| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Вона не плаче і не спить.
Вона мовчить.
В її словах танцює тиша.
І вона не пише.
Сто днів не падав дощ із неба.
І не треба.
Він проростав із тихих трав.
Сто днів не падав і не спав…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241819
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2011
Так безнадёжно пахнет море перед бурей
И розы в мусорном ведре;
Та глупо спорить с выпущенной пулей,
И с тем играть, кто не в игре.
Не прав лишь тот, кто спорит сам с собою,
И тот сильней, кому не всё равно.
Всё то твоё, что спрячешь под полою,
Спокойней там, где под ногами дно.
Кто греет, тот сгореть не может,
Кто всё отдал, того не обокрасть,
Чужое нам всего дороже,
И тот при козыре, кто выбирает масть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241818
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.02.2011
Как странно сильно бьюсь
И не боюсь,
Что больно…
Так смело сонно
С вас смеюсь
И не молюсь
Покорно…
Как неизбежно растворимо
Вдруг
Проснусь,
Да только мимо…
Привычно без стыда
Я обнажаю взгляд
И все подряд
Молчат туда…
Как бесполезно неизменно
Я верю
Зверю
Откровенно…
Упрямо безнадёжно смело
Распыляюсь
Маюсь,
Укрощая тело…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241576
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.02.2011
Жити як?
Не горить маяк..
Жити далі,-
Бачити деталі..
Винен хто?
Аргументів сто...
У життя не граю,
Не ходжу по краю.
Я не маю краю,
І межі не маю!
Гніву стільки!..
Ми ж летіли тільки...
Паперові крила,
Марлеві вітрила.
В моїй крові сила
Запурпурити вітрила!
Жити як?
Не горить маяк...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011
- Я люблю тебе!..
- …
- Я люблю…
- …
- Я…
- …
- …
Дах – це така штука звідки тобі видно увесь світ, і де цілому світові не видно тебе. Не до світу ТУТ. Ти прийшла подивитись сюди на себе згори. Недопалок безстрашно летить просто в калюжу, шкіриться і шипить. Чого б це? Може в нього реінкарнувалась твоя душа, яку ти, мабуть, якщо ще досі цього не сталось, виплюнула разом «бичком» на підлогу. Всередині тебе клекотить чорна смола, - ти куриш втягу з 12 років, а Мінздрав давно вже задовбався попереджувати про шкоду куріння. По правді кажучи, це не найромантичніше місце на землі. Скоріше навпаки. Безнадійно хвора покрівля зловісно тріщить навіть від вітру, а шершава цегла вздовж і трохи впоперек загиджена вульгарщиною невигадливих матів і майже ритуальних «тут був…»…все просто: просто всі, хто тут був і буде завтра, а, може, ще й сьогодні вперше, чи вдруге чи в передостаннє переживати задоволення від заборонених татом і мамою спокус, вважає за необхідне будь-що написати свій name на тлінній стіні invisible-chat-у грішних у своїй юності амбітних душ. І ти тут. Яка іронія! Одним-одна на цілій планеті. А ТУТ ти з ним. У кожній літері цього «Тут були ми. К+М=ЛЮБОВ» у кривуватому сердечку з білої крейди, як у вічному полоні. Ти лишилась в ньому, як в бермуді, outspace, outlife. Ти приходиш сюди, як до пам’ятника своєму життю, тільки без квітів. Без сліз. Безпорадно. В цигарковому диму своя скорбота і свій вимір. Твій і його. В кривуватому сердечку з білої крейди. Твоя омега там. І все це паскудне…паскудне все…ти не віриш…
- А скільки зірок вміщається у твоїх очах? В моїх майже всі. Крім однієї…та, що твоя. Та,що ти..
- Одна… я бачу одну. Мою. Твою. Тебе.
- Я…я…помираю. Від тебе. Від щастя. Дай руку… люблю!
- Я теж… я помру. Я вбила себе давно…
- Але ж…
- …
- Я помру з тобою! Я хочу! Хочеш підемо разом…
- Я піду одна…він забере мене…
- Але ж…
- …
- …
- Синдром…того самого… ну того, про що мовчать. І вмирають. Як я.
- Ти не вмреш…не вмирай…не відпущу
- …
- Світ не простить тобі… не простить!
- Я ж простила його. Світ не бачить нас ТУТ. Йому байдуже. Йому треба спати.
- …холодно…
- …тепліше, ніж в могилі…
- Хіба ти була в ній?
- Давно живу там…
- А я?
- Ти теплий. Мій…
- Прийдеш?
- Угу..
- Чекатиму…
- Чекай..я знаю де тебе шукати…якщо не прийду -…я з ним пішла. Так мусить бути..
- …
Ти пішла. Відпустила себе. Ти щодня відпускала його, щодня, як навік. Щоночі як востаннє. Востаннє його очі. Востаннє гарячий подих. Востаннє він. Востаннє ви. Востаннє світ, який не бачить тебе ТУТ.
Роздратований голос медсестри Шури з трубки мобільного конче вимагав тебе «срочно-терміново» в поліклініку до Олі Миколаївни, бо це капєц якийсь. Капєц, яким би він не був страшним, не страшніший за оте «срочно-терміново». Оля Миколаївна, не піднімаючи голови тицьнула тобі під ніс папірчик «форми ОКУД». Мабуть, там написано щось важливе, але ти не дивишся туди. Твоє німе питання ти спрямоване крізь товсте скло лікарчиних окулярів.
- Ошибочка вийшла. Там щось дєвочкі в лабораторії наплутали з аналізами. Щось там…не знаю що. Вобщем, у тебе всьо нормально. Гарна в тебе кров. Без отого…зато там інший сюрприз…
- Як?..який ще сюрприз?
- Кіндер…
- А…добре. А термін який?
- Та шось 8 тижнів…маладьож…
Ти здорова. Це «дєвочкі шось наплутали». Ти вмирала вже, а їм байдуже. Вони наплутали щось. Дєвочкі…його не було ТАМ. Зате ти прийшла. Назавжди. Не одна. Ти майже свята. І ти віриш у все, що він тобі скаже…витягнула цигарки. Та що ж це ти? Тобі не можна. Ти не одна. Ти майже свята. Підійшла до краю. Не зовсім аж до краю, бо дах уміє так раптово закінчуватись, як ніч. Він каже, що дах, це така штука звідки тобі видно увесь світ, і де світові не видно тебе…він… ти опускаєш очі услід викинутим цигаркам…
…калюжка крові на асфальті. Широко розплющені очі…він…він лежав ось тут, де його бачив цілий світ.. де під його ногами раптово закінчився дах. Він пішов. Він пішов за тобою. Та тільки ти не пішла. А він не знав. Ти була ТУТ, і життя твоє на клаптику паперу у його долоні: «Не прийшла…Я іду за тобою. Чекай…»
- Чекатиму…Я..я люблю…я люблю тебе!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241400
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Всё на свете знают люди.
Каждый судит, каждый врет,
Каждый сам себя погубит,
Каждый всё наоборот.
Так тихо стало, как в могиле,
Мы стали с вами так близки,
Но вам молчанье не под силу,-
Вы лишь острили языки!
Я не узнаю вас отныне,
Ведь вы не носите лица,
Ведь вы живете в вечном гриме
И вашей пьесе нет конца.
Мне всё на свете чуждо стало,
Вам всё на свете по плечу,
Я не бегу – я до смерти устала,
А вы твердите: не хочу!…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241398
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.02.2011
Вините все! Пусть Бог простит,
И время не осудит строго.
И грех не скрыт, и грех не спит,
Мне с ним отныне по дороге.
Я верю! Верить – это мило
Хоть ты не ангел и не Бог –
В тебе источник моей силы.
Я всё смогла и ты все смог!
Пусть боль! И украшают шрамы,
И сердце пусть напополам,
Пусть жизнь играет, но не с нами,
И проиграет, но уже не нам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241160
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.02.2011
Я плачу, смеюсь, я не верю, не знаю…
Я вижу лишь пропасть, а ей края нет.
И я каждый миг над ней пролетаю,
Ни уйти, ни упасть и лететь не на свет.
Смертельный диагноз – крылья со спины,
И ангельской болью сводит виски,
А жизнь без начала и без середины
Всевышний во благо порвал на куски.
Мне больно очищаться болью,
Я рождена, чтоб делать чище снег,
А Он с небес мне раны посыпает солью,
За крылья тонкие навеки приковал к земле.
Ну не смотрите на меня молящим взглядом!
Я и сама молюсь, не ведая куда.
Так ненавижу вас, когда вы слишком рядом
Ни проку нет с вас, ни вреда.
В меня вы камень бросьте, накажите,
Я виновата, всё приму,
Но не прощу вам, если вы меня простите
Я в жизни не прощала никому.
Не ждите милости, мне вас не жаль,
Я своё сердце отдала в металлолом.
Так отвратительна в глазах печаль!
Я на добро бессменно отвечаю злом.
Мой дом из стен и из дверей,
Висят замки, и меркнет свет.
Здесь мало места для людей
И кровью по чёрному крик: «Хода нет!»
Застынут в венах все дела
И время кончится за шаг до вдоха.
Вот я на всякий дозу сберегла
На случай, если станет плохо.
Я не прощу себе безгрешность
Хоть я не ангел – крылышки чисты,
Зачем закрыли меня в вечность,
За что навесили кресты?
Мне хуже вас, в сто раз больнее!
Как заглушить щемящий звон?
Молчите все! Я вам не верю!
Срывайте крылья и идите вон!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241158
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.02.2011
Я не ищу ни милости, ни лести…
Прошу забыть, а не простить.
Без вас оставшись, с вами вместе,
Мне не доспать и не дожить.
Нет, мне не знать дороги праведной,
Распутной бабой стала я для вас,
Хоть жёлчь свою слезой разбавила,
Брезгливый взгляд из ваших фраз.
Я непременно ниже всех злодеев,
Без просвету бесчисленных страстей,
Судить меня любой посмеет,
Хоть ты один в меня поверь!
О нет! Не верь! Мне в одиночестве просторней!
Такая сладость в блудности ночей.
Дурная слава всех проворней
Ты ни за что в меня не верь!
Какая чушь! Ну что же будет дальше?
Без смысла я и без стыда.
Любви так мало и так много фальши,
Всю жизнь бегу, да не туда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240950
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.02.2011
Я більше Його не боюсь
Він втопив своє щастя у вині і моїх сльозах. У своїх словах. Не знайшовши сенсу і можливості бути щасливим. А потім моя душа спорожніла. Пуста душа не знає щастя. Вона не плаче і не просить. Не молиться і не жде. Я лиш просила трохи часу, аби розпитати її чи не втратила вона надію, і хто поможе їй…
Так больно бьет, так сильно убивает,
Живое сердце, превращая в прах.
Так больно жить, когда ты умираешь,
И вместо счастья выбираешь страх
Час поволі не допомагав. Він взагалі ніколи не допомагає. Допомагають лише вчинки. Та все, що я робила губило мене все глибше. Навіть прийшло почуття полегкості – безнадія і безщастя заповнили мій плеєр, і звучали гучно, гуділи, щоб заглушити усе болюче і кисле.
И я живу,
Не утоляя боли
Ни сна, голода,
Ни в ранах соли…
А ти ще плакав. Плакав, бо ще чекав зцілення. Мого. Ти не міг зцілити моєї душі, але не знав про це. І тому вірив, що твої сльози, яких я не бачила і не хотіла зроблять мене менш пустою.
Мене спустошило моє останнє щастя. Ба! Людині не можна дозволяти бути щасливою надто довго, беззастережно і надто абсолютно. Великі почуття ще безжальніше руйнують, ніж марнославство на вершині успіху.
Він ніколи не читав мої вірші. Він вірив, що якщо не знатиме, то нічого ніби і нема. Він вірив, що не болітиме, хоча від того боліло ще більше. Наше щастя було щастям від того, що ми обидвоє приховували свій біль, щоб його не сполохати, сильно стискаючи руки один одного, вважаючи, що тримаємо за руку наше щастя.
Чому нам ніхто не сказав, що у щасті не буває болю? Моє щастя боліло і стогнало, та, тим не переставало бути щастям. Наше щастя боліло. Ми називали його так, бо воно таким і було. Воно було беззастережним щастям відчувати! Нам би пасувало не вірити в щастя. Ми ж не вірили гороскопам і в мої віщі сни. Віщі сни ніколи не приносили щастя. Жодному. В них не було сенсу, бо хто шукає сенс у щасті?...ну хто? Тільки не ми… такі почуття ніхто не смів руйнувати. Навіть доля не сміла…
Больные мысли –
Сны без смысла.
Ночь кофейная –
Я неверная…
А потім його не стало. Не стало, відчутніше, ніж коли не стає грошей чи пульсу. Ми чомусь одразу зрозуміли, що його не стало. Не тому, що перестали любити, а тому, що раптом відчули, що БУЛИ щасливими, що у нас БУЛО щастя. Саме в минулому часі. Бо, насправді, жодного разу ні ти, ні я не думали про нього, не говорили і, навіть подумки, не називали Його ім’я. Бо і ти, і я знали, про ту прикмету, яка кармічно мене переслідувала усе життя, - у ту мить, коли скажеш чи помислиш, що ти щасливий, що усе так добре і зовсім нічого не…щастя тікає. Щастя боїться слів. Щастя боїться, коли його викривають. І воно йде. Така прикмета.
Я думала і порожніла пів року. Сто вісімдесят два дні, чотири тисячі триста шістдесят вісім годин і сотню тисяч секунд свого життя. І потім вже не боялася.
Как странно сильно бьюсь
И не боюсь,
Что больно…
Щось в мені зламалось. Я завідчувала біль, знову такий гострий, як тоді, коли я востаннє була беззастережно щасливою. Зламався той годинник, який вимірював години порожнечі. Я раптом усвідомила, що всі ці місяці, дні, години, секунди дихала, жила і могла бути щасливою, а не була. Я раптом усвідомила, що всі ці місяці, дні, години, секунди я просто чекала Щастя. Хотіла стискати його руку знову так само міцно. Хотіла стискати твою руку до болю і до Щастя…
…я плакала. Плакала вголос. Схлипувала і обіймала маму. Хоч би макіяж не зіпсувати… Мама каже, що всяка наречена у день весілля мусить поплакати. Я плакала, як і всяка наречена у день весілля.
А потім стояла біля олтаря перед очима усіх святих, тримала твою руку, таку схвильовану… перед найбільшим таїнством наших душ.
Під мелодію церковних дзвонів я вперше не боялася покликати Щастя на ім’я і вирішила твердо бути беззастережно щасливою все наше життя…
Покачиваясь плавно,
Расцветали розы.
Я подумала недавно:
Мы с тобой похожи!
…Щастя - матеріальне. Своє щастя я без упину можу обіймати, брати за руку, любити його очі, годувати його борщем і хотіти народити йому сина…
Лето пахнет вафельно,
Арбузно-ванилиново…
У нас с тобой всё правильно –
Цвета тёмно-синего….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240948
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.02.2011
Народ, проснувшийся от боли,
С былой отвагой вечный воин,
Один, как водится, средь поля
Кричал безумно: «Мама, кто я?»
Народ, проснувшись в серой пыли,
Склонил знамёна, покорившись плети,
Не жаждал боя, а лежал в могиле,
Кричал, беснуясь: «Мама, где ты?»
Народ без лиц, одни лишь морды,
Подножным кормом в ожидании застыл
Для птиц столь хищных, и столь гордых,
Рыдал в бесстыдстве: «Мамочка, спаси!»
Народ, народ, рождённый по приказу,
Под ворохом доносов и врагов,
Отдал покорно всё и сразу,
И только плакал: «Мамочка, за что?»
Народ, народ! Любимый и великий!
Незаживающая рана!
Он как младенец несповитый,
И всё лепечет: «Мама, мама…»
Потом молчит.… Так мудро и глубоко,
И всё не верит искренности лжи…
Он понял всё и вышел раньше срока,
Вздохнув свободно: «Мамочка, я жив!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240811
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.02.2011
Провидці посміялись наді мною,
Накривши долю чорним полотном.
Мої амури поскладали зброю,
А поїзди приходять на пустий перон.
Та я ж жива іще нівроку!
Тонка душа і сильний дух,
А до стіни лишилося пів кроку,
Тому я впала й не іду.
Й не правда коле, лиш лукавство,
В шовках розпусти пивши гріх,
Хто каявся – той грішником назвався,
Хто не злякався – лише той не втік.
За сумнівами лізти у кишеню
І кожне слово точне, як квадрат.
А очі то блакитні, то зелені,
Він то коханець, то мій брат.
Я зроду-віку не літала,
І зроду-віку не любила висоти.
А тут мені вже й неба мало,
І більш не хочеться повзти.
А межі всі з колючим дротом,
І трохи забагато стін...
Скидаю з себе позолоту
Й шукаю місце, де мій дім.
****
Розлуками розпещені вечері,
Розхристані розтанули сніги...
Замки закохані у двері,
В мій гаманець закохані борги...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2011
Я вже далеко і гарячих
Не відчуваю твоїх рук.
Мені наснилось, що ти плачеш,
Що я далеко, а ти тут.
Я вже не хочу болісно вертатись.
Вчорашній дощ все не пройде...
Ну що зі мною може статись,
Якщо мене нема ніде?
Я щось посіяла й воно дозріло,
І на порозі вже жнива.
Крізь моє тіло підозріло
Росте не жито, а трава.
Я ніжно цілувалася з вогнем,
І вже не чула плину часу...
А ми із вами тільки ждем..
Я з ним не ждала ще ні разу.
Віднині я любитиму мовчати,
Відзавтра я – німа стіна.
Мене лишилось не багато,
Мене лишилося до дна.
Сьогодні в мене дике свято,
Старі листи я відправляю у минуле
А далі буду досхочу літати,
Забуду всіх, кого ще не забула.
Приходьте подивитися на мене
Я вам всміхатимусь у об’єктив
Пишіть про мене вірші і поеми,
Пишіть про те, що хтось мене любив.
Я тільки раз могла б згоріти,
Бо тліти можна все життя.
Найшвидше в’януть найгарніші квіти,
Так довго в’яну тільки я…
Прийміть мене в свої обійми,
нехай там тісно, тільки би зігріло
нехай не щиро, але так надійно,
хай не за душу, але хоч за тіло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2011
Тихіше, моя радосте!Нехай ніхто не чує,
ще так замало сили не згоріти
хай ми ще трохи позимуєм,
хай ще зазнаєм трохи літа.
А там нехай нас ріжуть язиками,
Бо для чуток нема гріха,
Бо із чуток народжуються драми,
В кулак стискається рука.
Тихіше, моя радосте! Нас хочуть розлучити.
Під снігом заздрість холодиться
Накрившись прозою, я можу ще пожити,
Накритим прозою нічого вже не сниться.
Тихіше, моя радосте, свята моя спокусо!
На мене будень вже полює.
Я скільки зможу поборюся.
Тихіше, моя радосте, нехай ніхто не чує!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2011