Вікторія_Ікрова

Сторінки (1/28):  « 1»

зима заходить у вени крізь відчинені двері

зима  заходить  у  вени  крізь  відчинені  двері
не  витираючи  ніг,  не  миючи  рук
сідає  за  стіл  і  куштує  мій  мозок.
-  Смачно,  -  каже.
Раптом  -  стук-стук-стук!
Зима  поправляє  невгамовне  волосся,
витирає  опалим  листям  рот,
не  може  відірвати  очей  від  випадкового  гостя,
який  стоїть  на  порозі,  як  ідіот...

Зима  виходить  із  вени  крізь  зачинені  двері,
витерши  ноги  об  замшеву  люстру  на  стелі.

12:32  p.m.
30.11.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296962
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.11.2011


Вовк за дверима (Я сплю з хижаком)

Вовк  за  дверима.
Ходить  навколо
мого  будинку.
Шкребе  кігтями,
виє  на  мене,  як  на  місяць.
Виходжу  з-за  хмари  дверей.

Заходь!
Де  ти  так  довго  блукав,  мій  милий?
він  важко  ступає,
його  шкура  брудна  
і  присипана  снігом.

Він  лягає  помахом  вій
біля  каміну.
Приношу  миску  теплої  води
і  пошепки  мию  йому  ноги.
Ніжно  цілую  кожну  волосинку,  
кожне  ікло  і  вухо.
Кожне  око
і  гарячий  ніс.

Сніг  тане  на  ньому.
Мій  вовк  засинає.
я  вкриваю  його  своїм  тілом,
як  пледом  з  плюща.
і  ми  засинаємо.

Я  сплю  з  хижаком.
А  на  ранок  він  мене  з*їсть.

1:54  p.m.
8.09.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279329
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.09.2011


7:40 (це просто божественно обіймати диявола)

сьома  сорок
як  оргазм  що  застряг  у  горлі
так  і  ненародившись  на  світ
нашим  криком
сьома  сорок  
наче  півень  який  змушений  мовчати
бо  забув  звечора  
змочити  горлянку
шепоче  що  пора  вставати
я  тебе  боюся!
це  просто  божественно
обіймати  
кохати
цілувати...
диявола.  

14:41
5.09.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278762
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.09.2011


3акохане ефемерне створіння

чому  так  хочеться  втекти
від  того,  кого  кохаєш?!
осісти  брудом  на  дно,
розчинитися  у  хмарах,
захлинутися  водою,
злитись  із  піском...
злитись,  злитись,  злитись!!!  
на  пісок,
на  весь  світ.
і  на  себе.

якби  ти  був  піском,
в  тобі  б  ховалися  риби.
і  кораблі.
риби  -  від  риб,  
кораблі  -  від  очей.

а  так...  
ти  -  ніхто.
закохане  ефемерне  створіння.
ніякої  користі  з  тебе  суспільству!
хіба  що  станеш  притулком  для  риб.
і  то!
навряд  чи.

12:27  p.m.
1.09.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278112
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.09.2011


Треба лікуватись не алкоголем

Ти  ніколи  не  будеш  задоволений  повністю  тим,  
що  тримаєш  в  руках  у  даний  момент,
що  цілуєш,
чому  молишся  перед  бурхливим  "сном".
Ти  постійно  будеш  боротися  з  бажанням
бути  грубо  трахнутим
або  ніжно  поцілованим  у  гарячий  лоб.
(Треба  лікуватись  не  алкоголем).

3:18  p.m.
30.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011


Як же я втомилася спати

Як  же  я  втомилася  спати.
вкриватися  пилом  і  спати.
скрипіти  зубами  і  спати.
закутавшись  у  повіки,  заплющивши  губи,  без  перестанку  бажати  спати!
поки  інші  люди  
живуть.  
на  кофеїні.

14:33
31.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011


Ти шалений! (Ми заповнимо світ нашими дітьми)

Ми  заповнимо  світ  нашими  дітьми.
Твоїми  і  моїми  теж.
Кароокими  і  добрими,
шаленими  і  вільними.

Ми  дихатимемо  їхніми  легенями,
вдихатимемо  повітря  
третього  і  четвертого  тисячоліть.

Світ  із  наших  дітей,  він  буде  прекрасним!!!
Не  існуватиме  воєн  і  брехні...
Твої  діти  кохатимуть  моїх.
Мої  діти  дозволятимуть  себе  кохати.

Ми  зачинатимемо  і  народжуватимемо  щодня
по  кілька  нових  людей.
Ми  зробимо  світ  повним.
Без  чорних  матерій  та  дір.

Ми  лежатимемо  в  траві,
просто  дивитимемося  одне  одному  в  очі
і  наповнюватимемо  світ
своїми  дітьми.

13:13
24.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2011


"Вовк за дверима" (Вони розмовляли лише скрипінням ліжка)

Вони  розмовляли  лише  скрипінням  ліжка.
А  ти  дихаєш  в  мені.
Ти  вмієш  цілувати  лише  поглядом.
Ти  вмієш  лікувати.
Я  буду  спати  і  ти  теж  спи.
Виспимося  разом.
Залпом.
Не  закусуючи.
Не  кривлячись.
Відчуваючи  як  сон  
тече  
по  стравоходу  
і  зігріває  легені.
Нам  буде  тепло  в  підлозі  на  кухні,
і  на  даху,
і  в  темному-темному  лісі,
де  бродить,
не  спить
сірий-пресірий
в...
овк.

5:55  p.m.
23.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011


Безособове (Кохатися до крові)

Кохатися  до  крові.  Торкатися  до  подряпин.  Цілувати  до  укусів.  Мовчати  до  криків.  Говорити  до  шепоту.  
Малювати  до  дірок.  Фотографувати  до  сліпоти.    
Дихати  до  запаморочень.  Не  кліпати  до  сліз.    
Мовчати  про  важливе.  Говорити  про  дурню.    
Дивитися  наосліп.  Слухати  без  вух.  
Сидіти  наодинці  замість  того,  щоби  бути  вдвох.    

10.56  p.m.  
6.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274104
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.08.2011


Голі стіни (краса та потворність)

Голі  стіни  насолоджуються  моєю  красою,  лише  голі  стіни.  
Виключно  холодне  простирадло  торкається  тіла,  і  ніхто  більше.  
Дзеркало  морознокровно  дивиться  на  мою  недосконалість.  Торкаюся  його  пальцями,  долонями,  жорстоко  нищу  його  ідеальність.  
Вся  моя  добра  душа  вилилася  сьогодні  із  чашки  випадково  на  стіл  і  випарувалася  під  палючим  сонцем.  
А  тіло  так  і  лежало  на  чужій  планеті,  у  чужій  квартирі,  чужі  голі  стіни  насолоджувалися  моєю  красою  і  чужі  дзеркала  зневажали  мою  потворність.  

1:34  a.m.  
4.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273519
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.08.2011


Будь ніжним (Обрізай коротко нігті)

Я  розкрила  карти.  
Я  зняла  із  себе  шкіру.  
Оголилася  до  нервів.  
Я  розкрила  грудну  клітку  навстіж.  
Заходь.  
Але  помий  руки.  
Будь-яка  інфекція  може  убити  мене.  

Будь  ніжним.  
Обрізай  коротко  нігті.  

10:45  a.m.  
1.08.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011


Риба їсть кота

Я  просто  хотів  зробити  собі  чаю.  Всього-на-всього  маленьку  чашечку  чаю.  Рівень  світового  океану  від  того  б  не  змінився,  і  чайні  поля  не  полисіли  б...  Взагалі  нічого  б  на  світі  не  змінилося,  якби  я  випив  ту  трикляту  чашку  чаю!!!
Третя  година  ночі  застрягла  в  годиннику  і  наробила  багато  шуму,  намагаючись  вибратися.  Я  ледве    
протиснувся  крізь  шпарину  дверей,  яка  з  кожною  ніччю  все  вужчає.  Скоро  доведеться  пролазити  на  кухню  крізь  плінтуси.  
Я  протиснувся  з  чашкою  в  руках  і  котом,  що  йшов  по  моїх  слідах.  Набрав  води  з-під  крану.  Сирої  неголеної  води,  преренаселеної,  перенасиченої,  повної  по  вінця  самою  собою.  Зачерпував  її  спраглими  долонями  і  виливав  у  ненаситний  чайник.    
Повітря  густішало  над  моєю  головою,  уповільнюючи  всі  рухи,  в  тому  числі  годинникової  стрілки.  Кліпання  очей  розтягнулося  у  часі  настільки,  що  поки  я  заплющу  очі  встигало  зійти  сонце,  а  поки  я  їх  розплющу,  воно  безслідно  зникало  за  обрієм.  
Дістав  сірники.  Торкнувся  коробки  сірником,  з  нього  повільно  почали  проростати  гілки  із  листям.    
Сірник  поволі  ставав  деревом.  Помаранчево-кривавим.  
Я  встиг.  Я  встиг  увімкнути  газ.  Я  встиг  поставити  чайник.  Сині  язики  полум*я  норовили  полетіти  на    
небеса  і  загубитися  у  їх  блакитності.  Але  я  встиг.  Я  встиг  їх  не  пустити.  Я  встиг  прив*язати  їх  до    
себе.  
Кіт,  наче  потяг,  проїхався  по  коліям  моїх  ніг.  І  замуркотів,  вистукуючи  колесами.  
Але  раптом  в*язку  тишу  розбив  плескіт  у  ванній.  У  моєму  животі  всі  органи  ніби  стиснулися  в  кулак,    
почала  виділятися  слина.  Ммм...  Це  все  риба,  яку  я  купив  кілька  років  тому  і  дозволив  їй  жити  у    
ванній.  За  цей  час,  вона  вже,  певне,  сильно  підросла.  Правильно,  з*ївши  стільки  котів  важко  не    
вирости!  
Кіт  треться  об  мої  ноги,  безтурботно  не  відчуваючи  своєї  близької  смерті.  
Коту  ще  поки  не  страшно  стати  їжею  для  риби.    
Риба  плескотить  своїми  величезними  плавниками  об  воду,  нещадно  її  вихлюпуючи.  Я  не  обертаюсь.  Я  продовжую  дивитися  на  газ  і  відчувати  ширшаві  дотики  боків  кота.  
Я  знімаю  з  люстри  чашку,  з  гуркотом  ставлю  її  на  стіл.  Вимітаю  з-під  серванту  крихти  чаю  на  долоню  і  засипаю  їх  у  чашку.  Свистить  чайник.  
Риба  не  заспокоюється,  і  вода,  вихльопнута  нею,  сягає  мені  уже  по  щиколотки.    
Кіт  незадоволено  шипить.  
Я  підсовую  до  себе  табуретку  і  вилажу  на  неї.  Чашка  вмить  стає  маленькою-маленькою.    
Своєю  головою  я  сягаю  стелі.  
Кіт  кричить,  незадоволено  дивлячись  на  мене.  
Зі  стелі  починає  накрапати  вода.  Вона  розкладається.  Вона  спрощується.  Стає  мільйонами    
одноклітинних  організмів.  Прозорі  клітини  води  поглинаються  моїм  тілом.  прозорі  клітини  води    
поглинаються  листками  чаю.  Газ  гасне.  
Немає  вже  сенсу  в  окропі.  Чаю  не  буде.    
Я  знімаю  капці  і  виходжу  з  кухні.    
Чую  лише  плескіт  води.    
У  чашці.  

16:54  
28.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272441
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2011


Так боляче дивитись на красу

Так  боляче  дивитись  на  красу.  На  ритмічні  рухи  ребер,  живота.  Видих.  Не  вдихати.  Насолоджуватись  пустотою.
Так  боляче  від  краси,  я  заплющую  очі.  Твоє  чорне  волосся  наче  дерева  на  місяці.  Мої  руки  -  вітер.  Я  побіжу  на  захід  і  заховаюся  серед  ущелин  твоїх  вух.    
Блукатиму  пустелею  спини.  
Переходитиму  мости  з  ребер.  
Питиму  із  твоїх  зап*ясть.  
Остерігатимусь  течії  сонної  артерії...  

Мені  так  страшно  там  загубитися.    
Мені  так  страшно  ніколи  не  вийти  із  тебе.  

6:00  p.m.  
25.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272058
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.07.2011


Pregnant

"ибо  ты  ведешь  войну  с  самим  собой"  (с)  

якби  я  вміла  ненавидіти,  то  б  зненавиділа  цей  період.  активний  період  письменницької  і  художньої  діяльності,  коли  з  тебе  ледве  не  щодня  вилазить  якесь  творіння.  це  ніби  добре,  адже  ти  плідно  працюєш  і  не  дарма  споживаєш  повітря  цієї  планети  і  так  далі  і  тому  подібне.  але  це  дуже  боляче,  твоя  вагіна  мозку  вже  ледве  витримує  це.  народження  ідей  на  світ,  воно  дуже  болісне  і  забирає  всі  сили.  але  ти  не  можеш  опиратися.  ти  не  можеш  зробити  аборт,  бо  не  хочеш.  бо  знаєш,  що  ти  була  народжена  кимось  на  цей  світ  щоб  народжувати  щось.  ти  тут  не  просто  так.  тому  доведеться  терпіти  і  смирно  чекати  нового  запліднення.  

15:48  
22.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271934
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 25.07.2011


Мій серцевий ритм тобі зраджує (АнтиОда спокою)

ритм  мого  серця  мене  не  радує  
він  надто  алогічний  
абсурдний    
нерівний  
невірний  тобі.  

мій  серцевий  ритм  тобі  зраджує.  

моя  дихальна  система  
працює  надто  активно  
короткі  часті  
наповнення    
і  повні  спустошення    
легень.  

Але  я  не  хочу  дихати  рівно  
я  не  дозволю  серцю  
битися  ритмічно  повільно.  

я  хочу  помирати  часто  
і  народжуватися  
задихатися    
і  вдихати  на  повні  груди  
я  хочу  зраджувати  собі  
і  повертатися    
наче  блудний  син  

заходити  не  стукаючи  
іти  не  попередивши  
не  вітатися  
не  прощатися  
ніби  я  була  є  і  буду  тут  завжди.  

я  хочу  
жи  
ти.  

10:44  a.m.  
25.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271913
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011


Милий, ти був би моїм домом

Надворі  страшна  злива
впускає  скляні  пазурі  в  землю.

Я  складу  парасолю
і  натисну  на  дзвінок
(тихенько  постукаю  в  двері).
Ти...
впустиш  мене?
Ти  станеш  моїм  домом?

Я  можу  перетворитися  на  вірус,
стати  збудником  якоїсь  хвороби
й  оселитися  в  твоєму  тілі.

Розбуджу  в  тобі...  імунітет.
Тільки,  милий,
будь  ласкавий:
не  вбивай  мене!
Не  опирайся!!!

Я  стану  однією  з  тих  вічних
хронічних  хвороб,
які  не  вбивають,
але  й  не  покидають
(не  дають  від  себе  вилікуватися).

Милий,  ти  станеш  моїм  домом?

7:55  p.m.
16.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2011


Малинова трава

я  грюкну  дверима  
й  зачиню  їх  на  ключ  
не  гри  май  негри  май  не  гримай!!!  

не  гримай  ти  в  них,  
я  не  відчиню  
де  ми  ло  деми  ло  де  мило?  

де  мило  й  мотузка?  
й  стілець  без  ноги?  
по  швидше  пошвид  ше  пошвидше!  

залажу  наверх  
повзу  по  стіні  
сповзаю  все  гли  б  ше  і  глибше...  

і  виб*єш  ти  двері  
й  стілець  розіб*єш  
роз  ва  лиш  ро  звалиш  розвалиш...  

і  знов  закричиш    
це  право  твоє  
від  мене  лишилась  трава  лиш  

на  стіні.  

малинова  трава.  

10:49  a.m.  
14.07.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270177
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2011


Святий Гей!

Святий  Гей!  Спаси!
Сьогодні  зранку  я  прокинувсь
В  одному  ліжку
Разом  зі  своїм  Сумлінням...
Ніби  й  алкоголю  я  не  пив,
І  не  плутав  секс  з  палінням...

Якої  статі  є  воно?  
Те  прокляте  Сумління?  
Як  вигнати?  Куди?  Кого?
Якщо  я  навіть  не  знаю:
хлопець  то  чи  дівчина?!

Святий  Гей!  Спаси!
Ти  чуєш?
Воно  лагідно  шепоче  щось
Мені  на  вушко...
Чуєш?!!!!!!!

Ні,  Святий  Гею,  я  так  не  можу!

Можна  моє  сумління  буде  жіночого  роду?
З  ним  легше  прокидатися.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268467
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.07.2011


Запах кількох попередніх днів

Кілька  днів  тому  воно  уже  почало  смердіти.  Спочатку  я  намагався  не  звертати  на  це  уваги,  щохвилинно  пшикаючи  перед  носом  парфумами.  Але  ніщо  не  допомагало  –  з  часом  запах  все  сильнішав  і  сильнішав,  запускаючи  свої  брудні  пазурі  у  мої  ніздрі.  Ох.  Як  же  пережити  іще  один  день?!  
Я  міг  би  і  зовсім  не  дихати,  але  це  б  призвело  до  зростання  кількості  кисню  у  повітрі,  що  могло  б,  у  свою  чергу,  призвести  до  вибуху  планети.  Але  поки  я  дихаю,  все  під  контролем.  
Насолоджуюсь  хрустом  кісточок  шиї.  Вправо.  Вліво.  Це  наче  музика  кількох  десятків  пальців  піаністів.  
Вони  зателефонують.  Зовсім  скоро.  Погладжую  лівою  рукою  слухавку,  наче  лампу  Аладіна.  О,  вийди,  рятувальний  голос  через  18  дірочок!  
Цей  запах  мене  замучить.  Треба  встати  і  закутати  ЦЕ  у  кульок.  Ні.  Може  воно  не  виглядатиме  естетично?  Хоча  про  яку  естетику  може  тут  взагалі  йти  мова?!  Я  просто  боюсь.  Обернутися.  І  побачити.  Результат.  
Покачуюсь  з  боку  в  бік.  Скрипить  стілець.  Скрип-скрип.  Восьма  година.  Скоро  закінчиться  день.  Уже  зовсім  скоро.  Краще  не  рахувати,  а  просто  чекати.  Вони  прийдуть  якраз  вчасно.  Для  себе.  
А  запах  тим  часом  не  втрачає  жодної  хвилини  –  він  набуває  кольору.  Зелено-синього.  Клубками  танцює  над  моєю  головою.  Норовить  гайнути  до  носа.  Але  я  не  дихаю.  Світ  поволі  насичується  киснем.  Потрібно  його  рятувати!  
Я  беру  склянку  правою  рукою  і  прикладаю  її  до  носа.  Дихаю.  Запах  незадоволено  танцює  у  мене  на  плечах  і  сповзає  по  руках.  Стікає,  наче  сотні  павутинок.  Заплющую  очі  і  глибоко  вдихаю.  Я  не  люблю  павуків.  
Фарба  на  слухавці  телефону  почала  злазити,  прилипаючи  до  пальців.  Але  я  мушу  її  і  далі  терти,  інакше  мені  не  зателефонують.  
Вдих,  скрип,  тертя.  Вдих,  скрип…  
Дзвонить  телефон.  
Я  хапаю  слухавку.  Відкидаю  склянку.  Роблю  вдих  і…  
Голос  зі  слухавки:  «Не  ігноруй  того,  що  всередині!»  І  гудки…  Кількасот  гудків,  яких  я  уже  не  чую.  
Я  навчився  дихати  вухами.  

22:14  
22.  05.  11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266778
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.06.2011


Перекотиполе

У  чужому  одязі,
у  чужій  квартирі
я  -  чужа  людина.
З  поверха  на  поверх,
із  сім*ї  -  в  родину,
наче  павутинка:
Я  ніде  і  всюди,  
я  є  там,  де  люди,
"я"  нема  й  не  буде.
я  стискаюсь  в  точку.
мало  місця  в  бочці
тим,  кого  багато...
А  мене  -  лиш  крапля.
Випаруюсь  раптом
Ну  а  потім  -  знову.
З*явлюсь.

(Цей  вірш  -  наслідок  мого  життя  по  людях,  коли  я  пішла  з  дому)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011


ніч - мертвий день

Спостерігаємо,  як  старіє  
і  вмирає  день.
Як  руйнується  ніч  
від  крику  півня.
нема  коли  гратись.
я  хочу  тебе  тут  і  зараз,
прямо  на  цій  планеті,
під  цією  країною.

Ми  мовчатимемо  шелестом  рук,
клацанням  губ  об  спину,
кроками  вниз  -  
шосе  твого  тіла
я  майже  зомліла.

Вирвати  і  викинути.
Так  легше  жити.
не  буде  інфаркту,  аритмії.
я  хочу,  щоб  воно  зупинилось
якомога  пізніше.

Я  хочу  бути  з  тобою.
Просто  бути.
Знати,  що  існую  в  світі  -  
а,  отже,  в  тобі.

Спостерігаємо,  як  народжується  день
із  криком
півня.
Забуваємо  на  мить,  
що  всі  ми  повільно  помираємо
від  кисню.
Нарешті  лягаємо  спати,
щоб  ожити,
коли  помре
день.

2:00  a.m.
19.06.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011


ЛСД *

Я  відчинила  очі  у  марному  сподіванні  знайти  когось  вдома.  Нікого.  Я  шкірою  відчула,  що  щось  не  так.  Відбулась  якась  зміна.  Торкнулася  двома  пальцями  (помаранчевим  і  жовтим)зап’ястя.  І  завмерла.  
-  Ні,  ні,  будь  ласка,  не  прибирайте  мого  посуду,  я  іще  посиджу.  Ви  не  проти?  Вільних  місць  тут  іще  багато…  Так,  так,  нехай  той,  -  як  ви  кажете?  –  Світ  підсідає,  тільки  хай  він  не  п’є  пива.  Не  зовсім  приємно  нюхати  чужі  проблеми,  коли  маєш  купу  своїх…
Я  торкнулася  зап’ястя  і…  не  відчула  нічого.  Пульсу  не  було!  Невже  я  померла?  Але  ж  мене  все  ще  обслуговують  у  моєму  рідному  домі  –  публічному  кафе…
Світ  присів  поряд  (навпроти  мене)  із  бокалом  пива.
-  Я  ж  просила…  -  незадоволено  прошепотіла  я,  опустивши  своє  волосся  в  чашку.  Щоб  чай  натягнувся,  як  із  одноразового  пакетика.
-  Я  теж  хочу  такого  чаю,  як  у  вас,  -  промовив  Світ,  дістав  цигарку  і  закурив.
Я  закашлялась  і  скривила  свої  губи.
-  Все  буде  добре,  ти  ж  знаєш,  -  сказав  Світ.  Він  до  біса  гарно  вміє  курити!  –  Ти  ж  у  себе  вдома,  тож  почувайся  так,  як  ВДОМА!!!
Я  скорчила  милу  посмішку.
-  Ти  не  любиш  посміхатися,  -  помітив  Світ.
-  А  ти  не  любиш  чай,  -  сказала  я.
Мій  співрозмовник  загасив  свою  цигарку  в  моєму  чаї.
-  І  в  кого  ти  така  вдалася?!!
Я  підвелася.
-  Та  сиди  ти…  Сиди.  Куди  підеш  з  дому?  Ти  ж  живеш  в  мені,  -  прошепотів  Світ.
Я  сіла.
-  О,  до  речі,  в  мене  нова  удосконалена  пряма  кишка!  –  посміхнувся  він.  –  Японці  подарували.  Хочеш  покажу?
Я  відвернулася.
-  А  ти  мені  не  зраджуєш  з  іншими  світами?
Я  відчула  певний  дискомфорт  і  відповіла  з  посмішкою  на  вустах:
-  Я  не  вірю  в  інопланетян.
-  І  дарма,  -  зареготав  Світ  і  випадково  рукою  змахнув  свій  напівпустий  бокал  на  землю.
Миттю  з’явилася  офіціантка.
-  Я  зараз  викличу  адміністратора!  Ви  заплатите  за  все!!!  –  кричала  вона,  але  чомусь  на  мене.
-  Гей,  я  тут  ні  до  чого!  Це  все  Світ!  –  марно  виправдовувалася  я.
Винуватець  дійства  лише  посміхнувся  і  сказав:
-  Все,  бувай,  люба.  Мушу  йти.  Ти  заходь,  якщо  що.
І,  залишивши  чайові,  Світ  пішов.
Чи  я  пішла.
Зі  світу.                                                                                                                                                                              
                           До  17:19  4.07.09р.      
                                                                                                                                                                                     
     *  Ліжко,  Сон,  Дім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266621
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.06.2011


ніжно і грубо

ніжно  і  грубо,  ніжно  і  грубо  
дихай,  ти  дихай  мені  у  вухо  
морем  шумить  кожен  твій  видих  
кожен  твій  погляд  у  темряві  сірій  
кожен  цілунок  зап*ястя  і  пальців  
я,  наче  риба,  опинилась  у  пастці  
а  ти,  як  порядний  "справді  кіт"  
зїси  мене...  на  обід.  

11:08  a.m.    
13.04.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2011


Жінка і контрабас

Десять  років  тому  жінка  придбала  собі  контрабас.  Вона  з  дитинства  мріялапро  цю  покупку.  Жінка  уявляла  до  дрібниць  щасливий  день  усього  свого  життя:сукню,  в  якій  піде  до  магазину,  подруг  і  друзів,  яких  візьме  із  собою,  ласощі,що  стоятимуть  на  святковому  столі,  радісних  батьків  і  родичів,  які  кричатимуть:«Гірко!»Вона  задоволено  посміхалася  ізакочувала  очі.  Справжня  маленька  леді,  що  мріє  про  контрабас.  
Тим  часом  контрабасспокійно  стояв  на  вітрині.  Щодня  він  причепурювався  і  виблискував,  наченовенький.  Жінки  просто  мліли  від  присутності  такого  красеня.  Кожна  хотіла  йогокупити,  та  не  завжди  виходило,  і  виною  тут  не  гроші:  то  раптово  псуваласяпогода,  і  батьки  не  пускали  своїх  дочок  до  магазину,  то  дівчатка  соромились  іпомилково  вважали,  що  не  гідні  контрабасу;  то  сам  контрабас  втомлювався  від  жіночої  уваги  ійшов  спати  на  самоті.  Деякі  представниці  слабкої  статі  викрадали  великийінструмент,  але  зранку  він  обов’язково  повертався  до  магазину.  Це  був  один  ізнайдорожчих  контрабасів.  І  всі  хотіли  його  купити.  

І  так,  десять  років  томужінка  придбала  собі  контрабас.  Тепер,  сидячи  на  кухні  із  чашкою  запашного  чаю,жінка  думала:  «А  чи  потрібен  він  був  мені  взагалі?»  Контрабас  тим  часом  сидів  усусідній  кімнаті,  дивився  телевізор  і  не  думав.  
«А  може,  чай  би  був  длямене  кращою  компанією  на  все  життя?  Дешевший,  і  його  можна  частіше  міняти…-  думала  жінка.  -  Але  з  іншого  боку,  віншвидко  остиває…  Я  втомлюся  щоразу,  коли  захочеться  кохання,  купувати  нового…»  
Жінка  випила  залпом  свійчай.  
«А  може,  ліхтар  був  бимоєю  половинкою?  –  думала  вона.  –  Світить  уночі,  завжди  поруч  і  нікуди  неходить…  Значить,  не  зраджує.  Ідеальний  варіант.  Але…  Ліхтар  світить,  а  негріє…»  
Жінка  вимкнула  світло.  
«А  може,  Бог  був  би  длямене  найкращою  компанією?  Любить  усіх,  завжди  поруч,  розумний…  Його  казки  ібилини  можна  слухати  вічно,  адже  він  стільки  всього  бачив…  Розкаже  мені  проЧапліна,  Наполеона,  Далі…  Але…  що  я  робитиму,  коли  Бог  запитає  про  моє  минуле?Він-бо  все  знає…  І  до  того  ж,  я  не  люблю  слухати».  
Жінка  пішла  до  сусідньоїкімнати.  Контрабас  сидів  на  підлозі,  спершись  спиною  на  диван  і  дивисятелевізор.  Вона  сіла  поряд,  грайливо  виставивши  оголену  ніжку  перед  ним.Контрабас  мовчки  перемикнув  канал.  Так,  її  ніжки  не  такі  ідеальні,  як  у  дівчатіз  реклами.  Крім  того,  непоголені.  
Жінка  сховала  ніжки  підхалатом.  Очима,  повними  сліз,  дивилася  на  голубий  екран,  що  пропонував  товарина  будь-який  смак  і  гаманець.  Її  гаманець  був  порожнім.  І  його  теж.  
Жінка  підвелася  і  сілапозаду  контрабаса.  Обійняла  ногами  його  живіт.  Руками  почала  крутити  вуха,натягуючи  струни.  
Контрабас  мовчав.  Був  спокійним,  наче  священнакорова.  Дивився  телевізор  і  не  бачив  його.  Бачив  своє  минуле  і  всміхався  йому.  

Десять  років  тому  жінка  придбала  собі  контрабас.Для  чого  вона  його  придбала?  Так  багато  милих,  чуйних  жінок  грайливо  торкалисяйого  струн.  Вони  робили  це  легенько,  щоб  струни  не  пошкодили  ніжних  дівочихпальчиків.  Жінки  пестили  гладеньку  дерев’яну  шкіру  контрабаса  і  шарілися.  
Контрабас  посміхався.  З  легкістю,  грацією  іґречністю  аристократа  він  розбивав  ніжні  дівочі  серця.  Деякі  жінки  навітьназивали  його  серцеїдом.  Контрабас  лише  хитро  посміхався  і  відповідав:  «Явзагалі  не  їм».  
Квіти,  посмішки,  музика…  Таким  прекрасним  буложиття  до  Неї…  

Контрабас  ішов  додому  п’яний,  танцюючи  танецьщасливого  пінгвіна.  Жінка  нервово  ходила  і  не  зводила  очей  з  годинника.Тік-так.  Топ-топ.  Один  автомобіль  ледь  не  збив  контрабас.  Той  лише  захитався  іпромовив  дерев’яним  язиком:  «Аялшпт…»  Жінка  гризла  дерев’яні  нігті.  Дверінепристойно  заскрипіли.  «А  ось  і  ти».  Струни  контрабаса,  що  розслабились  убарі,  знову  натяглися.  Сльози  різали  обличчя  жінки.  Це  так  боляче  –  плакати.Контрабас  поповз  до  свого  улюбленого  місця.  Жінка  вилила  туди  чай  напередодні,щоби  спровокувати  хоч  якісь  зміни  у  їхньому  спільному  житті.  Він  не  помітивнічого,  не  оцінив  її  старань,  і  всівся  в  калюжу.  Як  барон.  Як  баран.  
Жінка  стоялаі  дивилась  мовчки  на  нього.  Важко  зітхнула.  Контрабас  увімкнувтелевізор.  Політична  реклама.  Товстий  пиріг,  повний  ГМО,  обіцяв  світлемайбутнє.  Жінка  мовчки  сіла  позаду  контрабаса.  Обійняла  ногами  його  живіт.Руками  почала  крутити  вуха,  натягуючи  струни.  Контрабас  мовчав.  Був  спокійним,як  священний  бик.  Дивився  телевізор  і  не  бачив  його.  Він  бачив  своє  минуле:весілля,  торт,  біла  сукня  і  чорний  фрак,  усміхнені  батьки  і  родичі,  «Гірко!»  Ічек,  виданий  касиром,  як  доказ  здійснення  покупки…  
Це  останнє,  що  побачив  він  у  своєму  житті.  
Струни  контрабаса  лопнули.  

P.  S.  

Я  знаю,  все  це  дуже  сумно  і  не  має  сенсу.  Якийськонтрабас…  Якась  жінка…  
Із  самого  початку  вони  були  приречені.  Лиш  уявіть,якими  могли  би  бути  їхні  діти!  
Я  знаю  тільки  одне:  на  контрабасах  мають  грати,  ажінок  мають  кохати.  От  і  все.  

До  21:3016.03.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241288
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2011


Світ розтане

Я  знаю,  що  одного  дня  
Світ  розтане.  
Як  цукор  у  чашці  кави.  
Як  сніг  навесні.  
Коли-небудь  такий  день  настане.  
Повір  мені.  

Я  навчуся  дивитися  очима,  
Слухати  –  вухами,  
Відчувати  –руками,  
А  дихати  -  зябрами.  

Я  навчуся  ходитиногами,  
Їсти  ротом,  
Дихати  носом  
І  видихати.  Обов’язково.  

Я  навчуся  писати.  
Один  лист  –  один  день.  
Ти  зможеш  дізнатись,  
Де  я  і  як  я  є.  

Я  навчуся  бути  
Такою,  як  ти  мене  бачиш.  
Хочеш  бачити.  
Хотів  би.  

Я  навчуся  бути  з  тобою.  
Зайва  пара  очей  не  завадить.  
Буде  більше  ніг  
І  рук  теж.  
Буде  більший  апетит  
І  спрага  без  меж.  

А  поки,  як  чорна  діра,  
Я  безмежна,  повна  і  пуста…  
Далека  і  зовсім  близька…  

Ти  розтанеш  в  мені,  як  цукор  
У  каві.  
Ти  розтанеш,  як  світ,  як  сніг  
Навесні.  
Бо  зникнуть  зі  світу  всі  види  чаю…  
Залишиться  кава  і…ти.  

11:20p.m.  
30.11.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240708
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 13.02.2011


Місяць палить сигарети

Місяць  палить  сигарети  
Над  моєю  головою.  
Ти  заплутавсь  у  тенетах  
буднів,  неба  і  гобою.  

Ти  крокуєш  іншим  містом,  
топчеш  зорі  під  мостом.  
П*ю  твій  чай  і  хочу  їсти  
Все  пов*язане  зі  склом.  

І  чекаю  з  неба  звістки.  
Де  ти?  З  ким  ти?  Йдеш  куди?  
Я  втомилася  від  пісні  
Тиші,  повної  води...  

Місяць  палить  сигарети  
І  викашлює  зірки...  

до  21:25    17  серпня  2010р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240324
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.02.2011


Мій син

Мій  син  куняє  у  моєму  тілі.  
Дивиться  на  темні  стіни  моїх  нутрощів  
І  боїться.  
Я  читаю  йому  казки  на  ніч.  
Він  посміхається,  хоча  й  не  вміє  
Поки  що  цього  робити.  
Він  підводиться  і  йде  на  роботу  щоранку.  
Я  прасую  його  сорочки  і  краватки,  
Щиро  сподіваючись,  
Що  одного  дня  
Він  все  ж  таки  їх  одягне.  
Готую  їжу,  прибираю  зайву  кімнату  і  
Ставлю  на  її  місце  нову.  
Дивлюся  телевізор,  хоча  ще  не  вмію  дивитися.  
Мій  син  обіцяв  мене  навчити.  
Коли  я  
Навчуся  бачити  
Його.  
Він  приходить  додому  і  каже:  
"У  мене  з’явилося  нове  кохання."  
"А  де  ж  старе,  Адасю?"  
"Зголив  його  зранку.  
Тепер  моє  серце  гладеньке,  як  поліно"  
"Жаль,  Адасю…  
Мені  твоє  серце  подобалося  волохатим..."  
Мій  син  посміхається,  
Хоча  і  не  вміє  цього  ще  робити,  
Лягає  у  мій  живіт  і  росте,  
Розвивається.  
Він  повільно  старіє  у  моїй  душі...  
Він  голить  серце...  
Мій  маленький  син  існує  лише  у  моїй  уяві,  
Де  пусто  і  замість  перекотиполя  
Кружляють  поліетиленові  пакетики.  
Мій  син  дивиться  на  мене  і  каже:  
"Мамо,  ти  у  мене  віриш?"  

до  23:09  22.02.10р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240015
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.02.2011


Сюрреалізм живе у мене в хаті

Сюрреалізм  живе  у  мене  в  хаті,  
чистить  зуби  у  кімнаті  
моїм  пензликом  з-під  фарб.  

Їсть  шпалери,  
спить  на  стелі  
туалету.  Весь  в  пастелі  
довгий-довгий  ніс.  
А  до  пальців  рук  приріс  
чорно-білий  мій  рояль.  

Він  не  ходить  вниз  по  сходах  -  
сходи  перші  лізуть  вверх.  
Й  не  словами  він  говорить,  
і  не  їсть  він,  і  не  п*є...  

Просто  так  живе  у  мене  
Дивний  пан  Сюрреалізм.  
Заколисують  Шопеном  
пальці  рук  його  і  ніг...  

10:45  p.m.  22.11.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240013
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.02.2011