| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Я би хотіла дожити у білому замку.
Щоб мирно і тихо, і вільно.
Без важкої суспільної лямки,
Що тягнуть усі божевільно.
Я не кажу без хвороби, не треба,
Із цим не так важко живеться.
У мене ж маленька потреба:
Нехай моя мати всміхнеться.
У мене чуть більше прохання:
Нехай не бентежаться люди.
Нехай усвідомлять "мовчання",
Бо "слово" їх точно погубить.
Я знаю й про ваше бажання
І скільки готові за нього платити.
Це ніби досмертне завдання-
Скоріше людині себе просвітити.
Та мені би до білого замку.
Гуляти по ньому, бродити,
Я знаю де хочу прожити до ранку,
Лиш не спішіть мене розбудити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2017
Немає слів, щоб передати,
Про те як я живу тобою.
Про те, як вмію я чекати
Твоїх морів прибою.
Мій любий вірний друг,
Тримай мене в своїх долонях.
Ти ліки від усіх недуг,
Як ніжно гладиш мої скроні.
У душу ти мою вцвітаєш...
І знаю я, а ти собі прийми:
Що поки ти мене кохаєш-
Навіки будем вічні ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015
Налей же мне кофе!
Кофе мне налей…
Давай,это будет мой морфий.
Ну лей же еще.Да смелей !
Давай сейчас мы и присядем ,
ведь мы свернули не туда.
А Ты сегодня при параде ,
Как будто бы уже весна .
Уже весна? Да что ты?
От чего же я тогда одна?
Сыграй еще мне свои ноты,
Они сведут меня с ума…а..
Налей..
Налей мне кофе же, давай!
Ведь Ты же здесь? Иль я пьена?
Молчи. Не говори «прощай»…
Я трeтий год тебе верна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579538
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.05.2015
Я подарую всі слова Тобі,
Усі пісні та квіти подарую!
Немає того місця на землі,
Де я Твій серця стук не чую..
Ти ніжна пташечка моя,
Чутлива квіточка весняна,
Невже існує краще відчуття
Як те,коли цілує Мама?!
Невже на світі є такі,
Котрі не повертаються додому?
Котрі не хочуть до сім'ї,
Не прагнуть тихої розмови?!
Коил рідненька Мама поряд...
Присяде так тихенько біля тебе,
Розкаже вкотре про любов,про горе.
Який підступний світ та яке добре небо.
Немає таких теплих рук, як в Мами,
Очей щиріших теж не зустрічала.
Ти не звони їй,не приходь віками...
А вона щодня в віконце виглядає.
Ще юна чи вже вкрита сивиною,
Чи біля тебе чи уже на небесах,
Вона завжди по світу за тобою,
Так само любить та приходить в снах.
От тільки завжди посміхайся,Мамо,
Ти чиста й світла,ніжна й молода!
Та тихо скажеш:"Донечко,колись мене не стане"
Я ж відповім:"Для мене,Мамо,вічно Ти жива!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Ти просто знай,що люблю безмежно,
Всі миті дотиків тонких, неначе вітрем.
Щоразу йдеш собі так тихо й обережно,
А мені ж лишаєш в серці трішки світла.
Ти просто знай - я в тебе сильна й вірю ,
Я зачекаю ,- ти не довго,ти вже скоро!
Та крихта світла-це і є моя надія.
От тільки час-запеклий вічний ворог…
Ти просто знай – завжди буду з тобою,
Ходжу по сліду , приходжу ніжно в снах,
Я тут,я поряд ,обернись –я за спиною..
В твоїх думках,піснях,я на твоїх устах.
Ти просто знай,ти і є те саме божевілля ,
Та розкіш,те натхнення, та любов…
І вибач що я трішки не така й занадто вільна.
Та я живу твоїм «люблю». Лише промов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2013
Чарівний голос романтичний
Торкається моїх німих думок,
Щось неймовірне та незвичне
Дарує вічності ковток...
Дарує зорі теплі на губах
І бум-бум шалений в серці.
Проходять ніжно по струна́х
Тонкі мелодії відверті...
Ще зовсім вітер в голові,
І сни ще чисті,кольорові.
Думки його лиш про квітки,
Та погляди такі раптові.
Три пари окуляр рожевих,
Він мріями живе у горах.
Танцює у своїх манерах
На німих незримих мовах.
Я вдячна вам за порятунок
Моїх загублених думок.
І теплий вітру поцілунок,
Солодкий сонцемрій ковток!
́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260392
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.05.2011
Гуляючи давно протоптаними дорогами нив, вітер лютів від шаленої скуки та нудьги. Своїми холодними ручищами юнак безжально нищив усе на своєму шляху.Самотній він виспівував гімн нещасної та одноманітної буденності. Він несамовито заплутував, щойно розчесані коси верб,замітав мурашники та глузував із хмар,котрі то тихо засинали під промінцями щедрого сонця,то грали з водою ,проливаючи теплі дощі. Вітрові було важко від розуміння реальності,важкої здавалося б незмінної буденності.
Одного дня не засинаючи ні на хвильку ,в ночі,вітер весь зморений, понівечений, покалічивши декілька сосен під ранок,зупинився ,зайшовши у ліси і почав тихенько шелестом кримезних гілок ялин наспівувати важкі та сумні пісні. Тоді ж великий композитор та творець прекрасних симфоній, Жайворонок, не зміг змиритись із такими тужливими нотами ,які нагадували початківця у струнному мистецтві.
Пісня Жайворонка-завжди різна,завжди яскрава,і така мелодійна,немов він виспівує усі почуття,немов співає про рідний прекрасний край,про перше кохання,про материнську любов. Щоранку такими симфоніями птах радував і веселив людські зчарствілі серця. Сьогодні ж цей спів приглушує плач вітру.
«Не годиться так» - подумав Жайворонок. Піднявшись вище,зазираючи у саму душу самотнього Вітру ,птах,пориваючись у гілках стримано,проте з таємничою допитливістю зауважив Вітру:
- На день потрібно дивитися,як на мелесеньке життя,друже.
Та Вітер ще більше затуживши, зашумів так несамовито ,наче вириваючи коріння ялин та змітаючи усе на своєму шляху. Його тужлива мелодія,немов загула:пішли у хід органні інструменти. Жах,що творилося.
- Чому ж тобі жахливо так,володарю лісів? Чи сталось щось погане?Чи закохався ти? Скажи мені,брате,можливо, піснею тобі допоможу. Не одному ліками була моя мелодія тонка.
- Та що ти можеш?-у відповідь несеться. Тужу бо важко й сумно жити. Щодня теж саме : ті ж стежки,ті ж ліси. Добре,що хоч пори року Всевишній змінює. Мене переповнюють почуття ,що наче й жити не хочеться. Я хочу знати,що не самотній. Почуваюся подавленим і оточеним лиш проблемами, і уже не бачу жодної перспективи для їх рішення. Я почуваюсь загнаним у куток ,і думаю,що єдиним правильним рішенням є просто безцеремонно залишити усе і піти з життя назавжди.
Усе навколо стихло ,неначе миттєво задушилось та померло. Жайворонок зрозумівши весь стан самотнього вітру спробував допомогти йому:
- Володарю стихії,можливо,те,що я хочу тобі сказати-ти не бажаєш чути зараз,але ти маєш знати,друже. Ти не один такий. Цю хвилину тисячі страждають від самотності ,але більшість з них боряться за себе,за своє життя,і у них це виходить. Якщо інші можуть подолати такі перешкоди,чому ж ти не можеш? Що ти вибереш : перемогу чи поразку? Подивись на свою проблему. Невже ти думаєш,що це кінець? О ні! Але єдиним наркотиком,який безжально тебе вбиває – це жалість до самого себе,Вітре! Подивись на майбутнє реалістично! Звичайно,я не применшую серйозності твоєї проблеми,але я хотів би щоб ти знав! Якщо інші можуть подолати такі проблеми,то чому ж не можеш цього ти? На шляху є багато перешкод,болі,сліз та негараздів,проте успіх тобі гарантовано: тобі по плечу усе це! Ніколи не можна падати духом,адже поразки роблять нас тільки сильнішими,юначе. У світі безліч особин,які люблять тебе і які готові на багато чого для того,аби твоя посмішка була щирою! Подумай про це…не час тобі журитись. Пам'ятай,що найбільшою спокусою для тебе зараз є – це здатись,але ти сильний у своїх переконаннях,у своїх думках,у вірі своїй.
Промовчав Вітер і полетів геть . Важко йому було,він шумів,рвав коріння молодих дерев ,ламав сухі гілки та безжально трубив у лепеху. Через деякий час,понівечивши декілька берізок,юнак сів у полі і задумався над усім своїм життям,зрозумів,що насправді просто існував і нічого більше. Осяяли його думки,що має жити радісно,що кожний день-це наче малесеньке життя,яке потрібно прожити з гідністю… Полетів ген у поле далеко і пісню зачав виспівувати :
Життя моє таке прекрасне,
І сонечко сіяє ясно.
Усе навколо зацвітає,
А я живу,а я літаю…
Летів Вітер несамовито,не озираючись,щасливий,наче щойно закохався,наче весь світ створений лиш для нього,і він над усім господар. Так добре йому було,так весело і він почувався вільним,корисним та найголовніше щасливим.
Зупинившись в степу,озираючись та щедро посміхаючись,він помітив самотню,зажурену квіточку. То була польова Ромашка. Вона сумувала та журилась,що життя її марне,що вона сама самісінька. Важко було дівчині від цього , а вона така прекрасна,і навіть через її неземну красу помітні сльози її великої душі,самотньої душі.
Вітер,помітивши її тугу,негайно ж закортів допомогти Ромашці. Підлетівши блище, несміливо припіднявши її ніжні пелюстоньки своїми холодними ручищами, тихенько запитав дівчину-красуню :
- Що з тобою,квітко? Зажурилась так важко. Я пісню тобі заграю і звеселиться серденько твоє тужливе.
- Не грай мені нічого,Вітре. Не хочу чути й нотки. Важко мені,морози скоро поб’ють мене, як бідну первістку. І все- кінець. Нічого далі,життя на нівець,який ж в ньому сенс? А ніякого…
- Помиляєшся,дівчино! –Вітер промовля- сенс у всьому є . Подивись на життя , немов на казку. Неначе воно таке легке і усе там просте та має щасливий кінець. Ми усе бачимо таким,яким ми хочемо його бачити. Адже кожний день-це маленьке життя. Ти повинна вміти його прожити,і не має значення скільки тобі залишається на цій землі: день чи кілька десятків років,вони твої і прожити їх варто гідно,щасливо та головне - не піддатися спокусі-не здатись! Розумієш,квітко! Це істина! У цьому усі ми!
- Ти дійсно так думаєш,Вітре?- прошепотіла тремтячим голосом,юнка .- Чи варте воно того? Я уже нічого не знаю.
- Варте,дівчино! Варте! Спобуй,прошу тебе…
І полетів десь ген за обрій здавалося б Вітер…
А Ромашка задумалась і вирішила таки почати усе з початку,жити корисно і не втрачаючи й секунди. Вона була так впевнена в своїх можливостях і сказала,що з завтрашнього дня усе буде по-іншому,вона почне жити з початку,її життя наповниться глибоким сенсом, і її метою буде-дарувати щастя усім…
Заснула квіточка уся весела та така впевнена у завтрашньому дні...А завтра не настало.
Уночі вдарили сильні морози,дівчина замерзла та померла. Вона не встигла нічого,вона не виправила ні хвилини свого життя. Померла, не живучи насправді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255832
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.04.2011
Не обіцяй мені казкових світлих днів,
Не говори, що будь-що будеш поряд,
Ніколи не бажай солодких тихих снів,
Ні в щастя дні, ні в дні в тенетах горя.
Не говори мені і не пиши, що любиш,
Навіщо сьогодні мені про це знати?
Боюся, що глузд здоровий загубиш,
Коли посмієш мене покохати...
Зупини на мить свої стрімкі думки,
І визнай вже, що я не божевільна!
Давно на серці зів'яли квітки,
Я вже не та,я бути хочу вільна...
Випадковостей на світі не буває ...
Хто хоче - той поряд, а хто ні- іде,
Знаєш, кожен в житті колись помирає .
Але не кожен насправді живе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2011
Холодний вітер мені думки віє,
І я додому більше йти не мушу.
Гаряче серденько тихо німіє,
Коли ти грієш мою вірну душу.
Тут холодно та нам це не проблема,
І щось щемить в порожніх грудях.
Давай помовчимо, а там й заснемо,
А зранку чайки тихо нас розбудять.
та ти не плач, життя не проведеш!
Побудьмо разом проти його волі,
Ніде мене ти більше не знайдеш...
…усе мовчу. У слові-душа болю.
Остання мить і вже немає нас,
Життя не повелося на омани...
Воно ув’язнить нам з тобою час,
Який колись загоїв би ті рани.
Який колись можливо б допоміг,
він бачить нас і дуже добре знає.
Це ж час-володар всіх земних доріг,
Як жаль, що в нас його уже немає .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2011
Зорі. Небо. Ніч. Весна.
Ти-самотній .Я-одна.
Дивно. Ніжно. Тихо так.
Лиш три слова й твій літак.
Ти сказав. Пішов. Сльоза.
Не забув . Листи. Слова.
Думи. Мрії. Марні сни.
Дочекались ми весни.
Холод. Тихо. Ось і ти.
Сльози. У руках листи.
Дощ.Гроза і шум гілля.
Серця стук.Лиш Ти і я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2011
Як тільки перша зірка в небесах засяє,
Як тільки солов’ї позасинають на гілках,
Як тільки моя мрія важка тихо засипає,
Так ти з’являєшся зненацька у думках...
Як тільки прокидаю стомлені від суму очі,
Як тільки поринаю у нескінченість мрій,
Як тільки хочу заховатись у тенетах ночі,
Так чую любий та нестерпний голос твій...
Як тільки хочу погубити думи важкі у піснях,
Як тільки розпочне розмова з ким вестися,
Як тільки крила розгортаю, як самотній птах,
Так образ твій рідний постає,неначе сниться...
Неначе сниться уві сні ,що знову ти ,що знову я,
Що знову дах, твої пісні .Що перші знову квіти.
Як тільки повертаються такі нестримні почуття,
Я вкотре вдячна, що саме ти навчив мене любити...
За вашим проханням,"Може буть" !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2011
Живеш собі сам у безодні безсмертній тривожній своїй,
Щоранку та ж кава, думки несформовані та білий страх.
Все ті ж погляди ниці та дикі , відсутність будь-яких мрій,
В душі давно ні крихти щастя , усе зруйноване у прах.
Ти все так же гірко ридаєш у своїм смутнім тихім сні,
Ніхто й не знає , що ти уже давним-давно якийсь не свій.
Очі твої такі ж дивні, немов зі скла ,до болю сумні,
Давно розмовляєш лиш з скрипом дверей ,усім ти чужий.
Немов би світ знущається і б'є безжально по щоці,
Чому так склалося !?не цікаво це нікому, та й тобі…
пустота. Думки? А їх немає, лиш цигарка у руці.
Життя тебе спалило?Та ні ,це ти спалив його в собі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245771
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2011
Шукай мене , милий, шукай у тиші ночі,
Шукай мене у вітрі ,у галасі птахів.
Шукай мене ,рідний, у голосі жіночім,
Шукай посеред хвиль, приборканих морів.
Шукай мене нестерпно у глибині небес,
Шукай у перших квітах, у шелесті дібров.
Шукай мене у казці ,у вічності чудес.
Шукай мене у серці ,у трепеті розмов...
Шукай у перших дотиках і поцілунках,
Шукай мене нестримно так у снах своїх.
Знайди мене у пісні та у своїх малюнках ,
Знайди мене в коханні ,у вічності доріг.
Знайди ж мене ,милий ,без жодної поразки,
Лети крізь сніг ,туман, вогонь, як смілий птах.
І Я чекатиму ,неначе чуда,мрій чи казки...
Тебе у безвісті своїй ,у чорно-білих снах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2011
Моє серце, ніби й не живе уже тобою,
Але щомиті воно б’ється рівно в такт,
Щоб музика його, тобі, немов стрілою,
Поринула в думки і оселилась на устах.
Тонкою піснею,немов весни струмком.
Вона чарівно пестить твоє серце й душу .
Та колить думки сумні тернистим вінком,
Зупинити такт я більш себе і не примушу.
Так пісня та - не довга, як весни буття.
Та житиме ,напевне, безкорисливо та вічно,
В тих тендітнотонких незнаних почуттях,
В чужому коханні, сумною піснею ритмічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011
I don't always show you my love,
I don't always say what you need.
But you are always my hero,
and I’m always ready it repeat .
I don't always do everything right,
I don't always understand you.
But you must know I cry every night,
Because I don't know anything new.
But know!To me you’re eternal light,
Like a dose for the patient dope.
And without this dose he'll die ,
But I’ll always live with you.I hope.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2011
Хотів напевне він завжди,
Хотів хоч крихітку любові,
Хотів життя в душі знайти,
Відчути ніжність в теплім слові.
Ніхто ніколи не хотів,
Допомогти йому, навчити.
А він від цього лиш лютів
І все сильніше хотів жити.
І розійшлись думки, як дим.
Відчув – життя його не знає,
І серце стало крижаним.
Нікого поряд він не має.
Не відчував ніколи він любов,
Не залишався лиш собою,
Давно до всіх вже охолов,
Він народився сиротою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2011
Жили двоє найрідніших у світі людей : Він і Вона.
Це була Дівчинка, для якої хмари були не просто скупчення водяної пари на висоті 4000 м. Вона жила не так, як усі інші дівчатка її віку…
Годинами сидівши, і роздивляючись якісь цікаві образи тварин, людей і просто якихось предметів, які то випливали на небо, то ховалися, затуляючи яскраво жовте і тепле сонце. Для неї життя набридливого комарика було нічим не менш важливим, ніж простого кота чи собаки. В її молодих і неймовірно гарних очах завжди жевріла неземна доброта і віра в людей. Під її поглядом навіть простий і недосвідчений прибиральник міг творити чудеса , почуваючи себе могутнім і впевненим в собі, і це була не його заслуга, і не його вміння - то була сила віри в людину, яку Дівчина так щедро дарувала. Та люди заклопотані повсякденними справами і роботою, просто не могли побачити красу Її душі і ніжність рук. Часто ,користуючись цією добротою ,вони ранили маленьку замріяну Дівчинку ,яка жила не в цьому жорстокому світі, а в своїй дзеркальній і казковій країні чудес, де чудеса були добрими а люди рідними, де не було зрадницької дружби, розбитих сердець, і пролитих сліз.
Засинаючи з маленькою собачкою на ім’я Дековільєн ,Вона мріяла про людину, яка могла б розгадати Їй на небі ті хмаринки , який не могла Вона , яка не жалкуючи свого часу, могла годинами бігати по полю вкритому ромашками, збирати польові квіти,заплітаючи їх у вінки, ховатися за деревами, давати ім’я родимкам. Вона могла так легко бродити по уявних садках, сповнених неземними квітами і водоспадами, відчувати вологість повітря ,насолоджуватись водою, яка з величезним шумом падає до низу і переповнює її груди.
Сильно обійнявши Дековільєна, Вона засинала з надією, з мрією, з метою….
Не так, як всі люди , зірвавшись зі своєї постелі бігли на роботу , інколи забувши почистити зуби, Вона ще довго копалася в своєму рідному і теплому ліжечку, бормотавши собі щось під ніс.
І коли нарешті Вона виходила боса і кумедна на свій улюблений килимок, то всі оточуючі вже давно розбігалися по роботах і різних закладах…
З думкою що колись їй буде для кого готувати, робити манікюр, фарбуватись, Вона тихенько приводила себе в порядок. Після того починала готувати сніданок ,і часто навіть не пробуючи його йшла на вулицю. Туди не немає шумних кондиціонерів, холодильників, і сучасний комунікацій, туди, де всі звуки були чистими і справжніми,які хотілося чути знову й знову, звуки співу солов’їв, горобців, звуки кремезних зелених гілок, які шуміли під впливом вітру. Це приносило Їй куди більш задоволення ,ніж журчання комп’ютера чи холодильника. Там ,на полі різнобарвних квіток, Вона почувала себе, як у дома ,відчувала тепло природи і поринала у світ фантазії .І не підозрюючи,що є Він,той хто з радістю розділить з Нею переживання,і даруватиме Їй фантазію щохвилини.
Він з бездонними сонцесяйними очима кольору літа.Він жив неподалік ,але ніколи не зустрічав те маленьке золотце. Для Нього теж буденного життя не існувало. В його очах було тільки відображення малесенького щастя,яке приходила до Нього щодня увісні. Він ненавидів брехню і зраду, і його серце дуже легко було поранити,адже воно зроблене із особливого,живого , вічно живого матерію,з кохання. Він обожнював небо, але ненавидів коли воно чисте . Він шаленів від хмар, великих білих пухнастих, неначе кораблі, вони літали в небі і в Його думках. Щороку Хлопчик чекав весни, адже це Його пора. Весна, весна, божевільна шалена весна. Він знав, що Його серце живе у весні, що саме весною збуваються мрії. Тоді весь світ існував лише для Нього, та Він хотів розділити цей світ ще з кимось таким же, як Він : не таким як всі, теж дивним , неврівноваженим і мрійливим.
Він обожнював ромашки,зелений чай і апельсини. Як Він захоплювався всім прекрасним …Він завжди творив, говорив римами, фотографував чудеса, малював в своїй уяві краплинками роси веселки ,зірки і Її - солодку квітку усього його життя.
Довго він шукав Її,а вона чекала Його. І настав цей день .
Він вже був засумував, тому що пройшла весна, і уже було літо , не було жодної надії відшукати свою крихітку щастя, а Вона просто померала в очікуванні чуда ,свого чуда . І ось ця мить,мить невгамовної насолоди, цей день настав.І було усе, що може тільки подарувати любов,о ні не любов, а кохання. Хто кохає той мене зрозуміє .Що більше Вона взнавала про нього, тим скоріше билося її серце і чим більше Він розумів Її , тим глибшим був Його погляд. Вона була ідеальна і лише одне, що Він хотів змінити в ній, це Її прізвище на своє,Він хотів поєднати з Нею життя. А Вона так боязно і налякано чекала, що Він ось-ось Їй скаже, що кохає, що жити не може, і запропонує Їй щастя, яке наповнить Її серце, розум ,думки ,уста і шалений погляд . Які нестримні і божевільні миті життя. Їхні перші дотики були, немов перший сніг, а перший поцілунок, неначе війна і мир ,чорне і біле, ніч і день ,це був постріл прямо в серце ,одне серце,яке билося вже для двох. Вони жили ,як одне єдине ,і нікого уже на світі не було, лише Він і Вона ,лише Вони…
Дні летіли, немов осіннє листя за вітром ,а життя йшло на єдиному подиху. Вони дарували один одному усе ,що в них було ,Вони божеволіли від пристрасті і близькості ,вони були сім’єю . І називали це «КОХАННЯМ НАВІКИ». Щоразу Він милувався її чарівними ямочками на щоках і кумедним носиком,а Вона кожної зустрічі перераховувала його вії : їх було то 84 ,то 91 на кожному оці,зеленому оці. Це був Їх улюблений колір. Вона обожнювала його руки, великі і теплі руки .Як добре Їй було ,і коли Вона плакала, то лише від щастя. Він кохав Її всім серцем ,кохав, водив Її у найромантичніші місця Їхнього світу,який піклувався про Них. Вій писав Їй пісні, писав вірші, а Вона малювала Йому портрети.
Вона обожнювала мильні бульбашки, а Він обожнював її. Вони так любили любити. Уся життя уже спланували, усе по клітинці коханням осіяли. Це був Їх спільний задум, Їхня вічність. Вони тонули в коханні, з якого і побудований весь Їхній світ. Вона уже ніколи не почувалася самотньою, а Він уже ніколи не очікував весни, єдине на що Він чекав-це Вона…
Одного разу ,Вона подарувала Йому осінь. Усю осінь. Кожний листочок, кожний осінній подих ,кожну краплинку дощу,який Вона так обожнювала. Усе прекрасне Вона віддала Йому. Натомість Вона обікрала Його,забравши, без жодних питань, Його гаряче серце.
Цим палким коханням Вони жили рівно 1 рік 5 місяців і 3 дні. І тут насолода обірвалася, і все, що існувало – зникло, залишилася Вона у пустій чорній кімнаті, і Він один на всьому світі. Чому так сталося знають лише Вони. Вона вибрала інший шлях, а Він, будучи незгідний з Її вибором, залишив Її. Це був Новий рік. Невтомну біль,сльози і уже шматочки розбитого серця ,Вона склала у коробочку і тихенько береже їх у своїх маленький теплих руках. Вона все ще береже…….кінець
Та хіба буває у коханні кінець ?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242207
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.02.2011