знають,  то  все-одно  не  скажуть.  Бо  не  мають  права.  Або  просто  не  захочуть.  От  така  от  виникла  в  мене  тема  для  роздумів.
Так  що,  скаже  мені  хтось  чого  я  хочу,  чи  ні??

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349728
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.07.2012


А що було б??

А  що  було  б,
якби  не  було  віри?
Можливо  хаос,
а  може  щось  іще?
Та  так  не  буде.
Люди  завжди  вірять,
або  у  Бога,
або  в  самих  себе.
Їм  це  потрібно,
як  вода  чи  їжа,
щоби  продовжити  
своє  життя.
Так  само  
їм  потрібна  й  віра,
щоб  бачити,
куди  вести  життя  
і  як  чинити.
Щоби  не  сумніватись
у  вчинках
і  правильності  
своїх  дій.
Життя  без  віри
не  можливе.
І  в  кожного  
предмет  для  віри  свій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012


Чи пробачиш мені. . ?. .

Чи  пробачиш  мені,
якщо  я  піду,
та  вже  не  повернуся
ніколи??  
Ти  мене  не  шукай,
просто  запам'ятай,
я  буду  завжди
поряд.
Де  б  і  з  ким  
Ти  не  була,
що  б  не  трапилось
в  Тебе,
я  у  серці  Твоїм
назавжди.
Лиш  поклич  -  
я  прийду,
й  будемо  знову  разом,
як  колись.
Ти  розкажеш  мені,
що  тривожить  Тебе,
що  Тобі
не  дає  спокою.
Ти  пробачиш  мені,
якщо  я  піду,
та  колись  повернусь
за  Тобою..?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2012


Я втомився

Я  втомився.
Від  міста,
від  постійного  шуму.
Всі  кудись  поспішають,
невідомо  куди.
Я  втомився  від  ритму,
що  в  цім  місті  пульсує.
Від  машин  і  людей,
що  снують  навкруги.

Це  не  моє,  не  рідне,
воно  надто  чуже.
Працювати  би  плідно,
та  немає  вже  сил.
Поглинає  буденністю
радість  всю  необхідну.
А  взамін  так  нічого
і  не  дає.

Я  не  можу  так  жити.
Надто  довго  тримався.
Хочу  просто  любити,
щоб  коханню  віддався,
та  нема  його  більше,
в  серці  моїм,
і  від  цього  усього,  
почуваюсь  чужим  
й  не  потрібним.

Я  не  можу  творити,
муза  вже  не  рятує.
Її  просто  немає  вже,
її  вже  не  існує.
Не  потрібні  їй  люди,
які  в  відчай  впадають.
Їй  потрібні  лиш  ті,
щастя  хто  відчувають.
Та  не  я.

Мені  якось  раптово
стало  просто  байдуже.
На  своє  все  життя
і  на  те,  що  в  нім  буде.
А  хоч  навіть  й  нічого.
Однаково  мені.
Опускаються  руки
і  тону  я  у  власній  пітьмі.
Та  однаково  якось  мені.

Не  рятує  вже  й  музика,
праця  всього  життя.
Я  вже  нею  займався,
коли  був  ще  дитям.
Рочки  три  мені  було,
я  в  садочок  ходив.
Завдяки  своїй  Мамочці,
перші  кроки  зробив
у  світ  музики.
Та  тепер  не  рятує  і  це.

Що  відбулось??  Не  знаю.
Просто  сильно  втомився
і  все.
Роки  два  не  спинявся,
працював.  Думав,
що  пронесе.
Але  ні,  не  пронесло.
Без  жалю
просто  збило  із  ніг.
А  підвестися  знову,
сил  забракло,  не  зміг.

Я  втомився..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2012


Пробач красуне!!. .

Привіт  красуня.  
Як  Ти  живеш    
насправді??    
Скажи!!??  
От  так    
на  чистоту    
й  без  таємниць.  
Прошу!!  
Довірся,  не  соромся  
і  не  бійся!!    
Мені  не  байдуже,  
що  відбувається    
у  Тебе  на  душі!!    
Я  хочу  знати.  
Можливо  можу  я    
чимось  допомогти??    
Ти  лиш  скажи!!..  

Пробач  мене,  
за  те,  що  я  вже  є  
таким  от  дурнем!!    
Я  сам  себе    
за  це  картаю    
і  ненавиджу!!    
За  те,  
що  саме  так    
все  відбулось.  
Адже  могло  
все  бути,  
зовсім  інакше.  
Та  ж  ні.  
Все  трапилось  
ось  так,  
через  мою  придуркуватість!!..  
Прости!!  Прошу..  

Я  тільки  з  часом  зрозумів,  
що  справді  втратив  
цінний  скарб!!    
Прекрасну  квітку,  
яка  могла  цвісти  
в  моїм  саду.  
Та  не  судилось  мабуть..  

Як  жаль,  
що  надто  пізно  осягаємо  
ми,  прості  речі.  
І  розуміємо,  
що  щастя  в  нас  під  носом.  
Та  ми  не  бачимо,  
й  шукаємо  його  
десь  так  далеко,  
куди  й  добратися    
вкрай  важко.  

Прости  мене,  
прекрасна  пташко!!    
Я  зрозумів  нарешті,  
але  запізно.  
Нажаль..  

Люблю.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2012


Жахливий час

Ми  живемо  у  світі,
де  не  цінують  
моральні  цінності.
Де  більшості
на  них  начхати.
Всім  подавай  
лиш  славу,  владу
й  гроші.
А  про  потребу  душ
вже  мало  хто  піклується.
Воно  їм  ні  до  чого.
Мені  по  правді  жаль
таких  людей.
Вони  нещасні
й  бідні.
Вони  існують,
не  живуть.  
Адже  не  можна  жити,
не  радіючи  життю.
Не  думаючи  
про  душі  потреби.
Такі  люди  є  мертвими
ще  за  життя.
Адже  чи  можна  
почуватися  живим,
коли  мертва  душа??  
Не  можна!!..
Та  їм  однаково  байдуже.
А  коли  хочеш
чимось  допомогти,
то  допомогу  відвергають
і  ставлять  стіну,
об  яку  розбиваються  
усі  старання  й  віра.
Тоді  і  ти
(хоч  й  не  одразу,
але  з  часом)  
облишуєш  усі  старання.
І  вже  втрачаєш  
віру  й  сподівання  на  те,
що  їх  можна  змінити.
І  припиняєш  
всю  свою  діяльність.

Задумайтесь  нарешті,  
люди!!  
Подумайте  про  свої  душі!!  
Не  тільки  гроші  й  слава
існують  в  світі,
але  й  духовні  цінності  безмежні,
які  щасливими  нас  роблять!!!!..



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346818
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2012


Самотній вовк

Самотній  вовк  
блукає  сірим  містом.  
Без  зграї.    
Він  завжди  сам,  один.  
Він  не  шукає  місця,  
де  б  осісти.  
Бо  не  існує    
таких  місць.  
Для  нього.  

Його  ніхто    
до  себе  не  приймає.  
Та  він  й  не  рветься  
вже  до  них.  
З  самого  малечку  
він  сам  блукає.  
Він  свій  серед  чужих,
й  чужий  серед  своїх.

Давно  вже  загубив    
свою  домівку.  
Стежинки  ті,  
які  туди  ведуть  
покриті  всі  асвальтом.  
Та  йому  й  байдуже.  
Принаймні  з  вигляду.  
Але  ніхто  не  знає,  
що  коється  в  його  душі.  

Та  й  не  потрібно  це    
нікому  знати.  
Усім  і  так  байдуже,  
що  він  відчува.  
Ховає  свої  очі  
від  людей.  
Адже  тільки  у  них  
вся  правда,  
всі  слова.  

Чарівні  очі.  
В  них  любов  безмежна.  
І  співчуття  до  всіх,  
і  сум.  
Хоч  всі  його  і  проганяють,  
та  він  всеодно  
любить  їх.  

За  що??    
Цього  ніхто  не  знає.  
Це  відомо    
одному  лиш  йому.  
Він  по  можливості  
завжди  допомагає.  
Але  ніхто  не  допоміг  йому.  

Та  це  уже    
для  нього  не  важливо.  
На  себе  всю  надію  поклада.  
Самотній  вовк,  
якого  не  любили.  
Так  і  помре  самотнім  
без  тепла..  



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2012


Любов до всього світу

Я  бачив  світ    
і  бачив  що  за  ним.  
Прожив  хоч  і  кортке,  
але  все  ж  життя.  
І  на  шляху  своїм  
я  багатьох  зустрів.  
Й  зустрілося  мені  
одне  дитя.  
Таке  невинне  і  цікаве,  
йому  було  всього-то  
пару  літ.    
Та  глянеш  в  очі  
і  весь  світ  пропаде.  
Весь  світ  
в  його  очах  заліг.  
Наповнені  безмежною  
печаллю  
і  розумом  
не  тих  дитячих  літ,  
а  старця,  якому  
поза  сотню  
і  не  одну,  
а  цілу  сотню  тисяч  літ.  
Не  говорило  те  дитя,  
тільки  дивилось.  
Та  й  не  потрібними  
були  слова.  
За  нього  
очі  промовляли.  
І  усмішка  -    
чарівна,  та  сумна.  
В  очах  тих,  
враз  побачив  усе  людство.  
З  давніх  давен,  
із  покон  віків  
аж  до  сьогодні,  
й  опісля  того,  
я  зрозумів,  чому    
усмішка  й  очі  
такі  були  сумні.  
Дитині  випала  
важезна  мука  -    
він  відчував  
за  світ  увесь  печаль.  
За  все  що  скоєно  
і  весь  вселенський  смуток  
прийняв  на  себе  сам.  
Він  обраний,    
але  не  нами.  
Він  сам  обрав  себе  
із  поміж  нас.  
Щоб  ми  цього  
в  тих  кількостях  
не  відчували,  
й  щоб  не  стараждали  -    
він  страждав  за  нас.  
Мала  дитина,  
та  велике  серце.  
А  в  серці  тім,  
любов  до  всього  й  всіх.  
В  тім  серці    
й  крихти  ненависті    
не  знайдете.  
Їй  ніде  впасти  там,  
серед  любові  і  надій.  
Я  чесно  кажучи    
не  можу  зрозуміти,  
за  що  він  нас  всіх  полюбив??  
Адже  чужі  всі,  
але  для  нього  рідні.  
Та  рідним  він  
нікому  з  нас  не  був..  



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2012


Спокута тільки через муки!!!!

Чого  не  було  і  не  буде?  
Чому  все  саме  так,
 а  не  інакше?  
Якою  мовою  говорять
справжні  люди?  
І  що  несе  в  собі  
оте  незряче  дитя  хаосу??  
Коли  і  де  воно  родилось?  
Чому  його  ніхто  не  отравив,
або  не  задушили
при  народжені?  
Хто  дарував  йому  життя?  
Хто  милосердним  
вашу  мать,  таким  зробився?  
У  кого  вистачило  жалю?
Де  та  паскуда?  
Я  б  на  неї  подивився.

Немає  уже  тих,
хто  зачав  його.
Немає  й  тих,  
хто  приймав  роди.
А  жаль.  Я  б  їх  прикінчив
і  оком  не  змигнув.
Уроди!!  

Пробачте  за  таку  ненависть,
та  ви  самі  у  тому  винні!!  
Не  було  б  вас  -  
не  став  би  я  таким-от.
Тепер  же  сподівайтеся  на  милість.
Та  швидше  всього,  
це  все  буде  марно.
Я  вас  ненавиджу  
усім  єством  своїм.
Я  хочу  стерти  вас
з  лиця  землі.
За  свої  вчинки,
відповідати  ви  повинні!!  

Вам  каяття  уже  не  допоможуть.
Вже  надто  пізно.
Надто  далеко  все  зайшло.
Тільки  спокута  через  муки,
яких  ще  в  світі  не  було.

Їх  втілення  приймаю  я  не  себе.
Із  задоволенням  
візьмусь  за  виконання!!  
Та  не  дозволю  вам  сказати
жодного  слова  на  прощання!!!!  




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012


Не дивіться в ті очі!!

Хотів  не  думати,  
та  думаю  чомусь.    
Усе  ніяк  не  забуваю.  
Для    чого  
сам  себе  травлю??  
І  чому  сам  себе
я  зневажаю??  
Для  того,  
щоб  загартувать  характер.
Тому,  що  сам  собі  
я  остогид.
Ненавиджу  за  все,
що  відчуваю.
За  те,  що  вже  
до  всього  звик.
Я  не  люблю  людей,
та  і  тварин  не  всіх.
Ховаю  очі,
щоби  ніхто  не  бачив  їх.
Всерівно  в  них
не  знайдете  нічого.  
Там  мертвий  погляд.
Зовсім  без  життя.
Там  вже  давно
нема  нічого  з  того,
що  було,  коли  
я  був  дитям.
Усе,  що  було  доброго
-  пропало.  
Вся  радість  зникла,
залишився  лиш  сум.
Останнє  щастя
з  тих  очей  втікало
років  зо  п`ять  тому.
Та  це  вже  не  важливо.
Це  пройшло.
Зостались  тільки  очі
не  прикриті.
Тепер,  щоби  сховати
їх  від  всіх,
доводиться  затемнені  
лінзи  носити.  
А  нащо  вам  дивитися
у  них?
Для  чого  щось  шукати?  
Немає  відповідей  там
на  жодне  з  запитань!
І  нічого  уже  мені
вам  більш  сказати,
як  тільки,  щоб  не  намагались
залізти  мені  в  душу.
Й  заглянути  у  очі.
Тому  ховати  
і  мовчати  мушу..




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341359
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012


Дістало всі і все!!

Чому  не  відчуваю  радості  життя??  
На  самоті  залишитись  бажаю.  
І  так  осточортіло  це  буття.
Куди  подітись  я  уже  не  знаю.  

Набридло  все.  І  люди  і  це  місто.
Постійний  шум  і  гам.  Одвічна  суєта.
Не  можу  я  опановувати  себе  вічно.
Не  можу  вже  діждатися  кінця.  

Коли  це  все  уже  скінчиться?  
Коли  вже  пролуна  акорд?  
Фінальні  звуки  цього  твору.
І  не  важливо  буде  це  мажор,  
а  чи  мінор.

Знервований  постійно  і  нестерпний.
Без  настрою  завжди  і  чомусь  злий.
І  не  живий,  але  ще  і  не  мертвий.  
Чому?  Чому  я  став  такий??  

Замучився  уже  це  все  терпіти.  
Я  хочу  спокою  і  тишини.  
І  щоб  нікого  навколо  не  бачити  й  не  чути.
І  щоб  не  знали  де  я.  Навіть  ти.

Ну  все.  Достатньо  вже  цього  маразму.
Не  буду  вас  я  більше  нагружать.
І  час  дорогоцінний  відбирати.
Та  й  взагалі,  ідіть  ви  всі  гулять!!  






адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2012


От і промайнули чотири роки. .

От  так  живеш  собі,  живеш,  а  час  минає.  І  ти  не  зауважуєш  це  допоки  щось  не  трапиться.  Допоки  не  закінчиться  якийсь  певний  період.  От  наприклад  закінчення  навчального  закладу.  От  вчився  ти,  вчився,  а  тут  "БАЦ"  і  закінчились  чотири  роки.  Ти  навіть  не  одразу  розумієш  це.  Спочатку  ти  ще  сумніваєшся,  з  надією  на  те,  що  все  ж  таки  помилився  і  ще  не  кінець.  Але  ні.  Це  кінець.  Не  кінець  всього,  а  закінчення  якогось  етапу.  Якогось  певного  етапу.  І  от  коли  ти  це  розумієш,  от  тут  от  і  починаєш  задумуватись  над    тим,  що  ж  буе  дальше??..  "А  якщо  не  поступлю,  що  робити??"  "А  як  же  я  тоді  без  циих  усіх  людей??  Хоча  мені  і  набридли  усі  вашіі  личка,  та  все  ж  вони  стали  якимись  рідними  для  мене.."    
Потім  починаєш  аналізувати,  чого  ти  зміг  добитись  за  час  навання?!  Розумієш,  що  практично  нічого.  Інструмент  так  і  не  освоїв,  всього  лиш  третя  премія  на  конкурсі  (хоча  в  фінал  вийшло  тільки  два  притенденти),  успішно  завалений  концерт  в  філармонії.  І  це  тільки  найбільш  важливі,  чи  то  пак  видатні  події.  А  скільки  ще  було  малих,  не  таких  важливих  виступів.  Хоча  кожен  виступ  важливий.  
Та  дивлячись  з  іншої  сторони,  розумієш,  що  все  ж  таки  не  мало  досяг  за  три  з  половиною  роки,  при  тому,  що  інструмент  освоював  з  нуля.  Все  ж  добитись  виступу  в  філамонії  хай  навіть  і  не  з  найкращим  оркестром,  але  все  ж  з  симфонічним  і  своїм  рідним,  на  звітному  всього  інституту  це  все  ж  який  неякий,  а  рівень.  Та  й  третя  премія  на  першому  в  житті  конкурсі  (через  два  з  половиною  роки  занять  на  інструменті)  це  теж  не  погано.
За  цих  чотири  роки  були  і  злети  і  падіння,  але  головне  те,  що  любов  до  справи  не  зникла,  а  навпаки  тільки  зміцніла.  Я  відверто  кажучи  закоханий  у  свій  інструмент  і  жодного  разу  не  шкодував,  що  обрав  саме  Фагот!!  Та  нічого  цього  б  не  було,  якби  не  мій  любий  Дядько  -  який  і  запропонував  мені  Фагот  при  вступі,  а  також  мій  дорогий  і  рідний  Шеф!!  Саме  завдяки  Йому,  я  доосяг  цього  всього!!  Завдяки  Його  настановам  я  дограв  до  кінця  в  Філармонії,  а  не  кинув  інструмен  посеред  виступу  і  зміг  достатньо  непогано  протриматись  психологічно.  А  це  не  так  уже  й  просто  перед  такою  аудиторією.  Коли  більшу  частину  глядачів  складають  ті  люди,  які  тебе  хоч  якось  знають.  І  ти  боїшся  перед  ними  "налажати".  І  без  попередньої  такої  концертної  практики.  Я  ще  й  до  тепер  дивуюсь,  як  мені  це  вдалось..  Але  знаю  точно,  що  це  все  було  з  Божою  допомогою,  а  також  Шефа  і  Дядька.  В  цьому  навчальному  закладі,  це  дві  людини,  яким  я  безмежно  вдячний  за  всю  ту  роботу,  яка  була  пророблена  зі  мною.  Скільки  сил,  енергії  і  здоров'я  їм  довелось  потратити  на  мене!!  Вони  привили  мені  ту  любов  до  інструменту  і  до  хорошої  музики.  До  хорошого  виконання.  Зробили  з  мене  фанатика!!:))  І  це  дуже  добре!!  Тепер  я  отримую  задоволення  від  кожного  звуку,  не  залежно  від  того,  чи  то  гра  на  сцені,  чи  заняття  в  класі.  
Та  я  щось  відволікся  від  основної  теми.  Так  от,  чотири  роки  минули  як  чотири  дні,  а  то  і  швидше.  Багато  всього  хорошого  і  не  дуже  відбулось  за  цей  перод.  Не  всі  наші  продовжать  свій  шлях  тією  ж  стежкою.  Хтось  по  своїй  волі,  хтось  за  чужою.  Чесно  кажучи  я  буду  сумувати  за  ними.  А  особливо  за  квіточкою  і  прикрасою  нашогї  групи  -  Анюткою.  Миле,  ніжне,  тендітне  і  дуже  вже  чарівне  створіннячко.  Люблю  я  її.  Не  знаю  прада  якою  любов'ю  (ніяк  не  можу  визначитись).  Мені  не  вистачатиме  її  кучерів,  її  ніжного  і  такого  рідного  аромату  парфумів.  Її  посмішки  і  "суворого"  вигляду  коли  злиться  або  датується:)).  Її  чудових  карих  оченят.  Та  колись  наші  дороги  ще  перетнуться  і  на  тривалий  час.  Тож  все  найкраще,  ще  чекає  нас  попереду.  Я  хочу,  щоб  в  усіх  тих  людей  з  якими  я  навчався  на  курсі,  життя  склалось  якнайкраще!!!!  
Та  попереду  ще  мабуть  довге  життя.  І  ще  чотири  роки  навчання  в  тому  ж  закладі:))  Отож,  все  тільки  починається:))  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339302
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.05.2012


Пустота

Із  мене  наче  висмоктали  радість.
Не  знаю  як,  не  знаю  і  чому.
Та  пустота  залишилась  безкрайня.
В  тій  пустоті  щомиті  я  тону.

Уже  по  пояс  в  ній  я  опинився.  
Ось  уже  й  груди  повністю  у  ній.
Хтось  з  боку  на  це  все  дивився.
Та  хто  це  був  я  так  і  не  збагну.

Ось  уже  й  шия  в  ній  зав'язла.
І  тільки  голову  ще  видно  й  все.
Тільки  тепер  нарешті  здогадався.
Хто  ж  то  стояв  і  споглядав  це  все.

То  моя  радість  яку  в  мене  забрали.
І  змусили  без  неї  довго  жити.
В  тугі  кайдани  її  закували.
Й  заборонили  зі  мною  говорити.

Вона  дивилася  й  хотіла  дати  руку.
А  по  щоках  її  текла  сльоза.
І  в  одну  мить  відчув  я  її  муки.
Та  вже  ніколи  не  дотягнеться  рука.

Почав  пручатись  борсатись  щосил.
Та  спрацював  сипучих  пісків  принцип.
Чим  більше  хочеш  вибратись  із  них.
Тим  швидше  тебе  засмоктує  і  глибше.

Ну  от  уже  і  голови  не  стало.
Сховалася  й  вона  в  пісках.
Точніше  кажучи  в  пустоту  засмоктало.
І  тільки  десь  далеко  пролунало  "БАХ".

Останній  звук  який  почули  вуха.
Останнє  відчуття  що  відчула  душа.
Тепер  уже  ніхто  не  буде  слухать.
Маразм  невдавшогося  скрипача.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012


Розбиті мрії об байдуже серце

Дістав  цигарку.  Прикурив.
Сиджу  і  думаю.  Про  тебе.
Хмаринки  диму  розбиваються
об  торс  чужого  тіла.
Так  і  думки  мої
об  поріг  твого  серця  б'ються,
і  розлітаютсья  на  друзки.
Вщент  розбиті
об  твою  байдужість
і  розлетілись  хто-куди.
"Забудь"  -  повторюю  собі
вже  вкотре.
"Забудь  і  край!  Це  не  твоє!
Вона  є  вільна  і  не  належить
більш  нікому.
А  особливо  вже  тобі.
Тож  тільки  сиди  і  мрій".
От  і  сиджу,  і  мрію.
Мрію..  мрію..

Ну  от  і  час  настав  іти.
Вже  диригент  усіх  скликає.
Ну  хоч  на  декілька  годин
відволічуся  від  думок
про  тебе.
Так  думав.  Так  надіявся  на  це.
Та  бачу  враз,  що  в  клас
заходиш  ти  і  чемно
за  запізнення  перепросивши
в  диригента,  сідаєш  
за  свій  пульт.
І  всі  мої  надії
одразу  вщент  розбила,
і  знову  всі  думки
заполонила  ти  собою.
І  знову  мрії  всі  про  тебе.
І  знову  розбиваються  
на  друзки  об  пороги
твого  байдужого  
до  мене  серця.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2012


За що мені дістались оті очі?

У  мої  очі  ніхто  не  загляда.
У  них  просто  ніхто  нічого
не  шукає.
Колись  я  думав:  "Ну  чого  ж  
ви  так?  Дарма.."
Тепер  же  зрозумів,
що  там  просто  нічого  і  немає.

В  тих  очах  світ
де  тільки  біль  і  смуток.
Одна  журба  й  бездонная  печаль.
Якесь  бажання  чогось,
чого  не  пояснити.
Й  до  всього  світу
безкінечний  жаль.

За  що  мені  дістались  оті  очі?  
Чому  саме  мені,
а  не  комусь?
Водночас  й  чоловічі  і  жіночі.
Мабуть  від  них
я  все  ж  таки  відмовлюсь.

Відмовлюсь.  Ну  гаразд.  
А  далі  що?
А  як  без  них  дивитися  
на  ноти?
Прийдеться  все  ж  сповна
терпіти  їх.
І  в  той  же  час  ненавидіти
до  нудоти..





адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.04.2012


Очікую з надією незнаного

Я  задихаюсь  
у  цьому  просторі  
без  меж
межованому.
Я  зневіряюсь
у    світі  мрій
безмрійному.
Закохуюся  
час  від  часу
й  розчаровуюсь.
Я  сподіваюся
на  диво,
та  залишаюсь  
не  здивованим.

Я  вірю  в  щось,
та  часто  зневіряюсь.
Я  завжди  думаю
про  щось  чи  когось,
та  згодом  забуваю.
В  світі  ілюзій,
але  в  реаліях
життя.
Завжди  чогось  чекаю,
та  часто  не  в  змозі
дочекатись  до  кінця.

Кричу  з  нідією,
що  хтось  почує.
Та  часто
сам  не  чую
елементарних  слів
або  порад.
Надіюся
на  радісну  зустріч,
хоча  і  сам
не  завжди  рад.
Так  чого  ж  в  біса
я  таки  бажаю?
Мабуть  того,
про  що  і  сам  не  знаю..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012


Критична недостатність

Критично  не  вистачає  повітря.
Я  задихаюсь  в  цьому  місті
і  в  цьому  світі.  
Замало  простору.  
Надто  багато  меж.
На  цій  планеті.  Та  й  
в  космосі  відкритому  теж.

Критично  не  вистачає  тебе.
Моментів  тих,  які  колись  були.
Приємних  митей  поцілунків.
Вони  були  найвищого  гатунку.
Дотиків  ніжних  теж  не  вистачає.
Розмов  до  ранку,  в  руках
з  гарячим  чаєм,  який  чомусь
не  вистигав  ніколи..

Критично  не  вистачає  часу.
Ні  на  життя,  ні  на  нормальне  
існування.  Завжди  якась
поспішність  усюди  і  у  всьому.
Поспішно  сонце  прокидається
й  лягає.  Земля  поспішно  себе
навколо  осі  кружляє.
Усе  поспішно.

А  ще  критично  не  вистачає..  жити.
Хоча  і  хочеться.  Так  щоб  нормально.
Добре  і  в  достатку.  Та  все  якось
і  чомусь  не  вдається.  Критично.
Але  проблема  криється  в  мені.
Тільки  от  вирішення  правильного
ще  не  знаю.  Та  не  здаюсь.  Ні  ні.
Я  далі  йду  і  все  чогось  шукаю.
Точніше  вирішення.

Не  вистача  критично  розуміння.
Ні  мною  світу,  ні  тим  паче  
світом  мене.  Та  й  нащо  йому  
мене  розуміти?.  В  нього  й  без  того
своїх  достатньо  справ.  
А  я  все  не  спиняюсь.  Якщо  не  повністю,
то  хоч  частково  зрозуміти  намагаюсь.
Але  не  все  на  розум  піддається.

Критика.  Критики.  Критично.
Критично.  Критика.  Кретин.  
Усе.  Всього  не  вистачило.  
От  і  сторінки  не  вистачило
всього  написати.  
Точніш  її  ще  є  достатньо,
та  розум  свій  я  змусив  в  це  повірити.
І  він  хоч  з  боєм,  та  піддався..

Критично....


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012


На що ми здатні й чи здатні ще на щось??

Що  за  народ  ми?
Жадібні  плебеї
не  здатні  
ні  на  що
окрім  скиглінь!
Зацьковані  всім  світом,
в  апогеї  задушені
байдужістю
новітніх  поколінь.
Своєї  мови
в  нас  уже  немає.
Вона  то  є,
але  якась  чужа.
Вже  мало  хто
її  ще  поважає,
ще  менше  
говорить  нею  бажа.
Хто  все  ж  говорить  -
той  уже  з  тавром  -
"Бандерівці",  "Націонали"
кляті.
Здригається  уся
наша  земля
і  нищаться  
священнії  Карпати.
Ті  самі  гори,
які  в  свій  час
усю  Європу  врятували.
Бо  саме  їх
під  час  навали
монголи  не  змогли,
не  подолали.
Забулась  слава
вільних  козаків.
Гетьманів  мужніх
давно  вже  поховали.
Святиню  нашу  -  
Лавру  Київську,
московським  патріархам
дарували.
Чому  ж  так  прагнемо
комусь  ми  потурати?
Чому  готові  бути  слугами
усе  життя,  не  панувати
на  рідній  і  своїй  землі?!
Невже  не  впораємося  самі,
й  з  колін  не  зможемо  
її  підняти?
Вся  біда  в  тому,
що  більшості  -  начхати!!
Комахи  мізерні.
Тілесні,  але  безхребетні!
Ви  -  сраколизи  жалюгідні
і  безчесні!
Ви  потураєте  "панам",
хоча  самі  панами  були!  
Та  вас  всіх  зачмирили
і  ви  про  це  забули..
Опам'ятайтесь!!  
Годі  спати,
на  всі  цькування  
очі  закривати!!
Стряхніть  ярмо,
зідріть  клеймо  одвічне!
Ви  ж  повноцінна  нація,
а  не  гімно  субклічне!!
Та  що  ж  ви,  дурні,
забули  все.
Повірили,  що  ви  ніхто
і,  що  вас  не  існує.
Що  скільки  б  не  кричали  -  
ніхто  вас  не  почує,
та  й  більше  пробувать  не  стали,
від  того  і  усе  програли.
Годі  терпіти!!
Крикніть  ще  хоч  раз,
та  так,  щоби  усе  
й  усі  здригнулись!!
Хай  крику  звук  летить
аж  на  Кавказ
і  звідти  щоб  відлуння
повернулось!!  
І  от  тоді-то
уже  ніхто  не  заперечить,
не  скаже,  що  в  українців
нації  нема.
Весь  світ  дізнається,
що  є  така  держава!  
І  не  тепер  зявилась,
а  давно  була!!
І  те,  що  український  нарід
славетний,  й  був  таким  завжди.
А  те  що  дурна  слава
про  нас  несеться  -  
у  тому  винні
тільки  ми  самі.
Бо  ми  дозволили
щоби  так  говорили,
і  обезчестили  нас
як  тільки  могли.
А  в  відповідь  мовчали,
бо  до  мовчання  звикли
і  що  історію  за  нас
пишуть  "пани".
До  всього  звикли.  
Покірні  стали  вівці.
Все  терпимо,  
тримаємо  в  собі.
Хоч  і  болить  уже  
давно  й  нестерпно,
та  тягнемо  тягар  цей
на  собі.
Не  коні  ми,
бо  ті  ще  можуть
бігати  і  гарцювати.
Ми  -  прості  воли.
Повільні  сунемо
запряжені  у  віз  
всесвітній.
На  возі  тім  -  
приниження  й  брехня,
обіцянки  до  кращого  
життя.  Але  кому?
Для  кого  воно  краще?
Для  тих  кому  і  так  не  зле?!
А  ми  все  тягнемо
і  мовчимо.
А  що  казати?
Кому  говорити?
Хіба  що  справді  
крик  нам  допоможе.
Ну  або  кров
ще  можемо  пролити!!..
Ви  скажете  -  
це  не  по  християнськи?!
А  якщо  іншого  вже
виходу  нема,
то  що  робити?
Не  можна  ж
вічністю  терпіти
й  звикати  завжди  
і  до  всього!
Потрібно  братися
до  справи
і  пожинати  плоди  слави
народу,  що  не  підкорився
і  гідного  собі  
життя  добився!!  
Та  всі  разом.
Не  кожен  по  одинці.
Інакше  так  нічого
й  не  досягнемо
і  будемо  усе  життя
як  ті  воли
сумирно  і  повільно
страждань  й  принижень
великий  і  важкий  від  того
тягнути  віз.
І  меншим  з  часом
наш  тягар  не  стане,
а  навпаки  -  
примножуватись  буде.
Отож  і  думайте  тепер,
чи  бути  нам  панами,
а  чи  поставити
на  все  життя
клеймо  -  РАБИ!?!..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.04.2012


Бажання волі

Як  хочеться  втекти
кудись  далеко,
десь  на  безлюдний  острів
де  нема  людей  
навколо  в  радіусі  сотень,
а  то  і  тисяч  кілометрів,
там  буду  тільки  я  
і  все  що  навкруги.
А  ще  і  Ти.
Щоправда  лиш  в  думках
моїх  і  в  серці.
З  собою  я  Тебе  не  заберу.
В  самотності  велика
є  потреба,  щоби  послухати  
й  почути  свою  душу.
Тверезим  розумом
все  зважити  і  зрозуміти,
принаймні  те,  що  вдасться.

Набридли  ці  міста  і  люди,
такі  не  щирі  і,  такі  гидкі.
А  більшість  з  них,
ті  взагалі  паскуди
підступні,  продажні  Іуди.
Та  де  ж  ви  взялися  такі??

Не  хочу  бачити  і  чути
і,  навіть  знати,  що  ви  є.
Хоча  я  теж  мабуть  
така  паскуда,  
якщо  ж  писати  смію  отаке.

І  як  тільки  земля  нас  терпить??
І  як  ще  з  світу  не  зжила??  
А  ми??  А  що  ми??  Творці  смерті.
Вона  ж  до  нас,  була  така  жива..

Та  ж  ні,  потрібно  знищити,
щоб  не  залшилось  нічого.
Все  викопати,  вирубати,
висмоктати  всі  соки
з  усього,  що  ще  є  живого.

Нічого,  завжди  так  не  буде.  
Колись  і  їй  увірветься  терпець!
Тоді  й  подивимось
на  що  ми  здатні
і  скільки  в  пеклі  все  ж  таки
кілець.

Ще,  правда,  є  куточки,
де  нас  немає,  де  усе  буя,
природи  фарбами,  
без  бляклості  у  цвіті.
Туди  б  податися
й  дожить  свого  кінця.

І  щоб  ніхто  не  знав
коли  це  трапиться.
Не  треба  похорону  
і  жодних  сліз.
А  тіло  забере  природа,
якщо  захоче  звісно  
надати  таку  милість..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012


Кохання. Бажання. Таємниця. Страх.

Не  відпущу.  
Нікому  не  віддам.  
Моя.  Тільки  моя    
і  край.  

Як  же  сказати    
хочеться  це  все,  
але  не  можу,  
боюся  втратити,  
на  жаль.  

Боюсь  почути  "ні"    
у  вдповідь.    
Але  і  ще  чогось  боюсь.  
Проте,  чого??  
Не  заю.    
Сам  собі  не  піддаюсь  
і  серце  розуму    
не  підкоряю.  
Не  можу.  
Воно  мене  не  слухає.  
Живе  своїм  життям  
і  все.    

Та  що  мене,  
нікого  більш  не  слухає,  
не  підкоряється.  
Його  не  вгамувати.  
Завжди  шукає  чогось  такого,  
чого  словами  і  не  передати.  
Тому  що  розумом  цього  
не  зрозуміти.    
Одні  суцільні  почуття.  

Я  так  боюсь    
Тобі  хоч  щось  сказати,  
та  більше  втратити  боюсь.  
Дозволь  мені    
Тебе  кохати,  
дозволь  я  з  рук    
Твоїх  нап'юсь.  
Чого?  Отрути.  Так,  її.  
Тоді  хоч  перед  смертю    
я  зізнаюсь,  
що  снишся  Ти  мені  щоночі  
і  що  ніколи  
я  Тебе  не  забуваю.  

Або  помру,  
так  і  нічого    
не  сказавши.  
З  собою  заберу  
цю  таємницю.  
Щовечора  лягаю  спати  
з  надією,  
що  Ти  мені  приснишся..  

Няшка:))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012


Сім'я

Сім'я.
Відоме  всім  поняття
але,  не  в  кожного  це  є.
Блукають  по  містах  
безхатьки,
чи  то  старе,
чи  то  мале.
А  скільки  сиріт
в  цьому  світі.
О  скільки  їх  
же  розвелось.
Покинуті,
сумні  й  голодні
і  без  домашнього
вогню.
Та  кожен  з  них
потайки  мріє,
щоби  створить
свою  сім'ю,
в  якій  би  
пануувало  щастя.
Любов  безмежна
щоб  була.
Завести  діточок
маленьких.
Ростити  їх
і  вчить  життя.
Але  не  всім
це  є  під  силу,
не  кожен
правильно  навча.
Сім’я  -  поняття
всім  відоме,
але  не  кожен
його  розуміє.
Для  когось
це  всього  лиш
люди,  для  когось
сенс  життя,  надія.
Сім’я..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2012


Незламних в світі не буває!!

Незламних  в  світі  не  буває.  
Усе  ламається,  й  усі.  
У  кожного  свій  термін  дії,  
у  кожного  свої  "хащі".  

Уся  різниця  тільки  в  часі.  
У  когось  двадцять  років,  
в  когось  рік.  
А  в  декого  всього  лиш  день,  
а  ще  у  когось  тільки  мить.  

Усе  ламається,  й  усі.  
Незламних  в  світі  не  буває.  
Хтось  розчаровується  у  житті,  
хтось  у  звичайному  коханні.  

Хоча  чому  воно  звичайне?    
Воно  незвичне.  Щось  таке,  
чого  не  можна  зрозуміти  
і  осягнути  що  це  є.  

У  кожного  свої  страхи  
і  свої  мрії  недійсненні.  
Той  хоче  цілу  вічність  жити,  
а  той  не  проти  і  померти.  

Та  мало  кому  все  ж  вдається  
втілити  мрію  у  життя.  
Їм  зазвичай  не  вистачає  
зусиль  і  віри  і,  трохи  праці,  
щоб  все  довести  до  кінця.  

А  все  тому,  що  не  втримались.  
Зламались,  так  і  не  дочекавшися  
кінця  своєї  праці.  І  своїх  мрій  
не  бачити  їм  здійснення.  

Незламних  в  світі  не  буває!!  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327411
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2012


Я захворів

Я  захворів.
Не  вірусом,
не  грипом.
Тобою.
Тобою  знову  захворів.
Я  не  зумисне,
якось  мимовільно,
все  трапилось  раптово,
що  я  й  не  зрозумів
коли  це  саме  сталось.
Я  просто  захворів  і  все.

Твоєю  ніжністю,
Твоєю  добротою.
Теплом  Твоїм
і  щирістю  душі.
Твоєю  посмішкою
і  прямотою.
Привітністю,
природною  красою.
Всім  тим,
чим  володієш  Ти.

Я  так  люблю
коли  щаслива
аж  світишся  уся
із  голови  до  ніг.
Як  Ангел  Ти,
сітла  і  вродлива.
Я  б  став  Твоєю  тінню  
якби  зміг.  

Я  захворів.
Не  вірусом,
не  грипом.
Тобою.
Тобою  знову  захворів..


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2012


Пора змінити світ!

"Пора  змінити  світ"  -  
прийшла  ідея.
Голос  в  мені:
-Але  ж  ти  сам!
А  я  йому:
-Згадай  про  Прометея.
Пішов  проти  богів,
вогонь  нам  дав.
Хоч  так  же  ж  
як  і  я  був  сам.
Не  побоявся  
вигнання  й  страждань,
тортур,  яких  Йому  завдали.
За  нас,  людей
життя  своє  віддав.
А  все  для  чого?  
Щоби  ми  програли?

Та  й  хто  сказав,
що  сам  я?
Я  не  сам.
Нас  є  достатньо
в  цьому  світі
таких,  хто  хоче
це  усе  змінити
і  друзі  в  мене  є  -  
моя  опора.
І  хтось  знайдеться
поміж  них,
хто  поділяє  
мої  задуми  й  ідеї.
Хто  буде  тільки  "за".
І  скаже  "Ти  це    зможеш.
З  тобою  буду  я."

І  я  зроблю  це!
Чуєте?  Зроблю!
Зміню  цей  світ
на  скільки  зможу.
На  скільки  
вистачить  зусиль
і  часу,  що  залишився.
Його  вже  не  багато,
та  спробувати  варто,
а  інакше  буду  жаліти,
що  не  зміг  я  
з  шансу  скористати..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012


Давно забута легкість

Спілкуючись  з  Тобою  телефоном
відчув  ту  легкість,  яку  давно  не  відчував.
Не  вимушеною  була  розмова
і  добре  якось  так  було,  що  я  й  не  знав,
що  то  зі  мною?  Чи  знову  закохався,
чи  просто  повернулись  почуття?
Від  яких  довго  бігав  і  старався
забути  все  що  було  до  кінця.
Усе  само  собою,  без  старань,  
про  будь  що  говорили  без  вагань
не  думали  про  те,  що  розказати.
Все  що  завгодно,  тільки  б  не  мовчати.
Чомусь  згадались  розмови  серед  ночі
коли  вже  майже  закривались  очі
але  ніхто  з  нас  не  хотів  казати,
що  втомлений  за  день  і  хоче  спати.
Згадав  усе,  та  не  посмів  сказати.
Не  те  що  словом,  звуком  щоб  не  нагадати
про  все,  що  намагались  так  забути.
І  стільки  всього  хочеться  сказати
але  не  можу.  Я  чогось  боюсь.
Чогось  конкретного,  та  я  буду  мовчати
і  вже  ніколи  і  нікому  не  відкриюсь..:))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317152
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012


Під небесами

Мені  так  хороше  було  із  вами,
під  тими  ясно-голубими  небесами.
Я  там  літав,  мені  хотілось  жити,
нарешті  зміг  по  справжньому  творити.

Творити  все  чого  душа  бажає,
ви  скажете  такого  не  буває
але  ж  було  клянуся,  присягаюсь,
хоч  вбийте,  та  слів  своїх  я  не  зрікаюсь.

Безумець.  Справді.  І  нічого  додати.
Так  хочеться  ще  раз  туди  злітати,
відчути  знову  все  і  опуститись
назад  у  пекло  і  в  смолі  втопитись.

Прості  набори  слів  без  сенсу  й  змісту
не  маючи  в  собі  і  крихти  вмісту
яка  б  хоч  якось  натякала  на  тверезий  глузд.
Як  жаль,  що  я  сюди  уже  не  повернусь.

Мені  так  хороше  було  із  вами
під  тими  ясно-голубими  небесами.
Та  вже  не  буде,  бо  усе  скінчилось.
Просто  не  витримало  серце  і  спинилось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012


Не більше ніж мить.

Не  більше  ніж  мить  
протривало  життя.
А  в  тому  житті  
стільки  всього.
Кохання  і  радість,
і  біль,  й  забуття.
І  безліч  людей,
і..  нікого.

Одна  тільки  мить,
а  стільки  усього,
що  важко  повірити
в  справжність  його.
Невже  це  все  правда?
Хіба  це  можливо?  
Та  все  ж  таки  було.
І  це  не  брехня.

Не  більше  ніж  мить
тривав  поцілунок.
А  спогад  про  нього
зоставсь  на  завжди.
Не  більше  ніж  мить  
діяв  трунок.
А  серце  ще  й  досі
болить.

Одна  тільки  мить  -  
вона  ж  вічність.
Немає  в  тій  вічності  дня.
Немає  для  неї  
і  ночі.
Не  буде  ніколи
й  кінця.

Триватиме  вічність  безмежну.
Триватиме  завжди,
й  колись,  відлуння
її  пронесеться.
До  берега  моря,
де  будемо  ми.

Не  більше  ніж  мить
протривало  життя.
А  пам'ять  про  нього
ніколи  не  згасне.
Ніколи  не  буде
кінця  цього  дня.
Його  не  було  просто,
власне..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2012


Все пам'ятаю!

Ви  думали,  що  я  усе  забув
та  нічорта,  я  добре  пам'ятаю
усі  моменти,  які  з  вами  прожив
і  як  підносився  до  раю.
Я  пам'ятаю  всі  прекрасні  дні
які  провів  я  з  вами  разом
і  як  мене  ви  з  розуму  звели,
і  як  я  докотився  до  маразму.
Я  пам'ятаю  все,  що  відбувалось
між  нами,  всі  ваші  слова,
гуляли  разом  днями,  а  ночами
по  телефону  розмовляли  до  рання.
Я  пам'ятаю  той  весь  космос,
що  був  у  нас.  Про  нього  знали
тільки  ми.  Таким  безмежним  
був  для  нас  той  простір
і  неосяжним,  до  приходу  зими.
А  що  зима?  Зима  усе  змінила.
Точніше,  замела  усі  стежки.
Всі  рейси  в  космос  відмінила,
й  закрила  виходи  туди  вже  назавжди.
Нема  уже  отого  космосу,
залишилось  тільки  безумство  й  все.
Уже  нема  того  безмежного  простору,
і  тільки  клаптик  -  спогад,  що  живе.
Та  скільки  він  ще  зможе  протягнути
не  відомо  ні  вам,  а  ні  мені.
Можливо  завтра  хтось  накаже  все  забути,
і  вже  не  згадувати,  забути  назавжди.
Та  я  цій  волі  не  зможу  підкоритись  
ніколи,  адже  спогади  -  життя.
Я  не  бажаю,  щоб  припинили  снитись
мені,  наш  космос,  де  тільки  ви  і  я.

Ви  думали  що  я  усе  забув..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2012


А він писав мені…

А  він  писав  мені
і  строфи  лилися  рікою
та  так,  що  не  спинити.
Не  залишив  і  сліду  за  собою,
не  захотів  чомусь  
він  дальше  жити.
Та  все  ж  писав,
не  стримував  бажання.
Не  думайте,
це  не  було  кохання.
Це  просто  дружба,
ми  були  братами.
Не  рідними  синами  
однієї  мами,
та  ми  були  брати  по  духу,
один  за  одного  
не  раз  отримували  в  вухо.
 
Писав  він  довго,
не  шкодував  паперу.
Сидів  ночами
і  викладав  свою  ідею,
про  зміну  світу,
про  те,  що  за  душею.
Про  задуми  як  втілити
в  життя  свою  ідею.  
І  знаєте,  воно  того  вартує.
Й  посперечатись  з  ним
ніхто  не  зможе,
хто  задуми  його  почує.

Щовечора  писали  ми  листи,
до  ночі  пізньої,  а  то  і  до  світанку.
А  потім  відсилали  посильним,
й  чекали  з  нетерпінням  нового  ранку.

Та  якось  відповіді  так  і  не  діждався,
ні  того  дня,  ні  через  день.
Тож  через  тижень  в  подорож  подався,
його  шукати.  Дорогою  співав  пісень.

Надвечір  дістався  його  дому,
та  не  відчув  я  там  життя.
Усюди  темно,  не  було  нікого,
тільки  на  ганочку  якесь  дитя.
Як  виявилось  -  це  дитя  сусідів,
які  за  огорожею  жили.
А  друга-брата  мого  
три  дні  тому  поховали  самі,
з  рідні  нікого  не  знайшли.
От  так  закінчилась  історя  оця,
але  ще  ні,  не  все  забулось.
Допоки  я  живий  -  живе  й  вона,
і  пам'ятаю  я,  як  те  все  було.
Тільки  не  вистачає  
логічного  кінця..

А  він  писав  мені...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012


Фото - спогади. .

Сьогодні  чисто  випадково,
знайшов  я  твоє  фото  в  гаманці.
Я  думав  загубив  давно,
але  тепер  тримаю  у  руці
і  спогади  нахлинули  раптово,
і  нікуди  уже  від  них  втекти.
Усе  довкола  попливло  раптово,
перед  очей  чомусь  є  тільки  ти.

Не  розумію  де  я?  Чи  то  сплю,
чи  десь  літаю  у  незвіданнім  краю
в  якому  спогади  мої  вирують,
і  все  частіше  проти  забуття  бунтують.
Вони  наче  благають:  "Схаменись!  
Куди  тікаєш?  Невже  втечеш  колись?
Та  ні  ж  бо,  тобі  нас  не  зректись!  
Ти  завжди  пам'ятатимеш,  що  було  колись!!!"

От  так  постійно  насміхаються
і  навіть  вже  нікуди  не  ховаються.
І  з  кожним  днем  нагліші  все  стають,
і  вже  не  знати  до  чого  доведуть.
Скоріш  за  все  я  стану  психопатом
і  це  якщо  уже  не  став  я  ним.
Я  завжди  був  поганим  сином,  братом,
я  пам'ятаю  це,  мабуть  й  помру  таким.

Усе.  Усі  події  пам'ятаю,
принаймні  те,  що  значиме  мені.
І  тих  кого  хоч  раз  кохаю,
і  тих,  кого  ненавидів  завжди.
Усіх  й  усе,  що  по  житті  траплялось,
що  так  чи  сяк  стосується  мене.
Я  б  так  хотів  все  в  решті  решт  забути,
але  забуду,  і  усе  помре.

Ну  от  і  знов  натрапив  я  на  нього,
на  фото  це,  яке  колись  дала.
І  підпис  з  датою  залишила  на  ньому,
ще  з  того  часу,  як  зі  мною  ти  була.

 




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311658
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012


Просто хочеться спати…

Я  уже  не  ревную,
мені  майже  начхати.
Не  бажаю  напитись,
просто  хочеться  спати.
Довго-довго,  не  день,
не  один.  Цілу  вічність.
Й  не  прокидатись  поки
не  відчую  я  ніжність.  
Твого  дотику  рук,
твоїх  слів,  твоїх  губ.
Але  ні,  я  не  хочу,
я  живий,  але  труп.
Без  бажань,  почуттів,
без  любові  потреби.
Я  уже  не  хотів,
мені  більше  не  треба
цього  всього  життя.
Як  же  хочеться  спати,
і  пірнуть  в  забуття.
Щоб  прокинувся  -  
й  все.  Ти  нікого  не  знаєш
і  що  було  з  тобою
вже  ніяк  не  згадаєш.
Вже  нема  ані  друзів,
рідних,  близьких,  батьків.
І  ти  зовсім  забув
те,  чого  так  хотів.  

Я  уже  не  ревную,
мені  майже  начхати.
Не  бажаю  напитись,
просто  хочеться  спати.
Щоби  без  сновидінь,
без  свідомості  бути.
І  нічого  не  бачити,
і  нікого  не  чути.
Жодних  звуків,  думок,
потаємних  бажань.
Просто  сірий  клубок
чорних  ниток,  як  грань.
Як  смола  вони  тягнуться,
спробуй  їх  відчепи.
Ти  ще  наче  живий,
але  ти  -  вже  не  ти.
Ні  душі,  ні  єства,
і  пуста  голова.
Тільки  мізків  моток,
але  й  ті  уже  мотлох.
Ні  на  що  вже  не  здатні,
навіть  просто  сприймати
ту  реальність,  що  є,
їм  на  все  вже  начхати.

Я  уже  не  ревную,
мені  майже  начхати.
Не  бажаю  напитись,  
просто  хочеться  спати...


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311652
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012


Володарка серця

Я  засинаю  з  надією  на  те,
що  Ти  приснишся.
Тихенько  у  мій  сон  ввірвешся,
усе  довкола  рзкидавши  
і  так  й  нікому  не  віддавши,
залишиш  в  Себе,  те  що  б'ється.
Моє  воно  і  серцем  зветься,
але  уже  давно  Тобі  належить,
і  Ти  його  від  всіх  хорониш,
бережеш,  й  нікому  ні  на  мить
не  віддаєш.  
Твоє  воно,  Твоє  і  більш  нікого
і  тільки  Ти  на  нього  маєш  вплив
якого  ще  ніхто  не  мав  до  того,
і  ним  ще  так  ніхто  не  дорожив.
Ти  перша  і  мабуть  остання
кому  воно  так  віддане  буде
й  до  кого  завжди  буде  линути,
бажати  бути  поруч  все  життя,
наївне  як  мале  дитя.
Та  всі  ми  діти,  поки  є  батьки  
які  нас  породили  і  зростили
і  в  світ  дорогу  нам  дали.
Тож  я  дитям  по  праву  можу  зватись
і  нічого  мені  боятись  поводитися  
як  мала  дитина,  і  віддано  кохати
без  упину  Тебе,  мій  Янгол  сизокрилий.
І  вже  нічого  не  боятись,
і  не  потрібно  вже  ховатись,  від  злих  очей
і  черствих  душ  гнилих  людей,  
які  себе  хорошими  всім  хочуть  показати
але  не  можть  повністю  сховати
свою  всю  гниль  і    чорноту  душі.
От  так  й  живуть,  не  в  змозі  покохати
тому  і  заздрять  іншим,  й  стараються
їм  всяко  поламати  відносини  
з  коханими  людьми,  та  ми  уже  
це  все  пройшли,
і  нам  тепер  уже  не  страшно,
всерівно  завжди  будемо  разом.
І  як  би  доля  нас  по  світу  не  кидала,
всерівно  повертаємось  завжди  
один  до  одного,  до  Тебе  я,
і  до  мене  Ти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2012


Мені вас не жаль

Мені  вас  не  жаль,

я  вам  навіть  не  заздрю.

Я  боюся  життя

яким  ви  живете.

Я  не  хочу  так  жити,

я  цього  не  бажаю,

та  на  жаль  відчуваю,

це  мене  не  мине.

Та  я  буду  пручатись,

просто  так  я  не  здамсь.

Буду  битись,  боротись,

до  самого  кінця.

Дехто  каже  не  зможу,

це  система  і  все.

Проти  неї  не  підеш,

це  не  в  силах  людей.

Але  я  їм  не  вірю,

вони  просто  здались,

переставши  боротись

вони  цим  піддались.

Не  змогли  вистояти,

потерпіти  чуть-чуть.

Щоби  потім  відчути

свою  велич  і  дух

що  живе  в  їх  тілах,

й  не  дає  їм  заснуть.

Ні,  не  жаль  вас  мені,

я  вам  навіть  не  заздрю.

Згорите  ви  в  вогні,

в  агоніях  маразму...



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2012


Чим більше пізнаю людей, тим більше я люблю собак!!!

А  що  було  б,  якщо  б  не  не  трапилось  декілька  нюансів?  Як  би  тоді  все  склалось?  Яким  би  було  наше  життя?  Чи  були  б  ми  разом?  Хто  зна.  Все  можливо.  Я  звісно  схиляюсь  до  тієї  думки,  що  все  було  б  зовсм  по  іншому.  Що  в  нас  було  б  більше  шансів.  Але  хто  зна.    
Я  завжди  намагаюсь  зрозуміти  цей  світ  і  логіку  цих  людей,  але  з  кожним  днем  я  все  більше  і  більше  розумію,  що  я  нічого  не  розумію.  Як  сказав  Гітлер  "Чим  більше  я  пізнаю  людей,  тим  більше  я  люблю  собак"!  І  чорт  забирай  Він  був  правий!  Люди  жорстокі.  Безмежно  до  краю  жорстокі.  Вони  вважають,  що  їм  все  дозволено.  Що  в  них  є  право  руйнувати  чужі  життя.  Але  хто  їм  надав  таке  право???  Чому  вони  вважають,  що  можуть  розпоряджатись  чужими  долями?  Що  вони  можуть  щось  вирішувати  за  інших,  особливо  в  плані  особистого  життя???    
От  наведу  один  приклад:  одна  "багиня"  вирішила,  що  має  право  втручатись  у  життя  всіх  без  вийнятку  людей.  Як  їй  заманеться.  Вона  вважає,  що  все  на  світі  робиться  для  неї,  через  неї  і  заради  неї.  Так  вона  вирішила,  що  може  втрутитись  в  особисте  життя  одного  хлопчини  і  більше  того,  має  право  зруйнувати  його.  А  все  тому,  що  він  не  "запав"  на  неї.  Її  це  мабуть  зачепило  за  живе.  "Як  так?  Я  ж  "багиня".  Мене  всі  хочуть,  але  я  нікому  не  даюсь!"  І  тут  якийсь  простий  хлопчина  з  "нищого"  прошарку  суспільства  зовсім  не  звертає  на  неї  уваги.  Просто  культурно  і  толерантно  себе  поводить.  Нормально  з  наю  спілкується,  підтримує  достатньо  хороші  дружні  відносини  (він  ще  не  дізнався,  що  це  за  людина  насправді,  але  все  з  часом),  але  більше  того.  Вона  це  чомусь  розцінює  як  залицяння.  Ну  нехай.  Та  коли  він  закохується  в  іншу  дівчинку  (доречі  ще  на  той  час  її  подругу)  і  в  них  починють  будуватись  відносини,  "багиня"  вирішує  їх  розлучити.  Її  як  то  кажуть  "жаба  давить".    
Так  от,  статочно  вирішивши  їх  розлучити,  "багиня"  придумує  на  її  думку  геніальний  план.  Він  до  банальності  простий,  тому  і  геніальний  по  суті.  Його  суть  полягала  в  тому,  щоб  переконати  цю  дівчинку  в  тому,  що  її  юнак  їй  зраджує!  Все  геніально  і  просто.  До  того  ж  не  з  ким  небудь,  а  з  нею,  з  самою  "багинею".  Дівчинка  звичайно  не  повірила,  але  зародки  сумнівів  зявились.  Щоб  підтвердити  або  спростувати  цю  інформацію,  вона  вирішує  поспілкуватись  з  іншою  подругою  "багині"  і  її  сестрою.  Сестра  звісно  спростовує  цей  факт  і  не  тому,  що  вони  з  юнаком  хороші  друзі,  а  тому,  що  це  чиста  неправда!  Дівчинка  повірила,  але  сумніви  все  ж  залишились.  
З  часом  вони  розійшлись...
Так  скажіть  тепер  будь  ласка,  чи  мала  право  "багиня"  так  чинити?  За  що???  Чому???  Що  цей  юнак  їй  такого  зробив???  Це  не  дівчина  і  не  людина,  це  просто  СУКА!!!  
Я  не  хочу  сказати,  що  стосунки  цих  двох  молодих  людей  розвалились  виключно  через  неї,  але  вона  посіяла  першу  зернину  недовіри  і  сумніву.  І  знала  ж  в  яке  поле  сіяти.  Де  в  нього  більше  шансів  прорости.  Знаючи,  що  юнак  твердо  впевнений  в  своїй  коханій  і  повністю  довіряє  їй,  а  у  дівчат  як  завжди  є  якісь  сумніви,  "багиня"  вирішує  цим  скористатись.  НУ  ПРОСТО  СУУКААА!!!!!!!!!          Вибачте  за  мій  французький.  
Зате  тепер  вони  знають  хто  така  насправді  ця  "багиня".  Що  це  за  мішок  гнилі.  Це  не  людина.  Я  навіть  не  знаю  як  ще  її  можна  назвати.  
Ну  то  як,  чи  мають  люди  право  втучатись  в  життя  інших???  Тим  паче  в  особсте  життя???...




адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298402
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.12.2011


Усе життя - неначе гра

Усе  життя  -  неначе  гра,
гра  слів,  понять  і  почуттів,
а  також  вчинків,  і  ідей
як  та,  що  "талканув"  Мойсей,
водивши  свій  народ  в  пустелі
де  навколо  пісок  і  скелі
і  більш  нічого,  він  чекав,
старий  народ  щоб  виздихав
і  дочекався,  слав  Богу,
обрали  іншую  дорогу
яка  їх  привела  туди,
де  повно  їжі  і  води,
чи  все  ж  нічого?  
Щось  не  пригадаю
де  пролягла  дорога  з  раю
до  пекла,  де  чорти  і  відьми
і  всякі  грішники,  жиди,
а  ще  погляньте  но  сюди
і  ви  побачити  кривого,
без  ока,  рук  і  голови,
на  пів  лежачого  старого,
а  тепер  гляньте  ось  туди.
І  дураки  всі  повелися  -  
поглянули,  а  там  нема,
нема  нічого  тільки  пустка
і  безкінечная  зима.  
Там  темрява  і  вічний  сморід
від  трупів,  гнилі  і  гімна,
і  від  брехні,  і  від  корови
яка  зотліла  там  дотла.
А  ще,  там  є  така  кімнатка
в  якій  сидять  одні  царі,
туди  нікому  не  дістаться,
ніяк  туди  не  підійти.
Там  вічна  варта-охорона,
із  тисячі  і  двох  чортів,
на  ній  висить  знак  "ЗАБОРОНА"  
і  знак  цей  не  такий  простий.
Вони  не  п'ють  там,  не  гуляють,
їх  там  катують,  кров  з  них  п'ють
за  те,  що  вони  наробили,
за  все  їх  там  добряче  б'ють.
І  так  весь  час  без  перестану,
у  них  бо  втоми  то  нема
і  їм  начхати  на  годину,
для  них  завджи  трива  зима...  


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011


Напитися б до сліз і впасти…

Напитися  б  до  сліз
і  впасти  
до  Твоїх  ніг  й  шалено  цілувати
Твої  сліди,  стежки,
якими  Ти  ходила,
замело  снігом  все,
уже  нема  ні  тих  слідів,
ні  тих  стежок
і  тільки  аромат  Твоїх  парфумів
який  я  пам'ятаю  до  цих  пір
неначе  їх  розлила  на  папір
й  залишила  мені  на  згадку,
і  шоколадку,
Твою  улюблену  "Оленка"
я  сам  доїв,  як  егоїст,
а  що  поробиш,  якщо  злість
тебе  руйнує  й  не  дає
нормально  жити,
б'є  і  б'є  об  стінку  головою
до  крові,  розбивши  череп    
аж  до  мозку  все  ж  не  спиняєшся,
а  далі  б'єш.
Це  вже  рефлекс,
чи  лиш  маразм?
Ну  і  до  чого  цей  сарказм
в  твоєму  голосі,  до  чого?
Не  знаєш  і  тому  мовчиш.
І  правильно.  
Вже  сказано  достатньо,
для  того,  щоб  можна  було
книгу  написати  і  не  одну,
а  цілу  сотню,  а  то  і  тисячу  книжок,
і  зароблять  на  цьому  гроші
вонии  ж  бо  блін  такі  хороші,
всі  такі  милі,  аж  тошнить,
а  в  голові  усе  біжить
"строка  бегущая",  
а  там  написано  "БАРАН",
а  дальше  повний  кавардак,
що  я  й  не  знаю  дальше  як?!..

Напитися  б  до  сліз  
і  впасти...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2011


Ти навіжена

Ти  навіжена
наче  буря.
Неначе  ураган
в  тиху  погоду.
Ти  неочікувана
наче  той  метан,
неначе  ртуть
опущена  у  воду.

То  Ти  від  сміху
заливаєшся  до  сліз,
то  з  горя
душишся  сльозами.
Непередбачувана
як  би  не  хотів
Тебе  я  вивчити,
та  все  дарма.

В  один  момент
Ти  ніжна  і  слухняна,
в  наступний  
злишся  і  лютуєш.
То  наче  зайченя
спокійна,
то  наче  лев  
бунтуєш.

Тебе  я  вивчити  
так  і  не  зміг.
Ти  завжди  різна
хоч  наче  і  одна.
То  Ти  муркочеш
як  та  кішка,
то  рвеш  
усе  довкола
як  пантера.

Ненавидиш
коли  Тобі  я  дорікаю,
та  слухаєш
коли  сварю.
Своєю  поведінкою
мене  вбиваєш,
але  всерівно
я  Тебе  люблю.

Коли  я  дорікаю
то  не  хочу
зробити  з  Тебе  винну,
зрозумій.
Я  просто-напросто
переживаю,
щоб  Ти  була  в  порядку,
Ангел  мій.

Не  ображайся
я  Тебе  прошу.
Просто  мені  на  Тебе
не  начхати.
Мені  не  байдуже
як  Твоє  життя,
я  знаю,  Тобі  є
що  розказати.

Я  дякую  Тобі
за  те,  що  Ти  
все  ж  є  у  мене
й  цього  не  відібрати.
Тільки  прошу
коли  потрібна  
допомога,
Ти  не  вагайся
і  не  соромсь  звертатись.


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2011


Твій смак у мене на губах

Пішла,  залишивши  
свій  смак  у  мене
на  губах.  
Такий  терпкий
і  так  нестерпно  
ніжний.
Я  так  хотів,
що  б  Ти  у  моїх  снах
завжди  приходила
до  мене  і  не  тільки.

Не  тільки  в  снах,
але  і  у  житті.
А  краще,
щоб  назавджи  
залишилась.
Чому  не  хочеш
Ти  належати  мені?
Скажи,  прошу  Тебе
на  милість.

Але  чому  я  вирішив,
що  маєш  Ти
належати  комусь
у  цьому  світі?
Ти  вільна,  ти  жива
й  ніхто  не  має  права
Тобі  свободу  твою
вкоротити.

Щось  не  туди
повів  я  трішки  риму
і  відійшов  від  теми
як  завжди.
Я  маю  таку  звичку
починать  одне
але  закінчувати
зовсім  іншим.

Ну  от  і  все
я  вже  не  відчуваю
Твого  смаку
але  я  пам'ятаю  його
і  пам'ятатиму  завжди
де  б  я  не  був,
і  де  б  не  була  Ти!


адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294261
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2011


Засумував

Не  бачив  день,  а  так,    
наче  не  бачив  вічність.  
Я  заскучав,  за  Твоїм  ніжним  
і  з  харизмою  обличчям.  
За  Твоїм  голосом  
і  ніжними  руками,  
такими  теплими  й  приємними  
неначе  в  мами.  

Всього  лиш  день,  
а  наче  пів  життя.  
Я  так  зіскучився,  
як  за  матусею  дитя.  
Так  хочу  я    
до  Тебе  пригорнутись  
і  в  сон  поринути,  
в  якому  зможу  я  забутись.  

Заснувши  на  Твоїх  колінах  
мені  присниться  сон  
чудовий  й  дивний.  
Хороший  сон,  та  я  його  
не  розкажу,  нікому,  
тільки  Тобі,  і  більш  нікому.  

Тільки  Тобі  я  довіряю  
в  цьому  світі.  
Я  в  Тобі  впевнений,  
я  несамовито  
привязаний  до  Тебе,  
я  уже  не  можу  
якщо  не  прийму  
Тебе  дозу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2011