Ярочка

Сторінки (1/55):  « 1»

Жебрачці

Ти  завждиˊ  у  тій  хаті,  що  скраю,  –
Волоцюга  московського  раю.
Твій  шлях  давно  на  узбіччі,
Твій  стан  –  за  відчаєм  відчай.
На  смітник  тебе  вимели  з  світу  –  
Хто  ж  захоче  з  тобою  хворіти?
І  з  Європи  попхали  у  плечі.
Ти  просила:  «Пустіть  хоч  до  печі…»
«Йди  погрійся  на  випарах  брата!
Чи  шкодаˊ  йому  газу  дати?!»
Твої  сни  комусь  неугодні  –
Не  навчила  довіри  сьогодні.
Твої  мрії  –  для  когось  отрута…

А  тобі  би  вінок  з  м’яти-рути,
А  тобі  б  чоловіка  до  пари,
Щоб  тільки  тобою  марив,
Щоб  і  на  мосту  калиновім
Не  забракло  до  тебе  любові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012


Нєааа…

В  очах  твоїх  зелено-зелено,
А  мама  казали:  у  рай  не  велено.

Не  дивись!  Буде  спалах  за  спалахом  –
Все  палатиме,  як  на  Купала.

Не  підходь!  Буде  вибух  за  вибухом  –
Світ  провалиться  глибоко-глибоко.

Не  торкайся  мене!  Землетрусами
Ми  з  орбіти  цю  Землю  зрушимо.

Відійди!  Буде  тиша  –  анітелень!
Скуштуй  ліпше  яблучко  надзелень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2011


Говори…

Говори…
                               я  люблю  її  щиру,
Різнобарвну,  п’янку,  живу,
І  «о»  досконале  –  без  міри,
І  келишок  літери  «у».

Короноване  «й»  на  троні
І  «с»  –  у  небі  нічнім.
Які  ж  ви  м’які  й  безборонні,
Вогниста  із  вас  лише  «і».

А  ще  «м»  разом  з  «л»  скелясті,
Смішне  клаповухеньке  «ф»,
І  для  вас  немає  напасті
Гірше,  ніж  обрусєнія  рев.

По  місточку  над  «т»  щодуху
Шестиніжка  потішна  –  «ж».
Та  невже  в  тобі  вистачить  духу
Поміняти  це  все  на  чуже?

Як  дитинно  над  «ї»  стежать  очі,
Як  тебе  обнімає  «х»!
Говори!  
                         Я  навчу  тебе!  Хочеш?
Говори!  Говори!  Не  тікай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011


Чи жінку хтось розтлумачив?

Ти  вивчаєш  мене  по  літері  –
І  збираєш  в  разок  намисто.
Як  мови  чужої  палітру,
Як  незнайоме  місто.
В  лабіринтах  речень  і  звуків
Дошукатися  прагнеш  значень,
Фоліанти  гортають  руки…
Та  чи  жінку  хтось  розтлумачив?
По  складах,  по  словах,  по  фразах…
Як  обридне  тобі  це  раптом,
Не  поспішай  одразу  
Ставити  крапку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011


Залиш мені…

Залиш  мені  барви  і  пензлі,
Свій  мольберт  і  ескізи  раю,
Олії  й  полотна  кремезні,
Доки  душу  тобі  не  вкраяли.

Акварелі  і  мастихіни,
Кольори….  і  мрії  кавалок.
Залиш  мені  все  безцінне,
Поки  душу  тобі  не  вкрали.

Всі  мазки,  всі  відтінки  бездонні,
А  ще  –  згустки  снів  тривалих.
Все  до  решти!  Усе  до  півтону!
Доки  душу  тобі  не  стоптали.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287216
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011


Дослухаˊюся…

Я  чую  тебе,  я  не  сплю  ще.
Ти  про  що?  Незабаром  ранок.
Відпочинь…  і  очка  заплющуй.
Моє  завтра  тебе  не  застане.
Моє  завтра…  його  вже  не  буде.
Інша  жінка  ітиме  гордо,
Іншу  жінку  затягнуть  будні.
То  не  я!  Не  осуджуй…  Добре?
Трепет  вій…  і  краплина  з  ока
Відчувають  тебе  безсловесно  –
Криком  нервових  волокон,
Зойком  самотніх  весен.
Дослухаˊюся…  Й  ненароком
Не  вчеплю  навіть  тінь  прозору.
Щоб  через  тисячу  років
Ще  чекати  очей  твоїх  порух.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011


Осені

За  незмірний  мур  летаргії,
За  існування  у  цій  бідосі,
За  безсилля,  за  безнадію
Пробач  мені,  осене…

За  безобличність  моєї  держави,
За  збиткування  ногами  босими,
За  профанацію  цю  криваву
Пробач  мені,  осене…

За  цинізм  і  за  згарище  раю,
За  безмов’я  і  безголосся,
За  розлюднення  рідного  краю
Пробач  мені,  осене…

За  продажність  і  за  розпродаж,
За  покірність,  в  якій  ми  досі,
За  угодництво  мого  народу
Пробач  мені,  осене…

І  за  тих,  хто  себе  відокремлює,
За  ті  тушки,  за  опоросених,
За  розукраїнену  землю
Пробач  мені,  осене!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2011


Вимкнути функцію «Вибач»

Я  дістану  пухнасту  піжамку
І  у  каву  накидаю  цукру,
Щоб  не  гірко…  Я  тебе  зранку
Із  обіймів  її  не  поцуплю.

Ми  ніхто  –  не  чужі  і  не  рідні.
Поблукаю  пустопаш  і  стріну
Тільки  осінь…  Тебе  ж  і  опівдні  
Навіть  думкою  я  не  задіну.

Смсиш  і  дзвониш.  Тут  зона,  до  речі,
Не  приймає  дзвінки  з  учора,
Недосяжна…  І  ти  надвечір
Не  чекай  навіть  спогадів  хворих.

А  опівночі  хтось  не  спить  ще,
Хтось  ще  просить  видовищ  і  хліба.
Як  почнеться  мій  ранок  –  див.  вище.
Тільки  б  вимкнути  функцію  «Вибач».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2011


У безмірі безладу й бруду…

У  безмірі  безладу  й  бруду
Я  ввижалась  тобі  яскравою,
Доброю,  рідною  звабою,
Не  такою,  я  решта  люду.
Утекти  б  від  усіх…  від  огуди…
Десь  на  зірку,  щоб  не  наврочили…
Тільки  я,  тільки  ти…  наші  очі…
І  летять  хай  на  Землю  груди.
Ти  мені:  «Я  тебе  не  забуду,
Ти  споїла  мене  любистком,
Ти  мій  затишок,  радісна  звістка…
І  з  тобою  не  граю  у  гру  тут».
Я  була  тобі  сонцем  –  і  буду
Промінцями  крізь  сув’язь  нетрів…
Та  між  нас  –  тисячі  кілометрів
Й  терезів  до  Страшного  Суду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2011


Інтернет-приставучкам присвячується :)

Я  знайшов  тебе  в  нетрях  нету.
Відтепер…  від  оцього  моменту
Ти  тримаєш  мене  в  напрузі…
Ну  ж  бо!  Додай  мене  в  друзі!

Обіцяю  тобі  подарунки,
Квіти,  стікери,  різні  малюнки.
На  фейсбук,  в  однокласників  крузі,
У  контакті  –  додай  мене  в  друзі!

А  я  тобі  –  комент  під  статус
Та  ти  ж  в  мене  все  будеш  мати!
Та  подібних  в  інет-окрузі
Більш  нема!  Ну  додай  мене  в  друзі!

Твоїм  фото  –  найвищі  бали!
Конкурентів,  бачу,  чимало.
Скажеш:  навчалися  разом  у  вузі.
Вірю!  Тільки  додай  мене  в  друзі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2011


Не лишай мене

Не  лишай  мене.  Чи  тобі  невтямки,
Що  я  ще  в  пригоді  стану?
     Глянь  он  –  малі  їжачки
     На  щойно  відквітлих  каштанах.

Не  лишай  мене.  Я  піду  залюбки,
Та  в  якому  ти  будеш  стані?
     Чуєш  той  плюскіт  дзвінкий?
     Гайда  мерщій  до  фонтанів!

Не  лишай  мене.  Це  тобі  не  з  руки  –
Не  дотягнеш  і  до  світання.
     Спека  вгрузає  в  асфальт  липкий.
     Їж-бо!  Морозиво  тане!

Не  лишай…  А  хочеш  –  торкнися  щоки
Й  забирайся!  Блукай  світами!
Не  вертай!  Озирнешся  –  з  віків  у  віки  
І  ніде  вже  мене  не  застанеш…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2011


Хіба ж ви не лицар?

Припиніть  комедію,  пане!
Я  стрічала  таких  столицих
І  не  вірю  в  оті  омани.
Хіба  ж  ви  не  лицар?

   Не  кажіть,  що  я  славна  та  гожа,
   Що  солодка  і  що  хороша,
   Що  богиня  й  без  мене  не  можна…
   Я  не  така.  Я  хіба  на  тих  схожа?

Облиште  фантазії,  пане!
Не  обмацуйте  поглядом  –  годі!
Не  для  вас  я  так  гарно  вбрана.
Чи  ви  не  добродій?

   Не  кажіть,  що  я  вам  –  як  диво,
   Що  я  мрія,  що  буду  заможна,
   Що  я  радість,  що  буду  щаслива.
   Я  не  та.  Я  хіба  на  них  схожа?

Ви  кумедний!  Про  що  там,  пане?
Моя  сумочка  в  тон  машині?
Не  маніть…  Не  маніть  словами.
Чи  ви  не  мужчина?

24.06.11  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2011


А тобі вже без мене пустеля…

А  тобі  вже  без  мене  пустеля,
А  тобі  між  життями  вповні
Раптом  тісно  й  занизько  стеля,
Але  я  вже  не  вибачу,  ні.

Я  ще  довго  тобі  буду  снитись.
Навіть  там,  за  межею  мереж,
В  білих  маревах  вийду  звідкись,
Але  ти  вже  мене  не  бентеж.

На  гостину  до  тебе  –  лиш  вітер.
Не  чекай!  Не  шукай!  Не  клич!
Не  згадаєш  ні  слів,  ні  літер
На  гранітах  наших  полич.

Я  ж  весною  була  замаяна,
Я  ж  струмком,  що  для  тебе  бринів,
Я  ж  усесвітом…  в  серці  Каїна…
І  тобі  вже  не  вибачу,  ні.

                                         08.06.11  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011


Залишила себе в світлинах…

Залишила  себе  в  світлинах,
в  епізодах  твоїх  сновидінь.
І  чкурнула…  –  Пробач,  я  не  винна!  –
тихо-тихо,  як  світла  тінь.

Я  звільнила  тебе  від  себе.
Відтепер,  щоб  впізнати  мене,
постаратися  стерти  треба
оте  покриття  захисне.

Не  очікуй  мене  в  перехрестях!
Пошукай  в  попільничці…  Дивись  –
перевтілилося  у  безцінь
те,  що  звалось  любов’ю  колись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2011


Глянь – напівсонце і напіввесна…

Глянь  –  напівсонце  і  напіввесна,
Де  напівтепло  й  напівштучні  квіти.
У  напівщирості  напівзізнань
Напівридати  і  напіврадіти.
Невже  світанок?  Певно,  теж  напів…
Напівзагоїть  напівправда…
Напівслова  напівнімі…
Напів…  мені  не  дати  ради…
Напівлишився  і  напівпішов,
Де  напівтемрява  і  напівсвітло.
І  напівти,  й  твоя  напівлюбов
Напівіснують  в  напівнашім  світі.

                     24.03.11  р.
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2011


Я учора була бузковою…

Я  учора  була  бузковою,
Пасувала  тобі  фіолетовим,
Зранку  –  рожевою,  вдень  –  ліловою
До  фіалкового  вельвету.
Хочеш,  завтра  стану  багряною,
А  подеколи  навіть  червленою.
Я  ніколи  не  буду  тьмяною.
Забажай  –  і  я  стану  зеленою.
Зажадай  –  і  смарагдово-світлою
Чи  бурштиново-жовтогарячою,
Чи  яскравою  –  сонцем  облитою.
Тільки  чорна  не  вийшла  я  вдачею.
Хоча  згодом  я  буду  білою,
Може,  навіть  стану  сріблястою.
Однак  ти  чомусь  завжди  сірий,
А  можливо,  іще  й  попелястий.

                                               03.03.11  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244690
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2011


Ішов до тебе, як до рідної

Того  Святвечора  я  вирішила  провідати  свою  бабцю  в  селі.  Незважаючи  на  похилий  вік  вона  ще  досить  жваво  поралася  біля  печі,  лаштуючи  святкові  страви,  і  була  безмірно  рада,  що  хоч  якась  рідна  душа  завітала  до  її  хати.  Я,  звісно,  допомагала,  як  могла,  але  отримала  визнання  нездари,  оскільки  не  вміла  тримати  рогача  й  переставляти  ним  горщики,  і  невтішний  прогноз  (принаймні  моїй  бабусі  так  здавалося):  «Хто  тебе  заміж  візьме,  як  ти  така  непутяща,  навіть  не  вмієш  їсти  в  печі  зварити!»  Це  все  мене  дуже  забавляло  й  тішило.  
Уже  давно  помітила,  що  в  селі  час  ніби  зупинявся,  хвилини  ставали  довгими  й  тягучими,  години  –  нескінченними  й  липкими.  Щось  подібне  –  на  полотнах  Сальвадора  Далі.  Отож  повечерявши  і  помолившись  перед  сном,  ми  полягали  спати.  Я  полізла  на  піч,  а  бабця  лягла  внизу,  на  лежанці.  Яке  це  диво  –  сільська  піч!  Тепло!  Затишно!  Тихо!  І  темно,  хоч  око  виколи!  Здається,  можна  проспати  вічність,  тисячу  разів  устигнути  наздогнати  себе,  повернутися  до  себе  і  відновитися  на  двісті  відсотків.
Проте  цієї  ночі  мене  розбудило  якесь  світло.  Так,  саме  світло,  що  линуло  з  хатьонка  і  крізь  занавіску  досягало  печі.  Спершу  я  подумала,  що  ще    прокинулася  бабця.  Однак  ні!  Вона  спала  собі  сном  немовляти  й  сопіла  у  дві  дірочки.  Це  зацікавлювало  ще  більше.  Злізши  з  печі,  я  визирнула  з-за  її  рогу  в  хатьонок…  і  просто  закам’яніла.  Ви  не  повірите!  За  столом  сиділо  двоє  козарлюг,  справжніх,  плечистих,  у  шароварах  і  вишиванках,  із  довгими  вусами  й  оселедцями,  поскидавши  шапки  й  кожухи  на  лаві.  Вони  з  апетитом  ложками  наминали  кутю,  яку  ми  лишили  звечора  для  рідних  душ,  що  мали  прилітати  на  Святвечір.  Біля  них  на  столі  стояв  запалений  каганець,  що  давало  мені  змогу  пильно  їх  розгледіти.  
–  Що,  не  чекали?  Не  вірили,  що  ми  прийдемо?  Так,  для  годиться,  лишили  ці  страви?
Я  поглянула  на  образú  над  столом:  Господи,  це  сон?
–  Не  лякай  дівчину!  –  це  вже  інший.  –  Ходи  до  нас,  мала!  Налий  нам  по  вінця,  «щоб  шаблі  не  брали,  щоб  кулі  минали  голівоньки  наші»!  –  і  зареготав.
–  Ви  хто?  Звідки?  Як  зайшли  до  хати?  –  це  вже  я  спромоглася  на  слово.
–  Та  ми  ж  родичі!  Це  ж  ви  для  нас  лишаєте  кутю  на  Святвечір?  От  ми  і  прийшли!  Я  –  Павлюк!  А  це,  –  він  показав  на  сусіда,  –  Лéтня.
–  Хто?  
–  Лéтня,  –  другий  підтримує  розмову,  –  це  дуже  файне  село  на  заході  Україні,  на  жаль,  поки  що  під  ляхами.  Я  звідти  родом,  тому  так  прозвали.  Хочеш  покажу?
–  Так,  ходімо  з  нами…
–  Так,  –  підхоплюю  скептично,  –  ходімо  з  нами,  з  нами  козаками,  буде  тобі  краще,  як  в  рідної  мами.  Ну  ви  ясно,  Павлюк  –  родич  моєї  бабці,  вона  в  дівоцтві  була  Павлюк,  а  оцей  Лéтня…  теж  наш  родич?
–  Я  –  родич  із  минулого,  а  він,  –  кивнув  головою  в  бік  сусіда,  –  із  майбутнього.
–  А  з  іншої  планети  ніхто  з  вас  не  прибув?  –  продовжую  кепкувати  й  насмілююся  підійти  до  них  ближче.
Дзиґарик  б’є  північ.  Раптом  той,  що  з  майбутнього,  себто  Лéтня,  хапає  мене  в  обійми  й  палко  цілує.
–  Христос  ся  рождає!
Інший  підхоплює:
– Славімо  його!
Обоє  регочуть.
Обурена  такою  зухвалістю  й  нечемністю  пручаюсь  і  відпихаюся,  хоча  десь  там,  у  ніколи  не  пізнаних  глибинах  власного  єства,  тішу  своє  жіноче  марнославство.
–  Ти  нахаба!  –  констатую  прямісінько  йому  в  обличчя.
–  Ти  славна!  –  зазирає  прямісінько  мені  в  душу.
Несподівано  обоє  розчиняються  в  повітрі,  лишивши  по  собі  лише  запалений  каганець…
Зранку  ми  з  бабусею  збиралися  до  церкви  і  я  розповіла  їй  про  те,  що  бачила  вночі.  Вона  якось  так  дивно  подивилася  на  мене,  а  тоді  мовила:
–  Після  служби  поцілуєш  хрест  і  попросиш  благословення  в  священика.

Закінчивши  університет,  приїхала  працювати  до  столиці.  За  кілька  місяців  уже  знала,  що  тут,  у  цьому  скаженому  мегаполісі,  не  існує  часу.  Сьогодні,  завтра,  позавтра…  Усе  зливалося  в  суцільне  шаленство,  біганину,  штовханину,  запах  шаурми  і  курей  гриль…  день  перетворювався  на  ніч  і  навпаки.  Безмір  безладу  заполонив  це  місто,  вихолощуючи  себе  із  себе  і  прищеплюючи  байдужість  до  всього,  крім  грошей.  Я  забувала,  який  день  місяця  й  тижня,  бо  всі  вони  були  близнюкоподібні,  бо  я  в  них  почала  перетворюватися  на  рóбота,  автоматично  виконуючи  щодня  одні  й  ті  самі  функції  з  похибкою  в  кілька  хвилин.
Щоб  якось  вижити  і  протягти  від  зарплати  до  зарплати,  мусила  влаштуватися  на  дві  роботи.  Доводилося  сліпати  ночами  за  компом.  
Так  було  й  цього  разу.  Безперестанку  клацаючи  по  клавіатурі,  я  насилу  згадала,  що  сьогодні  Святвечір.  Чаклувати  над  кутею  не  було  коли,  тож  я  продовжувала  працювати.  Раптом  в  аську  постукали:
– Христос  ся  рождає!
Ви  коли-небудь  читали  таке  в  асьці?  Я  теж  бачила  таке  вперше!
– Славімо  його!  –  відповідаю.
– Що  робиш?
– Працюю!  :(  А  ти?
– Я  теж.  :)  Як  тебе  звати?
–  Катя,  –  пишу  і  всміхаюся,  згадуючи  слова  відомої  пісні:  «ми  зустрілися  у  чаті,  ти  мені  назвався  Катєй,  а  насправді  ти  Іван,  ах  який  ти  хуліган».
– А  мене  Іван.
Не  вірю  своїм  очам!  Перечитую  ще  раз!  Таки  «Іван»  написано.
– Ти  вмієш  читати  думки?
– Так.  Давай  зустрінемося.  :)
«:)  Читай  на  відстані.  Мені  треба  працювати…»  –  хочу  написати,  але…  о  диво!..  курсор  сам  набиває:
– Гаразд.  Де  й  коли?
– Через  п’ятнадцять  хвилин  біля  твого  під’їзду,  ок?
«А  ти  звідки  знаєш,  де  я  живу?»  –  хочу  написати,  проте,  лякаючись  власних  думок,  прибираю  руки  з  клавіатури.  А  неслухняний  курсор  продовжує  капостити:
– Ок.
Через  п’ятнадцять  хвилин  визираю  з  вікна,  чи  ніхто  не  йде?  Ні,  тільки  сніг  іде…  
От  наївна  дурепа!  Та  це  ж  справжнісінький  розвод  для  малоліток!..  
Враз  стукає  аська:
– Я  вже  на  місці.
– Та  нема  тебе  там.
– Ти  ж  не  виходила,  звідки  можеш  знати?
Мобілка  пілікнула  північ.  Трохи  моторошненько!
Висовую  носа  з  під’їзду  –  ні…  такого  не  буває…  такого  просто  не  може  бути…  З-за  букета  розкішних  троянд  визирає  той  самісінький  Летня.
–  Ішов  до  тебе,  як  до  рідної…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244164
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.03.2011


Закипає роса на бурульках обгавканих сонць…

Закипає  роса  на  бурульках  обгавканих  сонць.
Збережи  мене,  бездоганносте  болю  і  крику.
Маячня.  Вже  не  я.  Нажахане  плинністю  щось.
Приручай  себе  –  безтілесність  твоя.  Звикни.

Ти  здороживсь  –  на  прúступці  стоптаний  сніг.
І  твоє  ніщо  не  втече  від  прагнення  суті.
Знов  молитимусь  стресам,  валячись  з  ніг.
Колихатиму  смог  на  базарнім  безлюдді.

                                                   09.04.04  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011


кліпав розгублено

кліпав  розгублено
хлюпало  літеплом  
віяло  леготом  
запах  акації
місячно
мелено
рубано  
присмерком
зяяло  кволістю
болісно
вітряно  
вересень

                             03.02.03  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011


Turkish Internet Love

Photos  –  Ctrl  all  –  Delete

–  Вишли  мені  свої  нові  фото,  будь  ласка.  
–  Але  ж  ти  маєш  уже  велику  галерею  моїх  фотографій?
–  Я  хочу  бачити  тебе  щодня,  відчувати  твій  настрій,  спостерігати  за  твоїми  рухами,  ходою,  поставою…  Не  будь  скнарою,  поділися  зі  мною.  Я  хочу  мати  наші  спільні  фото…Ми  зробимо,  коли  ти  приїдеш  до  мене.

Delete

–  Поглянь  на  себе  в  дзеркало,  якщо  не  віриш  мені.  Твої  очі  виткані  з  ниточок  сонця,  твоя  усмішка  яскрава,  як  літо…
–  А  що  в  твоїх  очах?  Химери  туману?
–  Ми  створені  одне  для  одного.  Подивися  на  наші  фото.  Ми  –  гармонія:  сила  і  ніжність,  мужність  і  чарівність,  темрява  і  світло,  пекло  і  рай,  любов  і  ненависть,  диявол  і  ангел…Люби  не  тому,  що  мусиш  любити,  а  тому,  що  любиш.

Delete

–  Я  залюблено  вдивляюся  в  кожну  рису  твого  обличчя…  Я  не  жебрав  любов…  Це  дар  долі,  це  свято  життя,  це  молитва  душі,  це  скарб  неба…  Я  хочу  дивитися  на  тебе  щодня  більше  й  більше.  Чому  ти  така  гарна?
–  Чому  ти  такий  хитрий?

Delete

Head  –  Memory  –  Delete

–  Яка  мета  вашого  перебування  в  Істамбулі?
–  Я  з  приватним  візитом.
–  До  кого  ви  їдете?
–  До  друзів…  Вони  запросили  мене.
–  До  близьких  друзів?
–  Ні…  ні…
–  Зараз  далекі,  а  потім  стануть  близькими…  Проходьте.  Щасливого  польоту!

Delete

–  Я  приготую  для  тебе  зелений  чай,  хочеш?  А  потім  покажу  тобі,  де  починається  казка.  Ти  будеш  моєю  маленькою  принцесою  в  ній,  я  тобі  обіцяю.  Чи  ти  була  колись  в  раю,  солоденька  моя?  Це  там,  де  ми  з  тобою  поїдемо.  Тільки  скажи  –  ти  хочеш,  сонечко?  Ти  й  справді  веснянкувате  сонечко.  Прокидайся,  наповни  світлом  мій  темний  дім.
–  Відштори  вікна  –  хай  зайде  справжнє  сонечко.
–  Ні!  Вони  побачать  тебе…  вони  заберуть  тебе  від  мене…  вони  вкрадуть  тебе,  моя  маленька…

Delete

–  Потанцюй  зі  мною,  ми  ж  стільки  мріяли  про  це,  ми  ж  стільки  чекали  цієї  миті.  Що  ти  відчуваєш  поруч  мене,  медова  моя?  Хіба  любов  створено  не  для  нас?  Чому  ти  плачеш?  Що  сталося?  Щось  не  так?  Між  нами  усе  ідеально…  Тобі  сподобалася  мандрівка  в  казку?  Подорож  раєм?  
–  Я  мушу  повертатися.  Відпусти  мене.
–  Ні,  тепер  ти  належиш  мені!  Ти  моя,  серденько!
–  Моя  любов  хоче  бути  чесною.  Не  тримай  мене.  Невільна  любов  –  це  мука!  Справжня  любов  –  це  воля.  
–  Але  ти  щаслива  зі  мною…  Куди  ти  підеш?  Ти  зробила  мене  щасливим,  ти  створила  ауру  щастя  навколо  нас…  А  тепер  хочеш  усе  зруйнувати?  Куди  ти  підеш?
–  Я  не  піду,  просто  відпусти  мене.

Delete

–  Може,  хочеш  борщу  зеленого?  Чи  вареників?
–  Губ  твоїх  хочу,  рук,  ласки,  ніжності  твоєї…Обніми  мене…  обніми…  обніми…  Поділися  зі  мною…  
–  Якщо  на  цій  землі  є  рай,  то  він  біля  тебе,  мій  любий…
–  Коли  ти  приїдеш  знову?
–  Я  не  приїду?  
–  Чому  ні?  Чому  ти  крадеш  себе  у  мене?

Delete

–  Не  їдь!  Ти  порвеш  цю  струну  –  від  серця  до  серця.  Лиш  торкни  –  розлетиться  на  друзки.
–  Я  мушу,  мої  гени  недужі  вже,  віддавна  хворі.  Я  погрітися  хочу  на  лагідному  рідному  підсонні.  За  гнівливість  мені  пробач…  І  не  журись!  Глянь  –  у  твоєму  вічно-зоряно-місячному  краї  уже  сходить  моє  українське  сонечко.


Heart  –  Feelings  –  Delete  –  Error
                             Delete  –  Error
                                         Delete
                                                 Heart  is  empty                                              
                                                                                                                                       

                                                                                                                                                                               28.07.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243714
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2011


Помста

– Катерино,  ваша  оцінка  «незадовільно»!  –  вимовила  злісно  екзаменатор.  
– Але  ж  я  відповіла  на  всі…
– Ваша  відповідь  невичерпна!  –  викладач  була  непоступлива.
– Дозвольте,  я  ще…  один  білет…
– Може,  до  вечора  прийматиму  у  вас  екзамен?  –  дивилася    незворушно  на  студентку.
– Олено  Миколаївно,  але  ж  я  готувалася!
– Значить,  недопрацювала.  Прийдете  на  перездачу,  –  гаркаво  відрізала,  зумисно  спиняючись  на  кожній  літері  «р».
– Та  я  ж  усе  вивчила!
– Ну  гаразд,  гаразд,  із  усієї  поваги  до  вашого  наукового  керівника  поставлю  «задовільно».  
– Дозвольте  мені  ще  раз  відповісти!
– Що???  Вам  мало?  Катерино,  може,  ви  «відмінно»  хочете?  Геть  із  моїх  очей!  Наступний!
Дівчина  вийшла  з  аудиторії  та,  розгублено  озирнувшись  навсібіч  і  не  мовивши  ні  слова,  попрямувала  до  виходу  зі  своєї  альма  матер.  Студенти  з  конспектами,  що  скупчилися  під  дверима,  здивовано  перезирнулися:  хіба  абсолютна  відмінниця  могла  скласти  іспит  якось  інакше?  
Катя  вмостилася  на  лавці  в  парку.  За  п’ять  років  навчання  отаке  з  нею  вперше.  Подумки  шукала  пояснень  неупередженому  ставленню  викладачки  до  неї,  однак  не  знаходила  жодного.



***
– Дозвольте  вам  допомогти,  –  молодий  чоловік  простягнув  руку  до  Катиної  сумки,  коли  вона  виходила  з  електропоїзда.
– Ні-ні,  дякую,  вона  неважка,  –  дівчина  всміхнулася,  адже  не  щодня  зустрінеш  галантність.
– А  все  ж  вам  легше  буде,  –  наполягав  чоловік,  беручи-таки  сумку  й  притримуючи  дівчину  іншою  рукою.  –  Вам  до  метро?
– Так.
– Я  піднесу.
При  світлі  ліхтарів  мерехтливо-грайливо  спадали  з  неба  сніжинки,  ніби  хтось  невидимий  плів  найтонше  мереживо.  Каті  здалося,  що  сьогодні  столиця  була  небуденною  –  сяяла  різнобарвно  зусібіч,  привітно  мружилися  перехожі,  навіть  сніг  під  ногами  порипував  якось  особливо.  
А  поруч…  поруч  урочисто  ніс  її  сумку  незнайомець.
–  Працюєте  в  Києві?  –  порушив  тишу  молодик.
– Так.  
– Я  теж.  А  далі  вам  куди?  –  спитав  він,  спиняючись  біля  метро.
– На  Виноградар.
– А  мені  на  Нивки,  значить,  по  дорозі.  Дозвольте  вас  підкинути,  –  молодик  махнув  рукою  на  авто.  
– Ні-ні,  дякую.  Далі  я  сама.  Ви  й  так  мені  дуже  допомогли!  –  мало  не  виривала  сумку  з  його  рук  Катя.
– Гаразд,  тоді  поїдемо  на  метро,  –  швидко  знайшовся  чоловік  і  рушив  до  дверей.  
Дівчина  крадькома  позирала  на  нього  –  чи  не  злодій  бува?  Проте  ні!  Як  вона  може  так  погано  думати  про  чоловіка,  який  вирішив  їй  допомогти?
– Мені  праворуч.  Дякую,  що  допомогли,  –  Катя  вперше  наважилася  звести  очі  на  молодика.  
– Біля  вас  так  затишно.  Дозвольте  провести  вас  до  домівки?
– Ні-ні,  хай  іншим  разом…  –  усміхнулася.  Це  була  її  стандартна  коронна  фраза  відмови.
– Іншим  разом?  Оце  вже  по-нашому,  –  молодик  вдоволено  примружився.    –  Я  –  Сергій,  –  подаючи  по-чоловічому  руку  й  знімаючи  іншою  кашкета,  відрекомендувався.
– Катерина,  –  строго  відповіла  дівчина.
– Катруся,  –  замріяно  повторив  чоловік.  –  Так  коли  буде  «іншим  разом»?

***
«Я  чекав  на  тебе  все  своє  життя».
«Я  хочу  подарувати  тобі  весь  світ».
«Я  хочу  постійно  бути  біля  тебе».
«Я  зумію  зробити  тебе  щасливою».
«Мене  вже  просто  не  існує,  бо  все  моє  єство  наповнене  тобою».
«Я  не  можу  думати  ні  про  що,  крім  тебе».
«Я  розумію  тебе  з  одного  погляду,  ба  ні,  поруху  твоїх  звабливих  вій».
«Я  знаю,  наші  серця  б’ються  в  одному  ритмі».
«Я  не  хочу  без  тебе  дихати».
«Я  не  зможу  без  тебе  жити».  
«Тепер  я  знаю,  яка  вона  –  любов!»    
***
Життя  Катрусі  тепер  нагадувало  свято.  Їй  здавалося,  що  відтоді,  як  зустріла  Сергія,  світ  подобрішав,  посвітлів  і  наповнився  барвами.  Щодень  перетворювався  на  феєрію.  Ще  б  пак  –  вона  зустріла  ЙОГО,  того  єдиного,  про  якого  мріяла  з  дитинства.  Кожного  ранку  дівчина  прокидалася  з  думкою  про  НЬОГО.  Невже  на  цій  планеті  ще  є  горе?  Невже  є  зрада?  Підступність?  Хитрість?  Зло?  Жорстокість?  Та  ні  ж  бо!  Цей  світ  чарівний!  Цей  світ  –  казка!
Незабаром  вони  поберуться,  адже  Сергій  уже  зробив  їй  пропозицію  і  вона  відповіла  «так».  Так,  вона  неодмінно  буде  найщасливішою  в  цьому  прекрасному  світі.
Із  такими  думками  Катя  збиралася  на  чергове  побачення.  Цьогоріч    весна  рання,  отож,  найпевніше,  вони  поїдуть  у  ботанічний  сад.
При  вході  спинилися  біля  кіоску,  аби  купити  води  з  бульками.  Доки  Сергій  вибирав  і  розплачувався,  дівчина  трохи  відійшла,  на  повні  груди  вдихала  свіже  весняне  повітря  й  насолоджувалася  його  ванільним  присмаком.  Раптом  хтось  легенько  смикнув  її  за  рукав.
– Віддай  мені  татка,  –  на  Катю  дивилася  пара  блакитно-бездонних  оченят.  –  Будь  ласка.
–  ???
Підійшов  Сергій…  і  вкляк:
– Доцю,  що  ти  тут  ро…  –  слова  завмерли  на  вустах  чоловіка.  Стояв,  отетеріло  роззираючись  навсібіч.
Знайшлася  Катя:
– Пробач,  сонечко,  я  ж  не  знала…  
І  вже  подумки  додала:  «Про  твоє  існування».
–  Катерино?  Оце  так  зустріч!  –  почула  за  спиною  дівчина  знайомий  гаркавий  голос.
Озиратися  чи  не  варто?
– А  я  думала,  що  ти,  любий  чоловіче,  працюєш  у  Києві…  От  дурепа!  А  ти  з  молодими  розважаєшся…  –  злорадно  шкірилася  й  верещала  жінка.
– Олено,  заспокойся,  я  все  поясню…  –  тихо  втішав  Сергій.
– Та  ще  з  ким  –  із  цією…  Чого  відвернулася?  Чого  мовчиш?  Знала,  як  відомстити…

«Я  нічого  не  знала…  Я  справді  нічого  не  знала…»  –  виправдовувалися  солоні  краплинки,  скапуючи  на  Катині  джинси  й  на  сидіння  автобуса…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243713
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2011


НІЧНИЙ ДОЩ

Все  той  же  вірний,  залиже  рани,
Даровані  днем,  як  презент,
І  лащиться  ніжно.  Я  тану...  тану...
Мене  не  стає.  Ще  рух.  Ще  момент.

Нанизує  листя  патлатих  кленів,  
Впивається  в  стіни  й  асфальт.
Регочуть  пошло  прихвосні  денні:
„Ти  тут,  не  у  нім.  Це  невдалий  жарт”.

Пітьму  продираю,  проламую  вітер...
Із  ним  наодинці.  З  дощем,  я  з  дощем!
І  зраджена  вкотре,  ошукана  світом,  
В  краплинах  його  розплавляюся  вщент.

                                                         10.07.02  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2011


„MADE IN CHINA”

Сказав,  що  буде  за  10  хвилин,  весело  чмокнувши  її  у  щічку.
Ось  тільки  машину  поставить  у  гараж.
Піднялася  на  7-й.
Жартома  глянула  на  годинник:  „17:00”.
Майнуло:  „Щаслива...  разом  вже  3  роки...”.
Бігом  на  кухню  –  зараз  буде.
Смішно...
17:10
Чому  вона  не  кришить  салат?
17:11
Поставити  воду...
17:12
Чому  вона  не  зняла  годинник?
17:13
Чортова  дюжина...

Дзвінок  у  двері-і-і-і-і-і.....        
                                 і-і-і-і-і-і.....
                                           і-і-і-і-і-і.....
Злорадно–вимушено–сумне  обличчя  БАБКИ  з  3-го:
„Твой  муш...
                   Пагаді...  Куда  ти...  в  тапачках?..”

Бігла:  „Буду  за  10  хвилин...”
„Разом  3  роки...”
„17:13  ”  –
блимало  перед  очима,  як  цятки  у  „Made  in  China”.
Ні!  –  Ні!
Це  не  він…  Шмат  м’яса…
-  Що  ви  з  ним  зробили?!!
                               -  били...
                               -  били...
                               -  били...
...приходили  і  йшли...
...приходили  і  йшли...

Прилипла  до  нього...  до  того,  що  колись  звалося  людиною.
Виправдовувався  водій  вантажівки.
Не  бачив...  розвертався.

Блимало  перед  очима:
„Буду  за  10  хвилин...”
„Разом  3  роки...”
„17:13”  

Відтягли...  майже  несли  додому...
Нічого  не  бачила  і  не  чула.
Метушились...  ті,  що
       ...приходили  і  йшли...
                 ...приходили  і  йшли...
                                       і  йшли...
                                           йшли...
                                               шли...
                                                   ли...
                                                       и...
                                                           ...
Лежала  у  темряві...
„Щаслива”...
Думала,  що  вмерла...
Розплющила  очі  –  боляче  вдарило  синім:  „23:33”  і  вічно  блимаюче  
„  :  ”,  „  :  ”,  „  :  ”  ...
У  сусідів  горлало  :
               „  Without  you…
                           Without  you…
                                     I  can’t  forget  your  love…
                                                                 your  love…”
                                                     
                                                                                     06.07.03  p.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243509
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2011


ХАРКОВУ

Догорає  нестерпністю  ніжність
У  бетонних  пазурах  бруду.
Я  ж  чекала  на  зустріч  тижні...
Я  ж  чекала...  Та  вже  не  буду.

З  незміримо  хохляцьких  штокань
Скузувати  тебе  несила.
Це  вальпургіїв  бал  замороки,
Люта  п  о  г  а  н  ь  пекельна  безкрила.

У  лункому  вертепі  мерзоти
Десь  в  пустелі  благаючий  голос.
Шкода  ґвалту  твого,  патріоте,
Ти  ж  століття  волаєш  соло.

                                               2002  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011


Неоновий вечір і ми.

Неоновий  вечір  і  ми,  плиткі,  ніби  сутінь,
Сахаючись  бруду,  маскуємо  власну  відвертість.
Дозволь  не  повірити  в  цю  чергову  з  прелюдій.
Та  ти  іще  поруч,  хочеш  здатися  впертим.

Металами  поглядів  зрошені  тротуари.
Сп’янілі  від  мороку  ми  й  порцелянові  тіні.
Не  бути  нам  лячно.  Оясненим  потай  примарам  –
Безвихідь.  Лишилось  одне  –  
                                                   захлинутись  в  бурштині.


                         9.08.04  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011


Віват тобі, зістарчений народе!

Віват  тобі,  зістарчений  народе!
В  століттях  скацапілих  проминань
Вже  навербовано  з  хохляцької  породи
Холуїв,  вартих  дурі  і  зітхань.

Орда  московська  притоптала  гідність.
І  ми,  обдурені,  осоння  віддали,  
Щоб  потім  десь  у  Празі  чи  у  Відні
Шукали,  та  знайти  вже  не  змогли.
 
І  кров  усолодивши  буйногривим,
Чамрота  східна  освятила  блуд,
Запхала  пельку  салом  і  в  пориві,  
Втяла  комуно-азіатський  суд.  

Брутально  натопивши  з  мозку  лою,
Впивалась,  ґвалтувала  і  ревла.
І  виховала  бидло  для  забою,  
Нас  чорношкірих  поганяє  за  вола.

Вщасливлено  покірних  засмоктало.
Із  амнезією  по  вуха  у  лайні.
Колись  праправнучок  спита  недбало:
„Чи  ми  кацапи,  чи  хохли,  чи  що  ми  за  одні?”

                                                                                       2001  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2011


Я врятована нині…

Я  врятована  нині.  Сьогодні.
З  кожухів  визираю  сорочку.
Намозолені  вже  не  угодні.
Перемовини  -  у  відстрочку.

Нижче  плінтуса  –  тільки  підошва
Чи  дубами  загоєна  гордість.
Хто  ти?  Може,  стотисячна  ношпа?
Чи  щасливчик  в  столичнім  бігборді?

                                           12.11.04  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2011


Рідному місту

Хватав  за  руки,  
                     хапав  за  плечі,  
                                         благав  –  не  йди...
Виривалась  звіром,  
                     пручалась  з  криком  -  
                                                       пусти.  
З  жалю  спинилась...
                     Всміхнувся  ласо  –
                                                 лови  дурних.
Спіралі  болю,  
                     а  доля-потяг  
                                       ні  в  сих  ні  в  тих.
Десь  там  чекає…
                     Десь  плаче-квилить  –
                                                       не  мій,
Кацапським  матом…
                     Базарним  шумом  –  
                                                 Сумний.
       
                                                                   10.02.2002  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2011


Не можу без тебе…

Сповнені  подиву  і  відрази  очі,  що  колись  притягували  блакиттю,  мовили:  „Чого  приперлася?”
І  це  все!  Невже  це  все,  що  може  сказати  людина,  любові  до  якої  присвятила  третину  свого  життя?!
Як  у  ті  студентські  роки,  при  зустрічі  здалося,  що  по  жилах  тече  не  кров,  а  крижана  ртуть.
„Ти  знаєш  мою  адресу?”  І  це  все,  що  могла  сказати  людина,  з  айк’ю  якої  мало  хто  б  зрівнявся?!
„Як  справи?”
Ми  так  і  стояли  на  порозі.  Він  –  ховаючись  у  прохолоді  зневаги,  я  –  застигла  на  півдорозі  до  землі  зірка.  Нас  розділяв  бар’єр:  безмір  ніжності  -  хвиля  огиди.
Через  стільки  років...  і  все  знову.  
Ні!
   Так!
„У  тебе  є  син,  правда  ж?  Ім’я  твоє.  Маленька  чорнява  дружина...”
Його  очі  вже  не  витримували  мого  пронизливого  погляду.  Невже  це  ті  очі,  в  яких  я  колись  утопала?!
„Звідки  знаєш?”
Ще  зі  студентської  лави  намагався  говорити  зі  мною  чисто  українською.  За  коміром  його  розхристаної  сорочки  ховалася  лискуча  байдужість.
„А  так...  Відчуваю”.
„Ти  хотіла  мене  бачити?”  
І  це  той...  І  мільйонний  раз  спитай  себе:  „Це  той...”  Так,  я  знаю:  це  він!  Я  відчуваю  кожен  порух  його  думки.  Мета  приїзду  така  ж  безглузда,  як  і  все  моє  життя.
„Я  НЕ  МОЖУ  БЕЗ  ТЕБЕ...”
Він  тримався  за  ручку  дверей...
„...чесно...”
                   „...віриш?”
Зараз  зачинить  двері  перед  моїм  носом.
„Навіщо  ти  це  кажеш?”
„Я  нічого  від  тебе  не  хочу”.
„Це  для  загального  розвитку?  Слухай,  у  мене  ж  сім’я”.
„Останній  раз  я  бачила  тебе  на  випускному.  Вже  минуло  5  років.  Я  не  можу  забути  тебе.  Що  робити?”
Блакить  перетворилася  на  зеленкуватість.
„Я  не  знаю.  Що  пропонуєш?”
Одразу  згадала  рядки  віршів  однієї  Богом  забутої  поетки:  „Я  –  сірь  на  яскравім  графіті...”
Гордість!  Боже,  що  я  роблю.  В  мені  прокинулася  колишня  гордість.  І  за  це  завдячую  тобі.
„Я  приїду  через  5  років  за  новою  дозою  гордості?  ОК?”
Подивився,  наче  на  ідіотку.
„Твоя  дружина  торік  закінчила  виш...”
Його  очі  розширилися  до  СССРівського  рубля.
Ні!
     Ні!
То  ти  –  „сірь  на  яскравім  графіті”.

                                               квітень,  2004  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242820
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.02.2011


Я проросту сивиною…

Я  проросту  сивиною  
Крізь  сотні  твоїх  відталин.
Ти  будеш  іншого  крою,  
Рватимеш  шкіру  запалень.

Ти  будеш  заздрити  мишам.
Приречений  відчувати,
Вагомість  свою  облиш  їм.
Ми  будемо  легше  вати.

Десь  ростом  трави  шепотіти
Чи  слухати  скрегіт  каміння...
Та  спершу  здери  реп’яхи  ти
Із  власної  сірої  тіні.

  12.03.05  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2011


Під час снігопаду …

Під  час  снігопаду
зустрілися
кружляли            
срібні  сніжинки
снували  люди
лячно
замало
Цього  світу
затісно  у  ньому
відчували
нас  штовхають                
з  усіх  боків            
очима…                  
         плечима…
                   кричімо!
                             Чим?
У  чому  причина?        
Прижитись?
Навіщо?
Роз
     губилися
ніяковість  твоя
трохи  змерзла
в  кишенях
з  руками
моя  –  
мерзлякувато
з  сумочки:                        
«А  ХОЧЕШ,
створимо  
Власний  Простір?»
«Північний  Полюс  –  2?»
Цей  світ  
вмиває  руки
творіть  що  завгодно
мені  не  цікаво
                   –  кави?
                   –  кави!
Почали!
         Почали!
                 Почали!
серед  товщі
інших  снігів
творити  Свій?
Так!
і  Свій  Сніг!
від
   мовилися  
від
Цього  Світу
став
Тим
Старим
не  маємо  права
вертати…
         а  мама…
               а  тато..?
                     а  братик..?
                           а  свято..?
навіщо  питати
не
   минучість
тут  не  приймуть…
…більше…
лишились
фіксовані  пам’яттю
обриси
з  Вірою
творимо
Свій  Космос
під  час  снігопадів

             15.10.05  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2011


Незавершення

Ловити  жовті  сутінки  неону…
Чекати  мороку,  як  ліків…
Осінні  сльози…  знаєш…  не  солоні…
Мої  казки…  хрипкі  від  крику.
Дожити,  рясту  сивого  топтати…
Ділити  порівну  цю  осінь…
Плащі…  За  шість  ночей  і  днів  до  страти
В  пекельнях  плавиться  недосинь.
Гряде  негода,  вицвіла,  як  совість.
Не  всі  із  наших  є  своїми.
Амбіцій  через  горло…  вірю…  досить!
Бувають  дзеркала  і  не  кривими.


                                                     27.02.06  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2011


По дорозі з Казки

І

Суцільна  сіра  бетонна  плита.
Навколо  –  фарбовані  лиси.
Шмат  неба.
Крижане  сонце.
Ртутний  стовпчик  втратив  свою  актуальність.
«Цієї  зими,  як  ніколи,  всі  чекали  снігу.  Але  чому  він  рожевий?  Чому  не  дивуються  Інші?  Певно,  варто  зняти  окуляри.  Проте,  навіщо?  Інші  ж  не  бачать  і  кумедних  гномиків,  що  струшують  сніг  з  комірців  тендітними  долоньками.»
-  А  вам  сніг  якого  кольору?
Маленька  рожевоока  Сніжинка,  покружлявши  перед  очима,  пурхнула  на  верхню  вію.  Зазирає  привітно  й  беззахисно.
-  Чому  ти  рожева?
-  Це  не  правда,  я  біла…  просто  мила  мала.  Зараз  навіть  розтану  від  вашого  збуреного  з  себе  погляду.  Ви  ще  не  здатен  побачити  мого  природного  кольору.
РОЗПАЧ.

Суцільна  сіра  бетонна  стіна.  
-  Що  робитимеш?
Вгризається  вагання.
-  …  ???  Житиму  в  Казці,  а  ти?
-  Я?  У  вас  на  віях,  можна?  Допоки  я  там,  допоти  фарбовані  лиси  лишатимуться  лисами.
ПОРОЖНЕЧА.

Суцільна  сіра  бетонна  стеля.
Туди  зась…
Втрата  довіри.
-  Як  ти  літаєш?  У  тебе  ж  немає  крил!  Чи  ти  віриш,  що  легша  за  повітря?
-  Облиште  мені  недосказане…


ІІ

Крихітно  створена  наївність  з  жахом  спостерегла,  що  вони  не  удвох.
З-під  пухкого  рожевого  суцілля  вже  давно  зацікавлено  підслуховувала  їхній  діалог  рожевощока  Квітка.
-  А  ти  як  тут…?
-  Я  прямісінько  з  серця.  Вірите?
-  Доведеться.  Не  маю  вибору.

Сліпучо-рожевий  простір.
«Дивно!!!  Чому  ж  не  дивуються  Інші?  Рожевоокість  Сніжинки  і  рожевощокість  Квітки  –  ознаки  того,  що  рожеве  все…  чи  майже  все…».
-  Не  думайте…  Ви  нині  в  Казці.
-  А  лиси  справжні?
-  Так,  але  за  отим  пагорбом,  що  на  обрії…  вони…  вони…  не  лиси…  А  ви  були  там?
-  Напевно,  бо  тут  нікого  не  пригадаю.
-  А  я  ні.
-  Звідки  ж  знаєш  про  лисів?
-  Прабабця  розповідала…
-  Вона  теж  була  рожевоока?
-  …вона  загинула,  так  і  не  дочекавшись  весни.  А  я  вірю  в  сонце  і  в  серце…
Мала  стрепенулася:  «Кому  довіряю  це?»
Раптом  їй  стало  моторошно  і  нудно:  «Жахливо  змушувати  себе  бути  Іншою  з  кимсь  іншим,  бути  не-собою  з  черговою  фальшивкою.  Все  так  прагматично…  Інша  любов,  Інша  людина,  Інша  ти…  вже  не  рожевоока…  і  сніг  байдуже-буденно-білий…  ».
СПУСТОШЕННЯ.        


                                                                                                             8.12.05р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242361
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2011


За півсерця до зустрічі…

За  півсерця  до  зустрічі,  за  півліта  до  втечі
Лови  мене  в  протягах  потягу,
В  споловиненім  липні  уривками  речень,
У  ритмі  тіней,  в  складках  одягу.

В  омузиченім  літі  ми  удвох  недоречні…

                                                     18.07.06  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2011


Ділиш буття на «привіт», «прощавай» і тугу…

Ділиш  буття  на  «привіт»,  «прощавай»  і  тугу.
Вимірам  часу  підвладна  навіть  печаль.
Стати  колись  чоловіком,  коханим  і  другом…
Вірив  не  вірив,  був  і  не  був,  на  жаль.
Їдеш  укотре…  справи…  робота.  І  тільки
ридма  ридатимуть  сни  горілиць.
Може,  у  цій  суєті  недобачив  їх  стільки…
Може,  тепер  і  не  здатен  збагнути  якісь?!
Знов  не  тримаю…  Дорога,  дорога…  І  весни
всі  перетліють,  лишаючи  пасма  сивин.
Хай  перебуду,  хай  перетужу  і  воскресну,  
щоб…  повертався,  щоб…  лише  ти  один.

                                           29.07.07  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242321
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2011


Моє чекання з присмаку ванілі…

Моє  чекання  з  присмаку  ванілі.
Твої  слова  із  запаху  дощу.
Я  не  навчилась…  сни  –  незрозумілі…
Тривога…  сумнів…  поцілунок.  –  Відпущу…

Приходиш  знов  до  мене  в  задзеркалля,
де  ми  –  не  ми  і  все  таке  своє,
де  пахнуть  ночі  квітами  мигдалю,  
де  спокою  нам  тиша  не  дає.

НЕ  ЙДИ!..  НЕ  ЙДИ  –  це  місто  повне  пилу,
це  місто  поглинає  і  тебе.
І  як  у  прірву…  і  не  маєш  сили…
І  небо  вже  тобі  не  голубе.
                                 
                                                     18.11.07  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241817
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2011


Бережи мене! Я умію бути інакшою…

Бережи  мене!  Я  умію  бути  інакшою:
зливою  сонця,  теплішою,  кращою,
променем  віри  у  темнім  тунелі,  
кутиком  усмішки,  світлом  оселі,  
молодою  сосною,  росою  на  глиці,  
ароматом  магнолії,  смаком  кориці,  
полохливим  звірятком  –  сонячним  зайчиком,
кицькою,  скрученою  калачиком,  
боязким  світлячком  на  дзвіночку  конвалії,
лагідним  леготом  тихої  гавані,  
поцяткованим  сонечком  в  квітці  шипшини…
Але  чи  побачиш  такою  дружину?!

                                                       6.04.08  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2011


Дозволь, я сьогодні буду слабкою?

Дозволь,  я  сьогодні  буду  слабкою?
Приборкаю  ревність  й  варитиму  борщ.
Всі  замки  й  фортеці  віддам  без  бою.
Буду  мерзнути  в  холод  і  рюмсати  в  дощ.
Я  навчуся  дивитись  твоїми  очима
І  міряти  світ  з-за  твого  плеча,  
Поскидаю  всі  маски,  позбудуся  гриму,
Подарую  на  згадку  свого  меча.
На  вулиці  нашій  чекатиму  свята,
Розучуся  шукати  вихід  з  біди…
Але  стій!  Для  Жінки,  повір,  це  занадто!
Жінка  —  це  Жінка!  Терпи  і  люби!  :)

                                                   30.11.08  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011


Грає день на сопілці сторіч…

Грає  день  на  сопілці  сторіч,
Підганяє  історії  плин.
Озирнешся  —  а  вічність  з-за  пліч:
«Що  шукаєте  —  ти  і  він?»

Слався  шлях,  тупотіла  весна…
Солі  й  цукру  —  по  кілька  пудів,
Кілька  мірок  добра  і  зла,
Кілька  гречок,  боліт  і  жнив.
Трохи  поминок,  трохи  родин,
Новосіль,  днів  народжень  і  Пасх.
Кілька  зморшок  і  кілька  сивин…

…і  …збирати  каміння  час…

Грає  день  на  сопілці  сторіч,
Підганяє  історії  плин.
Озирнешся  —  а  вічність  з-за  пліч:
«Що  обоє  знайшли  —  ти  і  він?»

                       5.01.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241561
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2011


Степом сіро-сиво-синім…

Степом  сіро-сиво-синім  
Сновига  Стрибог-сновида,
Скрізь  сумбурним  сніговієм
Сипле-сипле  срібне  сито.

Сам  —  сваволя,  сам  —  стихія!
Стачить  сил,  снаги,  сніжнúці!
Стих  —  сахнувся:  сіє,  сіє…
Стеле  студень  складки  ситцю.

Суєта…  Сліди  стирає,
Сам  на  сам  сплітає  сіті,
Серед  сúвені  спіралей
Славить  сліпо  суміш  світу!

                                               6.02.09  р.
́́́́́́́́́́́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011


Зáсвіт встало Лицемір’я…

Зáсвіт  встало  Лицемір’я,
Запопадливо  всміхалось:
«Я  люблю  усіх  вас  щиро,
Ой  даруйте…  Вибачаюсь».

Чорно-чорно  сходить  Сонце.
Лицемір’я:  «Вище!  Ну  ж  бо!
Хто  образив  тебе?  Хто  це?»
…Тихо  квилить  напівдружба…

                               23.07.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241475
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011


Люби мене…

Люби  мене,  а  я  тобі  стану  безоднею.
Люби  мене,  а  я  тобі  буду  бездонною.
Люби,  коли  сумом  фіалкове  небо.
Люби,  дивноокий  ефебе.

Розгойданих  тіней  молекули
Єдвабом  брунатним  подеколи:
«Моїм  будь  на  віки  вічні».
Регоче  —  не  хоче  мічений.

При  згаслих  свічках  каштанових
Зачекаєшся,  любий,  заново…
Бо  бути  Брутом  охочий
У  вкраєній  місяцем  ночі.

                       1.06.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2011


Сон

Мене  вночі  сьогодні  розстріляли:
Приперли  до  стіни  руками,
І  північ  рвали  спалахи  біляві.
Справляли  тризну  пелехаті  хами.
Ряхтіли  зорі  в  просторі  безмежнім.
Сповзали  долі  мертві  рани.
На  бездиханне  тіло  обережно
Сідали  круки  –  «Гей,  летімо  з  нами!»

                                                                         22.11.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2011


Хай буде дощ…

Хай  буде  дощ…  і  пахучі  краплинки  
тарабанять  по  битому  склі.
Хай  веселикам  й  веселинкам…
небеса  будуть  замалі.
Хай  періщить  негодою  злива…
Промокає,  струмує,  січе,
Щоб  веселка  весь  світ  задобрила,
Спершись  на  землю  плечем.

Хай  світає…  і  сонця  окрайчик
Визирає  із-за  тополь.
Хай  скрипалі,  не  вгаваючи,
Струни  зірвуть  з  басоль.
Хай  лунають  симфонії  Ліста…
І  бринять  щогодини,  щодня.
Хай  буде  тепло…  і  затишок  міста
Пригортається,  як  кошеня.

             23.10.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240917
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2011


Бурштинових снів і слів недоречних…

Бурштинових  снів  і  слів  недоречних,
Обіймів  й  торішніх  крил
Ти  чекав,  ти  марив  щовечора
І  від  туги  мало  не  вив.

Падолисти  міряла  кроками,
Обпікає  морозом  й  тепер
Жовтокоса  твоя  рік  за  роком.
Заворожила  і  вабить  тебе.

Вибачати  її  запізно,
Залишила  тебе  в  тривозі…
А  по  жилах  уже  не  залізо,
А  по  жилах  давно  вже  осінь.

                                                           10.11.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2011


Обійди мої сни…

Обійди  мої  сни!  Я  боюся  твого  пришестя.
Тоскно-тоскно  гойдає  фіранку  джміль.
За  дверима  ота,  що  втішатиме  проти  шерсті,
Тарабанить.  –  Відчинено!  Ручку  нажми!

Засидúться  до  півночі.  Рада  порадою.
Вже  прилинув  і  дрíмко,  крутнувся…  Пішов.
У  подушку  сопе  мій  стомлений  ладо.
Хтось  ще  світить  –  рахує  грошей  мішок.

Обійди  мої  сни!  Інакше  чекай  непереливок
Від  того,  хто  любить  мене  понад  все.

                       А  на  квітці  герані  уже  прокидається  джмелик,
                       І  коханий  вже  каву  мені  несе.

                                                                               12.10.09  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240845
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2011


Їду я у краї далекі…

«Їду  я  у  краї  далекі,
Сумуватиму,  як  лелека.
Буду  вірним  тобі,  обіцяю!
Тільки  що  привезти  –  не  знаю?»

«Привезеш  помаранчів  гарячих,
А  я  тобі  –  сонця  окрайчик.

Привезеш  столиці  шматочок,
А  я  тобі  –  серця  листочок.

Привезеш  кишенькове  люстро,
А  я  –  із  душі  пелюстку.

Привезеш  мені  ніжні  квіти,  
А  я  –  трохи  неба  блакиті».

«Привезу  із  перлів  намисто
За  любов  твою  вірну  й  чисту.
Привезу  тобі,  мила,  перстень  –
Повінчаємося  на  вéсну?!»  
                                                                           16.01.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240843
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2011


Чекання

Світало.  Паморозь  освідчень
Взялась  за  шибку.  –  Присвіти.
Глянь,  витинанку  висік  січень…
А  як  вважаєш  ти?

Сліди  прогірклої  оскоми
Сховає  сніговій  густий.
–  Надвечір  я  чекаю  вдома.
А  як  вважаєш  ти?

Липкі  секунди  –  місяць  –  вічність…
Хоч  як,  хоч  інеєм  звісти
Про  свій  прихід  рипуче-звичний.
А  як  вважаєш  ти?

Тебе  в  тобі  стає  замало,
Тебе  в  тобі  вже  не  знайти…
–  Пробач…  спішив…  засвяткували…
А  як  вважаєш  ти?

                   25.01.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240520
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2011


Заховай у своїх долонях…

Заховай  у  своїх  долонях,
Збережи,  затули,  захисти
Від  печалі  і  від  утоми,  
Від  негоди  і  від  самоти.

Бо  втечу  із  твоїх  обіймів,
Вислизатиму  в  інший  світ,
В  інший  кадр  у  іншому  фільмі  –  
Інша  я,  інший  ти,  інша  мить.

Там,  де  модно  здаватись  -  не  бути,
Грати  в  покер  і  гратись  в  гламур,
Де  безмір  претензій,  де  літри  отрути
Й  лицемірства,  де  лялькою  стану  комусь.

Мені  зле,  я  отам  не  до  речі
Серед  лоску  і  бульок  пустих…

                             Ти  тільки  –  тримай  за  плечі,
                             Ти  тільки  –  мене  не  пусти.

                                                           30.05.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2011


Ти мені – скабкою в серці…

Ти  мені  –  скабкою  в  серці,  
                                           нервом  оголеним…
Вір  тепер  –  мрії  збудуться!!!
Тільки  мовчи,  нашу  тишу  зболену
ліпше  не  руш,  не  пускай  на  вулицю.

Ти  мені  став  на  обніжку  вкопано…
Вибирай  тепер  –  роздоріжжями
поведеш  мої  сни  закохані
чи  вустами  й  обіймами  ніжними?

Ти  мені  світ  зав’язав  полúново…
Зваж  тепер  –  кармою  й  карою  
                                               гірко-синьою  
                                                           марю  я…

                                                               
                                                             14.06.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011


– Ти звідки? З якої планети?. .

–  Ти  звідки?  З  якої  планети?
Ти  хочеш  розмови  відвертої?

До  серця  серце  і  очі  в  очі…
Відводжу  погляд,  аби  не  зурочити.

Дратує  усе…  тролейбус…  і  злива…
–  А  ти  ж  обіцяв  мені  –  будеш  щаслива!

Ти  ж  мені  зичив  світанків  росяних…
На  шибку  поглянь  –  лише  цівки  осені.

–  Ти  тремтиш,  може,  хочеш  кави?
У  мене  є  серія  фільмів  цікавих.

А  може,  зайдімо  в  кафе  по  спомин?  
Бо  змокла  ж  до  нитки…  і  повінь…  і  втома…

–  Хай  іншим  разом…  на  іншу  тему.
Як  вщухне  дощ  на  хризантеми.

                                         29.09.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011


Ти з країни місяця й зірки,

Ти  з  країни  місяця  й  зірки,
Ти  з  міста  чужого  і  темного,
Ти  із  тих,  хто  не  звик  на  задвірках,
Ти  не  з  тих,  хто  прийде  даремно.

На  долоні  поглянь,  чужинцю!
Хочеш  жити  в  моєму  місті?
Де  з  тобою  ми  наодинці,
Де  любити  нам  так  затісно…

Не  лукав,  повтори  в  унісон  це.
Я  веду  на  осоння,  ходімо!
Бо  земля  моя  пахне  сонцем,
Бо  земля  моя  знає  зиму.

                           2.10.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011


Дзвінок! Прокидаєшся – пустка…

Дзвінок!  Прокидаєшся  –  пустка…
Стривожено  дихає  темінь.
На  стінах  –  пришерхлі  від  мрій  пелюстки,
Схвильовані  тіні  –  як  навіжені.

Хтось  вигадав  колір  безбарв’я.
Макіяж  –  час  вдавати  щасливу!
Перуку  дозвольте  сама  я
З  гачечка  примірю…  Не  криво?

Пора!  Одягайся!  Вже  сьома!  
Під  горлом  липучий  згусток.
Робота  ж!  Мерщій!  Гайда  з  дому!
Дзвінок!  Прикидаєшся  –  пустка…

                                                                                             21.11.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240060
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011


Наповни мою порожнечу…

Наповни  мою  порожнечу,
дозволяю  –  цю  пустку  поруш.
Я  живуча!  Я  не  приречена!
Від  дешевих  людей  чимдуж
утікати,  чкурнути,  зникнути…
Я  без  тебе  жила,  як  тінь.
В  розбазаренім  раї  звикни  ти  –
говорили  –  ми  всі  у  нім!  
Я  чекала…  від  снігу  до  цвіту…
Від  молитви  до  лайки.  Тепер  –
наповни  мене  своїм  світом!
Я  ж  чекала  тільки  тебе…

                               19.12.10  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011


Цей моторошний дощ серед зими…

Цей  моторошний  дощ  серед  зими
і  світ  —  брудні  без  тебе,  наче  повінь.
Здавалося,  що  інь  та  янь  —  це  ми!
І  всесвіт  наш!  Він  різнобарв’ям  повен!
Столичний  і  столикий  і  п’янкий!
Віднині  —  як  молитва  у  пустелі…
Лиш  білять  болем  спогади  липкі  
і  бракне  щирості  у  посмішках  гостей.
Звикаєш…  десь  за  тридев’ять  земель
бурулькою  схопившись  на  відлигу.
Я  ж  брунькою,  що  небо  обійме,
Звикаю  тут…  серед  зими  без  снігу.

                                           04.02.11  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239923
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011