Ліна Біла

Сторінки (4/331):  « 1 2 3 4 »

аритмія (карантин)

обірвалася  мить...  аритмія.
і  колонами  танки  гребуть,
розриваючи  в  ла́хи  надію  -  
під  людьми  тихо  міни  кладуть.
там  пішов  по  землі  -  не  вернувся,
в  брід  по  річці  ідеш  -  не  пройдеш.
Вгору  глянув  -  на  чорне  натнувся,
ну  а  вниз  -  там  труна  забере.
і  укопаним  поглядом  стигнеш,
поміж  світом-несвітом  жиєш,
бо  колись  розквіталися  мрії,
блок-постів  не  було,  навіть  меж...
а  тепер  мій  народ  в  карантині  -  
затяжною  є  кожна  пора:
від  учора  лютневих  -  до  нині
ми  не  знаєм,  де  наша  земля...
розстріляли  усіх  з  кулемета...
хтось  лишився  прислугою  тим,
хто  наважився  аж  на  планету,
не  привівши  до  ладу  свій  дім...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542740
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 10.12.2014


Відраза…

Не  проси  мене...  Я  не  вернусь!
Не  підкину  вже  хмизу  в  багаття.
І  у  блуд  не  піду,  не  зіп`юсь,
і  не  тертиму  милом  канати.

Я  не  вигризу  пам`яті  код
і  твої  подарунки  не  знищу.
Просто  жити  без  пільг  і  без  квот,
до  безтями  кохати  цю  тишу...

День  за  днем  обрива  календар,
під  ногами  вже  листя,  під  снігом.
Замість  сонця  жевріє  ліхтар,
замість  мене  -  одягнене  тіло...

Все  прекрасно  у  мене.  Живу.
Руки  гріє  б/у  фортеп`яно.
До  весни  певно  ще  протягну.
ну  а  може  уперто  не  стану.

Ти  наскільки  прижився  в  мені!
Я  твоїми  словами  гово́рю,
і  воюю  давно  на  війні,
не  повіриш,  сама  із  собою...

Не  відпустиш  мене  й  не  прошу.
Просто  поряд  тягаю  образи.
Навтішалася  вже  досхочу  -  
на  любовне  у  мене  відраза...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541702
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.12.2014


У твоїх очах…

Крок  за  кроком  йде  життя  як  хуртовина
беззупинно  -  тільки  нАтиск  в  різнобій.
А  хвилини...  Перелякані  хвилини
з  пантелИку  збили  думковИй  потік.

ПеревАжені  стають  дедалі  ночі.
Дні  заочно  пролітають  за  вікном.
Геть  мутні  стають  колись  яскраві  очі
і  бліда  стою,  мов  гашеним  вапном.

Ти  мене  не  взяв  з  собою  і  не  кинув.
Ти  мені  і  краплі  слова  не  сказав,
що  колись  в  життя  ми  вимолим  хвилину,
що  колись  від  щастя  скотиться  сльоза!

Мов  намисто,  перебрала  подих  вітру,
змінні  течії  -  від  холоду  й  тепла.
Й  місяці,  коли  все  змінює  палітру,
коли  листя  опадає  зі  стебла...

Я  приблизно  знаю  поштовх  твого  серця,
частоту  скорочень,  видихи  і  вдих.
Та  побачити  себе  все  ж  не  вдається
у  твоїх  очах,  як  осінь,  золотих...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531634
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2014


дивергент

Вицвітають  кольори.  Тьмяніє  фарба.
Неслухняний  вітер  уриває  дні.
У  нічному  небі  стихли  лунопарки,
підкорившись  темно-синій  глибині.
Тіні  осені  повисли  на  карнизі,
одягають  стіни  шкіряне  пальто.
Щоб  не  змерзло  листя  -  я  сховаю  в  книзі,
покладу  туди  і  те,  що  не  було.
Знов  поповниться  моя  бібліотека.
В  золотій  оправі  тисяча  томів:
так  багато  книг  буває  у  поетів  -  
не  змінили  світ  і  світ  їх  не  змінив...
І  стою  сама  на  перехресті  лю́ду  -  
та  ніхто  не  чує,  лиш  на  розі  клен:
шелестить  собі,  міняє  амплітуду  -  
я  нікому  не  потрібний  дивергент...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521186
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.09.2014


людяність померла

Так  дивно.  В  епоху  прогресу,  мов  люди  німі.
Свої  почуття  доправляють  по  лінії  дроту.
І  ходять,  забувши  про  небо,  лише  по  землі,
Оптом,  продавши  за  гроші,  крила  свободи.

Кого  ми  із  себе  зробили?!  А  ким  ми  були?
Нам  радості  більш  не  несе  шоколадна  цукерка.
Здається  й  того  нас  усіх  з  вами  Бог  розлюбив,
Бо  'люди'  зовемся,  а  людяність  наша  померла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519652
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.08.2014


Гойдаються проміння

Гойдаються  фіранками  проміння,
Помірно  витанцьовує  вітрець.
В  повітрі  запах  стелиться  осінній,
Укотре  нанизАвши  літній  день...
Вабливі  айстри  вискочили  нишком,
А  відчуття  -  планети  у  руках!
Виходить,  щастя  -  у  маленькій  тиші,
Де  скажуть  очі,а  змовчать  слова...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515507
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.08.2014


не знаючи, люблю…

Лишилося  писати  про  природу,
І  мріять  про  незвідані  краї,
Байдуже  споглядати  на  погоду,
Й  не  вірити  флюїдам  міражів.

Лишилась  на  долонях  вся  планета
Заплакана,  водночас  і  смішна.
Вагаюся.  Куди  взяти  білета,
Щоб  вийти  там,  де  станція  своя?!

Де  будеш  ти,  оплаканий  ночами,
Омріяна  клітинка  до  клітин.
Де  зможемо  літати  ми  руками,
Єднати  наші  душі  без  вітрил...

На  жаль,  усе  стирає  нанівець
Прийдешній  день,  мій  розум  і  свідомість.
Бо  де  ти  ходиш,  де  ти  в  світі  є?
Куди  тебе  сховала  підсвідомість?

...  І  от  наздоганя  доба  добу,
І  вже  не  за  горами  жовта  осінь.
А  я  тебе,  не  знаючи,  люблю,
Чекаючи  у  снах  своїх  щоночі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511474
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.07.2014


злітає час…

Злітає  час,  немов  музичне  allegretto.
Не  за  горами  і  осінні  вітражі,
Гаряча  кава-чай,  в  дрібну  клітинку  пледи
І  самота  -  тримає  міцно  дві  руки...
Вона  звучить  моїм  старим  фортепіано,
Фальшивить  нотами,  тікає  у  мінор.
А  я  мовчу  -  мені  ні  добре,  ні  погано,
Мене  давним-давно  схопили  у  полон.
І  я  тікала  й  не  тікала  -  та  куди  там?!
Немов  гадюками  обвиті  всі  стежки,
І  навіть  айстри  (найулюбленіші  квіти)
Уперше  зрадили  -  в  цю  мить  не  розцвіли...
І  не  тікається  вже  більше  в  невідоме,
Бо  неодмінно  там  хтось  має  зачекать!
Така  біда  -  стали  чужими  всі  знайомі,
І  навіть  я  сама  собі  вже  не  своя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511473
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.07.2014


на всі чотири сторони

Оця  весна  мені  уперше  так  зрадлИва.
І  філігранність  загубила  всі  кути.
Безхмарне  небо  у  очах  моїх  втопилось:
змінили  колір  очі,  навколо  -  кругИ.

Поля  безмежних  маків  вигоріли  миттю.
Нічні  сузіря  задушИла  спекотА.
Відтінки  ніжної  ранкової  блакиті
розмито  присмаком  полИню  -  ГІРКОТА.

Усе  до  болю  миле  ти  украв  для  неї:
мій  тихий  травень,  шелест  листя  і  себе.
В  старім  замуленім  ставку  навіть  лілеї
не  так  сміються,  пропливають  повз  мене.

Такого  болю  я  в  житті  не  відчувала
як  от  тепер  в  байдужім  світі  між  людей.
Я  проклинаю  день,  коли  тебе  стрічала,
коли  зрадливо  ти  підкрався  до  очей...

Іди  на  всі  чотири  стОрони  щасливим,
безмежно  радісним!  Тебе  ж  я  відбула!
Я  стану  сильною,  що  і  тобі  не  снилось!
Мене  полюбить  той,  кому  потрібна  я!

Нехай  сьогодні  жменька  слів  в  долонях  тліє,
кардіограма  перебіжками  тремтить.
Я  відпускаю  те,  що  в  Бога  попросила
і  дуже  вдячна,  що  я  можу  далі  йти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501331
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.05.2014


упало небо

В  один  момент  упало  небо  з  неба,
втопилось  сонце  в  глибині  морІв.
Зненацька  відцвіли  квіти,  дерЕва
і  попелом  осіли  зграї  слів...

Оті  слова  я  вивчила  напам`ять
і,  мабуть,  краще,  ніж  як  "Отче  наш"!
А  ти  тепер  ідеш,  мене  минаєш,
немов  осліп,  оглух,  а  може  й  -  фальш.

Ти  навіть  не  здогадуєшся,  як  це?!
Себе  привчати  ранком  до  життя,
у  відповідь  казати  -  ВСЕ  ПРЕКРАСНО,
а  в  серці  накопичувать  сміття...

Серед  мільярдів  люду  так  самотньо.
Лякає  ця  безвихідь  та  журба.
А  ти  все  далі  й  далі.  Ти  холодний,
як  лід,  мороз,  як  в  лютому  зима...

Якщо  забув,  то  й  я  тебе  забуду.
Пущу  на  вітер:  йди  собі,  лети.
Можливо  не  злічить  мені  простуду,
та  з  гордістю  я  зможу  повз  пройти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500275
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.05.2014


Занотую весну…

Занотую  весну  у  блокноті  своєму  в  останнє.
Замалюю  поля,  насаджу  густо-густо  жоржин  -  
і  дрібненьким  дощем  (утоплю  безголосе  кохання,  
відспіваю  його,  а  попереду  сотні  стежин).

І  можливо  мене  на  якійсь  жде  омріяна  мрія.
Через  терни  пройду,  через  небо  і  землю  чи  смерть.
Головне,  щоб  моє...  Моє  серце  щось  щиро  зігріло,
а  не  вкинуло  знов  у  земну  круговерть.

У  блокноті  моїм  вже  давно  оселилась  зневіра,
а  я  впевнено  всім  та  й  собі  вже  укотре  брешу.
Бо  зростило  життя  у  мені,  мабуть,  хижого  звіра:
не  перечу  комусь,  лиш  себе  розриваю-душУ.

По  краєчку  листа  слово  в  слово  єднається  в  риму.
Між  рядочків  пливе  лейтмотивом  остання  весна.
Я  напевно  засну.  Хай  блокнотом  тиняється  злива,
а  пробудить  хай  той,  з  ким  дорога  єдина,  одна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498824
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.05.2014


на терезах весни…

На  тереза́х  весни  вже  переві́сив  травень.
Замайорів  немов  сузір`ям  дикий  мак.
І  повтікали  хмари  вліво,  хто  направо,
а  я  стою  на  перехресті  -  де  мій  шлях?!

Стою  задумана...  Бузкові  квіти  пахнуть,
це  найріднійший,  наймиліший  аромат.
Весна  вже  вп`яте  розбиває  мої  грати:
кудись  веде  мене,  та  грузну  все  назад.

І  наче  хочеться  зірвати  з  неба  зорі!
Кудись  летіти,  бігти,  падати,  могти!
Водночас  думи  ходять  в  голові  поволі
і  руки  зв`язує  майбутній  страх  рутин.

Від  перевтоми  біль  урвала  мої  ночі
і  краще  б  пам`ять  я  згубила  назавжди,
чим  боячись  лягати  спати,  бачить  очі:
такі  далекі,  недосяжні  і  близькі...

Я  не  багата,  і  не  бідна,  все  як  у  всіх:
жбурляє  струмом  серце,  кров  собі  біжить.
А  ще  люблю  найбільше  в  світі  білий  сніг
як  опадає  на  земне  чоло  і  спить.

Мені  одне  болить  -  невизначеність  в  часі.
Я  загубилась  в  свої  двадцять  і  боюсь,
що  світ  міняється  і  люди  -  у  гримасах.
Ще  може  крок  і  я  у  вічність  розчинюсь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497079
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.05.2014


у перевтомі часу…

У  перевтомі  часу  я  тебе  зустріла.
Нехай  позаочі,  без  дотиків  і  слів.
Отак  зненацька  моє  серце  сповістила
Хімічна  тяга,в  ній  флюїдів  міражі.

Нас  розділяють  кілометрів  ешалони
І  синє  небо,що  гостює  тут  і  там.
І  мабуть  те,що  в  нас  розписані  дороги,
І  спільна  думка  -  не  вертатися  назад...

Я  не  скажу  тобі,що  серцем  прикипіла.
Що  в  ньому  б'ється  струмом  туга  навісна.
Мені  здалося  просто,що  я  знов  щаслива
Без  забобонів  і  буденності  ЖИВА!

Ти  повернув  на  мить  весну  в  мій  вдих  і  видих.
Розплющив  очі  і  долоні  обігрів.
Додав  в  життя  моє  упевненість  і  силу.
Ти  просто  той  єдиний,хто  мене  змінив.

Прости  мені  моє  наївне  і  дівоче.
Я  тобі  вдячна  за  весну  в  моїх  очах.
Ми  не  зігріємося,мабуть,  спільним  сонцем.
І  не  торкне  чола  мого  твоя  рука...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496829
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.05.2014


Альбатрос

Розквітають  квіти.  Ходять  небом  хмари.
У  повітрі  шелестить  нова  весна!
Перекатами  шумлять  собі  отави
в  унісон  з  душею,  що  давно  пісна...

Літо  висушило,  осінь  розмочила,
а  зима  палац  льодовий  возвела́.
І,  здається,  що  боротися  несила  -  
в  гострий  кут  ця  безнадія  завела.

Довго  мучала  чи  довго  не  пускала,
та  від  березня  сховати  не  вдалось!
І  воскресла  та  душа,  що  довго  спала,
на  всі  крила  як  у  морі  альбатрос!

Ви  впіймайте,  хто!  Наважтеся!  Не  вийде!
Буду  диким  птахом,  диким  дикарем!
Я  нікого  не  впущу  й  ніхто  не  прийде.
До  таких  чужих  ніхто  давно  не  йде...

Безнадійно  обумовлена  хвороба́!
Безнадійне  завтра,  рік,  усе  життя!
Відлюбила,  відболіла!  Поборола
тільки  страх.  Тепер  чимдуж  серцебиття...

Тут  у  морі  я  веду  собі  розмову
з  безглибинним  небом,  краєм  без  країв.
Бультиха́ю  часом  душу  свою  кволу
й  підлітаю  навесні  до  берегів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493579
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.04.2014


Весна пустила сонячні карлючки*

Весна  пустила  сонячні  карлЮчки
і  на  дерЕвах  іній  квітковий.
Я,  певно,  буду  довго  на  "беззвучці".
Звикатиму  до  того,  що  не  мій.

Вдихатиму  новий  ковток  свободи,
обмежений  тобою,  а  нехай...
Бо  ще  лікує  час  і  пора  року,
книжкові  барикади,  теплий  чай.

Розправлю  плечі,  гляну  в  синє  небо.
Навчу  себе  любити  це  життя!
Я  зможу  рівно  дихати  без  тебе,
зумію  відновить  серцебиття!

Й  ніколи  серед  люду  не  загУблюсь.
Знайду  себе!  Знайду  свій  вірний  шлях!
Я  дякую  за  ліки  і  простуду,
мій  ворог,  мій  колишній  друг  і  кат...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491030
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.04.2014


Я знов собі придумала тебе…

Я  знов  собі  придумала  тебе.
Намріяла,  в  думках  наворожила.
Вдихнула  в  очі  небо  голубе
і  сонечком  весняним  відігріла.

Зростила  на  мольбе́рті  наш  будинок.
Кімнати  -  ген  просторі!  Як  хотів!
Людині  ж  так  потрібна  та  людина,
щоб  взяв  її  за  руку  й  полетів.

Куди?  А  не  важливо!  Тільки  б  ра́зом!
Тоді  не  страшно  впасти  з  висоти.
Бо  той,  хто  щиро  любить  -  безвідказно
і  небом,  і  землею  зможе  йти...

Я  знов  собі  вигадую-мудру́ю:
безсонні  очі  стелю  розгромляють.
А  про́тяги  ранкові  так  гартують  -  
в  буденність  продірявлену  вертають.

І  ось  я  тут:  конспекти,  свіжа  кава,
прогулянки  по  місту  навесні...
І  змучена  душа  перечекала:
"Для  чого  почуття  дано  мені?!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490022
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.04.2014


не таланить

Я  ніхто  тобі:  ні  рідна,  ні  далека,
ні  пере́січна  у  тисняві  міській.
А  лишень,  мабуть,  як  заспів  чи  куплети,
та  і  ті,  напевно,  іншій  присвятив.

Ми  ніколи  не  зустрінемось  під  сонцем,
під  квітучими  деревами  весни!
Я  кляну  себе,  бо  знов  припали  очі
(невимовно-невловимі)  до  душі.

Я  не  вимовлю  твого  ім`я  ніколи!
Відквітує  квітнем,  травнем  віддощить.
Не  віддам  тебе,  далекий  мій,  нікому,
бо  нема  що  віддавать  -  не  талани́ть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488394
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.03.2014


самотній вечір…

Самотній  вечір,  ранок,  день.  Та  що  -  і  ночі.
Усе  по  колу,  і  по  колу.  Де  кінець?
Безглузді  пари,  соцмережі  ці  охочі
і  пустота  безмежна  лайкнутих  сердець.

А  за  вікном!  А  за  вікном  життя  квітує.
Помпони  зелені  обабіч  поросли́.
І  зайчик  сонячний  в  люстерко  піджартує:
ми  так  давно-давно  малечою  були.

Мені  не  треба  ні  любові,  ні  потіхи,
я  вже  навчилася  кохати  в  тишині:
нехай  мовчу  собі,  кричу  в  собі  без  ліку,
але  зневіра  ця  вертає  в  будні  дні.

І  з  часом  стерпиться  надія  й  безнадія.
І  на  собі  злічу  ще  сотні  тисяч  ран!
А  все  тому,  що  кожен  рік  весна  рятує
і  віддаляє  на  роки  душевний  рак...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487743
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.03.2014


привіт весна

Привіт  весна,  запрошена,  призвана.
Я  так  давно  чекала.  Де  ти  є?
Вбива  мене  зима  ця,  самозванна
і  "прощавай"  те  кинуто-гірке...

Спасіння  буде.  Відстанню  чи  часом,
а  може  іншим...  Ні!Забудь,забудь.
Надія  загубилась  у  каркасах.
Я  спробую,  але  чи  щось  доб`юсь?!

Привіт  весна.  Сховай  у  вітах  сльози.
Сховай  мене  від  "людяних"  людей.
Я  вдосталь  начиталась  тої  прози,
а  відповідей  нуль:  ні  там,  ні  де...

І  хай  мене  не  буде  на  поличках
запилено-палаючих  крамниць.
Я  стану  жити  в  голосі  синички,
і  в  мерехтінні  вранішніх  зірниць...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482635
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.03.2014


А я давно Тобі - клянуся і брешу…

Вечірнім  містом  бігають  маршрутки.
Переливається  луною  дикий  шум.
Із-поміж  цього  хочеться  забутись,
та  потопаю  в  морі  чайок  -  в  морі  дум.

Вечірнім  містом  ходять  вільні  люди:
щасливо  вибілені,  випрані,  святі.
Завуальовано  в  болоті  душі  гублять.
Та  зась  -  не  каються,  бо  раз  живуть  в  житті!

Вечірнім  містом  стомлено  й  безжально
своїх  повік  вітрини  не  складуть.
Бо  так  потрібно  -  цим  живе  реальність
й  самотнім  людям  освітляє  путь.

Вечірнє  місто  скорене  Тобою,
усі  вітрини,  транспорт,  дикий  шум.
Ти  ж  так  хотів  мене  любить  такою,
а  я  давно  Тобі  -  клянуся  і  брешу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480573
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.02.2014


Я сьогодні заплакала ві́ршами…

Я  сьогодні  заплакала  ві́ршами
з-поза  рання,  можливо,  зі  сна.
Бо  Тобою,  неначе  афішами,
устелилась  душевна  стіна.

Навіть  сходами  йду  -  і  Ти  поряд  йдеш.
Повертаюсь  на  бік  -  Ти  лежи́ш.
І  собою  мене  вкотре  проклянеш,
знов  на  місяць  кудись  полетиш...

Я  люблю  Тебе  так!  І  не  каюся...
По  клапти́нках  збираю  Тебе.
Не  чекаєш  -  не  ждеш,  і  зрікаєшся
на  сьогодні  й  на  завтра.  Й  тепер!

Не  люби  мене,  -  хай...  Тільки  не  тікай!
Дай  вдихати  Твій  запах  очей!
Хочеш  серце  бери  моє  -  ЗАБИРАЙ!
В  світі  стане  ще  більше  речей...

Я  сьогодні  заплакала  ві́ршами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476688
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.02.2014


Недоля в світі цім знайтись…

Зима  лютує  жорстко  за  законом:
за  ґрати  небо  рівно  до  весни.
Привозять  сніг  вагонами-вагони!
І  тільки  Ти  квиток  свій  не  зберіг...

Ти  не  зберіг,  можливо,  й  не  збирався.
Я  не  кляну,  не  лаю,  -  навпаки!
У  почуттів  приходять  теж  колапси
(нетямлячи  тримають  дві  руки).

Я  вже  змирилась:я  тебе  не  бачу.
Гучніше  музику  Шопена,  а  нехай!
Та  тільки  зимно  у  душі  ворона  кряче,
і  вовчий  страх  привів  всі  зграї-зграй!
 
І  ось  стою  -  навколо  поле  біле.
Думки  скажені  (де  там  утекти)?!
А  я  тебе,  коханий,  так  і  не  зустріла.
Мабуть,  недоля  в  світі  цім  знайтись...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475819
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2014


Глухі-глухими

Спочиває  вечір  в  сніговій  колисці.
Мерехтливі  зорі  сяють  де-не-де.
Знов  опівночі  у  вікна  подивився
той  грайливий  місяць  в  ніжнім  деграде.

Так  самотньо  в  цій  красі  і  так  щемливо!
Двадцять  п`ятий  вечір  тугою  затих.
Я  одна  тепер,  і  все  ж  -  це  справедливо.
Не  навчилася  кохати  і  ти  зник...

Скільки  люду  на  землі?!  Німі-німими!
Геть  однакові  -  хоч  радість  чи  біда.
Ну  і  ми  собі  такі  глухі-глухими
не  почулися,  що  вже  давно  зима...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475184
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.01.2014


Жбурляє снігом по землі зима прийдешня

Жбурляє  снігом  по  землі  зима  прийдешня,
ламає  гілля  ожеледиця-вода.
Але  ж  то  як  воно  болить,  як  кров  проллється?!
А  все  над  Нами  чужа  влада  і  пиха́.

Мені  не  віриться,  що  гинуть  Наші  люди,
що  Україну  геть  розгризли  на  шматки.
Кому  не  лінь  -  сюди  злізаються  приблуди,
та  що  ви  знаєте,  трибісові  посли́!!!


О,  мій  народе!  Мій  великий,  мудрий  друже!
Не  зупиняйся  на  досягнутому,  йди!
Бо  скільки  можна  бути  Нам  сусідським  плугом?
Свої  долоні  зможуть  виростить  сади!

І  я  упевнена,  що  вернуться  синиці,
що  без  запізнення  прийде  до  Нас  весна!
І  покладемо  до  державної  скарбниці
своє  єство,  свою  свободу  й  благодать!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474444
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 23.01.2014


Натерпілась (-ись) …

Натерпілася  у  самоті  вмирати
і  тебе  чекати  більше  за  життя.
Твою  тінь  неначе  пазлики  складати,
коли  йдеш  невтомно  як  зійде  зоря...

Вже  я  звикла,  що  на  кухні  одна  чашка
і  запилена  поду́шка  у  шкафу.  
Що  залишилось,  то  це  твої  фісташки  -  
прикладаю  їх  до  серця  -  знов  живу!

Звинувачую  тебе  у  цьому  вірші,
це  і  все,  на  що  я  здатна  отепер.
Та,  можливо,  не  любили,  а  щось  інше:
скажу  більше  -  натерпілись!  От  і  все!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469662
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.01.2014


Тебе так багато в моїй голові!

Тебе  так  багато  в  моїй  голові!
Що  ось  зовсім  скоро  із  глузду  поїду.
Як  бурі  сибірські  і  дні  снігові  -  
не  поряд,  не  близько.  Тиняєшся  світом...

Тебе  так  багато  в  чернетках  моїх
із  ритмом  кульгавим,  повторами  ка́льки.
Та  ми  так  далеко,  як  пристань  німих
без  крику  давно  нас  викльовують  чайки.

Тебе  так  багато  в  скрипучій  зимі!
Ти  мав  би  згадати,  що  дуже  я  мерзну?!
Не  любиш,  не  хочеш...  Так  дай  до  весни
підсніжником  білим  у  полі  воскреснуть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466903
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2013


не моїм взуттям…

Прийде  зима  і  гляне  в  куці  вікна  -  
там  є  півмене  і  бокал  вина,
недоп́алки  і  вицвіла  палітра,  -
і  все,  що  в  дев`ятнадцять  нажила́...
А  ще  годинник,  витертий  зап`ястям
ховається  під  ліжком,  -  а  нехай.
Туди  я  можу  і  любов  покласти:
вмивайся  пилом,  стихни,  прощавай.
Подумаю,  поні́жуся  і  вийду,
вже  досить  у  футлярі  помирать.
Таким,  як  ти  присвячую  постскриптум:
вдягніть  моє  взуття-моє  життя!
Ну  як,  не  жме  між  пальцями,  не  тисне?
У  відповідь  мовчання,  що  й  казать.  
Не  буду  вам  я  дорікать  навмисно,
я  просто  взимку  стану  оживать.
Отак,  на  зло,  на  радість  -  як  захочу,
й  любов  шукати  на  заміну  вам
не  стану  я.  Живіте  вдень  і  внОчі
своїм  шляхОм,  а  не  моїм  взуттям...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461792
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.11.2013


Потреба у тобі

Потреба  у  тобі...  ковтаю  каву  -  
чорнезну,  безцукрову  і  гірку.
І  у  листках-чернетках  слів  замало...
Дозволь  тебе  у  вірші  заберу!
Живи  у  них!  Чи  бешкетуй!Що  хочеш!
Я  в  тисячне  готова  їх  писать.
Як  пір`я,  притуляючись,  лоскоче  -  
отак  я  хочу  чути  тебе  й  знать...
Хоча  б  отак...  Зненацька  в  сумну  пору
(але  ж  без  тебе  всі  тепер  такі)  -  
заголоси́  в  оголених  просторах.
Клінічну  смерть  на  хвильку  обірви!
Потреба  у  тобі,  немов  за  Маслоу
найвища,  найскладніша,  найМоя!
Ти  не  тікай,  бо  так  болить,  як  впасти
удруге,  де  розходиться  земля.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457770
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.10.2013


Не пишеться…

Не  пишеться  мені  вже  
так  давно.
І  пальці  навіть  не  згадають  
рухів,
і  листям  в  серці  по́верх  
намело  -  
тиняюсь  світом  кинута  
заблу́да...
Дерева  всі  розпатлані  
від  вітру.
Між  ними  йдеться,  наче  
по  аду́.
Самотність  мої  сльози  так  
не  витре,
хоча  як  мати,  у  моїм  
садку.
Не  знаю,  може,  осінь  в  цьому  
винна,
що  все  згора,  -  і  я  тікаю  
геть.
А  може,  то  любов  летить  
за  клином  -  
без  неї  світ  прирік  себе  
на  смерть...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457398
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.10.2013


Усе в нас є…

Усе  в  НАС  є:  турецька  кава,  я  і  Осінь.
Мені  не  треба  ти,  тобі  не  треба  я.
Ніхто  не  винен,  що  існує  слово  "досить".
Ніхто  не  правий,  що  всьому  є  забуття.

Холодних  зір  гірка  і  стомлена  розмова
злегка  бентежить  руки  і  параліч  б`є.
Я  в  самотинь  цю  закохалась  як  ніколи:
але,  як  ти,  я  не  забуду  всіх  і  все...

У  Нас  все  є,  -  говорять  згорблені  тополі.
Вони  найбільше  знають,  хоч  як  не  крути!
У  тебе  -  ти,  і  ви  тиняєтесь  по  волі.
У  мене  -  осінь,  і  тепер  це  до  снаги...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449300
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.09.2013


Зоріє вечір паводком осіннім (листя*)

Зоріє  вечір  паводком  осіннім.
Свої  суво́ї  скоро  скине  ніч.
Де  обернися:  все  в  заціпені́нні.
Лише  думки  зі  сна́ми  пліч-о-пліч.

Вплітає  руки  мжичка  вереснева,
туманний  шлейфик  виткали  дощі,-
і  стала  туга  багаторівнева,
багатоколійна  у  дзеркалі  душі...

Зоріє  вечір  паводком  осіннім.
Ген  піктограмним  почерком  пливе.
Його  життя,  як  наше,  не  безцінне  -  
на  холод  шати  скине...  от  і  все...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448558
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2013


Шикує осінь…*

Шикує  осінь  на  широку  но́гу.
Сріблясто  сипле  ґудзики  малі,
благословля  пернатих  у  дорогу
і  осипає  листям  по  ріллі.

Перебира  спори́шів  сухожилля,
склада  айстринок  барви  чарівні.
Вона,  ця  осінь  -  присмак  божевілля,
епістолярний  присмак  у  душі...

Шикує  осінь  ароматом  кави,
акцентом  Відня,  Львова  гомонить.
А  я  між  ними,  наче  заблукала.
"Додому  скільки  повертатись  миль?!"

І  так  щороку  поїздом  осіннім
переїжджаю  відстані  свої.
Так  часом  треба,  мабуть,  для  спасіння,
бо  нас  з  Тобою  Боже  роздвоїв...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448329
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.09.2013


Останній вдих і видих цього літа

Останній  вдих  і  видих  цього  літа.
За  шпилі  дому  труться  хмаринки́,
лякають  дах  ще  сонячно  прогрітий.
До  вирію  готові  ластівки.

Пташки  неначе  чують  і  в  останнє
така  звучить  довкола  таїна́.
Задивишся  і  ніби  проростаєш
ще  раз,  глибоко,  як  в  нове  життя...

Похнюпились  травинка  і  квітинка,
мінорність  наливає  день-бокал  -  
звиває  декупа́жем  павутинка,  -  
і  осінь  через  ночі  інтервал...

Останнє  все...  згадається  і  зникне
ранковий  світ  -  зірниці  з-за  хати́н...
Та  до  розлуки  з  любим  я  не  звикну  -  
не  звикну,  що  ти  десь  і  не  один!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446473
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 31.08.2013


Кучерява просинь

Кучерява  просинь  
сипле  з-поза  ранку,
умиває  гілля  
яблучних  сортів.
Прикотили  сонце,  
наче  полонянку,
із  шляхів  молочних  
чумаки-старці.

Ось  воно  скотилось  
із  малого  возу,
наче  серпантином  
сипле  промінці
і  красує  доню,  
молоденьку  осінь,
умиває  щічки,  
крутить  колоски.

Сріблом,  діамантом,  
золотом  іскриться
і  в  гаях  розлогих  
липне  акварель.
Як  би  не  хотіли  -  
листячку  не  спиться,
щоби  не  проспати
сонячний  ще  день...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445998
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.08.2013


До мого дому йдуть важкі, перисті хмари…

До  мого  дому  йдуть  важкі,  перисті  хмари,
злегка  намо́чені  в  серпневий  маринад.
Мене  з  собою  забирають  на  пота́лу  -  
на  переродження,  де  править  зорекрад.

Зв`язали  руки-ноги,  -  і  лечу  до  ви́сі.
Ковтаю  серцем  ще  пралагідне  тепло.
А  ось  зима.  Озон.  І  вітер  собі  риссю
перетира  до  блиску  зорі  -  ремесло!

Мені  цю  осінь  важко  у  собі  прижити
і  думку  ту,  що  Тебе  викрала  вона.
Я  пам`ятаю  "Досить  скиглити,  тужити!".
Шкідливі  звички  не  врятують  ні  на  грам...

І  от  радію  цим  перинам  піднебесним.
Усім  єством  я  хочу  жити  навпаки.
Щоб  Ти  не  став  госте́м  манірним  і  почесним  -  
я  найріднішим  присвячу  свої  рядки...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445849
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.08.2013


Заколосилася любов*

Заколосилася  любов  
у  стрічках  літа.
Плодово-ягідним  
наповнилась  вином.
І  заспівала,  
мов  циганка-Кармеліта,
вдихнувши  пристрасть,  
вся  пропахла  тютюном...
Заколосилася  любов,
і  наче  буря,
змінила  спокій  
на  неспокій,  й  навпаки.
В  такий  момент  
невиліковно  вжалить  куля
як  серед  розпачу  
торкнуться  дві  руки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445468
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2013


Прискаче осінь…*

Прискаче  осінь  на  буланому  коні.
Своєю  гривою  підійме  вітровії.
А  літо-літо  вже  минає,  й  поготів,  -  
собі  займає  чергу  в  журавлиний  ірій.

Так  щедро  пахне  це  ласкаве  міжсезоння.
Повсюди  мед.  Вмокай!  І  випий  з  молоком!
Усе  квітує!  Навіть  дике  підвіконня
упавших  зір  центнери  злиже  язичком...

А  у  садочку,  притуляючий  до  тину,
готують  айстри  букетований  вінок.
І  навіть  шаль  мережить  біла  павутина
для  пави-осені  із  тисячі  жінок...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444970
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 23.08.2013


Мутний серпанок*

Мутний  серпанок  
розстелився,  наче  пле́со.
І  зграї  ластівок  
несуть  туди  весло.
Де  на  човні  приїде  
вранішнім  експресом
пахуче  сонце,  
що  із  меду  проросло.
І  стане  радісно  
в  теплі  гойдати  трави,
і  лоскотати  
виноградні  табори́.
Переливатися  
в  жоржинові  отави
в  передчутті  
жовтогарячої  пори.
Нехай  з  затримкою  вже  
дні  лікують  рани,
нехай  безмежжя  смутку  
опуска  мене.
Ця  Осінь  прийде  -  
молода  і  домотка́на!
Вона  зі  мною  
біль  розлуки  прожене...
Мутний  серпанок  
розстеляється  поволі.
Чомусь  я  вірю  
в  оце  явище-обман?!
Колись  нежданно  в  нім  
зустріла  свою  долю...
Тепер  лиш  пам`ять,  
коли  навколо  туман*.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443663
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2013


Була любов*

Була  любов.  Була...  
і  заховалась.
Немов  метелик  
днем  одним  пережила.
На  чай  прощальний  
навіть  трішки  не  зосталась,
а  полетіла,  
де  гряде  нова  весна.
Була  любов  
ніжно-терпелива.
У  почуттях  
переважав  легенький  струм.
Не  висохали  
в  нашій  повісті  чорнила.
Ніколи  я  не  знала  
про  сердешний  зуд.
Була  любов.  
Від  неї  вже  рої́ться.
Стікають  медом  
сльози  бу́вшого  чуття.
Тебе  не  бачу,  
та  секундою  приснися...
Оце  і  все,  
що  можу  в  суї  попросить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442503
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2013


хотіла б загубити пам`ять

Я  б  хотіла  часом  загубити  пам`ять,
але  ліків  цих  в  аптеці  не  знайдеш.
Бо  від  дум  спекотно  й  накрива  цунамі,
а  до  Смерті  просто  так  і  не  прийдеш.
Я  стою...  потрохи  в  скроні  б`є  безвихідь.
Ти  сказав:  "Так  буде  краще  нам  обом...".
Без  хлібини  плаче  долі  черства  крихта  -  
помира  любов,  не  чуючи  тепло.
Знов  ці  думи:  може,  я  таки,  проклята  -  
як  йому  розлука  зовсім  не  болить.
Не  женеться    за  життям,  він  хоче  спати,
йому  байдуже,  що  до  кісток  щемить.
Розумію,  все  потрібно  пережити:
в  світі  гинуть  від  недуг  скільки  людей!?
Та  любов  оцю  ніколи  не  спалити,
та  й  вже  користі  немає  з  неї  геть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442216
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.08.2013


Вітрець вечірній*

Вітрець  вечірній  нагадав  мені  про  осінь,
яка  клубочком  диму  покотилась  до́лі,
і  десь  скакнула  поміж  виноградні  лози,
де  снять  метелики  і  тру́дять  дикі  бджоли.

Лякливо  бавиться  і  тихо  засміється  -  
жбурляє  перші  "жовті  аркуші"  землі.
ЇЇ  ніхто  не  бачить,  але  так  здається,
та  небом  йдуть  її  ж  перисті  кораблі!

Вечірні  зорі  цвіркунять  у  каламуті  -  
розводить  осінь  угорі  такий  пейзаж!
Клубочком  дим,  неначе  шарики  надуті,
у  вись  злітає,  сотворивши  камуфляж...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441470
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 04.08.2013


Закриє літо сонячну фіранку*

Закриє  літо  сонячну  фіранку
і  в  кошик  плетений  збиратиме  врожай.
Пахучим  чаєм  виллється  у  склянку
безмежносвітній  розчинений  розмай.

По  серпантину  спуститься  серпневість,
передосінньо  накиває  спека  п`ят
в  напіварабську  висохлу  місцевість,  -  
листком  упавшим  не  вернеться  назад...

Ось  промайнуло...  і  Чекають  пані
осінню  пані  з  позолоченим  кільцем.
Не  бува  в  природі:  добре  чи  погано,
а  на  розсуд  наший  -  будь-який  кінець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440868
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 01.08.2013


Загралось літо*

Загралось  літо  в  мене  біля  хати.
Немов  узваром  наповнюється  день.
І  справжня  спека  -  хижа  і  патлата,
від  міражів  її  у  ву́хах  дзень-дзелень.

Загралось  літо,  та  й  у  всіх  куточках
гарячий  промінь  миється  в  росі,
яку  збирають  бджоли  на  листочках
в  долинах  сонно-ранньої  зорі.

Загралось  літо.  І  на  роздоріжжі
стою  сама,  не  знаю  куди  йти:
чи  у  руках  тримати  жовте  листя,
чи,  може,  квіткою  ще  раз  хоч  прорости...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440380
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.07.2013


втопають небом пароплави

Втопають  небом  сніжно-білі  пароплави,
Наздоганяє  їх  роздмуханий  вітрець.
Немов  пастух,що  заганя  овець  в  отару  
І  лине  простором  ця  музика  сердець.

То,чесно?  -  музика!А  не  атласне  соло.
І  кожен  раз  там  вирина  нове  життя,
Коли  поглянути  у  бездну  невагому  
У  час  безсвітнього  безлюду-забуття...

Та  в  неба  є,як  всіх  у  нас  свої  капризи.
Я  саме  в  цю  годину  прагну  допомог,
А  пароплави  заховала  синя  пристань,-
Нове  життя  дадуть  у  визначений  строк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439702
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.07.2013


Ляклива тінь (під враженням фільму 'Вище неба')

Грається  собі  ляклива  тінь.
В  душу  молоду  жбурляє  листя.
Вчепиться  від  стоп  і  до  колін:
Навіть  до  вікна  не  дасть  присісти.
Відвертає  посмішки  людей,-
Відстанню  обмежили  нон  грату.
Присмак  болю  у  старих  речей,
Зовні  і  в  собі...Будуєш  ґрати.
Світ  тобі  відкрив  залізну  спину.
Очі  і  лице  дарує  тим,
Хто  завчасно  живить  магазин.
Ну  а  ти.а  ти...один.
Виродились,мабуть,почуття,
Гуманізм  і  братерські  турботи.
СНІД  проклав  коріння  до  путя:
Вирок  -  і  тебе  скоріш  в  болото.
Ти  і  не  людина,і  не  мрець,-
Цим  себе  загнав  у  невагомість.
Хочеш  бути  тут,а  може  й  десь.
Та  у  самоті  гниєш  натомість.
Карма  в  світі:зрозуміє  той,
В  кого  вище  людяність,ніж  статки.
Є  душевно  рідкісне  тепло,
І  знущанням  він  поставить  крапку.
Звикнути  боротись  -  це  твій  спосіб
У  новому  придбанім  житті.
Хай  як  є,та  ти  Людина  досі,
І  майбутнє  колоситься  у  руці.
І  не  бійся  жити  серед  хижих.
Ти  не  дарма  зовсім  народивсь.
Вирок  -  це  нова  сторінка  в  книзі.
Не  шукай  кінця,а  щось  пиши!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438655
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.07.2013


Карета*

Загойдався  коло  річки  очерет:
Дика  качка  з  каченятьми  підпливає.
Зорі  місяцю  невидимий  корсет,
Мов  чаклунки,  непомітно-геть  знімають.

Бульботи́ть  собі  на  лотосі  царівна.
Юні  коники  висвистують  на  біс.
Ніч  персидськими  очима  так  манірно
перламутровий  розсипле  свій  каприз.

До  опівночі  втамує  спрагу  спека.
Річка  вмиє  діадему  берегів
Не  ховаючись,  замріяний  лелека,
свою  лялечку  в  красі  такій  зустрів.

Перекатами  шумлять  ті  очере́ти,
мов  ховають  що  від  людства  на  землі.
Виявляється  у  небі  є  карета:
розстилає  казку  на  оці  краї

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438294
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 19.07.2013


Мене вже завтра тут не буде…

Мене  вже  завтра  тут  не  буде.
Як  завше,  вимию  весь  дім.
Ввімку  ефем.  Злічу  простуду.
Вживусь  в  пальто,  що  до  колін.
І  все...  Автобусним  маршрутом
Пущу  заплакану  сльозу,  -  
Бувай-прощай.  Пошерхлі  губи,  -  
Лиш  пам`ятай  мене  живу!

Ти  пам`ятай  мене  живу,
Усі  слова  і  настанови:
Малину  в  чай  і  про  весну,
І  ліпше  жайворон,  ніж  сóви...
А  може...  краще  все  забудь:
Спали  оцю  в  пиляці  книжку
Про  надлюбовну  каламуть
По  діамантовій  доріжці.

Спали  усе,  полий  бензином.
Мене  всім  серцем  прокляни.
Бо  некохану,  хоч  клин-клином,
Але  з  життя  свого  жени...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438274
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.07.2013


Спека*

Липнева  спека  п`є  прозорі,  тихі  роси
і  на  очах  згасають  намистинок  бал.
То  вперше  хвилями  з`являються  поко́си,  -  
і  так  здається,  наче  хтось  їх  малював.

На  дивних  квітах,  що  у  сонячній  короні
шуга́є  джміль,  немов  гойдається  у  ній.
Відкрило  небо  свої  голубі  долоні  -  
усе  для  збору  урожа́ю  й  поготів...

Останні  маки  осипаються  грайливо  -  
пелюстки,  наче  ті  жаринки  від  вогню.
Дивися,  стороже-козаче,  так  дбайливо,
бо  на  тобі  відповідальність  за  красу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437017
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.07.2013


Тиша тиш*

Прозорі  роси  розчесали  вранці  м`яту.
Умили  яблука  в  бабусинім  садку.
В  обнімку  з  персиком  гіллям  підперли  хату  -  
жаданий  рай  для  господині  в  холодку.

А  долі  всипано  петуній,  портула́ку,
асфальт  пронизує  увесь  малий  спориш.  
Плодово-ягідно  дзижчать  собі  комахи
на  день,  збудивши,  цю  казкову  тишу  тиш.

І  колись  днем,  одним  липневим  і  гарячим,
я  до  бабусі  її  стежкою  прийду.
Вона,  як  мати,  у  тривозі  вже  й  заплаче,
а  я  із  вдячності  до  ніг  її  впаду...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436395
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 10.07.2013


У підніжжі (казко-мрія)

У  підніжжі  сатинових  хмар
дивним  шелестом  ходять  блакиті,
наче  тут  акварелі  розлиті,  -  
і  спинився  час-антиквар.
Тут  літають  казкові  жар-птиці:
на  одному  крилі  -  міфофільм
з  чудесами  давно  вже  за  "сім",
а  на  іншому  -  літні  зірниці.
Не  зустріти  глибин  і  висот,
тридев`ятого  царства  зі  злата,
а  лише  просторовість  патлата  -  
тут  її  розсадив  добрий  Троль.
Розпорошено  снігом  акустика
осідає  на  цей  дивний  світ.
Веселково  пливе  диво-пліт  -  
розливає  дощем  оцю  містику...
Тут  до  сонця  можливо  торкнутися,
не  пектиме  холодна  зоря.
У  підніжжі  цього  вівтаря
мрія  зможе  в  життя  обернутися...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433886
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.06.2013


Відерце*

Відерце  зачепилося  за  місяць,
гойдається  собі  туди-сюди.
Ось-ось  стіна  дощів  неначе  пледом
накриє  дикі  пагорби  й  степи.

Поллє  може  із  місяць  не  тривало
увечері,  віщуючи  свій  план.
Веселка  виграватиме  октаву
на  кінчиках  розбарвлених  лампад.

Ледь-ледь,  скотивши  сонце  у  комору,
опісля  звеселяючих  сонат,
піднімуть  квіти  голови  угору  -  
передлипневий  заведуть  парад.

На  ранок  так  духмяно  пахне  м`ята!
Заблимали  петунії  малі.
Бо  вчора  місяць  віщував  нам  свято:
притихнуть  трохи  грозові  дощі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433551
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2013


Я наче і люблю, і не люблю.

Я  наче  і  люблю,  і  не  люблю.
Сердешно  приклоняюся  до  тебе,
а  відстань  поміж  нами,  як  те  небо  -  
навшпиньки  до  чола  не  притулю.

Я  наче  не  люблю,  і  знов  люблю.
Росою  перетворююсь  на  осад,
стежки  переплітаю,  наче  коси.
Щоб  ти  не  зник  -  все  шовком  застелю.

Я  наче  забуваю,  не  люблю.
Ось-ось  піду  і  побажаю  щастя.
Та  щось  мене  примушує  знов  красти...
Мабуть,  розлуки  не  переживу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433314
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2013


чаклунка*

Покотився  абрикосом  стиглим  вечір
у  кишеню  до  чорнильного  кота.
І  метелики  розправлять  свої  плечі
у  політ  до  три-квіткового  садка.

В  прохоло́ді  під  листком  квакоче  жабка,
дмуха  дудкою  вже  коник-стрибунець.
Їжачок  на  мить  свою  підніме  шапку,
скоро  зустрічі  відкриється  вінець.

Там,  за  схованим  трояндовим  намистом,
де  обабіч  розстелилась  сон-трава.
Так  не  пахне  навіть  тра`вяним  любистком,  -  
це  чаклує  тут  фіалочка  нічна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432267
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2013


А що тепер…*

Вечірній  сад  в  мережевній  хустині
затих-притих,  шукаючи  свій  сон.
І  майський  жук  шуга́є  по  малині  -  
де  б  залягти  корабликом  на  дно...
Пелюстки  трьох  розбавлених  ромашок
у  ароматах  бежевих  троянд,
так  об`єднались,  наче  руки  наші,
коли  від  всіх  нас  заховав  фасад.
У  павутинні  причаївся  промінь  -  
не  встиг  скотитись  за  небесний  край.
А  що  було  колись,  -  поверне  осінь.
А  що  тепер  між  нами  -  не  питай...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430484
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.06.2013


Галасливі хмаринки…

Галасливо  проникли  у  тишу  тополі  хмаринки,
пролетіли  в  дворі  і  підкрались  у  біле  вікно.
Стали  долі  пускатись  коралові  намистинки  -  
Сповістили  той  сум,  що  майбутнє  в  минуле  пішло.

Із  конвертів  своїх  висипали  найкращі  моменти,
а  вони  навзаєм  так  пропахли  весняним  дощем,
я  з  Тобою,  мій  рідний,  забула,  що  в  світі  є  щем.
А  тепер  анемія,  збій  у  системі  ферментів...

Я  читаю  листи  і  моєї  вини  там  багато,
а  найбільше  там  слів  -  божевільно-тужливо-терпких.
Не  знайти  в  цьому  світі  схожих  на  тебе  таких.
Не  з`єднати  вже  НАС,  бо  зі  слів  металеві  паркани...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426000
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2013


Відбуваю…

Відбуваю  любов  свою  віддану,
повертаюсь  далеко  углиб.
А  душа  так  осінньо  обвітрена  -  
вже  в  кайда́ни  думки  одяглись.

Нам  так  добре  було  в  шумних  за́кутках,
ми  пили  недешеве  вино.
Грались  в  піжмурки.  Наче  екзаменом
очі  стрілись  і  бігли  в  вікно...

А  за  дотик  і  потиск  не  згадую,
бо  така  частота  раз  на  рік  -  
в  гуркотінні  сп`яніла  громадою  -
ти  подав  мій  невипитий  сік.

Ця  любов,  саме  дивне,  що  радісна.
У  мільярдах  не  знайдеш  таку...
Ми  кохали  ні  тихо,  ні  гамірно
і  цурались  свій  вік  по  життю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425409
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.05.2013


Посмішка***

Така    в  тобі  весела,  щира  посмішка,
що  і  на  мить  я  не  зімкну  очей.
В  ній  потопають  перламутрів  домішки
і  йде  тепло,  стікаючи  з  плечей.

У  тих  вустах,  що  медом  майським  змащені
сховався  світ,  сховалася  пітьма.
Думки  луною  -  ХТО  ЙОМУ  ПРИЗНАЧЕНИЙ?
А  йде  весна,  некошена  весна...

Така  в  тобі  весела,  щира  посмішка  -  
фруктовий  рай,  черешень  перший  плід!
Я  оживу  у  полі  білим  проліском.
Лиш  поцілуй  і  окрили́  політ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423948
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.05.2013


майські горошки

Весна  розсипалася  маковим  горошком.
На  росянисту  постіль  диво-спориша.
Вімкнула  музику  і  сипати  із  ложки
Мілкі  дощинки  на  плодові  для  життя.

Згукала  бджоликів  ансамбль  розіграти
На  струнах  майської  хурделиці-краси.
Усе  для  щастя  є  -  чого  іще  чекати?
Можливо  час,коли  затягнуть  солов'ї...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423128
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.05.2013


слова…

Твої  слова  опали  яблуневим  цвітом
злетілись  вітром  і  померли  на  вустах.
Напіввечірнім  поїздом  приходить  літо,
А  ти  вже  вкотре  сядеш  не  на  той  літак...

Змарніли  очі  все  вдивлятись  в  піднебсся.
Там  наче  безлюдь  розтягнулася  на  вік.
Оце  б  дізнатися,що  як  тобі  живеться
Без  того  осаду,що  словом  приволік...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422421
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.05.2013


акварелева блакить*

Щебече  травень.  Морем  зелені  хвилює
і  заховається  десь  по  сільських  садках.
Шукай-шукай!  А  я  поки  малюю
ранкове  сонце  в  горизо́нтових  руках.

Ще  три  хвилини  -  і  я  небом  буду  бігти,
наздоганяй,  бо  ще  коли  така  гульба?
Коли  цим  запахом  пропахли  мої  клітки  -  
любов-магнолія  між  нами  розцвіла.

По  венах  наскрізно  літають  дикі  бджоли,
а  очі  раптом  застигають  тільки  мить...
А  далі  я  собі  нааївно-просторова
іду...  зраділа...  акварелева  блакить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422087
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.05.2013


У Тобі так багато сторін (присвячується І. Т)

У  Тобі́  так  багато  сторін.
У  Тобі  заіскрилась  плеяда.
А  у  серці  безмежно  п`янкім
білий  день  сяйвом  сонця  залитий.
Ти  такий!  Ти  такий!  Ти  -  ОДИН!
Не  зустріла  ще  схожих  на  Тебе
з-поміж  витертих  в  пил  хуртовин,
що  приходять  як  всі  з  Бого-неба.

У  Тобі́  так  багато  промінь
і  тепла  у  долонях  -  зігрілась.
Цю  любов  прожила  раз  в  житті  -  
наче  мушля  морська  я  відкрилась.
І  нікуди  від  них  не  піде́ш  -  
від  "повітря  і  до́лу  морського"...
Хай  мене  крізь  віки  не  несеш  -  
я  люблю,  хоч  і  різна  дорога...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416826
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.04.2013


Кремпується квітень*

Кремпується  квітень  і  хвилі  гойдає,
мереживно  сипле  злоти́й  горицвіт.
А  ранком  як  ранком  росою  зникає.
Обійме  дима́рик  і  гріє  живіт.

Криї́вка  темніша  і  знов  до  роботи,
ще  треба  до  неба  зігнати  овець.
Змочити  землицю  не  вперше,  а  вкотре
(бо  скільки  раз  голкою  крутиться  швець?)

Ледь  пташкою  зірка  покине  дрімоту,
як  вже  пасовище  кудрявих  чека.
Їх  квітень  розгонить,  дасть  в  волю  свободи  -  
і  знову  у  схованки,  знов  за  димар.

кремпується  -  соромиться
криївка  -  темне  місце

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416395
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2013


боже-вільна

Не  страшно  вмерти,  хоч  в  кругове́рті  вся  планета.
Страшно  побачити  з  висоти  напівянгола,  що  твоєї  відсутності  ніхто  і  не  замітить...
Страшно  писати  в  статусах,  що  помру  (подумають,  що  збоже-волі-ла)...
Боязко  вірити  людям,  яким  без  тебе  чудово,  яким  без  тебе  живе-ться.
Немає  сенсу  писати,  що  одна  сипуча  піщинкка  стала  всесвітом,
тепер  цей  всесвіт  в  іншій  галактиці,  в  мільйонній  прогресії.
Зневіра  до  себе,  у  собі,  у  куточку  душі  переростає  в  рак.  Саме  рак  пекучої  дипресії...
Методи  порятунку  -  слова  від  інших  "ТРИМАЙСЯ".  За  що?  за  повітря???
Немає  сенсу...
Сльози  вечорами  -  звичайна  рутинна  справа,  чудові  ліки  перед  судомним  сном.
Не  страшно  вмерти.  По  собі  залишаться  римовані  слова  і  фрази,  і  весна,  травень...
"Без  надії  сподіваюсь"  -  допомагає,  та  те  що  всередині  невиліковне...
Впевнена,  що  таке  відчувають  одиничні,  розіткані,  розбиті  як  і  я,  проста,  пуста,  наїівна,  "боже-вільна"...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416306
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2013


метелики***

Розгулялися  метелики  
у  пахощах  весни.
Трішки  крильцями  
сей  вітер  розтрусили.
І  в  повітрі  налягають
на  волосся  крапинки́
і  флюїди,  що  за  ними
шлейфон  ви́лись.


Ніч  із  кави  народилась
у  прозорі  кришталі.
проростила  зелень  -  
виткала  долівку.
Все  літали  диким  пухом  
ті  метелики  малі,
мов  зібгавши  простір  -
нескінченну  плівку...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412499
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2013


Панна*

Мої  думки,  немов  ворони  прилетіли.
Кружляли  хмарами  поки  не  зникнув  зір.
Боліло  серце,  згодом  зовсім  відтремтіло
і  стало  темно  -  ніч  вдягнула  кашемір...

Крізь  тишу  чую,  що  в  кімнату  входить  панна.
Шпалери  наскрізно  малює  в  сірий  тон.
Сідає  поряд,  в  душу  входить  філігранно
і  долива  окропом  свіжий  фейлетон.

-  А  Ви  прийшли,  панянко,  щоб  мене  розбити,
як  чорна  кава  розлилися  у  мені?
-  Прости,  та  я  прийшла,  щоб  знов  навчити  жити,
і  ти  змогла  збирати  зорі  восени...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411361
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 22.03.2013


хмари білого наливу

Зрослися  в  небо  хмари  білого  наливу
і  покотилися  від  вітру  в  сиву  даль.
Під  сонцем  гралися,  з  пташками  прилетіли,
вночі  краплинами  упали  на  асфальт.

Так  день  у  день  мінливо  світом  вирували.
Щезали  часом  на  якісь  прості  два  дні.
Та  коли  янголом  ми  неба  діставались  -  
вони  на  рік    сонячну  гавань  затягли...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410077
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 18.03.2013


Рожевим шлейфом*

Весна  прийшла  і  розбудила  сонні  очі,
ледь  потягнувшись  собі  стала  навшпиньки́.
Зайшла  в  гаї  -  і  розмотала  довгі  ночі,
які  скрутилися  клубочком  в  наші  сни.

Усе  було  у  тій  зимі  ледь  сіро-білій  -  
мовчали,  лаялись  і  падали  на  сніг.
Весна  прийшла  -  і  зазвучала  в  повну  силу,  -  
Тебе  рожевим  шлейфом  в  серце  занесла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408777
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.03.2013


протилежно…

Іде  весна  розкута  і  щаслива.
Ген  повертаються  із  вирію  грачі.
На  повну  силу  розгойдалися  вітрила,
Але  під  ними  ще  так  холодно  вночі...

Весна  іде  -  стрічає  прибережні,
І  майським  медом  так  запахло  навкруги!
Але  на  тім  кінці  землі  все  протилежно-  
Злітає  сніг,  в  польоті  мерзнуть  голуби...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407666
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 10.03.2013


Звільнений орел

Шумить  гілля.  Ламає  вітер  пасма  хмарови́дні.
Жене  зірки  і  топить  місяць  знов.
А  ранком  промінь  собі  ліг  на  сірій  призьбі,
як  юний  вуж  повзе  і  живить  кров.

Усе  шумить!  Скрипить!  Старий  димар  гойдає
одичавілий  звільнений  орел.
Й  мене  саму,  то  вдарить  то  питає
в  міфічних  горах  наче  я,  то  Прометей...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406216
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 04.03.2013


Новороджені:)

Скотилось  сонце  на  пів  вулиці  і  нижче
на  міліметрик  підживилася  трава.
Перемінився  вітер  і  легенько  свище,
гойдає  гілля  -  новий  дім  гостя-шпака́.

На  четверть  пальчика  зігрілася  поверхня
і  де-не-де  на  острівках  посходив  сніг.
Тремтить  оманливо  у  лютому  черешня  -  
бруньки  так  хочуть  лоскотати  дивний  світ.

Світає  скоро,  а  темніє  вже  пізніше...
А  тихі  сутінки  -  вже  зрадили  зимі!
Їх  попросили  новоро́джені  із  лісу,́
малі  підсніжники  із  серцем  весняним.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404574
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2013


Подумки вернусь

Тебе  ніколи  не  забути.  Не  старайся.
Сліди  навряд  чи  постираються  з  землі.
Лише  відійдемо  в  світи  може  пропащі,
а  в  тім  -  і  ти  і  я  загублені,  як  всі.

Ідемо  вулицями  і  минаєм  стіни:
кого  ми  знаємо  і  з  ким  дружили  тут?
Лише  у  відповідь  світила  із  вітрини
і  пустотли́ві  голуби́  клюють  кунжут...

Ніхто  так  неба  не  сягав,  як  ті  повіки  -  
чорні  метелики  із  серцем  голубим.
Ото  і  вся  загадка  в  депресивних  ліках:
єдиний  образ  твій,  а  потім  мрячка,  дим...

Своєю  вірою  себе  звела  в  оману,
хоча  тебе  нема,  дві  вічності  нема.
Одну  із  них  я  провела  майже  за  планом,
а  іншу  в  пошуках  дешевого  вина.

Невтомно  хай  в  мені  горять  усі  надії  -  
впаду  чолом,  зіб`ю  коліна,  підіймусь.
Не  відвертайся,  хоч  без  мене  ти  щасливий  -  
згадай  і  я  до  тебе  подумки  вернусь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402853
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.02.2013


Гіацинт

Оживає  вода  під  крихкими  льодами
і  венами.
Ледь  помітно  блищить  на  дашках  
кришталева  роса.
Ми  з  тобою  колись
розминулись  під  голими  кленами,
Вмить  вродились  бруньки,  
пахотіла  у  березні  рання  весна.    

В  здичавілім  садку  хтось
підсніжники  білі  вже  висадив.
Розстелив  бур'янець  килимком
попід  схилений  тин.
Пам'ятаєш,  колись  ми
сиділи  там  довго  навприсядки,
А  на  наших  очах  розквітав
золотий  гіацинт...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399881
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 10.02.2013


ліцензія

Скорила  подихом  останні  білі  пасма,
Що  ледь  виднілися  на  лоні  грунтовім.
Прийшла  зненацька,захопивши  тільки  паспорт
Із  вітровіями  і  капотінням  стріх.

Прийшла  і  висадила  у  поля  під  сніг
Всю  атрибутику  себе,які  претензії?
А  лютий  височів  і  сонце  затулив,
Пішов  дощем,нарешті  видавши  ліцензії.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399505
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.02.2013


За що Тебе кохаю…

За  що  кохає  сонце  -  небо  й  зорі,
які  зросли  у  джерелі  життя?
 -  За  сяйво  і  за  відстань  просторову,  -  
шепоче  в  самоті  передчуття...

За  що  Тебе  кохаю,  юний  сокіл?
Не  має  ані  в  книгах,  ні  в  статтях.
 -  Він  -  поштовх  твій  на  спокій  і  неспокій,
і  тиск,  що  б`є  судомно  по  руках.

А  я  шукаю  скрізь  бібліотеку:
у  мамі,  у  бабусі,  у  собі...
За  що  Тебе  люблю,  близький-далекий?
Та  просто,  що  став  рідним  як  батьки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398161
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2013


Айстри V ч

Місяць  потому...  Оксана  вже  все  переробила:  про  картоплю  давно  забула,  вже  на  підході  буряки  копати.  Час  від  часу  схлипувала  за  отцем  Прохорієм.  Його  вже  рівно  місяць  немає  в  селі,  і  ніхто  про  нього  і  словечка  не  скаже.  «Ну  і  люди!»  -  вела  собі  монолог  бідолашна.
   Пустився  вечір  вже  о  пятій.  Олена  Іванівна  напружена  верталась  додому.  Стала  коло  садочка,  глянула  на  айстри  –  скотилась  сльоза,  дала  ожити  трошки  очам,  котрі  були  сірі-сірі,  але  якими  вони  були  глибокими...
     Зайшла  до  хати.  Оксана  тихенько  вишивала  і  щось  собі  підмугикувала.  Дещо  злякалась,  коли  двері  скрпинули.
- Добрий  вечір,  доню  моя,  квітко!  –  Говорила  протяжно  мати.
- Доброго  вечора,  мамо!  Ви  такі  змучені.  Давайте-но  я  Вас  роззую?  Як  Ви  сьогодні  на  роботі?  –  Цікавилась  доня.
- На  роботі  як  завжди:  дурний  Микола  все  про  тебе  допитувався,  навіть  робити  нічого  не  дає.  Взагалі  з  глузду  зїхав!
- Чого  йому  треба  від  мене?  Він  старий,  мов  пень!  Та  не  в  тому  діло.  Все  село  гудить  і  знає,  що  я  Прохорія  люблю!
- Доню,  тобі  вже  28  років!  Баби  сміються  і  записали  тебе  до  себе  вже.  Годі  жити  казками!  Він  заможний  чоловік,  знає  всьому  толк!  З-поміж  всіх  дівчат  –  тебе  обрав!  Ти  –  як  батько  твій,  уперта!
- Мамо,я  не  хочу  цього  більше  чути.  Сідайте  вечеряти.  Я  надвір!
І  вибігла  вона  до  саду,  до  яблуні.  Сіла  під  неї  і  плакала  так,  що  й  пташок  на  нім  побудила.  Полетіли  на  інше  бідолашні.  Приклала  руки  до  серця  і  почала  молитись.  Саме  так,  як  вичв  її  Прохорій,  коли  вона  лежала  квола.
     Наступного  дня  Микола-бригадир  не  стерпів  і  приїхав  до  Мазуренків  додому.  Постукав  у  двері  –  та  ніхто  не  відчиняв,  хоча  собака  так  заривався,  аж  голос  його  підсів.  Побіг  потім  до  бутки.  Із-за  хати  вийшла  Оксана  і  стала,  як  укопана...
- Ви  чого  бігаєте  за  мною?  Мені  мати  всі  вуха  за  вас  забалакала!  –  Кричала  люто  Оксана.  Така  вдача  «сказати,  мов  відрізати»  у  неї  від  батька-патріота.
- Щоб  ти  хотіла  знати,  люба,  тій  отець  Прохорій  одружений  і  має  доньку,  живе  чудово,  служить  партії,  їсть  халявне  масло  і  гадки  не  має  про  тебе.  –  Микола  її  ще  більше  похнюпив.  Тепера  дівчина  схилилась  під  хатою,  як  топола  від  зливи  і  гірко  крізь  сльози:
- Забирайтеся  геть!  Краще  вмру  самотньою,  аніж  жируватиму  і  виглядатиму  «сучкою»...
- Ти  будеш  моєю!  –  Промовив  і  поїхав  геть.  Зайняв  таку  куряву,  що  сусідка  баба  Марічка  злякалася  та  підійшла  до  межі  господарств  і  побачила  схилену  дівчину.
- Що  тиу  за  буревій  стався?  Тільки  шибки  помила.  Мені  оце  старістю  лізь  і  знов  їх  шкреби!  Не  розберетесь  зі  своїм  коханням!    -  Гримнула  стара  і  повернулась  вже  йти  до  хати,  коли  Оксана  їй  услід:
- Як  з  ним  розібратись,  бабуню?  Я  цього  старого  ніколи  не  полюблю!  Хіба  немає  інших  жінок,  дівчат?  Я  ж  знаю,  що  йому  від  мене  треба:  помацати,  зробити  своє  діло,  а  потім  лупити  мене  щосили,  і  в  компаніях  своїх  дружків  розповідати,  яку  він  молодуху  підчепив,а  може  ще  й  як  собаку  надумає  виміняти...
- Дитино,  їдь  звідси!  Я  чую  біду.  Не  кажи  нікому,  куди  їхатимеш.  Віруй!  Все  наладиться...  Але  тікай!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397618
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2013


"Айстри" ІV ч

Минуло  вже  7  років  після  смерті  старого  Мазуренка.  Олена  Іванівна  з  доньками  приготували  добрий  обід.  «Все  найкраще  для  тебе,  Петре»,  -  промовляла  про  себе  старенька.  Тоді  ж  бо  в  селі  побудували  нову  церкву  Матері  Божої.  Як  добре  було!  Зранку  в  неділю  дзвони  дзвонять,  кожен  спішить  до  храму.  Ті  звуки  долітали  і  до  хати  квіткарки  Олени  Іванівни.
     Відбули  вони  в  суботу  обід,  а  в  неділю  вирішила  мати  замовити  панахидку  за  упокій  чоловіка  в  церкві.  Віра  з  чоловіком  поїхали  ще  в  суботу  ввечері  додому,  а  Женя  не  залишилась,  знов  шукала  натхнення.  
     Пішли  вони  до  церкви.  Взяли  фруктів,  овочів  та  як  завжди  букет  жовтих  айстр.  Це  було  на  Першого  Спаса.
- Маринко,  онучко!  Біжи  скоріш  та  тьотю  Оксану  підганяй!  –  Обертаючий  назада  проказувала  Олена  Іванівна.
- Мамо,  де  моя  біла  хустина?  Я  ж  не  піду  до  церкви  ненапиняна.  –  Кричаала  услід  матері  Оксана.
- А  подивись-но  в  шафі?
- Точно,  то  ж  я  сіромаха  її  туди  поклала!  –  згадала  Оксана.
Підійшли  до  церквм.  А  вона  ж  золотом  сія  і  дзвони  просять:  «Заходьте,  любі  прихожани!  Набирайтесь  сил  та  Божої  благодаті».
     Перехрестились  дівчата,  поцілували  ікони,  свічки  за  здравіє  поставили  та  за  упокій  батька  Петра.
- Доні,  почекайте.  Я  піду  до  батюшки,  замовлю  панахидку.  –  прошепотіла  Олена  Іванівна.
Людей  було  не  зрахувати.  Хто  веселий,  хто  сумний.  Та  сумний  –  це  лише  погляд  Оксани...
- Це  ж  сьогодні  правити  буде  і  батюшка  новий  Отець  Прохорій,  мабуть  так  його  звуть.  –  Казала  збоку  якась  жіночка.  Видно  не  тутешня.  Стояла  коло  Оксани.
Відчинились  двері  біля  вівтаря,  і  хористи  почали  співати  все  те,  що  почас  проказувати  молитвами  отець  Прохорій.  Запалили  свічки  люди,  почали  хреститись,  лише  Оксана  чомусь  дуже  напружилась  і  впустила  свічку.  Вона  погасла  долі...  А  очі  навпаки,  ще  ніколи  так  не  палали.  Ще  ніколи  так  довго  не  дивились  в  очі  іншої  людини.  В  очі  людини,  до  якої  серце  з  першої  хвилини  почало  калатати  вдвічі  швидше.
- Оксано,  доню,  схаменись!  Що  ти  така  розсіяна!  Ти  в  церкві  чи  на  базарі?  –  Гримнула  на  неї  мати.
А  Оксана  все  мовчала,  здається,  що  взагалі  забула  мову  рідну.  Отець  Прохорій  став  ходити  с  кадилом  по  колу  і  побачив  долі  свічку  біля  ніг  якоїсь  дівчини.  Нахилився,  підняв  її  і  дав  в  руки  тай  укопаній  Оксані.
     -  Гріх,  дівчино!  Стояти  в  церкві,  не  значить  бути  душею  в  ній.  Треба  віддатись  хоч  на  мить  служби  душею  Богові.  –  Промовив  тихенько  отець.
     -  Значить  я  грішна!  Не  місце  мені  тут!  –  У  відповідь  гримнула  дівчина.  Обернулась  і  кинулась  з  церкви  бігти.
Олена  Іванівна,  Женя  та  онука  повернулись  на  обід  додому.  Оксани  в  хаті  не  було.  Мати  навіть  подумала,  що  та  пішла  кінці  з  життям  зводити  (мала  донька  не  раз  до  того  діло).
- Женю,  подивись  в  саду,  коло  своєї  ябулуні  осінньої  мельби.  
Лежить  долі,  мов  зламана  суха  гілка  Оксана,  знайшлась...
- Тьотю  Оксанко,  що  з  вами?  –  Запитувала  пятирічна  Маринка.
У  відповідь  лише  мовчання  і  тонке  схлипування  сльозами.
 -  Сестро,  я  все  мабутьзрозуміла.  Ти  відчула  щось,  і  це  щось,  мабуть  почуття?  –  Підійшовши  до  Оксани,  промовила  Женя.
-  Закохалась  я...  Прийшов  той  час.  Та  знаю,  що  ці  почуття  будуть  приречені  на  смерть.  Він  –  священник.  Карма...
-  Нічого  неможливого  не  буває  в  житті!  А  якщо  і  справді  він  твоя  доля.  Може  і  тому  Бог  послав  тобі  кохання  тільки  зараз,  щоб  вже  ти  нарешті  змогла  поборотись  за  це  щастя?
-  Грішити  послав?  Ні,  сестро!  Мої  почуття  згаснуть,  я  їх  спалю  сама...Це  гріх...
На  другий  день  Женя  поїхала  додому,  мати  пішла  на  роботу,  вже  працювала  місцевою  швачкою.  Оксана  поралась  надворі,  коли  голос  полинув  з-за  хвіртки:
- Йди-но  сюди,  синьоока!
Оксана  перелякано  повернулась,  а  там  стоїть  часом  скарьожена  сусідка  баба  Марічка.  Вона  сім  років  не  балакала  з  жодним  з  сім»ї  Мазуренків,  а  тут...
- Та  йди  сюди,  щасливою  будеш.
- Ідіть  під  три  чорти,  відьмо  стара.  Я  якось  сама  знайду  собі  щастя.
- Шукати  довго  доведеться.  Знай,  мої  двері  будуть  завжди  відчинені...  –  Наче  заклинаючи  казала  стара  і  пішла.
     Оксана  рознервувалась  та  ще  більше  злякалась,  ніж  у  церкві.
Мати  прийшла  о  5  годині  вечора  додому.  Донька  лежала  на  купі  буряну,  який  полола  на  городі.
- Доню,  прокидайся,  будемо  картоплі  копати!
- Зараз,  мамо.  –  Сонно  прошепотіла  Оксана.
Через  десять  хвилин  бригада  з  двох  жінок  була  готова  до  роботи.  Копала  донька,  а  мати  вибирала.  Вкопнула  Оксана  пятий  раз  і  викопала  величезне  яйце,  яке  лопнуло  і  вибігло  все  дівчині  на  босу  ногу.  Мати  скажено  вісахнулась:
- Клята  відьма  зі  своїми  крашанками!!!  Аби  чорти  тебе  з»їли.
Стара  швидко  помчала  по  воду  священну.  Окропила  та  нога  чомусь  опухла  і  через  три  дні  Оксана  не  могла  зовсім  підвестись.  Горіла  від  жару,  а  очі  мутніли.
- Ні,  так  не  можна  кидати.  Лікарів  немає  в  селі,  ну  що  ж,  треба  по  священника  бігти...  –  Сказала  Олена  Іванівна,  підвівшись  з  ліжка  дівчини.
- Отця  і  Сина,  і  Святого  Духу.  Амінь!  –  Проказував  молитву  отець  Прохорій,  і  ось  відкрила  на  другий  день  Оксана  вже  свої  небесні  очі.
- О,  моє  щастя!  –  І  втратила  Оксана  свідомість,  побачивши  перед  очима  його...  Отця  Прохорія.
- Олено  Іванівно,  це  все  лікується.  Можна  я  походжу  три  дні  до  неї,  почитаю  молитви  і  все  минеться.  Мабуть,  не  дарма  впала  свічка  в  неї  в  церкві,  я  памятаю.
- Добре,  отче!  Я  буду  дуже  вам  вдячна!  Це  прокляття  тієї  відьми  її  так  скосило.
- Облиште  цю  бридкість!  Вірте  лише  і  Бог  допоможе.
Ці  три  дні  стали  важкими  не  лише  матері,  Олені  Іванівні,  а  й  самому  священникові.  Що  Прохорій  тільки  не  робив.  Оксана  розкривала  широко  очі  і  мов  навіжена:
- Ви  –  моє  щастя!  Моя  благодать!
Молодий  священник  довго  читав  молитви  зранку  і  до  ночі,  навіть  не  їв,  що  завжди  ставила  на  стіл  квіткарка.  А  останньої  третьої  ночі  дівчина  розплющила  очі  свої.  А  вони  ж  сині-сині,  вкрилися  швидко  росою,  але  на  обличчі  сіяла  усмішка...
- Отче,  ви  спите?
- Ні,  Оксано,  я  молюсь  за  тебе  і  твою  маму.
- А  чому  сльоза  у  вас  блищить  на  щочі?
- То  Божа  Благодать...
Потім  вони  мовчатимуть  близько  години,  доки  тишу  не  збудить  мати:
- Доню!  Невже  ти  ожила!  Сонечко  моє!  –  Олена  Іванівна  довго  доньку  обіймала,  а  потім  дякувала  Прохорію.
- Мені  вже  час  іти...  Точніше  їхати.  На  мене  хтось  написав  записку  в  район.  Тому  можуть  заслати  на  Соловки  за  священнодіятельство.  Я  молодий,  досвіду  мало,  заберуть  і  вб»ють  ще.  То  краще  їхати  звідси,  коли  трохи  пересядуть  ці  лихі  часи  –  я  приїду,  бо  моя  душа  тут...
- Чому  так,  Прохорію?  –  Несподівано  для  всіх  промовила  дівчина.
- Мене  вбють...
- Я  тобі  допоможу.
- Ваша  сімя  мені  допомогла  тим,  що  вірує  в  Бога.  Дякую  за  все!
- Оксано,  ану  тихо!  Як  ти  смієш  на  «ти»  балакати?  Він  священник,  хоч  і  такий  роками,  як  і  ти.  Не  можна,  доню!
- Ваша  правда,  Олено  Іванівно,  але  ми  рівні  всі  лише  перед  Богом!  –  Обернувся,  щоб  подивитись  на  щойно  одужавшу,  і  пішов  у  темну  ніч  отець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397064
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 31.01.2013


"Айстри" ІІІч

Років  пять  не  садила  Олена  Іванівна  квітів  тих,  якщо  насівались,  то  знай  –  все  навіжена  косою  зкосить...
- Ненавиджу,  кляті  буряни!  –  Скажено  промовляла.
Через  два  роки  пішли  онуки.  Віра  –  найстарша,  народила  двох  хлопчиків.  Женя  –  дівчинку,  Маринкою  попросила  назвати  бабуся  Олена.  Все  частіше  посміхались.  Немає  бува  бабусі  в  хаті,  то  знай,  що  порпається  біля  «бурянів».
- Не  можу  без  них,  люблю  я  ті  квіти!  Вони  –  це  Петро.  Це  він  вперше  їх  подарував  мені,  ще  й  жовті.  Це  все,  що  лишилось  від  нього.  –  Заводилась  легкою  печальною  сльозою  бабуня...
Коло  себе  й  дівчат  своїх  привчила  любити  квіти:
- Квіти,  то  діти.  Хто  не  любить  квітів,  значить  і  не  любить  дітей,  -  повчала  все  стара  мати.
Дівчата  любили  квіти.  Женя  брала  натхнення  з  маминої  оранжереї,  щоб  написати  новий  вірш.
- Мамо,  то  мабуть  така  сильна  любов  до  дітей  повернула  до  Ваших  квітів  Вас?  –  питала  Віра.
- Так,  доню.  Ви  –  мої  квіточки,  мої  айстри!
Тільки  Оксана  –  середня  дочка,  не  любила  тих  квітів.  Все  якась  мовчазна.  І  синьоока,  чорнява.  Картинка!  Лиш  вона  все  в  дівках  сиділа,  а  за  нею  і  Василь,  син  голови  колгоспу  бігав,  Ігор  –  бандуристом  був.  Такі  пісні  присвячував  їй:
Ой,  Оксано,  моя  мила,  моя  чорновброва!
Ти  до  мене  ні  словечка.  Все  ж  така  чудова!
Розіб»ю  свою  бандуру,  струни  подарую,
Щоб  довести,  що  без  тебе  в  світі  цім  помру  я...
І  так  щодня  коло  вікон  тієї  крайньої  хати...
Світло  гаснуло  –  Мазуренки  поснули.  Отак  бідкався  той  хлопець,  безвідповідь  його  потрохи  стирала.  Та  вирішив  податися  хлопець  в  солдати.  І  так  не  бачили  в  селі  його  близько  5  років.
- Оксано,  бачиш,  що  з  хлопцем  зробила?  Чому  ти  постійно  сумна,  замкнута?  Де  б  знайшовся  той  тобі  вірний  з  ключами  та  відімкнув  тебе,  синьоока?!  –  Все  казала  мати,  коли  хлопці  бігали  до  дівчини.
- Мамо,  а  коли  ж  кохання  відчувати?  Не  хочу  я  все  життя  літати  з  одним  крилом.  Нехай  ті  хлопці  хоч  небо  до  ніг  піднесуть,  та  я  ж  буду  чекати  справжнє  кохання  з  двома  крилами.
- Ну  як  знаєш,  доню.  Та  мені  б  вже  хотілося  няньчити  онуків  і  твоїх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397063
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.01.2013


3 роки

Кажуть,  що  любов  
витримує  три  роки,
у  собі  вміщає  ніжність,  
пристрасть,  звичку.
Із  секунди  на  хвилину,  
дні  і  тижні.
Потім  хтось  із  двох  
задму́ха  свою  свічку.

Третій  рік  -  панно  зі  сварок  
та  ображень,
нуль  емоцій  вже  на  звичне  
двом  "люблю".
Доторк  рук  чи  губ  -  
це  терабайт  обтяжень.
Пів  години,  а  думками  
шаста  "ВЖЕ  ПІДУ"...

Аж  на  тисячу  
зустрінеться  продовженням
та  любов,  що  розцвіла  
на  тлі  зими.
Ми  ж  з  тобою  в  телефони  
грались  сенсорні
і  не  ангелами  
вмерли  на  землі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396732
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.01.2013


не кидайте!

Ніколи  не  кидайте  одне  одного!
Діліте  те,що  вибороли  ледве.
В  теплі-добрі  чи  прожилках  холодного
Відкрийте  тим,хто  стука  в  ваші  двері...

Любіте  ворогів  за  досвід  прожитий!
Скупі  не  будьте,часом  дайте  більше!
Не  бійтеся  до  храму  йти  за  прощенням.
Разом  ідіть  по  благодатню  силу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396543
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.01.2013


хода сніговиків

Медові  зорі  з  молоком  гойдають  небо.
Ванільний  простір  притулився  до  полів.
І  гай,  притрушений  снігами,  сон  зустрів.
Малі  підсніжники  мугикають  про  себе...

І  де-не-де  перекотилася  луною
хода  останніх  на  цей  рік  сніговиків.
Лютнева  ніжність  приголубить  малюків,
які  в  дитинство  кличуть  трішки  за  собою...

автор:  Ліна  Біла

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396373
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.01.2013


"Айстри" ІІч

Вересень  зробив  холоднішим  небо,  а  квіти...  Боже,  яка  краса!  Особливо  айстри!  Саме  їх  так  любила  Олена  Іванівна,  мати  Віри,  Оксанки  та  Жені.  Її  будинок  був  в  самому  краю  села,  де  така  тиша  вечорами,  яку  міг  розятрити  лише  хижий  степовий  вітер  осені  чи  зими.  Айстри  були  насаджені  усюди:  червоні,  рожеві,  білі,  бордові,  та  найбільше  мати  любила  жовті  промінчики  –  жовті  айстри...
- Вони  такі  теплі,  -  все  казала  Олена  Іванівна  до  сусідки  баби  Марічки.
- Та  це  ж  до  розлуки,  Олено!  –  все  наполягала  Марічка.
Мабуть,  як  у  воду  стара  дивилась.  Те  горе  сталось  рік  після  війни.  
     Петро  був  письменним.  Йому  боліла  Україна,  наче  хвора  душа  його  боліла.
     -  Я  докажу  тим  росіянам,  що  ми  українці  –  не  бидло,  не  хохли!  Ми  такі  єдині!  Нашою  мовою  говоритимуть  з  честю!
Про  ці  його  закидони  знали  всі,  попереджали,  щоб  мовчав  (час  був  такий)  патріот.  Не  міг  інакше,  писав  всю  правду,  яку  міг  би  виказати  в  очі  тому,  хто  хоч  насмілиться  тріснути  погане  словечко  в  бік  народу  українського.
- Петре,  досить!  Ми  зможемо  діток  на  ноги  поставити.  Ти  он  як  куєш,  а  я  на  буряки.  Щось  заробимо.  Головне,  що  не  голі,  не  босі,  будиночок  батьківський  маємо.  Підмажемо  глиною,  підведемо,  дров  на  зиму  нарубаємо.  –  Так  продовжувала  б  Олена  Іванівна  ще  довго  і  довго...
- Я  –  патріот  Укра-а-а-а...
Шибка  розбилась  на  мілкі  крихтинки.  Кров,  як  вода  розлетілась  по  стінах,  і  на  ті  квіти  жовті,  на  ті  айстри.
-      Петре,  золото  моє!  Боже,  що  ж  це?!  Вибігла  на  двір,  а  там  –  мертва  тиша...
Дівчата  прокинулись,  сіли  біля  батька,  мати  ридала  не  своїм  голосом,  не  на  своїх  колінах  наче  сиділа.
- Таточку,  я  ж  так  хотіла  тобі  розказати  вірш  про  Україну,  -  ревіла  Женя.  Вона  була  найменшою,  такі  вірші  писала,  що  слухаючи  її,  можна  було  заплакати  тільки  за  рядочок  прочитаного  твору.  Була  найслабкішою.  Хворіла  серцем,  як  і  віршами.  Всю  свою  спостережливу  біль  виливала  у  вірші...  Не  витримало  воно  серце.  Втратила  свідомість...
Той  страшний  день  в  селі  ніхто  не  згадує,  тільки  баба  Марічка:
- Я  ж  казала  –  до  розлуки!
- Та  будь  ти  проклята  ,  стара  відьмо!  –  відказала  на  похороні  тоді  Олена  Іванівна.  Вона  була  глибоко  віруючою  людиною,  та  тепер  зірвалась  наболілим...
- Тобі  того  ж  !  А  ще  віруюча!  –  відрізала  стара  і  пішла  геть  з  тих  похоронів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396139
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2013


"Айстри" І частина

Тієї  ночі  було  досить  тихо.  Ще  бузок  зовсім  не  згасав,  ще  дарував  себе  сільським  дівчатам  і  ніжно  п»янив  серце.  Отак,  тієї  травневої  ночі  народилась  вона  –  Надія.  Саме  так  хотіла  її  назвати  мама  Оксана.

     Довго  не  могла  завагітніти...  Нічні  кошмари  не  давали  віддатись  сну.  Та  раз  наснилось,  що  стоїть  Оксана  на  роздоріжжі,  а  по  чотирьох  сторонах    -  вишневий  сад,  а  попереду  –  діти  (дівчатка).
-  Мамо!  Ану  глянь  сюди,  це  ж  я  ...
І  це  ехо  долітало  зі  всіх  сторін.  А  вона  одна  стоїть  і  плаче.  Біжить  до  однієї  дівчинки,  а  та  зникає,  залишаючи,  чомусь  піря.  До  іншої  –  піря...  І  так,  бігаючи  по  колу,  зморило  її...  Впала.  Закричала  диявольським  голосом...
 -  Оксаночко!  Люба,  що  з  тобою?  –  спитав  переляканий  Прохор.
-  Донечко,  йди  до  мами.  Йди,  сонечко!  –  промовляла,  марила  спляча  Оксана.  Плакала,  наче  кого  ховала.  Та  враз  прокинулась.
     Оксанчині  очі  вперше  так  налились  росою,  вперше  стали  такими  важкими,  що  Прохор  аж  поблід  з  її  погляду.
- Я  бачила  сон...  Маленькі  дівчатка  від  мене  тікали,  я  наздоганяла,  а  там  лише  піря.  Навіть  в  сні  не  можу  обійняти  дитини,  -  і  все  плаче,  збиваючи  лігті  об  стіну.
- Оксано,  все  буде  добре.  Бог  нас  не  покине!  Давай  будемо  тільки  надіятись.  Будуть  у  нас  діти.  –  Казав  заспокоєно  Прохор.
- Навіщо  надіятись?  Вірити?  Не  маю  більше  сил...  Не  судилось...
Вони  вдвох  довго  мовчали.  Довго  слухали  тишу,  а  ще  довше  важкі  росянисті  очі  затуляли  руки.  Прохор  обійняв  коліна  Оксани  і  просто  молоді  мовчали...
     Через  годину:
- Я  тебе  ніколи  не  ки-ну...  Ко-ха-ю...  Ти  у  мене  єдина,  моя  перша  і  моя  остання.  Хай  там  що,  та  без  тебе  я  ніхто...  Пускав  свої  сльози  хлопець  і  так  міцно  обіймав  її  коліна,  а  вона  йому:
- Ніколи  не  кажи  «ніколи»...  –  сказала,  як  відрізала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396137
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.01.2013


Чи знали ви?

Чи  знали  ви,як  крається  душа?
Кімната  й  фіолетові  шпалери
Ламають  руки,  склеюють  вуста,
А  ви  усміхнено  пливете  на  галері..

Чи  знали  ви,що  ради  вас  живуть?
І  подумки  кружляють  на  весіллі.
А  потім  в  ліжко  дитинча  кладуть.
Мрійливо,так  жадано  і  щосили!

Чи  знали  ви,що  я  чекаю  вас?
Шість  років  відділяють  -  не  важливо!
Не  дайте  вмерти  в  очікуванні  вас!
Від  жалості,то  краще  відпустіте...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395910
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.01.2013


пів ніч*

Скотилась  північ  
і  напнула  сніжну  хустку.
Взяла  годинник
і  спинила  його  час.
Іду  межею,
наступаючи  на  хрустик  -  
Пломбірний  простір
і  хурделиться  крупа...

Настала  повна  ніч  
-  важка  і  безсекундна.
Це  тільки  мить
без  широти  і  висоти.
А  ще  можливість  будь  потрібним,
хоч  безлюдно,
Маленьким  ангелам,
що  зирять  з-за  спини...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395519
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.01.2013


Звання

Бува  так  хочеться  
під  небом  полетіти!
Отак,  щоб  навіть  
не  торкатися  хмарин.
Буденні  аркуші  
промінням  підпалити,
бо  ради  кого  жити  є  
в  раю́  земні́м.

Подарувати  сміх  півсвіту  -  
тим,  хто  плаче.
А  хто  боліє  -  
чаю  з  медом,  молока.
Звання  ЛЮДИНИ  -  не  межа,  
це    просто  значить
допомагати  серцем,  
як  німі  слова!

Іти  нагору,  
витирати  сльози,  адже,
кому  із  нас  вдалось  
дійти  без  перепон?
Я  знаю  точно,  серед  нас  -  
немає  па́вших,
слабких  немає,  
то  лиш  вітру  забобон!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394806
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.01.2013


Плюси

В  кімнаті  темно,  а  по  стінах  змінні  тіні
Летять,заповнюючи  простір  надземний.
Думки  натомлені  вчепились  за  карнизом
І  хочуть  схо'дити  до  неба,а  не  вниз...

Втомились  зорі  у  цю  ніч  його  благати.
Посипавсь  місяць,збились  світом  полюси.
В  любові  є  така  межа  -  просто  чекати,
У  мертвій  тиші,щоб  знайти  свої  плюси.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394364
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.01.2013


Одне від одного*

Одне  від  одного  
відстали  ми  на  вічність,
а  скільки  снігу  намело,  
скільки  відлиг?
А  скільки  літо  
повисушувало  річок,
що  й  хоровод  ліле́й  
на  мілину  присів...

Одне  від  одного  
на  тім  кінці  планети,
де  впали  яблука  
і  не  було  людей.
На  вітер-хитрощів  
пустили  всі  секрети
і  обручилися  примарами  ночей...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393875
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.01.2013


Згірчили

Відцвіла  любов  -  
і  розлетілась  світом.
Притрусило  сивим  попелом  
вуста.
Не  втамує  болю  
і  південний  вітер,
може  з  часом  зникне  безвісти  
зола...

Двоєдино  ми  згірчили  
юні  душі.
Нажилися  вдосталь.  Мрії  
відбули...
У  саду  тепер  навіщо
гупать  грушам,
адже  зав'язі  немає  
від
весни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393377
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.01.2013


Бурульки*

Зашуміла  відлига  по  стріхах
і  зійшла  снігом  тала  вода.
Утамовує  корінь  горіха,
непідробно  зі  всім  заграва.

Попід  тинню  в  калюжу  поллється:
оживуть  спориші,  первоцвіт.
У  природи  серденько  заб"ється,
навіть  стане  рухомим  граніт.

Висота  неба  стала  так  близько:
діставай  промінець,  забирай!
Облюбовує  душу  цим  блиском
горобців,  що  закохані  в  май.

Зашуміла  відлига  по  стріхах.
Перекатами  грому  від  них
полетіли  бурульки  донизу
геть  заснувши  до  пізньої  весни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393257
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2013


Рай*

Бути  там,  де  серце  хоче,
струнами  шепоче,
уриває  ночі...

Хай  травневими  медами
небо  поміж  нами
райдужними  снами...

Доторкнись  моїх  рапсодій,
найрідніший  злодій  -  
сонце  в  раннім  сході...

Бути  там,  де  ти  -  у  раї,
до  клітинок  відчуваю,
тебе,  любий,  знаю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392151
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.01.2013


Голос…

Я  не  слышу  рук,и  не  слышу  ног.    
Оборвалась  жизнь  безвозвратно..
Без  надежды  жить-как  же  мир  жесток?
Почему  любовь  вовсе  не  бесплатна?
Воет  тихо  дождь,снег  и  тонкий  лед..
слезы  невпопад  медленно  стекают.
Знаешь  как  болит?Сердце  больно  бьет,
холодно  вовне  а  кровь  замерзает..

Хуже  только  смерть,знаю  говорят.
Я  скажу  тебе,что  неправда  это.
Странно  без  причин  счастье  разорвать  
и  не  знать  о  том,что  разбил  планету...
Ты  перегорел  и  ушел  совсем,
больно  за  слова,что  тебе  сказала...
Лучше  видно  жить  между  тем  и  тем
и  гордится  им,что  ты  не  прощаешь.  .

Мне  страшней  всего  утром  рано  встать  
или  засыпать  ночью  с  одной  мыслей-
что  любовь  прошла  и  что  ожидать,
среди  толп  людей  невидимкой  счезнуть..
Я  тобой  жила  и  все  отдала,
видела  в  тебе  то,что  не  увидел..
жизнь  как  бумеранг  -  бросил  -  ожидай,
в  нужный  нами  час  без  звонка  обидит...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391712
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2013


А Ви б змогли?! (Анна Кареніна)

Палка  любов,  
і  тане  п`яне  надвечір`я.
Ніщо  не  душить  так,
як  очі  голубі.
А  Ви,  кохали,
щоб    віддатись  і  повірить,
через  прокльони  
залишитись  геть  самій?!
Ось  так  без  болісно  
спалити  всю  моральність,
відчуть  землею  небо,  
небом  -  вільний  крок!
Під  три  чорти  послати  
вигадку-реальність,
іти  вперед,  
не  нажимаючи  курок?!
Я  Вас  прошу,  молю,  
скажіте  своє  слово!
У  забороненій  любові  
Ви  б  змогли?
Кохати  віддано  -  
не  схожою  ходою,
із  раю  в  пекло  
гордим  помахом  руки...
А  Ви,  б  змогли  
мене  не  кинути  в  стражданнях
тоді,  як  гірко  Вас  
ревную  до  журби?
Бо  саме  Ви,  бо  саме  Ви...  
Ваше  кохання
мене  зневірою  звело  
до  колії"...
́́́́́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390898
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.01.2013


Летіли зорі до землі*

Летіли  зорі  до  землі
і  впали  снігом.
Фатином  вкрили
всі  тополі  і  дахи.
І  навіть  річка  
одягла  весільну  кригу,
щоби  на  свято
запросити  всіх  птахів.

Маленька  дівчинка  
збирала  білі  зорі,
несла  матусі,  
заховавши  у  рукав.
Вони  ж  легенькі  
всі  прозорою  водою
стікали  ручками,  
неначе  хто  їх  вкрав.

Летіли  зорі  до  землі  
такі  лапаті,
ледь-ледь  вміщались  
в  білі  рученьки  її...
В  дитинстві  щастя  
пережито  не  багато,
але  йому  раділи  й  
не  були  самі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390513
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2013


Висохли чорнила

Померли  всі  в  мені  чаро́вані  казки.
Згоріли  аркуші  і  висохли  чорнила.
Невже  можливо  углублятися  без  тями
і  на  зорі́  свого  життя  спалить  вітрила?

Глуха  зневіра  -  і  нема  про  що  писати.
Були  присвячені  історії  йому...
Злікує  час,  але  збудує  нишком  ґрати:
нехай  болить  -  чужого  щастя  не  вкраду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389178
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.01.2013


Ворона

Ви  мене  розлюбили  напевно.  Так  жаль
мені  Вас  і  себе  до  нейронів.
І  вороною  білою  я  в  сіру  даль
хочу  кинутись    геть  -  без  перонів.

Розлюбила  життя  від  небес  до  землі.
Заздрю  тим,  хто  літає  безмежно.
Ви  так  легко  взяли  половину  душі
й  з  почуттями  у  гордості  щезли.

Вам  не  треба  поет,  -  пам`ятаю  клялись.
І  вершин  ілюзорних  не  треба.
А  до  мене  хоч  крок  Ви  зробили  колись,
хоч  разочок  вдивлялися  в  небо?

Віддала  над  усе.  Бідна  геть  без  війни.
Гола-гола  дивлюсь  в  роздоріжжя.
І  куди  б  полетіть,  в  яку  сторону  йти
(на  очах  його  вмерти  так  смішно)?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388853
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.12.2012


До галактики

Підійми  мене  до  галактики
і  візьми  вирувати  всесвітом.
Щоб  раділа  я  без  наркотиків  -  
надкарнизних  думок  і  пороху.

Дай  відчути  себе  потрібною.
Надванільною,  надто  чутливою.
І  не  так,  як  у  всіх  -  піврідною,
а  зорею  в  житті  мерехтливою.

Підійми  мене  до  галактики.
Я  кохаю  Тебе  над  усе!
Ми  залежні  від  різних  клаптиків,
хто  слабкіший  -  того  і  змете...

Пам`ятаю,  колись  Ти  не  витримав
з  білих  хмар  раптом  падав  униз.
Тільки  Ти,  любий,  летом  із  крилами
врятувавсь  -  і  став  схожим  на  хмиз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388341
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.12.2012


Палко любитиму!

Тепер  буде  все  по-інакшому.  Я  любитиму  сніг.
Читатиму  казки  і  віритиму  в  диво.
Без  мети  так  часто  паморозь  підкрадається  до  ніг,
а  ламає  ребра  і  ковтає  силу.

Варто  жити  кожному  із  нас  і  липити  сніжки.
Чим  не  забавлянка    вам  від  дипресії?
Кидати  будь-куди  і  вибілити  сірі  сутінки.
Снігу  ген  геометричної  прогресії.

Тепер  все  буде  краще!  Я  палко  любитиму  зиму.
І  вас,  мої  найкращі  сторінки  у  книзі!
Я  згадала,  що  колись  була  наївна  і  зрадлива,
а  не  плакала,  морем,  пливучи  на  кризі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387717
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 25.12.2012


Нова ера*

Смертельна  тиша  навкруги  закрила  очі.
Затамувала  подих  шо́вкова  зима.
Ти  -  один  у  мене,  й  я  в  тебе  -  одна!
Божевільно  ми  з`єдналися  на  злочин.

Дні  злетіли,  мов  заплутана  тримірність.
Нас  від  болю  часом  не  загартувать.
Одне  в  одному  зрослись  рівно  на  п`ять:
Ти  і  я,  любов,  надія  й  хижа  віра.

В  божевіллі  народилась  но́ва  істина  -  
у  крові  сніжить,  водночас  і  дощить.
В  новій  ері  ця  любов  лише  на  мить  -  
обіймає  ніжно,  убиває  пристрасно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387209
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.12.2012


Не мети, сніжок*

Дві  пташинки  сіли  на  пухкенький  сніг.
Завірюха  затанцює  ,  пустить  вихрі.
Зайчик  теж  злякався  і  забіг  у  ліс,
де  ведмеді  сплять  і  бігають  лисиці.

Не  мети  сніжок,  сніжок!  Не  лякай  зима!
Пам`ятай,  що  діти  холоду  бояться.
Краще  покажи  дорогу  всім-усім  малям,
щоб  завжди  додому  вчасно  повертались.

Нишком  вечір  поселився  на  землі.
Небо  сумно-сумно  заховало  сонце.
Не  лютую,  зима,  бо  діточок  малих
завжди  мама  виглядатиме  в  віконце.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387127
рубрика: Вірші, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.12.2012


кінець світу…

Обірвалась  струна.  Розхитався  і  зник  у  мелодії  голос.
Ще  на  тон  стала  нище  мінорна  зима.
Я  кохала  Тебе  за  Твої  надгарячії  зорі
в  мерехтливих  очах  -  своїм  серцем  клялась...

Несуміжно  в  руках  б`ється  струм,  а  долонями  іній.
Скільки  слів?!  Але  варто  сказати    одне  -  
"Не  звучить  у  мені  -  значить  стався,  мабуть,  кінець  світу,
тільки  вижили  всі,  лиш  немає  мене...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386436
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.12.2012