mislitelka

Сторінки (1/4):  « 1»

Люди хочуть вірити.

Люди  хочуть  вірити  в    якісь  постулати.  В  щось  стабільне  і  чесне,  в  єдинe  вірне  і  в  єдину  правду.  Вони  закривають  очі  якщо  бачать  як  священик  кохається  з  чужою  жінкою  лише  для  того  аби  не  порушити  свою  віру  в  вірність  Єдиній  дружині  і  святість  душі  священослужителя.  Вони  не  бачать  як  влада  знущається  над  народом,  адже  вони  хочуть  вірити  в  те  що  вони  обрали  своїх  героїв  і  лише  вони  є  Сіячами  добра,  люди  хочуть  вірити  в  Справжнє  кохання  стираючи  знову  і  знову  старі  телефонні  номери  Інших  Колишніх  Справжніх  кохань.  95%  населення  планети  працює  на  інші  5  %  і  з  захопленням  знімають  і  дивляться  телепередачі  про  життя  Відомих  і  Знаменитих,  на  їх  шикарні  вілли,  дорогі  автівки,  і  розбещенні  ігри.  Сидячи  в  «хрущовці»  вони  заздрять  Відомим  і  Знаменитим  і  захоплюються  ними,  їх  не  тривожить  питання  справедливості  –  чому  в  однієї  людини  такий  НАДЛИШОК,    коли  інша  на  свою  заробітну  плату  купляє  лише  ліки.  Їх  не  турбує  що  їхні  діти  теж  вимушені  тягнути  цю  тяжку  лямку,  везти  цю  поклажу  бідності  батьків.  Бідності  і  смиренності,  віри  в  нав`язані  «ідеали»…Так,  можна  заперечити  цьому  і  спертися  на  слова  Ренати  Літвінової  «Талановиті  люди  завжди  досягають  успіху».  Вона  то  свого  успіху  досягла  чому?  Завдяки  віри  в  себе  і  Непохитності,  вона  вічно  в  пошуку  і  ..так  вона  боїться..вона  як  і  всі  люди  боїться,  але  цей  страх  дає  їй  сили  йти  далі  і  творити.  Наше  життя  в  порівнянні  з  існуванням  Всесвіту  –  це  лише  спалах    жаринки  в  величезному  вогнищі  .  Але  в  тебе  є  вибір  –  ти  можеш  протускліть  свою  мить  і  кануть  в  Забуття,  а  можеш  запалать  і  з`єднавшись  з  іншими  вогниками  РАЗОМ  творить  Історію,  творить  Життя,  Творить  себе.  І  такі  почуття  як  Вірність,  Справедливість,  Честь,  Гідність  ,  Любов  і  Істина  –  ніхто  не  відмінив  і  вони  справді  є  в  серцях  людей,  а  не  тільки  на  екранах  телебачення  в  сльозливих  мелодрамах,  в  яскравих  екшенах,  в  затертих  стандартних  «історіях  кохання».  В  кожного  свій  Happy  end    і  ти  зовсім  не  мусиш  жити  по  сценарію  написаним  НЕ  тобою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206900
рубрика: Проза,
дата поступления 20.08.2010


егоцентрично

всі  ВИ  –  бусинки  і  я  –  нанизую  ВАС  на  СЕБЕ.  Я  збираю  ВАС  потрошки,  виколупую  КОЖНУ  з  щілин,  наздоганяю  тих  ХТО  відкотився  від  мене,  розсипався,  загубився.  Я  відшукую  ВАС  :  різнобарвних  і  прозорих,  прямокутних,  кругленьких,  тонесеньких,  в  форму  бублика  і  в  формі  сливки,  і  взагалі  без  формені  шматочки  пластику,  дерева,  заліза  і  ше  казна  чого.  я  пролажжу  в  ВАС,  надягаю  на  себе,  НАНИЗУЮ  ваші  емоції,  почуття,  погляди,  думки.  Нанизую  ВАШІ  всі  обличчя,  кожну  емоцію  і  кожен  порух  брови.  Я  переглядаю  кожен  ВАШ  виступ,  прем`єри  з  повними  залами  людей  і  квітами  в  ВАШИХ  волоссях  і  в  антракт,  коли  ВИ  самі  і  втомлені,  чимось  засумлені,  чимось  вражені,  спустошені  і  такі…  прості..малюєте  нові  декорації,  нові  маски  лампічете  з  старих  елементів,  змінюєте  одні  балетки  на  інші,  блюз  на  джаз,  рок  на  поп,  поп  на  фолк,  але  сунете  нові  диски  в  старий  магнітофон.  
Я  кажу  часто-  «Якби  в  мене  був  вибір….».  А  справді,  от  просипаюсь  я  завтра  абсолютно  гола..Гола  від  обов’язків,  страхів,  стереотипів…Все  прекрасно,  все  чудово.  Я  йду  туди  куди  я  хочу  до  того  кого  я  хочу  і  ми  лягаємо  на  спини  серед  просторого  поля  злаків  на  ковдру,  і  дивимось  в  небо.  От  та  хмарка  схожа  на  слона,  а  та  на  фазана,  а  ти  дивишся  на  неї  і  бачиш  там  індюка  чи  і  взагалі  щось  що  не  має  назви.  І  ми  заводимо  довгі  суперечки  що  ж  то  було,  аж  доки  не  темніє.  Зірки  повибігали  подивитись  на  нас  диваків,  сміються  і  перешіптуються,  і  я  соромливо  відвертаюсь  від  тебе,  кладу  руки  долонька  до  долоньки  і  під  щічку.  Ти  певний  час  вовтузишся  там  щось  собі.  Сопиш    і  поправляєш  ковдру.  Я  посміхаюсь  і  підморгую  зіркам.  Торкаю  тебе  за  плече  і  показую  всім  тим  блискучим  Штучкам  язика..  да-да!  

Я  не  самозакохана  і  не  пихата.  Я  готова  полюбити  кожного  з  вас  ,  ЛЮДИ,  тільки  будь  те  ЗНАЧИМИ  для  мене.  Люблю  ВАС  глибоких  і  не  дуже,    рівненьких  і  кривих,  в  радості  і  печалі.
Амінь)

10.06.2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205854
рубрика: Проза,
дата поступления 14.08.2010


про мінливість

Я  кожного  ранку  сама  себе  надихаю  на  цю  смачну  чи  огидну  каву  все  тієї  ж  фірми  і  з  того  ж  самого  горнятка  її  п*ю,  з  якого  пила  з  вчорашнього  небесно  пахучого  дня  чи  з  позавчорашнього  брудно  запиленого  ранку,  я  сама  кожного  світанку  налаштовую  себе  як  новий  старий  грамофон  і  сама  обираю  з  п*ятитисячної  колекції  вінілових  платівок  саме  ТУ,  на  яку  я  наважилась  сьогодні.  ЯКУ  осмілилась  взяти  з  найвищої  полиці,  за  яку  не  полінилась  залізти  по  сходинкам  аж  на  хмарочос  і  схопити  з  самого  пекла  цю  палаючу  вуглинку  Радості.  Да.  Сьогодні  новий  день  і  я  знайшла  в  собі  сили  вчорашні  примхи  і  неврози  залишити  в  іншій  сумочці.  Сьогодні  Я  –це  не  вчорашнє  напівзабуте  і  безформенне  ВОНО,  образ-про  який  всі  вже  забули  і  навіть  я  сама  не  залишилась  НЕЮ  переспавши  цю  ніч,    і  не  завтрашня  ВОНА  і  не  самозакохана  ТИ  і  не  пихата  ВИ  і  не  самотня  ОТА  і  не  загублена  ХТОСЬ  і  невтрачена  ЯКАСЬ.  Сьогодні  Я  –  це  просто  Я.

28.06.10

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205851
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 14.08.2010


Сновидіння

Опинилась  наче  серед  степу…
Довкола  ніч,  лиш  на  обрії  зоря  далека
Небо  розцяцьковане  не  спить…У  ньому  бурі,  шквали,  шквали..
Спонтанна  блискавиця  золотава,
Розсипалась  вдаряючись  у  хмари…
А  я  все  йду…
…спить  конюшина…мовчить  серденько  й  соловей  затих…
Та  стрепенулось  враз,  неначе  вранці
На  деревах,  на  траві  не  роса,  а  діаманти…
Прокинулись  всі  почуття,  душа  ожила,
Неначе  впився  спраглий  водою.
Ні  за  ким  на  світі  ще  я  так  не  тужила,
Як  за  тою  ніченькою  грозовою.
Я  шла  сама…а  в  серці  в  мене  всесвіт  
І  космос  близько  і  земля  мала
Для  почуттів  моїх  шалених  і  нестримних.  
Чи  то  мені  болить,  чи  то  любов,  а  чи  душа  моя?
Незнаю  я  …ніхто  не  знає…
Я  наче  мандрівник…іду…в  стерню  вологу…
Благенька  свита  на  мені  і  ноги  мої  босі…
Я  йду…душа  співає…неначе  п`яний  корабель,
Похитуюсь,  адже  дороги  я  не  знаю  зовсім.  
Невідаю  навіщо  тут,
Навіщо  я  іду,  топчу  щавель,
Навіщо  хочу  щось  у  світі  я  змінити,
Не  марно  дихати,  не  марно  йти.
Хочу  зустрічаючи  людей  щоразу
В  очі  щиро  їм  дивитись,
В  сльозах  сміятися  до  них,  
підтримати,  допомогти  змінитись,
відкрити  душу  сонцю  і  добру.
Та  не  дозволю  я  собі  не  перед  ким  схилитись,
Маю  душевну  силу  й  волю  я  міцну.
Не  дам  я  серцю  в  буденності  в  топитись,
А  щиро-щиро  прекрасне  обійму!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205724
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.08.2010