| Сторінки (1/91): | « | 1 | » |
Чорні
Краплі
Дощу
Стукали
Об скляну
Поверхню
Мого
Серця
Бубоніли
Тихими
Голосами
Верещали
Поїздженим
Асфальтом
А я
Посміхалася
До них
Кутиками
Заплаканих
Вуст...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280702
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.09.2011
И только день
Его я берегла
Минуты ускользающие
В пропасть
И Тень
У ног моих легла
И в голове стучит
Поломанная лопасть
Лишь только день
Дарован нам, чтоб жить
Не проглядеть бы…
Не забыть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278614
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.09.2011
Один старий, на схилі літ
Хотів відправитись в політ,
Бо все життя сіріло днями
І неспокійними ночами.
В садку, в старенькому сараї,
По світ й домівку забував.
Він марив про далекі крАї
Аж доки літачка не склав.
Єство від щастя розпирало,
А серце гулко калатало,
Вже в думках сповнювали мрії,
І не відтворені надії
Заліз в літак, завів мотора
І покотився легко й скоро
Під крилами простерлось поле,
Рівнини, хащі, крутогори,
Річки, озера, ковдр тумани
Моря, хмарини і лимани...
Уся сім’я шукала діда,
Перевернули все верх дном
Ніде залишив а ні сліду,
А дід спочив вже вічним сном.
В старому, темному сараї,
Дід мертво спав на жорсткій лаві
Малюнок літака тримав
Думки його ніхто не знав.
26.08.98 год.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260280
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.05.2011
Літо пахне квітами й м’ятою
У долині травою зім’ятою
Літо чути молитвою світу
Що бентежить природу зігріту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2011
Если закрыть глаза, то можно увидеть степь. Степь древних времен. Вокруг тишина и покой. И только ветер ощущает себя здесь хозяином. Тихо шелестит прошлогодний бурьян вокруг Каменной Бабы – матери степи и всего живого. Рождается День… Рождается Ночь… Рождается Дождь… Рождается Бабочка… Рождается Божья Коровка… Рождается след на земле… Вечное рождение… Вечный Круговорот Бытия.
На несколько минут, когда всходит солнце, Каменная Баба тоже перерождается. Солнечный свет заливает ее и тогда, окутанная сиянием, она оживает, распрямляет крылья в попытке взлететь. Становится на носочки, отталкивается от земли и летит, расправив свои широкие крылья. Ветер нежно перебирает каждое перышко, ласкает лицо, развевает волосы.
Она делает глубокий вздох, наполняя свои легкие свежим, пьянящим, искрящимся воздухом.
- Ах, как легко и свободно дышится, как прекрасен мир!..
- Здравствуй, Солнышко!!!
Она летит навстречу солнцу, обнимает его лучи, купается в этом божественном свете, наполняясь счастьем, теплом, любовью, нежностью и вся лучится и переливается, искрится от радости.
Солнечные лучи позолотили ее волосы, глаза засияли, тело стало гибким, легким, как пушинка.
И переполнившись доверху этим чудом, счастливая и слегка уставшая она возвращается к себе, готовая поделиться со всеми своей бесконечной любовью.
- Здравствуй, наша Берегиня – шепчет ей на ухо Ветер.
- Как ты прекрасна… - шуршит Трава.
- Мы рады, что ты вернулась, мы ждали тебя… - звенит Дождик.
- Будь спокойна, все было хорошо, ты все равно была с нами – выдыхает Земля.
- Прилетай еще, Прекрасная Берегиня – кличет Небо.
Успокоенная и счастливая бережно складывает свои крылья до следующего полета.
… Дотронься до нее, и ты ощутишь, как спокойствие Вселенной возвращается и к тебе. Улыбнись ей, и Каменная Баба обязательно подарит ласковую улыбку Мадонны - только тебе и больше никому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260122
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 17.05.2011
Выбежать вперед
Крыльями взмахнуть
Камень упадет
Душу не убьют
Выбежать вперед
Ветер обогнать
Кто меня спасет
Где тебя искать
Крыльями машу
Перышки летят
Я ищу… ищу,
Хоть бы имя знать
Крыльями машу
По земле иду
У небес спрошу
Что же я найду
Небо позабыла
Сто лет не летала
А могли бы вместе
Если б тебя знала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260117
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.05.2011
Чаїним криком
Спалахом миттєвим
Мандрує постать
Повагом, край неба.
Я світ впускаю в себе –
звідтіля лунає :
- Його впускаю –
він мене вбирає.
Я розчиняюсь.
Зменшуюсь до атому
Себе чи Світ в подальшому плекатиму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010
Закрываю глаза
Со второго раза-
Не уснуть…
Крутятся
Мысли-заразы!!!
Закрываю глаза
Раз десятый
Все меня не пускает
Этот день
Распроклятый.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225672
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.12.2010
Из необъятных просторов Небытия,
Смотрю, где Ты,
Смотрю, где Я.
Я здесь.
Ты там.
Как все банально…
Открыты двери моей спальни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225174
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.11.2010
Я сам себе Бог.
Подгнивший сена стог.
Сломанный слог.
Ненужный смог.
Подтекст между строк.
Бог…
Стог…
Слог…
Смог…
Мне бы солнца!!!!!!!!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225173
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.11.2010
Зима плаче
Сльози губить
Дівча наче
Хлопця любить
Зима хлюпа
Утирається
Серце гупа
Розривається
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2010
Который день Небо добросовестно,
не жадничая,
вытряхивало из своих закромов
Пушистый, хрустящий Снег.
Он летел в предвкушении
неизведанного,
ложился на землю,
закрывал глаза
и наслаждался Одиночеством …
Вокруг никого, только поле и небо, а вдалеке столбики электропередач.
Эхо по имени Хо любил морозную Зиму.
Когда дыхание причудливыми узорами растекается по воздуху.
А весь мир искрится и поскрипывает.
Но особенно Эхо любил Снег.
Он рассматривал снежинку, как произведение искусства,
И считал кощунством, когда кто-то на девственно чистом полотне снега оставлял следы.
Разве что Ветер, от его дуновения Снег стремительно поднимался и плавно ложился назад, чтобы дальше мечтать, слушать музыку ветра и зимы.
Хо любил Зиму…
Звенящую морозом тишину.
Ослепительное солнце.
Только так и не иначе.
Без хлопков петард, мельтешения подвыпившей толпы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224966
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 28.11.2010
Она сидела в маленьком уютном кафе и сосредоточенно смотрела в окно. Туда, где мерцал тысячами огней большой аэропорт. Медленно взлетел самолет.
- Как это, скользить между туч и ощущать кожей и телом объятия неба? – подумала Она.
Она завидовала самолетам, и в то же время они ее вдохновляли. Свои лучшие книги она написала именно здесь, сидя у окна, отпивая маленькими глоточками зеленый чай… и подслушивая чужие разговоры. Ведь именно в них можно найти любой закрученный драматургический ход. Особенно она любила наблюдать за одним мужчиной. Судя по форме, он, скорее всего летчик или что-то в этом роде.
В кафе они приходили почти одновременно. Мужчина (за незнанием его имени будем называть его Летчик) заказывал лимонный фрэш и черный кофе без сахара со сливками. Доставал кубинскую сигару и так же как и Она наблюдал за толпой. При этом его лицо ничего не выражало. Часто Она прямо кожей ощущала, как он смотрит на нее. Женщина делала вид, что ничего не замечает. А что ей оставалось делать? Может подойти и спросить, что он здесь делает каждый вечер?
Рука, не останавливаясь, выводила все новые и новые слова
- Ну что за ерунда, прямо какой-то дешевый любовный роман!- со злостью прошептала сама себе.
Ее отвлек от раздумий посторонний шум:
- Прошу прощения, Вы не обидитесь, если я Вас отвлеку всего на несколько секунд?
- Нет.
- Что «нет» - вы не обидитесь или Вас лучше не отвлекать?- весело искрились, улыбались глаза Летчика.
- Нет – это, значит, не обижусь.
- Извините за возможно бестактный вопрос, почему вы приходите сюда каждый вечер?
- …Чтобы самолеты уносили меня отсюда как можно дальше… куда угодно. Я парю вместе с ними…
…Ну а если говорить прозаичней, именно здесь я могу нормально работать. Ни дома, ни в любом другом месте мне так не пишется. Только здесь я чувствую себя живой…
- Вы журналистка?
- Что-то в этом роде – ответила весело улыбаясь.
- Значит, Вас тянет в небеса?
- Точно!
- А давайте я Вас по настоящему унесу в небеса?
- Надеюсь не как ангел Смерти?
- Что Вы, я же летчик, а не дух...
- А как летчика зовут?
- По паспорту Трофимов Алексей Владимирович, по жизни -
Экзюпери.
- А почему Экзюпери?
- У нас с ним много общего.
- Чего именно?
- Как-нибудь в другой раз расскажу.… Вернемся к моему предложению.… Как, хватит смелости, или Вы сильны только на бумаге, а в жизни на все лучше смотреть со стороны?
- Ну вот, вы не знаете моего имени, и уже оскорбляете.
- Почему не знаю. Надежда Безлюдная, 32 года, не замужем. Академическое филологическое образование. Вот уже лет 5 как входите в десятку лучших современных европейских писателей. Мне продолжить?
- Нет, спасибо, что Вам от меня нужно?
- Вы, как женщина. Буду с Вами полностью откровенен. Вот уже пол года я прихожу сюда ради Вас. Сначала было интересно просто наблюдать за Вами, потом стало любопытно кто Вы. Зная, что вы слегка замкнутый человек, я ждал, когда Вы привыкните к моему присутствию. Вы как дикий мустанг, если Вас не оскорбит такое сравнение.
- Нет, я люблю лошадей. Так Вы еще не только летчик, но и укротитель диковатых женщин?
- Нет, только одной… с женщинами у меня никогда не было проблем.
- Я думаю! – пробурчала под нос.
- Вы что-то сказали?
- Да нет, это так… мысли.
- Вы так мне и не ответили.
- Вы считаете, что это нормально, подойти и предложить к моим услугам небеса?
- А что, это так плохо звучит?
- Да нет, просто как-то нереально.
- Очень даже реально. У меня свой маленький самолет. Впереди неделя отпуска, у вас насколько я понимаю график свободный,… что нам мешает?
- Никаких проблем… Сели и полетели… вы это от меня хотите услышать?
- Я предлагаю Вам ощутить, как это скользить между туч и чувствовать кожей и телом объятия небес.
- Вы умеете читать мысли?
- Нет, я как порядочный, воспитанный мужчина умею и люблю читать женские желания.… Да не бойтесь вы… мы же не маленькие дети, самое страшное, что может произойти - это ночь хорошего секса. Это вас страшит?
- Да, Вы определенно откровенный мужчина – улыбаясь, ответила Надя.
- Хотите, я оставлю свои паспортные данные, номера телефонов, домашнего, мобильного. Что еще, чтобы Вас убедить?
- Покажите свой самолет.
- Нет проблем, допивайте свой чай, и мы пойдем к моему "Маленькому принцу".
- Это чтобы соответствовать своему прозвищу?
- Но он действительно маленький – поднимаясь, туша сигару ответил Алексей.
Заплатив по счету, они вышли из кафе.
Прошла официантка мимо их столика, глянула на пепельницу. Чистая. Менять не надо.
-В детстве я все спрашивала маму, почему звезды падают, им что, надоело жить? – запрокинув голову к небесам, рассказывала Надежда. Она смеялась и смешно сдувала челку, которая так и норовила приклеиться к накрашенным губам.
Они сидели возле ангара. Было темно и тихо. Иногда оживало радио в будке охранника. Тот, видно крутил колесико, выискивая любимые мелодии.
- Обычно о звездах спрашивают у пап - пуская кольцо дыма, заметил Алексей.
- Моему папе было не до звезд…
Затянувшееся молчание.
-И что отвечала мама?
-Звезды уходят, когда думают, что никому уже не нужны… Они падают, падают… Целую вечность… И, в конце своего пути, огненным росчерком прорезают небо.
- И тебе все было понятно?
- Нет - улыбается Надежда - зато звучало красиво «и в конце своего пути огненным росчерком прорезают небо», правда?
- Правда - улыбается Алексей.
- Ну что, летим?
- Ты готова?
- Как пионерка!- смеется Надя - показывай свое небо Экзюпери!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224752
рубрика: Проза, Езотерична лирика
дата поступления 27.11.2010
Пригорнувся вітер до мого плеча.
- Не треба, мені холодно – просила я його.
- Я трішечки, так хочеться зігрітись і уявити, що родом з півдня, що ти теплий і лагідний.
- Дивний, холодний вітер також може бути лагідним... тільки з тими, хто на нього чекає.
- Правда?
- Так, спробуй і ти побачиш.
- Дякую - сказав вітер і полетів шукати того, кому він сподобається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224751
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.11.2010
Усни малыш
Спи крепким сном
Во сне прийдет веселый гном
Тебе споет большая птица
Она на песни мастерица
Тебе станцует лягушонок
Покувыркается мышонок
Усни малыш
Поспи немножко
И солнце постучит в окошко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224608
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 26.11.2010
- Зіграй мені мелодію.
- Про що ?
- Про пам’ять забутих доріг.
- А ти мені заспіваєш?
- Про що?
- Як у пісні вкрали крила.
- Добре – сказав вітер – слухай...
- Добре – сказав час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224607
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010
Скоро зійдуть кров’ю
Неначе росою
Глинисті краї божевілля.
Запаморочиться в голові
Затуркоче
Заспіває божевільною
сопілкою.
І кожен над діркою
Життям установленою міркою
Змовкне
Набундючившись на життя
А назад –нема вже вороття
каяття
багаття
Повсемісне
Біс – не
прийде,
хоча щось знайде.
Гайне над глинистим краєм
З червоним небокраєм
Скільки ми часу згаємо
Не маємо його ...
Не маємо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2010
Четыре стены
Тусклый потолок
Я не чувствую
Где запад, где восток
За окном моим
Колышется флаг,
То ли символ
То ли пророчество всех благ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224353
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.11.2010
Одного дня свічка перестала горіти.
І ні тобі тепла.
Ні вогню.
Ні тіні.
Тільки чадний дим.
І плакала свічка гарячими краплями воску:
- За що?
- За надію...
- За що?
- За світло...
- За що?
- За любов. Я вийняв з тебе серцевину, твою тонесеньку мотузочку життя. Житимеш?
- Так...
І свічка продовжувала чадіти.
Минув час. Край столу лежала згорівши купа воску.
- Житимеш?
Здаля –Житиму.
Вправні руки нагріли віск і зліпили нову свічку.
- Житимеш?
Тиша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223522
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 21.11.2010
Сниться мені, що я літаю як пташка,
Пурхаю з віконця на ґанок,
Ширяю в безлюдних коридорах небес.
І мені так легко, так просто.
Простягаю долоні, намацую щастя,
Гладжу його, воно задоволено муркає...
Простягаю долоні – холодне бильце ліжка.
Відкриваю очі – хвора на віспу стіна.
Як жаль, що я не літа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223520
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.11.2010
Глубок ум
Да тело мелковато -
Все норовит избавиться
От излишков разума.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223249
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 19.11.2010
Когда меня нет -
Я все равно рядом
Представь, как через расстояние
тянусь к тебе взглядом.
Хочешь улыбкой, поцелуем, дыханием.
Хочешь, как ветерком
Притронусь сознанием...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223246
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.11.2010
Режу на куски
Буханку хлеба
Крошки рассыпаю
У обрыва неба
Толстым, жирным слоем
Мажу солнца блин
Закипают слезы
Я иду один
Пустота, как эхо
Крошки табака
Пальцами сгребаю
…Я терплю
Пока…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222927
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 18.11.2010
- У солнца бывает хорошее настроение?
- Конечно, солнечное.
- У дождя бывает характер?
- Конечно грозный.
- У неба есть тело?
Конечно, тучное.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222504
рубрика: Проза, Поэтическая миниатюра
дата поступления 16.11.2010
- Я вмію складати губи дудочкою.
- А я квіткою.
- То, може, зіграємо мелодію, щоб твої вуста не зів’яли?
- А що як зав’януть?
- Тоді моя посмішка перетвориться в перевернутий човен і тихо зникне поміж хвиль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221462
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2010
Дядько спить у тракторі
На вуса дмуха
В його подихах п’яніє
Чорна муха
Сухо...
Пахне сіно
Граблі все шкірять зуби
Сонце сіло
А дядько смокче губи.
Змовк цвіркун
В ночі здивований
Тракторист хропе
Горілкою вгодований.
Сіно шурхотить
В вітрах здіймається
В небі стугонить,
А дядько спить,
Не просинається.
Бризнув дощ.
Краплини забриніли
Дядько спить,
В кабіні...
Горобці збиваються у зграю
Кіт ганяє мишу по сараю
Вкотре дядька жінка
Вибігла на ґанок.
Ранок...
Бабусі сидять на лавочках,
По дорозі мчаться різні в іномарочках
Пес Сірко вмостився зручно
Стукотить пустим прицепом дядьків трактор
Гучно...
У повітрі дух картопельки
З зажаркою
Із подвір’я дядькового
Тягне сваркою
Забрехав Сірко
Підошвою зігрітий
Злюща тітка з вилами пробігла
Літо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221253
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 10.11.2010
Сама. Синьоока. Чекаю. Одинока.
Висока ( у думках). Криниця глибока.
Попий. Посмакуй. Журавель одинокий.
(давній вірш, зараз не актуальний :)))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221025
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2010
Я срываю нежный стебелек
Ветер надломил его,
Он слишком был высок
Ни оставить
Ни вложить в тетрадку
С нежного не сделаешь закладку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221024
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.11.2010
По переду Вас чекає знайомство зі сценарієм фільму „Ніч Марії”.
Досвід показав, що у деяких може скластися враження, що я намагаюсь зробити „переспів” теми, яку вже виписали вздовж і впоперек впродовж 20 століть, а саме теми народження та діяння Ісуса Христа. Одні говорять що це тільки для віруючих, інші, що це антихристиянська робота.
Хочу сказати, що мене в першу чергу зацікавив Ієшуа із Назарету, а не Ісус як біблійний персонаж.
„Ніч Марії” – це не звернення до фанатиків з метою підвищення релігійності серед населення України.
„Ніч Марії” – це історія пошуку власного „Я” в суспільстві, це спроба розповісти сучасну історію, здавалося б, двохтисячної давності.
Є чоловік, який мріє і прагне одного, а суспільство диктує зовсім інше.
Є молода дівчина, звичайна, як багато інших. Перетерпівши насилля вона зберігає в собі сили любити, і це тоді, коли навколо палахкотить війна, коли жінка в першу чергу відчуває на собі її тягар – зруйнованого, зґвалтованого фізичного та духовного життя.
Створюючи сценарій, я прагнула донести важливе, як на мене, для країн з високим рівнем самогубств, вбивств, де на кожному кроці порушуються права людської недоторканості – людина повинна зберігати віру в себе, власну державу. Повинна мріяти і сподіватись.
А так вже психологічно склалось, що в період економічної нестабільності, коли соціальні, економічні, етнічні протиріччя дестабілізують життя в країні, у людини виникає потреба вірити в вищі сили, які змінять життя на краще. Потреба в земному „богові”, який допоможе, вкаже вірний шлях у вирішенні проблеми.
Народження немовляти у Марії – це символ нового життя, це як звернення:
- Ти знаєш, що ти чи твоя новонароджена дитина може докорінно змінити життя? Залишається лише вірити, чекати і сподіватися.
Нехай це буде не „попса”, ”блокбастер”, але це краще ніж півтори години вбивств, крові, терористів, кіллерів, терактів, іншого...
Навіщо ще один бойовик?
Інколи треба заспокоїти, врівноважити свою Душу і зануритись в атмосферу степу наповненого вітром, сонцем, надією і просто життям...
Ніч Марії
Тихо. Сонно колишуться бур’яни, крізь їх всохлі, посивілі від інею тільця важким каменем пробивається небо.
Догорає остання зоря.
Світає, ген... доки сягає око, пролягає степ.
Чоловічий крик, натужний, схожий на гарчання звіра, лякає вітер, схопившись, він хвилею проходиться над морозною рівниною.
Сірий силует зривається з місця, дико озирається, виштовхуючи з себе гаряче дихання, яке маленькими хмаринами пару розчиняється в передсвітанковій дрімоті.
Заспокоївшись, незнайомець збирає речі і йде вглиб степу, все далі і далі, доки не бачить вдалині вогонь. Направляється до нього. Отара овець спить навколо вогнища, сторожує їх старий пастух.
Чоловік хоче підійти ближче, але вівці лежать тісно одна до одної, що не можна пройти. Тоді він залазить на спини тварин і йде по ним. Жодна вівця ні просинається, ні ворушиться. Чоловік сходить з останньої і присідає біля вогнища напроти старого чабана.
- Доброго ранку, діду.
- Здоров був, Йосипе...
(старий дістає люльку, набиває тютюном, підпалює від тліючої стеблини, пахкає димом)
... воював?
- Мг...
- Тікаєш?
- Тікаю...
( ледь потріскує вогонь, злизує останні вбогі подачки, жалюгідний натяк на дерево – сухий бур’ян.)
- А далі ...як?
- Не знаю ... приснилося, що впала зоря посеред степу, я підійшов, підняв її, а вона тонко так сміється, як сотні маленьких дзвіночків.
- І оце ти, із-за якогось ... сну... ні ченця з тебе, ні воїна, а ні хазяїна...
- Мабуть, що так...
- Чудний, їй Богу, і скільки отак ... років?
- Сьомий вже, - піднімаючись, відповів. – Пора мені, діду.
- Бувай здоровий, Йосипе.
Йосип минає овець і прямує далі.
Виходить на битий шлях, довго йде. Гуркоче одна військова вантажівка, друга, настовбурчившись дулами гвинтівок. У крайній – останнім сидить безвусий юнак. Він усміхається, підставляє щоки не досить лагідному сонцю.
На горизонті з’являється цятка... більшає, переростає в постать сліпої з дитям – поводирем.
Старчиха минає Йосипа, потім озирається, проводжає його поглядом, прислухається до чогось, чутного лиш їй, усміхається, йде далі, бурмочучи під ніс.
- Скоро... зовсім скоро... зовсім... зовсім...
Сутеніє. Металевий диск сонця поволі падає за небокрай, пронизуючи останніми променями завмираюче довкілля. Вдалині осіннім громом накочується відлуння вибухів. Йосип виринає з-за пагорбу. Край шляху в улоговині притулилася глинобитна не то хата, не то хата, не то хлів – прямокутна, з двома дірками : вікном та перекошеними дверима. Перехнябучившись, вона одним боком тягнеться до землі, намагаючись лягти.
Звідти долинає жіночий зойк.
Чоловік зупиняється, слухає ... тиша. Йде далі. Крик наздоганяє, б’є в спину, вимагаючи повернути до халупи.
Підходить, хукає на шибку, протирає рукою маленьку прозору цятку. Там, на оберемку прілого сіна, напівлежить дівчина.
Очі перелякано слідкують за сірою постаттю, яка постояла мить і зникла. Рипнули двері, чоловік ввійшов : змарніле обличчя, запалі щоки, допитливий погляд.
Йосип пробігається очима по кімнаті : в напівтемряві майже нічого не видко : низькі сволоки, під стіною купа стіна, посередині – неглибока виїмка для вогнища, по її краям – два гладких каменя. Дівчина лежить біля протилежної стіни. Пляма світла з вікна падає на обличчя, чудернацько підсвічуючи його.
Незнайомка крізь біль, через стиснуті зуби :
- Чого тобі треба ?
- Нічого... як тебе звати?
- Марія.
- Маріє, як тобі допомогти ?
(вона – майже пошепки)
- Не знаю ...
- І я не знаю...
Протяжний крик перериває розмову. Із спалахом болю в її свідомості на мить виринає спогад : зграя солдат перекидає її з рук в руки ... небо ... калейдоскоп облич ... п’яний регіт – все закручується в суцільну карусель.
Йосип озирається, підходить до сіна, бере оберемок, кидає в виїмку, підпалює, роздмухуючи маленький язичок полум’я.
Постоявши, сідає біля вогнища спиною до Марії, не наважуючись дивитись на неї при світлі.
- Ти не міг би дістати з вузла шмат полотна?
Йосип підіймається, очима шукає потрібну річ. Присідає навпочіпки, дістає тканину, підходить, не знаючи, що робити далі.
- ... Допоможи мені...
Марія заходиться криком, вигинається, напинається дугою і кричить, виштовхуючи з себе дитя.
ЇЇ крик змішується з ревом натовпу :
- Розпинати таких, як він, розпинати !!!!!!!!!!!
Щільно підігнані одна до одної каменюки, тунель босих ніг, і одні по центру – збиті до крові.
- Розпинати ... пинати ... ати .. ти!!!!!!!!! В такт людському ґвалту по бруківці бухкає важкий хрест – свіжо обструганий стовбур дерева. Хрест волочиться, підскакує.
Крик Марії проноситься над степом.
Старий чабан, що спав біля вогню, прокинувся від неймовірної тиші, що запанувала навкруги. Аж ось сотні маленьких дзвіночків зателенькали в небесах. Зачарований дивною мелодією чабан марно вдивляється в сірі клапті хмар, намагаючись щось розгледіти.
Старчиха, спершись на ціпок, невидючими очима вдивляється в горизонт. Дзвіночки продовжують звучати. Сліпа тісніше пригортає до себе хлопчика – поводиря, гладить голівку, тихо шепоче :
- Нарешті.
Біля старого, всохлого дерева в одній спідній білизні і наручниках стоять троє чоловіків – дід, син і онук. Найменшому – близько сорока, старшому – за сімдесят.
Чоловік у військовому носаками вчить безвусого солдата життю, той корчиться на землі, руками затуляє голову :
- Стріляй, гавнюк, стріля- я- я-й !!!!!!!!
- Не можу...
Офіцер за петельки ставить юнака на ноги, втискує в неслухняні руки гвинтівку.
- Стріляй... я ... тобі...сказав.
Солдат прицілюється. Три постаті кружляють у запаморочливому хороводі.
- Ну !!!!
Перший постріл
Солдатський плач, калатання дзвіночків.
Другий постріл.
Зірки наближаються, кружляють.
Третій постріл.
Крик новонародженого.
Зламані силуети трьох приречених. Борода найстаршого стає рожевою від струмочків крові, що стікає з куточків старечої радісної посмішки.
- Нарешті, - зашептав помираючий.
- Нарешті, - підхопив вітер над розстріляними тілами.
Навколо хати вранішнім туманом кружляють янголи – напівпрозорі силуети дорослих і дітей. Вони летять звідусіль, примощуються на підвіконні, даху, на гілці всохлого дерева, на камені біля сонного вогню, під стелею, навколо Йосипа і Марії з немовлям. Дитина тоненько пищить, вимагаючи їсти.
Марія розв’язує сорочку. Чоловічий погляд зупиняється на грудях, білих, повних, немов два достиглих плоди, наповнених життєдайним соком. Виступає крапелька молока, скочується по шкірі. Чоловік судомно видихає.
Дитина задоволено припадає, плямка.
Мати лагідно пестить голівку, шепоче ніжні слова. Поволі підіймає очі, погляди зустрічаються.
Навколо яскраво світить сонце, ген, доки сягає око, стелиться степ, довгий звивистий шлях, і дві постаті – Йосипа і Марії, що віддаляються, зникають за горизонтом.
Титри
Здалеку накочується звукова лавина війни : б’ють зенітки, гармати, кулемети перемежовуючись із величним співом дзвону... Зникає звук ... Тиша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220851
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2010
Я благаю в зими:
- Мерщій повернись.
По оголеним стежкам
рукою пройдись.
Я благаю в зими:
- Закохайся у грудень,
і, можливо, тоді
по зимовому буде
Я благаю щомиті
Панянку Зимову:
- Хоч на місяць, на другий
Влаштуємо змову?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2010
Густим паруючим молоком над водою стелиться туман.
Десь у гущавині лісу спросоння щебече пташка. Декілька голосів стиха виводять купальську пісню.
Жіночі руки занурюються у воду.
Загрубілі долоні обережно наповнюють глибоку глиняну миску.
Довге золотаве волосся цнотливо прикриває оголене тіло.
Материні руки зачерпують воду.
Кришталевим водограєм котиться по довгим пасмам вода. Під її дзюрчання мати примовляє над дитиною:
-Ой, бережи, Боже,
Мою дитину гожу.
Щоб довгії літа
Вона незмінно квітла.
Умиваю водицею,
Щоб була царицею.
Утираю повіки,
Щоб була з чоловіком.
Осушую щоки,
Щоб не спішили роки.
Закутую тіло,
Щоб йшла по життю сміло.
Материне благословення
На цілий рік -
Хай Бог буде з тобою повік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220068
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2010
Ой зажурилось щастя
Зажурилось гірко
Захотілось щастю
Дорости до зірки
Дорости до неба
До самого краю
Каже щастя:
- В Бога, про долю спитаю...
Зажурилось щастя
Що малим вродилось
Хай би мені зірка, хоча би наснилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219867
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2010
На верхів’ях зрізаних маківок сосен вмостилося відпочити сонце. Сосни здивовано водили очима не розуміючи звідки над їх головами з’явилися німби – вони ж жили в своє задоволення, не відмовляючи собі ні в чому:
хотілося води – тягнулися корінням в глиб Землі,
розваг – припрошували лапатим гіллям галасливих пташок,
а коли несила було стояти просто так – стрілялися шишками.
То звідки ж німб ?
Доки вони роздумували- сонце покотилося за небокрай навіть і не підозрюючи про думки вічно зелених, підстаркуватих красунь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2010
Когда уйдет Зима
Забрав мороз и снег
Приду я к Вам сама
Журчаньем талых рек.
И принесу тепло
И запахи цветения
И под моим крылом
Распустятся мгновения.
И ветер в даль умчится
Дыханьем согревая
И защебечут птицы
Друг друга поздравляя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218901
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.10.2010
Котився колобок по дорозі, і кожен хотів відкусити добрий шмат здоби. Комусь вдалося, а хтось ловив облизнів.
І вже через деякий час колобок не котився, а перекочувався надгризеними боками.
Важко, незручно. Зникла легкість просування.
- Якби я був кам’яний, ніхто б мене не ображав і не гриз... не жував. А головне не прагнув проковтнути.
- Якби ти був кам’яний, тебе також використали б : для пращі, гармати, або просто ховались за твоє міцною спиною – відповів стовп.
- Ти так гадаєш?
- Я знаю. Подивись на мене. Ким я тільки не був : ліхтарем, атракціоном, дошкою об’яв, підпорою і на землі, і під землею. На мені карали, розпинали, вішали.
- То що ж робить?
- Жити – відповів трухлявий стовп.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218900
рубрика: Інше, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2010
1
Ти так далеко –
На півкроку до розлуки
Ти зовсім поруч –
Цілуєш ніжно мої руки
Між нами прірва
Аж до небокраю
І ти себе
І я себе картаю
Приспів
Збережи, прошу я,
Збережи!
Спогади про мене
Назавжди!!
Збережи, прошу я
Збережи!!!
- Не забуду – ти мені скажи.
2
Ти так далеко
Вже тебе немає
Мов та лелека
Я тебе шукаю
У серці, у думках,
В речах залишених тобою
Кружляю кожну мить я птахою сумною
Приспів\2
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218695
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 28.10.2010
1
Тримала пташку я в руках
Маленьку пташку жовтогруду
І шепотіла все тобі:
- Кохай мене і я тебе кохати буду
Спливали дні минали дні
Роки ішли уже повз мене
І все частіше повесні
Вдивлялась сумно в синє небо
Приспів
Мій журавель,
Далекий птах мій недосяжний.
Мій журавель,
Ти перший у ключі, такий відважний.
Мій журавель,
Хоробрий проти вітру завивання.
Мій журавель,
Та ти злякавсь кохання...
2
Тримала пташку я в руках
Маленьку пташку жовтогруду
Та все дивилася у небо
І шепотіла:
- Не забуду.
Приспів\2
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218693
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 28.10.2010
Все так свито – перевито
Из шипов и роз
Где-то там в глуши убитой
Хор немых стрекоз.
Где-то там молчит кукушка
На исходе лет
Где-то милая болтушка
Пьет медовый бред.
Все так свито-перевито
Из шипов и роз
Алым лепестки залито
Зачернил мороз.
Где-то там грустит речушка
О своем пути
Где-то девушке-игрушке
Ключик не найти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218467
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.10.2010
Кицю – кицю, пішли по водицю
Бо треба вмиватись
В садочок збиратись
„Не хочу ... мур- мя-я-я-у „ – промовила киця
Мені щоб умитись не треба водиця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218466
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 27.10.2010
Теплим коливанням
Ніжним позіханням
Легенько туркоче
Випростатись хоче.
До сонця
До неба...
Тільки ще не треба,
Варто ще поспати
Маму поштовхати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218278
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.10.2010
Спати. Спати
Вітер вгамувати
Спати... спати –
Шурхотять кагати.
Спати... спати
Позіхає сонечко
Спати, спати, спати
дзеленчить віконечко.
Лиш маля все бавиться
Спати не збирається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218276
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.10.2010
1.Человек
Ты стоишь тихонько у причала
Ожидая бурю, сильный ветер
Хочешь ощутить стихию с самого начала
Только ты и ничего на свете
Вздрагивая мелко, каждой клеткой
От предчувствий нерожденной боли
Ты бросаешь в воду мелкую монетку
Забирая в моря горечь соли
Ты стоишь тихонько у причала
Приоткрыв глаза на всякий случай
Чайка вдалеке тебе кричала:
- Уходи, уходи скорей, себя не мучай!!!
Буря, слыша, птицы крик
Забрав грозу, схватив за вихри ветер,
Заглянув в глаза, тебе на миг сказала:
- Только ты и ничего на свете …
Ты стоишь тихонько у причала
Так и не назвав «Родной» Стихию
Для тебя она всегда молчала
Близкая… и кажется за милю…
2.Ветер
Когда буря схватила меня за вихри
Я думал, не удержусь, сорвусь, не утихну.
Но буря тихонько мне прошептала:
- Угомонись… я сегодня, устала
Меня ждет Человек
Он думает, что я приду…
Нам не встретиться вовек,
Дорогу к сердцу не найду…
Я послушал
И решил себе:
- Слава Богу,
Что мне не надо искать
Никакую Дорогу…
3.Буря
Ты остался на краю мечты
Там, где тишина зализывает раны
Там, где мысли призрачно-пусты,
Где лишь время ворошит курганы.
Среди туч, в заоблачной дали
Я бегу пути не разбирая
Знаю, сколько ни проси и не моли
Ты пройдешь, меня не узнавая.
Заглянув в глаза, скажу:
- Лишь только ты,
Только ты и ничего на свете
Капает дождем слеза
Лишь только ты
Только ты в зачеркнутом куплете.
Ты остался на краю души
Так и не шагнув на встречу счастью
Я прошу, тоску хоть сокруши
Если сил нет одолеть напасти.
Если сил нет видеть истины лицо –
Жди меня, присев тихонько на крыльцо…
4.Гроза.
Старая Гроза пришла в мой сад
Грозная колючая… простуженная
Сад хотел утешить, говорит:
- Тебе я рад
- Что ты, никому я здесь не нужная.
Голоса тяжелые раскаты
- Я люблю рассветы и закаты…
Мрачность, чернота во взоре
- Я люблю весною горы…
Вспышки гнева у тебя не редко
- Нет, не правда, расспросите в молнии-соседки.
Старая Гроза пришла в мой сад
Грозная колючая… простуженная
Сад хотел утешить, говорит:
- Тебе я рад
- Что ты, никому я здесь не нужная.
5. Барабанщик
Дождь барабанщик стучит… стучит
- Хитрый обманщик – ему тучка кричит
Эй, музыкант, хватит, не барабань,
Ляг, отдохни, ведь такая еще рань!!!
И мелкой дробью
Каплями по крыше,
По домам, по асфальту:
- Пусть все услышат!!!
Я барабанщик,
Я умею играть,
Не барабанить,
А музыку рождать !!!
Сегодня дождь играл так рьяно
Ну и что, что утро, ну и что, что рано…
6.Небо
Я двор постоялый, на краю миров
Одни уходят, другие приходят
Под мой вечный кров
Я двор постоялый
Прибежище странника
Скитальца, Воина или Изгнанника
Я двор постоялый
Утомление голода, жажды
И ты, путник усталый
Забредешь ко мне однажды.
Двор постоялый
Вечно усталый
На краю миров
Отдыхать не пристало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218048
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.10.2010
Омывают капли
Гроздья винограда
Бережно и нежно –
Тихая награда
Легкий стук по листьям
Дымка из дождя
Солнце отдохнувшее
Выйдет погодя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218047
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.10.2010
Світ - як поламана лялька,
Не вщухаючи, мамка,
Плямка.
Пнеться на ноги встати,
Хазяйську руку впіймати.
А у відповідь - мати
Мати
Мати...
Не дістати,
Не встояти.
Мати, одні лише мати...
Так тримати,
Як не вмієш стояти.
Дорога в палати
В білісінькі – білі...
Чиряки на тілі.
Чиркнули руки невмілі.
Гаркнули лікарі невдалі.
Смикнулись щоки запалі.
Палі, отримаєш палі.
А навздогін слова зухвалі:
- Гей, поламана лялька,
Танька,
Манька,
Валька !!!!!!!!!!!!!!
Що, несила ходити?
Що тобі Зробити?
Розбити?
Спалити?
Розпилити!!!!!!!!!!!!!?
Гей, мертва пластмаса,
Понівечена маса...
Світ - як поламана лялька,
Не вщухаючи, мамка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217843
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 24.10.2010
Мій вірний пес,
Мій голосе здичалий,
Чом деренчиш як пірвана струна
Здається ти вже маєш вік немалий.
А все мовчиш....
Тебе чомусь нема.
Мій рідкий гість,
Мій голосе огудний,
Чому мовчиш,
Чому тебе нема,
Куди подівсь
Ораторе приблудний
Телефонуй,
Сьогодні я сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010
Мой сон грядет
Тяжелым маршем
Как тень уйдет на сутки старше
В глазницах пестрая канва
Сплошное мельтешение
И я как все пройду с утра
Души перерождение.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217669
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 23.10.2010
Невдало зліплене суцвіття
Пустее, без плоду,
І тільки зелено-зелено.
І пальці зелені
Від мокрої глини
Крап-крап
Потьоки води
Судинами
В гирло
В горло
Зіллється з усіх усюд
Безмежним
Простирадлом каламутної води
Чирк-чирк
Ноги по колу
По дереву
Бльовк, бльовк
Шматки глини
Руками коловорот
Філіжанка сиробока
Народжена
Славімо!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2010
Как усохла Земля
Жалкая с коркой улыбка
Мертвый куст шелестя
грустно с душою прощается зыбкой.
Как иссякла душа
Растеряв все обличья
Оболочкой шурша
Тихо – тихо вернуться их кличет.
Голый куст, пичужка на ветке,
Дом твой пуст и ты просыпаешься в клетке.
Тихий день
Кружится пылинка не солнце
Мертвая тень
по графину сползает на донце.
Как усохла Земля
Жалкая с коркой улыбка
Мертвый куст шелестя
грустно с душою прощается зыбкой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217492
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.10.2010
Это - мой подарок.
Прост он, без прикрас,-
Выведу слова я
Много, про запас.
Ведь не знать, куда нас
Разнесут потоки,
Память потускнеет-
Остаются строки.
Когда-то ветер дружил с тишиной,
Они приходили в гости за мной.
Мы убегали далеко от людей,
Не ища
Пристанища ни у птиц, ни - зверей.
Забирались высоко, на самую вершину,
Ветер просил: «Пощекочешь мне спину?»
- Расскажи что-нибудь, - просила тишина.
- Я не смогу, - говорю, – ты уйдешь в никуда.
- Что ты, родная, я таюсь в каждом звуке,
Иногда меня, как кошку, берут на руки,
Иногда гонят, иногда забывают,
Но, запомни, никогда-никогда не теряют.
-О чем говорим?- ветер спросил.
-Так, ни о чем, а куда ты ходил?-
-В гости к орлу,
Мы давно не встречались.
Помню, когда-то мы с ним кувыркались.
Еще в те дни, когда он был птенцом,
А я как всегда ветреным юнцом.
А сегодня мы тихо парили…
Было так хорошо, обо всем позабыли.
Когда-то ветер дружил с тишиной,
Они заходили в гости за мной,
Мы улетали далеко от людей,
Не ища
пристанища ни у птиц, ни - зверей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217491
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.10.2010
Осторожно!
Тише!
Судьба спит.
Не обижайся,
слишишь,
просто паркет скрипит.
Осторожно!
Тише!
У нее идеальный слух
Когда она спит –
слышит,
как с тополя летит пух.
Когда она спит –
слышит
рождение души
Осторожно!
Тише!
Судьбу будить не спеши...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217309
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.10.2010
Мне бы гармонь, да сыграть удалую
Мне бы бубенцы
Мне бы пить, пить напропалую
В речи не сводить концы.
Мне бы песнь, песнь фривольную
Прокричать ночи
Мне бы жизнь, не смятую, не кумачевую
Возле солнца, а не свечи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217308
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 21.10.2010
Распахнутое окно.
Колышутся занавески в такт мерного дыхания спящих.
Утро.
Холодно.
Почему холодно?
Она открывает глаза, тяжело вздыхает белым облачком.
Резко поднимается.
Большая кровать для молодоженов в сердечках, амурчиках, – шикарное трехметровое лежбище, разделенное пополам двумя пуфиками. Между ними граница – ажурные, связанные между собой чулки.
- Ты!!!!!!!!!!! – Она обращается к человеку по ту сторону баррикады.
- Ты!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Я к кому обращаюсь, почему так холодно?
- А кто вчера кричал, что здесь слишком «пахнет» мужчиной? – сонно бормочет Он, не обращая никакого внимания ни на холод, ни на «бешенную» женщину.
Атласное покрывало замысловатой драпировкой сгруппировалось на его ягодицах.
Она заворачивается в пуховое одеяло, как в саронг, сползает с кровати, путаясь в длиннющих концах, бредет к окну.
- Если я говорю слишком «пахнет»- это не значит, что из меня нужно делать «снегурочку»!
- Скорее «снежную бабу»…
- Ты! Еще одно такое слово и …. и… я не знаю, что сделаю!!!!!!!!!!!
- Вот именно, - мужчина переворачивается на спину, сладко потягивается, играя мускулами рук, грудной клетки.
- Ты … как всегда из любой ситуации получаешь максимум удовольствия.
Хлопая, закрывает окно.
- Чего и тебе желаю.
Он встает и нагишом идет в ванную.
- Хам… противный хам… ну ничего, вот перестанет идти этот противный снег, тогда и поговорим.
Сквозь шум воды:
- Закажи, пожалуйста, кофе.
- Обязательно, «дорогой»- слащаво улыбаясь.
Она делает заказ по телефону:
- Девушка, будьте добры в тринадцатый: кипяченое молоко… зеленый чай… да, один… овсянку, булочки и джем. Все. И, если можно, быстрее.
Принесли заказ.
Мужчина выходит из ванной.
- Кофе не оказалось, но есть кипяченое молоко, которое ты так обожаешь.
Она идет в ванную, победно улыбаясь.
Он садится за стол, пьет зеленый чай, с булочкой и джемом.
Позавтракав, одевается и уходит.
Она выходит из ванной. Видит, что осталось на столе, зло бурчит под нос:
- Черт, ну ничем его не проймешь… и вообще, зеленый чай пью я, Сашенька, ты ведь его не любишь…
Она одевается.
Открывает дверь, вздыхая:
(на фр.) – Парти се пье мурир… (расстаться – это значит умереть.)
Двери захлопываются.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217112
рубрика: Інше, Лирика любви
дата поступления 20.10.2010
А щез би ти
А шляк би тебе трафив
А щоб тебе до біса занесло.
За що цей біль всю шию геть зжирафив
Пилось так гарно, бач – не пронесло !!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217111
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.10.2010
Я нашла тебя, твою боль
Странные мысли: «соль, юдоль…»
Я не искала, я краешком зацепилась
Не испугалась, скорее изумилась.
Я нашла тебя… потерявшего лицо
Где - то разбилось гусиное яйцо
Где – то прокатилась страшная волна
Она получила свое сполна!!!!!!!!!!!!!!
Боль стучится в виски
Зажимает извечные тиски.
Соль сыпется как песок.
Маленький, тоненький ручеек.
Я нашла тебя, твою боль
Странные мысли: «Соль, Юдоль…»
Гулко бьется Эхо
Медленно, ему не к спеху…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216917
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 19.10.2010
- Нащо ти це зробила?
- Щоб ти спитав.
- Я і спитав.
- А я зробила.
- Нащо ти мене вбила?
- Щоб ти спитав?
- Я так і знав.
- Я ж говорила.
- Нащо про мене пам’ятала?
- Щоб ти спитав.
- Я і не знав...
- Що я тебе любила?
- Нащо ти це Зробила?
Любила
Вбила
Пам’ятала?
- Якби ж я сама знала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216915
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 19.10.2010
Безумный день
Безумный слог
Как у Босха – сена стог
Все рядом о чем-то галдят
Глаза открыты, а души спят
Спрятались где-то
На самом донце
Спят и смотрят через оконце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216742
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.10.2010
Я расскажу тебе сказку…
Хочешь услышать?
Там ветры горные свободой дышат.
Никто в тех краях не одевает маску.
Не боится дарить надежду, любовь и ласку.
Я спою тебе песню.
Она уже дышит.
Закрой глаза, и попробуй услышать:
Тонкая нить судьбы завязана в узелки,
Через каждые полшага жизни.
Я распутываю их, а нитка так и норовит разорваться,
Шепчет…плачет, смеется, а я… продолжаю стараться.
Я не верю, что есть только два конца…
Если так – я соединю их в один большой узел,
и тогда все будет по-честному:
Моя жизнь – кольцо.
Моя судьба – бесконечная дорога.
Песня – это вечность.
Вечность – бездонный колодец души.
Надо только пить и просветляться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216741
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.10.2010
Сиплю білим цвітом
Здухмянілим подихом
Кличу пристрасть слідом
Танцівливим порухом.
Жебочу краплиною
З океану грізного
З подиху звабливого
Виростаю різною.
Я іду людиною,
Пташкою крилатою
Я плетусь рослиною
На життя багатою
Я течу по дереву
Життєдайним соком
З кожною краплиною
З кожним третім роком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216561
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.10.2010
Вже сонце височенько
Аж подих забира
Бреде дівча маленьке
І ручку простяга
Вона не їла зранку.
Де ж хліба попросить
Як страшно ще так змалку
З торбинкою ходить.
Позаду йде старчиха
Дівча її веде
Хода важка і тиха
У них є щось святе.
Ой зглянся, ради Бога.
Як є що – їм подай
Якщо родина вбога.
Хоч щастя побажай
Хай щирі побажання
Підуть до бога в рай
У них одне прохання:
„Дай кращу долю, дай!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216559
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.10.2010
Я – Зима
Я – зимовозимна
Я – холодна
Я – пекучонестримна
Я - Зима
Я - вічнозакута
Я - сама
Я – вічноприпнута.
Я – Зима
Я – вічна завірюха
Я - лиш я
Тільки вітер на пальці дмуха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2010
Коли з мармуру неначе з пластиліну почали ліпити коника;
Коли з пластеліну неначе з живої плоті зібралисьі сотворити Христа;
Коли усі, хто з кров’ю і потом бездумно, ляльковано заладили кивати головою.
От тоді здригнувся світ і поволі, здається, непомітно, здається, жартуючи... жартуючи прирік себе тихо вмерти.
І в страшних коростяних ранах розверзалася його плоть, судомно здригався в конвульсіях з полегшенням позбавляючись від закономірних залишків досі працюючого організму.
А люди тонули захлинаючись в фікаліях... Смачно тонули... з посмішкою на вустах, перекочуючи язиком оливку. плюючи зернята-кісточки в остиваюче тіло.
- Алілуя – лунало з піднебесся.
- Дай Боже, здоров’я, успіху, процвітання!!! – чокаючись промовляли люди.
- Алілуя!!! – лунало з безкінечних зоряних доріг.
- Вип’ємо за лося, щоб жилося і булося!!! – котилося відлунням.
На вже холодному тілі, ще зовсім молодого Світу запалали яскраві поминальні свічки, щоб не заблукала бува душа світу...
- За краще життя!!!
- Ні, третій за любов... юбов... бов...ов...ов...о...в....в- важкою брилою котилися слова і лунко падали вниз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216404
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 16.10.2010
По улице шла слепая удача, споткнулась и упала в объятия провидения…
Так родилась судьба.
Судьба рассмеялась прохожим в лицо и повернула за угол…
А за углом ее ждал случай – слепой случай.
У судьбы три глаза: один смотрит в прошлое, другой в настоящее, а третий слепой…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216219
рубрика: Проза, Поэтическая миниатюра
дата поступления 15.10.2010
Шел человек и постоянно спотыкался?
-Ты хромой? – спрашивали его.
-Нет…
- Пьян?
- Нет…
- У тебя что-то случилось?
- Нет…
- Так почему же ты и шагу не можешь сделать не споткнувшись?
- Спросите у дороги, это она не дает мне нормально двигаться.
Спросили. На что дорога ответила:
- Это не его путь, и сколько я ему не намекаю, не даю понять - не слушается, говорит что лучше здесь спотыкаться, чем искать другие пути…
- Чудак-человек – вздохнула дорога.
-Чудак-человек – вздохнули придорожные деревья и кусты - нам бы хоть на шаг сдвинуться с места…так хочется увидеть что-то новое. Мы уже все рассмотрели отсюда до самого горизонта.
Шел человек и постоянно спотыкался. Вздыхал. Сокрушенно качал головой…и никуда не сворачивал.
И совсем рядом проселочная дорога все ждала когда человек одумается и, наконец, придет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216218
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 15.10.2010
У Понедельника был тяжелый, неуживчивый характер. В обществе его едва переносили, поэтому друзей у него было очень мало, можно сказать вообще не было… так … сослуживцы-товарищи. Хотя в глубине души Понедельник был нежный, ласковый и ранимый. По дороге на работу он всегда подкармливал бездомных кошек и собак, а на работе на подоконнике его всегда ждали голуби. Он крошил им свой бутерброд и задумчиво наблюдал за их мельтешением. Похлопывание крыльев, воркование, испуганные взлеты от громко хлопнувшей соседней форточки. Понедельник отдыхал душой, наблюдая за всем этим, а потом с тяжелым вздохом дожевывал остатки колбасы, возвращался к своей работе, к очередному телу, которое сиротливо лежало на холодном, железном столе.
Понедельник был поэтом, хотя об этом никто не знал. А сам он себя называл графоманом. Потому что писал и складывал все в ящик стола, а некоторые строчки вечно крутились у него в голове. Вот и сейчас орудуя скальпелем, Понедельник бормотал себе под нос:
- Кружится Вечность
Танцует
Смеется
Радуется Вечность
Каплями дождя
На головы льется
Кап – кап…
Я Вечность
Кап кап бусинки смеха
Я Вечность
На голову Человека…
…И бытие испугано скукожилось
В материнском животе
Маленькой запятой…
Лишь бы не точкой
Проходящим пунктиром
Лучше маминой дочкой
Поющим, Видящим Клиром…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216012
рубрика: Інше, Портретная поезия
дата поступления 14.10.2010
Эхо по имени Хо любил сочинять стихи.
Он писал их легким касанием подушечек пальцев на запотевшем окне.
Тонким прутиком на влажном песке.
На полях еще не прочитанной газеты.
Словом, где успевал запечатлеть, а если нет – строки, покружив в голове, улетали прочь, оставляя после себя лишь слабые отголоски.
- Значит, не важные...
-Значит не стОящие, настоящее я бы запомнил – успокаивал себя Хо.
И опять кружились вокруг не запечатленные Слова, слова которым не подарили Рождение.
О чем-то глубоко задумавшись Хо медленно шел по алее.
Желтые, оранжевые, коричнево-золотистые листья падали на его пути.
Красиво…
Вдумчиво…
И Эхо нежно шептал им:
Спасибо, вам
За легкость бытия
За плавность
За полет
От ветра дуновения
Спасибо,
На исходе дня
Приятно лицезреть
Осенние мгновения
Слова покружили и опали на осеннюю листву.
Эхо по имени Хо все шагал и шагал, рождая новые строки, которым, может быть повезет чуточку больше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216010
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 14.10.2010
Эхо по имени Хо стал скитальцем.
Он шел на звук, на шум, на крик, на ор, на стук.
И вот однажды, он попал в метро.
Удивительное место.
Здесь Эхо чувствовал себя необычно.
Малейшее шевеление души теннисным мячиком прыгало от стенки к стенке, по рельсам, вагонам.
Хо ловил звук.
Вкушал его, как истинный гурман.
Преобразовывал.
И пускал дальше жить.
Извилистый тоннель.
Бледные, точечные пятна света.
Проносились вагоны, забитые людьми.
Как рыбы в аквариуме.
Они шевелили губами, руками, искали, куда бы пристроить взгляд.
Чудные существа…
Хо блуждал, летел вместе со звуком.
Наслаждался.
Творил.
Устал…
Вместе с толпой поднялся по эскалатору.
Вышел на улицу.
Глубоко вздохнул вечерний, прохладный воздух.
Сел на скамеечку.
Задумался.
Куда дальше?
По тротуарной плитке ветер гонял рекламный проспект:
«Отдых на Черном море».
- А почему бы и нет? – решил для себя Хо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215788
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 13.10.2010
В моєму Світі,
Дерево розпалося на друзки.
Мій Світ ховається
Випадає з рук Олівцем,
Щоб ніхто не побачив,
Не почув,
Не повірив,
Не щез,
Не розчинився.
В моєму Світі
Поламана лялька
відчула „Радість материнства”
Я бачила як її фаянсове обличчя
Тріскалось посмішкою.
В коловороті зниклих Цивілізацій,
Народів, байок, казок –
Мій Світ продовжує існувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215786
рубрика: Інше, Білий вірш
дата поступления 13.10.2010
Падала крапля
Неначе коштовна намистина
Додолу
Дзвеніла росяна трава
Тривожно
Плакала розгнівана
Дитина
Голосно
Жалібно
Остання намистина молока
Крапнула
Додолу
Їсти мамо
Благають
Очі
Плямкають вуста
Ще...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2010
За хмарами
Ходять тільки парами
За руку
За ніжку
Чи просто за думку
За хмарами
Бескінечність
Для поцілунку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215622
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 12.10.2010
В глибині твоїх очей насипана гора.
На її поверхні - два камінці, важкі, тривожні, крижані.
Твої очі – розмальовані морозом шибки.
Варто похукати на них теплим диханням
І крижані візерунки розтануть,
І потечуть теплою вологою.
І тільки тоді я побачу те, що є насправді.
Глибоко-глибоко, в самісінькому серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215441
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2010
Храни меня
Спаси меня
От ливня, бури, от огня
Учи меня
Лечи меня…
Из года в год
От дня до дня.
Чтоб не иссякла я
Не запылилась
Чтоб говорить душой не разучилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215439
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2010
Вона куталась в товсу пухову хустку.
Хукала на змерзлі пальці кучерявими хмаринками пару.
І ніяк не могда зігрітись.
Стара щойно повернулась до своєї маленької, перехнябученої мазанки.
Піч тріснула.
Без пічника не обійдешся, хіба що грубку між кімнатами розтопити.
Пішла до повітки по дрова.
Хруп-хруп – сердиться сніг під ногами. Мовляв, не топчись, бач який я гарний, білий та блискучий.
Знайшла декілька полінячок, розтопила.
Легше.
Але чомусь стало так самотньо.
Все життя люди її сторонились, от тільки діти з любов’ю її зустрічали, гралися.
Вона також відповідала не менш палкими почуттями.
Коли була вільна хвилинка розмальовувала дітлахам шибки чудернацькими візерунками:хвостатими павичами, ялинковими гілочками,небаченим мереживом.
Справжні витвори мистецтва.
- Бачте, яка вона чудова - говорили дітлахи – наша бабуся Зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215266
рубрика: Проза,
дата поступления 10.10.2010
Ось і вона.
Несміло зайшла осяяна останнім сонячним промінням.
Ще почекати, чи йти далі?
Їй не хотілось повертатись.
Мусила.
Вже не дівчинка, але й жінкою не назвеш, вічно молода, сонячно-золотава, легка, інколи прохолодна, особливо зранку.
То похмура і різка, то палка і гаряча.
Бува гірко заплаче рясним дощем, та коли побачить барвисте розмаїття парасольок, починає усміхатися.
А разом з нею сміється сонце і все навкруги.
Це ж вона!
Така незбагнена, жіноча, непослідовна і примхлива, така різна – красуня Осінь.
24.10.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215261
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2010
Печальні звуки піаніно,
Соборний шепіт навкруги...
Пишу рядки щодня, незмінно,
Щоб їх віршами нарекли.
Пишу, забувши про реальність,
Стискаю руку самоти,
Бо в світі, де цвіте банальність,
Так важко поруч з кимось йти.
Пишу і вірю: не востаннє!
Бо що лишається тоді?
Моє нескінчене послання
Мій любий читачу, тобі.
Печальні звуки піаніно,
Соборний шепіт навкруги...
Пишу рядки щодня, незмінно,
Щоб їх віршами нарекли...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215121
рубрика: Поезія,
дата поступления 09.10.2010
Конав Старий рік. Новий з нетерпінням вже стояв на порозі. Годинник буркотливо відраховував час. Люди збуджено очікували свято, метушились, готували страви, напої.
Молоде вино здивовано шипіло, спостерігаючи за їх метушнею. Старий „Кагор” понуро мовчав... відчував кінець свого довгого, грайливого життя.
Фужери радісно дзенькали, пузаті чарочки наперед відчували насолоду від теплих чоловічих рук. Стіл важко скрипів, йому робилося погано від однієї думки : „Яку вагу випруть на його старечу спину !!!!!!!!!”
Нарешті піднявся настрій у годинника. Він згадав, що сьогодні всі знову заслухаються його могутнім баритоном.
Раптом святкова метушня була дивним чином припинена. Серед людей розпочалася паніка. Бігали туди-сюди, щось шукали, когось викликали. Паніка раптово почалася – раптово і припинилася.
Молоде вино здивовано булькотіло, питало в чарочок, старого „Кагору”, що ж трапилось. Але ніхто нічого зрозумілого сказати не міг. Воно так розхвилювалося, що піднялася температура, тиск, і ...
„Кагор” з осудом і співчуттям дивився на калюжу, яка ще хвилину назад була чудовим, молодим, пінистим вином.
Причину паніки зрозуміли наступного ранку, коли акушерський стіл по секрету розповів дубовому, що на Новий рік, тобто вчора, його все ж таки потурбували. На світ просилося нове життя, просилося впевнено і цілеспрямовано. Не встигли дитину роз’єднати з лоном матері, як вона спробувала зробити перші „кроки” – злетівши зі столу благополучно приземлилась у руки переляканого лікаря.
Почувши це, дубовий стіл все зрозумів і сумно заскрипів. Він уже уявляв, які настануть години в його господі.
Лише старий „ Кагор” не хвилювався – він давно розчинився в людських шлунках.
А годинник працював безвихідних нагадуючи людям про плин часу.
Бам – бам ... – потрібно нагодувати дитину.
Бам – бам ... – зварити їй кашу, перемінити повзунки.
Бам – бам ...- вперше зводити до зубного лікаря.
Бам – бам ... – не проспати Перший дзвінок.
Бам – бам ... – не спізнитись на останній.
Бам – бам ... – запросити гостей на Новий рік.
Дубовий стіл розташувався посеред вітальні, важко сперся на старечі ноги і з сумом спостерігав за поновленим домашнім світом. Підносили новий блискучий посуд, ложки, виделки, серветки.
Аж ось стіл радісно заскрипів – він нарешті побачив старих знайомих, які простояли в темряві шафи 25 років – фужери ... такі ж стрункі і привабливі, прозорі, чарівні.
Стіл розповів їм, що давно вже немає пузатих чарочок, вони одна за одною ставали непотрібною купкою битого скла. Що старий поодинокий посуд стоїть забутий, і лише він, стіл, дожив до цих хвилин.
Розповів, що протягом останніх років, познайомився з товстим потертим зошитом, нервовою друкарською машинкою, кухликом, який не може жити без кави ... і з сотнями аркушів паперу, які приходили чисті і незаймані, а поверталися в світ наповнені вигаданим, і не зовсім, минулим, майбутнім, сьогоденням.
Аж ось,, чути кроки веселих, збуджених гостей, які прийшли привітати ювілярку з першим свідомими кроками в житті, в сім’ї, в мистецтві.
Годинник по-новому заспівав свою стару пісню: „Бам – бам – бам ..”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215120
рубрика: Проза,
дата поступления 09.10.2010
Старий дракон поволі розплющував очі. Він давно цього не робив, не збирався і ближчим часом, але двонога комаха розбудила його, покликала з королівства дрімоти в сірі присмерки вечора.
- Чого тобі треба ? – подумки запитав Дракон.
- Не знаю – відповіла двонога комаха, що зве себе людиною.
- То нащо ти мене будила?
- Хотіла побачити твої очі.
- Не страшно?
- Страшно.
- Не розумію.
- І я також – відповіла людина, зітхнула і повернулася йти.
- Оце і все? – буркнув Дракон.
- Ні, все буде потім ,– і людина пішла.
Старий Дракон позіхнув, тряхнув важкими крилами, вмостився зручніше і заснув. А уві сні знову бачив себе Золотим Феніксом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214934
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.10.2010
- Хлопчику, просинайся.
- Але ж я не сплю?
- Ні, ти спиш.
- Неправда, мої очі розплющені !!!!!!!!!!!
- Хіба це так суттєво?
- Хлопчику, просинайся.
- Я боюсь !!!!!!!!!!!
- Чого!
- Моменту пробудження – відчинивши двері, не втримаєш холодного вітру, який, не спитавши дозволу, влітає ... і скрізь почувається як вдома.
- Не бійся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214933
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.10.2010
В моєму будинку живе привид. Зазвичай, він ходить по кімнатам, брякає залізяччям і сумно сміється.
Колись я в нього запитав:
- Шановний, звідкіля така любов до заліза?
- За життя я був клерком – відповів привид, – тому найзалізніша річ , якою я користувався – перо.
- А сміх?
- Із–за вродженої вади. М’язи обличчя не хотіли розтягуватись у посмішку.
- А чому сумний?
- А Ви коли–небудь бачили радісних мертвих – відповів той.
З того часу, як тільки но відчую присутність привида, намагаюсь наповнити будинок тишею: мертві, все ж таки, повинні бути радісними. І якщо для цього потрібно помовчати і розікласти на краєчках столів усе моє домашнє залізяччя – я це зроблю. Хай він хоч у смерті отримує насолоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214792
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 07.10.2010
Ранок постукав тонким вістрям дощу.
Я спантеличено вдивлявся засоловілими від сну очима.
Я озирався, прагнучи знайти винуватця мого передчасного пробудження.
Тук-тук.
Тук - тук – тук.
Тук – тук – тук – тук, – вистукував щойно вигадану мелодію дощ.
Я постукав йому у відповідь і задоволено посміхаючись повернувся в полон солодкого забуття. Там на мене вже чекали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214791
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 07.10.2010
Дощовий день сумно зазирав в калюжу.
- Це моє свічадо – говорив він перехожим.
Але його ніхто не чув.
Дощ награвав чудернацьку мелодію – пожовкле листя було йому клавесином, запилене павутиння - скрипкою, сірий асфальт – невибагливим слухачем.
Дощ зазирав у свічадо, але воно чомусь так і лишалося брудною калюжею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214620
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.10.2010
Зробила крок ...
Самостійний...
Милиця.
- Не можу
Без рук,
Коли тисне
На потилицю
Зробила крок...
З допомогою
Нога.
Не можу
Навколо стільки
Рук.
Відпустіть.
Я сама.
Я сама дійду до порогу.
Я сама.
А ногу вели
Скалічену ногу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214619
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.10.2010
Колись давно, пташка не мала голосу.
Літала собі в височині, насолоджувалась простором і так їй було добре ... от тільки ні з ким своїм щастям поділитись не могла.
Пожалів її Господь і подарував дзвінкий, тоненький голосок.
Довго думала пташка, кому ж розповісти про небо, потоки повітря.
Врешті вирішила - рибі , вона ж залишилась німою.
Сіла пташка край води і защебетала.
Щебетала довго, смакуючи кожен звук ... але риба так і не з’явилась.
Щебетала тваринам, рослинам та ніхто її не розумів ... отже і не розділив щастя від польоту.
Ще й досі пташка перелітає з дерева на дерево, з куща на гілку шукаючи вдячного слухача, який розділив би з нею її маленьке щастя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214432
рубрика: Проза,
дата поступления 05.10.2010
Осінь. Дрібні краплі дощу рясно зрошують залясканий коровами асфальт, потовчену ратицями обочину, голі всохлі дерева, загублений дитячий чобіток з продертою п’ятою, кудлатого білого собаку, що ховає облізлі боки під вузькою лавкою.
Позавчора помер Іван Полячок. Його знайшли недалеко від шляху. Коротке тіло ногами зачепилось за дошку, перекинуту через рівчак. Тулуб і голова бовтались у чорній, каламутній воді.
Сьогодні його оплакував лише дощ, розмазуючи сльози по затоптаній землі, могилі, що темним, сліпим оком націлилось в небо.
Йому було чи 30, чи 40... хто зна?
Жив, пив, курив, матюкався... словом жив, і от- випадок... доля.
Люди кажуть, що перед смертю з друзями горілку пив. То, може?... сварились вони... Але хто правду знає...
Холодно. Стоять нетоплені хати, тиснуться одна до одної, навіть не дихають. Забракло повітря. Десь загавкав собака. Заревіла ще не здоєна корова, заверещали негодовані свині. Час вечері.
Марія Гуцулка нерівними кроками, часто хапаючись за паркан, понесла недопиту пляшку хворому чоловіку... Знову нап’ються. І до них, як на мед, вкотре злетяться всі місцеві пияки.
Завечоріло. Де-не-де засвітилось у вікнах.
У дворі Гуцулки метушня, біганина – паралізувало її чоловіка, Гришу, лікарі сказали, що перепив.
Дощ перестав, але повітря залишалось мокрим і холодним. Піднявся вітер, насвистуючи понурої різкої пісні.
Проторохкотів віз. Проїхав автомобіль... другий...третій. Пробігла зграя підлітків на дискотеку.
Ніч. Плач..
Тихе бурмотіння, клацання ложок. Дзенькіт чарок. Приїхала донька Марії, заплакані очі не дивились на матір.
Сусіди сиділи за столом, їли холодець, смажену рибу, пили, знову їли... знову пили, скрутно похитували головами, наштрикуючи на виделку кусок ковбаси чи оселедця. Одні в голові прикидали час до початку футбольного матчу, інші, в більшості жінки, чи встигнуть попоратись.
Знову почалася мрячка, поливаючи сірі постаті людей, зазираючи в чужі вікна, чуже життя.
За вікном сердито закричало немовля, вимагаючи їжі та уваги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214431
рубрика: Проза,
дата поступления 05.10.2010
Мы ищем истину в вине
Мы ищем истину на дне
Мы ищем в ком-то
Ищем в чем-то…
Ну а она… всегда… экспромтом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214259
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 04.10.2010
Хочеш, я подарую тобі Слово?
Воно ніжно пестить, коли промовлю...
Таке миле, просте, трішечки барвисте
Як восени нанизане з шипшини намисто.
Як подих вітру, вечірня колисанка,
Як поцілунок-дотик з самого ранку.
Як сонячний промінь на заплющених повіках
Як ніч і день, що чергуються одвіку...
Хочеш, я подарую тобі Слово?
Воно приходитиме до тебе знову і знову,
Коли тиша давитиме на вуха
Коли смуток у скроні задмуха...
В долоні, на пальці, чи навіть на пучки
Кладу моє Слово невпевнено й рвучко...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2010
Я зачерпнув долонями солону вологу.
Вона пахла Сльозами
Міддю
Кров’ю
Морем.
- Але що ж то було? - запитаєте ви.
- Не знаю, не бачив, мої очі осліпли.
На смак солоне
На дотик ніжне.
Але стрімке.
Нестримне.
Вічна таємниця буття.
Таємниця моїх Долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214121
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 03.10.2010
Потертий килим.
Зламаний абажур.
Світло сполоханою рибкою б’ється об стіни.
За вікном Зима, в кімнаті Літо, настрій Осінній....
З кімнати на кухню 12 кроків, до вікна 14, до дверей 10, в туалет 11.
Скільки за день можна їх зробити? Може, варто рахувати, множити, ділити, знаходити корінь?.. Може...
О 12 ночі сусіди зліва, здається, що тягають меблі, з іншого боку постійно горлопанить радіо. Рано – вранці і о 5 хтось із сусідів виводить собачку, судячи як вона скавучить – це щось мале, не досить породисте, зате галасливе.
Я навчився відсторонюватись.
Спочатку... але що спочатку. То, мабуть, буде не цікаво. Краще як тепер.
Я широко розплющую очі. І впускаю в себе світ.
СВІТ МОЇХ ОЧЕЙ
Фантазія №1
Блакитний птах кружляє в недосяжній височині, я прагну до нього потягнутися... і мені це вдається. Я випростуюсь, відштовхуюсь від землі і легко, стрімко лечу ввись. Я відчуваю як силою наливаються мої крила, як холодний вітер обвіває мої палахкотливі скроні.
Все вище і вище.
Це була Вона – моя Мрія. Вона підлетіла і грайливою дзиґою крутнулась переді мною. Мовляв, бач яка Я !!! Так, я бачив.
Підлетівши ближче, ковзнув по її тілу і пірнув в одну із хмар.
Ми гойдалися в ній, ніжились, немов на пухкій перині.
Ми відчули, що наш час скінчився.
Ми зрозуміли, що не варто говорити: „До зустрічі”
Ми раділи цій миті.
Ми прагнули хоча б в наступному житті знайти одне одного.
Я запитав, як її звати.
Вона лише сумно всміхнулася і розчинилася в блакитних струменях повітря.
Чорний птах каменем летів до землі. Коли ж лишилося зовсім трішки – одним могутнім порухом зупинив своє тіло і неначе легка пір’їнка опустився на твердь.
Я впізнаю тебе, ким би ти не була, як би тебе не звали !!!!!!!!!!!!!!!!!
Пальці до болі в суглобах стискали грудки землі, які не витримавши тиску, тоненьким порохом сипалися додолу.
Порохнява і порожнеча.
З тілом ворожнеча.
Що розум нівечить.
Подих.
Легкий помах крил.
Хрускіт пальців.
Замріяний шлях.
Засмучений сміх.
Забутий Гріх.
Я знайду її – повторив у котре самому собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214120
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 03.10.2010
Запричитала, молитвы читала
Устала Господь, устала
Заголосила что есть силы
Уймись, прохожие просили.
Давеча солнце лишь взошло
А тут уж горенько пришло
Лишь лучик по руке спешил
А нерожденный говорил:
- Я устал блуждать,
Искать свою маму
Не хочу больше, не стану
Я устал блуждать
Лишь об одном жалею,
Из-за судьбы шутницы
Увидеть жизнь не смею.
Мне в вечности –
Место-койка
Ведь только желанные
Рождаются бойко.
А мы в зародыше
никому не нужные,
остаемся в вечности
забытые, послушные
души-калеки
на место-койку,
ведь только желанные рождаются бойко.
Запричитала, молитвы читала
Устала Господь, устала
Заголосила что есть силы
Уймись прохожие просили
Какая дура, стоит, рыдает,
Или безумна, кто ее знает...
За мои плечом...
И за вашими тоже
Ходят, бродят призраки прохожие
Ходят, бродят и все говорят, говорят
А я плачу и думаю
- Когда они спят?
Я кричу что-есть силы
- Устала!!!!!!! Устала!!!!!!!!!
Я две жизни, не меньше
Наверно, не спала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213931
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 02.10.2010
Холодний протяг усе життя мріяв грати на скрипці. Вона була тут, поруч, в темному закіптюженому куточку комірчини.
- Так – думав він – лише здається що вона поруч, насправді недосяжно далеко. Старий футляр надійно оберігав її. Від кого? Я ж зовсім не холодний, ну хіба що інколи.
Дійсно, весняної пори він боязко дотикався залізних защіпок, ніжно шепотів в темряву слова кохання. Коли було спекотно – обвівав арештантку медовим диханням літа. Але восени ставало сумно і ... протяг мріяв. А чом би й ні? Кожен має право на мрію. Раз за разом в його уяві поставала тендітна тонка шия, округле гладке тіло і голос – високий , чистий, що легко лине до небес. Протяг уявляв як ніжно доторкнеться струн і вони забринять як вранішні краплі роси, як ніжно проведе тілом, як смичком, і скрипка з любов’ю і пристрастю відповість йому.
Спливали роки, а мрія так і залишилася мрією. Скрипка, нікому не потрібна, самотньо тулилася до стіни. Аж ось, одного дня відчинилися двері. І до кімнатки зайшла дівчина.
Протягу здалося що він бачив її... Так... Так...це ж вона... колись... залишила тут свою маленьку скрипку. Залишила і пішла ... надовго.
Протяг затаївся і чекав. Чекав, що ось нарешті він побаче маленьку, тендітну красуню, зізнається їй в коханні. І вона, вона.
Дівоча рука невпевнено потягнулася до футляру. Ось клацнула одна защіпка, друга.
Швидше, швидше – прошепотів протяг. Дівчина смикнулася. Повела плечима відганяючи прохолоду. Протяг причаївся, забився в шпарину і звідти вже спостерігав за володаркою скрипки. Та нарешті дістала... що це, а де ж омріяна красуня. Де тоненькі струни? Лише одна мляво звивалася вздовж гладкого тіла, тоненької шиї.
А як же моя мрія ?!!
Дівчина затиснула скрипку підборіддям, рукою погладжуючи маленький корпус. Підтягнула єдину струну, яка на диво залишилася цілою після того давнього татового концерту. Він вирішив проявити свої музичні здібності. Схопивши дитячу скрипку виконав соло. Вдаючи що це гітара. Струни перелякано пищали під важкою чоловічою рукою. А пальці щипали. Смикали їх. Ось не витримала одна струна, друга... залишилася єдина і та втратила свій звичний голос. Пальці стукали по лакованим бокам, як по барабану. П’яний голос виводив військовий марш.
Нарешті концерт скінчився.
І скрипка назавжди залишилася одна в старому потертому футлярі... одна зі своїм маленьким. Нікому не потрібним горем.
Протяг тихо плакав в своїй шпарині. Він оплакував свою нездійснену мрію.
- Невже я ніколи не доторкнуся до неї – стогнав він. Невже отак. На цьому все і скінчиться? Протяг наблизився. Зітхнув і рвучко вилетів з кімнати
Скрипка глухо застогнала усім тілом. Футляр зачинився. Клацнула одна защіпка, друга. Повна Темрява. В Чорній пітьмі яскравими були лише спогади і кохання. Кохання до холодного протягу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213929
рубрика: Проза,
дата поступления 02.10.2010
Це не зовсім вигадана історія. Насправді жила-була жінка, звали Рамоною. Її ніхто толком не знав. Відомо лише, що приїхала вона з Закарпаття, лишивши чоловіка, двох дорослих дітей, і гарний будинок. Вона любила жартувати... і пити горілку, говорили, що сиділа ні за що ні про що. Коли померла - пів дня пролежала на видному місці, і ніхто не підійшов... думали п’яна. Вона відійшла в той світ скрутившись як зародок, руки поклавши під щоку. Про цю деталь мені розповіла мама... після того як я дала їй прочитати „Один день з життя”. Виявилось я не помилилась, в смерті вона була саме такою, а от в житті, не знаю... але хіба це так важливо? Про неї ніхто не згадував при житті, то може після смерті пам’ятатимуть?..
Один день із життя
Сіріло. Просиналися пташки, веселим щебетанням підіймаючи свою поневолену рідню – домашнє птаство, те в свою чергу будило господарів.
Лише в господі п’янички Рамони (так її кликали в селі) стояла тиша. Розвалений хлів давно не бачив навіть ситого пацюка. Хата чорніла незавішеними дірками вікон... вся облуплена, занехаяна, як і її господарка.
Рамона лежала на голому, вкритому драною рядниною, ліжку, підібгавши ноги до грудей, руками обіймаючи заяложену подушку.
Їй снився сон:
Простора, біла кімната залита сонячним промінням. На піаніно стоїть букет квітів, які вкупі з сонцем створюють радісну картину щастя, але чогось не дістає... чогось не дістає... не дістає... м-а-а-а-м-и-и... її вже нема... поховали вчора на старому кладовищі. Про це нагадує чорна хустка і біль, який наповнює все єство.
- Як жити далі? – в свідомості раз за разом постає це питання.
За звичкою сідаю на стільчик біля крісла, де завжди Вона сиділа. Руки самі по собі тягнуться до олівця і аркуша паперу. І ось в голові вже народжуються рядки:
Мамочко, рідненька,
Та ти ж так близенько.
Мамочко, рідненька,
Летиш далеченько.
По між хмар...
До Бога...
Стелиться дорога...
Вуста шепочуть, повторюють кожне написане слово.
Як палець сама я,
Як думка одна я...
Перебуваючи під враженням сну, Рамона не може зрозуміти, що її намагаються розбудити. Мляво відмахується рукою, перевертається на інший бік.
- Рамона, я не поняв. Ти пить не будеш? – сіпає її за плече сусіда-алкаш.
Згадка про горілку розганяє всі залишки сну. Поквапливо встає, пригладжуючи п’ятірнею закуйовджене волосся.
- Хто горілочки не уп’є, того смерть косою гупне, - бадьоро проказує Рамона, очима шукаючи пляшку.
- Ну то де ж вона... твоя горілка? Вже переполовинив? – при цьому розставляє на столі дві чарки, щербату літрову банку з молоком, кладе цибулину, окраєць хліба .
- Обіжаєш... женщінє в перву очерєдь, – ставить пляшку горілки і сідає до столу.
Випровадивши „гостя”, лягла перепочити. Не помітила як і заснула.
Зі стелі в підставлену кружку капає вода, за маленьким віконцем шумить осінній дощ. Кам’яні стіни, кам’яна голова... і слова слідчого:
- Если и дальше будешь молчать… пущу по кругу… ты меня поняла бандеровская морда ?!!!!!!!
Відчуття бруду, сорому і самотності...
- Потрібно заснути, потрібно заснути, - наспівую сама собі.
Прокинувшись, Рамона збирається на роботу. Хочеться випити, ніде ані крапелиночки. Знайшла старий одеколон. Випила... не те... і тільки бридкий страх... чомусь...
Пішла на ферму, де ось вже рік працює нічним сторожем. Походила біля корів, випила залишене доярками молоко, вмостилася в пустому жолобі... Стало тепло і затишно... як ніколи... чомусь не боліли ні руки, ні ноги. Навіть всередині затух постійний біль. Швидко прийшов сон, а уві сні мама читала колискову:
Сон заглядує у очі,
Налаштовує для ночі,
І обоє до світанку
Не відпустять полонянку.
Вкриють ковдрою з туману,
Поведуть у мрій оману,
Й до останньої зорі
Ти – єдина на Землі...
Вранці доярки знайшли Рамону, яка лежала підібгавши під груди ноги, долоні затиснула під щокою... і щасливо посміхалася... Немов тільки у вічному сні знайшла свій справжній спокій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213759
рубрика: Інше, Присвячення
дата поступления 01.10.2010
Світає. Просинається село зі своїми проблемами – просинається місто... і я, посередині не невидимій гойдалці злітаю до небес. Місто-село, місто-село. Скрип-скрип-скрип. Село говорить доброго ранку співом півня. Шелестом вітру в верхів’ях дерев, дзвінкими струменями молока.
Місто – позіханням депо. Радісним дзеленькотінням трамваїв, що повільно рушають в свою довгу подорож.
Скрип-скрип. Це голос моєї колиски. Колискова, що колись співала мені мама. Колись.
З цього і почнеться Подорож у мій зачарований світ.
Скоріше. Вперед по між стовбурів трави. Вперед. Вперед. Шурхотить зелене листя неначе сосновий ліс... Тільки б не заблукати в цій гущавині. По стеблинці заклопотано підіймається Божа Корівка... і весело злітає в синь.
Далі. До самого горизонту. До самого краю.
Нарешті!!!
- Хто зіткав білий саван снігу? Чи це небесні груди залляли землю молоком? Смакуйте: Безмовні, Бездержавні переростки не-мов-ля-ти...
Я маю мовити, бо я з поміж них:
- Мене звати пустка. Що з’явилася з Темряви в холодну зимову ніч. Хоча. Чи могла я з’явитися, коли мене немає, коли я завжди є? Ні... Краще слухати тишу. Чуєте?
Білий простір наповнений завиванням вітру, стогоном усохлих дерев, тоненьких бадилинок.
Чуєте?.. Ця пустка наповнює мене. Я розчиняюся в ній повністю, до останнього атому.
Хаос. Зникає видима реальність. Лише пульсуюча спіраль в безмежність, в чорний квадрат, що має велике вухо і східці до пустої кімнати. Сотні маленьких вогників наповнюють її, відбиваються в воді, розчиняються в клубах пару. І очі, в зіницях яких ще по одній мерехтливій кімнаті. Звідти, з іншого виміру долинає голос:
- Опустіла я, пуста кімната
Усе на місці, в мені нема
Протяг кусає за лікті
Сонце жмурить очі
Рипить підлога
Пробігла миша
Сконав день
Нажаханий день
У цьому Будинку
Де наглухо зачинені двері
Вікна, мої засклянілі очі – щоночі.
Скрип – рипнули прочинені двері. За поріг, на простір, ближче до неба. Там в небесах своє життя: блукають люди, якийсь чоловік грає на сопілці, а он двоє сліпих співають... так журно співають. Немов благають Бога показати шлях до Раю.
А я йду, чи мені здається?
Ось річка, а ось вже засніжений ліс, ось поле. Але чомусь над ним зависло марево: чорні стовбури труб пухкають димом, а в диму залізні хрести кладовища, і один старий камінний хрест важко схилися до землі.
Нічого не чую, тільки сумну пісню вітру... Блукаю містом. Тиша. З будинків за мною спостерігають невидимі очі, голови дивних істот – химер чиєїсь хворобливої уяви. Моя подорож продовжується. Я йду, йду, а кінця ще не видко. Мабуть, це і добре. Доки дійду – знайду себе і запитаю:
- Хто ти?..
І буду довго чекати на відповідь.
Білий метелик спурхнув, покружляв і впав по між списаних аркушів блокноту, що з шурхотом загорнувся.
Голос моєї мами, здалеку наспівує давно забуту пісню. Це як привіт, і хай тобі щастить від моєї родини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213756
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.10.2010