Gabriet Ksenia

Сторінки (1/74):  « 1»

Хлоп'я

Маленьке  хлоп'я  на  узбіччі.
Повільно  чеберяло  ніжками.
Зупинилось.
Затнулось.
І  розповіло  мені  мою  таємницю.
Дивилось  на  мене  очима  моїми.
Очима  зоряними.
Гладило  по  маківці.
Вкладало  до  себе  на  коліна.
І  сказало:  "спи,  поки  спи"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845537
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 19.08.2019


Повні кишені Себе

Назбирати  кольорів  повні  кишені
І  водити  взимку  пензлем.
Між  емоцій  твоїх  і  моїх.
Дивитись  крізь  шпарину.
Підглядати.
Вгдедіти  там  врешті  решт  Себе.
Нагого.  Беззахисного.  Спустошеного.
Чи  може  наповненого  по  вінця?
Розхлюпувати  за  край.
Ловити  мить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845536
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.08.2019


Тіні у тобі

Якби  тіні  могли  кричати?
Якби  тіні  могли  тікати?
Вони  б  мабуть  не  тікали,
а  просто  йшли  як  йдуть  люди.
Коли  вже  надто  терпко,  щоб  пам'ятати.
.............
Тихо.
Не  гримаючи  дверима.
І  по  щоках  стікала  б  не  одна  сльоза.
Їх  спогадів,
Що  не  відбулись.
В  тобі.
В  мені.
І  в  цьому  перехожому.
.............
І  сидять  так  ніби  
Ніхто  не  йшов.
П'ють  чай.
А  на  ранок  вертаються.
Цілують  ноги.
Ридають.
Кажуть,  що  не  витримають
Цієї  безмірної  самоти.
Жити  загубленими  і  безликими
Так  ніби  їх  ніколи  й  не  було.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825405
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 14.02.2019


Дівчинка без імені

Дівчинка  танцює
так  наче  це  в  останнє.
Так  наче  дві  зірки  зійшлись,
які  ніколи  не  могли  зустрітись.
Її  руки  такі  легкі,
що  я  б  вклонилась  їй,
узяла  б  в  долоні
і  довго  довго  вдихила  б  
тільки  щоб  не  забути  
її.
Її  запах
він  не  стримний,
він  гарячий.
Не  боїться  точки  кипіння,
бо  вона  вся,  той  вогонь,  що  в  ній  так  сильно  перегорів,
що  її  вже  не  торкає
та  байдужість
у  холодних  очах
у  безликих  обличчях.
Вона  просто  співає  свою  пісню,
яку  ти  не  почуєш  ніколи
Бо  і  ти  є  одним  з  них.
Тих,  хто  ніколи  не  чує,
тих,  хто  завжди  у  вогні
Дівчинка  лягла  у  траву  і  заснула.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824251
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.02.2019


Тікай

Біжи.
Тікай  від  себе.
Чимдуж.
Небокраї  тебе  сховають.

А  потім  знову
шукай  дорогу  до  дому.

І  себе.
Ти  знайдеш.
Але  зараз  біжи

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824249
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.02.2019


Твої птахи

Я  стояла  на  скелі
І  бачила  птахів
Твоїх
Що  не  долетіти
Вони  розбивалися
Бо  ти  про  них  забув
А  може  не  забув
Просто
Місця  для  них  не  було
В  твоїх  долонях
Занадто  слабких  для  цього  світу

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823956
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 03.02.2019


Світло твоє

Світло  твоє.
У  мені.
Так  раптово
і  так  випадково
Не  випадково.
Відбилося  фарбами  на  папері.
Ти  бачиш?
Це  чи  ні?
Я  б  хотіла,  щоб  побачив.
Випадковий  Не  випадковий
То  було  зарано  чути  тебе
Відчувати  душу.
А  може  ніколи  й  не  зустріти.
Ту  раптовість.
Ту  миттєвість.
Після  якої  ти  не  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822878
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 26.01.2019


Дерева розказують

А  мабуть  дерева,  теж  розказують  свої  історії  дощу?
А  по  ночах  їм  теж  не  спиться?
Тому,  що  емоції  заповнили  за  край.
А  може  їм  теж  буває  сумно  безпричинно.
А  коли  вони  бачать  щасливих  людей  їм  теж  так  добре,  як  мені?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821011
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.01.2019


Неосвітлена

Дерева.
І  місто.
І  я.
На  узбіччі.
Від  тебе.
Дим,  що  проходить  крізь  тебе.
Зачіпає  прохожих.
Так  наче  на  вічно.
Проте  тимчасово.
Тіні.
Залишаться  остронь.
Так  треба.
Сторона  що  неосвітлена.
Ще  неосвітлена.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821009
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.01.2019


Спогади

Пережити  бурю  незважаючи  ні  на  що.  Тоді  коли  голоси  так  звучно  падають  у  тебе,  падають  крізь  тебе.  Падають  з  тебе.  Вони  усюди,  їх  чути.  Їх  надто  голосно  чути,  щоб  просто  сидіти  і  не  рухатись.  Від  цього  явище  стає  лячно.  Так  лячно  наче…
Знову  всюди  вони…
Всі  думають  що  я  божевільна  але  я  просто  відповідаю  на  їх  запит.  Запит  спогадів.
Їх  занадто  багато  у  мене.  Можливо  тоді  цього  всього  не  було.  Вони  занадто  емоційні.  Занадто  яскраві  для  однієї  маленької  душі,  яка  немає  грані.  Чому,  чому  так,  якби  душа  мала  свої  малесенькі  кордони,  вона  б  наповнилась  вщент  і  більше  би  просто  не  вміщалось.  А  так  пам’ятай  усе.  Переживай  це  знову  і  знову  і  відповідай  на  запити  голосів  інакше  вони  не  припиняться,  не  припиняться….
Можливо  це  просто  пустеля.  Мої  думки  бездонна,  безгоризонтна  пустеля,  як  відповідь  на  чиюсь.  Можливо  там  по  той  край  пустелі  лежить  так  ж  бездонна  душа  -  пустеля  як  і  я.  І  не  хоче  згадувати  нічого,  ні  хорошого,  ні  поганого.  Просто  не  памятати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634525
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2016


Слова

Я  не  хочу  більше
літати  щоночі.
Словами  твоїми,
які  давно  десь  у  горлі,
розламались  на  двоє.
і  не  хочу  закривати  очі,
бо  там  теж  
Ти.
з  словами,
які  давно  не  твої,  
вони.
Вони,  
ті  що  були  спраглими  тоді
узимку.
Коли  душа  була  ще  не  торкана
проте  спустошена  наскрізь.
Я  б  хотіла
можливо,  забутися,
просто  закривши  крила
заснути  і  зникнути
так  ніби  мене  й  не  було
а  опісля...
не  буде  нічого.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613295
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 14.10.2015


Ще темніше

здається  інколи,
що
краще,  щоб  ти  не  знав
ніякої  правди.
бо  моя  правда,
темніша,  ніж  ніч.
в'ється
болючими  лозами
у  саме  серце.
і  вириває  його.
виходить,  
ми  уже  давно,
двоє
без  серця.
зовсім-зовсім.
і  такі  розбиті
наче  тоді  вперше,  
коли  було  ще  так  темно.
а  тепер  ще  темніше.

https://vk.com/xenia.haba?w=wall-29014801_353

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533802
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 31.10.2014


потримай мене трішки за руку

перед  бурею  не  літають
я  літала  щодня,  щогодини
я  хотіла  тобі  сказати.
потримай  мене  трішки  за  руку.  
_________________________________________________________________

я  розбилась  об  твої  грати
з  чорного  диму.

після  бурі  не  плачуть.
не  збирають  друзки.

я  вже  не  літаю
я  навчилась  ходити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502301
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 31.05.2014


літати вниз

можна  літати  вниз
і  сотні  раз  розбивати  голову.
я  не  знала  що  можуть  кидати  вниз
і  розчавлювати
молотом.
тих  рук  які,
колись  були  ніжними.
торкались  твоєї  спини.
тепер  вони  грубі  і  торкають  серце  лещатами.
до  болю.
до  кінця.
аж  поки  не  стане  пустота,
там  десь  глибоко.
де  колись  був  ти.
і  пестив  моє  волосся.
воно  вмирало  від  тих  дотиків.
але  то  пусте.

Мені  б  тільки  забути
усе.
почати  нове  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501829
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 28.05.2014


Догорілі мрії

моє  повітря  наповнене  димом
ти  ж  знаєш
я  задихаюсь
ти  ж  знаєш  у  мене  ціла  купа  алергій  і  болячок
але  найбільша  то  це  ти
так  дивно
до  болю  так  все  дивно
коли  твій  простір
тепер  заповнений  чужим  сміхом
і  без  запаху
так  шкода  
тепер  мої  ескізи  
мабуть  згорять
вони  не  потрібні
коли  всередині  попіл
коли  все  загасло
тільки  напиши  щось  на  прощання
крізь  дим
крізь  попіл
догорілих  мрій

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501027
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 24.05.2014


Затерпша

Коли  дим  затерпає  у  венах,
стає  дуже  лячно.
Пробач.
За  те,  що  гралась  на  морозі
водою,
коли  тебе  не  було  поряд.
Тобі,
тоді
довелось
розтирати  мої  замерлі  коліна,
хукати  на  мої
руки.
Намагатись  врятувати  мою  майже  втрачену  душу.
Яка  намагалась  бути  твоєю
але  не  змогла.
Також  пробач  мені
за  те,  що  снюсь
щоночі,
тільки  тобі.
Сную,  наче,
біль  у  твоїх  венах.
і  вертаюсь  на  світанку
розбита
з  потріпаним  волоссям,
затерпша.
Бо  ти  не  врятував
мене
від  падіння.
Яке  було  неминучим,
бо  навіть  в  пустелі
може  текти  кров.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483845
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 06.03.2014


Моє волосся пахне льоном

Моє  волосся  пахне  льоном,
коли  ти  торкаєшся  мене.
Опісля  не  буває  згуби
і  поганих  наслідків.
Опісля  не  жаліють
і  мовчать.
Мовчать  довго-довго
і  замовчують
все,  що  було.
Кажуть,  що  це  пусте
але  це  неправда.
Якщо  маєш  голос,
скажи  хто  я  є,
для  тебе.
Якщо  маєш  руки,
обійми,
мою  пусту  душу.
Яка  давно  зникла,
на  лівому  березі
тебе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483286
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 03.03.2014


та, що була зі світла

та,  що  була  зі  світла
забилась  в  куток,
навесні.
тоді  коли  світало.
закрила  долонями  небо
і  очі  свої,
щоб  нічого  не  бачити.
бо  навіщо  щось  бачити  у  пустці.
та  що  була  зі  світла  закрила  свої  світляки.
заховала  загорнувши  в  хустинку  і  закопала  в  землю,
вона  хотіла  зігріти  всіх.
натомість  загубила  себе.
та  що  була  зі  світла
раптом  оніміла
відкривши  знову  свої
смарагдові  очі.
вона  була  з  попелу,  а  думала,  що  з  сталі  вогненної,
яку  кують  лише  навесні
і  то  не  завжди...
та  що  була  зі  світла
мовчки  викурює
свої  світляки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481094
рубрика: Вірші, Білий вірш
дата поступления 22.02.2014


Останій наче, той, що треба.

Вже  шелестіє.
мабуть.  
Вітер  вюнкий
Вітер  сумний.
Він  чекав
бунту.
Вже  шелестіє,
мабуть,
у  душах.
Вітер  чекав  змін.
Вітер  останій.
Останій  наче,  
той,  
що  треба.
Бо  лише  останній  
може  бути,  
тим  чим  треба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469005
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 28.12.2013


Щоб прокидалася завжди.

Пробач  але  коли    бачу  як  ти  стоїш  навколішки
і  молишся.
...  я  хочу  плакати.
Коли  я  бачу,  як  спить  моя  мама
загорнувшись  клубочком.
Я  хочу  і  радіти  і  плакати
але  все  одно  обіймати.
Коли  всі  мовчать  і  навіть  кола,
яка  каже,  що  вона  без  ГМО
і  жодної  усмішки.
Це  страшно.
Це  дуже  дуже  лячно  залишитись  одній.
В  пустелі,
де  піщинки  нагадуватимуть  людей.
І  навіть  коли  не  сміється.
Їй  порожньо,
коли  мама  спить.
Їй  тепло  дивитись  на  неї
і  плакати  довго  довго  плакати.
Щоб  мама  отак  спала  завжди  і  прокидалася
цілувала,
гладила,
обіймала.
Щоб  прокидалася  завжди.
Це  ж  вона  пообіцяла,  що  ніколи  ніколи  не  постаріє  і  буде  вічною.
Я  готова  ридати  за  це  щодня  лиш  би  це  було  правдою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456353
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 24.10.2013


Любить

Коли  ти  зболена  лежиш  на  канапі  і  думаєш  про  міжгір’я  його  трав.  До  тремкості  чутливо  щось  капає  у  серці  і  розтікається  гарячкою.

Гарячкою  до  марення  до  безслів’я  емоцій.

Коли  так  порожньо  за  сотню  кілометрів  від  неба

Коли  Бог  тебе  рятував  не  тисячі,  а  мільйони  разів.  На  мільйон  перший  ти  повинна  сама  себе  врятувати,  бо  врешті  решт  Він  не  відповідає  за  наші  вчинки.  Він  не  може  врятувати  тебе,  коли  ти  цього  не  прагнеш.

Але  він  заповнить  твою  пустку  і  вилікує  я  це  знаю.

Він  тебе  любить  :)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454303
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.10.2013


Зникну

Я  заплуталась  в  розгнузданому  своєму  єстві.  Наче  у  порожнечі  і  наче  жива.
Тебе  оповили  сіткою,  скували  всі  твої  рухи.  Але  думки  від  мене  не  відбереш
Як  мені  далі  жити  з  такими  думками,  з  таким  безладом  і  хаосом.
до  мурашок.
до  болю.
не  будьте  зі  мною  ґречними.
ваша  ґречність  зачепила  мене,
боляче  зачепила.
і  навіть  якщо  порізати  вени
ти  всеодно  живий.  ти  в  потойбіччі
і  нікуди  не  дітись
ти  все  одно  житимеш.
Буде  лише  гірше.
Якби  просто  зникнути,  щоб  нікого  не  чути,  не  бачити,
не  існувати.
просто
не  існувати.

Як  забути  все?
Як  пробачити  себе  і  не  зникнути  бажаючи  зникнути.
Ніхто  не  залиже  твої  рани,  тому  що  ніхто  не  ти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451496
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2013


Жовтіє

коли  жовтіє
щороку
на  вулиці.
так  холодно  
у  душі.
крига  проймає
ззовні  зап'ястя,
ще  не  завмерлі  без  твого  подиху.
коли  беззвучність
чіпає
кінці  волосся
почервонілого  від  сорому,
що  ти  так  далеко.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451082
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 26.09.2013


П'янко-п'янко

Буде  п'янко-п'янко
і  листя  опале
топтатиме  ноги.

Душевна  віхола  щезне
на  передп'ясті
думок.

не  буде  криків

тремка  мовчанка
твоя
зацілує  мене  потім.
А  поки  що  мовчи
чуєш  мовчи.
Лиш  шепочи
та  мовчки,
що  завше  будеш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444883
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 23.08.2013


Але…

Я  була  готова  любити,  а  він  -  ні.  
Любити  -  я  надіюсь  ти  розумієш  значення  цього  слова.
Любити,  а  не  кохатись.
Просто  любити,  віддано,  щиро  без  ніяких  але.

Але  між  нами  але...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444792
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.08.2013


Наступної зими

наступної  зими  я  зацвіту
обіцяю
квітами
п'янко  ніжними
і  розпущу
свої  долоні

трави  забринять  в  моїй  душі.

але  зараз  там  порожньо
холод  і  віхола
так  дивно  адже  в  душі  літо
розумієш  літо!

а  холод  тебе  проймає  наскрізь
чому  так  скажи?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444744
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 22.08.2013


Проміжок моєї мовчанки

Сніг  більше  так  гучно  не  гуде  у  моїй  скроні.
Вчорашнє  завтра  закрило  за  собою  двері  і  там  плаче.
Забилось  тихенько  в  куток  і  споглядає  з-під  лоба  на  мої    кволі  і  незграбні  руки.
Споглядає  подряпини  у  проміжку  слів  твоїх  і  проміжку  моєї  мовчанки.
Речі,  які  не  настали,  залишились  у  пустці.  
Так  дивно,  коли  життя  поділяється  на  коли  ти  можеш  писати  і  коли  ти  не  існуєш  зовсім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441271
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 03.08.2013


Терпну

Овдовіли  вулиці  без  твоїх  перехресть.  
Опівночі  так  холодно.  
І  терпко  в  моєму  лоні.  
Твої  розбіжності  
тепер  
збіглися  до  купи.  
Ридають,  
мабуть  проклинають  
мою  траєкторію  думок.  
Вона  замаленька  для  мене  
одної,  
тому  я  витіснена  сама  із  себе.  
Зніяковіло  дивитись  мабуть,
боляче  і  приторно.  
Без  тебе.  
Коли  позаду  нікого  нема
 і  спереду  пустка.  
Мені  смішно.  
Тому  що  нема  до  кого  усміхнутись,  хоча...
Це  життя  таке  хороше  і  коротке.
Я  терпну  біля  твоїх  колін  і  забуваю  хто  я.
Коли  я  лежу  така  вся  розписана  хною,  то  бачу  дощ  і  сніг
і  маленьке  янголятко
воно  плаче.  
Тому  що  я  терпну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441156
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 02.08.2013


Собі

Я  б  хотіла  любити  тебе  
але  я  не  люблена.  
Я  б  хотіла  бажати  тебе  
та  душа  зранена.  
Терня  пройшло  наскрізь,
подряпало,
роздерло  ятрючу  рану.  
Я  стою  і  спостерігаю,
як  живі  метушаться  
біля  мене.
Як  зализують  мої  рани  
вогнем  
пекучим...
Я  лежу  і  усміхаюся  
собі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440931
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 01.08.2013


Мені холодно

Я  не  маю  більше  нікого,  хто  б  обіймав  мене,  коли  я  розбита  лежу  у  пустелі.  мої  сни  всі  потрощені  й  загублені  між  уламками  твоїх  слів.
Звук  не  може  долетіти  до  мого  вуха.  Все  пусте.  Все  знівечене.  Я  розбита  твоєю  кригою.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437429
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.07.2013


Ну усміхнись будь-ласка

Я  забуду  про  гнів,  я  завжди  попри  всі  незгоди  намагатимусь  усміхатись  і  любити.  Я  жертвуватиму  собою  задля  усмішки  інших.

Але  добро  і  любов  неможливо  назвати  "жертвою",  тому,  що  скільки  ти  б  не  дарував  (навіть  матеріально)  до  тебе  повернеться  в  стократному  розмірі  духовне  і  фізичне.

Ми  стаємо  щасливіші  творячи  добро,  творячи  любов.

P.S.Ну  усміхнись  будь-ласка  мій  ближній  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416380
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2013


Камінна стіна

"Не  завжди  кам'яна  стіна  є  міцною.  Не  завжди  зовнішня  сила  і  міць  є  опорою.
Часто  слабкі  і  беззахисні  стають  найвитривалішими,  найстійкішими  і  найбільшою  опорою  у  бою."


"Скільки  триває  щастя?  Мить?  Чи  може  вічність.  
Що  таке  мить?  Що  таке  вічність?"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415670
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.04.2013


Ти у невагомості

Ти  помічаєш,  що  ти  щасливий.  Щастя  капає,  капає  у  тебе.  Розливається  у  тобі.

Ти  розумієш,  що  по  вінця  наповнений  емоціями,  коли  запиваєш  смачним  солодким  чаєм  цукерку  Monterini,  яка  наповнена  ромом.  вона  не  пуста  у  ній  щось  є,  начинка  і  у  мені,  у  нас  всіх  є  начинка!  Ти  п'янієш.

Думки  так  швидко  просковзують  крізь  тебе,  ти  не  встигаєш  їх  ловити,  їх  спинити  чи  просто  випустити.  Вони  просто  проникають  крізь  тебе  залишаючи  свій  осад.

Ти  даєш  їм  волю!  Вони  летять.  Розправивши  плечі  ти  вдихаєш,  глибоко  вдихаєш  повітря,  розпрасовуєш  свої  крила  (про  які  навіть  не  здогадувалась)  вільним  порухом  плечей.  Ти  більше  не  спиш,  ти  більше  не  сплячий  метелик.

Ти  усвідомлюєш,  що  ти  живеш.  Ти  живеш.

Через  20  років  ти  розумієш,  що  ти  живеш.  Ти  у  невагомості.

Розкриваєш  свої  чарівні  крила  і  летиш.  Летиш  далеко  забуваючи  відчай.  Пам'ятаючи,  що  ти  щасливий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415669
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.04.2013


Свобода польоту

Що  ти  будеш  за  птах,  якщо  все  життя  літатимеш  попід  землею?  Що  ти  будеш  за  птах,  якщо  ні  разу  не  зрозумієш,  що  таке  свобода,  що  таке  свобода  польоту?

Що  ти  будеш  за  людина,  якщо  все  життя  промарнуєш  на  не  потрібне  тобі  і  не  цікаве  тобі?  На  те,  що  тебе  вбиває!  Так  і  ні  разу  не  відчувши,  що  таке  життя?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411122
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2013


Розбивайся мовчки

Розбиваючись  розбивайся  мовчки.
Не  чіпай  мої  тлінні  небеса.
Я  розлючена,я  червона
Аврора.
Я  Асоль,  де  ж  мої  розбиті  паруса?
Розбиваючись  не  чіпай  порох,
не  стріляй
                       у  прострелених.
Я  чужа.
Ти  не  тямиш  нічого  у  моїй  оскомі.
Де  ж  мої  тлінні  прострелені  небеса.
Розбиваючись  не  кажи  нікому.
Бо  розбитими  будуть  і  твої  чудеса.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407510
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 09.03.2013


Кішка мовчить

Про  що  мовчить  кішка,
коли  закриває  свої  очі.
Мабуть  набирає  повітря  повні  легені,
затамовує  подих.
Забуває  вчорашній  біль
і  тихо  падає.
Розбиваючись  об  свою  свідомість.
Мабуть  у  неї  все  ще  ятрить
рана.
Кішка  засинає,
закриваючи  свою  розбиту  душу
Серветкою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403420
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 22.02.2013


Запах

Твій  дивний  запах  ще  досі  криється  десь  у  моєму  серці  наче  звук.  Це  вийшло  так  раптово  (усвідомлення).    Я  почала  закохуватись  у  твоє  місто,  так  само  раптово  і  неочікувано  як  у  тебе.

Зненацька  я  забула  про  увесь  бруд,  що  точив  моє  зранене  серце.
Моя  розпростерта  душа  летить  опускаючись  у  м’якоть  твого.
Вона  кричить  (моя  суттєвість  незбагненна)  і  байдуже,  що  під  ногами  бруд.

Мій  ліс  втомився  від  порожнечі  зрубаних  дерев.
Твій  запах  заполонив  кожен  закуток  ще  не  вбраної  у  святкове  кімнати.
15:33  я  вийшла  на  узлісся  і  бачу  тебе  серед  голизни  дерев.  Це  їм  придає  певного  шарму.

Увесь  мій  всесвіт  замкнувся  і  зіткнувся  в  одному  тобі  (так  несподівано…)
Весна  вже  мабуть  наступає.

Як  прекрасно  споглядати  матерію  твоїх  слів,  ловити  по  шматочках  їх  і  ховати  за  пазуху  від  поганого  ока.  

Я  знаю,  що  йдучи  цими  узліссями  можу  і  не  повернутись.  Чудово  розумію  твоє  усвідомлення  «без  мене»  .  Його  немає.

Але  я  іду,  ковтаючи  слова,  як  сльози.
Колись  я  б  закричала  не  роздирайте  мене  наче  мозаїку  на  шматки,  відпустіть.  Яка  там  фізіотерапія,  не  допоможе.  Мовчки  подавлю  себе.  
«бути  чи  не  бути  ось  в  чому  питання»  та  навіщо  бути  якщо  з  мого  крану  тече  не  твоя  вода.
Твій  голос  розбудив  мене  близько  16.
Я  щаслива,  що  маю  маленький  уламок  дихання.
Я  розіб’ю  порожнечу  слів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401641
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2013


Мапа для подорожнього

Що  є  мить?
Що  є  ми?
- Два  маленьких  протони  у  теорії  вічності.

Танцюй  доки  грає  музика,  усміхайся,  пий  енергію,  ще  твоя  мить,  твоя  мить…
…  бо  ось-ось  і  може…  штори  відкриються,  свіже  повітря  зайде  у  кімнату,  заснеш,  а  там  вже  й  до  небокраїв  недалеко.

Летіти  крізь  розчинене  вікно.

Сьогодні  не  буде  діалогів,  ніякого  бруду,  тому,  що  зараз  наш  час  кружляти  під  саме  небо,  летіти  у  саму  глибочінь  небес,  торкатись  пелюстків  і  знову  летіти.

Мабуть  ми  два  навіжених,  які  в  минулому  житті  були  вітром,  а  може  ми  і  будемо  вітром.  Злиємось  в  одному  танці  і  так  кружлятимемо  понад  селами  великими  і  малими,  торкаючись  до  сердець  ,  залітаючи  в    квартиру,  вриваючись  у  танець,  палахкотіти  у  ватрі.  І  лише  у  вечері  ляжемо  на  спочинок  біля  стіп  втомленого  подорожнього.    Огорнемо  його  серце  і  станемо  мапою  для  нього.

Як  чудово  летіти,  а  не  падати.
Як  чудово,  коли  все  вчасно,  коли  на  все  відвединий  свій  час.
Як  чудово  жити!
Як  чудово,  коли  ти  живеш  мить.
Як  чудово,  коли  ти  це  збагнув  ще  не  заснувши…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398503
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2013


просто кружляю по атласі

Любов  розмножується
по  всіх  закутках  ще  не  заснулих  артерій.
Накриває  хвиля  насолоди,  зовсім  без  торкання.
Знак  космічного  кохання.
Амур  вистрелив  не  в  серце,  а  в  душу,
на  цей  раз  влучно.
Я  чую  звук  посеред  зими,  
яскравих  жар-птиць.
І  просто  кружляю  по  атласі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396493
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 29.01.2013


Кай і Герда

Добре,  що  скалка  льоду  потрапила  лише  в  серце  Кая,  бо  якби  серце  Герди  заледеніло,  хто  б  врятував  Кая?  Добре,  що  у  Кая  є  Герда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389232
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.01.2013


Дим

Дим  твого  волосся
просковзує  крізь  пальці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388638
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 29.12.2012


Людина перестає усміхатись

"Людина  помирає  тоді,  коли  перестає  усміхатись,  помічати  красу  життя  і  любити,  а  не  тоді,  коли  лежить  нерухомо"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388190
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.12.2012


Нахабно

Оголював  мої  плечі  своєю  розпустою
і  засинав  біля  кістки.
Оголював  душу  до  самих  нутрощів
і  мого  передмістя.
Розкривав  усі  входи  і  виходи  
так  нахабно.
Забував  мене.
Залишав  у  пустій  квартирі
ковтати  сигарки  обпалені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387873
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 26.12.2012


Ятрять

Падаю  невисоко,
проте  розбиваюсь  на  друзки.
Шукаю  тебе  по  закутках
і  засинаю  в  печері  думок.
Ятрять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387689
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 25.12.2012


Фіалково чутливо

Фіалково  чутливо  бачити  тебе  щоночі,
торкатись  брів.
І  якщо  повернути  голову  на  захід,
можна  побачити  твоє  серце.
Яке  б’ється  для  мене.
Ніч  не  прийде,  коли  ти  поруч.
Так  само  як  і  день.  
Вони  у  змові  з  тобою.
І  я  рада,  що  є  ще  на  світі  секунди,  
бо  в  секундах  ти!
Я  відступаю.
Ти  наступаєш,
і  тримаєшся  за  серце,  
яке  лежить  у  тебе  в  кишені,  
наче  амулет  щастя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386892
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 22.12.2012


Замкнення

Страх  знищити  саму  себе  поглинає  тебе  сильніше,  ніж  твоя  власна  сутність.  Ти  закупорюєшся.  Стаєш  слабкою  і  гучно  падаєш.  Так  гучно,  що  навіть  чути,  як  замикається  твоя  підсвідомість  і  вистрибує  душа.
       Ти  лежиш,  не  рухаєшся,  бо  не  здатен  поворушитись.  Пронизливий  біль.  Відкриваєш  очі  і  не  бачиш  нічого,  лише  світло.  Світло,  яке  огортає  тебе  усюди  і  засліплює  очі.  Ти  спиш.  Довго  спиш  і  не  розумієш  нічого.  Не  розумієш,  що  відбувається  з  тобою,  ти  вже  навіть  не  усвідомлюєш  своїх  бажань.  Ти  не  знаєш  чи  хочеш  прокинутись,  чи  далі  отак  лежати  у  світлому  просторі.
       Ти  плачеш…  Чому  ти  плачеш?  Кричиш!
Коли  проснешся,  ти  опинишся  в  себе  вдома  але  будеш  спустошеною,  розбитою,  знищеною.
       Ти  побачиш  як  всі  кричатимуть,  тебе  не  помічатимуть  жбурляючи  твою  душу  у  куток.  Як  нікчемно  не  розумітимуть  тебе.
       І  ти  знову  заснеш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386266
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2012


Кориця

Твій  світ  в  мені.
Так  тонко  і  так  гучно,
торкав  мене.
Неначе  шепіт,
торкає  тишу.
Летів  у  саме
серце.
Ледь  чутно
та  так  терпко.
І  залишив  лиш  запах  на  губах
кориці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385125
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.12.2012


Є стільки слів не сказаних

Час,  як  одна  мить  його  плин  неможливо  не  помітити.  Він  змінює,  корегує,  додає  своїх  нот  і  фарб  у  загальну  картину  життя.  Він  іде…  не  зупиняючись,  не  затиняючись  і  навіть  не  спотикаючись.  Біжить  кудись  у  невідомість  розкидаючи  усе  в  себе  на  шляху…

       Одного  разу  ідучи  засніженими  вулицями  ти  усвідомиш,  що  насправді  ти  не  жив,  а  лише  мчався  за  часом  і  тільки  тоді,  коли  ти  зупинишся  ти  починаєш  жити.

         Зупинка  –  це  всього  на  всього  мить.  Ти  живеш  миттю.  Ми  всі  мабуть  живемо  миттю.  І  як  мильні  бульбашки  надуваємось,  злітаємо,  а  потім  віддаляємось  у  вічність  туди  далеко  у  небо,  так  і  до  кінця  не  усвідомивши,  що  життя  –  це  зупинка,  а  зупинка  –  це  мить.

         Часом  є  стільки  слів  не  сказаних,  часом  є  стільки  чорнил  не  списаних,  а  мали  б  бути…

           Жаль  ми  хочемо  але  не  можемо.  Ми  можемо  але  не  робимо.  Ми  самі  себе  стримуємо.  Стримуємо  своє  життя.  І  воно  іде  тоді,  коли  стільки  ще  не  сказано,  воно  іде  у  не  підходящий  для  цього  момент,  воно  іде  у  небо…

           А  хотілось  б  бути  як  дитина,  говорити  про  все  на  світі,  бути  вільним  і  летіти  і  зупинятись  не  на  мить  і  сказати  стільки  не  сказаного.
Але  ми  себе  закупорюємо,  ми  мовчимо,  чинимо  насильницький  акт  над  душею  і  падаємо  не  встаючи…  мовчимо…

           Час  іде  коригуючи,  перетворюючи  нас  у  попіл.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384915
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.12.2012


Шматок дихання

Сніг  падає,  кружляє  над  головою  і  чути  в  повітрі  запах  болю  витає.  І  якщо  подивитись  згори,  то  можна  опинитись  внизу  і  не  дихати,  лише  відчувати,  як  тебе  огортає  багато  маленьких  сніжинок,  і  як  віддаляється  біль.
       А  якщо  заснути  отак  під  ліхтарем  з  сніжинками,  а  на  ранок  прокинутись  щасливим?
       Сніжинки  падають  не  усвідомлюють,  що  ідуть  на  смерть.  Летять,  летять,  летять  глибоко  вниз  і  опускаються  на  вії,  голову  і  повністю  запорошують  своїм  єством.
       Падають  думають,  що  танцюють  але  не  знають,  що  тут  люди  їх  топтатимуть.  Прості  люди,  які  ідуть  по  житті  з  болем.
       Вокзали  кличуть  мене:  «Іди,  іди  до  мене,  занурся  в  біль».
       Віддаляється  поїзд,  хтось  когось  проводжав,  хтось  когось  зустрічав.  Але  тебе  там  нема.  І  я  одна…  Я  знову  зовсім  одна…
       А  може  завтра  не  настане  і  я  більше  ніколи  не  буду  щасливою?...
       А  може  ці  сніжинки  не  зможуть  більше  летіти  щасливими  і  прокидатись  мертвими.
       А  може  завтра  кінець  світу  і  я  засну,  а  не  прокинусь,  і  не  зможу  більше  заплакати...
       …заплакати  тому,  що  в  цьому  потязі  не  ти…  
       На  вокзалі  оголосили:  «Будьте  обережними…»  Але  я  не  вмію,  мене  болить.
       Мені  жаль  цієї  собаки,  вона  ногу  пошкодила,  а  зараз  так  холодно,  що  буде  з  нею.  Вона  одна  як  і  я  чекає  на  завтра  для  того,  щоб  їй  просто  подали  шматок  дихання…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383654
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.12.2012


Мрії

Хочу  назад,  туди,  там  де  мрії  не  розбивалися...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382926
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 06.12.2012


Самбука

Дівчата  люблять  самбуку  і  ковтати  дим.
Хлопці  люблять  дівчат  і  грішну  мить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379858
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.11.2012


Блудні сини

Стоїш  над  обривом  і  бачиш  як  відходять  і  приходять  хвилі,  наче  блудні  сини,  які  завжди  повертаються  до  свого  батька  –  Величного  моря.  А  якщо  колись  не  повернуться  що  буде?  Хвилі  не  повернуться  до  моря…
Обірветься  мотузка,  зникне  все,  коли  люди  перестануть  повертатися,  коли  вони  втратять  своє  місце.
Мрії  вже  давно  розумово  відсталі.  У  нас  нічого  не  залишилось  всі  звикли  втрачати  і  забули,  що  ми  ще  люди.  Окрім  нас  на  планеті  багато  людей,  яким  потрібне  повітря,  море,  краса.  Але  проект  самознищення  розпочатий.  Озиратись  боляче,  зупинятись  не  хочуть,  дивитись  вперед  страшно.  Якби  хоч  трішечки  розуму  цьому  світу,  якби  хоч  маленьку  капельку  добра  і  любові,  хвилі  повертались  до  моря  завжди.
Як  чудово  було  б…  коли  всі….  Неважливо  вже.
От  так  пливеш  над  прірвою  в  житті  глибоким  морем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354753
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.08.2012


я просто хотіла любити тебе… (цитата)

я  просто  хотіла  любити  тебе...
але  вітер  мав  свій  подув.
він  забажав  інакше.

"Той  хто  вміє  любити,  не  вміє  прощатись"

"Я  забуваю  цікавитись  думкою  свого  серця"


"Я  б  розбилась,  впала  і  відмовилась  далі  йти,  якби  не  підтримка  твого  серця."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344166
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.06.2012


Твій крик

Забилась  в  куток  і  мовчки  кричиш  про  біль,  
розказуєш  щось.  
Робиш  видих.  
Заповнюєш  себе  запасом  слів  й  емоцій.  
Кричиш  так  голосно,  кричиш  ти  мовчки  
своєму  вигаданому  котові,  
якого  завжди  мріяла  мати.  
А  потім  лягаєш  на  щойно  скошені  думки,  
закриваєш  очі  і  плачеш,  
дрібно  плачеш,  
Щоб  ніхто  не  почув,  щоб  ніхто  не  побачив.  
Цей  біль,  
не  твій  
Бо  скажуть  люди  "хвора"  й  не  пробачать,  
твоїх  думок,  
твоїх  не  розумінь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338258
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.05.2012


Сповнена болю стояла край вікна

Сповнена  болю  стояла  край  вікна
і  споживала  варення.
Їй  було  забагато  дихати.
Їй  було  все  одно  на  порох  у  душі.
Їй  було  просто  боляче.
Гаражі  вулкани,  сперми
закупорили  дірки,
чужими  запахами.  
Пройшлись  крізь  душу
і  заляпали.
Жорстоко  заплямували,  
закрили  очі
рожевими  окулярами
і  запакували,  як  гуманітарну  допомогу
без  повернення
в  Україну.
Сповнена  болю  стояла  край  вікна  
і  споживала  варення.
Падала  
Їй  не  вистачало  опори
твоєї  душі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328205
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 06.04.2012


Космос всередині нас

Космос  всередині  нас,
а  навпроти  двері.
Дірка  в  душі  твоїй  –  
це  твоя  проблема.
Капає  кров  від  чужого  крику  –  
Твій  космос  застряв  у  моїй  прірві.

Дим  сигарет  не  болить…
Вже  давно.
П’янить  збиває  з  ніг,
й  заганяє  знов.

Моя  душа  у  твоїй  пустелі.
Заблукала.
Заплакала.
І  упала.
Твій  космос  зачинив  мої  двері.

Мегаполіс  людей…
Заховались  в  банці  з  ртуттю
Випустіть  мене  я  кричу
Вакуумною  люттю

Дурію,  п’янію,  падаю,  встаю  і  …
Але  ти  далеко…
Твій  космос  кличе  мене
Але  я…
…болить    і  не  чую


12.12.2011

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299547
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.12.2011


Бережи його.

- Пообіцяй  мені  дещо…
- Що?
- В  мене  є  серце…  воно  маленьке  але  дуже  любить  тебе.  Бережи  його.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285676
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.10.2011


ІІ. Обійми дуже далеко

Усмішка.  Я  забула  як  вона  виглядає  останнім  часом  скрізь  тільки  посмішки.  Люди  забули,  що  декому  потрібна  любов.  Вони  стали  черствими  але  тільки  зовні,  борються  самі  з  собою,  щоб  не  показати,  що  насправді  вони  дуже  слабкі,  що  їм  потрібна  допомога.
Цієї  осені  дефіцит  щастя,  явно  переріс  у  щось  більше.  Якби  я  була  художником  я  б  намалювала  повітря.  Чому  повітря?  Бо  саме  до  нього  піднімається  щастя,  біль  і  всі  людські  почуття.  Я  б  їх  намалювала,  але  я  не  вмію  малювати…  Завжди  у  житті  щось  не  так.  Навіть  коли  все  так,  все  одно,  щось  не  так…
Моя  зупинка…  люди  поспішають,  а  я  ні.  Мені  нікуди  йти.  
До  речі  люди  не  виконують  обіцянок,  люблять  багато  говорити  але…  брешуть.  Вони  самі  не  можуть  вже  зрозуміти  де  правда  а  де  брехня…  не  вірте  обіцянкам…  Ніхто  і  нічого  не  виконує.  Клянуться,  божаться  і  брешуть.
Ти  був  так  близько  ось  –  ось…  але  щось  не  так…  ти  теж  даєш  дурні  обіцянки  і…
Так  хочеться  тепла,  хоч  трішки  але  найближчі  стають  чужими,  брешуть,  обіцяють  і  кидають.  Так  хочеться  правди…
Холодно.  Замерзаю.  Обійми  дуже  далеко.  Лежу  край  дороги.  Заметіль  засипає  мене.  Сніг  опускається  на  вії.  На  тремтяче  тіло.  Я  засинаю…

P.S.  продовження  буде

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284453
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2011


І. Цієї осені біль піднявся в повітря.

Останнє,  що  я  пам’ятаю,  різкий  біль  у  грудях…  ніж…  не  чекала…
Поїзди  навіюють  смуток…  ти  знаєш  це,  мабуть  ні.  А  ця  осінь  надзвичайно….  просто  дихає  болем.
Десь  на  іншому  кінці  міста,  а  можливо  навіть  вагона  є  розбите  серце,  таке  ж  як  і  моє.  Легкий  вітер,  він  не  забирає  біль,  а  лише  підіймає  його  у  повітря,  я  вдихаю  сповна  насичуючись  ним.
Іде  дідусь  з  ним  бабуся…  ех  старенькі  ж,  важко  їм  мабуть,  в  правій  руці  торбинка,  в  лівій  палиця,  точніше  навпаки  (руки  поміняймо  місцями,  з  дитинства  їх  плутаю)  збоку  іде  його  бабуся,  старенька,  проте  така  кохана.  І  тут  була  б  не  доречною  фраза  «Старість  –  не  радість».  Вони  щасливі,  аж  сльози  навертаються.  Дай  вам  Бог.
Молодь.  Всі  загублені.  Ніхто  не  знає  де  право,  де  ліво.  У  всіх  розбиті  серця.  Ліки  не  допомагають,  тільки  заспокійливе,  проте  не  всім  і  воно  допомагає.
Жаль,  але  в  18  ти  вже  зіпсутий,  ти  знаєш  більше,  ніж  старий,  ти  бачив  порно,  відчув  смак  болю…  І  серце,  як  недивно  вже  користоване,  колись  зібране  по  частинах,  деякі  в  процесі  загубились,  тому  тебе  і  стає  менше,  а  біль  відчувається  все  різкіше  і  сильніше.
Знову  осінь  люблю  її,  в  ній  можна  заховатись,  закритись  і  мовчати.  Так  тихенько  собі  сидіти  і  ніхто  не  помітить,  що  у  тебе  сльози,  а  якщо  помітить  зробить  вигляд,  що  не  бачив.  Хих,  а  це  вже  не  весело,  всі  черстві  і  ніхто  нікого  не  розуміє  та  й  не  хоче  розуміти.  
Ой  кольнуло,  мабуть  знов  хтось,  хоче  показати  мені,  яка  я  слабка.  Якби  ти  знав,  як  мені  боляче,  не  робив  би  так  думала  я  колись  –  хах,  а  люди  вміють  думати?!  Ні  не  вміють  давно  вже  не  ті  часи,  коли  люди  думали,  коли  допомагали  один  одному.  Колись  хата  в  сусуді  згорала  і  все  село  її  ішло  і  будувала  заново.  А  тепер  що?  А  тепер  нічого  нема…
Біль...

P.S.  продовження  буде

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283772
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.10.2011


Оголене серце

оголеними  руками  торкаєшся  серця.  
секунда.  
струм  по  венах.  
моє.
твоє.
мовчання.
очі  в  очі.
оголене  серце.
секунда  у  твоїх  долонях.
звикання.
жити  в  полоні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272706
рубрика: Вірші, Білий вірш
дата поступления 30.07.2011


У жінок є чоловіки

"У  жінок  немає  кишень,  бо  у  них  є  чоловіки."


"-  Розумієш,  у  моїй  кишені  її  щастя.  Таких  людей  не  залишають."


"Я  найбагатша  людина  в  світі,  тому  що  в  моїх  долонях  твоя  усмішка."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271355
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.07.2011


Між нами полон

Торкнусь  твого  тіла
так  необережно.
В  торканнях  люблю  тебе
ніжно  й  безмежно.
Відчуй  аромат  -
кохання  закон.
Цілуй  до  безмежності.
Між  нами  полон.
А  ніч,  ще  не  вичерпав,
вона  наступає
Як  кішечка  лізе,
мене  вже  немає.
Цілуй,  бо  полон  усе  підступає,
я  в  твоїх  обіймах,
тебе  я  торкаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264689
рубрика: Вірші, Верлібр
дата поступления 12.06.2011


Ми всі були ангелами ©

"Ми  всі,  колись  були  ангелами,  поки  нас  не  вбили"

"Порнографія  ангелів.  Бруд  стає  в  моді,  ангели  чорніють"


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264613
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.06.2011


Наболіле

"Порожнеча  серця  -  відображається  в  очах,  так  само,  як  і  біль."

"Інколи,  спогади,  ріжуть  пам'ять..."

"Ми  всі  тепер  самотні  у  великих  містах,  де  іде  рух  і  багато  людей…"

"Наболіле  мовчить"

"Спілкування  з  людьми,  може  бути  шкідливим  для  вашого  здоров'я.  Вони  ранять  серце."

"Всеспустошеність  немов  накип,  осіла  на  дно  серця."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263996
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.06.2011


таємниця Бога

"Нам  важко  зрозуміти  таємницю  Бога,  тому  що  ми  земні."

"Кілька  хвилин  задоволення  -  не  варте  твоєї  душі"

"Я  дещо  важливіше  -  це  людська  душа.  ЇЇ  глибини  оком  не  осягнеш."

"Нас  створили  на  образ  і  подобу  Божу.    Кожному  з  нас  Він  віддав  свою  частинку,  вдихнув  у  нас  –  себе.    Тому,  коли  ти  робиш  боляче  мені  –насамперед    робиш  боляче  Господу."

"Кожен  творець,  коли  творить  віддає  частинку  себе  у  свою  працю,  він  залишає  її  там,  тим  самим  Його  робота  відображає  його  самого.  Мене  створив  Творець,  мабуть  я  також  відображаю  Його,  мабуть  я  Його  частинка,  мабуть  я  повинна  бути  краща."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262251
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.05.2011


Текла тепла червона кров

Біль  стискав  груди…
дівчинка  ішла
…  її  пекло  але  ішла…
боялась…
загубитись  у  собі..
бажаннях,  мріях.
Боялась…
Впасти  у  прірву  емоцій.
Опускалась  на  коліна,
падаючи  на  гарячий  асфальт.
Текла  кров…  тепла  червона  кров…
Біль  ще  дужче  почав  стискати…
«Маю  дійти!...  повинна»  –  промовила  дівчинка.
Залишались  криваві  сліди  на  асфалті
…  дівчинка  повзла…
Серед  мільйонів  чужих  і  знайомих  очей…
 але  ніхто  не  повз  разом  з  нею…  ніхто.
Дівчинка  не  зважала  і    повторяла:
«Я  повинна  доповзти,  нехай  проти  натовпу»
…  А  всі  метушились  і  кудись  поспішали…
в  іншу  сторону.
Дівчинка  повзла,
бо  знала  має  доповзти  до  того,  хто  підніме  її  з  колін…
«…  потрібно…  доповзти…»  –  наче  видавила  з  себе  дівчинка  доповзаючи  до  фінішу…  
 P.S.  дівчинка  доповзла

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242527
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.02.2011


Торкнись моїх долонь…

Хочеш  ключ  до  душі?  Торкнись  моїх  долонь...

Падає  листя…
Та  ні  опало…
вже  давно  як  опало…

Падає  сніг…
…  так  падає…
чекає  мене  мабуть…
а  я  не  прийду…
…  не  прийду…

Ти  його  не  любиш?
…  що?...  вибач  задумалась…
Ти  його  не  любиш?
Та  ні…  люблю…  сильно…
але  не  прийду…
сама  собі  не  можу  пояснити  чому…
передай  хай  не  чекає  мене…
але  ж  і  не  тікає  від  мене…

Ні  постривай…  постривай…
Я  прийду!  Чуєш?...  я  обов’язково  прийду…
Нехай  ще  раз  опаде  на  вії…
Нехай  ще  раз  подарує  оту  насолоду…
Оте  відчуття  знати,  що  тебе  ще  хтось  чекає…
В  цьому  надто  тісному  світі  для  мене…
Хай  ще  раз  торкнеться  моїх  долонь…
Ще  раз...
…  залежність…

P.S.  маячня  якась…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235930
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.01.2011


Чому мені подобаються чоловіки

1) В  вас  красиві  руки…  сильні  красиві  руки…  особливо  кисті  рук  найбільше  приваблюють…
2) Голос…  красивий  чоловічий  голос…
3) Очі,  колір  не  має  значення…  просто  очі…  в  них  можна  втопитися…
4) Те  з  якою  майстерністю  ви  обіймаєте…
5) Коли  ваша  рука  намагається  непомітно  взяти  за  руку  (ну  це  так  на  вашу  думку,  що  непомітно)
6) Те  як  ви  поцілунками  затикаєте  рот…  
7) Коли  я  починаю  сваритись  ви  стоїте  і  усміхаєтесь  я  в  не  розумінні  починаю  з  усмішкою:  «Що,  що  таке?»  а  як  виявляється  я  просто  смішно  виглядаю  =)
8) Те  як  ви  блазнюєте…
9) Як  постійно  хочете  доказати  що  сильні…
10) Як  заставляєте  розказувати  правду,  яку  я  хочу  розказати  але  вдаю  вигляд,  ніби  не  хочу…
11) Як  терпите  приступи  моєї  дурки  і  божевілля  =)))
12) За  те,  що  не  замовкаєте,  коли  я  кричу,  що  більше  не  можу  сміятись
13) З  вами  завжди  весело…
14) Ви  кумедні…
15) З    вами  добре)
16) Ви  ховаєте  від  дощу,  а  самі  мокнете  до  нитки,  мотивуючи,  тим,  що  любите  до
17)  Коли  ви  цілуєте  в  шию...  просто  так...
18) Ви  завжди  думаєте,  що  некрасиво  виходите  на  фото…
19) Ви  завжди  боїтесь  сказати  щось  не  то…  і  саме  це  і  робите..
20) Роблячи  зі  всього  висновок,  ви  милі  =))

P.S.  Я  завжди  більше  любила  чоловіків  ніж,  жінок…  в  дитинстві  навіть  ненавиділа  їх…
P.P.S.  Я  зараз  говорю  про  чоловіків,  а  не  про  їх  оболонку…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235442
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.01.2011


1) Усмішка присвячена тобі Quadro

Усмішка  –  це  особливий  порух  м’язами  обличчя  (губ,  очей),  який  показує  схильність  до  сміху  або  виражає  привіт,  задоволення  тощо…  («На  устоньках  її  рожевих  усміх  сяє…»  М.  Вороний)
Посмішка  –  це  особливий  вираз  обличчя  (губ,  очей),  що  виражає  глузування,  іронічне  ставлення  до  когось…
(slovopedia.org.ua/32/53411/32551.html)
Люди  усміхайтеся,  а  не  посміхайтесь!
Усмішка  –  це  енергетичний  імпульс  від  одної  людини  до  іншої,  який  передає  не  фізичне  тепло,  навіть,  якщо  ця  людина  за  багато  кілометрів  від  тебе…
Усмішка  –  це  наш  найменший  дарунок…  даруймо  усмішки  один  одному,  так  буде  легше  жити,  біль  полегшується….  А  ще  дуже  важливі  фізичні  дотики!  Чого  нам  варто  обняти  людину?  Чи  взяти  за  руку,  підтримати,  похлопати  по  плечу?  А  як  воно  зближує  людей!  
Усмішка  присвячена  тобі  Quadro.  Чому  тобі?  Та  тому,  що  ти  перший,  хто  мене  настільки  точно  зрозумів,  хто  здатен  був  продовжувати  моє  речення…  хто  просто  РОЗУМІВ…  так  мало  здавалось  би…  але…
Ця  усмішка  присвячена  тобі,  Микита!
P.S.  Усмішка  –  це  те,  що  дається  нам  найлегше,  а  коли  вже  не  в  силі  (не  маєш  духовної  сили),  щоб  усміхатись,  тобі  усміхнуться  у  відповідь  і  стане  тепло,  прибуде  ця  сила…  ось  чому  так  важливо  усміхатись….  
P.P.S.  Продовжуйте  життя,  а  не  ламайте  його…  усмішка  –  ось,  що  головне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233823
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.01.2011


По той бік кімнати (фантастична реальність)

І.  Коврик  і  піаніно
         Я  завжди  була  між  ними.  А  вони  ніби  навмисне  нагадували  мені  про  своє  існування.  Цей  старий  смердючий  коврик,  який  я  ненавиділа  всією  душею,  особливо,  коли  він  вночі  до  мене  терся…  я  тоді  його  проклинала  усіма  прокляттями  світу….  Просто  терпіти  його  не  могла.  А  піаніно  постійно  мене  дражнило:  «Ну  заграй  же  на  мені,  заграй!!!»,  а  коли  я  не  витримувала  і  врешті-решт  відкривала  його,  щоб  щось  з  компанувати,  воно  мене  перекривлювало,  сміялось  з  мене  і  пускало  якісь  не  дуже  гарні  мелодії.  Згодом  воно  зайшлось  реготом  і  бовкнуло:  «Ну,  що  дивись,  яка  ти  нездара,  навіть  нічого  людського  зіграти  не  можеш»  і  далі  продовжувало  реготати  та  так,  що  аж  покоричнивіло  і  ледь  не  розвалилось.  Краще  вже  обійми  не  милого  коврика,  ніж  піаніно,  яке  презирає  і  насміхається  з  мене.  Навіть  зранку,  коли  я  прокидаюсь,  воно,  цинічно  промовляє:  «Доброго  ранку!  Ну,  що  знов  жахи  наснились»  ну  а  відповідь  він  мабуть  уже  знає  на  пам'ять:  «Гірший  жах,  ніж  ти  вже  не  присниться»…

ІІ.  Мишко
         Він  теж  з’явився  пізніше  у  моєму  житті  але  не  докучав  дурними  розмовами,  з  ним    було  поговорити  по  душам.  Він  був  спокійною  і  мовчазною  тваринкою.  Цей  милий  ведмедик  цінував  тишу  як  і  я.  ми  з  ним  були  дуже  схожі.  Він  розмовляв  тільки  тоді  коли  мені  цього  треба  було,  коли  я  хотіла  з  кимось  поговорити,  а  не  було  з  ким.  І  навіть  тоді  він  майже  нічого  не  казав,  тільки  спочатку  заглиблено  думав,  а  потім  давав  свою  пораду.  Мишко  мене  дуже  цінував,  як  друга…  тому  що  я  була  особливим,  його,  другом…  до  мене,  він  з  людьми  не  контактував…  Він  залишив  особливі  і  теплі  спогади  в  моїй  душі,  навчив  мене  жити  і  йти  не  озираючись,  коли  це  треба,  навчив  бути  сильною,  а  це  найголовніше!

ІІІ.  Дивна
       А  ще  в  моїй  кімнаті  лежала  подушка,  вона  була  вишити  фіолетовими  нитками…  ну  здебільшого    там  переважав  фіолетовий  колір.  Її  мені  вишила  мама,  коли  мені  був  один  рік.  Вона  дуже  красива  але  сама  так  не  вважає.  Її  завжди  було  дуже  важко  розговорити,  зате  коли  завелась  –  зупинити  неможливо.  А  який  в  неї  був  дзвінкий  сміх  і  заразний,  якщо  сміялась  вона  –  значить  сміялись  усі.  Мене  дуже  втішало  в  ній  те,  що  вона  не  любила  брехні,  завжди  казала  все  в  очі.  Саме  вона  навчила  мене  мріяти…  

ІV.  Ліжко,  що  співає  
     Також  значну  роль  в  моєму  житті  відіграло  ліжко.  Він  був  веселим  і  щирим  другом,  ніколи  не  падало  духом…  його  ми  прозвали….(не  скажу  це  наш  секрет).  Ну  звичайно  він  був  таким  ж  оптимістом,  як  і  я)))  Часто  коли  в  мене  була  чергова  безсонна  ніч,  я  поверталася  з  боку  на  бік,  подушка  мені  здавалась  тверда,  як  камінь,  а  ліжко  в  той  час  весело  поскрипувало,  ніби  намагалось  мене  заколисати  але  робило  ще  гірше…  сон  узагалі  тікав  і  я  починала  реготати.  Ну  звичайно  після  цього  всього  я  починала  сваритись  з  ним,  він  затихав  і  я  робила  вигляд,  ніби  сплю…  Тоді  я  включала  свою  лампу,  брала  зошит  з  ручкою  і  занотовувала  музи,  які  до  мене  приходили,  не  знаю  чому,  у  вигляді  кораблика….  Через  деякий  час  мене  знемагав  сон  і  я  засинала.  А  мій  реальний  світ  був  щасливий,  що  нарешті  і  вони  зможуть  заснути))

P.S.  Немає  мертвих  речей,  все  живе,  коли  їм  зробити  боляче,  вони  кричать,  просто  є  пластмасові  люди,  які  цього  не  помічають.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212797
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.09.2010


“Друг чи Ворог”

–  Ти  боїшся  смерті?
–  Смерть  –  це  мій  друг.  Він  приходив  до  мене  кілька  разів,  але  жодного  разу  не  покликав  до  себе.
–  Смерть?...  Друг?...  Якось  дивно.
– А  що  тут  дивного!
Смерть  є  в  двох  личинах,  вона  може  бути  і  “Ворогом”  і  “Другом”.  Ми  можемо  тільки  вибирати  усміхнутись  їй  чи  ні.
–  А  що  ж  ти  робиш  коли  цей  друг  навідується  до  тебе?
–  Я  завжди  йому  усміхаюсь  і  приймаю  з  відкритим  обіймами.
–  Як?  До  смерті  з  усмішкою.  А  якщо  наступного  разу  вона  покличе  до  себе?  Вона  стане  твоїм    “Ворогом”?
–  Я  піду  з  нею.  Вона  завжди  була  моїм  другом,  ним  і  залишиться.  
–  А  якщо  серйозно?  Ти  не  боїшся  смерті?
–  А  чого  мені  її  боятись?
–  Ну  смерть..,  що  буде  з  тобою  і  все  таке  інше…
–  А  я  застрахував  своє  життя  у  страховій  компанії  Ісуса  Христа,  я  довірився  йому…мені  нічого  боятись.  

23  квітня  2008  року

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209015
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 02.09.2010


Фіолетові сутінки

Фіолетові  сутінки  на  світлинах  виблискують,  
Наче  не  казкова  казка.
Всі  вони  не  є  однакові,
Бо  вони  вже  не  твої  й  не  наші.
Ми  поїхали,  а  сутінки  лишились,
Дочекатись  наступного  літа,
Коли  знов  приїдуть  ті  веселі  дітки,
Й  заспівають  пісеньку  Надії.
Хоч  і  діти  ці  веселі  були,  
Та  у  кожного  свої  біди
Свят  за  святом  і  ми  знову  
У  веселому  бабусиному  літі.
Фіолетові  сутінки  знову  з’являться
На  світлині  не  казкової  казки.
Тільки  ніч  казковішою  буде,
Через  те,  що  сутінки  вже  наші.

16.12.2007

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207926
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2010


Дихати по-справжньому

Ти  думаєш,  що  ти  дихаєш,  але  ти  помиляєшся.  Ти  дихаєш,  як  той  “мрець”,  тобі  вже  нічого  не  потрібно  тільки  той  світ.  Ти  б,  напевно,  розсміявся,  коли  б  я  таке  сказала  тобі  в  вічі.  Бо  для  тебе:  дихати,  їсти,  пити  –  означає  жити.  Ні,  кажу  ж,  не  живий,  хоча  й  ходить  на  роботу.  Він  не  живий,  він,  неначе  людина,  яку  підтримують  апарати  для  життя,  а  коли  їх  відключають  людина  помирає  –  просто  помирає.  І  ти  колись  так  жив.  Тебе  спочатку  підтримували  люди,  які  були  поруч,  але  раптово  світ  змінився,  ти  перестав  помічати  цей  світ,  найдорожчі  люди  тебе  покинули,  а  я  змушена  була  їхати  за  кордон,  ось  так  все  зруйнувалось  в  одну  мить  апарати  відключили  і  ти  помер  –  духовно.  Втім,  коли  я  повернулася,  ти  не  зміг  пробачити.    
   А  чи  не  цікавило  тебе,  хто  дихає  по-справжньому?  Не  цікавило  –  сама  знаю,  але  скажу,  хто  ще  не  помер,  скажу  хто  по-справжньому  дихає.  Це  ромашка  пам’ятаєш  її,  ти,  як  був  маленьким,  збирав,  вдихав  її  п’янкий  аромат  і  відносив  на  могилу  до  дідуся.  Пригадуєш,  я  знала,  що  ти  згадаєш,  ми  ж  тоді  так  багато  часу  проводили  разом  –  ти  і  я.  Але  тепер  це  тільки  мої  спогади,  бо  для  тебе  все  це  пішло  в  забуття.  Ти  не  бачив  їх  цілу  вічність:  і  дідуся,  і  ромашку,  не  пам’ятаєш  її  ніжного  запаху,  від  якого  голову  дурманить.  А  ромашка  знає  всі  наші  потаємні  думки,  вона  просто  зберігає  пам'ять,  чує  твою  душу.  Вона  знає  те,  що  зможе  допомогти.  Знала  вона  також,  що  ти  про  неї  забудеш.  Намагалась  тебе  втримати,  була  до  тебе  якомога  ніжнішою.  Ласкаво  лестила  пелюстками  по  обличчю  і  цілувала  твої  рум’яні  щоки.  Але  ти  пішов,  а  вона  чекала,  надіялась  і  знову  розцвітала.  Вона  щоразу  чекала,  бо  ще  тоді  знала,  що  ти  підеш  і  повернешся.  І  я  собі  сказала:  “Ти  повернешся  тому,  що  ми  були  справжніми  друзями”.  Ромашка,  як  і  я,  любила  коли  ти  приходив…
     На  щастя,  ти  все-таки  повернувся  у  поле  і  побачив  цю  ромашку  з  тендітними  пелюстками  і  ніжним  п’янким  ароматом.  Наша  ромашка  тобі  нагадала  все  і  ти  згадав  –  як  ми  були  удвох.  Я  розумію  –  тобі  просто  потрібен  був  час,  щоб  пробачити…  Ти  просто  подзвонив  у  двері  і  запитав:  “Пам’ятаєш  нашу  ромашку?”.  Так  повернулась  Людина  після  апаратів,  вона  почала  самостійно  дихати  і  по-справжньому  ЖИТИ.  Так  повернулась  наша  дружба.

липень  2008

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207545
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2010


Суєта

Ця  суєта…
Як  ти  мені  набридла.
Тут  скрізь  машини  й  вантажівки.
У  кожному  провулку  бар,  ресторан  або  що  інше…
І    всюди  тільки  газ  –  повітря  тут  брудне.
І  я  тобі,  напевно,  співчуваю,
Та  ні,  напевно,  ти  вже  звик.
Живеш  ти  змалечку  в  цьому  бруді,
Тобі  ж  уже  750  літ.                                                                                                                                                                                                                      
 У  тебе  назва  популярна,
Тебе  народ  твій  зневажає
І  мучить  він  тебе  завжди.
Ти  ж,  мій  нещасний  
місте  Львове,  а  я  люблю  тебе  ти    знай                
І  не  сцураюсь  я  тебе  ніколи.

Мій  перший  вірш  8  грудня  2007

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207271
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2010