| Сторінки (1/46): | « | 1 | » |
ЕРОС
(з французької мови)
(І)
Ти – злам у грі на двох,
поразка з радим ликом;
славетний мов Карл Великий –
цар, імператор, Бог;
і миттю – простий торбар
з покрученим тілом хворим;
личиною перетворень
ти завдаєш удар.
Все б на краще було, лиш ти –
не деінде, а в нас (це гірше)
мов канва чорноти
у шалі узорів кашмірських.
(ІІ)
Хутчій ховаймось від його обличчя –
розпалювача марень і примар,
нехай поглине темрява довічна
його пекельний невмолимий жар.
Нас розлучає, підморгнувши підло,
з коханими і розкошує сам;
жадає плоті цей дикунський ідол,
пантер пустельних обраний бовван.
Заполоняє нас бучним кортежем
і, полум’я розвівши там,
втікає, наче з пастки, від пожежі,
не доторкнувшись до приман.
(ІІІ)
У гущі виноградного угіддя
мелькає він і забігає в грот:
низьке чоло дикунського поріддя,
спотворений античний хтивий рот…
Зомліле ґроно хилиться додолу
від ваготи нестерпної жари,
і раптом жах проймає все довкола
обманом літньої пори.
Із переможним усміхом лукавим
він гонить сік і плóдом, і стеблом
і, наситившись успіхом забави,
дитинно засинає мирним сном.
(IV)
Терези правосуддя тримає в руках не богиня,
ти – той Бог, що роз’ятрює шал володіння
і кару дає,
замордовує, б’є, і єднає два змучені серця
в непомірне одне, для котрого і Всесвіт
навіки стає
затісним… Той, глухий до молінь і прекрасний,
що глузує із вуст, прирікаючи слово упасти
у безпристрасну синь…
І жбурляє в ніщо позамежне, в його безгомінь,
покалічені душі – уламки незримих склепінь.
***
ЕРОС
(з німецької мови: величезна подяка Сонце-Місяцю
за підрядник і консультації)
Масок! Масок! Ероса сіяння
відвести, коли його прихід
жаром літнього сонцестояння
розітне весня'ний небозвід.
Німота врочиста і безкрая.
Всі перехопились… Чутно скрик…
Незбагненним трепетом проймає,
як утроба храму, сяйний лик.
О сваволя вишня, о сваволя!
Божество в зеніт зійшло.
Світ здригнувся, народилась доля…
Плаче потай джерело.
__________________________________________
ОРИГІНАЛИ:
EROS
(I)
Ô toi, centre du jeu
où l'on perd quand on gagne ;
célèbre comme Charlemagne,
roi, empereur et Dieu, -
tu es aussi le mendiant
en pitoyable posture,
et c'est ta multiple figure
qui te rend puissant.
Tout ceci serait pour le mieux ;
mais tu es, en nous (c'est pire)
comme le noir milieu
d'un châle brodé de cachemire.
(II)
Ô faisons tout pour cacher son visage
d'un mouvement hagard et hasardeux,
il faut le reculer au fond des âges
pour adoucir son indomptable feu.
Il vient si près de nous qu'il nous sépare
de l'être bien-aimé dont il se sert ;
il veut qu'on touche ; c'est un dieu barbare
que des panthères frôlent au désert.
Entrant en nous avec son grand cortège,
il y veut tout illuminé, -
lui, qui après se sauve comme d'un piège,
sans qu'aux appâts il ait touché.
(III)
Là, sous la treille, parmi le feuillage
il nous arrive de le deviner :
son front rustique d'enfant sauvage,
et son antique bouche mutilée...
La grappe devant lui devient pesante
et semble fatiguée de sa lourdeur,
un court moment on frôle l'épouvante
de cet heureux été trompeur.
Et son sourire cru, comme il l'infuse
à tous les fruits de son fier décor ;
partout autour il reconnaît sa ruse
qui doucement le berce et l'endort.
(IV)
Ce n'est pas la justice qui tient la balance précise,
c'est toi, ô Dieu à l'envie indivise,
qui pèses nos torts,
et qui de deux coeurs qu'il meurtrit et triture
fais un immense coeur plus grand que nature,
qui voudrait encor
grandir... Toi, qui indifférent et superbe,
humilies la bouche et exaltes le verbe
vers un ciel ignorant...
Toi qui mutiles les êtres en les ajoutant
à l'ultime absence dont ils sont des fragments.
***
EROS
Masken! Masken! Daß man Eros blende.
Wer erträgt sein strahlendes Gesicht,
wenn er wie die Sommersonnenwende
frühlingliches Vorspiel unterbricht.
Wie es unversehens im Geplauder
anders wird und ernsthaft... Etwas schrie...
Und er wirft den namenlosen Schauder
wie ein Tempelinnres über sie.
O verloren, plötzlich, o verloren!
Göttliche umarmen schnell.
Leben wand sich, Schicksal ward geboren.
Und im Innern weint ein Quell.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435354
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 05.07.2013
Цей вірш для тих, кому в любові не щастить,
За ким не стежать схвально.
Для всіх, хто упустив злягань банальну хіть,
Свободу сексуальну.
Не бійтесь, дорогі, неуспіху химер.
Любов – брехня, геть-чисто.
Ви – у жорстокій грі на сцені в ролі жертв.
У грі спеціалістів.
________________________________________
Je m'adresse à tous ceux qu'on n'a jamais aimés,
Qui n'ont jamais su plaire;
Je m'adresse aux absents du sexe libéré,
Du plaisir ordinaire.
Ne craignez rien, amis, votre perte est minime,
Nulle part l'amour n'existe.
C'est juste un jeu cruel dont vous êtes les victimes;
Un jeu de spécialistes.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431227
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.06.2013
Як млосно, тіло, часом не перечити тобі,
ти мій мудріший старший брат,
як млосно відчувати гарт
твоєї зброї,
ставати листям, гілкою, корою
і всім, що розбрунькується стократ –
із тебе, з духом у злитті.
Вбирати радощі леткі
твоїх бажань простих і чесних
і бути деревом чудесним,
яке, на мить, у висоті
гальмує оберти небесні,
щоб пересвідчитись в житті.
***
Qu'il est doux parfois d'être de ton avis,
frère aîné, ô mon corps,
qu'il est doux d'être fort
de ta force,
de te sentir feuille, tige, écorce
et tout ce que tu peux devenir encor,
toi, si près de l'esprit.
Toi, si franc, si uni
dans ta joie manifeste
d'être cet arbre de gestes
qui, un instant, ralentit
les allures célestes
pour y placer sa vie.
______________________________________________
Рільке написав понад 400 віршів французькою мовою,
більшість із них протягом останніх років життя.
Розмір і ритмічний малюнок адаптовано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422596
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.05.2013
В пеклі нам, люб’язні пóсестри,
Пити палену смолу, –
Нам, котрі співали Господу
Кожним подихом хвалу!
Що над прядкою й колискою
Не хилилися вночі,
Залишивши рідні пристані
Під полою опанчі.
Що єдвабами китайськими
Прикрашались день при дні,
Бавились піснями райськими
При розбійному вогні.
Нікудишнім рукодільницям
– Ший не ший, а все дарма! –
Танцівницям і сопільницям,
І царицям – над всіма!
То попід волосяницею,
То в коштовностях коса.
Що за учтами й в’язницями
Прогуляли небеса.
У саду між райських яблуньок
Прогуляли свій талан…
– Бути вічно, діви-звабниці,
Сестри милі, в пеклі – нам!
____________________________________
«Быть в аду нам, сестры пылкие...»
Быть в аду нам, сестры пылкие,
Пить нам адскую смолу, –
Нам, что каждою-то жилкою
Пели Господу хвалу!
Нам, над люлькой да над прялкою
Не клонившимся в ночи,
Уносимым лодкой валкою
Под полою епанчи.
В тонкие шелка китайские
Разнаряженным с утра,
Заводившим песни райские
У разбойного костра.
Нерадивым рукодельницам
– Шей не шей, а всe по швам! –
Плясовницам и свирельницам,
Всему миру – госпожам!
То едва прикрытым рубищем,
То в созвездиях коса.
По острогам да по гульбищам
Прогулявшим небеса.
Прогулявшим в ночи звездные
В райском яблочном саду...
– Быть нам, девицы любезные,
Сестры милые – в аду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409442
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.03.2013
Про давній час, простий і грубий,
Копита кінські тупотять.
І двірники в кудлатих шубах
На дерев’яних лавах сплять.
На стук у ковані ворота,
Як цар ледачий, вартовий
Звіряче позіхнув з дрімоти –
І зринув, скіфе, образ твій!
Коли з ледь теплою любов’ю
Овідій Рим і сніг тулив
У співи, славлячи волову
Гарбу між варварських возів.
_________________________
О временах простых и грубых
Копыта конские твердят.
И дворники в тяжелых шубах
На деревянных лавках спят.
На стук в железные ворота
Привратник, царственно-ленив,
Встал, и звериная зевота
Напомнила твой образ, скиф!
Когда с дряхлеющей любовью
Мешая в песнях Рим и снег,
Овидий пел арбу воловью
В походе варварских телег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407793
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 10.03.2013
Слава тобі, безпросвітна юдоль!
Вчора помер сіроокий король.
Вечір осінній задушно палав,
Муж мій, вернувшись, спокійно сказав:
«Чув, з полювання його принесли,
Тіло край дуба старого знайшли.
Жаль королеву. Такий молодий!..
Сивою стала за кілька годин.»
Люльку свою на каміні знайшов
І на роботу щонічну пішов.
Доньку мою я хутчій розбуджу,
В сірі очиці її погляджу.
А осокори шепочуть здаля:
«Більше немає твого короля…»
***
Сероглазый король
Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король.
Вечер осенний был душен и ал,
Муж мой, вернувшись, спокойно сказал:
"Знаешь, с охоты его принесли,
Тело у старого дуба нашли.
Жаль королеву. Такой молодой!..
За ночь одну она стала седой".
Трубку свою на камине нашел
И на работу ночную ушел.
Дочку мою я сейчас разбужу,
В серые глазки ее погляжу.
А за окном шелестят тополя:
"Нет на земле твоего короля..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396048
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.01.2013
була зима як інші довгі зими
стояв мороз як придорожній стовп
лягали тіні плямами густими
на білий накрохмалений покров
поскрипували вивірені кроки
здригалась і стискалася рука
і пантрувало невсипуще око
за втечею лякливого звірка
злетів снігур на чорне напинало
учувши несподіваний улов
і ґроно горобини застогнало
скропивши заготований покров...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
так падає гільйотина
без – жалощів
без – зітхань
так палять листву осінню
так топить лошицю твань
так – просто і без вагання
так – навіть не вчула біль
я – вбила в собі кохання
щоб легше було – тобі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
фантазмагорії
горе-апорії
зоряний жарт гори
раз - перетворена
два - перетворена
три - Демірджі... завмри!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
…Солов’ї на кипарисах, місяць, озеро, пітьма,
Камінь чорний, камінь білий, вдосталь випив я вина,
Заглушили серце співи бутля вірного мого:
«Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
Виночерпія люблю я вже не перший день і рік,
І не перший день я п’яний од зорі і до зорі,
Все ходжу і похваляюсь, що пізнав я торжество:
«Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
Я бродяга і конурник, непутящий чоловік,
Все, чого навчився досі, все забув тепер навік
Ради мрійної усмíшки, ради наспіву цього:
«Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
Ось іду я по могилах – до своїх товаришів,
То невже б мерців спитати про любов я не схотів?
І кричить із ями череп тайну жереба свого:
«Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
Світло місяця гойднуло серпанкóві ручаї.
На високих кипарисах позамовкли солов’ї.
Лиш один, німий до того, заспівав, знаття б чого:
«Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
***
Пьяный дервиш
...Соловьи на кипарисах и над озером луна,
Камень черный, камень белый, много выпил я вина,
Мне вчера бутылка пела громче сердца моего:
"Мир лишь луч от лика друга, все иное - тень его!"
Виночерпия взлюбил я не сегодня, не вчера,
Не вчера и не сегодня пьяный с самого утра,
Я хожу и похваляюсь, что узнал я торжество:
"Мир лишь луч от лика друга, все иное - тень его!"
Я бродяга и трущобник, непутевый человек,
Все, чему я научился, все забыл теперь навек,
Ради розовой усмешки и напева одного:
"Мир лишь луч от лика друга, все иное - тень его!"
Вот иду я по могилам, где лежат мои друзья,
О любви спросить у мертвых неужели мне нельзя?
И кричит из ямы череп тайну гроба своего:
"Мир лишь луч от лика друга, все иное - тень его!"
Под луною всколыхнулись в дымном озере струи,
На высоких кипарисах замолчали соловьи,
Лишь один запел так громко, тот, не певший ничего:
"Мир лишь луч от лика друга, все иное - тень его!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392104
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.01.2013
я тобі подарую коня
не лякайся що ти не наїзник
доведеться навчитись
бо стайні не любить мій кінь
і від проблиску дня
до смеркання і поночі пізно
через зиму і літо
долає стрімку далечінь
я тобі подарую коня
їх любити ніколи не пізно
не любити - а спробуй!
вони безоглядно живуть
і від проблиску дня
до своєї веселої тризни
- до чортів осторогу! -
знаходять осяяну путь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2013
В опівнічному пледі дрімають хиткі мансарди.
На причалі нікого. Мигтить віддалік Массандра.
Ти спиняєшся тут на короткі гостини в моря,
бо воно, як ніхто, розуміє твої повтори
і потвори, твої урагани, твої примари.
Мовчки так сидите – недоладна і дивна пара:
нетутешня Марія завждú не в своїй тарілці
і гаркавий Іосіф, суворий старий тубілець.
І нічим не збудити протяжну січневу тишу –
крім різдвяного дзвону. І вже на руках колишеш
дивовижну маленьку зірку золотоволосу.
І сміється ласкаво суворий старий Іосіф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2013
братику мій Озірісе
доля твоя лиха
чорні дерева виросли
із голови бика
тіло твоє розкраяне
довго шакал шукав
нишпорив по окраїнах
крався по закутках
царство тобі судилося
не поміж нив і рік
тіло твоє розділене
жодному і для всіх
братику мій Озірісе
з глини тримай ціпка
замість того що вирвала
Сета міцна рука
мука моя незміряна
жереб самотній твій
братику мій Озірісе
феніксе мій ясний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012
Десь о пів на четверту. Над крівлями купчиться сніг,
потрапляючи в ніздрі, рядном запинаючи рота.
І бульварний ведмідь відчуває, як терпне барліг,
а в зіниці вгрузають осколки нудьги і нудоти.
Над балконами смеркне. Гірлянди, зірки, ліхтарі
засвітились усюди. В повітрі духмяна кориця
викликає фантазми про теплий святковий пиріг,
що бабуся пекла і ховала на верхній полиці.
Певно, років за тридцять, а може, і всі шістдесят.
Може, то не бабуся була, а дружина чи донька.
Он вони у вітальні навколо ялинки стоять,
а за ними маячить якийсь чолов'яга картонний
і спливає поверх пирога (три розетки, кайма).
Час - о пів на четверту. Затишшя. Зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2012
Холодний вітер від лагуни.
Гроби гондол у німоті.
Я біля лева - страдник юний -
Простерсь на кам’яній плиті.
На вежі вдарили чавунні
Гіганти опівнічний час.
Марк утопив у млі латунній
Узорний свій іконостас.
В химерних тінях галереї,
Де меркне місячна канва,
Кровить в руках у Саломеї
Моя відтята голова.
Все спить – канали, люд, палаци,
Лиш привид не стуляє віч,
Лиш голова на чорній таці
Скорботно дивиться у ніч.
***
Венеция
Евг. Иванову
Холодный ветер от лагуны.
Гондол безмолвные гроба.
Я в эту ночь - больной и юный -
Простерт у львиного столба.
На башне, с песнею чугунной,
Гиганты бьют полночный час.
Марк утопил в лагуне лунной
Узорный свой иконостас.
В тени дворцовой галлереи,
Чуть озаренная луной,
Таясь, проходит Саломея
С моей кровавой головой.
Всё спит - дворцы, каналы, люди,
Лишь призрака скользящий шаг,
Лишь голова на черном блюде
Глядит с тоской в окрестный мрак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374957
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.11.2012
закотилися луни і хвилі алмазні у відхлані
а між пальців стікає струмує сочиться пісок
і за крихітну відстань між радісним вдихом і видихом
на задимлений замок прикуто залізний замок
візерунками черні і зерні майстерно оздоблений
хитромудрими рунами темних таємних начал
заговорений духом і стомленим тілом замовлений
щоб увік не знайшовши шукати шукати шукати ключа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2012
Поринемо за мить у темряву безодню:
Прощай, палка ясо коротких літніх днів!
Вже чутно навкруги сокир нещадний подзвін
І стукотіння дров по щебеню дворів.
І полонúть зима єство моє: гризоти,
Ненависть, жах і дрож і каторжанський піт.
І, ніби сонця лик в морозяній скорботі,
В моєму серці кров перетвориться в лід.
Я чую стук полін, проймаючись тремтінням, –
Так гупають цвяхи об ешафотний діл.
І кришиться мій дух як вежа у падінні,
Під тиском тарана розколота навпíл.
І мариться мені під звук одноманітний,
Що поспіхом комусь готується труна.
Кому? – Осінній день! А ще учора – літній!
Це подзвону прощань віддалена луна.
***
CHANT D’AUTOMNE
Bientôt nous plongerons dans les froides ténèbres ;
Adieu, vive clarté de nos étés trop courts !
J’entends déjà tomber avec des chocs funèbres
Le bois retentissant sur le pavé des cours.
Tout l’hiver va rentrer dans mon être : colère,
Haine, frissons, horreur, labeur dur et forcé,
Et, comme le soleil dans son enfer polaire,
Mon coeur ne sera plus qu’un bloc rouge et glacé.
J’écoute en frémissant chaque bûche qui tombe ;
L’échafaud qu’on bâtit n’a pas d’écho plus sourd.
Mon esprit est pareil à la tour qui succombe
Sous les coups du bélier infatigable et lourd.
Il me semble, bercé par ce choc monotone,
Qu’on cloue en grande hâte un cercueil quelque part.
Pour qui ? — C’était hier l’été ; voici l’automne !
Ce bruit mystérieux sonne comme un départ.
(Les fleurs du mal)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373117
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.10.2012
Любові в тебе не прошу.
Тепер вона в журі таємній.
Повір, твоїй я нареченій
Листів ревнивих не пишу.
Але пораджу по секрету:
Читає хай мої рядки,
Збирає хай мої портрети, –
В ціні люб'язні женихи!
А цим дурепам важливіш
Пізнати повну перемогу,
Ніж дружби радісну розмову
І перший обережний вірш…
Коли ж ти щастя до гроша
На подругу розтратиш милу
І пересичена душа
Збагне, що далі їй несила, –
У торжество моїх ночей
Ти не приходь. Тебе не знаю.
Чим помогла б тобі іще?
Я від блаженства не зціляю.
***
Я не любви твоей прошу.
Она теперь в надежном месте.
Поверь, что я твоей невесте
Ревнивых писем не пишу.
Но мудрые прими советы:
Дай ей читать мои стихи,
Дай ей хранить мои портреты,—
Ведь так любезны женихи!
А этим дурочкам нужней
Сознанье полное победы,
Чем дружбы светлые беседы
И память первых нежных дней...
Когда же счастия гроши
Ты проживешь с подругой милой
И для пресыщенной души
Все станет сразу так постыло —
В мою торжественную ночь
Не приходи. Тебя не знаю.
И чем могла б тебе помочь?
От счастья я не исцеляю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372454
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.10.2012
не воруши осінню наготу
наївно незухвалу - безпорадну
її очей незайману сльоту
її долонь невитрачену знаду
в пробілах партитурного листка
нехай насняться партії хоральні
усе що загубилось у рядках
усе що поміж ними заховалось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2012
перекладач симфоній океану
примхливих менуетів листопаду
шалених ораторій буревіїв
і сонця віртуозних акапел
наділений і голосом і слухом
обізнаний у радощах і болях
любов'ю і ненавистю сповитий
навіки не_покоїться отут...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367159
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2012
І
вночі із гавані
у дальню путь
а днини саваном
течуть-течуть
вузлами в'яжуться
навколо ніг
мірила-важелі
не збіжжя - збіг
цяцянки-жереби
каприз богів
крайнебо жевріє -
владар приплив...
ІІ
Навіщо мені оберемки зотлілих подробиць,
воскреслі з багаття твоїх чудернацьких доріг -
узори амбіцій, які ти збагнути не зміг
при першій, і другій, і третій, і надцятій спробі?
Навіщо мені чоловік, мов дитина, судомний,
що ніби знічев'я напнув золоту тятиву?
Одвічний скиталець, випáдком прибитий до дому,
в якому я досі чекаю, але не живу...
Картинка: А.Данілов "Пенелопа"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2012
у лоні скверу падають каштани
колючими розщілинами губ
на кожну нісенітницю - гуп-гуп! -
по лавці стежці ринві - ненастанно -
дробіннями осінніх самогубств
і я на лавку - яблуком ньютóна -
упала і лежу не підвестись
між маренням і здійсненням "колись"
розгублений розбурханий дальтонік
задивлений у випростану вись
і догниваю в розкоші строкатій
рудавим недомученим плодóм
не знаючи на що мені чекати
на вічні плоскогір'я зікуратів
а може на гоморру і содом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363377
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012
ну що ж... розпочався останній осінній сезон,
але до зими, як до раю чи пекла, далеко...
тому приготуйся вбирати прокислий озон,
у поросі хатньому стоячи тріснутим глеком,
в якому давно не було ні квіток, ні води,
лише тарганяччя на денці невтомно шугає;
і годі чекати до дір заяложених див,
тому що - відомо - таких восени не буває;
і треба діждати Різдва, тільки то вже зима,
а перед зимою господар почистить горище
і все, що у ньому роками недбало тримав,
без марних емоцій твердою рукою понищить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2012
цей битий шлях
неходжених доріг
вибоїнами глибами тернищем
я на твоїх опущених руках
здіймаюся
все вище
вище
вище
і тане лід
небесних покривал
від теплоти земних твоїх обіймів
у горлі зачинаються слова
які в житті мовчали безнадійно
і сохнуть на узбіччі пустоти
немовби сонцем виснажені роси
прости мені прости і відпусти
о Лакрімоза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012
Удалося так-сяк розлучитись,
Погасити набридлий вогонь.
Вічний вороже мій, час навчитись
Вам насправді любити когось.
Я ж бо вільна. Усе мене бавить, –
Муза втішить вітанням нічним,
Ну, а зранку придибає слава
Брязкотіти над вухом моїм.
Тож за мене й молитись даремне,
Потай кинути погляд назад…
Чорний вітер приб’ється до мене,
Веселить золотий листопад.
Як дарунок, прийму я розлуку
Й забуття, наче благосну вість.
Та на хресну відправити муку
Чи посмієш ти іншу колись?
***
Кое-как удалось разлучиться
И постылый огонь потушить.
Враг мой вечный, пора научиться
Вам кого-нибудь вправду любить.
Я-то вольная. Все мне забава, –
Ночью Муза слетит утешать,
А наутро притащится слава
Погремушкой над ухом трещать.
Обо мне и молиться не стоит
И, уйдя, оглянуться назад...
Черный ветер меня успокоит,
Веселит золотой листопад.
Как подарок, приму я разлуку
И забвение, как благодать.
Но, скажи мне, на крестную муку
Ты другую посмеешь послать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346693
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.06.2012
DARLING
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344898
not yet my darling
you shouldn’t yet…
return to your garden tree for now
you’ll taste your forbidden fruit one day
but Lilith and Eve entreated me
I do have to murder Abel yet
meander as Cain in agony
to Israel crawl intrepidly
as old unremitting Abraham
and lie down beneath my father’s knife
as Isaac for all humanity
and challenge the Lord defiantly
as Jacob in his insanity
I have to defeat Goliath yet
as destitute naked prodigy
bemoan my mistreated fatherland
with tears of relentless prophecy
… … …
but when on the way to Eternity
I set out with the old cross, staggering
trust me darling
you will return to me
long-awaited…
as Mary…
Magdalene…
… … …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345399
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.06.2012
сосновий ліс
і килими чорниці
стрімка яса просіяна навскіс
чому мене на ці дива дивитись
не ти привіз?
кістки дзвіниць
а в підземеллі кості
стигматами костелу горілиць
чому мені не хочеться удосталь
отих чорниць?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань,
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті,
Бідарку зі старих кохань.
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет.
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу.
У торсів, знесених на чорний постамент,
Відбиті руки – Афродіти рудимент.
Волочить, за густе волосся, ззаду,
Криваву голову, жорстоко зжату,
Іродіада.
Руді герої, вогняні кущі з легенди,
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди.
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь.
О де Персей і той сліпучий василіск,
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань.
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких,
Із саду втрачених жадань.
Чи до пустель, чи до магічних сфер,
Чи до боїв, чи до печер,
Чи до руїн, чи в забуття миттєве:
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей:
Чи до вигнання волокли,
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним:
Дахи, палаци і мости в огні;
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні,
Завмерлі в неба глибині;
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних;
Усесвіт, виснажений хвилями морів,
Розпродається з банківських столів.
І потяг, летячи зі свистом,
За вікнами у маячню зливає місто.
Чи до безумств, чи до магічних сфер,
Чи до руїн, чи до химер,
Чи до смертей, чи в забуття миттєве:
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів,
Коли вони із саду мармурів урочих,
Від лагідних дерев під балдахіном ночі,
Поволокли крізь юрми, сумовиті,
Туди – на площі, чадом оповиті,
Із саду втрачених жадань –
Жалку бідарку тих кохань?
***
L'ANCIEN AMOUR
Dans le jardin, où des lions mélancoliques
Traînent le char du vieil amour,
Mes yeux ont allumé leurs braises sur la tour
Et regardent, mélancoliques.
Traîner le char du vieil amour.
Des chapelets de seins enguirlandent le bord
Des seins de reine, où sont plantés des couteaux d'or.
Le sourire des Omphales, qui plus ne bouge,
Et les yeux de Méduse ornent le timon rouge.
Sur de noirs piédestaux voilés, des torses nus,
Les bras coupés, disent qui fut jadis Vénus.
Et par les crins, à l'arrière, traînée.
Saigne la tête atrocement glanée
D'Hérodiade.
Les héros roux, buissons de feux dans les légendes,
Tués ! — sous quel broiement de sphinx ou de gorendes?
Les nuits avec la nacre et les marbres des soirs?
En fuite — et quels brusques tombeaux d'Orients noirs.
Où le Persée et les dragons écaillés clair
Et les glaives où fermentait du sang d'éclair?
Où les lotus des baisers frais, où les losanges
Vers la femme — de fleurs, de chants et de louanges?
Où les bras purs, lacés en immortel sommeil,
Autour de fronts penchés sur des seins de soleil?
Où les amants tordus comme des arbres d'or
Dans le soir enivrant du jardin de la mort?
Là-bas, où les lions promènent,
Mélancoliques, le char du vieil amour.
Mes yeux l'ont vu sortir
Du solennel jardin des souvenirs.
Mes yeux qui veillent sur la tour.
Vers quels caveaux et quels lointains béants,
Vers quels combats, vers quels néants.
Vers quels oublis et vers quelles ruines,
Poussaient, ces lions roux, le han de leurs poitrines?
Vers où leurs pas s'en allaient-ils?
Leurs pas usés, leurs pauvres pas,
Vers quels exils s'en allaient-ils,
Vers quels trépas?
L'horizon rouge éclate en ville colossale
De toits et de palais et de ponts dans les cieux;
Une fumée immense et transversale
Barre des visages d'astres silencieux
Comme des morts, au fond des cieux;
Les usines tannent de la matière
Splendide et qui sera la vie et l'infini
Demain ! on fait, en des sous-sols de nuit.
On fait du pain avec des os de cimetière;
Les fleuves de la mer écoulent l'univers
Vers les banques et les hangars ouverts;
Et, brusque, un train qui siffle et passe
Jette la ville en fusion par les espaces.
Vers quelle folie et quels lointains béants.
Vers quels oublis, vers quels néants,
Vers quels trépas et vers quelles ruines
Poussaient, les vieux lions, le han de leurs poitrines.
Lorsque, quittant le grand jardin peuplé de marbres
Et les ombres qui leur tombaient, bonnes, des arbres,
Ils sont venus promener par les rues
De la ville — là-bas — et des foules bourrues,
Mélancoliques, loin de la tour,
Le char piteux du vieil amour?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337563
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 15.05.2012
Назвати його нещасним – сказати занадто або
замало: залежить від тих, хто запитує.
Адже смердів він гидко і гримотів копитами
так, що ніхто в галопі не настигав його.
Казав, що хотіли пам’ятник, та в чомусь трапився збій:
в утробі? в конвеєрі? в економічних рішеннях?
Чи, може, війну скасували, з ворогом примирившися,
а він залишивсь, як був, утілювати в собі
Незмиреність, Несумісність – речі, що мають вплив
не чеснотою й рідкістю, а скоріш випадковістю.
Роками, немовби хмара, тинявся серед олив,
захоплений одноногістю – матір’ю нерухомості.
Навчився себе дурити і в цьому сягнув вершин –
від браку собі подібних і щоб зберегти розсудливість.
І помер молодим, бо у складі його частин
тваринна видалась слабшою від частини його лЮдської.
***
EPITAPH FOR A CENTAUR
To say that he was unhappy is either to say too much
or too little: depending on who's the audience.
Still, the smell he'd give off was a bit too odious,
and his canter was also quite hard to match.
Не said, They meant just a monument, but something went astray:
the womb? the assembly line? the economy?
Or else, the war never happened, they befriended the enemy,
and he was left as it is, presumably to portray
Intransigence, Incompatibility -- that sort of thing which proves
not so much one's uniqueness or virtue, but probability.
For years, resembling a cloud, he wandered in olive groves,
marveling at one-leggedness, the mother of immobility.
Learned to lie to himself, and turned it into an art
for want of a better company, also to check his sanity.
And he died fairly young -- because his animal part
turned out to be less durable than his humanity.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330097
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.04.2012
"Быть мальчиком твоим светлоголовым..."
М.Цветаева
з останніх сил здійматися й радіти
із пересохлим горлом мовчазним
іти услід туманом оповитим
іти за Ним
не рахувати витрати і втрати
ковтати пил як фіміаму дим
і просто бути вірним і завзятим
йдучи за Ним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329525
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012
В’януть бáйдуже і пишно
Ружі нашого рум'янцю.
Лиш камзол стягли тугіше:
Злидарі ми – як іспанці.
Гору зрушимо скоріше
Ми – ніж дáрма хліб до рота!
До усіх гордот колишніх –
Голод наш: нова гордота.
У навиворіт напнутій
Мантії Врагів Народу
Свідчимо всією суттю:
Цибулина – і свобода.
Ломове життєве дишло
Гонору не перебило
Скакуну. Як би не вийшло:
– Цибулина – і могила.
Скажемо побіля входу
В Рай, під деревцем мигдальним:
– Царю! На святах народу
Злиднювали – як гідальго!
***
Пышно и бесстрастно вянут
Розы нашего румянца.
Лишь камзол теснее стянут:
Голодаем как испанцы.
Ничего не можем даром
Взять – скорее гору сдвинем!
И ко всем гордыням старым –
Голод: новая гордыня.
В вывернутой наизнанку
Мантии Врагов Народа
Утверждаем всей осанкой:
Луковица – и свобода.
Жизни ломовое дышло
Спеси не перешибило
Скакуну. Как бы не вышло:
– Луковица – и могила.
Будет наш ответ у входа
В Рай, под деревцем миндальным:
– Царь! На пиршестве народа
Голодали — как гидальго!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328513
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 07.04.2012
Я осягнув науку розставання
В простоволосих стогонах нічних.
Жують воли, і тягнеться чекання –
Досвітній час вігілій чергових,
Й шаную звичай півнячої ночі,
Коли, піднявши камені жалів,
Удалину гляділи слізні очі
І плач жіночий співи муз глушив.
І хто збагне при слові «розставання»
Яка розлука нас іще вразúть,
Що нам віщає півняче горлання,
Коли вогонь в акрополі горить,
На досвітку того життя нового,
Коли у сінях мляво віл жує,
І півень той, віщун життя нового,
Пощо крильми на мурах міста б’є?
І я люблю розміреність прядіння:
Сукається на веретені нить.
Дивись, назустріч, пухом лебединим,
Уже і боса Делія летить!
О, нашого життя хитка осново,
Куди бідніші радості слова!
Вже все було, все повториться знову,
Лиш пізнавання – втіха життьова.
І буде так: прозориста фігурка
На чистій таці глиняній лежить,
Як біляча пластом простерта шкурка,
На віск в задумі дівчина глядить.
Не нам гадати про шляхи Ереба,
Жіноцтву віск, що чоловіцтву – мідь.
Нам тільки в битвах випадає жереб,
А їх же смерть над воском уразúть.
***
Я изучил науку расставанья
В простоволосых жалобах ночных.
Жуют волы, и длится ожиданье —
Последний час вигилий городских,
И чту обряд той петушиной ночи,
Когда, подняв дорожной скорби груз,
Глядели вдаль заплаканные очи
И женский плач мешался с пеньем муз.
Кто может знать при слове «расставанье»
Какая нам разлука предстоит,
Что нам сулит петушье восклицанье,
Когда огонь в акрополе горит,
И на заре какой-то новой жизни,
Когда в сенях лениво вол жуёт,
Зачем петух, глашатай новой жизни,
На городской стене крылами бьёт?
И я люблю обыкновенье пряжи:
Снуёт челнок, веретено жужжит.
Смотри, навстречу, словно пух лебяжий,
Уже босая Делия летит!
О, нашей жизни скудная основа,
Куда как беден радости язык!
Всё было встарь, всё повторится снова,
И сладок нам лишь узнаванья миг.
Да будет так: прозрачная фигурка
На чистом блюде глиняном лежит,
Как беличья распластанная шкурка,
Склонясь над воском, девушка глядит.
Не нам гадать о греческом Эребе,
Для женщин воск, что для мужчины медь.
Нам только в битвах выпадает жребий,
А им дано гадая умереть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327271
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 03.04.2012
здригається час вулканічно-судомно
і лавою віку женеться услід,
кислотною зливою, плавленим хромом
хапає за поли безплідну Ліліт...
століття і дні неодмінно міліють...
причин і обставин припинено лік...
всоталися спогади у чорториї...
Адам і не привид і не чоловік...
весна заливається Євиним сміхом,
бруньками набряклими дражнить блакить...
стенулась Ліліт, захлинувшися вдихом,
намацала груди... іще стукотить...
це був тільки сон... розірвалась завіса...
тепер у ломбарді лежить пектораль,
а звільненим грудям ні млосно ні тісно –
розрада мала за невтрачений рай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Моїм віршам, написаним так рано,
Коли й не знала я, що я – поет,
Що вирвались, як бризки із фонтана,
Як іскри із ракет,
Що увірвались, як чортята вперті,
В святилище, де сон і фіміам,
Моїм віршам про юнь і подих смерті,
– Нечитаним віршам! –
Закиданим в пилюці магазинній
(Де їх лишають бáйдуже щораз!),
Моїм віршам, як неоцінним винам,
Настане сяйний час.
***
Моим стихам, написанным так рано,
Что и не знала я, что я - поэт,
Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
Как искры из ракет,
Ворвавшимся, как маленькие черти,
В святилище, где сон и фимиам,
Моим стихам о юности и смерти,
- Нечитанным стихам! -
Разбросанным в пыли по магазинам
(Где их никто не брал и не берет!),
Моим стихам, как драгоценным винам,
Настанет свой черед.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317301
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 27.02.2012
Аби останній раз потішився Хреститель
Мій пане всю жагу вкладу у танець я
Скажіть мені чому ви мамо сумовиті
В коштовному вбранні ліворуч від царя
Від слів його палких так серце калатало
Коли вслухáлась я танцюючи в імлі
На стрічці із парчі лілеї вишивала
Щоб посоху його прикрасою були
Для кого ж велите віднині вишивати
Розквітнув посох той уздовж Йордань-ріки
О Іроде коли його взяли солдати
Умить моїх лілей зів’яли пелюстки
Ідіть за мною всі врочисто до узлісся
Фіґляре мій журитися не слід
Як брязкало бери цю голову і смійся
Ви лоба не торкайтесь мамо він як лід
Очолюйте кортеж мій пане ваша ласка
Ми поминки йому влаштуємо гучні
Вестимем хоровод співатимем пісні
Допоки у танку я не згублю підв’язку
Король свою сиґару
Інфанта свій розарій
Кюре свій бревіарій
***
Salomé
Pour que sourie encore une fois Jean-Baptiste
Sire je danserais mieux que les séraphins
Ma mère dites-moi pourquoi vous êtes triste
En robe de comtesse à côté du Dauphin
Mon cœur battait battait très fort à sa parole
Quand je dansais dans le fenouil en écoutant
Et je brodais des lys sur une banderole
Destinée à flotter au bout de son bâton
Et pour qui voulez-vous qu'à présent je la brode
Son bâton refleurit sur les bords du Jourdain
Et sous les lys quand vos soldats ô roi Hérode
L'emmenèrent se sont flétris dans mon jardin
Venez tous avec moi là-bas sous les quinconces
Ne pleure pas ô joli fou du roi
Prends cette tête au lieu de ta marotte et danse
N'y touchez pas son front ma mère est déjà froid
Sire marchez devant trabants marchez derrière
Nous creuserons un trou et l'y enterrerons
Nous planterons des fleurs et danserons en rond
Jusqu'à l'heure où j'aurai perdu ma jarretière
Le roi sa tabatière
L'infante son rosaire
Le curé son bréviaire
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316737
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 25.02.2012
Як тільки Дон Жуан спустився до Аїду
І за проїзд обол Харону заплатив,
Кремезний той жебрак із урочистим видом,
Мов гордий Антисфен, умить на весла сів.
З обвислими грудьми, нагі і розпростерті,
Під небом непроглядним корчились жінки,
І наче від худоби, що приносять в жертву,
Тягнувся їхній рев по березі ріки.
Кмітливий Сґанарель оплати домагався,
Тим часом Дон Луїс тремким перстом услід
Показував мерцям синка, що насміявся
Із батьківських сивин, занапастивши рід.
Жалобна і худа незаймана Ельвіра
У мужа, що її зганьбив на цілий світ,
Вимолювала знаку щирої довіри
І ніжності, якими він скріпив обіт.
Камінний чоловік, закутий в лати сірі,
Повз видива човном у темінь керував;
А Дон Жуан мовчав, підпершись на рапіру,
І, дивлячись у вир, на дійство не зважав.
***
Don Juan aux enfers
Quand Don Juan descendit vers l'onde souterraine
Et lorsqu'il eut donné son obole à Charon,
Un sombre mendiant, l'oeil fier comme Antisthène,
D'un bras vengeur et fort saisit chaque aviron.
Montrant leurs seins pendants et leurs robes ouvertes,
Des femmes se tordaient sous le noir firmament,
Et, comme un grand troupeau de victimes offertes,
Derrière lui traînaient un long mugissement.
Sganarelle en riant lui réclamait ses gages,
Tandis que Don Luis avec un doigt tremblant
Montrait à tous les morts errant sur les rivages
Le fils audacieux qui railla son front blanc.
Frissonnant sous son deuil, la chaste et maigre Elvire,
Près de l'époux perfide et qui fut son amant,
Semblait lui réclamer un suprême sourire
Où brillât la douceur de son premier serment.
Tout droit dans son armure, un grand homme de pierre
Se tenait à la barre et coupait le flot noir;
Mais le calme héros, courbé sur sa rapière,
Regardait le sillage et ne daignait rien voir.
— Charles Baudelaire
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315789
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 21.02.2012
Сонце – одне, а в усі заглядає міста.
Сонце – моє. Я нікому його не віддам.
Ні на мить, ні на зблиск, ні на погляд. – Нікому. – Повік!
Хай би і Всесвіт назáвжди у темряві зник!
В руки візьму! Не вертітись по колу звелю!
Хай собі руки, і губи, і серце спалю!
В темряву вічну пірне – у погоню подамсь…
Сонце моє! Я нікому тебе не віддам!
***
Солнце - одно, а шагает по всем городам.
Солнце - мое. Я его никому не отдам.
Ни на час, ни на луч, ни на взгляд. - Никому. - Никогда!
Пусть погибают в бессменной ночи города!
В руки возьму! Чтоб не смело вертеться в кругу!
Пусть себе руки, и губы, и сердце сожгу!
В вечную ночь пропадет - погонюсь по следам...
Солнце мое! Я тебя никому не отдам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313126
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2012
Як дорікати тій, що дні мої
Наповнила стражданням; тій, що владно
Бідноту посилала у бої,
Містечка кличучи на еспланади, –
Коли б то мужність наздогнала мсту?
І щó б могло її задовольнити,
Як благородне полум’я, просту,
Як лук напнýтий, вроду гордовиту,
Яка в наш вік не до смаку юрбі?
Щó, будучи суворою й палкою,
Могла змінити б у своїй судьбі?
Хіба була для неї інша Троя?
***
NO SECOND TROY
Why should I blame her that she filled my days
With misery, or that she would of late
Have taught to ignorant men most violent ways,
Or hurled the little streets upon the great.
Had they but courage equal to desire?
What could have made her peaceful with a mind
That nobleness made simple as a fire,
With beauty like a tightened bow, a kind
That is not natural in an age like this,
Being high and solitary and most stern?
Why, what could she have done, being what she is?
Was there another Troy for her to burn?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308394
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.01.2012
Один з моїх пращурів був – скрипаль,
Наїзник і пройда хитрий.
Чи не тому я мандрую вдаль
І кучері пахнуть вітром?
Чи не моєю краде з гарби
Рукою він – абрикоси,
Вина моєї жаги-судьби,
Вихрастий і горбоносий?
На труд плугáтаря клопіткий
Дивився здаля безмовно.
Поганий приятель був, – палкий
І лагідний був любовник!
Любив намиста, тютюн і ніч,
І юнок бентежив спокій…
Та й боягузом був, певна річ,
Той пращур мій жовтоокий.
Продавши душу чортам за гріш,
Вночі оминав могили.
А ще, напевно, носив він ніж
В халяві, укритій пилом,
З-за рогу часто він у пітьмі
Стрибав – ніби кішка спритний...
І от здалося чомусь мені:
Він зовсім – не
грав на скрипці!
Й не переймався пустим жалéм
Про кожну лиху прикмету!
Таким мій пращур був скрипалем.
Я стала – таким поетом.
***
Какой-нибудь предок мой был — скрипач,
Наездник и вор при этом.
Не потому ли мой нрав бродяч
И волосы пахнут ветром?
Не он ли, смуглый, крадет с арбы
Рукой моей — абрикосы,
Виновник страстной моей судьбы,
Курчавый и горбоносый?
Дивясь на пахаря за сохой,
Вертел между губ — шиповник.
Плохой товарищ он был, — лихой
И ласковый был любовник!
Любитель трубки, луны и бус,
И всех молодых соседок…
Еще мне думается, что — трус
Был мой желтоглазый предок.
Что, душу чёрту продав за грош,
Он в полночь не шел кладбищем.
Еще мне думается, что нож
Носил он за голенищем,
Что не однажды из-за угла
Он прыгал — как кошка гибкий…
И почему-то я поняла,
Что он — не
играл на скрипке!
И было всё ему нипочем,
Как снег прошлогодний — летом!
Таким мой предок был скрипачом.
Я стала — таким поэтом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307378
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 18.01.2012
Сказав, що незрівнянна я ні з ким.
Для нього я не жінка з плоті й крові,
А промінь сонця серед хмарних зим
І дика пісня предківської мови.
Коли помру, він тужно не зітхне,
Не вигукне: «Воскресни!» – ошаліло,
Та неможливість жити осягне –
Душі без пісні і без сонця тілу.
…А що тепер?
***
Сказал, что у меня соперниц нет.
Я для него не женщина земная,
А солнца зимнего утешный свет
И песня дикая родного края.
Когда умру, не станет он грустить,
Не крикнет, обезумевши: «Воскресни!» —
Но вдруг поймет, что невозможно жить
Без солнца телу и душе без песни.
...А что теперь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305224
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 09.01.2012
у натовпі компресій-декомпресій,
коловороті скупчень і лакун,
у кулеметних вибухах обсесій,
спрямованих на осередки лун,
кудись біжу – до битви чи до схрону,
із ран німих прозору плазму ллю,
душею в душу – викликом синхронним –
наздоганяю…каюсь…і люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291273
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.11.2011
Все виправляю слово те,
Повторюючи вірш невтомно:
«Я стіл накрив на шість гостей»…
Ти геть забув, що буде – сьомий.
Невесело святкують шість,
Дощить на лицях нерухомих…
Як ти забув, що інший гість
Прийде до столу, сьомий – сьома…
Невесело твоїм гостям,
Карафа ледарює в тиші.
Сумні – вони, сумний – і сам,
Непрошена – за всіх сумніша.
Нема ні світла, ані втіх.
Ні їсти не кортить, ні пити.
Як ти недолічитись міг?
Як у числі міг помилитись?
Як міг, як смів не знати ти,
Що шість (твій батько, мати літня,
Ти сам – із жінкою й брати)
Це семеро – бо я на світі!
Ти стіл накрив на шість гостей,
Та шість – не остаточний вимір.
Ніж чучелом поміж людей –
Хоч тінню проживу – з твоїми,
(Своїми…),
Хистко, без підпор –
Не заважаючи нікому! –
За непоставлений прибор
Непрошена сідаю, сьома.
Раз! – перевернутий стакан!
І все, що стримували гаті, –
Вся сіль з очей, вся кров із ран –
Зі скатертини – по кімнаті.
Могилі – геть! Розлуці – геть!
І стіл ожив, здригнулись двері.
Як на весільнім святі – смерть,
Я – грім життя на цій вечері.
… Ніхто: не брат, не син, не муж,
Не друг – а все ж я дорікаю:
«Ти, стіл накривши на шість – душ,
Мені не приділив – і краю».
***
Все повторяю первый стих
И все переправляю слово:
"Я стол накрыл на шестерых"...
Ты одного забыл - седьмого.
Невесело вам вшестером.
На лицах дождевые струи...
Как мог ты за таким столом
Седьмого позабыть - седьмую...
Невесело твоим гостям,
Бездействует графин хрустальный.
Печально - им, печален - сам,
Непозванная - всех печальней.
Невесело и несветло.
Ах! не едите и не пьете.
Как мог ты позабыть число?
Как мог ты ошибиться в счете?
Как мог, как смел ты не понять,
Что шестеро (два брата, третий-
Ты сам - с женой, отец и мать)
Есть семеро - раз я на свете!
Ты стол накрыл на шестерых,
Но шестерыми мир не вымер.
Чем пугалом среди живых -
Быть призраком хочу - с твоими,
(Своими...),
Робкая как вор,
Я - ни души не задевая! -
За непоставленный прибор
Сажусь незванная, седьмая.
Раз! - опрокинула стакан!
И все, что жаждало пролиться, -
Вся соль из глаз, вся кровь из ран -
Со скатерти - на половицы.
И - гроба нет! Разлуки - нет!
Стол расколдован, дом разбужен.
Как смерть - на свадебный обед,
Я - жизнь, пришедшая на ужин.
... Никто: не брат, не сын, не муж,
Не друг - и все же укоряю:
"Ты, стол накрывший на шесть - душ,
Меня не посадивший - с краю".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278055
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.09.2011
***
мовчання - золото... примарне Ельдорадо...
о шостій лабіринтами палат
блукаю знов - твій випадковий кат:
петля проклять стиска едемським гадом
горлянку, що здалася напрокат -
мовчить Пілат...
***
із піхви голосу, де зародкова віра
за срібняки збудовує собор,
чи забереш назад мій давній борг
розпеченою буквою офіри? -
все, чим багата - слово і любов -
зітхає Бог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277315
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.08.2011
Офеліє, чи не скучила?
нелегко мені блукається
і віриться, і не мучиться,
вночі на даху не лається...
а вранці міцною кавою
узори чудні складаються:
гадаєш, новими справами
всі сумніви переваряться?
напевно, ти маєш рацію,
жонглюємо протиріччями…
по вінця налий, Гораціо!
зустрінемося у вічності…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261390
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.05.2011
я померла давно
стала глиною гноєм вугіллям
мандрівничим зерном
проростала в курганах трипілля
виглядала в вікно
вітражами соборів готичних
розливалась вином
на бенкетах героїв античних
я померла давно
язиками вогненними трої
полонянки сукном
розсоталась під натиском зброї
степовим скакуном
загрузала в пісках іудеї
полягла полотном
сивини на коханців помпеї
на галактики дно
розстелилась чумацькою сіллю
я померла давно
лиш ніколи Тебе не зустріла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260861
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.05.2011
на метроном замóк/кайдани/лати/
ключем скрипковим поворот у серці/
октав безодня в двох краплинах терцій/
на кожну ноту інь і ян – фермата//
там/ обережно простягнувши руку/
штовхни повільно зоряну колиску/
і/ у дзеркальнім коридорі звуку
почуєш храп сліпого василіска/
освідчення священної потвори
на інтервалах нотних мерехтінь//
вже майже розшифровані акорди/
фермата розчинилась// ранок// інь…
(http://www.youtube.com/watch?v=dZn_VBgkPNY
Yo-Yo Ma: a much better version)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260287
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.05.2011