Мая Безіменна

Сторінки (1/18):  « 1»

Прощання з колядою

Руки  Господні  -  персні  та  стигми  -  в  тісто  солоне  в'язнуть:
чиниться  січень.  Тліє  сльоза  на  вилиці.
Втешуть  для  тебе  хрест  дерев'яний,  світлоголосий  в'язню,
ще  заки  місяць  трісне,  і  в  море  виллється

точена  тиша/товчене  срібло,  мов  молоко  із  глека;
ще  заки  півні  зречення  тричі  випіють.
Скажеш  потому,  світлоголосий,  чи  помирати  легко...
Ближче  до  сходу  січень  спазмує  викиднем,

сіється  шквальним  і  мінометним,  як  з  рукава  чи  торби.
І  проростає  цвяхом  на  тілі  просфори.
Заки  тамують  кров'ю  та  оцтом  спрагу  твою,  мій  добрий,
змучений  голос,  ніби  тесак,  нагострюєш.

Ризи  Марії  -  білені  ружі  -  в  рамі  ікони  в'януть.
Звістка  недобра  б'ється  об  хвилі  радіо.
Тягнеться  січень  липко  і  довго,  мов  коляда  різдвяна:
"Син  народився/  Сина  в  полоні  стратили".

2019

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2019


Атовець

Потяга  меч  розколе  ябко  пусте  перону,
заки  стовчем  до  крові  чола  і  постоли.
Зійде  -  мов  Бог  із  фрески  -  тихий,  густобородий.
Килим  черлений  з  ружі  хто  б  йому  постелив?

Все  у  хрестах  та  маках  наші  тіла  парадні.
Стоншим  себе  до  ниті  -  в  полі,  під  марш.  А  він
мідну  сльозу  сховає  (ніби  монету  вкраде)
у  камуфляжнім  схроні  -  запранім  рукаві.

Хто  б  йому  мовив:  "  Вовче,  брате  тисячолиций,
вбитим  героєм  -  легше.  Слався,  а  чи  терпи".
Ходимо,  мов  до  храму,  в  горе  -  женцям  молитись.
І  несемо  гортані  згрублі  під  їх  серпи.

Мертвим  лежить  по  скиртах  наш  споконвічний  голос.
Тільки  птахи  розносять  чорну  чумну  печаль.
Потяг  от-от  прибуде.  А  на  вокзалі  -  голо,
порожньо  і  безлюдно.  Хто  б  його  зустрічав?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2018


Квіти йому

Вибирати    для    нього    квіти.  Неодмінно    троянди    чорні,  бо
він    глибокий    і    темний  -    не  випливеш,    не    зурочиш.
Зі    стрічками    атласних    пальців    заплітати    троянди    в    бороду,
загортати    у    білість    розірваної    сорочки.

А    у    серці    мілкому,    наче    у    посудині    позолоченій,
принести    йому    лезо    чи    згіркле    вино    торішнє.
Цілувати    живіт    і    руки  (  порубцьовані    руки  -  зодчого!),
на    південній    засмазі    устами    псалми    вторивши.

Аж    над    ранок    здригнутись:    сойки    у    косі    моїй    гнізда    витимуть.
Помиратимуть    весен    леткі    та    прозорі    сонми.
І    болітиме    кожен    крок    мій,    як    ітиму    до    нього    з    квітами.
По    струні    металевій.    По    тихій    струні  -  босоніж.



адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777741
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2018


100 років по Крутах

Хлопчику,  хлопче,  несеш,  мов  свічу,  історію.
Станеш  безсмертним  -  пізнаєш  криваве  таїнство,
бо  причастишся  не  тілом  глевким  Христовим,  а
сірим  металом,  що  в  горлі,  неначе  птах,  зросте.

Хлопчику,  муже  (торкався  а  чи  жіночого
стиглого  лона?),  не  виполять,  не  зітруть  тебе:
доки  наймення  пресвітле  твоє  замовчують,
сходиш  знаменом  (чи  ж  -  сонцем)  вгорі  над  Крутами.

Хлопчику,  страже  /  спартанцю/повстанцю/лицарю,
в'ється  державність  по  пальцях  твоїх,  як  вервеця.
Пісня  про  тебе  пошерхлі  уста  палитиме  -
не  рветься-бо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2018


Милий, я хвора

Милий,  я  хвора.  Я  квітка  у  тебе  в  ногах.
Вже  тобі,  милий,  ні  музикою,  ні  музою…
Ніч  –  темношкіра  натурниця,  хтива  й  нага,  –
зорі-насіння  у  небо  відкрите  лузає:

має  у  жмені  засвічену  тиху  печаль.
Серце  настав  –  до  зернини,  по  вінця,  висипле.
Нащо  ти,  милий,  слова  в  моїм  горлі  зачав?
Зореш  мій  спокій  натхненням,  неначе  віспою.

Станеш  не  ямбом,  а  якорем  в  горлі,  відтак
голос  зірву  (  може  й  виполю)  –  та  не  вимовлю…
Милий,  я  п’яна.  Я  вуличних  бардів  свята.
Стигми  мої  виноточать  гіркими  винами.

Милий,  я  хвора.  Ти  ж  сам  собі  кулі  й  ножі.
Сам  собі  поле  за  масками  і  котурнами.
Ніч  на  мольберта  нешлюбному  ложі  лежить  –  
курить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2018


Прощавай, капітане

Світло  гусне  і  гасне,  як  в  залі  перед  виставою.
І  розходяться  хвилі  –  мов  шви  –  на  морському  череві.
Капітанові  сниться:  столові  ножі  висталюють
мовчазні  деміурги  –  і  тілом  його  вечеряють.

І  нуртує  по  чарах  багряна,  аж  чорна,  кров  його.  
Деміурги  від  спраги:  хто  –  залпом,  а  хто  –  пригублює…
Та  вривається  військо  зі  стягами  і  корогвами
(автоматами  /псами/мечами/бичами/бубнами)

у  священну  і  темну,  з  пташину  зіницю  трапезну  .
Та  ячить  стоголосо  (співає/хрипить/насвистує):
«Пропадай,  капітане,  бо  горе  тому,  хто  зрадив  нас!
Спочивай,  капітане,  у  шлунках  богів  сумних  своїх!»

Ще  єлей.  Ще  троянди.  Ще  ліжко  його  м’яке  йому.
Ще  раби  в  узголів’ї  скалічену  смерть  відлякують.  
Заколисують  хвилі  палату  /  каюту/келію.
Тільки  гупає  серце  у  грудях,  як  збите  яблуко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771476
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2018


Веретена

У  очницю  ріки  западає  колиска  місяця.
Він  іде  по  воді  –  і  від  того  вода  тривожиться.
Я  легка  і  м’яка,  що  аж  тісто  із  мене  міситься.
Затискаються  в  плоть  дикі  рожі,  бинти  і  ножиці.

І  кажу  йому  так:  «Хоч  ламай  мене,  хоч  печи  мене».
Розпиває  мене  він  очима  своїми  темними.
От  стою  перед  ним  я  невінчаною  дружиною.
А  над  нами  вгорі  –  дивні  янголи  з  веретенами.

Хай,  во  ім’я  Отця,  не  порветься  ніколи  пряжа  ця.
Хай  хоч  пальці  мої  –  білі  стебла  каблучок  –  вижнуться.  
Унизу  живота  молоко  невагоме  пряжиться.
Пряна  ніч,  ніби  грог,  –  на  холодних  вустах  Всевишнього…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018


З нерва

А  вони  мені  кажуть:  немає  нічого  вічного,  бо
розторочиш  за  виточки  серце  –  і  не  болить…
Я  ж  чекатиму,  заки  ти  море  човнами  вичовгаєш.
А  чи  стопчеш  асфальти  і  трави  об  постоли.

А  вони  хороводять,  як  старість  до  шкіри  братиметься,
як  стрілятимеш  птиць  –  вище  горла  і  наповал.
Та  мені  не  важливо,  чи  мужем  єси,  чи  братом  єси.
Ти  ж  бо  спиця,  що  в’яже  із  нерва  мого  слова.

Ну  а  я  тобі,  чуєш?  Невже  коли-небудь  випитаю?
З-під  поли  відпустила  би  птицю,  якби  повів:
вже  тепер  не  жона  я,  не  бранка  –  всього  лиш  квіти  твої.
Білі  квіти  у  чорній  і  стомленій  голові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018


Ягоди

Не  знає  бо,  що  мені  болітиме,
і  –  слово  за  словом  –  про  любов  мережить.
На  білому  молоці  колін  моїх  –
черешні.

Отак-от  від  колін  і  зіп’є  мене.
А  заки  змілію  –  поспитаю  тричі:
то  змій  горить  між  кучерів  Євиних,
чи  стрічка

круг  глиняного  лона  повилася?
Наповниться,  мовби  темний  глек,  се  лоно.
Троянда  утікає  по  вилиці
солоно.

До  тла,  не  догола,  ми  роздягнені.
І  рідшають  тіні,  як  нічні  трамваї.
І  котяться  підлогою  ягоди
криваві.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748270
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2017


Поет

Серце  твоє  фарбоване,  аж  роздряпане,
ніби  яйце  велике  і  великоднє.
Входиш  у  дім  з  запаленими  трояндами,
а  залишаєш  попіл  на  підвіконнях.

Тишу  гортаєш  повагом,  наче  Требник  чи
Книгу  Псалмів,  і  голос  із  тиші  кроїш.
Спраглі-голодні,  серце  твоє  тереблячи,
ріжуть  фаланги  зморшкуваті  до  крові.

І  шкаралупу  сіють  поміж  коритами.
І  заставляють  сріблом  столи  дубові.
Сходиться  місто  слухати:  говоритиме
біс  у  тобі  і  Бог,  що  завжди  з  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2017


Про біль

Відчуваєш:  цей  біль  росте  в  тобі  разом  з  вірою.
І  нічого  не  вдієш  :  хоч  ріж  себе,  хоч  -  вішай.
Та  слова,  що  з  душі,  як  одіж  із  тіла,  зірвано,
дозрівають  гіркими  ягодами  у  віршах.

Відчуваєш  цей  біль  так  тонко,  немов  незаймана
відчуває  присутність  першого  чоловіка.
І  шукаєш  в  собі  святого  чи  хоч  би  пса  його,
щоб  було  кому  прочитати  чи  розповісти.

Відчуваєш?  Цей  біль?  Цю  музику  порцелянову?
Розбиваєш  об  неї  голову,  ноги,  лікті...
І  чекаєш  когось,  хто  в  рани  твої  заглянув  би.
І  посіяв  би  в  них  по  яблуні  невеликій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2015


Ніж

Співай  собі,  мій  коханий,  з  ножем  у  горлі.
Я  знаю,  ти  вмієш  -  голосно,  не  фальшиво.
А  я  тобі  на  зап'ястях  червоних  горлиць
і  чорних  хрестів  голодним  пером  нашию.

Танцюй  собі,  мій  коханий,  з  ножем  між  ребер.
Ти  кращий  з  усіх  -  ти  краще  за  всіх  танцюєш.
Боги,  як  горох  достиглий,  дощі  тереблять.
І  згадують  смертних  ламкі  імена  всує.

І  губи  тремтять,  і  свічка  в  передпокої.
І  рвуться  зі  скронь  імен  твоїх  сорок  дев'ять.
Ну  що,  мій  коханий,  що  ти,  у  біса,  скоїв?
Ножі  у  тобі  ніжніші  за  орхідеї.

Співай  собі  і  танцюй  собі,  мій  коханий.
Хто  ввірує  в  біль,  як  в  музику,  той  спасеться...
А  я  у  тобі  так  пристрасно  застрягаю

як  ніж  у  горлі

як  ніж  між  ребер

як  ніж  під  серцем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2015


Яструби

Смерть  не  спиняють  і  не  пояснюють.
Біль  викорінюють  з  ран  довго.
Кожен  з  нас  носить  у  собі  яструба,
як  ненародженого  бога

смутку  і  відчаю  нескінченного.
Гілкою  яструбу  -  нерв  голий.
В  світі,  немов  у  китовім  череві,
кожен  шукає  чужий  голос,

щоби  спіткнутися  чи  опертися.
Тиша  нас  крає,  як  хліб  чорний.
Яструби  плачуть  за  нами  мертвими
в  наших  холодних  живих  чолах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568716
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2015


Лютий

Ну  от.  Маєш  вибір  -  не  знаєш,  кого  вибрати.
Знаєш  дорогу  -  не  маєш  куди  податися.
А  лютий  торгує  квітами  і  верлібрами,
теплим  і  чистим,  липким  і  сорокаградусним.

І  так  тобі  смішно  -  сили  нема  сміятися.
І  так  тобі  сумно  -  солі  бракує  плакати.
А  лютий  не  шарить  в  фізиці-математиці,
і  струшує  з  неба  тонни  в'язкої  платини.

Розплавлене  світло  по  білих  щоках  котиться
хвилями  болю,  шаленства  п'янкого  хвилями.
Читатимеш  зиму  ревно,  як  "Богородицю",
доки  весняне  спасіння  собі  не  вимолиш.

А  поки  що  смійся  -  награно,  до  істерики.
А  поки  що  дихай  -  солодко,  спрагло,  глибоко.
Цей  лютий  стоїть  із  крилами  розпростертими.
Ну  от.  От  і  спробуй  його  з  голови  вибити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2015


Музика війни

Зір  патефони  виснуть  над  полоненими:
душі-платівки  дряпають  і  жуюють.
Той,  хто  посіяв  правду,  збирає  ненависть.
Ось  тобі  й  філософія  врожаю.

Музика  рветься,  схлипуючи  і  молячись.
Тулиться  в  скронях,  горлянки  сухі  гризе.
Той,  хто  примножив  сум,  забирає  молодість.
І  загортає  молодість  у  брезент.

Кожна  маленька  нота  -  пташа  поранене  -
кров'ю  в  тобі  спливає,  слізьми  гірчить...
Той,  хто  тебе  чекав,  не  одягне  трауру.
І  не  пога́сить  во́скової  свічі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2015


Окуню, окуню

Окуню,  окуню,  по  кому  ти  плачеш,  окуню?
Сіль  твого  ока  святою  стає  і  містичною.
Віра  мілка  твоя  ще  вчора  була  глибокою  -
всі  океани  навряд  чи  б  не  помістились  у  ній.

Правда  крихка  твоя  ще  вчора  була  гранітною,
серце  -  гарячим,  а  кров  -  молодою  і  чистою...
Що  тобі,  окуню?  Повідати  відчай  ні́кому?
От  і  ховай  під  лускою  його.  І  мовчи  собі.

Хай  проростає  із  рани  твоєї  булавкою  /
дикою  квіткою  /  розтерзаною  вітчизною...
Окуню,  окуню,  і  як  же  тобі  не  плакати?
Тихим  плачем  за  невизнаними  і  визнаними.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015


Листопад…

Листопад  стереже  святих  і  стріляє  в  грішників,
поки  вулиці  сплять  під  злив  неземною  магією.
Мій  Спасителю,  я  Твій  хліб.  Я  щодня  черствішаю.
І  ніяка  рука  ніколи  не  розламає  мене.

І  голодні  птахи  по  крихті  мене  не  їстимуть
із  долоні  Твоєї,  теплої  і  пораненої.
Я  -  дешеве  вино,  в  якому  ні  краплі  істини.
Я  -  Твій  вбогий  врожай,  натомлений  Виноградарю  мій.

Бо  усе,  що  в  мені  від  Тебе,  -  болюча  цілісність.
Я  -  причастя,  застрягле  в  горлі  у  нерозкаяного.
Листопад  відступає,  тихо  у  мене  цілячись.
І  кожнісінький  вірш  прощає  і  відпускає  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2014


кенні в мені вбили

Кенні  в  мені  вбили  учора  ввечері.
Кенні  звивався  й  скиглив  не  по-пташиному.
Довго  його  калічили  і  нівечили.
І  зішкрібали  рештки  його  з  душі  мені.

І  від  учора  я  не  шукаю  Нарнію
в  шафах,  набитих  милим  китайським  мотлохом.
Кажуть:  без  Кенні  стану  цілком  нормальною.
Буде  і  з  мене  добра  жона  чи  подруга.

Буде  й  для  мене  пір'я  з  балконів  оперних.
Буде  для  мене  сніг  -  першосортним  борошном.
Буде  для  мене  місце  попід  Європою.
Буде  без  Кенні  легко  мені.  І  порожньо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014