| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Сьогодні третій день, як ти пішов... А вірити в це зовсім не хочеться. Так дивно, ти ж не був мені ні братом, ні другом, навіть не знайомим. А я тужу за тобою... глибоко, болісно... Хочеться згадати, як колись, ще будучи "пісюхою", дістала твій номер телефону, думала подзвоню разом з двома такими самими "пісюхами" - поприкалуємося :) Насправді ми не вірили, що ти говоритимеш з нами. А ти говорив... Згадую ту дитячу витівку і на душі тепло, ти називав нас "чувіхами", а ми були такими щасливими, що говорили із самим Кузьмою:)Та розмова була веселою, здавалося ми спілкуємося із давно знайомою людиною. Напевно саме через це так болісно тебе втрачати. Ти був - ЛЮДИНОЮ!!! Пригадую, коли помер Майкл Джексон, багато людей страждали через його втрату, а я думала, і чого ви дурні так побиваєтесь?! Думала так, допоки не втратила тебе... Фанати Цоя кажуть :"Цой живий", так само і мені хочеться сказати: "Кузьма живий!" Ти живий в піснях, в книжках, у відеозаписах, у фотографіях, в плакатах, в телефонній розмові, в платівках, у моєму серці. Я жила на півдні, тепер на заході, маю рідних на сході України - з усіх куточків маю знайомих, які не можуть пережити біль втрати ТЕБЕ. Твоя передчасна смерть об’єднала усіх нас в одну суцільну рану... "Герої не вмирають", ця така вже звична фраза на сьогоднішній день стосується і тебе, ти герой Людяності, легенда Людяності, в моєму серці назавжди!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557411
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2015
Під краплями дощу, в обіймах зливи...
Сумна, красива, тепла, наче небо.
Симфонія дощу, вистукує мотиви...
А жити треба!Чуєш?! Жити треба!
Хоч грім гримить, і ріжуть серце грози,
І біль в душі скулить неначе вовк.
На ноги стань! Струси солоні сльози!
Послухай серце - ніжне, немов шовк.
Воно потрібне, людям, так потрібне!!!
Отим, що тонуть в зливі самоти.
На їхніх долях, в душах, щось подібне.
Допомогти їм зможеш тільки ти!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2014
Дві річеньки влелись у мою річку
Стрімким потоком, з теплою росою.
Переплелись три долі в одну стрічку,
І стали вже могутньою водою!
Вода летить. Її штовхає доля.
Б`є об каміння, несе в круговоріт,
Але в кінці, чекає простір моря.
Там, за шляхом, чекає увесь світ.
І ми дольємся до кінця, до раю.
Бо кожна з нас тепер вже не одна.
Ви завжди поруч, рідні, я це знаю.
Разом ми відштовхнемося від дна!́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2012
Свіже повітря. Пахне звична цвіль.
Перед ногами вічно-чорна кішка,
Що мрії… Що надії… Усе сточила міль.
В ночі промите слізьми ліжко.
Живи! Радій! Не знаєш ти біду.
Все знай, комусь тяжче за тебе.
За спиною завжди в тебе стою.
Молись! Усе підвладне небу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2011
Довго не могла заснути. Взагалі то зовсім не хотілося спати, та щось штовхало увійти в царство Морфея. На питання «навіщо» не знала відповіді, просто чула десь в голові нестерпне бамкання слова «треба», «треба»…
Довкола туман такий ніжний на дотик і солодкий на смак… Відчуття невагомості, блаженства, п’янкого спокою… Мабуть це рай…
Хтось взяв мене за руку, цей дотик схожий на цілунок коханої людини. Ні, це не цілунок. Це маленька ручка хлопчика, якого чомусь дуже погано видно. Ми йдемо, туман розсіюється. Я помічаю, що стою на краю хмаринки. Це точно рай… Дитячий сміх кришталевої чистоти змушує обернутися і… Це блаженство, маленькі ангелятка бавляться, регочуть, а мене «мурахи скобочуть» від тої краси.
- Що це?, - вирвалось у мене.
- Це місто Ангелів, - промовив таким самим кришталевим голосом, хлопчик, - Одні з них вже дорослі, інші ще маленькі. Їх чекали, кохали…
Аж раптом, все це зникло. Я знову на краю хмаринки і… Це просто неможливо. Бачу іншу хмару, на ній теж маленькі ангелятка, але усі маленькі. І, вони плачуть, брудні, худенькі, змордовані.
- О, Боже! Що це хлопчику?
- Це також місто Ангелів. От тільки всі вони нещасні. Вони померли в утробі, не родились. Батьки за їхні душі ніколи не молились.
Ось тут, помітила крила за його плечима, а потім очі – такі як у мене, світло зелені. Вони благали про пощаду, я все зрозуміла…
Сон обірвався. Я довго плакала благаючи прощення у своєї дитини, яку носила під серцем вже майже місяць і ледь не відправила до міста убитих ангелів.
Жінки! Будьмо матерями!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250773
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2011
Присвячується дорогій мені людині...
Дуже боляче любити без взаємності. Дуже тяжко, образливо, нестерпно, та все ж таки можливо. Якщо він твій сусід, або вчитель фізкультури, чи може хлопець який кинув тебе – це можна пережити. Це все нічого, можна з часом втамувати свій біль і рухатись далі на зустріч щасливому майбутньому. А що робити, якщо він твій чоловік? Людина, з якою ви пройшли вогонь і воду, народили двох гарненьких діточок, з якою маєте за плечима не один десяток щасливо, як тобі здавалося, прожитих літ. Що робити, як він тебе вже не кохає?
Їй говорили, що він зраджує, говорили з ким, де. Вона не вірила, не могла повірити. Вона замурувала серце кам’яним забором, щоб вберегти своє кохання, і не впускати до своїх неземних почуттів сумління й недовіру. « Дурні язики, - говорила вона, - він не такий, він кохає щирою, чистою любов’ю. Я вірю тільки йому, а ви просто заздрите». Вона не вірила, та з часом почала помічати, щось в ньому не так. Довго затримується на роботі, почалися часті, незаплановані відрядження, в нього з’явилася дорога косметика, на яку раніше він просто не звертав увагу. Та страшніше було те, що він не звертав увагу на неї, не цікавився її справами, здоров’ям, не цікавився нею, як жінкою. Вона довго не хотіла признаватися собі в його зраді. З усіх сил, всіма руками і ногами відпиралась від болючої правди, вона кричала не весь голос щоб не чути свого внутрішнього голосу, який спочатку шепотів, а потім вже перекрикував її: « Він зрадив, він не кохає!».
Одного разу вона запитала: « Навіщо ти так зі мною. Чим я гірша ?». На що він просто відповів: « Ти хороша господиня, ти чудова мати, от тільки жінка з тебе ніяка.». Гостре лезо проштрикнуло серце, вона довго не могла проковтнути колючий комок в горлі, передерши всю гортань, все ж таки проковтнула, не заплакала, лишень сказала : « Я відпускаю тебе. Щиро бажаю щастя. Та тільки знай, що зрадив не тільки нашому коханню, ти зрадив дітей, зрадив Бога. Я молитимусь за твій гріх і вимолю для тебе прощення. Я дала клятву Богові, що кохатиму тебе до смерті, і виконаю свою обіцянку, бо розумію, головне в житті не низька хтивість, головне - щира любов. Вона живе в моєму серці і буде зі мною до скону.»
Від кам’яного забору лишилися одні уламки, огорожа розвалилася і серце лишилося одне-однісіньке на руїнах холодного каміння. Серце б’ється ритмічно, сильно, незважаючи на рани з яких постійно кровоточить густа, чорна кров. Серце б’ється заради щастя двох діточок, нічого що вони вже дорослі і живуть окремо. Вона знає – її любов потрібна їм. Вона живе, бо дуже сильна. Вона живе, бо як сказав Й.-В. Гете: « Владна над люблячим тільки любов».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249681
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.03.2011
Мене віддали до інтернату. Із рідні я мала тільки тітку – мамину сестру. Вона не могла взяти мене до себе, бо й так мала троє маленьких діточок на руках, та ще й без чоловіка. Отож я потрапила в інтернат. В бездонну, сіру яму, де пахло цвілю все – стіни, їжа, ніч, повітр`я в парку і вихователі. Їхні цвілі душі знущалися з таких як я, знедолених дітей. Вони впускали свої хворі щупальці в наші тіла і заражали їх тухлим грибком. Вони навчали нас зневаги, злості, заздрості. Вони штовхали нас до вбивства і ми, підкорялися. Як безсердечні кати ми вбивали, вбивали самих себе. Свою честь, гідність, своє серце!
У нас була справжня дідівщина. На другий день свого перебування в «канслагері» я вже різала вени, якимсь знайденим скельцем. Крові була ціла калюжа. Я вижила. Мене врятували вчителі. Трясця їх матері! Вони врятували, щоб катувати. Через тиждень я знову потрапила до нашого госпіталю синя, як "Сидорова коза". Але це вже постаралися "бідні" діточки. Вони не вині, їх так навчили. І мене вчили. І я била. До болю. До крові... Горіти мені в пеклі.
Я багато можу розповісти про ті жахливі вісім років мого перебування на землі. Саме перебування, бо то було не життя. Але не хочу і не буду. Тільки починаю згадувати, як знов хочу вбивати. Вбивати саму себе. А мені не можна цього робити, бо я і так ледь живу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247662
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2011
Мені шкода тебе...
Ти думаєш, що я не щаслива поруч з тобою.
Ти думаєш, що я заслуговую на щось більше, щось краще, щось дорожче.
Ти думаєш, що не вартий мене.
Мені шкода тебе...
Мені страшенно шкода тебе, бо через ці твої безпідставні комплекси усім тільки гірше.
Зрозумій...
Ти, чудова людина – турботлива, добра, чуйна.
Ти, незрівняний коханець – пристрасний, щедрий, безмежний.
Ти, найкращий чоловік – ніжний, сильний, розумний.
Ти, прекрасний тато – любимий, найдорожчий.
Мені шкода, що ти не знаєш усього цього про себе.
Мені шкода, що ти не чуєш моїх слів. Ти, найкращий, от тільки не знаєш про це...
Я ще раз і ще раз повторюю. Найщасливіша людина в світі – це я. Бо саме мені ти віддав своє серце. Найбільше, на що людина може заслуговувати маю я. Бо я маю твою взаємну любов. Немає нічого більшого, кращого, дорожчого за наші почуття. І ще, я варта тебе, а ти мене, бо ми є маленькими половинками великого цілого – нашого кохання.
Я надзвичайно щаслива, але є одне, що може зробити мене ще щасливішою. Це твоя віра в себе. Прошу тебе заглуши крики свого мозку і почуй шепіт свого серця.
Чуєш...
Чуєш... Воно не знає, що таке багатство, розкіш, комфорт.
Чуєш... Воно просто кохає. Воно безмежно щасливе.
В твоїх грудях моє серце. Послухай його...
17.12.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247459
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2011
У кожного своя біда… Хтось страждає, через втрату кохання. Хтось через не здійснені мрії. Хтось…
Багато хто нарікає на життя… Багато хто звинувачує долю в своїх бідах. Багато хто…
Майже усі живуть з надією на майбутнє, де хто уявляє його, де кому воно сниться…
Люди настільки уявляють себе в майбутньому, що не помічають в теперішньому…
Життя летить, уявляючи майбутнє – без бід і нарікань, не помічаючи теперішнього, (яке завжди буде теперішнім)чи можна сказати, що ти жив так як хотів?
В кожному часі є свої позитиви, побач їх. Не звинувачуй нікого, по великому рахунку – ти майстер своєї долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247259
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2011
Вона вбила нашу любов. Для неї це раз плюнути, адже вона діє за добре відпрацьованою стратегією – повільно, але вже напевне. Спочатку рідко приходила до нас. Завжди весела, трохи балакуча, іноді не зрозуміла. Та ми не звертали увагу на її причуди, бо це ж була душа компанії. Вона могла розсмішити, підняти філософську тему, уміло розв’язувала нам язики. Вже тоді поклала око на мого чоловіка. Я молода, наївна нічого не помічала, ще б пак, вона добре замилювала мені очі, така вже в неї тактика. А я молода дурепа, сама запрошувала її на всі сімейні свята. Навіть коли запідозрила про зраду чоловіка, запрошувала. Чомусь не вірилось, що хтось може замінити мене... Замінила...
Тепер розумію, ще тоді треба було не впускати її до нашої оселі, заблокувати усі двері, вікна, шпарки все, щоб тільки не впускати в наше життя. Десь далеко в душі розумію, в якійсь мірі сама спровокувало чоловіка на зраду. Колись не вислухала, незрозуміла його болю, колись не справедливо насварила і ось результат на лице. В прямому й переносному значені. Він пішов до неї, бо вона, як ніхто, вміє слухати, розуміти і пропонувати себе для загоєння ран. Чула що коханки завжди хочуть від коханця якоїсь віддачі. Але ця чомусь не така, вона віддає себе усю і повністю, не вимагає нічого у відповідь. Може віддатися де завгодно, коли завгодно, як завгодно, усім кому не лінь. До неї бігає уся чоловіча половина нашого села. А ми, жінки, ненавидимо її, і нічого не можемо зробити – її стратегія безпрограшна.
Сьогодні, вже в котре, получила через коханку. Більше десяти років, чоловік метелить мене, бо вона так наказала. Він слухає її, він вже давно не любить мене. Вона вбила нашу любов, точніше його любов до мене. Я, незважаючи на зраду й кулаки, люблю його. А він любить її – кляту горілку.
21.12.07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246341
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.03.2011
Іноді, я думаю, що не витримаю. Не витримаю тиску від постійних порад, до речі – не доречних. Мені здається, що вони прямо зараз, в цю хвилину, розчавлять мене на мокре місце…
В такі хвилини в горлі, з`являється якийсь гіркий, колючий ком.. Він починає збільшуватися, пропихати свої колючки чим глибше у моє тіло… Я відчуваю смак крові, власної крові… Шлунок починає скорочуватися, мене нудить, зараз вирву.
Зазвичай – втікаю, мов скажена собака, біжу та не забуваю захляпати усіх скаженою слиною. Вибачте, інакше не можу – це надає мені сили відновитися…
Я дуже люблю свою дитину. Свою особливу дитину, особливість якої не хоче сприймати світ. Чомусь суспільство упевнене у своїй досконалості і зовсім не хоче приймати у свої ряди «не таких». Вони мабуть бояться їх знань, чи щось таке.
Нам від цього аж ніяк не легше…
Щоденно чую: «Поясніть йому», «Може ви з ним не говорите», «Куди мама тільки дивиться», «Він якийсь не такий». Ці фрази, окремі букви літають перед уже скаженими очима, відштовхуються від темряви і знову, з ще більшою силою мчать на мене. Букви звучать в різній тональності, одна різко пищить інша навпаки – тихенько проскрипить… Ось тут, я починаю плюватися в’їдливою слиною так, щоб та слина роз’їдала наших нападників так, щоб більше не хотіли нас чіпати. Після усього цього, можна сказати – буденного ритуалу, починаю втікати міцно тримаючи свого хлопчика за руку…
Його очі… Небесної краси, навіть пахнуть небом. Вони вгамовують лють, бажання помсти, бажання вбити. Я навчилась розуміти його по очах…
Зазвичай, все так і відбувається: захищаю, нападаю, втікаю. Вже ввечері повним до краю заповненим серцем слізьми, лягаю спати. Довго не можу заснути, чую голоси із звиклих фраз, відчуваю смак крові у роті… Потім, бачу очі, що пахнуть небом…
… Мамо… Мамо… Не плач. Не треба плакати, усе добре. Я щасливий. Не гнівайся на людей, вони багато чого не розуміють. Прощай їм. Я люблю тебе… Я дуже люблю тебе…
І я дуже тебе люблю, Мій Ангел...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246143
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2011
За руку тебе я візьму,
Віддам частинку тепла.
Ти будеш сміятись тому,
Що прийшла нарешті Весна.
Вона прибире все минуле,
Розкриє любові-бруньки,
Захистить твоє серце чуле.
Так буде завжди – всі віки.
Не буде болючих питань,
Лиш серце з любов`ю до краю.
Не буде душевних повстань,
Весна – це все перекрає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244245
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2011
Чого ви лізете у мою душу?
Чи я просила вас про це?
Весь час боротись з вами мушу,
За що мордуєте мене?
За що засуджуєте, люди?
Не знаючи долю мою.
Порадники. Вас повно всюди!
Та я ж над прірвою стою.
Стою, а ви мене штовхаєте.
Я здалася б, як би не він.
Замовкніть! Ви мене не знаєте!
Моє життя – це тільки син.
Синочку, мама має силу.
Захистить, серденько, тебе.
Мені даруєш білі крила,
А біль, чекай, зараз мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011
Я захоплююся тобою і дивуюсь
Невже ось так можна писати?
Я читаю тебе і любуюсь,
Як же влучно умів ти сказати.
Твоя творчість – вона досконала!
А та пристрасть твоя розпашіла,
Катів народу мого доконала,
Й надала землі моїй крила.
«Дід умер» і «Баба Онися»…
Я читаю, і чомусь завжди плачу.
Закликаєш усіх: «Подивися!».
Я дивлюсь і повір усе бачу.
Ти писав про біль Батьківщини,
І кати все гнобили тебе.
Але зараз ти є – Син України!
Недарма ти віддав Батьківщині себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011
Здається, я втрачаю силу,
Ще й разом з нею – розум.
Дивлюсь на лінію життя – похилу…
Запряжене воно до возу.
А віз той, вилитий з свинцю.
Тяжкий… Порізав тіло в кров.
Нема тому ні краю, ні кінця,
Є тільки купа гнилих дров…
Дрова – то мрії нездійснені,
Надії, віра в своє «Я».
Упряжки тиснуть – прокажені.
Зневірилася душа моя.
Мої сини – мене продали!
Моє життя! Мої орли!
Тепер, стерв’ятниками стали…
Й клюють маму, як вороги…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2011
«Шизік. Даун і каліка…»
Часто чути їм у слід.
Слово – сила є велика…
А серця в людей, як лід!
Ні, як камінь, краще так.
Бо той лід, не розстає.
Даун хоче на Гулак –
Там життя якесь, хоч є.
Люди гавкають на них.
Безсердечні і сліпі,
Не видять і гріхів своїх!
Не чують біль, бо ще й глухі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2011
Приїхав до столиці….
Так шкірився, радів.
Зламав межі й границі
Її – рідну уздрів.
Відчув ся Українцем,
Нарешті я є ту.
Тепер не вмру чужинцем,
У Києві вже був.
Кричу: «О, рідна Нене.
Прийшов твій син, дивись…»
І раптом, став бієним
Почув: «Батя заткнись!»
«Та я… Та я радію
Все мріяв про приїзд
Завжди я мав надію…»
«Ты че, оглох? Заткнись!
Моя твою не понимает.
Пошол от сюда, брысь.
И че земля вас принимает?...»
«Що значить – заткнись?
Ти хто такий в моїй столиці?
Це ти мені говориш брись?!
Не знаєш мову чистої криниці?!...
О, ні – це ти , бидло, заткнись.
Не знаєш мову свою рідну…
Не маєш шани до землі…
Лозину треба тобі гідну!
Геть з перед очей мені!»
Ось так, нагримав на нездару,
І вирішив, тут буду жити.
Навчу засранців, я пошани.
Не дам я свою неньку бити!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2011
Для чого ми живемо на цьому світі?
Якщо чекає інше нас життя
Для чого лиця муками покриті?
Навіщо? Якщо йдемо ми в небуття?!
Щоденна праця. Слово вічне : «ТРЕБА»!
Страхи. Турботи. Зморена душа.
Навіщо все це? Ми ж під Владою неба.
І якщо треба «там», застане «тут» біда.
Мабуть всі люди все ж таки як бджоли.
Хапають миті, мов бджоли той пилок.
Гріхом залиті. Чорні наче смоли...
Кров проливають легко, наче сок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011
Я часто, дуже часто плачу.
Здається, що сльозами лиш живу.
Як паде світ, щоденно бачу,
І Бога за прощення всіх молю.
За прощення молю і зневажаю
Отих людей, що коять самосуди.
В лице їх особисто я не знаю,
Та знаю, не тварини ми. Ми люди.
Життя Бог дав, і він хай забирає.
Навіщо катувати, принижувати, гнобити?
Як тяжко, коли матір дитя своє вбиває,
Йому у цьому світі ще б жити і жити.
І діти, коли батька у землю заривають
Поскорше, щоб отримати усе його майно.
Скільки ночей не спав, цього вони не знають.
Зарили тебе тато. За що? За все добро.
А, бабця. Скільки їй лишилось в світі жити.
Ще рік чи два. А може навіть й ні.
Лишив тебе онучок в сараї тихо гнити.
Її лишив в сараї. А декого й в гімні.
Та плачу я найбільше за дітками малими,
Які не знають щастя, батьківського тепла.
Була би моя воля. Були б ви всі моїми.
І все, що в моїх силах я дати б вам могла.
29.09.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011
Любов - вода. Любов – вогонь.
Любов – це дотики долонь.
Любов – жага. Любов – зітхання.
Любов – це біль і ще прощання.
Горіти вміє і боліти…
Є стимулом для нас, щоб жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2011
Так тяжко коли мрія помирає,
Коли немає надії і ідей.
Нема в душі ні друзів, ні гостей.
І в спогадах усе лиш оживає.
Ті спогади женуть скажену тугу,
Як добре все було. Хоча тоді
Прагнули краще й говорили другу:
«Все буде добре. Ти повір мені».
І вірили тоді у те «добре».
Майбутнє поклоняли лиш собі,
З надією сміялись у журбі.
Вже зараз бачимо, майбутнє злобне.
29.09.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2011
Він йшов і казав: «Не плачте!
Я буду з вами завжди
Це все для добра. Ось побачите!
Усім нам дорога туди.»
Вона вірила та сльози котились.
Виривались з очей і душі.
Хто має серце, також журились
Бо прийшла вже біта в ті краї.
Безсердечно його прибивали,
Пролилась молода його кров.
Ті убивці тоді ще не знали,
Що вбивають не зло, а Любов.
Бачить мати, як син умирає.
Бачить й мовчки стоїть під горбом.
В вічне царство дитя відправляє
Й називає Ісусом Христом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2011
Моє життя мені набридло.
Ганебне. В’яле. Остогидло
Усіх на голову пускати,
І почуття мої топтати.
Якби ж колись могла я знати…
Я б інший напрямок обрала.
Якби ж тоді про це я знала.
А може... було б тоді гірше?
І знала б болю може більше?
Було б тоді життя вже інше…
Не можна Бога так гнівити.
Мабуть треба себе навчити
Навчитись полюбить життя.
Надіятись на майбуття.
В собі шукати відкриття.
3.09.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2011
Сьогодні день твого народження.
Змінився ти, так помужнів,
І хоч з простого ти походження,
Та королівський рай мені відкрив.
Не довго ми з тобою разом –
Усе життя. Хіба це час!?
Ти заразив мене любовним сказом...
Життя – хвилинонька для нас.
Скільки років нам? Неважливо!
Найголовніше – це любов.
Бути без тебе просто не можливо,
Спасибі милий, що мене знайшов.
Роки летять, а ми тільки радієм
Я хочу побажати лишень одне,
Завжди лишайся ти моїм Андрієм!
Адже як разом ми, життя таке легке...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2011
Найбільшу гордість, що я маю,
З усього, що на світі є
То, це – найкращу, милу маму,
Що всю себе мені дає.
Її зрівняти неможливо
Ні з ким, хто в цілім світі є.
Вона турбується дбайливо
І всю себе мені дає.
Любов її мене підносить
До мрій, до здійснення ідей.
У Бога щастя мені просить,
Не лиш мені – для всіх дітей.
Для мене є вона святою.
Матусю, ти найкраща з всіх.
За тебе, мамо, я горою.
Для мене пісня є твій сміх.
Якби були такі всі мами
Не було б люті, лиш добро.
Життя було б для всіх дарами
Й в любові лиш тоді б текло.
То ж Богу дякую за маму.
За те, що вибрав він мене
І дав найкращу мені саму.
Мама. Я так люблю тебе!
17.06.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2011
Він плаче без сліз.
Сльози вже всохли давно.
Без мами і тата він ріс,
І мало любив хто його.
Спочатку шукав почуття
Все вірив, що щастя знайде.
Вже потім, хоча б співчуття.
Надіявся, що біль мине.
Ніяк не минав отой біль,
Пробрав його тіло на скрізь.
Для світу він є лишень міль,
Як звернення чує, лиш «брись».
Його проміняли батьки…
Горілка, то щось. А, дитина?
Вони собі смалять люльки,
А хлопчик? Біднесенький гине.
Державі насрати на нього.
Нажива маячить в очах.
В тій владі немає нічого живого.
Спи, бідне дитятко, в кущах…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011
Хіба можна мовчати?
Коли бідність пробрала наш люд!
Хіба можна мовчати?
Як невинного засуджує суд!
Хіба можна мовчати?
Коли голодною смертю вмирають!
Хіба можна мовчати?
Коли немовлятко вбивають!
Хіба модна мовчати?
Ні! Ні! Ні! Я буду кричати, горлати, писати, страждати, получати, але тільки не мовчати!!!
І ти, не мовчи…
Про біль розкажи.
Своїм допоможи.
І владу провчи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232667
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011
Писати не умію я вірші,
Та все ж весь час штовхає хтось до ручки.
І пхає в мене гострі гожі,
І направляє на мене всі колючки.
Цей хтось, не дає тихо жити.
Реальність всю показує мені:
Як плачуть люди, як страждають діти…
Я спокою не маю навіть в сні!
Очі закриваю й бачу горе.
Очі відкриваю – бачу біль.
Через вікно, птахи зі мною говорять.
Та я вже не боюся оцих умінь.
Лишень питаю, де тут є зв`язок?
Що саме хочете від мене?
Десь тихо чую – обов’язок
Спасати світ, що гине…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2010
Добро і зло панує в світі.
Це знають всі – дорослі й діти.
Війну одвічную веде
Та переможця не знайде.
В казках добро перемагає,
В житті не часто так буває.
Добро і зло живе в тобі,
Хто вище ти скажи собі.
Як добрі справи обереш –
Життя на небі ти знайдеш.
Як зло у серці переможе –
То жити на землі лиш зможеш.
Отож подумай ти для себе
Краще земля? Чи може небо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230374
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2010
Мама – це слово чарівне.
Мама – життя джерело.
Мама й дитятко наївне...
Недавно й давно це було
Ніжно з турботою співала
Мама кохані пісні.
Любов до життя прививала,
І снилось майбутнє у сні.
Було неймовірно казковим
Майбутнє в уяві моїй.
Незвичним таким, загадковим...
Я вірила мамі своїй!
Я вірю і зараз, хоч знаю –
Життя вже не зовсім таке.
І правду вже бачу. І уявляю.
Насправді життя не легке.
Та права не маю жалітись,
Бо в мене є головне.
Я мамі можу відкритись,
В наш час це є основне.
Якщо ти маєш людину,
Яка для тебе живе,
Яка у найгіршу хвилину
Захистить любов’ю тебе,
Тоді не дарма ти на світі!
Є в тебе надійне крило.
І це найпрекрасніші миті.
Найліпше що бути могло.
Та тяжко тому, хто не має
Матусі поруч з собою.
Він в спогадах просто згадає,
Як добре, що мама з тобою!
Ще тяжче тому, хто ніколи
Маму не знав і не чув.
Життя їх штрикає, як уколи.
Ніхто з них щасливим не був.
Із болем я вам співчуваю.
Побило, вас, бідні життя.
Ті суки, їх так називаю.
Зламали вам все майбуття.
Не знали ви ласки, любові,
Матусі не знали тепла.
Та сильні ви дуже. Ви жити готові
А я певно так не змогла б.
Тому, дуже вдячна я мамі.
За те, що зі мною завжди.
За очі, найкращі, ласкаві.
Без мами мені нікуди...
10.07.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Давно було, в роки ще ті, тридцяті,
Коли багато з нас, ще просто не жили.
Про ті часи вже є слова крилаті.
Не пощастило тим, хто там тоді були.
Біда спіткала рідну Україну,
Хоча в біді завжди вона була.
Її вбивали, як нагуляну дитину
Вона ж пручалася тільки, як могла.
Її топтали, різали, душили.
Тримали, як непотріб. Як ніщо.
Замість життів по виросли могили.
Питається навіщо? От за що?
Здригалася земля, тряслися води.
Усе що мало серце, все тряслось.
Чи терпів хтось таке з інших народів?
О, Україні не мало довелось.
Найгірше те, що все лиш почалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Самотній котик на дорозі.
Присів, зі страхом щось чека.
Чому не гріється він на порозі?
Нема порога й дому нема.
Чека, щоб копнули щодуху,
Бо так привикло це маля.
В очах його мертва посуха,
Замість душі вітер гуля.
Колись в душі була надія
І віра в те, що зможе все.
Та сталася прикра подія.
Серце заклякло. Це не мине.
Прокляті люди маму вбили.
А потім брата і ще сестру.
Його котячу доленьку згубили.
Тому й сказав: «я теж умру».
Деяким людям його шкода.
Можливо хтось би і пригрів.
Якби була б в нього порода.
Тоді в же б точно хтось зігрів.
Такі ми люди безсердечні.
Найкраще хочемо собі.
Але та користь не доречна.
Адже найліпше все в душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010
Якщо твій ангел покидає
Тебе одного на землі,
То ти вже мертвий. Він вбиває!
Залишивши тебе у тьмі.
Ось так і мій мене лишив.
Повірив у чужі слова.
О, милий ангел, ти ж згрішив!
Порушивши свої права.
Сам Бог тебе послав мені
І клятвою підтвердив ти згоду,
Що будеш всі зі мною дні...
І в перший день пішов на зраду.
Та я не серджусь і не злюсь.
Тобі я милий допоможу.
За тебе, серденько, молюсь.
Бо вірю я лиш в силу Божу!
Я не помер. Я ще живу.
Я знаю, ангел, ти не винний!
Тебе коханий мій знайду.
І в жилах знов життя полине!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227230
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010
Краплі осіннього дощу розмивали бруд на вікні автобуса. Вода розтікалася в різні кутки створюючи між мною і світом болотного кольору бар’єр. О, якби ж цей бар’єр зміг не впускати біль в мою душу, якби ж він міг заблокувати доступ брехні, стражданням, зраді...
Він зрадив мене...
Світ настільки низький і лицемірний, що аж страшно жити. Страшно, бо не знаєш, що чекає тебе за рогом. Сьогодні ти щаслива, життєрадісна людина, а завтра... Завтра взагалі може й не бути. Так дивно, серце болить, душа розривається, хочеться кричати на весь світ, та в водночас стало легше, плечі звільнились від невидимої ноші, і просто стало легше. Але чомусь хочеться плакати, точніше хочеться пожаліти себе, погладити, поспівчувати. От тільки навіщо? Зрадив, ну і нехай, сама винна. Закохалася майже одразу, добре не розгледівши віддала своє серце з потрухами і ще й плачу. Не буду говорити, що більше не покохаю, обов’язково покохаю. Десь, в глибині душі, розумію, що ще по справжньому не кохала, але зараз і не хочу відчути це почуття. Якщо зустріну хорошого, доброго, чесного, розумного, до нестями закоханого в мене, лиш тоді полюблю. А такий знайдеться, я впевнена, він десь є.
Заспокійливі думки капали одна за другою на душу мов бальзам, переростали в казкові мрії і потекли, мов струмочки чистої води, в глибокий сон в якому я зустріла його, мого ідеального. Гарячі сонячні промені засліплювали мої очі, я не могла його розгледіти, я бачила сидячий силует, який щиро дивився на мене. Я його не бачила, лишень відчувала добро і любов. Сон обірвався. Я забула про зраду. Я знала - я кохана.
Івана Купала, яке загадкове свято. Скільки таємного і нерозгаданого ховає в собі цей святковий день. Нажаль зараз все менше відчувається магія купальської ночі, але вона нікуди не дівається, вона є для тих, хто вірить. Я поїхала до бабці в село, де-де, та в українському селі, особливо на заході, такі свята проходять за усіма традиціями. Зустріч з родиною, принесла багато позитиву і щастя, ейфорія настільки захопилася мною, що я не ходила, а літала. Моя сестричка схопила мене за руку-крило і потягла знайомити зі своєї подругою. Я летіла за нею, в серці щось лоскотало. Ми підійшли до брами, на подвір’ї було багато люду, якась машина, для мене вони були як в тумані. Тільки один силует я бачила надзвичайно добре, то був він. Він сидів на порозі і дивився на мене. Добро, щирість, любов випромінювали його очі. Не пам’ятаю знайомили нас чи ні, та я знала, що звуть його Андрій, я знала що моє серце належить йому і завжди належало тільки йому. Я вже кохала, от тільки чомусь не могла довго дивитись йому в очі. Його погляд настільки пронизливий, що мені здавалось - він знає про мене все, навіть таке, що я про себе не знаю.
По сьогодні,(ми вже чотири роки разом) він може розуміти мене без слів. Я страшенно щаслива, раніше ревнувала його без усякого приводу, це дуже гнітило нас обох, та одного разу він подивився мені в очі і спитав: «Що ти бачиш в моїх очах?». Я відповіла: « Щастя, любов.». « Що ти там бачиш?» - запитав він знов. Пильно подивившись, я сказала: «Себе». « Очі дзеркало душі , моя душа це ти. Тіло без душі не може існувати.». Після цієї розмови я забула, що таке ревнощі. Я знаю що кохаю і кохана назавжди. І взагалі, вважаю, що я найщасливіша людина в світі, бо кожного ранку, коли прокидаюсь на мене дивляться дві пари таких очей. Мій коханий і наш синочок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225201
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2010
В житті чарівне диво є -
Що зветься «материнство».
Той, хто чарівність цю знайде
І дасть комусь дитинство,
Так просто вже не пропаде.
І диво це, дарунок всім.
Усім хто хоче любов дати.
Дітям твоїм, або чужим
Немає значення коли ти мати.
Дитячим сміхом повен дім.
Шкода, що більшість диво убиває.
У них тече холодна в жилах кров.
Така людина життя не знає,
А потім плаче над копою дров.
За гріх Всевишній покарає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2010
Нова чума на нас напала
І смертями лякає людство,
А Богородиця попереджала…
Це все плоди від самолюбства.
Поки біда не стукає в двері
Усі ми мудрі й гонорові.
Коли вже тонем чисто в морі,
До Бога бігти в раз готові.
А, Бог, він добрий. Він захистить
Нас від пекельної чуми.
І душі грішні нам почистить.
Лиш запита: «А де були?».
А де були, як діти замерзали?
Чи, як просив пожертву хто у вас?
Чому ви погляд тихо відвертали?
Чи навпаки, здіймали гучний бас?!
Чому у душах мало так сердець?
Чому так мало доброти й любові?
Почуйте ви мене. Я ж ваш Отець!
Чому віддати краплю не готові?
Я вас створив, а ви даєте збій.
Шукаєте не ті, що хочу я дороги.
Без труднощів вас спокушає змій.
Та все ж кожна душа має пороги.
Усі ви можете пізнати рай,
Коли молитву візьмете за мову рідну.
І знайте слово «На», не тільки «Дай».
Тоді життя-дорогу віднайдете гідну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2010
Маленьке хлоп’ятко по вулиці йде
Підшмаркує носом… а, ось щось знайде.
Забруднене личко, подерті штанці.
Біляве волосся у різні кінці.
На вигляд маленький, десь п’ять, може сім
Очиська голодні, кричать: «вовка з’їм».
Щоденно блукає, шукає когось,
Сьогодні, аж гривню надибати вдалось.
Сьогодні багатий, є в нього папір
Одразу побіг і купив сувенір,
Для друга, що рік у могилі живе
Він зараз піде й сувенір покладе.
Біжить до могили в руці щось тримає
Несе подарунок, усе що він має.
« Мій друже, ти мріяв про запальничку
Сьогодні я сам купив у крамничці,
А гроші не вкрав, я їх просто знайшов.
Купив і одразу до тебе прийшов.
Наша мрія сьогодні нарешті здійсниться.
Я запалю весь світ. Вогонь швидко здійметься.
Все довкола згорить і будинки і люди.
Вже чекаю цю мить. Біль, страждання по всюди.
Біда їх зачепить і легше нам стане.
Тоді справедливість нарешті нагряне.
Я як був босяком, таким вже і буду.
Просто хочу щоб знали – і ми з тобою люди.
І можливо тоді, після тої пожежі.
Для таких ось як ми відкриються межі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010
Життя така цікава річ.
Минають дні. Проходить ніч.
А ти все думаєш, гадаєш
Чи правильно живеш? Не знаєш!
Та я тобі скажу, що НІ
Даремно ти марнуєш дні!
Ти не хвилюйсь, все поясню
І розум твій я проясню.
Проблема в тім, що ти живеш
Незнаючі куди ідеш.
Звичайно йдеш ти на роботу,
На голові одні турботи.
У серці жах перед життям
Й одноманітним майбуттям.
Лякають всі буденні дні.
І щастя бачиш лиш у сні.
Проблема в тім, що ти боїшся
І сам за це на себе злишся.
Боїшся досягти мети.
А ти не бійся. Ти іди!
Життя таке – майже цинічне.
Та зрозумій, ще є магічне!
І магія сидить в тобі.
Вона живе у голові.
В кутку маленькому живе
Й кричить: « Прошу, побач мене!
Побач, поклич, я допоможу!
Повір, я все на світі можу!
Я можу горю посміхнутись.
Мети я можу досягнути.
Я можу ціль твою знайти.
Й нову шукати. Знову йти.
А ще, життя можу любити
Всього цього тебе навчити.
Моє ім’я ти хочеш знати?
Я розкажу, як мене звати.
Усі по різному називають.
«Талантом» бува величають.
Хто називає мене «Воля».
Дехто «Харизма». Інші «Доля».
Лише тобі скажу ім’я.
Все дуже просто. Ти – це «Я»!
15/06/07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010
Не знаю ким в житті ти будеш,
Не знаю долю я твою…
Надіюсь тільки не забудеш –
Наставу й відданість мою.
Найбільше, що в житті я хочу,
Щоб ти людей умів любити
І кожен раз, щодень торочу –
Людина – книга. Умій її відкрити.
Чи будеш ти писати картини.
Можливо щось ремонтувати.
Та пам’ятай, що ти людина.
Це честь, не смій її втрачати!
Отож, хай розум буде друг твій.
І мудрість хай в житті веде.
Знай співчуття, синочок мій.
А вдячність вже тебе знайде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2010
Маленькі рученята,
А серце вже доросле.
Бідненькі оченята
Покрила їх короста.
Короста повсякдення
Життя тяжкії муки.
До зла в серці натхнення
Їх так навчили суки!
Хто суки? Суки люди!
Оті, що життя дали.
Їх розплодилось всюди
Та що вони не знали?
Не знали, що вбивають?
Покинувши дитятко...
Не знали, що вмирають,
Саменькі ті малятка?
Саменькі в цілім світі
З життям лиш сам на сам.
Синцями всі покриті.
І що байдуже вам?
Байдуже, що ті діти
Під серцем у вас жили?
Безгрішні, наче квіти…
Невже ви не тужили?
Я знаю, не тужили!
Не люди ви! Ви звірі!
Щоб в пеклі ви горіли!
Щоб муки вас всіх з’їли!
А вам. О, ангелятка!
Бажаю більше сили.
Щоб виросли малятка
... і їм усе простили!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223372
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2010
Знову Орися кричить.
Знову щось б`є об підлогу.
Як та собака ричить,
Взяла Миколу в облогу.
Я тихо сиджу і дивлюся
За що ображає так тата?
Ще тихше у серці молюсь
Дай Боже такого не знати.
Ось так присвятити життя
Віддати усе тій дитині,
Робити у поті лиця,
Щоб в старості плакати?Нині
Понурив обличчя старий.
І тихо мовчить і все слухає.
Згадав, як колись ще малий
Летів за батьками щодуху.
Шукав їх на мінному полі,
У ворога в лоні шукав.
Благав на колінах у Долі,
Щоб Бог їх не забирав.
Ось так все життя на колінах
Просив завжди він за всіх,
Просив, щоб померти в тих стінах
Де матері чується сміх.
Не хоче дочка, щоб він жив тут.
Бо, бач, він їй заваджа,
Кричить та погрожує: "в суд".
В старого вмирає душа.
Поглянув на руки Микола
Скотилась засохла сльоза...
Поглянув на стіни довкола...
Загримала в небі гроза...
Загримала й тихо так стало
Закрилися очі його.
"Мій любий синочку..." "Мамо"...
Покликала сина свого.
Орися кричить і не знає
Лиш Доля чує її.
Кричить і все закладає
Наставу дітям своїм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2010
Народе мій! Що ж коїться з тобою!?
Куди поділась віра у життя?
Вільні у неволі, ославлені ганьбою...
Згадаймо війни предків за наше майбуття!
Вони боролись й волі досягнули
Пролили кров, шоб краще було нам.
А ми?Країну тупо розтягнули.
Кожен за себе. Кожен лиш сам на сам.
Плаче Шевченко, дивлячись із неба.
Плаче Франко, поглянувши на нас.
Плачуть, бо знають - України нам не треба.
Діди забудуться, прийде мабуть той час!?
Українське перевелось коріння
Ми вже забули про традиції свої,
А далі що? Із нашого насіння?
О, Україно! Мутанти ми твої...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221494
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.11.2010
Кажуть: "любов існує",
В уяві хтось її малює
А де, хто вже і критикує...
Та я скажу:"її нема",
Брехня усе. Усе дарма.
Немає вічного кохання.
Буває радість і зітхання,
А потім лиш розчарування.
Кохання вічного нема.
Брехня усе. Усе дарма.
буду завжди тебе любити...
Гарні слова, надії, квіти.
І серце, бах, уже розбите.
Й прихильності уже нема.
Брехня усею Усе дарма.
Лишається одна лиш звичка,
І ти уже, як вишня-дичка.
І за плечима дітей бричка.
Та й тягнеш ти її сама.
Що? Є любов? От бач, нема!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2010